Інвестиційна діяльність комерційного банку та її вплив на його фінансовий стан

Одним з методів економічного аналізу є факторний аналіз різних економічних показників. У процесі факторного аналізу йде побудова факторної залежності з наступним аналізом і виявленням впливу кожного окремого фактора на кінцевий результат. Будь-який факторний аналіз починається з моделювання факторної моделі. Сутність побудови моделі полягає в створенні конкретної математичної залежності між факторами. При моделюванні функціональних факторних систем необхідно дотримуватись ряду вимог.

1. Фактори, що включаються в модель, повинні реально існувати і мати конкретне фізичне значення.

2. Фактори, що входять у систему факторного аналізу, повинні мати причинно-наслідковий зв'язок з досліджуваним показником.

3. Факторна модель повинна забезпечувати вимір впливу конкретного фактора на загальний результат.

Тепер визначимо вплив окремих факторів на зміну загальної ринкової вартості інвестиційного портфелю.

Загальна зміна ринкової вартості інвестиційного портфелю КБ “Кредитпромбанк” за рахунок обох факторів визначається за такою формулою:

? = (2.2)

де Р1, Р0 - середня ціна за одну одиницю активів відповідної групи станом на 1.01.2011 та 1.01.2010 відповідно, тис. грн.;

Q1, Q0 - кількість активів відповідної групи в натуральному вираженні у складі інвестиційного портфелю КБ “Кредитпромбанк” станом на 1.01.2011 та 1.01.2010 відповідно.

Зміна ринкової вартості інвестиційного портфелю КБ “Кредитпромбанк” за рахунок зміни цін на окремі активи визначається за допомогою наступної формули:

?р = (2.3)

Зміна ринкової вартості інвестиційного портфелю КБ “Кредитпромбанк” за рахунок зміни кількості окремих груп активів визначається за допомогою наступної формули:

?q = (2.4)

Загальна зміна ринкової вартості інвестиційного портфелю КБ “Кредитпромбанк” = 1090 тис грн.

Зміна ринкової вартості інвестиційного портфелю КБ “Кредитпромбанк” за рахунок зміни середніх ринкових цін на окремі активи = - 149,63 тис грн.

Зміна ринкової вартості інвестиційного портфелю КБ “Кредитпромбанк” за рахунок зміни кількості окремих груп активів = 1239,63 тис грн.

Отже, ми можемо констатувати, що за рахунок зміни цін на окремі активи в структурі інвестиційного портфелю КБ “Кредитпромбанк” його ринкова вартість скоротилася на 149,63 тис грн.; однак, за рахунок збільшення кількості активів в портфелі його вартість збільшаться на 1239,63 тис грн., а в результаті обопільної дії факторів ринкова вартість інвестиційного портфелю КБ “Кредитпромбанк” зросла на 1090 тис грн.

Далі ми проведемо факторний аналіз зміни середнього рівня доходності за рахунок таких факторів як доходність окремих груп активів та частки цих груп в інвестиційному портфелі банку. В таблиці 2.4, згідно звітних даних банку (Додаток Ж), представлена інформація про доходність окремих груп активів, їх частку в структурі інвестиційного портфелю банку та середній рівень доходності портфелю.

Таблиця 2.4 Доходність та частка окремих груп активів в структурі інвестиційного портфелю,%

Тепер проведемо факторний аналіз зміни рівня доходності портфелю.

Зміна середнього рівня доходності портфелю за рахунок зміни доходностей окремих груп активів розраховується за формулою.

?d = (2.5)

d - доходність окремої групи активів; f -частка групи в структурі інвестиційного портфелю.

Зміна середнього рівня доходності портфелю за рахунок зміни його структури розраховується за формулою.

?f = (2.6)

Загальна зміна середнього рівня доходності інвестиційного портфелю “Кредитпромбанк” = 0,9%

Зміна середнього рівня доходності інвестиційного портфелю “Кредитпромбанк” за рахунок зміни доходності окремих активів = 1,7%.

Зміна середнього рівня доходності інвестиційного портфелю “Кредитпромбанк” за рахунок зміни структури портфелю = - 0,8%.

Отже, ми можемо констатувати, що за рахунок зміни доходності окремих активи в структурі інвестиційного портфелю КБ “Кредитпромбанк” середній рівень доходності збільшився на 1,7%; однак, за рахунок зміни структури портфелю доходність скоротилась на 0,8%, а в результаті обопільної дії факторів середній рівень доходності інвестиційного портфелю КБ “Кредитпромбанк” збільшився на 0,9%.

Проведемо тепер аналогічний факторний аналіз стосовно рівня ризику інвестиційного портфелю ПАТ “Кредитпромбанку”( Додаток Ж).

Таблиця 2.5 Ризики та частка окремих груп активів в структурі інвестиційного портфелю банку ,%

Загальна зміна середнього рівня ризикованості інвестиційного портфелю ПАТ “Кредитпромбанк” = - 0,5%

Зміна середнього рівня ризику інвестиційного портфелю ПАТ “Кредитпромбанк” за рахунок зміни ризиків по окремих групах активів становить -0,04%.

Зміна середнього рівня ризику інвестиційного портфелю ПАТ “Кредитпромбанк” за рахунок зміни структури портфелю = - 0,46%.

Отже, за рахунок зміни ризиків окремих груп активів в інвестиційному портфелі ПАТ “Кредитпромбанк” середній рівень портфельного ризику скоротився на 0,04%; за рахунок зміни структури портфелю портфельний ризик скоротився більш суттєво - на 0,46%, а в результаті обопільної дії факторів середній рівень портфельного ризику ПАТ “Кредитпромбанк” зменшився на 0,5%.

Підводячи підсумки проведеного факторного аналізу доходності та ризику інвестиційного портфелю “Кредитпромбанку” ми в цілому можемо констатувати успіхи інвестиційних менеджерів Кредитпромбанку, оскільки їм за аналізований період вдалося підвищити доходність портфелю на 0,9% при тому, що рівень портфельного ризику був знижений на 0,5%.

2.3. Оцінка впливу інвестиційної діяльності ПАТ «Кредитпромбанк» на його прибутковість

Абсолютна величина прибутку від операцій банку по управлінню інвестиційним портфелем виступає узагальнюючим підсумковим показником, який характеризує обсяг фінансових коштів, отриманих банком від цієї діяльності. Але цей показник не відображає рівня ефективності управління інвестиційним портфелем та ефективності інвестиційних вкладень банку. Маса прибутку від інвестиційної діяльності може зростати при недостатньо ефективному використанні фінансових ресурсів банку. Тому для характеристики ефективності управління інвестиційним портфелем комерційного банку, рівня використання його ресурсів, раціональності здійснених вкладень набуло поширення застосування показників відносної прибутковості, які в економічній практиці одержали назву рентабельності.

Рівень рентабельності інвестиційного портфелю банку може бути визначений як процентне відношення суми одержаного інвестиційного доходу (в практиці оцінки інвестицій в цінні папери до суми доходу включаються усі отримані за цінними паперами виплати - відсотки, дивіденди, а також приріст реальної ринкової вартості активу) до вартості придбання цінного паперу у визначений момент часу.

За аналізований період банк отримав 0,56 млн. грн. доходів від операцій з цінними паперами, утому числі - 0,156 млн. грн. - за рахунок перепродажу цінних паперів; 0,404 млн. грн. - за рахунок отримання процентних та дивідендних виплат. Структура доходів банку від операцій з цінними паперами представлена на рисунку 2.5

Рис.2.5 Структура доходів “Кредитпромбанку” від операцій з цінними паперами протягом 2010 року

Проаналізуємо, яку прибутковість забезпечують банку операції з цінними паперами( таблиця 2.6). Для цього розрахуємо відношення доходів від операцій з цінними паперами до середньої вартості портфелю за цей період. Середня вартість портфелю розраховується як середнє арифметичне ринкової вартості портфелю на початок та кінець аналізованого періоду. Отже, середня ринкова вартість портфелю за період становить 7,325 млн. грн. В такому разі прибутковість операцій становить 0,56/7,325 = 7,6%.

Тепер проаналізуємо рентабельність інвестиційного портфелю банку в розрізі окремих груп активів.

Таблиця 2.6 Доходи банку по окремим групам активів у 2010 році

Рентабельність по окремим групам активів інвестиційного портфелю банку визначається за формулою:

Р = (Д/СВ)*100% (2.7)

де Д - отримані доходи; СВ - середньорічна вартість групи активів.

Рентабельність окремих активів в портфелі “Кредитпромбанку відображена на рис.2.6

Рис.2.6 Рентабельність окремих активів в портфелі “Кредитпромбанку”, %

Аналізуючи отримані показники рентабельності окремих груп активів у складі інвестиційного портфелю КБ “Кредитпромбанк” ми можемо відзначити, що найбільш рентабельними є відповідно найбільш ризиковані фондові інструменти - акції корпорацій, які забезпечують рентабельність на рівні 15,6%; найменш рентабельними є відповідно найбільш надійні активи - внутрішні та зовнішні державні зобов'язання.

Проведемо тепер факторний аналіз рентабельності інвестиційного портфелю “Кредитпромбанку” та виявимо вплив на зміну рентабельності портфелю таких показників як доходності по окремим активам та частка активів в портфелі. Вихідні дані, необхідні для проведення факторної оцінки, представлені в таблиці 2.7

Таблиця 2.7

Оцінка впливу зміни доходності окремих активів на зміну рентабельності інвестиційного портфелю банку оцінюється за формулою 2.8.

р = Р2009*d2010 - Р2010*d2010 (2.8)

де Р - доходність активу, d - частка активу в інвестиційному портфелі

Оцінка впливу зміни частки окремих активів в портфелі на зміну рентабельності інвестиційного портфелю банку оцінюється за формулою 2.9.

р = Р2009*d2009 - Р2009*d2001 (2.9)

Розрахунки впливу окремих факторів на рівень рентабельності інвестиційного портфелю банку представлені в таблиці 2.8

Таблиця 2.8

Вплив факторів на зміну рентабельності інвестиційного портфелю

Отже, ми можемо констатувати, що загалом рентабельність інвестиційного портфелю банку в 2009 році зменшилась у порівнянні з 2010 роком на 3,16%, при чому на скорочення показника рентабельності в найбільшій мірі вплинула зміна структури портфелю (за рахунок цього фактора скорочення рентабельності інвестиційного портфелю становило 2,22%); за рахунок зменшення доходностей окремих активів портфелю загальний рівень рентабельності інвестиційного портфелю «Кредитпромбанку» зменшився на 0,94%.

Оцінюючи ж абсолютні значення показників рентабельності інвестиційного портфелю банку в 2009 році ми можемо зазначити, що для таких ризикових інструментів, якими взагалі є фондові цінності, їх рентабельність є занадто низькою для того, щоб зацікавити інвесторів в активній роботі на ринку. Відзначимо, що саме низькі показники рентабельності більшості вітчизняних цінних паперів багато в чому стримують активність банку на фондовому ринку. В цілому відзначимо, що на поточний момент “Кредитпромбанк” зайняв вичікувальну позицію як портфельний інвестор на фондовому ринку України. Останнім часом банк не здійснює особливо активних інвестиційних операцій з цінними паперами. Цей факт пояснюється низькою привабливістю сучасного фондового ринку в Україні і перш за все низькою ліквідністю його інструментів. Стратегія банку у напрямку інвестиційної діяльності спрямована на здійснення постійного моніторингу фондового ринку і у разі фіксації позитивних тенденцій на ньому (позитивна зміна дивідендної політики підприємств, активізація операцій з цінними паперами та ін.) здійснення виходу на цей ринок у якості портфельного інвестора.

Узагальнюючи результати оцінки та аналізу управління інвестиційним портфелем в КБ “Кредитпромбанк” ми можемо зазначити, що КБ «Кредитпромбанк» є одним з найбільших учасників фондового ринку в Україні. Проведений факторний аналіз доходності та ризику інвестиційного портфелю “Кредитпромбанку” дозволив констатувати успіхи інвестиційних менеджерів “Кредитпромбанку”, оскільки їм за аналізований період вдалося підвищити доходність портфелю на 0,9% при тому, що рівень портфельного ризику був знижений на 0,5%. Аналіз показників рентабельності інвестиційного портфелю КБ “Кредитпромбанк” дозволив зробити висновки, що найбільш рентабельними є відповідно найбільш ризиковані фондові інструменти - акції корпорацій, які забезпечують рентабельність на рівні 15,6%; найменш рентабельними є відповідно найбільш надійні активи - внутрішні та зовнішні державні зобов'язання.

Оцінюючи ж абсолютні значення показників рентабельності інвестиційного портфелю банку ми можемо зазначити, що для таких ризикових інструментів, якими взагалі є фондові цінності, їх рентабельність є занадто низькою для того, щоб зацікавити інвесторів в активній роботі на ринку. Відзначимо, що саме низькі показники рентабельності більшості вітчизняних цінних паперів багато в чому стримують активність банку на фондовому ринку. Зазначимо також, що загалом “Кредитпромбанк” дотримується досить консервативної стратегії управління інвестиційним портфелем, віддаючи перевагу більш надійним, але менш доходним цінним паперам.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ЙОГО ФІНАНСОВИЙ СТАН

3.1 Державне регулювання інвестиційної діяльності банків як фактор стабілізації його фінансового стану

Загальною проблемою вітчизняного фондового ринку залишається нестача внутрішніх інвестиційних коштів, тобто головним чином відсутність грошей у більшої частки населення. Стримування розвитку фондового ринку відбувається за рахунок: недосконалої нормативно-правової бази, нерозвиненості інфраструктури, недовіри вітчизняних та іноземних інвесторів до вітчизняного фондового ринку, несприятливого податкового клімату для здійснення інвестицій у цінні папери.

Подальший розвиток цього ринку повинен здійснюватись за такими напрямами: продовження процесів приватизації та корпоратизації державних підприємств, прискорення процесу створення холдингових компаній, більш поширене використання додаткових емісій акцій для залучення коштів безпосередньо до підприємств, збільшення їх капіталу.

Таким чином, головними причинами інвестиційної кризи в Україні за останнє десятиріччя були:

- млявість політичних (демократичних) і економічних ринкових реформ;

- недосконалість і нестабільність законодавства;

- постійне зниження обсягу внутрішніх накопичень внаслідок падіння національного виробництва;

- репресивний характер податкової системи, надмірне вилучення її каналами прибутку та інших ресурсів простого та розширеного відтворення;

- слабкість матеріальної бази через розлад усіх галузей економіки та зруйнування ринку збуту товарів;

- мізерність фінансових ресурсів, в тому числі внаслідок відходу держави з інвестиційної сфери і фактичного небажання недержавних структур займатися виробничими інвестиціями;

- необґрунтовані надії на приплив іноземних інвестицій;

- значні масштаби взаємних неплатежів.

Система державного регулювання інвестиційної діяльності має досить складну структуру. Вона охоплює не тільки заходи (механізми) регулювання конкретних процесів, а й інструменти, тобто засоби, регулювання, що використовуються окремими напрямами (складовими) економічної політики. А вся цілісна система регулювання спрямовується на реалізацію функцій життєдіяльності суспільства, які держава бере на себе. Тому система державного регулювання інвестиційної діяльності повинна будуватися за ієрархічним принципом: спочатку встановлюються функції системи, далі визначаються напрями проведення економічної політики, що спрямовуються на реалізацію цих функцій, потім здійснюється підбір інструментів втілення в життя цієї політики і, нарешті, розроблюються заходи регулювання конкретних процесів.

Активне державне регулювання інвестиційної діяльності необхідне державі з будь-якою системою господарювання. Першоосновою пожвавлення інвестиційної діяльності в умовах України є захист конкуренції і регулювання цін на інвестиції, державна підтримка інвестицій і підприємництва з метою розвитку ринкових відносин і конкуренції в інвестиційній сфері. Держава втручається в інвестиційну діяльність в країнах з різним рівнем ринкових відносин, незалежно від форми власності інвестора. В теорії існує два протилежних підходи щодо втручання держави в інвестиційний процес. В першому випадку держава бере на себе якомога більше функцій інвестора (концентрацію капіталу, забезпечення проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними ресурсами, розподіл доходів від інвестицій). В другому випадку держава надає максимальну свободу інвесторам. При цьому держава впливає на інвестиційний процес через макроекономічні регулятори: податкову, амортизаційну, кредитну політику, систему санкцій і субсидій.

Для забезпечення сталого економічного розвитку, інвестиційної привабливості національної економіки, окремих галузей і регіонів держава через податкові пільги, пільгові кредити і державні субсидії намагається залучити вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Тому важливою функцією держави є спрямування інвестицій на розвиток економіки і повну зайнятість. 3 цією метою в країні заохочується створення підприємств з іноземними інвестиціями, міжнародних концернів і консорціумів.

В числі інших важливіших функцій держави в роботі визначені:

- створення правових основ функціонування ринку капіталу;

- формулювання стратегічних і тактичних цілей та пріоритетів;

- регулюванню іноземних інвестицій і валютного ринку;

- дотримання спрямованості інвестицій на вирівнювання сукупного попиту і сукупної пропозиції;

- додержання соціальних цінностей;

- частковий перерозподіл доходів галузей і виробництв та ін.

Наведені функції мають ту особливість, що вони не можуть виконуватися за допомогою ринкових важелів. З іншого боку, всі вони вкрай необхідні для ефективного розвитку суспільства. Саме тому держава повинна взяти на себе їх реалізацію за допомогою системи державного регулювання.

Визначені функції державного регулювання інвестиційної діяльності реалізуються засобами економічної політики. Економічна політика є стратегічною лінією дій, що проводиться Урядом, і конкретизується системою засобів і заходів у сфері управління економікою з метою надання визначеної спрямованості економічним процесам, згідно з цілями, завданнями і пріоритетами розвитку держави. В роботі обгрунтовані і упорядковані складові соціально-економічної політики, а також показано, що економічна політика охоплює всі проблеми створення і підтримки стабільного розвитку економіки і позитивних зрушень у соціальній сфері. Вона складається з політик нижчого рівня, що спрямовані на реалізацію цілей в окремих сегментах економіки. Це макроекономічна політика, цінова, фінансово-бюджетна, грошово-кредитна, інвестиційна, структурна, зовнішньоекономічна та ін.

Цілі і принципи регулювання інвестиційної діяльності випливають з загальнодержавної економічної політики і її складової - інвестиційної політики.

Державна інвестиційна політика - це діяльність держави, що спрямована на створення сприятливих нормативно-правових та господарських умов для інвестування в основний капітал, формування підприємствами та організаціями необхідних фінансових засобів для інвестиційного розвитку, а також підтримка стійкої кон'юнктури на ринках капіталу та інвестиційних ресурсів. В цілому вона повинна бути спрямована на відтворення і збільшення основного капіталу на новій технологічній базі.

Цілі державного регулювання на кожному історичному етапі розвитку економіки залежать від багатьох обставин і, в першу чергу, від ступеня загального розвитку економіки. Стратегічними цілями інвестиційної політики для умов України визначені:

- створення сприятливого інвестиційного клімату;

- залучення капітальних вкладень у виробництво;

- інвестиційне забезпечення структурної перебудови економіки;

- мобілізація всіх джерел інвестиційних ресурсів та їх ефективне використання;

- забезпечення зростання валового внутрішнього продукту;

- створення умов для нарощування внутрішніх інвестиційних ресурсів.

У відповідності з визначеними цілями головними завданнями інвестиційної політики є:

- збільшення обсягу інвестиційних ресурсів за рахунок всіх джерел фінансування (кредитні ресурси комерційних банків, кошти приватних та іноземних інвесторів, кредитні лінії, бюджетні та власні кошти);

- визначення пріоритетних напрямів використання капіталовкладень, в тому числі державних в межах бюджету;

- забезпечення ефективного використання капітальних вкладень, удосконалення їх відтворювальної і технологічної структури.

Система державного регулювання включає також визначення найважливіших соціальних, економічних та інших цілей і завдань на перспективу, в тому числі соціальних орієнтирів, основних пропорцій і структурних зрушень, а також найбільш ефективної соціально-економічної політики, яка сприяє їх реалізації. При цьому визначення економічних цілей має здійснюватись для країни в цілому, окремих її регіонів, сфер економіки, територіально-виробничих формувань, виходячи з нагальної необхідності задоволення потреб суспільства, наявних ресурсів і визначених пріоритетів розвитку.

Серед головних засобів або інструментів державного регулювання інвестиційної діяльності в дисертації виділені:

- закони і законодавчі акти;

- обсяги інвестицій в основний капітал, всього і за джерелами фінансування;

- обсяги інвестицій за призначенням:

- інвестиції виробничого призначення;

- інвестиції невиробничого призначення;

- інвестиції в житлове будівництво;

- обсяги підрядних робіт;

- інвестиції з місцевих бюджетів;

- обсяги капітальних вкладень;

- частка обсягів капітальних вкладень, спрямованих на розвиток виробничого потенціалу;

- обсяги незавершеного будівництва;

- введення в дію основних фондів, об'єктів соціальної сфери (введення в експлуатацію закладів освіти, дошкільних закладів, лікарень, амбулаторно-поліклінічних закладів, введення в дію житла тощо);

- важелі кредитної і податкової політики;

- норми амортизаційних відрахувань;

- загальнодержавні капіталовкладення;

- комунальні капіталовкладення;

- прямі іноземні інвестиції;

- портфельні інвестиції;

- страхування інвестиційних ризиків;

- державна експертиза інвестиційних проектів;

- субсидії;

- кредити і державні гарантії;

- ставки податків (на продукти, на ресурси, на прибутки, доход і майно);

- пільги з оподаткування;

- база оподаткування;

- санкції;

- імпортне мито;

- плата за надра та ін.

Всі форми втручання держави в економіку утворюють цілісну систему. Кожна модель державного регулювання є певним сполученням елементів, які реалізуються у вигляді комплексу інструментів і заходів економічної політики та відповідних державних установ, які розробляють та реалізують ці заходи.

У своєї суті схема державного регулювання інвестиційної діяльності для умов України передбачає:

- спрямування державної економічної політики на впровадження експортоорієнтованої моделі розвитку економіки;

- систематичне проведення моніторингу і аналізу основних показників інвестиційної діяльності;

- визначення пріоритетних напрямів інвестування, якісну розробку проектів і експертну оцінку об'єктів інвестування;

- визначення можливих джерел інвестування і оцінку їх ефективності;

- побудову механізму залучення інвестицій через проведення гнучкої податкової політики, перетворення амортизаційних відрахувань в інвестиційне джерело, створення конкурентного ринкового середовища, створення привабливого інвестиційного середовища, формування та розвиток грошового і фондового ринків, розвиток іпотечного і вексельного кредитування, сприяння інвестиційній спрямованості процесу приватизації, створення системи гарантій захисту прав іноземних інвесторів;

- створення системи державного нагляду, залучення державного контролю, створення відповідного інфраструктурного забезпечення.

Бюджетна політика - це інструмент реалізації фінансової політики держави на основі централізації частини прибутків суб'єктів господарської діяльності і розподілу їх відповідно до потреб і пріоритетів суспільства і задач підтримки стабільності макроекономічної політики.

В умовах України у бюджетній політиці необхідно:

- привести зобов'язання держави у відповідність з її ресурсами, забезпечити на цій основі реальну збалансованість та бездефіцитність державного бюджету;

- здійснити заходи, які забезпечили б прозорість бюджетного процесу та дієвий контроль за використанням бюджетних коштів на всіх рівнях;

- привести у відповідність з Бюджетним кодексом реформу міжбюджетних відносин;

- забезпечити надходження до бюджетів усіх рівнів тільки у грошовій формі;

- перевести місцеві бюджети на казначейське обслуговування;

- врегулювати кредиторську заборгованість державного бюджету;

- забезпечити своєчасність розрахунків за спожиті енергоносії на основі жорсткої політики енергозбереження у державній сфері.

Надзвичайно актуальним є утвердження ефективної системи управління державним боргом України, створення умов для її виходу на зовнішні ринки капіталу, продовження співпраці з міжнародними фінансовими організаціями.

Державне регулювання економіки за допомогою використання податкових важелів в умовах України повинно спрямовуватись на забезпечення і підтримку збалансованого зростання, ефективне використання ресурсів, стимулювання інвестиційної і підприємницької діяльності. Ефективною може вважатися тільки така податкова політика, яка стимулює нагромадження та інвестиції.

У теорії і практиці податкового регулювання розвинутих країн Заходу податкова політика в останні роки проводилася згідно з кейнсіанською концепцією функціональних фінансів. Згідно з цією концепцією, величина видатків і норма оподаткування підпорядковуються потребам регулювання сукупного суспільного попиту, який повинен утримуватись на рівні, що забезпечує повне використання трудових ресурсів і капіталу за умови збереження стабільних цін.

В умовах України у податкової політиці необхідно забезпечити:

- відчутне зниження податкового навантаження;

- розширення бази оподаткування за рахунок збільшення масштабів виробництва;

- вирівнювання умов оподаткування для всіх платників податків за рахунок скасування пільг (особливо тих, що надаються за галузевими та територіальними ознаками);

- створення ефективної та прозорої системи адміністрування податків, узгодженої із забезпеченням прав і обов'язків платників податків та інших обов'язкових платежів.

Значний вплив на рівень інвестиційної активності проявляє грошово-кредитна політика держави, яка проводиться Національним Банком України і в рамках якої можуть застосовуватись інструменти прямого державного регулювання. В даному випадку об'єктом регулювання виступає грошова маса, яка у відповідних співвідношеннях з основними макроекономічними показниками позитивно або негативно впливає на економічне зростання в країні та на рівень інвестиційної активності. Суб'єктом грошово-кредитної політики виступає НБУ, який здійснює грошову емісію та за допомогою арсеналу засобів, а саме ставки рефінансування, норми обов'язкових резервів, операцій на відкритому ринку та валютних інтервенцій впливає на рішення суб'єктів господарювання про доцільність інвестування.

Грошово-кредитна політика - це повинна бути політика держави, спрямована на:

- оздоровлення всієї фінансової та грошової системи України;

- зменшення темпів інфляції та стабілізацію споживчих цін;

- стабілізацію обсягів виробництва;

- підвищення реальних доходів населення;

- скорочення дефіциту державного бюджету;

- упорядкування торгово-платіжного балансу;

- зменшення дотацій населенню та підприємствам;

- наявність спеціального стабілізаційного фонду для підтримки діє спроможності гривні.

Для економіки України проблема структурно-інвестиційних перетворень залишається однією з найгостріших. Вона проводиться державою як безпосередньо шляхом розробки і фінансування інвестиційних програм різного рівня, так і опосередковано - за допомогою важелів непрямого регулювання інвестиційної діяльності і, в першу чергу, в недержавному секторі економіки. Останнє особливо важливо, тому що пріоритети використання недержавних коштів для реалізації значної частини державних перетворень хоча і диктуються загальноекономічною ситуацією, але коригуються ринковою кон'юнктурою і тому дуже часто не співпадають з загальнонаціональними інтересами, а централізованих державних коштів явно недостатньо для фінансування масштабної структурної перебудови.

Центральним завданням промислової політики, як важливішої складової економічної політики держави, повинна стати підтримка тих виробництв, які поки що не вичерпали свого потенціалу розвитку і намагаються стати головними по випуску високоефективної вітчизняної продукції, спроможної зайняти стійке місце на внутрішньому і світовому ринках. У зв'язку з цим, суть промислової політики - це комплекс заходів, що забезпечують підвищення конкурентоздатності вітчизняних підприємств, тобто створення ними конкурентних привілеїв перед фірмами інших країн. При цьому в довгостроковій перспективі доцільно скерувати зусилля на розвиток конкурентних привілеїв високого порядку - унікальної продукції і технології, висококваліфікованих фахівців, відомих торговельних марок продукції, високої репутації фірм, - для чого у вітчизняній промисловості маються певні передумови. Тому в роботі пропонуються наступні шляхи вдосконалення промислової політики:

- підтримка високотехнологічних виробництв, орієнтованих на внутрішній ринок. При цьому випуск даної продукції повинен бути пов'язаний з розвитком стабільного ринку збуту;

- підтримка високотехнологічних виробництв, орієнтованих на зовнішній ринок;

- підтримка в необхідних розмірах сировинних виробництв, орієнтованих на внутрішній і зовнішній ринки;

- виробництво споживчих товарів для внутрішнього чи зовнішнього ринку;

- виробництво продукції виробничо-технічного призначення на основі технологій третього чи четвертого технологічних укладів для внутрішнього чи зовнішнього ринків.

Світовий досвід показує, що розвиток економіки відбувається за рахунок нових наукомістких виробництв і галузей. Прискореними темпами в них обновляється основний капітал. Ці галузі і виробництва відрізняє низька матеріалоємність продукції, відбувається мініатюризація. Розвиток старих традиційних галузей усе в більшій мірі визначається застосуванням нових технологій, заснованих на інформаційно-електронній техніці.

Таким чином, фундаментальним положенням сучасного промислового менеджменту є визнання того, що в даний час науково-технологічним інноваціям слід приділяти вирішальну роль у формуванні і підвищенні конкурентоздатності виробництва.

При визначенні заходів амортизаційної політики в роботі відзначено, що вона повинна бути спрямована на відшкодування зносу основного капіталу шляхом створення нормативно-правових і господарських умов для відтворення і повернення раніше інвестованого капіталу, формування підприємствами та організаціями власних фінансових засобів для відтворення основних фондів.

Метою амортизаційної політики слід визначити напрями та механізми запровадження раціональних рівнів споживання, відшкодування та оновлення основного капіталу. Вона спрямовується на підвищення фінансової заінтересованості суб'єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів.

В числі інструментів амортизаційної політики в Україні необхідно більш ефективно використовувати норми амортизації (видові) по групах основних фондів та своєчасно проводити переоцінку основного капіталу.

Ринкові реформи і структурні перетворення, які відбуваються в економіці України, потребують значних інвестицій. Ситуація ускладнюється тим, що проблеми інвестування економіки доводиться вирішувати в умовах глибокої економічної кризи. Тому створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні є надзвичайно важливою проблемою. Інвестиційний клімат можна вважати одним з основних факторів ефективного соціально-економічного розвитку.

Інвестиційний імідж держави визначають такі макроекономічні фактори, як:

- політична стабільність;

- стан економіки і перспективи її розвитку;

- законодавче забезпечення;

- ступінь державного регулювання;

- податки і стимули для інвесторів;

- вартість робочої сили і природних ресурсів;

- вільний рух капіталу і прибутку;

- валютний ризик;

- наявність виробничої і ринкової інфраструктури;

- інвестиційна активність населення.

В умовах обмеженості можливостей Державного бюджету України доводиться відмовлятися від централізованих капітальних вкладень, дотацій і відшукувати нові форми фінансування економіки. Зменшення власних нагромаджень підприємств, нестача довгострокових кредитів вітчизняних банків скорочують можливості використання внутрішніх ресурсів. В такій ситуації залучення зовнішніх ресурсів розглядається як один із шляхів підтримки національної економіки.

Державне регулювання у сфері іноземних інвестицій має на увазі комплекс заходів, що здійснюються державними установами, організаціями та гілками влади, спрямованими на створення сприятливого клімату для іноземних капіталовкладень, надання гарантій інвесторам, формування сприятливого податкового поля, підтримання інфраструктури тощо, тобто, мова йде про заходи, що сприяють залученню капіталу у конкретне підприємство, галузь, регіон або країну в цілому.

Згідно зазначеним підходам наведений склад, інструменти і механізми системи залучення інвестицій в економіку України. Вона передбачає: спрямування державної економічної політики на залучення інвестицій; проведення моніторингу і аналізу; визначення і оцінку об'єктів інвестування; визначення і оцінку джерел інвестування; інвестицій; створення системи інфраструктурного забезпечення; розроблення відповідних інструментів і механізмів.

Пріоритетні напрямки іноземного інвестування визначаються необхідністю переорієнтації виробництва на: підвищення життєвого рівня населення; випуск нових споживчих товарів; впровадження досягнень НТП, наукомістких та екологічно чистих технологій; збільшення експортного потенціалу України і зменшення залежності вітчизняної економіки від імпорту; створення оптимальної галузевої структури, яка враховувала б, в тому числі, і регіональну специфіку.

На мою думку, для стимулювання банків України до інвестиційної діяльності потрібно здійснити ряд мір, таких як:

- запровадження пільг з оподаткування та резервування залежно від складу портфеля цінних паперів і заохочення в такий спосіб комерційних банків займатися довгостроковими вкладеннями коштів в економіку країни;

- перегляд НБУ рівня ризику цінних паперів емітентів, у яких держава має значні пакети акцій, щоб запобігти відволіканню значної частини ресурсів комерційних банків для формування резервів;

- полегшення механізму надання кредитів рефінансування під заставу цінних паперів, які знаходяться в інвестиційному портфелі комерційного банку, аби додати банкам впевненості в тому, що вони будь-коли зможуть отримати кредит від НБУ і збільшуватимуть обсяги свого інвестиційного портфеля;

- Прискорення процедури розгляду та ПАТвердження інвестиційних проектів;

- створення в структурі регіональних установ Національного банку України підрозділу з аналізу фондового ринку;

- адаптування класичних положень мінімізації ризику інвестування до особливостей динамічної діяльності сучасних комерційних банків;

- відстежування не менше двох разів на тиждень реальних обсягів пасивів з різною часовою стабільністю для запобігання ризику ліквідності;

- створення у структурі банку підрозділу, який би мобілізовував саме довгострокові активи та управляв ними;

- встановлення власних лімітів на інвестиції в цінні папери відповідно до розробленої власної стратегії розвитку банку;

- збільшення капіталізації банківських установ за рахунок зниження кількості неконкурентоздатних, шляхом їх злиття і приєднання.

- Розробка та запровадження системи оцінки інвестиційної привабливості міст (районів), окремих підприємств;

- Визначення потреб підприємств у інвестиційних ресурсах;

- Визначення пріоритетних сфер (галузей) інвестування;

- Організація інформування потенційних інвесторів через засоби масової інформації та міжнародну інформаційну мережу Іntеrnеt про правове регулювання інвестиційної діяльності в Україні й в області, про інвестиційні проекти та пропозиції, а також регулярне висвітлення ситуації щодо надходження інвестицій в економіку України, реалізації інвестиційних проектів;

- Організація роботи з постійного інформування банківських установ, розташованих на території області, про наявні інвестиційні пропозиції щодо розвитку пріоритетних галузей та підприємств.

- Вивчення пропозицій установ комерційних банків щодо кредитування окремих підприємств на території області, складання календарного плану реалізації прийнятих до фінансування проектів;

- Надання консультаційних послуг з питань розробки бізнес-планів та підготовки висновків про доцільність їх реалізації в рамках спеціального режиму інвестиційної діяльності. Організація і проведення семінарів, конференцій з питань інвестиційної діяльності;

3.2 Шляхи зниження інвестиційних ризиків у банках України

Інвестиційний ризик - вірогідність виникнення непередбачених фінансових втрат в невизначених умовах інвестиційної діяльності.

Існують таки методи оцінки інвестиційних ризиків:

1) за середньоквадратичним відхиленням;

n-кількість спостережень;

Рt -ймовірність, що відповідає розрахованому доходу;

- розрахований доход по проекту при різних конюнктурах інвестиційного ринку;

R-середній очікуваний доход за проектом;

Коефіцієнт варіації - рівень ризику в умовах, коли показники середніх очікуваних доходів відрізняються між собою.

Сv = / R (3.1)

Умови вибору mіnСvі

2) коефіцієнта, що дозволяє оцінити ризик конкретного інвестиційного проекту по відношенню до рівня ризику інвестиційного ринку в цілому;

= р * ц / ф (3.2)

р - кореляція між доходом від конкретного виду цінних паперів й середнім рівнем дохідності фондових інструментів в цілому;

ц - середньоквадратичне відхилення дохідності за конкретним видом цінних паперів;

ф - середньоквадратичне відхилення дохідності по фондовому ринку в цілому.

3) експертним шляхом - опитування кваліфікованих спеціалістів.

Далі розглянемо системи оцінок та методи обмеження ризиків іноземних інвестицій.

Ситуацію в країні, яку оцінює іноземний (і національний) інвестор з погляду своїх інтересів, називають інвестиційним кліматом. Він складається з багатьох факторів ризику, що обєднуються в певні групи. Кожний чинник має свою частку й оцінюється в балах. У звязку з цим стає можливим кількісне оцінювання як окремих груп ризику, так і інвестиційного клімату в цілому. Загальна оцінка визначається як середньозважена за трьома групами.

Рівень ризику, спеціалістами в різних країнах, оцінюється неоднаково. Московська аналітична лабораторія “ВЕДИ - ЦЄМИ” застосовує 10-бальну шкалу оцінювання ризику, де 1 - найкраща оцінка, а 10 - найгірша. Всі фактори ризику за цією системою зводять у три групи:

соціально-політична ситуація в країні та перспективи її розвитку;

внутрішньоекономічна ситуація та її перспективи;

зовнішньоекономічна діяльність та її перспективи.

Досить поширеною в США є система “Іntеrnаtіоnаl Busіnеss Соmраny USА (Рublісаtіоns) - Іnс”. Вона виділяє такі групи ризиків:

політичні;

фінансових транспортів;

експорту;

прямих інвестицій.

Групи ризиків оцінюються за 12-бальною системою від “А+” (найкраща оцінка) до “С” (найгірша). Загальна оцінка не виводиться.

Деякі американські, а також німецькі фірми використовують систему економічного оцінювання інвестиційних ризиків “BЕRІ”. Ця система дає кількісну оцінку як окремого, так і зведеного ризику, оцінюючи їх за 100-бальною школою, де 100 балів - найкраща оцінка.

Оцінювання ризиків - справа надзвичайно важлива для будь-якого інвестора. Для іноземного інвестора її значимість зростає, оскільки, потрапляючи в незнайоме середовище, він важче орієнтується, ніж вітчизняний інвестор. Саме тому для нього важливо знати недоліки та переваги різних систем оцінювання інвестиційного клімату. Аналізуючи фактори ризику, доцільно приділяти особливу увагу тим чинникам, з якими інвестор буде стикатися найчастіше і які мають найсильніший вплив на його інтереси.

Усі наведені системи недостатньо конкретні та слабко спеціалізовані за галузями, в які фірма прагне інвестувати капітал. І, зрештою, підбір факторів ризику і частка їх у будь-якій системі завжди містять у собі елемент субєктивного.

Отже, системи оцінок інвестиційних ризиків не забезпечують потенційному інвестору можливості уникнути небезпеки. Вони покликані допомогти йому на початковій стадії інвестиційного проекту при вирішенні проблеми прийняття рішення стосовно того, “куди” (в яку країну, галузь і т.п.), “як” (спосіб проникнення на ринок) та “коли” (залежно від тривалості проекту) слід чи не слід спрямувати свій капітал.