Консалтингові компанії обстежували найбільші банки за допомогою анкетування, внаслідок чого проінтерв'ювали близько 50% із числа 200 найбільших банків. У дослідженні брали участь великі банки з активами понад 100 млрд дол та середні банки з активами 25--99 млрд дол.

Головні тенденції, виявлені під час проведеного дослідження щодо розвитку банків, полягають у такому:

-- європейські банки просунулися далі, ніж їхні партнери із США та Азії, щодо впровадження Базель II (60 % із них почали впровадження, на відміну від 27 % американських і 12 % азійських банків);

більшість банків чекають на істотні зміни, як організаційні, так і в корпоративному управлінні, що виникають з поєднання Базеля II та інших Ініціатив(наприклад, Сарбейнс-окслі),

очікується, що Базель II істотно змінить конкурентний клімат.

банки вбачають істотну вигоду в економічнішому та раціональнішому розміщенні капіталу;

плановані витрати по Базелю ІІ видаються менш значними, ніж було зафіксовано у попередніх дослідженнях, оскільки банки шукають можливість максимально використовувати вже наявні системи і прагнуть застосовувати централізованіші рішення там. де потрібне використання нових систем;

витрати на ІТ-інфраструктуру і ресурси є основними. Багатьом програмам у США й Азії, вочевидь, бракує ІТ-технологій;

понад 75 % європейських, північноамериканських і австралійських банків націлені на застосування до 2007 року IRB-підходу за кредитними ризиками. Приблизно така ж кількість банків має намір застосувати вдосконалений IRB-підхід до 2010 року;

короткострокові устремління за операційними ризиками помірніші менше половини опитаних банків має намір застосувати підхід вдосконаленого вимірювання до 2007 року, хоча їхня кількість збільшиться до 70 % на період до 2010 року;

необхідно виконати значну роботу для задоволення вимог, внісши відповідні зміни до управління капіталом і стратегії взаємодії з інвесторами.

Багато європейських банків мають ширші можливості щодо управління ризиками, американські банки щодо цього відстають. Вважають хорошими IRB-моделі 35% американських і половина європейських банків. Аналогічна пропорція спостерігалася у процесі визнання ефективної процедури перевірки моделей та їх затвердження.

Стимулом для впровадження Базель II є зниження вимог до мінімально достатнього капіталу, за рахунок застосування витонченіших технологій з управління ризиками.

Незважаючи на те, що лише для найбільших американських банків формально погрібне використання lRB-підходів, 67 % середніх банків прагнуть того ж. Це пов'язано з очікуванням додаткових можливостей з ризик-менеджменту, що відкривають нові перспективи для залучення кращих клієнтів і розширення операцій (спектра послуг).

Менш активні у впровадженні IRB-підходів азійські банки через такі обставини

-- можливість погіршення вимог у зв'язку з необхідністю настроювання моделей за даними, отриманими під впливом криз (азійської та японської), внаслідок чого погіршується позиція по Базелю II;

-- друга причина -- висока вартість банки оцінюють витрати на підготовку і схвалення процедур на суму близько 88 млн євро Багато азійських банків потребують оновлення інфраструктури, що також може привести до зростання ви-мої до капіталу Необхідна модернізація можливостей з управління ризиками (кращий відбір активів, ціноутворення, засноване на ризиках, управління кредитним портфелем).

Плани за операційними ризиками не менш амбіційні. Близько 40 % банків допускають упровадження відповідної методології, більше половини має системи підтримки управління операційними ризиками, понад 70 % планують до 2010 року впровадити не лише базовий, а й удосконалений підхід. Понад 41 % європейських банків чекають на вигоду від зменшення операційних втрат.

Результатом упровадження Базеля І є те, що навіть спрощена формула оцінки ризиків серйозно впливала на фінансові послуги. У перспективі слід чекати такого самого, якщо не більшого, впливу Базеля II.

Дія Базеля II, за оцінками дослідження, проведеного найбільшими консалтинговими компаніями, полягає в розширенні можливостей при наданні банківських послуг, за наявності методів вимірювання ризиків.

Учасники ринку чекають раціональнішого розподілу регуляторного капіталу і стійкішого ціноутворення, заснованого на ризиках.

Розвиток кількісних методів оцінки ризиків, зафіксованих як в основному документі Угоди, так і в додаткових розроблюваних матеріалах, зокрема в Quantitative Impact Study (QIS), передбачають калібрування ризикових вагів.

Особливо слід відзначити нові можливості за оцінкою ризиків банківських послуг для роздрібного бізнесу. Зокрема з цього приводу в Європі більше оптимізму від упровадження Базеля II, оскільки традиційно тут велика орієнтація на ритейл, яка вимагає великих витрат часу топ-менеджерів.

Важливість структури кредитного портфеля ще раз підкреслює диференціація оцінки різноманітних ризиків у рамках Базеля II. Передбачені в Угоді методи оцінки кредитування ритейла, малих і середніх підприємств збільшують конкурентоспроможність у зв'язку з можливістю оцінювання ризиків за групами бізнесу, з використанням механізму "великих чисел"

Базель II підкреслює необхідність уваги при консолідації та встановленні плати за ризик при корпоративному і спеціалізованому кредитуванні. Угода деталізує методи зниження рівня ризику за рахунок диференціації портфеля, термінів кредитів і низки інших чинників.

Положення з обліку державних ризиків підкреслюють необхідність самостійного розгляду і планування операцій на ринках, що розвиваються, для яких у багатьох країн, а отже, й у суб'єктів господарювання, немає навіть інвестиційного рівня.

Угода закріплює особливу роль рейтингових агентств, оскільки визначення оцінок, а також калібрування внутрішніх рейтингових моделей прив'язані до рейтингів провідних агентств, "атестованих" національними наглядовими органами. Виникає потреба в уважнішому аналізі ризиків і капіталізації суб'єктів господарювання рейтинговими агентствами, з урахуванням динаміки капіталу і оцінок партнерів з бізнесу та перспектив розвитку компаній.

Протягом наступних трьох-п'яти років очікується принципова зміна можливостей ризик-менеджменту відповідно до Базеля II та інших нормативів. Зміни торкнуться й інструментарію, і механізмів управління ризиками. Організаційні зміни будуть значними в Європі і на ринках, що розвиваються, в тому числі у частині корпоративного управління.

Облік ринкової складової є одним із найважливіших чинників Базеля ІІ. При цьому очікується, що управління капіталом і балансом зазнають значних змін. Передбачається конвергенція апарату при управлінні фінансами і ризиками, ризик-менеджер братиме активнішу участь в ухваленні стратегічних рішень.

Експерти вважають, що виграють банки, готові до фундаментальних змін за рахунок:

кращого вибору активів, їх структуризації і ціноутворення при кредитуванні та інших операціях;

прискорення, поліпшення і здешевлення процесів розміщення активів;

максимізації балансової вартості за допомогою активнішого управління кредитним портфелем, активами-пасивами і капіталом;

інтеграції процесів і підвищення ефективності за рахунок використання техніки управління операційними ризиками.

Для більшості банків причини уваги до Угоди полягають у досягненні базельських амбіцій. Ключовим є бачення можливості поліпшення ринкової і конкурентної позиції за рахунок правильного управління проектами і підходів на основі ризик-менеджменту. Ці програми обширні та складні.

Експерти наголошують, що необхідна ефективна координація стратегії розвитку, ризик-менеджменту, бізнес-напрямів, можливостей IT і систем даних.

Аналіз досвіду впровадження Базель II у США, проведений компанією Moody's на початку 2004 року, свідчить, що рівень вимог до капіталу для американських банків, готових до впровадження Базель II, може бути знижений приблизно на 30 %.

Рейтингове агентство Moody's підтримує введення Угоди і бачить результуючі переваги для його використання в США, де положення з регулювання банківського сектору традиційно враховують рекомендації Базельського комітету. Основою очікуваного ефекту є введення вимірювання, контролю й управління ризиками, а також зростання ризикової культури в банківському секторі загалом'.

Після підписання у червні 2004 року нової Базельської угоди Центробанк Російської Федерації офіційно повідомив про намір реалізувати до 2008--2009 років Базель II відносно російського банківського сектору. При цьому, з урахуванням стану фінансових ринків і рівня розвитку банківського сектору, а також за результатами проведення організованих Комітетом обстежень за кількісним впливом Базеля II на достатність капіталу банків, передбачається такий варіант реалізації Базеля II в Росії:

спрощений стандартизований підхід за оцінкою кредитного ризику в рамках першого компоненту Угоди (підходи до розрахунку достатності капіталу);

другий і третій компоненти Базеля IJ (процедури нагляду за достатністю капіталу з боку органів банківського нагляду і вимоги з розкриття банками інформації про капітал та ризики задля посилення ринкової дисципліни).

Центробанк зазначає, що повноцінна реалізація другого і третього компонентів потребує внесення істотних змін до законодавства. Також він вважає, що використання IRB-підходу на найближчу перспективу істотно ускладнюється у зв'язку з відсутністю інформації, необхідної для його впровадження, зокрема, наприклад, баз даних про позичальників.

Найближчим часом Центробанк має намір визначити організаційні рамки вказаної роботи і розпочати її виконання. Найбільш істотною зміною в законодавстві може стати надання органу нагляду права на професійну думку. Нині така практика впроваджується, проте в законі цей порядок не врегульовано. Йдеться про те, що регулятор має нести відповідальність за якість своїх рішень, але при цьому він повинен отримати безперечне право оперативно реалізовувати підходи, які вважає потрібним застосувати в певний момент до окремого банку в межах чинних законів. Великих змін потребуватимуть і законодавчі положення, шо стосуються розкриття банками інформації.

Реалізація підходів до оцінки кредитного ризику банків, що базуються на внутрішніх рейтингових оцінках, буде можлива у міру створення надійних баз даних про рівень кредитного ризику, підвищення якості внутрібанківських систем управління і з урахуванням результатів застосування зазначених методів у зарубіжній практиці.

У банківському середовищі Росії існує побоювання щодо визначення "слабких" банків, яке дає Базель. Воно може стосуватися будь-якого російського банку: "Слабким є такий банк, ліквідність або платоспроможність якого ослаблена або буде ослаблена доти, доки не буде вжито заходів для значного поліпшення стану його фінансових ресурсів, профілю ризику, з корекції стратегічного напряму діяльності, підвищення потенційних можливостей управління ризиком і/або якості управління". Ліквідність більшості російських банків, ураховуючи практику дотримання ними обов'язкових нормативів, перебуває на межі. До того ж проблеми "слабких" банків, наведені в документі, відповідають проблемам багатьох російських кредитних організацій: "погане управління; неадекватні фінансові ресурси; відсутність довгострокової, стійкої стратегії бізнесу: низька якість активів, нерозвинені системи, зокрема системи контролю''. Водночас у ЦБ не згодні з таким трактуванням. На сьогодні до "слабких" банків належать лише такі фінансові Інститути, які потрапляють до ПІ--IV групи фінансової стійкості (менше 5 % від усіх банків) -- це ті, хто або банкрутує, або одержав від регулятора обмеження на якийсь вид діяльності.

Досвід упровадження Базеля II дає змогу сформулювати низку положень і рекомендацій:

встановлення чітких пріоритетів, узгоджених з власниками бізнесу:

належне управління для забезпечення структуризації і створення сприятливих умов для впровадження;

достатність ресурсів для реалізації проекту ефективно і вчасно;

координування стратегії управління даними для виключення надмірного оновлення системи.

Для вироблення пріоритетів необхідно провести стратегічний аналіз впливу і розроблення нової операційної моделі ризик-менеджменту. Тому рекомендується розробити гнучкий план упровадження, враховуючи при цьому накопичений досвід.

Базель 11 висуває підвищені вимоги до даних і за обсягом, і за якістю. Тому з'являється потреба в уніфікації обліку, зокрема фінансистами і ризик-менеджерами.

Багато банків розглядають формування бази даних як найскладнішу проблему впровадження базельської програми, тому результатом упровадження системи є інтеграція даних і програмних засобів. Також як один із перспективних напрямів багато банків розглядає централізацію даних, яка дає такі переваги:

потужніші засоби аналізу;

ширший доступ для управління ризиками і фінансами;

засади для вирішення інших складних завдань;

потенціал для зниження витрат.

Консолідація даних позитивно відбивається не лише на управлінні ризиками, а й на інших ініціативах і позитивно впливає на зниження вартості бізнес-процесів. Для трансформації оцінок у ймовірність дефолта потрібна база даних за усім економічним циклом (10--15 років).

Базель II сприяє поліпшенню й удосконаленню вимірювання кредитного ризику і встановленню вимог до регулювання капіталу, стимулює інвестиції в систему управління ризиками.

Застосування банками положень Базельської угоди, крім прямих позитивних результатів, має низку плюсів, які полягають у піднесенні іміджу банків; можливості радикально відновити інфраструктуру і впровадити сучасні методи управління; розширити спектр послуг і збільшити обсяги операцій; зменшення податкових надходжень до бюджету.

Тим часом процеси активізації присутності іноземного банківського капіталу в Україні потребують серйозною наукового осмислення, передусім під кутом можливих ризиків фінансової нестабільності. обмеження суверенітету грошово-кредитної політики і перспектив реалізації національних економічних пріоритетів.

На відміну від країн Центральної та Східної Європи і Прибалтики, для яких активний прихід іноземного капіталу в банківський сектор почався ще в середині 1990-х, присутність іноземного капіталу в Україні стрімко зросла торік, число банків з іноземним капіталом збільшилося до 23, питома вага сплаченого статутного капіталу банків з іноземним капіталом у сукупному капіталі чинних банків виросла з 13,2 % до 22,4 % (табл. 1.4). У 1 кварталі поточного року вже укладено нові угоди про купівлю акцій вітчизняних банків: Banca Intesa (Італія) уклав угоду про купівлю 85,42 % акцій Укрсоцбанку, "Credit Agncole S.A." (Франція) -- про купівлю 98 % статутного капіталу "Індекс-банку". Очікується, що після завершення усіх оголошених угод питома вага іноземного капіталу підвищиться до 30 %, при цьому під контролем іноземного капіталу перебуватиме 4 банки з першої десятки -- АППБ "Аваль" (2-ге місце за обсягом активів), УкрСиббанк (4-те), Укрсоцбапк (5-те) і "Райффайзенбанк Україна" (8-ме).

Таблиця 1.4.

Іноземний капітал у банківському секторі України

Роки	Кількість банків з іноземним капіталом	Статутний капітал банків з іноземним капіталом, мли грн	Питома вага статутного капіталу банків з іноземним капіталом у сукупному капіталі чинних банків України, %
	усього	у т.ч. зі 100 %-м	усього	у т.ч. з 100 %-м
2000	31	7	725	225	19,8
2001	21	6	946	265	20,7
2002	20	7	1046	365	17,4
2003	19	7	1153	415	14,2
2004	19	9	1527	689	13 2
2005	23	9	3602	1056	22,4
2006 (січень)	23	9	3797	1251	23,2

За інформацією НБУ, найбільші частки в загальній сумі іноземного банківського капіталу, що працює в Україні, належать інвесторам з Австрії (21,2 %), Росії (18,4 %), Польщі (8,8 %) та Нідерландів (8,3 %).

В умовах існування в Україні заборони на відкриття філій іноземних банків основними методами проникнення іноземного капіталу у вітчизняний банківський сектор є купівля повного пакета акцій (як правило, 85--90 %) або портфельна купівля акцій (10--20 %). За першою схемою були продані банки "Ажіо", АППБ "Аваль", "НРБ-Україна", АКБ "Мрія", Укрсоцбанк, "Індекс-банк", за другою відбувся продаж 10 % акцій банку "Форум", 20 % акцій "Мегабанку", 18,9 % акцій "Родовід Банку". Дещо інший підхід (залучення фінансового донора) було обрано при продажу 51 % капіталу УкрСиббанку банківському холдингу BNP Рагіbas майже 27 % статутного фонду ВАбанку нідерландському фінансовому холдингу ТВІР Financial Service, який входить до багагопрофільної ізраїльської ФПГ Kardan.

Серед основних чинників, які інтенсифікують мотиви входження іноземного капіталу до банківського сектору України, -- отримання ринкових переваг за рахунок місткості вітчизняного ринку банківських послуг і перспектив його розширення; приваблива дохідність операцій. Про домінування саме цих мотивів свідчать дані за укладеними угодами, наведеними у табл. 1.5.

Таблиця 1.5.

Відношення ціни продажу акцій українських банків до їхнього капіталу

Назва банку	Пакет акцій, %	Індекс ціни
АППБ Аваль	93,5	3.9
"Форум"	10	2,9
ВАбанк	9,55	2,1
"Мрія"	98	1,7
Укрсоцбанк	85.42	5,9
“Індекс-банк”	98	6.5
" Родовід Банк'	18.9	5,4

Як видно з наведеної інформації, індекс ціни продажу українських банків коливається у досить широких межах: від 1,7 у випадку продажу 98 % акцій банку "Мрія" до 6,5 у випадку купівлі 98 % акцій "Індекс-банку". Порівнюючи ціни на українські банки з ціновими трендами на купівлю банківських установ на ринках Інших країн, що розвиваються, необхідно зазначити, що у випадку купівлі українських банків відношення ціни до капіталу все-таки завищене: зазвичай ціна банків на нерозвинених ринках удвічі-втричі вища за їхній капітал. Так, одна з найбільших угод на теренах СНД -- продаж російського "Імпекс-банку" австрійській банківській групі RaifTeisen International Bank-Holding AG укладена з коефіцієнтом 2,75, французька група BNP Рагіbas придбала контрольний пакет банку "Русский стандарт", зіставного за розмірами з АППБ "Аваль", за 250 млн дол. Завищений ціновим тренд на акції українських банків пояснюється ще тією обставиною, що практично псі перспективні ринки банківських послуг у країнах Центральної s Східної Європи поділені, найпривабливішими для інвесторів залишаються банки Росії та України.

Тому інвестори, намагаючись закріпитися на українському ринку, переплачують на початковому етапі входження на ринок: із коефіцієнтом, вищим за 3,0, були продані українські банки, які мають розгалужену мережу філій (АППБ "Аваль", УкрСиббанк, Укрсоцбанк, "Індекс-банк").

Це цілком узгоджується зі стратегією іноземних банків, які приходять на ринки, що розвиваються, -- розміщувати свої дешеві ресурси, а не залучати депозити на ринках країн, що приймають. Діяльність банків з іноземним капіталом в Україні підтверджує це: частина з них узагалі не залучає депозитів населення (Сітібанк (Україна)), інші пропонують недуже привабливі процентні ставки на вклади: так, наприклад, у квітні поточного року банк "ХФБ Банк Україна" пропонував 7 % річних на депозити у гривнях терміном на 1 рік та 2,6 % річних --у євро; процентна політика банку "ІНГ Банк Україна" була аналогічною -- 7 % річних на вклади у гривнях, 2,5 % -- у доларах США та 1,8 % -- у євро (для порівняння, банки з українським капіталом на річний депозит у гривнях сплачують у середньому 15 % річних, в євро та доларах -- близько 10 %)".

Якщо на початковому етапі входження іноземних банків на український ринок банківських послуг основна їхня діяльність стосувалася обслуговування цільових клієнтів із материнської країни, які мали вищу платоспроможність, ніж великі внутрішні компанії, та спекулятивної діяльності з ОВДП, то на сучасному етапі в переважній масі банки з іноземним капіталом переорієнтувалися на роздрібний ринок., зокрема споживчого й іпотечного кредитування населення.

Так, максимальне за останні 5 років (із 2002 року) збільшення кредитного портфеля банківської системи у 1 кварталі поточного року -- на 10,1 % пояснюється активним виходом на український ринок іноземних банків і нарощуванням обсягів споживчого кредитування -- на 16,2 %. При цьому темпи кредитування фізичних осіб майже удвічі перевищували темпи кредитування корпоративною сектору: 16,2 % проти 8,2 %.

Крім того, результати діяльності банків з іноземним капіталом свідчать про наявність у них певних системних переваг, зокрема норматив адекватності регулятивного капіталу та рентабельність у них вищі, ніж у системі в цілому, в загальних активах менша частка недохідних активів, що у перспективі може істотно вилинути на структуру банківського сектору України,

З огляду на вищенаведені тенденції серед основних макроризиків, пов'язаних з активізацією припливу іноземного капіталу в банківський сектор України, слід виділити:

ризик нав'язування моделі залежного розвитку, причому структурна відсталість та інституційна слабкість вітчизняної економіки робить можливість такого деформованого розвитку досить реальною: вже на нинішньому етапі цілі діяльності банків з іноземним капіталом не збігаються з економічними й соціальними пріоритетами України (національній економіці потрібні джерела фінансування оновлення застарілої виробничої бази, енергоощадних технологій, а банки з іноземним капіталом активно захоплюють ринок споживчого кредитування імпортних автомобілів і побутової техніки), тобто засобами кредитування підтримується попит на імпортовані товари;

ризик неконтрольованого відпливу капіталу, що ускладнює реалізацію грошово-кредитної політики;

ризик для економічної безпеки держави внаслідок активного скуповування українських банків російськими державними банками (Внєшгоргбанком та Сбербанком РФ).

Загалом на нинішньому етапі домінуючими тенденціями залишаються поступове перетворення банківського сектору України у високодохідний сегмент для іноземного капіталу та його захоплення як платформи для подальшого розгортання бізнесу.

Іноземні інвестори, що приходять на український банківський ринок, не зацікавлені підвищувати його капіталізацію, а нарощують активні операції на наявній капітальній базі. НБУ подовжив обмеження на операції з валютними цінностями на міжнародному ринку банку "Ажіо", оскільки його шведські власники не збільшили капіталу до рівня 72,18 млн грн, необхідних для виконання спеціальних ліцензійних умов. Група Raiffeisen International Bank-Holding AG відмовилася від здійснення злиття своїх підконтрольних банківських установ в Україні й оголосила про продаж банку " Райффайзенбанк Україна".

Наведені тенденції, характер і масштаби їхнього розгортання свідчать про присутність в Україні системної й об'єктивної позиції на рівні законодавчого та регулюючого органів у питанні денаціоналізації банківського капіталу. Прозиції обмежити рівень іноземного капіталу 40%-ми загального обсягу капіталу не е рішенням проблеми, оскільки неможливо буде забезпечити контроль за дотриманням цього нормативу. Подібний норматив існує в Росії (там на законодавчому рівні участь іноземних інвесторів у капіталі місцевої банківської системи обмежено на рівні 25 %, а реально цей показник становить 11 %"), однак у Росії дещо інша структура банківської системи: там досить потужні позиції державних банків. В Україні сегмент банків із державним капіталом дуже незначний, основна маса банків функціонує у формі акціонерних товариств, отже, у разі встановлення заборони іноземний капітал зможе й надалі проникати через транзитних українських акціонерів.

Враховуючи важливість цієї проблеми для стабільності розвитку національної економіки, системний підхід до розв'язання проблеми регулювання доступу іноземною капіталу в банківський сектор України має базуватися передусім не на обмеженнях, а на заходах підтримки конкурентоспроможності банків із національним капіталом, на використанні позитивних структурних і технологічних переваг банків з іноземним капіталом для підвищення інвестиційного потенціалу вітчизняної банківської системи та її стимулюючої ролі в соціально-економічному розвитку країни.

На початковому етапі ринкових перетворень в Україні були встановлені надто ліберальні вимоги до новостворюваних банків як у частині капіталу, так і в частині оцінки банківських ризиків. У результаті вітчизняні банки створювалися і розвивалися за типовою універсальною моделлю, до того ж у своїй більшості були обтяжені надмірним впливом із боку інсайдерських структур або членством у неформальних фінансово-промислових групах. Чинне законодавство дозволяло створювати банки у (формі непублічних компаній -- товариств з обмеженою відповідальністю та закритих акціонерних товариств, що автоматично позбавляло банки можливості підвищувати ринкову капіталізацію (хоча навіть банки, створені у формі відкритих акціонерних товариств, не дуже активно користувалися фондовими інструментами поповнення капіталу -- в 2004 році до торгів у ПФТС були допущені акції лише 11 фінансових установ, а їхня питома вага у загальному обсязі торгів не перевищувала 0,1 %, у І кварталі поточного року ситуацій змінилася -- акції 19 банків допущені до торгів, їхня питома вага підвищилася до 18 %), тоді як у зарубіжній практиці банківські акції с одним Із найнадійніших активів. За даними агенції Standard&Poor's, питома вага саме банківських акцій у сумарній капіталізації найліквідніших цінних паперів у Румунії становить 61 %, у Туреччині -- 48 %, в Угорщині -- 41 %, у Польщі -- 38 %. В Україні, за даними ПФТС, цей показник не перевищує 8 %. Поява випадків ринкового продажу акцій українських банків зарубіжним інвесторам є позитивним явищем із точки зору підвищення їхньої капіталізації, забезпечення прозорості, в іншому разі в Україні консервуватиметься домінуюча закрита низькокапіталізована модель діяльності банків. Виникнення конкуренції серед Іноземних інвесторів за купівлю українських банків змушуватиме останніх підвищувати прозорість діяльності, ефективність ризик-менеджменту, інакше вони витіснятимуться у низькоприбуткові й високоризикові сегменти діяльності. Активізація вторинного ринку акцій банків потребує адекватної реакції з боку НБУ, оскільки в регулятивному процесі назрівають серйозні проблеми.

НБУ, усвідомлюючи необхідність концентрації і консолідації банківських капіталів, підвищення загального рівня капіталізації у системі, намагався стимулювати процеси нарощування капіталів і підвищення рівня конкурентоспроможності банків. Однак через низку причин (як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру) нинішній рівень капіталізації українських банків не дає змоги стверджувати, що вони готові конкурувати з іноземним капіталом. Так, за даними президента Асоціації українських банків, на 01.08.2008 року в разі введення в дію постанови Н6У №373, якою запроваджуються жорсткіші вимоги до ліцензування банків, не виконують вимоги постанови щодо розміру регулятивного капіталу для отримання (підтвердження) дозволу на:

- інвестиційну діяльність -- 93 банки (капітал менший за 144,4 мли гри);

- операції із залучення й розміщення коштів на зарубіжних ринках --64 банки (капітал менший за 72,2 млн гри);

- операції з коррахунками банків, зокрема операції за прямими коррахунками у банках-нерезидентах -- 46 банків (капітал менший за 57,7 млн грн);

- інші валютні операції -- 11 банків (капітал менший за 39,7 млн грн). Понад 25 банків на кінець поточного року не зможуть виконати вимог до капіталу в обсязі 8 млн євро.

У такій ситуації єдина рада для українських банків -- інтенсивна реалізація стратегії пристосування до європейських стандартів банківської справи на основі перегляду своїх реальних шансів і ризиків у конкуренції з банками з іноземним капіталом. Як правило, банки з іноземним капіталом, що функціонують на ринках, які розвиваються, виявляються гнучкішими з точки зору оптимізації витрат, забезпечуючи вищу прибутковість капіталу й активів. Отже, місцеві банки змушені або адекватно відповідати зниженням витрат, або бути витісненими з ринку. Український досвід не став винятковим -- ураховуючи темпи зростання витратності українських банків (за 2005 рік співвідношення процентних доходів і витрат по банківській системі становило 1,76, загальних доходів і витрат -- 1,09). їхню структуру; конкуренція, яка б стимулювала скорочення загальних витрат, є, однозначно, позитивним моментом із точки зору доступності кредитів для кінцевого споживача. Інша річ -- банківський сектор демонструє активне нарощування кредитних вкладень, коли збільшується кількість збиткових підприємств (за підсумками 1 кварталу поточного року їхня питома вага у загальнім кількості становила 39 %, тоді як за підсумками 2005 року -- 33 %). Це означає, то у своїй кредитній політиці банки з національним капіталом ураховують специфіку діяльності українських підприємств (штучна збитковість, тіньова діяльність, неофіційні виплати працівникам та ін.), що не поєднується з цивілізованими стандартами банківської справи при визначенні кредитоспроможності клієнтів.

Отже, на сучасному етапі експансія іноземного капіталу в банківський сектор України має об'єктивні передумови як внутрішнього характеру (структурна розбалансованість вітчизняного банківського сектору, обмежена кількість фінансове надійних банків, низька конкурентоспроможність та ін.), так і зовнішнього (процеси фінансової глобалізації, експансія банківського капіталу з перенасичених ресурсами ринків розвинених країн, завершення переділу ринків банківських послуг у Східній Європі).

Досвід функціонування банків з іноземним капіталом в Україні засвідчив, що в основній масі цілі й особливості їхньої діяльності не стикаються з національними економічними інтересами, а підпорядковані стратегіям діяльності материнських компаній і холдингів. Зокрема досить чітко на цьому етапі простежуються стратегії захоплення "ніші" на ринку, стратегії "знімання вершків" -- отримання високих доходів за рахунок кредитування платоспроможних компаній, активної діяльності в сегменті споживчого й іпотечного кредитування.

Намагання встановити обмеження на присутність іноземного капіталу в Україні не є розв'язанням проблеми регулювання його доступу. Крім того, встановлення штучних преференцій для банків негативно позначиться на розвитку інших сегментів фінансового ринку.

Враховуючи викладене, системний підхід до регулювання доступу іноземного капіталу в банківський сектор України має базуватися передусім на заходах підтримки конкурентоспроможності банків із національним капіталом, використанні позитивних структурних і технологічних переваг банків з іноземним капіталом для підвищення інвестиційного потенціалу вітчизняної банківської системи та її стимулюючої ролі в соціально-економічному розвитку країни за рахунок підвищення монетизації економіки; нарощування обсягів кредитування економіки як передумови необхідних структурних зрушень; залучення іноземних інвестицій і доведення їхнього рівня на душу населення до сусідніх східноєвропейських країн; прискореного розвитку фінансових ринків; інтенсифікації використання сучасних банківських технологій та банківського менеджменту, розширення спектра банківських послуг і підвищення їхньої якості; зниження рівня відсоткових ставок за кредитами; оптимізації інституційної структури вітчизняної банківської системи та наближення її до стандартів країн із розвиненою економікою.

1.4 Система банківського нагляду за ефективністю в зарубіжних країнах

Банківський нагляд у країнах з розвиненою економікою існує у різних формах понад сто років, зокрема у Сполучених Штатах Америки, а також країнах Північної Європи. Упродовж останніх 15--20 років майже усі держави світу визнали, що банківський нагляд відіграє ключову роль як у фінансовому секторі економіки, та і в цілому в економіці.

Банківська система помітно впливає на економічні процеси в політиці держави. Тому питання банківського нагляду упродовж останніх років значно актуалізувалося.

З інституційної точки зору можна виділити три групи країн, відмінних у способах організації побудови наглядових структур, місцем і роллю центрального банку в цих структурах:

країни, в яких наглядова діяльність здійснюється лише центральним банком: Україна, Австралія, Великобританія, Ісландія, Іспанія, Ірландія, Італія, Нова Зеландія, Португалія;

країни, в яких наглядова діяльність проводиться центральним банком спільно з іншими органами: США -- Федеральна резервна система (ФРС) спільно з Міністерством фінансів і незалежним агентством -- Федеральна корпорація страхування депозитів; Швейцарія -- ЦБ спільно з Федеральною банківською комісією; Франція -- Банк Франції спільно з Банківською комісією; Німеччина -- Бундес-банк спільно з Федеральною службою кредитного контролю;

-- країни, в яких наглядова діяльність здійснюється не центральним банком, а іншими органами Канада, Данія, Люксембург, Швеція, Австрія, Фінляндія, Норвегія.

У кожній країні функції регулювання та банківського нагляду виконує Центральний банк держави або Міністерство фінансів чи незалежне агентство.

Банківський нагляд, у широкому розумінні, є системою, яку використовує уряд, аби гарантувати стабільність фінансової системи, її безпеку. Щоб бути ефективним, банківський нагляд має ставити перед собою чіткі завдання, зрозумілі усім, хто визначає економічну політику, а також тим, хто безпосередньо здійснює контроль банків. Незалежно від того, як організовано і налагоджено банківський нагляд, орган, що відповідає за виконання функцій нагляду, має бути наділений відповідними повноваженнями, щоб виконати таке завдання.

Донедавна контроль за банками, який традиційно є одним із головних напрямів діяльності Банку Англії, мав прихований і неформальний характер і до 1979 року здійснювався на підставі загального закону про акціонерні товариства.

Країною, де до останнього часу (в історичному вимірі) не було окремих законів, що регламентують діяльність банків, а нагляд за їхньою діяльністю мав формальний характер, є, наприклад, Великобританія. Це спричинило банківську кризу 1973--1974 років. На думку видатного банківського фахівця Г. Шеддона, "...банкіри у цій країні були в минулому вільні від законодавчого регулювання та державного втручання, s банки могли розвиватися, виходячи із розумних, практичних та конкурентних принципів...".

Останніми роками, зокрема після банкрутства деяких банків, у країні помітні тенденції до посилення аспектів регулювання банківської діяльності. У 1979 році було запроваджене обов'язкове ліцензування комерційних банків та сформовано національний фонд страхування депозитів. Банківським законом 1987 року визначено порядок надання великих позик, проведення злиття банків, аудиторських перевірок тощо.

Особливості банківського законодавства у США (обмеження концентрації капіталу і підтримання конкуренції на фінансовому ринку шляхом установлення територіальних обмежень на відкриття банками філій) сприяли збереженню децентралізованої і подрібненої банківської системи. На відміну від Великобританії, у США збереглося багато дрібних безфілійних банків. Упродовж багатьох років створювалася розгалужена система банківського регулювання та нагляду як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Основні структури цієї системи. Федеральна резервна система, Служба контролера грошового обігу (при Міністерстві фінансів), Федеральна корпорація страхування депозитів і банківські департаменти в урядах штатів.

Для банківського нагляду, що здійснюється у Великобританії, характерний контроль за діяльністю кожного банку. На підставі проведеного контролю для кожного банку розробляють заходи, що враховують конкретні умови його діяльності, узгоджені з керівництвом банку. Ці заходи покликані забезпечити для банку необхідний мінімум оперативної безпеки щодо капіталу, резервних коштів, ліквідності, системи менеджменту і бухгалтерської звітності.

Нагляд з боку Банку Англії за діяльністю банків здійснюється за допомогою збирання статистичної інформації, звітів бухгалтерів, відвідувань банків і регулярних офіційних співбесід з їхнім керівництвом. Зустрічі з керівництвом банку -- одна з особливостей нагляду у Великобританії.

Зауважимо, що до 1982 року в Банку Англії проведення інспекцій не практикувалося, оскільки в Банку не було власного штату інспекторів для перевірок на місцях. Зараз Банк Англії використовує для таких цілей групу фахівців з 3 банківських службовців і 5 бухгалтерів, що не є співробітниками Банку Англії, але працюють під керівництвом його постійного штатного менеджера. Така група інспекторів періодично перевіряє усі аспекти діяльності банків, в тому числі їхні операції, системи обліку й контролю, якість кредитного портфеля, компетентність керівників, ділову стратегію і політику.

У західноєвропейських країнах система контролю за діяльністю банків має чіткішу та централізовану структуру. Так, у Німеччині правовою основою регулювання діяльності банків є "Закон про банки Федеративної Республіки Німеччини" та "Закон про центральний банк" від 1957 року, а практичний контроль за операційною діяльністю банків веде спеціальний орган -- Федеральне відомство з контролю над банками. Головні принципи контролю визначені спеціальним декретом цієї установи, які погоджені із центральним банком. Ці дві установи тісно взаємодіють між собою. Так, Відомство не має своїх відділень, тому воно постійно звертається до Центрального банку для отримання консультацій та інформації щодо стану справ у різних регіонах країни. Відомство надає дозволи на відкриття нових банків, встановлює обов'язкові вимоги для банківських установ, здійснює нагляд за виконанням законодавства. Воно мас можливість вимагати від банків надання будь-якої інформації, проводити ревізії, втручатися в операційну діяльність та видавати накази щодо негайного припинення операцій. Банки, у свою чергу, зобов'язані інформувати Відомство про усі зміни щодо їхнього юридичного статусу, надавати місячні та річні баланси.

За погодженістю із Центральним банком Федеральне відомство з контролю над банками встановлює низку обов'язкових нормативів. Відповідно до чинних правил:

-- сума ризикових активів банку не повинна перевищувати суму акціонерного капіталу більш ніж у 18 разів;

наприкінці кожного операційного дня непокрита позиція в іноземній валюті не повинна перевищувати акціонерний капітал банку більш ніж на 30%;

відкрита позиція за фінансовими ф'ючерсами та опціонами не повинна перевищувати суму акціонерного капіталу більш ніж на 20% щодня;

про великі кредити одному позичальнику (на суму, що перевищує 15% капіталу банку) банки повинні негайно інформувати Центральний банк, а загальна сума великих кредитів не повинна перевищувати капітал банку більш ніж у8 разів.

Згадані принципи мають рекомендаційний характер і необов'язкові для виконання. Водночас якщо Відомство вважає наявність у банку низької ліквідності та відсутність достатнього капіталу наслідком невиконання зазначених принципів, воно може застосувати такі санкції до банку, як, наприклад, припинення проведення операцій та тимчасове закриття.

У Франції функції нагляду й контролю за банківською діяльністю покладені на Банківську комісію -- державний адміністративний орган, незалежний від Банку Франції, але який тісно з ним взаємодіє. Очолює Комісію голова Банку Франції. Співробітниками робочого органу Комісії -- Генерального секретаріату--є відповідно до Закону про банки тільки службовці Центрального банку. До обов'язків Банківської комісії входить вивчення умов діяльності кредитних установ, контроль за їхнім фінансовим станом, а також за дотриманням працівниками банків професійної етики. При здійсненні адміністративного нагляду перевіряється законність операцій усіх кредитних установ країни, причому не лише тих, що діють у Франції, а й закордонних філій.

У своїй роботі Банківська комісія керується передусім результатами періодичних перевірок фінансової документації піднаглядних установ, але за потреби проводить й інспекційні перевірки на місцях. Інспекційні перевірки проводяться згідно з розпорядженнями на перевірку будь-якої банківської документації.

Сувора система контролю за діяльністю банків існує у Бельгії, де перевірка банківської діяльності проводиться перманентно спеціально визначеними інспекторами, які закріплені за кожним банком.

У Швейцарії та Німеччині планові ревізії банків, як правило, не здійснюються, але у законодавчому плані передбачено надання фінансових звітів, погоджених незалежними аудиторськими фірмами. У Німеччині банки надають Німецькому Федеральному банку таку інформацію: щомісячний баланс та статистичний звіт; щомісячні дані про мінімальні обов'язкові резерви; щомісячний звіт за зобов'язаннями банку за відкритими кредитами та виконання кредитних ліній; щоквартальний звіт про позики нефінансовим структурам; щоквартальний звіт про позичальників, які мають за останні три місяці заборгованість понад 1 млн. євро і більше.

У Канаді створено державний орган з банківського контролю -- Бюро нагляду за фінансовими установами. Раніше ці функції виконував Банк Канади.

Щорічно проводяться загальні ревізії банків. Крім того, банки повинні щомісячно та щоквартально надавати звіти за операціями не лише Бюро нагляду, а й відповідному органу парламенту.

За останні роки обставини, в яких працюють банки України, докорінно змінилися. Лібералізація руху капіталу, дерегуляція ринку грошей та капіталів, потік фінансових інновацій, конкуренція на ринку фінансових послуг потребують нових підходів до управління банківською діяльністю. На фоні посилення конкуренції між банками зростає актуальність проблеми забезпечення ефективної системи банківського нагляду та регулювання з боку Національного банку України.

Вивчення проблеми формування ефективної банківської системи дали підстави зробити висновки про необхідність системного підходу до побудови рівноважної стратегії організації банківського нагляду та регулювання в Україні з урахуванням особливостей національної економіки.

Метою діяльності служб банківського нагляду Національного банку України є заохочення внутрішнього "самонагляду" тих комерційних банків, які він контролює. Це вимагає від керівництва банків розроблення і впровадження відповідних механізмів управління ризиком з метою забезпечення фінансової стійкості й дотримання вимог законодавчих та нормативних актів.

Головним завданням дослідження є аналіз сучасних проблем банківського нагляду в Україні та розмежування нагляду з боку НБУ щодо внутрішньо-банківського нагляду кожного окремого комерційного банку з урахуванням світового досвіду.

Останніми роками Україна помітно вдосконалила систему банківського регулювання та нагляду, лишається низка недоліків, які значно знижують його дієвість. Зауважимо, що ефективний банківський нагляд ґрунтується на адекватній законодавчій та методологічній базі банківського нагляду. Діяльність служби банківського нагляду дає позитивні результати лише тоді, коли вона підкріплена міцним законодавством і чіткими правилами регулювання банківської діяльності. При цьому правова інфраструктура банківського контролю може змінитися залежно від країни, але у багатьох випадках вона повинна мати три рівні: законодавство, серії регулятивних правил та роз'яснення політики.

Отже, законодавча інфраструктура має надати центральному банку права й повноваження для виконання своїх завдань щодо розумного банківського нагляду від створення до, процесу ліквідації банку, якщо необхідно.

На нашу думку, банківський нагляд в Україні можна удосконалити, приділивши увагу, зокрема, питанням:

підвищення захисту Інтересів вкладників, що розміщують свої коштів банках, від неефективного управління банками;

удосконалення процесу реорганізації банків;

розширення повноважень наглядової ради банку;

створення банківських об'єднань;

посилення контролю за змінами у структурі власності;

спрощення порядку ліцензування і реєстрації філій банку;

забезпечення правового захисту працівників банківського нагляду;

удосконалення програми навчання і підвищення кваліфікації працівників банківського нагляду України в економічно розвинених країнах світу.

Незважаючи на те, що у червні 1996 року НБУ став членом Групи банківського нагляду країн Центральної та Східної Європи, у сфері банківського нагляду є недоліки, які значно знижують його дієвість і перешкоджають повному виконанню Базельських принципів ефективного банківського нагляду. Зважаючи на досвід зарубіжних країн, можна зробити висновок, що банківський нагляд в Україні значно відрізняється від банківського нагляду різних країн світу. І тільки практичне вирішення згаданих питань дасть змогу підвищити ефективність банківського нагляду й забезпечити повне виконання Базельських принципів ефективного банківського нагляду та наближення України до європейських стандартів.

Розділ 2. Діагностичний аналіз ефективності діяльності банків в фінансовому секторі україни

2.1 Макроекономічний аналіз ефективності діяльності банків України

Функціонування будь-якої системи, зокрема банківської, спрямоване на підвищення ефективності її діяльності та забезпечення сталого розвитку. Зниження ефективності на макрорівні є однією з основних причин депресивних явищ в економіці та виникнення криз. Низький рівень ефективності діяльності банків свідчить про обмежені можливості їх розвитку, невисоку конкурентну спроможність, підвищену чутливість до ринкових ризиків, неефективне управління активами й пасивами, і в разі наявності тенденцій до погіршення може призвести до серйозних проблем у діяльності банків, а несвоєчасне вжиття необхідних заходів - до банкрутства. Отже, діяльність банків завжди повинна характеризуватися достатнім рівнем ефективності, який складно забезпечу пати в умовах високої конкуренції, особливо -- коли дохідність банківських операцій падає, а впровадження нових банківських технологій і продуктів потребує дедалі більших витрат.

Проблема підвищення ефективності діяльності актуальна для багатьох українських банків. Зауважимо, що до 2005 року вітчизняна банківська система мала дещо нижчий рівень рентабельності активів (ROA), ніж банківські системи інших країн із перехідними економіками (за підсумками 2004 року цей показник у нас становив 1.07%, в інших зазначених країнах -- здебільшого 1.5--2.0%). У 2005--2006 роках українські банки досягли суттєвого прогресу в плані підвищення ефективності, діяльності.

За підсумками 2005 року ROA уже становив 1.31%, 2006 року -- 1.62%, що є найвищим показником за останні десять років. Причому впродовж 2005--2006 років простежувалася тенденція до підвищення ефективності діяльності банків України і за іншими критеріями цього показника:

поліпшилося співвідношення витрат і доходів (за результатами 2003 року воно становило 94.1%; 2004 року --93.7; 2005 року -- 93.3; 2006 року-89.8%),

зростає відношення прибутку до витрат (за результатами 2003 року 63%; 2004 року - 6.7; 2005 року -7.1; 2006 року-- 11.3%);

-- посилилася здатність банків трансформувати доходи в прибуток (відношення прибутку до доходу за результатами 2003 року становило5.9%; 2004 року - 6.2; 2005 року --6.6; 2006 року-- 10.1%).

Використання традиційних підходів для оцінки ефективності діяльності банків (ресурсно-витратний, продуктивності праці, граничної корисності й інші) є досить обмеженим [4, с. 678]. Вважається, що функціонування будь-якої системи, включаючи банківську, можна оцінити за двома основними критеріями [6, с. 52]:

-- перший пов'язаний із тим, як швидко вона досягає поставленої цілі;

-- другий -- із ефективністю, з якою система перетворює витрати на доходи.

Незважаючи на важливість і тісний зв'язок обох цих критеріїв, у практиків більшу зацікавленість викликає другий із них. Керівництво завжди зацікавлене в отриманні інтегрованої оцінки результатів перетворення витрат на доходи, яка виражається у вигляді комплексних показників, зручних для порівняння, і характеризує ефективність діяльності з точки зору її відповідності стратегічним цілям бізнесу.

Зважаючи на специфіку діяльності банків та з огляду на те, що банківська сфера є складною динамічною системою, функціонування і розвиток якої супроводжується підвищеними ризиками, і науковці, і практики визнають, що найприйнятнішим для оцінки ефективності банківської системи є цілісний системний підхід, яким передбачається розгляд поняття "ефективність" як складного системного явища у потрійному вимірі "прибутковість -- ризиковість -- надійність" з урахуванням результативності взаємодії банківської системи із системами вищого порядку, до яких вона входить (макроекономічної, соціально-економічної), та перспектив її сталого розвитку.

Отже, ефективність банківської системи має розглядатися з позиції цілісного сприйняття системи, яка сформувалася і може активно змінюватися у процесі свого розвитку.

Виходячи з такої позиції, пропонуємо розрізняти внутрішню і зовнішню ефективність банківської системи. Внутрішня базується на ефективності всіх бізнесів банків, досягнути яких без упровадження трансфертного ціноутворення практично неможливо. В цьому випадку доцільно говорити про ефективність за Парето, тобто за умов, коли неможливо змінити розподіл фінансових ресурсів так, щоб ефективність одного з бізнесів підвищувалася, а іншого водночас -- не погіршувалася.

Традиційно для оцінки внутрішньої ефективності функціонування банківської системи використовують рентабельність активів та капіталу.

Проведений за принципами системного підходу аналіз рентабельності активів (ROA) за 2005 рік свідчить, що позитивного результату підвищення рентабельності діяльності вітчизняних банків було досягнуто не за рахунок основного доходу (чиста процентна маржа (ЧПМ) + чистий комісійний дохід + результат від торговельних операцій - адміністративні витрати), який порівняно з 2004 роком знизився з 2.8 до 2.7% до активів. Тобто основний дохід як такий не мав впливу на зростання рентабельності діяльності банків (табл. 2.1 ).

Таблиця 2.1.

Аналіз факторів рентабельності активів банків України, %

Показники	2004	2005	2006	Темпи росту,%
				05/04	06/05
1. Чиста процента маржа	4,9	4,9	5,0	100,0	102,4
2. Чистий комісійний дохід	3,5	3,2	2,85	91,4	89,0
3. Результат від торговельних операцій	0,9	0,7	0,86	77,8	122,8
4. Адміністративні витрати	6,5	6,1	5,35	93,8	87,7
5. Основний дохід	2,8	2,7	3,35	96,4	124,1
6. Відрахування в резерви за активними операціями	2,0	1,7	1,66	85,0	97,6
7. Інші доходи	0,6	0,7	0,34	116,7	48,6
8. Прибуток до оподаткування	1,42	1,73	2,04	121,8	117,9
9. Податок на прибуток	0,35	0,42	0,42	120,0	100,0
10 Рентабельність активів	1,07	1,31	1,62	122,4	123,7

Чиста процентна маржа в 2005 році залишилася на рівні попереднього року і становила 4.9%. Це пояснюється зокрема практично незмінним рівнем дохідності процентних активів (13.2%) та вартості процентних зобов'язань (6.7%). Чистий комісійний дохід протягом минулого року зменшився з 3.5 до 3.2%; результат від торговельних операцій також знизився -- з 0.9 до 0.7%.