Лізингове кредитування

Лізингоодержувач протягом періоду очікуваного використання активу нараховує амортизацію основних засобів і нематеріальних активів, отриманих у фінансовий лізинг. Періодом очікуваного використання об'єкта фінансового лізингу є строк корисного використання - якщо договором передбачено перехід права власності на актив до лізиигоодержувача, або коротший з двох періодів - строк лізингу або строк корисного використання об'єкта фінансового лізингу - якщо переходу права власності на об'єкт фінансового лізингу (оренди) не передбачено. Метод нарахування амортизації об'єкта фінансового лізингу визначається лізингоодержувачем відповідно до порядку нарахування амортизації власних основних засобів і нематеріальних активів.

Різновидом фінансового лізингу є зворотній лізинг. У цьому випадку власник устаткування продає його лізинговій компанії та одночасно укладає з нею договір лізингу на це устаткування як користувач. Таким чином, первісний власник отримує від лізингової компанії вартість устаткування, зберігає за собою право володіння та лише сплачує періодичні платежі за користування устаткуванням[16].

Оперативний лізинг - це господарська операція юридичної або фізичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу передання орендарю основних фондів, придбаних або виготовлених орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом. Лізингодавець протягом строку лізингу нараховує амортизацію за активами, переданими в оперативний лізинг, та лізингові платежі. Лізингодавець протягом строку лізингу нараховує амортизацію за активами, переданими в оперативний лізинг, та лізингові платежі.

Витрати лізингоодержувача на поліпшення об'єкта оперативного лізингу, що приводять до збільшення майбутніх економічних вигід, які первісно очікувалися від його використання, відображаються лізингоодержувачем як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів.

Таблиця 2.2 Особливості оперативного лізингу

Зміст відносин	Умови виконання
Термін угоди	Значно коротше періоду фізичного зносу обєкта (сезоне, разове, цільове використання), як правило, він складає 3-5 років.
Сервіс	Бере на себе лізингодавець
Ставки лізингових платежів	Звичайно високі (вище, ніж на фінансовому лізингу). Це викликано тим, що лізингодавець, не маючи повної гарантії окупності витрат, змушений враховувати різні комерційні ризики (ризик довгострокового розірвання договору, ризик поломки обєкта уготи і т.д.); а також включаються усі витрати по сервісному обслуговуванню.
Об єкт лізингу:	Високі темпи морального старіння; Вимагає спеціального техніччного обслуговування; Є на обліку у лізингодавця; По закінченню терміну угоди повторно здається в оренду бажаючим.
Оперативний лізинг доречніший у випадках, коли:	Користувач не бажає нести ризики по володінню майном; Користувач не впевнений в своїй тривалій платоспроможності; Не вистачає засобів для покупки об єкта; Необхідно переконатися в правильності вибору об єкта.
Повносервісний («мокрий» лізинг)	Комплексна система технічного обслуговування; Ремонт і страхування об єкта лізингу; Постачання необхідної сировини; навчання персоналу.
Ризики лізигодавця	по відшкодуванню вартості майна; по псуванню або загибелі об єкта лізингу.
Лізингоодержувач має право:	Достроково припинити лізинг і повернути майно власнику; По закінченню терміну договору: Продовжити термін лізингу на більш вигідних умовах; Повернути устаткування лізингодавцю; Купити устаткування при наявності угоди (опціону) на покупку по ринковій вартості.

Лізингові розрахунки можна провести: грошовими платежами, компенсаційними товарами, послугами, а також змішаними платежами, коли з грошовими виплатами допускаються платежі товарами і послугами. Використовуються платежі з авансом (депозитом), коли лізингоодержувач вносить аванс лізингодавцю в момент оформлення угоди, а потім після введення устаткування (майна) в експлуатацію сплачує узгодженими частками суму лізингового платежу, що залишилася.

Можна використовувати також варіант розрахунків, що базується на встановлені в угоді певного відсотку від обсягу реалізації продукції, зробленої на лізинговому устаткуванні.

Платежі, як правило, вносяться за узгодженим сторонами графіком, що додається до лізингової угоди і можуть мати щомісячну, щоквартальну чи щорічну періодичність. У залежності від фінансового стану лізингоотримувача в угоді може визначатися порядок виплати лізингових платежів рівними та нерівними частками, в залежності від стійкості фінансового положення лізингоотримувача.

За домовленістю сторін договором лізингу можуть бути передбачені і інші умови. Законом зазначається, що реорганізація чи ліквідація не є основою для зміни умов чи розторгнення договору лізингу. Строк договору лізингу визначається за домовленістю сторін у відповідності з вимогами дійсного закону[27].

2.2 Аналіз кредитоспроможності лізингоодержувачів

Національний Банк України визначає кредитоспроможність як наявність у позичальника передумов для отримання кредиту та його здатність повернути кредит і відсотки за ним у повному обсязі та в обумовлені договором строки. Поряд з тим значно поширене більш вузьке трактування кредитоспроможності як бажання та здатність підприємства своєчасно погашати заборгованість по залученому фінансуванню. Перше визначення включає додатково оцінку правоздатності підприємства, забезпечення, характеристик продукту. Дане трактування більш близьке до оцінки кредитного ризику за угодою, яка типово ділиться на оцінку кредитоспроможності та оцінку ризику продукту. Однак, не дивлячись на різні трактування терміну «кредитоспроможність», обидва трактування визнають, що оцінка здатності клієнта своєчасно погашати заборгованість по отриманому фінансуванню є ключовим елементом кредитоспроможності.

Аналіз кредитоспроможності є невід'ємною частиною процесу прийняття рішення про фінансування, в тому числі при прийнятті рішення про лізинг. Адже лізингова компанія в своїй діяльності приймає на себе кредитний ризик лізингоодержувача, і без проведення оцінки кредитоспроможності будь-які зміни в економіці чи в діяльності окремих лізингоодержувачів можуть привести до непередбачливих наслідків.

Проведення аналізу кредитоспроможності дозволяє визначити ступінь ризику, який приймає на себе лізингова компанія. У залежності від ступеня ризику лізингові компанії можуть здійснювати структурування угод, що дозволить знизити рівень кредитного ризику (напр., запросити додаткове забезпечення у формі майна або поруки платоспроможної компанії, яка пов'язана з лізингоодержувачем; розробити графік платежів, що відповідає особливості діяльності лізингоодержувача і т. д.). При дуже високих рівнях кредитного ризику лізингова компанія може завчасно відмовитись від проведення такої угоди [30, c. 87-89].

Серед українських фінансових організацій найбільш розвинені методики оцінки кредитоспроможності мають банки. В цілому можна виділити 3 базові підходи оцінки кредитоспроможності позичальників:

- аналіз кредитоспроможності при фінансуванні поточної діяльності та короткостроковому фінансуванні;

- аналіз кредитоспроможності при фінансуванні довгострокових та інвестиційних проектів;

- аналіз кредитоспроможності при мікрофінансуванні.

Кожен із вказаних підходів має свої особливості, але загальні елементи оцінки кредитоспроможності однакові для всіх підходів, які можна розділити на три групи:

а) аналіз нефінансової інформації;

б) аналіз цілей фінансування;

в) аналіз фінансової інформації.

Аналіз кредитоспроможності не повинен обмежуватись лише аналізом фінансової звітності, так як, по-перше, необхідно володіти інформацією про причини того чи іншого фінансового стану (звітність є лише відображенням діяльності компанії, стану активів та заборгованості). По-друге, одні і ті ж статті балансу можуть включати в себе різні по реальній ліквідності активи. По-третє, досить часто присутнє податкове планування, яке накладає відбиток на звітність підприємства. Саме тому аналіз нефінансової інформації є важливим складником аналізу кредитоспроможності клієнта.

Характеристика власників та менеджменту передбачає визначення реальних власників бізнесу, ступеня їх впливу на поточну діяльність, оцінку рівня менеджменту компанії та виявлення пов'язаних осіб. У компаній, які є частиною групи, можливі наступні ризики:

- відтік грошових коштів на фінансування інших проектів групи;

- концентрація прибутків від діяльності компанії на пов'язаних особах.

Якщо підприємство є частиною групи, важливо описати структуру групи, виявити функції кожного підприємства в групі, виявити підприємство(а), на яких зосереджуються основні грошові потоки та/або прибутки. Адже у випадку виявлення значного ризику відтоку коштів на інші підприємства групи, доцільно отримати поруку від найбільш платоспроможних учасників групи. При характеристиці видів діяльності також важливо дати оцінку організації діяльності підприємства, що включає в себе наступні основні елементи:

а) наявність необхідних основних засобів (обладнання, нерухомість);

б) наявність застарілого обладнання може свідчити, що підприємство не здатне виробляти якісну продукцію та більш орієнтоване на нижній ціновий сегмент (низька якість + низькі ціни). Також у випадку використання застарілого обладнання існує підвищений ризик технологічних збоїв, що може привести до втрат та додаткового залучення фінансування.

в) організація виробництва;

г) організація збуту та поставок; важливо виявити, чи існує залежність діяльності клієнта від окремих постачальників та/або покупців.

д) наявність відокремлених підрозділів та порядок роботи з ними; у випадку, якщо підприємство має філії, необхідно виявити ступінь взаємодії філій із центральним офісом (в цілому, чим вищий контроль клієнта над філіями, тим вища його стійкість).

е) основні схеми діяльності; опис діяльності клієнта, основні принципи та умови взаємодії з постачальниками та покупцями.

є) наявність претензій, позовів по відношенню до клієнта, арештів майна, податкової застави і т.д.

Наступним важливим елементом є оцінка кредитної історії клієнта, яка здійснюється через огляд кредитів та позик, строк дії яких закінчився. Наявність прострочок при обслуговуванні позик негативно характеризує клієнта. Але в українських умовах фактично єдиним джерелом інформації про кредитну історію є сам клієнт, а також банки, де на дату аналізу є заборгованість по позиках (будь-яку негативну інформацію про обслуговування кредитів в інших банках клієнт не надасть). Тому оцінка кредитної історії далеко не завжди є коректною. Дану ситуацію можливо виправити тільки через використання даних кредитних бюро, де буде зосереджена інформація про всі попередні кредити клієнта. Отже, при оцінці кредитної історії на поточний момент доцільно використовувати інформацію, отриману від банків, що фінансують клієнта, та внутрішню інформацію про попередні операції клієнта.

Характеристика ринку, на якому працює клієнт, дозволяє виявити спільні ризики, що притаманні даному ринку, а також визначити обґрунтованість планів клієнта щодо обсягів продаж.

Аналіз цілей фінансування є невід'ємною частиною оцінки кредитоспроможності. Глибина аналізу цілей фінансування напряму залежить від типу проекту, що фінансується:

- інвестиційний проект (проект, що передбачає фінансування нового напрямку бізнесу або значне розширення об'ємів поточної діяльності);

- проект, що не передбачає значного нарощення обсягів діяльності.

Для проектів першої групи здійснюється поглиблений аналіз бізнес-плану лізингоодержувача, що включає в себе маркетинговий аналіз, аналіз майбутніх грошових потоків лізингоодержувача, оцінку окупності проекту, аналіз чутливості проекту на коливання основних його параметрів.

Проекти другої групи не передбачають поглибленого розгляду цілей фінансування проекту. Достатньо розглянути долю участі власними коштами лізингоодержувача в проекті, прогнозований приріст виручки, строк окупності проекту.

Аналіз фінансової інформації.

В процесі аналізу фінансової інформації виділяються 3 базові елементи:

- аналіз надходжень на рахунки в банках та в касу;

- аналіз поточної заборгованості по кредитах та позиках;

- аналіз фінансової звітності.

Інколи також проводиться аналіз грошових потоків, який передбачає через аналіз наявних потоків (доходів та витрат), вияснення джерел та можливих обсягів платежів на обслуговування залученого фінансування. При цьому діяльність підприємства розбивається на 3 види: основна діяльність, фінансова діяльність та інвестиційна діяльність. Основна діяльність являє собою надходження та використання коштів, що забезпечують виконання виробничо-господарських функцій. Даний вид діяльності є основним джерелом прибутків та грошового потоку, саме тому при оцінці грошових потоків в першу чергу слід звертати увагу на даний вид діяльності. Інвестиційна діяльність включає надходження та використання грошових коштів, що пов'язані з продажем та придбанням довгострокових активів, та доходи від інвестицій. При нормальній роботі підприємство прикладає зусилля для подальшої модернізації та розширення, що призводить до тимчасового відтоку грошових коштів. Фінансова діяльність включає надходження внаслідок залучення фінансування та емісії акцій, а також витрати на погашення раніше залучених кредитів та виплату дивідендів.

Існує два методи розрахунку грошових потоків: прямий та непрямий. Прямий метод передбачає безпосередній розрахунок грошових надходжень підприємства, вияснення та відображення структури платежів (витрати на сировину чи закупку товарів, на утримання персоналу, орендні платежі і т.д.). При цьому різниця між надходженнями та витратами є основним джерелом для обслуговування залученого фінансування. Слід зауважити, що для інвестиційних проектів аналіз грошових потоків є невід'ємним елементом, що застосовується при оцінці цілей фінансування. В цьому випадку здійснюється аналіз не наявних, а майбутніх грошових потоків. Поряд з цим при фінансуванні поточних потреб даний елемент аналізу не здобув широкого розповсюдження в практиці українських банків (за винятком мікрокредитування).

Непрямий метод розрахунку грошових потоків базується на аналізі змін активів і пасивів балансу та звіту про фінансові результати. Даний метод дозволяє показати взаємозв'язок між різними видами діяльності, а також показує зв'язок між прибутком та зміною в активах та пасивах. Даний метод аналізу грошових потоків не використовується в Україні при оцінці кредитоспроможності. Але розуміння джерел грошових доходів та витрат дасть можливість більш повноцінно та якісно здійснювати горизонтальний аналіз балансу підприємства.

Аналіз надходжень на рахунки в банках та в касу підприємства використовується для оцінки їх достатності для обслуговування залученого фінансування. На основі оцінки поточних надходжень експерт-аналітик робить оцінку про можливий їх обсяг в майбутньому. Тому дуже важливим є коректне визначення джерел надходжень (слід враховувати ті джерела грошових потоків, які генерують постійні надходження, наприклад виручка від реалізації продукції). Будь-які надходження, що носять разовий характер при прогнозі обсягів грошових потоків не повинні прийматись до уваги (банківські кредити; фінансова допомога; надходження від продажу основних засобів, якщо такий продаж не є постійним процесом як у лізингових компаній; поповнення статутного фонду і т.д.). Для прогнозу обсягів надходжень достатньо здійснити оцінку за останні 6 місяців, а коли діяльність є сезонною - за 12 місяців. Оцінка достатності надходжень здійснюється через співвідношення обсягів платежів на обслуговування залученого фінансування до оціночних надходжень. Нормальним вважається, коли не більше 25% грошових надходжень направляється на обслуговування боргу. Також варто звернути увагу на сезонні коливання поступлень клієнта з метою коректного формування графіка погашень.

При аналізі поточної заборгованості по кредитах та позиках необхідно звернути увагу на наступні базові елементи:

- обсяги кредитного навантаження;

- забезпечення по діючих кредитах та позиках;

- строки погашення діючих кредитів.

Порівняння обсягів кредитів із обсягами діяльності (виручка, поступлення на рахунки, валюта балансу, власні кошти і т.д.) дозволяє зробити загальну оцінку здатності лізингоодержувача розрахуватися по залучених позиках. На забезпечення по діючих кредитах слід звертати увагу тоді, коли планується залучення забезпечення під запрошуване фінансування, так як використання наступної застави майна, що вже заставлене по діючих кредитах, має меншу цінність для зниження ризиків фінансування, ніж майно, яке ще не заставлене. При оцінці строків погашення кредитів та позик слід звертати увагу також на графіки погашення по діючих кредитах. Сумарний графік майбутніх платежів по діючих кредитах в порівнянні з оціночними об'ємами грошових поступлень дозволяє розробити найбільш прийнятний графік погашення боргу по запрошуваному фінансуванню.

Ключовим елементом аналізу кредитоспроможності є аналіз фінансової звітності. Баланс підприємства та звіт про фінансові результати є основними джерелами інформації для проведення такого аналізу. Проте використання лише даних джерел інформації не є достатнім для проведення аналізу, так як фінансова звітність досить часто не відображає реального стану речей на підприємстві. Бажання підприємства отримати фінансування досить часто може супроводжуватись певними змінами у фінансовій звітності. Саме тому перед аналізом фінансової звітності необхідно провести перевірку достовірності та коректування фінансових звітів (або формування аналітичного балансу). При цьому можуть застосовуватись різні методи, наприклад: отримання аудиторського звіту про стан підприємства, самостійна перевірка звітності [52, c. 324].

Перший із вказаних методів найчастіше використовується при фінансуванні західними фінансовими інститутами. Аудиторська перевірка несе в собі значні затрати для клієнта, і вона може бути виправдана тільки тоді, коли планується фінансування в значних обсягах і по ставках, що значно нижчі ринкових. Застосування даного методу українськими фінансовими інститутами отримає в переважній більшості негативну реакцію клієнтів.

Самостійна перевірка достовірності фінансових звітів більш поширена серед вітчизняних фінансових інститутів. Розгляд звітності за значний інтервал часу дозволяє виявити базові тенденції в розвитку підприємства та виявити позиції, що викликають сумнів. Розшифровки найбільших статей балансу дозволяють виявити некоректності віднесення окремих активів або зобов'язань до певних статей балансу. При оцінці достовірності слід звертати увагу на наступні базові елементи:

а) виявлення безнадійної дебіторської заборгованості та неліквідних запасів: дані види активів є по своїй суті прихованими збитками підприємства і при формуванні аналітичного балансу повинні бути виключені зі складу активів (в складі пасивів на аналогічну суму зменшується сума власних коштів);

б) виявлення в складі дебіторської заборгованості та запасів сум, які реально будуть погашені або реалізовані в термін більше ніж 12 місяців від звітної дати: якщо в результаті оцінки розшифровок статей балансу та співбесіди з клієнтом будуть виявлені такі активи, їх необхідно перенести до необоротних активів;

в) виявлення в складі кредиторської заборгованості сум, які реально будуть погашені в термін більше ніж 12 місяців від звітної дати: результатом такої оцінки повинен бути перенос таких сум в групу довгострокових зобов'язань;

г) виявлення сум взаємної заборгованості: під взаємною слід розуміти однакову за розміром дебіторську та кредиторську заборгованість клієнта з одним і тим же підприємством, при цьому погашення цих сум планується в один період; досить часто вказані суми є наслідком прихованих бартерних операцій та штучно збільшують валюту балансу; при формуванні аналітичного балансу дані суми доцільно вилучати;

д) виявлення обсягів фінансування пов'язаних осіб або від пов'язаних осіб: виявлення вказаних сум передбачає більш поглиблене вивчення строків погашення даних сум (вони реально можуть значно відрізнятися від формальних строків) із віднесенням до відповідних груп активів та пасивів; також даний аналіз дозволяє:

1) вияснити рівень та ризик «переливання» грошових коштів всередині групи підприємств;

) вияснити обсяги фінансування від власників або пов'язаних осіб, які можна віднести до квазі-капіталу підприємства (найчастіше це можливо при оцінці кредитоспроможності підприємств середнього та малого бізнесу, де межа між власними коштами підприємства та коштами власника досить часто буває розмитою).

Отриманий аналітичний баланс дозволяє оцінити реальну поточну ситуацію щодо платоспроможності клієнта. При аналізі звітності, як правило, застосовуються горизонтальний аналіз, вертикальний аналіз балансу та коефіцієнтний аналіз.

Горизонтальний аналіз балансу дозволяє визначити обсяги та темпи змін окремих статей балансу, виявити базові джерела притоку та відтоку грошових коштів. Наприклад, відтік грошових коштів у формі значного нарощення дебіторської заборгованості може бути покритим як за рахунок росту кредиторської заборгованості, росту залучених кредитів, прибутку, зменшення запасів або необоротних активів. Оцінка такої взаємодії між різними статтями активів та пасивів дозволяє виявити зміни в політиці ведення діяльності підприємством, наприклад:

- нарощення обсягу продаж через надання більш триваліших товарних кредитів;

- покращення управління запасами;

- нарощення обсягів оборотних активів через продажу частини основних засобів і т.д.

Вертикальний аналіз балансу показує структуру активів та пасивів підприємства. Вертикальний аналіз доповнює горизонтальний аналіз, так як виключає фактор впливу інфляції на валюту балансу і дозволяє краще порівняти окремі статті балансу в різні періоди.

Коефіцієнтний аналіз є найбільш поширеним методом аналізу фінансової звітності. Разом з тим слід звернути увагу на наступне, що самі значення розрахованих коефіцієнтів не можуть повноцінно охарактеризувати рівень фінансового стану підприємства. Для реальної оцінки стану підприємства на основі коефіцієнтного аналізу розраховані показники необхідно порівнювати з певним орієнтиром. Таким орієнтиром можуть виступати показники підприємства попередніх періодів. Дане порівняння дозволить виявити тенденції діяльності підприємства та зміни щодо покращення або погіршення стану підприємства. Також часто в якості такого орієнтиру використовують нормативні значення показників, притаманні для даної галузі.

Коефіцієнти, що використовуються для оцінки платоспроможності підприємства, широко розписані в економічній літературі та групуються на наступні групи [39, c. 322]:

Коефіцієнти фінансової стійкості. Використовуються для оцінки довгострокової стабільності підприємства, що особливо важливо при довгостроковому фінансуванні. Базовим є коефіцієнт «debt to equity», який може бути розрахований різними способами: капітал/активи, зобов'язання/активи або капітал/зобов'язання.

Коефіцієнти ліквідності. Дана група показників важлива при оцінці короткострокової платоспроможності (наскільки оборотні активи перекривають поточні зобов'язання). Показники ліквідності доцільно розглядати разом із показниками оборотності оборотних коштів, які показують ступінь ліквідності оборотних коштів та можуть вказати на наявність проблемних активів в структурі оборотних коштів.

Коефіцієнти оборотності. Оцінка оборотності дебіторської заборгованості, запасів та кредиторської заборгованості дозволяють охарактеризувати тривалість операційного циклу підприємства та виявити тривалість розривів між поступленнями коштів та платежами.

Коефіцієнти рентабельності. Використовується для оцінки рівня прибутку як основного джерела грошового потоку підприємства.

Окрему увагу слід звернути на фінансову звітність при фінансуванні груп підприємств. В даному випадку найбільш повноцінну інформацію дасть консолідована фінансова звітність групи. Консолідацію доцільно здійснювати згідно рекомендацій, викладених в МСБО 27 «Консолідовані фінансові звіти та облік інвестицій у дочірні підприємства». В ідеальному випадку найбільш доцільніше здійснити консолідацію всіх підприємств групи, але реально досягти даної ситуації неможливо із-за різних причин: небажання клієнта розкривати всю фінансову інформацію про групу, тривалий період підготовки інформації для лізингової компанії чи банку, тривалий період консолідації звітності. Для практичного управління вказаними ситуаціями доцільно розробити певні проміжні рішення щодо аналізу звітності групи підприємств, наприклад:

- консолідація ключових центрів бізнесу групи, на яких зосереджені активи, виробництво та продажі (ризики: існує певна імовірність, що буде упущена одна із ключових компаній, яка може значно змінити загальний фінансовий стан при консолідації);

- консолідація окремого бізнесу групи (ризики: не дає можливості оцінити стан та потреби інших бізнесів групи, що може призвести відтоку грошових потоків на фінансування інших бізнесів);

- здійснення аналізу звітності ключових підприємств групи (ризики: дає лише фрагментовану фінансову інформацію про групу, і може включати лише аналіз тих підприємств групи, де зосереджуються прибутки, що може привести до значного викривлення загальної оцінки стану групи).

Із описаних вище варіантів найменш ризиковим є перший варіант, що передбачає консолідацію ключових підприємств групи. Решта вказаних варіантів має значні ризики того, що група буде оцінена некоректно. Однак в будь-якому випадку необхідно здійснити аналіз всіх потоків та боргів підприємств групи, що не були включені до консолідації, з метою оцінки ризику відтоку коштів до цих підприємств.

Формування висновків.



Рис. 2.1 Приклад структури SWOT-аналізу [10, c. 207]

Зведені результати аналізу кредитоспроможності найбільш зручно відображати в форматі SWOT-аналізу. Стандартна форма SWOT-аналізу передбачає розділ базових факторів на 4 групи: сильні сторони, слабкі сторони, можливості та загрози. При цьому сильні та слабкі сторони зосереджують перелік факторів, які є внутрішніми для лізингоодержувача. В групах «можливості» та «загрози» відображаються зовнішні фактори, незалежні від лізингоодержувача (рис. 2.1).

Основною перевагою формату SWOT-аналізу є насамперед зручність та компактність відображення інформації шляхом групування та ранжування ключових факторів, які характеризують переваги та недоліки проекту, що фінансується. Таким чином, даний формат є найбільш доцільним при прийнятті рішення про фінансування.

Невід'ємною частиною висновку щодо фінансування є визначення ступеня ризику угоди. Саме визначення ризику угоди є одним із ключових елементів, на основі яких здійснюється розрахунок та формування резервів на покриття збитків від прийнятого кредитного ризику. В свою чергу, формування даних резервів є одним із базових інструментів управління кредитним ризиком портфеля. Визначення ступеня ризику лізингової угоди може базуватись як на рекомендаціях регулятора ринку (у випадку лізингової компанії це Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг), так і на основі внутрішньої методики, прийнятої лізинговою компанією.

Рівень ризику лізингової угоди в порівнянні із середнім рівнем ризику лізингового портфеля дає можливість менеджерам при прийнятті рішення оцінити наскільки угода, що розглядається, відповідає прийнятій стратегії компанії щодо рівня ризику портфеля. Оцінка ризику угоди проводиться не тільки на основі оцінки кредитоспроможності, але і на основі юридичного аналізу, оцінки забезпечення, оцінки структури угоди. Результатом проведеної оцінки ризику є присвоєння кредитного рейтингу даній угоді.

Основні відмінності базових підходів оцінки кредитоспроможності

Таким чином, незалежно від підходу, що використовується при аналізі кредитоспроможності, необхідно провести оцінку всіх описаних вище елементів. Відмінності між різними підходами оцінки (таблиця 2.1) полягають в основному у:

- різних джерелах вихідної інформації для аналізу (напр., при мікрофінансуванні можуть прийматися до уваги дані управлінської звітності, що не підтверджені офіційними довідками);

- застосуванні різних методів при оцінці певного елементу аналізу кредитоспроможності (напр., поглиблений аналіз бізнес-плану при проектному фінансуванні та загальний огляд ТЕО при поточному фінансуванні);

- різних акцентах на окремі елементи аналізу при прийнятті рішення (напр., при проектному фінансуванні більше значення мають результати аналізу бізнес-плану ніж поточний рівень платоспроможності).

В основі аналізу кредитоспроможності при фінансуванні поточних потреб лежить твердження, що на протязі періоду фінансування платоспроможність компанії кардинально не зміниться та буде характеризуватись тими ж тенденціями, що були притаманні для підприємства в минулому. Таким чином, аналіз кредитоспроможності в даному випадку зосереджений на оцінці поточної платоспроможності та тенденцій розвитку підприємства, що склалися в минулому. При цьому до уваги приймається інформація, що підтверджена офіційно як самим підприємством, так і третіми сторонами (напр., банком). Результати оцінки ТЕО не мають вирішального значення при прийнятті рішення.

Фінансування інвестиційних проектів характерне тим, що оцінка кредитоспроможності в основному зосереджується на оцінці окупності інвестиційного проекту. При цьому аналіз поточного стану підприємства (фінансова стійкість, платоспроможність, обсяги діяльності) має значення лише для оцінки здатності обслуговувати борг до того, як інвестиційний проект почне генерувати грошовий потік. Також присутні значні вимоги щодо самого бізнес-плану, який повинен включати різносторонній аналіз проекту та деталізований прогноз всіх грошових потоків по проекту.

Основні особливості мікрофінансування випливають із специфічних характеристик суб'єктів фінансування, малих та середніх підприємств. Малі та середні підприємства досить часто потребують фінансування в порівняно невеликих розмірах. Саме тому для здешевлення процесу прийняття рішення про фінансування основна частина аналізу зосереджена на менеджері, що займається продажами (залучення клієнта, аналіз кредитоспроможності, оцінка забезпечення, аналіз юридичних аспектів). Разом з тим приймаючи до уваги таку концентрацію функцій, значно підвищена особиста відповідальність менеджера щодо якості сформованого ним портфеля (встановлена пряма залежність доходу менеджера від якості портфеля). Що стосується безпосередньо аналізу кредитоспроможності, тут теж присутні певні свої особливості, зокрема:

а) може прийматися до уваги інформація згідно внутрішньої управлінської звітності підприємства;

б) аналітичний баланс формується на основі розшифровок запасів,

в) основних засобів, дебіторської та кредиторської заборгованості;

г) часто застосовується розрахунок грошових потоків підприємства (напр., якщо діяльність характеризується значними сезонними коливаннями, або у випадку подання інвестиційного проекту).

Скорингові системи оцінки кредитоспроможності.

Крім зазначених вище підходів, що застосовуються українськими фінансовими установами, досить перспективним є застосування скорингових систем. Дані системи виходять із твердження, що для проблемних боржників характерні певні спільні ознаки. Процес формування скорингової моделі розбивається на наступні етапи:

- формування статистичної вибірки, виходячи із портфеля лізингової компанії або асоційованого банку;

- відбір переліку ключових характеристик (в цілому, даний перелік буде відповідати тим елементам, що описані вище);

- визначення впливу кожної ознаки на ступінь ризику (може розраховуватись як співвідношення проблемних боргів із даною ознакою до загальної кількості боргів із такою ж ознакою);

- визначення принципів формування інтегрованої оцінки, яка напряму характеризує імовірність дефолту клієнта;

- визначення межі інтегрованої оцінки, нижче якої фінансування вважатиметься потенційно ризиковим (інколи замість визначення 2-х груп «позитивне рішення»/«негативне рішення» застосовується розподіл на 3 групи: «позитивне рішення», «необхідність більш поглибленого аналізу», «негативне рішення»);

- проведення перевірки моделі на базі нової вибірки із портфеля.

Сформована коректним чином скорингова модель дозволяє компанії в значній мірі прискорити процес продаж фінансових послуг та не потребує високої кваліфікації продавців в частині аналізу кредитоспроможності. Разом з тим при формуванні моделі слід мати на увазі [13, c. 17]:

а) фінансова установа повинна володіти достатньою статистичною вибіркою, що буде виступати основою при створенні моделі;

б) на практиці скорингові моделі найчастіше застосовуються для роздрібних продаж (фінансування фізичних осіб);

в) можливе застосування таких моделей для забезпечення продаж фінансових послуг середньому та малому бізнесу на поточні потреби;

г) скоринг не повинен застосовуватись при фінансуванні інвестиційних проектів, які передбачають значну зміну платоспроможності клієнта, так як подібні проекти несуть в собі значну кількість ризиків, що не можуть бути передбачені в стандартній скоринговій моделі;

д) компанія повинна періодично перевіряти коректність скорингової моделі та здійснювати відповідні коректування.

лізинг кредитування банківський

Розділ 3. Шляхи вдосконалення лізингових операцій в установах банків України

3.1 Закордонний досвід лізингової діяльності фінансових установ

Наукові дослідження та практика провідних країн світу доводять, що лізинг відіграє важливу роль в економічному зростанні країн, що розвиваються. Надаючи додатковий капітал, він сприяє додатковим інвестиціям у бізнес. Це, в свою чергу, збільшує зайнятість і податкову базу та стимулює зростання валового внутрішнього продукту. Таким чином, немає сумнівів, що нагромадження капіталу, пов'язане з придбанням обладнання, має значний вплив на валовий внутрішній продукт будь-якої країни. В загальному вигляді, чим більш продуктивними є активи, тим більшою буде віддача. Крім цього, зростання нагромадження капіталу призводить до зростання зайнятості та розширення податкової бази. В свою чергу, нагромадження капіталу значною мірою знаходиться під впливом багатьох факторів, до яких належить і податкова політика країни. Як країни з економікою, що розвивається, так і розвинені країни з успіхом використовують податкові стимули для стимулювання придбання обладнання, а саме податкові кредити, податкові списання та прискорену амортизацію.

Лізинг відіграє значну роль у процесі нагромадження капіталу. Як зазначалося раніше, лізинг у розвинених країнах складає значну частину формування капіталу (основних засобівів) і, звичайно, має потенціал, щоб відігравати аналогічну роль на ринках країн, що розвиваються. Таким чином, лізинг, як сильний та життєздатний фінансовий інструмент, може відігравати важливу роль в економічному розвитку країни.

Податкова політика, що впливає на нагромадження капіталу, значною мірою впливає також на сферу лізингу. Що стосується лізингу найважливіший податковий момент - строки амортизації.

Враховуючи початковий етап розвитку вітчизняної лізингової галузі постає питання, що доцільно зробити для забезпечення її сталого розвитку. Існують універсальні як економічні, так і суспільні стимули, що дозволяють зробити лізинг ефективним механізмом пожвавлення інвестицій в основні засобии. Загальновідомо, що до економічних відносяться податкові стимули, наприклад, прискорена амортизація; бюджетна підтримка; зменшення податкових зобов'язань. Дані підходи застосовують до прямого оподаткування лізингових операцій. Наведемо декілька аргументів щодо прискореної амортизації для об'єктів придбаних на умовах фінансового лізингу [26, c. 95]:

- Введення підвищених норм амортизації для оновлення основних засобів дозволить значно підвищити доходи від продажу нових об'єктів основних засобів у виробників. Це призведе до значного підвищення бази оподаткування. Збільшення валових доходів виробників об'єктів основних фондів від впровадження підвищених коефіцієнтів для фінансового лізингу буде значно перевищувати амортизаційні відрахування

- Досвід країн Центральної та Східної Європи, зокрема Польщі, Чехії, Угорщини, Росії, свідчить про те, що до 30% фінансування оновлення основних засобів забезпечує саме фінансовий лізинг. В Україні цей показник становить 0.02 % при зносі основних засобів від 60 до 90% в різних видах економічної діяльності. Отже, в Україні фактично мізерні обсяги операцій фінансового лізингу.

- Стосовно питання, що все оновлення основних засобівів буде здійснюватися лише через фінансовий лізинг, досвід країн, які застосовують підвищенні коефіцієнти амортизаційних відрахувань, свідчить, що фінансування оновлення за допомогою фінансового лізингу, досягає лише 30% всього обсягу фінансування. Навіть якщо обсяг лізингових операцій в Україні збільшиться в 100 разів, це буде забезпечувати фінансування лише 2% фактичного обсягу фінансування оновлення основних засобів.

- Багато вітчизняних компаній відчувають нестачу внутрішніх ресурсів на придбання обладнання. Підвищені коефіцієнти дозволять заохотити такі компанії до використання фінансового лізингу для інвестування коштів в оновлення основних засобів, що на даний момент мають значний моральний та фізичний знос.

- Прискорена амортизація для лізингодавця дозволяє лізинговій індустрії, особливо на ранніх етапах розвитку, наприклад стадії вітчизняної індустрії, розвиватися швидкими темпами. Свідченням слабкого розвитку ринку лізингу в Україні є друга фаза еволюції розвитку лізингу, на якій знаходиться вітчизняна лізингова індустрія (із шести можливих).

- Підвищені коефіцієнти амортизації створять конкуренцію для іноземних кредиторів та посилять конкурентні позиції вітчизняних кредиторів.

- Для всіх лізингових операцій можна запровадити режим реєстрації, що дозволить зберегти контроль за можливими зловживаннями.

- Для обмеження зловживань можна запровадити максимальну маржу для лізингодавців.

- Підвищені коефіцієнти для фінансового лізингу будуть нести певну грошову вигоду теперішньої вартості для лізингодавців. Лізингодавці будуть поступатися частиною або усім обсягом вигод від теперішньої вартості шляхом зниження лізингових платежів. Знижені лізингові платежі для лізингоодержувачів спричинять або появу більшої кількості лізингоодержувачів, або збільшення обсягів обладнання, взятого в лізинг вже існуючими лізингоодержувачами. У будь-якому випадку, додаткова кількість виробничого обладнання буде знаходитися у використанні, що призведе до розширення обсягів основного капіталу в країні.

- Додаткове виробниче устаткування, що досягається за допомогою підвищених коефіцієнтів для фінансового лізингу, призведе до збільшення зайнятості, прискорить темпи зростання валового внутрішнього продукту та призведе до збільшення податкових надходжень. Підтвердженням даного аргументу є досвід таких країн як Аргентина, Австралія, Бангладеш, Бразилія, Чилі, Чеська Республіка, Данія, Сальвадор, Фінляндія, Франція, Гватемала, Гондурас, Індія, Індонезія, Ірландія, Італія, Японія, Марокко, Нікарагуа, Норвегія, Пакистан, Панама, Перу, Словацька Республіка, Сальвадор, Шрі-Ланка, Таїланд, Туреччина, Великобританія, Франція, Росія, Угорщина, Польща.

- Досвід провідних країн світу (США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Канада) свідчить, що серед основних джерел оновлення основних засобів - 60% коштів надають власні кошти підприємств, 25% - кредити банків, 7% - облігаційні позики, решта - інші форми залучення капіталу. Отже, основними джерелом є власні кошти підприємств. На даному етапі розвитку, лише прискорені норми амортизації дозволяють формувати найбільше джерело оновлення основних засобівів для українських підприємств.

- За оцінками іноземних експертів, що наводяться в World Leasing Year Book, за допомогою обладнання, що було поставлене в Росії в 2005 р. на умовах фінансового лізингу обсягом 1.3 млрд. дол. було створено 34 тисячі нових робочих місць.

Порівнюючи податкове законодавство щодо практики непрямого оподаткування лізингових операцій, а саме, оподаткування податком на додану вартість комісій та процентів лізингодавця в 25 країнах Європейського Союзу, Канаді та Японії, міжнародні експерти зазначають, що в даних країнах комісії та проценти не оподатковуються податком на додану вартість. В Україні з 1 січня 2006 р. введена норма, згідно з якою розмір комісії, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, оподатковується податком на додану вартість.

Порівняльний аналіз щодо непрямого оподаткування, а саме оподаткування податком на додану вартість комісій лізингодавців, засвідчив, що його застосування є недоцільним в умовах України, оскільки така практика не відповідає інтересам інвестиційної політики держави, інтересам лізингоодержувачів та інтересам державного бюджету. Незначний розмір лізингової галузі пояснюється українським підходом щодо оподаткування лізингових операцій, яка підвищує вартість послуг для лізингоодержувачів, а потім і для споживачів продукції, що випускається за допомогою обладнання, одержаного на умовах фінансового лізингу. Збільшена вартість лізингових послуг призводить до зменшення платоспроможного попиту з боку лізингоодержувачів, а також зменшується кількість лізингоодержувачів, що можуть собі дозволити інвестиції в основні засоби через механізм лізингу.

На етапі становлення лізингової галузі надзвичайно важливо заохочувати інвесторів до лізингової галузі. Зокрема, необхідно збільшувати капіталізацію лізингових компаній, оскільки без неї вони не зможуть одержувати фінансування в значних обсягах та за прийнятними ринковими ставками, що на даний момент складають 12-14% річних в валюті та 16-20% у гривні. Без збільшення фінансування лізингових компаній іншими кредиторами - банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами, виробниками обладнання, лізингові компанії не спроможні фінансувати великі за розміром лізингові угоди та велику кількість лізингоодержувачів.

За даними української статистики в різних галузях економіки знос основних засобів складає від 70 до 90%, а за розрахунками Німецької консультативної групи з питань економічних реформ ступінь зносу основних засобів по галузям економіки складає: промисловість - 49%, сільське господарство - 48%, транспорт - 50%, зв'язок - 40%, будівництво - 49% [11, c. 95].

Яким чином можна фінансувати оновлення основних засобів підприємства, якщо останнє не має власних коштів і не має можливості отримання коштів через кредити банківської системи або фондовий ринок? Досвід провідних країн світу свідчить, що таке фінансування може надати фінансовий лізинг. Розвиток фінансового лізингу у 20 столітті засвідчив його стрімке зростання. Фінансовий лізинг став одним із найважливіших механізмів фінансування поточної та інвестиційної діяльності підприємств. Стрімке зростання фінансового лізингу, в першу чергу, залежало від фіскальних переваг (прискорена амортизація). Але навіть після скасування таких переваг на початку його розвитку застосування лізингу зберегло темпи його зростання.

Лізинг є додатковим джерелом фінансування. Він дозволяє фінансувати використання та користування підприємством активу, не відволікаючи існуючі на підприємстві грошові кошти. Таким чином, існуючі фінансові ресурси зберігаються і можуть бути використанні для інших цілей, звідси випливає грошовий потік. У порівнянні із іншими джерелами фінансування, лізинг також легше впорядковувати, а договори в більшості випадків дуже гнучкі. Розмір лізингових платежів зазвичай встановлюється залежно від розміру доходів лізингоодержувача та його потоку грошових коштів. Таким чином, підприємства, що не мають можливості надати забезпечення (заставу) для фінансування своїх виробничих потреб, можуть виконати свої інвестиційні проекти. Це є однією з найважливіших переваг, що компанії можуть отримати, використовуючи лізинг. Досягаючи значних розмірів, лізингова галузь дозволяє значно зменшити вартість залучених фінансових ресурсів для компаній та стимулювати інвестиції.

Дослідники прийшли до висновку, що найбільший ефект від лізингу отримує економіка окремої країни через збільшення активності невеликих підприємств. Загальновідомо, що малим підприємствам надзвичайно важко отримати фінансування. Без ліквідного забезпечення (застави) достатньо важко отримати кредити. Навіть за умов отримання кредиту малим підприємством, воно має платити високі проценті ставки, що впливає на ліквідність, платоспроможність та прибутковість компанії, зменшуючи їх. Альтернативою кредиту в такому випадку є лізинг. Лізинг довів, що він є ефективним інструментом, що долає такі бар'єри як високі кредитні ставки та необхідність наявності забезпечення (застави), що вимагають традиційні банки. Оскільки лізинг орієнтується на грошові потоки, він надає новий спосіб одержання можливості користування активом як альтернатива прямій купівлі активу або одержання кредиту. Таким чином, лізинг може збільшити доступність малих підприємств до середньострокового фінансування оновлення основних засобів та нових технологій.

Взаємозв'язок лізингу та обсягів інвестування в країнах Європи представлений у таблиці 3.1. Статистичні дані доводять, що лізинг є одним із найважливіших джерел фінансування інвестицій в таких країнах як Великобританія, Данія, Швеція, Італія, Німеччина, Франція, що є лідерами за розмірами інвестицій в Європі.

Фінансовий лізинг як одна із найпоширеніших форм фінансування основних засобів повинен стати локомотивом, що забезпечить оновлення основних засобів українських підприємств. При створенні сприятливих умов для його розвитку Україна зможе швидко пройти інші стадії еволюції. Очевидно, що від розвитку лізингу в Україні виграє фінансовий ринок України. Створення сприятливих умов для лізингу дозволить створити сприятливі умові для розвитку ринків капіталу. Вищенаведені статистичні дані показують абсолютні та відносні показники лізингової галузі в європейськихкраїнах.

Таблиця 3.1. Динаміка абсолютних розмірів лізингової галузі та коефіцієнту співвідношення лізингу до інвестицій у країнах Європи [31, c. 89]

Назва країни/ Роки	Річний розмір профінансових;лізингових;договорів (млн.євро)	Коєфіцієнт співвідношення лізингу до інвестицій
	2006	2007	2008	2009	2010	2006	2007	2008	2009	2010
Австрія	4 530	4 292	4 587	5 059	6 117	12,36%	11,68%	12,85%	13,07%	14,93%
Бельгія	3 081	3 219	3 398	3 452	3 501	7,44%	7,73%	8,68%	8,89%	8,83%
Швейцарія	4 405	5 276	5 319	4 952	4 635	8,86%	10,42%	10,38%	10,30%	9,47%
Чехія	2 497	2 990	3 441	3 412	3 397	16,52%	17,57%	18,50%	18%	16,23%
Німеччина	38200	45500	44000	43650	44410	12,67%	15,65%	16,38%	16,80%	17,14%
Данія	2 914	2 744	2 835	2 606	3 085	10,52%	9,34%	9,58%	9,01%	10,39%
Іспанія	8 489	9 661	9 671	11715	13980	7,10%	7,59%	7,33%	8,35%	8,83%
Естонія	384	439	661	734	731	27,99%	26,74%	33,98%	35,88%	32,47%
Єгипет		1 250	1 500	1 965	2 320	0%	5,02%	5,62%	6,24%	6,81%
Франція	24 856	26876	26563	25743	26915	10,96%	11,48%	11,48%	11,12%	10,86%
Фінляндія	742	839	905	2 615	2 864	3,96%	3,98%	4,51%	13,67%	14,35%
Угорщина	1 334	1 921	2 231	2 771	3 076	13,22%	17,44%	17,55%	21,97%	21,99%
Італія	26742	32261	37559	32222	38040	14.94%	17,29%	19,68%	17,17%	19,36%
Марокко	460	491	508	503	585	5,18%	5,42%	5,49%	5,32%	6,07%
Нідерланди	3 583	4 421	4244	4 314	4 387	5,52%	6,63%	6,43%	6,64%	6,56%
Норвегія	1 785	2 436	2 508	2 227	2 757	5,31%	7,03%	6,86%	6,58%	7,59%
Португалія	3 797	3 794	3 356	3 331	4 227	14,72%	14,26%	22,26%	20,26%	24.86%
Польща	2 050	2 081	2 093	2 542	3 116	5,68%	5,83%	6,69%	9,17%	10,93%
Румунія		607	625	706	841	0,00%	6,55%	6,06%	6,23%	6,34%
Швеція	5 116	5 691	4 491	3 916	4 673	12,34%	15,01%	12,05%	10,82%	12,49%
Словакія	553	828	947	1 042	1 130	10,53%	13,14%	14,20%	14,94%	14,73%
Словенія		573	677	996	1 094	0,00%	12,73%	14,56%	19,78%	14,73%
Англия	39255	33401	35479	53618	53651	17,88%	15,31%	16,26%	26,80%	19,84%
Загалом	174773	191591	197600	214089	229532	11,66%	12,59%	13,23%	14,56%	14,78%

У таблиці 3.2 представлено структуру лізингових операцій в Європі.

Таблиця 3.2 Динаміка зміни структури лізингових операцій за видом активів у Європі за 2004-2010рр. [31, c.62]

№	Вид активу	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010
1	Устаткування	25.5%	25.1%	25.6%	25.00%	25.01%	23.45%	22.72%
2	Комп'ютери	12.5%	12.9%	13.8%	13.90%	11.33%	11.67%	11.08%
3	Легковий автотранспорт	33.80%	35.2%	32.3%	33.30%	32.90%	35.16%	34.41%
4	Важкий автотранспорт	16.10%	14.7%	16.3%	16.90%	19.32%	18.25%	19.95%
5	Літаки, залізничний транспорт, судна	5.3%	5.3%	6.0%	4.90%	3.75%	4.42%	6.01%
6	Інше	6.8%	6.8%	6.0%	6.00%	7.68%	7.05%	5.81%
7	Загалом	100%	100%	100%	100%	100%	100%	100%

Чому необхідно фокусувати увагу на розвитку фінансових ринків та лізингу, якщо банківська система розвивається такими швидкими темпами? Чи потрібні лізинговим компаніям нові фінансові інструменти? Мабуть, іще 5 років тому таке питання було неактуальне і невчасне. Що трапилося? Для початку варто відзначити, що в країні очевидні деякі дуже позитивні тенденції протягом останніх часів, включаючи макроекономічну стабільність та збільшення доходів населення.

В Україні емітенти лише підходять до розуміння, який вид боргу задовольняє їх фінансові потреби. З іншого боку, інституційні інвестори зважують прийнятні з точки зору ризику інструменти для того, щоб збалансувати їх портфельні потреби. Коли ми відповідаємо на питання стосовно стандартизації подумаємо про наступне: чи збільшить привабливість вітчизняного фінансово сектору для інвесторів більш інтегрований, ніж фрагментарний фінансовий сектор в межах не лише нашої країни, а також країнах сусідах? Більше того, чи будуть інвестори вітати вищі стандарти розкриття інформації, практики розміщення цінних паперів? Країни сусіди стикаються із загальними перепонами у розвитку лізингових операцій. Наприклад, проблеми високої питомої ваги несплачених своєчасно лізингових платежів не унікальні для окремо взятої країни. Очевидно, що зацікавлені сторони у такій інтеграції, працюючи разом, надаючи один одному інформацію та допомогу у вирішенні негативних моментів можуть подолати ці проблеми набагато швидше, об'єднуючи зусилля для розробки стандартів, необхідних для швидшого розвитку фінансових ринків. Наприклад, стандартизація розкриття інформації та практики розміщення цінних паперів на основі найкращого світового досвіду допоможе збільшити впевненість інвесторів. У свою чергу, збільшена впевненість інвесторів обов'язково має прискорити зростання розвитку фінансових ринків. Ліквідні ринки разом із достатніми обсягами та активністю потребують стандартизованих процесів та регулювання. Враховуючи, що український ринок відносно незначний, інтеграція його із іншими ринками, наприклад Польщі, Угорщини, Чехії, Росії дозволить збільшити впевненість інвесторів. Проаналізувавши досвід побудови фінансових ринків в країнах ЄС, можна побачити, що в них на сьогодні існує величезна кількість незначних розбіжностей у законах та процедурах. Це створює величезні перепони у створенні єдиного ринку капіталів. Україна має певні переваги у цьому напрямі, оскільки лише створюються інфраструктура та правила роботи фінансових ринків, а отже, можемо врахувати відповідний досвід наших сусідів - країн-учасниць Європейського Союзу для того, щоб запровадити нові стандартизовані фінансові продукти [31, c. 62].