Дослідження сучасних умов та принципів кредитування підприємства комерційними банками

Сутність кредиту та основи банківського кредитування. Принципи та умови кредитування. Необхідні документи та вимоги до позичальника. Аналіз кредитоспроможності позичальника. Шляхи та методи удосконалення умов кредитування в комерційних банках України.

Рубрика Банковское, биржевое дело и страхование
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 11.01.2013
Размер файла 55,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

  • ВСТУП
  • 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЇ КРЕДИТУВАННЯ В КОМЕРЦІЙНОМУ БАНКУ
    • 1.1 Сутність кредиту та основи банківського кредитування
    • 1.2 Принципи та умови кредитування
    • 1.3 Механізм кредитування банку
      • 1.4 Необхідні документи та вимоги до позичальника
      • 1.5 Оцінка кредитоспроможності позичальника
      • 1.6 Визначення умов кредитування
      • 1.7 Укладення кредитного договору
      • 1.8 Видача і погашення кредиту
  • 2. ОРГАНІЗАЦІЯ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ
    • 2.1 Загальна характеристика досліджуваного підприємства
    • 2.2 Аналіз кредитоспроможності підприємства
  • 3. ШЛЯХИ Удосконалення умов кредитування в комерційних банках України
  • ВИСНОВОК
  • Список використаної літератури
  • ВСТУП
  • В сучасних умовах формування ринкового середовища, значного спаду промислового та сільськогосподарського виробництва велика увага в організаційній та структурній перебудові економіки приділяється комерційним банкам та банківській системі в цілому.
  • Провідна роль у вирішенні значних проблем належить саме кредитним відносинам та банкам, що пояснюється не лише збільшенням їхньої ролі в розвитку економіки, але й наявною можливістю швидко і ефективно реагувати на впроваджувані нові механізми господарювання.
  • В той же час однією з проблем здійсненні реформування та становлення фінансово - кредитного механізму, а отже і розвитку банківської системи в цілому, є досить висока ризикованість кредитних операцій. Необхідно зазначити, що першопричинами є: теоретична недосконалість питання захисту інтересів кредитора від кредитних ризиків, незадовільний фінансово-господарський стан суб'єктів підприємництва, невисока кадрова підготовка працівників банківської системи тощо.
  • З огляду на існуючи труднощі з наданням кредиту та перелічені проблеми, обрана тема є досить актуальною. Адже вивчення умов та принципів кредитування, ефективне використання результатів аналізу наданих кредитів, аналізу кредитоспроможності клієнтів, а отже і впровадження якісних форм забезпечення та контролю за цільовим використанням позички справляють регулюючий вплив на банківську діяльність. Визначення кредитоспроможності позичальника, віднесення його до відповідного класу надійності, а отже і формування банком резерву покриття на можливі втрати за позиками є ще однією проблемою на шляху здійснення кредитних операцій.
  • Метою курсової роботи є дослідження сучасних умов та принципів кредитування комерційних банків та визначення кредитоспроможності клієнта на конкретному прикладі.
  • Поставлена мета обумовлює необхідність вирішення наступних завдань:
  • визначити сутність кредиту як економічної категорії;
  • проаналізувати стан сучасних умов та принципів банківського кредитування;
  • вивчити особливості механізму кредитування;
  • провести аналіз кредитоспроможності позичальника;
  • навести можливі шляхи та рекомендації щодо підвищення умов кредитування та захисту від кредитних ризиків.
  • Об'єктом дослідження є приватне підприємство „Оріон” та ВАТ КБ «ПриватБанк».
  • Предметом дослідження є сучасні принципи та умови кредитування розвинутих банків, а також процес кредитування, оскільки він є однією з найважливіших категорій функціонування банків та розвитку ринкової економіки.
  • Теоретичну основу роботи складають існуючі розробки та методи українських та зарубіжних науковців, законодавчі та нормативні акти Верховної Ради України, Національного банку, внутрішньобанківські інструкції та положення. Інформаційну та аналітичну основу складають звітні та поточні матеріали комерційних банків, підприємства, дані періодичного друку, інші джерела інформації.

Практична цінність результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані для покращення умов існування кредитної системи у національній економіці.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЇ КРЕДИТУВАННЯ В КОМЕРЦІЙНОМУ БАНКУ

При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять з необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків, кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

банківський кредитування позичальник

1.1 Сутність кредиту та основи банківського кредитування

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства, як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками - коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. Тому й виникла потреба у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, тобто - у кредит. [9].

Кредит - (від латинського “кредо” - вірю) є формою руху грошового капіталу, який надається в позику на умовах повернення й прибутковості. Наявність кредитних відносин передбачає, з одного боку, тимчасово вільні грошові капітали, власники яких готові надати їх на певний строк за певну винагороду (процент), а з іншого, - підприємців, бажаючих тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності [8].

Згідно положення про кредитування, кредит - це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка[5].

У кредитних відносинах беруть участь дві сторони : позичальник і кредитор. Ці сторони називаються суб'єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, стосовно яких укладена угода позички, є об'єктами кредиту. Банки є центральною фігурою кредитної системи.

Операції з наданням кредитів належать до активних операцій банку. Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов'язання позичальників повернути кошти та заплатити проценти у встановлені строки. Це ключовий вид активних операцій банків, вони забезпечують переважну частину доходів у багатьох банків.

Акціонерно-комерційні банки, керуючись статутом банку, Законом України “Про банки і банківську діяльність “, нормативними документами НБУ та іншими законодавчими нормами надає короткострокові і довгострокові кредити платоспроможнім підприємствам, організаціям і іншим господарським структурам, які мають самостійний баланс і власні кошти.[1]

Кредит як кредитні відносини - економічна категорія, закони його існування - об'єктивні. Будь-який законодавчий документ не може змінити сутності цього явища. Воно не залежить від суб'єктивних суджень людей.

Незважаючи на те, що сьогодні більшість вітчизняних економістів розглядають кредит як економічні відносини (а не як позичку), в статті 5 розділу 2 проекту Закону "Про банківський кредит" подано таке його визначення:

"Банківський кредит - грошові кошти в національній чи іноземній валюті, що надаються кредитодавцем позичальнику на умовах повернення, платності, строковості, забезпеченості і цільового використання (тобто кредит ототожнюється з грошима, які виконують абсолютно інші, не властиві кредиту функції). Звідси випливає, що кошти банківського кредиту після його надання позичальнику є його власністю. Потрібно відмітити, що останнє суперечить Закону України "Про власність", чинному з 15.04.1991 р., в статті 4 якого зазначено: "Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном... Має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать Закону..."[2], тобто дарувати, продавати, міняти або зберігати і нікому не віддавати. За таких обставин безумовне цільове використання позичальником позики є вельми проблематичним: якщо він саме як власник позики має право робити з позиченими коштами все, що заманеться (тобто і не повертати їх), то, виходить, банк не вправі ні проконтролювати, ні вплинути на позичальника як щодо цільового використання позички, так і щодо стягнення боргу та відсотків.

Однак практика засвідчує інше: позичальника із самого початку обмежують у правах користування позикою: по-перше - її терміном, по-друге - умовою цільового використання. Наявність зазначених обмежень не дає підстав вважати надані на певний час (позичені) кошти власністю позичальника.

Варто зупинитися ще на одному визначенні кредиту, наведеному в статті 2 нового Закону України "Про банки і банківську діяльність": "Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми" [1].

Отже, в цьому законі кредит уже не ототожнюється із грошовими (або матеріальними) коштами (як, скажімо, у Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" чи в проекті Закону "Про банківський кредит"), а розглядається як зобов'язання, що випливають (відповідно до статей 4 та 151 Цивільного кодексу України) з договору або з інших підстав. Тобто кредит розглядається як економічні відносини, передбачені законом або як такі що не суперечать йому.

Таким чином, у різних законах України маємо різні підходи до тлумачення суті однієї й тієї ж економічної категорії - кредиту, на якому, зрештою, будуються всі кредитні відносини в країні. А це, безумовно, справляє негативний вплив на організацію банківського кредитування в цілому.

Система банківського кредитування представляє собою модель, що відповідає характеру ринкових відносин, переходу від централізованих до децентралізованих методів кредитування економічних суб'єктів. Вона охоплює принципи, об'єкти та методи кредитування, механізми надання та погашення позик, а також банківський контроль в процесі кредитування.

Сучасна система кредитування побудована на ліберальній основі: клієнт не закріпляється за банком, а сам вибирає кредитну установу, послугами якої він хотів би користуватися; йому надано право відкривати позичкові рахунки не в одному, а декількох банках. Вона побудована на договірній основі, коли всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішуються безпосередньо між банком і позичальником.

Сучасна система кредитування побудована на комерційній основі. Комерційні банки здійснюють кредитні операції за рахунок власних і залучених коштів тобто в межах наявних кредитних ресурсів. Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банку (фонди банку, нерозподілений прибуток), залишки на розрахункових та поточних (валютних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, отриманні від випуску цінних паперів. Установи банку мають право продавати (купувати) кредитні ресурси у банків інших систем за умови більшої вигоди, але з дозволу вищого органу управління банком.

Важлива умова кредитування це пріоритетність надання кредитів, яка повинна зумовлюватися виключно ефективністю проектів (заходів) кредитування, рівнем кредитного ризику та розміром очікуваного банком прибутку. У процесі кредитування рекомендується надавати перевагу позичальникам, які забезпечують вчасне та повне виконання договірних зобов'язань і зберігають свої кошти на депозитах та інших рахунках в інвестиційному банку.

Обов'язковою умовою кредитування повинна бути участь власних коштів позичальника у фінансуванні комерційного контракту (цільової програми, технічного проекту). Отже, бажано, щоб позичальник кредитор приймали участь у фінансуванні проекту чи контракту на рівних засадах, хоча, як правило, банк надає позику на більшу суму в межах 70-90% вартості контракту чи проекту. Але жоден з виданих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банку, а загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

Діюча система кредитування залежить не тільки від ресурсів, а й від встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових та резервних фондів. Ці нормативи регламентують максимально допустимий об'єм залучених коштів, розмір резервних фондів, граничну суму видачі кредиту, що робить кредитний механізм залежним від ліквідності балансів комерційних банків.

Сучасна система кредитування представляє собою модель, при якій функціонують нові методи та форми кредитування. Нині принципово змінився підхід банків до організації кредитних відносин; відбувся перехід від пооб'єктного кредитування до кредитування суб'єкта, тобто кредитування юридичної або фізичної особи; до уніфікації методів кредитування клієнтів незалежно від їхнього галузевого підпорядкування та форм власності. Зараз кредити приймають участь в процесі приватизації державних організацій та управлінні державним боргом. Склалась система багатоваріантного кредитування, коли позичальники і банки, користуючись своїм правом, приймають найбільш прийнятну для них форму: як кредити, що постійно знаходяться в обороті позичальника, так і разові, що покривають тимчасовий розрив в платіжному обороті.

Система кредитування базується на традиційних загальних принципах, які гарантують повернення банківської позики. В світовій практиці з точки зору забезпеченості повернення позики найбільш надійним рахується заставне право (в тому числі іпотека, застава, поручительства і гарантії, система страхування, що дає можливість банку закріпити свою незалежність і тим самим мінімізувати кредитний ризик [10].

1.2 Принципи та умови кредитування

Кредитування позичальника здійснюється згідно принципів кредитування. Принципи кредитування - це правила поведінки банку і позичальника в процесі здійснення кредитових операцій. Отже, банківське кредитування здійснюється на умовах платності, терміновості, гарантованості поверненням, цільового і ефективного використання позичок на основі кредитної угоди. [7].

Принципи банківського кредитування - це основні вихідні положення, на які спирається теорія і практика кредитного процесу. Це вихідні положення обумовлені цілями та завданнями, що стоять перед банками, а також об'єктивними закономірностями розвитку і функціонування кредитних відносин. Кредитний процес вимагає від банків і всіх господарюючих суб'єктів чіткого дотримання принципів кредитування.

Можна виділити 3 основні рівні системи принципів банківського кредитування:

загальноекономічні принципи кредитування (відповідність ринковим відносинам, раціональності і ефективності, комплексності, розвиткові);

особливі принципи кредитування, поза якими кредит втрачає свій специфічний економічний зміст (поверненості, забезпеченості, строковості, платності, цільової спрямованості);

часткові, одиничні принципи кредитування, або правила кредитування, які випливають з кожного особливого принципу й можуть по-різному проявлятися в конкретних кредитних операціях.

Загальноекономічні та особливі принципи кредитування, а також правила кредитування взаємозв'язані, певним чином вони взаємопереходять одне в одне.

У запропонованій вище системі принципів банківського кредитування на першому місці стоїть загальноекономічний принцип відповідності змісту банківського кредиту ринковим відносинам, умовам ринкової економіки. Кредитний механізм має відображати умови конкуренції, суперництва комерційних банків за позичальника, комерціалізації кредитної угоди, прагнення забезпечити максимально можливу вигоду (прибуток) від позики, самостійність і автономність у прийнятті управлінських рішень тощо.

Принцип раціональності та ефективності банківського кредитування характеризує економічність використання позики як з позиції інтересів банку, так і з позиції позичальників - господарських суб'єктів.

Принцип раціональності кредитування здійснюється на основі оцінки кредитоспроможності позичальника, що забезпечуватиме впевненість банку у здатності й готовності боржника повернути позичку в обумовлений договором строк.

Принцип комплексності банківського кредитування передбачає побудову кредитного механізму на основі врахування всього комплексу чинників, що впливають на реалізацію кредитної операції. Безумовно, що насамперед слід брати до уваги економічні чинники та умови.

Принцип розвитку банківського кредитування відображає постійний рух і динаміку кредитного механізму. Зміна економічних відносин призводить і до зміни кредитних відносин, підходів до їх практичної організації. Принцип розвитку вимагає від комерційних банків використовувати гнучкі методи кредитування, оперативно змінювати порядок практичної роботи з позиками, методи контролю за використанням та поверненням кредиту, засоби регулювання заборгованості тощо.

Центральне місце в системі принципів банківського кредитування посідають особливі принципи кредиту. Саме вони відображають економічну сутність банківського кредиту.

Принцип строковості повернення означає, що позичка має бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час.

Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить можливість надання нових позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. Порушення цього принципу кредитування призводить до перетворення строкової заборгованості за позичками у прострочену. При порушенні строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити, як правило, не надаються.

Принцип поворотності (так його названо в підручнику "Финансы, денежное обращение, кредит" за ред. проф. Дробозиної) або принцип повернення кредиту (за Положенням НБУ "Про кредитування"). Перше джерело поворотність кредиту тлумачить як принцип кредитування, що "виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником... У положенні НБУ пояснення суті принципу повернення кредиту немає. Та головне з'ясувати - про повернення (чи поворотність) чого йдеться - позички чи кредиту. Якщо погодитися, що кредит і позичка - одне й те ж, то немає значення, як говорити: повернення (або поворотність) позики чи повернення (або поворотність) кредиту. Але якщо виходити з того, що кредит - це економічні відносини з приводу зворотного руху позиченої вартості (тобто позички), то тоді вираз "повернення кредиту" виявиться просто абсурдним, оскільки означатиме повернення економічних відносин. Отже, мова може йти лише про повернення позички, тобто про зворотній рух позиченої вартості як істотної ознаки кредиту, який існує об'єктивно і тому не потребує суб'єктивних принципів його організації. Із цього випливає, що немає ніякого значення, буде чи ні поворотність - суттєву рису кредиту введено до складу принципів кредитування, оскільки мова йде про надання позички, яка має зворотний характер руху, а не про будь-які надані грошові кошти(як, наприклад, у випадку фінансування).

Необхідно зупинитися на власне поверненні позички. Воно в організації кредитування самозрозуміле - позичка має бути повернена. Інша річ -- коли? Тобто особливого значення набуває своєчасність повернення, а не повернення взагалі - необхідне, проте не залежне від термінів, тому на практиці немає абсолютно ніякого значення, включена чи ні поворотність до складу принципів кредитування, оскільки кредитна природа позички передбачає обов'язковість її повернення. Значення має лише строк повернення позички, тобто принцип терміновості (чи строковості) кредитування. Тож для банків у процесі надання позички важливо встановити саме строк її повернення, який має бути узгоджений із позичальником, дотриманий останнім і відображений у кредитному договорі.

Строк повернення позики, як правило, залежить від особливостей круговороту коштів позичальника, а також від того, з якою метою ця позика береться. У зв'язку із цим для правильної організації і кредитування, яка забезпечує банку своєчасність повернення позички, важливого значення набуває принцип цільового кредитування, тобто цільової спрямованості позички, наданої банком (а не цільовий характер кредиту). Саме тому мету кредитування або цільову спрямованість позички, наданої банком, зазначають у першому пункті ("Предмет договору") типової кредитної угоди як її обов'язковий реквізит.

Цільове кредитування передбачає наявність об'єкта, мети або предмета кредитування, тобто того, заради чого й виникають кредитні відносини між банком та позичальником. Об'єктом кредитування може бути як частина запасів товарно-матеріальних цінностей, які тимчасово не мають власних джерел покриття і які банк згоден кредитувати, так і тимчасовий розрив у платіжному обороті позичальника, тобто ситуація, коли виручки від реалізації продукції недостатньо для виконання термінових платежів. Тимчасовий розрив у платіжному обороті може мати об'єктивні (сезонність виробництва та реалізації продукції) і суб'єктивні (недоліки в господарській діяльності позичальника) причини. Та в будь-якому разі він є предметом кредитних відносин між банком і позичальником. Після прийняття банком рішення щодо надання позички зазначений розрив стає об'єктом або метою кредитування. Потрібно зауважити, що і в міжбанківських кредитних відносинах саме тимчасовий розрив у платіжному обороті комерційного банку теж стає об'єктом кредитування.

Зважаючи на викладене вище, важко погодитися з авторами, які вважають, що нині кредитуються не об'єкти, а суб'єкти, тож, мовляв, цільове кредитування відходить у минуле. Це суперечить реальності, що, як і раніше, вимагає від комерційних банків постійного попереднього і послідовного контролю за цільовим використанням наданих позичальникам коштів.

Існує також принцип диференційованого характеру кредитування (саме кредитування, а не кредиту, як пишуть деякі автори). Поняття "диференційований характер кредиту" не відповідає самій суті останнього, адже кредит як об'єктивне явище нікого сам не обирає. Однак банки в процесі кредитування диференціюють позичальників, тобто з метою захисту власних інтересів застосовують суб'єктивний; підхід до надання позичок. Це зумовлено прагненням мінімізувати чинники, що призводять до їх неповернення. Як правило, диференціації передує аналіз кредитоспроможності позичальників, за рівнем якої їх і поділяють на групи чи класи. Деякі банки оцінюють не лише рівень кредитоспроможності позичальника, а й ризикованість цілі, з якою береться позика, що, на наш погляд, має сенс. На жаль, принцип диференційованого характеру кредитування належно не відображено ні в Положенні НБУ "Про кредитування", ні в проекті Закону "Про банківський кредит".

Ще одна важлива засада організації кредитування - принцип забезпеченості кредиту. У Положенні НБУ "Про кредитування" зазначено: "Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника" [5]. У проекті Закону "Про банківський кредит" читаємо: "Умова забезпеченості кредиту означає наявність у кредитодавця майнових прав реалізувати предмет забезпечення кредиту з метою компенсації заборгованості позичальника за кредитним договором...". У підручнику з основ банківської справи наголошується на тому, що принцип забезпеченості кредитів застосовується з метою захисту інтересів банку та недопущення збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. В підручнику "Финансы, денежное обращение, кредит" принцип забезпеченості кредиту трактується так: "Цей принцип полягає у необхідності забезпечення захисту майнових інтересів кредитора у разі можливого порушення позичальником узятих на себе зобов'язань і знаходить практичне відображення в таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії. Особливо актуальний у період загальної економічної нестабільності...".

У країнах з розвиненою ринковою економікою поширенішими є такі форми забезпечення кредитів:

гарантія, або порука третьої сторони;

переуступка контрактів, дебіторської заборгованості;

застава товарних запасів;

застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів, страхування.

У практиці роботи українських комерційних банків найпоширенішими формами забезпечення зобов'язань позичальника перед банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за неповернення кредитів і ризику непогашення кредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України.

Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду.

Крім розглянутих принципів кредитування, потрібно зазначити ще один, який використовується, але досі залишається поза складом принципів кредитування. Мова про договірний характер кредитування - обов'язкове укладення кредитного договору учасниками кредитної угоди, тобто кредитором і позичальником.

Умови кредитної угоди визначаються для кожного позичальника індивідуально, при цьому ступінь ризику кредитуємого заходу повинен бути мінімальним. У разі, якщо кредит надається не під заставу майна, нерухомості та цінностей, що мають реальну ринкову вартість, розмір власних коштів позичальника, як правило, не повинен бути нижчим 30% його потреби в кредитних коштах.

На основі наукового обґрунтування та узагальнення принципів кредитування виділимо наступні основні умови надання позичок юридичним особам:

Операції проводяться в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валюті.

Банки виходять із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників і держави.

Для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів.

Рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається правилами банку.

Позики надаються тільки плато- та кредитоспроможним позичальникам, які мають .власні оборотні кошти і самостійний баланс на конкретні цілі.

Позики видаються на забезпечення потреб виробництва і сфери обігу, фізичним та юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови.

7. Позики видаються, як правило, за умови наявності відповідного забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед банком

8. Всі питання у кредитних взаємовідносинах будуються на договірній основі тощо [12].

Саме такими, на наш погляд, повинні бути принципи та умови кредитування банками своїх клієнтів.

1.3 Механізм кредитування банку

Механізм кредитування складається з семи взаємопов'язаних етапів. На першому етапі позичальник і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди.

Якщо позичальник бажає встановити успішні контакти з банком, які задовольнять усі його прохання щодо надання позички, то він повинен проникнутися довірою до банку, а банк має довіряти йому.

Чим більше позичальник обізнаний у кредитах, компетентний у сьогоднішній ринковій економіці, підготовлений до переговорів, знає що підприємство рентабельне і прибуткове, та може документально підтвердити це, тим більше поступок зробить йому банк.

Зі своєї сторони банк поставить ряд питань до позичальника. За позитивних наслідків банк готовий прийняти документи позичальника для розгляду.

Процедуру отримання кредиту позичальником наведено в додатку А.

На другому етапі позичальник для одержання кредиту звертається знову в банк з клопотанням (заявою) на ім'я керівника установи банку.

У заяві на одержання кредиту зазначається: цільове призначення кредиту його сума. строк користування, включаючи конкретні строки погашення кредиту, запропоноване забезпечення, а також характеристики Проекту (заходу), що кредитується та його економічної ефективності.

1.4 Необхідні документи та вимоги до позичальника

Для вирішення питання про надання кредиту позичальником надаються необхідні документи, склад яких залежить від характеру кредитної операції. Для різних груп клієнтів можуть розроблятися різні пакети документів. До складу пакета документів входять:

нотаріально завірені копії установчих документів, положень, реєстраційних посвідчень (свідоцтв), дозволів на право здійснення окремих видів підприємницької діяльності, документи, що посвідчують право власності на землю або право тимчасового користування земельною ділянкою, та інші документи, що підтверджують правомірність клієнта в одержанні кредиту;

техніко-економічне обґрунтування кредитованого заходу, що характеризує рівень його ефективності, рентабельності та окупності з розрахунками очікуваних надходжень від реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг), за рахунок яких передбачається погасити майбутній кредит;

річний звіт, баланс позичальника на дві останні звітні дати з періодичними статистичними звітами та звітами про фінансові результати, декларації про доходи, інша звітність і матеріали для визначення кредитоспроможності позичальника, забезпеченості повернення кредитів, а при необхідності - висновки аудиторських організацій для підтвердження його фінансового стану;

копії контрактів на підтвердження кредитної операції або договір про наміри, включаючи договори оренди приміщень, обладнання, а також інші документи, які супроводжують здійснення кредитного заходу;

виписки із рахунків позичальника, у разі якщо його поточний рахунок відкрито в іншому банку;

перелік майна (майнових прав), що пропонується в заставу, оригінали і належним чином завірені копії документів, що підтверджують право власності заставника на це майно (майнові права).

Позичальник подає банку копію картки зі зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпоряджатися рахунками в банку та підпису на платіжних та інших розрахункових документах, довідку податкової адміністрації про постановку на облік, довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.

У разі необхідності банк може вимагати пред'явити інші документи і відомості, що підтверджують забезпеченість повернення кредиту та надійність фінансового стану позичальника.

Для позичальників, які мають постійні кредитні відносини з банком і „хорошу репутацію", перелік документів може бути скорочений.

Термін розгляду заяви позичальника визначається керівником установи банку і обчислюється з часу подання позичальником повного пакета документів .

1.5 Оцінка кредитоспроможності позичальника

До укладення кредитного договору, на третьому етапі банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника.

Схема оцінки кредитоспроможності наведена в додатку Б.

Кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з погляду можливості і доцільності надання йому кредиту і визначає імовірність своєчасного повернення позичок і виплати відсотків по ним у майбутньому.

Аналіз кредитоспроможності має своєю метою дати якісну оцінку позичальника, що визначається банком до вирішення питання про можливість і умови кредитування, передбачати здатність і готовність клієнта повернути узяті їм у борг засоби у відповідності в умовами кредитного договору, а також оцінити обґрунтованість і доцільність кредитних вкладень і подальших відношень в області кредитування між банком і позичальником.

Завдання аналізу:

виявити фінансовий стан клієнта;

попередити втрати кредитних ресурсів унаслідок не ефективної господарської діяльності позичальника;

стимулювати діяльність підприємства в напрямку підвищення її ефективності;

підвищити ефективність кредитування;

оцінити рівень ризику кредитування для банку. Оцінка кредитоспроможності клієнтів банка ведеться по наступних напрямках:

а) загальне уявлення про клієнта;

б) аналіз фінансового стану клієнта;

в) аналіз ефективності угоди, що кредитується.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються банком на основі специфіки його кредитної діяльності. Для такої оцінки банком використовуються:

об'єктивні показники діяльності клієнта:

об'єм реалізованої продукції;

прибуток;

грошові потоки;

4)збитки;

склад і динаміка дебіторської і кредиторської заборгованості;

рентабельність діяльності підприємства;

рентабельність продукції;

коефіцієнт ліквідності балансу;

собівартість продукції;

чинники суб'єктивного характеру:

ефективність керування підприємством;

макроекономічна ситуація;

стан розвитку галузі позичальника;

ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці і галузі;

наявність державних замовлень і державної підтримки;

історія погашення кредиту в минулому;

форма власності.

Комерційними банками різних країн на сьогодні використано багато систем оцінки кредитоспроможності позичальника. Ці системи відрізняються одна від одної кількістю показників, що застосовуються, як складові частини загального рейтингу позичальника, а також різними методиками складання характеристик та визначення їх пріоритетності.

Оцінка кредитоспроможності позичальника може здійснюватись двома методами:

метод коефіцієнтів ґрунтується на доборі оптимальних для конкретного позичальника коефіцієнтів та їх нормативних значень і аналізі їх у динаміці й порівнянні з середнім значенням у галузі або із значеннями на аналогічних підприємствах;

метод рейтингової оцінки ґрунтується на присвоєнні певної оцінки (бала) за значення того чи іншого показника в кожній групі коефіцієнтів (на вибір банку) відповідно до встановленої банком шкали. Потім виводять загальну оцінку (бал), яка й визначає ступінь кредитоспроможності конкретного позичальника.

Кожен банк прибігає до своїх методів оцінки кредитоспроможності позичальників, однак усі ці методи підпорядковані певній системі фінансових показників, які характеризують клієнта: обов'язковість у розрахунках за раніше одержані кредити, поточний фінансовий стан, здатність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел.

Питання оптимального набору показників, які найоб'єктивніше відбивали б фінансовий стан підприємства, кожен банк вирішує самостійно.

1.6 Визначення умов кредитування

Рішення про надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймається колегіальне (Правлінням банку. Кредитним комітетом та ін.) більшістю голосів і оформляється протоколом.

Фахівці кредитного підрозділу ще до укладення кредитної угоди між банком-кредитором і позичальником повинні чітко і глибоко вивчити і проаналізувати надані позичальником документи, його кредитну історію, здійснити перевірку і обстеження діяльності суб'єкта господарювання та здійснити оцінку кредитоспроможності позичальника

Фахівці служби безпеки або працівники, відповідальні за забезпечення безпеки кредитної діяльності перевіряють достовірність документів, наданих позичальником для одержання кредиту; вивчають історію взаємовідносин позичальника з фінансовими установами; перевіряють наявність майна, яке пропонується у заставу, визначають можливість та доцільність прийняття банком такої застави та здійснюють контроль за зберіганням заставленого майна;

Фахівці юридичного відділу розглядають наявність і правильність оформлення установчих документів, реєстраційних свідоцтв, патентів, ліцензій на здійснення різних видів господарської діяльності, документів, які підтверджують право оренди, володіння землею, майном, гарантують здійснення кредитної операції і розглядають договори (контракти, що супроводжують кредитну операцію).

Кожна із зазначених служб готує і подає кредитному комітету свої висновки щодо можливості та умов видачі кредиту, його суми, строку, умов погашення, відсоткових ставок, форми забезпечення зобов'язань.

На підставі висновків служб банку кредитний комітет приймає відповідне рішення, яким дає свою згоду на надання кредиту. Цим завершується даний етап процедури отримання кредиту.

1.7 Укладення кредитного договору

Важливим етапом процедури отримання кредиту є укладення кредитного договору (угоди).

Відповідно до Положення «Про кредитування», кредитні договори укладаються тільки в письмовій формі. Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами підписаними стороною, яка їх надсилає.

Юридичне і економічно грамотно складені типові форми кредитних договорів можуть сприяти зниженню кредитного ризику конкретних кредитних угод.

1.8 Видача і погашення кредиту

Після укладення кредитного договору наступним етапом процедури отримання кредиту є надання кредиту позичальникові. Тому кредитний відділ дає розпорядження операційному відділу про відкриття рахунку для обліку. Видача кредиту проводиться в порядку, передбаченому в кредитному договорі.

Забезпечення кредиту є одним з основних принципів механізму кредитування. У банківській практиці джерела погашення розрізняють на головні і похідні. Головними джерелами є виручка від реалізації продукції, дохід, який поступає позичальнику. Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитною договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним погашенням та сплатою відсотків по ньому.

Протягом усього строку дії кредитного договору банк підтримує ділові контакти з позичальником, здійснює перевірки стану збереження заставленого майна.

2. ОРГАНІЗАЦІЯ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ

2.1 Загальна характеристика досліджуваного підприємства

Приватне підприємство „Оріон” створене на підставі частини першої статті 42 Конституції України, Законів України “Про підприємництво” та “Про підприємства в Україні”.

Розглянувши умови кредитування, які надають комерційні банки „Укрсоцбанк” та „Промінвестбанк” (додатки В,Г), приватне підприємство „Оріон” вирішило взяти кредит на суму 290 тисяч гривень на термін 6 місяців для поповнення обігових коштів.

З урахуванням цілі, для якої знадобились кошти, підприємство надало перевагу послугам „Промінвестбанку” в місті Вінниця. Процедура оформлення кредиту в даному банку значно простіша, і з огляду на квартальну звітність (додаток Д,Е), очевидно, що кредитування в „Промінвестбанку” користується більшим попитом серед клієнтів-юридичних осіб, ніж в Укрсоцбанку. Останній, навпаки, більше приділяє увагу на кредитування фізичних осіб.

Дане підприємство займається оптовою торгівлею і працює на ринку 10 років.

Договором застави було визначено оціночну вартість об'єкта застави в 620 тисяч гривень.

Оцінку кредитоздатності підприємства було проведено виходячи з даних бухгалтерського балансу та звіту про фінансовий результат за 2006 рік (додатки Ж-Л ).

Також до банку подається пакет документів: техніко-економічне обґрунтування проекту, позитивні висновки аудиторських перевірок за останній рік та контракти на реалізацію продукції з іноземними партнерами.

Підприємство є постійним і надійним партнером банку, неодноразово користувалось кредитами. Останній кредит на суму 150 тисяч гривень було своєчасно повернуто 20.10.2005 року.

Керівник підприємства є гарним фахівцем і порядною людиною, займає цю посаду протягом п'яти років і має позитивний досвід роботи з банком.

2.2 Аналіз кредитоспроможності підприємства

Кредитоспроможність позичальника - це його здатність повністю і вчасно розраховуватись за своїми фінансовими зобов'язаннями. Кредитоспроможність позичальника на відміну від його платоспроможності не фіксує неплатежі за поточний період чи будь-яку дату, а прогнозує його платоспроможність на найближчу перспективу.

Існує безліч методик аналізу фінансового стану клієнта та його надійності з точки зору вчасного повернення боргу. У практиці американських банків застосовується „правило п'яти сі”, в англійський економічній літературі принципи кредитування визначаються абревіатурою CAMPARI. Ці методи оцінки кредитоспроможності позичальника стали досить популярними завдяки вдалому поєднанню в них аналізу особистих і ділових якостей клієнта.

Комерційні банки України більше надають перевагу методам коефіцієнтів та рейтинговому методу. Але ці методи є не досить точними, оскільки інфляція дуже перекручує дані балансових звітів, оціночні коефіцієнти надають аналітику статичну інформацію, що негативно впливає на ступінь об'єктивності аналізу.

Та все ж класичним підходом до оцінки кредитоспроможності позичальника вважається аналіз бухгалтерського балансу підприємства. Однак бухгалтерська звітність - не єдине джерело інформації для аналізу кредитоспроможності. Більшість фінансових показників дає лише загальне уявлення про стан клієнта. Тому додатково розглядають репутацію позичальника, його кредитну історію та інше.

Варто зауважити, що в Україні НБУ також розробляє для комерційних банків рекомендації щодо визначення фінансового стану і кредитоспроможності позичальників. Згідно „Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків” від 06.07.2000 р. № 279 критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюється кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням вимог цього Положення, у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників на підставі аналізу їх балансів та звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника, яка розроблена банком є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Методи оцінки кредитоспроможності позичальників, що використовуються різними банками різноманітні, але всі вони складаються з певної системи фінансових коефіцієнтів [11].

Положенням Ощадбанку розроблена і використовується на практиці для аналізу фінансового стану позичальників така система обов'язкових коефіцієнтів:

коефіцієнт загальної ліквідності,

коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності,

коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів,

коефіцієнт маневреності власних коштів.

В Промінвестбанку при визначенні кредитоспроможності позичальників розраховують такі економічні показники:

коефіцієнт поточної ліквідності,

коефіцієнт абсолютної ліквідності,

коефіцієнт фінансової незалежності,

коефіцієнт маневреності,

рентабельність продаж,

рентабельність активів,

рентабельність капіталів,

знос основних засобів,

доля простроченої кредиторської заборгованості,

питома вага простроченої кредиторської заборгованості у загальній сумі кредиторській заборгованості.

На основі розглянутих методик визначення кредитоспроможності підприємства доцільно здійснювати оцінку кредитоспроможності за наступним алгоритмом:

Таблиця 2.1 - Алгоритм розрахунку фінансових показників діяльності підприємства з метою оцінки його кредитоспроможності

Показник

Формула розрахунку

Нормативне значення

Алгоритм розрахунку

За даними фінансової звітності

1

2

3

4

1. Аналіз ліквідності підприємства

1.1 Коефіцієнт покриття

Оборотні активи

Поточні зобов'язання

ф.1 р.260

ф.1 р.620

>1

1.2 Коефіцієнт швидкої ліквідності

Оборотні активи-Запаси

Поточні зобов'язання

ф.1 (р.260 - р.100 - р.110 - р.120 - р.130 - р.140)

ф.1 р.620

0,6-0,8

Таблиця 2.1 (продовження) - Алгоритм розрахунку фінансових показників діяльності підприємства з метою оцінки його кредитоспроможності

1

2

3

4

1.3 Коефіцієнт абсолютної ліквідності

Грошові кошти та їх еквіваленти + Поточні фінансові інвестиції

Поточні зобов'язання

ф.1 (р.220 + р.230 + р.240)

ф.1 р.620

> 0 Збільшення

1.4 Чистий оборотний капітал, тис. грн..

Оборотні активи - Поточні зобов'язання

ф.1 (р.260 - р.620)

> 0 Збільшення

2. Аналіз фінансової стійкості підприємства

2.1 Коефіцієнт фінансової автономії

Власний капітал

Валюта балансу

ф.1 р.380

ф.1 р.640

> 0.5

2.2 Коефіцієнт фінансової залежності

Валюта балансу

Власний капітал

ф.1 р.640

ф.1 р.380

< 2 Зменшення

2.3 Коефіцієнт фінансового ризику

Залучений капітал

Власний капітал

ф.1 (р.430 + р.480 + р.620 + р.630)

ф.1 р.380

< 1 Зменшення

2.4 Коефіцієнт маневреності власного капіталу

Власний капітал - необоротні активи

Власний капітал

ф.1 (р.260 - р.620)

ф.1 р.380

> 0 Збільшення

2.5 Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами

Оборотні активи - Поточні зобов'язання

Оборотні активи

ф.1 (р.260 - р.620)

ф.1 р.260

> 0.1

Таблиця 2.1 (продовження) - Алгоритм розрахунку фінансових показників діяльності підприємства з метою оцінки його кредитоспроможності

1

2

3

4

3. Аналіз рентабельності підприємства

3.1 Коефіцієнт рентабельності активів

Чистий прибуток(збиток)

Середньорічна вартість активів

ф.2 р.220 або р.225

ф.1 р.280

> 0 Збільшення

3.2 Коефіцієнт рентабельності власного капіталу

Чистий прибуток(збиток)

Середньорічна вартість власного капіталу

ф.2 р.220 або р.225

ф.1 р.380

> 0 Збільшення

3.3 Коефіцієнт рентабельності продажу

Чистий прибуток(збиток)

Чистий дохід(виручка) від реалізації

ф.2 р.220 або р.225

ф.2 р.035

> 0 Збільшення

3.4 Коефіцієнт рентабельності витрат

Валовий прибуток

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

ф.2 р.050

ф.2 р.040

> 0 Збільшення

4. Аналіз ділової активності підприємства

4.1 Коефіцієнт оборотності активів

Чистий дохід(виручка) від реалізації

Середньорічна вартість активів

ф.2 р.035

ф.1 р.280

Збільшення

Таблиця 2.1 (продовження) - Алгоритм розрахунку фінансових показників діяльності підприємства з метою оцінки його кредитоспроможності

1

2

3

4

4.2 Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

Середньорічна вартість кредиторської заборгованості

ф.2 р.040

ф.1 У (р.520 + .. + р. 600)

Збільшення

4.3 Коефіцієнт оборотної дебіторської заборгованості

Чистий дохід(виручка) від реалізації

Середньорічна вартість дебіторської заборгованості

ф.2 р.035

ф.1 У (р.150 + .. + р. 210)

Збільшення

4.4 Строк погашення дебіторської заборгованості, днів

Тривалість періоду

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

365

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

Зменшення

4.5 Строк погашення кредиторської заборгованості, днів

Тривалість періоду

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

365

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

Зменшення

4.6.Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

Середньорічна вартість запасів

ф.2 р.040

ф.1 У (р.100 + .. + р. 140)

Збільшення

Таблиця 2.1 (продовження) - Алгоритм розрахунку фінансових показників діяльності підприємства з метою оцінки його кредитоспроможності

1

2

3

4

4.7.Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача)

Чистий дохід(виручка) від реалізації

Середньорічна вартість основних засобів

ф.2 р.035

ф.1 р.031

Збільшення

4.8.Коефіцієнт оборотності власного капіталу

Чистий дохід(виручка) від реалізації

Середньорічна вартість власного капіталу

ф.2 р.035

ф.1 р.380

Збільшення

Вконавши розрахунки коефіцієнтів кредитоспроможності приватного підприємства „Оріон”, можна зробити наступні висновки. Коефіцієнт швидкої ліквідності в 2006 році завдяки значному збільшенню оборотного активу (на 91,8 %) увійшов до правильного нормативного значення (0,62). Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яку частину поточної заборгованості може бути погашена за необхідністю негайно. На даному підприємстві цей коефіцієнт дуже низький та має тенденцію до зниження. Однією з важливих ознак фінансового стану підприємства є його фінансова стійкість. Коефіцієнт фінансової автономії в 2006 році зріс на 0,04, але все одно не відповідає нормативному значенню. Коефіцієнт фінансової залежності зменшився на 0,04 - це є позитивним результатом тому, що свідчить про зменшення залежності підприємства від позичкового капіталу. Коефіцієнт маневреності в 2006 році значно виріс та здобув правильного нормативного значення, це свідчить про збільшення гнучкості у використанні власного капіталу. Коефіцієнт фінансового ризику показує що в 2006 році підприємство залучило 3,77 позичкових коштів на одну гривню власного капіталу - це є негативним для підприємства тому, що критичним значенням цього коефіцієнта вважають одиницю. Коефіцієнт рентабельності активів в 2006 році в порівнянні з 2005 роком збільшився на 0,12, коефіцієнт рентабельності власного капіталу збільшився на 0,51 це є позитивною оцінкою ефективності вкладення коштів у дане підприємство. Коефіцієнт рентабельності продажу збільшився на 0,106.

Коефіцієнт оборотності активів в звітному році зменшився на 0,3 - це є негативним результатом. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості зменшився на 14,6 і показує скільки разів виникають заборгованості і сплачуються підприємством за відповідний період. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості зменшився на 5,3. Це є негативним явищем, оскільки строк погашення дебіторської заборгованості збільшився на 1,1 день, а кредиторської зменшився на 1,5 день - це свідчить про те, що дане підприємство вміє управляти кредиторською заборгованістю так, щоб утримувати позики довше, ніж дозволяє це робити своїм боржникам. Коефіцієнт оборотності основних запасів зріс на 36,9 - це є позитивним для діяльності підприємства. Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів та власного капіталу у 2006 році зменшився відповідно на 3,6 та 20,1. Це є негативним результатом тому, що свідчить що підприємство не має змоги без додатково залучених ресурсів збільшувати обсяг виробництва.

Такі результати свідчать про досить стабільне становище підприємства. Майже всі показники відповідають їх нормативним значенням. Підприємство досить швидко здобуває фінансову незалежність, знижує можливість фінансового ризику, має достатній рівень маневреності власного капіталу, підвищує власну рентабельність та має тенденцію до зменшення строку погашення кредиторської заборгованості. Незважаючи на недостатній рівень абсолютної ліквідності та низькі коефіцієнти оборотності активів і матеріальних запасів, Промінвестбанк вирішив надати підприємству необхідний кредит, але посилюючи контроль за фінансовою звітністю.

3 ШЛЯХИ Удосконалення умов кредитування в комерційних банках України

Більшість наукових праць українських і зарубіжних дослідників присвячена аналізу окремих сторін функціонування банківської системи. Визнаючи важливість та практичну значимість таких досліджень, зазначимо, що в цілому відчувається дефіцит глибоких теоретичних досліджень та практичних рекомендацій стосовно вирішення проблем удосконалення умов кредитних відносин із точки зору впливу на ефективність банківської діяльності, а отже, впливу на економічну систему в цілому. Недостатніми є дослідження з удосконалення методики оцінки кредитного ризику, методики оцінки фінансового стану позичальника та визначення його кредитоспроможності, розробки системи індивідуального підходу до кожного окремого позичальника. Потребують удосконалення практичні рекомендації стосовно форм забезпечення кредитів та порядку їх повернення, узагальнення досвіду можливостей кредитної діяльності банків для вирішення проблеми економічного зростання.


Подобные документы

  • Теоретичні основи аналізу банківського кредитування фізичних осіб. Сутність, механізми та принципи банківського кредиту. Аналіз діяльності ПАТ КБ "ПриватБанк" на ринку споживчого кредитування. Рейтингові методи оцінки кредитоспроможності позичальників.

    дипломная работа [660,2 K], добавлен 07.07.2011

  • Сутність банківського кредитування, його удосконалення. Оцінка і аналіз банківського кредитування у сучасних умовах національної економіки. Проблеми та перспективи розвитку банківського кредитування в Україні. Програми покриття бюджетного дефіциту.

    курсовая работа [65,6 K], добавлен 20.09.2012

  • Теоретичні засади дослідження процесу банківського кредитування. Методи управління кредитними ризиками. Аналіз кредитних операцій УкрСиббанку. Прийняття рішень надання кредиту. Напрямки удосконалення організації процесу банківського кредитування.

    реферат [120,3 K], добавлен 15.06.2009

  • Кредит як економічна категорія ринкових відносин. Види кредитів та їх класифікація. Роль банківського кредитування в розвитку економіки України. Порядок визначення кредитоспроможності позичальника. Кредитний потенціал банка та шляхи його збільшення.

    дипломная работа [875,1 K], добавлен 07.02.2013

  • Роль банківського кредитування в розвитку фінансово-кредитної системи України. Аналіз діючої практики організації банківського кредитування на прикладі АБ "Експрес-Банк", шляхи її удосконалення. Кредитні операції та дотримання економічних нормативів.

    дипломная работа [607,3 K], добавлен 16.03.2012

  • Сутність кредиту. Теоретичні концепції кредиту. Поняття та ознаки кредиту. Об’єкти та суб’єкти кредиту. Форми, види та функції кредиту. Основи банківського кредитування. Принципи банківського кредитування.

    курсовая работа [35,4 K], добавлен 24.10.2006

  • Особливості організації кредитної діяльності в банку, сучасний стан і проблеми банківського кредитування в Україні. Показники кредитної діяльності комерційних банків, аналіз кредитоспроможності позичальника, оцінка кредитної роботи філії "ПриватБанку".

    дипломная работа [279,8 K], добавлен 25.01.2010

  • Оцінка рентабельності іпотечного кредитування для комерційних банків та факторів, що мають суттєвий вплив на рівень рентабельності. Розвиток іпотечного кредитування банками на прикладі комерційних банків "Райффайзенбанк Україна" та АКБ "Приватбанк".

    отчет по практике [4,3 M], добавлен 10.07.2010

  • Банківський кредит як форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Етапи одержання кредиту. Механізм банківського кредитування. Класифікація ознак кредитів для підприємства. Аналіз кредитної заявки клієнта, його кредитоспроможності.

    контрольная работа [50,8 K], добавлен 12.12.2010

  • Тенденції розвитку економічних відносин у сфері кредитування. Сутність банківського кредиту, основні етапи кредитного процесу. Оцінка кредитної діяльності Лебединського відділення ВАТ "Ощадбанк". Удосконалення короткострокового кредитування підприємств.

    курсовая работа [164,0 K], добавлен 03.06.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.