Дослідження сучасних умов та принципів кредитування підприємства комерційними банками

Умови кредитування пов'язані з принципами кредитування - цільовим характером, диференційованістю, повнотою і строковістю повернення позик, їхнім забезпеченням та платністю. При порушенні цих принципів у процесі кредитування банк, керуючись своїми інтересами,

інтересами своїх вкладників, розриває кредитні зв'язки, відкликає кредит, вимагає його негайного повернення.

Оцінка кредитоспроможності позичальника за фінансовими показниками має такі недоліки: по-перше, не можна обмежуватись чи віддавати перевагу одному з показників, оскільки ці коефіцієнти неповно характеризують кредитоспроможність позичальника; по-друге, в умовах нестабільної економіки, високих темпів інфляції фактичні показники за минулі періоди не можуть бути єдиною базою оцінки здатності позичальника погасити свої зобов'язання у визначений термін, включаючи позики банку, оскільки розрахунок оцінки фінансового стану позичальника на основі системи фінансових коефіцієнтів будується на сальдових звітних показниках; по-третє, відсутня єдина база оптимальних значень фінансових показників. Їхній рівень змінюється залежно від стану економіки країни, що прямо пропорційний фінансовому стану вітчизняних підприємців; по-четверте, розраховані коефіцієнти фіксують лише мить економічного часу, залишаючи за кадром безперервні динамічні зміни.

Сучасна система кредитування базується на можливості реалізації заставного права, наявності різних типів гарантій та порук третіх сторін. Ці та інші форми забезпечують надійність кредитної угоди, можливість повернення кредиту у випадку порушення принципів кредитування. Реалізація заставного права потребує від банку комплексного аналізу дієздатності та кредитоспроможності клієнта, оцінки його майна, що дозволяє банку при необхідності забезпечити свою беззбиткову діяльність:

Економічною основою виникнення банківського кредиту є позичковий капітал, який утворюється внаслідок часового розриву в отриманні та використанні грошових коштів підприємствами та фізичними особами. Призупинення руху позичкового капіталу суперечить суті капіталу, як самозростаючої вартості. Отже, виникає можливість і доцільність передачі у користування тимчасово вільних коштів із метою їх самозростання. Рух позичкового капіталу здійснюється у формі кредиту. Підкреслюючи самостійність категорії “кредит”, запропоновано визначати його як рух вартості на принципах повернення, відшкодування та еквівалентності, пов'язаний з реалізацією споживчої вартості.

Аналіз різних підходів до класифікації банківського кредиту свідчить, що їхня чисельність не сприяє ефективному їхньому використанню на практиці. Вивчення теоретичних засад і досвіду діяльності банків приводить до висновку, що найбільш прийнятною є класифікація банківського кредиту, яка включає такі ознаки: строки користування, забезпечення, методи кредитування, способи нарахування і сплати процента, тип позичальника, ступінь ризику.

На практиці кредитні відносини регламентуються кредитним договором, що укладається між кредитором і позичальником. Теоретичні дослідження та практика роботи комерційних банків свідчать, що основними недоліками фактично укладених кредитних договорів є те, що у змісті кредитних договорів, які укладаються українськими банками, у більшості випадків відсутній механізм контролю банку за позичальником до і після підписання кредитної угоди; визнання банку як сильнішої сторони при формальній рівноправності обох сторін кредитного процесу, що проявляється у нав'язуванні клієнту своїх умов, які не завжди економічно обгрунтовані і вигідні для банку. Доцільно переглянути й удосконалити структуру кредитного договору згідно зі змінами в законодавстві та умовами господарювання комерційних банків і позичальників із метою забезпечення ефективності кредитних відносин.

Сучасна система кредитування базується на можливості реалізації заставного права, наявності різних типів гарантій та порук третіх сторін. Ці та інші форми забезпечують надійність кредитної угоди, можливість повернення кредиту у випадку порушення принципів кредитування. Реалізація заставного права потребує від банку комплексного аналізу дієздатності клієнта, оцінки його майна, що дозволяє банку при необхідності забезпечити свою беззбиткову діяльність.

Одним із елементів заставного механізму є оцінка предмету застави. Із цього приводу можна виділити такі положення:

Прийняте забезпечення повинно регулярно переоцінюватись, для того щоб покрити кредитний ризик у будь-який час.

2.Оцінку вартості предметів застави мають проводити спеціалісти відповідної кваліфікації.

3.Достовірність і цінність виробів мистецтва повинні бути підтверджені.

4.У випадку використання як застави товарно-матеріальних цінностей, їхня вартість має включати витрати на проведення періодичних оцінок заставного забезпечення, особливо, якщо до них залучені незалежні експерти.

5.При оцінці застави необхідно звернути особливу увагу на правильне визначення ліквідаційної вартості й витрат на реалізацію майна.

Реальний рівень покриття позики в ситуації змушеного продажу майна можна визначити, якщо з ціни відкритого ринку вирахувати:

витрати на реалізацію;

маржу змушеного продажу;

величину будь-яких пріоритетних претензій на майно;

оплату судових витрат.

А також якщо з чистої реальної вартості вирахувати:

необхідну маржу безпеки (залежно від ступеня ризику);

дійсну вартість майна, що є забезпеченням повернення позики.

Більшість предметів застави оцінюється за ринковою вартістю. Така оцінка передбачає найвищу ціну, за якою власність могла б бути реалізована при наявності потенційного покупця і часу для здійснення угоди. Але у багатьох випадках, коли банк реалізує заставний механізм для погашення позики, першочергова вартість не відповідає реальній ціні. Це відбувається за таких причин, як: відсутність зацікавлених покупців, зниження ціни на відповідну власність, економічний спад, необхідність швидко знайти покупця.

Для оцінки надійності застави використовуються такі критерії: співвідношення суми кредиту і вартості заставленого майна; його ліквідність; можливість банку здійснювати контроль за заставленим майном. Згідно з цими критеріями виділяються три окремі групи об'єктів застави, які створюють мінімальний, підвищений і максимальний кредитний ризик.

Найбільш відповідальною, складною та трудомісткою є оцінка нерухомості як предмету застави. У міжнародній практиці для оцінки нерухомості використовуються три основні методи, які застосовують у комплексі для вибору найоптимальнішого варіанту: витратний, ринковий і доходний. Після проведеного аналізу можна зробити висновок, що впровадження їх у практику українських комерційних банків містить низку перешкод. Вони зумовлені недостатнім розвитком ринку нерухомості, джерел інформації про ринкові ціни на об'єкти нерухомості, а також відсутністю відділу, який би здійснював оцінку нерухомості як застави. Найприйнятнішим і простим у використанні на практиці є ринковий метод, який передбачає оцінку нерухомості з використанням інформації про ринкову ціну аналогічних угод купівлі-продажу.

Розмір кредиту, що надходить у розпорядження клієнта, встановлений кредитною угодою. Він залежить від економічних обставин, у тому числі: величини розриву в платіжному обороті позичальника; реального накопичення товарно-матеріальних цінностей, що надходили у забезпечення кредиту, та ступеня їх ліквідності; рівня маржі; ступеня ризику та довіри банку до клієнта; наявності певного обсягу ресурсів банку тощо. Така сума є лімітом кредитування.

Проблема вдосконалення кредитних відносин комерційних банків із позичальниками є актуальною як у теоретичних дослідженнях, так і в практичній діяльності банків. На сьогоднішній день практично є відсутніми наукові роботи системного плану, присвячені удосконаленню кредитних відносин комерційних банків із позичальниками.

Тому проведене дослідження комплексного аналізу кредитних відносин банків із позичальниками дозволяє зробити такі висновки:

Визначення поняття кредитного ризику повинно охоплювати форми його прояву, вказувати на сферу виникнення можливого збитку в результаті некредитоспроможності клієнта і його можливі джерела. Потрібно визначити кредитний ризик як ситуацію, що виникає при прийнятті рішень у сферах кредитування окремого позичальника й оцінці якості кредитного портфеля, що означає неповернення виданих кредитних ресурсів і, як наслідок, втрати ліквідності банку.

Для ефективного використання різних критеріїв оцінки кредитного ризику запропоновано їх згрупувати за окремими методами їхньої оцінки: вербальний, якісний, статистичний, числовий. Кожен із цих методів взаємно доповнює один одного у процесі підготовки банком рішення про кредитування, допомагає організувати кредитні відносини, провести аналіз якості кредитного портфеля комерційного банку, що, в свою чергу, полегшить роботу кредитного працівника стосовно оцінки кредитного ризику.

Порівняльна характеристика практики управління кредитним портфелем закордонних і українських комерційних банків дає можливість зробити висновок, що багато закордонних методів, зокрема, статистичні моделі, системи коефіцієнтів тощо, не завжди прийнятні для вітчизняних банків внаслідок нерівноцінності економічного середовища. Тому управління кредитним портфелем українських банків повинно включати такі процедури: вибір критеріїв оцінки якості окремо взятої позики; визначення основних груп позик із зазначенням ступеня ризику; оцінку кожної виданої банком позики; визначення структури кредитного портфеля за класифікованими позиками; оцінку якості кредитного портфеля в цілому; аналіз чинників, які здійснюють вплив на зміну структури кредитного портфеля в динаміці; визначення суми резервного фонду, адекватного сукупному ризику кредитного портфеля банку; розробку заходів із покращання якості кредитного портфеля.

Стабілізуючий вплив на стан кредитних відносин комерційних банків із позичальниками відбувається шляхом мінімізації кредитного ризику, який можливий за таких умов: ретельна оцінка кредитоспроможності позичальника; зменшення розмірів надання кредиту одному позичальнику, що дозволяє скоротити величину збитків у випадку його неповернення; страхування кредитів; залучення достатнього забезпечення; видача дисконтних позик, які дають змогу отримати плату за кредит, але потребують використання додаткових методів захисту від кредитного ризику для повернення основного боргу.

Проведені дослідження дають змогу характеризувати кредитоспроможність як рівень фінансово-господарського стану позичальника, на основі якого банківський працівник робить висновок про його фінансову стійкість, можливу ефективність використання позичкових коштів, здатність і готовність повернути їх відповідно до умов угоди. Кредитоспроможність позичальника оцінюється на основі фінансових коефіцієнтів і грошового потоку. Відсутність обґрунтованих оптимальних значень фінансових показників, розроблених із урахуванням реального фінансового стану вітчизняних підприємств та економіки країни в цілому, значно ускладнюють оцінку кредитоспроможності позичальника.

Після огляду методів оцінки нерухомості як застави виявлені їхні недоліки, зумовлені недостатнім розвитком в Україні ринку нерухомості, а також джерел достовірної інформації про ринкові ціни на об'єкти нерухомості. Найприйнятнішим і простим для використання на практиці вітчизняних банків є ринковий метод, який передбачає оцінку нерухомості з використанням інформації про ринкову ціну аналогічних угод купівлі-продажу.

ВИСНОВКИ

У період переходу економіки на ринкові відносини відновлюється істинна сутність кредиту як самостійної економічної та базової категорії в кредитному механізмі, припиняється безповоротне фінансування видатків бюджету, надання кредитів збитковим господарствам, а також на цілі, які не відповідають внутрішній природі кредиту і принципам комерційної діяльності. Безліч самостійних господарюючих суб'єктів намагаються отримати найбільший прибуток шляхом зниження витрат виробництва, підвищення конкурентоспроможності своєї продукції, що нагально потребує раціонального та ефективного використання усіх ресурсів, і насамперед банківського кредиту, для досягнення найвищих результатів.

Сучасний вітчизняний досвід кредитування багато в чому ще не склався внаслідок невеликого строку розвитку системи комерційних банків і, тому не може бути в достатній мірі узагальнений. Вивчення зарубіжного досвіду і використання його в сучасній вітчизняній банківській практиці допоможе зняти більшість проблеми наших банкірів, більшість із яких відчувають елементарну нестачу знань. При цьому важливе значення мають методи оцінки кредитоспроможності клієнтів комерційних банків на основі фінансових коефіцієнтів, шляхом аналізу грошового потоку і менеджменту підприємства, розробка методики упорядкування картотеки кредитоспроможності й аналізу кредитного портфеля, розробка форми техніко-економічного обґрунтування з урахуванням всіх факторів кредитного ризику. Установи "Промінвестбанку" України здійснюють кредитні операції у відповідності з законом України "Про банки і банківську діяльність", Статутом "Промінвестбанку" України, керівними та інструктивними матеріалами Національного банку та "Промінвестбанку" України. Оцінка фінансового стану позичальника здійснюється за допомогою фінансових коефіцієнтів: ліквідності, фінансової стійкості, рентабельності, тощо. В роботі проведено аналіз кредитоспроможності позичальника - ПП “Оріон”, яке є постійним клієнтом Промінвестбанку в місті Вінниця. На підставі фінансової звітності товариства було проведено аналіз балансу, показників ліквідності, фінансової стійкості та рентабельності, а також проаналізовано стан запасів товарно-матеріальних цінностей, дебіторської та кредиторської заборгованості. Проведений аналіз кредитоспроможності позичальника - підприємства ПП ”Оріон” - свідчить про ліквідність, платоспроможність та рентабельність товариства. Враховуючи давні партнерські стосунки між товариством і банком, а також те, що під забезпечення кредиту підприємство надає в заставу приміщення вартістю, що вдвічі перевищує суму кредиту, відділ кредитування прийняв рішення щодо надання кредиту.”. При аналізі фінансових результатів діяльності підприємства повинні бути оцінені чиста виручка, прибутки або збитки, отримані підприємством в періоді, що аналізується.

Визначення кредитоспроможності та оцінка фінансового стану підприємства сприяє захисту інтересів банку, недопущенню збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Тому при проведенні аналізу необхідно:

при аналізі активів підприємства відобразити абсолютні зміни в майні підприємства, зробити висновки стосовно погіршення або покращення структури активів;

при аналізі джерел формування фінансових ресурсів підприємства розглянути абсолютні та відносні зміни у власних та позикових коштах підприємства;

при оцінці ефективності діяльності підприємства оцінити показники рентабельності та оборотності та зробити основні висновки про доходність основної та інших видів діяльності підприємства;

аналіз фінансової стійкості повинен показати наявність або відсутність у підприємства можливостей залучення додаткових позикових коштів, а також здатність погасити свої поточні зобов'язання за рахунок активів різного ступеня ліквідності.

Слід зазначити, що при проведенні фінансового аналізу позичальників банку слід використовувати поряд з кількісними показниками, також і якісні, які виміряти в цифрах неможливо. Так, в процесі прийняття рішення про видачу кредиту необхідно враховувати репутацію позичальників, а також особливості та перспективи економічної кон'юнктури. На думку автора, доцільно буде покращити процес оцінки застави, як важливого етапу процесу кредитування, оскільки саме вартість об'єкта застави виступає чи не найголовнішим чинником, який впливає на величину кредиту, що буде отриманий потенційним позичальником. Можна сформулювати наступні принципові позиції, які, на наш погляд, повинні бути взяті за основу при оцінці працівниками банку об'єктів застави:

Ї необхідно більш ширше поряд з поняттям “ринкова вартість” використовувати поняття “ліквідаційна вартість”, як таке, що найбільш точно відповідає цілям оцінки об'єктів застави;

Ї необхідно враховувати різницю між ринковою та ліквідаційною вартістю об'єкта застави. Про цьому слід мати на увазі, що ліквідаційна вартість завжди менша від ринкової. Тому з метою забезпечення більш високого рівня ліквідності об'єктів застави базою для розрахунку банківськими працівниками обсягів кредитів, повинна слугувати не ринкова вартість об'єктів застави, як це поширено у сьогоднішній практиці, а ліквідаційна вартість об'єктів застави.

Що стосується механізму розподілу кредитних ресурсів Промінвестбанку, то можна сказати, що в системі ПІБ в чистому вигляді міжбанківське кредитування не використовується, але існує система міжфілійного кредитування установ системи Промінвестбанку через автоматизований комплекс “електронна біржа кредитних ресурсів”. Електронна біржа кредитних ресурсів призначена для повної автоматизації процесу укладання міжфілійних кредитних угод та додатків на зміну відсоткової ставки, на повернення ресурсів та пролонгацію. Діяльність з кредитування філіями є прибутковою, постійно вдосконалюється, але існують і додаткові шляхи вдосконалення кредитування підприємств. До них можна віднести:

Вдосконалення процесу оцінки фінансового стану підприємства - позичальника в процесі кредитування. Проведення комплексного аналізу потенційних позичальників є одним з найважливіших та найвідповідальніших етапів всього процесу банківського кредитування. В процесі такого аналізу особливо важливим є проведення аналізу фінансового стану потенційного позичальник. Методика визначення класу позичальника у філіях “Промінвестбанку” постійно переглядається і змінюється відповідно до змін законодавства, вимог НБУ і Промінвестбанку про кредитування і забезпечення кредитів. В даний час ця методика є досить досконалою і її використання дає можливість всебічно проаналізувати фінансово-господарський стан підприємства-позичальника, але потрібно вдосконалити не сам процес аналізу а трактування результатів цього аналізу. Тобто в результаті аналізу фінансового стану підприємства потрібно отримати не лише кількісні показники, а й якісні(проаналізувати не лише як змінилося становище підприємства, а й дати відповідь “чому?” це сталося і чи є це позитивним чи негативним фактором для надання кредиту цьому підприємству)

Використання математичних методів для оцінки ризиків при кредитуванні (для прийняття адекватних рішень в процесі кредитування недостатньо лише виявити форми та причини ймовірних загроз). На думку автора, необхідна оцінка ризиків з точки зору їх значення як за масштабом впливу, так і за ймовірністю настання. В основу оцінки повинен бути покладений пошук залежності між певними розмірами втрат, пов'язаними з реалізацією ризику та ймовірностями їх настання.)

Підвищення гарантії повернення банківських кредитів шляхом більш ефективної оцінки застави, що передається банку в рахунок забезпечення кредиту.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. №2121 III.// Законодавчі і нормативні акти банківської діяльності. - 2007. - №8.

2. Закон України "Про власність" від 07.02.1991 р. № 697-12-ХІІ.// Законодавчі і нормативні акти банківської діяльності. - 2001. - вип.1.

3. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 №679-ХІУ зі змінами і доповненнями станом на 07.12.2000 р. .// Законодавчі і нормативні акти банківської діяльності. - 2008. - №2.

4. Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» від 01.02.1998 р. зі змінами і доповненнями за станом на 17.12.2001 р. // додаток до журналу „Вісник Національного банку України” - 2008. №1.- с 3-6.

5. Положення НБУ «Про кредитування» від 28.09.1995 р. №246 зі змінами і доповненнями станом на 12.12.1999 р. .// Додаток до журналу „Вісник Національного банку України” - 2007. №2.- с 4-5.

6. Положення НБУ "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями від 06.07.2000 р. // Нормативні акти НБУ --2008- №9-с.50

7. Банківські операції: Підручник / За ред. А.М. Мороза. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 476 с

8. Івасів Б. Економічний зміст та форми страхування кредитів. /Івасів Б., М.Клапків // Вісник НБУ. - 2009. - № 5. - с.41-47.

9. Операції комерційних банків / Р.Коцовська, В.Ричаківська. - Л.: Центр Європи, 1997. - 289 с

10. Остапець А.І., Остапець А.В. Банківська система України: стан і проблема розвитку. / А.І.Остапець, А.В. Остапець // Фінанси України.- 2008. - с.12-17.

11. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз. Навчальний посібник. - 3-тє видання, перероблене. / Н.В. Тарасенко - Львів. „Новий Світ - 2000”, 2004. - 344 ст.

12. Тиркало Р. І. Банківська справа: Навч. посіб.. / Р.І. Тиркало, І.С. Гуцал, І.Я. Чайковський , Т.І. Андрушків - Т.: Карт-бланш, 2001. -- 314 с.

13. Балансовий звіт Промінвестбанку за III квартал 2009. - [Цитата: 18.11.2009] // http://www.prominvestbank.com.ua/balance.php.ua

14. Балансовий звіт Укрсоцбанку за III квартал 2009. - [Цитата: 18.11.2009] // http://www.ukrsocbank.com.ua/about/reports/balance/balance_32007/

Размещено на Allbest.ru