Національний банк України: організація, функції та повноваження

за довгостроковими депозитами нефінансових корпорацій та домашніх господарств в іноземній валюті

за коштами на поточних рахунках та депозитами на вимогу нефінансових корпорацій та домашніх господарств

у національній валюті

в іноземній валюті

20.11.2003 - 30.09.2004

6

2

10

8

8

12

Період дії

за строковими депозитами нефінансових корпорацій та домашніх господарств

за коштами на поточних рахунках та депозитами на вимогу нефінансових корпорацій та домашніх господарств

за коштами, залученими іншими депозитними корпораціями від інших депозитних корпорацій-нерезидентів та інших фінансових корпорацій-нерезидентів

у національній валюті

в іноземній валюті

у національній валюті

в іноземній валюті

01.10.2004 - 24.12.2004

7

7

8

8

-

25.12.2004 - 31.08.2005

6

6

7

7

-

01.09.2005 - 09.05.2006

6

6

8

8

-

10.05.2006 - 31.07.2006

4

4

6

6

-

01.08.2006 - 30.09.2006

2

3

3

5

-

01.10.2006 - 04.12.2008

0,5

4

1

5

-

05.12.2008 - 04.01.2009

0

3

0

5

-

05.01.2009 - 31.01.2009

0

4

0

7

-

з 01.02.2009

0

4

0

7

2

Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій. Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок - відбувається зменшення грошей в обігу. У разі протилежної політики, спрямованої на збільшення грошей в обігу, НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, вкладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх кореспондентських рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу. [24. с.119-121].

Рефінансування комерційних банків(Додаток Б) як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов'язане з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як "кредитора в останній інстанції". Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний. Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу.

НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов'язковій купівлі - продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів. За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси. НБУ може продавати цінні папери й іншим суб'єктам (підприємствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів. Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб'єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу. Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж - вилучення їх із обігу.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики і тому активно можуть застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики.

Політика підтримання курсу національної валюти охоплює операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі. [26. с.136].

Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і відповідно підтримуючи курс національної валюти. До купівлі іноземної валюти на валютному ринку НБУ вдається тоді, коли пропозиція на таку валюту перевищує попит і це може призвести до ревальвації національної валюти. І девальвація, і ревальвація національної валюти - це відхилення від сталого економічного процесу, й тому НБУ прагне або зовсім не допускати таких явищ, або регулювати курс національної валюти в межах заздалегідь визначеного валютного коридору. Протягом 2004-2008 років національна гривня в співвідношенні до іноземної валюти змінювала своє значення, але дана зміна не була значною. Ситуація протягом 2008 року кардинально змінилася. Вона почала характеризуватися нестабільністю і непередбачуваністю.(Рисунок 2.2) У травні 2008 року здійснено ревальвацію гривні (22 травня курс гривня/долар знизився майже на 4% до 4,85 зі значення 5,05 днем раніше). Підставами зміцнення гривні можна вважати прискорення інфляційних процесів, а також домінування пропозиції над попитом на іноземну валюту на валютному ринку.

Рис. 2.2 Динаміка офіційного курсу гривня/долар США на 2008 рік

Прискорення інфляційних процесів підтверджується тим, що за 4 міс. 2008 р. інфляція в Україні становила 13,1% при прогнозованому річному рівні 9,6%. Інфляція у квітні 2008 р. до квітня 2009 р. досягла 30,2%. Для приборкання інфляції у 2008 р. НБУ здійснив заходи, зокрема Постановою НБУ № 8 від 21.04.2008 підвищено облікову ставку з 10% до 12%.[5.] Домінування пропозиції над попитом на іноземну валюту на валютному ринку спостерігається, починаючи з 2007 р.,що відображується в посиленні ревальваційного тиску на гривню. Визначальним чинником для проведення ревальвації є збільшення доларової пропозиції у квітні 2008 р.: за цей місяць НБУ викупив у 1,7 рази більше доларів США (617,7 млн. дол. США), ніж за попередній місяць. (304,6 млн. дол. США). Надмірна пропозиція долара на валютному ринку призвела до посилення гривні на готівковому сегменті валютного ринку ще у березні 2008 р. (Рисунок 2.3)

Рис. 2.3 Динаміка готівкового курсу гривня/долар у 2008 р.

Слід зазначити, що проведена ревальвація не загальмувала інфляцію: за підсумками 2008 р. інфляція зросла до 122,3% проти 116,6% у 2007 р., а курс гривні до долара США зростав, починаючи з серпня 2008 р.

Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через: - реєстрацію імпорту та експорту капіталу; - установлення максимальних та мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках; - установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами, обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих боргових зобов'язань в уповноважених банках України.

Експорт та імпорт капіталу супроводжуються припливом і відпливом іноземного капіталу. Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні цінні папери зі спекулятивними цілями. Особливо це стосується вкладень іноземними інвесторами свого капіталу (Рисунок 2.4) в боргові зобов'язання держави. Якщо привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відплив іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної валюти. Як наслідок, виникає необхідність вживання з боку НБУ і Мінфіну певних заходів, серед яких - підвищення процентної ставки й рівня дохідності емітованих державою цінних паперів. Одночасно Національний банк України не повинен допускати відпливу за кордон національної валюти, що може виникнути внаслідок відносно заниженої депозитної процентної ставки в країні.

Уповільнення темпів приросту прямих іноземних інвестицій пов'язано з погіршенням інвестиційного клімату в Україні, що відбулося в умовах посилення валютного ризику. Темпи приросту накопичених іноземних інвестицій в економіці України суттєво зменшились у 3 кв. 2008 р. - на 7,6 п.п., проти 2 кв. 2008 р. У той же час, обсяги накопичених інвестицій у 3 кв. 2008 р., проти 3 кв. 2007 р., скоротились на 56,3%.

Рис. 2.4 Темп приросту іноземних інвестицій

Отже, можна зробити висновок, що грошово-кредитне регулювання економіки - це багатобічна й складна робота, котру здійснює НБУ як центральний банк держави [24. с.3-5]. Проаналізувавши основні інструменти грошово-кредитного регулювання та способи їх впливу на грошовий ринок, бачимо , що кожен з важелів має переваги перед іншими інструментами. З метою стабілізації грошової маси та запобігання розгортанню інфляційних процесів в економіці , продаж центральним банком цінних паперів , зазвичай , супроводжується певним підвищенням облікової ставки і зниженням ставок , за якими реалізуються державні зобов 'язання , а норма обов 'язкових резервів при цьому може зрости.

Розширювальна грошова політика може відбуватись комплексно за рахунок купівлі центральним банком державних і приватних цінних паперів, що супроводжується підвищенням облікових ставок і зниженням норми обов'язкових резервів . Водночас політика монетарної влади щільно пов 'язана з курсом національної валюти . Підкреслюючи роль непрямого монетарного регулювання, яка останніми роками зростає , варто зважати , що на практиці це регулювання , більше чи менше , доповнюється безпосереднім прямим втручанням у формування показників грошового ринку , зокрема у періоди макроекономічної нестабільності. [22. с.351-352]

З всього вищесказаного можна зробити висновок, що наприклад нормативи обов'язкового резервування починаючи з 2004 року по 2009 роки значно коливалися. Це означає що ці показники тісно пов'язані з розвитком та станом економіки. Ось наприклад, в 2004-2006 рр. показники коливалися від 8% до 2%, причому останній вважався найнижчим на той період. З початком виникнення фінансової кризи в країні 2008-20010рр. він знизився до 0 і досить тривалий період залишався стабільним в межах даної позначки. Що стосується процентної ставки рефінансування, то в 2005 році у відсотковому співвідношенні він становив 9,5%. До 2007 року він знижувався і впав майже до 8,0%, а вже в 2008р. стрімко підвищився до 12,0%. Знову ж з виникненням фінансової кризи він навіть щомісячно почав подати до 10,25% (Дані показники наведені за обліковою ставкою НБУ). Якщо характеризувати такий інструмент, як підтримання стабільності національної гривні, то цей показник був тривалий період стабільний. Ситуація кардинально змінилася в 2008, де протягом року під тиском інфляційних процесів гривня значно знецінилася в співвідношення до іноземної валюти. Можна впевнено сказати що під час стабільного розвитку економіки дієвість інструментів грошово-кредитної політики Національного банку України виправдані, але з появою певних проблем, таких як криза - НБУ дані інструменти використовує досить невміло.

2.2 Оцінка грошово-кредитної політики Національного банку України

Однією з найбільш необхідних умов ефективного розвитку народного господарства, являється формування чіткого механізму грошово-кредитного регулювання, який дозволяє Національний банк України впливати на ділову активність, контролювати діяльність комерційних банків та досягати стабілізації грошового обігу. Таким чином, головна ціль грошово-кредитної політики заключається в тому, щоб допомогти економіці в досягненні великого об'єму виробництва, який характеризується повною зайнятістю, відсутністю інфляції та економічним зростанням.

Ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу ВНП. Ця ціль досягається за допомогою заходів в рамках грошово-кредитної політики, що здійснюються досить поволі, розраховані на роки і не є швидкою реакцією на зміни кон'юнктури. В зв'язку з цим поточна монетарна політика орієнтується на конкретні і доступні цілі, чим зазначене вище глобальне завдання, наприклад на фіксацію кількості грошей в обігу, певного рівня банківських резервів чи норми та інше.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики тики беруть участь такі органи державного регулювання економіки -- Miнicтеpcтво фінансів, міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують opiєнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, piвeнь зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

У 2009 році грошово-кредитна політика здійснювалася у складних умовах економічної та фінансової кризи і спрямовалася на якнайшвидше подолання її наслідків. Значне зниження зовнішнього попиту на вітчизняну продукцію, згортання іноземних інвестицій, суттєве ускладнення доступу до зовнішніх фінансових ресурсів, необхідних для реформування економіки, викликало падіння виробництва, експорту, зменшення всіх видів доходів, особливо валютних, обумовило труднощі з наповненням бюджету, перевищення попиту на іноземну валюту над її пропозицією. Це на початку року спровокувало девальваційні процеси, ажіотажні настрої у населення щодо купівлі валюти та вилучення коштів з банківської системи, що відобразилося на її ослабленні, зменшенні кредитування економіки, скороченні золотовалютних резервів Національного банку.

Падіння ВВП становило у І кварталі 2009 р. 20,3%, у ІІ кварталі - 18%, промислове виробництво за сім місяців скоротилося на 30,4%, експорт зменшився на 48,5%. Рівень безробіття на кінець липня становив 2,2%. Чистий притік зовнішніх інвестицій до України за сім місяців скоротився у 2,9 раза, а приплив іноземних запозичень за кредитами та облігаціями, який спостерігався у минулому році (10,2 млрд. дол.), змінився на їх чистий відплив у поточному (- 4,5 млрд. дол.). Перевищення бюджетних видатків над отриманими доходами за перше півріччя зросло до 9,6 млрд. гривень. Інфляція залишається на високому рівні - за сім місяців індекс споживчих цін зріс на 8,5%.

Заходи грошово-кредитної політики з початку року спрямовувалася на стримування значних коливань валютного курсу та збалансування валютного ринку, забезпечення економіки платіжними засобами, стимулювання відновлення процесів кредитування, а також запровадження пруденційних заходів щодо підвищення надійності функціонування банківської системи.

Серед основних заходів щодо стабілізації ситуації на валютному ринку необхідно відзначити активну політику, запровадження механізму валютних аукціонів, заміну нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції банків на ліміти граничних значень відкритої валютної позиції, вдосконалення порядку використання лоро-рахунків та процедури отримання іноземних кредитів тощо. Для забезпечення належного рівня ліквідності, збільшення кредитування економіки та підтримки банків проводилася гнучка політика рефінансування з вдосконаленням відповідних механізмів, знижувалась облікова ставка, був визначений та почав реалізовуватися порядок рекапіталізації банків за участю держави та інші заходи.

Здійснювана антикризова політика мала міжнародну підтримку, що забезпечило отримання чергових траншів кредиту Міжнародного валютного фонду, частина яких спрямовувалися на фінансування дефіциту державного бюджету. Також ця підтримка дозволила частково стримувати зменшення міжнародних резервів Національного банку.

Не вдалося відновити обсяги кредитування економіки на рівні, достатньому для підтримування процесів відновлення економічного зростання. Дії Національного банку були обмежені необхідністю виконання закону про бюджет у частині фінансування його дефіциту. Головним каналом випуску в обіг коштів залишався кредитний, через який було випущено в обіг 59% від загального обсягу коштів. Через канал валютного ринку відбувалось переважно їх вилучення. Як наслідок за результатами семи місяців ц.р. обсяг чистої кредитної емісії порівняно з початком року лишився майже незмінним, а монетарна база зросла на 1,4%. У той самий час грошова маса скоротилася на 8,5%.

Після різких девальваційних сплесків у січні та лютому, протягом березня-квітня коливання ринкового курсу гривні були не значними, а в травні навіть спостерігалося його укріплення на обох сегментах валютного ринку. Однак з кінця червня поступово відновилися тенденції стосовно знецінення гривні щодо долара США.

Не виключено, що на кінець 2011 року від'ємне зведене сальдо платіжного балансу може залишатися досить суттєвим (понад 5 млрд. дол.), зберігатиметься загальний девальваційний тиск на гривню. Водночас зменшення негативного впливу зовнішніх чинників і стабілізація банківської системи сприятимуть поступовому відновленню ділової активності та нормалізації економічних зв'язків у реальному секторі.

За оцінками міжнародних фінансових інститутів світова економіка наступного 2011 року увійде до стадії помірного зростання, що пов'язуватиметься з результатами вжиття в економічно розвинених країнах антикризових заходів та необхідністю посилення державного втручання та контролю. Прогнозується зростання світової економіки на рівні 2,5%.

Такі очікування створюють для України умови поступового відновлення зовнішнього попиту на продукцію вітчизняного експорту. Утім темпи його зростання в 2011 році ще не матимуть значного прискорення. З іншого боку, тривалий період попереднього зниження внутрішнього попиту, що супроводжувалося зменшенням доходів населення, скороченням обсягів промислового виробництва, інвестицій в основний капітал на фоні підвищення цін за базовими товарними групами імпорту (у т.ч. енергоносіїв), формуватиме підґрунтя також і для стримування темпів зростання імпорту.

Очікується, що у наступному році дефіцит рахунку поточних операцій платіжного балансу може становити 0,1 % від ВВП. Також продовжуватиметься відплив коштів за рахунком операцій з капіталом та фінансових операцій, хоча й в менших обсягах ніж наприклад у 2009 році. Обсяг планових платежів за прямим та гарантованим державою боргом в наступному році становитиме не менше ніж 2,3 млрд. дол. США, а за приватним боргом - більше ніж 18 млрд. дол. США.

Одже монетарна політика -- лише одна зі складових загальнодержавної економічної політики, і якщо решта її складових не сприятиме досягненню стратегічних цілей, то це заблокує ефективність і грошово-кредитної політики. В 2008 - 2009 рр. Україна переживала не прості часи, в цей час значно знецінилася, зовнішній борг збільшився, недовіра населення до комерційних банків зникла та передували багато інших факторів, до негативно впливали на економіку країни.

2.3 Аналіз кредитних відносин Національного банку України з комерційними банками

Центральний банк є банком банків, кредитором в останній інстанції, тобто тільки цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки та інші кредитні установи використали всі можливості для збільшення або поповнення своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондовому ринку або на ринку міжбанківських кредитів, вони звертаються до центрального банку.

У нашій країні кредитором в останній інстанції є Національний банк України. Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати комерційні банки через: закриті кредитні аукціони; операції РЕПО (купівля -- продаж державних цінних паперів) і рефінансування інвестиційних операцій (вкладення коштів у векселі та акції суб'єктів підприємницької діяльності).

Економічна сутність кредитів Національного банку на макрорівні полягає в тому, що через кредитування комерційних банків та інших кредитних установ здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови для експансії кредитної діяльності банків.

На мікрорівні кредити Національного банку сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні, зміні структури їхніх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитної допомоги своїм клієнтам.

Національний банк також використовує свої кредити для розв'язання певних економічних завдань, зокрема для фінансового підтримання окремих галузей, здійснення санаційних заходів щодо деяких підприємств, реструктурування виробництва на користь продукції широкого вжитку тощо.

Постановою Правління НБУ № 484 від 15.12.2000 р. затверджено Положення про механізми рефінансування комерційних банків України.

Комерційні банки можуть отримувати від НБУ як банку останньої інстанції кредити через кредитні аукціони (тендери), ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів. Ці кредити поділяються на коротко- і довгострокові. До ломбардних, як відомо, відносяться кредити, отримані від НБУ під забезпечення державних цінних паперів, які відповідають вимогам НБУ. [6.].

НБУ надає комерційним банкам короткострокові кредити в межах коштів на здійснення первинної кредитної емісії (випуску в обіг платіжних засобів). Такі кредити НБУ надає як безпосередньо, так і через свої регіональні управління комерційним банкам, які дотримуються економічних нормативів, встановлених НБУ для їх діяльності, та попереднього аналізу кредитоспроможності банків, тобто визначення гарантій повернення кредиту.

Використовується також такий різновид короткострокових кредитів як овердрафт за кореспондентським рахунком комерційних банків у НБУ (за умови існування відповідної угоди).

У першій половині 2009 р. структура платіжних засобів, що були випущені в обіг НБУ для рефінансування комерційних банків, мала такий вигляд: усього випущено в обіг платіжних засобів -- 100%, у тому числі через кредити "овернайт" -- 88,4%, кредити, продані на тендері -- 0,8%, операції РЕПО -- 10,8% (у 1997 р. структура платіжних засобів для рефінансування комерційних банків була інша: кредитні аукціони -- 38,4%, ломбардне кредитування -- 37,1%, операції РЕПО -- 16,4%, інші механізми -- 8,1%). Рефінансування означає отримання комерційними банками від НБУ позик з метою надання кредитів своїм клієнтам. Головна мета рефінансування -- забезпечити належну ліквідність діяльності комерційних банків. Середня відсоткова ставка за кредитами НБУ, наданими комерційним банкам у першій половиш 2009 p., становила 10,25% річних, у тому числі за кредитами "овернайт" -- 18,1%, кредитами, проданими на тендері -- 20,6%, операціями РЕПО -- 21,6%. (Таблиця 2.1)

Таблиця 2.1

Кредити надані НБУ комерційним банкам (у відсотках)

№ з/п	Види кредитів	2005р.	2006р.	2007р.	2008р.	01. 2009р.	12. 2009р.
1	кредити, надані шляхом проведення тендера	12,9	10,4	10,0	16,6	20,6	16,3
2	кредити овернайт	14,9	12,1	11,1	16,0	-	-
3	операції репо	12,0	10,7	-	13,8	16,8	16,0
4	кредити, надані для підтримання довгострокової ліквідності банків	-	-	-	-	-	-
5	стабілізаційні кредити	15,0	-	-	-	-	-
6	операції своп	-	9,5	-	15,1	-	-
7	кредити рефінансування під заставу майнових прав на кошти банківського вкладу (депозиту), розміщеного в НБУ	-	8,5	8,3	-	-	-
8	інші кредити	-	-	-	14,1	17,1	12,8

Національний банк може надавати стабілізаційний кредит банку, який переведений у режим фінансового оздоровлення або який взяв на себе борг банку, що перебуває у режимі фінансового оздоровлення, за наявності його клопотання та висновків відповідного територіального управління Національного банку. Стабілізаційний кредит може надаватися банку лише за умови його забезпечення заставою високоліквідними активами банку-позичальника (державними цінними паперами, іншими цінностями після здійснення експертної оцінки їх вартості, які перебувають у власності комерційного банку і не обтяжені іншими зобов'язаннями) або гарантією чи порукою іншого фінансове стабільного банку або фінансової установи. Здійснення банком операцій із надання кредитів за рахунок коштів стабілізаційного кредиту не дозволяється.

Правила проведення кредитних тендерів затверджуються Правлінням НБУ. Тендер Національного банку -- це форма задоволення попиту на грошові кошти при рефінансуванні, яка передбачає надання Національним банком кредитів банкам, що потребують підтримання ліквідності шляхом відбору за критеріями, які встановлюються Національним банком. Ціна тендера -- ціна надання кредитів НБУ, сформована в процесі тендера, є пропозицією учасника тендера процентної ставки за кредит, з якою погодився організатор тендера. Банк може подати тільки одну заявку на участь у тендері. Під забезпечення кредиту банк може запропонувати тільки однорідну заставу (або державні цінні папери, або векселі). В період 2005-2007 рр. спостерігалося зниження процентних ставках по таких кредитах від 12,9% до 10,0%. Оскільки даний вид кредитування не користувався популярністю. Вже в 2008 році спостерігається значне підвищення, це зумовлено тим, що в країні панувала фінансова криза, і банки були в зоні риску ліквідації, тому і на протязі 2009р. відсоток став стрімко підвищуватися до 16,6 %.

В Україні робилися спроби використати механізм рефінансування комерційних банків з боку НБУ для стимулювання вітчизняного народного господарства. Так, у 1995 р. НБУ проводив цільові кредитні аукціони з продажу кредитних ресурсів комерційним банкам для державної кредитної підтримки тих вітчизняних підприємств, що здійснювали структурну перебудову та санацію виробництва, нарощували обсяги випуску та реалізації продукції, здійснювали закупівлю товарів українських виробників для подальшої реалізації споживачам. На жаль, ці заходи з кредитної підтримки вітчизняних товаровиробників не дали необхідного ефекту.

При наданні ломбардного кредиту комерційний банк передає на тимчасове користування в НБУ цінні папери. Сума кредиту залежить від двох основних чинників: вартості державних цінних паперів і термінів їх погашення.

Ломбардний кредит є важливим інструментом рефінансування комерційних банків. Це -- позика, забезпечена державними цінними паперами (в даному випадку). Ломбардні кредити можуть отримувати комерційні банки, діяльність яких відповідає встановленим НБУ вимогам (одержали ліцензію на здійснення банківської діяльності; дотримуються встановлених НБУ економічних нормативів, нормативів обов'язкових резервів, правил ведення бухгалтерського обліку та не мають простроченої заборгованості за кредитами НБУ).

Рефінансування комерційного банку у вигляді ломбардного кредиту здійснюється на підставі кредитного договору, який укладається між даним банком та регіональним управлінням Національного банку України за дорученням НБУ на основі заяви позичальника.

Після настання строку погашення ломбардного кредиту регіональне управління НБУ стягує суму наданої позики з кореспондентського рахунка комерційного банку в порядку, встановленому кредитним договором. У разі відсутності або недостатності коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку залишок заборгованості за ломбардним кредитом та відсотки за ним погашаються за рахунок коштів від реалізації НБУ цінних паперів, наданих йому під забезпечення відповідно до чинного законодавства. Відразу ж після погашення ломбардного кредиту та відсотків за його користування комерційний банк отримує право проводити вільні операції із закладеними раніше державними цінними паперами.

У забезпечення ломбардного кредиту приймаються державні цінні папери, що рахуються на балансі комерційного банку і які тимчасово передаються Національному банку. Як забезпечення ломбардного кредиту приймаються державні цінні папери, що включені в ломбардний список НБУ.

НБУ щоквартально визначає граничну суму ломбардного кредиту і встановлює ліміти для регіональних управлінь НБУ. Ломбардний кредит надається за ломбардною відсотковою ставкою, яку встановлює Правління НБУ залежно від ситуації на національному грошово-кредитному ринку.

Важливим інструментом рефінансування вітчизняної банківської системи є операції РЕПО -- угоди з продажу державних цінних паперів із зобов'язанням наступного їх викупу. В різні періоди спостерігається різні коливання операції РЕПО. Так в 2005р. відсоток становив 12,0%, а вже в 2009р. 21,6.

Постановою правління НБУ № 204 від 29.05.2001 р. затверджено Положення про порядок здійснення Національним банком України з банками операцій РЕПО. Учасниками операцій РЕПО можуть бути банки, які мають ліцензію на здійснення банківських операцій та письмовий дозвіл Національного банку на здійснення операцій за дорученням клієнтів або від свого імені, депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Інші обмеження на участь в операціях РЕПО не встановлюються. [7. ].

Постановою Правління НБУ № 499 від 07.10.1999 р. було затверджено "Положення про депозитний сертифікат Національного банку України".

Депозитний сертифікат Національного банку України -- це один із монетарних інструментів, що є борговим цінним папером НБУ у без документарній формі, який засвідчує розміщення в Національному банку України коштів комерційних банків та їх право на отримання внесеної суми та процентів після закінчення встановленого строку. [8.]

Що стосується кредитів наданих комерційним банкам в 2010 році видана Постанова Національного банку України від 04.02.2010 N 47 «Про затвердження Положення про рефінансування та надання Національним банком України кредитів банкам України з метою стимулювання кредитування економіки України на період її виходу на докризові параметри».

Мета цієї постанови - зменшення негативного впливу фінансово-економічної кризи на діяльність банків України, забезпечення їх стабільної роботи та стимулювання кредитування економіки України на період її виходу на докризові параметри.

Можна зробити висновок, що грошово-кредитна політика - основний інструмент економічної політики держави. У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовує певний інструментарій, який охоплює:

- визначення норм обов'язкових резервів;

- процентну політику;

- рефінансування комерційних банків;

- операції з цінними паперами на відкритому ринку;

- підтримання курсу національної валюти;

- регулювання імпорту та експорту капіталу.

У 2009 році грошово-кредитна політика здійснювалася у складних умовах економічної та фінансової кризи і спрямовалася на якнайшвидше подолання її наслідків. Падіння ВВП становило у І кварталі 2009 р. 20,3%, у ІІ кварталі - 18%, промислове виробництво за сім місяців скоротилося на 30,4%, експорт зменшився на 48,5%. Рівень безробіття на кінець липня становив 2,2%. Чистий притік зовнішніх інвестицій до України за сім місяців скоротився у 2,9 раза. Банки в цей період втратили значні активи, тому для продовження своєї діяльності, вони брали кредити в національного бпнку України. У першій половині 2009 р. структура платіжних засобів, що були випущені в обіг НБУ для рефінансування комерційних банків, мала такий вигляд: усього випущено в обіг платіжних засобів -- 100%, у тому числі через кредити "овернайт" -- 88,4%, кредити, продані на тендері -- 0,8%, операції РЕПО -- 10,8%.

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОВЕДЕННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

2008-2010рр. - період фінансової кризи, тому щоб її подолати необхідно вдосконалити проведення грошово-кредитної політики НБУ. По-перше необхідно стабілізувати ситуацію на валютному ринку, запровадити механізм валютних аукціонів, заміну нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції банків на ліміти граничних значень відкритої валютної позиції.

По-друге забезпечити належний рівень ліквідності, збільшити кредитування економіки та підтримки банків повинна, проводитись ще більш гнучка політика рефінансування з вдосконаленням відповідних механізмів, знизитись облікова ставка, повинні бути вжиті заходи щодо оздоровлення банків, які вже певним чином втратили довіру населення.

По-третє всі сили Національного банку України повинні бути покладені забезпечення стабільності грошової одиниці, що є основою для забезпечення збалансованого економічного розвитку, підвищення рівня занятості та реальних доходів населення. Також потрібно забезпечити цінову стабільність головним критерієм якої слугуватиме динаміка індексу споживчих цін. Також потрібно вжити заходів на зниження інфляційних процесів. Потрібно забезпечити гнучкий обмінний курс, який відображатиме співвідношення попиту та пропозиції на валютному ринку України. Застосування гнучких механізмів курсоутворення матиме наслідком поступову втрату обмінним курсом статусу якоря грошово-кредитної політики, тобто населення не настільки буде залежним від нього. [10. с.220].

Для того, щоб виконати попередній пункт Національний банк України повинен вжити заходів щодо згладжування різких курсових коливань. А для того, щоб це зробити, потрібно удосконалити правила та процедуру роботи банків.

Для того, щоб зробити зовнішньо стійкою грошову одиницю підвищити конкурентних переваг національного виробництва та ефективності кінцевого використання його продукції. Це передбачає спрямування сил на пошук нових технологій для покращення виробництва, оскільки це все збільшить частку доданої вартості в структурі вітчизняного виробництва.

Національний банк України повинен в межах своїх повноважень удосконалити банківську систему, щоб вона була більш стійкою до внутрішніх та зовнішніх факторів. Тоді активно використовуватимуться надані законодавством повноваження щодо регулювання експорту та імпорту капіталу з метою зниження валютних ризиків, які беруть на себе суб'єкти господарювання та держава в цілому. Одночасно створюватимуться механізми запобігання виникненню кризових ситуацій у майбутньому. Національний банк повинен вживати заходи щодо покращення функціонування фінансового сектору, нівелювання ризиків та адекватного реагування на внутрішні та зовнішні шоки, напрацювання механізмів роботи у разі виникнення надзвичайних умов . Для забезпечення ефективної роботи з питань сприяння фінансовій стабільності та забезпечення фінансової стійкості.

Національній банк України на основі вивчення міжнародного досвіду у цій сфері у повинен почати співпрацювати з Урядом та ініціювати внесення відповідних змін до законодавства. [21.].

У прийнятті монетарних рішень Національний банк повинен насамперед спиратися на прогноз розвитку реального сектору економік, платіжного балансу та фінансового ринку , який робитиметься на підставі ретельного аналізу широкого спектра макроекономічних, бюджетних та монетарних показників, їх взаємозв'язку і впливу на стабільність гривні з урахуванням можливих змін у тенденціях в майбутньому. Тоді застосування гнучких механізмів курсоутворення обумовлюватиме необхідність підвищення ефективності процентних важелів монетарного регулювання. Подальше посилення дієвості процентної політики також визначатиметься станом фондового ринку. [9. с.56].

Національний банк України повинен продовжувати вжиття заходів з фінансового оздоровлення банків та стабілізації їх роботи . Покращення якості кредитного портфеля сприятиме підвищенню рівня капіталізації банків. Для підвищення фінансової стійкості банків Національний банк України посилюватиме моніторинг здійснення банками додаткової капіталізації, стимулюватиме банки до поліпшення якості управління ризиками, удосконалення кредитних процедур, забезпечуватиме зважені підходи до питання про застосування до банків заходів впливу, приділятиме увагу контролю за недопущенням провокування кредитних та економічних циклів із надмірною кредитною експансією та подальшим різким знеціненням активів. Одночасно вживатимуться заходи щодо сприяння процесам консолідації в банківському секторі.

Національний банк повинен ретельно відстежувати інфляційні ризики, здійснюючи за потреби мобілізаційні операції та регулювати за потребами розширення грошової пропозиції через зміну вимог до формування банками обов'язкових резервів. Національний банк повинен виходити з того, що головні резерви відновлення активної кредитної діяльності банків перебувають у площині повернення в банківську систему коштів, які були вилучені вкладниками в період економічної та фінансової кризи. З огляду на це сприятиме відновленню довіри населення до банківської системи як через активну участь в удосконаленні системи гарантування вкладів в Україні, так і через співпрацю з Урядом у питаннях забезпечення стабільної банків. Вплив на монетарні та фінансові процеси забезпечуватиметься за рахунок проведення відповідної процентної політики, завданням якої буде відновлення економіки, створення стимулів для повернення вкладів у банківську систему та обмеження девальваційного тиску на валютному ринку.

Для забезпечення окреслених завдань Національний банк повинен використовувати наявні інституційні механізми та операційні важелі, дотримуючись середньострокових орієнтирі, забезпечуючи послідовність і

прозорість політики, органічно поєднуючи незалежність у виконанні головної конституційної функції з узгодженістю своїх дій з органами влади.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження за обраною темою дає можливість зробити автору ряд висновків.

НБУ виник 1991 року за умов розкладу платіжної системи і відсутності грошової готівки, заклавши підвалини формування національної грошової системи в Україні

Головне призначення Національного банку України - це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки.

Призначення НБУ реалізує завдяки тому, що відіграє в економічній системі особливу роль, а саме роль:

емісійного банку;

банку банків, тобто специфічної банківської інституції, яка формує банківські резерви і регулює діяльність банківської системи;

органу державного управління, який відповідає за монетарну політику.

Статус центрального банку України - не лише найважливіший елемент становлення даного інституту в економіці, а й фактор, що має велике політичне та економічне значення для розвитку ринкової інфраструктури.

Правовий статус центрального можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності. Для реалізації цих функцій центральний банк наділяється відповідними державно-владними і цивільно-правовими повноваженнями. Він є самостійною юридичною особою; його майно відокремлене від майна держави; центральний банк може ним розпоряджатися як власник. Він не є комерційною організацією.

Національний банк України здійснює керівництво всією кредитною системою країни, він покликаний регулювати кредит і грошовий обіг, контролювати й стабілізувати рух обмінного курсу національної валюти, згладжувати своїм впливом перепади в рівні ділової активності, цін і зайнятості, стимулювати зростання національної економіки на здоровому фінансовому ґрунті. Національний банк виступає в якості агента уряду. Він консультує уряд в таких областях, як управління національним боргом, валютна й кредитно-грошова політика. Крім того, він є представником уряду в фінансових операціях останнього.

Основним завданням Нацбанку є розробка й проведення грошово-кредитної політики. Грошово-кредитна політика -- це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна ціль грошово-кредитної політики має бути підпорядкованою загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Тактичною метою монетарної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, тобто оптимальної рівноваги між попитом і пропозицією грошей. Визначаючи тактичні й оперативні завдання грошово-кредитної політики потрібно враховувати необхідність її диференціації залежно від конкретної макроекономічної ситуації.

Центральний банк в значній мірі є самостійним інститутом. Від вибору ступеня самостійності центрального банку та можливостей його впливу на розвиток економічних процесів залежить соціально-економічне становище держави, її економічний і політичний суверенітет.

Значущість центральних банків в значній мірі визначається тими функціями, які вони виконують. Визначальною функцією у діяльності центрального банку є емісія грошей та проведення грошово-кредитної політики.

Ще одним обов'язком Національного банку, як агенту уряду є контроль і захист обмінного курсу національної валюти.

Одне з найважливіших завдань Національного банку - управляти державним боргом.

Надання широких повноважень Національному банку в сфері валютного регулювання необхідне, оскільки, особливо в умовах фінансової кризи, коли відсутня належним чином розроблена законодавча база, а ринкові механізми, що саморегулюються, не набули достатнього розвитку.

Крім того, центральні банки, будучи фінансовими агентами уряду, виконують цілий комплекс операцій для його обслуговування.

В Україні головною метою грошово-кредитної політики в році є забезпечення стабільності гривні як монетарної передумови і фактора економічного зростання. Ця мета буде досягнута шляхом керування грошової пропозиції відповідно до попиту на гроші з використанням відповідних інструментів грошово-кредитної політики.

У нашій країні кредитором в останній інстанції є Національний банк України. Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати комерційні банки через: закриті кредитні аукціони; операції РЕПО і рефінансування інвестиційних операцій.

Для того, щоб в країні була економічна та соціальна стабільність, важливе значення має питання вдосконалення грошово-кредитної політики Національного банку України. Це питання автор детально охарактеризував в розділах курсової роботи.

Отже, Національний банк України - це такий орган, який взаємопов'язаний з економікою та без якого існування незалежної країни - неможливе.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про Національний банк України» №29 від 20.05. 1991року;

2. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20.09.2001р.

3. Декрет Кабінету міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993, №15-93

4. Постановою НБУ № 107 від 21.04.2008 «Положення про регулювання грошово-кредитного ринку»

5. Постановою Правління НБУ № 484 від 15.12.2000 р. «Положення про механізми рефінансування комерційних банків України»

6. Постановою правління НБУ № 204 від 29.05.2001 «Положення про порядок здійснення Національним банком України з банками операцій РЕПО».

7. Постановою Правління НБУ № 499 від 07.10.1999"Положення про депозитний сертифікат Національного банку України".

8. Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навч. Посібник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 278 с.

9. Банківські операції : Підручник / А.М. Мороз , М.І. Савлук та ін. ; За ред. А.М. Мороза . - К. : КНЕУ , 2000. - 384 с.

10. Банківське право: Навч. посібник/ Упорядник М.П. Кучерявенко, - Харків, 1999. - 784с.

11. Банківська справа: Короткий словник - довідник / Укл. А.В. Калина, В.М. Кочетов. - //.: МАУП, 1998. - 132с. - Бібліогр.: с.129.

12. Бугулов В.М., Бугулова Т.В. Національний банк та його операції: Конспект лекцій. - К.: МАУП, 1997. - 44 с.

13. Вісник Національного банку України, 2004, № 10.

14. Гальчинський А. Теорія грошей: Навч. посібник. - К.: Основи, 1998. - 415 с.

15. Гроші та кредит: Підручник/ М.І. Савчук., А. М. Мороз, М. Ф.

16. Гроші. Фінанси. Кредит: Навчально-методичний посібник / За ред. Г.Г.Кірейцева. - К: ЦУЛ, 2000. - 336 с.

17. Грошово-кредитна політика в Україні. /Ред. В. І. Міщенка к.: ТОВ “Знання”, 2009.

18. Івасів Б.С. Гроші та кредит. Підручник: - Вид.3-тє, змін і доп.-зав. кафедри Банківської справи, Тернопіль: Карт-бланш, К.: Кондор 2008. - 528с.

19. “Основні засади грошово-кредитної політики на 2005 рік.” Фінанси України №8 2004р.,с.6-11.

20. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.. І. І. Савчука. - К.: КНЕУ, 2001. - 602с.

21. Сайт Верховної ради України www.zakon.rada.gov.ua

22. Сайт Національного банку України www.bank.gov.ua

23. Стельмах В.С. Грошово-кредитна політика в Україні. - Київ: Знання, 2002

24. Стельмах В., Петрик О. Обмінний курс, інфляція та конкурентоспроможність економіки//Вісник НБУ.-2001.-№9.

25. Стельмах В. Стратегічна ціль - стабільність гривні//Вісник НБУ.-2000. - №12

26. Козюк В. Місце та роль центральних банків у формуванні глобалізаційних процесів. // Банківська справа, 2004, №4.

27. Любунь О.С . Національний банк України : основні функції , грошово -кредитна політика , регулювання банківської діяльності : навч . посібник / О.С . Любунь , І.В . Іванець , Б.П . Адамик / за ред . О .С . Любуня . - 2-ге вид . [перероб . і доп .]. - К . : Університет економіки та права "Крок ", 2005. - 512 с .

28. Штефан Л.Б. Гроші та кредит: навч. Посіб. - ВІЕ ТНЕУ, 2010. - 129 с

29. Ющенко В., Лисицький В. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні. - К.:Скарби,1998.-288 с.

30. Ющенко В. Ключові проблеми монетарної та валютно-курсової політики в Україні//Вісник НБУ.-2005.-№2.