Вплив іноземного перестрахування на платоспроможність вітчизняних страхових компаній на прикладі ЗАТ УАСК "АСКА"

Показники структури капіталу:

1. Коефіцієнт власності

К в. = (Власний капітал / (Загальна сума зобов'язань + Власний капітал)) * 100 %

Високий рівень даного коефіцієнта свідчить про стабільність структури капіталу, а також слугує гарантією повернення позикових коштів. Низький рівень свідчить про значне використання позикових коштів, а відповідно і про значну фінансову залежність страхової компанії.

2. Коефіцієнт позикового капіталу

К п.к. = (Позиковий капітал / (Загальна сума зобов'язань + Власний капітал) * 100 %

Коефіцієнт показує, яку частину в загальних зобов'язаннях компанії складають позикові кошти. 3. Коефіцієнт фінансової залежності

К ф.з. = (Позиковий капітал / Власний капітал) * 100 %

Високий рівень зазначеного коефіцієнта свідчить про загрозу банкрутства страхової компанії. Для здійснення аналізу діяльності компанії необхідно розглянути структуру заборгованості та долю короткострокових боргів. У великих страхових групах слід визначити, чи надає материнська компанія дочірнім компаніям кредити та позики, тобто визначити їх фінансову залежність.

4. Коефіцієнт самофінансування

К с.ф=(Грошові кошти/Загальна вартість інвестованого капіталу)*100%

Зазначений коефіцієнт свідчить про те, чи може компанія з фінансової точки зору розвиватись самостійно, чи потребує залучення капіталу інвесторів.

5. Коефіцієнт покриття відсотка

К п.в. = (Прибуток до сплати відсотків та податків / Витрати по виплаті відсотків) * 100 %

Коефіцієнт відображає рівень прибутку до оподаткування, який спрямовується на виплату відсотків та ступінь захищеності кредиторів від невиплати відсотків.

6. Показники дохідності акціонерного капіталу

Прибуток на одну акцію П акц. = (Чистий дохід акціонерів / Середня кількість акцій, що обертаються)

Показує чистий дохід акціонерів (дивіденди, що виплачуються власникам акцій)

7. Відношення ринкової ціни акції до доходу на одну акцію

К ц/д = (Ціна однієї акції / Прибуток на одну акцію) *100 %

Цей показник визначає частину доходу, яку інвестори готові сплатити та розкриває перспективи розвитку компанії на фондовій біржі.

8. Коефіцієнт виплати дивідендів

К в.д. = (Дивіденди / Чистий прибуток) *100 %

Коефіцієнт показує долю прибутку на одну акцію, яку компанія розподіляє у вигляді дивідендів. Його розмір залежить від структури акціонерного капіталу та перспектив розвитку страхової компанії.

Технічні показники:

1. Коефіцієнт резервів

К р = (Технічні резерви / Страхові платежі (нетто)) * 100 %

Коефіцієнт має бути більшим 100 %. Він не відображає якість страхового портфеля або терміну виконання зобов'язань. Для довготермінових видів страхування резерви мають збільшуватися з періодом часу.

2. Технічні резерви

К т.р. = ((Технічні резерви + Акціонерний капітал) / Страхові платежі (нетто)) * 100 %

Коефіцієнт має бути більшим 150 %. Компанії з недостатнім розміром власного капіталу формують більші за розміром технічні резерви.

3. Коефіцієнт резервів на капітал

К р/к = (Технічні резерви / Акціонерний капітал) *100 %

Якщо обсяг технічних резервів недостатній, то компанія вимушена використовувати власний капітал для покриття зобов'язань. Потрібно дуже обережно підходити до оцінки даного показника, оскільки велика різниця між величиною страхових резервів та власного капіталу вказує на наявність значного фінансового ризику, тобто того, що компанія буде використовувати власні кошти для покриття збитків.

4. Коефіцієнт власного утримання

К в.у. = (Страхові премії (нетто) / Страхові премії (брутто)) * 100 %

Коефіцієнт має бути більшим 50 %. Цей коефіцієнт показує рівень ризику, який компанія залишає на власному утриманні. При цьому, рівень власного утримання для компаній зі страхування життя має бути значно вищим від такого для компаній з ризикових видів страхування.

5. Коефіцієнт збитковості

К зб. = (Врегульовані збитки / Зібрані страхові премії) * 100 %

6. Коефіцієнт відшкодування

К в.=(Виплачені страхові відшкодування/Зібрані страхові платежі)*100%

Коефіцієнт показує рівень страхових виплат та витрат із врегулювання збитків.

7. Коефіцієнт витрат

К вит. = (Адміністративні витрати / Зібрані страхові премії) * 100 %

Цей коефіцієнт дозволяє оцінити рівень адміністративних витрат компанії. Сума коефіцієнтів відшкодування (К в.) та витрат (К вит.) формує зведений коефіцієнт, який має бути меншим 100 % для отримання технічного прибутку. Проте, на практиці цього досягають рідко. Значення даного показника можна доволі легко змінити, якщо компанія скорочує або збільшує обсяг зібраних страхових премій. Слід пам'ятати, що цей коефіцієнт не відображає якості страхового портфеля, а лише свідчить про ефективність тарифної та інвестиційної політики компанії.

Згідно Закону України «Про страхування» [1] страховики зобов'язані дотримуватися таких умов забезпечення платоспроможності:

наявності сплаченого статутного фонду та наявності гарантійного фонду страховика;

створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

До гарантійного фонду страховика належить додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку.

Страховики за рахунок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні резерви.

Вільні резерви - це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою забезпечення платоспроможності страховика відповідно до прийнятої методики здійснення страхової діяльності.

Для забезпечення виконання страховиками зобов'язань щодо окремих видів обов'язкового страхування страховики можуть утворювати централізовані страхові резервні фонди та органи, які здійснюють управління цими фондами. Положення про ці фонди затверджується Уповноваженим органом.

Джерелами утворення централізованих страхових резервних фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів, внески власних коштів страховика, а також доходи від розміщення коштів централізованих страхових резервних фондів.

Страховики відповідно до обсягів страхової діяльності зобов'язані підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів).

Фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) страховика визна-чається вирахуванням із вартості майна (загальної суми активів) страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, у тому числі страхо-вих. Страхові зобов'язання приймаються рівними обсягам страхових резервів, які страховик зобов'язаний формувати у порядку, передбаченому цим Законом.

На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика повинен перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, на будь-яку дату дорівнює більшій з визначених величин, а саме:

перша - підраховується шляхом множення суми страхових премій за попередні 12 місяців на 0,18 (останній місяць буде складатися із кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума страхових премій зменшується на 50 відсотків страхових премій, належних перестраховикам;

друга - підраховується шляхом множення суми страхових виплат за попередні 12 місяців на 0,26 (останній місяць буде складатися із кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума страхових виплат зменшується на 50 відсотків виплат, що компенсуються перестраховиками згідно з укладеними договорами перестрахування.

Таблиця 2.3

Розрахунок рівней нормативної та фактичної платоспроможностей, а також коефіцієнтів запасу фактичної платоспроможності над нормативним рівнем в УАСК «АСКА» за 2004 -2007 роки

Якщо страхова сума за окремим предметом договору страхування пере-вищує 10 відсотків суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів, страховик зобов'язаний укласти договір пере-страхування. Страховики, які прийняли на себе страхові зобов'язання в обсягах, що перевищують можливість їх виконання за рахунок власних активів, повинні перестрахувати ризик виконання зазначених зобов'язань у перестраховиків резидентів або нерезидентів.

В табл.А.1 - А.2 додатку А наведені баланси та звіти про фінансові результати діяльності УАСК «АСКА» за 2004 -2007 роки [69].

В таблиці 2.3 наведені результати розрахунку рівней нормативної та фак-тичної платоспроможностей, а також коефіцієнтів запасу фактичної платоспро-можності над нормативним рівнем в УАСК «АСКА» за 2004 -2007 роки, які показують стійкий фінансовий стан забезпечення платоспроможності.

На графіку рис. 2.5 наведене порівняння фактичних коефіцієнтів запасу платоспроможності , розрахованих без врахування перестрахування та з врахуванням зменшення рівня страхових премій на 50% від рівня премій, відданих у перестрахування.

Рис.2.5. Вплив перестрахування на підвищення коефіцієнтів запасу платоспроможності УАСК «АСКА» за 2004 -2007 роки

Таким чином, для політики перестрахування УАСК «АСКА» коефіцієнт запасу платоспроможності за рахунок перестрахування зростає в 1,2 рази.

2.3 Економетричне моделювання впливу перестрахування на рівень платоспроможності ЗАТ «УАСК АСКА» в программі 2004-2007рр.

Економетричне моделювання впливу перестрахування на рівень платоспроможності ЗАТ УАСК «АСКА»» в дипломному дослідженні виконано з застосуванням кореляційно-регресійних економіко-математичних моделей.

На основі даних спостережень основних показників діяльності ЗАТ УАСК «АСКА», будуються лінійні одновимірні Y=f(X1) регресійні моделі, яка встановлюють залежність рівня основних прогнозуємих характеристик підприємства від суми показників факторів впливу в часі , (, n - кількість періодів, що розглядаються) в і-тий період [48].

Одновимірна лінійна регресійна модель представляється як:

, (2.1)

де - постійна складова доходу (початок відліку);

- коефіцієнт регресії;

- відхилення фактичних значень доходу від оцінки (математич-

ного сподівання) середньої величини доходу в і-тий період.

Існують різні способи оцінювання параметрів регресії. Найпростішим, найуніверсальнішим є метод найменших квадратів [48]. За цим методом параметри визначаються виходячи з умови, що найкраще наближення, яке мають забезпечувати параметри регресії, досягається, коли сума квадратів різниць між фактичними значеннями прогнозує мого параметра та його оцінками є мінімальною, що можна записати як

. (2.2)

Відмітимо, що залишкова варіація (2.2) є функціоналом від параметрів регресійного рівняння:

(2.3)

За методом найменших квадратів параметри регресії і є розв'язком системи двох нормальних рівнянь [48]:

, (2.4)

.

Середньоквадратична помилка регресії, знаходиться за формулою

, (2.5)

Коефіцієнт детермінації для даної моделі

(2.6)

повинен дорівнювати : >0,75 - сильний кореляційний зв'зок, 0,36>>0,75 - кореляційний зв'язок середньої щільності; <0,36 - кореляційній зв'язок низької щільності [48].

На рис.2.6 наведені результати побудови лінійної регресійної моделі на основі результатів за 2004 -2007 роки (табл.2.2), виконані за допомогою «електронних таблиць» Excel -2007.

Як показує аналіз графіку рис.2.6 при підвищенні рівня перестрахування в УАСК «АСКА» запас коефіцієнту платоспроможності знижується. Тобто спільний аналіз графіків рис.2.5 та рис.2.6 свідчить про доцільність оптимізації рівня перестрахування, оскільки підвищення рівня перестрахування веде до зростання 50% норми суми перестрахування в нормативному запасі платоспро-можності та знижує коефіцієнт запасу платоспроможності.

Розділ 3. Розвиток іноземного перестрахування як важель забезпечення фінансової стійкості страхових компаній в Україні

3.1 Ефективність заходів по декриміналізації процесів іноземного перестрахування в Україні як основа розвитку реального іноземного перестрахування в Україні

Український страховий ринок усе ще перебуває на етапі вдосконалення (як законодавче регулювання та система оподаткування, так і фінансовий по-тенціал). Як відомо, недокапіталізація страхового ринку є проблемою нестачі грошей у країні. Перестрахування в іноземних перестраховиків у цьому випад-ку є логічним виходом. Це необхідна умова забезпечення фінансової стійкості й нормалізації діяльності вітчизняного страховика.

З іншого боку, з перестрахуванням пов'язано багато нелегальних схем перекачування грошей за кордон. Наприклад, страхування фінансових ризиків є ідеальним інструментом для відмивання коштів. Загалом ризик зловживань підвищується при роботі з перестрахувальними компаніями-нерезидентами, які не мають рейтингу Standart&Poors або MOODY [49].

Недосконалість законодавства дозволяє створювати компанії-одноденки, які працюють протягом одного кварталу. Провівши через них дуже великі пла-тежі за кордон, відразу їх знищують, здаючи ліцензію й купуючи іншу «тран-зитну» фірму (наприклад, фіктивні структури, зареєстровані в пільговій Чор-нобильській зоні).

Результати досліджень Держфінпослуг у 2003 році показали, що не біль-ше 2% сум, виведених через перестрахування, повертаються в Україну у вигля-ді страхових виплат. Близько 80% коштів було переказано до нестрахових ор-ганізацій країн Балтії, які навіть не мають ліцензій на право займатися страху-ванням та перестрахуванням і не перебувають під наглядом у своїх країнах [49].

У 2004 р. в Україні розпочалася кампанія боротьби з незаконним виве-денням капіталів за кордон через перестрахування. З'явився Указ Президента «Про систему заходів по усуненню причин і умов, що сприяють прояву зло-чинності й корупції», у якому Національному банку й Держфінпослуг доручено посилити протидію відмиванню грошей та їх вивезенню за кордон.

Затверджено постанову №24 «Про затвердження Порядку й вимог до здійснення перестрахування в страховика (перестраховика) - нерезидента», якою посилено контроль за перестрахуванням нерезидентами українських страховиків [5].

Крім того, постанова зобов'язує страховиків протягом 10 днів повідом-ляти Держфінпослуг про укладання договору перестрахування з компанією-нерезидентом.

У січні 2005 року введена норма, яка зобов'язує страхові компанії перед одержанням дозволу на купівлю валюти узгодити договори перестрахування з Держфінпослуг (постанова НБУ від 14.01.2005 р.) [10]. У результаті цих ново-введень під санкції потрапили 68 страхових компаній, яких було зобов'язано розірвати договори зі страховиками-нерезидентами, які не відповідають чин-ному законодавству.

На рис.3.1 - 3.7 наведений аналіз зміни структури іноземного перестрах-хування у 2004 - 2008 роках (до та після прийняття актів державного антикри-мінального регулювання процесів використання іноземного перестрахування для відмивання «брудних» валютних коштів та податкової мінімізації податку на страхові доходи).

Як показує аналіз графіків рис.3.1 -3.7, якщо у 2004 році більше 62% перестрахувальних премій перераховувались у Литву, яка не має професійних перестрахувальників, то у 2008 році більше 53% перестрахувальних премій перераховано в Великобританію, яка є реальни світовим центром перстрахуван-ня з багатовіковим досвідом та реальними фінансовими активами перестрах-хувальних компаній з світовим рейтингом.

Рис.3.1. Структура перестрахування у перестраховиків-нерезидентів в зарубіжних країнах у 2004 році [24]

Рис.3.2. Структура перестрахування у перестраховиків-нерезидентів в зарубіжних країнах у 2005 році [25]

Рис.3.3. Структура перестрахування у перестраховиків-нерезидентів в зарубіжних країнах у 2006 році [26]

Рис.3.4. Структура перестрахування у перестраховиків-нерезидентів в зарубіжних країнах у 2007 році [28]

Рис.3.5. Динаміка структури перестрахування у перестраховиків-нерезидентів в зарубіжних країнах у 2004 -2008 роках

Рис.3.6. Динаміка сумарних рівнів іноземного перестрахування на страховому ринку України у 2001 -2007 роках

Рис.3.7. Динаміка сумарних рівнів виплат перестрахування на страховому ринку України у 2001 -2007 роках

Як показує аналіз графіків рис.3.6, впровадження декриміналізаційних заходів Держфінпослуг на ринку іноземного перестрахування привело до того, що при рівні перестрахування у валових преміях в Україні в 2004 р. 60%, з яких 35% перестраховувалися у іноземних страховиків, з 2005 року в Україні розпочалися процеси:

різкого зниження іноземного перестрахування з 35% валових премій у 2004 році до 4- 5% у 2006 -2008 роках ( результати боротьби з фіктивним перестрахуванням - переведенням валюти за кордон);

одночасного поступового зниження рівня вітчизняного перестра-хування з рівня 50% валових премій у 2005 році до рівня 31% у 2007 році (боротьба з податковими мінімізаторами в сфері перестрахування).

При цьому рівень перестрахування у резидентів, закономірно, зростав, хоча в цілому на ринку частка перестрахування у валових преміях знижува-лася через зменшення операцій з основним капіталом. У 2003 - 2004 роках близько 80% обсягів перестрахування скеровувалось до країн Балтії. У 2005 році обсяги перестрахування за кордоном різко впали, оскільки канал закрив-ся.

Характерні ознаки страхової компанії, залученої до схеми відмивання [49]:

-- низька платоспроможність; рівень виплат - менше 20% надходжень;

-- великий обсяг страхових платежів за найбільш популярними для відмивання видами страхування (фінансові ризики, майно);

-- високі показники за обсягом перестрахувальних операцій (особливо з нерезидентами);

-- «закритість» інформації та непублічність компанії.

Ознаки схем перестрахування за кордоном:

-- низькі рейтинги фінансової надійності (стійкості) страховиків та перестраховиків-нерезидентів або різка зміна рейтингу протягом строку дії договору перестрахування;

-- місцезнаходженням страховиків та перестраховиків-нерезидентів є країна, яка не бере участі в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та боротьби з тероризмом, або офшорна зона чи країна зі сприятливим податковим режимом;

-- укладання договорів ретроцесії із сумнівними особами;

-- нестандартні чи очевидно економічно не вигідні умови договору страхування/перестрахування (об'єкт страхування, страхові суми, страховий/перестраховий платіж та порядок сплати тощо).

Схема може реалізовуватись шляхом:

-- залучення фіктивних осіб (в т. ч. страхових компаній-«одноденок»);

-- здійснення операцій зі страховиками (перестраховиками) нерезидентами, які не мають ліцензії та не є об'єктами страхового нагляду;

-- фальсифікації рейтингу фінансової стійкості (штучне завищення);

-- фальсифікації страхового випадку;

-- невиконання перестраховиками умов договорів перестрахування/страхування;

-- укладання договорів перестрахування за участю підставних брокерів-нерезидентів.

За українським законодавством, такі брокери повинні мати постійні представництва в Україні, зареєстровані платниками податків і включені до Державного реєстру страхових та перестрахових брокерів.

Поширені варіанти легалізації кримінальних доходів через страхову компанію:

- Схема із перестрахуванням може реалізовуватись і в межах країни. Але тоді різко знижується її ефективність: реалізація значно ускладнюється - збільшуються витрати та ризик викриття (з огляду на категорії та рівень ризиків, які може прийняти на себе внутрішній ринок перестрахування). Договір страхування перестраховується за кордоном, кошти на цілком законних підставах надсилаються в іноземну компанію (часто з офшорної юрисдикції).

- Виплату за договором страхування (полісом) здійснює або клієнт, який бажає легалізувати кошти, або афілійована зі страховиком фірма.

- Для реалізації схеми страховик може через афілійовані структури створити ще і перестрахувальну компанію в офшорній зоні (це може коштувати лише кілька сотень доларів). Розкрити й довести протизаконність злочинного механізму вкрай складно.

- Часто така страхова виплата або неможлива, або малоймовірна (наприклад, ризик руйнування великого столичного об'єкта нерухомості від падіння авіатранспорту). Такий договір перестраховується за кордоном в іноземній компанії, яка не має ліцензії на страхову діяльність.

- Жодних виплат за таким договором немає, при цьому обсяги страхових внесків можуть сягати великих розмірів.

- За даними Держфінпослуг, протягом останніх років українські компанії переказували сотні мільйонів гривень у литовські страхові компанії, які були позбавлені ліцензій за незаконну діяльність. По суті, вони не належали ні до страхових, ні до перестрахових.

Україною підписано та ратифіковано Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі (далі - СОТ) від 5 лютого та 10 квітня 2008 року відповідно. У зв'язку з чим 16 травня Україна стала 152-м членом СОТ.

Участь України в СОТ передбачає створення багатостороннього зводу принципів і правил для торгівлі послугами з метою розширення такої торгівлі на умовах гласності й поступової лібералізації та як засіб сприяння економічному росту всіх торгових партнерів і розвитку країн, що розвиваються. Також передбачає сприяння участі країн, що розвиваються у міжнародній торгівлі, в тому числі, розширення ними експорту шляхом посилення потенціалу їх національної сфери послуг, їх ефективності, конкурентноздатності тощо.

Регулювання сфери страхування зазнало деяких змін. 16 травня 2008 року набув чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування” [1] № 1110-V від 31 травня 2008 року, згідно з яким на території України встановлено заборону здійснення страхової діяльності страховиками-нерезидентами, крім видів страхової діяльності, визначених у підпункті 2 пункту 1 цього Закону [1], зокрема, перестрахування.

Забороняється здійснювати страхову діяльність на території України страховиками-нерезидентами, крім таких видів страхової діяльності [1]:

- виключно із страхування ризиків, пов'язаних з морськими перевезен-нями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаю-чи супутники), у разі, якщо об'єктом страхування є майнові інтереси, пов'я-зані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким во-ни транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв'язку з таким транспортуванням товарів;

- перестрахування;

- страхове посередництво, таке як брокерські та агентські операції сто-совно: перестрахування, виключно із страхуванням ризиків, пов'язаних з мор-ськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), у разі, якщо об'єктом страхування є майно-ві інтереси, пов'язані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв'язку з таким транспортуванням товарів;

- допоміжні послуги із страхування, такі як консультаційні послуги, оцінка актуарного ризику та задоволення претензій.

Перестрахування, як і інші не заборонені зазначеним Законом [1] види страхової діяльності, можуть здійснюватися страховиком-нерезидентом за умови виконання ряду вимог, встановлених частиною дванадцятою статті 2 Закону України “Про страхування” (далі - Закон) (зміни внесені Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування” № 357 - V від 16 листопада 2006 року, який набув чинності також 16 травня 2008 року).

Страховик-нерезидент має право здійснювати страхову діяльність в Україні за таких умов [1]:

1) держава, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, належить до держав - членів Світової організації торгівлі, не належить до держав, які не беруть участі в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, а також співпрацює із Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF);

2) між уповноваженим органом із здійснення нагляду за страховими компаніями країни, в якій зареєстрований страховик-нерезидеит, та Уповноваженим органом підписано меморандум (укладено угоду) про обмін інформацією;

3) за страховою діяльністю відповідно до законодавства країни реєстрації страховика-нерезидента здійснюється державний нагляд;

4) між Україною та країною, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, укладено міжнародний договір про запобігання податковим ухиленням та уникнення подвійного оподаткування;

5) страховик-нерезидент розташований на території країн або окремих територій, які згідно з рішенням Організації економічного співробітництва та розвитку ООН не мають офшорного статусу, або на території інших країн, якщо неофшорний статус такого страховика підтверджений висновком відповідної торгово-економічної місії;

6) страховик-нерезидент має відповідну ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до законодавства держави, в якій він зареєстрований;

7) рейтинг фінансової надійності (стійкості) страховика-нерезидента відповідає вимогам, установленим Уповноваженим органом.

Таким чином, на законодавчому рівні затверджені умови переведення іноземного перестрахування в легальне економічне поле страхової діяльності в Україні.

3.2 Оптимізація складу та структури перестрахування страхового портфеля як ефективний захід підвищення платоспроможності страхової компанії

Склад страхового портфеля страховика істотно впливає на його фінан-сову стабільність. Основними критеріями його збалансованості є рівні одно-рідності і диверсифікованості обсягу взятих зобов'язань (ризиків), а також рівень виконання обмеження на обсяг власного утримання, залежно від роз-міру власних коштів страховика. Законом “Про страхування” (ст. 29) [1] встановлена норма, згідно з якою страховику дозволений обсяг власного ут-римання ризику (максимальна величина страхової суми за окремим об'єктом страхування) в межах не більше 10% від суми сплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів. Усі перевищення встановленої межі відпо-відальності повинні обов'язково перестраховуватися страховиком в інших страховиків.

Перестрахування - це процедура задоволення потреби страховика у підвищенні його фінансової усталеності, коли виконуються страхові операції в умовах ризикового характеру кругообігу фінансових коштів, яка реалізу-ється через розширення принципу розподілу у просторі і часі завданої шкоди між декількома страховиками. Передаючи частину взятого на себе ризику іншим страховикам (перестрахувальникам), перший страховик (перестраху-вальник) продовжує відповідати перед його страхувальником в обсязі всього прийнятого ним ризику, але при цьому набуває право вимоги до його пере-страховувальників в обсязі перестрахованих у них ризиків (зобов'язань). Перестраховування є реальним інструментом формування оптимального (збалансованого) страхового портфеля, що істотно підвищує фінансову стабільність страховика.

При здійсненні перестрахування кожна страхова компанія виходить з того, що даний процес повинен бути економічно .ефективним при досягненні поставленої цілі, а також повинен враховувати вартість перестрахування.

Вартість перестрахування включає:

частину страхової премії, що передасться перестраховику;

витрати компанії на ведення справи у зв'язку з передачею ризиків.

В самому процесі перестрахування закладене певне протиріччя. З одно-го боку, перестраховик, фінансове підтримуючи страхову компанію, сприяє збалансуванню її страхового портфелю, розширенню її страхової діяльності, з іншого, перестрахування пов'язане з передачею доволі значної частини страхової премії, а значить є можливість погіршення підсумкових показників діяльності страхової компанії [33].

Виходячи із зазначеного, правильне визначення розміру перестраху-вання має важливе значення для кожної страхової компанії. У зв'язку з цим, визначальним є власне утримання цедента, яке представляє собою економіч-но обґрунтований рівень суми, в межах якої страхова компанія утримує на своїй відповідальності певну частку ризиків, які страхує, та передаючи в пе-рестрахування суми, що перевищують даний рівень. Існує багато теорій та практичних рекомендацій по встановленню лімітів власного утримання. Про-те вони не враховують специфіки кожної окремої страхової компанії. В рі-шенні зазначеної проблеми важливим с врахування багатьох факторів (серед-ньої збитковості за ризикам, що страхуються, обсяг премії, середня доход-ність чи прибутковість операцій по відповідному виду страхування, терито-ріальний розподіл застрахованих об'єктів, величина витрат на ведення стра-хової справи) та професійний рівень андерайтерів.

У процесі здійснення діяльності страхова компанія піддається ризику недостачі коштів для виконання зобов'язань по виплатах.

Страховики використовують різні способи керування цим ризиком. З одному боку, страховик може підвищити тарифи, посилити відбір договорів страхування, відмовляючи в страхуванні клієнтам, що характеризуються ви-сокою ймовірністю виникнення збитків по страховому полісі. Такі заходи можуть привести до втрати ринку й до переходу страхувальників в інші стра-хові компанії. Іншим способом керування ризиком є перестрахування дого-ворів, що укладається в передачі частини відповідальності по прийнятих ри-зиках іншим страховим компаніям (перестрахувальникам). Така передача провадиться за певну плату, подібно тому, як страхувальник сплачує внесок страхової компанії за передачу їй власного ризику.

Головна мета формування страхового портфеля складається в досяг-ненні оптимального сполучення між ризиком і доходом для страховика.

Методом зниження ризику втрат служить диверсифікованість, тобто формування структури страхового портфеля по певному типу.

Якщо розглядати тип портфелів залежно від ступеня ризику, то необ-хідно згадати їхню класифікацію, відповідно до якої вони діляться на:

1) спеціалізований тип;

2) класичний тип;

3) комбінований тип.

Зрозуміло, що кожному типу страхового портфеля буде відповідати й рівень доходу: агресивному типу (спеціалізованому) - високий рівень, помір-ному типу (класичному) - стійкий, але низький дохід, комбінованому типу - (диверсифікаційний) дохід.

Таблиця 3.1

Класифікація типів страхового портфеля [59]

Типи страхового портфеля	Ступінь ризику	Види послуг страхового портфеля	Характеристика типів портфелів
Агресивний	Висока	Спеціалізований	Ризикований, але високопри-бутковий, низька стійкість
Консервативний	Низька	Класичний	Стійкий, низька ступінь ризику, низькодоходний
Диверсифікаційний	Середня	Комбінований	Помірковано стійкий, середній ступінь ризику, помірковано дохідний

При розгляді структури страхового портфеля необхідно враховувати такі фактори як галузева особливість, звільнення від податків (обов'язкове страхування), форми страхування, короткострокові й довгострокові догово-ри, тарифна політика, система перестрахування, страхові фонди й страхові резерви. Чим вище ризики страхових послуг, тим більше вимог пред'являєть-ся до керування страховим портфелем. Ця проблема дуже актуальна, тому що ринок страхування прямо залежить від стану фінансового ринку країни.

Під керуванням страхового портфеля розуміється поточне коректуван-ня структури портфеля на основі багатьох факторів, що впливають на струк-туру всього пакета страхового портфеля, а також зміни в складових частинах портфеля. Сукупність застосовуваних до портфелів методів і технологій представляє спосіб керування, що може бути як активним, так і пасивним. Активна модель керування припускає ретельне відстеження й негайну зміна набору страхових ризиків, зміну асортиментів страхових послуг, зміну та-рифної політики й інвестиційної діяльності, а це все є трудомістким дорогим елементом керування.

Вітчизняний ринок страхування характеризується динамічністю проце-сів, високим рівнем ризику, низькою платоспроможністю основних мас насе-лення - все це дозволяє вважати, що стану ринку адекватна активна модель керування, яка робить керування прибутковістю страхового портфеля ефек-тивним.

Андеррайтер, що займається формуванням страхового портфеля, пови-нен не допустити зниження вартості портфеля, уміти зіставляти ризик із при-бутковістю й використовуючи всілякі фінансові інструменти страхового рин-ку, уміло перетворювати в реальність те, що підказує аналіз. Це по кишені лише великим страховикам, що мають великий пакет страхових продуктів і стійке фінансове становище [33].

Активний метод вимагає значних фінансових витрат, тому що пов'яза-ний з інформаційною, аналітичною, експертною й збутовою активністю на ринку страхування, при якій необхідно використовувати базу експертних оцінок, проводити самостійний аналіз, здійснювати прогнози стану ринку страхування й економіки в цілому.

Активний метод керування представляє безперервний процес таким чином, що процес керування страхового портфеля зводиться до його періо-дичної ревізії, частота якої залежить і від «передбачення андеррайтера».

Пасивне керування припускає створення гарно диверсифікованого портфеля страхування з певним рівнем ризику, розрахованим на тривалу перспективу. Тривалість існування такого портфеля припускає стабільність процесів на страховому ринку.

В умовах інфляції, нестабільної кон'юнктури страхового ринку такий підхід невиправданий: адже пасивне керування ефективно лише відносно класичного типу портфеля, що складається з низькоризикованих продуктів страхування, а на вітчизняному ринку їх небагато; страхові продукти при цьому повинні бути довгостроковими, щоб страховий портфель існував у незмінному стані тривалий час, це дозволило б мати низький рівень видатків.

Сигналом до зміни сформованого портфеля страхових продуктів слу-жать не тільки ринкові зміни, але й показники низької прибутковості (ниже-нормативної). Таким чином, прибутковість є індикатором, що змушує пере-глянути страховий портфель. Вибір тактики керування залежить від типу портфеля, від професіоналізму андеррайтера, прогнозування стану ринку.

Головна мета формування портфеля складається в прагненні одержати необхідний рівень очікуваної прибутковості при більш низькому рівні очіку-ваного ризику. Дана мета досягається за рахунок диверсифікованості порт-феля й ретельного підбора фінансових інструментів для забезпечення необ-хідної фінансової стабільності страхового портфеля.

При створенні страхового портфеля страховик або андеррайтер пови-нен ухвалити рішення щодо наступних питань:

1. Який тип портфеля вибрати по ступені ризику:

а) високий ступінь ризику - агресивний тип;

б) невисокий ступінь ризику - помірний тип;

в) низький ступінь ризику - консервативний тип.

2. Оцінити прийнятне сполучення ризику й доходи страхового порт-феля, визначити питому вагу портфеля страхування з різними сполученнями ризику й доходу:

а) класичний (набір традиційних страхових послуг);

б) спеціалізований (набір «нових або вузьконаправленных страхових продуктів»);

в) комбінований (сполучення традиційного й спеціалізованого набору страхових послуг).

Головними параметрами страхового портфеля є величина, структура, динамічність, однорідність, розсіювання середньої страхової суми, а також прибутковість і ризик Формує портфель андеррайтер - висококваліфікова-ний фахівець в області страхування (перестрахування), що має владні повно-важення від керівництва страхових кампаній приймати на страхування (пе-рестрахування) запропоновані страхові ризики й відповідає за формування страхового (перестрахувального) портфеля.

На рис.3.8 - 3.9 наведені характеристики структур валових страхових премій страхового портфелю УАСК «АСКА» по основним видам страху-вання у 2006 -2007 роках [63].

На рис.3.10 наведена динаміка та структура рівней перестрахування валових страхових ризиків страхового портфелю УАСК «АСКА» по основним видам страхування у 2006 - 2007 роках, яка характеризує політику андеррайтинга страхової компанії.

На рис.3.11 - 3.12 наведені хіарактеристики розподілу питомої ваги обся-гів доходів по основним видам страхування до загального доходу страхового портфелю УАСК «АСКА» у 2006 - 2007 роках.

Спільний аналіз графіків рис.3.8 -3.12 дозволяє проаналізувати ефек-тивність роботи андеррайтерів УАСК «АСКА» по оптимальному формуван-ню структури страхового портфелю та його перестрахуванню.

Рис.3.8. Структура валових страхових премій страхового портфелю УАСК «АСКА» по основним видам страхування у 2006 році

Рис.3.9. Структура валових страхових премій страхового портфелю УАСК «АСКА» по основним видам страхування у 2007 році

Як показує аналіз графіків рис.3.8.- 3.12:

За обсягами залучених страхових премій у 2006 -2007 роках страховий портфель має 3 основні складові:

- страхування майна (питома вага 25,5% у 2006 році, яка зростає до 28,5% у 2007 році);

- страхування АвтоКаско (питома вага 28,1% у 2006 році, яка зростає до 31,3% у 2007 році);

- страхування вогневих ризиків (питома вага 27,6% у 2006 році, яка дещо знижується до рівня 25,0% у 2007 році).

2) Рівень перестрахування основних складових валових ризиків у 2006 -2007 роках в страховому портфелі становить:

- страхування майна ( 55,6% у 2006 році, який знижується до 46,2% у 2007 році);

- страхування АвтоКаско ( 12,5% у 2006 році, який знижується до 12,1% у 2007 році);

- страхування вогневих ризиків (питома вага 46,8% у 2006 році, який зростає до рівня 54,1% у 2007 році).

3) Рівень доходності основних складових валових ризиків у 2006 -2007 роках в страховому портфелі становить:

- страхування майна ( питома вага 33,5% у 2006 році від загального доходу страхової компані та питома вага 326,3% від загального доходу страхової компанії у 2007 році);

- страхування АвтоКаско (питома вага 15,4% у 2006 році від загального доходу страхової компані та питома вага 152,0% від доходу ї у 2007 році);

- страхування вогневих ризиків (питома вага 30,5% у 2006 році від загального доходу страхової компані та питома вага збитку - 513,1% від загального доходу страхової компанії у 2007 році).

Таким чином, андеррайтери у 2007 році здійснили значну помилку у прогнозуванні ризиків вогняного страхування, що практично поставило компанію УАСК «АСКА» на межу безприбуткової роботи за 2007 рік.

3.3 Оптимізація частки та структури власного утримання страховика як основа забезпечення платоспроможності страховика

Власне утримання перестрахувальника (нетто-утримання перестраху-вальника) - це визначена конкретним договором перестрахування грошова сума, у межах якої перестрахувальник в обов'язковому порядку залишає на своїй відповідальності частину страхового ризику. Величина нетто-утриман-ня може бути визначена також як відсоток від страхової суми. Якщо в конк-ретному договорі перестрахування не зазначена величина нетто-утримання перестрахувальника, то під нетто-утриманням перестрахувальника розумі-ється власне утримання перестрахувальника, обсяг відповідальності пере-страхувальника, пріоритет і т.п. В конкретному договорі перестрахування може бути зазначено брутто-утримання перестрахувальника, що складається із нетто-утримання перестрахувальника та відповідальності, переданої пере-страхувальником у перестрахування (ретроцесію) згідно з укладеними ним договорами облігаторного перестрахування [58].

Особливістю факультативного перестрахування є можливість регулю-вання страховиком (цедентом) розміру власного утримання.

Власне утримання -- економічно обґрунтована частина страхової су-ми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності. Цю суму виз-начають:

- окремо за страховим полісом;

- за одним ризиком;

- за групою ризиків.

Власне утримання встановлюється в абсолютній сумі або у відсотках страхової суми об'єкта. Складним питанням для практичного перестраху-вання є визначення частки ризику, яку слід залишати на своєму утриманні. Передавати в перестрахування досить велику частку невигідно, оскільки страховик відраховує і значну частину зібраних ним страхових премій. Вод-ночас досить високий ліміт власного утримання впливає на фінансову стій-кість страховика. Не лише страховик, а й перестраховик має зважати на роз-мір власного утримання. Занижений розмір власного утримання страховика не дає перестраховикові впевненості щодо якості ризику або добропоряд-ності страховика при врегулюванні збитків у разі настання страхових подій.

Отже, визначення оптимального розміру власного утримання є важли-вою ланкою в організації процесу перестрахування. Тому в багатьох країнах світу розмір власного утримання регламентується законодавством або сами-ми учасниками перестрахування [59].

У ст. 30 Закону України Закону України "Про страхування" [1] перед-бачена вимога щодо обов'язкового укладання договору перестрахування в тому разі, коли страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10% суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів.

Існує багато теорій і практичних рекомендацій, які потрібно врахову-вати при визначенні ліміту власного утримання [53]:

А) Обсяг премії. Чим більший обсяг зібраної премії при незначному відхиленні від загальної кількості ризиків, тим вищий ліміт власного утри-мання.

Б) Середня дохідність або середня збитковість за окремими видами страхування, за об'єктами. Чим вищою буде дохідність і нижчою збитко-вість, тим більшим може бути рівень власного утримання.

В) Розмір витрат на ведення справи. Якщо витрати з ведення справи за окремими видами страхування досить великі, страховик (цедент) при встановленні нижньої межі власного утримання може перекласти більшу частину цих витрат на перестраховиків.

Г) Територіальний розподіл застрахованих об'єктів. Чим більший розподіл, тим меншою буде кумуляція збитків і більшим можна встановити власне утримання.

Д) Кваліфікація і практичний досвід спеціалістів страховика (цеден-та). Правильна оцінка ризику, визначення максимально можливого збитку, встановлення адекватного розміру комісії і необхідного розміру передавань впливає на розмір власного утримання.

Для кожного виду ризиків (груп ризиків) страхові компанії складають таблиці лімітів власних утримань, які часто коригуються.

Порядок укладання перестраховувального договору на факультатив-ній основі такий. Спочатку перестрахувальник та перестраховик укладають між собою Договір про співробітництво з факультативного перестрахуван-ня. Цей договір не містить даних про ризики, а лише визначає схему роботи, права та обов'язки сторін. Підписуючи таку угоду, перестраховик не зобо-в'язаний приймати ризики від страховика на перестрахування. Факульта-тивне перестрахування передбачає рішення перестраховика в кожному окремому випадку.

Коли у страховика з'являється ризик, який він бажає перестрахувати згідно з Договором про співробітництво з факультативного перестрахуван-ня, він надсилає перестраховикові коверноту.

Ковер-нота містить таку інформацію: вид страхування; територію страхування; об'єкт страхування; страхову суму; ставку премії: власне утри-мання; премію перестраховика, комісію і т. ін.

Після вивчення інформації щодо ризику перестраховик повідомляє страховика (цедента), яку частку він приймає в факультативне перестраху-вання. Підтвердження робиться по телефону, факсу або відправленням під-писаної копії пропозиції із зазначенням своєї частки.

При розгляді факультативного перестрахування необхідно звернути увагу на недоліки цього методу:

1) без згоди перестраховика перестрахувальник не може змінити умо-ви страхування;

2) великі витрати з оформлення факультативного перестрахування, особливо в разі неодноразової факультативної пропозиції;

3) тривалість оформлення факультативного перестрахування впливає на можливість укладання договору або навіть відмови від нього;

4) вивчення кожного ризику і часте проведення перестрахувань дає певну інформацію конкурентам про андеррайтерську політику компанії-цедента;

5) неможливість автоматичного поновлення факультативного покрит-тя.

Комісія у факультативному перестрахуванні встановлюється не регу-лярно. Факультативні договори перестрахування укладаються на період дії оригінального полісу.

Факультативна цесія здійснюється в усіх галузях страхування. Най-частіше до неї вдаються при покритті великих ризиків (промислові підпри-ємства, вузли та агрегати, що мають високу вартість у майновому страху-ванні), а також при страхуванні цивільної відповідальності, де страхові випадки не поодинокі і більш імовірні.

Зі зростанням обсягу страхових операцій постала потреба прискорити механізм передавання ризиків у перестрахування. А це, у свою чергу, спри-яло появі іншого методу перестрахування, який надав страховикові більших можливостей щодо здійснення страхування, зниження його витрат за ризи-ками. Йдеться про облігаторне (договірне) перестрахування [58].

Облігаторне перестрахування передбачає обов'язкове віддавання пе-рестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями. Перестраховик також обов'язково має приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору.

Облігаторне перестрахування дає змогу збільшити обсяги страхових операцій, збирає більшу частину перестраховувальної премії у професіо-нальних перестраховиків світу. Інші переваги цього методу полягають ось у чому:

А) у рівномірному розподілі ризиків (перестраховик упевнений у то-му, що ризики як більш, так і менш сприятливі, будуть розподілені рівно-мірно);

Б) автоматичності приймання ризиків, що потребує значно менших витрат, пов'язаних з обробкою ризиків, скороченні часу на андеррайтинг;

В) можливості розвитку довгострокових відносин між сторонами;

Г) гарантії підтримки перестраховика, яка надає більшої свободи цеденту щодо проведення страхових операцій, розширення бізнесу.

В облігаторному перестрахуванні перестрахувальник має система-тично висилати перестраховикові бордеро-премії і бордерозбитки. У такому разі відпадає потреба надавати додаткову інформацію, що відбиває стан страхового портфеля цедента. Бордеро-премії-- це перелік ризиків, які під-падають під дію облігаторного договору перестрахування.

Зазвичай бордеро-премія містить такі дані: номер оригінального полі-су; назву застрахованого об'єкта; період страхування; страхову суму; власне утримання перестрахувальника; частку перестраховика; перестраховуваль-ну премію.

Стосовно збитків, що сталися, перестрахувальник надсилає перестра-ховикові бордеро-збитки. Цей документ містить таку інформацію: номер оригінального полісу; дату настання збитку; деталі пошкодження об'єкта; повний збиток; сплачений збиток; зарезервований збиток і т. ін.

Зауважимо, проте, що облігаторне перестрахування не позбавлене й недоліків. Основна недосконалість цього методу така: коли ризик, що підля-гає перестрахуванню, не підпадає під умови облігаторного договору або страхова сума за ризиком перевищує ліміт відповідальності за договором, тоді може виникнути потреба в додатковому договорі факультативного пе-рестрахування.

Договір облігаторного перестрахування частіше укладається на невиз-начений термін з правом взаємного розірвання шляхом повідомлення сторін щодо прийнятого рішення. Перестраховики багатьох країн надають перева-гу облігаторному методу. У вітчизняному перестрахуванні поширенішим є факультативне перестрахування, оскільки облігаторна форма технічно складніша.

На рис.3.13 наведені графіки показників динаміки рівней власного утримання валових страхових ризиків страхового портфелю УАСК «АСКА» по основним видам страхування у 2006 - 2007 роках.

На рис.3.14 наведені графіки показників динаміки рівней збитковості страхових ризиків власного утримання страхового портфелю УАСК «АСКА» по основним видам страхування у 2006 - 2007 роках.

На рис.3.15 наведені графіки показників динаміки відсоткових рівней страхових ризиків власного утримання страхового портфелю УАСК «АСКА» по основним видам страхування у 2006 - 2007 роках.

На рис.3.16 наведені графіки показників розподілу питомої ваги обсягів доходів по основним видам страхування до загального доходу страхового портфелю УАСК «АСКА» у 2006 році, відсотка перестрахування та відостка рівня власного утримання страхового ризику у 2006 році.

На рис.3.17 наведені показники розподілу питомої ваги обсягів доходів по основним видам страхування до загального доходу страхового портфелю УАСК «АСКА» у 2007 році, відсотка перестрахування та відостка рівня власного утримання страхового ризику у 2007 році.

Спільний аналіз графіків показників , наведених на рис.3.13 - 3.17, дає можливість провести оцінку ефективності політики власного утримання страхових ризиків в УАСК «АСКА» на прикладі результатів 2006 -2007 років.

Рис.3.13. Динаміка рівней власного утримання валових страхових ризиків страхового портфелю УАСК «АСКА» по основним видам страхування у 2006 - 2007 роках

Рис.3.14. Динаміка рівней збитковості страхових ризиків власного утримання страхового портфелю УАСК «АСКА» по основним видам страхування у 2006 - 2007 роках

Рис.3.15. Динаміка відсоткових рівней страхових ризиків власного утримання страхового портфелю УАСК «АСКА» по основним видам страхування у 2006 - 2007 роках

Рис.3.16. Розподіл питомої ваги обсягів доходів по основним видам страхування до загального доходу страхового портфелю УАСК «АСКА» у 2006 році, відсотка перестрахування та відостка рівня власного утримання страхового ризику у 2006 році

Рис.3.17. Розподіл питомої ваги обсягів доходів по основним видам страхування до загального доходу страхового портфелю УАСК «АСКА» у 2007 році, відсотка перестрахування та відостка рівня власного утримання страхового ризику у 2007 році

Як показує аналіз графіків рис.3.15:

у 2006 році чисті страхові доходи від страхування майнових ризиків та вогневих ризиків принесли найбільш питомі частки доходу, але андеррайтери компанії перестрахували найбільші частки залучених валових премій по цим видам страхування;

в той же час андеррайтери залишили на власному утриманні більше 37,0% валових премій страхування АВТОКаско, але це принесло тільки 15,6% питомого валового чистого доходу.

Як показує аналіз графіків рис.3.16, спираючись на досвід та результати 2006 року:

у 2007 році чисті страхові доходи від страхування майнових ризиків та страхування АвтоКаско повністю погашені величезними збит-ками від вогневих ризиків;

в той же час андеррайтери залишили на власному утриманні більше 48,0% валових премій страхування АВТОКаско, але це принесло тільки 12,6% питомого валового чистого доходу.

Таким чином, проведений аналіз показує, що в дослідженній УАСК «АСКА» аналітично- прогнозна робота андеррайтингу знаходиться на низькому рівні, а рівні власного утримання є заниженими та неоптимальни-ми, враховуючи виявлений в розділі 2 завищений рівень коефіцієнта фак-тичної платоспроможності над нормативним рівнем.

Тобто, як висновок, керівництву УАСК «АСКА» для підвищення платоспроможності потрібно:

розмістити страхові ризики АВТОКаско у перестраховиків - нерезидентів на базі облігаторного договору;

підняти страхові тарифи вогняних ризиків та розмістити їх основну частину у перестраховиків на базі ексцедентного непропорційного договору, тобто залучити до участі перестраховиків-нерезидентів тільки за умови перевищення рівня власного утримання;