Добре знайома нам всім трирівнева структура організації, що складається з центрального бюро, місцевих відділень і щорічного з'їзду представників, була вироблена саме практикою британських товариств взаємодопомоги. В кінці 19 століття значна частина з них користувалася саме такою структурою [17].

Товариства взаємодопомоги чітко відокремлювали взаємодопомогу від благодійності. Приймати благодійність вважалося принизливим для людської гідності і допустимим лише в крайніх випадках. Повчання лісничих, приводячи історію про якогось сера Філіпа, який будучи смертельно пораненим, віддав принесену йому воду пораненому солдату. Однак, ці поняття чітко відмежовуються від законного права члена суспільства на отримання допомоги. "Для отримання певного допомоги через хворобу все брати створюють загальний фонд, користування яким є невід'ємне право кожного з членів братства при виникненні обставин, для яких він призначений. Тут мова йде не про великодушність, а про законне право" - прямо вказує повчання.

Держава і суспільства. До 1834 року товариства взаємодопомоги перебували під контролем світових суддів, які дозволяли (або не дозволяли) їх діяльність. У 1834 році ця опіка була ліквідована і суспільства були відпущені на свободу. Була введена державна реєстрація, але вона була не обов'язковою. Реєстрація давала переваги в тому випадку, якщо хтось вирішив привласнити собі касу. У цьому випадку, зареєстроване товариство було стороною в суді.

Держава неодноразово намагалася нав'язувати товариствам "єдину правильну і науково обґрунтовану" систему внесків залежно від віку. Втім, тодішній державі вистачило розуму не робити її обов'язковою і після того, як кілька таких рекомендованих систем зазнали фіаско на практиці, вона відмовилася від цих спроб.

Однак, все це закінчилося з настанням епохи масової політики, боротьби за голоси масового виборця і груп тиску.

У 1909 році уряд опублікував свої наміри запровадження загальнонаціональної системи соціального страхування з німецьким зразком. Незважаючи на те, що первинний проект робив товариства взаємодопомоги частиною цієї системи, він не знайшов у них підтримки.

Великий магістр Манчестерського ордена підмайстрів, виступаючи на щорічному з'їзді в 1909 році говорив: "Наважуся стверджувати, що переважна більшість моїх побратимів, а також тисячі і тисячі членів інших товариств взаємодопомоги однозначно виступають проти того, щоб уряд взяв на себе страхування робітничого класу нашої країни по інвалідності або хвороби в будь-якій формі". Великий магістр визнав, що навіть в рядах його суспільства є невелике число людей, які вважають, що соціальні виразки можна вилікувати, "придушивши індивідуальні добровільні зусилля і повністю поклавшись на державу". Ця точка зору, на думку магістра, не враховувала впливу такої ситуації на характер людей. "Держава може змусити людину брати участь в системі страхування, але вона не зробить його ні обережним, ні бережливим, ні добрим громадянином".

Однак, негативна реакція товариств взаємодопомоги не зупинив уряд. Закон про національну систему соціального страхування був прийнятий у 1911 році. Намірами уряду негайно скористалися групи тиску - насамперед, Британська медична асоціація (БМА), профспілки медиків і страховики, об'єднані в лобістську структуру з промовистою назвою Синдикат. Ці групи були незадоволені конкуренцією з боку товариств взаємодопомоги, лікарі були окремо незадоволені "контролем непрофесіоналів" над своєю діяльністю. Справа в тому, що суспільства слідували нормам загального права, одна з яких говорить, що ніхто не може бути суддею у своїй справі. Тому, конфлікти з лікарями суспільства вирішували шляхом третейського суду. Організації лікарів вважали, що саме вони повинні вирішувати суперечки.

Загалом, в результаті об'єднаних зусиль БМА і Синдикату, початковий проект зазнав кілька змін, а потім до вже прийнятого закону були внесені поправки. Все це підірвало позиції товариств взаємодопомоги, створивши систему, яка фактично дотується державою. Доходи лікарів, що беруть участь в схемах державного страхування на рівному місці збільшилися в два рази.

Однак, суспільства продовжували активну діяльність аж до початку 50-х років. Відомі доповіді БМА, в яких вона скаржиться на товариства взаємодопомоги, діяльність яких не дає лікарям в деяких містах обслуговувати клієнтів за "встановленими тарифами", оскільки послуги лікарів товариств дешеві.

Характерною особливістю соціального страхування у Великобританії, в якому на першому (базовому) рівні застосовується принцип рівності пенсій та допомог, що виражається за рівний внесок, що дорівнює пенсії і допомозі.

Дана концепція соціального захисту була запропонована англійським вченим Беверіджем в 1944 році і отримала законодавче втілення в Акті Національного Страхування 1946 року. Її суть полягає в тому, що основні соціальні допомоги (пенсії по старості та інвалідності, допомоги по безробіттю) повинні бути загальнодоступними благами. Для цього їх фінансування забезпечується за рахунок фіксованих внесків, а розміри - визначаються в однаковому розмірі.

3.2 Шляхи розвитку актуаріїв

Актуарна діяльність у Великій Британії переживає період змін. За останні роки ця галузь стала об'єктом постійної критики у зв'язку з фінансовими проблемами, які мали як пенсійні фонди, так і страхові компанії. Після того, як виникли значні проблеми у компанії "Equitable Life", лідера у страховому бізнесі, за замовленням уряду Великої Британії було здійснено незалежну перевірку стану актуарної галузі, результати якої були оприлюднені в березні 2005 року. Звіт за результатами цієї перевірки містить рекомендації щодо докорінної реструктуризації корпоративного управління в актуарній галузі.

У першій частині цього документу міститься визначення ролі та опис організації актуарної діяльності в тому вигляді, в якому вона існує зараз, включно з тим, які професійні об'єднання з правами юридичних осіб було створено в цій галузі, яка сфера їхньої діяльності, як вони здійснюють саморегулювання, професійне навчання, як відбувається співробітництво між ними, як запроваджуються нові методи роботи, забезпечуються корпоративне управління та відповідна інфраструктура. Решта документу розглядає рекомендації, запропоновані у березневому звіті 2005 року (так званому Звіті Моріса), які наразі знаходяться на стадії реалізації та набудуть чинності з 1 квітня 2006 року.

У додатку міститься загальний огляд основних регулятивних органів, що здійснюються нагляд за пенсійним та страховим секторами. Ці органи так чи інакше взаємодіють з актуаріями.

Діяльність актуаріїв полягає в застосуванні математичних методів та підходів, що використовуються в економіці та фінансах, до управління активами та зобов'язаннями, причому найчастіше в тих галузях, де вирішальним є фактор довгострокового планування.

Актуарії в основному займаються кількісною оцінкою та управлінням зобов'язаннями в галузі страхування життя, пенсійного забезпечення та загального страхування. Це три основні галузі, в яких працюють актуарії як наймані працівники або як консультанти, та в яких роль актуаріїв закріплена на рівні законодавчих або нормативних актів. У цих галузях у Великій Британії професійна діяльність актуаріїв практично ніколи не стикалася з конкуренцією.

Невід'ємною частиною роботи актуаріїв є визначення взаємозв'язку між активами та зобов'язаннями - тобто, визначення потреби в капіталі та того, чи належним чином його інвестовано з огляду на взяті зобов'язання. Хоча не лише актуарії займаються цим аспектом фінансового менеджменту, у Великій Британії дуже незначна кількість професій конкурує в цьому з актуаріями. Актуарії також працюють інвестиційними менеджерами, аналітиками та радниками, конкуруючи зі значно більшою кількістю фахівців інших напрямків.

Біля 7 000 кваліфікованих актуаріїв є дійсними членами Інституту та Факультету актуаріїв, з них приблизно 4 500 практикують у Великій Британії, причому 1 000 знаходяться на посадах, які згідно з відповідними законодавчими або нормативними актами можуть обіймати лише актуарії. Актуарії, що практикують у Великій Британії, розподіляються за різними галузями приблизно так:

1) Пенсійне забезпечення 40%;

2) Страхування життя 30%;

3) Загальне страхування 10%;

4) Інвестиційна діяльність 7Ѕ%;

5) Інше 7Ѕ%;

6) Діяльність невідома 5%.

Приблизно 30% актуаріїв працюють в галузі страхування життя як співробітники або директори фірм, радники компаній зі страхування життя або як працівники органу нагляду - Управління з фінансового регулювання та нагляду (FSA - Financial Services Authority) [18].

З 1 400 актуаріїв приблизно 120 мають сертифікати актуарія-практика, які дають їм право на статус Призначеного актуарія і на підготовку обов'язкової звітності для FSA щодо фінансового стану (кредитоспроможності) їхніх фірм, а ще 300 осіб виконують функцію помічників Призначених актуаріїв і готують звіти щодо стану резервів та оцінки активів. За новими правилами FSA функція Призначеного актуарія була розділена на три окремі частини.

Решта 1 000 актуаріїв, що працюють в галузі страхування життя, має справу з різними аспектами страхування життя, такими як визначення цін на страхові продукти та розроблення продуктів, маркетинг, дослідження, управління ризиками та нагляд.

Виділяються такі області діяльності:

інвестиційний менеджмент та стратегічне планування, в тому числі вироблення стратегій збалансування активів/зобов'язань та похідних інструментів;

керівництво фірмами з інвестиційного менеджменту, в тому числі їхній відбір та оцінка ефективності їхньої роботи;

розроблення продуктів для інституційних та дрібних інвесторів;

управління ризиками, включно з методиками кількісного контролю ризиків;

розроблення індексів (в тому числі, наприклад, серії актуарних індексів "Файненшіел Таймс" (the FT-Actuaries series).

Приблизно 300 актуаріїв залучені до сфер діяльності, відмінних від описаних у попередніх розділах. Деякі працюють в галузях, суміжних із тими, де в основному зосереджена діяльність актуаріїв. Наприклад, дехто з актуаріїв працює в галузі охорони здоров'я, інші - в банках, виконуючи обов'язки радників або як штатні працівники. Відомо також, що актуарії працюють в інших галузях фінансової діяльності, наприклад, у сфері управління ризиками [19].

Призначеного актуарія, який відповідав за моніторинг її фінансового стану (кредитоспроможності) та надавав відповідні поради з цього питання раді директорів. Призначений актуарій також готував для FSA обов'язкову звітність щодо оцінки зобов'язань компанії згідно з Актом (законом) про страхові компанії 1982 року.

Відповідно до цього закону, до функцій Призначеного актуарія належали, зокрема, визначення та моніторинг всіх ризиків, на які наражається страхувальник та які можуть вплинути на здатність фірми виконувати свої зобов'язання перед власниками полісів. Роль призначеного актуарія також передбачала надання порад раді директорів щодо розподілу будь-яких надлишкових коштів серед різних класів та поколінь власників полісів.

У 2005 році інститут Призначених актуаріїв було скасовано. Згідно з новим порядком, було запроваджено три нових актуарних функції:

Виконавець актуарної функції (Actuarial Function Holder) відповідає за надання порад з актуарних питань раді директорів компанії, в тому числі порад щодо розрахунку зобов'язань за страховими полісами.

Актуарій прибутків (With-Profits Actuary) відповідає за надання порад з актуарних питань директорам компанії при прийнятті ними рішень щодо операційної діяльності компанії, яка передбачає додаткові доходи для інвесторів (with-profit).

Актуарій-наглядовець (Reviewing Actuary) - актуарій, який не є співробітником фірми, а найнятий аудитором для вироблення думки щодо того, як компанія обчислює свої зобов'язання, та щодо інших пов'язаних із цим питань.

Мета нового режиму - забезпечити виконання вимоги, згідно з якою відповідальність за прийняття рішень покладається на директорів компанії зі страхування життя (які є адресатами порад актуарія), а не на призначеного актуарія. Велике значення має також те, що за нового режиму розширюється обсяг аудиторського висновку, до якого включається актуарна оцінка зобов'язань компанії.

Звіт Морріса. Міністр Фінансів Великої Британії ухвалив у Парламенті такі рекомендації:

o Регулювання актуарної діяльності має здійснюватись незалежним чином Управлінням фінансових послуг Великої Британії (FSA), яке також здійснює нагляд за галуззю бухгалтерського обліку та звітності та аудиту.

o FSA повинно створити комітет з актуарних стандартів (за участю більшості членів професійного об'єднання актуаріїв та представників користувачів актуарних послуг, споживачів та працівників нагляду) для вироблення технічних стандартів актуарної діяльності.

o FSA повинно також здійснювати нагляд за іншими видами діяльності актуаріїв, в тому числі за визначенням стандартів професійної етики (Кодексів поведінки); професійним навчанням базового та просунутого рівнів; моніторингом виконання професійних стандартів; виконанням дисциплінарних процедур.

o Комітет з актуарних стандартів повинен мати повноваження запроваджувати стандарти професійної етики, якщо вважає їх потрібними або якщо існуючих стандартів недостатньо. У звіті зазначається, що Комітет з аудиторської практики FSA вперше опублікував стандарти професійної етики у грудні 2004 року, які замінили стандарти професійної етики, визначені до того професійними об'єднаннями бухгалтерського обліку та аудиту.

Хоча актуарії Великої Британії і стверджують, що вони розпочали реформування своєї діяльності ще до підготовки Звіту Моріса, але все сказане вище вказує на те, що відбувся перехід від системи саморегулювання до системи, де органи управління з наданими законом повноваженнями, в яких працюють не актуарії, мають великий вплив на регулювання професійної діяльності актуаріїв [20].

У Звіт Морріса подекуди міститься досить жорстка критика професії актуаріїв Великої Британії. Оскільки Велика Британія належить до країн з давніми та розвиненими традиціями актуарної діяльності, ця подія спричинила шок і хвилювання серед актуаріїв усього світу та спонукала міжнародні організації актуаріїв розглянути свій власний стан та діяльність. Наразі цей процес ще не завершився.

Висновки

Таким чином, можна зробити висновок, що виникнення страхування пов'язане з багатьма негативними явищами, подіями, що супроводжують людину протягом її життя та діяльності, вимагають захисту від посилення нею збитків.

У Великобританії діє обов'язкове страхування цивільної відповідальності за шкоду перед третіми особами, заподіяну власниками автотранспорту, авіаперевезеннями, особами, які займаються верховою їздою, а також особами, які містять в домашніх умовах тварин, небезпечних для оточуючих. Крім того, передбачено обов'язкове страхування професійної відповідальності для адвокатів, бухгалтерів, страхових брокерів, а також операторів атомної енергетичної установки. Договори обов'язкового страхування (відповідно до чинного законодавства) укладаються страховими компаніями, присутніми на англійському страховому ринку. Державні організації Великобританії питаннями обов'язкового страхування не займаються.

Англійським законодавством встановлені вимоги до обсягу і форм фінансової звітності страхових компаній. Всі страхові компанії, які мають ліцензії, зобов'язані скласти річний фінансовий звіт і довести його до відомості акціонерів. Фінансовий звіт в обов'язковому порядку проходить процедуру зовнішнього аудиту. При цьому застосовуються встановлені в Великобританії норми і стандарти аудиту страховиків. Не пізніше шести місяців після закінчення фінансового року всі страхові компанії зобов'язані представити річний фінансовий звіт до Департаменту торгівлі та промисловості.

Страхові компанії сплачують податок на прибуток від страхової діяльності, а також податок на майно. У деяких випадках страхові операції обкладаються гербовим збором, однак обсяг цих операцій дуже обмежений.

Список використаної літератури

1. Коваль А., Яковлева Т. - Cтрахування // Фінанси, - №12, 2012. - С.15-18.

2. Вовчак О.Д. Страхова справа [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.dfp.gov.ua.

3. Прандецкий І. Інтеграція страхового ринку зарубіжних країн // Фінансові послуги. - 2013 - № 3. - З.8-12.

4. Балабанов І.Т., Балабанов А.І. Зовнішньоекономічні зв'язки: Навч. посібник К.: Центр навчальної літератури Фінанси і статистика, 2012 - 512 с.

5. Федосова І.Ю. Цивільне право [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://library. kr.ua.

6. Куценко В., Богуш Л. Міжнародна економіка: Навч. - метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2011. - С.14-15.

7. Машина Н. Глобальні питання розвитку страхування // Прометей, №1. - 2013. - С.185-195.

8. Мінг Дж. Секрети успіху великих компаній, 52 історії зі світу бізнесу і торгівлі. - К.: Крокус, 2010 - 243 с.

9. Терсина О. Теорія фінансів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dmg.ua.

10. Шахов В.В. Страхування, Навч. посіб. "ЮНІТІ", 2012. - 250 с.

11. Класифікація страхування у країнах ЄС [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://insins.net.

12. Глобальний ринок страхування [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://forinsurer.com.

13. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Т-во "Знання"; КОО, 2013. - 250 с.

14. Козеркевич А. Охорона здоров'я як частина системи громадського захисту в європейських країнах [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.healthfin. kiev.ua

15. Кінащук Л. Види страхування та їх місце в управлінні ризиками // Підприємництво, господарство і право. - 2014. - № 11. - C.55-57.

16. Александрова М.М. Страхування: Навч. посіб. - К.: ЦУЛ, 2012. - 208 с.

17. S&P [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.standardandpoors.com.

18. Baranoff E. G. Insurance. - London, 2013. - C.85-95.

19. Sigma [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://media. swissre.com

20. General Insurance in the UK: Market Research Report [Електрониий ресурс]. - http://www.ibisworld. co. uk.

Размещено на Allbest.ru