Банківське кредитування

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Класифікація банківських кредитів. Принципи й умови кредитування

Під кредитуванням розуміють відповідні економічні відносини, що пов'язані з видачею коштів у тимчасове користування, на строго визначені цілі, за плату та на умовах повернення.

В економічній літературі розрізняють три основні форми кредиту:

- товарний, що виникає між продавцями і покупцями, коли покупці одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу;

- грошовий;

- кредит у вигляді гарантій.

Банки у своїй діяльності використовують другу і третю форму, при цьому остання виражається в зобов'язанні банку гарантувати платіж клієнтові у випадку, коли той не зможе оплатити свої рахунки. Що стосується товарної форми кредиту, то банк може обслуговувати або проводити операції з інструментом комерційного кредиту - векселем, де банк не являється прямим учасником кредиту у товарній формі, а також може бути учасником лізингу. Найбільш розповсюджена форма кредиту на Україні - грошова, при організації міжнародних операції та розрахунків - гарантії.

Що стосується видів банківського кредиту (кредитні відносини де однією із сторін виступає банк), то їх кількість обумовлюється кількістю критеріїв для класифікації (табл. 1).

Банки видають кредити фізичним особам, юридичним особам і комерційним банкам.

Банківське кредитування фізичних осіб є одним із ключових видів кредитування населення та входить до складу важливих активних операцій комерційних банків. Банківські кредити фізичним особам надаються в різних формах (рис. 1).

Кредитний механізм - це сукупність взаємопов'язаних прийомів та способів, що забезпечують реалізацію на практиці об'єктивних функцій кредиту як економічної категорії та дотримання принципів кредитування.

Таблиця 1. Види банківських кредитів

	Критерії (ознака)	Види кредитів
1	Роль банку (кредитор чи позичальник)	- активні, - пасивні
2	За строками користування	- до запитання (онкольний) - строковий: короткострокові (до 1 року), середньострокові (до 3 років), довгострокові (понад 3 роки)
3	За призначення	- на виробничі цілі (юридичним особам під основні засоби та обігові кошти), - споживчий кредит (фізичним особам)
4	За ступенем ризику	- стандартні, - під контролем, - субстандартні, - сумнівні, - безнадійні
5	За забезпеченням	- бланкові (незабезпечені), - забезпечені: заставою (в тому числі ломбардний), гарантійним зобов'язанням чи порукою, страхуванням
6	За методами надання	- у разовому порядку, - відповідно до відкритої кредитної лінії, - гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання)
7	За строками погашення	- водночас, - у розстрочку, - достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника), - з регресією платежів, - після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу)
8	За кількістю кредиторів	- двосторонні, - консорціумні (синдиковані), - паралельні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Класифікація кредитів які надаються фізичним особам

Система кредитування базується на традиційних загальних принципах, які гарантують повернення банківської позики. Принципи банківського кредитування становлять головний елемент системи кредитування, оскільки вони відбивають сутність і зміст кредиту та вимоги об'єктивних економічних законів, зокрема стосовно сфери кредитних відносин. Принципи банківського кредитування є єдиними для всіх форм кредиту - це основні вихідні положення, на які спирається теорія і практика кредитного процесу. Ці вихідні положення обумовлені цілями та завданнями, що стоять перед банками, а також об'єктивними закономірностями розвитку і функціонування кредитних відносин. Кредитний процес вимагає від банків і всіх господарських суб'єктів чіткого дотримання принципів кредитування. З економічних позицій важливо розрізняти принципи і правила кредитування. Правила випливають із принципів і відображають лише окремі положення і моменти того чи іншого принципу, механізми використання принципів у конкретній практичній діяльності банку.

У науковому плані єдино правильним є системний підхід до дослідження принципів кредитування. У системному підході реалізується і конкретизується наукове розуміння принципів кредитування як взаємопов'язаної цілісної сукупності певних положень (понять). Тут можна виділити три основні рівні системи принципів банківського кредитування, що схематично наведено на рис. 2.

Размещено на http://www.allbest.ru/

:

Рис. 2. Основні рівні системи принципів банківського кредитування

Загальноекономічні та особливі принципи кредитування, а також правила кредитування взаємопов'язані, певним чином вони взаємопереходять одне в одне.

У наведеній системі принципів банківського кредитування на першому місці стоїть загальноекономічний принцип відповідності змісту банківського кредиту ринковим відносинам, умовам ринкової економіки.

Центральне місце в системі принципів банківського кредитування посідають особливі принципи кредиту. Саме вони відображають економічну сутність банківського кредиту. До принципів кредитування відносять також поворотність, терміновість, диференційованість, забезпеченість і платність.

Комплексне, системне застосування на практиці всіх принципів банківського кредитування дає можливість ураховувати інтереси обох суб'єктів кредитної угоди. Цільовий характер кредитування передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Кредит надається позичальнику, як правило, на конкретну ціль, а не тому що в нього виникла нагальна потреба в коштах. Від дотримання цього принципу багато в чому залежить своєчасність повернення позички, тому що тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу.

Для досягнення банком реальних результатів у кредитуванні треба чітко розуміти деталі процесу кредитування. Ураховуючи сучасні тенденції функціонування банку на кредитному ринку, до основних етапів кредитування можна віднести такі:

Передкредитний етап (отримання та розгляд кредитної заявки супровідного пакета документів, співбесіда з потенційним позичальником, оцінка кредитоспроможності позичальника і підготовка висновків щодо надання кредиту, прийняття остаточного рішення щодо надання кредиту кредитним комітетом).

Узгодження умов кредитування та укладення кредитного договору і договорів забезпечення кредиту.

Видача кредиту та супроводження кредитних договорів.

Моніторинг і контроль якості виданих кредитів (інвентаризація кредитного портфеля, контроль за відповідністю здійснюваних операцій кредитній політиці банку, контроль за цільовим використанням кредиту).

5. Погашення кредиту.

Для успішного кредитування, забезпечення повернення наданих позик та підвищення дохідності кредитних операцій банки повинні проводити ефективну та гнучку систему управління. У процесі управління кредитною діяльністю банку об'єктами є не лише кожна окрема кредитна операція, а й сукупність усіх наданих банком кредитів з їх взаємовпливом і взаємозалежністю.

2. Форми забезпечення повернення банківських позичок

Здійснюючи кредитування, банк контролює своєчасність погашення основної суми боргу та процентів за ним. Періодично необхідно проводити оцінку фінансового стану позичальника, щоб проаналізувати його можливості у своєчасному поверненні кредиту. Ознаки, що свідчать про проблеми з кредитоспроможністю та ймовірністю неповернення кредиту, подані на рис. 3.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Ознаки виникнення проблемної заборгованості

Серед причин неповернення позичок, що залежать від самого банку, слід підкреслити наступні: ліберальне ставлення до позичальника при розгляді заявки на кредит; неякісна оцінка кредитоспроможності позичальника; погана структуризація позички; помилки в оцінці забезпеченості позички; неповне відображення в кредитній угоді умов, що забезпечують інтереси банку, відсутність контролю за позичальником у період повернення позички (обстеження, перевірки забезпечення та ін.).

В залежності від прийнятих до використання в банківській практиці форм забезпечення виконання зобов'язань позичальником перед банком можна виділити класифікацію кредитів, що наведена на рис. 4.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4. Класифікація кредитів за видами забезпечення

Банку при наданні кредиту значну увагу потрібно приділяти забезпеченню позики. У якості забезпечення може виступати застава, гарантія, цесія, поручительство або страхування кредиту. Нажаль, через значні недоліки сучасного законодавства, найпоширенішим видом забезпечення виступає застава. У випадку, коли банк бере заставу, потрібна професійна оцінка предмета застави, точне визначення його реальної вартості та відповідності умовам (зокрема, строкам) кредитування, а також докладний опис у кредитному договорі порядку реалізації предмета застави у випадку необхідності. Предмет застави повинен мати високу ліквідність, стабільність ціни, здатність до тривалого зберігання та мінімальні витрати на реалізацію.

У країнах з розвиненою ринковою економікою поширенішими є такі форми забезпечення кредитів: гарантія, або порука третьої сторони; переуступка контрактів, дебіторської заборгованості; застава товарних запасів; застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів, страхування.

Гарантія, або порука - це зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності; оформляється як самостійний обов'язок гаранта чи поручителя.

Переуступка контрактів практикується при кредитуванні будівельних компаній, що здійснюють регулярні поставки товарів або послуг за контрактом. Боржник переуступає контракт кредитуючому банку, внаслідок чого надходження коштів від замовника зараховуються в погашення кредиту.

Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку рахунку, що вимагає оплати за поставлені позичальником товари.

Забезпечення товарними запасами означає, що предметом застави можуть бути: сировина, комплектуючі вироби, готова продукція тощо.

Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних операцій. Заставою тут виступають документи, що підтверджують відвантаження товарів. Такі документи називаються коносамент і накладні.

Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якому предмет застави залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов'язане із землею, - будівлі споруди, квартири, земельні ділянки громадян, багаторічні насадження тощо.

Заставою по кредиту можуть бути такі види рухомого майна: обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, товари довгострокового вжитку.

Застава векселя чи іншого цінного папера здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. Умовою використання цінних паперів як форми застави мас бути їх висока ліквідність.

Також зустрічаються й інші способи забезпечення кредитів. Зокрема, надання позичальнику кредиту за умови накопичення та зберігання останнім протягом встановленого терміну визначеної суми коштів на вкладі, при видачі позичок індивідуальним позичальникам за заставу приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні внески, вимоги на виплату заробітної плати; при кредитуванні підприємств добувних галузей - корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів; при кредитуванні фермерських господарств - урожай (зібраний або у корінні за умови його страхування).

Використання українськими банками зарубіжного досвіду дозволить зробити більш ефективною оцінку забезпечення кредитів. Оцінка ефективності різних форм забезпечення повернення кредиту (на прикладі Німеччини) приведена в таблиці 2.

Таблиця 2. Ефективності різних форм забезпечення повернення кредиту

Форма забезпечення повернення кредиту	Кількість балів	Максимальна сума кредиту в% до забезпечення
1. Іпотека	3	60-80
2. Застава вкладів, що знаходяться в банку, який надав кредит	3	100
3. Поручительство (гарантія)	2	В залежності від ступеня кредитоспроможності поручителя (гаранта) - до 100
4. Застава цінних паперів	2	Цінні папери, які приносять твердий процент, - 70-80, акції - 50-60
5. Переуступка вимог по поставці товарів або наданні послуг	1	20-40

У практиці роботи українських комерційних банків найпоширенішими формами забезпечення зобов'язань позичальника перед банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за неповернення кредитів і ризику непогашення кредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України.

3. Кредитний ризик: визначення і мінімізація втрат

Управління банківськими ризиками на сьогоднішній день набуває дедалі більшої актуальності, в зв'язку з їх зростанням і негативним впливом на банківську систему і економіку України загалом.

Кредитний ризик - це ризик несплати позичальником основного боргу і відсотків по ньому, належних кредитору у зв'язку з погіршенням фінансового стану позичальника, відсутністю необхідних організаційних здібностей в його керівництва, недостатністю підготовки працівника, що приймає рішення про кредитування, та інші обставини. Інакше кажучи, під кредитним ризиком прийнято розуміти ймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недоотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій. Для кожної кредитної операції характерні свої специфічні причини та фактори, що визначають ступінь ризику.

Слід зазначити, що кредитний ризик формується з декількох самостійно діючих видів ризику (рис. 5). Основою поданої структури є відповідь на запитання, чому кредит не може бути повернутим.

Всесвітнім банком було визначено основні внутрішні та зовнішні фактори, що спричиняють втрати при кредитуванні (табл. 3). За цими даними внутрішні фактори є причиною 67% втрат банків за позиками, а зовнішні -33%. Згідно цієї класифікації, основним зовнішнім фактором виникнення кредитного ризику є банкрутство підприємств.

Управління кредитним ризиком у банківських установах повинно відбуватися, насамперед, у розрізі його видів (рис. 6).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 5. Структура кредитного ризику банку

Мінімізація ризиків - це боротьба за зниження втрат, інакше - управління ризиками. Цей процес управління містить у собі: передбачення ризиків, визначення їхніх імовірних розмірів і наслідків, розробку і реалізацію заходів щодо запобігання або мінімізації пов'язаних з ними втрат.

Таблиця 3. Фактори, що спричиняють втрати банку при кредитуванні

1. Внутрішні фактори	67%	2. Зовнішні фактори	33%
1.1 Недостача забезпечення	22%	2.1 Банкрутство компаній	12%
1.2 Неправильна оцінка інформації при вивченні заявки на позичку	21%	2.2 Вимоги кредиторів про погашення заборгованості	11%

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 6. Класифікація кредитного ризику банку

Управління кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою заходів, що наведені на рис. 7.

Кожен комерційний банк вирішує проблему максимального прибутку за оптимального рівня ризику. Особливо важливим є своєчасне виявлення, попередження та мінімізація банківських ризиків в період фінансової кризи, оскільки банківська система є досить ослабленою.

Стратегія управління банківськими ризиками має на меті забезпечити в кінцевому результаті прийняття рішень про доцільність чи недоцільність укладення угод з врахуванням оцінки виявлених ризиків та можливості їх мінімізації.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 7. Способи мінімізації кредитного ризику

4. Формування резервів для покриття можливих втрат від кредитних операцій

У сучасній банківській практиці важливу роль у кредитному ризик-менеджменті відіграє такий метод управлінського впливу на кредитні ризики як резервування.

З метою зниження кредитних ризиків цілком зрозумілою є необхідність формування банками резервів на покриття можливих збитків від кредитної діяльності. Однією з основних функцій банківських резервів є забезпечення ліквідності банку у випадку, коли він зазнає втрат внаслідок проведення ризикових операцій.

З 2000 року діє Постанова НБУ №279 «Про порядок формування та використання резервів під кредитні операції». Це положення значно вдосконалює попередні нормативні акти та більш чітко розподіляє кредитні операції за рівнем ризику. Зміни та доповнення до Постанови щодо рівня резервування під стандартні кредити, умов пролонгації кредитів, врахування строків погашення кредитів за окремими операціями дозволяє банкам здійснювати на практиці більш гнучкий підхід до формування та використання резервів банками.

Необхідно відзначити, що кожний банк має свої вимоги до рівня ризику, які залежать від норм НБУ, кон'юнктури ринку, стратегії кредитування банку (агресивна, обережна). Банк може послабити вимоги до ризику (наприклад, якщо не вдається забезпечити достатню норму прибутку) або, навпаки, підвищити їх. Сьогодні ми спостерігаємо підвищення вимог банків до умов видачі споживчих й іпотечних позичок, що, відповідно, відбивається на процесах формування резервів, їх обсязі й структурі.

Резервування може ефективно здійснюватися після проведення класифікації кредитного портфеля по ступеню ризику й визначення категорії кредитної операції. Необхідно відзначити, що видання Базельським комітетом із банківського нагляду протягом декількох останніх років ряду документів не сприяло розв'язанню проблем уніфікації підходів до резервування можливих втрат по кредитних операціях. У результаті кожна країна вирішує питання, пов'язані із класифікацією активів і резервуванням можливих збитків на основі сформованої національної системи регулювання, методичних представленнях про переваги регулятора, особливостях обліку, банківського, цивільного й податкового законодавства.

Формування резервів потребує акумуляції певної частини ресурсів банку на спеціальних рахунках, наприклад, під нестандартну заборгованість - на контрактивних, з метою їх використання для компенсації втрат від неякісних банківських позичок. У зв'язку з тим, що процеси резервування безпосередньо пов'язані з формуванням банківських витрат і, отже, з питаннями оподаткування прибутку, сам механізм створення резервів має бути строго реґламентованим, оскільки є піднаглядним державним податковим органам та Національному банку України.

Розглядаючи проблеми резервування слід враховувати такі складові кредитного менеджменту: аналіз встановленого банком рівня втрат, адекватність та достатність фактично сформованих резервів під можливі втрати по позичкам, якість кредитних інструкцій, методик і процедур, попередній досвід по збиткам; зріст обсягу кредитного портфелю; повернення кредитів та практику їх стягнення; аналіз роботи зі збитковими активами.

В рамках розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Не здійснюється формування резерву за бюджетними кредитами, за кредитними операціями між установами в системі одного банку, а також за операціями фінансового лізингу, якщо об'єктом цих операцій є нерухоме майно.

У разі консорціумного кредитування резервуванню в провідному банку підлягає тільки та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком.

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як «під контролем», «субстандартні», «сумнівні», а також «безнадійні».

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, у якій враховується заборгованість.

Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Банки зобов'язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, у якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів банки зобов'язані здійснювати щомісячно в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання місячного балансу.

Розмір фактично сформованого резерву за кредитними операціями банків контролюється за даними місячного балансу.

Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.

На підставі класифікації валового кредитного ризику та врахування прийнятного забезпечення банк визначає чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування (табл. 4)

Таблиця 4. Коефіцієнти резервування за категоріями кредитних операцій

Категорія кредитної операції	Коефіцієнт резервування (за ступенем ризику)
Стандартна	1%
Під контролем	5%
Субстандартна	20%
Сумнівна	50%
Безнадійна	100%

Резерв під кредитні ризики розраховується та формується головним банком і його філіями. За повноту формування резервів відповідальність несе головний банк.

З метою реальної оцінки доходів і визначення розміру регулятивного капіталу банку встановлюється порядок формування та використання резерву під прострочені та сумнівні щодо отримання нараховані доходи за активними операціями банків.

Нараховані доходи за активними операціями банків вважаються сумнівними щодо отримання, якщо платіж за основним боргом прострочений понад 90 днів або проценти за ним прострочені понад 60 днів.

Банки зобов'язані формувати резерви незалежно від їх фінансового стану (прибуткової або збиткової діяльності) на всю суму прострочених понад 31 день і сумнівних щодо отримання нарахованих доходів.

Заборгованість за простроченими понад 31 день і сумнівними щодо отримання нарахованими доходами належить до нестандартної заборгованості.

Формування резерву під прострочені та сумнівні щодо отримання нараховані доходи банки здійснюють щомісяця в розмірі фактичної заборгованості за простроченими понад 31 день і сумнівними щодо отримання нарахованими доходами за станом на перше число місяця, наступного за звітним.

Контроль за повнотою сформованого резерву здійснюється за даними місячного балансу.

Резерв регулюється щоквартально, залежно від обсягів фактичної заборгованості та класифікаційної групи, до якої віднесено конкретну позику. Класифікаційна група визначається за оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку й оцінкою погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом і відсотками.

Створення резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями надає комерційним банкам можливість компенсувати неповернені кредити за рахунок коштів, що акумулюються відповідно до встановлених вимог, що носять обов'язковий характер.

Процес формування резерву починається з оцінки якості кредитного портфеля банку - класифікації кредитів[5].

В період фінансової кризи у зв'язку з незадовільним обслуговуванням боргу та пониженням класу позичальників банки змушені формувати значні обсяги резервів, що негативно впливає на фінансовий стан банку.

5. Реструктуризація кредитів для покращення якості кредитного портфеля

кредит резерв банківський реструктуризація

Світова фінансова криза, яка супроводжується посиленням тенденції зростання рівня проблемної кредитної заборгованості, викликала значне погіршення показників ліквідності в банківському секторі. Якщо раніше банки віддавали пріоритет реалізації застави та подальшій претензійно-позовній роботі, то тепер акценти зміщуються в зовсім іншому напрямі. Банкіри зрозуміли, що за наявності сучасної законодавчої бази продажу застави і навіть банкрутство позичальника далеко не завжди дають бажаний результат у вигляді повного повернення основної суми кредиту та відсотків по ньому. Основним методом управління проблемними кредитами, який застосовується в банківській практиці сьогодні, є реструктуризація кредитної заборгованості.

Термін «реструктуризація кредитної заборгованості» у сучасних дослідників зводиться до будь-яких змін в умовах погашення зобов'язань або до комплексу заходів, який припускає внесення змін і доповнень до умов фінансування позичальника.

Реструктуризацію кредитної заборгованості визначають як угоду кредитора з позичальником, що має труднощі з погашенням своїх зобов'язань по кредиту, про зміну початкових умов кредитування (терміну, валюти, графіка погашення та інших параметрів), унаслідок чого зменшується боргове навантаження на бюджет позичальника.

В банківській практиці виокремлюють два види реструктуризації, які відрізняються причинами виникнення та цілями банку, що й відображено на рисунку 8. Реструктуризації підлягає заборгованість, щодо якої банк має підтверджені достовірною документацією об'єктивні докази того, що позичальник не в змозі забезпечувати виконання чинних умов фінансування без внесення в них змін.

Реструктуризація заборгованості може проводитися в одній або комбінації з нижченаведених форм, які мають як позитивні, так і негативні сторони для позичальника (табл. 5).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 8. Види реструктуризації кредитної заборгованості

Таблиця 5. Форми реструктуризації кредитної заборгованості

Форма реструктуризації	Переваги	Недоліки
Пролонгація кредиту	Тимчасове зменшення боргового навантаження	Збільшення суми переплати по кредиту в цілому
Кредитні канікули
Зміна валюти зобов'язання	Зниження ризику банкрутства за умови девальвації національної валюти	Збільшення процентної ставки по кредиту
Тимчасове зниження процентної ставки	Тимчасове зменшення боргового навантаження	Збільшення суми переплати по кредиту в цілому. Необхідність регулярного подання до банку фінансової звітності
Додаткове фінансування	Позитивний грошовий потік	Збільшення суми переплати по кредиту в цілому
Отримання частки в бізнесі на розмір боргу (частини боргу)	Зменшення боргового навантаження	Можлива втрата контролю над компанією
Пошук стратегічного покупця боргу

Банки можуть пролонгувати кредит або надати кредитні канікули в тому разі, коли бачать у клієнта реальні перспективи щодо виходу із кризової ситуації. Ці форми реструктуризації дозволяють зменшити навантаження на бюджет позичальника, проте при цьому збільшиться сукупний обсяг переплати по кредиту.

Зміна валюти зобов'язання стала актуальною для валютних кредитів після стрімкої девальвації гривні, при цьому позитивним моментом для клієнтів є зниження ризику банкрутства. Переведення кредиту з іноземної валюти в гривню здійснюється за умови збільшення процентної ставки та за комерційним курсом банку на день операції, що є для позичальника негативним моментом.

Банк може запропонувати позичальнику, наприклад, щокварталу переглядати процентну ставку (залежно від його поточних фінансових показників). У цьому випадку позичальнику необхідно регулярно подавати до банку звітність, для того щоб фінансова установа могла оцінити платоспроможність боржника та змінити умови кредитування. Якщо банк погоджується тимчасово знизити процентну ставку по кредиту, то в майбутньому позичальнику доведеться платити за позикою набагато більше, ніж до реструктуризації, щоб відшкодувати недоотриманий банком прибуток.

Позитивним моментом у додатковому фінансуванні (наприклад, на завершальній стадії інвестиційного проекту) є позитивний грошовий потік, проте, як правило, додаткові ресурси дорожчі для клієнта, ніж основний кредит.

Такі форми проведення реструктуризації як, отримання частки в бізнесі на розмір боргу (частини боргу) та пошук стратегічного покупця боргу є відносно новими для банківського сектору України. Однак позитивний момент - зменшення боргового навантаження на бюджет позичальника - може супроводжуватися можливою втратою контролю над компанією. Також банк чи потенційний покупець, як правило, оцінює пакет акцій боржника набагато дешевше за ринкову вартість.

На практиці вітчизняні банки частіше використовують перші три форми реструктуризації проблемної кредитної заборгованості. Найприйнятнішим варіантом завжди вважається такий перегляд умов кредитного договору, який дає і банку, і його клієнту шанс на відновлення нормальної діяльності. Але при цьому необхідно завжди пам'ятати про основну мету, яка полягає в максимізації ймовірності повного повернення коштів банку.

Сьогодні в Україні склалася критична ситуація із поверненням кредитів, взятих в іноземній валюті, через нестабільність валютного курсу, що зобов'язує банки шукати різні способи реструктуризації боргів. В умовах фінансової кризи зміна умов кредитування дасть змогу позичальникам не позбутися цінностей, придбаних у кредит, а банкам - зменшити зростання кількості проблемних позик та продовжувати отримувати доходи.

Список джерел

1. Александров А.Ю. Управление проблемными активами в кризисных условиях / А.Ю. Александров // Проблемы современной экономики - 2009. - №1 (29). - С. 213-217.

2. Банковское дело. Экспресскурс: учебное пособие / кол. авторов; под ред. О.И. Лаврушина. - 3е изд., перераб. и доп. - М.: КНОРУС, 2009. - 352 с.

3. Банковское кредитование инвестиционных проектов в промышленности: монография / Б.В. Воронцов, А.М. Колесников; ГУАП. - СПб., 2007. - 132 с.

4. Бугель Ю. Напрями удосконалення сучасних методів управління банківським кредитним портфелем // Галицький економічний вісник. - 2010. - №2 (27). - С. 157.

5. Васюренко О.В. Банківські операції: навч. посібник / О.В. Васюренко. - 6 те вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2008. - 318 с. - (Вища освіта ХХІ століття).

6. Вовчак О.Д. Кредит і банківська справа: підручник / О.Д. Вовчак, Н.М. Рущишин, Т.Я. Андрейків. - К.: Знання, 2008. - 564 с.

7. Гадкавий І. В. Банківське кредитування суб'єктів господарювання та напрями мінімізації їх ризику // Формування ринкових відносин в Україні - 2009. - №7. - С. 24-29.

8. Кирьянов М. Зарубежный опыт работы с проблемными кредитами / М. Кирьянов // Банковское дело. - 2009. - №1. - С. 66-68.

9. Коваленко В.В., Коренєва О.Г., Крохмаль О.В. Банківська криза та інструменти антикризового управління // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - №2. - С. 73-81.

10. Лаврушин О.И. Банковское дело: современная система кредитовання: учебное пособие / О.И. Лаврушин, О.Н. Афанасьева, С.Л. Корниенко; под ред. засл. деят. науки РФ, дра экон. наук, проф. О.И. Лаврушина. - 3е изд., доп. - М.: КНОРУС, 2007. - 264 с.

11. Ларіонова К.Л., Гаращук О.М. Теоретичні засади дослідження поняття та сутності кредитних ризиків банківської діяльності // Наука й економіка. - 2009. - №4 (16). - т. 1. - С. 74.

12. Маслова К. І. Гроші та кредит: [підручн.] / за ред. К. І. Маслова., П.С. Александрова. - К.: КНЕУ, 2005. - 458 с.

13. Міщенко В. Шляхи подолання фінансово-економічної кризи в Україні // Вісник НБУ. - 2009. - №2. - С. 37.

14. Мэйс Э. Руководство по кредитному скорингу / Э. Мэйс. - М.: Изд. Гревцова, 2008. - 464 с.

15. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків: Постанова Правління НБУ №279 від 06.07.2000 р. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

16. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку: підручник / Л.О. Примостка. - 2 ге вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2004. - 468 с.

17. Примостка Л.О. Управління банківськими ризиками: навч. посібн. / Л.О. Примостка. - К.: КНЕУ, 2007. - 616 с.

18. Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів: Постанова НБУ від 06 серп. 2009 р. №461 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi? nreg=v046150009>.

19. Сошина В. Реструктуризация со множеством неизвестных / В. Сошина // Банковское обозрение. - 2009. - №3. - С. 68-72.

Размещено на Allbest.ru