Главная
База знаний "Allbest"
Банковское, биржевое дело и страхование
Аналіз діяльності АТ "УкрСиббанк" у сфері кредитних відносин
Аналіз діяльності АТ "УкрСиббанк" у сфері кредитних відносин
Організація банківського кредитування підприємств малого і середнього бізнесу. Види банківських кредитів. Проблеми кредитування малого бізнесу в Україні. Аналіз кредитних операцій, структури кредитного портфеля банку на прикладі АТ "УкрСиббанк".
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 22.06.2011 |
| Размер файла | 3,9 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- Розділ І. Організація банківського кредитування підприємств малого і середнього бізнесу
- 1.1 Сутність та види банківських кредитів
- 1.2 Проблеми кредитування малого бізнесу в Україні
- 1.3 Світовий досвід банківського кредитування
- 2. Аналіз діяльності ат "укрсиббанк" у сфері кредитних відносин
- 2.1 Загальні відомості про банківську установу
- 2.2 Аналіз кредитних операцій банківської установи
- 2.3 Аналіз структури кредитного портфеля банку
- Розділ ІІІ. Шляхи удосконалення процесів кредитування підприємств малого і середнього бізнесу
- 3.1 Фінансування підприємств малого і середнього бізнесу в умовах фінансової кризи
- 3.2 Рейтингова оцінка банків з позиції умов надання кредитів малим підприємствам
- 3.3 Застосування методу регресійного аналізу до процессу аналізу банківського кредитування малого та середнього бізнесу
- Список літератури
- Додатки
Вступ
З переходом до ринкових умов господарювання змінювався склад як кредиторів, так і позичальників. Основними кредиторами стали комерційні банки, у тому числі колишні державні. А позичальниками дедалі більше ставали приватні та колективні підприємства, приватні підприємці та окремі громадяни. Звичайно, здійснювалось кредитування і підприємств державної форми власності. Значні зміни стали відбуватись у формах і видах кредитів, особливо в методах кредитування. Від кредитування численних окремих об'єктів, передбачених банківськими інструкціями в радянський час, комерційні банки перейшли до кредитування суб'єктів, турбуючись насамперед про свої доходи і повернення кредиту. Замість досить складного порядку кредитування, який передбачав значні особливості для підприємств окремих галузей чи підгалузей економіки, кредитування почало здійснюватись в основному на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємств.
Якщо в перші роки державної незалежності України кредитування населення на споживчі потреби було майже повністю припинено, то уже приблизно з 1996 р. споживчий кредит почав поступово відновлюватись і набувати розвитку. В Україні після затвердження у вересні 1993 р. Указом Президента України Тимчасового положення про кредитні спілки в Україні почали створюватися кредитні спілки, які стали займатися взаємокредитуванням громадян. Широко розгорнулось кредитування населення під заставу рухомого майна ломбардами та нерухомого - комерційними банками. Повільно, але все-таки зростав продаж торговельними організаціями товарів населенню з розстрочкою платежу. Все більшого розмаху отримувало кредитування будівництва і придбання житла населенням, у тому числі пільгового для окремих категорій населення, коли частину витрат брала на себе держава або місцеві органи влади. Щоправда, темпи такого кредитування стримувались відсутністю законодавства про іпотеку. У 2000 р. уперше почали надаватись кредити талановитій молоді на період навчання у вищих закладах освіти.
Таким чином, з розвитком товарного виробництва кредит стає обов'язковим атрибутом господарювання. За останні роки в Україні відбулись і відбуваються глибокі економічні зміни, зумовлені процесами розбудови ринкової економіки. У спадок від Радянського Союзу нам залишилися підприємства, що потребують капітальних вкладень для свого належного функціонування і зайняття місця на ринку товарів та послуг. В умовах ринкової економіки найбільша питома вага у складі джерел фінансування капітальних вкладень (у тому числі у підприємств державної форми власності) належить власним фінансовим ресурсам підприємств. Це головним чином прибуток та інші кошти підприємств, які мають назву децентралізованих джерел капітальних вкладень. До складу децентралізованих належать також капіталовкладення за рахунок банківських кредитів, якщо вони надаються на основі кредитних угод між підприємствами і комерційними банками.
Довгострокові кредити банки надають тим підприємствам, у котрих немає або недостатньо власних коштів на розвиток виробництва (розширення, реконструкцію, технічне переоснащення), інфраструктури (житлове, соціально-культурне й інше будівництво). Розмір кредиту визначається як різниця між вартістю будівництва і сумою власних коштів, що спрямовуються на це будівництво.
Актуальність обраної для написання теми бакалаврської роботи зумовлює той факт, що у наш час все більше зростає роль цивільно-правового регулювання кредитних відносин. Дане питання має бути належним чином врегульоване між сторонами при укладені кредитної угоди.
Для досягнення поставленої мети було використано як законодавчу базу, так і наукові та літературні джерела. Серед літературних джерел, звернення до яких робилося найчастіше можна відзначити праці: Бандурка О.М., Коробова М.Я., Орлова П.І., Петрова К.Я. “Фінансова діяльність підприємства”, Савлука М.І. “Гроші та кредит”, Івасіва Б.С. “Гроші та кредит”, Кірейцева Г.Г. “Фінанси підприємств”, та інші [18].
Метою дипломної роботи стало вивчення ряду питань - поняття банківського кредитування підприємств, порядку надання банківського кредиту, кредитного договору.
Об'єктом дослідження є процес видачі кредитів підприємствам банками.
Предметом дослідження є грошові відносини, які виникають в процесі видачі кредитів підприємствам банками.
Інформаційною базою є законодавчі акти України, документи нормативного і методичного характеру Національного банку України, що стосуються досліджуваної проблеми, матеріали періодичної преси, бухгалтерська і фінансова звітність ПАТ "УкрСиббанк" за 2007-2009 рр. і його аналітичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в поглибленні обґрунтування теоретичних положень кредитування підприємств банками та вдосконаленні системи контролю та перевірки фінансової звітності позичальників.
Розділ І. Організація банківського кредитування підприємств малого і середнього бізнесу
1.1 Сутність та види банківських кредитів
За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Щодо цього він поступається хіба що тільки категорії грошей. Тому в економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо питань, пов'язаних із сутністю та роллю кредиту. Ці дискусії тривають і досі. Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:
а. ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює виштовхування з кредиту його економічного змісту;
б. ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає. Він покладений в основу висвітлення сутності кредиту і в моїй роботі. [7, c.83-84]
За своєю сутністю кредит - це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію - кредит.
Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:
учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести економічну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Без цього вони не зможуть набути статусу ні кредитора, ні позичальника. Щоб стати кредитором, економічний суб'єкт повинен накопичити у власності певну суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати позичальником, суб'єкт повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу;
кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній. Інакше ці відносини будуть згасати і розриватися, тобто втратять здатність до розвитку. Економічна самостійність суб'єктів, добровільність, рівноправність та взаємна вигода роблять кредитні відносини внутрішньо адекватними ринковим відносинам, зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах;
кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові. Незмінність власника в кредитних відносинах вимагає особливо чіткого і дійового правового їх оформлення, щоб захистити інтереси власника. Якщо такий захист не забезпечується правовими засобами, то кредитні відносини втрачають свої визначальні ознаки і перетворюються в щось інше, ніж кредит. У цьому зв'язку інтереси кредитора для правового захисту є більш пріоритетними, ніж інтереси позичальника;
кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються назад у висхідне положення. Можливість їх неповернення робить позицію кредитора у цих відносинах досить вразливою, ризикованою'. Для захисту своїх позицій кредитори повинні мати переважні права при визначенні доцільності кредитування та розміру плати за кредит. [7, c.87-89]
Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з іншими економічними категоріями - грошима, фінансами, торгівлею, капіталом та ін. Зокрема, всі вони є вартісними категоріями, обслуговують рух вартості в процесі відтворення. Вони тісно переплітаються між собою функціонально. Так, гроші як засіб платежу з'явилися на ґрунті кредитних відносин. Вони успішно обслуговують їх і нині. Кредит у функції перерозподілу вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку торгівлі. Особливо тісно пов'язаний кредит з грошима, і цей зв'язок дедалі посилюється в міру розвитку суспільного виробництва й ускладнення економічних відносин.
Водночас кредит - це цілком самостійна категорія, що функціонує поряд з іншими категоріями, не замінюючи жодної з них і не поступаючись їм сферою свого призначення.
Від грошей (як грошей) кредит відрізняється такими рисами:
1. у них різний склад суб'єктів-носіїв відповідно грошових і кредитних відносин: у першому випадку ними є продавець і покупець, у другому - кредитор і позичальник, які можуть не збігатися;
2. у них різний характер руху вартості: в суто грошових відносинах має місце зустрічне, еквівалентне переміщення двох різних форм вартості - товарної і грошової, а в кредитних відносинах - нееквівалентне переміщення вартості в грошовій або в товарній формі;
3. у них різне суспільне призначення в процесі відтворення. Гроші призначені забезпечити реалізацію споживної вартості і довести її до кінцевого споживача. Вони також є засобом накопичення реалізованої вартості. Кредит призначений задовольняти тимчасові потреби в додаткових коштах одних економічних суб'єктів та сприяти вигідному розміщенню вільних коштів - для других. Навіть якщо кредит здійснюється в грошовій формі, таке його іманентне призначення від цього не змінюється. І навпаки, якщо кредит (замість грошей) забезпечує доведення виробленої вартості до кінцевого споживача (продаж товару з відстрочкою платежу), він не замінює грошей в реалізації цієї вартості:
коли настає строк погашення кредиту, тільки гроші можуть забезпечити еквівалентний платіж за товар, хоч виступає він у формі погашення боргу;
4. кредит за сферою використання є більш "вузькою" категорією, ніж гроші. Гроші обслуговують реалізацію всього ВВП (крім бартеру), розподіл і перерозподіл його вартості, а кредит обслуговує рух тільки частини ВВП у процесі відтворення. Тому учасниками грошових відносин є всі юридичні і фізичні особи суспільства, а кредитних відносин - тільки певна частина їх;
5. рух грошей від одного економічного суб'єкта до іншого (у не кредитних відносинах) завжди супроводжується зміною власника відповідної вартості, представленої грошима: право власності на гроші переходить від платника до одержувача. При кредитному переміщенні вартості власником її завжди залишається кредитор. Навіть продаючи товари у кредит, продавець зберігає за собою право власності на них, яке підтверджується поверненням вартості при погашенні боргу покупцем. Зокрема, завдяки широкому розвитку кредиту гроші набувають ще одного статусу - статусу капіталу, і їх суспільне призначення роздвоюється на гроші і на капітал. [8, c.105-113]
Отже, кредит і гроші - це дві самостійні економічні категорії, кожна з яких має своє специфічне призначення, сферу використання та характер руху вартості. Для конкретизації сутності кредиту потрібно розглянути окремі елементи кредитних відносин. Ними є об'єкти та суб'єкти кредиту. Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку одним суб'єктом іншому. Суб'єкти кредиту - це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту (рис.1).
кредитування малий середній бізнес
Рис.1. Структура кредитних відносин
Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями.
Залежно від суб'єктів кредитних відносин прийнято виділяти банківський кредит, державний кредит, міжгосподарський (комерційний) кредит, міжнародний, особистий (приватний) кредит. У банківському кредиті суб'єктами кредитних відносин (одним чи обома) є банк, у державному кредиті - держава, що виступає переважно позичальником. У міжгосподарському (комерційному) кредиті обома суб'єктами є господарюючі структури, у міжнародному кредиті - резиденти різних країн. В особистому (приватному) кредиті одним із суб'єктів є фізична особа.
За такого критерію класифікації одна і та сама позичка може бути віднесена до кількох видів кредиту. Наприклад, банківська позичка сімейному господарству може належати до банківського кредиту і до особистого (приватного).
Тому неправомірно протиставляти товарну форму кредиту грошовій як менш розвинену, менш прогресивну. Відмінності між ними зводяться переважно до сфер і обсягів застосування - грошова форма застосовується значно ширше, ніж товарна, оскільки перерозподіл вартості, що забезпечується кредитом, здійснюється переважно в грошовій формі.
Залежно від сфери економіки, у яку спрямується позичена вартість, можна виділити:
а. виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі, тобто на виробничі цілі;
б. споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання.
На перший погляд, складається враження, що тільки виробничий кредит відповідає всім закономірностям руху кредиту, оскільки в результаті його використання створюється нова вартість і передумови для повного повернення позиченої вартості кредитору. У сфері ж особистого споживання позичена вартість знищується, "проїдається" і тому тут не створюються передумови для її зворотного руху як ключової ознаки кредиту. Отож, споживчий кредит, здається, можна вважати аномалією. Проте це не так. Особисте споживання, "знищуючи" вартість предметів споживання, забезпечує підтримку та зростання вартості робочої сили, продаж якої на ринку створює джерело повернення позиченої вартості кредитору. Тому і споживчий кредит цілком відповідає усім закономірностям руху кредиту.
За терміном, на який кредитор передає вільну вартість у користування позичальнику, виділяються короткострокові (до одного року), середньострокові (до п'яти років) та довгострокові (понад п'ять років) кредити. Як зазначалося вище, в основі такого поділу кредиту на види лежить тривалість кругообороту капіталу, у формуванні якого бере участь позичена вартість.
За галузевою спрямованістю кредиту виділяються такі його види:
кредити в промисловість;
кредити в сільське господарство;
кредити в торгівлю;
кредити в будівництво, особливо в житлове будівництво;
кредити в інші галузі.
Класифікація кредиту за галузевою спрямованістю має практичне значення. Воно проявляється в тому, що в кожній галузі є істотна специфіка кругообороту капіталу, яка обумовлює адекватну організацію самого кредитного процесу.
Залежно від цільового призначення кредиту можна виділяти такі його види:
кредит на формування виробничих запасів (сировини, матеріалів, паливно-мастильних матеріалів, тари тощо);
кредит у витрати виробництва (сезонні витрати у рослинництві та тваринництві в сільському господарстві; сезонні витрати на виготовлення торфу, на лісозаготівлі, на ремонтні роботи;
на виготовлення продукції з тривалим циклом виробництва - житлових будинків, літаків, кораблів тощо);
кредит на створення запасів готової продукції (залишки на складах виробничих підприємств, запаси на складах торговельних організацій тощо);
кредити, пов'язані з виникненням тимчасових розривів у платежах, коли економічні суб'єкти повинні здійснювати платежі, а призначені для цього кошти не надійшли чи надійшло їх мало (виплата заробітної плати, розрахунки з постачальниками, з бюджетом тощо). [4, c.183-190]
За організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок можна виділяти такі види кредиту:
забезпечений і незабезпечений;
прямий і опосередкований;
строковий і прострочений, пролонгований;
реальний, сумнівний, безнадійний;
платний, безплатний.
Кожний із видів кредиту характеризує певну грань його внутрішньої сутності, а в сукупності вони дають чітке уявлення про складну структуру кредиту і процес його руху в межах товарної і грошової форм.
1.2 Проблеми кредитування малого бізнесу в Україні
Головною проблемою вітчизняних підприємницьких структур є недолік фінансових ресурсів для підтримки і розвитку власного бізнесу. В структурі джерел фінансування питома вага власних фінансових ресурсів в середньому становить 35-40%. Тобто, ні прибуток, ні амортизаційні відрахування як джерела фінансових ресурсів не є суттєвим, і малі підприємства потребують значної мобілізації залучених фінансових ресурсів. У структурі зовнішніх джерел фінансування найбільшу питому вагу становить кредиторська заборгованість (49-54%), довгострокові і короткострокові кредити банків (5-7%). Така структура зовнішніх джерел формування фінансових ресурсів не є оптимальною, якщо брати до уваги, що в країнах з розвинутою ринковою економікою кредиторська заборгованість малих підприємств становить 15-20%, а кредити банків і інші позикові кошти - 45-55% [12, c.348-349].
Одним з ринкових шляхів вирішення фінансових проблем суб'єктів вітчизняного малого підприємництва є підтримка їх діяльності через розвиток послуг мікрокредитування, які можуть надаватися комерційними банками і небанківськими фінансово-кредитними установами (небанківськими мікрофінансовими організаціями - МФО).
Основними споживачами послуг з програм мікрокредитування є торгові підприємства з швидким обігом грошей (від 56% до 90% кредитного портфеля в різних банках).
Конкуренція на ринку мікрокредитування дуже низька (практично відсутня) і здебільшого банкам доводиться конкурувати не між собою, а з приватними кредиторами, які не вимагають застави і розкриття фінансової інформації.
До чинників, які стримують розвиток банківського мікрокредитування в Україні відносяться:
неактивність банків у наданні послуг мікрокредитування (в структурі кредитування банків малий бізнес займає близько 2%);
низький рівень попиту на ці послуги з боку дрібних підприємців;
невисока рентабельність цього виду бізнесу для банків.
Так, за кредитними лініями ЄБРР і НУФ українські банки-партнери одержують ресурси за ставками в діапазоні від Lіbor +1,5% до Lіbor +3% (тобто 5-8%). Кредити малому бізнесу за цією програмою надаються в середньому за ціною 15-18% у валюті і 20-25% в гривні. Таким чином, маржа вітчизняних банків близько 7%. За оцінками банкірів, мікрокредитування на сьогодні має „сумнівну прибутковість”, і займаються ним банки тільки з метою „забити" за собою частку цього перспективного ринку. Зокрема, на сьогодні на місяць видається в середньому близько 6-ти мікрокредитів і середній розмір такого кредиту становить 5 тис. дол. Таким чином, один кредитний експерт (при роботі з іноземними кредитними ресурсами) заробляє для банку близько 1500 дол. на місяць. Ці кошти здебільшого йдуть на оплату послуг самого експерта й інші операційні та невигідні витрати. В той же час, за оцінками банкірів, рентабельними цей бізнес стане тоді, коли один фахівець видаватиме 10-15 мікрокредитів на місяць.
Враховуючи чинники, які стримують зростання масштабів мікрокредитування в Україні, активізація і розвиток такого сегменту українського кредитного ринку можлива при підвищенні рівня пропозиції мікрокредитних послуг [7, c.304].
Потенціал розвитку малого й середнього бізнесу в Україні далеко не вичерпаний. За світовою статистикою, у розвинених країнах кількість суб'єктів малого й середнього бізнесу (МСБ) становить близько 500-700 підприємств на 10 тис. населення. У нас же цей показник коливається на рівні 50-60 компаній. Свій внесок у розвиток цього сектора економіки могли б зробити й банки. Найбільш запитаною послугою для підприємців є фінансування, адже для розвитку бізнесу, зазвичай, необхідні додаткові ресурси. Однак на сьогодні тільки десята частина банків має спеціальні кредитні програми для роботи з цим клієнтським сегментом, не кажучи вже про комплексне обслуговування його потреб.
У ринкових країнах майже 50% малих підприємств теплять крах у перший же рік своєї роботи. Тому для підвищення життєздатності малого бізнесу в ринкових країнах діє розгалужена інфраструктура його підтримки, яка складається з мережі дорадчих органів, консультаційно-інформаційних установ, бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків. [13, c.72-75]
Однак, при цьому, особливим видом інфраструктурної підтримки є напрям державного фінансово-кредитного регулювання розвитку малого і середнього бізнесу - особливий режим фінансової підтримки цього економічного сектора з боку банківської системи та розгалуженої мережі небанківських фінансових установ, а також застосування конструктивних і гнучких методів фінансової підтримки - фінансового лізингу, венчурного фінансування. В Канаді для надання позик малим підприємствам існує понад 200 центрів розвитку.
По суті держава має методично делегувати оперативні функції з фінансової підтримки малого і середнього бізнесу банківським установам та небанківським фінансовим інститутам, розбудовуючи відносини з ними на засадах ділового партнерства. Але, як відомо, вітчизняна банківська система - це ще не кінцевий результат, а процес розвитку. Для неї характерний низький рівень капіталізації, механізмів та інструментів управління ризиками, планування та стратегії розвитку, а також високі собівартість банківських операцій та рівень необґрунтованих витрат. Успішність банківського бізнесу, як і будь-якого іншого, залежить від якості й ціни виробничих ресурсів і продуктів, які повинні бути якомога якіснішими і дешевшими. Сьогодні ж параметри банківських операційних ресурсів мають зворотньо протилежний характер - вони надто дорогі і неякісні. В структурі кредитних ресурсів переважають дорогі залучені кошти, низька рентабельність активів. Низьким є також рівень банківського менеджменту та корпоративного управління. І ще одна ознака, яка також створює бар'єр для кредитного партнерства між великими комерційними банками та сектором малого і середнього бізнесу в Україні, - обмеженість спектру і обсягів банківських кредитних послуг. Сьогодні для вітчизняної банківської системи характерний ще надто обмежений асортимент банківських послуг. Якщо у розвинених ринкових країнах він складає до трьохсот видів фінансових послуг, то в Україні він значно менший.
Малі підприємства в Україні працюють у середовищі підвищеного ризику і невизначеності через нестачу кадрів, які можуть професійно займатися бізнес-плануванням, прогнозуванням та управлінням фінансовими ресурсами. Задовольнити їхні потреби можуть фахівців банківської установи, які здатні дати об'єктивну фінансово-економічну оцінку перспектив розвитку конкретного бізнес-проекту, взяти на себе вищі ризики кредитування і запропонувати такий комплекс послуг, якого потребує сектор малого бізнесу.
Як свідчить світовий досвід, і в країнах з перехідною економікою, і в країнах розвиненого ринку комерційні банки не зацікавлені в кредитуванні малого і середнього бізнесу власними коштами через високий ризик операцій. Навіть в таких економічно розвинених країнах, як, наприклад, Німеччина, фінансова підтримка малого і середнього бізнесу здійснюється за рахунок державних коштів, управління якими доручено банкам сприяння розвитку економіки, що об'єдналися в групу KfW [9, c.87].
Комерційні банки природно зацікавлені у нормативно-процедурному удосконаленні фінансово-кредитного обслуговування малого і середнього бізнесу. Тут діє економічний інтерес. Адже банк - це також суб'єкт підприємницької діяльності і його бізнес залишається обмеженим, якщо він самостійно не в змозі забезпечити нормальних умов для кредитування своїх потенційних привабливих клієнтів. Фінансові експерти практично в один голос стверджують, що сьогодні необхідні системні заходи у вигляді спеціалізованої програми удосконалення державної фінансової підтримки малого і середнього бізнесу, що дасть можливості вирішити весь спектр проблемних питань на системному рівні.
Для вирішення проблем мікрокредитування насамперед необхідно реформувати саму структуру банківського сектора. Світовий досвід свідчить, що банківський сектор, що складається з двох ланок - центрального банку і комерційних банків, не в змозі забезпечити середньострокового і довгострокового кредитування малих і середніх клієнтів. Для цього необхідно між цими двома рівнями побудувати певний буфер - банк другого рівня, спеціальну кредитну установу, яка за рахунок державних коштів здійснюватиме режим кредитування з метою сприяння розвитку, а не отримання комерційного прибутку. І робитиме це шляхом рефінансування комерційних банків, не створюючи їм конкуренції, а навпаки, підтримуючи їх фінансову базу.
Таким чином будується цілий управлінський ланцюг: держава обирає пріоритетні сфери, галузі й економічні сектори для сприяння їх розвитку - спеціалізовані кредитні установи розробляють відповідні інструменти фінансово-кредитного регулювання й розподіляють бюджетні фінансові ресурси - комерційні банки, як підрядники, виконують держзамовлення і ефективно вкладають кредитні ресурси згідно із стратегічно визначеними пріоритетами. Цей кредитний ланцюжок дає можливість ефективно здійснювати фінансово-кредитне регулювання та перерозподіляти між усіма його ланками традиційно високі ризики кредитування малого бізнесу, які не відважуються брати на себе комерційні банки, природно намагаючись мінімізувати ризики.
Крім того, необхідно підвищити правову захищеність кредиторів та створити інституційну мотивацію залучення комерційних банків до кредитування малого і середнього бізнесу. Українські банки не відважуються будувати кредитні відносини з малим і середнім бізнесом насамперед через недостатню захищеність своїх прав, високу степінь ризиків та значну вартість фінансових ресурсів при кредитуванні малого і середнього бізнесу, які є дорожчими ніж у випадку кредитування великого бізнесу. В умовах обмеженості власних і залучених фінансових ресурсів банки, природньо, більше зацікавлені у співпраці з кількома великим клієнтами замість багатьох малих, собівартість обслуговування яких значно вища. Не має також механізмів плаваючої процентної ставки за довгостроковими кредитами та важелів зміни ставок у випадках зростаннях темпів інфляції. Не зважаючи на помітну за останні роки тенденцію до зниження, кредитні ставки комерційних банків усе ще майже втричі перевищують дисконтну ставку НБУ. [3, c.84]
З метою зменшення адміністративних та оперативних витрат комерційних банків необхідно запровадити режим пільгового оподаткування прибутку комерційних банків, що кредитують малий бізнес, та знизити нормативи обов'язкового резервування для банків, яки здійснюють кредитування підприємств малого і середнього бізнесу. У Німеччині до податкових пільг у банківському секторі належать спеціальні норми амортизаційних відрахувань; створення резервів прибутку, що не оподатковуються; інвестиційні надбавки, які виплачуються податковими установами.
Треба зазначити, що кожна проблема, кожен негативний фактор розвивається на основі нормативного підґрунтя. Зокрема, необхідно створити правові засади для здійснення мікрокредитування, розвитку страхових кооперативів, скасувати вимоги до обов'язкової оцінки застави та страхування стосовно кредитів для малого і середнього бізнесу; звільнити суб'єктів малого і середнього бізнесу від сплати ПДВ під час лізингових операцій; звільнити банківську установу від сплати ПДВ при придбанні об'єкту для подальшої його передачі в лізинг фізичній особі.
Наприклад, сьогодні суттєвим елементом незахищеності прав кредиторів й те, що окремі дії позичальника, які обмежують права кредитора, досі не класифікуються як правове порушення. Так, у Кримінальному кодексі не передбачено статті, яка визначала б відповідальність фізичних осіб за такі дії: надання свідомо неправдивої інформації; здійснення дій, спрямованих на самовільну продажу або пошкодження предмету застави; ухилення від оплати боргу; перешкоджання потенційним покупцям оглянути майно перед проведенням аукціону з його продажу. Ускладнюють процедури банківського кредитування малого і середнього бізнесу також високі тарифи за послуги нотаріального посвідчення договорів застави і договорів купівлі-продажу нерухомого майна, які необхідно зменшити.
З іншого боку, необхідно закласти в нормативну базу НБУ, яка регулює діяльність банків, стимули для того, щоб вони, як суб'єкти господарювання, були економічно зацікавлені у активізації кредитування малого і середнього бізнесу [8, c.214].
Поряд з цим невід'ємним елементом фінансового сектора в Україні мають стати спеціалізовані неприбуткові та інші мікрокредитні організації, які мають займатися питаннями мікрокредитування і надати фінансову підтримку бізнесу особливо на етапі його становлення й відтворення.
В Україні вже працюють спеціалізовані державні фонди, задіяні в реалізації відповідних цільових державних програм, але низький рівень їхньої ефективності зумовлений різними факторами: відсутністю фінансових ресурсів, технологій роботи, недосконалістю і безсистемністю розроблених заходів державних цільових програм та фінансово-організаційної методики їх впровадження. Необхідно переорієнтувати алгоритм їхньої діяльності на основі новітніх методик державної підтримки малого бізнесу. Оскільки такі державні програми є важливим інструментом державного регулювання, до розробки та провадження їхніх заходів необхідно широко залучати спеціалізовані експертні групи, громадські об'єднання підприємців та суб'єктів підприємницької діяльності.
1.3 Світовий досвід банківського кредитування
Серед найактуальніших питань становлення ринкової моделі господарювання - належне фінансове обслуговування малого й середнього підприємництва.
Відомо, що й суб'єкти малого бізнесу мають обмежені власні ресурси. Отримати кредити важко з багатьох причин, серед них - незацікавленість комерційних банків у видачі мікрокредитів, складна процедура прийняття банками відповідних рішень, відсутність у суб'єктів малого підприємництва майна, що може бути заставою.
Різні аспекти банківського кредитування малого й середнього бізнесу постійно перебувають у полі зору вітчизняної та зарубіжної економічної науки. Істотний внесок у розроблення теоретичних і практичних аспектів окреслених проблем внесли В. Балюк, О. Білоус, О. Вовчак, М. Крупка, А. Мороз, С. Реверчук, С. Савлук, Я. Чайковський, Н. Шелудько.
Уперше в історії економічної думки суть підприємництва як господарської діяльності, спрямованої на одержання доходу, розглянув англійський економіст і банкір Річард Кантильйон (1680-1734). Саме Кантильйон став першим теоретиком управління підприємством. Вивчивши господарську роль підприємця, він дійшов висновку, що саме ця категорія людей є "головним рушієм економіки" [12, c.52].
Услід за Кантильйоном власну теорію підприємництва й управління виробництвом розвинув видатний французький учений-економіст Жан-Батист Сей (1767-1832). На його думку, підприємець - активний, цілеспрямований, освічений, талановитий винахідник, прогресивний землероб, промисловець чи смілива ділова людина, яка готова йти на ризик заради зростання багатства [12, c.77].
На основі ідей Жана-Батиста Сея про підприємця як новатора, носія технічного прогресу в 30-40-х роках ХХ століття відомий австрійський теоретик Йозеф Шумпетер (1883-1950) розробив власну теорію підприємництва. Саме Й. Шумпетера у світовій економічній думці вважають класиком у вивченні цього питання.
Підприємцями Й. Шумпетер називає "господарські суб'єкти, функцією яких є саме здійснення нових комбінацій і які виступають його активним елементом". У цьому він убачає "основоположну функцію", що робить їх відмінними від інших господарських суб'єктів. Відповідно до цієї тези Й. Шумпетер вважає, що підприємницька діяльність притаманна не тільки ринковій економіці.
Підприємець може бути керівником державного підприємства в будь-якій суспільній формації, землевласником чи вождем племені. Тобто постать підприємця вимальовується як позаісторична. У межах ринкової економіки підприємець необов'язково має бути фабрикантом. Підприємницькі функції виконують також і селянин, і ремісник, і представники вільних професій, різних прошарків суспільства. Але тільки в умовах ринкової економіки підприємець "існує як специфічне соціальне явище" [12, c.233].
Немає сумніву, що особа підприємця є центральною в ринковій економіці. Саме з підприємницькою діяльністю насамперед пов'язують прогрес сучасного суспільства, динамізм економічної системи. Саме підприємцеві економічна система зобов'язана прогресом, здійсненням нової нетрадиційної комбінації чинників виробництва. Тож цілком слушною є спроба визначити роль і функції підприємця в сучасному світі й, зокрема, в розвитку малого бізнесу.
"Бути підприємцем, - пише Й. Шумпетер, - робити не те, що роблять інші. Підприємець руйнує старий традиційний кругообіг заради становлення нового, який забезпечує динамізм економічній системі. Аби бути здатним до виконання підприємницької функції, індивід мусить володіти низкою специфічних рис, як-от: гострота бачення, вміння йти вперед наодинці, йти невторованою дорогою, мати ініціативу, авторитет, дар передбачення, вплив на інших людей". Підприємець, за Й. Шумпетером, "революціонер в економіці й невільний зачинатель соціальної й політичної революції" [12, c.233].
У сучасній світовій практиці носієм новаторської ідеї постає індивід, який розробляє її самостійно або в колективі однодумців. Обов'язковою тут є умова не обмежуватися лише розробкою ідеї, а, надавши їй комерційного характеру, втілити в життя. Організаційні форми підприємницької діяльності в сучасній ринковій економіці можуть бути дуже різні. В економічній галузі провідне місце посідає ділова фірма, організована як одноосібне підприємство, товариство (партнерство), корпорація.
Мале підприємництво - це особлива форма економічної активності, яка передбачає: орієнтацію на досягнення комерційного успіху; інноваційний та ризикований характер діяльності; перспективність, спрямованість на подальший розвиток, розширення масштабів і сфери діяльності; свободу та самостійність суб'єктів у прийнятті управлінських рішень та здійсненні бізнесу; майнову відповідальність підприємців за результати господарювання; постійний характер господарської діяльності, укладення регулярних, а не одноразових угод [13, c.12].
Мале підприємництво є певним стилем (типом) господарської поведінки, представникам якого притаманні: динамічність, ініціативність, підприємливість, цілеспрямованість, наполегливість у здійсненні задумів, творче ставлення до справи, пошук нетрадиційних рішень і нових способів дій, готовність до ризику, вміння управляти, оперативність, орієнтація на потреби споживачів та їхню поведінку на ринку, комунікативність.
Головною метою малих підприємств зазвичай є отримання прибутку, проміжними цілями - щонайповніше задоволення споживчого попиту на товари та послуги, зміцнення позицій на ринку, обслуговування певної групи клієнтів (сегмента ринку).
Загальновизнані переваги малого бізнесу - мобільність, здатність швидко пристосовуватися до змін споживчого попиту, гнучкість, раціональна організаційна структура підприємства, оперативність освоєння випуску нової продукції малими партіями, невеликі експлуатаційні витрати [12, c.235].
Мале підприємництво як самостійний і незамінний елемент ринкової економіки істотно впливає на структурну перебудову в економіці країни, робить певний внесок у збільшення загальних обсягів виробництва, роздрібного товарообігу, сприяє економії та раціональному використанню ресурсів, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції та усунення монополізму в здійсненні підприємницької діяльності, забезпечує стимули до інноваційних процесів та високоефективної праці.
Світовий досвід показує, що малий і середній бізнес фінансується переважно невеликими банківськими установами: земельними банками й ощадними касами, банками взаємного кредитування та кооперативними банками, які спеціалізуються на кредитуванні дрібних і середніх підприємств. Рівень функціонування цих установ досить високий, вони задовольняють потреби клієнтів у найрізноманітніших фінансових послугах, пропонуючи не тільки кредити й інвестиції, а й фінансовий консалтинг (консультації з фінансового менеджменту, маркетингу, бухгалтерського обліку) та методичне забезпечення малого й середнього бізнесу [7, c.163-165].
В Україні спостерігається інша ситуація. Великі банки країни концентрують у себе найбільше активів, у тому числі за рахунок наданих кредитів та інвестицій. Також вони залучають найбільше коштів клієнтів, зокрема зі сфери малого й середнього бізнесу, працюючи з ними через розгалужену мережу філій та відділень.
Наприклад, в організаційній структурі найбільших і великих банків України та їхніх філій обов'язково є відділи (або сектори) мікрокредитування. Так, Укрсиббанк, що належить до великих банків, надає мікрокредити дрібним підприємцям - позики від 50 000 до 500 000 доларів США на розвиток приватного бізнесу. Відповідні позички надаються за спрощеною процедурою - шляхом заповнення анкети й підрахунку балів, що дає можливість приймати рішення про кредитування майже миттєво. Це так звані скорингові системи, що містять набір найважливіших соціально-демографічних характеристик позичальника, які засвідчують низьку ймовірність неповернення кредиту [8, c.74].
Майже всі банки, що кредитують малий і середній бізнес в Україні, працюють у рамках програм міжнародних фінансових організацій. Так, у співпраці з Європейським банком реконструкції та розвитку великі банки пропонують кредитування підприємств малого та середнього бізнесу на сприятливих умовах: максимальна сума кредиту - 750 000 доларів США, термін кредитування - до 5 років [8, c.79].
Складнішою є ситуація в регіонах, де, незважаючи на значну кількість малих банків, немає жодного, який спеціалізувався б на обслуговуванні малого й середнього бізнесу в регіональному масштабі.
Проте варто зазначити, що починаючи з ІV кварталу 2009 року банківська система поступово змінює орієнтири в кредитуванні, вже не відмовляючись від надання кредитів великим корпоративним клієнтам. Для нівелювання ризиків в умовах фінансової кризи банкіри охоче надають кредити середньому та малому бізнесу, особливо товаровиробникам.
Водночас, безперечно, змінюються й вимоги до виду забезпечення; коефіцієнта платоспроможності; ретельніше здійснюється перевірка реальних доходів та витрат представників малого й середнього бізнесу.
Основними пріоритетами розвитку в Україні доступної, зручної, розгалуженої й соціально спрямованої системи мікрокредитування є:
стимулювання банків та небанківських фінансових установ (зокрема, кредитних спілок, товариств взаємного кредитування тощо) до розширення мікрокредитування й удосконалення законодавчого забезпечення їхньої діяльності;
створення сприятливих умов для отримання мікрокредитів, у тому числі за рахунок спрощення порядку їх надання, зменшення відсоткових ставок, збільшення строків користування;
удосконалення механізмів державної підтримки суб'єктів малого підприємництва в отриманні кредитів, розробка національної програми мікрокредитування;
проведення всеукраїнського конкурсу серед банків та небанківських фінансових установ із відзначенням переможців за досягнення в розвитку системи мікрокредитування;
налагодження системи інформаційно-освітнього забезпечення громадян у сфері кредитування;
нормативне врегулювання відносин між банківськими фінансовими установами та клієнтами;
створення умов для розвитку банківських і небанківських фінансових установ;
удосконалення нормативно-правових процедур кредитування банківськими й небанківськими фінансовими установами;
вивчення й запозичення кращого світового досвіду у сфері розвитку мікрокредитування.
Серед принципових питань удосконалення банківського кредитування малого підприємництва - створення гнучкої системи гарантій, яка відкрила б можливості кредитування для всіх категорій підприємств. Першорядне значення тут має забезпечення повернення кредиту. Як свідчить практика, є декілька варіантів вирішення цього питання. Перший - ризики бере на себе комерційний банк, який приймає рішення з кредитування малого бізнесу. Недолік такого варіанта - його впровадження залежить від вольових якостей та стратегічного бачення керівництва конкретної банківської установи, ефективності його менеджменту, адже нині банки здебільшого не довіряють суб'єктам малого бізнесу й не хочуть брати на себе ризики, пов'язані з їхнім кредитуванням.
Другий варіант - гарантії забезпечуються спеціалізованими фондами або іншими інститутами підтримки малого підприємництва. При цьому фінансові ресурси установ, які можуть бути залучені з бюджету, спрямовуються не безпосередньо на кредитування, а на забезпечення комерційних кредитів. Недолік варіанта - недостатні обсяги бюджетних ресурсів та фінансування таких установ.
Третій варіант - гарантії за кредитами забезпечують державні та муніципальні органи влади для малих і середніх підприємств, які працюють у соціально значущих галузях економіки, беруть участь у виконанні державних замовлень, виконують заходи в рамках регіональних програм соціально-економічного розвитку територій та населених пунктів. Недолік варіанта - низький рівень залучення малих підприємств до виконання державних і муніципальних замовлень, необхідність розширення такої практики на центральному й регіональному рівнях.
Четвертий варіант - створення комерційних схем гарантування за кредитами, запровадження продажу гарантій як форми вкладення капіталу з метою отримання прибутку. Недолік - хоча схеми комерціалізації гарантій ефективно застосовуються в розвинених ринкових країнах, але в Україні їх важко впроваджувати через ризикованість ведення підприємницької діяльності у сфері малого підприємництва й загальну високу вартість процедур ведення бізнесу, а також через брак фінансово-кредитних ресурсів. [10, c.180-193]
Отже, банківське кредитування загалом є найефективнішим легальним джерелом ресурсів для малого та середнього бізнесу. Як правило, кредитні кошти банків спрямовуються на задоволення регулярних потреб малих підприємств та на довгострокові інвестиції. Зростання зацікавленості фінансових установ у розвитку малого підприємництва зумовлюється перспективою розширення ринку збуту банківських послуг за рахунок нового сектору економіки та низкою переваг, які має кредитування малого бізнесу порівняно з великим.
На державному рівні треба продовжувати роботу, спрямовану на залучення до України коштів міжнародних фондів, кредитно-фінансових установ, а також на забезпечення доступу до цих ресурсів якнайбільшої кількості вітчизняних банків, що відповідають критеріям прийнятності таких установ.
2. Аналіз діяльності ат "укрсиббанк" у сфері кредитних відносин
2.1 Загальні відомості про банківську установу
Повне найменування банку: Акціонерний комерційний інноваційний банк “УкрСиббанк" (далі - Банк). Акціонерний комерційний інноваційний банк „УкрСиббанк" є правонаступником комерційного інноваційного банку „Харківінкомбанк”, заснованого 04 травня 1990 року Зборами Засновників, зареєстрованого Держбанком СРСР 18 червня 1990 року і перереєстрованого у Національному Банку України 28 жовтня 1991 року за реєстраційним номером 57.
Згідно з рішенням Установчої конференції 21.10.1991 (протокол №4) комерційний інноваційний банк „Харківінкомбанк” перереєстровано у закрите акціонерне товариство.
Згідно з рішенням Загальних зборів акціонерів від 18.06.1992 було змінено найменування банку на АКІБ „УкрСиббанк”.
Рішенням Загальних зборів акціонерів 25.08.1993 змінено організаційну форму банку на відкрите акціонерне товариство.
Нова редакція Статуту погоджена Національним банку України 27 лютого 2008 року.
Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи А01 № 074087, дата проведення державної реєстрації 28.10.1991 р.
Банк є юридичною особою у формі публічного акціонерного товариства відповідно до чинного законодавства України [17].
Види діяльності, які здійснює Банк та має здійснювати банк:
1. Банківська ліцензія НБУ № 75 від 24.12.2001 р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність”. Термін дії - необмежений.
2. Дозвіл НБУ № 75-2 від 19.11.2002 р. на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність”:
операції з валютними цінностями: - неторговельні операції з валютними цінностями; - ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів - нерезидентів у грошовій одиниці України; - ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті. - ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України. - відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; - відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; - залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; - залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; - операції з банківськими металами на валютному ринку України; - інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках.
емісія власних цінних паперів;
організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;
перевезення валютних цінностей та інкасація коштів;
операції за дорученням клієнтів або від свого імені: - з інструментами грошового ринку; - з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; - з фінансовими ф'ючерсами та опціонами.
довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;
депозитарна діяльність зберігача цінних паперів;
діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Термін дії - необмежений [17].
3. Ліцензія Серія АБ № 113285 від 22.10.2004 р. видана Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів: - діяльність по випуску та обігу цінних паперів; - депозитарна діяльність зберігача цінних паперів. Термін дії - 22.10.2009 р.
4. Дозвіл № 61 від 09.08.1994 р. на право здійснення діяльності як депозитарій інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії, виданий Міністерством фінансів України. Термін дії - необмежений.
Стратегія розвитку і стратегічні проекти банку
У зв'язку з нестабільною ситуацією на банківському ринку України стратегічний план, розроблений до кризи, втратив актуальність. Акціонери вирішили відкласти відновлення довготермінової стратегії до стабілізації ситуації (зокрема з огляду на президентські вибори). Нині дано старт відновленню стратегічного плану. Очікується, що акціонери розглянуть його першу редакцію в другій половині 2010 року.
Водночас ключові завдання банку на наступні 3-5 років чітко окреслено. Це передусім подальший розвиток відповідно до стандартів групи BNP Parіbas, а також утримання лідерських позицій на ринку.
Першочергові завдання:
Покращення якості активів. Банк має намір знизити обсяг простроченої заборгованості в кредитному портфелі, мінімізувати ризики й централізувати ухвалення рішень з видачі кредитів фізичним особам; встановити контроль за виконанням кредитних рішень; запровадити ефективне керування активами після вилучення, а також встановити чіткий контроль за ліквідністю й підтримкою достатності капіталу банку;
Ефективність процесів. Банк планує концентруватися на оптимізації наявних процесів з метою знизити витрати та покращити обслуговування клієнтів;
Удосконалення каналів дистрибуції:
оптимізація системи відділень банку. Запровадження нового формату в системі дистрибуції, зокрема відділень з певним набором продуктів і послуг залежно від типу відділення, а також відділень з можливістю самообслуговування,
модернізація системи банкоматів та збільшення спектра послуг з використанням банкоматів,
розвиток альтернативних каналів поширення з використанням ресурсів Інтернет для надання клієнтам можливості вибирати найзручніше обслуговування;
Розвиток корпоративного бізнесу з фокусом на збільшення й диверсифікацію депозитного портфеля, надання кредитних послуг. Особливий акцент для посилення довіри й підвищення лояльності клієнтів - на імідж банку, як фінансової організації, що входить до групи BNP Parіbas. УкрСиббанк прагне скоротити час обслуговування та урізноманітнити продуктовий вибір, пропонований корпоративним клієнтам у різних регіонах України і спеціалізованими службами підтримки для міжнародних компаній, а також з країн СНД і Росії;
Подобные документы
Стан і розвиток банківського кредитування в сучасних умовах, види кредитів. Аналіз кредитних ресурсів и операцій, організації кредитування позичальників на прикладі діяльності "Індекс-банка". Підвищення ефективності реалізації кредитних відносин банку.
дипломная работа [159,0 K], добавлен 28.09.2010Роль малого бізнесу в економіках розвинутих держав світу. Економічна характеристика та суть банківських програм по кредитуванню малого бізнесу. Аналіз діючих програм та форми договорів. Проблеми кредитування малого бізнесу в Україні та шляхи їх рішення.
курсовая работа [68,4 K], добавлен 04.02.2009Методологічні основи кредитних ресурсів банку. Характеристика кредитних операцій. Сутність, види та основні підходи до формування портфелю споживчих кредитів банківської установи. Організація кредитування на прикладі Сумської філії ВАТ КБ "Хрещатик".
курсовая работа [55,9 K], добавлен 11.10.2010Нормативно правова база регулююча роботу банківської системи та кредитних відносин. Форми кредиту. Організація банківського кредитування. Формування кредитних ресурсів. Кредитний процес в комерційному банку. Технологія банківського кредитування.
курсовая работа [104,1 K], добавлен 06.12.2008Ринкова позиція ЗАТ КБ "Приватбанк" в банківській системі України, основні показники структури та сегментів банківських послуг кредитування фізичних осіб. Технологія операцій споживчого кредитування фізичних осіб. Внутрішній аудит кредитних операцій.
отчет по практике [1,5 M], добавлен 07.07.2010Економічна сутність короткострокових кредитних операцій банку. Державне регулювання кредитних операцій. Інформаційна база та інструментарій аналізу короткострокових кредитних операцій. Аналіз індикаторів ринку короткострокового кредитування в Україні.
курсовая работа [1,2 M], добавлен 02.10.2011Економічна характеристика та суть банківських програм по кредитуванню суб’єктів малого підприємництва. Аналіз процесу кредитування підприємств малого бізнесу в Балтській філії ВАТ АБ "Укргазбанк", особливості розробки напрямів його вдосконалення.
курсовая работа [48,3 K], добавлен 21.04.2012Класифікація банківських кредитів. Принципи й умови кредитування. Форми забезпечення повернення банківських позичок. Формування резервів для покриття втрат від кредитних операцій. Реструктуризація кредитів для покращення якості кредитного портфеля.
контрольная работа [65,3 K], добавлен 09.07.2012Кредитні операції - основа діяльності комерційних банків. Економічна сутність та види кредитних операцій комерційного банку. Умови і форми кредитування. Організація та планування процесу кредитування. Аналіз кредитної діяльності КБ "ПриватБанк".
дипломная работа [431,2 K], добавлен 24.11.2008Характеристика форм і видів кредиту. Етапи процесу кредитування. Основні положення кредитних угод. Показники доходності кредитних операцій банку. Критерії оцінки фінансового стану позичальника. Зарубіжні програми страхування банківських депозитів.
курсовая работа [197,9 K], добавлен 18.12.2013
