П'ятою ознакою цінних паперів є та, що документ, який має статус цінного паперу, передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску (видачі). Загальні вимоги до виконання зобов'язань за цінним папером прописано у ст. 198 ЦК України. В основу коментованої статті покладено статтю 193 Модельного ЦК для країн СНД, що слід враховувати при зовнішньоекономічній діяльності, оскільки аналогічна стаття може міститися і в ЦК інших держав СНД.

Статтю 198 ЦК України слід розглядати виключно у сукупності з попередніми статтями глави 14. Тільки у цьому випадку стає чітко видно, що ця стаття стосується ордерних цінних паперів, які передаються шляхом індосаменту і, які співпадають з поняттям сертифікату цінного паперу (тобто володіння сертифікатом цінного паперу співпадає з володінням цінним папером).

Особа, яка видала ордерний цінний папір, і всі особи, які вчинили на цінному папері (сертифікаті цінного паперу чи алонжі) передавальний напис (індосамент), несуть перед законним володільцем такого цінного паперу солідарну відповідальність. Такий володілець ордерного цінного паперу вправі вимагати виконання зобов'язання за цим цінним папером від особи, яка видала цей цінний папір або яка його індосувала, або від всіх зобов'язаних осіб. Особа, яка зобов'язалася за ордерним цінним папером, у випадку задоволення вимог її володільця про виконання зобов'язання за ордерним цінним папером, набуває права зворотної вимоги (регресу) до решти осіб, які є зобов'язаними за ордерним цінним папером. Норми ст. 163 ГК України про індосамент для іменних цінних паперів, які не мають ніякого теоретичного або практичного сенсу, встигнуть відмінити найближчим часом. Такі зміни вже прийняті в першому читанні Верховною Радою України 17 лютого 2004 року.

Згідно ст. 198 ЦК України цінні папери на пред'явника передаються шляхом простого вручення. Особи, які передають права за іменними цінними паперами несуть відповідальність тільки за недійсність відповідної вимоги, але не за виконання зобов'язання за іменним цінним папером. Тому за такими цінними паперами відповідальність несуть особи, які їх розмістили - емітенти.

Частина 2 ст. 198 ЦК України розповсюджується на всі групи та види цінних паперів та містить одну з основних ознак цінних паперів - ознаку публічної достовірності. Її суть полягає у тому, що законом суттєво обмежено коло тих підстав, посилаючись на які боржник має право відмовитися від виконання зобов'язання. В абзаці першому частини другої коментованої статті міститься правило, яке не дозволяє зобов'язаній за цінним папером особі не виконати зобов'язання, посилаючись на відсутність підстави видачі цінного паперу. Тобто, зобов'язана за цінним папером особа повинна здійснити виконання, довірившись лише формальним ознакам (необхідним реквізитам) і не перевіряти первинних фактів, на підставі яких цінний папір був виданий. Так, якщо цінний папір виданий на підставі договору, який потім був розірваний або не виконаний в повному об'ємі, ці обставини не дають права відмовитися від виконання зобов'язання за цінним папером. Якщо цінний папір виданий з порушенням норм про розміщення, емісію або обіг конкретного виду цінного паперу, ці обставини не надають зобов'язаним за цінним папером особам право відмовитися від виконання зобов'язання за цінним папером.

У випадку виявлення завідомо неправдивої інформації (підлогу) або фальшивості (підробки) цінного паперу його володілець вправі пред'явити до особи, яка передала йому цей цінний папір (незалежно від його добросовісності), вимогу не тільки про належне виконання зобов'язання за цінним папером, але й відшкодування завданих збитків. У свою чергу ця особа має право пред'явити аналогічні вимоги до тієї особи, від якої вона отримала підроблений цінний папір. Від згаданої відповідальності, спрямованої на захист володільців цінних паперів, слід відрізняти відповідальність по збитках, які виникли внаслідок виконання зобов'язання за підробленим цінним папером.

Шостою ознакою цінних паперів є їх оборотоздатність. Згідно визначення цінного паперу за ст. 194 ЦК України та ст. 163 ГК України цінний папір, як документ, передбачає можливість передачі прав, що закріплені цим документом, іншим особам. У зв'язку з цим, не є цінними паперами ті документи, які до дня набрання чинності ЦК України вважалися цінними паперами, однак не передбачали можливість передачі прав за цінним папером іншим особам. Мова не йде про відміну існуючих інструментів ринку. Ці інструменти продовжують залишатися законними об'єктами цивільних прав, якщо відповідають вимогам ст. 177 “Види об'єктів цивільних прав” та ст. 178 “Оборотоздатність об'єктів цивільних прав” ЦК України, або стають документами, які підтверджують існування певних юридичних фактів (процесуальними документами). Однак, ці документи втрачають статус цінного паперу. У зв'язку з цим, одну з ознак цінного паперу втрачає іменний ощадний сертифікат та приватизаційні папери, як такі, що не передаються іншим особам.

Передання прав за цінним папером визначається ст. 197 ЦК України. В основу коментованої статті покладено статтю 192 Модельного ЦК для країн СНД, що слід враховувати при зовнішньоекономічній діяльності, оскільки аналогічна стаття може міститися і в ЦК інших держав СНД.

Залежно від способу визначення правомочної особи (особи, якій належать права за цінним папером) проводиться класифікація цінних паперів на цінні папери на пред'явника, іменні та ордерні, наділяючи кожну з цих груп цінних паперів юридично значущими особливостями. Практичне значення такої класифікації виражається у наданні різного правового значення певному виду цінних паперів, а також у встановленні порядку передачі прав за цінним папером.

Найбільш високою оборотоздатністю характеризуються цінні папери на пред'явника. У цінному папері на пред'явника права за цінним папером належать особі, яка пред'являє цінний папір. Права за такими цінними паперами передаються іншій особі шляхом вручення їй сертифікату цінного паперу. Зобов'язана за цінним папером особа (емітант) повинна здійснити виконання такій особі, не вимагаючи нічого, крім пред'явлення документа - сертифіката. Слід відзначити, що виходячи зі змісту ст. 197 ЦК України (норма не містить слів “якщо інше не передбачено законом”) унеможливлюється подальше знерухомлення цінних паперів на пред'явника (абз. 2 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”), а цінні папери на пред'явника можуть існувати виключно у "документарній" формі. Це, звичайно, є значним кроком назад у розвитку теорії цінних паперів та міжнародної практики.

Згідно ст. 389 "Витребування грошей та цінних паперів" ЦК України цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від добросовісного набувача. Це ще раз підтверджує, що цінні папери на пред'явника розглядаються в ЦК України в “документарній” формі, без врахування можливості їх існування в системі депозитарного обліку, при якій існує можливість захисту прав добросовісного набувача. Заперечення можливості існування цінних паперів на пред'явника у „бездокументарній” формі є значним кроком назад в теорії та законодавств. Принаймні, тоді слід було б заперечити весь досвід створення системи Sicovam у Франції.

Іменні цінні папери засвідчують права, які належать "особі, названій у цінному папері". Зобов'язана особа (емітент) повинна виконати зобов'язання за цінним папером тільки такій особі. Згідно ст. 1 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" "документарною" формою цінного паперу є сертифікат цінного паперу, а "бездокументарною" формою цінного паперу є здійснений зберігачем обліковий запис на "рахунку у цінних паперах". Отже, за "документарної" формі іменного цінного паперу ім'я власника зазначається на сертифікаті цінного паперу, а за "бездокументарної" форми цінного паперу власник цінного паперу зазначається на "рахунку у цінних паперах" шляхом присвоєння власнику коду.

При цьому слід чітко розрізняти поняття “сертифікат цінного паперу” як “документарну” форму цінного папера, та поняття “інвестиційний сертифікат”, “іпотечний сертифікат”, “сертифікат ФОН”, як назви видів цінних паперів, які можуть існувати як у “документарній”, так і у “бездокументарній” формах.

На відміну від цінних паперів на пред'явника процедура передачі прав за іменними цінними паперами, ускладнена необхідністю дотримання певних формальностей, що суттєво знижує їх оборотоздатність. Права за іменним цінним папером передаються в порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії) (див. статті 509 - 519 ЦК України). Це означає, що для передачі прав за іменним цінним папером, його власник та новий придбавач зобов'язані дотриматися необхідних вимог до форми такої уступки, крім того, про таку уступку має бути повідомлено зобов'язану за цінним папером особу (наприклад, емітента). На практиці це робиться через прямих учасників Національної депозитарної системи України.

Оскільки порядок передачі прав за іменним цінним папером підпорядкований правилам, встановленим для уступки вимоги (цесії), то в ч. 4 ст. 197 ЦК України окремо обумовлено одну з основних вимог цесії - попередній власник іменного цінного паперу (цедент) відповідає перед новим власником (цесіонарієм) тільки за дійсність вимоги, але не за фактичне її виконання зобов'язаною за іменним цінним папером особою.

На відміну від іменного цінного паперу, права за ордерним цінним папером можуть належати не тільки поіменованій у цінному папері особі, але й особі, призначеній розпорядженням останньої. Отже, суб'єктом права за ордерним цінним папером може бути особа, вказана у цьому ордерному цінному папері, або інша уповноважена особа, призначена розпорядженням суб'єкта, названого у цінному папері. Найрозповсюдженішим ордерним цінним папером є вексель. З набранням чинності Законом України “Про іпотеку”, починають з'являтися заставні, які також є ордерними цінними паперами.

Індосамент, шляхом вчинення якого передаються права за ордерним цінним папером, являє собою передавальний напис на самому цінному папері (на обороті), який вчиняється індосантом на індосата, тобто, на особу, якій (або наказу якого) переходять права за ордерним цінним папером. Індосамент може вчинятися не тільки на оборотному боці сертифікату ордерного цінного паперу, але й на додатковому аркуші, спеціально призначеному виключно для цієї мети. Для векселів такий аркуш називається алонжем. Індосамент є одностороннім правочином і виконує не тільки передавальну функцію, але і, як правило, гарантійну, тобто встановлює відповідальність індосанта за виконання зобов'язання за ордерним цінним папером. При цьому, всі індосанти за ордерним цінним папером несуть солідарну відповідальність перед управненою за цінним папером особою (власником). Відповідальність індосанта може бути виключена лише у випадку особливого застереження до передавального напису.

Частина 5 ст. 197 ЦК України містить вказівку на три можливі види передавального напису за ордерним цінним папером - бланковий, ордерний і передоручальний. Якщо бланковий індосамент не містить зазначення особи, на користь якої (або наказу якої) має бути здійснено виконання, то ордерний індосамент містить вказівку на таку особу. Якщо ж останній індосамент на ордерному цінному папері бланковий, то такий цінний папір передається як цінний папір на пред'явника доти, доки один з власників не проставить на цінному папері своє ім'я, або ім'я іншої особи, або не передасть цінний папір шляхом вчинення ордерного індосаменту. Якщо індосамент передоручальний, набувачу (індосату) не переходять права за ордерним цінним папером. Йому доручається здійснення цих прав. Індосат виступає в таких відносинах у якості представника. Ці відносини, поряд з нормами про індосамент, регулюються нормами ЦК України про представництво (див. главу 17 ЦК України).

Частина 2 ст. 197 ЦК України містить норму про можливість виключення нормативно-правовим актом, що має юридичну силу закону, розміщення (для емісійних) або видачі (для не емісійних) цінних паперів як іменних, або як ордерних, або як паперів на пред'явника.

Слід зазначити, що у ч. 3 ст. 163 ГК України прописаний поділ цінних паперів тільки на іменні або на пред'явника. Ордерні цінні папери не виділяються в окрему групу. Такий поділ не був би небезпечним, якби не прописувалися особливості обігу цінних паперів в ГК України. Так іменні цінні папери (в які, очевидно автори ГК України включили і ті, які за ЦК України називаються ордерними) передаються шляхом повного індосаменту (передавального запису, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), якщо інше не передбачено законом або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі. Вище ми звертали увагу на те, що і за ЦК України і за ГК України цінним папером є документ який можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. Звідси слідує, що якщо документ не передбачає можливість передачі прав за ним, то він і не є цінним папером. Як можна було в одній ст. 163 ГК України прописати протилежні норми, сказати важко.

Наступне непорозуміння випливає на межі застосування статей 197 та 198 ЦК України і ст. 163 ГК України. Згідно ст. 163 ГК України іменні цінні папери (в які, очевидно автори ГК включили і ті, які за ЦК України називаються ордерними) передаються шляхом повного індосаменту. Згідно ст. 198 ЦК України особа, що видала цінний папір, та особи, що індосували його, відповідають перед її законним володільцем солідарно. Не позавидуєш реєстраторам власників іменних цінних паперів, які для виконання вимог обох кодексів повинні обліковувати не тільки власників іменних цінних паперів на певну дату, але й весь ланцюжок власників за кожним цінним папером, щоб забезпечити можливість надання інформації про тих, хто може бути солідарним відповідачем.

Правда, виконати вимоги двох кодексів реєстратори все рівно не зможуть з наступних причин: а) вимога передачі іменних цінних паперів шляхом повного індосаменту міститься тільки в ГК України, а тому прийшлося б солідарних боржників вишукувати тільки серед суб'єктів господарювання (ст. 55 ГК України); б) з ланцюжка солідарних боржників випадуть ті, хто знерухомив цінні папери у зберігача, оскільки такі цінні папери зберігаються “колективним способом” (див. ч. 3 ст. 7 Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”). Залишається очікувати прийняття змін до ГК України, які прийняті Верховної Радою України у першому читанні 17 лютого 2004 року. До цього часу учасники ринку є заручниками законодавця, тобто, авторів ГК України.

В якості сьомої ознаки цінних паперів висувається теза, що для здійснення вміщеного в цінному папері права необхідне його пред'явлення. В основу ст. 194 ЦК України покладено ч. 1 ст. 180 Модельного ЦК для країн СНД, що слід враховувати при зовнішньоекономічній діяльності, оскільки аналогічна стаття може міститися і в ЦК інших держав СНД. Вказана стаття Модельного ЦК для країн СНД містить цю ознаку у визначенні цінного паперу. Міститься вона і у визначенні цінних паперів за ЦК Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Узбекистан. Пред`явлення цінного паперу для здійснення вміщеного в ньому майнового права в теорії цінних паперів є визначальним для віднесення будь-якого документу до розряду цінних паперів. Ця ознака на перший погляд здається спірною з появою “бездокументарної” форми існування цінного паперу.

У ст. 194 ЦК України здійснено відхід від однієї з основних ознак цінного паперу, яка вважалася основною протягом більш як століття - необхідності пред'явлення цінного паперу для реалізації або передачі прав за цінним папером. Такий відступ від традиційного визначення цінного паперу здійснено лише перед третім читанням ЦК України у Верховній Раді України. І не варто вважали легковажним таке відступлення від традиції, сформульованої ще Н.О. Нерсесовим та М.М. Агарковим, оскільки дослідження ринку цінних паперів показує, що вказана ознака не зникла. Її суттю є підтвердження перед особою, що видала (розмістила) цінний папір, правомочностей особи, якій належить цінний папір. Тобто, зобов'язаній за цінним папером особі (емітенту) необхідно мати достовірну інформацію про осіб, яким слід виконувати зобов'язання за цінними паперами. Вона залишається по цінним паперам на пред'явника та ордерним цінним паперам у незмінному вигляді - пред'явлення цінного паперу (сертифікату цінного паперу). Що ж стосується іменних цінних паперів, причому незалежно від форми їх випуску, то ця ознака трансформувалася у надання емітенту інформації про власників цінних паперів (реєстру власників) прямими учасниками Національної депозитарної системи України через дві системи обліку - систему реєстру власників іменних цінних паперів та систему депозитарного обліку.

2.2. КЛАСИФІКАЦІЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Велика кількість цінних паперів робить необхідною як для теорії, так і для практики, їх класифікацію з метою повного визначення їх правової природи. Існує декілька видів класифікації цінних паперів. Вони можуть проводитися за різними критеріями, наприклад, за організаційно-правовою формою емітента, за змістом закріплюваних ними прав, відносно отримуваного доходу, за строком існування та місцем функціонування, за способом передачі прав, за визначенням правомочної особи тощо. Є безліч критеріїв поділу цінних паперів на види. Найбільш поширені в міжнародній практиці такі:

1) за відношенням до ресурсів, правами на які є цінні папери, розрізняють:

ПЕРВИННІ ЦІННІ ПАПЕРИ _ акції, облігації, векселі, ощадні сертифікати, інші, що посвідчують права на майно, грошові засоби, продукцію, землю та інші первинні ресурси;

ПОХІДНІ ЦІННІ ПАПЕРИ _ будь-які цінні папери, що посвідчують право на купівлю чи продаж первинних цінних паперів, опціони, фінансові ф'ючерси, підписні права;

2) за цивільними правовідносинами, які ці папери опосередковують:

БОРГОВІ ЦІННІ ПАПЕРИ _ опосередковують відносини позики, є борговими зобов'язаннями (облігації, векселі);

ЦІННІ ПАПЕРИ _ титули власності _ засвідчують право власності їх тримачів на активи (прості і привілейовані акції, підписні права);

3) за формою:

ЦІННІ ПАПЕРИ В ДОКУМЕНТАРНІЙ ФОРМІ _ мають матеріальну форму у вигляді паперових сертифікатів;

ЦІННІ ПАПЕРИ В БЕЗДОКУМЕНТАРНІЙ ФОРМІ _ у вигляді запису на рахунках;

4) за емітентом, що їх випустив:

ДЕРЖАВНІ _ випущені або гарантовані урядом від імені держави, міністерствами, відомствами та муніципальними органами влади;

НЕДЕРЖАВНІ _ корпоративні, які випускаються підприємствами, структурами;

ПРИВАТНІ ЦІННІ ПАПЕРИ _ випущені фізичними особами (вексель, чек);

5) за можливістю вільного обігу:

ОБІГОВІ ЦІННІ ПАПЕРИ _ можуть вільно купуватися і продаватися, бути предметом інших правочинів;

НЕОБІГОВІ _ інструменти, які не можуть бути об'єктом купівлі-продажу (при випуску емітент ставить умову, що деякі цінні папери не можуть бути перепродані і можуть бути викуплені тільки самим емітентом);

ЦІННІ ПАПЕРИ З ОБМЕЖЕНИМ ПОЛЕМ ОБІГУ _ правочини з такими цінними паперами можуть укладатися з певними обмеженнями;

6) залежно від способу визначення уповноваженої особи, цінні папери можуть бути:

ІМЕННІ _ ім'я тримача реєструється в спеціальному реєстрі, який веде емітент або реєстратор. Цей вид цінного паперу надає можливість здійснювати закладені в ньому права в тому випадку, якщо тримач названий як уповноважений суб'єкт у тексті цінного паперу. Іменний цінний папір може бути переданий тільки в порядку переуступки вимоги;

ЦІННІ ПАПЕРИ НА ПРЕД'ЯВНИКА _ передаються від однієї особи іншій простим врученням. Боржник, який виконав зобов'язання, що випливає з цінного паперу на пред'явника, звільняється від відповідальності перед третьою особою навіть у тому випадку, коли третя особа доведе, що саме вона є уповноважений суб'єкт, а пред'явник цінного паперу володіє ним незаконно;

ОРДЕРНІ ЦІННІ ПАПЕРИ _ складаються на ім'я визначеного першого набувача, який передає його в порядку індосаменту. Якщо особа, котра передає ордерний цінний папір, не зазначає, кому вона його передає, а тільки ставить свій підпис, то ордерний цінний папір може передаватися простим врученням. Але це не перетворює його на цінний папір на пред'явника;

Найзагальніше поняття „цінних паперів” можна визначити як права на ресурси, що відокремлені від своєї основи і мають власну матеріальну форму (паперовий сертифікат, запис на рахунку)

7) за моментом погашення:

СТРОКОВІ ЦІННІ ПАПЕРИ - мають конкретні строки погашення;

ЦІННІ ПАПЕРИ СТРОКОМ ЗА ПРЕД'ЯВЛЕННЯМ - не містять конкретного строку погашення, зобов'язання по них виконуються при пред'явленні цінного паперу;

8) за строком погашення відповідно до загальноприйнятої практики цінні папери поділяють на:

КОРОТКОСТРОКОВІ _ строк погашення до 1 року;

СЕРЕДНЬОСТРОКОВІ - від 2 до 5 років;

ДОВГОСТРОКОВІ - понад 5 років;

БЕЗСТРОКОВІ - не мають кінцевого строку погашення;

9) за емітентом:

ЦІННІ ПАПЕРИ, ЯКІ ВИПУСКАЮТЬСЯ РЕЗИДЕНТАМИ - державними органами, юридичними особами, належним чином зареєстрованими, громадянами держави;

ЦІННІ ПАПЕРИ ІНОЗЕМНИХ ІМІТЕНТІВ - випускаються іноземними державами, юридичними особами, зареєстрованими за кордоном іноземними громадянами.

Класифікація цінних паперів має проводитися в залежності від мети, яку необхідно досягнути цим поділом. Поділ цінних паперів в юридичному аспекті повинен полегшувати вирішення питань, які стосуються змісту прав за цінними паперами, реалізації цих прав та визначенні моменту переходу прав за цінними паперами. З цією метою серед багатьох критеріїв класифікації цінних паперів слід приділити увагу двом:

а) за правовою природою закріпленого цінним папером права;

б) за способом позначення правомочної особи;

За першим критерієм цінні папери можна поділити на види та групи.

2.3. ВИДИ ЦІННИХ ПАПЕРІВ.

Види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються законом. Це все, про що говориться в ЦК України про поділ цінних паперів на види (ч. 2 ст. 195 ЦК України). Поділ цінних паперів на види в нормативно-правових актах, які мають юридичну силу закону, подано у ч. 2 ст. 163 ГК, ст. 3 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів “Про систему валютного регулювання та валютний контроль”.

Окремі види цінних паперів встановлюються окремими законами, наприклад, сертифікати фонду операцій з нерухомістю (далі - сертифікати ФОН) - Законом України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”.

В актах законодавства України конкретизуються такі види цінних паперів:

акції;

облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

облігації місцевих позик;

облігації підприємств;

казначейські зобов'язання республіки;

ощадні сертифікати;

інвестиційні сертифікати;

векселі;

приватизаційні папери.

Акції

Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими. Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій. Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До неї має бути внесено відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів. По акціях на пред'явника у книзі реєструється їх загальна кількість.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим у процентах до їх номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів по привілейованих акціях провадиться за рахунок резервного фонду.

Якщо розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам, по простих акціях перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 процентів статутного фонду акціонерного товариства.

Порядок здійснення переважного права на одержання дивідендів визначається статутом акціонерного товариства. Мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою 50 карбованців. Номінальна вартість акції більша 50 карбованців повинна бути кратною мінімальній вартості акції.

Акціонерам може видаватися сертифікат на сумарну номінальну вартість акцій. Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу - "акція", її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного

товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства.

До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів. Купон на виплату дивідендів повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.

Власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені цим Законом, іншими законодавчими актами України, а також статутом акціонерного товариства.

Акція є неподільною. У разі коли одна і та ж акція належить кільком особам, усі вони визнаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.

Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства (у разі перетворення його в акціонерне товариство). Додатковий випуск акцій можливий у тому разі, коли попередні випуски акцій були зареєстровані і всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної. Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства.

Акції оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства, також у іноземній валюті або шляхом передачі майна. Незалежно від форми внесеного вкладу вартість акції виражається у гривнях.

Підприємства, установи і організації можуть придбати акції за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит. Акції можуть бути видані одержувачу (покупцю) тільки після повної оплати їх вартості. Акціонерне товариство може викуповувати в акціонера акції, що належать йому, для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Ці акції повинні бути реалізовані або анульовані в строк не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадиться без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.

Дивіденди по акціях виплачуються один раз на рік за підсумками календарного року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит.

Облігації

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента ( якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою 50 карбованців. Номінальна вартість облігації більша 50 карбованців повинна бути кратною мінімальній вартості облігації.

Випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу. Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника. Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу - "облігація", фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента.

Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів. Купон на виплату процентів повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату процентів; номер облігації, по якій виплачуються проценти; найменування емітента і рік виплати процентів. Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місцевими радами. У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій. Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформляється протоколом.

Протокол рішення про випуск облігацій підприємств повинен обов'язково містити: фірмове найменування емітента облігацій та його місцезнаходження; відомості про статутний фонд, господарську діяльність і службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми); дані про розміщення раніше випущених цінних паперів; мету випуску і вид облігацій (іменні чи на пред'явника); загальну суму емісії, кількість і номінальну вартість облігацій; кількість учасників голосування; порядок випуску облігацій та виплати доходів по них; строки повернення коштів при відмові від випуску облігацій; строки продажу відповідних товарів або надання відповідних послуг по цільових облігаціях; порядок повідомлення про випуск та розміщення облігацій; порядок оплати облігацій. Протокол, крім того, може містити й інші відомості щодо випуску облігацій.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше 25 процентів від розміру статутного фонду і лише після повної оплати усіх випущених акцій. Випуск облігацій підприємств для формування і поповнення статутного фонду емітентів, а також для покриття збитків, пов'язаних з їх господарською діяльністю, не допускається.

Облігації усіх видів придбаються громадянами лише за рахунок їх особистих коштів. Підприємства придбають облігації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит.

Облігації усіх видів оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, - в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій, їх вартість

виражається у гривнях.

Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Доход по облігаціях цільових позик (безпроцентних облігаціях) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики.

Якщо ціна товару до моменту його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар по ціні, вказаній на облігації, а при одержанні більш дешевого товару він одержує різницю між вартістю облігації та ціною товару. По облігаціях підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших

обов'язкових платежів. У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов'язання по виплаті доходів по процентних облігаціях, надання права придбання відповідних товарів або послуг по безпроцентних (цільових) облігаціях чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стягнення відповідних сум провадиться примусово судом або арбітражним судом. Порядок викупу облігацій усіх видів, крім цільових, визначається при їх випуску.

Кошти, одержані від реалізації облігацій внутрішніх і місцевих позик, направляються відповідно до республіканського і місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих рад. Кошти від розміщення облігацій підприємств направляються на цілі, визначені при їх випуску.

Облігації зовнішніх державних позик України - цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Облігації зовнішніх державних позик України можуть деномінуватися у конвертованій іноземній валюті. Облігації зовнішніх державних позик України випускаються процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу. Облігації зовнішніх державних позик України оплачуються виключно в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску.

Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України. Грошові кошти, одержані від розміщення облігацій зовнішніх державних позик України, спрямовуються виключно до Державного бюджету України.

Ощадні сертифікати

Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому.

Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Ощадні сертифікати повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу - "ощадний сертифікат", найменування банку, що випустив сертифікат, та його місцезнаходження; порядковий номер сертифіката, дату випуску, суму депозиту, строк вилучення вкладу (для строкового сертифіката), найменування або ім'я держателя сертифіката (для іменного сертифіката); підпис керівника банку або іншої уповноваженої на це особи, печатку банку. Доход по ощадних сертифікатах виплачується при пред'явленні їх для оплати в банк, що їх випустив. У разі коли власник сертифіката вимагає повернення депонованих коштів по строковому сертифікату раніше обумовленого в ньому строку, то йому виплачується понижений процент, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.

Векселі

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Випускаються такі види векселів: простий, переказний. Простий вексель містить такі реквізити:

а) найменування - "вексель";

б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену

суму;

в) зазначення строку платежу;

г) зазначення місця, в якому повинен здійснитись платіж;

д) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен

бути здійснений;

е) дату і місце складання векселя;

є) підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Переказний вексель повинен містити крім реквізитів, передбачених у підпунктах "а", "в”, “є" частини третьої цієї статті, також: просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму; найменування того, хто повинен платити (платника). Документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, вказаних у частинах третій і четвертій цієї статті, відповідно для простого і переказного векселів, не має сили простого або переказного векселя, за винятком таких випадків:

а) вексель, строк платежу по якому не вказано, розглядається

як такий, що підлягає оплаті по пред'явленні;

б) при відсутності особливого зазначення місце, позначене

поруч з найменуванням платника (місце складання документа - для

простого векселя), вважається місцем платежу і одночасно місцем

проживання платника (векселедавця - для простого векселя);

в) вексель, в якому не вказано місце його складання,

визнається підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням

векселедавця.

Порядок випуску та обігу векселів визначається Кабінетом Міністрів України.

Емітент має право на випуск акцій, облігацій підприємств з моменту реєстрації цього випуску Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Якщо подані для реєстрації акції, облігації підприємств пропонуються для відкритого продажу, тобто призначені для розміщення між юридичними особами і громадянами, коло яких заздалегідь визначити неможливо, то емітент зобов'язаний подати реєструвальному органу для реєстрації також інформацію про випуск цих цінних паперів. Емітент зобов'язаний подати органу, що реєструє випуск цінних паперів або інформацію про випуск цінних паперів, баланс та довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою).

Порядок реєстрації випуску облігацій підприємств і акцій, а також інформації про їх випуск визначається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Реєстрація випуску цінних паперів повинна бути проведена не пізніш як за 30 днів з моменту подачі заяви з доданням необхідних документів. Орган, який реєструє випуск цінних паперів або інформацію

про випуск цінних паперів, зобов'язаний перевіряти відповідність поданих емітентом документів вимогам законодавства України. Відмова в реєстрації може мати місце лише в разі порушення

встановленого порядку або невідповідності поданих документів вимогам законодавства. У разі коли реєстрацію випуску цінних паперів у встановлений строк не проведено або в ній відмовлено з мотивів, які емітент вважає необгрунтованими, він може звернутися до суду. Реєстрація випуску цінних паперів або інформації про випуск цінних паперів, що проводиться Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, не може розглядатися як гарантія вартості цих цінних паперів. Загальний реєстр випуску цінних паперів ведеться Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Інвестиційний сертифікат - цінний папір, який розміщується компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді. Правовий статус інвестиційного сертифіката визначається у Законі України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)".

Казначейські зобов'язання України - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошей (грошових коштів) до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу (глава 4 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу").

Заставна - це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання - право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформлюється, якщо її видача передбачена іпотечним договором. Форма і зміст заставної, порядок її передачі, умови реалізації прав та виконання обов'язків, за заставною визначаються нормами статей 20-22 Закону України “Про іпотеку”.

Іпотечний сертифікат - особливий вид цінного паперу, забезпечений іпотечними активами або іпотеками. Вимоги до іпотечних сертифікатів, етапи та умови їх емісії, умови обігу іпотечних сертифікатів, визначаються нормами розділу ІІІ Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”.

Сертифікат ФОН - цінний папір, що засвідчує право власника цього сертифіката на отримання частки чистих активів ФОН у грошовій формі після закінчення строку, на який був створений відповідний ФОН, та право вимагати дотримання обмежень прав довірчої власності управителем. Вимоги до сертифікатів ФОН, етапи та умови їх емісії, умови обігу сертифікатів ФОН, визначаються нормами розділу ІV Закону України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”.

2.4. ГРУПИ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Вказані види цінних паперів за своїми спільними ознаками формують групи цінних паперів. В Україні вже давно існує певний поділ цінних паперів на групи. Так, в Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України, затвердженій постановою Верховної Ради України 22 вересня 1995 року, в розділі “Інструменти фондового ринку” вказується: “Забезпечення обороту фінансових ресурсів на фондовому ринку здійснюється через цінні папери, які поділяються на такі групи:

а) пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язання повернути гроші, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента;

б) боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов'язання повернути у визначений термін гроші, інвестовані в його діяльність, але які не надають їх власникам права на участь в управлінні справами емітента;

в) похідні цінні папери, механізм обігу яких пов'язаний з пайовими, борговими цінними паперами, іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них”.

Подібний поділ цінних паперів на групи здійснено і в ЦК України (ст. 195 ЦК України). Дана стаття є новою у порівнянні з Модельним ЦК для країн СНД і відсутня в ЦК інших країн СНД. У ст. 195 ЦК України здійснено фактично потрійний поділ цінних паперів: на групи, на види (без конкретизації) та на форми. Питання форм та видів цінних паперів розглядалося вище. Тому зупинимося на поділі у ст. 195 ЦК України цінних паперів на групи.

В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів: пайові цінні папери, боргові цінні папери, похідні цінні папери, товаророзпорядчі цінні папери та інші групи цінних паперів. ГК України також містить подібну норму, згідно якої “в Україні можуть випускатися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери” (ч. 2 ст. 163 ГК України). І хоча у ГК України ця класифікація не пов'язується з поняття “групи цінних паперів” ст. 195 ЦК України та ст. 163 ГК України в цьому питанні не можна вважати такими, що суперечать одна одній.

Пайові цінні папери - цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента. Згідно наведеного визначення до пайових цінних паперів у даний час відносяться акція та інвестиційний сертифікат.

Боргові цінні папери - цінні папери які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк гроші (грошові кошти) відповідно до зобов'язання. Згідно наведеного визначення до боргових цінних паперів відносяться облігації, казначейські зобов'язання України, ощадні сертифікати, заставні, іпотечні сертифікати та сертифікати ФОН.

Похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів. З дня набрання чинності ЦК України втрачає чинність визначення похідних цінних паперів, дане у ст. 1 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”. До похідних цінних паперів теоретично можна віднести варанти та конвертовані облігації. Однак, законами України на даний час не надає цим документам статусу цінного паперу.

Часто помилково до похідних цінних паперів відносять стандартизовані строкові договори: ф'ючерсні, форвардні контракти, свопи тощо (див. Правила випуску та обігу фондових деривативів, затверджені рішенням ДКЦПФР № 13 від 24 червня 1997 року).

По-перше, групу похідних цінних паперів становлять цінні папери, до яких, згідно ст. 195 ЦК, можна віднести поняття “механізм випуску та обігу”. Названі вище стандартизовані строкові договори не розміщуються, не випускаються і не видаються, а укладаються, оскільки вони є договорами. Обігу вказані договори також не підлягають, оскільки: а) зобов'язання за ними припиняються внаслідок виконання, збігу боржника та кредитора в одній особі чи зарахуванням; б) відбувається заміни сторони у зобов'язанні (уступка права вимоги чи перевід боргу). Та й поняття “обіг договору” немає ніякого юридичного сенсу.

По-друге, для правильного надання конкретному документу статусу цінного паперу слід враховувати вимоги Директиви Ради ЄЕС № 93/22 "Щодо інвестиційних послуг у сфері цінних паперів" від 10 травня 1993 року, згідно секції “В” якої інструменти фінансових послуг поділяються на:

1. цінні папери, що підлягають вільному обігу; сертифікати інститутів спільного інвестування;

2. інструменти грошового ринку;

3. фінансові ф'ючерсні контракти, в тому числі відповідні засоби платежу;

4. форвардні процентні договори;

5. процентні, валютні та фондові свопи;

6. опціони на придбання або продаж будь-яких інструментів в межах цієї секції, включаючи відповідні засоби платежу (зокрема валютні та процентні опціони).

Слід зазначити, що відповідно до ст. 51 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, Україна зобов'язалася вжити заходів для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведене у відповідність до законодавства Співтовариства. Тому слід очікувати, що після набрання чинності ЦК інші фінансові інструменти, відмінні від цінних паперів будуть врегульовані окремим законодавством. Державне ж регулювання ринків цих фінансових інструментів має здійснюватися згідно розподілу повноважень органів державної влади за ст. 21 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.

Товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах. В даний час в Україні статус товаророзпорядчих цінних паперів надано складським свідоцтвам та коносаментам (ст. 16 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”). Враховуючи відсутність податку на додану вартість по операціям з цінними паперами, товаророзпорядчі цінні папери можуть стати цікавим інструментом для учасників ринку, які через ці цінні папери можуть стати реальними учасниками ринку товарів.

Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів (ч. 1 ст. 195 ЦК, ч. 2 ст. 163 ГК). Так, зокрема, в окрему групу розрахункових цінних паперів може бути віднесений вексель, оскільки він засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Вексель має подвійну правову природу (засіб розрахунків та цінний папір). З наданням чеку статусу цінного паперу, він також буде віднесений до групи розрахункових цінних паперів. Окрему групу складають і приватизаційні цінні папери, які хоч в даний час і не застосовуються, однак віднесені законом до видів цінних паперів і можуть існувати у майбутньому.

Класифікація цінних паперів за другим критерієм, тобто, способом позначення правомочної особи розглядалася при характеристиці шостої ознаки цінних паперів - їх оборотоздатності.

Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено цим Законом або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.