Валютне регулювання і контроль в Україні

- вжиття заходів щодо стимулювання розвитку фондового ринку;

- створення умов для розширення використання національної валюти у міжнародних розрахунках, зокрема, з країнами СНД.

Враховуючи високій ступінь відкритості економіки України та її вразливість до різноманітних внутрішніх і зовнішніх шоків, що ускладнює можливість достовірного передбачення наслідків упровадження тих або інших заходів, здійснення НБУ будь-яких дій з монетарного стимулювання розвитку банківської системи відбуватиметься з додержанням принципів поступовості, передбачуваності та прозорості, за рахунок:

- уникнення різких та/або раптових змін умов функціонування грошово-кредитного ринку;

- зрозумілості суті тих або інших дій Національного банку України для учасників ринку;

- попереднього обговорення найпринциповіших рішень щодо регулювання грошово-кредитного ринку з представниками фінансових та ділових кіл.

Поступова лібералізація чинної системи валютного регулювання здійснюватиметься з урахуванням ситуації на внутрішньому та зовнішніх фінансових ринках для створення умов щодо розширення спектру операцій банків і їх клієнтів на валютному ринку і розглядатиметься Національним банком не лише як засіб поліпшення якості механізмів та процедур валютно-курсової політики, а й у контексті дій щодо формування більш досконалого трансмісійного механізму грошово-кредитної політики.

Лібералізаційні дії Національного банку України на валютному сегменті грошово-кредитного ринку супроводжуватимуться заходами щодо підвищення дієвості облікової ставки як інструменту впливу на економічні процеси. Облікова ставка буде встановлюватись Національним банком на позитивному відносно інфляції рівні. В цілому процентна політика НБУ спрямовуватиметься на сприяння зниженню відсоткових ставок за кредитами банків для підвищення їх доступності більшій кількості суб'єктів господарювання. Наслідком цього має стати розширення обсягів кредитування банками реального сектору економіки з відповідним позитивним впливом на процеси економічного зростання [73].

3.2 Шляхи підвищення ефективності валютного контролю за експортно-імпортними операціями

Валютний контроль - важлива складова економічної політики держави. Він сприяє стабілізації потоків заощаджень резидентів на етапі, коли довіра до валютної політики держави ще не зміцніла. У ситуації, що склалася в Україні, валютний контроль є однією з головних умов здійснення Національним банком політики твердої процентної ставки, оскільки свобода руху капіталів та спекулятивні операції можуть призвести до зменшення обсягу валютних резервів, до криз у валютній сфері та девальвації національної грошової одиниці [54].

Унаслідок високого рівня відкритості вітчизняної економіки зовнішні шоки через канали двосторонньої торгівлі, потоки капіталу та взаємозалежність кредитних портфелів справляють відчутний негативний вплив на фінансовий ринок. Після приєднання України до статті VIII Статуту Міжнародного валютного фонду вона не може обмежувати проведення розрахунків між резидентами та нерезидентами за поточними торговельними валютними операціями у національній грошовій одиниці. Тому органи валютного контролю для реалізації економічної політики держави змушені вживати адміністративних заходів, спрямованих на підтримку курсу гривні й регулювання платіжного балансу.

Нині визначальною для вітчизняної економіки є проблема відпливу валютних коштів. Відплив капіталу - явище, властиве не лише для України. Провідні країни Заходу неодноразово стикалися із цією проблемою. Особливість вітчизняного варіанта полягає не лише в мотивах відпливу, каналах вивезення ресурсів і макроекономічних наслідках, а, насамперед, у специфіці первинного нагромадження капіталу (шляхом тіньового перерозподілу доходів та отримання спекулятивних прибутків на ринку фінансових інструментів) і намаганні суб'єктів господарювання стабілізувати рівень доходів за спаду виробництва та несприятливих умов для ведення бізнесу: важкого податкового тягаря, криміналізації економіки, низького рівня гарантії безпеки бізнесу, недобудованості ринкової інституційної та правової бази. Становлення нової системи державного регулювання економіки, фінансової і банківської сфер загалом та внутрішнього валютного ринку зокрема помітно відстає від темпів їх лібералізації. Внаслідок прогалин у законодавстві капітал із країни стали вивозити у легальних або легалізованих формах.

В Україні сформувалась організована мережа економічних суб'єктів, які господарюють, „спеціалізуючись” на використанні „сірих” схем переказу валютних коштів за межі України та формально прикриваючись зовнішньоторговельними контрактами (фактично - фіктивними угодами). Такий стан речей значною мірою є наслідком вільного доступу суб'єктів господарювання на зовнішній ринок. Нині, через десять років роботи в умовах лібералізації зовнішньоторговельної діяльності, стають очевидними негативні сторони практики вільного, необмеженого виходу на зовнішній ринок. Власне кажучи, це дає змогу організувати широкомасштабний відплив валютних ресурсів із країни.

Одним із найважливіших завдань органів валютного контролю у сфері зовнішньоторговельних операцій суб'єктів господарювання є питання повернення валютної виручки за зовнішньоекономічними контрактами. Законом України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23.09.1994р. встановлено 90-денний термін находження товарів та платежів за експортно-імпортними операціями резидентів. Перевищення цього терміну дозволяється лише за наявності ліцензії Національного банку. Недотримання зазначених норм тягне за собою застосування штрафних санкцій до резидентів-порушників [4].

Аналізуючи стан справ із неповерненням валютної виручки, зазначу, що основне завдання валютного контролю нині залишається незмінним: обмеження масштабів відпливу капіталу з країни за одночасної підтримки рівня пропозиції валюти на внутрішньому валютному ринку.

Отже, можемо сформулювати такі засади вдосконалення системи валютного контролю в Україні.

Головне - посилити дієвість заходів, що перешкоджають відпливу капіталу. За своєю природою він належить до категорії процесів, які не можна зупинити, не усунувши фундаментальні причини. В умовах України це означає, що зусилля органів валютного контролю щодо протидії відпливу капіталу випливають з вирішення проблеми забезпечення інвестиційної активності, піднесення на цій основі економіки країни та підтримання її стійкого розвитку.

У своїй статті „Стан та можливі напрямки вдосконалення системи валютного контролю в Україні” Є.Григоренко та О.Макаренко пропонують такі шляхи вирішення проблеми [36].

Щоб відсікти від зовнішньоторговельної діяльності величезну кількість „фірм-одноденок”, необхідно запровадити ліцензування зовнішньоекономічної діяльності: займатися зовнішньоторговельною діяльністю можуть лише ті фірми, які мають тривалий (не менше двох років) досвід роботи на внутрішньому ринку, бездоганну податкову і кредитну історію та кваліфіковані кадри, що вміють працювати на зовнішньому ринку.

На мій погляд, це досить кардинальна пропозиція щодо вдосконалення системи валютного контролю в Україні. Так, справді, добре продумана й організаційно забезпечена процедура ліцензування може дати значний ефект щодо скорочення масштабів відпливу капіталу з країни, але такі заходи значно знизять товарообіг України та розвиток зовнішньоекономічних зв'язків.

Ще один метод вирішення проблеми неплатежів у зовнішньоекономічній діяльності - використовування факторингу. Перевагою факторингу над звичайним страхуванням ризику є те, що фактор у зазначений у контракті строк повністю виплачує кошти (у попередньо визначеному обсязі) експортеру, а потім за допомогою своїх важелів отримує цю суму від імпортера, тоді як при страхуванні товару експортер отримує кошти лише за умови офіційного підтвердження неплатоспроможності імпортера. Слід зазначити, що факторингові операції при інкасовій формі розрахунків застосовуються в разі здійснення торговельних операцій із „Сумнівними” або невідомими (новачками у сфері зовнішньоекономічної діяльності) контрагентами, а також експортерами, які мають проблеми з потоком готівки. Впровадження в Україні факторингових операцій дасть змогу вітчизняним експортерам отримувати достовірну інформацію про фінансово-господарський стан закордонних партнерів перед укладенням експортних контрактів та гарантовано одержувати платежі за експорт продукції, що загалом сприятливо вплине на стан національної економіки.

Важливим елементом валютного контролю є контроль не лише за суб'єктами господарювання, а й безпосередньо за каналами відпливу капіталів та за установами, через які цей відплив здійснюється. Не піддаються економічній логіці обсяги валютних коштів, що обертаються на кореспондентських рахунках, відкритих в українських банках іноземними банками, зареєстрованими в офшорних зонах. Ці обсяги свідчать про очевидну деформованість зовнішньоторговельних і фінансових потоків та використання схем вивезення валютних коштів за кордон через кореспондентські рахунки офшорних банків.

Поряд із запропонованими організаційними та фіскальними методами боротьби із приховуванням валютної виручки за кордоном необхідно детально розробити комплекс макроекономічних заходів щодо стимулювання повернення валютної виручки з-за кордону та її інвестування в економіку України.

Відплив капіталу за межі країни може відбуватися при здійсненні як поточних торговельних операцій, так і операцій капітального характеру (залучення, повернення та сплата доходів за кредитними угодами з нерезидентами, інвестиціями).

Перевірки валютних операцій свідчать про наявність кількох типових схем виведення капіталу.

Створення „поганої” дебіторської заборгованості за експортно-імпортними операціями строком понад три місяці.

У цьому разі для виведення капіталу використовуються переважно „фірми-метелики”, які зникають з місця реєстрації після проведення кількох операцій. Попередня оплата здійснюється на користь нерезидента, котрий має банківські рахунки насамперед у Латвії, де валютний контроль відсутній, банки не надають інформацію про клієнтів і не потрібні знання іноземної мови.

Слід зазначити, що дебіторська заборгованість понад три місяці виникає переважно за операціями, які не мають на меті виведення капіталу. Ненадходження виручки або невиконання нерезидентом зобов'язань поставки здебільшого пов'язані з абсолютно легальними причинами, і ця заборгованість ліквідується протягом наступних одного-двох місяців.

Сплата підвищених відсотків за позиками, отриманими від нерезидентів.

Прибутки від здійснення експортно-імпортних операцій накопичуються доміцильованою фірмою, а потім залучаються у господарський обіг України як позика від нерезидента. Обережні позичальники обмежуються реальними ринковими процентними ставками, які в Україні й так досить високі.

При цьому в Україну повертається не весь раніше виведений капітал. Залежно від прийнятного ступеня ризику та доходності власники інвестують його у різні види вкладень.

Використання платіжних сурогатів у розрахунках за експортовану продукцію.

Мова йде про використання векселів, можливість чого передбачено чинним законодавством. Вексель виставляється на користь нерезидента до часу виконання останнім зобов'язань за контрактом (йдеться переважно про надання послуг нематеріального характеру). Потім векселем оплачується експорт продукції, а грошова виручка після реалізації цієї продукції кінцевому покупцеві набуває нерезидентного статусу.

Особливістю всіх схем є повернення частки капіталу у вигляді позик та депозитів фізичних осіб, бо вітчизняних бізнесменів не влаштовують рівні доходності фінансових активів за кордоном.

Для стабільності національної валюти ризик утілення таких схем полягає в можливості швидкого виведення капіталу за наявності тієї чи іншої загрози. Якщо зважити, що заборгованість за позиками від нерезидентів становить 1-1,5 млрд. доларів США, ще близько 2 млрд. припадає на тривалу кредиторську заборгованість, а обсяги операцій на валютному ринку сягають 6-10 млрд. доларів, неважко оцінити ризик девальвації гривні в разі стрімкого зростання спекулятивного попиту на іноземну валюту [36].

Заходи, які вживає Національний банк України у періоди загострення ситуації на валютному ринку (обов'язковий продаж частки валютних надходжень, обмеження часу для укладення угод у рамках торговельної сесії, контроль за документами з боку уповноважених банків), не є нездоланним бар'єром для виведення капіталу, але суттєво ускладнюють розрахунки за легальними операціями.

Отже, система валютного контролю, заснована на попередньому контролі з боку уповноважених банків за валютними операціями клієнтів, як свідчить досвід восьми років практикування, є недостатньо ефективною.

По-перше, банки під загрозою юридичної відповідальності змушені виконувати невластиві їм функції контролю за операціями своїх клієнтів. Відповідальність же клієнтів порівняно невисока: вони несуть її лише в разі здійснення операцій, які потребують індивідуальної ліцензії, без наявності останньої та у випадку дебіторської заборгованості за операціями з нерезидентами тривалістю понад 90 днів. Банки можуть бути притягнуті до відповідальності, якщо за дорученнями клієнтів здійснюють операції, які не підлягають ліцензуванню. Тобто завжди існує загроза судового переслідування банків з боку клієнтів за невиконання їхніх законних доручень, якщо банки суворо дотримуються вимог органів валютного контролю, або застосування фінансових санкцій з боку НБУ, навіть у разі незначних помилок при здійсненні попереднього контролю.

По-друге, контролюючі органи, насамперед Національний банк України, не володіють інформацією про деякі операції - вона доступна лише підчас здійснення перевірок на місцях. Оскільки тривалість перевірки обмежена, операції перевіряються вибірково, отже операції з виведення капіталу виявляються доволі рідко. По-третє, система ліцензування викликає дуже багато нарікань (особливо операцій капітального характеру) при практично нульовому її результаті. Наявність офшорних юрисдикцій дає змогу вітчизняним підприємцям без порушень закону створювати закордонні активи. Процес реформування економіки - тривалий та суперечливий, особливо в Україні. Немає реальної можливості воднораз вирішити проблеми бюджетного дефіциту, структурної перебудови народного господарства, підвищення реальних прибутків домашніх господарств зі згладжуванням кричущої різниці в їх рівнях і таким чином швидко усунути першопричину відпливу капіталу. Тому країни змушені створювати систему валютного контролю з метою запобігання втечі національного капіталу при проведенні операцій між резидентами та нерезидентами.

Згідно зі Статутом МВФ сутність валютного контролю полягає в запровадженні адміністративних обмежень на неторговельні операції та операції капітального характеру з нерезидентами. Наявність валютного контролю означає жорстке втручання державних органів у валютний ринок і викликає занепокоєння та незадоволення його учасників (насамперед банків) і міжнародних організацій. Країни, які експортують капітал, відмовилися від валютного контролю у 1970-1980 роках. Вітчизняним законодавством передбачено здійснювання контролю за операціями з валютними цінностями на території України, які проводять як резиденти, так і нерезиденти. Крім того, деякі операції підлягають ліцензуванню. Це означає, що їх (насамперед операції з капіталом, неторговельні операції) можна здійснювати лише за умови попереднього дозволу Національного банку України. Одним із важливих напрямків модифікації валютного контролю в умовах глобалізації економіки є новий підхід до вирішення питання відносин з країнами, які мають офшорне законодавство. Це свідчить про посилення взаємозалежності національних валютних систем, проте, що окремі країни не в змозі „грати за своїми правилами”, які суперечать вимогам глобальних інтеграційних процесів.

В умовах глобального ринку держава вже не може ефективно виконувати функції гаранта, оскільки здатна регулювати лише діяльність національних учасників ринку. Вона фактично поступово перетворюється на звичайного учасника ринку, чиї зобов'язання (наприклад, державні цінні папери і національна валюта країни) котируються на ринку поряд із забов'язаннями приватних фірм.

Саме на такому розумінні базується валютний контроль, і в сучасних умовах від нього повинні виграти всі, в тому числі, як це на перший погляд не парадоксально, - й об'єкти такого контролю (країни-парії, офшорні зони, транснаціональні банки) [54].

3.3 Проблема „відмивання брудних грошей” та напрямки удосконалення валютного регулювання та контролю

Ризики для стабільності національної валюти не обмежуються відпливом капіталу за межі країни або в готівковий обіг. Проблеми можуть виникати й тоді, коли в країну надходить капітал із невизначених джерел.

Країни, економіка яких перебуває у процесі трансформації активно залучаються до незаконного обороту наркотичних речовин, зброї, торгівлі людьми та процесів „відмивання брудних грошей”. У цій сфері активно працює як національний криміналі тет, так і інтернаціональні злочинні угруповання, чия діяльність охоплює країни й континенти. Оскільки в цих операціях беруть участь як резиденти, так і нерезиденти, вони також знаходяться у сфері інтересів контролюючих органів, хоча пов'язані насамперед із надходженням капіталу.

Згідно з рекомендаціями Робочої групи з протидії „відмиванню” грошей (FATF) запобігання „відмиванню брудних грошей” - це виявлення джерел походження капіталу, в тому числі й того, що надходить до країни від нерезидентів, і застосування санкцій до власників, капітал яких утворився внаслідок злочинної діяльності [73].

Левова частка операцій між резидентами та нерезидентами здійснюється через банківську систему та інші фінансові установи. Таким чином, ризики втрати капіталу, які завжди притаманні банківській системі - кредитний, валютний, ринковий, операційний, незбалансованої ліквідності тощо, - доповнюються ризиком втрати зовнішніх банківських активів унаслідок блокування або примусового вилучення (конфіскації). Вольфсберзькі принципи ведення операцій із клієнтами чітко вказують, що крім міжнародних організацій та національних контролюючих органів і правоохоронних органів, проблемою „відмивання брудних грошей” переймаються також провідні приватні банківські установи світу [68].

Отже, для запобігання системній банківській кризі в Україні необхідно привести норми ведення операцій з клієнтами та контроль за ними до світових вимог і стандартів, тобто реорганізувати систему банківського нагляду і насамперед - валютного контролю.

Україна приєдналася до міжнародних конвенцій щодо протидії „відмиванню” грошових коштів і не входить до „чорного списку” країн, які недостатньо ведуть боротьбу з „відмиванням” грошей, як, наприклад, Росія чи Ізраїль. В Україні є обов'язковими ідентифікація клієнтів, зберігання банківських документів, контроль за валютними операціями з боку Національного банку України, заборона анонімних рахунків. Законом „Про банки і банківську діяльність” допускаються виключно іменні рахунки; визначено поняття „банківська таємниця” та порядок її розкриття, „відмивання брудних грошей”; установлено ознаки значних або сумнівних операцій. Невирішеною залишається проблема ідентифікації діяльності, пов'язаної з „відмиванням” грошей, та відповідальності за неї [2].

Не всі належно сприймають сувору необхідність таких заходів. Серед громадськості побутує думка, що банківська таємниця має пріоритет перед прозорістю банківських операцій. Такий підхід активно лобіюють Асоціація українських банків, деякі провідні банки України. Їх непокоїть насамперед звуження на 1-2 млрд. гривень ресурсної бази внаслідок закриття кодованих рахунків і переведення коштів у тіньовий обіг. Це справді так. Але зберігаючи кодовані рахунки, банки мусять усвідомлювати, що вони можуть втратити закордонні активи на кореспондентських рахунках в іноземних банках, насамперед у США. Відомо, як рішуче провідні країни світу відмовляються від обмежень, обумовлених необхідністю дотримуватися банківської таємниці, коли це стосується протидії „відмиванню” грошових коштів.

Управління закордонних активів США має право викликати будь-яку особу до федерального суду Нью-Йорка під загрозою конфіскації активів. Якщо врахувати, що в Україні понад 80% розрахунків із нерезидентами здійснюється саме в доларах США, то навіть загроза конфіскації або затримки міжнародних платежів призведе до значно більшого відпливу капіталу з банківської системи.

Слід зазначити, що країни, які відмовилися від валютного контролю як системи адміністративних обмежень на здійснення операцій із нерезидентами, водночас зберегли контролюючі органи або створили нові.

Так, згідно з рішенням Ради Європи Франція у 1989 році скасувала й офіційно не визнає наявності валютного контролю. Але відповідну структуру було збережено, рух капіталів відстежується. У 1990 році створено спеціальний орган, який накопичує інформацію про підозрілі фінансові операції - TRACFIN, укомплектований здебільшого фахівцями валютного контролю. При цьому вжито вичерпних заходів щодо запобігання витоку конфіденційної інформації або використання її для цілей, не пов'язаних із боротьбою з „відмиванням” грошей [38].

У США в 1990 році створено спеціальний орган, який у режимі реального часу відстежує всі фінансові трансакції - FinCEN. Він уповноважений координувати діяльність розвідувальних та поліцейських органів з метою запобігання „відмиванню” грошей.

У ФРН немає валютного контролю, проте при здійсненні переказів на суму понад 5 тисяч марок або й на меншу - про здійсненні операцій із країнами, які не входять до Європейського Союзу, - копія платіжного доручення згідно з параграфом 59 закону про зовнішньоекономічну діяльність надсилається до Німецького Федерального банку [80].

Гаслом для світового співтовариства є прозорість. Якщо раніше до злочинної діяльності, прибутки від якої заборонялося використовувати у легальному бізнесі, відносили виключно торгівлю наркотиками та зброєю, то сьогодні до них додали работоргівлю, корупцію, ухилення від сплати податків, розкрадання національних ресурсів. Країни - члени Організації з економічного співробітництва та розвитку (Organization for Economic Cooperation and Development) рішуче протидіють будь-яким способам обмежити боротьбу з використанням прибутків від злочинної діяльності, посилаючись на національне законодавство та банківську таємницю.

Вимоги національних законодавств провідних країн стосовно боротьби з „відмиванням” грошових коштів узагальнено в Типовому законі ООН щодо запобігання „відмиванню” грошей. Серед його основних пунктів:

- обмеження готівкових платежів певними сумами;

- створення відповідного органу, призначеного для збору, накопичення та аналізу інформації про міжнародні платежі й перекази (центральний банк, міністерство фінансів, митна адміністрація);

- вимоги до фінансових установ щодо ідентифікації клієнтів;

- заборона анонімних операцій;

- обов'язкова перевірка адреси та персональних документів;

- надання інформації про фінансові трансакції;

- зберігання документів щодо осіб клієнтів та здійснених операцій.

Особливо наголошується, що отриману інформацію можна передавати обмеженому колу користувачів (судовим та правоохоронним органам), аби цей орган не перетворився на додаток до податкового апарату.

Навіть країни із суворими вимогами щодо дотримання банківської таємниці (Швейцарія, офшорні юрисдикції) вживають заходів у руслі 40 рекомендацій Робочої групи з протидії „відмиванню” грошей (FATF). Жорсткішим стає законодавство стосовно відмивання коштів, знімаються обмеження щодо надання банківської інформації контролюючим та правоохоронним органам, розширюється міжнародне співробітництво. Одинадцять провідних банківських установ світу прийняли Кодекс поведінки приватних банків при здійсненні операцій з клієнтами, яким передбачено навіть збір конфіденційної інформації про клієнтів, тобто проведення банківськими службовцями оперативних заходів для з'ясування справжньої особи - власника активів та джерел походження коштів.

Банківська система України є складовою світової банківської системи. Тому для збереження її рівноваги й забезпечення поступального розвитку мусимо діяти за загальними правилами. Інакше дійде до ізоляції та цілковитого краху.

По-перше, спеціальним законом щодо протидії „відмиванню” грошових коштів слід визначити повноваження відповідного контролюючого органу в системі Національного банку України, який би отримував, накопичував, аналізував та передавав інформацію про міжнародні фінансові трансакції та валютні операції, надавав дозволи на здійснення окремих операцій, які мають ознаки сумнівності щодо дотримання норм чинного законодавства або умов їх проведення, контролював дотримання вимог цього закону фінансовими установами.

По-друге, фінансові установи та їхні працівники мають нести відповідальність лише в разі:

- невиконання вимог щодо ідентифікації та перевірки клієнтів;

- неподання спеціальному контролюючому органу Національного банка України інформації про здійснення міжнародних операцій або операцій з готівкою понад установлені обмеження;

- невиконання обов'язків щодо заяви про сумнівні операції, які потребують попереднього дозволу Національного банку України;

- невиконання вимог щодо зберігання документів, стосовно яких установлено строк зберігання;

- розголошення інформації щодо заяв про сумнівні операції.

Реформа має передбачати створення в НБУ спеціального органу, який підтримує базу даних про міжнародні операції фінансових установ. Це дасть змогу виявляти злочини, пов'язані з легалізацією кримінальних грошей, та ефективніше провадити курсову політику.

Функції спеціального контролюючого органу доцільно покласти на департамент валютного контролю та ліцензування Національного банку України, який володіє усталеними технологіями та досвідом контролю за валютними операціями фінансових установ, взаємодіє з правоохоронними органами та банківськими установами, іншими контролюючими органами, має територіальні підрозділи. Департамент мусить стати посередником між фінансовою системою та спеціальними підрозділами, передаючи останнім лише ту інформацію, яку підтверджує наявність порушення законодавства.

Так, нині вже налагоджено обмін інформацією між Державною митною службою та Національним банком України. НБУ має інформацію про всі здійснені міжбанківські перекази у національній валюті. Відтак проблема полягає лише у зборі інформації щодо значних міжнародних переказів, які здійснюються поза Системою електронних платежів, її обробці та аналізі. Мета аналізу - з'ясувати джерела походження коштів на рахунках, з яких здійснюються міжнародні платежі, відстежити основні напрями фінансових потоків. Це, до речі, прислужиться також при складанні платіжного балансу в регіональному розрізі, визначенні дебіторської та кредиторської заборгованості за операціями з нерезидентами, дасть змогу не лише виявляти злочини, які здійснюються через фінансові установи, а й розробляти ефективні заходи для забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності національної валюти.

РОЗДІЛ 4 ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ І ТЕХНОЛОГІЙ У БАНКІВСЬКІЙ СФЕРІ

4.1 Характеристика та стан інформаційних систем і технологій у банківській сфері. Стан інформаційних систем і технологій по здійсненню валютного контролю платежів і розрахунків в іноземній валюті, основні протиріччя та їх аналіз

Фінансова і банківська діяльність, як відомо, нерозривно пов'язані із загальним політичним і економічним станом держави. За останні роки в Україні відбувались процеси бурхливого розвитку банківського сектора. Тому банківська система у даний період викликає всебічний інтерес. Це якраз та галузь діяльності, де найбільш динамічно і активно йдуть реформи, і, насамперед, знаходять відображення всі позитивні та негативні явища, що відбуваються в економіці України. Тому банківський сектор економіки України, в цей час виявився чи не найбільший щодо використання в повсякденній практиці найсучасніших інформаційних технологій.

Автоматизована банківська система (АБС), в загальному вигляді, являє собою особливу форму організаційного управління сучасним банком на базі використання основних наукових і прикладних положень інформаційно-кібернитичного синтезу.

Сьогодні система фінансового та управлінського обліку без широкого використання новітніх інформаційних технологій не може розглядатися як закінчена і ефективна система, що дозволяє здійснювати управління сучасним банком на належному організаційному і технічному рівні. Саме тому, автоматизація облікових процедур залишається сьогодні одним з пріоритетних завдань розвитку засобів автоматизації в банківській системі України.

Використання сучасних інформаційних технологій в банку, як одного з основних інструментів підтримки і розвитку банківського бізнесу, базується на таких принципах:

- комплексний підхід до автоматизації широкого спектра банківських функцій і процедур при повній їх інтеграції, що дає можливість безперешкодного обміну інформацією між різними компонентами системи через деяке загальне інформаційне поле, а також забезпечує взаємозв'язок з іншими внутрішніми інформаційними системами;

- модульний принцип побудови, що дозволяє легко конфігурувати та адаптувати систему під конкретну організаційно-технологічну структуру банку;

- відкритість інформаційних технологій, що використовуються, здатних взаємодіяти з різними зовнішніми системами, забезпечувати вільний вибір програмно-технічної платформи та перенесення її на інші апаратні засоби;

- можливість моделювання банківських функцій і бізнес-процесів, з реалізацією їх алгоритмічного уявлення;

- наявність надійного захисту від несанкціонованого доступу ззовні, а також захист від непрофесійних дій і від негативного впливу непередбачених обставин;

- наявність надійної системи резервування і архівування даних в рамках всієї АБС.

Функціонування систем спирається на використання сучасних засобів обчислювальної техніки і повинно відображати системний підхід до автоматизації господарських управлінських процедур на основі таких видів забезпечення їх функціонування: технічне забезпечення, інформаційне, математичне, програмне, лінгвістичне, організаційне, методичне, ергономічне та правове.

Комплекс заходів з технічного забезпечення - це обгрунтування застосування тих або інших процедур інформаційної взаємодії в рамках деякої інформаційної системи необхідного переліку технічних засобів [83].

Інформаційне забезпечення функціонування систем автоматизації економічних процедур полягає у визначенні суті і кола завдань, що вирішуються в рамках даної системи, визначенні переліку користувачів і розмежування функціональних повноважень управлінського персоналу на базі організаційної структури підприємства.

Математичне забезпечення інформаційних систем являє собою сукупність математичних моделей і алгоритмів, що забезпечують як основу для побудови прикладних програм, інформаційну взаємодію всіх елементів даної системи.

Загальні вимоги до системного і прикладного програмного забезпечення визначаються складом технічних засобів, технологічними, організаціно-методологічними особливостями функціонування даної інформаційної системи.

Лінгвістичне забезпечення інформаційних систем визначає загальну методологію користувача з системою.

Організаційне забезпечення інформаційних систем - це комплекс нормативно-довідкових документів, що регламентують діяльність користувачів і обслуговуючого персоналу системи, що визначають функції і завдання кожного фахівця на своєму робочому місці [74].

Методичне забезпечення інформаційних систем складається з комплексу методичних вказівок, рекомендацій і положень щодо впровадження експлуатації і супроводу інформаційної системи у вигляді контекстнозалежних електронних довідкових і повчальних підсистем.

Ергономічне забезпечення - це комплекс організаційних і технологічних заходів, що забезпечують комфортні умови експлуатації інформаційної системи, що зменшують негативні впливи на людину зі сторони комплексу технічних засобів системи.

Правове забезпечення інформаційних систем - це система нормативно-правових документів, що визначають права та обов'язки користувачів і обслуговуючого персоналу системи в умовах функціонування інформаційної системи, як окремого підприємства або установи, так і загального правового простору. Національний банк України, як орган кредитно-грошового регулювання і кредитор останньої інстанції, несе відповідальність за підтримання стабільності (надійності, безпеки та ефективності) у фінансовій системі, важливим елементом якої є платіжна система.

НБУ займає центральне місце в платіжній системі завдяки своєму подвійному завданню: надавати загальнокорисні послуги від імені всіх банківських установ та бути посередником при виконанні міжбанківських розрахунків.

Валютні операції відіграють важливу роль у діяльності банківських установ. Вони здійснюються в комерційних банках та їх філіях, на міжбанківській валютній біржі та в інших фінансових установах. Контролюють і регулюють операції з валютою структурні підрозділи НБУ.

Щоб підвищити ефективність роботи зазначених підрозділів і оперативність обліку валюти, уникнути помилок, а також мати змогу діставати необхідну інформацію для контролю та приймати рішення під час регулювання валютних операцій, у ОДБ відокремлюють підсистему “Валюта”. З її допомогою облік операцій з іноземною валютою можна організувати так, що за кожним кодом валюти та кожним клієнтом відкривається окремий особовий рахунок. За вільно конвертованими валютами клієнтам банку може бути відкрито один мультивалютний рахунок.

Важливою особливістю зазначеної підсистеми є те, що одночасно із занесенням до регістрів бухгалтерського обліку валютних документів відображається проведення за рахунками гривневого покриття в національній валюті згідно з курсом на початок операційного дня. Це дозволяє на будь-який час отримати консолідований баланс, що включає суми на рахунках гривневого покриття як еквівалент валютних коштів, що перебувають у банку.

На практиці існують два підходи до організації автоматизованого обліку валютних операцій. Перший полягає в тому, що валютні операцій обліковуються протягом дня за допомогою окремого програмного комплексу ОДБ, а наприкінці дня формується консолідований баланс. Другий, прогресивніший підхід означає, що рух коштів у національній та іноземній валютах обліковується за допомогою одного ОДБ. Згідно із цим підходом обробляють інформацію в банківських системах розвинених країн. У такому разі в пакеті ОДБ усі програми з обслуговування особливих рахунків і формування звітності працюють для підрахування національної та іноземної валюти. Крім того, в ОДБ є ряд засобів, які призначені виключно для роботи з іноземною валютою. Вони здебільшого підпорядковані в ієрархії меню пакета ОДБ пункту “Валютні операції”, куди входять такі підпункти:

нормативно-довідкова інформація щодо валюти;

введення, оплата, пошук і редагування валютних документів;

автоматизація обліку операцій в обмінних пунктах;

котирування (переоцінювання залишків на валютних рахунках у разі зміни курсів валют);

нарахування процентів за валютою;

засоби для інсталяції та спеціальні регламенти за валютними операціями;

нагромадження даних і формування вихідних норм за валютою.

Зазначені функції в ІБС виконуються за допомогою таких автоматизованих робочих місць: АРМ операціоніста, АРМ технолога чи адміністратора БД, АРМ касира, АРМ бухгалтера, АРМ спеціаліста валютного відділу, АРМ керівників.

На окремі АРМ можуть виводитися завдання обробки даних про валюту, які не введені до головного меню. Наприклад, на АРМ фахівця валютного відділу виконуються завдання визначення попиту (та пропозиції) на валюту і т.ін. В ієрархії меню функції наводяться в тій послідовності, в якій найчастіше до них звертаються, а вивчити їх доцільно в послідовності, яку закладено в технології виконання.

Першим етапом в технології є налагодження керуючих параметрів підсистеми, виконуване для встановлення режимів роботи в підсистемі “Валюта”. Початкове значення параметрів завантажується в БД під час установлення програмних модулів.

У разі закритого ОДБ параметри змінюються через меню за ієрархією (ланцюжком) “Підсистема “Валюта”” “Параметри системи” “Налагодження системи”. Перелік і зміст параметрів визначає розробник системи. Сукупність параметрів можна розбити на три групи.

Першу групу становлять коди валют для консолідованого балансу; перелік балансових рахунків, за якими не слід виконувати котирування; назва файла для вводу курсів валют; назва файла для вводу залишків на валютних рахунках і т. ін.

Другу групу утворюють параметри спеціальних регламентів щодо валюти, які визначають відповідність між рахунками, використовуваними для виконання проводок з відображення валютних операцій на бухгалтерських рахунках.

Третя група - це параметри складання валютних документів, таких як валютні виписки, валютний баланс та інші форми бухгалтерської і статистичної звітності.

Нормативно - довідкова інформація щодо валюти вводиться, коригується і видається користувачеві через пункт меню “Довідник валют”, котрий надає доступ до довідників валют, країн, курсів валют, банків, які працюють з валютою, платників і одержувачів коштів у форматі SWIFT, клієнтів, відкритих валютних особових рахунків, банківських операцій, балансових рахунків і т. ін. Технологія формування і підтримання зазначених довідників аналогічна застосовуваній під час обліку національної валюти.

Нагромадження даних, формування вихідних (звітних) форм є найважливішим етапом технологій автоматизованого обліку й регулювання валютних операцій.

Нагромадження даних про валютні операції здійснюється протягом дня у БД обмінних пунктів, у файлах оперативної інформації, що формуються пакетом програм ОДБ у філіях чи головних банках. На підставі цих даних можна отримати відповіді на запити, а також аналітичні таблиці про поточний стан обігу валютних коштів, залишки коштів на валютних рахунках клієнтів та інші зведення. Наприкінці робочого дня, коли закрито пакет “Операційний день банку”, оперативна інформація надходить до архівної БД і формуються бухгалтерські та статистичні зведення й звіти. Ці документи охоплюють інформацію за день або за деякий інший календарний період. Вони поділяються на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні вихідні документи формуються на моніторах АРМ фахівців та керівників і при потребі роздруковуються. До таких документів належать зведення про купівлю/продаж валюти, інформація про рух і залишки коштів на валютних рахунках, реєстр ордерів валютного відділу, відомості про валютні ресурси тощо. Ці документи використовуються для аналізу валютних операцій і прийняття управлінських рішень.

Зовнішні вихідні документи передають клієнтам НБУ, податковій інспекції та іншим державним структурам. Вони спочатку видаються на монітор фахівців для аналізу, а далі надсилаються до відповідних структур у вигляді виписок з валютних рахунків для клієнтів, звітних файлів для НБУ чи звітних паперових документів або файлів для податкової адміністрації.

Виписки з валютних особових рахунків клієнтів формують щодня у двох примірниках, один з яких передається клієнтові, а другий залишається в банку як архівний документ. Кожна виписка включає такі реквізити:

назва банку;

дата і час формування звіту;

номер особового рахунку;

назва організації (власника коштів);

назва і код валюти;

курс цієї валюти;

вхідний залишок;

обороти й сальдо на рахунку в іноземній валюті і національній валюті;

проведені документи (вид операції);

МФО кореспондента;

особовий рахунок кореспондента;

номер документа;

сума за документом в іноземній і національній валюті.

Виписка за валютними особовими рахунками формується в кількох режимах. Так, у режимі «Виконавець» формуються виписки для кожного виконавця за закріпленими за ним рахунками. У режимі «Клієнт» видаються виписки за всіма чи зазначеними клієнтами. У режимі «Банк-Клієнт» формуються виписки, які надсилаються клієнтам по каналах зв'язку. Виписки можуть формуватися за попередній операційний день, на зазначену дату чи будь-який період.

Особливу групу вихідних документів становлять пробний баланс, звітний баланс, оборотно-сальдова відомість у валюті, консолідований баланс. Звітний баланс формується за поточний день за вказаним кодом валюти чи за всіма валютами. Протягом дня (під кінець) формується пробний баланс для попереднього аналізу. Остаточний варіант балансу складається після закриття операційного дня. Усі пакети ОДБ, що використовуються у банках, дають змогу складати баланс за поточний день, баланс на задану дату, баланс за вказаний період.

Зауважу, що комп'ютерні системи дозволяють формувати на моніторі сальдовий і оборотно-сальдовий баланс, який на практиці часто називають оборотно-сальдовою відомістю.

Заключною процедурою процесу обробки даних засобами пакета ОБД є складання консолідованого балансу. Спочатку складається пробний консолідований баланс для оперативного аналізу інформації, а після закриття операційного дня видається остаточна форма консолідованого балансу. Баланс формується за всіма валютними рахунками так, що суми перераховуються в одну валюту, код якої необхідно вказати у вхідних параметрах режиму.

Для обліку валютних операцій і формування відповідних вихідних документів використовується АРМ:

- операціоніста валютного відділу - ведуться валютні рахунки клієнтів, рахунки підзвітних осіб (касирів пунктів обміну валюти), виконується введення первинних платіжних документів і формування відповідних файлів первинних даних, проводяться експортно-імпортні операції, контролюється розподільчий рахунок і т. ін.;

- технолога валютного відділу - виконуються операції зі встановлення курсів валют, переоцінювання валют, передачі на оплату всіх введених бухгалтерських документів, проведення змін залишків на рахунках та операції із закриття ОДБ;

- операціоніста ОДБ - функції, аналогічні тим, які виконує операціоніст валютного відділу (їм підпорядковані спільні рахунки, що їх вони безпосередньо контролюють).

Формування звітності і друкування вихідних форм - складаються баланс, оборотно-сальдові відомість, меморіальні ордери за особовими рахунками клієнтів.

За допомогою пакета «АРМ статистична звітність» формуються звітні файли, а саме: 01 - дані про залишки на рахунках (щоденний); 39 - дані про курс та обсяги операцій з іноземною валютою (щоденний); 40 - дані про рух коштів на кореспондентських рахунках іноземних банків в Україні (щоденний) та інші звітні файли.

Сформовані звітні файли - щоденні і ті, що характеризують валютні операції за місяць, квартал і рік, - передаються засобами електронної пошти до Регіонального управління НБУ, а після узагальнення - до валютного управління центрального апарату НБУ, де за їх даними аналізуються та регулюються валютні операції.

Система СВІФТ - типовий приклад використання мережі пакетної комутації. Дані передаються по мережі у вигляді структурованих повідомлень, кожне з яких призначено для використання певної фінансової операції. Для кожного підімкненого вузла та банку система індивідуально підтверджує приймання повідомлення та його обробку.

Особливістю СВІФТ є використання єдиних для всіх користувачів правил і понять. Єдина ділова мова поряд із можливістю ввімкнення користувачів у єдину всесвітню мережу телекомунікацій перетворюють цю систему на важливий інтеграційний чинник сучасного фінансового світу. Розроблені типи повідомлень охоплюють сферу переміщення платежів клієнтів, міжбанківський рух платежів, дані про торгівлю грошима та валютою, виписки з поточних рахунків банків тощо.

Усі платіжні повідомлення вводяться в систему у стандартному форматі, який спрощує автоматизовану обробку повідомлень та їх розуміння одержувачем, виключаючи можливість різного тлумачення повідомлень відправником і одержувачем. Переваги стандартизації настільки очевидні, що стандартні тексти повідомлень СВІФТ стають стандартами “де-фактор” для фінансових повідомлень.

Для забезпечення єдності підходу всі повідомлення поділено на 11 (0,1,…,9, п) категорій, які охоплюють понад 130 типів повідомлень. До категорії 0 належать системні повідомлення, які дають змогу взаємодіяти системі з користувачем. Такі повідомлення застосовуються для запитів щодо певних дій і отримання спеціальних звітів, для пошуку повідомлень у базі даних, для навчальних і тренувальних цілей. СВІФТ може надсилати запити й очікувати відповіді на них користувача або інформувати його про стан системи, про її оновлення, появу нових послуг тощо.

До категорії 1-9 належать типи повідомлень, які призначено для визначення операцій, безпосередньо пов'язаних із банківською діяльністю. Категорії мають таке призначення:

- операції з обслуговування клієнтів;

- міжбанківські операції;

- валютні операції;

- акредитиви;

- цінні папери;

- операції з дорогоцінними металами;

- документальний кредит;

- дорожні чеки;

- спеціальні повідомлення, пов'язані з банківськими операціями

(запит, звіт, підтвердження тощо).

Категорія п містить повідомлення загальної групи.

Будь-яке повідомлення в системі СВІФТ утворюється з чотирьох складових: заголовок, текст, посвідчення і закінчення.

Заголовок містить адресну інформацію, необхідну для доставлення повідомлення, зокрема код одержувача (11знаків), код термінала-відправника, (поточний п'ятисимвольний номер, який виконує контрольну та захисну функції), трисимвольний код типу повідомлення і т. ін.

Тип повідомлення в системі визначається його трицифровим номером, в якому перша цифра визначає номер категорії, а останні дві - номер типу в категорії. Наприклад, код повідомлення 100 означає операцію “переказ за дорученням клієнта”; 200 - переказ за рахунок коштів банку; 300 - підтвердження валютної угоди тощо. Код X99 у всіх категоріях означає вільний формат [83].

Кожна категорія має свою групу типів повідомлень. Кількість типів повідомлень за категоріями різна. Наприклад, категорії 5 відповідає група в 16 типів повідомлень, а категорії 4-18 типів повідомлень.

Текст банківського повідомлення складається з послідовності полів, які заздалегідь пронумеровані двоцифровими кодами. Скажімо,32 - сума, 70 - призначення платежу, 71 - за чий рахунок комісія, її сума тощо. Залежно від типу повідомлення поля можуть бути обов'язково заповнюваними або заповнюваними за вибором.

Посвідчення має гарантувати, що текст повідомлення не може бути спотворений у процесі передавання. Фактично посвідчення відіграє роль “конрольної суми” і є, по суті, електронним підписом повідомлення.

Остання складова повідомлення - закінчення, слугує для визначення кінця повідомлення.

Структура системи СВІФТ має два рівні. На верхньому (першому) рівні вона містить два Операційні центри - ОЦ, один з яких розташований у США, а інший у Голландії. Другий рівень утворюють регіональні процесори (РП), які розміщені в більшості країн, чиї банки вступили до СВІФТ. Україна разом із деякими іншими країнами Східної Європи підімкнена до австрійського РП.

ОЦ становлять ядро системи й пов'язані з відповідними регіональними процесорами та між собою. Користувачі, включаючись до системи, з'єднуються з відповідним РП по виділених каналах зв'язку. Кожний РП відіграє роль концентратора повідомлень, через який останні передаються до ОЦ.

Обидва ОЦ мають продубльоване устаткування, зокрема по дві ЕОМ (прцесори) управління системою (ПУС). На ОЦ один такий процесор обробляє потік повідомлень, а другий виконує функції захисту й перебуває в режимі очікування. Надійність роботи ОЦ при цьому оцінюється в 99,995%.

До основних функцій ОЦ можна віднести ще й такі: збір інформації про роботу апаратури та програмного забезпечення СВІФТ (утому числі й про збої та поломки); управління процесом відновлення після збоїв; динамічний розподіл ресурсів системи та розсилання нового програмного забезпечення і баз даних.

Для зв'язку РП із ОЦ використовуються виділені міжнародні лінії передавання даних. Зв'язок між ОЦ здійснюється по підводних і космічних каналах, причому СВІФТ має для цього власний геостаціонарний супутник над територією США.

Із термінала банку - учасника системи через модем по національній мережі передавання даних повідомлення надходить до РП. Відповідність за перевірку, достовірність і правильність такого повідомлення покладається на зазначені банки.

До основних функцій РП належать також:

контроль правильності вхідних повідомлень;

перевірка посвідчень (контрольних сум) повідомлень;

- передавання позитивних або негативних підтверджень користувачам.

Усі користувачі системи мають свою адресу, за якою вони й відомі системі. Кожна така адреса відповідає певному основному РП, а саме тому, через вузол якого вона входить до системи.

У системі передавання та зберігання повідомлень належать до функцій маршрутних процесорів - МП. На них покладено головне обчислювальне навантаження в мережі СВІФТ. За потребою до системи підмикають додаткові МП для збільшення сумарної пропускної здатності [83].

4.2 Перспективи створення та розвитку сучасних інформаційних систем і технологій у банківській сфері

Найголовнішою вимогою, що пред'являється сьогодні до автоматизованих банківських систем, є забезпечення користувачів доступом до сховищ даних в реальному режимі часу.

Сьогодні будь-яка система управління корпоративними інформаційними ресурсами повинна будуватися на використанні новітніх технологій введення і збереження даних, а також на застосуванні сучасних програмно-технологічних систем доступу до них. У зв'язку з цим найбільш перспективним рішенням було б використання для введення інформації новітніх цифрових пристроїв. До таких пристроїв можна віднести цифрові фото-відеокамери, універсальні копіювальні апарати, які суміщають у собі крім функцій власне копіювального апарату, також функції сканера і друкуючого пристрою. Використання такої апаратури разом з відповідними програмними засобами передбачає суттєві вигоди з точки зору побудови систем управління інформаційним простором будь-якої міри складності.

Найбільш перспективним може стати застосування так званих інтрамереж, як основоположної технології доступу до корпоративних інформаційних ресурсів установи, Web i Internet-технології, у вигляді корпоративних Internet мереж.

Об'єднання в єдину інформаційну систему новітніх методів формування первинних інформаційних ресурсів на основі використання цифрової техніки, сучасних методів доступу до мультимедійних даних, застосовуючи принципово нові способи і алгоритми їх обробки на основі Internet i Web технологій, є на сьогоднішній день найбільш перспективним напрямом розвитку інформаційних технологій.