Промислова іхтіофауна басейну річок Стир та Західний Буг

Еколого-морфологічна характеристика фонових представників іхтіофауни району дослідження. Аналіз видового складу іхтіофауни. Вікова і статева структура угруповань промислових видів. Фактори антропогенного походження, які негативно впливають на іхтіофауну.

Рубрика Биология и естествознание
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 23.09.2012
Размер файла 3,4 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://allbest.ru/

Размещено на http://allbest.ru/

Промислова іхтіофауна басейну річок Стир та Західний Буг

Зміст

Вступ

Розділ 1. Огляд літератури

1.1 Дослідження іхтіофауни у XVII - XIX столітті

1.2 Дослідження іхтіофауни у XX столітті

Розділ 2. Матеріали та методики дослідження

Розділ 3. Результати власних досліджень та їх обговорення

3.1 Фізико-географічна характеристика досліджуваних водойм

3.2 Еколого-морфологічна характеристика фонових представників іхтіофауни району дослідження

3.2.1 Карась сріблястий

3.2.2 Короп

3.2.3 Лин

3.2.4 Лящ

3.2.5 Плітка

3.2.6 Окунь

3.2.7 Щука звичайна

3.3 Аналіз видового складу іхтіофауни деяких досліджуваних водойм

3.4 Фактори, що негативно впливають на іхтіофауну досліджуваних водойм

Висновки

Література

Вступ

Риболовля здавна була одним з найпоширеніших промислів на території західних областей України. Сьогодні, практично, половина видового складу іхтіофауни є об'єктом промислового, спортивного і аматорського рибальства. Експлуатація рибних ресурсів стає дедалі інтенсивнішою і досить часто не компенсується природним відтворенням угруповань, що веде до порушення екологічної рівноваги. Від антропогенного тиску потерпають річки: Прип'ять та її притоки, Західний Буг; озера - Окорське, Холопичівське, Біле, Павлівське, Люб'язь. Крім цього, на території Волинської області дедалі більшого значення набуває ставкове риборозведення, і з кожним роком зростає кількість штучно створених водойм. Їх власники зацікавлені у збільшенні рибопродуктивності, але, на жаль, вони не завжди можуть організувати свою діяльність так, щоб вона була економічно вигідною та не шкодила місцевим біоценозам. Усе вищесказане вказує на необхідність експлуатації, охорони та примноження рибних ресурсів на науковій основі. Щоб ввести це у практику, потрібно володіти інформацією про екологічні особливості представників промислових видів місцевої іхтіофауни, вести спостереження за угрупованнями цих видів (насамперед у водоймах, що експлуатуються), виявляти фактори, які негативно впливають як на самі водойми, так і на їхніх мешканців.

Але, незважаючи на значну актуальність таких досліджень в економічному та природоохоронних аспектах, у науковій літературі, практично, відсутня інформація про зміни видового складу та динаміку чисельності угруповань промислових видів риб у різних типах волинських водойм.

У зв'язку з цим ми поставили за мету вивчити видовий склад, екологічні особливості іхтіофауни річок Стир, Серна, Чорногузка, Західний Буг, Липа; озер Окорського, Холопичівського, Білого, Павлівського, Люб'язь та ставів с. Боголюби, с. Гаразджа, с. Усичі, с. Мирного, Дежівського ставу, а також Хорівського та Бихівського водосховищ і технічної водойми смт. Мар'янівка. Відповідно до мети були поставлені наступні завдання:

- уточнити видовий склад іхтіофауни вищеназваних водойм;

- вивчити вікову та, по можливості, статеву структуру угруповань промислових видів;

- порівняти їх морфометричні показники і дати пояснення виявленим відмінностям;

- охарактеризувати особливості живлення та розмноження даних видів;

- виявити фактори антропогенного походження, які негативно впливають на іхтіофауну.

Об'єкт дослідження. Іхтіофауна басейну річок Прип'ять та Західний Буг.

Предмет дослідження. Видовий склад та екологічні особливості іхтіофауни вищезазначених водойм.

Робоча гіпотеза. Оскільки досліджувані водойми відрізняються за рядом показників, то можна очікувати відмінностей, як у видовому складі іхтіофауни, так і в морфометричних показниках і продуктивності промислових видів риб.

Актуальність роботи зумовлена тим, що досліджувані види є об'єктами спортивного і любительського рибальства та промислу.

Наукова новизна. Результати досліджень дозволять уточнити видовий склад, динаміку чисельності угруповань промислових видів іхтіофауни Волині.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані при розробці заходів охорони та правильного використання рибних ресурсів вищеперерахованих водойм.

Особистий внесок автора. Дані, покладені в основу роботи, добуті в результаті аналізу, зібраного і опрацьованого автором матеріалу.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, 3-ох розділів та висновків. Список опрацьованої літератури налічує 36 позицій.

іхтіофауна промисловий антропогенний видовий

Розділ 1. Огляд літератури

1.1 Дослідження іхтіофауни у XVII - XIX столітті Підготовлено за монографією Б.М. Мазурмовича „Розвиток зоології на Україні” (1972)

Мабуть, найпершим літературним джерелом, де згадуються тварини сучасної Волині, в тому числі й риби, є праці Геродота (V ст. до н.е.).

Один з перших дослідників природи Польщі ксьондз Габріель Жончинський (Rzaczynski) (1664 - 1737) у великій праці „Historia naturalis curiosa Regni Pоloniae” (рис. 1.) приділив чимало уваги фауні сучасних західних областей України, в тому числі Волині, особливо рибам, птахам і ссавцям, включаючи промислові види [37].

Рисунок 1. Титульна сторінка праці Габріеля Жончинського «Historia naturalis curiosa Regni Pоloniae» (із Поморської цифрової бібліотеки)

У період 60-90х років XIX ст. були зроблені перші спроби вивчення екології прісноводних тварин, особливо риб. Зоологи приділяли значну увагу встановленню складу прісноводної фауни України, проте займалися переважно іхтіофауною.

Велике наукове значення мають виконані у Київському університеті іхтіологічні праці К.Ф. Кеслека, зокрема його книга „Рыбы” (1866) - перше зведення з іхтіофауни правобережної України.

Основоположником гідробіологічного вивчення приморських лиманів можна вважати В.І. Шманкевича. Порівняльною анатомією риб родини коропових займався О.Л. Карпінський (1862, 1866) [17].

І.Г. Верхратському належать праці з дослідження флори західних областей України, при цьому вивчав він також риб („Wiadomosci dla fauny ichtyologicznej Galicyi”). Польський вчений - фауніст Б.І. Дибовський у 1862 - 1869 рр. працював у галузі іхтіології. Відомий польський зоолог-морфолог Ю.І. Нусбаум досліджував розвиток риб, їх анатомію, цитологію [17].

О.О. Остроумов досліджував моря України, і у 1869 р. видав „Определитель рыб Черного и Азовского морей”, який зберігав своє значення до виходу в 1923 р. визначника М.М. Книповича.

Відомий іхтіолог Л.П. Сабанєєв (1844 - 1898) у своїх працях розповідав про біологію життя риб, про методи їх лову та різні рибальські снасті, описував дослідження і в українських губерніях [30].

1.2 Дослідження іхтіофауни у XX столітті

На початку XX ст. гідробіологи переходять від систематично- фауністичних праць до екологічних досліджень.

Д.О. Белінг - один із основоположників та організаторів прісноводної гідробіології й іхтіології на Україні, з 1912 р. займався дослідженнями риб прісноводних водойм [12].

І.Т. Колюшев, починаючи з 1947 р. проводив спостереження і збирання колекції з представників іхтіофауни Закарпаття. Наслідки обробки зібраних матеріалів зведені у книзі „Короткий визначник риб Закарпатської області”, яка вийшла друком у 1949 році. Потрібно зазначити, що цей вчений багато уваги приділяв організації на Закарпатті раціонального рибного господарства [17].

К.А. Татаринов протягом 1948-1971 р.р. досліджував видовий склад фауни західних областей України, висвітливши екологічні особливості, щільність, господарське значення, еколого-популяційні, морфологічні особливості, динаміку чисельності виявлених видів, в тому числі промислових риб. К.П. Мальчевська вивчала розмноження промислових риб Заболотівських озер Західноукраїнського Полісся [31].

М.Д. Білий досліджував загальні закономірності росту риб (1950) і ряд інших питань іхтіології. Розробив методику розведення судака і ляща за допомогою штучних гнізд. В.І.Владимиров приділяв багато уваги вивченню умов розмноження риб у річках півдня України, особливо у зв'язку з гідробудівництвом. Він детально дослідив екологію розмноження риб і його інтенсивність в умовах природного режиму річки і після зарегулювання стоку [17]. І.Ф. Правдін - вчений-іхтіолог написав чимало статей та книжок із біології риб, рибному господарству, охороні природи. Багато зробив в області систематики риб, склав науково-промислові карти. Описав морфологію, розвиток, міграції, розмноження різних видів риб та їх господарське значення [27]. А.І. Амброз досліджував іхтіофауну річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу та Бузького лиману [1].

Ряд цікавих праць про закономірності морфології щелепно-зябрового апарата риб залежно від складу їжі опублікував Т.А. Богачик. І.Д. Шнаревич досліджував біологічні основи освоєння і відтворення рибних ресурсів річок Українських Карпат [17].

О.М. Нікольський присвятив чимало праць іхтіофауні, зокрема рибам Чорного моря та інших водойм нашої батьківщини, опублікував визначник риб України (1930), детально описав основні ланки життєвого циклу риб, показав значення цих тварин у житті людини, розробив біологічні основи раціонального рибного господарства [24].

У галузі рибництва, рибного господарства та іхтіології працювали О.А. Гримм [9] та В.А.Мовчан [21]. Головним напрямком їхніх досліджень було вивчення біологічного режиму штучних водойм України з метою підвищення їх рибопродуктивності. Найважливіші праці присвячені дослідженню екологічних умов вирощування коропа та розробці методів комплексної інтенсифікації цього процесу у ставкових господарствах. Вивчення екології ставкового коропа узагальнено у книзі „Экологические основы интенсификации карпа” [16]. П.Й. Павлов найбільшу увагу приділяв вивченню ступеня локальності стада риб, у першу чергу промислових.

Питаннями рибництва займалися також такі співробітники інституту гідробіології АН УРСР , як М.А. Полтавчук, О.Ф. Ляшенко, М.Є. Сальніков, П.С. Вовк, К.С. Бугай та багатьох інших [2].

У радянський період зоологи зробили значний внесок у вивчення гідробіології прісних водойм, у розробку з питань іхтіології та рибництва. Поруч з великими річками інтенсивно досліджуються і малі, озера й ставки. Практичні запити стимулювали розвиток в УРСР глибоких досліджень у галузі рибництва й іхтіології [2; 4; 12; 35].

Окремої уваги заслуговують такі фундаментальні праці з іхтіології, як „Рыбы Подкарпатской Руси и их главнейшие способы лова” [7], „Иллюстрированная энциклопедия рыб” [34], „Риби наших водойм” [35], „Рыбы пресных вод СССР и сопредельных стран” [4], „Жизнь животных” [11], автори яких склали детальний опис складу іхтіофауни України й СРСР. Екологічні особливості ряду вітчизняних видів описані в монографії англійського дослідника Ф. Омані [25].

Серед досліджень, проведених у другій половині ХХ-го століття найцікавішими роботами, присвяченими риборозведенню є праці Ф.Г. Мартишева [19], О.В. Романової [29], А.В. Неєлова [23], Ю.А. Привезенцева [28], А.С Вавилкіна, Л. П. Іванова та І.І. Куранової [5]. Не менший інтерес являть собою дослідження локальних популяцій прісноводних риб [26], та обміну речовин в їх організмах в умовах евтрофованих водойм [18].

Близькими за змістом є публікації, в яких висвітлюються питання статевої структури популяцій прісноводних риб, темпів їх відтворення [36], будови та функціонування статевої системи риб [32; 33].

Однак, незважаючи на значну кількість праць з іхтіології існує небагато робіт, що містили б інформацію про водойми Волині. Найбільш інформативною в цьому плані є праця К.А. Татаринова „Фауна хребетних заходу України” [31] та „Природа Волинської області” [8]. Деякі дані містять праці Я.О. Мольчака, Р.В. Мігаса, Л.В. Ільїна [13; 22] та Б.П. Клымчука [14].

Окремо потрібно зупинитися на працях, присвячених методикам дослідження їхтіофауни. Це, насамперед, визначники [6; 15], та описи методик дослідження риб [10; 12; 20].

Значний масив складають роботи, присвячені спортивному та любительському рибальству інтерес до яких залишається уже багато років незмінно високим [7; 16; 30].

Аналіз доступної літератури дозволяє стверджувати, що систематичні дослідження іхтіофауни Волинської області в останні десятиліття практично не проводилися, а наявна в літературі інформація є фрагментарною і значною мірою застарілою.

Розділ 2. Матеріал та методики дослідження

Матеріал для написання роботи збирався протягом 2008-2011 рр.

Дослідженням були охоплені такі водойми (рис.2):

1) оз. Біле Любешівського району;

2) оз. Люб'язь Любешівського району;

3) вдсх. Бихівське Любешівського району;

4) р. Західний Буг біля с. Литовеж Іваничівського району;

5) оз. Павлівське Іваничівського району;

6) вдсх. Хорівське Локачинського району;

7) технічна водойма смт. Мар'янівка Горохівського району;

8) р. Липа біля смт.Мар'янівка Горохівського району;

9) став на р. Дежа біля с.Колодеже Горохівського району;

10) став № 3 на р. Полонка в р-ні с.Мирне Горохівського району;

11) р. Чорногузка Луцького району біля с.Гірка Полонка;

12) оз. Холопичівське Локачинського району;

13) оз. Окорське Локачинського району;

14) р. Серна біля с.Буяни Луцького району;

15) став с.Буяни Луцького району;

16) стави с.Усичі Луцького району (№1 та № 2);

17) став с.Боголюби Луцького району;

18) став с.Гаразджа Луцького району;

19) р. Стир у районі Приладобудівного заводу м.Луцька.

Дослідження іхтіофауни водойм № 2, 4, 6, 8, 10, 11, 15, 19 проводилося авторкою особисто. Дані щодо інших водойм були отримані шляхом аналізу статистичних матеріалів працівників рибінспекції та документації власників ставків, а також, шляхом опитування рибалок-аматорів працівників ставкових господарств.

Рисунок 2. Картосхема Волинської області. 1 - 19 - водойми, в яких проводилося дослідження.

Вилов риби для досліджень проводився разом із працівниками промислових бригад та облдержінспекції.

Так, у ставі № 3 контрольний лов проводився інспекторами облдержінспекції волоком довжиною крила 12 м, вічком 10 мм, висотою 2,5 м та набором сіток у кількості 6 штук з кроком вічка 22 - 30 мм. У р. Чорногузка використовувались сітки з вічком 30 - 40 мм, у р. Стир - 30 - 80 мм та 30 - 50 мм, у р. Серна - 30 - 80 мм, у р. Західний Буг - 40 - 80 мм та 30 - 80 мм, у Хорівському водосховищі використовувалась сітка з розміром вічка 40 - 80 мм, у Буянському ставку- 24 - 30 мм, у р. Липа - 30 - 80 мм, у Люб'язькому - невід довжиною крила 100 та 25 м.

Збір та обробка даних проводилась згідно „Методики збору й обробки іхтіологічних та гідробіологічних матеріалів з метою визначення лімітів промислового вилучення риб з великих водосховищ і лиманів України” [20].

Визначення виловлених риб здійснювалося за допомогою „Определителя позвоночных животных фауны СССР” [15].

Довжина тіла риб вимірювалася від рострального кінця верхньої щелепи до вертикалі більш довгої лопаті хвостового плавця (рис. 3). Маса вимірялася за допомогою безміна або механічних ваг. Вік риби визначався шляхом дослідження річних кілець на лусках за допомогою МБС-9 (рис. 3) [12].

Рисунок 3. Схема вимірювання довжини тіла риби (L)

Рисунок 3. Річні кільця на лусці риби, 10

Для визначення відносної чисельності окремих видів у досліджуваній водоймі обчислювали індекс їх домінування за формулою :

К = ( А : В )100 %,

де К - індекс домінування; А - кількість відловлених риб даного виду; В - кількість усіх відловлених риб.

Плодючість самок визначалася за допомогою наперстка за формулою:

p=a?n,

де: а - кількість ікринок певного виду, яка поміщається в одному наперстку; n - кількість наперстків ікри взятої від однієї самки.

Математична обробка даних здійснювалась на ПК за допомогою програми Excel; n ? 40, m ? 5%.

Фотографування об'єктів дослідження проводилося за допомогою цифрової камери Canon A-560.

Розділ 3. Результати власних досліджень та їх обговорення

3.1 Фізико-географічна характеристика досліджуваних водойм

Територія Волинської області становить 20,2 тис. км2. Вона розташована в двох природних зонах - Полісся та Лісостепу. Клімат помірний, вологий, з м'якою зимою, нестійкими морозами, частими відлигами, нежарким літом, значними опадами, затяжною весною та осінню. За рік область отримує 92,7 ккал/см2 сумарної радіації. Волинь зазнає впливу різноманітних повітряних мас, які змінюються згідно пір року. Напрямки вітру: взимку - Зх і ПдЗх, влітку - Зх і ПнЗх. Середня річна швидкість вітру становить 3,8 - 4 м/с. Середня січнева температура - - 4,90С, липня - 18,50С. Відносна вологість найбільша взимку - 80 %, найменша - влітку - 65 - 70 %. Річні суми опадів становлять приблизно 600 мм [3; 8].

Волинь дуже багата на поверхневі води (рис. 2), які належать до басейну р. Прип'ять (басейн Чорного моря) і лише її крайній захід - до Західного Бугу (басейн Балтійського моря) [3; 8; 14]. Волинь перетинає частина головного Європейського вододілу. Найбільш значними річками є праві притоки Прип'яті: Вижівка, Турія, Стохід і Стир. Густота річкової мережі становить 0,22 - 0,33 км/км2. Середня швидкість течії незначна (0,01 - 0,2 м/с), що сприяє утворенню в долинах річок заболочуваних територій. Загальний річний об'єм стоку річок у межах області в середньому становить 3816 млн. м3 . Тут нараховується 130 річок загальною протяжністю 3264 км, 1815 ставків, водне плесо, яких становить 4900 га, 8 водосховищ, повний обсяг води, яких складає 11750 млн. м3, корисний - 10820 млн. м3. На території нараховується понад 235 озер загальною площею 150,9 км2. Волинь найкраще в Україні забезпечена водними ресурсами.

Стир - річка в східній частині області, права притока Прип'яті. Довжина по лівому рукаву 437 км, по правому - 494 км. Територією області протікає протягом 235 км. У басейні нараховується приблизно 24 річки та струмки.

Чорногузка - річка в південно-східній частині області, ліва притока річки Стир. Довжина - 49 км, ширина - 5 - 15 м, середні глибини - 1 - 1,2 м. Територія басейну річки густо заселена, розорана.

Серна - річка в південній частині області, ліва притока Стиру. Довжина - 34 км. Має кілька приток, одна з яких витікає з озера Окорського. Площа водозбору - 231 км2.

Липа - річка в південній частині області, ліва притока Стиру. Довжина - 43 км, площа водозбору - 538 км2, русло звивисте, майже 8 м шириною.

Західний Буг - права притока Вісли. Протікає через усю Волинь із півдня на північ по держкордону з Польщею. Протяжність по території області становить 289 км. Бере початок на північному краю Поділля. Ширина річки змінюється від 10 до 30 - 100 м, а глибина коливається від 0,5 - 4,5 м. Швидкість течії - 0,3 - 0,6 м/с.

Дежа - ліва притока Стиру, довжина 12 км., площа басейну - 110 км2.

Розподіл озер Волині за басейнами річок досить нерівномірний. Основна їх кількість розташована у басейнах Прип'яті (77) і Турії (70), мінімальна - у басейнах Вижівки (4) і Горині (3).

Біле - озеро в Любешівському районі. Ширина - 2,12 км, довжина - 3,3 км, площа - 7 км2, пересічна глибина - 2,29 м, максимальна- 8 м. Належить до басейну Прип'яті, регулятор Дніпрово - Бузького лиману.

Люб'язь - заплавне озеро у Любешівському районі. Довжина - 3,8 км, ширина - 2,5 км, площа - 5,19 км2, пересічна глибина - 2,1 м, максимальна - 3,8 м. Гідрологічний режим Люб'язя визначається водообміном з р. Прип'ять.

Окорське - озеро в Локачинському районі. Ширина - 0,56 км, довжина - 1,37 км, площа - 70,7 га. Середня глибина - 6 м, максимальна - 11 м. Належить до басейну Турії.

Павлівське - єдине озеро в Іваничівському районі. Ширина - 0,62 км, довжина - 0,67 км, площа - 30,8 га. Пересічна глибина - 4,81 м, максимальна - 8,2 м. Належить до басейну Західного Бугу.

Холопичівське - озеро у Локачинському районі. Ширина - 0,37 км, довжина - 0,55 км, площа - 9,6 га. Середня пересічна глибина - 5,59 м, максимальна - 8,6 м. Відноситься до басейну Турії.

Мирненський став № 3 входить до каскаду ставів, розташованих на р. Полонка (довжина - 28 км, площа водозабору - 218 км2), яка є правою притокою Чорногузки. Основні параметри водойми: середня довжина - 1,85 км, ширина - 0,25 км, площа - 48,4 га. Середня глибина - 1 м.

Боголюбський став має площу 16 га, розташований у Луцькому районі, відноситься до басейну р. Стир.

Ставок с.Усичі має площу 14,5 га, розташований на р. Серна у Луцькому районі.

Став с.Гаразджа, розташований у Луцькому районі, належить до басейну р. Стир.

Ставок Буянський Луцького району загальною площею 20,7 га, розташований на р. Серна і відноситься до басейну р. Прип'ять.

Хорівське водосховище Локачинського району 89 га розташоване на р. Свинарка, відноситься до басейну р. Західний Буг.

Бихівське водосховище має площу 80 га, знаходиться у Любешівському районі, входить до басейну р. Прип'ять.

Мар'янівська технічна водойма площею 81 га, яка розташована на р. Липа, відноситься до басейну р. Стир.

3.2 Еколого-морфологічна характеристика фонових представників іхтіофауни району дослідження

Іхтіофауна водойм області представлена 37 видами риб, які відносяться до 9 родин. Зважаючи на великий видовий склад іхтіофауни, ми зосередили свою увагу на наступних промислових видах: карась сріблястий, короп, лин, лящ, плітка, окунь та щука. Ці види можна вважати також і фоновими.

Родина коропових.

3.2.1 Карась сріблястий (Carassius auratus gibelio Bloch)

Карась має видовжене тіло. Спина чорнувата, боки сріблясті, черево завжди біле. Голова помірно подовжена і висока; рот невеликий, кінцевий, спрямований косо, висувний; очі середнього розміру розміщені ближче до верхнього краю голови (рис. 5).

Карася сріблястого завезено в наші краї з басейну Амуру. Він надає перевагу ділянкам з уповільненою течією. Через велику кількість зябрових тичинок (50) не може жити у каламутній воді, тому часто заселяє проточні водойми [35].

Статевої зрілості досягає у віці 3 - 4 роки. Нереститься у травні - червні. Плодючість сягає 300 - 400 тис ікринок. У деяких нерестових популяціях самці відсутні. Самки в одностатевих популяціях нерестяться з іншими самцями коропових риб: золотого карася, лина, коропа, причому потомство складається лише з самок сріблястого карася. Такий спосіб розмноження називається гіногенезом (народження самок).

Рисунок 5. Зовнішній вигляд карася сріблястого.

При погіршенні умов життя, зменшенні кількості корму у водоймах в одностатевих популяціях починають з'являтися самці, зате темп росту риб сповільнюється. Тому у ставкових господарствах потрібно розводити одностатеву популяцію.

Склад їжі змінюється з віком і в міру збільшення розмірів тіла. Личинки поїдають планктонні організми, одноклітинні водорості, личинок комах. Дорослі особини живляться прибережним планктоном, бентосними організмами та частинками вищих рослин. Для живлення карася сріблястого характерна сезонність. Росте швидше золотистого карася.

Результати виловів та аналіз морфометричних показників засвідчують, що в угрупованнях цього виду переважають особини 3-річного віку, хоча трапляються 2-річки (став на р. Дежа, технічна водойма) та 4-річки (р. Серна, Мирненський став, Хорівське вдсх) (табл. 1). Незначний вік карася в угрупованнях пояснюється частими відловами.

Максимальна маса та середня довжина тіла зареєстровані у карасів вдсх. Хорівського. На нашу думку, це пояснюється великою різноманітністю кормової бази, особливо рослинного походження, внаслідок незначної евтрифікації водойми. Мінімальне значення цих показників спостерігається у карасів ставу на р. Дежа, що пояснюється недостатньою кормовою базою.

У всіх досліджуваних водоймах переважають самки, що за даними літератури є біологічною особливістю цього виду [36].

Таблиця1 Деякі морфометричні показники представників іхтіофауни досліджуваних водойм

Водойма

Вік (р)

Довжина тіла, см

Маса, г

Карась сріблястий

р. Стир

3

231,2

20010

р. Чорногузка

3

190,9

1809

р. Серна

4

251,3

30015

р. Липа

3

211,0

19010

р. Західний Буг

3

261,3

22011

оз. Біле

3

201,0

24012

оз. Любязь

-

-

-

оз. Окорське

3

241,2

32016

оз. Павлівське

-

-

-

оз. Холопичівське

3

201,0

24012

Боголюбський став

-

-

-

Буянський став

3

241,2

22011

Гаразджинський став

3

190,9

1709

Мирненський став

3-4

271,4

35018

став на р. Дежа

2

110,6

804

Усицький став

3

241,2

21010

вдсх. Бихівське

3

271,4

30015

вдсх. Хорівське

3-4

281,4

35518

Мар'янівська техн. в.

2

130,7

904

Короп

р. Стир

3

331,7

80040

р. Чорногузка

3

231,2

50025

р. Серна

4

432,3

147074

р. Липа

-

-

-

р. Західний Буг

-

-

-

оз. Біле

-

-

-

оз. Любязь

-

-

-

оз. Окорське

-

-

-

оз. Павлівське

-

-

-

оз. Холопичівське

-

-

-

Боголюбський став

-

-

-

Буянський став

4

392,0

150075

Гаразджинський став

4

392,0

170085

Мирненський став

3

301,5

90045

став на р. Дежа

4

522,6

3200160

Усицький став

-

-

-

вдсх. Бихівське

-

-

-

вдсх. Хорівське

4

472,4

4500225

Мар'янівська техн. в.

-

-

-

Лин

р. Стир

3

201,0

20010

р. Чорногузка

3

241,2

15010

р. Серна

3

251,3

22010

р. Липа

3

261,3

25012

р. Західний Буг

-

-

-

оз. Біле

-

-

-

оз. Любязь

-

-

-

оз. Окорське

-

-

-

оз. Павлівське

-

-

-

оз. Холопичівське

3

241,2

31015

Боголюбський став

-

-

-

Буянський став

3

281,4

35018

Гаразджинський став

-

-

-

Мирненський став

-

-

-

став на р. Дежа

-

-

-

Усицький став

-

-

-

вдсх. Бихівське

-

-

-

вдсх. Хорівське

-

-

-

Мар'янівська техн. в.

-

-

-

Лящ

р. Стир

4

301,5

45023

р. Чорногузка

-

-

-

р. Серна

-

-

-

р. Липа

-

-

-

р. Західний Буг

4

291,5

40020

оз. Біле

3

231,2

20010

оз. Любязь

3

221,1

16010

оз. Окорське

-

-

-

оз. Павлівське

3

221,1

20010

оз. Холопичівське

-

-

-

Боголюбський став

-

-

-

Буянський став

-

-

-

Гаразджинський став

-

-

-

Мирненський став

-

-

-

став на р. Дежа

-

-

-

Усицький став

-

-

-

вдсх. Бихівське

-

-

-

вдсх. Хорівське

-

-

-

Мар'янівська техн. в.

-

-

-

Плітка

р. Стир

3

201,0

18010

р. Чорногузка

3

251,3

25010

р. Серна

3

221,1

17010

р. Липа

3

191,0

15010

р. Західний Буг

4

130,7

20010

оз. Біле

-

-

-

оз. Любязь

3

201,0

20010

оз. Окорське

-

-

-

оз. Павлівське

3

201,0

1005

оз. Холопичівське

-

-

-

Боголюбський став

-

-

-

Буянський став

2

160,8

1005

Гаразджинський став

-

-

-

Мирненський став

3

170,9

15010

став на р. Дежа

-

-

-

Усицький став

-

-

-

вдсх. Бихівське

-

-

-

вдсх. Хорівське

-

-

-

Мар'янівська техн. в.

-

-

-

Окунь

р. Стир

4

241,2

15010

р. Чорногузка

4

261,3

25010

р. Серна

4

211,1

20010

р. Липа

4

201,0

20010

р. Західний Буг

5

261,3

25010

оз. Біле

-

-

-

оз. Любязь

4

201,0

20010

оз. Окорське

8

321,6

45020

оз. Павлівське

3

201,0

1005

оз. Холопичівське

-

-

-

Боголюбський став

-

-

-

Буянський став

-

-

-

Гаразджинський став

3

180,9

15010

Мирненський став

3

160,8

1005

став на р. Дежа

-

-

-

Усицький став

-

-

-

вдсх. Бихівське

6

301,5

35020

вдсх. Хорівське

4

160,8

1105

Мар'янівська техн. в.

3

170,9

1305

Щука

р. Стир

5-6

381,9

2000100

р. Чорногузка

2

211,0

30015

р. Серна

2

231,2

30015

р. Липа

4

351,8

140070

р. Західний Буг

3

291,5

100050

оз. Біле

-

-

-

оз. Любязь

5

392,0

2500125

оз. Окорське

-

-

-

оз. Павлівське

-

-

-

оз. Холопичівське

4

412,0

2100105

Боголюбський став

3

261,3

70035

Буянський став

5-6

402.0

2700135

Гаразджинський став

-

-

-

Мирненський став

4

462,3

170085

став на р. Дежа

-

-

-

Усицький став

3

381,9

170085

вдсх. Бихівське

-

-

-

вдсх. Хорівське

3

381,9

130065

Мар'янівська техн. в.

-

-

-

3.2.2 Короп (Cuprinus carpio L. )

Короп - це одомашнена раса сазана. За своєю величиною та промисловим значенням займає перше місце серед риб своєї родини. Така популярність пояснюється тим, що в нього смачне й поживне м'ясо. Він не вибагливий до вмісту кисню у воді.

Тіло в нього товсте, середньої висоти, видовжене. Покритий особливо крупною темно-жовто-золотистою лускою, яка досить щільно сидить у шкірі. Спина темна, боки жовтувато-золотисті, плавці темні, хвостовий - з червоним відтінком (рис. 6). Голова велика, рот нижній, висувний; з верхньої губи звисають дві пари вусиків; очі золотисті [4; 11].

Рисунок 6. зовнішній вигляд коропа.

Короп живе у річках, озерах, водосховищах, де обирає тихі, стоячі або повільнотекучі води з твердим або глинястим дном. Це крупна стадна риба, яка досягає довжини 1м і маси більше 20 кг, хоча промислова маса коливається в межах від 1 - 2 до 4 кг.

Починає нереститися на 3 - 4 році життя. Для нересту плідники збираються на мілких місцях, вкритих рослинністю, в середині травня. Самці відрізняються від самок одного віку майже вдвічі меншим розміром та більш тонким і довгим тілом. Короп починає нереститися при температурі води 18 - 200С. Плодючість дуже висока і може сягати 1,5 млн ікринок, хоча, зазвичай, рівна 200 - 400 тис. Тривалість ембріонального розвитку коропа при температурі води 180С становить 5 діб, а при 200С - 3 доби. Дорослий короп - типовий бентофаг. Харчується насінням та частинами рослин, дрібними молюсками. Літом інтенсивно нагулюється, а зимою залягає у ями і впадає у сплячку, не харчується [35].

Короп росте швидше сазана, досягаючи в середньому на 1-му році життя маси 25 г, на 2-му - 450 г, а на 3-му - до 1 кг і більше. Із збільшенням віку маса зростає інтенсивніше, ніж довжина тіла.

Серед досліджуваних водойм короп зафіксований у річках Стир, Чорногузка та Серна; у Буянському, Гаразджинському, Мирненському та Дежанському ставках, у Хорівському водосховищі (табл. 1). Основу угруповань складають переважно особини 4-річного віку, меншу частину - 3-річки. Максимальна довжина зареєстрована у коропів ставу на р. Дежа, мінімальна - у р. Чорногузка, що пояснюється недостатньою кормовою базою та частими відловами. Найбільша середня маса у коропів спостерігається у Хорівському водосховищі, що пояснюється багатою кормовою базою, мінімальна маса відповідно спостерігається у коропів р. Чорногузка. Частка самців у досліджуваних угрупованнях коливається у межах 30 - 40 %.

3.2.3 Лин (Tinka tinka L.)

Лин має товсте, доволі високе, стиснуте з боків, укрите дрібною лускою тіло. Шкіра покрита густим шаром слизу. Рот невеликий кінцевий, обернений догори, м'ясистий, у його кутиках є по одному вусику. Всі плавці, крім хвостового, який має невелику виямку, заокруглені. Тіло зеленкувато-буре або зеленкувато-жовте із золотистим відтінком, плавці темні (рис. 7). Самці відрізняються від самок тим, що промені їхніх черевних плавців потовщені [11].

Лин - типово донна риба, яка живе у стоячих водоймах з мулистим дном, у річках обирає зарослі водними рослинами затоки.

Рисунок 7. Зовнішній вигляд лина.

Статевої зрілості самці досягають на 3-му, самки на 4-му році життя. Нерест відбувається у червні - липні при температурі води 20 - 29 0С. Ікра дрібна: o 1 - 1,2 мм. Плодючість висока - може досягати 900 тис ікринок, зазвичай 300 - 400 тис. Тривалість розвитку ембріона близько 3 діб. Ріст лина залежить від кормової бази водойми, її географічного положення. Досить часто довжина тіла сягає приблизно 40 см, а маса - 2 - 2,5 кг. У ставках лин росте повільніше, ніж короп: цьогорічки - 1,5 г, 2-річки - 200 г, 3-річки - 350 г і більше [35].

М'ясо лина смачне і поживне. У зв'язку з тим, що ця тварина може споживати той корм, який не використовують або мало використовують інші риби, її рекомендують вирощувати у полікультурах. Лин пристосований до життя у водоймах із дефіцитом кисню, мало пристосованих для розведення коропа, і тому являється одним з об'єктів ставкового рибного господарства.

Угруповання лина виявлені у річках Стир, Чорногузка, Серна, Липа, Холопичівському озері та Буянському ставі, де домінуюче місце займають особини 3-річного віку. Частково це пов'язано з частими відловами. Максимальна середня довжина 3-річного лина зареєстрована у Буянському ставі (28 см), мінімальна - у р. Стир. Найбільша маса лина зафіксована у Буянському ставі, найменша - у р. Чорногузка (табл. 1). Особливістю річкових угруповань є переважання особин з повільним ростом, що негативно позначається на продуктивності цього виду. На нашу думку, головною причиною такого явища є незадовільний екологічний стан річок, що негативно впливає на кормову базу, зарегулювання нерестових та нагульних місць.

3.2.4 Лящ

У ляща високе, сильно стиснуте з боків тіло. Рот напівнижній, маленький, висувний (рис. 8).

Рисунок 8. Зовнішній вигляд ляща.

Живе стадами у прісноводних стоячих водоймах та ділянках річок із сповільненою течією. Це переважно рівнинні ділянки річок, великі озера, водосховища. Зазвичай тварини тримаються у глибоких ямах, поблизу крутих берегів, нижче від перекатів, де трохи замулене або глинясте дно. Максимальна довжина тіла тварини становить 45 см, а маса - 2,5 - 3 кг. Тривалість життя ляща не перевищує 12 - 14 років, але, зазвичай, він не доживає до цього віку через високий промисловий вилов [11; 23].

Статевої зрілості тварина досягає у віці 3 - 5 років, при довжині 25 см і більше. Ікрометання триває з кінця квітня - по червень при температурі води 13 - 160С. Плодючість самок довжиною 320 - 340 мм становить 205630 - 279500 [19]. Ікру лящ відкладає на підмиті корені верб, відмерлі залишки стебел очерету, на рогіз і навіть на черепашки відмерлих молюсків. Там же тримаються личинки, а потім і молодь. Мілководдя лящ залишає перед зимівлею не раніше жовтня. Найбільше інтенсивний ріст на 2 - 4 році життя, коли приріст досягає 60 - 80 мм. Живиться водоростями та іншою рослинністю.

Угруповання ляща виявлені лише у річках Стир, Західний Буг, в озерах Біле, Люб'язьке та Павлівське. Основу виявлених угруповань складають особини 3-річного віку. Максимальна довжина тіла лящів була у 4-річних особин р. Стир, мінімальна - у 3-річок озер Люб'язь та Павлівського. Найменша маса у Люб'язьких лящів, що вказує на повільний ріст його у даній водоймі. На нашу думку, це пояснюється тим, що він не може успішно конкурувати за їжу з іншими видами. Максимальна маса ляща відповідно буде в особин р. Стир (табл. 1). В угрупованнях спостерігається переважання самців, що є характерним для молодих популяцій цього виду [21]. У Люб'язькому озері в 2000 році співвідношення самок і самців у промисловому стаді було 1: 4, а у 2001 змінилось на 1: 2, що свідчить про покращення відтворення. На нашу думку, це пояснюється зменшенням антропогенного тиску.

Промислове значення лящ має в оз. Люб'язь, р. Стир та Західний Буг. Про це засвідчує досить високий індекс домінування. У решті водойм чисельність даного виду незначна, або він зовсім відсутній. Причиною цього явища, на наш погляд, є те, що на ставках та дрібних річках не буває значних паводків, які здебільшого сприяють успішному нересту, який найкраще відбувається в багатоводні роки [11].

3.2.5 Плітка (Rutilus rutilus L.)

Плітка - одна з найпоширеніших риб родини коропових. Тіло її помірно видовжене, стиснуте з боків, досить високе. Спина сріблясто-сіра, боки та черево білуваті (рис. 9). Парні плавці слабо заокруглені, при кінці загострені або тупі. Хвостовий плавець рівнолопатевий, з добре вираженою глибокою виямкою. Спинний і хвостовий плавці - сірі, а решта - оранжеві, інколи червонуваті. Голова відносно невелика, рот кінцевий, маленький, напівмісяцевий, зрізаний косо, у дорослих - напівнижній. Очі великі [11].

Рисунок 9. Зовнішній вигляд плітки

Осіла та напівпрохідна риба трапляється в озерах, ставках, річках, водосховищах. Надає перевагу евтрофним водоймам з невеликою течією [35]. Прісноводна плітка невелика: до 25 - 30 см, маса близько 150 - 200 г (максимальна - 2 кг). Живе, зазвичай, довго - 12 - 15 років.

Статева зрілість у самців наступає на 3-му, а у самок - на 4-му році життя. Наприкінці 3-го року життя статевозрілі особини становлять 53,75 %; а 4-го - 97,6 % [18]. Нерест у травні при температурі води 9 - 110С. Середня плодючість 17500 ікринок.

Живиться рослинною їжею (водорості) та молюсками, п'явками, жуками, водяними клопами, бабками, личинками комах.

У більшості внутрішніх водойм плітку вважають малоцінною або сміттєвою рибою через невеликі розміри, відносно повільний темп росту та низькі смакові якості: досить кістлява, м'ясо іноді буває гіркувате. Вона небажана у водоймах, оскільки конкурує за їжу з цінними промисловими видами. Проте плітка відіграє деяку позитивну роль у гідроценозах: вона виступає у ролі біологічного меліоратора, використовуючи в їжу рослинність, яку інші риби майже не споживають; завдяки значній чисельності служить кормом для хижих промислових видів. У виловах на Волині має місцеве значення.

Досліджуючи угруповання плітки, нам вдалося встановити, що основну масу складають особини 3-річного віку, за винятком р. Західний Буг, де переважають 4-річки, та Буянського ставу, де домінуючими є 2-річні особини (табл. 1). Така вікова структура угруповань плітки пояснюється тим, що вона є кормом для хижих риб. Характерною особливістю є повільний ріст особин, що пояснюється поганим екологічним станом водойм та бідністю кормової бази. Максимальна довжина тіла відзначена у угрупованнях р. Чорногузки, мінімальна - у р. Західний Буг. Найбільша маса спостерігається у пліток р. Чорногузка, найменша - в оз.Павлівському. У водоймах переважають самки (60 -65 %).

Плітка, яка характеризується значною екологічною валентністю, наявна майже у всіх досліджуваних водоймах. Якщо темпи росту представників цього виду залежать від кількості та якості їжі, то на чисельність впливає ціла низка інших факторів. Насамперед це наявність зручних місць для нересту (ікру відкладають на минулорічну рослинність) [11; 23]. Негативний вплив на чисельність угруповань цього виду здійснює евтрофікація, яка особливо характерна для стоячих водойм, котрі мають незначну глибину і добре прогріваються (Усицький став №2 - контрольна водойма). Мінімальна чисельність цього виду спостерігається в оз.Люб'язь (рис. 9). Цей факт можна пояснити значною кількістю ляща в цій водоймі, адже, згідно із законом конкурентного виключення, якщо двом видам потрібна одна екологічна ніша, то один витісняє іншого. Відсутність плітки у вдсх. Хорівському спричинена частими спусками води під час нересту риби.

Родина окуневих

3.2.6 Окунь (Perca fluviatilis L.)

Окунь звичайний найвідоміший серед однойменної родини. Тіло в нього відносно коротке, овальної форми, стиснуте з боків, досить яскраве. Спина темно-зелена, боки зеленувато-жовті, черевце жовтувате; по боках тіла тягнуться 5 - 9 поперечних темних смужок (рис. 10). Хвостовий плавець, особливо у нижній частині, задньопрохідний; черевні плавці яскраво-червоного кольору; грудні - жовті, перший спинний - сизий, крім того, на кінці першого спинного плавця є чорна пляма. Рот дуже великий, озброєний багаточисельними, але дрібними зубами [35].

Рисунок 10. Зовнішній вигляд окуня.

Живе окунь у прісноводних водоймах: озерах, водосховищах, річках та ставках. Чисельний по заплавних водоймах заходу України, особливо в озерах Волинської області. Пожива: різноманітна риба, молюски, личинки комах, п'явки. Росте окунь повільно, найінтенсивніше на першому році життя, досягаючи довжини тіла 4 - 6 см. Як правило, розміри окуня не перевищують 800 - 1200 г.

Окуні Заболотівських озер Волині досягають статевої зрілості частково на 2-му, переважно на 3-му і 4-му роках життя. Нерест відбувається у квітні при температурі води 7,50С, але масове ікрометання настає при 8 - 90С. Середня плодючість становить 26 600 ікринок. Діаметр ікринок - 2 - 2,5 мм. Тривалість ембріонального періоду при температурі води 16 - 200С - близько 5 діб, при 10-120С - до 18 - 20 діб [31].

Окунь відносно невимогливий до умов розмноження, харчування, гідробіологічного режиму, тому заселяє, практично, будь-які водойми і є фоновим видом. У ставках та озерах, рибних господарствах є небажаним (сміттєва риба), оскільки конкурує з більш цінними рибами у трофічному плані й знищує їх молодь. Тому чисельність слід розумно обмежувати.

Вікова структура досліджуваних угруповань окуня досить різноманітна, проте найчисельнішими є угруповання 3 та 4-річок (табл. 1). Трапляються також угруповання 5-ти (р. Зх. Буг), 6-ти (Бихівське вдсх.) та 8-річок (оз.Окорське). Серед 3-річних особин найбільші розміри тіла зафіксовані в пліток із оз.Павлівське, найменші із Мирненського ставу. У 4-річних видів найдовше тіло відмічене в окунів р. Стир, найкоротше - у Хорівському вдсх. П'ятирічні особини досягають довжини 26 см, шестирічні - 30 см, восьмирічні - 32 см. У найменшому за віком угрупованні мінімальна маса тіла становить в оз.Павлівське, Мирненському ставі, максимальна - у Гаразджинському. У 4-річних особин окуня найменша маса в р. Стир, найбільша - у р. Чорногузка (табл. 1). Оскільки угруповання переважно старших вікових груп трапляються лише в окремих точках, аналізувати коливання їх розмірів, на нашу думку, буде недоречним. Зазначимо лише, що маса 5-річок становить 250 г, 6-річок - 350 г, 8-річок - 450 г. Судячи з морфометричних показників, можна сказати, що основну частину угруповань даного виду складають особини з повільним ростом. Основною причиною цього є забруднення водойм, яке негативно відображається на кормовій базі окуня. Частка самок коливається у межах 70 - 75 %.

Родина щукових

3.2.7 Щука звичайна (Esox lucius L.)

Щука звичайна - єдина тварина із представників родини щукових (Esoudae), яка живе у наших водоймах. Тулуб майже циліндричний, закінчується довгою та плоскою головою (рис. 11). Широка паща озброєна гострими зубами. Тіло вкрите дрібною лускою, яка міцно сидить у шкірі. Спинний плавець один, висунутий назад і знаходиться над анальним плавцем. Тіло плямисте, плавці - бурі [35].

Рисунок 11. Зовнішній вигляд щуки звичайної.

Максимальне вертикальне поширення - 400 - 500 м над рівнем моря. Надає перевагу водоймам з повільною течією, озерам, водосховищам. Щуки досить багато у Стирі та волинських озерах [19]. Добре переносить кислу реакцію середовища: може жити у водоймах з pН 4,75. При зниженні вмісту кисню до 3 - 2 г/л наступає пригнічення дихання і у заморених водоймах зимою гине. Росте рівномірно, досягаючи у 3-річному віці довжини 200 мм, у 6-річному - 500 мм.

Статева зрілість настає у кінці другого року, коли самці досягають 200 мм завдовжки, а самки - 240 мм. Нереститься з середини березня до квітня при температурі води 4 - 70С. Середня плодючість риби 14 340 ікринок. Інкубаційний період триває 8 - 14 днів, у залежності від температури води [19].

Доросла щука харчується рибою (окунем, пліткою, піскарем), жабами, інколи дрібними птахами (каченятами) і навіть мишами. У щуки спостерігається каннібалізм.

У ставковому господарстві її розводять задля боротьби з малоцінною рибою: йоржами, верховодкою, окунем. Завдяки поїданню хворої та слабкої риби, щука дає можливість більш крупним і здоровим рибам швидше рости та давати здорове потомство.

Досліджуючи угруповання щуки, нам вдалося встановити, що вікова структура угруповань цього виду в різних водоймах неоднакова. Дворічні особини переважали у річках Чорногузка та Серна, 3-річні - у р. Західний Буг, Боголюбському, Усицькому ставках та у Хорівському вдсх.; 4-річні - у р. Стир, оз.Люб'язькому та Буянському ставі. Такий великий віковий діапазон пояснюється відмінністю лову у водоймах. Довжина тіла дворічок коливається у межах 21 - 23 см, причому маса залишається сталою - 300 г. Трирічні особини мають наступну довжину тіла: мінімальна - у Боголюбському ставі, максимальна - в Усицькому та Хорівському вдсх.( табл. 1). Довжина тіла 4-річок коливається від 35 см (р. Липа) до 46 см (Мирненський став); маса - 1400 - 2100 г; розмірний ряд 5 - 6-річок коливається від 38 см (р. Стир) до 40 см (Буянський став); маса варіює в межах 2000- 2700 г. В угрупованнях переважають самки (60- 90%)

3.3 Аналіз видового складу іхтіофауни деяких досліджуваних водойм

Зважаючи на велику кількість досліджуваних водойм, ми зосередили увагу на наступних: р. Стир, р. Чорногузка, р. Липа, р. Західний Буг, оз. Люб'язьке, Буянський і Мирненський ставки та Хорівське вдсх. з метою побудови діаграм, які б відображали видовий склад іхтіофауни у вищеперерахованих водоймах.

В промисловому та екологічному аспектах чималий інтерес викликає проблема вивчення та поліпшення видового складу іхтіофауни водойм, які інтенсивно експлуатуються.

Аналіз отриманих нами даних засвідчує, що видовий склад іхтіофауни водойм досліджуваної території неоднорідний і у різних місцях промислове значення мають не одні й ті ж види. Найбільшою видовою різноманітністю характеризується іхтіофауна річок, які є більш стійкими екосистемами, ніж ставки. Не вдаючись до деталізації опису чи порівняння видового складу іхтіофаун тих водойм, де він вивчався, звернемо увагу на причини відмінностей значень індексу домінування конкретних промислових видів у них.

Лящ має промислове значення в оз. Люб'язь, р. Стир та р. Західний Буг. Це засвідчує досить високий індекс домінування. У решті водойм чисельність цього виду незначна, або він зовсім відсутній. Причиною цього явища, на наш погляд, є те, що на ставках та дрібних річках не буває значних паводків, які здебільшого сприяють успішному нересту, котрий найкраще відбувається в багатоводні роки [5].

Плітка, яка характеризується значною екологічною валентністю, наявна майже у всіх досліджуваних водоймах. Якщо темпи росту представників цього виду залежать від кількості та якості їжі, то на чисельність впливає ціла низка інших факторів, насамперед - наявність зручних місць для нересту (ікру відкладають на минулорічну рослинність [11]). Негативний вплив на чисельність угруповань цього виду здійснює евтрофікація, яка особливо характерна для стоячих водойм, котрі мають незначну глибину і добре прогріваються (Усицький став №2). Мінімальна чисельність цього виду спостерігається в оз. Люб'язь. Цей факт можна пояснити значною кількістю ляща в цій водоймі, адже згідно із законом конкурентного виключення, якщо двом видам потрібна однакова екологічна ніша, то один із них витісняє іншого. Відсутність плітки у вдсх. Хорівському спричинена частими спусками води під час нересту риби.

Індекс домінування щуки коливається в межах 10 - 18 %, винятком є Буянський став (38%). На наш погляд це пояснюється тим, що в Усицькому ставі №2 несприятливий кисневий режим. До Буянського ставу щука потрапляє з р. Серна, на якій він розташований. Оскільки ця водойма достатньо глибока і має добру кормову базу кількість щуки в ній досить значна. Спроба зменшити чисельність щуки в Буянському та Усицькому №1 зазвичай не дає результатів, адже навіть при спуску води залишаються ями на місці колишніх копанок, де щука та інші види можуть перечекати зміління, крім того існує постійна міграція особин цього виду з річки Серна.

Кількість щуки в Хорівському вдсх. могла б бути не меншою, ніж у вищеназваних водоймах, оскільки глибина водосховища та кормова база сприятливі для цього виду, але рівень води у водосховищі нестійкий, що є причиною загибелі чималої кількості ікри. Потрібно зазначити, що подібне явище спостерігається у багатьох водосховищах Європи [11].

Характерною особливістю іхтіофауни досліджуваних водойм є незначна частка лина. Промислове значення він має в Буянському та Усицькому №2 ставках. Це пояснюється тим, що у долині р. Серна, де зараз споруджені ставки раніше була значна кількість копанок, у яких, за словами місцевих жителів, здавна водився лин, золотистий та сріблястий карасі. Залишки цих копанок у період обезводнення ставків є для риб стаціями переживання несприятливих умов.

Індекс домінування окуня у досліджуваних водоймах коливається в межах 5 - 24 %. Незначна кількість представників цього виду в Буянському та Усицькому №1 ставках пояснюється конкуренцією з боку щуки. Цікаво, що в оз. Люб'язь спостерігається дві екологічні форми окуня: прибережна (дрібна) та глибинна, що дозволяє підтримувати більшу чисельність особин в угрупованні за дефіциту кормів [35].

Частка коропа в обстежених водоймах не перевищує 22%. На наш погляд промислове значення цей вид має лише в Хорівському водосховищі та Мирненському ставі. Відсутність цієї тварини у р. Липа та р. Західний Буг пояснюється тим, що вона надає перевагу водоймам із стоячою водою та, частково, конкуренцією з боку карася. Відсутній короп і в оз. Люб'язь, де домінуючим видом є лящ.

Карась присутній майже у всіх досліджуваних водоймах, за винятком оз. Люб'язь (причина відсутності та ж ,що й у попереднього виду). Індекс домінування цього виду коливається в межах 8 - 47% (рис. 9). Очевидно, що серед досліджуваних промислових видів риб він має найбільшу екологічну валентність.

3.4 Фактори, що негативно впливають на іхтіофауну досліджуваних водойм

Екологічний стан досліджуваних водойм важко назвати задовільним. Сказане повною мірою стосується як ставків так і річок.

Серед факторів, що негативно впливають на популяції риб досліджуваних водойм можна назвати браконьєрство, змивання ґрунту у водойми з полів, евтрофікацію (збагачення водойм біогенними елементами), забруднення хімічними речовинами.

Більшість ставків мають незначну глибину, тому в літній період спостерігається значне прогрівання води, що сприяє розвитку вищої та нижчої рослинності. Відбувається заростання значних площ, це призводить до зменшення кількісного та якісного складу іхтіофауни водних об'єктів. Крім цього з прилягаючих полів у водойми змивається значна кількість органічних та неорганічних добрив, що призводить до розвитку одноклітинних та нитчастих зелених водоростей та ціанобактерій.

Значної шкоди іхтіофауні завдає браконьєрський вилов риби електровудочками. Внаслідок цього вилову близько 70% оглушеної риби лишається на дні водойм, гине і, розкладаючись, забруднює воду токсинами.

Великих збитків завдають водоймам браконьєри. При безконтрольному вилові риби сітками (особливо з дрібними вічками) гине багато мальків, а в період нересту - плідників.

Значної шкоди іхтіофауні завдають автотуристи й механізатори, які здійснюють миття своїх транспортних засобів на берегах водойм. Пальне та мастила не лише отруюють мешканців водойми, але й створюють на поверхні води непроникну для повітря плівку.

Чимало токсичних хімічних сполук потрапляє у водойму при пранні із застосувааням синтетичних пральних засобів.

Для збільшення продуктивності місцевих водойм рекомендуємо вжити наступних заходів:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.