Типи вищої нервової діяльності. Анатомічно-функціональні їх особливості

Біологічне значення нервової системи, її загальна будова. Поняття про рефлекс. Поведінка людини, рівень її розумової діяльності, здатність до навчання. Основні питання анатомії, фізіології, еволюції нервової системи. Патологічні зміни нервової діяльності.

Рубрика Биология и естествознание
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 17.02.2016
Размер файла 33,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

21

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжрегіональна Академія Управління Персоналом МАУП

Група С-3-14-С1Пс

Контрольна робота

З дисципліни: «Анатомія та еволюція нервової системи»

За темою: Типи вищої нервової діяльності. Анатомічно-функціональні їх особливості

Викладач: Траченко В.А.

Київ 2014

Вступ

нервовий рефлекс фізіологія

У дані роботі, я розкриваю основні питання анатомії, фізіології, еволюції нервової системи, а саме: біологічне значення нервової системи, загальна будова нервової системи, будова і функції нейрона, нервові волокна, властивості нервової системи, будова спинного мозку, будова головного мозку, поняття про рефлекс. Також, розглянемо конкретно вибране питання - типи вищої нервової діяльності, особливості вищої нервової діяльності людини (мислення і мова) та патологічні зміни вищої нервової діяльності.

Поведінка людини, рівень її розумової діяльності, здатність до навчання залежать від особливостей будови та функціонування нервової системи, складних і розгалужених зв'язків між нейрофізіологічними, психічними та мисленими процесами. Їх пізнання можливе лише на основі вивчення загальних умов організації нервової системи, порівняльних даних про структуру і діяльність нервових систем простіших рівнів.

Знання анатомії, фізіології та еволюції нервової системи актуальні не лише для біологів і лікарів, але й для вчителів з будь-якого предмета і психологів. Професіональна діяльність учителя і психолога впливає певним чином на психіку дитини або дорослого, і саме тому ознайомлення з основами анатомії, фізіології нервової системи дає їм змогу використовувати здобуті знання в цій галузі.

Перед тим як розглянути типи вищої нервової системи, я вважаю потрібно насамперед розглянути будову нервової системи взагалі.

1. Біологічне значення нервової системи:

Нервова система регулює, поєднує, узгоджує діяльність органів і систем організму, об'єднуючи усі частини організму в єдине ціле.

Нервова система забезпечує зв'язок організму з навколишнім середовищем а також діяльність людини не тільки як біологічної але й соціальної істоти. Нервова система забезпечує психічні процеси (сприйняття, мовлення, навчання, пам'ять, мислення, емоції), за допомогою яких людина не тільки впізнає навколишнє середовище, але й змінює його .

З утворенням нервової системи з'являються інші форми поведінки на основі рефлексів - реакція організму на зовнішні чи внутрішні подразники.

1.1 Загальна будова нервової системи

Нервова система поділяється на центральну і периферичну.

Центральна нервова система складається з головного і спинного мозку. Головний мозок міститься в середині мозкового черепа, а спинний мозок - у хребетному каналі. Головний і спинний мозок складається з сірої і білої речовини.

Сіра речовина утворена тілами клітин та їх відростками - дендритами.

Біла речовина - утворена двома відростками - аксонами.

До периферичної нервової системи належить 12 пар черепно-мозкових нервів і 31 пара спинномозкових нервів, їх сплетіння , нервові вузли або ганглії.

Отже, до нервової системи відноситься головний і спинний мозок, а також нерви, нервові вузли (ганглії), нервові сплетення тощо.

1.2 Будова і функції нейрона

Основною структурною одиницею нервової системи є - нейрон.

Нейрон - це нервова клітина, яка сприймає, переробляє подразнення і передає їх до різних органів тіла. Нейрон має ядро але ця клітина не здатна до поділу та розмноження, на відміну від клітин організму.

Схема нейрона: тіло клітини з ядром - аксон - нервове волокно - дендрит.

Кожен нейрон містить генетично запрограмований код, який визначає специфіку його будови, зв'язок з іншими нейронами.

Нейрон - функціональна одиниця, яка сприймає подразнення і передає збудження у формі нервового імпульсу іншим нейронам або органам і м'язам.

Нейрон проводить нервовий імпульс лише в одному напрямку. Є два види відростків нейрон: дендрити і аксон. Дендритів у нейрона буває один або декілька. Аксон - це довгий відросток, у клітині буває завжди один.

Нейрони є частиною рефлекторної дуги, по якій відбувається проведення імпульсу в нервовій системі від рецепторів до органів, які беруть участь у відповідь на подразнення.

Типи нейронів:

1 уніполярні (від тіла нейрона відходить єдиний відросток, який далі поділяється на гілки одного аксона);

2 біполярні (відходить два відростки);

3 мультиполярні (від тіла нейрона відходить багато відростків).

Нейрони поділяються на : чутливі, рухові,асоціативні.

Тіла нейронів, з'єднуючись один з одним своїми відростками утворюють окремі сполучення, які називаються ядрами і нервовими центрами.

1.3 Нервові волокна

Відростки нервових клітин називається - нервовим волокнами. Нервові волокна вкриті клітинами, які було відкрито ще Шванном і називаються шваннівські клітинами; всі разом вони утворюють шваннівську оболонку.

1.4 Властивості нервової системи

Основними властивостями нервової системи є збудливість, провідність і гальмування.

Збудливість проявляється у виникненні збудження у відповідь на подразник. Подразливість це - здатність живих систем під впливом подразників переходити із стану фізіологічного спокою до стану активності.

Подразники є: внутрішні (зміна тиску, вплив гормону, нервовий імпульс) та зовнішні (1.Фізичні - тиск, укол, температура, звукові світові. 2.Хімічні - кислоти, солі, отрути. 3.Біологічні - всі живі істоти, віруси).

Провідність - здатність передавати збудження, яке можливе лише за умови цілості нерва і збереження його життєвих властивостей. Всі імпульси в нервовій системі проводяться лише в одному напрямку завдяки провіднику синапсу (від гр. зв'язок).

Гальмування - активний нервовий процес, який веде до зменшення чи припинення збудження в ділянці нервової тканини. На відміну від процесу збудження, гальмування може розвиватися тільки у вигляді локального процесу.

1.5 Будова спинного мозку.

Спинний мозок людини - відділ (хвостова частина центральної нервової системи), розташований в хребетному каналі від верхнього краю першого шийного хребця до першого поперекового хребця. Спинний мозок має форму циліндричного «джгута» з порожниною всередині (центральний канал), який розміщений в порожнині хребетного каналу, організованого сукупністю дуг хребців.

Але спинний мозок займає весь простір хребетного каналу і не прилягає щільно до стінок цього каналу. Між спинним мозком і стінками каналу є простір, заповнене кровоносними судинами, оболонками мозку жировою тканиною і спинномозковою

Спинний мозок має всередині порожнину (центральний канал), а зовні спинний мозок захищений 3-ма видами оболонок.

Оболонки спинного мозку:

· М'яка оболонка мозку;

· Павутинна оболонка мозку - оболонка, яка вкриває спинний і головний мозок; розташовується між м'якою і твердою оболонкою. Павутинна оболонка за своєю будовою схожа на павутиння, від павутинної оболонки відходять розгалужені відростки, які вплітаються в м'яку оболонку.

· Тверда оболонка мозку - оболонка, яка вкриває спинний і головний мозок; розташовується над м'якої і павутинної оболонкою; Тверда оболонка представляє собою міцну сполучну тканину.

Простір між усіма оболонками заповнений спинномозковою рідиною.

Спинний мозок має 4 поверхні: передня поверхня - сплощена, задня поверхня - випукла, 2 бічні поверхні, плавно переходять на передню і задню - опуклі.

По всій довжині спинного мозку по його передній поверхні проходить серединна щілина, в яку як би «вдавлюється» складка м'якої мозкової оболонки. На задній поверхні є вузька задня серединна борозна, яку «втиснула» платівка глиозной тканини. Серединна щілина та серединна борозна ділить спинний мозок на праву і ліву половину, на кожній з яких по бічній поверхні так само проходять неглибокі борозни - переднелатеральная і задньолатеральна борозни.

Відділи спинного мозку:

Спинний мозок складається з 5 відділів:

· шийний

· грудної

· поперековий

· крижовий

· куприковий

Кожен з отелень має назву відповідно до того, в якій області виходять з нього нерви.

1.6 Будова головного мозгу

Головний мозок - передній відділ центральної нервової системи. Він розташований у порожнині черепа, має дві півкулі (праву та ліву) і складається із сірої та білої речовини. Сіра речовина утворює кору великих півкуль і підкіркові ядра. Вона сформована тілами нейронів. Біла речовина - це провідні шляхи: пучки довгих відростків нейронів, що сполучають різні відділи головного мозку між собою та зі спинним мозком. Головний мозок керує роботою усіх внутрішніх органів, контролює наші рухи, відчуття. Маса головного мозку 1300-1400г.

Головний мозок поділяється на довгастий мозок, міст, мозочок, середній мозок, проміжний і кінцевий, або передній, мозок. Відділи, розташовані між проміжним і спинним мозком, утворюють стовбур головного мозку. Довгастий мозок є природним продовженням спинного мозку (його частиною, що проникла в череп). Через нього проходять усі шляхи, що проводять імпульси від спинного мозку до вищих відділів головного мозку й назад. Тут також розташовані центри багатьох уроджених рефлексів (ссання, ковтання, кашлю, блювоти тощо). Крім того, у довгастому мозку беруть свій початок черепно-мозкові нерви (рухові, чутливі, змішані). Він керує такими життєво важливими функціями, як дихання, травлення, робота серця (у разі руйнування довгастого мозку серце зупиняється).

Міст з'єднує довгастий мозок з мозочком, пов'язаним із середнім мозком. Мозочок схожий на маленький (масою 150 г) мозок, у нього дві півкулі, вкриті корою, утвореною сірою речовиною. Мозочок координує рухи, забезпечує рівновагу тіла, регулює м'язовий тонус. У разі пошкодження мозочка людина не може ходити й стояти, оскільки порушується відчуття рівноваги.

У середньому мозку розташовані центри первинної обробки зорових і слухових сигналів. Через нього проходять висхідні шляхи від мозочка й довгастого мозку до кори великих півкуль і від неї - до мозочка й спинного мозку. Основні функції середнього мозку - регуляція рефлексів орієнтування на зорові й слухові подразники, а також регуляція м'язового тонусу й пози. Він постійно надсилає до м'язів нервові імпульси, завдяки яким підтримується м'язовий тонус.

Основні частини проміжного мозку - таламус і гіпоталамус. Таламус одержує інформацію від органів чуття (крім нюхових), аналізує її й відбирає найважливішу, котру надсилає до кори великих півкуль. Таким чином, він є фільтром, що пропускає у вищі відділи мозку тільки важливу для організму інформацію. Гіпоталамус служить сполучною ланкою між нервовою та ендокринною системами. Він керує діяльністю ендокринних залоз. До його нижньої частини прилягає найважливіша залоза внутрішньої секреції - гіпофіз. Крім сприйняття сигналів від зовнішнього й внутрішнього середовища проміжний мозок регулює також функції усіх органів нашого тіла.

Найголовніший відділ головного мозку - кінцевий мозок, представлений великими півкулями, з'єднаними мозолистим тілом. їхня маса становить 80% загальної маси мозку. Кора, що покриває півкулі, утворює борозни (заглиблення) і звивини (складки). Така будова у багато разів збільшує поверхню кори. Товщина шару кори становить 1,5 -4,5 мм. Сіра речовина кори містить близько 14 млрд нейронів.

Будова кори та її функції у всіх людей однакові. Вона сприймає й аналізує сигнали, що надходять із зовнішнього та внутрішнього середовища, бере участь у створенні умовних рефлексів, забезпечує вищі психічні функції (пам'ять, мислення, уяву тощо).

Кожну півкулю головного мозку розділено на долі й зони, різні за будовою й функціями (чутливі, рухові, асоціативні). До чутливих зон належать зорова (розташована в потиличній долі), слухова й нюхова (у скроневій), смакова та дотикова зони (у тім'яній частині). Рухові зони розташовані у тім'яній та лобовій долях півкуль. Асоціативні зони, що забезпечують мовлення, мислення, пам'ять, контролюють поведінку, зв'язують чутливі й рухові зони. Якщо уражено будь-яку ділянку кори великих півкуль, порушуються відповідні функції центральної нервової системи. Встановлено, що ліва півкуля головного мозку керує правою половиною тіла, а права - лівою.

Коли людина говорить, читає, пише, розв'язує задачі, будує плани, активніше працює ліва півкуля головного мозку, а коли вона слухає або пише музику, малює, милується природою, виражає свої почуття - права півкуля.

Завдяки мозолистому тілу, що з'єднує обидві півкулі, вони працюють не ізольовано, а спільно. Тому людина може одночасно бачити те, що відбувається навколо, чути, думати, оцінювати ситуацію, контролювати рухи тіла, планувати дії.

1.7 Поняття про рефлекс

В основі діяльності нервової системи лежить здійснення рефлекторних реакцій, або рефлексів. Рефлексом - називається закономірна реакція організму на подразнення, здійснювана через ЦНС. Шлях, по якому збудження, що виникло в рецепторі передається до робочого органу, називається рефлекторною дугою.

Усі рефлекси поділяються на безумовні й умовні.

Безумовні рефлекси - це уроджені, генетично запрограмовані реакції організму, властиві усім тваринам і людині (харчові, ігрові, оборонні).

Умовні рефлекси -- індивідуальні, придбані реакції вищих тварин і людини, що виробилися в результаті навчання (досвіду). Умовні рефлекси завжди індивідуально своєрідні. Рефлекторні дуги умовних рефлексів формуються в процесі постнатального онтогенезу. Вони характеризуються високою рухливістю, здатністю змінюватися під дією факторів середовища. Проходять рефлекторні дуги умовних рефлексів через вищий відділ головного мозку.

Більш складною, безумовно-рефлекторної, діяльністю є інстинкти, біологічна природа яких поки залишається неясної у своїх деталях. У спрощеному виді інстинкти можна представити як складний взаємозалежний ряд простих уроджених рефлексів.

Для утворення умовного рефлексу необхідні наступні найважливіші умови:

· Наявність умовного подразника

· Наявність безумовного підкріплення;

Умовний подразник повинний завжди трохи передувати безумовному підкріпленню, тобто служити біологічно значимим сигналом, умовний подразник по силі свого впливу повинний бути слабкіше безумовного подразника; нарешті, для формування умовного рефлексу необхідно нормальне (діяльне) функціональний стан нервової системи, насамперед її ведучого відділу -- головного мозку. Умовним подразником може бути будь-як зміна! Могутніми факторами, що сприяють формуванню умовно-рефлекторної діяльності, є заохочення і покарання. При цьому слова «заохочення» і «покарання» ми розуміємо в більш широкому змісті, чим просто «задоволення голоду» чи «болючий вплив». Саме в такому змісті зазначені фактори широко застосовуються в процесі навчання і виховання дитини, і кожен педагог і батько добре знайомий з їхньою ефективною дією. Правда, до 3 років для вироблення корисних рефлексів у дитини ведуче значення має ще «харчове підкріплення». Однак потім ведуче значення як підкріплення при виробленні корисних умовних рефлексів здобуває «словесне заохочення». Експерименти показують, що в дітей старше 5 років за допомогою похвали можна виробити будь-який корисний рефлекс у 100 % випадків.

Таким чином, навчально-виховна робота, по своїй суті, завжди зв'язана з виробленням у дітей і підлітків, різних умовно-рефлекторних чи реакцій їх складних взаємозалежних систем.

Різні хімічні речовини, змінюючи функціональний стан коркових кліток і підкіркових утворень головного мозку, значно змінюють і вищу нервову діяльність. Звичайна дія хімічних речовин на вищу нервову діяльність дорослого і дитини характеризується аналогічними змінами, але в дітей і підлітків ці зміни завжди виражені яскравіше. Далеко не необразливими є в цьому відношенні чай і кава, що містять кофеїн. Це речовина в малих дозах підсилює корковий процес порушення, а у великих -- викликає його гноблення і розвиток позамежного гальмування. Великі дози кофеїну викликають також несприятливі зміни вегетативних функцій. У зв'язку з тим що в дітей і підлітків процеси порушення трохи переважають над процесами гальмування, незалежно від типу їх вищої нервової діяльності, уживання міцного чаю і кава для них є небажаним.

Значний вплив на вищу нервову діяльність дітей і підлітків робить нікотин. У малих дозах він гнітить гальмовий процес і підсилює порушення, а у великих -- гнітить і процеси порушення. У людини в результаті тривалого паління порушується нормальне співвідношення між процесами порушення і гальмування і значно знижується працездатність коркових кліток.

Особливо руйнівна дія на вищу нервову діяльність дітей і підлітків робить уживання різних наркотичних засобів, у тому числі й алкоголю. Їхня дія на вищу нервову діяльність має багато загального, звичайно перша фаза характеризується ослабленням гальмових процесів, у результаті чого починає переважати порушення. Це характеризується підвищенням настрою і короткочасним збільшенням працездатності. Потім збуджувальний процес поступово послабляється і розвивається гальмовий, що часто приводить до настання важкого наркотичного сну.

У дітей звикання до наркотиків і алкоголю звичайно не спостерігається. У підлітків же воно настає дуже швидко. З усіх наркоманів особливо широко в підлітків зустрічається алкоголізм, що приводить до швидкої деградації особистості. Підліток стає злісним, агресивним і грубої. Перехід від побутового пияцтва до алкоголізму в підлітків відбувається приблизно за два роки. Сп'яніння в підлітків характеризується завжди більш вираженими змінами вищої нервової діяльності в порівнянні з дорослими: у них дуже швидко настає гноблення коркових процесів. У результаті послабляється контроль з боку свідомості за поводженням, починають різко виявлятися інстинкти, що часто приводить підлітків на лаву підсудних. Вчителям і вихователям для організації ефективної боротьби проти алкоголізму серед підлітків необхідно вести пропаганду гігієнічних знань не тільки серед підлітків, але і батьків, тому що, за даними спеціальних досліджень, серед малолітніх злочинців близько 70 % «познайомилися» з алкоголем у 10 - 11 років і в більшості випадків це була провина батьків.

2. Типи вищої нервової діяльності

Тип вищої нервової діяльності людини - це сукупність уроджених і індивідуально набутих властивостей процесів збудження і гальмування. Тип вищої нервової діяльності формується в результаті взаємодії організму з навколишнім середовищем.

Заслуга у створенні наукових уявлень про типи вищої нервової діяльності і визначенні правильних шляхів їхнього подальшого вивчення належить І. П. Павлову. Спочатку воно трактувалося як «картина поведінки» тварини, надалі стало розглядатися як результат визначеного сполучення виділених Павловим властивостей нервової системи -- сили, рухливості й урівноваженості.

На цій основі він визначив чотири основних типи вищої нервової діяльності:

1) сильний, неврівноважений або «невтримний»;

2) сильний, урівноважений, інертний або повільний;

3) сильний, урівноважений, рухливий чи живий;

4) слабкий.

Цікаво, що типи нервової системи, виділені І. П. Павловим, відповідають класифікації темпераментів людини, запропонованої знаменитим лікарем стародавнього світу Гіппократом 2500 років тому. Він поділив людей по їх темпераменту на :

· холериків (неврівноважених, легко збудливих);

· сангвініків (врівноважених, з живою, рухливою нервовою системою);

· флегматиків (врівноважених, спокійних, розважливих, інертних);

· меланхоліків (похмурих, пригнічених, вічних скептиків).

Виділені два основних людських типу нервової системи:

художній (у письменників, музикантів, художників та інших, у яких перша сигнальна система переважає над другою);

розумовий (вчені -- філософи, математики, філологи та інші -- друга сигнальна система переважає над першою).

Є також середня група осіб, у якої переважання однієї системи над іншою не виражено. Типи нервової системи формуються в процесі життя і можуть бути змінені вихованням.

Характер людини - це сукупність відносно стійких психічних рис людини, що виявляються в його поведінці і життєдіяльності. Природною основою характеру є типи нервових процесів, темперамент, домінантність півкуль головного мозку. Характер формується протягом багатьох років під впливом соціального середовища і виховання.

Нервова система - є ведучою фізіологічною системою організму. Без її було б неможливе з'єднання незліченної безлічі кліток, тканин, органів у єдине гормональне працююче ціле.

Таким чином, завдяки діяльності нервовій системі ми зв'язані з навколишнім світом, здатні захоплюватися його досконалістю, пізнавати таємниці його матеріальних явищ. Нарешті, завдяки діяльності нервової системи, людина здатна активно впливати на навколишню природу, перетворювати її в бажаному напрямку.

На вищому етапі свого розвитку центральна нервова система здобуває ще одну функцію: вона стає органом психічної діяльності, у якому на основі фізіологічних процесів виникають відчуття, сприйняття і з'являється мислення. Мозок людини є органом, що забезпечує можливість соціального життя, спілкування людей один з одним, пізнання законом природи і суспільства і їхнє використання в суспільній практиці.

3. Особливості вищої нервової діяльності людини (мислення і мова)

Механізми освіти і динаміки умовних рефлексів, що забезпечують індивідуальне пристосування до мінливих умов середовища, у людини і тварин загальні. Однак людина різко відрізняється по своїй поведінці від тварин завдяки особливим механізмам нервової діяльності.

Такі особливості вищої нервової діяльності людини, як мова, свідомість, абстрактне мислення, розвинулися у зв'язку з працею, завдяки якому люди змогли свідомо впливати на природу. Разом з тим і зовнішнє середовище для людини має якісно новий зміст, ніж для тварин, так як це соціальне середовище, суспільство людей, наділених свідомістю і живуть за законами суспільного розвитку.

Головна відмінність вищої нервової діяльності людини від тварин -- мислення і мова, які з'явились в результаті трудової суспільної діяльності.

Мислення -- складний вид мозкової діяльності людини в процесі пристосування до нових умов і вирішенні нових життєвих завдань. Процеси мислення зводяться до утворення загальних уявлень і понять, а також відомостей і умовиводів. Крім словесно-логічного, абстрактного, існують форми емоційного мислення (оцінка), практичного або наочно-дієвого мислення.

Мова -- це засіб спілкування між людьми в процесі праці, соціальної, духовної та особистому житті. Як подразник слово викликає у людини велику кількість умовних рефлексів. На них базуються навчання, виховання, вироблення трудових навичок, звичок.

Здатністю до навчання мови людина наділена з народження. Але якщо дитина ізольований від людського суспільства, здатність до навчання мови не розвивається. Дитина навчається говорити до 5-6 років. Якщо до цього віку дитина не опанує промовою, його розумовий розвиток затримується.

Здатність людини до творчості - це процес в ході якого створюються нові духовні, або ж матеріальні цінності. Здатність людини до творчості виходить з його здатності мислити.

4. Патологічні зміни вищої нервової діяльності

До патологічних змін вищої нервової діяльності варто відносити тривалі хронічні її порушення, що можуть бути зв'язані як з органічними структурними ушкодженнями нервових кліток, так і з функціональними розладами їхньої діяльності. Функціональні розлади вищої нервової діяльності називають неврозами. Тривалі функціональні порушення вищої нервової діяльності можуть потім переходити в органічні, структурні.

У сучасній патології вищої нервової діяльності і психіатрії розрізняють три основні форми неврозів:

· неврастенію,

· невроз нав'язливих станів

· істерію.

· психастенію.

Неврастенія - характеризується перенапругою гальмового чи збуджувального процесу в корі головного мозку. Особливо часто при неврастенії страждають процеси умовного гальмування. Причиною цих порушень можуть бути надмірні розумові і фізичні навантаження і різні ситуації, що травмують психіку. Прояв неврастенії буває різним: спостерігається розлад сну, втрата апетиту, пітливість, серцебиття, головні болі, низька працездатність і ін. Хворі стають дратівливими, їм властива зайва метушливість і незручність рухів.

Неврози нав'язливих станів - характеризуються нав'язливими думками, чи страхами потягами. Причина цих неврозів буває зв'язана з перевтомою, хворобами й особливостями вищої нервової діяльності.

Істерія - зв'язана з патологічною перевагою першої сигнальної системи над другий, підкірки над корою головного мозку, що виражається в значному ослабленні другої сигнальної системи. Цей невроз характеризується підвищеною чутливістю до зовнішнім роздратуванням, надзвичайною лабільністю настрою і підвищеною сугестивністю. Відомі випадки істеричної сліпоти, глухоти, паралічів і т.д. Широко зустрічаються істеричні припадки.

Психастенія - характеризується перевагою другої сигнальної системи і слабістю підкірки, тому хворі відрізняються бідністю потягів і емоцій. У них часто можна спостерігати схильність до безглуздого мудрування.

Слід зазначити, що для підлітків і особливо для дівчинок з 12 до 15 років характерний невроз, специфічний тільки для цього віку. Це нервова анорексія, зв'язана з ідеєю схуднення і виявляється в різкому обмеженні себе в їжі. Цей невроз виникає звичайно в підлітків, що мають високий інтелектуальний розвиток, але страждаючих підвищеною самооцінкою.

Висновок

У висновку я хочу приділити увагу історичному нарису. Нагадати, який довгий шлях та велика праця була зроблена до отримання знань про анатомію та еволюцію нервової системи, які ми маємо на сьогоднішній час.

Перші згадки про будову людського тіла зустрічаються в Стародавньому Єгипті. У старокитайської книзі "Нейцзин" (XI-VII ст. до н. е.) згадуються серце, печінка, легені та інші органи тіла людини. В індійській книзі "Аюрведа" ("Знання життя", IX ст. до н.е.) міститься великий обсяг анатомічних даних про м'язи, нерви, типи статури і темпераменту, головного і спинного мозку.

Видатними представниками грецької медицини та анатомії були Гіппократ, Аристотель, Герофіл, Платон.

Не менший внесок внесли до вивчення анатомії людини давньоримські вчені. Їх заслугою слід вважати створення латинської анатомічної термінології. Найяскравішими представниками римської медицини були Цельс і Гален.

Протягом XVII-XVIII ст. з'являються не тільки нові відкриття в області анатомії, але і починає виділятися ряд нових дисциплін: гістологія, ембріологія, порівняльна і топографічна анатомія.

Починаючи з середини XVIII ст. розвивалися теорії темпераменту, пов'язані з деякими властивостями нервової системи: А. Галлер, Г. Врисберг. Ідея зв'язку особливостей темпераменту з певними анатомічними і фізіологічними характеристиками нервової системи в різних формах з'являється у навчаннях багатьох філософів і лікарів XVIII і XIX ст. Вона отримала часткове експериментальне підтвердження головним чином в типології І.П. Павлова; досліди недвозначно показали, що деякі властивості нервової системи утворять фізіологічну основу темпераменту.

Не малий внесок у вивчення даного питання внесли роботи І. П. Павлова, Б. М. Теплова, В. Д., Бодунова (1977р.), В. М. Русалов, І.М . Палей, Л.Б. Єрмолаєвій - Томиной та багатьох інших.

Список літератури

1. «Анатомія, фізіологія, еволюція нервової системи» І.М. Маруненко, Є.О. Неведомська, Г.І. Волковська.

2.Багатотомний посібник з неврології (під ред. С. Н. Давиденкова). Том III, ч. I, М. 1962.

3. Попелянський Я.Ю.“Вертеброгенні синдроми поперекового остеохондроза”. Посібник для лікарів і студентів. Казан, 1974, тім I.

4. Гринштейн А.Б. “Неврит лицьового нерва”. Новосибірськ. 1980.

5. Антонов И.П., Шанько Т. Г. “Поперекові болі”. Мінськ, 1981.

6.Попелянский Я.Ю. “Вертеброгенні захворювання нервової системи”. Посібник для лікарів і студентів. Йошкар-Ола, 1983, тім II.

7.Попелянский А.Я., Попелянский Я.Ю. “Пропедевтика вертеброгенних захворювань нервової системи”. Науково-методичний посібник. Казан, 1985.

8. Шанько Г.Г., Окунева С.И. “Клінічні прояви поперекового остеохондрозу в дітей і підлітків”. М. 1985.

9. Захворювання периферичної нервової системи. (під ред. А.К. Есбери, Р.У. Джиллиата). М. 1987.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Нервова тканина, нейрон, класифікація нейронів та їх функції. Нейронна теорія будови нервової системи. Рефлекторна теорія діяльності нервової системи. Рефлекторне кільце, типи рецепторів. Нервові центри та їхні властивості. Гальмування умовних рефлексів.

    контрольная работа [22,2 K], добавлен 16.07.2010

  • Поняття нервової системи людини, її значення для організму. Будова спиного мозоку, його сегментарний апарат та головні елементи. Функції корінців спинномозкових нервів. Головний мозок як вищий відділ нервової системи людини: його будова та функції.

    презентация [1,2 M], добавлен 17.12.2012

  • Загальне поняття про вищу нервову діяльність. Онтогенетичний розвиток великих півкуль головного мозку. Типи вищої нервової діяльності. Фізіологічна єдність і взаємодія першої і другої сигнальних систем дітей. Чутливість і мінливість молодого організму.

    реферат [37,3 K], добавлен 17.12.2012

  • Розгляд структурної та функціональної організації центральної нервової системи комах. Фізіологія центральних нейронів, основні структурні їх особливості. Рецепція й поведінка комах. Визначення субмікроскопічної організації клітинних тіл нейронів.

    курсовая работа [65,2 K], добавлен 19.11.2015

  • Загальна характеристика головоногих молюсків. Особливості внутрішньої будови, розвиток нервової системи. Головне завдання "чорнильної бомби". Поняття про розмноження каракатиць, термін розвитку яєць. Роль головоногих молюсків у природі та житті людини.

    реферат [11,6 K], добавлен 16.01.2013

  • Розвиток нервової системи та принципи формування організму на ранніх стадіях. Регенерація та регуляція росту нервових волокон, дія центра росту і периферичних областей на нерви. Розвиток функціональних зв'язків та cуть відносин центра і периферії.

    курсовая работа [1,9 M], добавлен 21.09.2010

  • Загальна характеристика круглих червів або нематодів - типу двобічно-симетричних червоподібних тварин, який налічує близько 300 тис. видів. Епітеліально-м'язовий мішок, травна, кровоносна та дихальна системи. Будова видільної, нервової, статевої системи.

    реферат [22,5 K], добавлен 15.04.2011

  • Структура нервової системи людини. Центральна те периферична нервова система, їх особливості. Інтеграція усвідомлених відчуттів і підсвідомих імпульсів в головному мозку. Схема будови вестибулярного апарату людини як координатора м'язового тонусу.

    реферат [185,6 K], добавлен 12.09.2011

  • Особливості скелету, будови тіла, травної, дихальної та нервової системи, органів чуття мухоловки строкатої. Спостереження за птахом з метою підрахунку кількісного складу в заказнику місцевого значення Ялівщини, Подусівському лісі та районі Кордівки.

    реферат [531,1 K], добавлен 21.09.2010

  • Огляд результатів дослідження показників об’єму короткочасної пам’яті, рівня переключення уваги та розумової працездатності у волонтерів з контамінованих територій. Формування психофізіологічної організації системи переробки інформації у досліджуваних.

    статья [27,6 K], добавлен 24.04.2018

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.