Біологія та екологія ґрунтових олігохет роду apporectoidae Малого Полісся

Історія вивчення ґрунтових олігохет. Фізико-географічні особливості Малого Полісся. Екологія люмбріцід роду Apporectoidea, їх поширення в Малом Поліссі. Дослідження фауни, екології, хорології ґрунтових олігохет у природних біоценозах Малого Полісся.

Рубрика Биология и естествознание
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 12.09.2012
Размер файла 1,6 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

48

Размещено на http://www.allbest.ru

ДИПЛОМНА РОБОТА

Біологія та екологія грунтових олігохет роду apporectoidae Малого Полісся

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1.Теоретичні засади дослідження

1.1 Огляд літератури

1.2 Опис району вивчення

РОЗДІЛ 2. Матеріал та методика дослідження

РОЗДІЛ 3. Аналіз результатів дослідження

3.1 Морфо-екологічний аналіз ґрунтових олігохет роду Apporectoidea Малого Полісся

3.1.1 Морфологічна характеристика ґрунтових олігохет роду Apporectoidea району дослідження

3.1.2 Екологічний аналіз ґрунтових олігохет роду Apporectoidea Малого Полісся

3.2 Хорологія ґрунтових олігохет роду Apporectoidea в природних біоценозах Малого Полісся

Висновки

Список використанОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

До родини Lumbricidae належить більше 250 видів. З них в Східній Європі відомо більше 100 видів [15].

Грунтові олігохети родини Lumbricidae відомі, як одна з найбільш активних груп, безхребетних-грунтоутворювачів в біоценозах Малого Полісся. Усі Lumbricidae - сапрофаги. При цьому деякі з них, наприклад, Lumbricus terrestris, здатні живитися слабо розкладеними рослинними рештками, а також диспергованим детритом, а інші, такі як Apporectoidea roseus, відносяться до "вторинних гумусоутворювачів". Вони можуть використовувати лише в значній ступені перероблений рослинний матеріал [27]. Люмбріціди, які живляться перегноєм ґрунту, енергійно перемішують його та рихлять, ніж види, для яких основне джерело їжі рослинні рештки, що не піддані деструкції. Дощові черви, які живляться ґрунтовим перегноєм, не пігментовані, мають циліндричну форму тіла. Вони менш рухливі, ніж черви, що живляться рослинними рештками та мають нерідко більш примітивний тип розміщення повздовжніх м'язових волокон у шкірно-м'язовому мішку.

Люмбріціди, як і мікроорганізми відіграють важливу роль у збагаченні і відновленні грунтового гумусу. В.А. Ковда вказує, що безхребетні тварини-сапрофаги, як і мікроорганізми грунту недостатньо вивчені в питанні їх ролі в біохімічних процесах [30]. Це стосується, в першу чергу, травної системи. Адже в травній системі грнунтових червів відбуваються процеси розпаду органічних сполук рослинниз рештків та синтез гумусу і гуматів. В.А. Ковда вважав, що ми знаходимося лише на самому початку вивчення діяльності грунтових тварин, в тому числі люмбріцід [30]. Кількісні дані про біомасу люмбріцід мають спорадичний характер.

Люмбріціди, які відносяться до грунтово-підстилкової і, власне, грунтової морфо-екологічних груп мають здатність до вертикальної і горизонтальної локомоції.

Вертикальна і горизонтальна локомоція дощових червів сприяє грунтоутворювальному процесу. Істотно змінюється водно-повітряний режим, що в свою чергу приводить до значних фізико-хімічних трансформацій горизонтів грунтового профілю. Копроліти дощових червів приймають участь у структуруванні грунту, зміцненню вертикальних і горизонтальних ходів, а також утворення діапаузних камер, які в подальшому часі слугують повітряними резервами. Немаловажна роль копролітів у міграції хімічних сполук в межах грунтових горизонтів [24].

При прокладанні ходів черви переміщують в ґрунтовому профілю велику масу ґрунту (в порівнянні з власною масою), що сприяє формуванню гумусового ґрунту. Їх ґрунтоутворююча діяльність має великий вплив на біологічну активність ґрунту, темпи і характер розкладу рослинних решток. Висока чисельність дощових червів, як правило, корелюється з інтенсивним гумусоутворенням і формуванням тонкозернистого гумусу (мулевого типу). Активність дощових червів через мікроорганізми і гриби травної системи стимулюють для рослин N, P, K інших мінеральних речовин. Це визначає позитивний вплив на ріст кореневих систем та первинну продуктивність в цілому. Олігохети активно приймають участь в кругообігу азоту. На відміну від інших груп безхребетних, що живуть у ґрунті, вони використовують в якості енергетичного матеріалу азотовмісні сполуки. В екскрементах олігохет відбувається новоутворення гумусових сполук. Крім того, ґрунтові олігохети проводять дренаж ґрунтів, утворюючи вертикальні ходи, по яких гравітаційна вода мігрує в нижні горизонти. Також завдяки ходам здійснюється аерація ґрунту. Внаслідок діяльності ґрунтових олігохет відбувається структурування ґрунтів, підвищується їх родючість [15, 24, 27].

В умовах помірного клімату на частку люмбріцід припадає до 30-60%, а іноді 90% сумарної зоомаси. Із всіх грунтових сапрофагів найбільш відомі грунтові черви. Вони виділяються серед сапрофагів своїми розмірами, тривалістю життєвого циклу, активністю і особливо своєю біомасою. В гумідних районах від тундри до лісостепу 30-90% зоомаси складають дощові черви (Lumbricidae) [15].

Дощові черви мають велике та різностороннє значення в економіці природи. Ними живляться найрізноманітніші тварини - від членистоногих до ссавців.

Поряд із тим, люмбріціди в ґрунтових біоценозах є як проміжними, так і дефінітивними господарями багатьох видів трематод, цестод, скреблянок. Наявні літературні дані про те, що вони можуть бути додатковими господарями трематод родин: Echinostomatidae, Diplostomatidae, Stigeidae, проміжними для цестод Ditepididae, Chanotatnidat, Rymenolepidae та резервними для нематод Stephanuridae, Syngamidae, Metastrongilidae та інших. Ці паразити завдають значної шкоди свійським тваринам і людині [15].

Правильне планування господарських заходів може бути ефективним лише при умові знання кругообігу органічних і неорганічних речовин та регуляції азотного живлення рослин, які відбуваються в ґрунтах того чи іншого типу безпосередньо з участю олігохет.

Актуальність теми дослідження зумовлена недостатнім рівнем відомостей про фауністичний склад, біологію, екологію, хорологію ґрунтових олігохети роду Apporectoidea у природних біоценозах Малого Полісся, що має велике значення для біологічної діагностики ґрунтів.

Мета роботи: вивчити еколого-фауністичні особливості люмбріцід роду Apporectoidea Малого Полісся.

В роботі ставились такі завдання:

1. Ознайомитися з історією вивчення грунтових олігохет.

2. Розглянути фізико-географічні особливості Малого Полісся.

3. Встановити видовий склад ґрунтових олігохет роду Apporectoidea у природних біоценозах Малого Полісся

4. Вивчити екологію люмбріцід роду Apporectoidea .

5. Виявити особливості їх поширення в межах Малого Полісся.

Об'єктом дослідження є ґрунтові олігохети роду Apporectoidea природних біоценозів Малого Полісся

Предметом дослідження є фауна, екологія, хорологія ґрунтових олігохет роду Apporectoidea у природних біоценозах Малого Полісся

Апробація роботи проводилась під час захисту курсової роботи на четвертому курсі.

Наукова новизна роботи. Вивчено фауну, біологію, екологію та особливості хорології ґрунтових олігохет роду Apporectoidea у природних біоценозах Малого Полісся.

Практичне значення полягає в тому, що його результати можуть бути використанні:

- при інтродукції видів родини люмбріцідів у природних біоценозах з метою підвищення родючості ґрунту, зменшення його ерозії;

- у розширенні відомостей в галузі екології;

- у професійній діяльності агрономів, ґрунтознавців, працівників сільських господарств та лісництв;

Знання складу, кількісного співвідношення видів ґрунтових олігохет, їх біології можна використати для характеристики режиму вологості, кислотності ґрунту, ходу розкладу рослинних решток та характеру ґрунтоутворюючих порід.

Структура роботи. Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку літературних джерел. Список використаної літератури містить джерел. Роботу представлено на сторінках друкованого тексту.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Огляд літератури

грунтовий олігохет мале полісся

Ґрунтово-зоологічні дослідження мають велике значення для з'ясування багатьох питань біології ґрунтових сапрофагів, їх ролі у трансформації органічних речовин та ґрунтоутворювальних процесах.

З другої половини ХІХ століття і до наших днів значно зріс інтерес вітчизняних та зарубіжних зоологів і ґрунтознавців до вивчення ґрунтових олігохет родини Lumbricidae. Природно, що увага більшості дослідників була прикута до ґрунтоутворюючої діяльності дощових червів, групи найбільших і найпоширеніших ґрунтових безхребетних тварин, які відіграють велику роль у розщепленні складних органічних сполук та беруть активну участь в генезисі ґрунтів.

Поштовхом до вивчення люмбріцід і їх ролі в ґрунтоутворюючій діяльності послужила відома праця Ч. Дарвіна "Оброзование растительного слоя деятельностью дождевых червей" [18]. Фактично, вона стала програмним документом у вивченні дощових червів і їх ґрунтоутворюючої діяльності. Понад 125 років триває кропітка праця багатьох вчених світу з вивчення біології, екології, хорології, видового складу люмбріцід і їх ролі в генезисі ґрунтів. У даному розділі висвітлено ступінь вивчення фауністичного складу люмбріцід регіону та суміжних територій і вплив екологічних факторів на життєдіяльність цієї групи тварин.

Вивчення ґрунтових олігохет родини люмбріцід була започатковано ще в першій половині XIX століття. Про це свідчать повідомлення у періодичних виданнях "Ziemianin" та "Przyrodnik Lwowski" [70].

Перші наукові відомості про люмбріцід України представлені в роботах М.М. Кулагіна [31]. Загалом він вперше для України вказує Lumbricus rubellus, Apporectoidea foetida (=Eisenia fetida), A. cignea (=A. rosea rosea), A. carnea (A. caliginosa caliginosa). M.M. Кулагін при описах дощових червів користувався лише морфологічними ознаками, а тому зараз важко встановити, з якими саме видами він мав справу. Без сумніву, дослідження, виконані автором, були ініційовані монографією Ч. Дарвіна [18].

Зазначимо, що в другій половині XIX століття систематика люмбріцід була слабо розроблена. Поділ родини Lumbricidae на ряди проводився за такими морфологічними ознаками, як топографія щетинок, форма сегментів, забарвлення тіла, розміщення пояска і пубертальних валиків. Пізніше запропонована система Г. Айзена зазнала змін [61]. Докорінну перебудову її зробив Д. Роза [67]. В подальшому ця система була переглянута В. Міхаельсеном і тривалий час користувалась світовим визнанням [69]. У першій чверті XX століття П.Г. Свєтлов вніс до неї незначні зміни, що дало можливість використовувати цю систему до початку 50-х років XX століття [48].

На подальший розвиток досліджень ґрунтових олігохет вплинули праці Я. Нусбаума [73]. Ці публікації на тлі попередніх робіт відрізнялись новими підходами у вивченні люмбріцід. Вперше автор подає зведення видового складу дощових червів заходу України. Фауністичний склад люмбріцід за його описами представлений 14 видами, 7 родами. Це були перші зведення видового складу люмбріцід західних областей України та східних територій Польщі.

Значний доробок у дослідженні фауністичного складу ґрунтових олігохет Європи й Азії належить В. Міхаельсену. Він у монографічній роботі „Oligochaeta" наводить шість видів дощових червів, що доповнили фауністичний склад люмбріцід України [69].

В першій половині XX століття продовжувалися дослідження ґрунтових олігохет, які мали фауністичне спрямування. Необхідно відзначити роботи Л. Андрусова [1], Л. Черносвітова [76], які значно розширили відомості про поширення люмбріцід у різних фізико-географічних областях України.

У 20-30 pp. XX ст. А. Мошинський проводив оригінальні дослідження олігохет Польщі, Західної України і Білорусії. Можна вважати, що перша робота, яка була присвячена олігохетам Малого Полісся, належить А. Мошинському [70]. Вона мала комплексний характер. В ній вказувалося на знаходження окремих видів люмбріцід.

Заслуговують уваги роботи Й.Й. Малевича [36; 37]. Вони стосувалися південної частини Білорусії, територія якої є суміжною із Волинськими Поліссям. Як показали подальші дослідження фауністичного складу дощових червів, Й.Й. Малевич вже у 1953 р. найбільш повно встановив фауністичний склад люмбріцід біогеоценозів південної частини Білорусії [36].

Після закінчення Другої світової війни набули розвитку еколого-фауністичні дослідження дощових червів. У 50-60 pp. XX століття в Україні цей напрямок плідно розвивав А.І. Зражевський. Його праці були спрямовані на вивчення видового складу дощових червів, хорології, впливу гранулометричного складу, едафічних факторів на ґрунтових олігохет лісових екосистем України. Ним було найповніше з'ясовано фауністичний склад люмбріцід лісів України і показано їх вплив на ріст рослин та ґрунтоутворювальну роль цих тварин у конкретних біогеоценозах. Він розробив методику дослідження діяльності дощових червів під покривом лісу [21].

Необхідно зазначити, що в повоєнний час спеціальні дослідження дощових червів Волинського Полісся з'явились лише у 80-х роках XX століття. В роботі К.В. Шапошникової наводяться фрагментарні відомості про фауністичний склад люмбріцід західних областей України [58].

Значна роль у дослідженні різнобічних напрямків в області олігохетології належить професору В.В. Іванціву. Його дослідження спрямовані на особливості екології, біології, видового складу люмбріцід, та їх ролі в генезисі біогеоценозів [22, 24].

На сьогоднішній день стан відомостей про ґрунтових олігохет роду Apporectoidea Малого Полісся є маловивченим. Дані про ґрунтових олігохет мають фрагментарний характер, тому проведення поетапного дослідження є необхідним і актуальним.

1.2 Опис району вивчення

Мале Полісся - являє собою своєрідну фізико-географічну область Українського Полісся і розташоване між Волинською лісостеповою височиною на півночі і Подільською лісостеповою височиною на півдні.

Мале Полісся тягнеться від Шепетівки і Славути на сході, де з'єднане з Поліською низовиною, до Рави-Руської на заході, де переходить на територію Польської Народної Республіки. Загальна довжина Малого Полісся понад 300 км, а середня ширина від 20 до 25 км із відхиленням на окремих ділянках від 5 до 70 км. Особливо вузьке воно західніше від міста Острога, де протікає річка Збитнянка (басейн Горині) [38].

Південна межа Малого Полісся проходить поблизу таких населених пунктів: м. Шепетівка, с. Плужне, с. Кунів, с. Майдан, с. Стіжок, м. Кременець, с. Будки, с.Суховоля, м. Олесько, с. Білий Камінь, с. Велика Вільшаниця, с. Під'ярків, с. Водники, м. Львів, с. Куликів, м. Нестеров, м. Рава-Руська. Ця межа являє собою крутий уступ, розчленований річковими долинами, балками і ярами. Різниця у висоті між рівнем Подільської височини й рівнем Малого Полісся досягає 70-150 м.

Північна межа Малого Полісся теж більш-менш чітко проявляється в рельєфі і має висоту уступу 40-60 м. Проходить межа через такі населені пункти (із заходу на схід): м. Белз, м. Червоноград, м. Стоянів, м. Берестечко, с. Козин, с. Верба, с. Буща, м. Острог, с. Крупець, с. Бачманівка [46].

Характерними рисами природних умов Малого Полісся, які відрізняють його від сусідніх областей Подільської і Волинської височин, є рівнинність території, незначне коливання висот, велике поширення пісків у складі поверхневих відкладів, слабо врізані річки, які повільно течуть серед заболочених заплав, панування підзолистих і лучно-болотних ґрунтів, бори й субори. Усе це надає Малому Поліссю типових поліських рис.

Корінними породами Малого Полісся є крейдові мергелі і крейда, що здебільшого перекриті антропогеновими пісками й суглинками, а в окремих місцях відслонюються. Найбільше підвищені ділянки області пов'язані з високим заляганням крейди. Антропогенові відклади мають товщину від 1-2 до 20-30 м. Вони представлені переважно алювіальними й водно-льодовиковими пісками. На північ і на південь від Малого Полісся поширені лесовидні суглинки.

Виникнення Малого Полісся найчастіше пов'язують із розмивною діяльністю текучих вод при певній участі тектонічних факторів, що посилювали процеси ерозії. Про водноерозійне походження Малого Полісся свідчать його загальні контури, тераси, глибокий вріз, який призвів до розмиву великої товщі морських третинних відкладів, що зустрічаються на південь і на північ від нього, річкові відклади. Тераси на схилах Малого Полісся виявлено між Шепетівкою і Плужним та між верхів'ями річок Ікви та Стиру. Вони лежать на висоті 40-60 м над дном Малого Полісся і складені пісками з галькою, суглинками і глинами, які перекриваються лесовидними суглинками [38].

Формування Малого Полісся відбувалось протягом пліоцену і першої половини антропогену. Сучасний мезорельєф Малого Полісся сформувався протягом другої половини антропогену. Значний вплив при цьому мала діяльність льодовикових вод. Льодовик майже не покривав території Малого Полісся, але сприяв підвищенню базису ерозії, накопиченню відкладів, перебудові річкової сітки та розмиву, внаслідок чого в окремих районах утворився гривистий рельєф (басейн Рати). Гриви витягнуті з заходу, північного заходу на схід, південний схід і мають довжину від 8 до 15 км при ширині 2-4 км і відносній висоті 10-15 м. У міжгрифових зниженнях спостерігається заболочення.

Широкий розвиток пісків та кліматичні умови сприяли формуванню еолових форм рельєфу, що складаються з дюн, піщаних валів і кучугур. Вони зустрічаються в районі Бродів, Бовдурівки, Станіславчика, Білотина, Славути та ін.

Мале Полісся має деякі відмінності і в кліматичних умовах. Середньосічневі температури тут вищі, ніж на Волинському Поліссі: у Раві-Руській -4°, 1, Буську - 3°, 9, Лопатині - 4°, 2, у Бродах - 4°, 3; зниження їх спостерігається в східному напрямі (таблиця 1.)

Таблиця 1.Агрокліматичні показники адміністративних районів в межах Малого Полісся

Адміністративні райони

Тривалість періодів (в днях) з температурою повітря понад

Середня температура повітря (липень)

Абсолютний річний максимум темпер. повітря0С

Абсолютний мінімум температури повітря,0С

Сума опадів за рік

0

5

10

15

Бродівський район

260

210

160

105

22

35

-35

740

Кам'янсько-Бузький

255

210

160

95

22

36

-35

580

Рава-Руський

260

210

155

90

22

35

-35

720

Славутинський

255

205

160

100

22

36

-34

570

Радивилівський

255

210

160

105

22

37

-34

620

Отсрозький

255

205

160

105

22

37

-34

620

У Малому Поліссі випадає значна кількість опадів, особливо біля південної межі, біля підніжжя Подільського уступу. Зокрема, у Бродах випадає в середньому за рік 742 мм, Золочеві - 700 мм, у Новому Милятині - 720 мм, Раві-Руській - 720 мм, Острозі - 620 мм, Славуті - 570 мм (таблиця 1.).

Проте понижене розташування Малого Полісся в поєднанні з його лісистістю і заболоченістю позначається на тривалості безморозного періоду, який тут у середньому дорівнює 140 дням, тоді як на сусідніх височинах триває 150-160 днів. На Малому Поліссі раніше починаються осінні і пізніше закінчуються весняні приморозки. Приморозки, що трапляються досить часто на описуваній території, мають місцеве походження й обумовлені (особливо пізні) радіаційним охолодженням місцевості, на якій багато заболочених знижень, галявин тощо.

Мале Полісся відрізняється від сусідніх географічних областей ще й тим, що тут у значній мірі зберігся природний рослинний покрив: ліси, луки, болота займають до 60 % площі. Тут поширені соснові й широколистяно-соснові ліси, але без бука.

Болота на території Малого Полісся займають до 3 % загальної площі земельних угідь, поширюючись , головним чином, у долинах малих річок (Солокія, Болотня, Рата, Млинівка, Білосток, Судилівка, Бовдурка, Збитнянка, Кутянка). Болота часто бувають значної глибини з великими запасами торфу (наприклад, Стоянівське торфовище з площею 3500 га, глибиною до 11 м) [46].

Міжрічкові луки займають значно більші площі ніж заплавні, і бувають двох основних типів:

а) низинні луки, представлені різнотравнозлаковими угрупованнями з пануванням молінії та щучника дернистого;

б) суходільні тимчасово надмірно зволожені луки, що з'явилися на місці вирубаних лісів; серед цих лук відмічаються мичкові та зрідка різнотравнозлакові з добре розвиненим моховим покривом.

У ґрунтовому покриві поширені дерново-підзолисті ґрунти. Більшою мірою це дерново-слабопідзолисті супіщані ґрунти, в меншій мірі площу займають дерново-карбонатні і дернові ґрунти.

Дерново-слабопідзолисті піщані ґрунти поширені по всьому Малому Поліссі. Вони залягають на слабо хвилястих вододільних просторах та борових терасах рік. Профіль ґрунтів не має чіткої диференціації на горизонти. Гумусовий горизонт неглибокий, не перевищує 15-18 см. У орних ґрунтах він поглиблений оранкою і може досягати 25-30 см. Колір його ясно-сірий, за складом пухкий, розсипчастий, безструктурний .

Елювіальний горизонт слабо виражений, трапляється у вигляді ясно-жовтого піску з білястими плямами аморфного кремнезему. Ілювіальний горизонт теж виражений слабо. Він представлений жовтим піском, в якому виділяються червоно-бурі 1-3-сантиметрові звивисті прошарки більш важкого механічного складу, зцементовані вимитими з верхніх шарів колоїдами. Материнська порода починається на глибині 85-105 см і представлена однорідним піском. Оглеєний пісок має сизувато-білий колір, вохристі плями і смуги, залізисто-марганцеві зерна.

Механічний склад ґрунтів обумовлює його водно-повітряні властивості. Мала кількість глинистих фракцій (5-10%) не може створити хоч яку-небудь структуру, що зумовлює велику водопровідність та малу вологомісткість. Верхні шари ґрунту містять мало вологи, яка навіть при кількаденних посухах швидко випаровується, що призводить до в'янення рослин. Особливо згубно діє на такі ґрунти осушення прилягаючих заболочених та перезволожених земель, що понижує рівень ґрунтових вод, якими живляться рослини. Більш сприятливий водний режим мають ґрунти, підстелені на незначній глибині верстами суглинків, або крейдою.

Дерново-слабопідзолисті піщані ґрунти є найбіднішими в Малому Поліссі. Вони містять 0,6-1,3% гумусу, слабо забезпечені рухомими формами поживних речовин (азоту(1Ч)-1,1-6,5; фосфору(Р)-0,4-5,5; калію(К)-0,3-4,5 мг на 100 г ґрунту). Реакція ґрунтового розчину середньо-кисла (рН=4,5-5,4). Сума ввібраних основ становить 1,0-2,6 мг-екв на 100 г ґрунту, ступінь насичення основами становить 22,1-38,5%. Гідролітична кислотність їх невисока (1,5-3,3 мг-екв на 100 г ґрунту),що пов'язано з дуже малою місткістю вбирання [38].

Для поліпшення фізичних властивостей та підвищення родючості цих ґрунтів потрібно збільшувати вміст глинистих фракцій шляхом внесення торфово-земляних компостів та з допомогою кольматажу. Внесення відповідних доз добрив, особливо органічних, вапнування, зелених добрив дозволяє одержати високі врожаї.

Незначна частина району розташована на дернових та дерново-карбонатних грунтах, які часто зустрічаються в комплексі.

Дернові ґрунти залягають на обширних зниженнях по території боліт, у заплавах річок. Характерний профіль чорноземного типу. Глибина гумусованого горизонту досягає 15-30 см, перехідного-10-20 см. Вміст гумусу 0,7-3,0%, рН ґрунтового розчину 4,9-6,4.

Дерново-карбонатні ґрунти залягають більш на південь. Гумусовий горизонт містить 1,7-5,3% перегною. Материнською породою є крейда, тріскуватість якої сприяє швидкому просочуванню дощових вод за межі ґрунтового профілю. В посушливі роки це шкідливо, так як викликає нестачу води в цих ґрунтах, ґрунт має лужну реакцію по всьому профілю(рН 7,2-7,8), порівняно добре забезпечений рухомими формами поживних речовин. Лише фосфор є у важкодоступній для рослин формі, що пов'язано з великим вмістом карбонатів.

В широких долинах річок поширені дернові лучні, чорноземно-лучні та лучно-болотні ґрунти. Торфоболотні ґрунти займають великі площі в долинах малих слабопроточних річок.

Торфовища Малого Полісся розвинулись на крейді, отже вони є карбонатними, що є нетиповим для торфових ґрунтів інших районів, де вони в основному є трав'янисто-осокового походження. Реакція ґрунтового розчину торфовищ переважно слабо- та середньокисла, іноді нейтральна (рН 5,6 з відхиленням від 4,7 до 6,8). Торфові ґрунти відзначаються високою сумою увібраних основ (37-51 мг-екв на 100 г ґрунту) та високою місткістю вбирання. Вони добре забезпечені азотом, загальний вміст якого 2,5-3,6% від ваги торфу, але слабо забезпечені калієм, фосфором та мікроелементами [38].

Води Малого Полісся відіграють важливу роль у його фізико-географічних умовах і мають велике народногосподарське значення. Річки Малого Полісся мають змішане живлення - снігове, дощове і підземне. Складний вплив на режим річок мають поліські болота. Болота є ніби акумуляторами вологи, вони вирівнюють весняну повінь, затримують спад високої води.

Річки Малого Полісся мають тривалу весняну повінь, яка супроводиться широкими розливами, літньо-осінню межень, що порушується невисокими дощовими паводками і зимовою меженню. Велика кількість опадів і рівнинний рельєф сприяють формуванню густої річкової сітки. Мале Полісся пересікають такі річки, як Західний Буг, Рата, Стир, Іква, Вілія, Горинь та ін. Іноді річкові долини заглиблюються на 50-120 м. А долини Дністра і його приток - це справжні каньйони з крупними урвищами, в яких оголюються палеозойські, мезозойські відклади. Річка Стир у середній і нижній течії судноплавна, частково використовується для виробництва гідроелектроенергії та водопостачання. Горинь використовується як джерело гідроенергії для водопостачання, риборозведення, а в нижній течії - для судноплавства [46].

До складу Малого Полісся входять шість адміністративних районів:

1. Бродівський (Львівська область);

2. Кам'янсько-Бузький (Львівська область);

3. Рава-Руський (Львівська область);

4. Славутинський (Хмельницька область);

5. Радивилівський (Рівненська область);

6. Острозький (Рівненська область).

Дослідження проводились відповідно в кожному з даних районів.

Нижче ми подаємо карту-схему Малого Полісся.

Рис. 1. Карта-схема Малого Полісся:

1 - Бродовський район;

2 - Кам'янсько-Бузький район;

3 - Рава-Руський район;

4 - Славутинський район;

5 - Радивилівський район;

6 - Острозький район;

* - місця збору матеріалу

РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

Збір матеріалу нами був проведений протягом 2009-2010 рр. в природних біогеоценозах Малого Полісся. Місця збору матеріалу вказані на карті-схемі.

Зібр люмбріцід роду Apporectoidea здійснювали за стандартною методикою М.С. Гілярова. Це методика прямого обліку, що дозволяє визначити чисельність ґрунтових тварин у всьому заселеному ними обсязі ґрунту (до глибини зустрічальності) на одиницю площі поверхні, або на одиницю об'єму ґрунту [13].

Процес узяття проби здійснювали у такий спосіб. Спершу відзначали площу проби, забиваючи по кутках відміряного квадрата кілочки, натягували між ними мотузку. Потім від границь відміченої площадки відгрібали у різні сторони опад чи підстилку (якщо пробу беруть у лісі) чи суху сипучу землю поверхневого шару. Поруч із пробою з однієї чи із двох сторін розкладають клейонку, лист пластику, чи мішковину, або іншу щільну матерію, на якій потім і розміщували проби ґрунту. Тварин збирали окремо з кожної проби і шару.

При польових дослідженнях ґрунтових безхребетних важливо знати не тільки їхню чисельність, але і розподіл у ґрунті по глибинах. Це буває важливо для зіставлення цих даних з розташуванням генетичних шарів ґрунту, для виявлення тих глибин, на яких тримаються ті чи інші види і т.д. Тому в різні сезони вегетаційного періоду доцільно проводити пошарові розкопки, що дозволяють виявити глибину перебування ґрунтових червів. При розкопках у вологий час року і у вологих районах оптимальним розміром проби варто визнати прийнятий у нас у практиці грунтово-зоологічних досліджень розмір проби 0,25 м (50х50 см.).

В сухі періоди року розміри окремої проби приходиться збільшувати до 1м (100х100 см.), а іноді і до 2 м (100х200 см.), тому що в таких умовах безхребетні ідуть на значну глибину, а вирити яму з відповідними стінками при малій площі проби неможливо. По цій же причині не слід зменшувати розміри проби до 1/16 м (25х25 см.); якщо пробу беруть шляхом викопки ґрунту лопатою, то при такому способі узяття проб малої площі зростає помилка за рахунок збільшення площі стінок ями. При узятті проби варто користатися прямокутною лопатою (з незаокругленим краєм, що ріже,). Лопата повинна бути гостра, добре відбита і заточена. Якщо розкопки проводять у місцевостях із щебнистим грунтом (сланцеві, вапняні, грунти, особливо в гірських місцевостях), крім лопати, використовують кирку чи лом. При узятті проб у лісах, де грунт пронизаний товстим здеревянілим корінням, для їх перерубування потрібна зручна сокира. При узятті проби доцільно користатися звичайною лопатою з короткою ручкою, для вибірки грунту і підрівнювання дна ями після вибірки кожного шару.

Оскільки чисельність вертикально мігруючих великих ґрунтових безхребетних в остаточному підсумку розраховується на одиницю поверхні (на 1 м2), а при розкопках визначається число безхребетних в усьому стовпі проби, що викопується, пробу приходиться брати до нижньої межі, де ще зустрічаються грунтові тварини. При досить високій вологості у весняний час можна обмежитися шаром глибиною до 30-50 см., але в сухих місцевостях і особливо на легких грунтах приходиться брати більш глибокі проби, на глибину 100 і більше см [13].

Фіксація

Люмбріцід роду Apporectoidea у лабораторії треба відмити у воді від ґрунту та іншого бруду. Завдання фіксації полягає в збереженні зовнішньої та внутрішньої будови червів, їх забарвлення. Для цього найчастіше використовують етиловий спирт і формалін. Етиловий спирт як фіксатор для олігохет може приводити матеріал до мацерації, який майже не придатний для виготовлення та визначення препарату. Це відбувається при недотриманні співвідношення об'єму, що фіксується та матеріалу і фіксатора. Крім того спирт завжди приводить до втрати об'єктом природного забарвлення. Тому краще для фіксації цих тварин використовувати формалін.

Відмитих від ґрунту олігохет поміщають в ванночки з 1% розчином формаліну. Вмираючи черви енергійно рухаються, виділяють велику кількість слизу, внутрішньо порожнинної рідини та ґрунту з травної системи. Тому свіжо фіксованих тварин необхідно ще раз промити у проточній воді та звільнити поверхню від білкової плівки, потім їх тіла вирівнюють і витримують в такому стані 30хв. Процес фіксації завершують в 5% розчині формаліну протягом 3 год.

Формалін особливо зручний в експедиційних умовах, так як дозволяє брати з собою порівняно невелику посудину з міцним формаліном (40% формальдегіду). Звичайно використовують 5% розчин формаліну. На одну частину міцного формаліну береться 19 частин води. До розчину формаліну можна добавити трішки гліцерину, для того, якщо трісне пробірка і речовина почне випаровуватись, гліцерин, який просякне тіло черва не дасть йому зовсім висохнути і потім його можна буде розмочити.

Визначення видової належності люмбріцід здійснювали на основі комплексного аналізу морфо-анатомічної будови різних систем.

Визначення видової приналежності люмбріцід здійснювали на основі комплексного аналізу морфо-анатомічної будови шкірно-м'язового мішка, статевої системи, метанефридіїв, тарвного тракту. При проведення розтину ґрунтових олігохет використовували лабораторне обладнання: мікроскоп МБС-6, освітлювач, воскові ванночки, пінцети, скальпелі, ентомологічні голки, препарувальні голки, ножиці, бритвочки, міліметрові лінійки, окуляр-мікрометр, рисувальний столик.

Розріз здійснювали акуратно, особливо в передній частині тіла, де знаходяться багато органів. Краї шкірно-м'язового мішка відгинали у боки і фіксували їх за допомогою ентомологічних голок до дна ванночки. Це дало можливість під стереоскопічним мікроскопом уточнити морфологію органів і систем, які при звичайному розтині зазнають певної деформації.

При ідентифікації люмбріцід ми використовували визначник Е. Крістіана, А. Зічі [75]. В цій праці охоплені всі види, які поширені у Волинському Поліссі. В 1997 р. вийшла праця Т. С. Всеволодової-Перель, де наявні відомості про поширення видів 5 родин, які належать до Megadrili [9]. Номенклатура, запропонована автором, є малопоширеною і навіть недостатньо відомою, але не всі види регіону дослідження представлені у цьому визначнику.

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

3.1 Морфо-екологічний аналіз ґрунтових олігохет роду Apporectoidea Малого Полісся

При дослідження різних біоценозів Малого Полісся нами було зареєстровано 5 видів ґрунтових олігохет роду Apporectoidea.

Рід Apporectoidea Eisen, 1874

Apporectoidea rosea rosea (Savigny, 1826)

Apporectoidea caliginosa caliginosa (Savigny, 1826)

Apporectoidea caliginosa trapezoides (Duges, 1928)

Apporectoidea longa Ude, 1885

Apporectoidea chlorotica (Savigny, 1826)

Місця збору матеріалу вказані на карті-схемі.

3.1.1 Морфологічна характеристика ґрунтових олігохет роду Apporectoidea району дослідження

Рід Apporectoidea Eisen, 1874

Apporectoidea roseа rosea (Savigny, 1826)

Один з найбільш поширених серед люмбріцід Малого Полісся. Пластичний вид. Відомо 7 членів поліплоїдного ряду.

Довжина 35-150 мм, ширина 3-6 см. Кількість сегментів 71-170. Пігментація відсутня. Форма тіла циліндрична. Головна лопать епілобічна. Спинні пори починаються з між сегментної борозни 4/5. Щетинки сильно зближені попарно. Чоловічі статеві отвори на 15 сегменті з залозистими полями. Поясок з 24-, 25- по 31-, 32 сегменти. Сім'яних міхурців 4, інколи З або 2. Сім'яприймачів 2 пари. Інколи відсутні.

Apporectoidea caliginosa caliginosa (Savigny, 1826)

Довжина - 80-160 мм , ширина - 6-8 мм. Число сегментів 100-160. Форма тіла циліндрична з сплюснутим хвостовим кінцем. Головна лопать епілобічна. Спинні пори починаються з міжсегментної борозенки 4/5. Щетинки "ab" і "cd" сильно зближені попарно. Залозисті клітини в епідермісі розміщені нерівномірно. Можна відзначити, що в передній частині кількість залозистих клітин значно більша, ніж в задній. Товщина кутикули та епітелію висока. Покриви в ділянці щетинок пучка "ab" 9, 10 і 11 сегментів потовщені, залозисті. Щетинки пучка "ab" 9-11 сегментів на папілах. Чоловічі статеві отвори на 15 сегменті, оточені добре вираженим залозистими полями. Сім'яних міхурів 4 пари - в 9-12 сегментах. Сім'яприймачів дві пари, відкриваються в міжсегментні борозенки 9/10, 10/11 на лінії щетинок пучка "cd". Наявні булавоподібні сперматофори на 26-34 сегментах. Вапнякові залози з дивертикулами в 10 сегменті. Повздовжні м'язи перистого типу, які займають 3/4 об'єму шкірно-м'язового мішка.

Apporectoidea caliginosa trapezoidеs (Duges, 1928)

Довжина тіла 60-170 мм, ширина 5-7 мм. Число сегментів 80-165. Форма тіла циліндрична із плоским хвостовим кінцем. Головна лопать епілобічна. Спинні пори починаються з міжсегментної борозенки 4/5. Щетинки сильно зближені попарно. Чоловічі статеві отвори на 15 сегменті, оточені добре вираженим залозистими полями. Сім'яних міхурів 4 пари - в 9-12 сегментах. Сім'яприймачів дві пари, відкриваються в міжсегментні борозенки 9/10, 10/11 на лінії щетинок пучка "cd". Наявні булавоподібні сперматофори на 26-35 сегментах. Вапнякові залози з дивертикулами в 10 сегменті. Повздовжні м'язи перистого типу. Поясок з 28- по 34 сегменти. Пубертальні валики знаходяться на 31-33 сегментах.

Apporectoidea longа Ude, 1885

Довжина - 120-160 mm, ширина - 6-8 мм. Число сегментів 160-200. Пігментація сіра. Форма тіла циліндрична з сплюснутим хвостовим кінцем. Головна лопать епілобічна. Спинні пори починаються з міжсегментної борозенки 12/13. Щетинки сильно зближені попарно. Покриви в ділянці щетинок пучка "ab" 9, 10 і 11 сегментів потовщені, залозисті. Щетинки пучка "ab" 31, 33, 34 сегментів на папілах. Чоловічі статеві отвори на 15 сегменті, оточені добре вираженим залозистими полями, поясок з 27, 28 по 35 сегмент. Пубертатні валики на 32-34 сегментах. Сім'яники в 9-12 сегментах. Сім'яприймачів дві пари, відкриваються в міжсегментні борозенки 9/10, 10/11 на лінії щетинок пучка "cd". Вапнякові залози з дивертикулами в 10 сегменті. Повздовжні м'язи перистого типу.

Apporectoidea chlorotica (Savigny, 1826)

Довжина - 30-35 мм , ширина - 4-5 мм. Число сегментів 98-126. Пігментація зелена, бура або відсутня. Форма тіла циліндрична. Головна лопать епілобічна, відкрита. Спинні пори починаються з міжсегментної борозенки 4/5. Щетинки сильно зближені попарно. Чоловічі статеві отвори на 15 сегменті, оточені залозистими полями. Поясок з 29 по 37 сегмент. Пубертатні валики у вигляді присосок на 31, 33 і 35 сегментах. Сім'яних міхурів 4 пари, в 9-12 сегментах. Сім'яприймачів 3 пари, в 9, 10 і 11 сегментах, відкриваються в міжсегментних борозенках 8/9 9/10 і 10/11 на лінії щетинок "cd".

Диссепименти 6/7-13/14 злегка потовщені. Вапнякові залози з дивертикулами в 10 сегменті. М'язові волокна перехідного типу. Відмічені булавовидні сперматофори, що зустрічаються в ділянці чоловічих статевих отворів і в ділянці пояска.

3.1.2 Екологічний аналіз ґрунтових олігохет роду Apporectoidea Малого Полісся

Рід Apporectoidea Eisen, 1874

Apporectoidea roseа rosea (Savigny, 1826)

Один з поширених видів серед люмбрицід Малого Полісся. Більшість дослідників відзначає велику екологічну пластичність виду. На теперішній час відомо сім представників поліплоїдного ряду. Спеціально це питання вивчала Я. Д. Пліско [71]. Вона виділила на території Польщі три форми A. roseus (Savigny, 1826) f. typical, A. roseus f. dimastoides (Cognetti, 1911), A. roseus f. interposita (Plisko, 1965). Автор не подала каріологічної характеристики виділених форм. Лише для декількох з небагатьох описаних форм A. roseа встановлено хромосомне число. Морфологічно поліпоїди A. roseа мало відрізняються від диплоїдів. А. І. Зражевський відзначив у Кіровоградській області крупні форми виду, але відсутність каріологічної характеристики не дає можливості встановити форми поліплоїдного ряду [20].

Apporectoidea roseа roseа живе переважно у верхньому шарі ґрунту (0-20 см). В нижні шари вона опускається лише при посухах. Вид характеризується значною здатністю до вертикальної міграції до 50 см та переходом до стану діапаузи. Особини виду під час діапаузи знаходяться у сферичній діапаузній камері, утворюючи характерні петлі та клубки.

Вид еврибіонтний, індиферентно ставиться до гранулометричного складу ґрунту. Apporectoidea roseа roseа надає перевагу суглинкам та глинам. Нами встановлено, що цей вид у Малому Поліссі є численним в дерново-підзолистих суглинкових ґрунтах. У межах західного регіону України домінує у важких суглинках, легких глинах, проте трапляється і в мокрих важких глинах.

Рис. 2. Apporectoidea rosea rosea: передня частина тіла (вигляд зверху)

Заселяє A. roseа rosea мокрі, сирі, вологі і вогкі ґрунти з різним гранулометричним складом. Цей вид доцільно віднести до середньоярусної морфо-екологічної групи. Вид витривалий щодо низького вмісту О2 в ґрунті. Це можна пояснити малою активністю особин. Вид заселяє рівнинні і гірські біогеоценози . Один із перспективних видів при проведенні інтродукції в ґрунти, які зазнали антропогенного впливу. Поширення: космополітний вид.

Apporectoidea caliginosa caliginosa (Savigny, 1826)

Один із поширених видів у біогеоценозах Малого Полісся. Apporectoidea caliginosa caliginosa належить до морфо-екологічної групи середньоярусних нірників.

Вид відзначається широкою екологічною пластичністю, тобто є еврибіонтом. Заселяє найрізноманітніші біоценози: листяні, мішані і хвойні ліси, луки, пасовища, сільськогосподарські угіддя (поля, городи, сади), парки, ботанічні сади, теплиці, а також гниючі стовбури дерев, пеньки, трапляється на берегах рік, озер, каналів, у гниючих органічних рештках. Завдяки постійному знаходженню виду біля господарських будівель та в господарських ґрунтах A. caliginosa caliginosa отримав назву „пашенного червя”.

Найвища зустрічність виду виявлена в ґрунтах лук і широколистяних лісів - 61 % і 56 % відповідно, значно нижчою була в мішаних і хвойних лісах - 30 % і 27 % відповідно. Вид добре адаптований до господарських ґрунтів, а саме: до широкого діапазону гідротермічного і газового режимів, гранулометричного складу, актуальної кислотності.

Вид поширений у ґрунтах з різним гранулометричним складом. Проте надає перевагу легким ґрунтам (супіщаним, суглинковим). У важких - трапляється рідко. Вид можна віднести до еврибіонтів. Заселяє свіжі, вологі та сирі ґрунти. Один із небагатьох видів люмбріцід, який живе у затоплюваних ґрунтах. Знаходження особин у сухих ґрунтах можна пояснити їх здатністю переходити до стану гіпобіозу, що викликане різким зменшенням вологості в ґрунті.

Рис. 3. Apporectoidea caliginosa caliginosa: передня частина тіла (вигляд зверху)

Загалом вид добре переносить посуху. При несприятливих едафічних умовах мігрує в нижні горизонти ґрунтового профілю, де формує діапаузні

камери. Ці тварини активно прокладають вертикальні ходи. В лабораторних умовах А. caliginosa caliginosa добре розмножується і може слугувати лабораторним об'єктом для біоценотичних досліджень.

Поширення: космополітний вид.

Apporectoidea caliginosa trapezoidеs (Duges, 1928)

Цю форму потрібно розглядати як двох представників поліплоїдного ряду, а саме - як три- і тетраплоїди з хромосомним числом відповідно 54 і 72. Морфологічно форми поліплоїдного ряду між собою не відрізняються. Поліплоїдні представники, порівняно з диплоїдним видом, мають більші розміри, активніше пересуваються і мають темнішу пігментацію шкірно-м'язового мішка. Поверхня їх тіла іридує інтенсивніше ніж A. caliginosa caliginosa.

Типовими біогеоценозами A. caliginosa trapezoidеs є господарські ґрунти, луки, листяні, мішані та хвойні ліси, сади, городи, пасовища, яри, береги рік, озер, каналів. За даними А.І. Зражевського, найчастіше члени поліплоїдного ряду трапляються на узбіччях іригаційних систем [20]. Поліпоїдних членів ряду можна віднести до ґрунтово-підстилкових червів, хоча значну частину часу вони проводять у поверхневому шарі ґрунту і теж здатні прокладати вертикальні ходи. Можна припустити, що вони в процесі адаптаціогенезу перейшли в грунтово-підстилковий горизонт і не втратили зв'язку з попередньою екологічною нішею. Щодо гранулометричного складу ґрунту вони не відрізняються від диплоїдної форми, тобто надають перевагу легким і середнім (супіщаним, легким і середнім суглинковим) ґрунтам.

Поширення: космополітний вид.

Рис. 4. Apporectoidea caliginosa trapezoides: передня частина тіла (вигляд збоку)

Apporectoidea longа Ude, 1885

Поширений, але нечисленний вид, який можна віднести до середньоярусних нірникових організмів. Заселяє господарські ґрунти (поля, городи, сіножаті, луки і ін.). Особини виду поширені у ґрунтах листяних, рідко - мішаних лісів. Найвища чисельність їх відмічена у першій, рідше другій терасах річкових долин. Я. Д. Пліско [71] вказує на поширення цього виду навіть у біогеоценозах передгір'їв та горах. Причину такого поширення A. longа можна пов'язати із гідротермічним, газовим режимами та з великим вмістом органічних решток у ґрунтах.

Цей вид надає перевагу сирим і вологим ґрунтам. Неодноразово нами було зафіксовано формування діапаузної камери при підвищенні температури ґрунту вище +20 ?С. Тобто цей вид вимогливий до водного і температурного режимів.

У ході ґрунтових розкопок нами було відмічено, що черви мають здатність до вертикальної міграції на глибину до 38-40 см.

Вертикальна міграція виду значною мірою залежить від вологості ґрунту. Я.Д. Пліско вказує на те, що при нестатку в ґрунті вологи представники цього виду можуть знаходитись на глибині до 1 м [71].

Рис. 5. Apporectoidea longa: передня частина тіла (вигляд збоку)

Поширення: вважається, що вид є космополітним. Його виявлено у Середній і Південній Європі (Прибалтійські країни, Білорусія, Україна, Польща, Словаччина, Чехія, Велика Британія), Північній та Південній Америці.

Apporectoidea chlorotica (Savigny, 1826)

Рідкісний, нечисленний вид, який ми відносимо до середньоярусної нірникової морфо-екологічної групи. Apporectoidea chlorotica заселяє ґрунти пасовищ, полів, городів, лук, рідко трапляється у листяних лісах.

Рис. 6. Apporectoidea chlorotica: передня частина тіла (вигляд збоку)

Найвища чисельність виявлена в біоценозах лук. За даними І. Зайонца, він трапляється в ґрунтах печер [77]. У мішаних і хвойних лісах особини цього виду відсутні.

Люмбріціди вимогливі до вологості ґрунту. Згідно з літературними даними їх відносять до амфібіотичних видів. Їм властива найвища зустрічальність у сирих, дещо менша - у вологих ґрунтах. Уникають мочаристих біотопів.

У суглинкових і глинистих ґрунтах їх зустрічальність однакова. Серед різних типів ґрунтів вид найбільше преферує лучні ґрунти. Зауважимо, що черви надають перевагу органічним решткам, які добре зволожені і є доступними для живлення.

Поширення: вид відомий у Європі, Північній і Південній Америці, Гренландії, Азорських, Канарських, Бермудських островах.

3.2 Хорологія ґрунтових олігохет роду Apporectoidea в природних біоценозах Малого Полісся

До складу Малого Полісся входять шість адміністративних районів:

7. Бродівський (Львівська область);

8. Кам'янсько-Бузький (Львівська область);

9. Рава-Руський (Львівська область);

10. Славутинський (Хмельницька область);

11. Радивилівський (Рівненська область);

12. Острозький (Рівненська область).

Дослідження проводились відповідно в кожному з даних районів.

Бродівський район

На території Бродівського району дослідження проводилися в селах: Пониковиця, Хмільове, Конюшків, Язловчик. Розкопки проводились в різних біоценозах: луки, поля, лісі, берегах річок.

Виявлено чотири види роду Apporectoidea : Apporectoidea rosea rosea, А. caliginosa caliginosa, А. caliginosa trapezoides, А. longa.

Найнижча чисельність (16,4 екз/м2) і біомаса (7,85 г/м2) грунтових олігохет роду Apporectoidea у Бродівському районі відзначена в біоценозі поля (с. Пониковиця). Ґрунти - дерново-сильно-підзолисті супіщані. Фауністичний склад цього біоценозу представлений лише двома видами: А. rosea rosea, А. caliginosa caliginosa.

Найвища чисельність (29,7-31,5 екз/м2) і біомаса (18,9-25,8 г/м2) ґрунтових олігохет роду Apporectoidea у Бродівському районі відзначена в біоценозах лісу, луки (с. Конюшків, с. Язловчик). Ґрунти дерново-середньо-підзолисті суглинкові. Видова різноманітність тут представлена чотирма видами: Apporectoidea rosea rosea, А. caliginosa caliginosa, А. caliginosa trapezoides, А. longa.

Таблиця 2. Хорологія грунтових олігохет роду Apporectoidea в Бродівському районі

Місця досліджень

Види

Кількість екземплярів на 1 м2

Біомаса г/м2

Біоценоз

с. Пониковиця

А. rosea rosea, А. caliginosa caliginosa

16,4

7,85

Поле

с. Хмільове

А. rosea rosea, А. caliginosa caliginosa, А. caliginosa trapezoides

28,9

10,7

Луки

с. Язловчик

А. rosea rosea, А. caliginosa caliginosa, А. caliginosa trapezoides, А. longa

29,7

18,9

Берег річки, луки

с. Конюшків

А. longa, А. rosea rosea, А. caliginosa caliginosa, А. caliginosa trapezoides

31,5

25,8

Ліс

Кам'янсько-Бузький район

На території Кам'янсько-Бузького району дослідження проводилися в селах: Батятичі, Сапежанка, Забужжя, Волиця Деревлянська. Виявлено три види роду Apporectoidea : Apporectoidea rosea rosea, А. caliginosa caliginosa, А. caliginosa trapezoides. Розкопки проводились в різних біоценозах: пасовища, луки, поля, лісі, берегах річок.

Найменша кількість екземплярів на 1 м2 (15,6 екз/м2) і біомаса (6,8 г/м2) грунтових олігохет роду Apporectoidea у Кам'янсько-Бузькому районі відзначена в біоценозі пасовища (с. Батятичі). Грунти - дерново-підзолисті зв'язнопіщані. Фауністичний склад цього біоценозу представлений лише двома видами: А. rosea rosea, А. caliginosa caliginosa.

Таблиця 3. Хорологія грунтових олігохет роду Apporectoidea в Кам'янсько-Бузькому районі

Місця досліджень

Види

Кількість екземплярів на 1 м2

Біомасаг/м2

Біоценоз

с. Батятичі

Apporectoidea rosea rosea, А. caliginosa caliginosa

15,6

6,8

Пасовище

с. Сапежанка

Apporectoidea rosea rosea, А. caliginosa caliginosa

18,9

7,5

Лук

с. Волиця Деревлянська

Apporectoidea rosea rosea, А. caliginosa caliginosa, А. caliginosa trapezoides

21,8

10,8

Ліс

с. Забужжя

Apporectoidea rosea rosea, А. caliginosa caliginosa, А. caliginosa trapezoides

25,7

14,7

Берег річки, лук

Найвища кількість екземплярів на 1 м2 (25,7 екз/м2) і біомаса (14,7 г/м2) грунтових олігохет роду Apporectoidea у Кам'янсько-Бузькому районі відзначена в біоценозах луки і на березі річки (с. Забужжя). Грунти дерново-слабо-підзолисті середньо-суглинкові. Видова різноманітність тут представлена трьома видами: Apporectoidea rosea rosea, А. caliginosa caliginosa, А. caliginosa trapezoides.

Рава-Руський район

На території Рава-Руського району дослідження проводилися в м. Рава-Руська, с. Шабельня, с. Підгороднє, с. Нова Кам'янка. Виявлено три види роду Apporectoidea : Apporectoidea rosea rosea, А. caliginosa caliginosa, А. caliginosa trapezoides. Розкопки проводились в різних біоценозах: луки, лісі, пасовищі.

Таблиця 4. Хорологія грунтових олігохет роду Apporectoidea в Рава-Руськиому районі

Місця досліджень

Види

Кількість екземплярів на 1 м2

Біомаса г/м2

Біоценоз

с. Нова Кам'янка

А. caliginosa caliginosa, А. caliginosa trapezoides

8,4

4,3

Пасовище

м. Рава-Руська

А. caliginosa caliginosa, А. caliginosa trapezoides

9,8

5,8

Луки

с. Підгороднє

Apporectoidea rosea rosea, А. caliginosa caliginosa, А. caliginosa trapezoides

15,7

7,9

Ліс

с. Шабельня

Apporectoidea rosea rosea, А. caliginosa caliginosa, А. caliginosa trapezoides

19,6

10,4

Ліс

Найнижча чисельність (8,4 екз/м2) і біомаса (4,3 г/м2) грунтових олігохет роду Apporectoidea у Рава-Руському районі відзначена в біоценозі пасовища (с. Нова Кам'янка). Фауністичний склад цього біоценозу представлений лише двома видами: А. rosea rosea, А. caliginosa caliginosa.

Найвища чисельність (19,6 екз/м2) і біомаса (10,4 г/м2) грунтових олігохет роду Apporectoidea у Рава-Руському районі відзначена в біоценозах лісу, луки (с. Шабельня). Видова різноманітність тут представлена трьома видами: Apporectoidea rosea rosea, А. caliginosa caliginosa, А. caliginosa trapezoides.

Показники чисельності і біомаси грунтових олігохет роду Apporectoidea у Рава-Руському районі є найнижчими у Малому Поліссі.

Славутинський район

На території Славутинського району дослідження проводилися в м. Славута, с. Цвєтоха, Крупець, Бачманівка. Виявлено п'ять види роду Apporectoidea: Apporectoidea rosea rosea, А. caliginosa caliginosa, А. caliginosa trapezoides, А. longa, А. chlorotica.

Розкопки проводились в різних біоценозах: пасовища, луки, лісі, берегах річок. При проведенні досліджень виділені значні відмінності, як у видовому складі, і в кількості екземплярів на 1 м2 та в біомасі. Одна з основних причин це склад грунту. Найвища чисельність (132,4 екз/м2) і біомаса (60,8 г/м2) грунтових олігохет роду Apporectoidea відзначена у Славутинському районі в біоценозах луки і на березі річки (м. Славута). Видова різноманітність тут представлена п'ятьма видами: Apporectoidea rosea rosea, А. caliginosa caliginosa, А. caliginosa trapezoides, А. longa, А. сhlorotica.


Подобные документы

  • Фауністичний склад ґрунтових олігохет родини люмбріціди (Lumbricidae, Oligochaeta) Черемського природного заповідника. Екологія дощових червів району дослідження. Особливості поширення люмбріцід в різних типах ґрунтів Черемського природного заповідника.

    дипломная работа [3,0 M], добавлен 12.09.2012

  • Час та умови виникнення боліт Волинського Полісся, їх характеристика відповідно до природно-історичних умов місцевості. Інвентаризація боліт за районами, їх гідрологічний режим, фізико-географічні особливості, фауна і флора, ступінь антропогенного впливу.

    курсовая работа [42,6 K], добавлен 18.01.2013

  • Геолого-геоморфологічна будова і рельєф, клімат та грунти області. Дослідження фауни, біології та хорології багатоніжок у біогеоценозах Ківецівського району, закономірності їх поширення у біогеоценозах. Особливості біології та екології Myriapoda району.

    дипломная работа [4,0 M], добавлен 12.09.2012

  • Особливості біології, екології та хорології елатерідофауни жуків-коваликів Ковельського району та їх морфо-екологічна характеристика. Ідентифікація жуків родини Elateridae та заходи боротьби з дротяниками. Імаго, личинка і лялечка жуків-коваликів.

    дипломная работа [6,1 M], добавлен 12.09.2012

  • Значення риб у водних біоценозах. Аналіз основного видового складу риб р. Случ. Характеристика природно-кліматичних умов району дослідження. Характеристика риб рядів окунеподібні, коропоподібні, щукоподібні. Особливості біології риб та їх поширення.

    курсовая работа [2,0 M], добавлен 08.02.2015

  • Історія дослідження фауни прісноводних молюсків Волині. Географічна характеристика району дослідження. Систематика прісноводних двостулкових молюсків. Вплив факторів зовнішнього середовища на поширення та екологічні особливості прісноводних молюсків.

    курсовая работа [87,7 K], добавлен 16.01.2013

  • Розташування грибів роду та ознаки, покладені в основу систематики. Морфологічні особливості вегетативних та репродуктивних стадій. Біологічні особливості основних видів роду. Джерела інфекції та шляхи їх розповсюдження. Механізми мінливості патогенів.

    курсовая работа [1,4 M], добавлен 16.03.2014

  • Таксономічний склад і хорологічна характеристика роду Centaurea L. Характеристика особливості рельєфу, кліматичних умов, флори та фауни Чернівецької області. Повний аналіз еколого-ценотичного роду. Цілюща дія та застосування у народній медицині волошки.

    курсовая работа [40,1 K], добавлен 29.03.2015

  • Характеристика бактерій Rhodobacter sphaeroides, історія винайдення та етапи вивчення. Морфологічні ознаки клітин, особливості їх будови та генетики, екологія та фізіолого-біохімічні ознаки. Поновлювальні джерела енергії. Можливе використання бактерій.

    курсовая работа [2,8 M], добавлен 06.10.2014

  • Характеристика родини Складноцвітні (Asteraceae). Екологічні особливості. Відмітні ознаки видів роду Matricari. Генетичні типи Ромашки аптечної, екологія і ареал розповсюдження. Ідентифікація різних генетичних типів для отримання високоякісної сировини.

    реферат [4,3 M], добавлен 10.03.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.