Значення радіолярій для стратиграфії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Геолого-географічний факультет

Кафедра загальної та морської геології

Реферат

На тему: «Значення радіолярій для стратиграфії»

Виконав студент ІІ курсу Котюк О.Є.

Науковий керівник:

Завідуючий кафедрою, доктор геолого-мінералогічних наук,

професор - Янко В.В.

Одеса

Зміст

1. Загальна харастеристика типу Radiolaria

2. Історія дослідження радіолярій для стратиграфії

3. Значення радіолярій для стратиграфії

Висновок

Використана література

1. Загальна харастеристика типу Radiolaria

Радіолярії (Radiolaria, назв. від radiolus - маленький промінь) - Морські раковинні корненожки. Відносяться до підкласу одноклітинних найпростіших тварин (Protozoa) класу саркодових (Sarcodina). Живуть в морях, виключно морські організми. Мікроскопічні, переважно поодинокі (рідко колоніальні).

Більшість видів володіє радіальною симетрією. Мають внутрішній скелет, що виділяється центральною частиною цитоплазми. Він складається з центральної скелетної капсули і радіальних голок. Скелет утворений кремнеземом або сульфатом стронцію (SrSO₄) і утворює ажурну оболонку, частіше кулястої, рідше зірчастої або дзвоноподібної форми. У живій радіолярії скелет знаходиться всередині клітини. Промені служать для зміцнення псевдоподій. Капсула поділяє цитоплазму на внутрішньокапсулярну, з одним або декількома ядрами, і позакапсулярну, сильно вакуолізовану частини. Вони повідомляються між собою через пори в капсулі псевдоподії двох основних типів - жорсткі аксоподії і ниткоподібні гнучкі філоподії.

Радіолярії входять до складу планктону, часто живуть в симбіозі з одноклітинними водоростями.

У викопному стані з протерозою (?). При відмиранні радіолярій їх скелети спочатку накопичуються у вигляді радіолярієвих мулів, а потім перетворюються в кремневі породи - опоки, деякі яшми. Фосилії радіолярій використовуються для встановлення віку осадових гірських порід, в деяких породах вони є породоутворюючими організмами.

В даний час зустрічаються у величезній кількості в радіолярієвому мулі. [1]

Це все, звичайно, не означає, що протягом усього періоду існування вони залишалися не змінюються. Навпаки, в ході своєї еволюції морфологія скелета радіолярій постійно видозмінювалася, породжуючи різноманіття форм і багаточисленість видів. При цьому, для кожного конкретного відрізку геологічного часу були характерні певні видові спільноти радіолярій. У зв'язку з цим, вивчення радіолярій, як метод датування відкладень, став широко використовуватися при проведенні різного роду геологічних досліджень. В останні роки значення радіолярій ще більше зростає, оскільки встановлена суттєва роль палеоокеанічних утворень в будові континентальних окраїн.

Мал. 1 Радіолярії: 1 -- Hexastulus marginatus; 2 -- Circorrhegma dodecahedra; 3 -- Trigonociclia triangularis; 4 -- Euphysetta staurocodon; 5 -- Medusetta craspedota; 6 -- Pipetta tuba. [6]

2. Історія дослідження радіолярій для стратиграфії

Перша спроба дати зональну біостратіграфію по радіоляріям була зроблена Б. К. Холдсвортом і Д. Л. Джонсом [4] для верхнього девону - пермі басейну р. Юкон Східної Аляски. На підставі закономірностей еволюційного розвитку Albaillellidae ними було виділено кілька комплексів радіолярій.

Єдина радиолярієва біостратиграфічна шкала палеозою була розроблена Б. Б. Назаровим [2] на основі детального аналізу часового та просторового поширення всіх відомих на той час представників палеозойських радіолярій і пізніше доповнено спільними дослідженнями Б. Б. Назарова і А. Р. Ормистона [3]. Згідно з цією схемою кам'яновугільна система охарактеризована п'ятьма комплексами радіолярій: Albaillella paradoxa, Albaillella cartalla для нижнього карбону, Polyentactinia nyatvica для середнього карбону і Tormentum pervagatum, Tormentum protei для верхнього карбону

В кінці ХХ століття на базі радіолярієвих шкал Холдсворта - Джонсона [4] і Назарова - Ормистона [2] [3] [5] було розроблено декілька регіональних радіолярієвих шкал, зкорельованих з зонами по форамініферам (фузулінідам) і конодонтам. При аналізі американських і західноєвропейських радіолярієвих зональних шкал привертає увагу та обставина, що вони засновані на філетичних трендах у розвитку одного роду Albaillella, що фіксують переломні моменти в історії групи. Цей біостратиграфічний прийом, настільки ефективно використаний в радіоляріевоій стратиграфії кайнозою, в радіолярієвій стратиграфії палеозою в цілому застосовується рідко і для вельми обмежених часових інтервалів.

3. Значення радіолярій для стратиграфії

Присутність скелетів радіолярій в пластах зазвичай виявляють, як правило, із запізненням, не в момент польових спостережень, а лише в лабораторії, при вивченні шліфів під мікроскопом із зібраних колекцій зразків гірських порід. Між тим, ще в полі при уважному огляді під лупою в свіжому зламі кременистих порід можна навчитися помічати масові скупчення найдрібніших скелетів радіолярій. Скелети радіолярій в лупу видно у вигляді кульок або еліпсів менше шпилькової головки, в поперечних перетинах, що мають зазвичай в середині темну точку. Масові скупчення залишків радіолярій помітні найчастіше смужками по мікрослойності. У пухких та пластичних гірських породах (наприклад в глинах, глауконітових пісках), де залишки радіолярій не видно в лупу, слід на місці відбирати проби і переглядати зразки під бінокуляром, або у лабораторії під мікроскопом.

Вивчення мікрослойності в яшмах, в кремнисто-глинистих алевролитах і в інших стародавніх радіолярітах (у шліфах під мікроскопом) дає підставу вважати, що причинами найтоншого перешарування багатих радіоляріями, то майже порожніх прошарків були первинні сезонні коливання чисельності планктону, а також пульсації струменів і течій у товщах води, що змінювали режим осадження мас відмерлих особин. Проте, подібне багаторазове чергування пластів, то порожніх, то рясніючих залишками скелетів радіолярій, нерідко не можна пояснити цілком ні чисто первинними, ні лише вторинними явищами. Для належного розуміння закономірностей вертикального поширення радіолярієвих опадів як в подробицях, так і в загальному вигляді не вистачає перш за все досить детальних польових спостережень з належним колектуванням по розрізах відповідних пластів.

Залишки радіолярій виявлені в багатьох країнах світу і в межах СРСР серед товщ древніх відкладень вельми різного геологічного віку. Радіолярії зустрічаються як в пластах осадових гірських порід, так (зрідка) і в осадово-вулканогенних стародавніх утвореннях. Первинні скупчення скелетів радіолярій відомі взагалі тільки з нормально морських шарів.

У всьому літолого-фаціальному розмаїтті стародавніх відкладень, що містять залишки радіолярій, слід перш за все розрізняти власне радіоляріти і різні відкладення, що містять також і залишки радіолярій. Радіолярітами можна називати лише такі відкладення і відповідні стародавні осадові гірські породи, в яких серед органічних залишків скелетів радіолярій дуже рясні й істотно переважають (порівняно з залишками інших груп організмів) або ж єдино тільки і зустрічаються в загальній масі породи.

До числа типових радиоляритів в СРСР відносяться багато первинно-кременисті осадові гірські породи, такі як: радіолярієві яшми і фтаніти або кременисті сланці, а також алевропеліти (в силурійських і девонських відкладах Уралу, в пермських, тріасових юрських і крейдових відкладеннях Далекого Сходу), деякі кременисті глини (з палеогенових шарів Середньої Азії), кремнисто-глинисті пісковики і глинисті алеврити (в сантонских шарах Західно-Сибірської низовини), трепелу і навіть деякі фосфорити (наприклад радиолярітові різновиди валанжинских шарах Вятсько-Камського фосфоритового басейну). Представляють інтерес такі кремнисті алеврито-глинисті породи, де алевритові частинки серед глинистої маси представлені скелетами радіолярій. радіолярія стратиграфія біостратиграфічний фауна

Істотною відмінністю умов проживання в поверхневих мілководних шарах щодо холодних вод і при знижених температурах на великих глибинах є вплив у першому випадку хвиль, а в другому - значного гідростатичного тиску. Відповідно, можна вважати, що глибоководні, а також холодноводні фауни радіолярій досить однаково відрізняються більшою крупністю розмірів, мілкопористістю, меншою голковатістю, переважанням несферичних, циртоідних форм. В результаті досліджень екологічних особливостей деяких стародавніх фаун радіолярій (з мезозою СРСР, Європи, Японії, Мексики та ін) знайдені фактичні підтвердження наведеного положення; однак треба зауважити, що таких даних все ще зібрано дуже небагато.

Посилення зовнішнього тиску в умовах існування на великих глибинах може призводити поряд з адаптацією до знижених температур води, також до появи пристосувань, що підвищують міцність скелета і захищають интракапсулярную протоплазму від надмірного стиснення, а саме до розвитку толстостенности, дрібнопористою, суцільності панцира, до виникнення порожнистих трубчастих голок, до потовщення і масивності перегородок і радіальних перемичок.

Висновок

Радіолярії, або променевики (лат. Radiolaria) - одноклітинні планктонні організми, що мешкають переважно в теплих океанічних водах. Скелет складається з хітину і аморфного діоксиду кремнію або, значно рідше, з сірчанокислого стронцію (SrSO4).

Відмираючи, радіолярії спочатку накопичуються у вигляді радіолярієвих мулів, а потім перетворюються в осадові хемобіогенні кремнисті породи - кремінь, опоку і радіолярити. Однак радіолярієвий мул накопичується лише там, де привнос іншого осадового матеріалу незначний - це, в основному, великі райони океану з глибинами від 4000 м., тобто нижче глибини карбонатонакопичення, де відбувається розчинення залишків вапняного планктону. Фосилії радіолярії відомі в пластах від сучасного віку до докембрію і використовуються в геології для визначення віку осадових порід.

Підводячи підсумки, необхідно підкреслити, що багато питань екології та функціональної пристосованості різних вельми різноманітних форм скелета залишаються слабо освітленими навіть для нині живучих радіолярій і відповідно нелегко з'ясовуються і вирішуються щодо стародавніх фаун радіолярій.

Проблема можливості дальніх міжконтинентальних кореляцій віку древніх відкладень по радіолярії залишається ще слабо вивченою. Проте часта відсутність ознак крайнього ендемізму серед стародавніх фаун радіоляріій одного і того ж віку дає надію на позитивне вирішення цього складного завдання. Відповідні спроби далеких стратиграфічних кореляцій по радіоляріям паралізуються в цілому ще вкрай слабкою вивченістю, а також наявністю великих неточностей і ще не до кінця розкритих помилок в колишніх визначеннях.

Використана література

1. Геологический словарь, в 2-х томах, М., Госгеолтехиздат, 1955.

2. Назаров Б.Б. Радиолярии палеозоя. Практическое руководство по микрофауне СССР. Т. 2. Л.: Недра, 1988. 232 с.

3. Назаров Б.Б., Ормистон А.Р. Биостратиграфический потенциал радиолярий палеозоя // Радиолярии в биостратиграфии. Свердловск: УрО АН СССР, 1990. С. 3-25.

4. «A provisional radiolaria biosstratigraphy, late devonian throught late permian» By Brian K. Holdsworth and David L. Jones / 80 - 876 / 1980.

5. Nazarov B.B., Ormiston A.R. New biostratigraphically important Paleozoic Radiolaria of Eurasia and North America // Radiolaria of giant and subgiant fields in Asia. New York: Micropaleontology Press, 1993. Special publ. N 6. P. 22-60.

6. «Биологический энциклопедический словарь.» Гл. ред. М. С. Гиляров; Редкол.: А. А. Бабаев, Г. Г. Винберг, Г. А. Заварзин и др. 2-е изд., исправл. М.: Сов. Энциклопедия, 1986.

Размещено на Allbest.ru