Національна семантика, стилістика та розвиток архітектурних типів православних храмів лівобережної України

Цікаво, що храми народного типу стилю українського Відродження і бароко споруджувалися на українських землях найдовше, адже вони мали найбільше підґрунтя у творчості народних майстрів (перший відомий храм - Свято - Духівська трапезна церква 1630-х років Братського Богоявленського монастиря у Києві, наймолодші - сільська церква 1810-го року у с. Русанівка на Сумщині та Вознесенська церква 1811-го року у м. Люботині на Харківщині). Існували і інші, маргінальні (другорядні) типи храмів: 1) комбінований тип, коли на основному кубічному об'ємі по повздовжній осі ставляться три чи п'ять бань, як у дерев'яних храмів (від широковідомого собору Різдва Богородиці 1750-х років у Козельці до маловідомого Спасо - Преображенського храму у м. Ніжині (обидва - на Чернігівщині)); 2) безверхий храм або храм зального типу - прямокутна в плані споруда із, зазвичай, виокремленим вівтарем - від усім відомої церкви - усипальниці Б. Хмельницького 1653 р. у Суботові на Чернкащині до маловідомої теплої Миколаївської церкви 1740-х рр. у м. Ніжині на Чернігівщині; 3) триконхові храми - храм у формі витягнутого грецького хреста із витягнутим прямокутним бабинцем та напівсферичними вівтарем та бічними раменами. Із княжої доби відомий на Поділлі, на землях Гетьманщини почав розвиватися у 1750-ті рр., всі творіння цього типу пов'язані із ім'ям архітектора І. Григоровича - Барського (таких храмів усього три - Покровська церква у Києві, церква у Воронежі на Сумщині та собор Красногірського монастиря під Золотоношею на Черкащині); 4) тетраконховий храм - храм із чотирма екседрами (напівкруглими приміщеннями, орієнтованими по сторонах світу, інакше - апсидами). Такі храми поділяються на два підтипи: квадрифолієві тетраконхи (найдавніший - Спасо - Преображенська церква у Глухові 1756-го року, наймолодші - Петропавлівська церква 1790-го року у Максаках на Чернігівщині та церква 1796-го року у с. Жовтневому, там само), що мають виокремлений центральний квадратний об'єм, та класичні тетраконхи (найстарша - Покровська церква 1760-х років у Носівці на Чернігівщині, наймолодша - монастирська церква 1800-го року у с. Нові Млини, там само), що складаються із чотирьох екседр, що безпосередньо прилягають одне до одної.

Що стосується регіональних шкіл у мурованій архітектурі цієї доби, то їх, на відміну від багатого регіональними школами дерев'яного зодчества, можна виокремити лише дві регіональні архітектурні школи: 1) чітко окреслена межами історико - етнографічної території Слобідська школа, що має храми лише так званого «народного типу», переважно тридільні триверхі, які тут називають «міщанськими», адже їх будували переважно на кошти міських ремісників або козаків - підпомічників (Покровський собор 1689-го року у Харкові, Юріївська церква Курязького монастиря (нині - закрита виправна колонія для неповнолітніх) 1709-го року, Вознесенська церква 1811-го року у м. Люботині тощо) та такий самий «народний» хрещатий тип, який на Слобожанщині, який, однак, прийнято вважати «старшинським» (Спасо-Преображенський собор 1684-го року у м. Ізюмі, фундація полковника М. Донця; Свято - Покровська (первісно - хрещата) церква 1782-го року у с. Новий Мерчик, фундація кол. полковника Шидловського; церква Віри, Надії та Любові 1812-го (?) року у с. Соснівка тощо). У всіх цих храмах традиційна українська просторово - планувальна структура поєднується із декором, притаманним зодчеству Росії (спершу - наришкінському, згодом - петровському та єлизаветинському бароко, згодом у досить сталі традиції починає проникати стиль класицизму); 2) чітко не окреслена та досить спірна Чернігово-Сіверська школа, раннім пам'яткам якої, переважно, - хрещатим храмам, притаманна велика кількість декоративних елементів, притаманних виключно цьому регіону (велика кількість декоративних ніш, поясків, специфічних цегляних прикрас тощо). Найхарактернішими прикладами цієї школи можуть слугувати лише найбільш давні храми: Петропавлівська церква (1650-ті рр.) у Новгороді - Сіверському та Воскресенська церква (1690-го року) у смт Седнів. Інші храми стилю українського Відродження і бароко, збудовані на Чернігово - Сіверщині, мають більш спільні для стилю, уніфіковані архітектурні риси. Факти, наведені вище дозволяють говорити про те, що храми у стилі українського Відродження і бароко є унікальним історичним, сакральним та культурним явищем, а не провінційним відгалуженням єдиного європейського барокового стилю. Усе вищезгадане за цілим рядом характерних ознак дозволяє об'єднати цей стиль із народною культовою дерев'яною архітектурою та з'єднати їх у єдиний стиль, найповніше суть якого ілюструватиме назва «український національний архітектурний стиль» [ 2 - ст. 43 - 137, 3 - ст. 11, 24, 156, 172, 7 - ст. 5 - 14, 10 - ст. 54, 92, 12 - ст. 34 - 67, 16 - ст. 11 - 34; 19 - арк. 1 - 3; 1; 6; 7 ].

Для того, аби довести принципову антибароковість цього стилю, слід заглибитися у його семантику та стилістику. Взагалі, цей стиль має схожу семантику із пам'ятками дерев'яного зодчества, що досліджувалися у попередньому розділі. Просторово - планувальна структура зводиться до двох основних типів храму: тридільного із непарною кількістю верхів, від одного до трьох. та символізує св. Трійцю та хрещатого (усі - на основі грецького хреста із рівними частинами), що є символом хреста, на якому розіп'яли сина Божого. При цьому, два основні семантичні мотиви - св. Трійця та хрест - віднайшли своє продовження і у формах вікон, якими декорували як основні об'єми споруди, так і світлові верхи (цей прийом, до речі, із 1750-х років потрапляє у дерев'яну народну культову архітектуру). При явному домінуванні християнських семантичних символів, наявні і окремі елементи, що засвідчують зв'язок мурованої церковною архітектури із дохристиянською семантикою: круглі вікна, здебільшого на фасадах храмів, що є символом сонця - головного об'єкту для поклоніння у більшості дохристиянських культів (у пантеоні давніх слов'ян - сонячний Бог Даждьбог) та рослинний орнамент, що символізує поширений у наших предків культ природи (у православній традиції цей культ має продовження у циклі т. з. «Зелених свят», що починаються якраз у християнське свято св. Трійці). Це засвідчує тісний семантичний зв'язок пам'яток українського Відродження і бароко як із тогочасною дерев'яною народною культовою архітектурою, так і з українськими народними дохристиянськими (язичницькими) традиціями, і є аргументом на користь загальної семантичної єдності української культової архітектури цього періоду. Не менш важливим фактором, що дозволяє визначити природу певного стилю, є його стилістика. Є певний алгоритм, за яким розвивається майже будь - який європейський національний архітектурний стиль переходить від Середньовіччя до Нового часу, і в який ідеально вписується концепція розвитку українського національного архітектурного стилю (українського Відродження і бароко): 1) ранній етап - домінування архаїзму та аскетизму в оформленні споруд; пошук просторово - планувальної структури у спорудах більш давньої доби чи у народній архітектурі; суміш ренесансної та народної стилістики; 2) розвиток у руслі збільшення декоративності, перехід до більшої мальовничості та вибагливості архітектурних форм; все більшу увагу починають приділяти силуету споруди; фактично - перехід до барокової стилістики при збереженні раніше відпрацьованих просторово-планувальних рішень; 3) архітектура, а, особливо, стилістика, набуває яскраво виражених барокових рис (завдяки працям арх. Шеделя, Мічуріна, Квасова тощо) при фактичній непорушності усталених планів споруд та основних конструкційних прийомів, відбувається органічне влиття в уже сформовану архітектурну стилістику рис, притаманних загальноєвропейським стилям рококо та раннього класицизму, що на тлі української культової архітектури набувають певних національних рис (так, наприклад, навіть після синодальної заборони 1802-го року, просторово - планувальна структура, притаманна українському національному стилю, органічно вливається у нові, уже ампірні (провінційно - класицистичні) реалії (наприклад - тридільна та триверха Покровська церква (1808-го року) у стилі ампір у с. Пархомівка Краснокутського району Харківської області)). Проте, головними доказами антибарокового характеру мурованої української архітектури даного періоду є її образний лад, що вказує на явно гуманістичні тенденції (характерні для Ренесансу, тобто - Відродження): співмірність з людиною, розрахунок на оптимальне зорове сприйняття, ясність структури, чіткий геометризм архітектурних форм, відсутність придушуючої людину барокової ілюзорності. В архітектурних витворах даного стилю немає і мови про барокове перетікання мас і просторів. Декор не маскує, а, навпаки, підкреслює принцип побудови архітектурної форми як цілого силуету будівлі. Що стосується ролей композиційних домінант, то тут їх виконують заломи та бані (прослідковується цілковите домінування грушоподібних форм, як і в дерев'яному зодчестві), як у храмах верхового або народного типів чи пишно оздоблений валютами, фігурними вирізами та облямуваннями, знизу підкресленим спрощеним антаблементом чи раскрепованим карнизом фронтоном. При цьому усі фасади зазвичай підкреслені антаблементом чи раскрепованим карнизом, декоративними нішами, фланкований пілястрами чи лопатками тощо. Основна увага приділена декоруванню та наданню виразності вікнам, котрі оточують з усіх боків різних форм нащільниками, зверху - різними сандриками. На відміну від загальноєвропейської барокової стилістики, у тогочасній українській архітектурі майже не зустрічається асиметричних споруд. Остаточно спростовує міф про «виключно барокову природу» української архітектури даного періоду і той факт, що збережені донині пам'ятки Західної та Правобережної України (навіть греко - католицькі культові споруди, як от собор св. Юра у Львові (1770-ті роки) та собор Почаївської лаври (того ж періоду)), що протягом цього періоду перебували у складі Річ - Посполитої, а з 1772-го р. - у складі Австрійської імперії та Австро-Угорщини, цілковито суголосні тогочасним тенденціям бароко як загальноєвропейського стилю.

Звідси випливає, що мурована культова архітектура Гетьманщини, Слобожанщини та Запоріжжя сер. XVII-го - поч. ХІХ-го ст. за своєю суттю є тотожною українській дерев'яній народній культовій архітектурі, за характером архітектурної стилістики та семантикою вона є явищем скоріше ренесансним, аніж бароковим. Звідси слідує, що досить великий масив пам'яток українського Відродження і бароко (збереглося близько 157 споруд на території України) разом із пам'ятками дерев'яного зодчества цього періоду (близько 89 споруд у Лівобережній Україні) складає єдиний, за більшістю характерних архітектурних, стилістичних та семантичних ознак стиль, котрий найправомірніше було б назвати «українським національним архітектурним стилем», як це запропонував В. В. Вечерський, спираючись на більш ранні дослідження С. А. Таранушенка та його колег [ 1 - ст. 6 - 21, 5 - ст. 86 - 92, 6 - ст. 34 - 41, 7 - ст. 6 - 11, 9 - ст. 8 - 24, 14 - ст. 4 - 25; 16 - арк. 18 - 21; 19 - арк. 1 - 3].

ВИСНОВКИ

Проведені дослідження дають змогу сформулювати такі висновки:

Кожна частина православного храму має глибоке семантичне значення. Спільним для усього православ'я є концепція, що він складається із кількох «областей» різного призначення: земної області буття (притвору); ступені сходження від земного до Небесного (бабинця); небесної області земного буття (передбанника та бані), що у внутрішньому просторі виконує роль «видимого неба»; Царства Небесного («Небо небесі»), яким є вівтар. На ранньому етапі переважали тридільні, згодом з'явилися хрещаті церкви.

Архітектура будь - якої православної культової споруди тримається не лише на вищезгаданих загальних концепціях, спільних для усіх православних народів, а й на національних архітектурних традиціях, що продукують давні, зазвичай ще дохристиянські народні уявлення про архітектурну стилістику та семантику культової споруди. Таке нашарування можна спостерігати і в культовій архітектурі історичних земель Гетьманщини, Слобожанщини та Запоріжжя сер. XVII-го - поч. ХІХ-го ст., часів, тісно пов'язані із найбільшим розвитком та поступовим занепадом козацтва, що стало вагомим чинником не лише у суспільному, а й у релігійному житті.

Дерев'яна та мурована архітектура цієї доби розвивалися пліч - о - пліч, збагачуючи одне одну та створюючи окремий архітектурний стиль, найповніше який може характеризувати назва «український національний стиль», адже він об'єднує у собі як дерев'яні, так і муровані храми цієї епохи за цілим рядом просторово - планувальних рішень, схожої архітектурної стилістики та семантики. Водночас, для мурованої архітектури характерне звернення не лише до народної архітектури, а й до архітектури доби Київської Русі, Великого князівства Литовського та Річ - Посполитої.

Також, як у дерев'яній, так і у мурованій архітектурі спостерігається значна міжрегіональна диференціація, що дозволяє говорити про наявність регіональних шкіл у культовій архітектурі цього періоду. У дерев'яній архітектурі цього періоду на Лівобережній Україні виділено три чітко окреслені та оригінальні регіональні храмобудівні школи:

А) Чернігово - Сіверська архітектурна школа, що відзначається двома основними особливостями: збереженням найбільш архаїчних архітектурних рис із одного боку, із іншого - тяжінням до зближення із тогочасною мурованою архітектурою українського Відродження і бароко;

Б) Полтавська архітектурна школа, що розвивалася у тому ж річищі, що і тогочасна мурована культова архітектура українського Відродження і бароко;

В) Слобожанська архітектурна школа, що аж до 1750-х років розвивалася аналогічно до архітектурних шкіл суміжних територій, а потім пішла шляхом максимального нарощування вертикальних об'ємів, створивши Лиманську, а згодом - Охтирську архітектурні школи, пам'ятки яких не збереглися.

У мурованій, як і у дерев'яній архітектурі цього періоду, характерними є тенденції до регіональної диференціації, проте, утворено лише дві регіональні школи:

А) Слобожанська архітектурна школа, що поєднала традиційну українську просторово - планувальну структуру із декоративними елементами у стилі російського бароко, а згодом - раннього класицизму;

Б) Чернігово - Сіверська архітектурна школа, що відзначається прямим переносом форм дерев'яного зодчества у муроване храмобудування та поєднання цих просторових рішень із декором, притаманним виключно цьому регіону. Школа охоплює лише кілька пам'яток 2-ї пол. XVII-го ст..

Український національний стиль у вигляді пам'яток дерев'яного зодчества Лівобережної України та мурованих храмів у стилі українського Відродження і бароко сер. XVII-го - поч. ХІХ-го ст. являє собою унікальний історико - культурний феномен світового рівня, який найкраще ілюструє уявлення наших предків про прекрасне у сфері архітектури. Цей феномен потребує детального вивчення та осмислення, а головне - турботи про вцілілі донині храми, що є пам'ятками цього унікального стилю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ:

І. ЗАГАЛЬНА ТА СПЕЦІАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА

1) Вечерський В. В. До питання про національний стиль в архітектурі України ХVII-ХVIII ст. К; 1994 р.

2) Вечерський В. В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. - К; НДІТІАМ; 2002 рік.

3) Вечерський В. В. Пам'ятки архітектури Лівобережної України. - К; НДІТІАМ; 2004 рік.

4) Вечерський В. В. Дерев'яні храми України. - К; Наш час; 2007 рік.

5) Вечерський В. В. Гетьманські столиці України. - К; Наш час; 2008 рік.

6) Вечерський В. В. Архітектурна спадщина України доби Гетьманщини: Вивчення. Охорона. Дослідження. - К; НДІТІАМ; 2003 рік.

7) Парамонов А. Ф. Истоки каменной храмовой архитектуры Слободской Украины. - Х; Харьковский частный музей город ской усадьбы; 2012 год.

8) Парамонов А. Ф. Православные храмы Харьковской губернии: 1689 - 1917 гг. - Альбом - каталог. - Х; Харьковский частный музей город ской усадьбы; 2008 год.

9) Таранушенко С. А. Монументальна дерев'яна архітектура Лівобережної України. - К; Будівельник; 1976 рік.

10) Таранушенко С. А. Пам'ятки архітектури Слобідської України. - Х; Харківський приватний музей міської садиби; 2011 рік.

11) Куриленко М. Прилуцьке благочиння: Розквіт. Трагедія, Відродження. - Н; «Міланік» 2004 рік.

12) Куриленко М. Свята Чернігівська Земля. Ніжин; «Міланік»; 2007 рік.

13) Куриленко М. Полтавщина Православна. - Н; «Міланік»; 2008 рік.

14) Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины ХVII-ХVIII веков. - М; Стройиздат; 1967 год.

15) Шевцова Г. Дерв'яні церкви України. - К; «Грані-Т»; 2007 рік;

16) ДАХО - Ф. 4, - Оп.28, од. зб. 83-а, арк. 18 - 21;

17) ДАХО - Ф. 4, - Оп. 30, од. зб. 87, арк. 8 - 11;

18) ДАЧО - Ф. 127, - Оп. 7-б, од. зб. 19, арк. 1 - 5;

19) ДАЧО - Ф. 127, Оп. 10, од. зб. 38, арк. 1 - 3;

ІІ. ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ:

www. panoramio. Com/ user/ 5351337 [сторінка Андрія Бурлаки з Кременчука [ зафіксував більшість церков Лівобережної України та виклав їх фото на цьому сайті ].

derev. org. ua/

travelua. com. ua/

www. castles. com. ua/

ukraine. kingodom. Com/

Sobory. Ru/

«Україна Інкогніта» - перший онлайн журнал краєзнавчої тематики.

ДОДАТОК А

Типологізація основних храмобудівних шкіл українського національного стилю Лівобережної України

1.1. Пам'яки дерев'яного зодчества Лівобережної України

1.2. Пам'яки українського Відроження та бароко

ДОДАТОК Б

Типологізація регіональних шкіл українського народного храмобудування Правобережної та Західної України

ДОДАТОК В

Семантичне призначення складових частин православного храму (на прикладі тридільної церкви візантійського зразка) [7 - ст. 5-7]

ДОДАТОК Г

Фото окремих пам'яток досліджуваних шкіл

Фото С. А. Таранушенка (1928-го року) [9 - ст. 56]

Свято-Покровська церква (1710-го року) у с. Пакуль Чернігівського району Чернігівської області. Хрещата в плані, п'ятиверха, із двозаломними світловими верхами, із висотно розвиненими пропорціями. Збудована артіллю майстрів-кріпаків Києво-Печерської лаври (село до 1786-го року належало монастиреві). Цікавими із семантичної точки зору є те, що вихідний символ у побудові церкви - хрест (хрестоподібний план, хрещаті вікна по сторонах світу тощо). Досліджена С. А. Таранушенком 1928-го року. Належала до Чернігово-Сіверської архітектурної школи. Знищена у 1934-му році.

Успенська церква у с. Сваричівка (1709 рік). Первісно складалася із трьох частин та мала один верх. Її архітектурні форми були вертикально спрямованими та дуже близькими до форм українського бароко. Бічні рамена - 1820-х років. Дзвіниця із притвором - 1871-го року (2-й ярус дзвіниці втрачено у 1930-ті роки). Найстаріша точно датована церква Лівобережжя. Порівняно низький бабинець контрастує із висотно розвиненою навою і вівтарем, що семантично вказує на ницість мирського буття. Зразок Чернігово-Сіверської архітектурної школи.

Фото з власного фотоархіву (вересень 2012-го року)

Богоявленська церква у с. Високе (1731-го року, хоча більшість дослідників помилково вважають датою її побудови 1831 рік, коли споруду було досить істотно перебудовано у стилі класицизму). Первісно споруда складалася із трьох частин та мала один верх (первісний підбанник зберігся, а от баня була замінена на класицистичну). Первісно будівля була досить розвиненою у висоту та мала архітектурні форми, властиві стилю українського бароко, проте добудова спочатку бічних притворів, а 1851-го року - дзвіниці із допоміжними бічними прибудовами досить істотно змінили первісний вигляд храму. Церква - цікавий зразок синтезу народного зодчества із класицизмом. Зразок Чернігово-Сіверської архітектурної школи.

Троїцька церква у с. Новий Білоус (1646 рік або поч. XVIII-го ст., до 1739-го року). Бічні прибудови - поч. ХІХ-го ст. Первісно складалася із трьох частин та мала три верхи. Споруда добре зберегла первісні форми, наближені до стилю українського бароко. Поруч - дзвіниця 1739-го року. Вертикальна спрямованість храму семантично пояснюється її чи не найбільшими наближенням до Бога та нагадуванням про Небеса для простого люду Зразок Чернігово-Сіверської архітектурної школи.

Фото з власного фотоархіву (вересень 2012-го року)

Свято-Параскевська церква (1773-го року) у с. Івківці Прилуцького району Чернігівської області. Храм хрещатий у плані, із притвором та дзвіницею, добудованою 1872-го року. Хрещата форма храму асоціюється із хрестом Господнім. Не менш важливим елементом є і невеликі за розмірами прямокутні вікна, що мають утримувати інтер'єр храму у напівтемряві, символізуючи «темноту» мирського буття. Зруби стін храму нині обмуровані тинькувальним розчином.

Фото з власного фотоархіву (листопад 2012-го року)

Спаська церква у Полтаві 1706-го року побудови, що фактично опинилася у середині цегляного «футляру», надбудованого задля збереження споруди у 1840-ві роки за наказом російського імператора Миколи І-го на знак вічної пам'яті перемозі російських військ над шведами під Полтавою 21 червня 1709-го року (ця подія є вкрай суперечливою). Цікавою із семантичної точки зору архітектурною рисою храму є значне переважання центрального зрубу, що символізує особливе значення Бога - отця у св. Трійці. Церква - зразок Полтавської школи народного храмобудування.

Церква св. Іоана Богослова у с. Курилівка Куп'янського району (можливо - 1625-го року побудови, отже, теоретично, найстаріша церква Харківської області; перенесена на теперішнє місце на поч. ХІХ-го ст., дзвіниця та бічні прибудови - сер. - кін. ХІХ-го століття). Первісно споруда складалася із трьох частин та мала один верх (без підбанника, що не є типовим для української архітектури і вказує на значний вік церкви). Семантично це може бути пояснено тим, що цвинтарний храм, місце де моляться за померлих, має завжди перебувати у скорботній напівтемряві. Храм - зразок Слобожанської школи народного храмобудування.

Фото 1986-го року Фото з власного фотоархіву (2012 рік)

Спасо-Преображенська церква у м. Харкові, у колишньому передмісті Лєдноє, по вул. Петра Набойченка (споруда 1771-го року) побудови спершу стояла у с. Велика Бабка Чугуївського району області, на нинішнє місце перенесена вже за радянської влади, тут вона замаскована під житловий будинок і у ній проводилися таємні богослужіння; від 1990-х років і до сьогодення іде процес обмурування споруди цеглою та розбору первісного зрубу, що проводиться силами громади УПЦ-МП. Церква - єдина така споруда на території міста Харкова. Первісно ця церква (окрім того, що вона була дерев'яною) була хрестоподібною та мала один верх (не зберігся). Споруда була розбудована наприкінці ХІХ-го ст. (додано дзвіницю (2-й ярус не зберігся) та декілька технічних приміщень. Втративши цю церкву, наше місто втратило одне із найперспективніших місць у туристичному плані, адже ця споруда була єдиною дерев'яною церквою, що збереглася на території міста Харкова. Важливою із семантичної точки зору деталлю є надзвичайно велике вікно у східній грані вівтаря, що створює ефект найбільшої освітлюваності саме із боку вівтаря - найсвятішого місця храму.

Фото поч. ХХ-го ст. Фото з власного фотоархіву (вересень 2012-го року)

Свято-Миколаївський собор м. Ніжина на Чернігівщині збудовано у 1655-му - 1658-му роках. У плані храм дев'ятидільний, п'ятиверхий. Цікавою, із семантичної точки зору, деталлю є те, що майже вся символіка собору присвячена одному із головних християнських символів - Хресту Господньому: хрестоподібний план із додатковими приміщеннями, хрестоподібні вікна. Даний храм - один із найкращих зразків Чернігово-Сіверської архітектурної школи мурованого храмобудування.

Фото С. А. Таранушенка 1922-го року Фото з власного фотоархіву (квітень 2012-го року)

Свято - Покровський собор - першу кам'яну споруду Харкова - збудована 1689-го року, артіллю майстра І. Зарудного. Храм є тридільним, триверхим, що семантично вказує на глибоке шанування св. Трійці. Даний храм вирізняється з-поміж інших двома особливостями: по-перше, він є двоярусним; по-друге, у ньому надзвичайно вдало застосовано один із основних принципів української архітектури: глибинне розкриття внутрішнього простору. Даний собор - зразок Слобожанської арх. школи мурованого храмобудування

Размещено на Allbest.ru