Національна семантика, стилістика та розвиток архітектурних типів православних храмів Лівобережної України

Для того, аби довести принципову антибароковість цього стилю, слід заглибитися у його семантику та стилістику. Взагалі, цей стиль має схожу семантику із пам'ятками дерев'яного зодчества, що досліджувалися у попередньому розділі. Просторово - планувальна структура зводиться до двох основних типів храму: тридільного із непарною кількістю верхів, від одного до трьох. та символізує св. Трійцю та хрещатого (усі - на основі грецького хреста із рівними частинами), що є символом хреста, на якому розіп'яли сина Божого. При цьому, два основні семантичні мотиви - св. Трійця та хрест - віднайшли своє продовження і у формах вікон, якими декорували як основні об'єми споруди, так і світлові верхи (цей прийом, до речі, із 1750-х років потрапляє у дерев'яну народну культову архітектуру). При явному домінуванні християнських семантичних символів, наявні і окремі елементи, що засвідчують зв'язок мурованої церковною архітектури із дохристиянською семантикою: круглі вікна, здебільшого на фасадах храмів, що є символом сонця - головного об'єкту для поклоніння у більшості дохристиянських культів (у пантеоні давніх слов'ян - сонячний Бог Даждьбог) та рослинний орнамент, що символізує поширений у наших предків культ природи (у православній традиції цей культ має продовження у циклі т. з. «Зелених свят», що починаються якраз у християнське свято св. Трійці). Це засвідчує тісний семантичний зв'язок пам'яток українського Відродження і бароко як із тогочасною дерев'яною народною культовою архітектурою, так і з українськими народними дохристиянськими (язичницькими) традиціями, і є аргументом на користь загальної семантичної єдності української культової архітектури цього періоду. Не менш важливим фактором, що дозволяє визначити природу певного стилю, є його стилістика. Є певний алгоритм, за яким розвивається майже будь - який європейський національний архітектурний стиль переходить від Середньовіччя до Нового часу, і в який ідеально вписується концепція розвитку українського національного архітектурного стилю (українського Відродження і бароко): 1) ранній етап - домінування архаїзму та аскетизму в оформленні споруд; пошук просторово - планувальної структури у спорудах більш давньої доби чи у народній архітектурі; суміш ренесансної та народної стилістики. 2) розвиток у руслі збільшення декоративності, перехід до більшої мальовничості та вибагливості архітектурних форм; все більшу увагу починають приділяти силуету споруди; фактично - перехід до барокової стилістики при збереженні раніше відпрацьованих просторово-планувальних рішень; 3) архітектура, а, особливо, стилістика, набуває яскраво виражених барокових рис (завдяки працям арх. Шеделя, Мічуріна, Квасова тощо) при фактичній непорушності усталених планів споруд та основних конструкційних прийомів, відбувається органічне влиття в уже сформовану архітектурну стилістику рис, притаманних загальноєвропейським стилям рококо та раннього класицизму, що на тлі української культової архітектури набувають певних національних рис (так, наприклад, навіть після синодальної заборони 1802-го року, просторово - планувальна структура, притаманна українському національному стилю, органічно вливається у нові, уже ампірні (провінційно-класицистичні) реалії (наприклад - тридільна та триверха Покровська церква (1808-го року) у стилі ампір у с. Пархомівка Краснокутського району Харківської області)). Проте, головними доказами антибарокового характеру мурованої української архітектури даного періоду є її образний лад, що вказує на явно гуманістичні тенденції (характерні для Ренесансу, тобто - Відродження): співмірність з людиною, розрахунок на оптимальне зорове сприйняття, ясність структури, чіткий геометризм архітектурних форм, відсутність придушуючої людину барокової ілюзорності. В архітектурних витворах даного стилю немає і мови про барокове перетікання мас і просторів. Декор не маскує, а, навпаки, підкреслює принцип побудови архітектурної форми як цілого силуету будівлі. Що стосується ролей композиційних домінант, то тут їх виконують заломи та бані (прослідковується цілковите домінування грушоподібних форм, як і в дерев'яному зодчестві), як у храмах верхового або народного типів чи пишно оздоблений валютами, фігурними вирізами та облямуваннями, знизу підкресленим спрощеним антаблементом чи раскрепованим карнизом фронтоном. При цьому усі фасади зазвичай підкреслені антаблементом чи раскрепованим карнизом, декоративними нішами, фланкований пілястрами чи лопатками тощо. Основна увага приділена декоруванню та наданню виразності вікнам, котрі оточують з усіх боків різних форм нащільниками, зверху - різними сандриками. На відміну від загальноєвропейської барокової стилістики, у тогочасній українській архітектурі майже не зустрічається асиметричних споруд. Остаточно спростовує міф про «виключно барокову природу» української архітектури даного періоду і той факт, що збережені донині пам'ятки Західної та Правобережної України (навіть греко-католицькі культові споруди, як от собор св. Юра у Львові (1770-ті роки) та собор Почаївської лаври (того ж періоду)), що протягом цього періоду перебували у складі Річ - Посполитої, а з 1772-го р. - у складі Австрійської імперії та Австро-Угорщини, цілковито суголосні тогочасним тенденціям бароко як загальноєвропейського стилю.

Звідси випливає, що мурована культова архітектура Гетьманщини, Слобожанщини та Запоріжжя сер. XVII-го - поч. ХІХ-го ст. за своєю суттю є тотожною українській дерев'яній народній культовій архітектурі, за характером архітектурної стилістики та семантикою вона є явищем скоріше ренесансним, аніж бароковим. Звідси слідує, що досить великий масив пам'яток українського Відродження і бароко (збереглося близько 157 споруд на території України) разом із пам'ятками дерев'яного зодчества цього періоду (близько 89 споруд у Лівобережній Україні) складає єдиний, за більшістю характерних архітектурних, стилістичних та семантичних ознак стиль, котрий найправомірніше було б назвати «українським національним архітектурним стилем», як це запропонував В. В. Вечерський, спираючись на більш ранні дослідження С. А. Таранушенка та його колег.

ВИСНОВКИ

мурований архітектура стиль храм

Проведені дослідження дають змогу сформулювати такі висновки:

Кожна частина православного храму має глибоке семантичне значення. Спільним для усього православ'я є концепція, що він складається із кількох «областей» різного призначення: земної області буття (притвору); ступені сходження від земного до Небесного (бабинця); небесної області земного буття (передбанника та бані), що у внутрішньому просторі виконує роль «видимого неба»; Царства Небесного («Небо небесі»), яким є вівтар. На ранньому етапі переважали тридільні, згодом з'явилися хрещаті церкви.

Архітектура будь - якої православної культової споруди тримається не лише на вищезгаданих загальних концепціях, спільних для усіх православних народів, а й на національних архітектурних традиціях, що продукують давні, зазвичай ще дохристиянські народні уявлення про архітектурну стилістику та семантику культової споруди. Таке нашарування можна спостерігати і в культовій архітектурі історичних земель Гетьманщини, Слобожанщини та Запоріжжя сер. XVII-го - поч. ХІХ-го ст., часів, тісно пов'язані із найбільшим розвитком та поступовим занепадом козацтва, що стало вагомим чинником не лише у суспільному, а й у релігійному житті.

Дерев'яна та мурована архітектура цієї доби розвивалися пліч - о - пліч, збагачуючи одне одну та створюючи окремий архітектурний стиль, найповніше який може характеризувати назва «український національний стиль», адже він об'єднує у собі як дерев'яні, так і муровані храми цієї епохи за цілим рядом просторово - планувальних рішень, схожої архітектурної стилістики та семантики. Водночас, для мурованої архітектури характерне звернення не лише до народної архітектури, а й до архітектури доби Київської Русі, Великого князівства Литовського та Річ - Посполитої.

Також, як у дерев'яній, так і у мурованій архітектурі спостерігається значна міжрегіональна диференціація, що дозволяє говорити про наявність регіональних шкіл у культовій архітектурі цього періоду. У дерев'яній архітектурі цього періоду на Лівобережній Україні виділено три чітко окреслені та оригінальні регіональні храмобудівні школи: А) Чернігово - Сіверська архітектурна школа, що відзначається двома основними особливостями: збереженням найбільш архаїчних архітектурних рис із одного боку, із іншого - тяжінням до зближення із тогочасною мурованою архітектурою українського Відродження і бароко;

Б) Полтавська архітектурна школа, що розвивалася у тому ж річищі, що і тогочасна мурована культова архітектура українського Відродження і бароко;

В) Слобожанська архітектурна школа, що аж до 1750-х років розвивалася аналогічно до архітектурних шкіл суміжних територій, а потім пішла шляхом максимального нарощування вертикальних об'ємів, створивши Лиманську, а згодом - Охтирську архітектурні школи, пам'ятки яких не збереглися;

У мурованій, як і у дерев'яній архітектурі цього періоду, характерними є тенденції до регіональної диференціації, проте, утворено лише дві регіональні школи:

А) Слобожанська архітектурна школа, що поєднала традиційну українську просторово - планувальну структуру із декоративними елементами у стилі російського бароко, а згодом - раннього класицизму;

Б) Чернігово - Сіверська архітектурна школа, що відзначається прямим переносом форм дерев'яного зодчества у муроване храмобудування та поєднання цих просторових рішень із декором, притаманним виключно цьому регіону. Школа охоплює лише кілька пам'яток 2-ї пол. XVII-го ст.;

Український національний стиль у вигляді пам'яток дерев'яного зодчества Лівобережної України та мурованих храмів у стилі українського Відродження і бароко сер. XVII-го - поч. ХІХ-го ст. являє собою унікальний історико - культурний феномен світового рівня, який найкраще ілюструє уявлення наших предків про прекрасне у сфері архітектури. Цей феномен потребує детального вивчення та осмислення, а головне - турботи про вцілілі донині храми, що є пам'ятками цього унікального стилю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

1. Вечерський В. В. До питання про національний стиль в архітектурі України ХVII-ХVIII ст. К; 1994 р.

2. Вечерський В. В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. - К; НДІТІАМ; 2002 рік.

3. Вечерський В. В. Пам'ятки архітектури Лівобережної України. - К; НДІТІАМ; 2004 рік.

4. Вечерський В. В. Дерев'яні храми України. - К; Наш час; 2007 рік.

5. Вечерський В. В. Гетьманські столиці України. - К; Наш час; 2008 рік.

6. Вечерський В. В. Архітектурна спадщина України доби Гетьманщини: Вивчення. Охорона. Дослідження. - К; НДІТІАМ; 2003 рік.

7. Парамонов А. Ф. Истоки каменной храмовой архитектуры Слободской Украины. - Х; Харьковский частный музей город ской усадьбы; 2012 год.

8. Парамонов А. Ф. Православные храмы Харьковской губернии: 1689 - 1917 гг. - Альбом - каталог. - Х; Харьковский частный музей город ской усадьбы; 2008 год.

9. Таранушенко С. А. Монументальна дерев'яна архітектура Лівобережної України. - К; Будівельник; 1976 рік.

10. Таранушенко С. А. Пам'ятки архітектури Слобідської України. - Х; Харківський приватний музей міської садиби; 2011 рік.

11. Куриленко М. Прилуцьке благочиння: Розквіт. Трагедія, Відродження. - Н; «Міланік» 2004 рік.

12. Куриленко М. Свята Чернігівська Земля. Ніжин; «Міланік»; 2007 рік.

13. Куриленко М. Полтавщина Православна. - Н; «Міланік»; 2008 рік.

14. Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины ХVII-ХVIII веков. - М; Стройиздат; 1967 год.

15. Шевцова Г. Дерв'яні церкви України. - К; «Грані-Т»; 2007 рік.

Размещено на Allbest.ru