Католицька культова архітектура України XIV-XVIII століть

Історія виникнення та функціонування католицизму на Україні, художні традиції релігійних споруд латинського зодчества. Ренесансна культова скульптура та готика в добу середньовіччя. Будівнича діяльність католицьких чернечих орденів та стиль бароко.

Рубрика Строительство и архитектура
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 19.12.2010
Размер файла 91,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

До найбільш типових ренесансних склепінь відносяться: циліндричний з люнетами, замкнутий, лотосовидний "дзеркальний". Для коридорів та арочних галерей застосовувалося хрестове склепіння без ребер.

Друга половина XVІ- перша половина XVІІ століття - це найнеспокійніший період в житті України. Починаючи від Люблінської унії 1569 року, коли Литва об'єдналася з Польщею в одну державу - Річь Посполиту, внаслідок чого українські землі - Київщина, Волинь, Брацлавщина, що входили до складу Литви, були загарбані польськими феодалами, почалася активна боротьба українського народу проти соціально-політичного та національного гніту. Це був час безперервних зовнішніх і внутрішніх війн, час героїчних дерзань і могутніх творчих поривань.

Загальне пробудження до активного суспільного життя змінило погляд на споруду, що стала втіленням ідейних переконань, виразом глибоких духовних проявів, патріотичних устремлінь. У нових історичних умовах зодчество набувало нового змісту, оновлюючи свою конструктивну систему та пластично-декоративні засоби. Це була ренесансна архітектура, що стала закономірним етапом у поступальному розвиткові національних будівельних традицій. Вироблені нею ознаки нового стилю відповідали за характером складній системі ренесансного стилю в архітектурі інших країн: чітка симетричність, ордерність, горизонтальність членування на поверхи, багатство декоративного оздоблення фасадів.

Ренесансна архітектура України спиралася на міцну основу раніше вироблених норм будівельної техніки, функціональних вимог, типів споруд. Саме вони стали вихідними у її подальшому поступі. Ренесанс утверджується в українській архітектурі під знаком творчого злиття мистецьких здобутків європейської культури з національними традиціями на грунті соціально-політичного та культурного розвитку України.

У тогочасній архітектурі України важливе місце займала оборонне будівництво. Що ближче до південних степів, то густішала мережа твердинь Поділля, Червоної Русі, Волині, нарешті, Придніпров'я.

На Україні часто використовувалась традиційна фортифікаційна система з земляними валами, глибокими ровами та дерев'яними стінами, якщо іншого матеріалу не було.

Водночас на території України будується фортеці, над спорудженням яких на запрошення Речі Посполитої працюють іноземні спеціалісти, втілюючи останні досягнення європейського фортифікаційного мистецтва. Гійом Левассер де Боплан, "перший капітан артилерії та інженер короля", у 1635 році проектував замок в Кременчуці та фортецю Кодак над Дніпром. У 1646 році він керував будівництвом цитаделі в Новгорі-Сіверському, багато працював над поліпшенням укріплень Бара. Італієць Андреа дель Акба споруджував фортецю у Бродах, француз Ніколя Дюбуа займався фортифікацією Збаража, а Павло Щасливий виходець з Італії, на рубежі XVІ- XVІІ століть будував замок у Жовкві. Численні приватні замки на території України були магнацько-шляхетськими резиденціями, більшою чи меншою мірою вони були збудовані по європейському типу оборонних споруд. Ренесансні будівельні традиції в них втілювались найшвидше і найповніше. Ці замки подекуди ставали адміністративними осередками, а згодом перетворювались на нові міста (Жовква, Старокостянтинів, Вишневець, Чорторийськ, Корець та інші). Авторитетом для створення таких замків була, зокрема, Італія.

Розвиток ренесансних форм у замках простежується від використання в них окремих декоративних елементів та домінування їх по всій споруді. Все ж у цілому їх стиль визначився системою оборони. В сувору одноманітність замку вносили пом'якшення декоративні аттики, як у завершенні башт Луцька, Острога, Бережан, Добромиля, Старого Села. В останньому мотив аттики доведений до класичної завершеності, так само як різьблене обрамлення вікон та порталів з фронтонами та напівколоннами - у Язлівці, Свірхи, Білому Камені. Згодом, у оздобленні замків широко поширився руст, для підкріплення могутності споруди (замки в Черлениці, Збаражі, Золочеві, Підгірцях). Під впливом Вавеля та житлової архітектури Львова поширюється мотив аркадних галерей. Аркадами оточувалися замкові двори по периметру в один, або два яруси (в Бережанах, Олиці, Дубно, Старому Селі, Мукачевому).

Слід зазначити, що в кожному магнацькому замку за польського панування функціонував католицьких храм, костьол або каплиця. В цілому його стильове вирішення визначалося системою оборони. Так, наприклад костьол Меджибізького замку носив готичні риси, що відповідало традиційній середньовічній конструкції замку. Ренесансний характер тут мають лише два житлових будинки в східному куті з двома ярусами амбразур внизу.

Крім замків, оборонну роль виконували численні храми, монастирі, церкви, костьоли, синагоги. Навколо них зводились фортифікаційні споруди; високі вали, огородженні частоколом і оточені глибокими ровами. Кам'яні храми будувались з обов'язковим врахуванням оборони. Великі монастирські ансамблі мали вигляд справжніх фортець, наприклад бернардинський монастир в Заславі, збудований близько 1604 року, домініканський монастир у Старокостянстинові на Поділлі, побудований у 1612 році бернардинський монастир у Сокалі на Львівщині. Кармелітський монастир у Теребовлі (1635 рік) на Тернопільщині, не зважаючи на те, що був збудований в добу Пізнього Ренесансу, зберігав у будівельній структурі давні традиції. Його мури з наріжними круглими баштами, та конусоподібним завершенням мали архаїчний вигляд.

Визначне місце в історії розвитку ренесансної архітектури в українському мистецтві належить групі львівських пам'яток: Успенській церкві, Вежі Корнятка, каплиці трьох святителів, які утворюють унікальний ансамбль на Руській вулиці переважна більшість зодчих, які працювали у Львові, були вихідцями з Північної Італії та італійських кантонів Швейцарії, з округи Комо, черз що їх прозвали "комасками". Вони виховувались на архітектурі Ломбардії та Венеції, що відзначалася архаїчністю; в ній довго затримались форми північноіталійської готики, а також зберігались відгуки романської та візантійської архітектурної традиції. Тим часом у Східній Європі поволі складалися принципи нового, ренесансного стилю, що не відмежовувався від інших стилів. Таке співіснування різних за часом і характером форм було опановане комасками і сприяло їх сприйняттю будівельною традицією українських земель.

Крім комасків, у Львові та інших містах галичини працювали вихідці з інших міст Італії. Серед них видатними архітекторами були Петро Барбон з італійського міста Барбони, околиці Падуї та Паоло Домінічі з Риму, якого у Львові прозвали Павло Римлянин. Переважну кількість будівничих складали ремісники. Значна їх частина входила в заснований у Львові в 1572 році мулярський цех, де поступово склалася особлива будівельна традиція.

За проектами Павла Римлянина збудовані у Львові монастир та костьол Бенедиктинок (1596 рік), ансамбль, в якому головною рисою залишається оборонність, не став високим ренесансним досягненням через стильовий розлад: в цій споруді відчутні відголоси готики, а в декоруванні вежі і монастиря елементи маньєризму. За проектом костьол - тринефна базиліка з акцентом на центральному нефі - мав стати найгармонічнішою спорудою. Проте замовник - бернадинська капітула, ймовірно, не погодилася з проектом архітектора. Капітула воліла бачити емоційну та декоративну пишноту, відповідні тогочасній атмосфері контрреформації, а римська доріка з її ясною логікою та мужньою простотою видалася їй малоефективною.

Незгода між архітектором і замовниками закінчилася розривом: з 1643 року будівництво продовжував Амброзій Прихильний. Фасад доповнився високим декоративно-скульптурним щитом у стилі фламанського маньєризму і трьома скульптурами у нішах другого ярусу, що збагатило його, але водночас позбавило стильової єдності і справжньої монументальності. Автором доповнень, ймовірно, був архітектор і скульптор із Вроцлава Андрій Бемер, який на той час працював над будівництвом вежі для ратуші. Така сама вежа з'явилася тоді біля бернардинського костьолу, що дає підстави визначити її авторство і наводить на думку, що саме Андрій Бемер продовжував будівництво костьолу після смерті Павла Римлянина у 1618 році.

Римський храм Іль Джезу використовувався не тільки єзуїтами. Їх пропагувала контрреформація в сакральній архітектурі, і щоразу взірець пристосовували до місцевих умов. Хоч Вінницькій єзуїтський колегіум з монастирем споруджувався одночасно з Львівським в 1610 році, проте Вінницькій колегіум і домініканський монастир залишилися типовими оборонними спорудами, справжніми фортецями, обнесеними мурами і бойовими вежами.

Більшість католицьких храмів на рубежі XVI - XV століть були збудовані за консервативними схемами у численних містах, містечках та селах. У цих храмах переважав готичний тип, однонефний, з високим дахом, позбавлений продуманої системи декоративних прикрас, але з практично вираженою обороноздатністю. Це храми в селі Скелівка - XVI століття, Куликів - XVI століття, Свірж - 1546 рік. Броди 1596 року, Бережани - 1600 року, віща - 1600 року, Білий Камінь, Теребовля 1635 року.

Високим втіленням ренесансних ідей, прагнення до ясного членування архітектурної маси, до простої гармонії став фарний костьол у Жовкві збудований у 1606 - 1618 роках. Творцем цього храму був Павло Щасливий; після його смерті споруду закінчував Амброзій Прихильний. Жовківський костьол відзначає чітка тектоніка і чистота архітектурних форм. Це базиліка за планом - латинський хрест з куполом на середохресті, що належить до поширених в Італії ренесансних храмів типу христовокупольних з розвинутим нефом, що зближує його з типом українських п'ятидільних одноверхих церков. Храм здіймається на підвищенні; призначений був для кругового обходу, чому сприяє мотив спарених післястрів, що ритмічно членують масиви стін і дорійський фриз, яким оперезано весь об'єм. Споруда виконана у великомасштабних пропорціях. Але в жовківському костьолі не збережено стильової чистоти: в ньому присутні портал і апсида, що було характерним для творчого почерку комасків, тісно зв'язаних з ломбардським зодчеством. Храм у Жовкві мав служити пантеоном слави, родинним мавзолеєм, що показує емблематика фризу - вершники та орли. В цій емблемі виражена легендарно-геральдична тематика родини Жолкевських та Гербуртів і монументально-героїзований характер споруди.

Одним із маловивчених сторін української ренесансної архітектури є хрещаті костели, що з'явилися в католицькому культовому зодчестві з першої половини XVIІ століття.

Ймовірно, першим на українських землях однонавним храмом з двома симетричними каплицями обабіч, є парафіяльний костьол у Ліську, збудований, приблизно, 1539 року. У плані, це прямокутник, без виділеного пресбітеріуму, до якого прилягають квадратові каплиці, що разом творять поперечну вісь, доконечну при хрещатій композиції. Таке розв'язання унікальне не тільки для України, а й для сусідньої Малопольщі.

Храм збудував Петро Кміта, на той час краківський воєвода та великий маршалок коронний. Придворний достойник міг собі дозволити побудувати оригінальну споруду, його зв'язки з австрійським королівським двором дають можливість припустити, що майстрів для цього запрошено з Австрії.

Близько семидесятих років XVI століття до однонавових костелів у Фельштині та Куликові, зведених у першій половині цього століття, добудованих, як і в Ліську, по дві бічні квадратові в плані каплиці, для сполучення з навою зроблено широкі стрільчасті отвори в стінах. Та попри це, внутрішні простори їх лишилися ізольованими.

Риси подібні до Ліська виявляє також костьол у Дунаєві (1585 рік). Це однонавова, однопросторова споруда з двома виокремленими бічними каплицями, ускладнена гранчастою формою пресбітеріуму та вежею на західному фасаді. Будував її львівський Ян Димитр Соліковський - у традиціях Австрійських північних земель, де також були популярні "чисті зали".

На початку XVIІ століття однонавовий костьол з двома каплицями усталюється в архітектурі як сформований архітектурний тип. Так збудовано костьол у Тулиголовах у 1600 році, та деякі інші храми. Можна виділити дві тенденції в подальшій еволюції цієї структури; перша спрямована на розвиток каплиць як самостійних об'ємів, а друга - навпаки, на злиття їх із основною масою будинку й створення таким чином нової хрестоподібної цілості.

Перша з них може бути представлена костьолом у Бережанах (1600 рік). У плані - це однонавовий корпус із невиділеним присбітеріумом. До нього з боків прилягають дві двоярусні каплиці, східна частина яких повторює форми вівтаря. Як в інтер'єрах, де обидва яруси каплиць розкриваються широкими арками всередину, так і ззовні це цілком автономні об'єми, що відіграють у загальному просторовому розв'язанні пам'ятки значну роль. Проте вже в спорудженому у 1610-1620 роках костьолі в Бігці (майстри Варфоломей та Ян Косьба) спостерігаємо повернення до усталеного зразка: квадратові каплиці відкриваються в храм високими арками. Крім того, вони підведені під один каприз з усім обсягом костелу, тому справляють враження трансепта.

Перехідну форму від споруд Гербуртів до вказаного розв'язання у Мостиськах ( приблизно 1600-1620-ті роки): при подібності планувисочина каплиць менша за височину самого храму.

3. Розвиток католицької культової архітектури на Україні в XVII-XVIII століттях

3.1 Будівнича діяльність католицьких чернечих орденів

Характерною ознакою Католицької Церкви на Україні було зростання кількості чернечих орденів. Найперше досягли українських земель - так звані "ордени жебраків" - тобто ті, що утримувалися з милостині - ордени доміканців та францисканців. Відразу після свого утворення в ХІІІ столітті вони послали своїх ченців-місіонерів на Русь. Власне ці ордени в значній мірі причетні до встановлення і розвитку місцевих структур Римсько-Католицької Церкви. Від самого початку Апостольський Престол надав їм широкі повноваження, які іноді перевищували навіть компетенції папських легатів. Особливо слід підкреслити роль ордену домініканців, який вже в 1612 році мав самостійну руську провінцію Святого Яцека. Слід зазначити, що у 1648 році домініканці налічували 50 осередків, а в 1772 році - вже 62.

Монахи-францисканці від початку свого утвердження на українських землях мали самостійний руський вікаріат, залежний безпосередньо від генералу ордену. Після поділу орденів в 1517 році на дві течії - францисканців конвентуальних і францисканців обсервантів (або ж бернардинців); обидва керунки мали свої окремі організації на Україні; францисканську руську провінцію непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії і бернардинську руську провінцію святого Антонія з Падуї. В 1619 році цілком відділився від францисканців орден капуцинів, який також мав декілька своїх монастирів на Україні, котрі належали до польської провінції. До цих же "орденів жебраків" відносяться й кармеліти, від яких свого часу відділилися кармеліти босі. До польської провінції босих кармелітів належали монастирі в Бердичеві, Кам'янці-Подільському, Львові, Вишнівці, Старому Загорові. Натомість орден кармелітів від 1687 років мав окрему руську провінцію Святого Йосифа. Досить скромно був представлений орден августинців, що мав свої монастирі у Львові, Залозцях, Затурцях і Жидачеві. Слід зазначити, що до Краківського монастиря августинців вступив відомий український духовний письменник, автор знаменитого панагирика на честь гетьмана Петра Сагайдачного, домашній учитель родини воєводи Адама Киселя - о. Касіян Сакович. У Кракові він був настоятелем костьолу, що належав до цього ордену.

Крім "орденів жебраків", на Україні засновувались й інші чернечі спільноти. Так особливого розповсюдження набув орден Тринітаріїв, який займався викупленням християнських в'язнів з неволі, особливо турецької та татарської. Постійна загроза нападів на українські землі зі сторони південно-східних сусідів створила необхідні умови для реалізації покликання монахів-тринітаріїв. У 1688-1752 роках вони організували 18 походів, під час яких викупили 437 чоловік з рук мусульман. Особливим шпитальним орденом, заснованим у ХVI столітті Святим Йоаном Божим, були отці боніфрати. Ченці у своїх шпиталях, опікувалися хворими і набули слави як знавці лікарських рослин, їхні осередки на Україні містилися у Львові та Луцьку. Декілька монастирів на Україні належали ордену паулінів, що в ХVIІ - ХVIІІ століттях переживав велике піднесення. На Ясній Горі в Ченстохові (Польща) вони були хранителями чудотворної ікони Матері Божої, так званої Чорної Мадонни. Тільки єдиний монастир у Львові мав орден театинців, які в 1664 році прибули сюди, щоб заопікуватися місцевою вірменсько-католицькою спільнотою.

На особливу увагу заслуговує діяльність ордену єзуїтів або Товариства Ісусового, який прибув на Україну, коли поряд з драматичним занепадом Православної Церкви помітний був загальний зріст протестантських течій. Ставлячи собі за мету поширювати в таких умовах католицизм, єзуїти перш за все звернули увагу на стан освіти. У 1582 році єзуїтів запросив до Львова місцевий архієпископ Йоан Дмитро Суліковський. Єзуїтські монастирі виникають і в інших українських містах: Луцьку, Кам'янці-Подільському, Вінниці, Фастові та інших. Разом з монастирями закладалися школи-колегії.

Хоча система освіти базувалася на європейському схоластичному методі з латинською мовою викладання, однак траплялися також випадки ведення єзуїтами "слов'янських шкіл", в яких також вчили по-українськи (так було в Луцьку). З єзуїтської академії виник перший на наших землях. Львівський Університет в 1661 році.

До тимчасової ліквідації ордену в 1773 році єзуїти тримали в своїх руках все шкільництво Речі Посполитої. Крім піднесення рівня науки, вони активно включалися до місіонерської праці; проводячи душпастирство в найбільш небезпечних умовах. Так, на початку XVII століття в українські степи регулярно висилялася єзуїтами missio ucrainensis для проголошення Слова Божого і уділення Святих Таїнств позбавленим релігійної опіки християнам. Значні заслуги має цей орден в справі укладення Берестейської унії. Натхненниками укладення міжцерковного поєднання, результатом якого стала Греко-Католицька (уніатська) церква, були монахи-єзуїти: Петро Скарга, Бенедикт Гербест і Антоніо Поссевіно. Справі зміцнення унії на Україні служила проведена єзуїтами реформа чернечого життя, яка фактично була заснуванням на нових началах греко-католицького ордену отців-василіан.

На ниві освіти відзначився також шкільний орден піярів, що мав монастирі у Львові, Межирічі Корецькому, Золочеві. Цей орден брав участь в прогресивному реформуванні шкільництва у середині XVIIІ століття. Окрему групу монаших спільнот становили отці комуніяни (від лат. Communio - спільнота) і отці місіонери. Завданням цих священичих об'єднань було підвищення душпастирського рівня духовенства і поглиблення релігійності віруючих шляхом проведення парафіяльних місій. Серед жіночих орденів, що діяли на Україні слід згадати про відповідники вже згадуваних чоловічих орденів. Це домініканки (Львів, Жовква), кармелітанки (Львів), кармелітанки босі (Львів), бернардинки (Дубно, Львів). Крім цього діяв жіночий орден бенедиктинок (Львів), а також сестер Святого Духа (Львів). Типово жіночими були ордени бригідок (Львів, Луцьк, Самбір, Сокаль) та шариток (Броди, Городок, Львів, Житомир).

На Закарпатті ще в середньовіччі спостерігається активний розвиток католицького чернечого життя. Одним з його осередків було м. Берегово. Першими в межах міста заснували свою обитель лицарі ордену тамплієрів, потім на їхньому місці поселився лицарський орден Святого Йоана. Жінка короля Лайоша Великого королева Єлизавета передала монастир отцям домініканцям. З її іменем пов'язане також заснування у берегові в 1370 році францисканської спільноти.

На перелом XІV-XV століть припадає заснування францисканського монастиря у Виноградові. Свої осередки на Закарпатті мали пустельники-паулінки. Їхні монастирі були у Виноградові, Тячеві, Кішбергу, Горянах.

Римо-католицькі чернечі ордени на протязі всієї своєї діяльності на Україні, вели активну будівничу діяльність. Практично, починаючи з другої половини ХІІ століття можна спостерігати значне пожвавлення католицького культового будівництва на території західних земель України.

Одною з перших таких споруд вважається закладений в 30-ті роки XVII столітті. Костьол місіонерів у Львові. Невеликих розмірів, збудований із цегли та каменю. Однонефний, в плані складається з прямокутного основного об'єму, більш вузької та видовженої напівкруглої апсиди та квадратного притвору. Двоскатний дах нефу утворює щипці на західному і східному фасадах. По обох сторонах притвору, по рівень карнизу, симетрично розташовані невеликі приміщення.

Храм відрізняється гармонійністю архітектурних форм та об'ємів, витриманий в пізньоренесансній манері, хоча, можна прослідкувати окремі готичні риси - стрільчастої форми вікна. Перекритий хрестовими склепіннями з розетками на перетині вузьких пучків в нефі. Відсутність на споруді пілястрів та інших членуючих елементів надає їй суворого вигляду. Єдиним декором є консольний фриз під масивним карнизом та профілюючі обрамлення стрільчатих вікон.

Іншим раннім пам'ятником монастирського будівництва на Львівщині є комплекс Францисканського монастиря у містечку Городок. Закладений, приблизно у XVI столітті (1419 рік). В його комплекс входять келії та костьол.

Костьол належить до пізньоренесансних споруд у периферійному варіанті. Це однонефна споруда з напівкруглою апсидою, та циліндричним перекриттям, декор на поверхні стін майже відсутній. Корпус келій - цегляна одноповерхова споруда, коридорної системи з прямокутним внутрішнім подвір'ям. Перекриття коридорів циліндричне з розпалубками, приміщення - хрестові та плоскі.

У 1390 році у Луцьку був заснований монастир отців домініканців. Спочатку він був дерев'яний. Перші кам'яні будівлі збудовані тільки на початку XVIIІ століття. На сьогоднішній день комплекс монастиря являє собою стильові риси як бароко так і раннього класицизму.

Іоана Хрестителя костьол XVI-XVII ст базилікального типу, тринефний з масивною баштою на західному фасаді. Збудований з каменю та цегли. Складається з квадратного у плані чотиристовпного основного об'єму, видовженого хору з граненою апсидою та квадратної башти. Між баштою і північним нефом прибудована напівкругла башта з кам'яними сходами, яка веде на хори та верхні поверхні. Стіни укріпленні контрфорсами. Неф та хор перекриті одним дахом, чотириярусна башта (четвертий ярус восьмигранний) завершена куполом з ліхтарем.

Храм споруджувався в два етапи. До першого відноситься хор та бічне приміщення, до другого основний тринефний об'єм. В архітектурі ранньої частини, яка датується 1530 - 1565 роки збереглися елементи готики. До них належать зірчасті склепіння хору з камінними нервюрами, стрільчасті вікна та арки, готичні двері бокового приміщення, яке перекрите циліндричним склепінням. До цього ж періоду відноситься і ліплений декор на склепінні головного нефу.

Притвор перекритий циліндричним склепінням, другий ярус башти на рівні хору - хрестовим.

Історично склалося так, що будівництво католицьких костьолів і монастирів на теренах центральної та центрально-східної України тісно пов'язані з діяльністю монаших місіонерських орденів. Саме місіонерами-домініканцями був збудований перший собор Святого Миколая на Подолі у Києві. В 1623 році монахи-францисканці отримали від родини Сулімовських ланку землі між містом і замком на правому березі Дніпра, де збудували монастир та церкву в ім'я Успіня пресвятої Діви Марії. На жаль, цей осередок християнства був знищений козаками в 1648 році. На початку XVII століття францисканці з'явилися ще в декількох містечках Київської єпархії, де також збудували свої храми. Після 1643 року в місті Батурині з'явилася єпископська резиденція та костьол в ім'я Святого Варфоломія, спалений козаками в 1648 році.

У 1635 році князь Ярема Вишневецький запросив францисканців до свого міста Лубни, де на його кошти був збудований монастир на храм в ім'я св. Михайла, де збереглася чудотворна ікона Божої матері. В 1648 році костел було знищено. В 1638 році послідовники святого Франциска прибули до Фастова, де їм було віддано єпископом Соколовським монастир і костьол. Невдовзі при монастирі був відкритий колегіум. В 1648 році війська Богдана Хмельницького пограбували і спалили костьол і учбовий заклад.

Наприкінці XVIIІ століття з'явилися представники ордену капуцинів. Перший свій храм вони побудували в містечку Брусилів близько 1790 року, де зберігалася чудодійна ікона Божої Матері. Другий храм монахи збудували у Старокостянтинові в ім'я Іоанна Христителя.

Великий вклад у храмове будівництво зробили монахи ордену кармелітів "босих". Ще на початку XVII століття в 1627 році вони оселилися в місті Бердичеві в замку-фортеці на правому високому березі ріки Гнилоп'яті. В 1634 році монахи збудували "нижній" підземний костьол в ім'я Пресвятої Діви Марії. Поступово розширяється площа укріплень, монастирські споруди оточуються валом та ровом. Але не зважаючи на ці заходи безпеки в 1648 році фортеця була взята військами Богдана Хмельницького. В 1687 році через, часті набіги, кармеліти змушені покинути укріплення, і виїхати за межі України. Повернулися місіонери лише в 1717 році і залишилися в місті як здавалося назавжди. Старі стіни фортеці ремонтуються, посилюється артилерія, збільшується гарнізон. В 1739 році розпочинається будівництво великого надземного костьолу. Для потреб будівництва в сусідньому селі Бистрик були збудовані великі цегляні заводи, а з Поділля привозився камінь.

Для будівництва були запрошені архітектор та інженер Ян де Вітт, та архітектор Григорій Тарнавський. Після закінчень храм був розписаний італійським художником В. Фредиріче. В 1799 році храм був реконструйований, дах накрили мідними пластинами. Значні реставраційні роботи проводились в 1810-1816 роках.

Споруда храму представляє собою тринефну, шестистовпну, однокупольну базиліку з трансептом в стилі бароко. Головний вхід вирішений у вигляді широких напівкруглих в плані сходів. В оздобленні фасадів використаний коринфський ордер. Інтер'єр костьолу багато прикрашений мармуром, позолотою,. Різьбленням по дереву та фресками. В ньому домінує високий відкритий підкупольний простір.

"Нижній" костьол заглиблений в землю і представляє собою тринефний, шестистовпний, склепінчастий зал з окремими камерами-криптами.

До костьолу приєднаний цегляний з додаванням каменю, двоповерховий корпус келій з двома триярусними баштами-дзвіницями симетрично розташованими по обом сторонам фасаду споруди. Келії прямокутні за планом з величезним замкнутим внутрішнім двором, в якому знаходився невеликий монастирський сад. Внутрішнє планування коридорне з одностороннім розташуванням приміщень. Фасади, які входять в внутрішній двір ритмічно розділені двома ярусами вікон з напівциркульними склепіннями. В корпусі розташовані келії, ризниця, трапезна, бібліотека, шпиталь та кухня.

Існував ще один корпус монастиря, вхідний, який зберігся частково. Збудований у другій половині XVIIІ століття, під час укріплення і розширення фортеці і слугував головним воротам монастиря. В цілях збільшення воріт розміщувалися великі подвійні чавунні ворота.

Трохи раніший пам'ятник католицької храмової архітектури можемо розглянути в селі Стара Котельня (Житомирська область). Це костьол Антонія Падуанського, будівництво якого завершено в 1786 році. Храм знаходиться на схід від давньоруського городища біля засипаного оборонного рову.

Костьол в стилі бароко представляє собою цегляну, тринефну, чотиристопну базиліку з п'ятигранним пресбітерієм та прямокутними сакристіями, з гвинтовими дерев'яними сходами (такі самі гвинтові сходи по бокам головного входу ведуть хори). Центральний неф перекритий напівциркулярними склепіннями. Фасади прикрашені спареними пілястрами іонічного ордену та гірляндами в капітелях, арка головного входу фланкірована тосканськими колонками. Споруд опоясує розвинутий багато профільний карниз.

Костьол огороджений цегляною огорожею з ворітьми та трьох пролітною дзвіницею.

Заснований у 1624 році Домініканський монастир, також ,спочатку входив до складу оборонного комплексу Мури, оточеного товстими стінами з бійницями та кутовими баштами займав північно-західну частину. Споруди монастиря спочатку були дерев'яними, а в 1760 році на їх місці був збудований цегляний костьол з келіями. Пам'ятник складається з костьолу, які примикають до нього келій та оборонної стіни з кутовою баштою.

Костьол цегляний, в плані прямокутний, тринефний, шестистовпний з прямокутними сакристіями. До нього прилягають келії. Фасади костьолу та келій вирішені в стилі бароко. В інтер'єрі збереглися фрагменти настінного живопису XVIIІ століття. Перекриття напівциркульне з розпалубками. На хори ведуть гвинтові сходи. Під приміщенням знаходяться крипта.

Келії збудовані близько 1765 року, цегляні, подібні у плані, двоповерхові, разом з костьолом утворюють внутрішнє подвір'я. Північні фасади келій завершені арочними фронтонами. Внутрішнє планування коридорне з одностороннім розміщенням кімнат. В келіях перекриття плоске балочне, в коридорах - напівциркульні склепіння з розпалубками. Башта і стіни носять оборонний характер. Стіни оснащені бійницями, башта - цегляна квадратна у плані споруда з заокругленими кутами, на високому розширюючомуся цоколі укріплена контрфорсами, перекрита напівциркульним склепінням.

Єзуїтський монастир у Вінниці збудований 1610 - 1617 роках. В комплекс входять костьол, колегіум келії. Костьол в стилі бароко, цегляний, прямокутний в плані, з баштою-каплицею на південному фасаді, тринефний, восьмистовпний, з криптою. На жаль, після пожежі 1778 року споруда була пристосована під гімназію в результаті чого був видозмінений головний фасад.

Колегіум - цегляна двоповерхова П-подібна в плані споруда з несиметричними бічними крилами. Південна його стіна укріплена контрфорсами. Фасади в стилі бароко. Північний завершується фігурним фронтоном прикрашеним декоративними вазами.

Перші згадки про костьоли на Волині належать до ХV століття. Найдавніші з них збудовані у ХV-ХVI століттях - невеликі за розмірами будівлі, котрі за об'ємно - просторовою структурою можна класифікувати як однонавні безверхі храми. Апсида, як правило, напівциркульна у плані, рідше - прямокутна, з одним або двома симетрично розміщеними приміщеннями різниці та паламарні.

Всі давні костьоли Волині були орієнтовані на схід. У храмах ХVIІ- ХVIІІ століттях цей канон досить часто порушувався в залежності від містобудівельної ситуації, форми ділянки забудови та інших факторів.

Протягом ХVIІ століття число костьолів збільшується у порівнянні з попереднім часом.

Найбільш поширеною об'ємно-просторовою схемою монастирських, колегіальних та кафедральних костьолів були тринефні базиліки з трансептом або без нього та двома баштами у західній частині храму, котрі завершували бічні членування нартексу. Вівтарям та навам відповідали напівциркульні апсиди.

З цієї великої групи за основними особливостями розміщення башт відносно площини фасадів та за формою головного фасаду у плані можна відмітити кілька підгруп.

В одну з них входять костьоли з двома фланкуючими баштами на західному фасаді, причому башти виступають з площини фасадів не більш як на половину своєї ширини, а західний фасад у плані прямолінійний.

Найбільш раннім храмом, який відповідає цим критеріям, є величина первісно барочна будівля КОСТЬОЛУ СВ. ПЕТРА І ПАВЛА МОНАСТИРЯ ЄЗУЇТІВ у місті Луцьку, яка найповніше відповідає римському храму Іль Джезу. Будівництво було розпочате ще у 1604 році. У 1616-1620 роках воно продовжилось під керівництвом італійського архітектора єзуїта Джакомо Бріано. Протягом XVII - XVIII століттях та ХІХ столітті костьол та монастир неодноразово зазнавали руйнувань, пожеж та відбудов у таких значних об'ємах, що відновлювальні роботи тривали по кілька років, а участь в них брала велика кількість архітекторів, мулярів та інших фахівців. У 1620-1632 роках та у 1650-1665 роках тут працював Мацей Маік; у 1646 році - Бенедикт Моллі; у 1692-1694 роках та у 1697-1700 роках - Войцех Глазовіч; у 1729 - 1730 роках - павло Гіжицький; у 1765-1766 роках та у 1783 - 1784 роках - Міхал Соболевський; у 1781 році - Йозеф Умінський.

Петропавлівський костьол у Луцьку - тринефна восьмистовпна базиліка з трансептом та куполом над геометричним центром нефу. Башти західного фасаду в четвертому ярусі мають ідентичну циліндричну форму; в нижніх ярусах плани їх різні: східна - восьмигранна, західна - квадратна. Головний фасад має чітку двоярусну композицію; його членують пілястри, карнизи, ніші. Другий ярус відповідає ширині центрального нефу; його увінчує трикутний фронтон, в тимпан якого вписано сегментну арку.

Особливість планувально-просторової структури костьолу-влаштування критого обходу зовні бічних нефів, які сполучаються з нартексом та з бічними приміщеннями тридільної вівтарної частини. Первісно він мав вигляд високої відкритої аркади.

До цієї групи належить КОСТЬОЛ СВ. АНТОНІЯ колишнього монастиря ордена піарів у селі Великі Межиричі (Корецькі) в Рівненській області, збудований у 1702-1725 роках за проектом архітектора В. Ленартовича. Головний (південний) фасад будівлі, який замикає перспективу однієї з центральних вулиць цього населеного пункту, фланкують дві квадратні у плані башти; вони на два яруси підносяться над високим основним об'ємом костьолу. Між баштами вкомпоновано фронтон примхливої форми.

За планувально-просторовою структурою костьол у Великих Межиричах - тринефна чотиристовпна базиліка. До центрального нефу примикають рівні йому за висотою бічні. Опорним елементом тут служать масивні пілони складної форми у плані. На пілони спираються подвійні підпружні арки, які несуть циліндричне склепіння з розпалубками. Ця система бере початок з часів античності, продовжуючи традицію римських базилік.

До "баштової" групи можна також віднести КОСТЬОЛ СВ. ВІТАЛІСА монастиря єзуїтів у місті Острозі. Будівництво було розпочате ще у 1626 році за проектом невідомого автора. У 1631-1632 роках на запрошення фундаторки єзуїтського костьолу Анни Ходкевич будівництво продовжує Джакомо Бріано. Невдовзі його було відкликано до Італії. З 1634 році місце Бріано посів Бенедикт Моллі. В Острозі він запропонував новий проект і його втілював до 1648 році. Під час визвольної війни (1648-1654 роках) у 1649 році костьол був спалений. Анна Алоїза Ходкевич намагалась відновити споруду. Вона знову звертається до Бенедикта Моллі. Відремонтований костьол простояв до 1821 року і був знищений пожежею.

Острозький костьол Святого Віталіса являв тринерфну шестистовпну базиліку з однією напівциркульною в плані апсидою. Центральний та бічні нефи в плані було перекрито системою підпружних арок та хрещатих склепінь. Головний фасад мав типову для барокових костьолів композицію. Його членували підлястри коринфського ордеру, а високий триярусний фронтон, також оздоблений пілястрами, карнизами та кам'яними вазами, фланкували дві двоярусні башти.

Всі названі храми відрізняються висотою та кількістю ярусів у баштах, формою фронтонів, вкомпонованих між баштами, які акцентують центральну вісь головного фасаду, формою башт у плані, пластичним оздобленням головного фасаду та іншими деталями, але принципово композиційна схема західної частини будівлі залишається майже однаковою.

Меншого поширення набули костьоли XVII - XVIII століть, де композиція західної частини споруди є такою, де фланкуючі башти зовсім не виступають з площини фасадів або навіть трохи заглиблені відносно однієї з них.

Прикладом першого варіанту слід назвати бароковий КОСТЬОЛ СВ. ТРІЙЦІ (колегіальний) у місті Олика Волинської області, збудований у 1635-1640 роках за проектом італійських архітекторів Б. Моллі та Я. Маліверна.

Це велика за розмірами (36х19 м) тринерфна восьмистовпна базиліка з нартексом, рівноширокою центральному нефові напівкруглою апсидою та хором - просторим критим обходом навколо апсиди. В основу вирішення головного фасаду покладено схему фасаду церкви Іль Джезу. Нижній ярус фасаду оздоблено пілястрами коринфського ордену і завершено антамблементом. Верхній ярус фасаду, рівний за шириною центральному нефові, розчленовано пілястрами меншого масштабу; в центрі його вміщено велике ліпне панно. Завершує фасад трикутний фронтон. Фланкуючі башти-дзвіниці, як окремо визначені об'єми, з'являються лише на рівні верхнього ярусу. Вони мають вигляд квадратних у плані одноярусних об'ємів, що гармонійно пов'язані з членуванням фасаду. Кожна грань башт прорізана наскрізним великим отвором. Завершують башти невисокі чотиригранні намети з ліхтариками.

Другий варіант - заглиблення башт відносно одного з фасадів - відображено з композиції головного фасаду КОСТЬОЛУ СВЯТИХ ІОАКИМА ТА АННИ у місті Володимирі-Волинському (1752 рік). У цій тринефній двостовпній пізньобароковій базиліці фланкуючі башти-дзвіниці "відступають" від площини головного фасаду в даному випадку завершують фронтони різних модифікацій.

Одним з ранніх прикладів такого типу є КОСТЬОЛ СВЯТОГО ЙОСИПА колишнього монастиря кармеліток у місті Дубно (1660 року). Головний фасад цієї тринефної чотиристовпної ранньобарокової базиліки було вирішено у простих логічних формах ордерної системи (оздоблення фасаду знищено у 1960-1970 роках). Розвинений карниз ділив фасад на два яруси; розміщення пілястр відповідало внутрішній тринефній структурі. Другий ярус фасаду, рівний за шириною центральному нефові, увінчував трикутний фронтон; плавна крива з'єднувала його з кутами фасаду. До цієї ж групи належить КОСТЬОЛ МОНАСТИРЯ КАПУЦИНІВ у місті Острозі, збудований у 1758 році за проектом придворного архітектора князів Сангушко - італійця Павла Антоніо Фонтана. Немає сумніву в тому, що первісно костьол, особливо його головний фасад, мав типове пізньобарочне пишне оздоблення. На жаль, воно було спрощене, майже повністю знищене під час перетворення костьолу на православну церкву в 1867 році і зараз залишились лише убогі сліди його декору. Головний фасад храму поділено карнизом на два яруси; плоскі лопатки, котрі членують фасад, відповідають внутрішній тринефній структурі. Вхід головного фасаду підкреслює головну вісь та велика ніша над входом прикрашена профільованим обрамленням. Центральну частину другого ярусу фасаду завершує простий трикутний фронтон, а кути його підкреслені двома невисокими обелісками на стовпчиках квадратного січення.

Без детальних досліджень неможливо встановити, наскільки спотворено первісний вигляд костьолу, однак враховуючи ім'я автора - Фонтана, безперечно, він належав до найбільш визначних барокових споруд Рівненщини і Волині в цілому.

До другої половини XVIIІ століття належить АНСАМБЛЬ ЄЗУЇТСЬКОГО КОЛЕГІУМУ (Тернопільської області) у місті Кременці (1731-1743 роках). Основу ансамблю становить великий базилікально-хрестовокупольний за своєю системою костьол із заокругленими виступами на фасадах стін трансепту.

Центральний підкупольний простір перекритий великими півсферичним куполом на восьмигранному барабані. Бокові нефи поділено на окремі просторові осередки - капели. Східний фасад розчленований пілястрами іонійського ордера з карнизами складного профілю, розкрепованими по першому і другому поверхах. Фасад вінчають невеликий розірваний фронтон і дві бокові башти-дзвіниці, які завершуються пірамідальними верхами. Справа і зліва до будівлі примикають крила корпусів колегіуму, що утворюють перед костьолом парадний двір з терасою. На кутах корпусів поставлені восьмикутні у плані вежі, композиційно пов'язані з будівництвом костьолу.

В архітектурі кременецького ансамблю відчутно позначився вплив архітектури західноєвропейського бароко. Це виявилось у трактуванні силуетів башт і особливостях вирішення внутрішнього простору.

Динаміка та багатство архітектурних форм, внутрішня пружність та витонченість деталей, які характеризують пізньобарочні будівлі Європи, притаманні значною мірою групі костьолів, збудованих на Волині у другій половині XVIII столітті. Найбільш виразно особливості архітектури цього періоду відбились у будівлях костьолів з двома фланкуючими баштами або без них, але зі складною у плані криволінійною площиною головного фасаду.

Найраннішим серед них є КОСТЬОЛ МОНАСТИРЯ ДОМІНІКАНЦІВ у селі Старий Чорторийськ, створений у 1741 році за проектом архітектора П. Гіжицького. Це тринефна восьмистовпна базиліка з нартексом і розвиненим трансептом. Основний стилістичний акцент зосереджено на композиції головного фасаду. Площина його у нижньому ярусі має складну форму у плані: центральний та бічні нефи відображено трьома сегментно увігнутими кривими. Разом з розвиненими карнизами, пілястрами, обрамленням вікон створюється насичене пластичне оздоблення фасаду.

Можна прослідкувати певну еволюцію, зміну акцентів на складових частинах головного фасаду. Башти дзвіниці з домінуючих об'ємів у костьолах попереднього періоду в даному випадку перетворились на другорядні рудиментарні елементи. Вони низькі, одноярусні, виконують підпорядковану роль у загальній структурі головного фасаду. Натомість фронтон, котрий раніше доповнював композицію, розвинувся, перетворився на основний елемент його оздоблення. Він "розірваний", тридільний, причому бічні "крила" повернуті під кутом до площини фасаду, розміщені набагато нижче центральної частини.

Найвизначнішим зразком архітектури бароко на Волині є ПАРАФІЯЛЬНИЙ КОСТЬОЛ РІЗДВА БОГОРОДИЦІ в селі Новий Загорів (Воля Загоровська), збудований у 1780 році. Як і в інших пізньобарокових храмах, засоби архітектурної виразності сконцентровані на головному (західному) фасаді. Центральна його частина, яка відповідає центральному нефові цієї тринефної чотиристовпної базиліки, по всій висоті у плані опукла. М'яко заокруглені кути головного фасаду в нижньому ярусі ще пом'якшені пучками пілястр. Композицію фасаду істотно доповнюють розвинені масивні, пластично довершені волюти, які фланкують центральну частину другого ярусу фасаду. Другий ярус також завершує антаблемент, центр його увінчує фронтон химерної форми, а кути - кам'яні барочні вази.

Можна припустити, що пишний пізньобарочний фронтон первісно увінчував центральну частину головного фасаду КОСТЬОЛУ МОНАСТИРЯ БЕРНАРДИНЦІВ у місті Луцьку, збудованого у 1752-1755 роках за проектом П. Гіжицького. Будівля являє собою велику за розмірами (58х28 м) тринефну восьмистовпну базиліку з вузьким нартексом, трансептом, тридільною вівтарною частиною та сакристєю.

Перетворення костьолу на православну церкву викликало капітальну перебудову, яка проводилась у 1876-1880 роках: над перетином центрального нефу і трансепту зведено купол, а над другим ярусом головного фасаду - одноярусну дзвіниць, також перекриту куполом.

Приєднання Волині до російської імперії після другого та третього поділів Польщі (1793, 1795 роках) ознаменувалось закриттям переважної більшості католицьких костьолів та скасуванням монастирів. Їх маєтки та будівлі було передано у відання православної церкви. Католицькі храми перебудовуються.

Таким чином, в архітектурі XV - XVIII століть важливим фактором залишається оборонний. Поширюється будівництво монастирів-фортець, які крім охоронного набувають і культурно-освітнього значення. Вони стають важливими осередками, в який накопичується духовні і матеріальні багатства. Тут відкриваються школи, друкарні, бібліотеки, лікарні, розгортається боротьба проти католицизму, який у XVII - XVIII століттях особливо посилив свій вплив. Католицькі ордени та магнати проводять будівництво костьолів та кляшторів. У XVIII столітті посилюється вплив форм і композиційних прийомів архітектури костьолів і на православні споруди.

3.2 Бароко на Україні

Витоки архітектури бароко беруть свій початок в зодчестві пізнього Ренесансу. У творчості таких майстрів як Палладіо та Віньола, що намагалися продовжити та розвинути класичні традиції, але в найбільшій мірі - в творчості Мікеланджело який рішуче виступав проти класичних загальновизнаних норм, поступово формуються принципи, спираючись на які майстри другої половини XVI століття заклали основи архітектури бароко. Відхід від гармонійних взірців Високого Відродження до більш піднесеного, героїзованого образу, введення в архітектуру яскраво вираженого емоційного начала, зростання елементів репрезентивності в палацових та культових спорудах, ускладнення і динамізація просторової композиції, підвищено пластичне трактування архітектурних мас та форм - всі ці принципи, що зародилися в зодчестві пізнього Відродження, набули в результаті, найбільшого розвитку в архітектурі бароко.

Процес зародження та розвитку принципів бароко знайшов своє найбільш повне і послідовне втілення в архітектурі Риму XVI- поч. XVII століть.

Нові громадські задачі, що виникли перед майстрами римського зодчества пізнього Відродження, визначали характер трактування різноманітних типів світських і культових споруд. Палаццо і вілли в якості житла визначного сановника чи магната, розраховані на численну свиту, пишні прийоми та святкування, відтепер компонуються як цілісні ансамблі, в свою чергу є елементами міського або палацово-паркового ансамблю. Таким є наприклад, перший взірець палацу нового типу - палаццо Фаркезе; такими ж є два шедеври Віньоли - вілла папи Юлія ІІІ та замок Капрарола.

Особливо яскраво наростання барочних тенденцій відобразилось в одному з пізніх творах Виньоли - проект першого єзуїтського храму - церкви Іль Джезу у Римі, який став взірцем для храмових споруд у всіх католицьких країнах. Зовнішня об'ємна композиція храму втрачає свою цілісність. Віньола різко виділяє головний фасад (власне барочні ознаки були підсилені в його остаточному варіанті архітектором Джакомо делла Порта) як основний, найбільш визначний елемент об'ємної композиції і розчленовує його у відповідності не стільки зі структурою внутрішнього простору, скільки з масштабом вулиці - прийом, який має велике містобудівне значення. Така композиційна побудова зовнішніх об'ємів храму стала згодом традиційною в архітектурі бароко.

Новаторство Віньоли полягало також в прагненні максимального об'єднання простору інтер'єра храму. Поділ на нефи, по суті, зникає: центральний неф сильно розширюється, трансепт, що має незначні бічні виступи, зливається з ним, бічні нефи замінюються двома рядами невеликих капелл, в результаті чого підкупольний простір разом з вівтарною частиною стає домінуючим в інтер'єрі.

Ці особливості надають єзуїтському храму патетичних рис, які протирічать життєстверджуючому гуманістичному ідеалу втіленому в центричних та базилікальних культових спорудах Високого Відродження.

Одним з перших архітекторів нового стилю був К. Мадерна (1556 - 1629) котрому доручили добудувати собор Святого Петра у Римі. Продовжувачем його справи став знаменитий скульптор Д. Л. Берніні (1598 - 1680 роки) котрий прославився вже своїм проектом головного вівтаря в соборі Святого Петра, розташованого в центрі величезного внутрішнього простору собору, під куполом, який створив Мікеланджело. Згідно з проектом Берніні, над вівтарем виросла ціла споруда, величезні двадцятишестиметрові бронзові колони, що підтримують розкішний балдахін. Згодом цей прийом з успіхом використовували барокові архітектори по всій Європі в тому числі і в католицьких храмах України.

Берніні є автором блискуче вирішеної колонади, що по овалу окреслює площу перед собором Святого Петра. За допомогою прийому ілюзорної перспективи, вже раніше використаної ним при створенні Царських сходів у Ватикані, собор здалеку здається меншим, ніж насправді є, довго залишається одного й того ж розміру, а потім раптово "виростає" до величезних розмірів.

В цілому, стиль бароко переймає ренесансну техніку будування. Часто використовується цегла та штукатурка. Зазвичай, товстим шаром штукатурки вкривається масивна стіна, викладена з цегли та каменю. Поверхня стін ззовні і зсередини багато прикрашена архітектурними деталями, виконаними з того ж таки матеріалу.

Досвідчені майстри - штукатури створюють багату палітру архітектурних барочних форм та деталей, тому архітектура бароко інколи також називають "штукатурною архітектурою".

Важливим засобом організації простору знову стає склепіння, але вже в новому осмисленні. Барочні простори перекриті різноманітними типами склепінь: замкнутими, вітрильними, хрестовим та куполом. Але дуже часто зустрічаються й нові типи склепінь, які утворюються складними склепінчастими перетинами, котрі могли споруджувати тільки досвідчені будівничі.

У стилю бароко існує два направлення. Розвиток архітектури в сторону все більшої складності об'ємів і просторів, взаємоперетину різноманітних геометричних форм. Ефект впливу на глядача досягається чергуванням різноманітних вигнутих і увігнутих ліній, округлих форм, звивистих ліній і площин, назріванням напруги, створенням багатої гри світлотіней, кольорових контрастів, активним використанням живопису та скульптури.

Ілюзія руху простору та форми є ознакою, так званого радикального направлення в бароко. Одночасно з ним свій розвиток одержує і бароко класичного направлення.

Класичне направлення походить із традицій ренесансу, ідеї якого розвиваються теоретично та практично. Не дивлячись на відмінності, обидва направлення єдині в намаганні створити величезні простори, що мають потужний вплив на людські почуття та емоції.

На протязі XVII та XVIIІ століть направлення існують паралельно, з деякою перевагою одного чи іншого в окремих країнах. Одним із найяскравіших представників динамічного бароко був Ф. Бороміні (1599 - 1667 роки), винахідливий архітектор, сучасник і художній противник Берніні. На основі складних планувальних рішень він формує складну просторову систему, створення якої, власне, і представляло собою виникнення нового динамічного направлення. Вершинами творчості Бороміні є університетська церква Сан Іво в Римі. Бороміні збагатив барокову архітектуру багатьма оригінальними ідеями.

Динамічне бароко відносно швидко досягає вершини свого розвитку і вже в кінці XVII століття приходить у Римі в занепад. Центр динамічного бароко переходить на північ Італії.

Північна Італія як центр динамічного бароко кінця XVII століття дала світу неперевершені взірці цього стилю у архітектурі церкви Сен Лоренцо (1666 рік) і Палаццо Каріньяно в Турині. Ці споруди були спроектовані знаменитим туринським архітектором 70-х років XVII століття Г. Гваріні (1624 - 1683 роки). Із Італії бароко розповсюджується по всій Європі, де проіснувало на протязі тривалого часу, аж до половини XVIIІ століття, причому в обох напрямах. Динамічний напрям став поширеним у Австрії, в Баварії та чеських землях. Помірний напрям панував у Франції, Німеччині та Англії.


Подобные документы

  • Розвиток українського національного архітектурного стилю у культовій архітектурі XVII-ХІХ ст. Взаємопроникнення та неподільність дерев’яної та мурованої архітектури. Загальні типологічні риси храмів України. Мурована культова архітектура Запоріжжя.

    курсовая работа [46,2 K], добавлен 28.10.2014

  • Новий стиль у храмовій архітектурі - московське бароко. Поліхромія фасадів, стіни, забарвлені в сині, червоні, жовті і зелені кольори як специфічна національна особливість архітектури бароко в середині XVIII ст. Передумови появи і розвитку класицизму.

    курсовая работа [57,6 K], добавлен 06.11.2009

  • Аналіз історичних умов для виникнення архітектурних стилів. Визначення причин появи нових стильових особливостей архітектури Слобожанщини ХVII-XVIII століть. Закономірності формування містобудівних систем. Огляд проблем реставрації архітектурних споруд.

    курсовая работа [49,4 K], добавлен 24.06.2013

  • Розвиток архітектури на Україні в XVII ст. Проникнення в будівництво національних, народних рис. Новий напрям у мистецтві цілої Європи — стиль бароко. Самобутністс барокових споруд на землях Гетьманщини, Слобідської України за часів гетьмана Івана Мазепи.

    реферат [51,0 K], добавлен 30.01.2010

  • Історія виникнення традицій романського стилю XI-XIII ст. Принципи зведення храмів, монастирських комплексів та укріплених замків феодалів в епоху раннього Середньовіччя. Ознайомлення із архітектурними пам'ятниками романського стилю в Франції і Німеччині.

    реферат [34,3 K], добавлен 13.10.2010

  • Конструкційно-технологічні особливості російської архітектури і мистецтва другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Модерн і національний романтизм в Росії; творчі художні об’єднання; етнографізм, "новоруський стиль"; стилізаторство, історизм, еклектика.

    курсовая работа [43,1 K], добавлен 04.05.2012

  • Історична довідка про розвиток архітектури в Україні. Якісна оцінка рівню архітектурних споруд, опис архітектури споруд доби християнства. Розвиток системи хрестово-купольного храму. Внутрішнє убрання храмів, опис будівель, що збереглися до наших днів.

    реферат [20,3 K], добавлен 18.05.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.