Особливості розвитку архітектури Європи в XI–XV ст.

Для зведення цих монументальних будівель використовували місцевий природний камінь, а в північній Німеччині, Польщі, Нідерландах, деяких районах Ломбардії і південної Франції - також і цеглу. Із каміння викладалися не лише стіни, але й тонкі колони, склепіння й усі інші елементи будівель, крім того, з каменю висікали узорчасті віконні рами і різноманітні художні деталі. Покрівельним матеріалом служили шифер або випалена черепиця. Для зведення конструкцій дахів використовувалося дерево.

Слід відмітити також використання металу і скла. Окрім широкого будівельного застосування (цвяхи, анкери, скоби і т. п.) в XIII-XIV ст. ст. метал використовується в декоративних цілях (решітки, шпилі, флюгери і т. п.). Зі свинцю, окрім покрівлі й прокладок у швах кам`яної кладки, почали робити рами вітражів, а також різні накладні прикраси. Збільшилось і виробництво листового скла для заповнення колосальних вікон готичних будівель. Почалося виготовлення скла крупних розмірів [17, с. 89-90].

Для готичної архітектури, також як і для романської, існує карта, на якій об'єднуються родинні пам'ятки в свого роду генеалогічне дерево. Якщо порівняти дану карту з картою поширення романського мистецтва, то побачимо зовсім різне розташування центрів архітектурної діяльності. Окинувши поглядом великі пам'ятники готичної архітектури, споруджені в XII ст., то побачимо, що вони групуються навколо загального центру - центру виникнення політичної влади. Окремі елементи можуть бути місцевого походження, але поштовх до їх розвитку завжди виходить з центру.

Вплив готичного мистецтва в тих областях, де існувала романська архітектура, виражається двояко: або в занесенні нових типів, або у злитті нових принципів з місцевими традиціями. Поворот до готики почався з архітектури і вже потім поширювався на скульптуру та живопис. Архітектура незмінно залишалася основою середньовічного синтезу мистецтв. Якщо порівняти типові зрілі споруди романського стилю і готики, то здається, що вони протилежні: одне - втілення масивності, інше - легкості. Собори і ратуші зводилися на замовлення міських комун. Будувалися і добудовувалися вони довго - десятиліттями, а то й століттями. Все в цілому образотворче оздоблення готичних соборів, включаючи статуї, рельєфи, вітражі та вівтарний живопис, мислилося як своєрідна енциклопедія середньовічних знань, звичайно, підлеглих богослов'я.

Пластика вростала в структуру будови храму і збагачувала його художній образ. Сотні, тисячі, іноді десятки тисяч скульптурних композицій, окремих статуй прикрашали готичний храм усередині й особливо ззовні. Хоч у готиці використовується рельєф, та головний її скульптурний жанр - статуя. Готичні скульптурні композиції ясніше й реалістичніше розкривають сюжети, більше пов'язані між собою, а головне, влучніше й людяніше передають внутрішній стан віруючих.

Готичний стиль був характерним не лише для церковної архітектури. Міські ремісники, до рук яких переходить будівництво соборів, використовували своє мистецтво й у спорудженні цивільних будівель. Поряд із собором, що втілював ідею панування феодальної ідеології, виростали розкішні середньовічні ратуші, де засідала міська рада. Їхні архітектурні форми відобразили зростання соціальної самосвідомості міського бюргерства, його значення в житті суспільства й багатство. Ратуші Флоренції, Брюгге, Брюсселя, Лувена та інших міст Європи збереглися як прекрасні пам'ятки світської готики [21, с. 266-267].

Між романським та готичним стилями немає хронологічної межі. ХІІ століття - золоте століття романського мистецтва - ознаменувалось також народженням нових конструктивних та художніх форм, що поклало початок готики. В той час, коли в багатьох областях Західної Європи ще продовжувався розвиток романського стилю, в північній Франції вже досягла повної зрілості готика.

Архітектура XIV-XV ст. характеризується пануванням витонченої так званої «полум'яної» готики в більшості країн Європи. Не зважаючи на більшу єдність готичного стилю, він мав свої особливості в різних країнах. Франція відрізнялась класичною готикою, основні риси якої є чіткі конструкції, яскраві вітражі, багатий декор, гармонія та відповідність пропорцій. Для німецької готики характерні особливо помітна спрямованість вгору і відсутність багатого зовнішнього декору: скульптури знаходяться в основному всередині і відрізняються поєднанням грубого реалізму з містичною екзальтацією. Англія ознаменувалась розтягнутими в довжину соборами, що відрізнялися великими розмірами і масивністю, скульптурна декорація майже повністю відсутня. Розвивається також цивільна архітектура [15, с. 431].

2.2 Основний осередок архітектурної діяльності готичного стилю з новими принципами місцевих традицій

У Німеччині через тривалу боротьбу між імператором і папою руйнується єдність держави і церкви. Князі підсилюють свою владу, духовна та політична першість Німеччини поступово розвалюється під час правління останніх представників династії Штауфенів і закінчується в період міжцарів'я після смерті Фрідріха ІІ. У результаті розпадається і культурна єдність Європи. Але через сотню років при Карлі IV ситуація знову нормалізується, однак розквіт культури обмежується тепер національною територією [19, с. 147].

Характерною рисою німецької готики є використання деяких принципів романської архітектури: простий план, помірна кількість прикрас на зовнішніх стінах, гладкі двосхилі дахи. Собор у Кельні (ХІІІ - ХІХ ст.) (додаток С) - характерна для німецької готики споруда. Значний внесок у готичну архітектуру зробили також Італія, Англія, Чехія, Австрія.

Готичний собор був справжнім утіленням поетичної мрії про Божий град, символом небесного Єрусалима на землі. Його струнка архітектурна краса, таємниче мерехтіння вітражів, розкішне скульптурне оздоблення й коштовність інтер'єру були спрямовані до однієї мети - поетизації літургії. Зовнішня пишність повинна була йти рука об руку з внутрішньою чистотою, і тому всі види мистецтва - і сяючі в грандіозних вікнах кольорові вітражі, і розставлена по порталах скульптура, і численні рельєфи - були покликані направляти людину до внутрішньої чистоти помислів, виховувати її і керувати її духовним світом [17, с. 6].

Собори є справжніми середньовічними енциклопедіями, де в струнку систему об'єднані всі уявлення епохи. Ця енциклопедія включає центральні сцени Нового і Старого Завітів, алегоричні образи тріумфу чесноти над пороком. Вона містила середньовічний календар - знаки Зодіаку й сцени праці залежно від пори року, і усе, що було чи повинно було б бути відомо людині про життя і її місце в цьому світі. Іспанія роздроблена на кілька королівських будинків, до того ж частина її як і раніше знаходиться під владою арабів.

Розширення французької коронної землі змушує Англію вести протягом більше двох століть війни, пов'язані з її домаганням на спадщину у Франції. У внутрішньополітичному відношенні країна прагне до створення демократії в її ранній формі (Велика Хартія вольностей від 1215 р., освіта парламенту в 1275 і 1295 рр.). Нова зірка сходить над Францією. Зусилля Капетингів задля досягнення політичної єдності країни, які не давали жодних відчутних результатів аж до XІІ ст., в XІІІ ст. увінчалися нарешті успіхом. У 1214 р. Філіп ІІ Август одержав в битві при Бувіне перемогу над англійцями і їх німецьким союзником Оттоном ІV. Останній був також і суперником Фрідріха ІІ Штауфена в боротьбі за титул імператора Священної Римської імперії. Філіп робить щедрий жест і посилає захоплений ним у битві при Бувіне герб Німецької імперії (імперський орел) Фрідріху, що знаходиться в скрутних обставинах, так як взагалі не брав участі у перемозі. Цей крок сприяв, з одного боку, визнанням повстання імператорської династії Штауфенів, а з іншого - посилення французького впливу на Німеччину. Філіп ІV Красивий виганяє римських пап в Авіньйон - «вавилонський полон» за висловом Петрарки - і одним махом вирішує проблеми, котрі значною мірою сприяли краху німецьких імператорів. У середині XV ст. Франція остаточно звільняється від англійських територіальних домагань, що веде до небаченого посилення національної самосвідомості.

Тим часом усередині Франції йде процес розвитку великих чернечих орденів. У сільській місцевості вони вчать веденню землеробства, а в монастирських школах - Семи вільних мистецтв. Тут церква ніколи настільки сильно, як у Німеччині, не впливала на світську владу, саме вона сприяла тим духовним змінам, які знайдуть свій зовнішній прояв у мистецтві готики. При цьому завжди зберігалися дієвими зв'язки між претензіями корони на владу і намірами церкви.

Яскравим представником формування готичного стилю від другої половини XII століття в Західній Європі й передусім в Північній Франції є Іль-де-Франс, Пікардія. Розвитком міст як торгово-ремісничих і культурних центрів стимулювався злет середньовічного мистецтва Західної й Центральної Європи в XIII-XIV століттях. Найбільше піднесення переживали церковна й світська архітектура. В багатьох містах споруджуються стрункі, спрямовані високо в небо готичні собори, що об'єднували під своїм дахом великі маси людей, виконуючи роль суспільного центру міста. Собор в іспанському місті Севільї, який серед готичних храмів Європи поступається своїми розмірами тільки Міланському соборові, є грандіозним прямокутником, розділеним на п'ять нефів. Найширший із них (16 м), центральний, заввишки 36 м, підноситься над боковими нефами (26 м). Величезні склепіння спираються на сорок могутніх стовпів з пучками колон. Найістотнішими рисами готичної архітектури стають панування лінії, вертикалізм композиції, віртуозна деталізація та підпорядкованість елементів логікі цілого. Готика використала деякі знахідки романської архітектури: одним з важливих її елементів стала гостра стрілчаста арка, відома зодчим бургундської школи [6, с. 240].

Готична архітектура, що виникла у XII ст. у Франції як прямий наслідок розквіту середньовічних міст, в Італії виявилася значною мірою явищем чужорідним. У XII ст. міста Північної Італії й Тоскани вже були порівняно розвинені й забудовані, і тут (на відміну від Франції, Англії, Німеччини) романська архітектура була не стільки монастирською, скільки міською. Велика кількість парафіяльних церков виключала монопольне становище собору, властиве північним країнам, де собор, часто єдина церква міста, був предметом гордості й особливих турбот городян, які не шкодували зусиль на його побудову і прикрашання. В Італії залишилися незрозумілими як конструктивна система готики, так і її архітектурно-художній синтез. Готика сприймалася або як набір окремих, позбавлених взаємозв'язку конструктивних нововведень, або як просте відновлення репертуару декоративних форм. Плани готичних будівель Італії, як правило, позбавлені стрункості, а об'ємно-просторова є побудова до примітивності простою.

XIII і XIV ст. в Італії - час найбільших історичних успіхів міст-республік і загального підйому їхньої архітектури. Середньовічний лицарський образ міста Ї тисячі веж, у якому вежі, що мають престижно-символічне значення, позначали резиденції аристократичних родин, що суперничали, втрачав зміст разом зі зміцненням купецтва, яке розчиняло у собі міське дворянство. У Флоренції та у Генуї розпорядженням міських управлінь наприкінці XIV ст. родові вежі були зменшені, у Модені їх розбирали дощенту. Лише Вольтерра й Сан-Джиміньяно (додаток У) зберегли їх частково. Символом бюргерської культури, що розвивається, стає ратуша, навколо якої утворюється другий полюс міського життя, протиставлений майдану біля собору. Ратушна вежа, прикрашена годинником, стає другою домінантою після собору й претендує на таку ж роль в організації силуету міста. Усі ці особливості можна добре простежити в панорамі Флоренції - одного з найбільш розвинених міст Італії.

Політична могутність міст кладе край будівництву поза містом укріплених феодальних замків, і феодали будують у містах, де їхні замки, як і раніше, зберігають фортечний характер. Яскравим прикладом подібних споруд можуть слугувати замок Кастельвеккіо у Вероні (додаток Ф), а також замок д'Есте у Феррарі. Підсилюється тенденція до укрупнення житла заможних городян, що в XIV ст. приводить до формування, в основних рисах, типу міського палаццо. Якщо на півночі від Альп добробут і зростаюча міць середньовічного міста набули свого закінченого ідейно-художнього вираження в архітектурному типі готичного собору, то розквіт міст Північної Італії й Тоскани в XIII-XIV ст. ознаменувався бурхливим розвитком насамперед світського комунального будівництва. Саме в цей час один за іншим будуються й перебудовуються величні у своєму геометричному лаконізмі палаци-цитаделі міських муніципалітетів. Залишаючись романськими за своїми конструкціями й об'ємно-просторовою побудовою, у деталях вони відбивають вплив готики (стрілчасті обриси арок і прорізів, машикулі, що вінчають зубці у формі «хвоста ластівки», тощо).

Один із найбільш вражаючих муніципальних палаців - Палаццо дель Подеста, або Барджелло (додаток Х), у Флоренції з могутньою, ще романською вежею, з великим склепінним залом на другому поверсі та двома замкнутими дворами, з яких парадний має два яруси лоджій. Святкове враження справляє Палаццо Публіко в Сієні. Будівля розгорнута у плані широким, трохи вигнутим фронтом фасаду на міську площу.

Найважливішим пам'ятником XIV-XVI ст. у Венеції є Палац дожів, у будівництві й обробці якого брали участь усі видатні майстри республіки. Від готичних конструкцій тут взято лише стрілчастий обрис двох'ярусної неправдоподібно легкої ажурної аркади. Однак це уявне порушення законів тектоніки компенсується тим, що площі стін, які завдяки поліхромному орнаментальному трактуванню нагадують тканину, візуально позбавлені ваги. Пишність пізньоготичного оздоблення двох головних фасадів палацу у сполученні з багатим поліхромним облицюванням надає усій композиції характер міражу, що постає над лагуною у блакитному серпанку вологого повітря. Одним із найбільш значних архітекторів Проторенесансу був Арнольфо ді Камбіо (1240-1342), автор флорентійської монастирської церкви Бадії (близько 1284 р.). Чудовим є фасад вівтарної стіни цієї церкви: гладкі лопатки у сполученні зі стрічками поясів створюють наче накладену на стіну систему плоских обрамлень - протипоставлене готичному каркасу власне розуміння архітектури, що йде від традицій Проторенесансу.

Стилістично близькою до Бадії є церква Санта-Кроче у Флоренції (розпочата в 1295 р.), гігантський внутрішній простір якої має кроквяне перекриття і за своїми пропорціями повторює ранньохристиянські базиліки Рима (Санта-Марія Маджоре). Середній неф, за стародавньою традицією, має покриття з відкритими кроквами. Величезний світлий простір церкви вражає своєю величчю. Прямо наслідує феодальний замок Палаццо делла Синьйорія (приписується Арнольфо ді Камбіо), або Палаццо Веккіо. Він являє собою куб кам'яної кладки з увінчаною машикулями вежею, що панувала над середньовічним містом (початок будівництва - 1298 р.). Парадне подвір'я з лоджіями зайняло центральне положення усередині прямокутного в плані масиву, а сама будівля стала втіленням демократії та незалежності Флорентійської республіки. Арнольфо ді Камбіо належить також задум флорентійського собору із грандіозним куполом, що вінчає хор, який перетворений у великий підкупольний простір. Будівництво, що було перерване смертю Арнольфо, було відновлене лише у 1357 р. за планами Франческо Таленті, який збільшив крок опор і додав інші зміни. Розпочату Джотто кампанілу собору було зі зміною проекту продовжено Андреа Пізано й добудовано Франческо Таленті. Він відмовився від запропонованого Джотто готичного завершення шатром та увінчав вежу масивним карнизом. У спокійному ритмі членувальних горизонталей немає навіть сліду експресивної динаміки, яка властива північній готиці, але вікна кампаніли є, ймовірно, найкрасивішими готичними вікнами Італії [18, с. 9].

За достатком талановитих майстрів, розмаху і різноманіттю художньої творчості, а головне, на його сміливому новаторству Італія випередила в ХV ст. всі інші країни Європи. Італійське мистецтво Кватроченто розвивалося в рамках локальних шкіл. В архітектурі склалися тосканська, ломбардська, венеціанська школи, в стилістиці яких нові віяння нерідко поєднувалися з місцевими традиціями. Початок радикальних перетворень у мистецтві відноситься до перших десятиліть ХV ст. Лідером у творчих пошуках і відкриттях у художній сфері, як і в гуманізмі, протягом майже всього цього сторіччя була Флоренція. Брунеллески, Донателло, Мазачччо - три флорентійських генія - відкрили нову епоху в архітектурі та образотворчому мистецтві.

Чехія перетворюється в одну з передових країн Європи за вдяки підйому культури та економіки в XIV столітті, події збігаються з розквітом готичного мистецтва. Створення кращих творів чеської готики пов'язане з інтенсивним будівництвом у Празі за часів короля Карла І (1346-1378 рр.), який обіймав одночасно престол Німецької імперії під ім'ям Карла IV (з 1347 р.). Перетворена на столицю імперії - Прага була заново відбудована в другій половині XIV століття. Зведені в той час її вежі та будівлі і зараз визначаються обличчям міста. Провідна роль у будівництві Праги в цей період належала видатному архітекторові Петеру Парлежу, роботою якого є собор Св. Віта (додаток Ц) в Празькому Граді. Започаткований французьким архітектором Матьяшем Арраскім в 1344 році, він будувався потім Парлежем і його синами, які завершили східну частину будівлі до трансепта. Другою найбільшою спорудою Парлежа був Карлов міст через Влтаву (1357-1378 рр.) - один з найкрасивіших мостів Європи.

У XIV столітті формується готичний стиль і в сусідніх з Чехією дунайських країнах. Австрія, що входила в той час до складу Німецької імперії - самий чудовий готичний храм - собор св. Стефана (додаток Ч) у Відні (1304 - сер. XV ст.). У ньому багато скульптури і вітражів, західний фасад собору належить в основному старому романського храму [22, с. 367].

Готична архітектура Угорщини погано збереглася. Багато пам'ятники її загинули в період воєн з турками і їх панування (XVІ - XVІІ ст.), інші поступилися місцем новим будовам під час розквіту угорського бароко (XVІІІ ст.). Відомо, що в другій половині ХІІІ - початку XIV століття, в період, коли країна заліковувала рани, нанесені навалою татар, в Угорщині розгорнулося інтенсивне будівництво, центром якого стала резиденція угорських королів - Буда. Але лише за літературними джерелами та даними археологічних розкопок можна тепер судити про зведеному в ХІІІ - XIV століттях королівському палаці Будди (додаток Ш), церквам і монастирським залам францисканців в Шопроні, собору і капелі св. Михайла в Кошицях та інших. Вивчення цих пам'яток дозволяє вивести укладення про особливості угорської готики. Сформувавшись під змішаним впливом французької, німецької та чеської архітектури [22, с. 370].

Початок готичного будівництва в Польщі пов'язано з підйомом її міст, об'єднанням і зміцненням держави в XIV столітті. Об'єднання Польщі відбувалося в умовах безперервних воєн з сусідами, головним чином з агресивним Тевтонським орденом, якому було завдано на початку XV століття найсильніший удар у битві при Грюнвальді закінчившись повною перемогою Польщі та її союзників. Не дивно, що в таких умовах велике місце в польській архітектурі займає - фортечна. У XIV столітті зводиться багато феодальних замків і фортець, контролюючих водні шляхи і дороги, а міста оточуються потужними стінами з вежами і ровами з водою.

Особливо багато пам'яток старовини зберегла стародавня столиця Польщі - Краків. Заснований в Х столітті місто було майже заново відбудовано в готичний період, після татарської навали ХІІІ століття. У цей час на високій скелі над Віслою були зведені королівський замок Вавель і Вавельський собор. У центрі ж міста, на ринковій площі, місце згорілого під час татарської навали романського храму зайняла готична церква краківських городян - Маріацький костьол (додаток Щ) XIV-XV ст.

Широке поширення отримують в польській архітектурі складні плетіння нервюр, викладених з спеціального цегли. Крім краківських храмів, до числа найбільш значних міських церков Польщі належить костьол Діви Марії у Гданську, що славиться своєю потужною вежею, а також собори в Гніздо і Познані. У зв'язку з підйомом міст швидкий розвиток отримала в цей час і світська архітектура. Про могутність польських середньовічних міст говорять величні ратуші в Гданську, Торуні, Познані з їх грандіозними вежами. У старовинних польських містах збереглося також багато господарських і житлових будівель готичного періоду.

У Скандинавських країнах готичний стиль сформувався під впливом архітектури північно-німецьких ганзейских міст в Англії. З готичних храмів Данії найбільш значним і своєрідним є собор Св. Кнуда (додаток Ю) в Оденсі. Найбільший середньовічний храм Норвегії - собор в Тронхаймі нагадує англійську готику загальною композицією мас, великими розмірами хорів, що займають половину довжини собору, і ускладненою формою склепінь. Собор цей, розпочатий ще в романський період і добудований в ХІХ - ХХ століттях, зберігає нашарування різних епох і стилів.

Рідкісний в Скандинавії французький тип храму з високим центральним нефом і вінцем капел представляє собор в Упсалі в Швеції, в зведенні якого брав участь французький майстер. Але набагато більш характерний для Швеції спрощений варіант готичної церкви в дусі архітектури північно-німецьких міст (Велика церква в Стокгольмі, ХІІІ ст.). Кілька готичних церков, переважно зального типу, збереглося також на острові Готланд (церква св. Миколая в Вісбі та ін.). До того ж типу належить найбільший готичний храм Фінляндії - собор в Турку (додаток Я) ХІІІ - XV ст. [22, с. 373-374].

У період готики отримують розвиток різні типи міських будівель, будівництво яких пов'язане з розвитком торгівлі, ремесла, міського управління (ратуші, будинки купецьких гільдій, палаци міської знаті, лікарні тощо). Провідне значення в архітектурі отримують міські собори - культові та громадські центри міст. Універсальне призначення соборів і їхня суспільна роль в житті міст позначаються на характері архітектури; в їх образах поряд з рисами, що йдуть від релігійної містики, все більш відображаються громадянські почуття городян із збільшеною жагою пізнання навколишнього світу, усвідомленням раціональних основ людської діяльності.

Мистецтво припиняло свою залежність від релігії і стає самостійним. Відповідно змінюється оцінка художника суспільством та його самооцінка. Митець припиняє бути анонімним, цінується не тільки виріб, а й його індивідуальність. Правителі збирали майстрів, ставали їх покровителями, надавали привілеї, за що ті в свою чергу почали створювати перші колекції витворів мистецтва. Але при всьому значенні творчої індивідуальності провідного майстра, готичний собор ніколи не є творенням одного геніального будівельника. Використовуючи креслення і малюнки глави майстерні, виконавці вільно варіювали деталі на свій розсуд, робота не зводилася до простого копіювання зразків. Історія середньовічного зодчества переконує нас також у тому, що ніколи великий готичний храм не був зведений одним поколінням, нерідко траплялося, що в будівництві одного будинку одночасно або майже в один час брали участь дві або навіть кілька майстерень. Зазвичай роботи затягувались надовго, іноді на століття, так що часто в подобі собору чітко виступають нашарування різних етапів розвитку стилю. Багато чого в готичному храмі визначалося вимогам церкви, а також смаками, запитами та інтересами городян - тих, для кого він призначався і хто брав діяльну участь у його створенні. «Великі пам'ятники минулого доводять, - читаємо ми в» Соборі Паризької Богоматері «Віктора Гюго, - що найбільші твори зодчества - це не стільки творіння індивідуальні, скільки робота цілого суспільства; це скоріше результат творчих зусиль народу, ніж блискуча спалах генія; це осадовий пласт, що залишається після себе нацією, нашарування, відкладені століттями; устої, що утворилися в результаті послідовного випаровування суспільства, - одним словом, це свого роду органічна формація. Кожна хвиля часу залишає на пам'ятнику свій намив, кожне покоління - свій шар, кожен індивідуум додає свій камінь» [22, с. 268].

Висновок

«Романський» стиль є не дуже вдалою назвою, яке створює враження, що мистецтво Середньовіччя являє собою простим відгалуженням середземноморської пізньої античності. На справді ж це вірно, тільки по відношенню каролінгського та оттонського періодів. Цілком чітко проглядаються паралелі з Римом, Візантією, Малою Азією, Вірменією та Сирією. Виразні риси всього європейського будівельного мистецтва, виникають саме в цю епоху, завдяки новим, раніше не баченим північно-західноєвропейським архітектурним формам.

На кінець Х ст. приходить небачений розквіт будівельного мистецтва; домінування культової архітектури стало логічним наслідком християнських ідей та політичних подій. Влада імператора, у світогляді романської епохи, є відображенням всемогутності Бога. Через це монументальні церкви, як замки Божі, мають вигляд лицарських замків, а на головах розп'ятих мучеників красується королівська корона (замість тернового вінця, що з'явився пізніше), сприймалося в цю епоху як само собою зрозуміле і рівнозначне.

Між романським та готичним стилями немає хронологічної межі. ХІІ століття - золоте століття романського мистецтва - ознаменувалось також народженням нових конструктивних та художніх форм, що поклало початок готики. В той час, коли в багатьох областях Західної Європи ще продовжувався розвиток романського стилю, в північній Франції вже досягла повної зрілості готика.

Архітектура XIV-XV ст. характеризується пануванням витонченої так званої «полум'яної» готики в більшості країн Європи. Не зважаючи на більшу єдність готичного стилю, він мав свої особливості в різних країнах. Франція відрізнялась класичною готикою, основні риси якої є чіткі конструкції, яскраві вітражі, багатий декор, гармонія та відповідність пропорцій. Для німецької готики характерна особливо помітна спрямованість вгору і відсутність багатого зовнішнього декору: скульптури знаходяться в основному всередині і відрізняються поєднанням грубого реалізму з містичною екзальтацією. Англія ознаменувалась розтягнутими в довжину соборами, що відрізнялися великими розмірами і масивністю, скульптурна декорація майже повністю відсутня. Розвивається також цивільна архітектура.

Мистецтво припиняло свою залежність від релігії і стає самостійним. Відповідно змінюється оцінка художника суспільством та його самооцінка. Історія середньовічного зодчества переконує нас також у тому, що ніколи великий готичний храм не був зведений одним поколінням, нерідко траплялося, що в будівництві одного будинку одночасно або майже в один час брали участь дві або навіть кілька майстерень. Зазвичай роботи затягувались надовго, іноді на століття, так що часто в подобі собору чітко виступають нашарування різних етапів розвитку стилю. Багато чого в готичному храмі визначалося вимогам церкви, а також смаками, запитами та інтересами городян - тих, для кого він призначався і хто брав діяльну участь у його створенні. «Великі пам'ятники минулого доводять, - читаємо ми в «Соборі Паризької Богоматері» Віктора Гюго, - що найбільші твори зодчества - це не стільки творіння індивідуальні, скільки робота цілого суспільства; це скоріше результат творчих зусиль народу, ніж блискуча спалах генія; це осадовий пласт, що залишається після себе нацією, нашарування, відкладені століттями; устої, що утворилися в результаті послідовного випаровування суспільства, - одним словом, це свого роду органічна формація. Кожна хвиля часу залишає на пам'ятнику свій намив, кожне покоління - свій шар, кожен індивідуум додає свій камінь».

Список використаних джерел

1. Андреева О. Мировая художественная культура. Культура Европы; Ростов-на-Дону: галерея Юла, 2008. - 81-82 с.

2. Банистер Ф., Банистер Ф.Ф. История архитектуры составленная по сравнительному методу. Выпуск ІІ. Средневековая архитектура. /пер. Бекера Р.; С.-Петербург: Издание переводчика, 1913. - 267-274 с.

3. Брагина Л.М. История культуры стран Западной Европы в эпоху Возрождения; М.; Высшая школа, 1999. - 58-59 с.

4. Будыко Н.С. Кожар Н.В. История архитектуры и градостроительство. Курс лекций. Часть 2. Архитектура стран Западной Европы с V начало ХХ века; Минск: БНТУ, 2009. - 40 с.

5. Всеобщая история архитектуры в 12 томах. Архитектура Западной Европы. Средние века. Том 4/ под ред. Колли Н.Д.; Ленинград-Москва: Издательство литературы по строительству, 1966. - 7-10 с.

6. Гаврюшенко О.А., Шейко В.М., Кравченко О.В. Історія світової культури: Навчальний посібник; К.: Кондор, 2006. - 240 с.

7. Глазычев В.Л. Архитектура. Энциклопедия; М.: ИНЦ «Дизайн. Информация. Картография», ООО «Издательство Астель», ООО «Издательство АСТ», 2002. - 356 с.

8. Гуляницкий Н.Ф. Архитектура гражданских и промышленных зданий в пяти томах. История архитектуры. Т. 1; М.: Стройиздат, 1984. - 80 с.

9. Гуревич А.Я., Харитонович Д.Э. История средних веков. Учебник; М: Интерпракс, 1995. - 134-157 с.

10. Давлетов О.У. История Европы с древнейших времен до конца XV века: Учебное пособие для студентов вузов. 2-е изд.; М. - Берлин: Директ-Медиа, 2015. - 493 с.

11. Дживелегов А.К. Средневековые города в Западной Европе; С.-Петербург: Типография Акц. Общ. Брокгауз-Ефрон, 1902, - 227-259 с.

12. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. Выпуск I. От древнейших времен по ХVI век; М.: «Искусство», 1985. - 149-153 с.

13. Закович М.М. Культурологія: українська та зарубіжна культура. Навчальний посібник; К: Знання, 2007./ [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://ebk.net.ua/Book/cultural_science/zakovich_kulturologiya/zmist.htm

14. История Средних веков: В 2 т. Т. 1.: Учебник/ под ред. Карпова С.П. 5-е изд., дораб. и доп.; М.: Издательство Московского университета: Наука, 2005. - 273-301 с.

15. История средних векав (в двух томах) Т. 1.: Учебник/ под ред. Сказкина С.Д.; М.: Высшая школа, 1977. - 431 с.

16. Кенигсбергер Г. Средневековая Европа, 400 - 1500 годы./ пер. Столярова А.А., ред. Марголина Н.Я.; М.: «Весь Мир», 2001. - 284-322 с.

17. Кодін В.О., Панов П.В. Архітектура та містобудування Західної Європи та Візантії ІІІ - ХV століть; Харків: ХНАМГ, 2008. - 49-90 с.

18. Конопльова О.В. Мистецтво, архітектура та містобудування Західної Европи доби Відродження: Навчальний посібник; Харків: ХНАМГ, 2013. - 6-10 с.

19. Кох В. Энциклопедия архитектурных стилей. Классический труд по европейскому зодчеству от античности до современности; М.: БММ АО, 2005. - 146-147 с.

20. Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада: пер./общ. Ред. Бессмертного Ю.Л.; М.: Издательская группа Прогресс Академия, 1992. - 191-202 с.

21. Левчук Л.Т. Історія світової культури: Навчальний посібник; К.: «Центр учбової літератури», 2010. - 266-267 с.

22. Нессельштраус Ц.Г. Искусство Западной Европы в Средние века; Ленинград-М.: Искусство, 1964. - 364-374 с.

23. Сванидзе А.А. Город в средневековой цивилизации Западной Европы. Т.2. Жизнь города и деятельность горожан; М.: Наука, 1999. - 325-337 с.

24. Степанова В.Е., Шевеленко А.Я. История Средних веков (V-ХV века). Хрестоматия. Пособие для учителей; М.: «Просвещение», 1969. - 291 с.

25. Шуази Огюст. История архитектуры. Том ІІ. /пер. Денисова Е.Г.; М.: Издательство всесоюзной академии архитектуры, 1937. - 435-438 с.

Размещено на Allbest.ru