Моделювання галузевих документальних потоків як засобу спостереження за розвитком галузі (на прикладі культури і мистецтва)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади вивчення документального потоку

1.1 Поняття документальний потік

1.2 Галузеві інформаційні потреби і документальний потік як чинники створення системи забезпечення певної галузі

1.3 Методи оцінки галузевого документального інформаційного потоку

Розділ 2. Моделювання галузевих документальних потоків культури і мистецтва

2.1 Характеристика галузі культури і мистецтва

2.2 Інформаційне забезпечення галузей культури та мистецтва за допомогою документального потоку

2.3 Моніторинг документального потоку з культури і мистецтва

Висновки

Список використаної літератури та неопублікованих документів

Додатки

Вступ

Актуальність теми.

Вивчення документального інформаційного потоку є важливим для наукового дослідження будь-якої проблеми. У всьому світі дослідження ДІП є самим важливим предметом, без знання якого неможливо визначити ситуацію з любої проблеми. Тому вивчення галузевих документальних інформаційних потоків, як провідної частини наукового потенціалу та наукових ресурсів, дає можливість визначити перспективу пріоритетних напрямів наукових досліджень. А вирішення питання забезпечення науковою інформацією фахівців дає можливість пов'язати наукові дослідження з практикою, втілити інноваційні процеси та на основі аналізу світового документального потоку з окремо взятої наукової проблеми дозволить не тільки підняти вітчизняні розробки на сучасний рівень, а й допоможе впровадити світові досягнення та передовий досвід в повсякденну роботу фахівців кожної галузі.

Стан наукової розробленості теми

Останнім часом важливим напрямком бібліометричних досліджень став аналіз галузевих документних потоків, що складають репертуар вітчизняної книги. Однак репертуар книги з проблем культури та мистецтва ще не був об'єктом поліаспектного вивчення і тому викладач РДГУ М.С. Костенко досліджує репертуар вітчизняної книги з культури та мистецтва.

Відчувається певний дефіцит у наукових статтях з питань висвітлення галузевого документального потоку. Загалом досліджень і публікацій із зазначеної теми не так й багато. Методи оцінки галузевого документального потоку висвітлює у своїх публікаціях Л. Ладушевська.

Бабенко Ж.В. досліджує документальні потоки 90-х рр. ХХ ст.

Моніторинг «Краща книга» опубліковує Т. Нікітінська, а В. Ступак проводить «Моніторинг української преси». С. Буряк проводить аналіз за 2007 рік українського книговидання.

Документальний потік юридичних наук вивчають такі науковці як О. Васюк. Документальний потік з політики досліджують Л. Кочубей, А. Кривогуз, А.Ф. Федорчук. Серед фахівців, які в останні роки безпосередньо займалися вивченням документальних потоків історичної тематики, варто назвати І. Мілясевич, Л. Кочубей, О. Михайлова та ін. Ще у 1997 р. І. Мілясевич оприлюднила результати вивчення документального потоку з історії Волині, яке проводилося з метою виявлення процесів, що відбувалися у наукових дослідженнях вказаної території в період 1991--1996 рр.

Серйозні спроби відслідкувати основні тенденції в документальних потоках з історичних наук належать Л. Кочубей. У своєму дослідженні "Потік видань з історичних наук як база формування реферативних журналів" вона подала розгорнуту картину надходження документального потоку з історії до Книжкової палати України за певний хронологічний період -- 1998--2001рр. Вивченням сучасних документальних потоків з історії займається О. Політова, вона вивчає значно ширший, ніж аналізований раніше, обсяг наукових фахових видань, які є важливим підґрунтям для історико-дослідницької діяльності. Мета дипломної роботи полягає у висвітленні особливостей моделювання галузевих документальних потоків як засобу спостереження за розвитком галузі (на прикладі культури і мистецтва).

Завдання дипломної роботи обумовлені її метою:

- висвітлити теоретичні засади документального потоку;

- розкрити поняття документальний потік;

- проаналізувати галузеві інформаційні потреби і документальний потік як чинники створення системи забезпечення певної галузі;

- охарактеризувати методи оцінки галузевого документального інформаційного потоку;

- дослідити методику моделювання галузевих документальних потоків культури і мистецтва;

- дати характеристику галузі культури і мистецтва в Україні;

- проаналізувати як здійснюється інформаційне забезпечення галузей культури та мистецтва за допомогою документального потоку;

- провести моніторинг документального потоку з культури і мистецтва.

Об'єкт дослідження: Галузевий документальний потік.

Предмет дослідження: Моделювання галузевих документальних потоків як засіб спостереження за розвитком галузі (на прикладі культури і мистецтва).

Для реалізації поставлених мети та завдань було використано такі методи наукового дослідження: аналіз, синтез, моделювання, абстрагування, узагальнення.

Теоретична цінність полягає в систематизації інформації про галузевий документальний потік як засіб спостереження за розвитком певної галузі.

Практична цінність полягає в тому, що обґрунтована концептуальна модель створює надійне теоретико-методологічне підґрунтя для практичної реалізації стратегічного завдання проведення дослідження з висвітлення галузевого документального потоку, зокрема з проблем культури і мистецтва.

Структура дипломної роботи зумовлена метою та задачами дослідження, логікою викладу її результатів. Робота складається з переліку скорочених слів, вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і задачі, визначено об'єкт, предмет, методи і базу дослідження. Розкрито розробленість теми, теоретичне і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі «Теоретичні засади документального потоку» обґрунтовано поняття документальний потік, висвітлено галузеві інформаційні потреби і документальний потік як чинники створення системи забезпечення певної галузі, а також наведено наукометричні методи оцінки галузевого документального інформаційного потоку.

Другий розділ «Моделювання галузевих документальних потоків культури і мистецтва» присвячений характеристиці галузі культури і мистецтва, аналізу інформаційного забезпечення культури і мистецтва за допомогою документального потоку, а також проведено моніторинг документального потоку з культури і мистецтва.

Висновки узагальнюють дане дослідження.

Розділ 1. Теоретичні засади документального потоку

1.1 Поняття "документальний потік"

Поняття "документальний потік" (ДП) було введене у бібліографічну практику в 60-ті роки, а впродовж 70-80-х років сформульовано його сучасне визначення як тематично зв'язаної множини документів, що функціонує у суспільстві в певний короткий проміжок часу[28,с.25]. ДП тотожно відображає в кожний момент свого існування накопичені знання - гіпотези, теорії, факти про стан, структуру та зв'язки соціальних явищ.

Тематична структура ДП - це відносна поширеність документів певної тематики у загальному потоці та смислові зв'язки між ними[28,с.25].

Розвиток ДП закономірно зумовлений процесами соціального пізнання світу, тому даний потік можна визначити як вибіркове відображення в документальній формі результатів суспільної діяльності. ДП відображає в кожний конкретний момент свого існування накопичені людством знання з різних галузей. Таким чином, аналіз ДП дозволяє виявити стан розвитку певної галузі (сфери життя суспільства). Зокрема, у даному дослідженні моніторинг документального потоку з культури і мистецтва дає можливість виявити тенденції розвитку літератури з цієї галузі.

Суттєвою рисою ДП є наявність тісних взаємозв'язків між первинними документами. Це дозволяє характеризувати його як цілісне функціонально значиме явище у суспільстві.

З поняттям „документальний потік" співвідноситься поняття ,документальний масив", що визначається як множина документів, нагромаджених у суспільстві протягом тривалого проміжку часу [3,с.77]. ДП постійно оновлюється, змінюється за своєю тематикою, типовидовою структурою тощо. А ДМ відзначається стабільністю внутрішньої структури.

Документальний потік формується з книг і статей в періодичних і неперіодичних виданнях і інших документах. В залежності від характеру обробки даних, які містяться в них документи прийнято розділяти на первинні і вторинні.

Документальний потік - це сукупність функціонуючих в суспільстві документів.

В первинних документах містяться безпосередні результати наукових досліджень і розробок, нова наукова інформація, факти, ідеї і т.п. Первинні документи - це книги, брошури, монографії, збірники статей і художніх творів, періодичні і подовжувальні видання, рекламні видання.

У вторинних документах містяться результати аналітико-синтетичної обробки одного чи декількох первинних документів або дані про них. До вторинних документів відносяться різні види збірників і енциклопедичних видань, каталогів, бібліографічні видання, огляди, дайджести. Вторинні документи виконують дві основні функції:

Огляд - документ, створений в результаті аналізу і синтезу інформації з первинних документів. З його допомогою можливе швидке отримання інформації по буд-якій проблемі.

Дайджест - фрагменти текстів багатьох документів і різних авторів, підібраних по одній темі.

Вони, так як і первинні, можуть бути періодичними, неперіодичними, подовжувальними виданнями.

Подовжувальні видання - видання,які виходять через певні проміжки часу по мірі накопичення матеріалу.

Видовий склад документів різний і формується на основі різних ознак, головною з яких є - цільове призначення. Нижче дається класифікація документів по цій ознаці.

Офіційні документи створюються для регламентації і регулювання всіх сфер життєдіяльності людини і суспільства.

Таким чином, ДП є об'єктом бібліографічної діяльності. Для забезпечення якості бібліографічної моделі потоку (достовірності, повноти, точності) і збільшення її прогностичних можливостей потрібні не епізодичні дослідження потоку документів, а безперервне й багатоаспектне спостереження за його розвитком. У зв'язку з тим одним із завдань даного дипломного дослідження став моніторинг ресурсів з культури та мистецтва для виявлення тенденцій їх формування в Україні.

Наповненість тієї чи іншої рубрики залежить не тільки від актуальності проблематики, а й від широти спектру питань, що до неї ввійшли, та від кількості профільних періодичних і продовжуваних видань. Видова структура ДП - це поширеність документів певних типів, видів і жанрів у потоці. Вивчення видової структури ДП передбачає визначення частки, а також інтерпретацію ролі кожного компонента в потоці. ДП з культури і мистецтва складають документи двох типів: неперіодичні та періодичні і продовжувані [28,с.25].

Аналізуючи статистику вітчизняного книговидання, яка здійснюється на основі обов'язкового примірника, що надходить в Книжкову палату, можна простежити основні напрями випуску ДП. Станом на грудень 2007 року, за кількістю назв перше місце займає політична і соціально-економічна література, яка становить 27,2 % до загальної кількості назв і 26,9 % до загального тиражу. Порівняно з 2006 роком, кількість назв збільшилась на 427 друк, од., тиражі зросли на 5,23 млн. пр., на другій сходинці -- художня література (15,6 % і 11,8 %), кількість назв збільшилась на 326 друк, од., а тиражі, навпаки, зменшились на 1,23 млн. пр. Далі видання розташувались таким чином: література з освіти та культури (14,8 % і 33,4 %) -- кількість назв збільшилась на 509 друк, од., тиражі зменшились на 2,29 млн. пр., технічна література (14,3 % і 8,0 %) -- порівняно з 2006 роком, кількість назв збільшилась на 162 друк, од., тиражі зросли на 188,7 тис. пр., видання для дітей та юнацтва (6,9 % і 9,1 %) -- кількість назв збільшилась на 351 друк, од., тиражі зросли на 1,37 млн. пр. Менше як за назвами, так і за тиражами видається літератури з книгознавства, преси та поліграфії; у порівнянні з 2006 роком, кількість видань зменшилась на 16 друк, од., тиражі зменшились на 40,8 тис. пр., літератури універсального змісту видасться менше на 58 друк, од., тиражі зменшились на 219,2 тис. пр.[6,с.10] [Дод.1.].

Аналіз ДП за цільовим призначенням показує, що в 2007 році домінує навчальна та методична література, у процентному відношенні до загальної кількості назв становить 33,6 % і 37,6 % до загального тиражу, але порівняно з 2006 роком, не зважаючи на збільшення кількості назв на 580 друк, од., тиражі зменшились на 2,28 млн. пр., літературно-художніх видань надруковано 15.6 % до загальної кількості назв і 11,8 % до загального тиражу, порівняно з 2006 роком, кількість назв збільшилась на 326 друк, од., тиражі також зменшились на 1,23 млн. пр., наукових видань надруковано 14,8 % до загальної кількості назв і 1,9 % до загального тиражу, порівняно з 2006 роком кількість назв збільшилась на 73 друк, од., тиражі зменшились на 520,3 тис. пр. [6,с.10] [Дод.2.].

Динаміка українського книговидання за назвами і тиражами представлена діаграмами [Дод.3.]. З діаграми [Дод.3.]видно, що в порівнянні з минулими роками, спостерігається тенденція до збільшення назв, якщо не враховувати незначне зменшення у 1992, 1994, 1996 та у 1999 роках.

Приріст кількості назв книжок у 2007 році має бути найбільшим за всі роки незалежності України. Прогнозуємо збільшення книговидання й за тиражами, у порівнянні з минулим роком, на 790,4 тис. пр. [6,с.12].

1.2 Галузеві інформаційні потреби і документальний потік як чинники створення системи забезпечення певної галузі

Проблема вивчення ІП актуальна для дослідників з різних наукових напрямів. В наукових доробках фахівці вживають терміни: абсолютні та фактично задоволені, суспільні, колективні, індивідуальні та професійні ІП. До визначення сутності ІП вони дотримуються методологічної концепції об'єктивної природи і потреби, розділення потреби і свідомості[17,с.44].

Серед факторів, що впливають на ІП користувачів, можна вказати умови професійної діяльності, науковий та інформаційний потенціал, стереотипи, що склалися під час пошуку і опрацювання інформації. Вивчати зміст ІП можна за допомогою дослідження професійної діяльності людини.

На характер ІП, загалом, впливають такі фактори як рівень інформаційної культури, запас інформації, а вони в свою чергу залежать від освіти, характеру роботи, стажу, віку, наукової кваліфікації. Потім у рамках кожної групи відбувається подальша диференціація споживачів з урахуванням професійних, індивідуальних та інших факторів[17,с.44].

Для вивчення ІП застосовують різні методи. Так, О. Остапов проводить аналіз деяких методів вивчення інформаційних потреб і зазначає, що найпоширеніший з них -- це метод анкетування, коли потреби визначаються за допомогою анкет, що розсилають користувачам інформації.

В.Маркусова та О.Чорний так класифікують методи дослідження ІП:

1.Методи, запозичені з конкретно-соціологічних досліджень: опитування (анкетування та інтерв'ю); аналіз документних джерел (запити, бібліотечні формуляри).

2. Традиційні методи інформатики: аналіз бібліографічних посилань, дослідження зворотного зв'язку при різних видах інформаційного обслуговування [19,с.42].

На необхідність вивчення ІП у комплексі вказують автори багатьох праць. Не винятком є робота українського вченого М. Слободяника. Він поділяє методи вивчення ІП на документні (аналіз інформаційних потоків, читацьких вимог, читацьких формулярів, бібліографічних посилань); соціологічні (анкетування, інтерв'ю. бесіди, експертні оцінки); аналітичні (аналіз закономірностей розвитку об'єктів інформування, професійна діяльність фахівців, сутність та характер завдань, що вирішують фахівці, синтезування ситуації) і відзначає їхні переваги та суттєві недоліки, що зумовлюють необхідність їх використання у комплексі[19,с.42].

В роботі соціологічної служби застосовують такі методи: збору та узагальнення матеріалів: опитування, аналіз бібліотечної документації, облік читацького попиту, спостереження, методи експертних оцінок та математико-статистичні [8,с.30]

Удосконалювання інформаційного забезпечення користувачів неможливо без наукових досліджень походження, характеру і динаміки їхніх ІП. Бібліотечне інформаційне середовище не може бути комфортним, якщо не здатна повноцінно і високоякісно задовольняти ІП своїх користувачів.

ІП в першу чергу випливає з професійної діяльності користувачів, що визначена конкретними цілями і задачами. Іншими словами, для будь-якої організації притаманні визначені особливості (специфіка) діяльності, що визначають специфічні ІП. Саме в ході рішення поставлених задач, реалізації цілей діяльності виникає потреба звертання до інформації. Тому специфіка діяльності і визначає сутність ІП.

Будь-яке дослідження в галузі вивчення ІП повинно починатися з вивчення споживача інформації. Розроблені різні класифікації користувачів, що базуються на різних ознаках, серед яких статус організації, вид діяльності, адміністративно-посадові функції.

На характер ІП, загалом, впливають такі фактори як рівень інформаційної культури, запас інформації, а вони в свою чергу залежать від освіти, характеру роботи, стажу, віку, наукової кваліфікації. Потім у рамках кожної групи відбувається подальша диференціація споживачів з урахуванням професійних, індивідуальних та інших факторів.

В якості загальної кінцевої мети інформаційного обслуговування виступає сприяння задоволенню ІП членів суспільства. У зв'язку з цим вивчення особливостей ІП розглядається як основа формування системи інформаційного обслуговування. Дані про ІП в тій чи іншій формі використовуються при комплектуванні й організації збереження інформаційних фондів, у процесі інформаційного, інформаційно-бібліографічного обслуговування споживачів інформації та на інших важливих етапах діяльності інформаційно-бібліотечних систем[19,с.43].

Розглядаючи ІП як метазасіб професійної діяльності, потрібно висвітлювати її через призму документного ринку, як кумулятора соціально-необхідної документної інформації, що становить базову складову інфоресурсу різних типів бібліотек. Аналіз репертуару документного ринку (споглядальний) певною мірою гарантує якісну характеристику документального фонду бібліотек.

Суспільно-політична інформація -- багатовимірний феномен. Її зміст відрізняється комплексністю й багатоаспектним відображенням суспільного життя, обсяг є досить значним, а межі невиразними. Інформація у сфері політичних наук містить відомості про різноманітні тенденції соціального розвитку, суспільно-політичні течії, концепції, політичні явища, тобто відображає політичне життя суспільства. Подібна інформація не може бути політично нейтральною, вона, як правило, виражає політичну й ідеологічну спрямованість. У зв'язку з цим суттєве значення має повнота інформації -- необхідно брати не окремі факти, а всю їх сукупність, що стосуються конкретної проблеми, щоб не виникало враження їх довільного вибору, а також для досягнення наукової адекватності інформації реферату й першоджерела. Одночасно важливо слідкувати за тим, щоб не було штучного поєднання окремих уривків із тексту першоджерела -- реферат є новою специфічною науковою роботою. Незалежність інформації від того, хто її створює, у сфері суспільних наук проявляється менше, ніж у природничих і технічних науках. Доля інформації суспільно-політичного змісту тісно пов'язана з її автором -- його світоглядними орієнтаціями, статусом, науковою репутацією. Відомості про автора роботи сприймаються як важлива частина змісту інформації[27,с.21].

У зв'язку із зазначеними специфічними рисами змісту суспільно-політичної інформації її представлення має ряд особливостей.

Основним носієм суспільно-політичної інформації є стаття в періодичних і продовжуваних виданнях як самий оперативний вид наукової публікації. Це зумовлюється глобальними трансформаційними процесами, зокрема перехідним станом українського суспільства, коли значна частина політичної інформації дуже швидко втрачає актуальність. З цієї причини для реферування важливо зуміти відібрати саме ті матеріали, що відображають основні напрями й тенденції суспільних перетворень; подають нові, оригінальні точки зору на політичні процеси та явища; висвітлюють події та аналізують теорії, актуальні сьогодні, а також ті, що матимуть помітний вплив на розвиток суспільства в майбутньому.

Характерними рисами мовного представлення суспільно-політичної інформації є термінологічна невизначеність і специфіка стилю. Представники різних наукових шкіл оперують різними системами понять і термінів для викладу своїх теорій та інтерпретації соціальних явищ. Таким чином, утворюється термінологічний бар'єр, тому, ознайомлюючи споживачів інформації з новими поглядами, новими теоріями, нерідко доводиться пояснювати значення тих чи інших термінів, що призводить до збільшення обсягу реферату. Крім того, у матеріалах суспільно-політичної тематики автори поряд із загальноприйнятим науковим стилем мовлення можуть користуватися публіцистичними прийомами, надаючи висловленню своєї точки зору яскравого полемічного забарвлення, тоді як реферат повинен відрізнятись чіткістю й точністю формулювань, логічністю й послідовністю викладу матеріалу, відсутністю другорядних деталей і несуттєвих подробиць. Щоб реферат мав найбільшу семантичну адекватність, еквівалентність, стислість і логічну послідовність, необхідні відповідні лексичні й граматико-стилістичні засоби [27,с.21].

Потреба споживачів в інформації зумовлює її рух. Суспільно-політична інформація відрізняється чималим розсіянням, оскільки вона міститься не лише у спеціальній літературі, а й зустрічається у виданнях суміжної тематики й ненаукових виданнях. Специфічною рисою передачі суспільно-політичної інформації є її обмеженість. Це зумовлено низьким рівнем типовості політичних явищ і процесів. Інформація, що відображає соціально-політичні явища одного регіону, однієї країни, не завжди потрібна й прийнятна для вирішення подібних проблем в іншому регіоні чи іншій країні. Обмеженість руху суспільно-політичної інформації в часі й просторі також зумовлюється труднощами її перекладу, пов'язаними з використанням авторами таких понять мовою оригіналу, для яких складно знайти еквівалент мовою реферату, що відбивається на якості й швидкості перекладу. Важливою особливістю руху в часі суспільно-політичної інформації поточного характеру є її швидке старіння, зумовлене інтенсивними суспільними перетвореннями. Однак треба враховувати, що фундаментальні праці не втрачають своєї інформаційної цінності протягом тривалого часу. Так, твори визначних політичних діячів і науковців залишаються актуальними протягом століть.

Отже, специфіка суспільно-політичної інформації в загальних рисах була проаналізована стосовно змісту та представлення, а також руху в часі й просторі. Саме з ними пов'язані особливості ДП з політики й практичні проблеми його обробки.

1.3 Методи оцінки галузевого документального інформаційного потоку

Вивчення ДП є важливим для наукового дослідження будь-якої проблеми.

Галузеві документальні інформаційні потоки (ДІП) -- це система, що складається з взаємопов'язаних елементів, якими є не тільки власне документи, а й їх окремі бібліографічні ознаки: обсяг, шифр, оперативність, старіння, цитування, термінологія та ін. Для їх дослідження, а також потоків, утворених ними, використовують бібліометричні та наукометричні методи.

Останнім часом важливим напрямком бібліометричних досліджень став аналіз ГДП, що складають репертуар вітчизняної книги. Репертуар книги з проблем культури та мистецтва досліджує викладач РДГУ М.С. Костенко, дане дослідження висвітлено в другому розділі даної дипломної роботи.

Щоб зробити аналіз бібліометричних показників інформаційного потоку вироблено ряд методик, таких як: кластерний аналіз, контент-аналіз, метод ключових слів, пропускного аналізу та бібліографічного поєднання, анкетний метод, які вивчають різні властивості документального потоку [29,с.19]. Для повної характеристики потоку документів, його структури, внутрішніх і зовнішніх зв'язків, динаміки розвитку, виявлення закономірностей, доцільно досліджувати комплекс показників [29,с.19].

На сьогодні запропоновано ряд методів, що дозволяють в певній мірі об'єктивувати кваліметричні характеристики змістовного наповнення документів, наприклад, метод контент-аналізу, або кількісного вивчення змісту документа; семантичний аналіз документів (експертна оцінка), який має в певній мірі суб'єктивний характер, що залежить від труднощів, які виникають при кількісних вимірах змісту документів [29,с.19]. При інформаційному аналізі наукових проблем інколи використовується індексація документів ключовими словами. Цей метод, аналогічний за своєю суттю методу контент-аналізу і направлений на вивчення тематичної характеристики текстів документів та їх масивів. Він може бути самостійно названий "методом ключових слів".

Оригінальну методику, засновану на використанні ключових слів, запропонували Х. Талвоя, Л. Гасман [29,с.19]. Для одержання найвірогідніших даних вони рекомендують враховувати всі статті, які опубліковано з проблеми, що досліджується. Зважаючи на те, що неможливо відібрати весь потік першоджерел, використовують ряд вторинних документів. Аналіз документів на основі ключових слів використовують як методичну основу системного аналізу предметного змісту потоку документів, а за допомогою його -- наукової проблеми. При використанні цього методу стає можливим моделювання як теоретичних, так і практичних напрямів науки [лад,с.19]. Цей метод може бути основою для вироблення простих та зручних в застосуванні інших методів дослідження, які б визначали новизну, актуальність, дублювання, повторюваність інформації в документах та її цінність, як показник техніко-економічної ефективності й наукового прогресу. Це дає можливість скласти об'єктивну оцінку кожної окремо взятої проблеми, визначити її перспективність та новизну, що має велике значення при плануванні науково-дослідних та дисертаційних робіт.

У документалістиці широко застосовується метод пропускного аналізу. Це сукупність прийомів для виявлення пропусків у попередніх знаннях. Метод виходить з чіткого формулювання бажаного практичного результату на основі існуючих потреб у цьому результаті. Як метод інформатики, визначення пропуску в знаннях може бути методичною основою формування мети наукових досліджень, вироблення напрямів досліджень для отримання нових знань.

З позиції системного підходу дослідження ДІП, формальним критерієм інформаційних зв'язків документів з їх цитування. Число посилань -- інформативний індикатор взаємозв'язку наукових робіт, що дозволяє виявити ті зв'язки, які не визначаються явно.

У науці апарат бібліографічних посилань виконує багатогранні функції, які не менш важливі в структурі науки, ніж самі наукові факти. Бібліографічні посилання нерозривно пов'язані з текстовою частиною наукових публікацій, але можуть мати й самостійне значення, наприклад в покажчиках наукових посилань і надавати суттєву допомогу вченим, бібліотечним та інформаційним працівникам при проведенні інформаційних пошуків і різноманітних наукометричних досліджень, таких як цитат- та кластер-аналіз [29,с.19].

Багатоаспектні функції апарату бібліографічних посилань обумовлюють широкі можливості використання методики цитат-аналізу для оцінки продуктивності та внеску в науку вчених і наукових колективів, прогнозування, виявлення найбільш значних періодичних видань, комплектування фондів бібліотек, дослідження динаміки розповсюдження нових наукових методів і ідей, виявлення "дрімаючих" робіт, які спочатку не одержали належного визнання, визначення тенденцій розвитку науки і техніки, виявлення структури, інтенсивності й направленості інформаційних потоків і наукових комунікацій [29,с.19] та ін.

Один з методів кластер-аналізу був розроблений ще М. Кестлером в 1963 р. і має назву методу бібліографічного поєднання[29,с.20]. В основі методу Кестлера полягає принцип взаємозв'язку між двома публікаціями, які цитують один і той же документ. Інтенсивність взаємозв'язку 2 публікацій визначається числом бібліографічних посилань, загальних для обох документів. Другий, досконаліший метод кластер-аналізу, -- метод проспективного зв'язку, був розроблений в 1973 р. одночасно І. Маршаковою і Н. Смоллом. В основі цього методу лежить принцип виділення взаємозв'язку між двома публікаціями на основі цитування їх одними й тими ж документами. Інтенсивність взаємозв'язку двох публікацій за цими авторами пропорційна кількості праць, що посилаються одночасно на обидві публікації. Дослідження цитованості одержало широке розповсюдження при проведенні кластерного аналізу бібліографічних посилань, який засновано на виявленні кількісного взаємозв'язку публікацій за їх співцитуванням. Цей наукометричний метод дозволяє стежити за розвитком тієї чи іншої галузі науки і техніки, за проникненням її в суміжні; прогнозувати розвиток окремих галузей науки і виявляти лідерів у науці й "класичних" працях; взаємозв'язок ідей в розвитку науки; механізми та шляхи зародження і розвитку наукових напрямів[27,с.21].

У наш час опубліковано порівняно невелику кількість робіт, присвячених методології кластерного аналізу та його використанню в наукометричних дослідженнях. Деякі автори використовували в своїх дослідженнях принципи і методологію кластерного аналізу, але побудова інформаційних зв'язків ними здійснювалась не співцитуванням, а на основі анкетування, взаємоцитування журналів, розподілення публікацій різних за профілем журналів за рубриками реферативного видання. В методичних рекомендаціях Ю. Дупленко та С. Бурчинського описано метод кластерного аналізу для вивчення ДІП з геронтології, що проводився за допомогою програмної системи, адаптованої для обробки реферативно-бібліографічних масивів на ЕОМ. База даних, яка формується програмною системою і призначена для проведення кластерного аналізу, охоплює інформаційний масив у вигляді двох файлів. Один включає опис базових (цитованих) документів, а другий -- проспективних (цитуючих) і ці останні посилаються на базові. Принцип побудови двох названих підмасивів розроблений, як уже згадувалося вище, Ю. Гарфілдом і реалізується з 1964 р.[27,с.21]. Метод побудови класифікації за допомогою покажчика посилань базується на тому, що, вказуючи в бібліографії при статті опубліковану раніше роботу, визначають концептуальний зв'язок між двома статтями, так би мовити класифікують свою статтю за допомогою посилань.

Цінність інформації нерозривно пов'язана з метою дослідження. Тому при визначенні цінності документа необхідно врахувати її наявність в документі, оскільки інформація в цьому випадку може бути оцінена на основі того, наскільки вона може принципово вплинути на результати дослідження. Новизна і вірогідність, як показники цінності документальної інформації, відносяться до надважливих, але мало розроблених проблем інформатики. Для визначення цих показників інформаційної діяльності використовують метод експертних оцінок, заснований на інтуїтивно-емпіричному підході. Новизна розглядається як абсолютна, так і відносна. Абсолютно новим вважається будь-яке дослідження, що вперше пропонує яке-небудь рішення проблеми; відносно новим -- подальша розробка, пов'язана з вдосконаленням, поглибленням і розширенням досліджень запропонованого раніше вирішення проблеми (розробка по горизонталі). Для оцінки асиміляції нового введено наступні рівні: експериментальний, дослідний та практичний. Вірогідність наукового документа є мірилом повноти інформації, на основі якого визначається правдивість документа і складається з необхідної повноти бібліографічного опису і опису проведеного дослідження. Загальноприйнята структура опису дослідження, що адекватно відображає структуру експерименту, подана наступними елементами наукового повідомлення: мета, об'єкт, метод та результати дослідження. Кожний з цих елементів має своє мірило необхідної повноти інформації, яку можна виразити в кількості ознак і розробити відповідну вагову шкалу[29,с.20]. Таким чином, створюється можливість кількісної оцінки ступеня поданої інформації в описі дослідження, ранжирування наукових повідомлень і вибору найбільш вірогідних з них.

Другий показник, що широко вивчається, це -- старіння документів. Найчастіше вивчається старіння документів за їх цитуванням. Для цього аналізують переліки публікацій періодичних видань (журналів) і визначають кількісний вміст процитованих праць різного "віку". Доцільно для формування однорідного масиву документів попередньо відібрати документи одного профілю чи наукового напряму, оскільки від них залежать темпи старіння. Цитовані документи розташовують в хронологічному порядку, починаючи з року дослідження, потім за допомогою математичної обробки встановлюють закономірність старіння (цитування) в залежності від "віку" документа. Необхідно відмітити, що вивчення старіння доцільно здійснювати не тільки в порівнянні з профілем, а й з видом документа.

Вивчення оперативності публікацій первинних документів проводять шляхом порівняння дат надходження документа у видавництво і дат видання. Ці дані, як правило, вказуються в кінці джерела інформації. В публікаціях періодичних видань міститься дата подання її в редакцію. Окрім вивчення оперативності видання за проходженням документа в редакції та видавництві, в деяких випадках вдаються до дослідження від моменту зародження наукової ідеї до публікації методом анкетування. Анкета включає приблизний час (дату) зародження ідеї, дату початку і закінчення дослідження, дату початку і закінчення написання статті, час редагування, друкування, довідкових перевірок, підгонки під журнальний формат, дату надходження в журнал на розгляд, дату прийняття або відхилення, дату публікації. Допоміжними можуть бути питання: де готувався рукопис (вдома, на роботі, від руки, на друкарській машинці або на комп'ютері), як багато часу автор переробляв рукопис.

Тепер можна коротко сказати про методики аналізу вторинних наукових документів і, відповідно, утворених ними ДІП. В літературі мало приділялося уваги опису методик дослідження властивостей і закономірностей формування вторинних документів. Вторинні джерела інформації досліджувалися з метою визначення повноти відображення в них первинних джерел інформації, дублювання при реферуванні первинних документів у різних вторинних джерелах, а також оперативності та інформативності. Повнота відображення первинних джерел у вторинних визначається шляхом порівняння змісту в профільному потоці й у вторинному джерелі (абсолютна повнота), порівняння числа первинних документів, відображених у різних вторинних джерелах (відносна повнота). Дослідженню підлягають ступінь і якість (назва) охоплення періодичних видань різними вторинними, виявляються переліки періодичних видань, що перетинаються і не перетинаються[9,с.14].

Методика дослідження дублювання зведена до визначення повторів відображення одного і того ж документа протягом визначеного періоду в одному й тому ж вторинному джерелі, або, що більш розповсюджено, в різних. Суть методу в розташуванні за алфавітом масивів вторинних документів і виявленні ідентичних документів за однією і тією ж градацією алфавітного розташування[29,с.20].

У літературних джерелах також описується методика аналізу оперативності джерел вторинної інформації. Під терміном "оперативність" мають на увазі інтервал між появою оригінальної публікації (статті, монографії, патенту тощо) і відображенням цієї первинної інформації в бібліографічному або реферативному виданні [29,с.20]. У зв'язку з тим визначення оперативності на основі співставлення року виходу бібліографічного або реферативного видання і року публікації первинної інформації не точне, пропонується співставляти місяць публікації статті чи іншого первинного документа і місяць публікації бібліографічного опису чи то реферату в інформаційному виданні. На основі цього визначають "абсолютну" оперативність. Для визначення "'відносної"' оперативності зрівнюють терміни відображення однієї і тієї ж первинної публікації в різних джерелах вторинної інформації.

Аналізуючи описані вище методики, можна сказати, що в наш час найповнішою можна вважати характеристику галузевого ДІП, при застосуванні комплексного підходу, який би включав кластерний аналіз наукових документів та визначав перспективність наукового напряму. Це має підняти вітчизняні наукові пошуки на сучасний рівень, який відповідав би світовим стандартам.

З позиції оцінки науково-інформаційного забезпечення фахівців, побудова технологій інформаційних процесів, у тому числі пошуку наукової інформації із застосуванням сучасних телекомунікаційних засобів та інформаційних мереж, а також дослідження кваліметричних і семантичних особливостей таких ДІП є дуже важливим процесом. Дані технології скорочують терміни пошуку інформації, а також надають можливість фахівцям користуватися не тільки вітчизняною інформацією, а й більшістю зарубіжної.

Розділ 2. Моделювання галузевих документальних потоків культури і мистецтва

2.1 Характеристика галузі культури і мистецтва

Культура походить від colo, colere - вирощування, обробіток землі. З 18 ст. - виховання, вирощування людини, “оброблення людської душі”, культура як приналежність рисам особистості - “культурність”, “культура праці”, культура поведінки, фізична культура. Сукупність матеріальних і духовних надбань людства, як спосіб духовного освоєння дійсності на основі системи цінностей( смислів), і як розгортання творчої діяльності людини, спрямованої на пошук смислу буття. Культура - все створене, відмінне від природи, хоча культура передбачає наявність природи і людини як біологічної істоти для свого існування, культура виступає засадою гармонійної єдності людини з природою. Сучасні інтерпретації культури полягають на таких позиціях. По-перше, культура - це створена людиною “друга природа”, світ, який “надбудований” над незайманою природою. По-друге, культура є системою спільних для суспільства цінностей, матеріальних і духовних. Цінність - те, що має сенс для людини, світ, наповнений людським смислом. По-третє, людина як суб'єкт культури формується в процесі культуротворчої діяльності і стає людиною шляхом залучення до культури. Культура - це історичний процес збереження, розподілу, обміну і вживання готових наслідків людської діяльності, а також створення нових цінностей, спроможних забезпечити подальший процес розвитку самої людини. В сучасній науці присутні такі основні концепції тлумачення поняття культури.

- Соціально-атрибутивна: все, що властиве суспільству; культура як соціальне наслідування; соціально задане і здійснюване соціальними інститутами спрямування культивування індивідуальних біологічних якостей;

- Особистісно-атрибутивна: людина як суб'єкт інтерпретацій та інновацій - рушій розвитку культури; культура як сфера самореалізації людини і самоствердження і розвитку її сутності (культура живе в людях, їх творчості, діяльності, переживаннях - люди живуть в культурі); поле , процес і результат самореалізації

- аксіологічна: культура як історично і соціально зумовлене, об'єктивоване в продуктах людської діяльності (артефактах) ставлення людини до природи, до суспільства, до самої себе; реалізація і втілення в культурних текстах верховних цінностей шляхом культивування вищих людських чеснот

- Діяльнісна: єдність способів і продуктів людської діяльності, які вдосконалюють людину

- семіотична: факти культури в знаках збереження та передачі інформації, культура як сукупність мов, що кодують інформацію про світосприйняття народу, характер, рівень його знань , вірувань, моральні уявлення; культура як механізм, що створює сукупність текстів; знакова система; мови (акти людської поведінки, художні образи у творах мистецтва, обрядові ритуальні церемоніальні ситуації, особливі смислові конструкції в філософських, політичних, релігійних, літературних текстах) матеріалізують, зберігають і передають смисли людського життя в його співвіднесеності зі смислом існуючого; чим ґрунтовніше людина знає знаки тим глибше розкриває людський досвід

На відміну від культурології, предметом якої є осмислення культурного розвитку людства як поліфонії ціннісне значущих смислів буття людської спільноти, різних культур, формування цілісного уявлення про культурний континуум і місце в ньому людини, відтворення універсального образу світу в його динамічному розвитку - історія української та зарубіжної культури вивчає конкретні унікальні творіння культурного генія в їх динаміці. Зі свого боку, історія культури як окрема наука, що досліджує конкретні феномени культури, є базисом культурології як найзагальнішої науки про культуру.

Художня культура як складова духовної базується на засвоєнні світу через систему художніх образів, створених митцем - суб'єктом культури. Художня діяльність поєднує перетворюючу діяльність (створення художніх творів) з комунікативною та пізнавальною (реалізація процесів сприймання мистецьких цінностей). Слід підкреслити самостійність існування ще однієї реальності - світу мистецтва, який наближує людину до її ідеалу. Художньо-образне освоєння світу має різноманітні способи творчості, модифікації, виявлені у видах мистецтва, які тепер частіше називають текстами культури - література, музика, живопис, архітектура, театр, скульптура, ужиткове й декоративне мистецтво. Мистецтво побутує у різних жанрах (поема, роман, симфонія, портрет). Історично склалися різні творчі методи і стилі (готика, бароко, класицизм, романтизм). У художній культурі реалізується цілісне, об'ємне, найбільш гармонійне освоєння людиною світу. Вона сприяє реалізації людиною наявних у ній можливостей і потенцій, дає змогу вдосконалюватись духовно, емоційно, інтелектуально, прилучає до вічної мудрості, до мистецьких цінностей, орієнтує на загальнолюдські ідеали.

Рівень художньої культури, при всій самостійності її розвитку, багато в чому залежить від матеріальної основи історичної доби, бо вона є системою створення, збереження, обміну, розподілу, поширення і споживання створених і створюваних цінностей, тому залежить від інституцій, а також матеріального благополуччя людей. Суспільний стан стимулює або стримує художню діяльність. Суб'єктами художньої культури є народ як ціле і його талановиті творці й інтелігенція. Народ - головний охоронець свого духу, ментальності, художнього досвіду,зразків, норм , традицій, мови. Митець творить унікальні художні цінності через глибоке індивідуальне переживання освоюючи дійсність. Неповторність таланту як складного переплетіння психологічного, духовного і фізичного, багатства внутрішнього світу особи з досконалістю художнього бачення світу і оригінальністю самовираження. Масштабність і значущість таланту полягає у прориві соціальної детермінованості, у виході за її межі, у наповненості загальнолюдським звучанням.

В художній культурі, в мистецтві, зокрема у фольклорі найбільше виявляється психічний склад нації як цілого. Він об'єктивується в артефактах мистецтва, які піддаються науковому дослідженню. Джерело проявів рис національного - в мистецтві, національному не лише за формою (як стверджували ідеологи марксизму), а передовсім в образах і нормах мислення. Мовна будова твору мистецтва віддзеркалює характерність специфіки національного мислення.

Культура містить у собі як стійкі, так і мінливі елементи. Ідеї, цінності, звичаї, обряди, зберігаються і передаються від покоління до покоління як традиції - наукові, релігійні, моральні, національні й духовні. Система традицій віддзеркалює цілісність, сталість суспільного організму і спадкоємність поколінь. Носіями спадкоємності є фольклор, писемність, предметні історичні пам'ятки, музеї, енциклопедії, бібліотеки. Спадкоємність передбачає передовсім інтерпретацію культури минулих часів з позиції сучасності. Вертикальна спадкоємність - це орієнтація на культурні досягнення і досвід попередніх епох. Культурний розвиток кожної епохи вбирає в себе одночасно існуючу культуру різних народів, регіонів і той зв'язок, який існує між ними і без якого їхній стан був би обмеженим, неповним і звуженим, називається горизонтальною спадкоємністю. Усвідомлюючи й переосмислюючи минуле, мислитель, учений, художник і винахідник творять нові цінності, збагачують світ людської культури. Нове заради нового містить в собі справжнє творче начало. В сучасному суспільстві, на відміну від традиційних суспільств, оновлення, новаторство є базисною цінністю.

Одним із найважливіших чинників культурного життя усіх без винятку народів є, безперечно, література - мистецтво слова. Сам термін “література” походить від фр. litterature, яке, у свою чергу, веде до походження від латинського littera - літера. Виникнення цього терміна вчені відносять до початку ХVІІІ ст. Проте й дотепер термін “література” вживається в двох значеннях.

У широкому розумінні - це вся писемність; у вузькому - це скорочене позначення художньої літератури (вона якісно відрізняється від інших видів літератури - наукової, філософської і т.д.).

Розуміння мистецтва слова якісно змінювалися протягом його багатовікової історії. Своїм корінням література сягає в глибоку давнину, в од літературний і дописемний період. Розвиток мистецтва слова тісно пов'язаний із прогресом мислення. Адже слово, мова є дійсністю думки.

Основна цінність слова в первісних формах була у тих властивостях мови, які зближують її з музично-театральним дійством.

У подальшому на більш вищому щаблі первіснообщинного ладу, мистецтво слова відособлюється як міфологічний усний епос - міфи, легенди, перекази, що в сукупності утворювали епопеї.

Розвивається оповідна поезія. Слово входить у свої права і стає самостійним мистецтвом. Щоправда, і тут воно ще зрощене музикою. Поет, розповідач і співець - одна особа. Сказання “Іліади”, поезії “Махабхарати” - все це співалося під музику. Отже, усна народна творчість є тим джерелом, з якого виникають майбутні літературні жанри: драма, лірика, епос. Це основні літературні роди, які проявилися ще в долітературному періоді стали тими шляхами, котрими розвивалась вся історія літератури.

В основі літературного роду лежить певний спосіб освоєння явищ дійсності в основі епосу - естетично освоєна подія, в основі драми - дія, в основі лірики - безпосередній поетичний вияв душевного стану самого поета. Тож до епосу відносяться такі види: літературний міф, казка, епопея, епічна поема, роман, повість, оповідання, новела. Поняття лірики охоплює собою такі різновиди: пісня, ода, романс, елегія та ін.

Драматичний рід - це трагедія, комедія і власне драма.

Зазнаючи серйозних змін літературні види, у свою чергу, породжують чимало жанрів.

Героїчний епос містить цілісну картину народного життя у формі героїчної розповіді про минуле. В епосі завжди присутній глибокий інтерес до історичної долі народу. Історичний фон концентрується завжди навколо певної історичної події (війни), яка має всенародне значення (“Одіссея”, “Пісня про Роланда”, “Пісня про Сіда”, “Дума про Байду”, “Дума про козака Голоту”).

Більш високий рівень патріотизму притаманний для народів. які зазнають національного гноблення. Так, в українських історичних піснях та думах (згадувались вище) головні герої втілюють у собі всенародне прагнення до незалежності, уособлюють зростання національної самосвідомості.

Згодом епос відходить на другий план, поступаючись місцем драмі та новим епічним формам (Данте “Божественна комедія”).

Ще в античній літературі виникає специфічна галузь словесної творчості, яка, з одного боку, знаходиться на межі літератури і повсякденного мовного спілкування, а з іншого - на межі літератури та філософії. Ця жанрова лінія дістала особливий розвиток в епоху Відродження і мала найбільше значення для народження роману (Ф. Рабе “Гаргантюа і Пантагрюель”).

У всіх великих країнах Західної та Центральної Європи в епоху Відродження виникають і перші національні літератури - за мовою і своїм значенням. В Італії фундаторами італ. літератури були Петрарка та Боккаччо. Проте слід зазначити, що цей процес не у всіх народів відбувався одночасно. Так, в Україні (кінець ХVIII - початок ХІХ ст. І. Котляревський), в Росії (пол. ХІХ ст. - О.С. Пушкін).

Подальший розвиток літератури був пов'язаний з особливостями, притаманними епосі класицизму (ХVІІ - поч. ХІХ ст. ). Для класицизму характерний поділ на “високі” та “низькі” жанри, поєднання яких вважалося неприпустимим.

Високі жанри - епопея, трагедія, ода - покликані втілити державні або історичні події, тобто життя монархів, полководців, міфічних героїв.

Низькі - сатира, байка, комедія - мають зображати приватне, повсякденне життя осіб середніх верств. Стиль і мова повинні були строго відповідати обраному жанру (Расін, Буало (Мольєр)).

У кін. ХVІІІ ст. в Німеччині і на початку ХІХ ст. у Франції, а також в інших країнах виникає напрям, який протиставляє себе класицизму і отримує назву “романтизм”. Романтики вперше відкрили суперечливість людської душі, її невичерпність.

Романтики поновили художні форми: створили жанр історичного роману, фантастичні повісті (Гюго, Жорж Санд), (П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко).

У ІІ пол. ХІХ ст. утверджується напрям, що прийшов на зміну романтизму - реалізм. Кардинальна проблема реалізму - співвідношення правдоподібності й правди, істини (Ч. Діккенс, О. Бальзак).

На початку ХХ ст. в європейському мистецтві виникають різноманітні явища, які умовно можна назвати модернізмом. Якщо у всі віки література була пройнята ідеєю людини, то в сучасну епоху актуалізуються проблеми співвідношення особистості з космічним і людським універсамом.

2.2 Інформаційне забезпечення галузі культури та мистецтва за допомогою документального потоку

Належне функціонування інформаційного забезпечення культури та мистецтва можливе лише за умови постійного моніторингу ІП користувачів інформаційних установ. Для досягнення сумісності інформаційного обслуговування доцільним є ведення відповідного рубрикатора інформаційного обслуговування, де мають фіксуватися відомості щодо ІП, засобів їх забезпечення (як локальних, так і зовнішніх). Сумісність документного фонду та ДПА забезпечується використанням всіма інформаційними установами єдиної інформаційно-пошукової мови для пошуку галузевої інформації. Раціональне співвідношення функцій, здійснюваних учасниками взаємодії, досягається узгодженням між всіма інформаційними установами єдиних вимог до якості та термінів виконання інформаційних запитів, асортименту безкоштовних та платних послуг, планування та регулювання всіх напрямків діяльності. Досягти високого рівня узгодженості можливо за постійної державної підтримки створення програм інформаційного забезпечення науки, виробництва, культури [21,с.266].

Оптимальне вирішення всіх завдань інформаційного забезпечення культури та мистецтва значною мірою зумовлене також вільною орієнтацією працівників інформаційних установ в інформаційних ресурсах, а також зовнішніх інформаційних ресурсах.