Імпресіонізм в українському живописі

Спробувавши на початку 1880-х років освоїти повітряне середовище методом близьким імпресіоністам в картинах Північ і Дніпро вранці, Куїнджі в наступні роки не полишив цього інтересу, хоча одночасно його хвилювали інші проблеми. У імпресіонізмі його цікавила найтонша гра кольору на світловому тлі. Задовго до лондонських туманів Клода Моне Куїнджі розробляв цю сферу пластики, розширюючи виразні можливості живопису. Олександр Бенуа висловився про Куїнджі як про грубого і неотесані самородка, що прийшов до імпресіонізму нітрохи не пізніше, ніж самі імпресіоністи. Він порівняв значення Куїнджі для українського мистецтва з роллю Клода Моне - для французької. Однак Бенуа не міг правильно оцінити Куїнджі, не бачачи його «затворницьких» творів. У період «мовчання» імпресіоністичні пошуки Куїнджі не вийшли за рамки етюдів. Правда, художник зробив спробу створити за численними етюдними розробками картину «Туман на море» (1905-1908), що залишилася незакінченою. І, мабуть, непросто. «Туманний» імпресіоністичний матеріал, що розташовує до тихого інтимного переживання світу, не міг створити панорамну картину світу, широкоформатну композицію. Але навіть в незавершеній картині видно, як тонко вхопив художник рух повітряних потоків, як логічно розподілив він по площині полотна згущення повітряних мас, концентрацію світла, формування хмар, як передав найменші світлові переливи. Ця увага до теми зародження і руху повітряних стихій, інтерес до небесних сфер як особливої галузі освоєння і роздуми передалися його учням, насамперед Костянтину Богаєвському і Миколі Реріха. Серед етюдів Куїнджі є такі, як «Дворик», що чуйно передають стан погоди: вогкість, танення снігу, сльота або вологе повітря, що розчиняє обриси предметів, побачених через вологе повітря. Ці маленькі етюди, примітні легкістю виконання на папері, дивовижні за влучністю і точністю передачі відчуття, наче фіксуючого емоційні стани людини. У підсумку, імпресіонізм не став для Куїнджі метою, як це сталося в творах Костянтина Коровіна, Ігоря Грабаря чи Василя Перепльотчикова, а лише засобом вдосконалення декоративної пластики.

На нашу думку, це один з найвидатніших пейзажистів української культури, важливо те, що він один з небагатьох художників, яві відвели для імпресіонізму велику роль у своїй творчості.

2.5 Природа у картинах Тетяни Яблонської

Т.Н. Яблонська все життя шукала своє «я» у творчості, а знайшла всенародну любов і визнання майстерності. На нашу думку, художниця здобула імпресіоністичне виконання картин з книжок, адже багато її друзів розповідали як вона захоплювалась ідеями і дуже багато читала про імпресіонізм ідеї.

Тетяна Нилівна Яблонська народилася в Смоленську в 1917 році. Два тижні прожила за царя, а потім спокійне життя сім'ї перекреслила революція. У 1928 році її батьки, побоюючись доносів, перебралися в Україну й оселилися в Луганську. З тих пір доля Тетяни Яблонської міцно пов'язана з Україною, її мотивами, природою, народом.

Дар художника дістався їй від батька. Його домашні уроки були єдиним багажем Тетяни перед вступом до Київського Художнього інституту, проте їх з лишком вистачило для зарахування на живописний факультет. Талант та старанність молодої студентки були помічені викладачами вже на другому курсі. Її студентські роботи були відправлені на Всесоюзну мистецьку виставку, а в 1940 році відбулася перша в історії інституту персональна виставка студентки Яблонської.

За роки навчання Тетяна навчилася вживатися в майбутню картину, відчувати і втілювати її середу, колір, деталі. Початку роботи передувало велика кількість замальовок, ескізів, необхідних для розкриття найдрібніших деталей сюжету. Манері «живописати» дійсність дівчина вчилася у свого керівника Федора Кричевського. Мальовнича мова, багатий арсенал засобів для передачі глядачеві кольорово-повітряного середовища сюжету, матеріальності кольору, значення тону і в той же час - цілісність живописної поверхні. Саме такий живопис Яблонська вважала «справжнім» (мал.5).

Мал. 2.5.5. Репродукція полотна «На лесній галявині»

Щоб стати майстром, тонкість сприйняття живописних відчуттів потрібно було закріплювати довгою практикою, але цьому перешкодила війна. Першою післявоєнною роботою, яка стала відображенням особистих військових вражень, була картина «Ворог наближається». Головна тема полотна - відчуття війни. Про неї говорить кожна деталь: колона біженців, люди, суворе небо з сивими хмарами. Вперше в цій картині художниця використовувала прийом діагональної побудови композиції, який потім буде присутній в багатьох її полотнах.

Картина «Ворог наближається» була єдиною, яку високо оцінили і критики, і уряд, і прості люди. Усі наступні її роботи «На Дніпрі», «Вийшли на сонечко»,«Книга з картинками», «Хрещатик», «У парку» - були визнані критиками незначними. Спробу Яблонської повернути людям віру в життя, в можливе щастя, показати радість від існування у кожній миті критики називали показухою і образливою для голодних, змучених людей спробою прикрасити дійсність.

Яблонську рятувала природна захопленість і любов до життя. Вона продовжувала писати те, що бачила, пробувала нові техніки і стилі, міняла колірну палітру і манеру письма. На відновлення «почуття мальовничості» пішло багато часу. Картиною, в якій це відновлення вдалося якнайкраще, Яблонська вважає полотно «На старті» (1947р.). Свіжість і чистоту зимового дня, сяйво молодих осіб художниці, яка ще не має творчого досвіду, вдалося вміло передати через фарбу і поверхню полотна. Але і ця робота отримала негативну оцінку і була надовго похована в запасниках Музею українського мистецтва.

Правдою життя художниця вважає і свою роботу - «Хліб» (1950). Ні про яке художнє прикрашання і дотримання законів живопису Яблонська в момент написання картини не думала. Хотіла лише правдиво зобразити життя і передати людям своє захоплення від самого життя. Але поєднання синіх спідниць, білих хусток і теплого зерна саме по собі створювало живописну картину. Енергія, краса, здоров'я щасливих селянок, які збирають зерно, відсутність негативних персонажів, згуртований колектив - створювали відчуття, що до повного щастя залишилося зовсім трохи. Картина «Хліб» стала гімном праці і достатку народу і принесла Яблонської всесоюзну славу і Сталінську премію.

2.6 Зіинаїда Серебрякова - майстер психологічного портрета

Увагу радянських дослідників Серебрякова привернула тільки в 1965 році: у зв'язку з її персональною виставкою в СРСР було опубліковано кілька присвячених її творчості статей, включаючи каталог виставки. Сама Серебрякова брала безпосередню участь у підборі творів, і тепер тільки зі згаданого каталогу дослідник може дізнатися, які роботи художниця вважала важливими і гідними бути представленими публіці. Вступна стаття до каталогу А.Н.Савінова пізніше, у 1974 році, була перевидана окремою брошурою.

У 1979 році В. П. Князєвою була написана монографія про Серебрякову, де творчість художниці розглядається у взаємозв'язку з культурними процесами епохи. У ній відзначено вплив імпресіонізму в період навчання художниці в Парижі у 1905 році.

Висвітлення палітри, кольорові тіні, серійність творів, інтерес до повсякденного і його поетизація. Увага до миттєвого враження у Серебрякової весь час змагається з узагальненими властивостями буття, фрагментарність композиції - з продуманістю. Художниці ближче чуттєва сторона імпресіонізму, ніж наукова теорія додаткових кольорів. На нашу думку, українському імпресіонізму взагалі не властива тяга до відкритого кольору. У житті є швидкоплинне і щось головне, для відображення першого і другого необхідні різні принципи. Імпресіонізму властива якась поверховість, «невинність очей» не обтяжена ідейністю, що не завжди задовольняє художницю, для досягнення більшої змістовності вона використовує інші стилістичні особливості. Риси імпресіонізму в стилі Серебрякової видно в першу чергу у замальовках домашніх сцен, безпосередніми враженнями від навколишнього світу. Вони відзначені живим відчуттям мінливості світу, багатства кольору і світла, пройняті радістю спілкування з життям. Безпосередність імпресіоністичного і закінченість класичного балансують у творах художниці. У переробці підготовчого матеріалу в закінчену картину часто відбувається трансформація: побут підводиться над буденним. Французький період творчості поміняє акценти, імпресіонізм з другорядної ролі у стилі Серебрякової увійде в рівноправність з іншими стильовими формами.

На початку 1910-х років Серебрякова створила такі незабутні полотна, як «Купальниця» - портрет її сестри Катерини, що поєднує велич і непередавану легкість вітру, що грає в волоссі, «Баня», «Селяни», «Спляча селянка», «Біління полотна», автопортрети і зображення дітей. В її полотнах українське сонце поєднується з радісною легкістю мазка, прекрасні тіла живуть у єднанні з пейзажем, а очі на портретах мигдалеподібні та з легкою лукавинкою невловимо нагадують очі самої Серебрякової.

Але найбільшу славу художниці принесла картина «За туалетом» (мал.6), в якому вона зобразила саму себе. Що важливо у творчості художниці, це те, що тяжка доля, не понівечила яскравість її барв, а тільки підкреслила силу світлих емоцій, якими дихають її полотна.

Мал. 2.6.6. Репродукція полотна «За туалетом»

2.7 Олександр Мурашко - художник кольору

Від традиції Мурашко переходить до новаторства. У його живописі органічно поєдналися імпресіоністична пленерність і етюдність з чіткою організацією форм, їх декоративним узагальненням і монументалізацією. Все це виконано силою емоцій художника - темпераментного, динамічного, з почуттям краси світу в душі.

Прагнення знайти нову формулу мистецтва, яка б відповідала характеру часу, стало рисою початку ХХ століття. В Україні художник Мурашко став першим, хто пішов шляхом пошуків та експериментів. Від імпресіоністів йде його ескізність, від «арт нуво» манера писати широким пензлем, а реалізм оберігав від порожньої формотворчості. Його художня манера схожа з віртуозною художньою манерою шведського художника Андерса Цорна (1860-1920). За ним йшли А. Маневич, Ф. Кричевський, А. Богомазов, О. Екстер, А. Петрицький т.д.

Щаблі еволюції творчості художника присутні в його портретних творах. Помітно, як поступово художник виводить свою модель з інтер'єру на природу, виступає не фоном, а органічним середовищем, яка знаходиться в емоційному і духовному зв'язку з людиною. Так, в полотні «Портрет Людмили Куксіної» (1910) Мурашка хвилює ліричний підтекст образу, світлоносність прозорого повітря і білого снігу, на якому так виразно намальовано витончений, темний жіночий силует. Помітним є шлях майстра від колористичної стриманості, притаманний його раннім роботам, до такої посиленої кольорової інтонації, портрет перетворюється на знак краси і щастя. Можна також простежити зміни в його ставленні до моделі: від поглибленого психологізму - до більш узагальненого трактування образу, підпорядкованого живописно-пластичним задумам художника. Хоча кожне обличчя на його портретах має свій особистий настрій, незважаючи на ескізність і широкі мазки фарб.

«Селянська родина» (мал.7) - одне з найвідоміших полотен майстра на народну тематику Зміни відбуваються і в його трактуванні народної теми - вона ускладнюється, образи стають більш глибокими, дійсно психологічними. Вихор веселощів ярмарки вщухає і дає місце тихому суму, спокою, стану, коли людина залишається наодинці зі світом своїх почуттів. Декоративізм синтезується з психологізмом. Народне сприйняття краси стає для Мурашка вирішальним фактором. Воно - в яскравості святкового вбрання селянок, у внутрішній красі природи, в повільному ритмі ліній, форм, властивих народному ладу.

Мал. 2.7.7. Репродукція полотна «Селянська родина»

«Карусель», можливо, найзнаменитіша картина Олександра Мурашка, яка прославила його ім'я і його батьківщину - Україну ще 1909 року. Дві дівчинки на сірих у яблуках «кониках». І скільки захоплення в їхніх обличчях, скільки святковості в убранні. А яка експресія в майстерній передачі руху й настрою, повноти буття. Жанровий епізод, зупинена мить, вихоплена з сільського життя початку століття, переростає в картині у подію. Саме підтекст, внутрішній психологізм образів стає головним. Художникові блискуче вдалося і рух каруселі, і внутрішній стан дівчат майстерно передано не лише композицією картини, позами її героїнь, а й кольором.

На десятій Міжнародній виставці в Мюнхені 1909 року саме цим полотном дебютував український художник Олександр Мурашко. «Карусель» була відзначена Золотою медаллю. Але не тільки вона стала нагородою експонента. Його ім'я стало популярним на Заході.

2.8 Іван Труш - художник сонця

Іван Труш - один з українських художників-імпресіоністів, оригінальний колорист. Іван Труш народився в селі Висоцьке, недалеко від містечка Броди, на Львівщині в родині сільського кравця.

Помітивши тягу хлопчика до знань, батько після закінчення початкової школи відвіз Івана вчитися в Бродівську реальну гімназію. У 1881 році юнак успішно складає іспити і починає навчання. У гімназії і почалося серйозне захоплення Труша малюванням. Нелегкими виявилися роки навчання в гімназії. Особливою фінансової підтримки від сім'ї не було, та Іван, змушений заробляти собі на життя сам, почав давати приватні уроки і робити на замовлення невеликі портрети по фотографіях. Таке копіювання приносило, нехай невеликі, але гроші. Історики уточнюють, що вчився юнак неважливо, зате був кращим на уроках живопису і літератури. Крім того, він відзначився особливою тягою до пізнання історії мистецтв, багато читав і володів хорошими знаннями античної та європейської літератури. Після закінчення гімназії в 1891 році Іван твердо вирішив присвятити своє життя живопису, і з цією метою відправився до Кракова.

Своєю творчістю він поклав початок відродженню галицько-українського живопису. Труш насамперед інтимний художник-лірик. У мальовничій спадщині Труша до пейзажних шедеврів належать: «Захід сонця в лісі» (1904), «Самотня сосна», «Полукіпки під лісом» (1919), «В обіймах снігу» (1925), «Копиці сіна», «Місячна ніч над морем»(1925), цикли «Життя пнів»(1929), «Луги і поля», «Квіти», «Сосни», «Хмари», «Дніпро під Києвом»(1910); пейзажі Криму, Венеції, Єгипту, Палестини. Труш писав також пейзажі з архітектурними мотивами («Михайлівський собор», «Андріївська церква» в Києві, «Могила Т. Шевченка», «Єгипетський храм» і т. д.). Мазок картин Труша соковитий, колорит спочатку живий, а в більш пізніх картинах - тонований. Труш створив чимало жанрових картин («Веснянки», «Гуцулка з дитиною», «Гравці на трембітах» (укр. «Трембітарі»), «Прачки», «Гуцулки біля церкви», «Араби в дорозі», «Арабські жінки»), які відрізняються лаконізмом живописної мови і простотою композиції. Труш створив галерею психологічних, академічних за своїм типом, портретів (Аріадни з Драгоманових, дружини художника, кардинала С.Сембратовіча, І. Франка, В. Стефаника, Лесі Українки, П. Житецького, М. Драгоманова, М. Лисенка, автопортрет та ін .).

Перша виставка І. Труша відбулася у Львові в 1899 р., і з тих пір він часто виступав з персональними виставками та брав участь у колективних виставках українських і польських живописців у Львові, Києві, Полтаві, Кракові, Познані, Варшаві, а також у Лондоні, Відні, Софії. Велика ретроспективна виставка його творів пройшла посмертно у Львові в 1941 р. Найбільші колекції творів І.Труша зберігаються у Львівському національному музеї.

Художньо-меморіальний музей видатного українського художника та громадського діяча І.Труша був відкритий в 1986 році у вишуканій двоповерховій віллі, побудованій у 1910 році за проектом відомого архітектора Олександра Лушпинського в стилі модерн. У ній художник мешкав разом із сім'єю впродовж 1910-1941 рр.

На творчість художника вплинула також його любов до мандрування. Мандрівки дарували Трушу натхнення, і дозволяли народитися цілим серіям картин.

Він працював і в жанрі портрета, особливо психологічного, залишивши нам більше 350 портретів видатних діячів культури, науки того часу, і в жанрі пейзажу. Його приваблювала насамперед рідна Гуцульщина -- її мальовничі ландшафти і життя. І сповнений лірики й особливого настрою романтичний пейзаж, що тяжіє до філософських узагальнень, був основним у його творчому активі. Художник творив свої пейзажі, компонував їх, віртуозно оперуючи кольором, використовуючи багатство теплих або холодних тонів, ефекти світла і повітря.

Труш поставився до імпресіонізму своєрідно. Його захоплювало вміння імпресіоністів передавати загальне враження від природи, їхня невимушена, немовби випадкова композиція, ескізна техніка малювання, ясний, насичений колорит. Труша не приваблювали якісь вишукані теми або герої з міфології чи старовинної історії. Для нього цікавим було все, що радує і милує око багатством барв, освітленням; його захоплювала природа у всій своїй красі, при повному освітленні і повітрі -- у так званому пленері, що давало можливість збагатити та наситити палітру.

Однак Труш не погоджувався з девізом імпресіоністів -- передачі суто суб'єктивних вражень від навколишньої дійсності, чисто малярського захоплення ефектними «вирізками» з природи, їхнім кольором і освітленням, сприйнятими в якийсь момент. Молодий митець, який вже в той період намагався правдиво відображати реальну дійсність, критично поставився до принципів імпресіонізму на пізнішому етапі його розвитку - безідейної програми «мистецтва для мистецтва», тенденцій до відображення чисто суб'єктивних відчуттів, до ігнорування суспільних завдань мистецтва.

Художник ніколи не називав себе імпресіоністом, вважаючи реалістом, але вплив імпресіонізму, винесене з Краківської академії мистецтв, завжди відчувалося в його роботах саме як вміння схоплювати перше враження. Це яскраво проявилося вже в київській серії. Спочатку він малював -- у вільній та невимушеній манері -- невеликі етюди, присвячені Києву, Дніпру, його мальовничих схилах, сповнені гармонією і контрастами кольору, сміливим узагальненням природних та архітектурних форм. А потім Труш перейшов до створення великих за розміром і монументальних композиційних пейзажів-картин. До панорамі могутньої ріки художник повертався неодноразово, трактуючи її в різноманітних композиційних рішеннях. У цілому відомо близько 180 його творів з видами Дніпра.

Перші пейзажні твори Труша - це етюди або невеликі картини з видами рідних околиць: Бродів, Підкаменя та Висоцька, в яких помітні ще несміливі пейзажні проби. Одним з таких ранніх пейзажів є етюд лісу в Бродах. Картина зображує зелену леваду, освітлену жовтим промінням призахідного сонця, з густим затіненим лісом на дальшому плані. Картина витримана в гармонійній теплій тонації. Незважаючи на деяку технічну недоробленість, картина цікава тим, що художник намагається тут синтезувати образ природи і передає її колорит в сонячному освітленні. Пізніші пейзажі виконані вже більш майстерно як колористично, так і технічно.

Одним з неперевершених полотен художника, що не має аналогів у його творчості, вважається «Захід сонця в лісі» (1904 р.), написаний в Зеленому Гаю, родовому «гнізді» Драгоманових-Косачів. Пізніше художник багато разів намагався повторити це яскраво-жовте сонце, яке притягує, наче магніт, але вже ніколи не зміг передати той неповторний ефект світла, хоча останнього в його картинах дуже багато. Взагалі, художник часто практикував подібні повтори-варіації у своїх подальших роботах, розвиваючи їх, змінюючи. Сучасники називали Івана Труша «поетом сонця». Його дійсно приваблювало сонце, він завжди йшов за ним. Важливо підкреслити, що саме імпресіоністична техніка малювання дала змогу зобразити всю яскравість сонячного світла. Художник окремими мазками вимальовує сяйво наче полотно, воно живе, переливається та несе тепло з площини картини. У 1903 році художник вперше виїжджає до Криму, який йому спочатку не сподобався, про що він написав своїй нареченій. Але вірний собі, він продовжував шукати цікаву природу, хоч ніколи нічого не прикрашав. Через деякий час привіз до Львова з Криму близько 25 чудових етюдів, які потім стали основою для написання великих полотен. На більшості з них він зображує вже не сонячне, а місячне сяйво. І. Труш зумів побачити і передати те, що вдавалося мало кому з українських художників. І хоча минуло вже сто років, до цих пір місячне світло на його картинах не потускнів і не втратив своєї чарівності. До кримських мотивів художник у своїй творчості повертався неодноразово. У нього навіть виникла думка створити цикл картин до «Кримських сонетів» Адама Міцкевича, якого він дуже любив. Маючи особливу творчу манеру, Труш завжди ще й фотографував «свою натуру». Намальоване пензлем і збережене на фотоплівці доповнювалося його особистими враженнями. Потім він ще двічі приїздив до Криму на пленер.

За романтикою і за сонцем Іван Труш подорожує до самого Риму. Довго розшукуючи неординарний краєвид, після багатьох розчарувань художник «прикипів» до старої римської дорозі, що зберігає у своїй пам'яті відлуння поступу легіонів Юлія Цезаря. Тут він знайшов і історію, і чудовий вигляд, і філософське узагальнення життя. Першим етапом роботи був невеликий етюд, а потім він створив великий програмний полотно «Віа Аппіа».

З Лесею Українкою Іван Труш познайомився під час своєї першої поїздки в Київ. Вони подружилися. Леся Українка навіть погодилася, щоб він написав її портрет. Кожен день, незважаючи на свою прогресуючу хворобу, їздила з одного кінця Києва в інший і щонайменше дві години позувала художнику. Але коли через кілька місяців приїхала до Львова і побачила свій портрет, він їй не дуже сподобався, оскільки, як сама говорила, була вона на ньому занадто офіційною.

Дружні стосунки склалися у художника і з Іваном Франком, з яким Труш познайомився, коли молодий художник навчався у Краківській академії, а письменник намагався стати депутатом польського сейму. Вони проводили багато часу разом, працювали, обмінювалися думками, дружили сім'ями. Труш написав понад 10 портретів Івана Франка.

Між іншим, Франко дуже критично ставився до творчості молодшого друга. Після першої персональної виставки він написав: «Пейзажист-Труш шкодить Трушу-портретисту. Захоплений написанням світлових ефектів на обличчі, він не має часу вловити характерні риси обличчя портретованого і його живе вираз. Зате при цьому пейзажист з Труша вийшов дійсно незвичайний »[14, c.67].

Втім, і пейзажі художника Франко критикував, дорікаючи Івана в тому, що «в його львівських пейзажах немає майже нічого галицького»: «Майже на всіх видах корчі ліщини, їли на передньому плані, намальовані дуже красиво і ефектно. Але самого Львова або не видно зовсім, або видно настільки, що неупереджений глядач ніколи не зрозуміє, що це Львів »[35, c.43].

А потім його однодумців не стало. Художник почав переосмислювати власне життя. Романтизм, екзотику, піднесеність, мрійливість, притаманні його раннім творам, змінили самотність і туга. Труш створює палітру галицьких видів -- цикл про самотність, улюблений мотив якого -- самотня сосна. Якщо раніше він писав сосну посеред розкішної зелені, зігріта сонцем, то тепер вона одна-однісінька, нерідко зігнута вітрами, і тулиться на узбіччях, схилах. Але при цьому художник створює прекрасний, життєрадісний цикл «Квіти», «натурницями» для нього були квіти, вирощені власноруч у своєму чудовому саду. Цикл «З життя пнів і дерев» Труш почав ще навчаючись у Бродівській гімназії і продовжував його протягом усього життя, як і цикл «Луги і поля».

Іван Труш легко знаходив аналогії між людським характером і краєвидом, між станом душі і погодою. У той же час він був дуже вимогливий як до себе, так і до оточуючих і надзвичайно категоричний у висловлюваннях. Тому не всі його сприймали однозначно. З шести тисяч своїх картин лише кілька художник називав справжніми витворами мистецтва. Але ще за його життя «під Труша» робилося безліч підробок. І це при тому, що він ніколи не мав учнів, ніде не викладав. Але чи не кожен львів'янин вважав честю прикрасити картинами майстра своє житло, модний магазинчик чи установу. Відомо, що в часи німецької окупації картинами Труша відкуповувалися від німців.

Ми вважаємо, що є низка найбільш вдалих і відомих робіт автора. Так, наприклад, його роботи «Автопортрет» (мал.8); «Портрет Лесі Українки»(1900р.) (мал.10); «Портрет Івана Франка» (1930р.) (мал.9). Усі ці картини поєднує глибока щирість і правдивість образів, Труш майстерно передає характер людей у портретах. Кожен герой отримав свій образ, якби ми не знали долі зображеної людини, то з легкістю могли б пізнати її у барвах. Так, портрет Лесі Українки, виконаний темними барвами, як би розповідаючи про її хворобу, але майстер підкреслює її живі блискучі очі та світле, добре, відкрите обличчя.

Мал. 2.8.8. Репродукція полотна «Автопортрет»

Мал. 2.8.9. Репродукція полотна «Портрет Івана Франка»

Мал. 2.8.10. Репродукція полотна «Портрет Лесі Українки»

І.Франка художник зображає у розквіті сил. Енергійний поворот голови підкреслює твердість характеру. Художник сміливо моделює обличчя, добре володіє рисунком, вміло використовує світлові ефекти, м'яко, по-малярськи вирішує цілісність, витриману в одному тоні. Трушеві вдалося не тільки передати зовнішню схожість: він розкрив духовний світ Франка в період розквіту його обдаровання, волю, рішучість і сміливість борця, глибоку внутрішню натхненність. Точний і вірний рисунок, міцна побудова форми виявляють пензель сильного і талановитого майстра. Щоправда, тут ще не відчувається технічної майстерності, проте цей один з його перших портретів залишається, мабуть, і до наших днів чи не кращим портретом великого Каменяра.

На нашу думку, є цікавим те, що Труш зображає людей на абстрактному фоні, він тільки підкреслює фарбами особистість персоналії. Також чітко малює тільки обличчя, а все інше схематично змальовує, цим самим звертаючи більшу увагу на його характерні риси.

Зовсім інша картина вимальовується у пейзажах автора, тут має своє місце кожна деталь. Так як художник вважав себе реалістом, він намагався найбільш приблизити свій картини до реальності. Але та сама імпресіоністична теорія першого враження яскраво виражена у його творах, таким чином малюнок наче переливається кольорами.

Його картина «Тополі», звернула на себе найбільшу увагу. Ми бачимо не тільки дерева, пейзаж оживає завдяки сонцю, що проглядає крізь щільно переплетене гілля, і високе, але по вечірньому холоднувате небо. Тополі здаються, нібито живими істотами, що спостерігаюсь за змінами природи.

Також ми вважаємо за потрібне, звернути увагу на групові портрети Труша. Візьмемо його картину «Трембітарі». Дивно, але художник зумів показати не тільки людей з музичними інструментами, але й неповторну красу, й невичерпну культуру рідного краю. Небо здається високим, а степ навколо неосяжним, тому іноді здається, що зараз пролунають протяжні та неповторні звуки трембіти. На нашу думку, І. Труш шукає більше колористичного, а не характеристичного, тому імпресіонізм саме той напрямок який повинен був виникнути у творчості художника.

Висновки до розділу 2

Український живопис майоріє іменами видатних імпресіоністів. Перераховані вище митці - це не всі видатні майстри цього напряму, але ми вважаємо, що варто також вказати на те, що імпресіонізм у працях українських художників частіше ніс стильовий характер, та не сприймався як спосіб мислення. Часто він поєднаний з багатьма іншими сталями, а інколи і зовсім ледь проглядається.

Ймовірно, саме це поєднання стилів з підкресленими імпресіоністичними елементами і визначило особливості творчого почерку цілого ряду українських художників, які отримали європейське визнання.

Також ми дослідили картини, І.Труша, можна сказати, що незважаючи на тяжіння до реалізму, він все ж таки імпресіоніст. Про це яскраво говорить техніка виконання його творів.

Іван Труш легко знаходив аналогії між людським характером і краєвидом, між станом душі і погодою. Він дуже тонкий психолог, його твори дихають живими емоціями і неповторним характером. Уся його творчість пронизана сонцям, як у пейзажах, так і у неповторних барвах портретів з емоціями їх героїв.

ВИСНОВКИ

У процесі нашого дослідження, ми дійшли таких висновків.

У творах вітчизняних митців аналітичність французького імпресіонізму набувала ліричного емоційного звучання, інтерпретуючи його колористичне розмаїття саме як прояв індивідуального переживання світу, авторської емоційності. Така суб'єктивність, емоційність втілилась насамперед у пленерному пейзажі, що став засобом осмислення не тільки національного простору, а й цариною, де безпосередньо вирішувалися живописні завдання. Так, «спілкуючись з природою», імпресіоністи фіксували часові зміни, світло-кольорові ефекти, аналізували та відтворювали найтонші нюанси стану навколишньої дійсності, за рахунок ефекту недомовленості, незавершеності передавали відчуття рухливості життя. Ці прийоми художники широко використовували у своїх композиційно визначених творах.

Проаналізувавши процеси й чинники, що вплинули на виникнення українського імпресіонізму, можемо стверджувати, що імпресіоністи висунули власні принципи сприйняття і відображення навколишнього світу. Важливим принципом був відхід від типовості. У мистецтво увійшла миттєвість, випадковий погляд.

Українські художники просто не могли пройти повз імпресіонізм, жваво сприймаючи його відкриття як засіб залучення до європейських тенденцій, до оновлення і збагачення художньої мови. Та й самобутня культура українців тяжіє до виру кольорів і шаленої різнобарвності, що відображається у мистецтві імпресіоністів. У формуванні «української версії імпресіонізму» поряд з безумовними французькими враженнями своє місце знайшли і вітчизняні тенденції реалістичного пленеризму та «пейзажу настрою» з їхнім уважним вдивлянням у навколишній світ.

Імпресіонізм найчастіше не проявлявся у, так би мовити, «чистому вигляді», а доповнювався і переплітався з загальним захопленням постімпресіоністичними художниками.

Зовнішня «імпресіоністичність» стає ознакою і досить широкого кола ремісничих творів радянського «салону», який і тепер посідає помітне місце на сучасному художньому ринку.

Тема імпресіонізму в українському мистецтві охоплює цілу низку питань, що потребують дослідження. Рубіжне явище в історії світового живопису, таке, що по-своєму синтезувало, з одного боку, завершення великої традиції реалізму, з її уважним вдивлянням у навколишній світ, зануренням у дійсність, а з іншого - початок модернізму, з його багатоманіттям світобачень, суб'єктивністю, постійним оновленням, що було сприйняте і перетворене вітчизняними художниками. Саме імпресіонізм став чи не першим художнім явищем, який, зіштовхнувши різні ідейно-художні традиції - французьку та українську, такі відмінні в минулому, теперішньому та й майбутньому - протягом усього ХХ століття, відкрив вітчизняному мистецтву широкий світовий простір.

Отже, український імпресіонізм - це явище, яке не можна назвати однозначним, він не мав свого чистого прояву, як, наприклад, імпресіонізм у Європі, та й прояв його у сучасності є суперечним, але не можна стверджувати, що його зовсім немає. Українська культура запозичила від імпресіонізму його окремі, але головні риси.

Український живопис славиться іменами видатних імпресіоністів. І.Труш, Т. Яблонська, О.Мурашко - це не всі видатні майстри цього напряму, але ми вважаємо, що варто також вказати на те, що імпресіонізм у працях українських художників частіше ніс стильовий характер, та не сприймався як спосіб мислення. Часто він поєднаний з багатьма іншими сталями, а інколи і зовсім ледь проглядається.

Ймовірно, саме це поєднання стилів з підкресленими імпресіоністичними елементами і визначило особливості творчого почерку цілого ряду українських художників, які отримали європейське визнання.

Найяскравішим представником імпресіонізму в Україні був І.Труш, хоча у його творчості помітним є тяжіння до реалізму.

Іван Труш легко знаходив аналогії між людським характером і краєвидом, між станом душі і погодою. Він дуже тонкий психолог, його твори дихають живими емоціями і неповторним характером. Уся його творчість пронизана сонцям, як у пейзажах, так і у неповторних барвах портретів з емоціями їх героїв.

Таким чином, імпресіонізм - це напрям у мистецтві України, який ніколи не загине у творах її митців, може і не сприймаючи це явище як повноцінне і закономірне, художники все одно користуються його прийомами.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Алпатов М.В. Этюды по всеобщей истории искусств / М.И. Алпатов. - М. : Советский художник, 1979. - 376 с.

Андреев Л.Г. Импрессионизм: Видеть. Чувствовать. Выражать / Л.Г. Андреев. - М. : Гелиос, 2005. - 319 с.

Асєєва Н. Імпресіонізм в українському образотворчому мистецтві та його зв'язки з іншими напрямками і течіями кінця ХІХ - початку ХХ століття / Н. Асєєва // Матеріали ІV Міжнародного конгресу україністів. Серія «Мистецтвознавство». - Кн. 2. - Асєєва. - Одеса-Київ, 2001. - С. 26-33.

Астахов О.Ю. Импрессионизм в контексте культурно-исторической методологии П. Сорокина / О.Ю. Астахов // Социокультурная динамика: теоретико-методические и исторические аспекты. - Кемерово : [б.и.], 2001. - С. 133-145.

Горняткевич Д. Іван Труш. Краківські Вісті, ч. 59, 60. Кр. 1943;

Делакруа Э. Мысли об искусстве, о знаменитых художниках / Э. Делакруа - М. : Искусство, 1960. - 298 с.

Дмитриева Н.А. Краткая история искусств: учебное пособие для студентов вузов / Н.А. Дмитриева. - М. : Искусство, 2001. - 656 с.

Дюженко Ю.Ф. Николай Бурачек / Ю.Ф. Дюженко. - М.: Искусство, 1967. - 88 с.

Енциклопедія українознавства: у 10-х томах / за ред. В. Кубійовича. -

Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954-1989.

Енциклопедія сучасної України / В.Г. Аблицов Н. Г. Бурачек. - Т.3. - К., 2004. - 600 с.

Завальнюк О.М. Минуле і сучасне Каменць-Подільска / О.М. Завальнюк, А.Б. Комарницкий, В.Б. Стецюк. Вип. 2. - Кменець-Подольск, 2007. - С. 213-218.

Зернов Б. Предисловие / Б. Зернов // Импрессионисты перед публикой и критикой / О. Рейтерсверд. - М. : Искусство, 1974. - С. 5-34.

Мистецтво України: Біографічний довідник / упоряд.: А.В Кудрицький, М.Г. Лабінський; за ред. А.В. Кудрицького. - К. : Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1997. - 700 с.

Кашуба Е. Первые авангардные выставки в Киеве 1908-1910 гг.: «Звено». «Салоны Издебского». «Кольцо» / Е. Кашуба. - К. : [б.и.], 1998. - 310 с.

Корецкая И.В. Импрессионизм в поэзии и эстетике символизма / И.В. Корецкая // Литературно-эстетические концепции в России конце XIX - начале XX в. - М. : Наука, 1975. - С. 227-251.

Костюк С. Іван Іванович Труш. Бібліографічний показчик. Л. 1969.

Кузнецова Е.А. Эстетика импрессионизма / Е.А. Кузнецова // Вестник московского университета. Сер. 7. Философия. - 2000. - № 2. - С. 83-90.

Культурология: учебное пособие / [Под. ред. Столяров Д.Ю.]. - М. : НОРМА-ИНФРА-М, 2003 - 327 с.

Курилюк В.М. Шляхи та моделі українського імпресіонізму / В.М. Курилюк // Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. - Вип. 17. - Т. І. - 2011. - С. 43-51.

Мацко Виталий. Литературное Подолье. - Хмельницкий, 1991. - С. 13.

Маркарян Э.С. Теория культуры и современная наука: учебное пособие / Э.С. Маркарян. - М. : Наука, 2003. - 174 с.

Мочульский М. Іван Труш. Артистичний Вісник, ч. 3. Л. 1905;

Нановский Я. Іван Труш / Я. Нановский. - К., 1967.

Островский Г. І. І. Труш. Нарис про життя і творчість / Г.І. Островский. - К., 1955;

Петрицький А. Сучасне мистецтво і малярство / А. Петрицький // Вир революції. - Катеринослав, 1921. - № 1. - С. 225.

Радлов Н.Э. Бродский - пейзажист / Н.Э. Радлов // Сборник статей. - Лениград: Художник, 1929. - С. 27-28.

Ракитин В. Русская волна, кажется, пошла на спад / В. Ракитин // Творчество. - 1991. - № 11. - С. 28.

Савицкая Л. На путях обновления. Искусство Украины в 1890-1910-е годы / Л. Савицкая. - Х.: Эксклюзив, 2006. - 351 с.

Савицька Л. Художня критика в Україні. Друга половина ХІХ-початок ХХ ст.: Хрестоматія / Л. Савицька. - К., 2001. - 415 с.

Ситник К. Советский пейзаж / К. Ситник // Искусство. - 1948. - № 5. - С. 4.

Скляренко Г. Імпресіонізм в українському живописі. Особливості інтерпретації художнього досвіду [Електронний ресурс] / Г. Скляренко. - С. 16-22. - Режим доступу: http://www.mari.kiev.ua/2010%20-%20Myste ctvozna vstvo%20Ukrainy_11/016-022.pdf.

Ткачева Л. И. Бурачек Николай Григорьевич / / Энциклопедия истории Украины / Редкол.: В. А. Смолий (председатель) и др. НАН Украины. - Киев: Научная мысль, 2003. - Т.1 - С. 407.

Труш. І. Нові напрями в малярстві / І. Труш // Львівський науковий вісник. - Т.5. Кн.1 - 3. - Львів, 1899. - С. 143.

Украинская Советская Энциклопедия. - 2-е издание. - Т. 2. - К., 1978. - С. 73.

Украинская литературная энциклопедия: в 11ти томах. - К., 1988. - Т.1.- К., 1988. - С. 249.

Франко І. Малюнки І. Труша / І. Франко. - 1900. - т. 9. - 1900.

Художники Украины: Энциклопедический справочник / Составители: М. Г. Лабинский, В. С. Мурза [под редакцией А.В. Кудрицкого]. - К. : «Украинская энциклопедия» им. М. П. Бажана, 1992. - 848 с.

Размещено на Allbest.ru