Основні тенденції сучасної муралі в контексті Львову

Наївні за своєю примітивністю символи, як зокрема серця, що їх малюють підлітки на стінах будинків з часу появи балончиків з фарбою у вільному доступі, можуть, в свою чергу, вважатись мистецтвом в чистому вигляді, адже вони чітко спрямовані на певного глядача та створені з єдиною метою висловлення певних творчих переживань - автор не намагається нікого наслідувати або йти за існуючими трендами, в творчому процесі він керується виключно власними емоціями.

Такий абстрактний об'єднуючий образ художника є позбавленим всіх проблемних питань сучасного стріт-арту - в його роботах немає ні комерції, ні бажання вступити в галерейний простір, перейшовши межу елітарності, натомість присутні такі традиційні для стріт-арту умови як нелегальність та повна анонімність, що виключає егоїстичні пошуки слави як можливий мотив для творчості. Крім того, такі роботи є притаманними виключно для урбаністичного простору.

В той час як Європарламент в 2006 році, захищаючи навколишнє середовище, де-юре прирівняв графіті, один з вагомих елементів сучасного стріт-арту, до «бруду, сміття, екскрементів тварин та надмірного галасу від домашніх музичних систем», а в Україні в 2010 році за 6 місяців тільки київська міліція оштрафувала рейтерів на 250 тис. грн. [1], саме цей примітивний вуличний романтизм є одною з ключових ознак сучасного суспільства, якою були наскельні малюнки для доісторичного часу.

Таким чином, можна дійти висновку, що об'єкт стріт-арту, як і будь якого іншого жанру повинен сприйматись цілісно, і важливу роль у його розумінні відіграє як вкладений наратив, так і форма, в якій він існує як невід'ємні елементи, при чому жоден з цих елементів не повинен компенсувати відсутність або низьку якість іншого -- між ними повинен існувати тісний зв'язок та взаємовплив, адже мураліст -- в першу чергу художник, який саме через образи, кольори та форми висловлює свою думку. Примітивна форма проекту або досконала художня техніка його виконання є ще одним з елементів повідомлення, при чому їх не можна розмежовувати.

Живопис, як достовірно відомо, виник набагато раніше, ніж письмо як форма документації певних явищ, передачі певних емоцій та ведення певної розповіді, при чому саме вкладений наратив був єдиним мотивом для їх створення як першого прояву мистецтва [7]. В часи, коли мистецтвознавства, художньої критики та галерей не існувало як таких, ці праобрази сучасної муралі існували як єдиний вид живопису, який сьогодні дозволяє нам аналізувати спосіб мислення та життя тогочасної людини.

Отже стріт-арт як мистецтво вільне виключає можливість виведення певних правил, що дає або не дає тій чи іншій роботі право на існування за візуальними ознаками, значною мірою ускладнюючи їх художній аналіз та унеможливлюючи проведення між вандалізмом та мистецтвом чіткої межі. Стріт-арт в будь-якому своєму вільному нелегальному прояві є вандалізмом, в цьому полягає його постмодерністська концепція та філософія. І саме сприйняття цього вандалізму як творчого прояву, незалежно від його форми, стає можливим тільки завдяки його наративності, в чому й полягає сама суть паблік-арту.

ВИСНОВКИ

На сучасному етапі львівська мураль досі існує як андеграундний, напівлегальний вид мистецтва, розвитку якого сприяє загальний інтерес до стріт-арту у світі, а також проведення в Україні як спеціалізованих фестивалів, повністю присвячених стріт-арту, так і масштабних музичних фестивалів, які залучають до свого проведення львівських муралістів, тим самим популяризуючи їх мистецтво та надаючи їм широку аудиторію.

Львівські райтери в процесі творчої комунікації вже майже досягли того рівня співпраці з адміністрацією та кураторами, що є характерним для європейської моделі, що дозволяє їм активно та плідно співпрацювати, створюючи можливість для появи якісних масштабних проектів. Недоліки сучасного стану речей полягають, перш за все, у відсутність достовірної та компетентної інформації з цього приводу в ЗМІ та періодичних видань, які б досліджували цю тему. Це ускладнює комунікативний процес між рейтером та випадковим глядачем, який є найважливішою метою стріт-арту.

Такі представники львівської сучасної муралі як Сергій Радкевич, Андрій Хір, Микита «Віска» та Ярослав Футимський та їх роботи стали об'єктами дослідження з огляду на те, що представляють дуже відмінні за своєю формою та тематикою зразки стріт-арту.

Зокрема, Сергій Радкевич на сьогоднішній день є одним з найяскравіших представників українського стріт-арту, який став переможцем премії PinchukArtPrize зі своїм проектом «Євхаристія» в 2011 році, а в 2013 році привернув увагу французького телебачення, що залучило його до роботи над повнометражним документальним фільмом, в якому Україна досліджувалась через стріт-арт в ході спілкування з трьома його представниками зі Львову, Києву та Севастополя. Також в 2014 році Сергій Радкевич став відомим на всю країну завдяки своїй гостросоціальній роботі «Упокій» на тематику пост-революційної жалоби. Основним своїм завданням Сергій Радкевич вважає діалог з глядачем для того,щоб наштовхнути його на роздуми про духовні аспекти життя, абстрагувати його від повсякденних проблем. Таке протиставлення буденного, матеріалістичного світу іншому - духовному є основним мотиви більшості проектів С. Радкевича, що представляють винесення сакральних образів за межі сакрального простору та перенесення їх в простір міста, з яким вони співіснують, створюючи певний дисонанс, який має метафоричне звучання.

Андрій Хір, роботи якого також було проаналізовано є представником дуже відмінного стилю, тісно поєднуючи свій живопис з текстовим фактором, зокрема з народним фольклором, ілюструючи в своїх роботах народні прислів'я, міфи та казки. В 2011 році роботу А. Хіра «Вода веде» також було номіновано на премію «PinchukArtPrize». В своїх роботах А. Хір не веде діалогу з глядачем, як С. Радкевич, його роботи - це більше монолог, основна його мета якого - це передача відчуттів від художника до глядача через буквальне трактування символів, а не їх розшифрування.

Також було проаналізовано творчість Микити «Віски», чиї роботи, проводячи паралелі з попередніми двома райтерами, можна охарактеризувати не як діалог або монолог, а як багатозначне художнє мовчання. Трансформуючи простір закинутих будівель, «Віска» створює персоналізовані образи котів, в яких виражається його альтер-его, метафорично поміщене в темні, закинуті будівлі. Роботи «Віски», яким притаманна певна графічність, а також темні, майже монохромні тони відрізняється від інших своїм особливо урбаністичним звучання.

Роботи останнього дослідженого райтера - Ярослава Футимського є вже навіть не художнім мовчанням, а своєрідною крапкою в розмові з глядачем. З притаманним конструктивізмом, монохромністю тонів та монолітністю форм і образів Я. Футимський втілює в своїх роботах утопічне відчуття свободи з його чіткими, суворими межами.

Виявлення певних критеріїв, за якими доцільно аналізувати мураль та проведення грані між вандалізмом та мистецтвом є найважливішим та найпроблематичнішим аспектом теоретичного вивчення стріт-арту, адже, з одного боку, воно є необхідним для його дослідження, а з іншого, стріт-арт за своїми принципами виключає можливість виведення певної низки правил, що надало б йому певного відтінку елітарності. В умовах постмодерністського мистецтва складність полягає у відсутності канонічних меж естетики, яка дозволяє в даному випадку вважати мистецтвом будь-який твір стріт-арту, єдиною метою якого є донесення певної ідеї до глядача, при чому відштовхуються такі фактори як комерція, слава та галерейність. Ідеальним втіленням вуличного мураліста є образ анонімного, нелегального художника, який не йде на компроміси і діалоги, а працює з єдиною метою бути почутим. При цьому повністю нівелюється художня техніка як ознака якості роботи, вона лише допомагає звернути увагу глядача та донести до нього соціальний наратив.

Отже, можна вважати доведеним, що стріт-арт, зокрема мураль - це не той вид мистецтва, в якому пріоритетним є досконале володіння художньою технікою, адже навіть досконально виконаний тег через відсутність жодного меседжу не має жодної вартості. В ході останніх подій стріт-арт ствердив себе як протестна форма мистецтва, що становить реальну мотиваційну силу в революційному процесі. Мураль, що з моменту свого виникнення стала рупором суспільних переживань є емоційним видом живопису, де перевага надається наївності та щирості поруч з сильним наративом більше, ніж академічній точності зображення, за якою нічого не стоїть.

СПИСОК ВИКОРИСТОВУВАНИХ ДЖЕРЕЛ

Інтернет-джерела:

Баласкес А. «Street Art»: http://sho.kiev.ua/article/342.

Єфімова А. «Практики «публічного мистецтва» та їх відображення в інтернет-просторі»: http://kulturolog.org.ua/i-conference/2012/109-infconf2012/558-yefimova.html.

Микита Віска. «Містер Котячі вуса»: http://rude-viska.livejournal.com.

Микита Віска: https://www.flickr.com/photos/rude_viska/sets.

Ярослав Гроб: https://www.flickr.com/photos/grob7906.

Ekosystem: http://home.ekosystem.org.

Irvin M.Street «Аrt and visual culture»: http://faculty.georgetown.edu/irvinem/articles/Irvine-WorkontheStreet-1.pdf.

Riggle N. «Street Art: The Transfiguration of the Commonplaces»: http://philpapers.org/rec/NICSAT.

Saydak V. «Sreet art as narrative»: http://sdsu-dspace.calstate.edu/bitstream/handle/10211.10/1298/Saydak_Veronica.pdf.

«Street Art»: http://www.pinterest.com/gurzuff/street-art.

Размещено на Allbest.ru