Російський балет. Франція - батьківщина кіно. Кіно США

Зародження балету, створення "Танцювальної школи її Величності"; заснування Санкт-Петербурзької Академії танцю ім. Ваганової, симфонізація балетної музики; балет Сергія Дягілєва. Винахід братів Люм'єрів, кіноіндустрія Франції, США; світовий кінематограф.

Рубрика Культура и искусство
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 21.04.2013
Размер файла 3,3 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з художньої культури

На тему:

Російський балет. Франція батьківщина кіно. Кіно США

Виконала: Степанюк О.О.

Перевірив: Тиліков В.П.

ЗМІСТ

1. Російський балет

1.1 Зародження балету

1.2 Подальший розвиток балету

1.3 Поширення балету в Росії

1.4 Російський балет Сергія Дягілєва

2. Франція батьківщина кіно

2.1 Кінематограф Франції

3. Кіно США

3.1 Жанри кінематографу

3.2 Світовий кінематограф

1. Російський балет

1.1 Зародження балету

Слава російського балету була і залишається досить гучною. Імена великих балерин відомі всьому світу. Представлення першого російського балетного спектаклю «Балет про Орфея та Еврідіку» відбулося 8 лютого 1673 в селі Преображенському під Москвою, де була побудована "комедійна хоромина". Цей балет не мав істотного значення для розвитку російського сценічного танцю, так як був наслідуванням західно-європейським балетним виставам.

Подія, яка стала першим кроком у становленні російської балетної школи, яка підкорила своїм мистецтвом весь світ - створення "Власної її Величності танцювальної школи". Її головним танцмейстером і балетмейстером став Жан Батист Ланде. В школу приймали дітей з народу. Перші учні Ланде - 12 дівчаток і 12 хлопчиків.

Російський балет вже на порозі 19 століття справляв велике враження, він перебував у винятково сприятливих умовах. Виріс інтерес до хореографії та танцю в нових верствах населення, а так же попит на вчителів танцю. Кожна гімназія і кожен пансіон мали в своєму штаті танцмейстера. У Петербурзі постійно діяло три театри: Великий театр для широкої публіки, розташований на тому місці, де зараз Консерваторія; Малий театр на місці нинішнього Театру драми імені О.С. Пушкіна; Ермітаж діяв виключно для царської сім'ї, придворних та іноземних гостей.

Як правило, звичне уявлення про класичний танець для багатьох пов'язане з зовні традиційним виглядом балерини - у білій пачці, рожевому трико на ногах і в рожевих туфельках з міцним носком, які дозволяють танцювати "на пальцях". Але таке уявлення дуже поверхневе. Час змінювало життєві і театральні моди, естетичні смаки та театральні костюми. Зовнішність класичної балерини романтичної пори - це довгі прозорі туніки, абсолютно гладка, на прямий проділ зачіска, обрамлена білим віночком, крильця за спиною.

1.2 Подальший розвиток балету

Подальше розвиток і розквіт балету припадає на епоху романтизму.

Ще в 30-х роках XVIII ст. французька балерина Камарго вкоротила спідницю (пачку) і відмовилася від каблуків, що дозволило їй ввести в свій танець заноски. До кінця XVIII ст. балетний костюм стає значно більш легким і вільним, що в чималому ступені сприяє бурхливому розвитку техніки танцю. Намагаючись зробити свій танець повітряним, виконавиці намагалися встати на кінчики пальців, що призвело до винаходу пуанти. Надалі пальцева техніка жіночого танцю активно розвивається. Першою застосувала танець на пуантах як виразний засіб була Марія Тальоні.

Драматизація балету вимагала розвитку балетної музики. Бетховен в своєму балеті «Творіння Прометея» (1801) здійснив першу спробу сімфонізаціі балету. Романтичне напрям стверджується в балетах Адана «Жизель» (1841) і «Корсар» (1856). Балети Деліба «Коппелія» (1870) і «Сільвія» (1876) вважаються першими симфонізірованними балетами. Разом з тим позначився і спрощений підхід до балетної музики (в балетах Ч. Пуньї, Л. Мінкуса, Р. Дриго тощо), як музиці мелодійної, чіткої за ритмом, що служить лише супроводом для танцю.

1.3 Поширення балету в Росії

Історія російського балету починається з 1738. Саме тоді, завдяки прохання пана Ланде, з'явилася перша в Росії школа балетного мистецтва - відома нині на весь світ Санкт-Петербурзька Академія танцю імені Агрипини Яківни Ваганової. Правителі російського престолу завжди дбали про розвитку танцювального мистецтва. Михайло Федорович першим з російських царів ввів в штат свого двору нову посаду танцюриста. Ним став Іван Лодигін. Він повинен був не тільки танцювати сам, але й навчати цього ремесла інших. У його розпорядження надійшло двадцять дев'ять юнаків. Перший театр з'явився за царя Олексія Михайловича. Тоді було заведено показувати між актами п'єси сценічний танець, який іменували балетом. Пізніше за спеціальним указом імператора Петра Першого танці стали складовою частиною придворного етикету. З відкриттям літнього театру в Літньому саду, зимового - у флігелі Зимового палацу кадети починають брати участь у балетних танцях. Викладачем танців в корпусі був Жан-Батист Ланде. Він чудово розумів, що дворяни надалі не присвятять себе балетному мистецтву. Хоча вони нарівні з професіоналами танцювали в балетах. Ланде, як ніхто інший, бачив потреба в російському балетному театрі. У вересні 1737 він подав прохання, в якому зумів обґрунтувати необхідність створення нової спеціальної школи, де дівчатка і хлопчики простого походження навчалися б хореографічному мистецтву. Незабаром такий дозвіл було дано. З челяді відібрали дванадцять дівчаток і дванадцять струнких юнаків, яких і почав навчати Ланде. Щоденний працю приніс результати, публіка була в захваті від побаченого. З 1743 колишнім учням Ланде починають виплачувати платню як артистам балету. Школа дуже швидко зуміла дати російській сцені прекрасних артистів кордебалету і чудових солістів. В історії залишилися імена кращих учнів першого набору: Аксенії Сергєєвої, Авдотьї Тимофєєвої, Єлизавети Зоріної, Афанасія Топоркова, Андрія Нестерова

Справжній переворот в балетної музики справив Чайковський, який вніс до неї безперервне симфонічне розвиток, глибоке образний зміст, драматичну виразність. Музика його балетів «Лебедине озеро» (1877), «Спляча красуня» (1890), «Лускунчик» (1892) здобула поряд з симфонічної можливість розкривати внутрішній плин дії, втілювати характери героїв у їх взаємодії, розвитку, боротьби. У хореографії новаторство Чайковського було втілено балетмейстера Маріуса Петіпа і Л.І. Івановим поклали початок симфонізації танцю. Традиція симфонізації балетної музики була продовжена Глазуновим в балетах «Раймонда» (1898), «Панночка-служниця» (1900), «Пори року» (1900).

Початок XX століття ознаменувався новаторськими пошуками, прагненням подолати стереотипи, умовності академічного балету XIX століття. У своїх балетах балетмейстер Великого театру А.А. Горянський прагнув домогтися послідовності розвитку драматичної дії, історичної вірогідності, намагався підсилити роль кордебалету, як масового чинного особи, перебороти розділення пантоміми й танцю. Великий внесок у російське балетне мистецтво вніс М.М. Фокін істотно розширивши коло ідей і образів у балеті, збагативши його новими формами і стилями. Його постановки для "Російських сезонів" балетів «Шопеніана», «Петрушка», «Жар-птиця» та ін принесли славу російському балету за кордоном. Завоювала світову популярність створена Фокіним для Анни Павлової мініатюра «Вмираючий лебідь» (1907). В 1911-13 на ґрунті «Російських сезонів» утворилася постійна трупа «Російський балет Дягілєва». Після відходу із трупи Фокіна її балетмейстером став Вацлав Ніжинський. Найвідомішою його постановкою став балет «Весна священна» на музику Стравінського.

1.4 Російський балет Сергія Дягілєва

Російський балет Сергія Дягілєва або просто «російський балет» -- Балет це компанія, заснована в 1911 р. російським театральним діячем і мистецтвознавцем Сергієм Дягілєвим. Виросла із «Російських сезонів» 1909 року і функціонувала протягом 20-ти сезонів до смерті Дягілєва в 1929 році.

Дягілєв мав талант знаходити обдарованих людей і розкривати їх здібності. В його команді працювали: хореографи Вацлав Ніжинський, Леонід Мясін, Михайло Фокін, Серж Лифар, Джордж Баланчин, художники по костюмах декораціях Леон Бакст і Олександр Бенуа, з якими Дягілєв товаришував ще в об'єднанні «світ мистецтва», пізніше також Пабло Пікассо, Андре Дерен, Коко Шанель, Анрі Матісс, російські авангардисти Наталя Гончарова, Михайло Ларіонов, Наум Габо, Антуан Певзнер.

Композитори: Ріхард Штраус, Ерік Саті, Моріс Равель, Сергій Прокоф'єв, Клод Дебюссі та, особливо, Ігор Стравінський.

Сезони Дягілєва -- особливо перші, в програму яких входили балети «Жар-птиця», «Петрушка» і «Весна священна» -- зіграли значну роль в популяризації російської культури в Європі і сприяли встановленню моди на все російське. Наприклад, англійські танцівники Патрік Хілі-Кей, Еліс Маркс і Хільда Маннінгс взяли російські імена (відповідно Антон Долін, Алісія Маркова та Лідія Соколова), під якими і виступали в трупі Дягілєва

російський балет світовий кіноіндустрія

Август Маке. Російський балет (1912)

2. Франція батьківщина кіно

2.1 Кінематограф Франції

Французький кінематограф включає у себе твори кіно, створені французькою нацією, або її представниками закордоном. Франція -- батьківщина кіно. Декілька ключових рухів кінематографу, таких як Нова хвиля, почалися саме в цій країні. Кіноіндустрія Франції є однією з найсильніших та шанованих у світі та за популярністю поступається хіба що Голлівуду.

Проста структура, маленька вага та невеликі розміри дозволяли легко користуватись ним. Така вдала конструкція пояснювалась тим, що брати Люм'єр змалечку були знайомі із фотосправою. У їх батька, Антуана Люм'єра, в Ліоні була фабрика фотопаперу та пластинок. Добре знаючи процеси, пов'язані із фотографією та будучи хіміками за освітою, брати стикались з багатьма вченими, які працювали над фіксацією рухомого зображення -- хронографією: Е.Ж. Мареєм, Я. Янсенном, Ж. Демені, та знали, над чим вони працюють. Але остаточна ідея по створенню конструкції кіноапарата, за визнанням Луї Люм'єра, прийшла після ознайомлення із механізмом Едісона. Його кінетоскоп отримав значне поширення як у США, так і в Европі, але мав два суттєвих недоліки: відсутність проекція на екран та «розмазаність» через рух плівки. В окуляр, що розташовувався у верхній частині апарату, могла дивитись лише одна людина, а розмір зображення не перевищував сірникової коробки.

Перша експериментальна демонстрація кінофільму Люм'єр була проведена 22 березня 1895 року для «членів спільноти заохочення національної індустрії». В той день був продемонстрований фільм «Вихід робочих із фабрики Люм'єр».

На другій демонстрації для членів фотографічного конгресу 1 червня цього ж року були показані ще 7 фільмів, зокрема «Сніданок дитини» та «Политий поливальник». Як правило, це були сюжети із життя та побуту родини Люм'єр в хронікальній манері та знімались з однієї позиції, одним відрізком від самого початку та до кінця. Ця ж сама програма була продемонстрована 28 грудня 1895 року в індійському салоні «Гран кафе» на Бульварі Капуцинок. Це був перший публічний показ Сінематографу братів Люм'єр. Цю дату прийнято вважати «Днем народження» кіно. Демонстрація проводилася цілий день та тривала 20 хвилин, білет коштував один франк. Щоденна виручка у 2000-2500 франків наглядно демонструє інтерес публіки до нового жанру мистецтва.

Реклама демонстрації фільмів братами Люм'єр. 1895 рік

3. Кіно США

3.1 Жанри кінематографу

Документальное кіно -- жанр кінематографа. Документальним називається фільм, в основу якого лягли зйомки справжніх подій і осіб. Реконструкції справжніх подій не ставляться до документального кіно. Перші документальні зйомки були зроблені ще при зародженні кінематографа. Темою для документальних фільмів найчастіше стають цікаві події, культурні явища, наукові факти й гіпотези, а також знамениті персони й співтовариства..

Знамениті документальні кінофільми: "Параджанов: Остання весна" (Вірменія -- США, 1992) "Замах на Росію" (Франція, 2000) "Боулінг для Колумбины" (США, 2002) "Фаренгейт 9/11" (США, 2004) "Подвійна порція" (США, 2004).

Знамениті режисери документальних фільмів Флаэрти, Роберт (США) Ивенс, Майкл (США). Разом з тим, слід зазначити, що сам термін "документальне кіно" ставиться багатьма сучасними кінознавцями й кінокритиками під сумнів. Справа в тому, що на думку багатьох режисерів, будь-яка людина побачивши камери тією чи іншою мірою починає грати, виконувати якусь роль, поводитися неприродно -- і в підсумку кінофільм стає в певній мері постановочним.. А дійсно документальними фільмами ці експерти вважають лише фільми, від початку до кінця зняті схованої камерою. Таке кіно, зняте схованої камерою, вони називають істинно документальне кіно. "Істинно документальне кіно" є із сучасного кіномистецтва й викликає зараз жвавий інтерес киноманов.

На перший погляд, короткометражное кіно відрізняється від повнометражного тільки невеликою тривалістю фільму (в основному 15--20 хвилин. ). Але так здається тільки на перший погляд, адже у вузькі тимчасові рамки короткометражного фільму потрібно вмістити весь спектр зрительских переживань, який існує в кіно повнометражному. Тому короткометражне кіно є, з художньої точки зору, зовсім окремим видом кіномистецтва й окремим видом кінематографічної творчості. Його ще іноді називають "кіномініатюрою".

Освітні фільми. Ще одна категорія фільмів, яку відносять до документального кіно -- це освітні (навчальні) фільми. Фільми, призначені для показу в школах і інших навчальних закладах. Дослідження показують, що навчальний матеріал, піднесений у вигляді фільму, засвоюється набагато краще, чим той же матеріал, пересказаний учителем. Справа тут, очевидно, у наочності й відшліфованості подачі матеріалу (не дивно, адже в кіно можливо багато дублів).

Радянське й російське документальне кіно. У радянські часи документальне кіно було затребувано владою. Документальні фільми були в основному інструментом комуністичної пропаганди й служили державним інтересам. Але, незважаючи, на всі труднощі, ряд талановитих режисерів-документалістів все-таки зміг пробитися й створити кілька фільмів, які ввійшли в золотий фонд світового документального кіномистецтва. Особливо слід зазначити режисерів Дзигу Вертова, Лева Кулешова, Романа Кармена й Михайла Ромма.

3.2 Світовий кінематограф

Кінематограф США -- цим терміном позначають кіноіндустрію США, найбільшу у світі, і зосереджену в містечку Голівуд (біля Лос-Анджелеса, штат Каліфорнія), у якім перебувають офіси й знімальні павільйони найбільших кінокомпаній США. Нерідке поняття "американський кінематограф" і "Голівуд" поєднують, але це невірно. Великі кінокомпанії в першу чергу організують виробництво кінофільмів як комерційну діяльність, тому розбіжності між комерційними інтересами продюсерів фільму й інтересами режисера іноді закінчуються для фільму сумно. Найпоширеніша вимога: вирізання певних сцен, щоб у кінопрокаті фільм не одержав надто "дорослого" рейтингу. Іноді повна (режисерська) версія випускається на DVD окремим тиражем.

Незалежне кіно -- це кіно, вироблене ентузіастами без втручання великих кінокомпаній. Це кіно звичайно небагате, оскільки продюсерів кінематографістам доводиться шукати самим (а нерідко доводиться вкладати й власні гроші). Однак у США й Канаді незалежне кіно досить популярно, крім того воно заслужило й світове визнання, не раз перемагаючи на міжнародних кіноконкурсах і фестивалях, і породило ряд великих сучасних авторів. Однієї з головних сцен для незалежного кіно є фестиваль "Санденс" щорічно минаючий у штаті Юта, США. Видними представниками сучасного незалежного американського кіно є Вуди Аллен, Джон Малкович, Майкл Мур, Джим Джармуш, Девид Линч, Джоэл і Этан Коени.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Російський балет: історія зародження, подальший розвиток, поширення. Франція як батьківщина кіно, історія кінематографу. Реклама демонстрації фільмів братами Люм'єр. Знамениті документальні кінофільми. Аналіз кіноіндустрії Сполучених Штатів Америки.

    реферат [388,5 K], добавлен 21.04.2013

  • Історія розвитку та значення танцю в Древньому Єгипті та Стародавній Греції. Скоморохи - танцюристи Київської Русі. Балет як унікальний вид мистецтва. Основні танцювальні прийоми: батман, пліє, фуете. Огляд творчості зірок балету світової величини.

    презентация [5,2 M], добавлен 11.05.2014

  • Заснування Генріхом Ернеманом в Дрездені фабрики з виробництва фотоапаратів. Універсальність першого кіноапарату Ернемана. Еволюція звуку в кіно. Система фотографічного запису звуку. Шлях розвитку формату. Поява сінематографу, фільми братів Люмьер.

    контрольная работа [185,5 K], добавлен 20.02.2011

  • Історія кінематографа: Новий Голівуд, французька Нова хвиля, розвиток кіноосвіти та незалежних кіновиробників. Ігрове кіно та жанри ігрового кіно. Телебачення як галузь культури ("масмедіа"), найпотужніший аудіовізуальний засіб масової комунікації.

    презентация [3,5 M], добавлен 28.11.2011

  • Балет до 1900 г.. Происхождение балета как придворного зрелища. Мастерство ранних итальянских учителей танцев. Балет в эпоху Просвещения. Романтический балет. Балет 20 в.. Русский балет С.П. Дягилева. Балет в США. Мировой балет. Великобритания. Франция.

    реферат [29,6 K], добавлен 08.11.2008

  • Розвиток українського кіно у 20-х роках ХХ століття. Початок культурної революції. Пропагандистська роль кіно в умовах диктатури пролетаріату. Київська студія екранної майстерності. Досягнення українського кіно. Міжреспубліканське співробітництво.

    реферат [79,8 K], добавлен 26.01.2009

  • Поняття стилю "класицизм", "класичний танець". Розвиток руської школи балету. Роль стрибка в системі класичного танцю. Види повітряних піруетів. Художньо-педагогічні принципи класичного танцю, його основні поняття: вивортність, апломб, ballon, epallement.

    реферат [25,2 K], добавлен 22.09.2015

  • Балет Росії на межі двох століть, особливості та напрямки його розвитку. Найвидатніші викладачі, які працювали над методикою викладання класичного танцю, початку двадцятого століття: Х. Йогансон і Е. Чеккетті, А. Ваганова та М. Тарасов, В. Тихомиров.

    курсовая работа [114,6 K], добавлен 04.04.2015

  • Танець-модерн в Україні наприкінці XX століття. Тенденції розвитку сучасного балетного театру. Зміни техніки виконання танцю в стилі модерн в Європі і Америці. Створення української академія балету. Особливості розвитку нових шкіл танцю-модерн в Україні.

    статья [289,5 K], добавлен 31.08.2017

  • Умови народження та еволюція розвитку школи німецького експресіонізму, формування його феномену на теренах світового кіномистецтва. Особливості постановки кадру та акторської гри в німецьких фільмах. Вплив експресіоністського стилю на кіно різних країн.

    курсовая работа [38,8 K], добавлен 03.11.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.