Духовне виробництво в доіндустріальному суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Практичне заняття на тему:

ДУХОВНЕ ВИРОБНИЦТВО В ДО ІНДУСТРІАЛЬНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Зміст

Вступ

1. Структура та цінності традиційної культури. Особливості сприйняття світу в традиційній свідомості

2. Синкретизм функцій традиційних культур. Міфологізм як нерозривність нормативних, ціннісних, пізнавальних і комунікативних елементів

3. Культ предків, роль обряду, соціальні функції магії. Культура сорому і культура провини

4. Ставлення до праці, багатства, часу і влади в до індустріальних суспільствах. Статусне споживання і ранги престижу

Висновок

Література

Вступ

Суспільство постійно змінюється і розвивається. У межах тієї самої країни в різні історичні періоди утворюються неоднакові типи суспільств. Існує кілька типологій за відповідною визначальною ознакою.

За кількістю рівнів управління й мірою диференціації суспільства поділяються на:

· прості, де немає керівників і підлеглих, бідних і багатих (такі первісні племена трапляються подекуди й нині);

· складні, де існують кілька рівнів управління і соціальних прошарків.

Поштовхом до появи складних суспільств було зародження такого соціального інституту, як держава.

За радянських часів науковою вважалася тільки типологія, запропонована в середині XIX ст. К. Марксом. Основою цієї типології є два критерії: спосіб виробництва і форма власності. Згідно з нею суспільства з різними культурою, політичним устроєм, способом і рівнем життя населення, але об'єднані цими двома ознаками, становлять одну суспільно-економічну формацію. За К. Марксом людство у своєму історичному розвитку пройшло такі формації: первісну; рабовласницьку; феодальну; капіталістичну. У майбутньому капіталістичну формацію мала замінити комуністична.

Сучасна соціологія використовує синтетичну модель типології, запропоновану Д. Беллом. Об'єднуючи всі існуючі типології, він поділив усесвітню історію на три стадії:

· до індустріальну;

· індустріальну;

· постіндустріальну.

Розглянемо детальніше до індустріальний тип суспільства.

1. Структура та цінності традиційної культури. Особливості сприйняття світу в традиційній свідомості

У до індустріальному суспільстві, яке ще називають традиційним, визначальним чинником розвитку було сільське господарство, а головними інститутами - церква та армія.

Таблиця

Характеристики до індустріального типу суспільства

Духовна культура представляє собою лише певний бік, "зріз" духовного життя, у відомому сенсі її можна вважати ядром духовного життя суспільства. Духовна культура має складну структуру, яка включає наукову, філософсько-світоглядну, правову, моральну, художню культуру. Особливе місце в системі духовної культури займає релігія. З огляду на складність одночасного сприйняття відразу всіх складових духовної культури, спробуємо з'ясувати загальну основу, яка об'єднує в єдине ціле всі її сторони, а саме: що розуміється під культурою в цілому.

У самому широкому сенсі цього слова культуру можна розглядати як розвивається сукупність матеріальних, політичних і духовних досягнень людства, що характеризують певний спосіб суспільно-практичної діяльності людей на кожному історичному етапі розвитку суспільства. Кожен етап розвитку людської історії характеризується своїм, притаманним лише йому рівнем матеріальних, політичних і духовних потенцій і досягнень людства, всіх його відносин з дійсністю: економічних, політичних, теоретичних, моральних, естетичних і т. д.

Зберігаючи і передаючи найрізноманітнішу інформацію про життєдіяльність попередніх поколінь, культура є одночасно і результатом, і засобом розвитку особистості та суспільства.

Культура - це історично визначений спосіб організації та розвитку людської життєдіяльності, зафіксований, той що функціонує та розвивається в продуктах матеріальної та духовної праці, в системі соціальних норм і цінностей, а також відповідних організацій та установ, в сукупному відношенні людей до природи, між собою і до самих себе.

Духовна культура в ряду явищ культури займає особливе місце. Вона розвивається на основі суспільного буття, пронизує всі його сфери і надає активний вплив практично на всю життєдіяльність людини і суспільства. Як відображення суспільного буття вона несе на собі відбиток характерних рис епохи і певної суспільно-економічної формації, інтересів і потреб великих соціальних спільнот і соціальних шарів. Таким чином, духовну культуру можна розглядати як щось єдине ціле, властиве нації, державі, регіональній групі держав.

У суспільстві духовна культура виявляється через процес освоєння цінностей і норм попередніх поколінь, виробництво та розвиток нових духовних цінностей. Будучи включеними в буття людини та суспільства, в матеріальному і духовному житті, вони відіграють істотну роль у соціальній діяльності з освоєння й перетворення світу, служать своєрідними орієнтирами в цьому процесі. Головна мета і головна функція духовної культури полягає у формуванні певного типу людської особистості в інтересах суспільства, в регулюванні поведінки людини в процесі його взаємовідносин з суспільством, з природою і навколишнім світом. З цього випливає й інша функція духовної культури - формування пізнавальних здібностей особистості. Духовна культура суспільства знаходить своє вираження в різних формах і рівнях суспільної свідомості, в освоєнні та збагаченні світу духовних цінностей.

Як же позначаються риси соціальності до індустріальних суспільств на змісті їх духовного виробництва? В добуржуазному середовищі людська діяльність і відносини не набували товарну або юридичну оболонку. Свідомість в добуржуазних структурах ґрунтується на інших формах соціальності, що випливають з пріоритету міжособистісних зв'язків. Носіями соціальних відносин1 тут виступає не товар, правова норма, або рольова функція, які в індустріальному суспільстві з'єднують окремих індивідів у взаємодіє ціле. Основою підтримки спільності та умовою належності індивіда до певної групи, за межами якої його існування вкрай ненадійно, стають вірування, мова, звичаї, норми поведінки, історичний досвід та ін.. Вони набувають для свідомості особливе значення, стають ядром духовного життя, вищою цінністю і критерієм ідентичності суспільства та особистості.

Моральні чесноти традиційного суспільства, якими захоплюються багато мислителів (благородність, сміливість, справедливість, честь, щедрість, гордість, повага до інших людей і т.п.), виявляються умовними5, оскільки є етичними цінностями лише у межах свого колективу. Коли справа стосується чужих, вони вивертаються навиворіт, перетворюючись, в разі потреби, під взаємну недовіра, ненависть і віроломство. Відчуження або антагонізм - зворотний бік такого солідаризму, його необхідний взаємозв'язок, що створює психічний механізм відсторонення від «чужинців» та їх приниження. Цей розподіл може отримувати самі різні форми і масштаби: свої - чужі, свій етнос - інородці, вірні - невірні та ін.

2. Синкретизм функцій традиційних культур. Міфологізм як нерозривність нормативних, ціннісних, пізнавальних і комунікативних елементів

традиційний культура індустріальний суспільство

Синкретимзм (грец. ухнксзфйумьт - з'єднання, лат. syncretismus - поєднання) - поєднання або злиття несумісних і не порівнюваних образів мислення та поглядів..

Розрізняють синкретизм релігійний, культурний, синкретизм у мовознавстві, мистецтві, філософії та ін.

На характер свідомості в докапіталістичному середовищі визначальним чинником є тісний зв'язок матеріальних і духовних сторін в повсякденній діяльності, злитість індивідуального і колективного джерел, нероздільність людини та природи. Ці обставини призводять до стійкої міфологізації сприйняття зовнішнього світу.

Міфологізм - спосіб поетичної реалізації міфу у творах оригінальної літератури. Значення міфу в літературному творі не тотожне його семантиці у першозразку й залежить від культури епохи, задуму письменника, жанру твору. Перехід міфічного образу в поетичний пов'язаний з усвідомленням відмінності між суб'єктивністю процесу пізнання та об'єктивністю дійсності. Один і той же міфологічний мотив, опрацьований протягом багатьох віків, набуває у кожній епосі нових значень, служить способом втілення нової проблематики й може з часом повністю втратити архаїчний елемент або ж здобути його нове, символічне вираження.

Вважається, що чвари між родичами можуть призвести до природних лих. Влада над природним середовищем залежить від морального удосконалення і гармонії відносин у колективі в цілому. Міфологічні уявлення переплітаються з магічним ставленням до навколишнього світу, що передбачає здатність впливу на предмети та людей через символічні вчинки або словесні змови.

3. Культ предків, роль обряду, соціальні функції магії. Культура сорому і культура провини

Культ предків. Культ предків по праву вважається одним з найбільш давніх в історії людства - деякі дослідники пов'язують з ним жіночі зображення пізньопалеолітичної епохи (15-12 тис. років до н.е.), знайдені в сотнях різних місць від Франції до Сибіру. Вважається, що вони уособлюють "володарку вогнища", покровительку і праматір цілого родового матріархального) колективу. Швидше за все, саме з цього образу сформувалося уявлення про Матір-Землю як одне з найперших і пізніше найшанованіших божеств.

Подальше формування культу предків пов'язане вже з патріархальними землеробськими суспільствами.

Культ предків ґрунтувався на вірі в те, що померлі предки допомагають своїм живим родичам у земному світі (охороняють території, худобу, посіви, самих людей від земних ворогів і злочинних задумів злих сил, впливають на погоду з метою зробити її більш сприятливою для майбутнього врожаю, підвищують родючість землі), а натомість вимагають здійснення для них постійних обрядів задобрювання у вигляді регулярних принесень жертовної їжі й пиття.

На ранніх стадіях культу предків найбільшою повагою користувалися щойно померлі. Запорукою авторитету таких предків були їхні видатні особисті якості, про які ще не встигли забути вдячні нащадки.

На перший погляд, зрозуміло, що образ шанованого предка виникає на ґрунті уявлень про безсмертя людської душі та життя після смерті. Але він містить у собі і кілька інших релігійних нашарувань. Крім анімістичної ідеї душі, у ньому легко побачити відгомони віри в "тотемних предків". Кожна з цих складових залишає свій слід у складному образі: ідея душі померлого предка підтримує людино-подібність, індивідуальну визначеність шанованого предка, ідея тотемного предка, навпаки, додає даному образові відтінок віддаленості.

У міру оформлення в суспільній свідомості стійкої ідеї бога, "духи предків" поступово втрачали своє провідне становище і перетворювалися на слуг, посланців верховних духів і божеств. Найбільш консервативними елементами культу предків, що збереглися в практично незмінному вигляді і на вищих етапах релігійної еволюції, залишалися родові (сімейні) святилища, вівтарі і вшанування різноманітних сімейних реліквій і святинь.

Обряди ініціації. Важливим релігійним культом первісності вважалися також обряди ініціації, тобто "посвячення в доросле життя", в основі яких лежала, щоправда, у зародковому вигляді, ідея переселення душі, прижиттєвого вмирання і воскресіння в іншому вигляді. Особливостями цих обрядів можна вважати: 1) обов'язковість для визначеного віку; 2) наявність фізичних і моральних іспитів; 3) ізоляцію на час ініціації; 4) посвячення в звичаї, вірування й моральні закони племені2.

Підсумовуючи розгляд анімізму, відзначимо таке. Поява анімістичних поглядів стала значним кроком уперед на шляху розвитку релігії. Анімістичні погляди виявилися першою спробою людини роздвоїти світ, що його вона дотепер сприймала почуттями як нерозривну єдність природного і надприродного.

Магія. Функція магії полягає в естетичній ритуалізації людського оптимізму, в підтримці віри в перемогу надії над відчаєм. У магії людина знаходить підтвердження того, що упевненість у своїх силах, стійкість у випробуваннях, оптимізм беруть гору над коливаннями, сумнівами і песимізмом. Звідси зрозуміла універсальна поширеність магії в первісних суспільствах і винятковість її могутності. Звідси є зрозумілою незмінна присутність магії у будь-якій значимій діяльності людей. Магія має бути зрозумілою нами в її нерозривному зв'язку з величною безрозсудністю надії, яка завжди була кращою школою людського характеру.

Культура сорому і культура провини. Солідаристські принципи, на основі яких формуються відносини в традиційних структурах, вимагають психічного підпорядкування індивіда різними варіантами цілого і спільного, що створює систему уніфікації не тільки поведінки індивідів, але і самої їх свідомості, коли їх думки цілеспрямовано підпорядковані інтересам даного соціального цілого. З невисоким ступенем розвитку особистісного початку на рівні масової свідомості в цих культурах багато дослідників пов'язують переважання в них моральної орієнтації на почуття сорому, а не на почуття провини. Провина пов'язана з заклопотаністю індивіда своєї внутрішньої правотою. Сором - з заклопотаністю особистості тим, як будуть оцінені його гідності іншими, що породжує прагнення уникнути розголосу невдачі, слабкості, залежності та ін. «Культура сорому» несе на собі відбиток локальності, оскільки орієнтує свідомість індивіда виключно на його власну громаду: сором існує тільки у відносинах зі «своїми». Гідність і безчестя співвідносяться з зовнішніми фактами контролю, осудом, покаранням, насмішкою або ж схваленням, похвалою, заохоченням і т.п5.

До «культури сорому» зазвичай зараховують азіатські й африканські культури. Але як у межах кожної «високої» культури, в них в тій або іншій мірі затверджувалася і вина - орієнтація на відповідальність індивіда за свої вчинки та свій стан. Таке значення отримав, наприклад, принцип карми в індуїзмі. Він означав визнання людиною не тільки груз попередніх перероджень, але і відповідальності за скоєне в даному існуванні. І все ж вина поступалася за своєю значимістю сорому як більш очевидному та масовому типу впливу на поведінку індивіда. Почуття сорому ретельно культивувалося в конфуціанстві.

Але і в більш складному соціальному середовищі помітне місце в практиці ідейно-політичної боротьби займає антитеза сором і гордість. Однак у такому середовищі стереотипи сорому та гордості можуть різко відрізнятися в залежності від ідеологічних установок і для їх розвитку або придушення можуть пускатися в хід різні засоби аж до репресії. Місце колишніх стереотипів займають нові.

«Білі» і «червоні», «комуністи» і «буржуа», «інтернаціоналісти» і «патріоти» можуть мінятися місцями.

Справа, звичайно, зовсім не в високому рівні агресивності, як стверджують деякі дослідники, порівнюють цей стан в описані англійським філософом Т. Гоббсом «війною всіх проти всіх». Антагонізм (від грецьк. боротьба) - лише крайня, ситуаційно обумовлена реакція проти «чужого» через зміцнення внутрішньої згуртованості. Розвиток відносин між колективами, безсумніву, розширює рамки солідаризму та усуває крайності антагонізму, але не знімає її до кінця.

4. Ставлення до праці, багатства, часу і влади в до індустріальних суспільствах. Статусне споживання і ранги престижу

Егалітаризм та ієрархизм. Для традиційного суспільства характерним є уповільнене зростання засобів виробництва, які породжують уявлення про обмеженість життєвих благ, доступних суспільству (стереотип «постійного пирога»), і можливостей природи як джерела благ. Тому важливою турботою для суспільства є дотримання звичних заходів розподілу наявних засобів існування. Її порушення викликає гострі конфлікти та приводить в рух сильні мотиваційні установки за «відновлення справедливості».

Егалітаризм (фр. йgalitarisme, від фр. йgalitй - рівність) розвивається в значній мірі за допомогою настроїв нижчих верств суспільства, які існують в основному за рахунок перерозподілу. Егалітарістські вимоги - засіб захисту інтересів низів, обмеження запитів панівних класів та заходи експлуатації, запобігання надмірного престижного і паразитичного споживання імущих верств населення.

Егалітаризм у традиційних суспільствах співіснував в складному переплетенні з принципами ієрархизма (грец. ЯесЬсчЯЬ, від Яесут - священний, та ЬсчЮ - влада), чітко фіксується у свідомості. Ступінь і характер ієрархизма різко змінювалися в залежності від рівня соціальної диференціації, рангові, кастові, станові розподілу, оформляються зовнішніми ознаками і нормами поведінки, й у свідомості втіленням внутрішньої цінності індивідів. Така система виробляє не тільки підкорення, але й схиляння, лестивість по відношенню до вищестоящих та настанови на домінування та презирство по відношенню до нижчестоящим. Панування і підпорядкування сприймаються як складові частини солідаризму «своїх», в рамках якого «велика» людина («хороша» монарх, поміщик, вождь, чиновник) надає обов'язкове заступництво, а «маленька» людина відплачує йому покорою.

Ставлення до життєвих благ і трудового процесу в такого роду структурах пов'язано з солідаристсько-ієрархічними установками. Традиційна масова свідомість орієнтована насамперед не на зростання матеріальних передумов праці, а на задоволення безпосередніх життєвих потреб. Але ці потреби жорстко визначені положенням даної групи або індивіда в загальній структурі відносин, тобто споживання має обмежений характер. Тому зазначені вище цінності можуть розглядатися як базові, яким підпорядковані властиві масовій свідомості споживчі цінності, що втілюються в ідеалах багатства, здоров'я, довголіття, багатодітності, сили, мудрості тощо. Все це повинно надавати міць колективу або індивіду - у порівнянні з його суперниками або противниками5.

Зазначені орієнтації визначають і ставлення масової свідомості до таких найважливіших факторів, як праця і багатство. У традиційних суспільствах має цінність праця, зв'язана з професійною майстерністю та розглядається як джерело (хоча і не єдиним) придбанням і споживання матеріальних благ. Праця заради накопичення і заощадження з метою розвитку матеріальних факторів виробництва засуджується не тільки тому, що це веде до зростання експлуатації, але і тому, що підсилює тенденцію до вилучення зростаючої частини загального надбання і створює для такого роду імущих шарів нове джерело соціальної забезпеченості, недоступне іншим. Зайві заощадження повинні прямо або побічно перерозподілятись між усіма членами колективу: бенкети, подарунки, допомога в екстремальних випадках, релігійні пожертвування тощо.

Скутість продуктивних сил і обмеженість відносин в традиційних структурах призводять до того, що становище людини лише частково залежить від його працьовитості, визначаючись насамперед «долею»: величиною земельної ділянки, розміром сім'ї, кастової і релігійною приналежністю, «прихильністю» природи та іншими факторами, над якими людина майже не має влади і які становлять його карму. Але зате багато залежить від того, наскільки відпрацьовані добрі відносини індивіда з його групою, від якої він залежить.

У традиційному суспільстві добробут індивіда і колективу в цілому значною мірою визначається міжособистісними відносинами, підтримання яких (свята, ритуали, спільне обговорення справ і т.д.) з точки зору виробництва виглядає скоріше як дозвілля, що часто служить предметом уїдливої критики (або ж, навпаки, заздрості) з боку буржуазних дослідників. Значна частина нагромаджуваного багатства йде на підтримку цих відносин.

Споживче відношення до виробництва благ враховувало перш за все якісну, а не кількісну сторону. Високий рівень майстерності, якими славилося середньовіччя, забезпечила для наступних епох пишність численних музеїв і пам'яток. Але висока вимогливість до якості мала своєю зворотною стороною відраза до масової виробленні або навіть до «підробок», тобто повторення тієї ж речі.

Відраза до кількості мало своїм наслідком відсутність бажання і вміння точно поводитися з цифрами і враховувати витрати часу. Підрахунки носили приблизний характер, заходи не мали загальноприйнятою фіксації, а час вимірювався переважно природними циклами. Темпи господарської діяльності підпорядковувалися сформованим потребам, і кількість свят було величезним, доходячи до ста днів в році.

У Китаї популярні народні картинки і посуд прикрашалися ієрогліфічними формулами, серед яких найбільш часто зустрічалися такі: «Довгого життя, багатства і шляхетного чину!», «Тисячі комор та переповняться рисом!», «Десять тисяч років щастя. Для більшої наочності ці написи часто замінювалися або супроводжувалися картинками з стійкою символікою, що виражає бажані атрибути щастя4.

Чимале значення надається також і якостей, пов'язаних зі здатністю до продовження роду і дітородіння, тобто з виробництвом основного багатства традиційного суспільства - самої людини. Розвинена на цьому рівні еротична народна символіка (образотворчої та словесній формі) тісно пов'язана із загальною установкою на максималізація природних здібностей. (Ця установка спрацьовує і в тому, що традиційне свідомість завзято пручається ідеї обмеження народжуваності.)

Цілком достовірне відображення цінностей масової свідомості дає фольклор. Звичайні методи фольклору - вихваляння певного персонажа, наділеного всіма благами, достоїнствами і авторитетами, хоча б і за рахунок інших. У фольклорі відображається нерівноцінність і нерівність людей: своїх і чужих, знатних і незнатних, багатих і бідних, сильних і слабких тощо. Фольклор загалом поблажливий до проявів жорстокості і несправедливості, якщо вони стають джерелом чийогось успіху і сили. Разом з тим важливе місце у фольклорі займає соціальна критика поведінки вищих верств з боку народних мас, низів, протест проти порядку в патріархальній родині, жорстокості кастової системи, лицемірства духовенства, хабарництво чиновників тощо.

Така система як раніше, так і тепер зовсім не закриває шлях до зростання потреб і споживання матеріальних цінностей. Навпаки, споживання (індивідуальне та громадське) розглядається як джерело розвитку індивіда і колективу в цілому. У світській культурі, а багато в чому і в релігійній, багатство вважається чинником, що сприяє зміцненню солідарності, якщо воно витрачається на богоугодні цілі, свята, благодійність, зміст і частування родичів, одноплемінників і сусідів, на підтримку численної челяді та дармоїдів, роздачі «симпатії серця» тощо.

Багатство в традиційних суспільних структурах - передумова виходу за вузькі межі існування, визначається низьким рівнем виробництва, у більш широке коло споживання - джерело престижу в цьому світі і в іншому світі. Основний традиційний канал витрачання накопиченого багатства - непродуктивні витрати заможних кіл, ритуали і релігійний культ, що санкціонується прийнятими нормами і релігією.

З одного боку, існували величезні багатства, що породили уявлення про східної розкоші. З іншого - широкі маси населення страждали від крайньої обмеженості в споживанні. Це знаходило санкцію у звичаях або релігійних установках на задоволення наявними положенням. Всякий продукт, перевищує прийнятий прожитковий мінімум, міг зазнати вилучення. Та й для заможних елементів накопичення виявлялося часто ризикованим заходом, так як легко ставало об'єктом домагань з боку правлячих верств. Так що бідність широких мас випливає не тільки з недостатнього розвитку виробництва або щедрості природи, в силу цього нібито не розташовує до праці, але і з рутинності соціальних зв'язків, тісно пов'язаних з системою класового панування і підпорядкування.

Висновок

Духовне життя суспільства - це сфера суспільного життя, що визначає в сукупності з економічною та соціально-політичним життям специфіку даного суспільства у всій його цілісності. Вона включає в себе всі духовні освіти, в тому числі духовну культуру в усьому її різноманітті, форми і рівні суспільної свідомості, неоформлені стихійні й не цілком усвідомлені настрої, звички і т. д.

При наявності ряду спільних моментів з матеріальним виробництвом духовне виробництво має свою специфіку. Предметом праці в ньому виступають не лише природа і природні речовини, але й суспільний прогрес в усьому багатстві його соціальних зв'язків, людське мислення і діяльності людей.

Література

1. Зомбарт В. Буржуа: Етюди з історії духовного розвитку сучасної економічної людини. - М, 1994.

2. Токарев С. А. Ранние форм и религии и их развитие // Токарев С. А. Ранние форми религии.- М, 1990 - С. 209-210.

3. 3омбарт В. Буржуа: Етюди з історії духовного розвитку сучасної економічної людини. - М., 1994. - С. 12.

4. Алексєєв А. Китайська народна картина: Духовне життя старого Китаю в народних зображеннях. - М., 1966.

5. Ерасов Б.С. Социальная культурология: Учебник для студентов высших учебных заведений. - Издание третье, доп. и перераб. - М.: Аспект Пресс, 2000. - 591 с.

Размещено на Allbest.ru