Творець мистецтва авангардизму у світовій скульптурі Олександр Архипенко

Революційні відкриття в галузі науки, а також світові катаклізми початку ХХ сторіччя визначили формування нового світосприйняття. Разом із художниками модернізму Олександр Архипенко створює нову художню культуру. Характерною ознакою мистецького мислення того часу був міфологізм. [8;70]

В історії культури міф був першою формою існування істини, першим типом тексту, за допомогою якого створювалися глобальні концепції буття Всесвіту. Міф був і засобом переосмислення дійсності. Всі народи світу створювали міфи, всі вони на ранній стадії свого розвитку жили, підкоряючись власним міфопоетичним уявленням. «Міфопоетика» розглядається як спосіб художнього освоєння матеріалу, який базується на використанні архетипічних знакових уявлень про всесвіт і стійких національно-культурних моделей [8;70]. Можна сказати, що в історії культури міфотворчість - це найперший зі способів узагальнювати, осмислювати й зберігати для наступних поколінь всебічний досвід колективно здійснюваного життя.

"Дійсний" (архаїчний) міф панував на зорі людської культури. У своїй первісній цілісності він зіграв роль міфопоэтичного "світового яйця", з якого вся вона вийшла.

Міфологія є найбільш древнім, архаїчним, ідеологічним утворенням, що має синкретичний характер. У міфі переплетені зародкові елементи релігії, філософії, науки, мистецтва. Мистецтво, навіть повністю емансипувавшись від міфу й ритуалу, зберегло специфічне з'єднання узагальнень із конкретними образами (не говорячи вже про широкий оперировании міфологічними темами й мотивами). Філософія розвивалася, поступово переборюючи міфологічну спадщину. Але й після відокремлення різних ідеологій і навіть після значного прогресу науки й техніки, міфологія не залишається винятково пам'ятником первісного світогляду й архаїчних форм оповідання - деякі особливості міфологічної свідомості можуть зберігатися протягом історії в масовій свідомості поруч із елементами філософського й наукового знання, поруч із використанням суворої наукової логіки.

Але у більшості народів, що існують сьогодні, міфопоетична культура піддалася розпаду у віддаленому минулому. Значна частина мифопоетичних образів і сюжетів збереглася подальшому в сфері усної народної творчості - у формі казок, легенд, переказів. Утримавшись у фольклорі, ці "релікти" древніх міфопоетичних систем стали потім сюжетним джерелом для різних видів мистецтва. Історія культури протягом віків співвідносилася з міфологічними здобутками давніх часів.

На початку XX сторіччя європейський культурний світ, швидко ускладнюючись, непомітно для себе перевершив можливості класичної раціональності як інструменту для саморозуміння й самоврядування. Культурі, як сукупності подань про світ і людину в ньому, потрібна була серйозна перебудова. І вона пішла відразу із двох полюсів: у першій чверті XX сторіччя енергійно переглядалися концепція людини й концепція світобудови. В мистецтві відбувся перехід до іншої, порівняно з попередньою, філософської моделі світосприйняття, до нового образу людини і всесвіту. Наука і мистецтво XIX - XX століть проникають у міфологічні першооснови сучасної свідомості. У мистецтві створюються нові міфологічні моделі буття. Поринаючи у глибину віків, майстри відкривали для себе і сучасників спадщину язичницької та християнської культур. Виникла на вістрі новизни відкритість модернізму будь-яким шуканням привела до розуміння того, що "минуле не тільки пройшло, але триває сьогодні" [9;102]. Міфологізм на початку ХХ сторіччя проявив себе як тип модерністського мислення. Показово, що “відродження” міфу в мистецтві початку ХХ ст. спиралося на нове ставлення до нього як до скарбниці витоків майбутньої культури.

Для часів хаосу є характерним прагнення до гармонії. Міфологічність мислення дає людині основу для здобуття цілісності світосприйняття.

У роботі Н. Кубриш [8;72] обґрунтовується, що нові міфи неминуче нанизуються на вікові фундаментальні архетипи. Міфологізм XX сторіччя тісно пов'язаний із класичним міфом. На думку дослідника, найголовнішою ознакою міфотворення XX сторіччя стало виявлення постійних і, можна сказати, одвічних чинників буття. У цей час міф фіксує і прагне занотувати як позитивні речі, так і те, що призводять до загального негаразду. Показано, що один із головних у світовій і слов'янській художній культурі в цілому образ жінки-матері-богині як споконвічної буттєвої субстанції є однією із основних тем мистецтва на початку ХХ сторіччя.

2.2.2 Міфопоетичні образи в творчості О. Архипенка

Шеллінг був переконаний, що творча індивідуальність створює сама собі міфологію з будь-якого матеріалу [9;98]. Для творчості Архипенка характерна міфопоетична спрямованість. У світосприйнятті скульптора поєднується історичне і міфологічне мислення. Необмежені просторові і часові рамки міфологізму ХХ сторіччя сприяли створенню нових форм вираження в його скульптурі.

Архипенко у своїх творах на основі стародавніх міфів створює власний міф, в якому проявляється особисте, національне і загальнолюдське усвідомлення таємниць гармонії буття. Звертаючись до міфу, скульптор-новатор глибоко усвідомлював його значення в бутті людини як зв'язуючої ланки між тимчасовим і вічним.

На думку Н. Кубриш, ареною творчості Архипенка був весь світ, але головний об`єкт його творчості - жінка. Міфопоетика жіночої сутності в мистецтві майстра має еволюцію: від жінки-матері, яка народжує дитину, до субстанції, яка породжує всесвіт. В його скульптурі новий всесвіт антропоморфний і представлений символічною фігурою жінки. Ця ідея об'єднує скульптури О.Архипенка з творами стародавнього світового мистецтва. Майстер створив міфопоетичний образ жінки, що має космічну наповненість матері-богині. Н. Кубриш в роботі «Міфопоетика творчості О. Архипенка та І. Кавалерідзе» аналізує скульптурнї композиції “Жінка з дитиною” (1908), “Жінка” (1908), “Адам і Єва” (1908), “Мати і дитина” (1910), які розглядає в контексті світового і національного мистецтва, де образ жінки ототожнюється з творчою силою людського буття, природи і всесвіту.

Твори О.Архипенка “Мадонна скель” (1911), “Задрапірована жінка” (1911) є варіаціями образу Богоматері в християнській культурі. У “Мадонні” (1936) майстер, натхненний метафізикою стародавньої православної ікони, стверджує домінанту Духа над плоттю.

У вазоподібних скульптурах “Вази-жінки” (1918; 1919), “Океанічна мадонна” (1951) і “Ваза-жінка” (1956) скульптор уособлює магічну творчу силу жіночої природи.

Скульптура Архипенка створює атмосферу, яка пронизана тонкою грою почуттів та емоцій, магією стародавніх вірувань чи релігійною містикою. Образ жінки-матері-богині у творчості скульптора має позитивне та життєстверджуюче начало.

В 1933 р. у Чикаго в «Українському павільйоні сторіччя прогресу» відбулася персональна виставка Архипенка, на якій уперше були представлені три жіночі фігури з каменю: «Ма - Видіння», «Ма - Що дає Силу», «Ма - Медитація». У передмові до каталогу К.-Ж. Бюлье відзначив, що ці фігури свідчать «про новий чудово поетичний відхід від його ранніх творів»[17;7]. Роботи Архипенко являли собою вираження його містичної концепції жіночності: «Ма означає вічне Жіноче, яке ближче до Творця, ніж чоловіче начало, - творча Інтуїція, що надихає художника. У цю технічну, матеріалістичну епоху Архипенко прагне підняти Жіноче на високий недосяжний рівень, на якому воно перебувало в піснях середньовічних трубадурів»[18;9]. У каталозі чиказької виставки була також поміщена маленька «історія», що була написана самим Архипенко:

"Ма присвячена кожної Матері; кожному, хто любить і страждає через любов; хто творить у мистецтві й науці; кожному героєві; кожному, що долає проблеми; хто відчуває й знає вічність і нескінченність.

МА

У великому місті з'явилася висока, струнка, широкоплеча жінка. Її краса заворожувала. Хто її бачив, ніколи вже не міг забути. Її ім'я було Ма.

Прийшла вона до винахідника.

Вони обмінялися швидким поглядом, і між ними виникла сила, перед якою людські істоти не здатні встояти.

Вона запитала: «Чому ти такий сумний?»

«Тому що те, що я любив, вмерло», - сказав він, - моє серце й мої думки нагадують цю розділену кулю".

Вона відповіла: «Ма повернеться до тебе. Твоє серце й думки возз'єднаються, і ти знову станеш щасливим».

«Я вірю й чекаю тебе... Ма».

Коли вона повернулася, світив місяць.

Вона взяла дві половини розділеної кулі, думаючи, що зможе з'єднати їх. Але винахідника там уже не було; і цілісність кулі була навіки порушена... простором.

Простір - символ нескінченності.

Порожнеча - перетворена в божественну силу... піднесеною любов'ю й стражданнями.

Смерть сильніше ніж любов, тому що руйнує її...

...Але любов сильніше за життя, тому що його створює:

Пройшов час.

Ма знову з'явилася в місті. Перетворена любов'ю, тепер вона була надлюдиною. Навчаючи людей, чим більше секретів вона відкривала, тим більше знала сама. Чим більше вона вчила, тим багатшими ставали її власні почуття, краса, і мудрість.

Вона відкривала секрети мистецтва й науки; допомагала зорієнтуватися в складних проблемах; підтримувала безсмертя творчого генія; знищувала в герої страх смерті; допомагала створенню й розвитку життя; вела до щастя тих, хто страждає від кохання.

Ма знає й почуває нескінченність і вічність - тому що вона є їхньою частиною.

Вона має безмежний інстинкт та інтуїцію.

І у своїй мудрості Ма передчуває прийдешнє»[17;9].

Як вважає В. Сусак, ця коротка новела відкидає уявлення про Архипенка як про аналітичного, винахідливого експериментатора форми і підтверджує, що провідним для скульптора була глибока повага до Жінки, що народжує Життя й надихає на Творчість [12;234]. У каталозі виставки Архипенко 1933 р. були відтворені дві із трьох фігур Ма. "Ма - Що дає Силу" являла собою жінку, що тримає в руках дві половини кулі, "навіки розділеної простором". Обхопивши верхню половину довгими вигнутими пальцями лівої руки, вона намагається з'єднати її з верхньою частиною кулі й відновити порушену цілісність. Подовжений силует, узагальнено трактовані голова й обличчя, легка сукня-драпперія, що струменіє по фігурі, всі ці формальні якості використовуються скульптором для того, щоб передати містичну, невловиму сутність джерела творчої сили, жіночого по своїй природі. Найбільш вдалою визнавали "Ма - Медитацію". На виставці ця фігура зі штучного каменю була пофарбована в блакитний колір.

Справжнім гімном жінки, сили її духу та кохання є такі твори Архипенка, як «Клеопатра» (1957), «Достоїнство», «Цариця Савська» (1961).

У творах скульптора, в яких виявилися як національні, так і загальнолюдські архетипи і міфологеми, можна знайти не тільки буквальне існування міфологічних образів, але й намагання звільнитися від обмеженості та утвердити людину у вічному існуванні.

Єдність природи і людини відтворена О.Архипенком в скульптурах “Жінка і кіт” (1911), “Леда і лебідь” (1938), “Та, яка літає” (1957), “Статуетка” (1957), “Хто вона?” (1957) та ін. У цих творах виявлено особливе значення метаморфоз - переходу людських форм у тваринні і - навпаки. У народному мистецтві можна знайти аналогічні трансформації. Вони повертають нас до часів стародавніх тотемних вірувань предків.

Спираючись на світову культуру, О.Архипенко створив міфопоетичні скульптурні образи, які мають значення для всього людства.

РОЗДІЛ ІІІ. О. АРХИПЕНКО В МУЗЕЯХ СВІТУ

3.1 Експозиції О. Архипенко в музеях світу

Після 2-й світової війни Архипенко став відомим у всьому світі. За життя майстра відбулося 110 персональних виставок, найкращі галереї і музеї віддавали йому свої зали.

Сьогодні його твори знаходяться у найпрестижніших музеях світу: в Німеччині (Museum Kunst Palast у Дюссельдорфі, Kunsthalle у Мангхеймі, Karl-Ernst-Osthaus Museum, Хаген, Hessisches Landesmuseum, Дармштадт); у Франції (Centre Pompidou, Musйe Nationale d'Art Moderne, Париж); У Великій Британіі (Tate Gallery, Лондон); Ізраїлі (Tel Aviv Museum of Art); Швейцарії (Kunstmuseum у Берні); Нової Зеландії (Auckland City Art Gallery) та ін. Найбагатша колекція - більше 100 експонатів - зберігається в музеї міста Саар-Брюккен (Голандія). Але більше всього творів О. Архипенка знаходиться в музеях Сполучених Штатів Америки: в Нью-Йорку (Museum of Modern Art, Metropolitan Museum of Art, Solomon R. Guggenheim Museum, Whitney Museum of American Art, Ukrainian Museum); в Лос-Анджелесі (Los Angeles County Museum of Art); у Філадельфії (Philadelphia Museum of Art); у Вашингтоні (Phillips Collection) [16]. Також роботи майстра демонструються в Вашингтонському Hirshhorn Museum and Sculpture Garden, в галереях Йельського й Вісконсинського університетів, у багатьох приватних колекціях.

3.2 О. Архипенко і Україна

Архипенко підтримував звязки з Вітчизною, доки в нього була така можливість. 1922 р. в Берліні виставився із співвітчизниками Малевичем, Екстер, Філоновим, Поповою на знаменитій донині експозиції радянського мистецтва в галереї Ван-Дімен. 1933-го в Чікаго, виставляється в Українському павільйоні. 1930 -ті - стає членом львівської асоціації незалежних українських митців, і дарує свої твори музеям Львова.

В 1929 р. Київський художній інститут, в якому викладали давні друзі Архипенка - О. Богомазов й К. Малевич - запросив майстра до складу професури. Скульптор відповів палким листом: «Праця у Києві - це була б нагорода за мою художню діяльність. Проте обставини моєї художньої і педагогічної роботи за кордоном не дозволяють тепер переїхати до Києва. Для зміцнення зв`язків з Києвом пропоную прийняти як подарунок бронзове погруддя - портрет диригента В. Менгельберга, досить відомого в Європі і Америці, під час виконання 9-ї симфонії Бетґовена» []. Цей портрет виконано в дусі «необарокко». Цікаво, що в іншому творі - портрет німецького диригента В. Фуртвенґлера (1927) мистецтвознавець Е. Візе помітив «суперлятив полуднево-німецького барокко». Д. Горбачов вважає, що Візе має рацію, але «безперечно і те що бароккова сприйнятливість нашого метра народилася від пам`яток славної доби мазепинського бароко, що ними рясніють українські землі» [4;207]. Відсилаючи на Батьківщину погруддя диригента, Олександр Порфирович додав до скульптури напис на табличці: «Присвячується матері моїй».

Так і не відвідавши Україну в післяреволюційні роки, в 1964 р. під час хрущовської відлиги класик світового мистецтва збирався приїхати до Києва на святкування 150-тої річниці від народження Т. Шевченка, але не встиг.

За свідченнями мистецтвознавців, жоден з українських митців не зробив вагомішого внеску у світовий художній процес, ніж Олександр Архипенко, проте на батьківщині він так і не знайшов визнання. У 1923 р. в листі до свого брата скульптор писав: «Я художник європейський й повинен таким залишитися. Народжений я Українцем і буду щасливий, якщо на Україні до мене буде таке ж відношення як хоча б в Німеччині… Не знаю, чи я не розвинений для України, чи навпаки, в усякому разі я залишаюсь таким, яким був» [12;224].

Метр авангардного мистецтва створив тисячі скульптур і картин, але в Україні їх тільки 13. Декілька з них зберігається в приватних колекціях, вісім рисунків є у Львівському художньому музеї, дві скульптури - в Національному художньому музеї в Києві.

Відсутність творів скульптора на Батьківщині, звичайно, обумовлена тим, що майже все своє творче життя він провів за її межами. Але навіть та невелика кількість робіт майстра, що знаходилася в Україні, намагалися знищити «цензори мистецтва». Так, дві гіпсові скульптури модерніста розбили у 1952 р. під час чистки Львівського художнього музею від «ворожих експонатів», і якби не хоробрість працівників цього музею, які все-таки зберегли 8 рисунків художника, видавши їх за роботи невідомого автора, у нашій країні взагалі нічого би не лишилося від творів Архипенка. А в 60-ті рр. чиновники, що проводили тоді боротьбу з формалізмом, не прийняли від всесвітньовідомого майстра скульптури з гіпсу і мармуру, які він хотів подарувати своїй Батьківщині.

2003 р. в Національному художньому музеї в Києві пройшла перша в Україні виставка творів Архипенка. У березні 2008 р. на Великому скульптурному салоні в Києві були представлені його роботи, що зберігаються в приватних колекціях.

Франція, Німеччина, Америка - кожна з країн, де жив і працював художник, називає його своїм генієм. Сам же він говорив: «Хтозна, чи думав би я так, якби українське сонце не запалило в мені туги за чимось, чого я сам не знаю» [1;5].

ВИСНОВКИ

Революційні відкриття в галузі науки, а також світові катаклізми початку ХХ сторіччя визначили формування нового світосприйняття. Це зумовило і революційні зміни в мистецтві того періоду, що переходило від мимесісу реалізму XIX століття до міфологізму модерністських течій ХХ століття. Модернізм (від фр. moderne - новий, новітній, сучасний) - сукупність естетичних шкіл і течій кінця XІХ - початку XX сторіччя, що характеризуються розривом із традиціями реалізму й інших попередніх художніх напрямків. До цього поняття близький авангардизм (від фр. avant-garde - передовий загін), що поєднує найбільш радикальні різновиди модернізму, хоча обидва поняття часто сприймаються як синоніми. Модерністські й абстракціоністські тенденції - відмінна риса всього сучасного мистецтва незалежно від соціальних шарів, країн і народів. У всіх авангардних напрямках, незважаючи на їхню велику розмаїтість, можна виділити загальні риси: відмова від норм класичного зображення, формальна новизна, деформація форм, експресія й різні ігрові перетворення.

Олександр Порфирійович Архипенко (1887-1964) - український скульптор-новатор, один з найбільших художників ХХ сторіччя, творець авангардної скульптури, який разом з такими реформаторами мистецтва, як Пікассо, Шагал, Малевич, Матісс, Цадкін, Кокошка створює нову художню культуру. У пошуках опори майстер звертається до спадщини стародавніх культур світу, народного мистецтва, християнського середньовіччя, яким притаманна цілісність світосприйняття. У світосприйнятті скульптора поєднується історичне і міфологічне мислення. Спираючись на світову культуру, О.Архипенко створив міфопоетичні скульптурні образи, які мають значення для всього людства. Його творчості притаманні висока естетика і життєстверджуюче начало.

О. Архипенко народився в Києві, отримав визнання як художник «паризької школи», більшу частину життя провів в Америці. В історію мистецтва скульптор увійшов завдяки своїм новаціям: кубістичним абстрактним формам, скульптоживопису, винайденню чистого простору, увігнутих («негативних») об`ємів і багатьом іншим відкриттям.

О.Архипенко був не тільки геніальним митцем, а й видатним теоретиком авангардизму. Узагальнюючи свої творчі пошуки, майстер написав працю «Теоретичні нотатки», в якій знайшло своє вираження його метафізичне світосприйняття.

Архипенка називали «Пікассо скульптури», але він створив власний метод, завдяки якому його твори досягли вершин художньої виразності та майстерності, як найвищого прояву індивідуальності.

Сьогодні його творами пишаються найпрестижніші музеї світу.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Архипенко О. Про себе // Всесвіт, 1968, № 1. - С. 5.

2. Архипенко О. П. Теоретичні нотатки // Хроніка, 2000. - Київ, 1993. - №5 (7). - С. 208 - 257.

3. Бердяев Н.А. Кризис искусства - М., 1918. С. 3 - 12.

4. Горбачов Д. І архаїст, і футурист. Олександр Архипенко. 1887-1964 // Хроніка, 2000. - Київ, 1993. - №5 (7). - С. 198 - 207.

5. Гординський С. Олександр Архипенко. Пам`яті великого митця // Наш край. Хроніка-2000. - Вип. 35-36. - С. 482 - 485.

6. Ковжун П. М. Олександр Архипенко //Львів: Мистецтво, 1935. - № 1. - С.5

7. Олександр Архипенко: Альбом / Есе В.О. Коротича, - К.: Мистецтво. - 1989. - 55 с.

8. Кубриш Н. Р. Міфопоетика як основа авангардного мислення / Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. наук. праць. Харківської держ. академії дизайну і мистецтв. - 2000-2001- Вип. 6-1. - С. 70-78.

9. Мамонтов С.П. Основы культурологии: М.: Олимп, 1999. - 224 с.

10. Ортега-и-Гассет X. Эстетика. Философия культуры. - М., 1991. - С. 200.

11. Певний Б. Архіпенкове коріння // Сучасність. - 1992. - № 9. - С. 128 - 133.

12. Сусак В. В. Александр Архипенко - «первый скульптор-экспрессионист»? //Русский авангард 1910-1920-х годов и проблема экспрессионизма / Отв. ред. Коваленко Г. В. - М.: Наука, 2003. - С. 223 - 236.

13. Радянське мистецтво. - 1930. - № 12-13. - С. 30. - хроніка.

14. 100 великих скульпторов / Сост. С. А.Мусский. - М.: Вече, 2002. - 480 с.

15. Шкляревская М. Украинский музей: шедевры Александра Архипенко // Русский Базар. - 2005. - № 30 (483).

16. Сайт The Archipenko Foundation / www.archipenko.org

17. The Archipenko exposition of sculpture and painting in Ukrainian pavilion at a century of Progress. Chiсago, 1933. - P. 7

A. Archipenko / by C. J. Bulliet // The Archipenko exposition of sculpture and painting in Ukrainian pavilion at a century of Progress. Chiсago, 1933. - P. 9.

ДОДАТКИ

Рис. 1. О. АРХИПЕНКО «ЖІНКА І КІТ», 1910, бронза

Рис. 2. О. АРХИПЕНКО «СУСАННА», 1909, камінь

Рис. 3. О. АРХИПЕНКО «ЖІНКА , ЩО РОЗЧІСУЄ ВОЛОССЯ», 1915, бронза

Рис. 4. О. АРХИПЕНКО «ПЬЕРО-КАРУСЕЛЬ», 1912, гіпс

Рис. 5. О. АРХИПЕНКО «ГОЛОВА», 1913, бронза

Рис. 6. О. АРХИПЕНКО «МЕДРАНО ІІ», 1912, дерево, скло, метал

Рис. 7. О. АРХИПЕНКО «ТАНОК», 1912, бронза

Рис. 8. О. АРХИПЕНКО «ГОНДОЛЬЄР», 1914, бронза

Рис. 9. О. АРХИПЕНКО «ЖІНКА В БУДУАРІ», 1916, скульптоживопис

Рис. 10. О. АРХИПЕНКО «АРХІПЕНТУРА», 1927

Рис. 11. О. АРХИПЕНКО «НОВА УВІГНУТІСТЬ», 1925, бронза

Рис. 12. О. АРХИПЕНКО «БОКСЕРИ», 1935, теракота

Рис. 13. О. АРХИПЕНКО «ВОЗНЕСІННЯ», 1950, освітлена пластмаса

Рис. 14. О. АРХИПЕНКО «СТАТУЕТКА», 1928, бронза

Рис. 15. О. АРХИПЕНКО «ПЛАСКИЙ ТОРС», 1914, бронза

Рис. 16. О. АРХИПЕНКО «ШАХЕРЕЗАДА», 1954, бронза

Рис. 17. О. АРХИПЕНКО«ЦАР СОЛОМОН», 1963, бронза

Рис. 18. О. АРХИПЕНКО «КЛЕОПАТРА», 1957, скульптоживопис

Размещено на Allbest.ru