Львівське Успенське братство в контексті культурно-національного відродження

Вибір братчиками виконавцем живописних робіт М. Петрахновича був невипадковим. Маляр протягом довшого часу, а саме з 1610 р., був яскравою фігурою в художній майстерні Сеньковича. В 1635 р. митець вперше віднотований у братських актах з приводу виплати йому 18 золотих “од роботи образа Пречистой при дверех церковних”. Архив Юго-Западной России, часть первая. - т. ХІ // www.runivers.ru/lib/book3030/ З цього часу і практично до кінця життя Петрахнович залишався головним малярем Успенського братства.

Однак, найважливіше замовлення Петрахнович отримав від Братства саме 1637 р. на малювання ікон для іконостаса Успенської церкви. Згідно договору передбачалось, що маляр виконає замовлення до Різдва того ж року і за це мав отримати в три заходи тисячу двісті золотих та півбочки волоського меду. Робота над іконостасом затягнулась і Петрахновичу вдалось завершив апостольський чин та “Деісус” не скоріше 16 лютого 1638 р. Саме цим часом датується запис у братських протоколах “поневаж дал Бог докончити дисус весь зуполна”, який планувалось встановити в церкві перед Великоднем. Постановлено також розібрати ганки хорів, близьких до вівтаря, на яких миряни під час богослужінь “на самиє образи лізуть і там сідалища собі діють”. Але головною причиною архітектурної зміни інтер'єру слід вважати, не проблему нешанованого ставлення прихожан до ікон близьких від хорів, а необхідність збільшити передвівтарний простір “аби оздобній образи і з большой учтивостю стали”. Архив Юго-Западной России, часть первая. - т. ХІ // www.runivers.ru/lib/book3030/

В сучасній версії іконостаса, попри певні архітектурні зміни в його конструкції, досить виразно спостерігається пропорційна єдність нижніх та верхніх регістрів, а в живопису розрізняються почерки обох малярів. Також, залишається нез'ясованим питання конструктивного вигляду пам'ятки в часі її перебування in situ, і тим паче її видозміна на різних етапах творення.

Сеньковичу, безперечно, належить виконання більшості ікон празничного ряду. Це чітко віднотовано і у братських записах за 1630 та 1632 рр. Архив Юго-Западной России, часть первая. - т. ХІ // www.runivers.ru/lib/book3030/ З тексту документа відомо, що саме празничкові ікони після пожежі двічі носили на поправу до майстерні Дрієра, вони очевидно були найбільше пошкоджені вогнем. Із збережених досі частин іконостаса в грибовицькій церкві знаходяться такі празнички, як “Благовіщення”, “Різдво Христа”, “Обрізання”, “Стрітення”, “Хрещення”, “Вознесіння” і “Зіслання Святого Духа”. Хоча згадані сцени зазнали пізніших перемальовок, загальна схема композиції залишилась незмінною. В кращому стані є реставровані в 1972 - 1973 роках ікони диптиха в Успенській церкві - “Воскресіння Лазаря”, “В'їзд до Єрусалиму”, “Зішестя в ад”. Зважаючи на відомі досі ікони празничного регістру можна було б припустити, що в первісному іконостасі їх кількість могла сягати тринадцяти разом з центральною сценою “Тайна вечеря”. Іконографічно більшість з них не виходить за межі додекаортону - традиційно сформованої у східнохристиянській іконографії плеяди дванадцяти найбільших празників. Такий набір святкових сцен зустрічається в українських іконостасах як в XVI ст., Свєнціцкий І. Іконопись Галицької України XV - XVI віків. - С. 89. так і XVII ст., зокрема в п'ятницькому і святодухівському. Але на відміну від згаданих іконостасів, які були також створені львівськими майстрами, в Успенський були включені ікони “Обрізання” і “Воскресіння Лазаря”. Наявність цих сцен відповідно збільшує празничний цикл до двадцяти окремих частин. В такому випадку слід було б погодитись, що даний цикл був змонтований у два яруси, на зразок іконостасу з Полян. Однак, цій версії суперечить детальний обмір ікон та спроби схематичного відтворення моделі іконостаса в межах інтер'єру Успенської церкви.

Всі празничкові ікони мають однаковий розмір 590 х 510 ± 5 мм. Значно ширшою є “Тайна вечеря” - розміри внутрішніх полів становлять 1120 х 520 мм, без зовнішньої декоративної рами, яка до реставрації обрамлювала ікону зверху та по обох боках. Тут слід наголосити, що в іконостасах з тябловими рядами, найпоширеніших до кінця XVI ст., празничкові ікони, які зазвичай виймали згідно календарного свята і клали на аналой для загального шанування та цілування, були позбавлені необхідності пишного декорованого обрамлення. Свєнціцкий І. Іконопись Галицької України XV - XVI віків. - С. 92. Але в Успенському іконостасі ікони вже були міцно вмонтовані в передвівтарну стіну, де різьба мала велике семантичне значення, а відповідно займала значну частину іконостасної площини. В результаті врахування розміру рам, обрізаних пізніше полів ікон сумарний ряд празничків з “Тайною вечерею” в проміжку між хорами у вівтарній частині назви Успенської церкви міг вмістити не більше десяти сцен (?7860мм).(рис.2) Сцени “Різдво Марії” та “Успіння Богородиці”, які не війшли в празничний ярус Сенькович помістив у великоформатних намісних іконах. Таке вирішення з одного боку урівноважило невистачаючі традиційні календарні композиції, з іншого - було підкреслено посвяту храма на честь Богородиці.

Отже, згідно цієї версії випливає, що практично всі ікони празничного регістру виконані Сеньковичем є повністю збережені, хоча перебувають в двох церквах.

В системі іконостаса празнички розміщувалися над намісним чином, який складався з ікон “Народження Марії”, “Богородиці Одигітрії”, “Христа Пантократора” та “Успіння Богородиці”. Сюди входили царські і двоє дияконських врат.

До першої чверті XVII ст. вже була сформована іконографія українського іконостаса з чітко визначеними сюжетними композиціями. Обов'язковим було включення в іконостасну систему низки тематичних ікон, зокрема “Деісусу”. Таранушенко С. Український іконостас. - С.153. В братських документах знаходимо згадки про виконання “Деісусу” М.Петрахновичем. Це підтверджує дата 1638 р., виявлена під час реставрації на іконі “Пантократора”. Свєнціцька В. Додатки // Драган М. Українська декоративна різьба XVI - XVII ст. - С. 185. Відсутність будь-яких згадок про існування цієї композиції в попередній час було сприйнято як підтвердження його неіснування в іконостасі Сеньковича. Проте, саме “Деісус” був найобов'язковішою іконостасною композицією вже з XVI ст. і по суті являвся іконографічним ядром передвівтарної стіни. “Деісус” був обов'язковим включенням до іконостаса ще з візантійських часів, а молитовний ряд був відомий у найдавніших українських іконостасах

Якщо про деісусний чин виконаний Сеньковичем ми можем здогадуватись, то апостольський ряд з “Деісусом” пензля Петрахновича зберігся у досить задовільному стані в Грибовичах. Під час детального обміру апостольського ряду виявилось, що його ширина є дещо більшою від ширини нави Успенської церкви. Отже, цей чин повністю заповнював вівтарний простір, причому крайні образи були заломлені на бокові стіни нефу. Цілком ймовірно, що саме за апостольський ряд з центральною композицією “Деісусом” у 1638 р. Петрахнович отримав згідно угоди 1200 золотих.

Роботи над іншими частинами іконостаса продовжувались. Петрахнович перемалював намісний образ “Спасителя”, за що йому було виплачено в 1656 р з братської скарбниці 12 золотих, Архив Юго-Западной России, часть первая. - т. ХІ // www.runivers.ru/lib/book3030/ та наново створив храмову ікону “Різдво Марії”. В 1665 р. “од образа … положеніє во гроб, од направи” Петрахнович одержав від братчиків 20 золотих. Архив Юго-Западной России, часть первая. - т. ХІ // www.runivers.ru/lib/book3030/ Ймовірно, що мова йде тут про ікону “покладення до гробу” з верхнього ярусу іконостаса. До цього часу це місце займала аналогічна композиція роботи Сеньковича.

Вільний простір, який утворився після демонтажу частини хорів був повністю заповнений іконами апостольського ряду. Розширення верхнього ярусу відповідно призвело і до змін загального вигляду іконостаса. Можливо, в цей час було домальовано ікони празничкового чину: “Різдво Марії”, “Введення Марії в храм”, “Преображення”, “Успіння Богородиці”.

Отож, іконостас Успенської церкви митці творили майже пів століття - з часу першої писемної згадки 1616 р. і аж до 1666 р. Цей процес відбувався в декілька етапів, на кожному з яких спостерігаємо часткові зміни як в архітектурі іконостасної стіни, так і в образному вирішені композиційного ладу та сюжету ікони. Стилістично художнє тло, декоративна різьба та архітектурна конструкція іконостаса відносяться до кращих зразків українського Ренесансу XVII ст.

Створений на замовлення львівської Ставропігії іконостас виражає головні тогочасні ідейні засади Братства, його гуманістичний характер, а отже, є своєрідною художньою пам'яткою світоглядних позицій львівських братчиків періоду кінця XVI - першої половини XVII ст.

Висновки

Релігійне життя в Україні в XVI ст. відзначається надзвичайною складністю. Це зумовлювалось, насамперед, зовнішніми обставинами, суспільно-політичними та соціальними процесами, становищем всередині церкви та міжнародними відносинами. Український народ в цей період перебував під іноземною владою: частина - під владою Польщі, а частина - під владою Литви, після 1569 р. - під владою Речі Посполитої. Православна церква в Україні перебувала в скрутному становищі.

Перехід переважної більшості українських земель під владу католицької Польщі загострив питання щодо існування православної церкви. Всі згадані раніше процеси відбувалися і в другій половині XVI ст., набравши більш гострих форм.

Рятівним засобом для православ'я в Речі Посполитій було утворення церковних братств. Найстарішим і провідним серед братств України було Львівське Успенське Ставропігійське братство. Львівські міщани, зайняті боротьбою за свої церковні й громадські права, зорганізувалися у братство, з метою взаємної підтримки, оборони своєї віри й піднесення освіти. Згодом Львівське братство зробилося зразком для інших міст. Однією з найважливіших турбот братства була шкільна справа. У кінці XVI ст. Львівське братство заснувало власну школу, яка стала зразком братських шкіл усієї України. Іншою важливою цариною діяльності Львівського братства, започаткованого ще до існування школи, було книгодрукарство. Коли до Львова приїхав Іван Федоров, братство допомогло йому заснувати друкарню, а після смерті І. Федорова братчики купили друкарню, перетворивши місто на центр православного книгодрукарства.

Справедливим буде констатація того факту, що діяльність Львівського Успенського братства по захисту самого себе від безнастанних нападів латинників і уніатів, це і захист Православної Церкви в Галичині в цілому.
До Берестейської унії церковне братство у Львові сприяло пожвавленню православ'я, піднесенню культурно-освітнього і релігійно-світоглядного рівня своїх членів, захисту інтересів Православної Церкви.
Тому можна із впевненість сказати, що якби не було у Львові православного Успенського братства то навряд чи б Львівська православна єпархія витримала більш ніж столітній натиск уніатства (після проголошення Берестейської унії) аж до 1700 р.

Львівське братство мало свій власний статут, який незабаром став зразком для ряду православних братств Західної та Правобережної України. Активну участь у громадському житі Львівського братства брали: С. Зизаній, Л. Зизаній, К. Ставровецький, П. Беринда, Й. Борецький та інші українські діячі культури та освіти. Боротьбу Львівського братства проти національно-релігійних утисків підтримували деякі православні магнати (Констянтин Острозький та ін.). Прагнення Львівського братства до збільшення участі мирян у громадському і культурному житті була одним з проявів реформації в Україні. Львівське братство протягом тривалого часу брало діяльну участь у боротьбі проти насильницького запровадження Берестейської церковної унії 1596 р., виступало на захист політичних прав українських міщан. Підтримувало зв'язки з релігійними і культурними осередками в православних країнах. Львівське братство намагалося створити у Львові міське самоврядування, незалежне від магістрату і польської влади. Йому належала Львівська братська друкарня. Коштом Львівського братства утримувалась Львівська братська школа.

Важливим фактором в діяльності братства було те, що українська культура зазнала значних впливів європейських культурних процесів, пов'язаних з добою Відродження. Після тривалого періоду занепаду розвиток культури в Україні набуває характеру національного відродження. Після певної паузи в поступальному розвитку культури, своєрідного інтелектуального та культурного застою, розпочинається переорієнтація на західну цивілізацію, активне засвоєння на ґрунті києво-руської духовності, надбань західноєвропейської культури. Виявами цих якісних змін у духовній сфері України стали: відхід від візантійських зразків та канонів, поширення ідей гуманізму та реформації, поява нових форм самовираження і мистецьких стилів, посилення світського елементу в культурі, зростання уваги до людини та її духовного світу,індивідуалізація творчості. Все це вплинуло на формування мистецтва, як на українських землях, так і в львівському братстві.

На формування індивідума в зазначений період впливали низка чинників соціально-політичного та релігійно-національного характеру. Відбувається усвідомлення необхідності об'єднання в релігійно-культурні організації - братства для відстоювання соціальних прав, передову роль серед яких зайняло братство при церкві Успіння Богородиці у Львові. У своїй діяльності братство використовувало здобутки європейського гуманізму, водночас ґрунтовані на міцній базі особливостей місцевого світогляду.

Таким чином, можна стверджувати, що в період XVI - XVII ст. під впливом різнобічних соціально-політичних та релігійних подій, а також завдяки поширенню гуманістичних ідей формується антропоцентричний світогляд особистості. Характерною рисою його прояву було активне акцентування на національній соціально-правовій рівності. Центральну позицію у її реалізації зайняло братство парафіян при Успенській церкві у Львові, діяльність якого визначалась в галузі правового відстоювання прав української громади, просвітництва та релігійної полеміки. Притаманний для братства практичний гуманізм виокремлював його з поміж інших тогочасних культурно-просвітніх осередків.

Список джерел та літератури

Джерела

1. Архив Юго-Западной России, ч.1. К., 1904. Т.ХІ. // www.runivers.ru/lib/book3030/

2. Архив Юго-Западной России. ч.1. К., 1904. Т.Х. // www.runivers.ru/lib/book3030/

3. Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів / Упорядн.: У. Я. Єдлінська, Я. Д. Ісаєвич, О. А. Купчинський. К., 1986. 417 с.

4. Юбилейное издание в память 300-летнего основания львовского Ставропигийского братства. т.І. док. VІІ. // litopys.org.ua/istkult2/ikult243.htm

5. Юбилейное издание в память 300-летнего основания львовского Ставропигийского братства. т.І. док. XCVI. // litopys.org.ua/istkult2/ikult243.htm

6. Юбилейное издание в память 300-летнего основания львовского Ставропигийского братства. т.І. док. ІІІ // litopys.org.ua/istkult2/ikult243.htm

7. Юбилейное издание в память 300-летнего основания львовского Ставропигийского братства. т.І. док.V. // litopys.org.ua/istkult2/ikult243.htm

8. Юбилейное издание в память 300-летнего основания львовского Ставропигийского братства. т.І. док.CXII, CXIII., Архив Юго-Западной России.ч.1. Т.11.- С.380-384. // litopys.org.ua/istkult2/ikult243.htm

9. Юбилейное издание в память 300-летнего основания львовского Ставропигийского братства. т.І. док.VI. // litopys.org.ua/istkult2/ikult243.htm

10. Diplomata Statuaria. P.35-38; 62-67; 87-90. //https://books.google.com.ua/books/about/Diplomata_statuaria_a_patriarchis_orient.html?id=PkvtoQEACAAJ&redir_esc=y

ІІ. Монографії, статті, посібники:

11. Александрович В. Александрович В. Федір Сенькович. Життєвий і творчий шлях львівського маляра першої третини XVII ст. // Львів: місто, суспільство, культура. Львів, 1999. т. 3. 116 с.

12. Александрович В. Львівські малярські родини XVI ст. // Жовтень. 1987. № 1. 175 с.

13. Александрович В. Образотворчі напрями в діяльності майстрів західноукраїнського малярства XVI - XVII століть // Записки НТШ. т. ССХХVІІ. Львів, 1994. С. 68-75.

14. Барвінський А. Ставропігійська церква Успіння Пресвятої Богородиці у Львові і заходи коло її обнови і прикраси // Збірник Львівської Ставропігії: Минуле і сучасне / під ред. К. Студинського. Львів: Каменяр, 1921. Т.І. С. 2-16.

15. Бенеш О. Искусство Северного Возрождения. Его связь с современными духовными и интелектуальными движениями. М.: Искусство, 1973. 304 с.

16. Бондарчук Я.В. Мистецтво Острозького осередку др. пол. XVI - п. пол. XVII століття (Синтезування середньовічних візантійських та ренесансних західноєвропейських ідейно-художніх концепцій). Автореф. дис… кандидата мистецтвознавства. Львів, 2002. 189 с.

17. Виппер Б.Р. Введение в историческое изучение искусства. М.: Изобразительное искусство, 1985. 345 с.

18. Вуйцик В.С. Державний історико-архітектурний заповідник у Львові. Львів: Каменяр, 1991. 32 с.

19. Вуйцик В.С., Липка Р.М. Зустріч зі Львовом: Путівник. Путівник. -- Львів: Каменяр, 1987. 175 с.

20. Голубець М. Начерк історії українського мистецтва. ч. І. // elib.nplu.org

21. Голубець М. Українське малярство XVI - XVII ст. під покровом Ставропігії // Збірник Львівської Ставропігії. Львів, 1970. 542 с.

22. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. Львів: З друкарні наукового товариства ім. Шевченка, 1925. 192 с.

23. Грушевський М. Історія України-Руси. Т.VI. // npu.edu.ua/!e-book/book/html/D/iio_kiu_IUR4/500.html

24. Жолтовський П. Художнє життя на Україні в XVI - XVIII ст. К.: Наукова думка, 1983.179 с.

25. Зіморович Б. Потрійний Львів: Leopolis Triplex / перекл. з лат. Н. Царьової; коментарі І. Мицька; редактор О. Шишка. Львів: Центр Європи, 2002. 267 с.

26. Зубрицкий Д. Лђтопис Львовскаго Ставропигійскаго братства / пер. с пол. Львов: Изд. Ставроп. и-та, 1926. 24 с.

27. Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. Львів: Центр Європи, 2002.234 с.

28. История южных и западных славян / Ред. И.В. Созин. М.: Изд-во МГУ, 1979. 592 с.

29. Ісаєвич І. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. Львів: Вища школа, 1975. 215 с.

30. Ісаєвич Я. Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI-XVIII ст. К.: Наук. думка, 1966. 248 с.

31. Ісаєвич Я. Д. Джерельні матеріали з історії українського мистецтва XVI - XVIII ст. в Архіві Львівського братства // Третя республіканська конференція з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Друга секція. К., 1968. С. 103-124.

32. Ісаєвич Я.Д. Джерела з історії української культури доби феодалізму XVI - XVIII ст. К., Наукова думка, 1972. 142 с.

33. Ісаєвич. Я. Львів - колиска друкарства на українських землях // Історія Львова. У трьох томах. / Редколегія Я. Ісаєвич, М. Литвин, Ф. Стеблій. Т.1. Львів: Центр Європи, 2006. 342 с.

34. Історія філософії на Україні. У 3-х томах. Т.1. Філософія доби феодалізму. / ред. кол.: В. М. Нічик (відп. ред.) [та ін.]. К.: Наукова думка, 1987. 400 с.

35. Капраль М. Національні громади Львова XVI - XVIII ст. (соціально-правові взаємини). Львів: ЛНУ ім. І.Франка, Львівське відділення Ін-ту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2003. 324 с.

36. Кметь В. Інвентарі Успенської та Святоонуфріївської монастирської церков у Львові 1579 р. // Вісник Львівського університету. Серія історична., 2000. Вип. 35-36. 545 с.

37. Козакевич Х., Козакевич С. Ренессанс в Польше. Варшава: Аркады, 1977. 132 с.

38. Кос Г., Федина Р. Вулиця Руська у Львові.- Львів: Центр Європи, 1996. 92 с.

39. Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові // Авт. передм. Я.Д. Ісаєвич; упоряд., текстолог. опрац. і приміт. Б.З. Якимовича; упоряд. іл. матеріалу Р.І. Крип'якевича. Львів: Каменяр,1991. 167 с.

40. Крип'якевич І. Львівська Русь в першій половині XVI ст.: дослідження і матеріали // Упоряд. М. Капраль. Львів, 1994. 392 с.

41. Либман М.Я. Проблема стиля в изобразительном искусстве эпохи Возрождения в Италии // Ренесанс. Барокко. Классицизм. Проблема стилей в западноевропейском искусстве XV - XVII веков. М.: Наука, 1966. 186 с.

42. Любченко В.Ф. Львівська скульптура XVI - XVII століть. / Упоряд. В.Ф. Любченко. К.: Наукова думка, 1981- 215 с.

43. Мальчевський О. Полонізація української шляхти. // Україна в минулому. ? К.‚ Львів. 1992. Вип. 1. 176 с.

44. Матковська О. В. Львівське братство: Культура і традиції. Кінець XVI - перша половина XVII ст. / Упоряд. О.В. Матковська. К.,1978 - 213 с.

45. Овсійчук В. Ренесансне бачення світу // Філософія відродження на Україні. К., 1988. ? 234 с.

46. Овсійчук В.А. Літопис трьох століть // Жовтень. 1965. №7. С. 54-60.

47. Овсійчук В.А. Українське мистецтво XIV - першої половини XVII століття. К., 1985. 287 с.

48. Пам'ятки братських шкіл на Україні кінець XVI - початок XVII ст. Тести і дослідження / ред. кол. В.І. Шинкарук, В.М. Нічик, А.Д. Сухов. К.: Наукова думка,1988. 234 с.

49. Паславський І. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці XVI - першій третині XVII ст. / Упоряд. І. Паславський. К., 1984. 128 с.

50. Паславський І. Між Сходом і Заходом. Нариси з культурно-політичної історії Української церкви / Упоряд. І. Паславський. Львів: Стрім, 1994. 143 с.

51. Паславський I.В. Проблема людини та її призначення в земному бутті (співвідношення принципів дії і споглядання) / Упоряд. I.В. Паславський // Філософія Відродження на Україні. К.: Наукова думка, 1990. 384 с.

52. Свєнціцкий І. Іконопись Галицької України XV - XVI віків / І. Свєнціцький. Львів: Печат- ня оо. Василіян у Жовкві, 1928. 100 с.

53. Драган М. Українська декоративна різьба XVII-XVIII ст. / Упоряд. М.Драган. К.: Наукова думка, 1970. 187 с.

54. Свєнціцька В. Іван Руткович і становлення реалізму в українському малярстві XVII ст. / Упоряд. В. Свєнціцька. К.: Наукова думка, 1966. 285 с.

55. Сидор О. Блаженніший Йосиф і мистецтво / Видання Українського католицького університету Св. Климента Папи. т.86. Рим, 1994. 321 с.

56. Січинський В. Архитектура в стародруках. таб. XIX. Львів, 1978. 67 с.

57. Таранушенко С. Український іконостас // Записки НТШ. т.227. Львів, 1994. 310 с.

58. Українська література XVII ст. К.: Наукова думка, 1987. 609 с.

59. Шевчук В. Муза роксоланська. Українська література XVII - XVIII століть. К.: Либідь, 2005. 729 с.

60. Яковенко Н. Нариси історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.: навч. посібник / Н. М. Яковенко. К.: Генеза, 1997. 380 с.

Додатки

Додаток А

Ансамбль Успенської церкви

Джерело: // http://vgolos.com.ua/articles/stavropigiyne_bratstvo__unikalna_obshchyna_lvova_206282.html

Додаток Б

Комплекс Успенської церкви

Джерело: // http://rest.guru.ua/ua/lvov/places/9-kompleks_uspenskoy_cerkvi/

Додаток В

Успенська церква та вежа Корнякта. Фото к. ХІХ - п. ХХ ст.

Джерело: // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B0_%D0%A3%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%9F%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D1%97_%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%86%D1%96_(%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2)

Размещено на Allbest.ru