Львівське Успенське братство в контексті культурно-національного відродження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

львівський успенський братство культурний

Вступ

1. Джерела та історіографія дослідження

1.1 Джерельна база

2.1 Історіографія дослідження

2. Львівське Успенське братство в контексті культурно-національного відродження

2.1 Роль Успенського братства в культурно-просвітницькому та соціально-політичному житті суспільства

2.2 Мистецький осередок Успенського братства

3. Мистецтво патроноване львівським Успенським братством у другій половині XVI - першій половині XVII ст

3.1 Мотиви і завдання патронату та ктиторства. Патронат Успенського братства над мистецтвом

3.2 Вплив братства на впровадження ренесансних ідей в архітектурі та скульптурі

3.3 Успенський іконостас

Висновки

Список джерел

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Образ людини є однією з найважливіших художніх проблем українського мистецтва періоду другої половини XVI - першої половини XVII ст. Це зумовлено насамперед ідейною основою ренесансно-гуманістичного світогляду, де людина виступає як центральний об'єкт сприйняття, причому основний акцент робиться на її індивідуальності, моральності, доцільності земного буття. Саме такі критерії були визначними для членів львівського Успенського братства, становлення та активізація діяльності якого припадає на другу половину XVI - першу половину XVII ст. У своїй діяльності одним з головних завдань братчики вбачали меценатську підтримку мистецтва. Створені в зазначений період на їх замовлення твори іконопису і портрету для оздоби Успенської церкви та графічна продукція друкованих видань з братської друкарні характеризуються впливом нових стилістичних вирішень, зокрема ренесансного. Однак і традиція у цьому процесі відігравала важливу роль. Саме мистецтво патроноване львівським Успенським братством відображає органічне поєднання кращих рис виробленного віками традиційного мистецтва та нових стильових тенденцій, отже, є найяскравішим виявом змін, що знаменували прихід Нового часу з його антропоцентризмом.

Мета роботи накреслюється виходячи з її теми: дослідити історію утворення та діяльності львівського Успенського братства, визначити його вплив на розвиток тогочасного мистецтва. Для дослідження обраної мети поставлені такі завдання:

простежити історію створення львівського Успенського братства;

дослідити феномен поширення гуманістичних думок в інтелектуальних осередках та їх відображення в діяльності Успенського братства;

визначити роль Успенського братства в культурно-освітньому та соціальному житті суспільства;

з'ясувати роль і місце митця в братському культурному середовищі як суб'єкта образного осмислення феномену людини;

дослідити причини та способи використання ренесансних концепцій в мистецтві патронованого діячами Успенського братства та їх вплив на формування образної мови;

прослідкувати впливи нових світоглядних систем і їх вираження в іконописі створеного на замовлення Успенського братства.

Об'єктом дослідження є Львівське Успенське братство в період другої половини XVI - першої половини XVII ст.

Предметом дослідження визначено процеси впливу львівського Успенського братства на культурно-освітнє і мистецьке життя суспільства другої половини XVI - першої половини XVII ст.

Хронологічні межі дослідження включають період, що охоплює останню чверть XVI - першу половину XVII століть - період найвищої активності в діяльності Успенського братства. Нижня межа визначається низкою історичних подій пов'язаних з офіційним оформленням Успенського братства, як організації, яка представляє інтереси українського суспільства Львова: затвердження “Статуту” братства (1586 р.) та надання йому статусу патріаршої Ставропігії (1593 р.). В цей час зусилля братчиків спрямовані на розбудову Святоуспенського архітектурного ансамблю. Верхня межа визначається серединою XVIІ ст. - часу згасання активності Ставропігії. До цього часу відноситься завершення створення іконостасу для Успенської церкви. Середина XVIІ ст. також характерна як перехідний період від ренесансного стилю до бароко.

Структура бакалаврської роботи: складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел та літератури і додатків. В першому розділі представлено короткий аналіз джерел та історіографії з даної теми. Другий розділ розглядає роль львівського братства в контексті культурно-національного відродження. У третьому розділі описується розвиток мистецтва патронованого львівським Успенським братством у другій половині XVI - першій половині XVII ст.

1. Джерела та історіографія дослідження

1.1 Джерельна база

Джерельну базу дослідження складають опубліковані архівні документи з історії Львівського Успенського братства. Зокрема, велике значення для даного дослідження має «Архів Південно-Західної Росії» Архив Юго-Западной России, ч.1.- К., 1904. Т.ХІ. - // www.runivers.ru/lib/book3030/; Архив Юго-Западной России. - ч.1. - К., 1904. - т. Х. // www.runivers.ru/lib/book3030/. В документах цього архіву нагромаджена велика кількість матеріалу, який дозволяє виокремити львівське Успенське братство з поміж інших братств, дає змогу детально дослідити його діяльність. Архівні документи несуть низку важливого і детального матеріалу.

В окрему групу джерел можна віднести публікації документів львівського братства: «Ювілейне видання в пам'ять 300-літнього заснування львівського Ставропігійського братства» Юбилейное издание в память 300-летнего основания львовского Ставропигийского братства. - т.І. - док. VІІ. // litopys.org.ua/istkult2/ikult243.htm; Юбилейное издание в память 300-летнего основания львовского Ставропигийского братства. - т.І. - док. XCVI. // litopys.org.ua/istkult2/ikult243.htm; Юбилейное издание в память 300-летнего основания львовского Ставропигийского братства. - т.І. - док. ІІІ // litopys.org.ua/istkult2/ikult243.htm; Юбилейное издание в память 300-летнего основания львовского Ставропигийского братства. - т.І. - док.V. // litopys.org.ua/istkult2/ikult243.htm; Юбилейное издание в память 300-летнего основания львовского Ставропигийского братства. - т.І. - док.CXII, CXIII., Архив Юго-Западной России. ч.1. - Т.11. - С. 380-384. // litopys.org.ua/istkult2/ikult243.htm; Юбилейное издание в память 300-летнего основания львовского Ставропигийского братства. - т.І. - док.VI. // litopys.org.ua/istkult2/ikult243.htm. В даному випадку для нас найбільшу зацікавленість представляє перший том, в який було включено 118 документів з архіву львівського братства кінця ХVІ-ХVІІ ст. Тут вперше було опубліковано вихідні листи, які збереглися в складі книги копій вихідної кореспонденції братства. Зокрема, автором роботи були використані документи ІІІ, V, VI, VIІ, XCVI.

Ще одним джерелом з історії львівського Успенського братства є «Історія Львова в документах і матеріалах» Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів / Упоряд.: У. Я. Єдлінська та ін. - К., 1986. - 417 с.. Збірник є першою науковою публікацією комплексу документів з історії міста від його заснування до наших днів. Документи відображають розвиток міста протягом століть, боротьбу його населення проти експансії іноземних феодалів і Ватикану, розвиток економіки, культури і соціальної боротьби в епоху феодалізму і капіталізму, економічні, політичні та культурні зв'язки міста з іншими містами України і Росії.

Таким чином, джерельна база роботи дозволяє скласти уявлення про діяльність і вагомість львівського Успенського братства в освіті, науці, мистецтві, а також взагалі в історичному розвитку Львова.

1.2 Історіографія дослідження

Найбільш відомим братством в Україні до кінця XVI ст. було львівське Успенське братство. Воно найкраще репрезентує українські церковні братства: їхній устрій, структуру управління, основні форми та напрями діяльності, тому не дивно, що історією створення братства цікавилось чимало дослідників.

До історії братств неодноразово звертався М. Грушевський. Проте в контекст генези Берестейської унії та в характеристику становища церкви, які подані в п'ятому томі “Історії України Руси”, він братства не вводить. Проблема викладена в наступному томі, де розглядаються культурні та релігійно національні рухи доби. Надання ставропігії Йоакимом дослідник вважає не надто розважливим кроком, це нібито була спроба зробити з львівського братства якийсь формально начальний орган галицької Русі, якийсь верховний ареопаг в справах релігії й моральності. Відтак, була послаблена культурно-освітня діяльність братства, пізніше це в значній мірі послугувало якраз справі унії, спрямувавши православну ієрархію на “уніятську дорогу”. У п'ятому томі М. Грушевський проводить цікаву думку про те, що патріархи прагнули відродити й скріпити послаблену владу над українським єпископатом, відновивши дисципліну й правопорядок. На його думку, запровадження ставропігії, у частині введення контролю й цензури мирян над кліром та єпископатом, було “кроком чисто революційним”. Дослідник пояснював необачні кроки братства у його боротьбі з єпископатом національними потребами та необхідністю захисту православ'я. Грушевський М. Історія України-Руси. Т.VI // npu.edu.ua/!e-book/book/html/D/iio_kiu_IUR4/500.html

Досліджуючи історію і діяльність львівського Успенського братства не можна оминути увагою характеристику відповідного періоду загалом, оскільки формування усіх культурно-освітніх та релігійних ідей відбувається під впливом різних чинників. В даному випадку не можна оминути увагою процеси, що відбувалися за межами українських земель. Для цього автором бакалаврської роботи було використано дослідження з історії філософської думки, історії мистецтва та історії України вцілому.

Вагому роль в дослідженні філософської думки цього періоду відіграють роботи І. Паславського Паславський І. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці XVI - першій третині XVII ст. - К., 1984. - 128 с.; Паславський І. Між Сходом і Заходом. Нариси з культурно-політичної історії Української церкви. - Львів, 1994. - 143 с.; Паславський I.В. Проблема людини та її призначення в земному бутті (співвідношення принципів дії і споглядання) / I.В. Паславський // Філософія Відродження на Україні. - К.: 1990. - 384 с. , Х. Козакевич, С. Козакевич Козакевич Х., Козакевич С. Ренессанс в Польше. - Варшава: Аркады, 1977. - 132 с. та перший том «Історії філософії на Україні» Історія філософії на Україні. У 3-х томах. Т.1. Філософія доби феодалізму / ред. кол.: В.М. Нічик (відп. ред.) [та ін.]. - К.: Наукова думка, 1987. - 400 с. . І. Пасславський досліджує історію української філософії та релігійно-церковного життя України середніх віків і ранньомодерного часу. Дослідник розглядає вплив Ренесансу, а заодно і гуманізму на формування філософської думки на українських землях. Не оминув увагою і ролі братств в поширенні і розвитку гуманістичних ідей. Велике значення він надає українським землям як посереднику між Сходом і Заходом, тому і формування філософських ідей тут відбувається під впливом двох чинників - протилежних один одному.

У повоєнній історіографії над темою найбільше працював Я. Ісаєвич Ісаєвич І. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. - 215 с.; Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI-XVIII ст. - К.: Наукова думка, 1966. - 250 с.; Ісаєвич Я.Д. Джерельні матеріали з історії українського мистецтва XVI - XVIII ст. в архіві Львівського братства // Третя республіканська конференція з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Друга секція. Київ, 1968. - С. 103-124; Ісаєвич Я.Д. Джерела з історії української культури доби феодалізму XVI - XVIIIст. - 14 с.; Ісаєвич Я. Львів - колиска друкарства на українських землях // Історія Львова. У трьох томах / Редколегія Я. Ісаєвич, М. Литвин, Ф. Стеблій. - Т.1. - Львів: Центр Європи, 2006. ? 342 с., монографія якого, видана 1966 р. стала помітним внеском у дослідження проблеми ролі братств, зокрема львівського, у розвитку української культури. Як відомо, радянська історіографія всіляко прагнула відокремити братства від церкви.

Феномен братств він пов'язує також з місцевими умовами: це була лише одна із складових частин участі братств у громадсько-політичному та культурному житті України. Принагідно згадаємо джерелознавчу працю Я. Ісаєвича, видану 1972 р., в якій в окремому великому розділі опрацьовано джерела до історії братств. Дослідник подає додаткову інформацію про братські статути, а також аналізує дуже цікаву групу джерел - т.зв. братські книги. Хоча, як видається, суто ставропігійним дослідник вважає лише львівське братство (термін “Ставропігія” з'явився лише в грамоті патріарха 1593 р.). Досить обережно він говорить про виборність братського священика у Львові: тутешня Ставропігія “змушена була користуватись” його послугами. Зв'язок ставропігії з унією дослідник простежує в аспекті боротьби братства проти неї. До праць Я. Ісаєвича з історії братств традиційно звертаються (і це закономірно) всі сучасні дослідники.

Він погоджується з поглядами М. Капраля Капраль М. Національні громади Львова XVI - XVIII ст. (соціально-правові взаємини). - Львів: ЛНУ ім. І.Франка, Львівське відділення Ін-ту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, 2003. - 324 с. про те, що братство, хоч не чітко організаційно, як товариство українських міщан Львова існувало при окремих парафіях ще до 1586 р. Було враховано і відкриття В. Александровичем Александрович В. Львівські малярські родини XVI ст. // Жовтень. - 1987. - №1. - 175 с.; Александрович В. Образотворчі напрями в діяльності майстрів західноукраїнського малярства XVI - XVII століть // Записки НТШ. - т. ССХХVІІ. - Львів, 1994. - С. 68-75; Александрович В. Федір Сенькович. Життєвий і творчий шлях львівського маляра першої третини XVII ст. // Львів: місто, суспільство, культура. - Львів, 1999. - Т. 3. - 116 с. найдавнішої згадки про братство в Дрогобичі, заснування якого датується 1556 р. (раніше Я. Ісаєвич зараховував перші писемні згадки про дрогобицькі братства до початку XVII ст.), а також документальну згадку про перемишльське братство 1571 р.

Крім Я. Ісаєвича історією братств цікавились також О. Матковська Матковська О. В. Львівське братство: Культура і традиції. Кінець XVI - перша половина XVII ст. - 213 с., В. Шинкарук, В. Нічик, А. Сухов Пам'ятки братських шкіл на Україні кінець XVI - початок XVII ст. Тести і дослідження / ред. кол. В.І. Шинкарук, В. М. Нічик, А. Д. Сухов. - К.: Наукова думка, 1988. - 234 с. , Д.Зубрицкий Зубрицкий Д. Лђтопис Львовскаго Ставропигійскаго братства / пер. с пол. - Львов: Изд. Ставроп. и-та, 1926. - 24 с.. Зокрема, О. Матковська досліджувала культуру і традиції львівського Успенського братства. В. Шинкарук, В. Нічик, А. Сухов перш за все досліджували предмети мистецтва, які створювались завдяки діяльності братств на українських землях у кінці XVI - початку XVII ст. Велика увага приділена скульптурі та портретному живопису, а також зразкам писемності.

Вище згаданий В. Александрович велику увагу приділив вивченню малярства західноукраїнських земель. Його наукові інтереси концентруються навколо проблем історії українського мистецтва, передовсім малярства, від княжої доби до ХVІІІ ст. Перш за все, основна увага приділена малярським родинам та окремим членам малярських шкіл. В даному випадку нас перш за все цікавить діяльність членів Успенського братства та їх роль в національно-культурному відродженні.

Перше ґрунтовне дослідження Успенського іконостаса провів В.Овсійчук. Овсійчук В. Ренесансне бачення світу // Філософія відродження на Україні. - 234 с.; Овсійчук В.А. Літопис трьох століть // Жовтень, 1965, №7. - С. 54-60; Овсійчук В.А. Українське мистецтво XIV - першої половини XVII століття. - 287 с. Автор зокрема наголосив на гуманістичних засадах мистецтва патронованого Ставропігією та здійснив вдалу спробу в розкритті образної змістовності ікон. Невдовзі, вже згадуваний нами, В.Александрович доповнив наявні дані новими архівними відомостями, що прояснило передусім проблему хронології творення ансамблю. Опісля, в 1966 р., В.СвінціцькаСвєнціцька В. Іван Руткович і становлення реалізму в українському малярстві XVII ст. - К.: Наукова думка, 1966. - 285 с. висловила припущення про його походження зі Львова.

Також С.Таранушенко Таранушенко С. Український іконостас // Записки НТШ. - т.227. - Львів, 1994. - 310 с. та І. Свєнціцкий Свєнціцкий І. Іконопись Галицької України XV - XVI віків. - Львів, 1928. - 100 с. велику увагу приділили дослідженню іконостаса Успенської церкви у Львові, а саме описали його історію та місце в українському іконописанні. Певні відомості про іконостас в контексті малярської спадщини Ставропігії подав М.Голубець. Голубець М. Українське малярство XVI - XVII ст. під покровом Ставропігії // Збірник Львівської Ставропігії. Т.1. - 542 с.; Голубець М. Начерк історії українського мистецтва. - ч. І. // elib.nplu.org Всі ці роботи дозволяють скласти чітку картину історії створення іконостаса та фіксують відомості про митців, що над ним працювали.

Питанням мистецтва львівського Успенського братства займались В. Любченко Любченко В.Ф. Львівська скульптура XVI - XVII століть. - К.: Наукова думка, 1981. - 215 с., О. Сидор Сидор О. Блаженніший Йосиф і мистецтво / Видання Українського католицького університету Св. Климента Папи. - т.86. - Рим, 1994. - 321 с. та Я. Бондарчук Бондарчук Я.В. Мистецтво Острозького осередку др. пол. XVI - п. пол. XVII століття (Синтезування середньовічних візантійських та ренесансних західноєвропейських ідейно-художніх концепцій). Автореферат дисертації на здобуття наукового ступення кандидата мистецтвознавства. - Львів, 2002. -189 с.. Зокрема, А. Барвінський Барвінський А. Ставропігійська церква Успіння Пресвятої Богородиці у Львові і заходи коло її обнови і прикраси // Збірник Львівської Ставропігії: Минуле і сучасне / під ред. К. Студинського. - Львів, 1921. - Т.І. - С. 2-16. досліджував історію Ставропігійської церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Львові. Перш за все він описав історію спорудження церкви, але не оминув увагою і всі подальші оновлення та реставрації будівлі.

Не оминули увагою дослідники і дзвіницю братства. В роботах дослідників Ставропігії знаходимо розбіжності щодо її фундаторів. Так згадуваний нами Д. Зубрицький вказував на старшого братчика Давида Фому який передав на будівництво дзвіниці величезну на той час суму - 3500 зол., що становила все його майно. Окремі ж автори з цим не погоджуються.

В. Любченко велику увагу приділив скульптурі братства. В його роботі велика увага приділена становленню скульптури як виду мистецтва у львівському Успенському братстві та його митцям. В. Любченко надав детальний опис розвитку скульптури та зібрав найкращі її зразки, що підтверджують ілюстрації в його роботі.

Велику кількість матеріалу було використано з так званих довідкових, або екскурсійних видань, таких дослідників як: В. Вуйцик, Р. Липка Вуйцик В.С., Липка Р.М. Зустріч зі Львовом: Путівник. Путівник. - Львів: Каменяр, 1987. - 175 с.; Вуйцик В.С. Державний історико-архітектурний заповідник у Львові. - Львів, 1991. - 32 с. , Б. Зіморович Зіморович Б. Потрійний Львів: Leopolis Triplex / перекл. з лат. Н. Царьової; коментарі І. Мицька; редактор О. Шишка. - Львів: Центр Європи, 2002. - 267, Г. Кос, Р. Федіна Кос Г., Федина Р. Вулиця Руська у Львові. ? Львів: Центр Європи, 1996. - 92 с.. І Крип'якевич Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові // Авт. передм. Я. Д. Ісаєвич; упоряд., текстолог. опрац. і приміт. Б. З. Якимовича; упоряд. іл. матеріалу Р. І. Крип'якевича. - Львів: Каменяр, 1991. -167 с. та вже згадуваний Д. Зубрицький Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. - Львів, 2002. - 234 с.. Порівнювати всі ці матеріали досить важко, адже вони немов доповнюють одне одного. Зокрема, робота І. Крип'якевича є найбільш вагомим для нас дослідженням, оскільки автор надає найбільш ґрунтовну інформацію щодо будівель та історії їх спорудження. Велику увагу він, так само як і Г. Кос, Р. Федіна, зосереджує на описі вулиці Руської, де і розташована Успенська церква (Додаток В) та дзвіниця.

Отже, проаналізована і опрацьована вище згадана література дала змогу автору роботи змалювати досить чітку картину утворення та діяльності львівського Успенського братства. Саме завдяки цим дослідженням це братство постає перед нами як цілісний організм, зі своєю друкарнею, школою та бібліотекою.

2. Львівське Успенське братство в контексті культурно-національного відродження

2.1 Роль Успенського братства в культурно-просвітницькому та соціально-політичному житті суспільства

Друга половина XVI - перша половина XVII ст. для України характеризується дослідниками як період складних суспільно-політичних та історичних подій, загостренням релігійних протистоянь. Однак саме в ці складні часи відбуваються яскраві зміни в культурному житті та мистецтві. Змінюються філософські погляди, спостерігається розвиток наукових знань, зрештою формується новий соціоморальний етичний тип людини. В ідейній основі ренесансної культури лежав гуманізм. І саме погляди на людину як індивідуума виявились рушійною силою в історичному переході Середньовіччя до Нового часу.

Не менш драматичними за складністю та доленосністю наслідків були історичні умови в тогочасній Україні. Геополітична роздробленість українських земель XVI ст. стала ключовим фактором неоднорідності їх подальшого економічного та культурного розвитку.

На початку XVI ст. зростає роль українських міст, особливо тих, що перебували в складі Польщі. Міста стають основними осередками економічного розвитку, центрами торгівлі, тут розвиваються та виникають нові види ремесла. История южных и западных славян / Ред. И.В. Созин. - М.: Изд-во МГУ, 1979. - С. 395.

Незмінною характеристикою середньовічного Львова була його поліетнічність. Найбільшу за чисельністю етногрупу становило католицьке населення поляків та полонізованих німців, чехів, угорців, які в основному були представниками міського патриціату. Вагому кількісну групу складали вірмени. Завдяки знанням східних мов та широким радіусом етнічних зв'язків вірмени жваво займались торгівлею та купецьким промислом. Окрему міську громаду утворювали євреї. Згуртувавшись навколо невеликого кварталу в межах міських мурів єврейське населення витворило своєрідну внутрішньо замкнену релігійно-національну спільноту із власною синагогою, декількома хедерами (початкові школи грамоти) та ієшивами (школи вищого типу). Яковенко Н. Нариси історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - К.: Наукова думка, 1997. - С. 35. Зважаючи на таке, доволі тісне сусідство етногрупи безперервно взаємно впливали одна на одну.

В етнічній строкатості Львова малочисленим населенням залишались українці. І хоча за кількісним складом міщани українці, життєвий простір яких у межах міських мурів обмежувався кварталом Руської вулиці, поступались полякам, проте, зберегли крізь віки внутрішню національну єдність, що дозволяло в найтяжчі моменти об'єднуватись для відстоювання своїх законних прав.

Боротьба з нерівноправністю українського суспільства часто-густо зазнавала фіаско. Прикладом може слугувати скарга міщан до Сигізмунда І 1521-1524 рр. про соціальні утиски та національно-релігійну дискримінацію і як результат - декрет короля… про підтвердження обмеження прав українців. Історія Львова в документах і матеріалах. - С. 31. Заборона вільної купівлі-продажі житла, обмеження в торгівлі та цеховому ремеслі були лише видимим боком невдоволення українців.

Криза православ'я та засилля католицизму на українських землях ще відчутнішими виявились після підписання Люблінської унії (1569 р.). Затьмарені унійними привілеями місцева шляхта та князі нерідко зрікались батьківської віри і переходили в лоно латинської церкви. Мальчевський О. Полонізація української шляхти // Україна в минулому. - С. 45.

Таке становище безперечно вимагало корінних змін. Безрезультатність індивідуальної поодинокої боротьби проти узурпаторської політики патриціату, зазіхань католицького та власного православного духовенства змусила свідоме населення міст згуртуватись навколо національно-релігійних та громадсько-політичних організацій - братств.

Питання часу виникнення та початку діяльності братств на українських землях є до кінця не з'ясоване. З другої половини XV ст. братства фіксуються в джерельних матеріалах як релігійні об'єднання парафіян та опікунів православних храмів. До середини XVI ст. таких церковних братств у Львові налічувалось вже близько п'яти. Найпомітнішими були братства церкви Благовіщення на Краківському та церкви Богоявлення на Галицькому передмісті, а також церкви Св. Миколи на Підзамче.

Перші прояви активності виявились в справах релігійних. В 1539 р. українські міщани Львова домоглися відновлення Галицького єпископства, скасованого в кінці XV ст. Єпископом став заможний міщанин та визначний діяч можливо керівник братства Макарій Тучапський.

В останній чверті XVI ст. спостерігається своєрідний апогей братського руху. Братства виникають та діють практично на всіх українських землях, які входили до складу Польщі. Грушевський М. Історія України-Руси. Т.VI // npu.edu.ua/!e-book/book/html/D/iio_kiu_IUR4/500.html Як і в попередній період вони все ще тісно пов'язані з церковною організацією, однак їхнє релігійне положення набуває нового забарвлення. Релігія тепер сприймається як єдина ідейна основа здатна об'єднати широкі верстви населення у боротьбі проти нерівноправного положення. Завдяки зусиллям братств православ'я втрачає імідж другосортної конфесії, настає поступове відновлення ролі православної Церкви в громадському та культурному житті українців.

Визначну роль в цих процесах зіграло братство при церкві Успіня Богородиці - єдиного в межах міських мурів Львова. В списку фундаторів фігурують прізвища переважно представників міського поспільства: сідельники Іван та Юрій Рогатинці, кравець Дмитро Красовський, кушнір Лука Губа, крамарі Іван Красовський, Лесько Малецький, Хома Бабич, Стецько Мороховський, а в подальшому на членство в Братстві могли претендувати “люди всякого стану, як місцеві так і сторонні”. Ісаєвич Я. Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI-XVIII ст. - С. 29.

Із здобуттям значення Успенського братства стержневої основи, навколо якої консолідується практично все свідоме українське міщанство, виникла потреба реформування самої інституції братства, яка б відповідала вимогам історично складеної ситуації та “духу часу”. В процесі реформи доречним виявився власне сам бюргерський характер складу братства, в середовищі якого культивувались і визрівали прогресивні тези тогочасного матеріально-правового та культурно-духовного розвитку, ідеологічно сформованого гуманістами епохи Відродження. Братчики пріоритетними напрямками своєї діяльності вважали дії спрямовані на розвиток освіти, культури та оздоровлення і реформування церковної організації. Надаючи вагомого значення питанню моралі, вони з особливим ентузіазмом переймаються справами внутрішнього існування православної громади, поступово здобуваючи примат у релігійному житті українців Львівської Русі.

Особливості організаційної структури братства та ключові засади спрямування їхньої діяльності були задекларовані братчиками в програмному документі “Статуті”. Розуміючи значимість братських починань та намірів антіохійський патріарх Йоаким IV Доу, перебуваючи в цей час у Львові з метою збору пожертвувань й аналізу становища православної церкви в Речі Посполитій, 1 січня 1586 року затвердив братський документ. Крыловский А. Львовское Ставропигиальное братство. - С.30. Слідом за ним, статут двічі підтвердив константинопольський патріарх Єремія Транос у 1587 і 1589 рр., а у 1593 р. для братської церкви Успіня Богородиці надав статус патріаршої Ставропігії, що дозволило братству не підпорядковуватись місцевому єпископу. Diplomata Statuaria. - P.35-38; 62-67; 87-90. Новий статус Успенського братства був підтверджений і на державному рівні. За сприянням Костянтина Острозького та Федора Скумина-Тишкевича у 1592 р. Братство одержало відповідну грамоту від польського короля Сигізмунда ІІІ. Капраль М. Національні громади Львова XVI - XVIII ст. - С.69.

Надане Братству ставропігійське право відкривало перед ними широкі можливості в оздоровленні національної культури, економічно-правового стану, а перш за все - церковної організації.

Статут чітко регламентував головні шляхи для досягнення поставленої мети. Окрім декількох пунктів щодо організаційно-фінансового аспекту функціонування Братства в документі містились приписи морально-етичного змісту, головно норм поведінки та життя як самих братчиків, так і духовенства та мирян. Це звісно не могло сподобатись вищому православному кліру, адже традиційно уставлений нагляд над паствою переходив в руки світських людей.

В майже незмінній формі Статут був прийнятий міськими братствами Красностава, Рогатина, Гологір, Вишні, Луцька, Вільна, Києва, Грушевський М. Історія України-Руси. Т.VI // npu.edu.ua/!e-book/book/html/D/iio_kiu_IUR4/500.html братствами, що виникають на зразок львівського Успенського по всій території України, об'єднуючи навколо себе національно свідомих, освічених особистостей, палких патріотів, творячи новий тип українського міщанства - “матеріальним життям подібний до Заходу, вірою і мовою зв'язаний з руським Сходом”. Крип'якевич І. Львівська Русь в першій половині ХVI віку. - С.93.

Провідну роль у цьому плані відігравали ідеї європейського ренесансного гуманізму та реформації, які вже у класичних проявах були відомі українському суспільству.

Основоположниками гуманістичної культури в Україні слід вважати діячів, вчених, літераторів XV - XVI ст., яких перш за все цікавила суспільно-політична проблематика, питання етики та естетики. До таких відносяться Юрій Дрогобич, Павло Русин, Себастіан Кленович, Симон Пекалід. Більшість з них після здобуття вищої освіти у західноєвропейських навчальних закладах діяли у так званому Руському воєводстві. Історія філософії на Україні. У 3-х томах. Т.1. Філософія доби феодалізму. - К., 1987. - С.185. В своїх працях українські гуманісти піднімають на науковий рівень питання патріотизму, відданості державним інтересам, служіння батьківщині. Цими принципами пройнята думка Станіслава Оріховського-Роксолана, автора першого полемічного твору на українських землях. Шевчук В. Муза роксоланська. Українська література XIII - XVIII століть. - С. 31-35. Вважаючи себе представником “руського племені польської нації” Оріховський звертається до проблеми історії, місця людини в житті нації, держави. Яковенко Н. Нариси історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - С. 81. Важливого значення приділяє моральності людини, її можливості змінити довкілля до кращого. Саме у його творах гуманістичний акцент розставлений значно яскравіше.

Наступним яскравим етапом розвитку гуманістичної думки на Україні стала діяльність Острозького культурно-просвітницького осередку, засновником і меценатом якого виступив князь Костянтин-Василь Острозький. Будучи палким прихильником православ'я, шанувальником і покровителем освіти, науки й мистецтва він започаткував в Острозі 1576-1578 рр. школу європейського зразка, яку сучасники називали “тримовним ліцеєм” і “храмом муз”. Навколо школи-академії відбувається концентрація інтелектуалів, здобутком яких стала вперше повно перекладена на церковнослов'янську мову і опублікована у 1581р. “Острозька Біблія”. Варто зазначити, що поряд з вченими православними в Острозі на рівних працює ціла плеяда прихильників церковної реформації. Їхні ідеї мали позитивне значення в розвитку полемічної літератури. Полеміка між православними і католиками велась не стільки навколо розходжень, які існували у віровченні, скільки навколо важливих питань громадського і культурного життя.Історія філософії на Україні. - С. 232. Видатні полемісти Василь Суразький, Герасим і Мелетій Смотрицькі, Клірик Острозький, Христофор Філалет гостро виступають проти свавілля католицького кліру, засуджують водночас і вище православне духовенство за його користолюбство, моральний занепад, зраду національних інтересів.

В їхніх творах відчувається віяння західноєвропейського реформаційного руху, а подекуди й близькість до протестантського вчення. Це і не дивно, адже в XVI ст. протестантизм переважно у формі аріанства та соціанства проник на українські землі і знайшов прихильників в аристократичних колах волинської та київської шляхти.

Хоча протестантський рух не набрав тут масового характеру, однак залишив помітний слід у розвитку педагогічної думки в Україні. За сприянням місцевих вельмож Гойських, Чаплинських та Олесницьких виникають і успішно функціонують протягом декількох десятиліть школи у Киселені, Гощі, Березено, Дубно. Історія філософії на Україні. - С. 232. В шкільній програмі більшу увагу звертали на вивчення світських наук, зокрема велося поглиблене вивчення світських дисциплін, особливе місце займала філософія. Там само - С. 232.

Таким чином, в період XVI - XVII ст. спостерігається активне акцентування значущості освіти в суспільстві, її вагомого значення у формуванні морально стійкої, сильної особистості. Острозьке училище та протестантські школи були яскравими проявами всеукраїнського зацікавлення та поширення освіти, першими масштабними осередками гуманістичних та реформаційних рухів, що поклали початок світського шкільництва на Україні. Проте не знайшовши масової підтримки з боку широких верств поспільства та небажання продовжувати філантропічну і меценатську діяльність нащадками засновників шкіл як Острозька академія, так і протестантські школи швидко занепадають і втрачають попередню славу культурно-наукових осередків.

Натомість передові позиції освітньої справи поступово займають братські школи. Особливе місце в освітній ніші зайняла школа при львівській Ставропігії. Ісаєвич Я.Д. Джерела з історії української культури доби феодалізму XVI - XVIII ст. - С. 61.

Братська школа була заснована в кінці 1585 р., а згодом, у 1587 р. було затверджено “Порядок школьний” - статут новоутвореної школи з програмою навчання. Характерною особливістю братської школи з перших днів існування був її демократичний характер, що підтверджується пунктами “Порядку” про рівність серед учнів, незважаючи на їх соціальне походження - “богатий над убогим в школі нічим вишшій не мають бити, только самою наукою, плотію же равни вси”. Diplomata Statuaria. - Р.21-29. Іншим пунктом регламентовано низку вимог, що ставились перед шкільним учителем, зокрема морально-етичного характеру: “Дидаскал или учитель сея школи маєть бити благочестив, разумен, смиреномудрий, кроток, воздержливий, не піяніца, не блудник, не лихоимець, не сребролюбец, не гнђвлив, не зовисник, не смђхостроитель, не срамословець, не чародій, не басносказатель, не пособитель єресем, но благочестію поспђшитель, образ благих”. Diplomata Statuaria. - Р.21-29. Характерно, що братчики звертають увагу не на професійну досконалість педагога, а на багатство його внутрішнього світу, високу моральність та чистоту помислів. Сформовані в братському середовищі критерії морального достоїнства вчителя є надто близькими за змістом із ідеалом людини, який пропагували європейські гуманісти.

У свій час вчителями Успенської школи були: Юрій Рогатинець - керівник і харизматичний лідер братського руху, грек Арсеній - єпископ елласонський, брати Степан та Лаврентій Зизанії - видатні педагоги, нескорені реформатори, Йов Борецький - один із засновників Київського культурно-просвітнього осередку, Кирило-Транквіліон Ставровецький - філолог, теолог, філософ, Памво Беринда - видатний лексикограф, поет, друкар і гравер. Це були яскраві особистості, “люди глибокої ерудиції й освіти, світогляд яких вже ніс на собі печать нового ренесансного способу мислення”. Матковська О. В. Львівське братство: Культура і традиції. Кінець XVI - перша половина XVII ст. - С. 19.

За характером організації та формами навчання братська школа була схожа на тогочасні західноєвропейські гімназії. Тут викладались предмети тривіуму: граматика, риторика, діалектика та квадріуму: арифметика, геометрія, музика, астрономія, що складали систему “семи вільних мистецтв.” Така форма організації школи була підтверджена королівським привілеєм 1590 р. Ісаєвич Я. Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI-XVIII ст. - С. 132.

Вивчення оригінальних наукових та філософських першоджерел було можливим завдяки великій як на той час братській бібліотеці. Опис бібліотеки свідчить про наявність у ній праць як представників античної грецької, римської та візантійської філософії - Арістотеля, Платона, Евріпіда, Піндара, Геліодора, Фотія, Домосфена, Вергілія, Овідія, Горація, Цицерона, Максима Грека, Івана Листвичника, Пам'ятки братських шкіл на Україні кінець XVI - початок XVII ст. - С.30. так і сучасних італійських гуманістів - Ф. Петрарки, Піко да Мірандоли. Збірка бібліотеки постійно поповнювалась і працями шкільних дидаскалів. Це були переважно твори філологічно-педагогічного характеру і слугували як підручники та посібники.

В 1588 р. ректор Львівської братської школи Арсеній Еласонський разом з учнями підготував одну з перших греко-слов'янських граматик “Адельфотес” (перекладається на українську як “Братство”). В основу її покладено “Осмичастное учение” Івана Дамаскина і грецьку граматику Костянтина Ласкаріса. Матковська О. В. Львівське братство: Культура і традиції. - С. 24. Вслід за “Адельфотесом” з друку виходить в 1596 р. “Граматика словенська” Лаврентія Зизанія та в 1627 р. “Лексикон словенороський” Памви Беринди. Матковська О. В. Львівське братство: Культура і традиції. - С. 25. Великою популярністю серед тогочасних дидаскалів користувались “Просфонима” (1591р.) та “Іже... Іоанна Златоустого... бесіда ізбранная о воспітаніі чад” (1609 р.) - твори педагогічного змісту видані братською друкарнею. В своїх працях вчені-філологи основним завданням вважали піднесення до наукового рівня церковно-слов'янської мови, водночас значне місце відводили простій розмовній мові. Таке ставлення до проблеми мовознавства зближувало братчиків з європейськими гуманістами, котрі першими звернули увагу на роль мови, чистоту латини в літературі (Ф.Петрарка) та важливість народної - в буденному житті (М.Монтень).

Проте, братчики не обмежувались лише вивченням мов та рециптивним перекладанням античних та сучасних творів, їхні наукові запити були значно глибшими. Діапазон братських інтересів включав як питання природознавства, так і проблеми людини, її духовного і морального світу, мети земного існування. Важливим критерієм у цьому було органічне поєднання світоглядних засад з дієвим використанням їх на практиці. Філософія братчиків - це філософія дії, в якій центральне місце займає людина. На відміну від середньовічної християнської недосконалості, гріховності людини в земному житті, братський гуманізм трактує її як істоту при народженні безгрішну, сильну і довершену, яка прирівнюється божеству. На життєвому шляху, людина, як активний суб'єкт дії, повинна керуватись ідеєю народної користі спрямованої на утвердження спільного блага, возвеличення своєї вітчизни.

Зокрема, таких поглядів дотримувався Кирило-Транквіліон Ставровецький. У своїх творах він поєднав ортодоксальне православне вчення з гуманістичним неоплатонізмом, причому синтезуючи ці вчення із врахуванням специфіки місцевого українського світогляду.

Наукові розробки вчених-братчиків лягли в основу подальшого розвитку філософських і теологічних учень, педагогічної теорії і практики. Такий різкий науково-освітній поступ був можливий головно завдяки поширення друкарства. Після винаходу Івана Гутенберга не пройшло й піввіку як у Кракові з'являються перші кириличні книги церковнослов'янською мовою, видруковані Швайпольтом Фіолем в 1491 році - “Часослов” і “Октоїх”. Ісаєвич Я. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. - С. 18. Така ж друкарня функціонувала і в Цетіньє - столиці Чорногорії (1494-1496 роки) під керівництвом ієромонаха Макарія, а в період 1519-1561 років у Венеції діє друкарня Божидара і Віченцо Вуковичів. Ісаєвич І. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. - С. 20-21. З 1517 року веде свою історію друкарня Франциска Скорини - перша на білоруських землях. Ісаєвич Я. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. - С. 22.

Численні твори білоруського видавця були добре відомі на Україні. Показово й те, що книги “Францішкова друку” були в збірці бібліотеки львівського братства.

Початок повноцінної видавничої справи на українських землях пов'язаний з ім'ям видатного друкаря Івана Федорова. Тікаючи від переслідування у себе на батьківщині, через вороже ставлення місцевого населення до нового виду створення книг, Федоров здобув притулок серед українських міщан Львова, які безперечно поділяли його погляди і наміри. Завдяки допомозі міщан 1574 р. у світ виходить “Апостол” і “Буквар” - для потреб місцевих шкіл. Це був перший у Східній Європі друкований підручник. Ісаєвич. Я. Львів - колиска друкарства на українських землях. - С. 235. У 1575 - 1582 рр. Федоров працює в Острозі, де готує до друку і видає п'ять книг, серед них: “Буквар” (1578), “Хронологія ”Андрія Римші (1581) та “Острозька Біблія” (1581). Ісаєвич Я. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. - С. 68-108.

Повернувшись до Львова в 1582 р., через низку причин матеріального характеру друкар не зміг продовжувати свою діяльність. 15 грудня 1583 року Іван Федоров помер.

Розпочату ним друкарсько-видавничу справу продовжило у Львові Успенське братство. Саме завдяки зусиллям Ставропігії та єпископа Гедеона Балабана було викуплено заставлений у лихварів друкарський верстат. За короткий проміжок часу (близько 25 років) братська друкарня видала понад тридцять видань, з них лише два богослужбові. Матковська О. В. Львівське братство: Культура і традиції. Кінець XVI - перша половина XVII ст. - С. 29. Популярністю користувались переважно літературно-повчальні твори, з них зокрема - “Адельфотес”, “Просфонема” - обидва 1591 р., “О воспітаніі чад” 1609 р., “На Рождество вірші” Памви Беринди 1616 р., “Христос Пасхон” А. Скульського 1630, “Розмишлянє” І. Волковича 1631 та інші. Матковська О. В. Львівське братство: Культура і традиції. Кінець XVI - перша половина XVII ст. - С. 29.

Окрему важливу групу друкованих видань складали твори полемічного змісту, що масово з'являються під впливом відновленої єзуїтами ідеї конфесійного об'єднання. Полемічна війна до того добре відома в протестантській Європі за короткий проміжок часу акліматизувалась на українських теренах і знайшла своїх палких прихильників, в чиїх руках слово та логічні доводи стають надійною зброєю в боротьбі з опонентами.

Незважаючи на міцний протест з боку значної частини української шляхти і міщанства підтриманого виступами козацьких загонів Кшиштофа Косинського 1591-1593 рр. та Северина Наливайка 1594-1596 рр. православні владики все ж таки зважились на прийняття унії. В жовтні 1596 р. на церковному соборі в м. Брест було офіційно проголошено унію. З'явилась “церква нового типу - римська за суттю і візантійська за формою”. Паславський І. Між Сходом і Заходом. - С. 41.

Поширення унії викликало гострий спротив серед передової тогочасної інтелігенції. Відповідь захисникам унії, - Петру Скарзі, Бенедикту Гербесту “Виклад віри римської церкви” 1586 р., Іпатію Потію “Унія альбо выклад артикулов ку зодноченю Греков с костьолом Римским” 1595 р., першими дають діячі Острозької колегії - Герасим Смотрицький “Ключ царства небесного” 1587 р., Василь Суразький “О єдиной істиной православной вірі” 1588 р., Христофор Філалет “Апокрисис” 1597 р. В їхніх творах домінують тези догматичної правдивості суті православ'я, причому нищівної критики піддано абсолютизм папства та нововведену календарну реформу.

У полемічних змаганнях українські мислителі широко використовують здобутки представників Відродження і Реформації, а саме Савонароли, Депер'є, Лоренцо Валли, Еразма Ротердамського, Петрарки, Боккаччо, Миколи Рея. Паславський І. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці XVI - першій третині XVII ст. - С. 82. Водночас звертаються і до духовних надбань візантійських богословів. Історія філософії на Україні. - С. 210.

На відміну від острозьких мислителів більш радикальну позицію в полемічній боротьбі займали діячі Братства. Згадати хоча б Стефана Зизанія, засудженого як єретика уніатським митрополитом Михайлом Рогозою у 1596 р. Шевчук В. Муза роксоланська. - С. 40. Його погляди наскрізь пройняті реформаційними ідеями. Зизаній в одинадцяти пунктах доводить тезу про папу-антихриста та відстоює ідею рівності всіх людей як перед Богом, так і перед самими собою незалежно від матеріального чи соціального становища. Його творчий спадок становлять твори: “Катехізіс”, “Лист Єремії патріарха константинопольського, напоминальний” 1596 р., “Казання святого Кирила” 1596 р. та “Виклад про православну віру” вміщений в “Букварі” свого брата Лаврентія. Шевчук В. Муза роксоланська. - С. 40.

З львівським братським середовищем тісно пов'язана діяльність Івана Вишенського. Однак, Вишенський сповідує принцип пасивного споглядального життя. Його життєве кредо вимагає повного зречення мирських турбот, аскетичного самозаглиблення, яке мало б привести до злуки з Богом. Стоячи на засадах візантійського неоплатонізму, Вишенський відкидає можливість користі в житті здобутків європейської гуманістичної думки, нових культурних цінностей, світської освіченості. В своїх посланнях він піддає критиці не тільки католицький клір та владик відступників, а й вище православне духовенство. Ригоризм афонського пустельника ліг в основу цілого напряму послідовників чернечо-аскетичного буття - Йов Княгиницький, Йов Почаївський, Ісая Косинський. Паславський І. Проблема людини та її призначення в земному бутті. - С. 86-89.

Незважаючи на помітний спад активності Львівської Ставропігії після початку XVII ст., значення започаткованих в братських колах ідей не втрачає актуальності в наступний період. Демократизм братського світосприйняття залишив помітний слід в становленні української культури, а зокрема й мистецтва.

Отже, на формування індивідуума в зазначений період впливали низка чинників соціально-політичного та релігійно-національного характеру. Відбувається усвідомлення необхідності об'єднання в релігійно-культурні організації - братства для відстоєння соціальних прав, передову роль серед яких зайняло братство при церкві Успіння Богородиці у Львові. У своїй діяльності братство використовувало здобутки європейського гуманізму, водночас ґрунтовані на міцній базі особливостей місцевого світогляду.

2.2 Мистецький осередок Успенського братства

У другій половині XVI - початку XVII ст. відбуваються корінні зміни в українському мистецтві. На цей період припадає остаточне стирання умовної межі між готичним мистецтвом середньовіччя з його сакральною алегоричністю і мистецтвом Ренесансу, центральне місце в якому займає антропоцентризм сюжету та реалізм передачі дійсності. Безперечно така тенденція відходу до реалістичності мала місце ще в попередньому етапі, а на даному - лише викристалізувалась в найкращих своїх проявах, підготувавши тим самим плідний ґрунт для розвитку наступних стилетворчих змін.

Криза середньовічної малярської традиції, що яскраво виразилась в іконописі, який й надалі залишався провідним жанром малярства, в другій половині XVI ст. проявилась у творчості майстрів практично всіх художніх осередків західноукраїнських земель. Вагомі до того регіональні малярські центри, на кшталт перемишльського чи самбірського, через властиву їм консервативність поглядів на процеси мистецтвотворення відходять на маргіналії і розвиваються в подальшому в руслі еволюції народного малярства. Занепадають й монастирські художні майстерні до тих пір багатовічно вправно виконували роль форпостів іконопису. Змінюється відповідно й специфіка місцетворення малярства з чітким акцентуванням на його десакралізації, залежності від вимог замовника й нагальних потреб часу.

Під кінець XVI ст. проявляється тенденція ґуртування малярів навколо великих культурно-просвітніх центрів. У значному осередку антиунійної боротьби - Острозі, художнє середовище розбудовується вже з 70-х рр. Тут генеруються тогочасні новітні ідеї на основі синтезу візантійських та західноєвропейських ренесансних концепцій, що знайшли безпосереднє вираження в мистецтві. Бондарчук Я.В. Мистецтво Острозького осередку др. пол. XVI - п. пол. XVII століття (Синтезування середньовічних візантійських та ренесансних західноєвропейських ідейно-художніх концепцій). Автореф. дис… кандидата мистецтвознавства. - Львів, 2002. - С. 6-7. Однак, попри різкий й до того ж малотривалий спалах розробки нової ідеології в Острозькому осередку на зламі віків тут намітився певний спад активності. Визначальним в цьому виявився соціальний устрій Волині, де суспільно активним елементом залишались шляхта та духовенство, які в більшості дотримувались консервативності в релігійній і культурній сферах. В передунійний період, коли в свідомості пересічного українця тавром лягло асоціативне сприйняття західної культури з католицизмом, виокремлюючи при тім лише негативну його сторону, спостерігається певне невдоволення з боку православного кліру проникненням і використанням європейських естетичних ідеалів в релігійному малярстві.

В іншому якісному зрізі розвивалось малярство у Львові. Інтенсивне піднесення життя міста вже з початку XVI ст., його важливе становище економічного й торгівельного центру на українських теренах визначало й хід місцевого мистецького розвитку. У Львові малярство виходить за межі вузькосоціальної зацікавленості, набуваючи специфічної семантики виражального елемента великого діапазону суспільних груп. Значення нових поглядів на мистецтво фіксуються й на урядовому рівні.

Запекле конфесійно-етнічне та соціальне протистояння пробуджувало творчі уми до підняття в мистецтві актуальних часово наболілих проблем. Та й самі малярі були втягнуті у вир буденних потрясінь. Диференціація суспільства за етнічно-релігійною належністю спровокована діячами контрреформації на чолі з архієпископом Яном Соліковським розділила на два табори досі єдине мистецьке середовище міста.