Художня спадщина визначного письменника-реаліста і талановитого педагога Степана Васильченка належить до найкращих надбань передової української культури і заслужено завоювала широке визнання в нашій країні.

Степан Васильович Васильченко (справжнє прізвище Панасенко) народився 8 січня 1879 року в містечку Ічня на Чернігівщині в родині селянина-шевця. Сім'я Васильченків, що складалася з восьми чоловік, жила в постійних злиднях. Уже змалку майбутній письменник змушений був працювати на сільських глитаїв.

Батько письменника, відчувши на собі весь тягар бідняцької долі, прагнув вирвати дітей із злиднів, дати їм освіту. “Не землі, ні худоби, ні доброго ремества я вам не залишу після смерті - учіться діти та шукайте других шляхів”, - говорив він.

В 1886 році Степан Васильченко вступає до Ічнянської початкової школи. Письменник згадував про своє навчання в цій школі: “Записався я в неї боязким, соромливим, непомітним хлопчиком, кінчав - кращим учнем, живим, ініціативним”. На час навчання в Ічнянській школі припадають його перші поетичні спроби. Під впливом прочитаних біографій письменників він вирішив “зробитися поетом чи письменником”. Він наслідує Кольцова, Пушкіна, Шевченка.

Після закінчення школи вирішує стати народним учителем і готується до іспитів в учительську семінарію.

В 1895 році Васильченку пощастило вступити до Коростишівської учительської семінарії. Система викладання в семінарії була поставлена дуже погано, не могла дати справжніх знань допитливому юнакові, він багато працює самотужки, проймаючись волелюбними ідеями та настроями.

Закінчивши в 1898 році семінарію, Васильченко іде вчителювати. Мріяв він і про університет, але в дореволюційній Росії здобути вищу освіту біднякові селянину було неможливо.

Вчителювати Степан Васильченко почав в селі Потоки на Київщині, де зустрічається з труднощами: переслідування з боку місцевих глитаїв, напівзруйнована школа, в класах брудно й вогко, в шкільній бібліотеці лише кілька застарілих підручників. Молодий педагог, сповнений творчого завзяття і енергії, з ентузіазмом береться за справу. Він не тільки дбає про всебічний розвиток учнів, але й організовує вечірні класи для дорослих, керує аматорським драматичним і хоровим гуртками.

Вчителювання в сільських школах дає Васильченку багатий життєвий матеріал. Літературна діяльність розпочалася в часи вчителювання на Київщині. Після нелегкого трудового дня вечорами при світлі каганця він занотовує до щоденника свої спостереження, звіряє на його сторінках свої радощі і печалі. Письменник гаряче виступає на захист селян від знущань місцевої влади. За “крамольні” записи в щоденнику його звільняють з посади вчителя.

Першим твором Васильченка була написана російською мовою, поема “Разбитая бандура”. В 1904 році в газеті “Киевская почта” з'являється друком перше оповідання “Просвещение”. Оповідання справило на вчителів з народу велике враження - в ньому вони побачили власне життя. Згодом Васильченко пише цілий цикл оповідань з життя сільських учителів, де правдиво показує важке матеріальне і моральне становище його колег, протестує проти ганебної залежності вчителів - вихідців з народу, від обмежених інспекторів, місцевих багатіїв.

Слід підкреслити, що в своїх творах, спрямованих проти реакційної політики російського самодержавства в системі освіти, Васильченко постійно вимагав від народного вчителя активної участі в громадському житті, неодноразово говорив про необхідність боротьби проти деспотизму й насильства. Показовим щодо цього є образ Максима із “Записок вчителя”.

Протестуючи проти гнітючої дійсності, гостро викриваючи її в своїх творах, Васильченко висловив прагнення передової інтелігенції до свободи, її впевненість у майбутньому. В боротьбі за краще майбутнє письменник-демократ вбачав сенс людського життя.

Значну роль у формуванні ідейно-художніх поглядів Васильченка відіграло посилення революційного руху в Росії напередодні подій 1905 року. в цей час Васильченко був студентом Глухівського учительського інституту, до якого вступив в 1904 році. Разом з іншими студентами він бере активну участь у загальноміських виступах та демонстраціях. Під впливом революційних подій у країні Васильченко вирішує залишити навчання і знову повернутися до народу, сподіваючись на вільну працю. Проте мріях Васильченка не судилось здійснитись.

Згодом, бажаючи ближче познайомитись з “живим і шумким шахтарським життям” іде вчителювати в село Щербанівку на Донбасі. Тут його заарештовують і кидають до Бахмутської в'язниці, звинувативши в участі у горлівському повстанні шахтарів. Перебуваючи за ґратами пише поезії в прозі, цикл осетинських казок.

Пізніше на матеріалі тюремних вражень створює ряд новел з життя в'язнів - “Петруня”, “Пацанок”, “Спасеник”, “За мурами”. Потім хворого на шиф Васильченка випускають з в'язниці і він повертається до рідної Ічні. Тут він цілком віддається літературній роботі, пише оповідання “На чужину”, “Мужицька арифметика”, “У панів”, “Волошки”.

Неможна без хвилювання читати оповідання “Дома” про тяжке життя сиріт з яких знущається мачуха. Слід сказати, що дитяча тематика у творах Васильченка посідає одне з чильних місць. Значну художню цінність у цьому плані становлять твори письменника з життя школярів “Циганка”, “Під школою”, “Оксана”. Васильченкові належить ряд психологічно-побутових новел на дитячу тематику, забарвлених м'яким гумором “Басурмен”, “Свекор”, “Мужицький ангел”.

Трагічну історію молодої вчительки Тетяни, що мала чарівний голос і неабиякі акторські здібності, змальовано в повісті “Талант”.

Велику пізнавальну цінність мають твори Васильченка, в яких він змалював нові зрушення на селі викликані революцією 1905-1907 років. З великою силою художнього узагальнення Васильченко зумів показати настрої селян у новелі “Мужицька арифметика”. Тема революційного пробудження села знайшла своє відображення також у новелах “Осінній ескіз”, “Чайка”, “На калиновім мості”. Літературна та педагогічна діяльність Васильченка у дожовтневий період характеризує його як невтомного трудівника на ниві української культури. Кращі твори письменника пройняті щирою любов'ю до трудящих мас, до рідної землі: вони свідчать про те, що в українську літературу прийшов справжній художник-реаліст, який поставив за мету активно втручатися в життя.

Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції Степан Васильченко весь свій талант і знання, всю енергію віддає справі культурного розвитку звільненого від багатовікового рабства рідного народу.

Влітку 1920 року Васильченко вирушає в подорож з хоровою капелою “Днипро-союзу” (тепер “Думка”) по містах і селах Лівобережної України. Свої враження він занотовує у щоденнику і згодом на його основі створює ряд творів.

Приїхавши до Києва Васильченко вирішує повернутись до вчителювання. Спочатку працює директором дитбудинку, а потім викладає в школі. Велика радість охоплювала його, коли він бачив потяг радянської молоді до знань, до культури. Його мета - виховати всебічно-розвинену людину. Подорож по Україні та праця в школі дають багатий матеріал для літературної творчості, він створює ряд нових творів: “Приблуда”, “Червоний вечір”, “Авіаційний гурток”, “Олив'яний перстень”.

Васильченко закликає своїх товаришів по перу служити інтересам трудового народу. Про себе писав: “Моя творчість ішла в парі з моїм життям, з моїми переконаннями”.

Життя радянської школи, новий побут, народження нової, соціалістичної моралі, взаємини молоді - провідні теми творів Васильченка, написаних в 20-ті роки. Показовою для творів цього періоду є новела “Приблуда” написана 1922 року. В 1924 році пише повість “Авіаційний гурток”, в якій розповідає про економічні і культурні перетворення на селі. Зображенню нового покоління Васильченко присвятив повість “Олив'яний перстень”. Автор значну увагу приділяє проблемі налагодження взаємин між містом і селом, показує як нове входить у життя села.

Протягом останніх десяти років життя Васильченко працює над твором про великого Кобзаря. Ще в дитячі роки письменник захоплювався творами Кобзаря. Не розлучався він з ними й пізніше. За задумом автора це мала бути біографічна повість на п'ять частин. Письменник встиг закінчити лише першу частину повісті “В бур'янах”.

Вірний принципу правди в мистецтві, він змальовує у своїх творах яскраві картини сучасної йому дійсності, типові образи представників трудового народу. Будучи прекрасним майстром короткого оповідання, він створював невеликі й прості за змістом, але довершенні за формою твори, в яких своєрідно розкрито складний світ людських взаємин, переживань.

Великий емоційний вплив творів Васильченка значною мірою зумовлюється їх мовою, гнучкою, образною, надзвичайно музикальною, пройнятою ліризмом.

Відомий Васильченко і як автор драматичних творів. Театр завжди приваблював Васильченка. Ще в дореволюційний період він пише п'єси “Чарівниця”, “На перші гулі”, “Недоросток”.

Письменник виступав за розвиток національного театру, за високоідейний і художньо-довершений репертуар, і тому його завжди обурювали слабкі, художньо-недосконалі п'єси. Він проводив велику організацій ну роботу як член Українського товариства драматургів і композиторів, театральної ради, брав активну участь у роботі Московського товариства драматичних письменників і композиторів. Васильченко пише невеличкі драматичні етюди-малюнки для дітей: “До світла”, “Свекор”, “У жнива”. Крім того, створює кілька більш значних творів. Особливий інтерес становить п'єса “Кармелюк”. Завдяки глибокій правдивості, майстерності у зображенні характерів та вмілому використанню фольклору, живій народній мові, п'єса належить до кращих не тільки у драматичній спадщині Васильченка, але й була визначною подією в українській драматургії 20-х років.

Цікаву сторінку драматичної спадщини Васильченка складають його кіносценарії: “Олов'яний перстень”, “Петруня”, “”Недоросток, над якими він працював в останні роки життя.

Степан Васильченко помер 11 серпня 1932 року. він не встиг закінчити багато своїх творів, в його архіві лишилося багато нотаток, чернових редакцій драматичних і прозових творів, що свідчить про його великі плани.

Найбільшою сценічністю відзначається п'єса-жарт “На перші гулі”, вона й сьогодні не втратила своєї художньої вартості й з успіхом ставиться на сцені. В 1991 році п'єса Степана Васильченка “На перші гулі” була поставлена на сцені Рівненського обласного академічного музично-драматичного театру на той час режисером-постановником, початківцем Олегом Мосійчуком. Роль Савки зіграв заслужений артист України А. Бортник, Василини - заслужена артистка України Л. Ізарова, Олена - В. Фіськович, Тиміш - М. Андрушко, Дід з клепечкою - І. Тертичка. Вистава користувалася успіхом.

1.3 Специфіка зображуваного в п'єсі життя