Течія романтизму у Західноєвропейській культурі. Братерські школи в українській культурі

Дослідження причин виникнення романтизму та його специфічних рис. Пафос історизму й діалектики в філософії, художній критиці і художній творчості романтиків. Інтерес до національної проблематики. Роль братств у розвитку української освіти в VI-XVI ст.

Рубрика Культура и искусство
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 17.08.2011
Размер файла 31,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Які були причини виникнення романтизму та в чому його специфіка

Перша половина XIX ст. в Європі пройшла під знаком романтизму, що був не тільки напрямком у мистецтві, але, у першу чергу, домінуючим настроєм того часу. Етимологію слова "романтизм" звичайно зводять до іспанського "romance" (у середні століття так називали не тільки жанр іспанської ліро-епічної поезії -- романс -- але й лицарські романи). У французькому варіанті це слово перетворилося на "romanesque''' чи "romantique", що у XVIII ст. означало "мальовниче", "дивне", "фантастичне".

"Чудність" ця виявлялася не лише у специфіці романтичної художньої образності, але й у життєвій позиції тих людей, що принципово усвідомлювали себе не такими, як усі, мислили інакше, по-новому. Пафосом заперечення старого й творення нового, нехай незвичайного з загальноприйнятої точки зору, було перейняте життя і творчість "романтичних геніїв". Від самого початку романтики були одержимі прагненням не просто пояснити усім свої погляди, а переконати усіх у своїй правоті. Вони видавали свої журнали, наполегливо пропонували публіці свої маніфести (В. Вордсворт, В. Гюго).

Сам часовий плин, з якого виринув на поверхню суспільного буття романтизм, був гранично насичений соціальними й політичними буревіями, воістину глобальними змінами; низка французьких революцій, наполеонівські завоювання, національно-визвольна боротьба європейських народів, декабристський рух у Росії... Досить згадати картини T. Жеріко, E. Делакруа чи відкрити "Паломництво Чайлд-Гарольда" Дж.Г. Байрона, щоб уявити той киплячий баняк пристрастей і подій, на який перетворилася Європа першої половини XIX ст. Це зумовило споконвічний трагізм романтичного світосприйняття, виробленого свідомістю людини, що зневірилася в ідеалах попередніх поколінь ("насмешка горькая обманутого сына над промотавшимся отцом", за словами М.Ю. Лєрмонтова). З цим же пов'язана й категорична антиурядова спрямованість романтизму. Романтики не заперечували значення й величі людського розуму, але не схильні були по-просвітницькому цілком довіряти йому. Розум спроможний врятувати якщо не увесь світ, то хоча б одну людину (одна з улюблених тем у новелах американського романтика Едгара По), але цей же розум може дискредитувати себе, опустившись до повсякденного вульгарного "здорового глузду", а цього вже для романтиків було явно не досить.

Виражаючи переломний характер епохи, що його породила, романтизм був принципово історичним. Романтичний історизм -- це і бачення історії, і її творення, і саме життя в історії; при цьому історичним ставало і суспільство, і природа, і сама людина. У творах просвітителів XVIII ст. історична людина витіснялася людиною "природною", люди й події минулих століть розцінювалися з точки зору освіченої людини XVIIIст., а сама історія сприймалася часто як ланцюг помилок, морок оман,що повинен був розсіятися під променями світла розуму. Романтиків же не просто цікавила зміна історичних періодів, культур. Романтична наука виявляла закономірності розвитку людського суспільства, затверджувала значимість і самоцінність будь-якої науки, будь-якого народу.

Пафосом історизму й діалектики перейняті і філософія початку XIX ст. (Г. Гегель), й історіографія (T. Карлейль), і художня критика (M. Сент-Бев), і художня творчість романтиків (історичні романи Вальтера Скотта,Віктора Гюго, Джеймса Фенімора Купера).

Інтерес до національної проблематики підігрівався вогнем національно-визвольних воєн, що полум'яніли в різних кінцях Європи (у Польщі, Греції), наполеонівською епопеєю, яка сколихнула національну самосвідомість багатьох народів. Усвідомлюючи свою "самість", несхожість, з одного боку, а з іншого -- вливаючись в загальноєвропейський і світовий історичний потік, багато культур знайшли своє обличчя, свою художню мову, зрозумілу не лише одноплемінникам, але й усім сучасникам. Так на світовій арені з'явилися американська література і польська музика (Ф. Шопен).

На цій же хвилі в першій половині XIX ст. здійнялася й самосвідомість українського народу. 1804 p. y Харкові було відкрито університет, що став центром вивчення й пропаганди української національної культури. Тут велася активна видавнича діяльність ("Український вісник", "Український альманах" та ін.). Під дахом університету зібралися такі відомі діячі української культури, як композитор П. Гулак-Артемовський (автор знаменитої опери "Запорожець за Дунаєм"), драматург Г. Квітка-Основ'яненко; професорами Харківського університету були видні вчені O. Метлинський, І. Срезневський, M. Костомаров, значної популярності набула тут філософія німецького романтизму, перекладалися праці І. Канта, І.Г. Фіхте. Великою мірою під впливом німецької фольклористики початку XIX ст. у Харкові розгорнулася серйозна робота, пов'язана з етнографічними дослідами в галузі української культури.

Інтерес українських дослідників того часу був спрямований не стільки на теорію національного питання, скільки на практичне збирання народних пісень і дум. У 1832-1838 pp. I. Срезневський видав збірку "Запорізька Старовина", в якій, крім автентичних фольклорних текстів, знайшлося місце і для "історичних" дум, скомпонованих самим автором видання. Слід зауважити, що такого роду фальсифікації не вважалися ганебними в романтичному мистецтві, що більше прагнуло до передачі "духу часу", "духу народного", ніж до точності й доказовості.

Етнографія дуже вплинула на формування історичної науки на Україні, коли до дослідження старовини почали залучатися не лише письмові документи, а й живі пам'ятки -- народні пісні. Яскравим представником цього етнографічного методу був M. Костомаров.

Історично склалося так, що саме "низова" культура стала на Україні сферою збереження національної культурної традиції, тому інтерес до неї не дивний. Під впливом цього інтересу склався трохи ідеалізований й романтизований образ українця. Таким було, наприклад, розхоже уявлення про простого, доброго, чесного, відданого українського "козачка", яке побутувало в польській Правобережній Україні (це явище отримало назву "козакофільства"). Навіть у творах членів Кирило-Мефодіївського братства (T. Шевченка, П. Куліша, M. Костомарова) образ українця нерідко наділявся відверто романтизовані рисами. Порівнюючи російський і український менталітети, M. Костомаров в есе "Дві руські народності" протиставляв російську "спільність" і українську "особистість", російську нетерпимість до чужих і українську відкритість стосовно інших культур, російську матеріальність і українську духовність, що виявляються навіть у різних формах любові до жінки. Так у романтичну епоху народжувалися й серйозні національні ідеї, і національні стереотипи (досить згадати тип відважного піонера-першопрохідника,підкорювача Дикого Заходу, що склався в культурі США приблизно в цей же час).

Щоправда, навіть стереотипи романтичної свідомості несли в собі відбиток чогось незвичайного, виняткового, далекого від приземленості й сірої повсякденності. Це виявлялося й у різкій романтичній антибуржуазності. Романтики першими відкинули соціальний порядок, що встановився в Європі на початку XIX ст., піддали його гострій і злій критиці.

Вони рано зрозуміли, що розширення особистої волі є благом не абсолютним, а дуже відносним, оскільки може викликати не лише зліт людських розуму й моральності, але й розкріпачення самої плебейської стихії.

Ця стихія стала проникати й у сферу мистецтва, виявляючись у засиллі "масового смаку" (так романтизм завбачив одну з найважливіших проблем XX століття).

Сталася дивна метаморфоза . Ідеал людини Просвітництва -- вільної, рівноправної, розумної, доброчесної -- втілився в зниженому, шаржованому варіанті тупоумного ханжі, що не здатна до створення прекрасного, але чудово вміє користатися своєю волею, аби припинити будь-яке інакомислення, незалежність духу. "Плоди просвіти" виявилися зовсім нестерпними в реальному житті!

Реакцією самозахисту проти узаконеного торжества масовості стало знамените романтичне двосвіття, звичайно трактоване як протиставлення світу дійсності світові мрії. Цей "другий", ідеальний світ міг бути втілений у самих різних формах, як-от: піднесені героїчні устремління, загадкові далечіні минулого, всевладне мистецтво, глибини людської душі. Типовий романтичний герой був самотнім, він гордо й непримиренно протистояв дійсності, злітаючи мрією у свій власний, незбагненний для непосвячених мир.

У конфлікті суспільства й людини романтики завжди ставали на сторону особистості. Але, оспівуючи геніального одинака, якнайвище підносячи його над юрбою, вони ніколи не втрачали моральної перспективи: затвердження однієї особистості за рахунок іншої для них неприйнятне.

Це блискуче показав В. Гюго в романі "Дев'яносто третій рік", присвяченому подіям Великої Французької революції. Гюго стверджує, що воля і щастя кожної, самої широкої спільноти -- класу, народу, навіть усього людства -- ніщо, порожня фраза без волі й щастя окремих людей, з яких і складається людство.

Воістину найбільшою заслугою романтизму ми можемо вважати утвердження людської особистості, її неповторності, одиничності, самоцінності. На всіх попередніх етапах розвитку європейської культури людина була вписаною в певний загальний порядок, соціальний, моральний чи божественний, і мислилася як частина певної соціальної групи,роду чи людства в цілому. Романтики першими відкрили безперечну для нас сьогодні істину, що кожна людина цінна сам по собі. Яка б людина не з'являлася в творах романтиків -- носій потужного інтелекту, тираноборець, мрійник-споглядальник чи просто один з малих сих, - вона завжди була особистістю, що мала право на самовираження, на власне, своє бачення світу, не залежне від авторитету або суспільних норм; людина, що причетна перипетіям свого історичного часу, але пам'ятає про свою справжню вітчизну -- світ ідеалу, краси, справедливості,куди веде шлях зречення від усього дрібного, суєтного, посереднього;людина, що була самоцінністю, незалежно від її місця в суспільній структурі, що усвідомлювала це й готова була безкомпромісно відстоювати свої права перед лицем усієї світобудови.

Відомо, що мистецтво найбільш повно й яскраво віддзеркалює особливості тієї чи іншої культури. Романтичне мистецтво не тільки сконцентрувало філософські, соціологічні, етичні шукання свого часу, але й зіграло особливу роль в культурі романтизму. В уявленні романтиків саме мистецтво було вищою формою збагнення світу, воно повинне було якщо не заміняти, то доповнювати наукове знання, яке ставало істиною лише у єднанні з мистецтвом. Одна з перших теорій романтичного мистецтва склалася в Німеччині, у колі так званої Иенської школи, її представник, вчений і письменник Ф. Шлегель, писав: "Мистецтво повинне стати наукою; і наука повинна стати мистецтвом; поезія й філософія повинні об'єднатися".

Чільна роль мистецтва в житті романтичної людини припускала й винятковість самого служителя мистецтва. Романтизм створив дійсний культ Творця, Художника: художник став істотою обраною, наділеною божественним даром створення вищої реальності -- мистецтва. Той же Ф. Шлегель висловлював це так: "Чим є люди по відношенню до інших творінь землі, тим є художник відносно людей... Вони браміни, вища каста, облагороджені не за народженням, але через саме освячення".

Романтична естетика будувалася на антитезах, на різких протиставленнях і контрастах, романтичних творців вабило все величне, незвичайне; романтичні герої не знали компромісів, вони жадали від життя

всього або нічого. Романтизм був орієнтований, з одного боку, на розв'язання самих глобальних проблем світобудови, а з іншого -- на розкриття найтонших нюансів людських переживань, оскільки душа людини представлялася таким же невичерпним космосом. Романтичне мистецтво було монологічним за своїм характером, романтики любили й могли розкривати свою душу, тому в мистецтві переважали ліричні жанри.

До другої половини XIX століття в європейській культурі знову оживилася раціоналістична тенденція, що тріумфувала у вісімнадцятому столітті й втратила свої позиції у першій третині дев'ятнадцятого. У мистецтві, наприклад, з'являється новий напрямок, що став гідним суперником романтизму -- критичний реалізм; у філософії помітну роль починає грати позитивізм. Але романтизм не зникає безповоротно. Він продовжує жити й у неоромантичних напрямках у мистецтві кінця XIX -- початку XX ст., надихає представників екзистенціалізму, одного з впливових плинів у філософії XX ст. Романтизм дав нам не лише сучасне розуміння історії, людської особистості. Він переступив свої тимчасові рамки й став невід'ємної часткою нашої свідомості, як романтична юність, що її кожній людині випадає щастя пережити.

2. Охарактеризуйте роль Братств (братерських шкіл) у розвитку української освіти в VI-XVI ст.

романтизм братство історизм освіта

Ідеї Реформації та Відродження, що поклали початок просвітництву, значно поширюються в Україні, спрямовуються на національно-культурний поступ. Цьому сприяло виникнення церковних братств, які стали новими суспільними організаціями, що поєднували функції православної реформації з участю братств у суспільно-політичному, національно-культурному житті українського народу, з боротьбою за національно-релігійні права*. Якщо спочатку братства були організаціями церковно-філантропічними (перша половина XV ст.), то в кінці XVI ст. з наступом на православну церкву католицизму вони поширюють свою діяльність, ставлять завдання оберігати православну віру і народ.

Найстарішим в Україні було Львівське братство (1439). Ця національно-релігійна громадська організація відстоювала права, мову, релігію українських міщан. Членом братства міг бути «чи міщанин, чи шляхтич, чи передміщанин, чи хто з посполитих людей всякого стану».

Мета братства: «...православні християни, що живуть серед чужовірців, серед ляхів, уніятів і проклятих єретиків хочуть від них відлучитися і не мати нічого спільного з ними, а самі собою любов'ю єднаються, імена свої разом вписують і браттями називаються...».

З часом виникло ще кілька братств, у тому числі Успенське Ставропігійське, яке підпорядковувалося безпосередньо патріарху. Воно дало поштовх до заснування братств по всій Галичині, Волині, Холмщині, Поділлі. При Успенському братстві засновано Львівську братську школу (1585). її статут «Про правила і порядок науки виховання молоді в школах, встановлених Львівським Ставропігійським братством», був взірцем для інших шкіл. Він містив великі вимоги до особи вчителя: «Дидаскал або учитель цієї школи має бути благочестивий, розумний, смиренномудрий, лагідний, не п'яниця, не розпусник, не хабарник, не сребролюбець, не гнівливий, не зависник, не сміхун, не срамословець, не чародій, не байкар, не прихильник єресей, а підмога благочестя, що являє собою образ добра в усьому... будуть і учні , яко учитель їх». Усі учні мали однакові права: «Багатий над убогим у школі нічим вищим не має бути -- тільки самою наукою, тілом же всі рівні».

Першим ректором школи став Іов Борецький (1616--1619) -- відомий письменник, політичний діяч, один з видатних промовців свого часу. В школі було запроваджено латинську мову і, очевидно, польську. Вивчали класичних авторів -- Арістотеля, Лукіяна, Овідія, Вергілія та ін. Були написані греко-церковнослов'янська граматика «Аделфотес» (1591), граматика церковнослов'янської мови Лаврентія Зизанія та церковнослов'янсько-український словник «Лексис».

Учителями в школі працювали провідні вчені, письменники Стефан Кукіль (Зизанія), його брат Лаврентій, Кирило Ставровецький, Транквіліон, Іов Борецький, Арсеній. Іов Борецький та гетьман Оліфер Голуб виконали останню волю гетьмана Петра Сагайдачного, який заповів школі 1500 польських злотих на науку.

У 1615 р. у Києві на Подолі виникли Богоявленське братство і при ньому школа. її заснування пов'язано з ім'ям Галшки (Єлизавети) Гулевичівни -- дружини мозирського маршалка Стефана Лозки. Свою спадкову землю в Києві вона передала у власність братства «на монастир і на школу дітям як шляхетським, так і міщанським», призначену «всім благочестивим християнам, духовним і світським, всякого звання і стану». В організації братства і школи активну участь брали гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, який записався до братства з усім Військом Запорозьким, Єлисей Плетенецький, Захарій Копистенський, Тарасій Земка та ін.

Касіян Сакович викладав філософію, був професором риторики, написав книги з філософії -- «Арістотелеві проблеми» (1625), «Трактат про душу» (1625) та «Вірші», що вважалися взірцем риторичного мистецтва того часу. У «Вьршь на жалосный погреб...» він писав:

«Не смертельної слави достойний, Гетьмане, Твоя слава в Молчанію нікгди не зостане, Поки Дніпро з Дністром многоборниє плинуть... Будуть поти ділности твої слинути».

(Це про гетьмана Петра Сагайдачного.)

У 1619-1620 рр. ректором був Мелетій Смотрицький, в 1620-- 1624 рр. -- Касіян Сакович, в 1628--1632 рр. -- Хома Євлевич. Великий вплив на розвиток школи мали висока ерудиція й освіта ректорів, їх прогресивне мислення і політична діяльність.

У 1631 р. у Києві виникла Лаврська школа. її засновник -- архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила, ректор -- Ісайя Трохимович, префект -- Сильвестр Косов. Філософію тут викладав Трохимович (львівський учений, згодом відомий церковний діяч, перший в Україні доктор богослов'я), риторику -- Косов, історик, автор «Exegesisa» і «Патерика» (в 1634 р. став мстиславським єпископом, в 1647 р. -- київським митрополитом). У школі навчалося 100 учнів.

У 1632 р. Лаврська школа була об'єднана з Братською і діяла під назвою Києво-братська колегія. Це єдина з усіх братських шкіл, що досягла ступеня вищої школи і за рівнем навчання не поступалася західноєвропейським університетам. Тривалий час вона була першим і єдиним вищим навчальним закладом на Сході Європи. Згодом на честь її засновника -- видатного просвітителя і гуманіста Петра Могили -- колегію почали називати Києво-Могилянською.

Петро Могила (1597--1647) народився в сім'ї господаря Волощини та Молдавії Симеона й угорської князівни Маргарет. Навчався у Львівській братській школі, завершив свою освіту у Франції. Після недовгої кар'єри військового постригся в ченці. З 1627 р. -- архімандрит Києво-Печерської лаври, а з 1632 р. -- митрополит Київський і Галицький. Його діяльність була спрямована на розвиток науки, освіти, виховання молоді і сприяла пробудженню національної свідомості українського народу. За участю П. Могили відкрито колегії у Вінниці (1638), Кременці (1636), Гощі (1639), що підлягали Києво-Могилянській колегії, яка в 1694 р. одержала від царського уряду право приймати і навчати дітей усіх станів з України, Росії та інших держав.

П. Могила очолив гурток лаврських вчених, понад 20 років очолював книговидання в Україні, дбав про поширення книгодрукування в Румунії та Молдавії. При його сприянні було реставровано Софійський собор, будинки Києво-Печерського монастиря. Написав ряд книг -- «Євангеліє учительне» (1616), «Анфологіон» (1636) та ін. Помираючи, заповів колегії своє майно, кошти, цінності, велику бібліотеку (2131 книга), будинки, села, хутори, 80 тис. злотих. У літописі Самійла Величка Петро Могила характеризується як премудрий захисник і поширювач святого православ'я, бадьорий пастир словесного Христового стада, милостивий помічник бідних та жебраків, милосердний податель.

Складовою української культури є виникнення і розповсюдження друкованого слова. Появу друкованих книжок, виконаних кирилицею, відносять до 1491 р., коли в Кракові на прохання української громади німецький друкар Швайпальт Фіоль (?--1525) видав «Октоїх «Часословець», «Тріозь пісна», «Тріозь цвітна», «Осьмигласник». Видання білоруського просвітителя «из славного города Полоцка» Франциска Скорини (1490-1540) увійшли і в культуру українців, оскільки об'єднувала нас і білорусів одна держава.

Отже, в Україну друкарство прийшло задовго до виходу в Москві першої друкованої книги «Апостол» (1564) Івана Федорова. Іван Огієнко, зокрема, вважає Федорова не засновником, а фундатором постійного друкарства в українських землях. Інші вчені стверджують, що ще до прибуття Федорова до Львова і заснування ним у 1572--1573 рр. друкарні існувало книгодрукарство, у тому числі друкарня Степана Дропона (кінець XV ст.). На користь цього твердження свідчить і напис на могильній плиті І. Федорова: «Іван Федорович, друкар Москвитин, котрий своїм заходом занедбане друкарство обновив, умер у Львові. Друкар книг перед тим не видимих»

Після смерті І. Федорова у 1583 р. справу книговидання продовжувало Львівське успенське братство. В 1587 р. воно викупило його друкарське майно і до 1600 р. видало 5 назв книг, у тому числі «Граматика доброглаголивого эллино-словенского языка», «Просфонима», «Окружная грамота» константинопольського патріарха Ієремії. Проте після Берестейської унії всю видавничу справу взяла під контроль католицька церква, друкарня припинила діяльність. Продовжували діяльність друкарні Луцького та Перемишльського братства, Кременецького братського монастиря та ін.

На початку XVII ст. засновано друкарню в Києві. Започаткував її Єлисей Плетеиецький(бл. 1554 --1624).-- архімандрит Києво-Печерської лаври, який придбав її в Стрятині після смерті друкаря Федора Балабана і в 1615 р. розпочав друкування книг. У монастирському маєтку Радомислі Плетеиецький спорудив папірню. В 1616 р. було надруковано «Часослов» -- первісток київського книгодрукування, потім «Лексикон словено-руський» Памви Беринди, який містить 7 тис. слів, переважно слов'янських, а також латинських, польських, чеських, угорських, німецьких, єврейських, перекладених на українську мову. Кожне слово коментується, супроводиться словниковою статтею. Це був, по суті, перший енциклопедичний довідник. Плетеиецький створив навколо друкарні гурток учених, які перекладали з грецької мови, редагували тексти, складали передмови, присвяти, покажчики до книжок.

Багато уваги приділялося художньому оформленню видань лаври. Крім орнаменту видання прикрашали гравюрами, різаними по дереву. Пізніше використовувалися гравюри на міді. Деякі лаврські книги вражають своїми величезними розмірами, як, наприклад, «Євхологіон» (1649), широко відомий під назвою «Требник Петра Могили».

У цілому культурно-громадські процеси в Україні в цю добу за своєю суттю аналогічні західноєвропейським. Проте гуманізм і Реформація в умовах України набували властивих їй особливостей. Це ідея державотворення, відродження національної культури, формування ідеології католицької експансії, соціального і національного поневолення. Ренесансний процес в Україні відбувався під впливом козацтва, роль якого у суспільно-політичному житті була настільки значною, що в багатьох тогочасних документах українців навіть називали «козацькою нацією».

Кінець XVI -- початок XVII ст. був періодом найбільшої інтенсивності ренесансних впливів у провідних жанрах літератури, мистецтва. Велася полеміка між православними і проунійними публіцистами у релігійній царині.

Справжніми пам'ятками української полемічної літератури з православ'я були твори Іпатія Потія, Герасима Смотрицького, Василя Суразького, Христофора Філарета, Стефана Зизанія, Мелетія Смотрицького.

Видатним українським письменником-мислителем тієї доби був Івяи Ви-шенський (між 1545--1550 -- помер після 1620), який написав твори «Обліче-ніе діавола-миродержца»,, «Краткословный ответ Феодула», «Загадка философом латинским» та ін.

Концепція Вишенського про рівність та свободу народу і особи ставила мету захистити вчення православної церкви від впливу католицизму. Захищаючи православну віру, він узяв на себе роль трибуна, борця за права приниженого й експлуатованого українського селянства проти соціальної несправедливості, національного гноблення. Це відбувалося напередодні визвольної війни українського народу.

Велике значення мале те, що І.Вишенський був поборником слов'янської мови,її поширення. Зазначимо,що найважливішим набутком цього періоду стало створення писемної української мови.

Таким чином одним із самих яскравих прикладів братств в Україні було Кирило-Мефодіївське братство. Яке сформувалось на основі певного рівня знань про суспільство, на основі розвитку громадської думки, нестерпного соціального становища народу і несприйняття передовими свідомими українцями несправедливих форм організації суспільного життя.

До складу якого входили історик і літератор Микола Костомаров, учитель дворянин Василь Білозерський, високоосвічений учений і педагог Микола Гулак (чиновник канцелярії київського, волинського та подільського генерал-губернаторів), письменник Пантелеймон Куліш, великий український поет Тарас Шевченко, учитель Д. Пильчиков, О. Маркович, О. Навроцький, Ю. Андрузький та ін.

Братство існувало трохи більше року. Основна форма його діяльності -- філософські і політичні дискусії, вироблення програми, пошук знань і формування завдань щодо визволення слов'ян і створення союзу незалежних слов'янських держав.

Брати кирило-мефодіївці глибоко розуміли ідеї демократії, політичні завдання українського народу спільно з іншими слов'янськими народами. В основу своєї діяльності вони поклали демократичні засади рівності, свободи, релігійної злагоди, добра.

Студент Київського університету Олексій Петров доніс на братство. Усі його члени були заарештовані і засуджені.

Основним ідейним документом братства був «Закон Божий» (Книга буття українського народу). Це програмний документ товариства. Твір написаний М. Костомаровим. Історія України тут подається у вигляді основних уроків на тлі розвитку і становлення людської цивілізації.

Стиль викладу документа біблійно-епічний. У трактаті можна визначити такі основні розділи:

1. Про Бога, всесвітню історію, віру Христову.

2. Про слов'ян, Литву, Польщу, Росію та віру Христову.

3. Про Україну, козацтво та віру Христову.

Основні думки твору: віруюча людина -- серцевина культурно-історичного процесу. Віра веде людину до свободи. Свобода забезпечує рівність окремої людини і народу в цілому.

Заслуга братства -- це беззаперечний вплив на закладення ідейних підвалин українського національного відродження, перехід від колоніального гніту до поставлення завдань національного розвитку. По суті братство розпочало відлік нового етапу в національному розвитку українського суспільства. Ідеї братства підхопили наступні покоління. Саме вони дали реальний поштовх творчості П. Чубинського, який втілив історичні сподівання українського народу в гімні «Ще не вмерла Україна», музику до якого написав композитор М. Вербицький.

Безумовно, політична думка членів Кирило-Мефодіївського товариства є одним із джерел невичерпної скарбниці культурно-політичного досвіду нашого народу. А дедалі стає ясніше, що саме в культурну, політичну і правову сферу, у формування цінностей людської цивілізації на тлі світової історії український народ зробив не рядовий внесок.

Література

1. Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. Б.І.Білик,Ю.А.Горбань,Я.С. Калакура та ін. За ред. С.М. Клапчука, В.Ф. Остафійчука. --К.: Вища шк.:т-во «Знання», КОО,1999.-326.

2. Баканурський А.Г. та інші. Культурологія. Навчальний посібник-К.:ВД «Професіонал»,2005.-208с.

3. Гетало Т.Є. Жеребятникова І.В. Пальм Н.Д. Українська і зарубіжна культура. Конспект лекцій. -- Харків. Вид. ХДЕУ, 2002.-- 184с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Авангардизм – напрямок у художній культурі 20 століття. Його батьківщина та основні школи. Нове в художній мові авангарду. Модернізм - мистецтво, яке виникло на початку XX століття. Історія українського авангарду, доля мистецтва та видатні діячі.

    курсовая работа [48,8 K], добавлен 20.02.2009

  • Основні риси романтизму, Франція - його батьківщина. Французький романтизм у живописі, історія його виникнення, його представники доби романтизму та їх світогляд. Принципи та ідеї художників-романтиків. Життя та творчість Ежена Делакруа та Теодора Жеріко.

    курсовая работа [3,8 M], добавлен 28.04.2013

  • Виникнення нових, синтетичних видів творчої діяльності. Модернізм – художній феномен ХХ століття. Течія постмодернізму в культурі. Використання символу як засобу пізнання і відтворення світу. Перевага форми над змістом. Комерційне мистецтво і література.

    реферат [31,0 K], добавлен 09.01.2011

  • Історичні передумови виникнення романтизму - європейського піднесення духу, що охопило всі країни Європи, впливаючи на політику, людську гідність, філософію, науку, живопис, архітектуру, музику, релігію та поезію. Представники німецького романтизму.

    контрольная работа [36,2 K], добавлен 28.11.2010

  • Визначення імпресіонізму як художньо–стильового напряму, його принципи, особливості методів і прийомів виразу. Риси імпресіонізму в живописі, музиці, літературі та його значення в світовій культурі. Аналіз вірша "Так тихо серце плаче" П. Верлена.

    контрольная работа [19,9 K], добавлен 26.04.2009

  • Факти біографії Франческо Борроміні. Його прихильність північно-італійської культурі і художній практиці. Початок творчості митця в якості муляра. Огляд найбільш відомих архітектурних споруджень, що спроектував Франческо Борроміні. Роки їх будівництва.

    презентация [5,6 M], добавлен 27.05.2014

  • "Епоха Національного Ренесансу" в українській культурі. Роль у піднесенні культури народу, дипломатичних звершень. Суспільні думки, ментальні риси, покоління "свіжих" митців. Культурний процес нашого століття. Оновлення української національної культури.

    реферат [53,6 K], добавлен 08.03.2015

  • Роль М. Кропивницького в духовному житті українського народу в часи заборони царизмом української мови, переслідування діячів культури, письменників. Творчий доробок корифея драматургії, сучасні театральні постановки його класичних драм та комедій.

    презентация [895,0 K], добавлен 10.05.2016

  • Загальна характеристика сучасної західної культури: особливості соціокультурних умов та принципів її формування та розвитку. Модернізм як сукупність напрямів в культурі ХХ століття, його характерні риси. Відмінності та значення постмодернізму в культурі.

    контрольная работа [23,1 K], добавлен 05.06.2011

  • Поняття вертепу та вертепної драми як молитовного прославлення Бога через театральне дійство та комічне відображення побутового життя. Історія вертепу, його роль в становленні української культури. Основні сюжету нижнього та верхнього поверхів вертепу.

    дипломная работа [38,5 K], добавлен 24.03.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.