Значення монументального комплексу Свято-Успенського Володимир-Волинського собору для формування християнської культурної ідентичності сучасного українського народу

Закінчилося освячення. Чотири архієреї разом з іншим численним духовенством здійснили першу Літургію в оновленому Мстиславовому храмі.

Великий князь вийшов до військ. Зазвучали сурми і на площі церемоніальним маршем під звуки духового оркестру з високо піднятими знаменами рівними рядами пройшли драгуни, козаки, артилеристи і строкаті - у синіх, червоних і сірих сорочках ратники. Парад військ вніс піднесення у настрій присутніх.

Потім князь посадив на церковному погості дві американські ялини. Йому представили усіх знатних гостей святкування і духовних осіб. З кожним князь мав коротку бесіду, а потім, вийшовши на балкон своєї квартири, щедро роздавав цукерки дітям - учням церковних шкіл, які брали участь у святкуванні.

На церковному погості були накриті столи з їжею для народу. А в будівлі «замочку» готувався обід для іменитих гостей на 130 персон. Біля кожного столового набору разом з меню лежала невелика брошура «Мстиславів храм Успіння Богоматері у місті Володимирі-Волинському». Як і годиться, за обідом лунали тости за царя, за великого князя, за присутніх тут чиновників і в кінці за будівничих, які відновили стародавній храм. Трапеза закінчилася о п'ятій годині.

Невдовзі великий князь відбув у Ковель. На станції Турійськ йому була вручена телеграма Миколи II, яка надійшла у відповідь на телеграму, надіслану напередодні імператору в Севастополь. У посланні царя говорилося: «Щасливий, що освячення відновленого Мстиславового храму відбулося. Дякую Тобі і всім, хто потрудився при цьому святому ділі. Миколай» [30, с. 45 - 48].

На адресу владики Модеста надійшли численні вітання у зв'язку з освяченням Мстиславового храму. Єпископ Київський, вікарій Київської митрополії Сильвестр разом з вітанням передав ікону Святого Миколая. Намісник Києво-Печерської Успенської Лаври архімандрит Антоній, щоб висловити радісні почуття, препровадив через лаврського монаха Димитрія в дар і благословіння від Успенської Києво-Печерської Лаври оновленому Володимир-Волинському собору освячену ікону Успіння Пресвятої Богородиці з частинкою святих мощей у ній преподобного Спиридона просфорника Печерського.

Закінчилося свято поверненням чудотворної ікони Богоматері у Почаївську Лавру. Воно залишило глибокий слід у пам'яті всіх, хто був присутній на цих величних торжествах. А за скромними підрахунками в урочистостях з нагоди освячення Мстиславового храму взяло участь понад 25000 людей [30, с. 60 - 62].

Останнім штрихом, який доповнював усе зроблене по відродженню собору, було освячення у правій апсиді вівтаря «на честь і в пам'ять Святого Рівноапостольного князя Володимира», яке відбулося 25 вересня 1902 року. Чин освячення і Божественну літургію здійснив уже новий Володимир-Волинський єпископ Арсеній (Тимофіїв) разом з собором священиків.

Висновки

Отже ми дослідили що Свято-Успенський собор у Володимирі-Волинську являється єдиною пам'яткою давньоруського мистецтва домонгольського періоду на Волині, що дійшла до наших часів.

Побудований був за наказом Володимир-Волинського, а пізніше Київського князя Мстислава Ізяславовича у 1156-1160 роках. У цьому соборі, був похований і сам князь, про що свідчить Іпатіївський літопис. При взятті Володимира татаро-монголами у 1240 році, церква була «исполнена трупьями», проте вочевидь сама сильно не постраждала. Це єдина церква, яка збереглася на Волині з домонгольського періоду.

Храм служив усипальницею Волинських князів та єпископів. Тут поховані Василько Романович, його дружина Олена, син Володимир Василькович. Успенський собор відігравав роль головного храму Волині і в XIV-XV ст. У 1491 р. храм було пошкоджено та пограбовано під час нападу татар, та вже в 1494 p. відновлено. Тоді ж було побудовано і єпископський замочок. Серйозні пошкодження собору принесла боротьба двох претендентів на Володимирську кафедру в 60-х роках XVI ст., коли один з них штурмував єпископський замочок за допомогою гармат. З 1596 р. Успенський собор перейшов до греко-католиків.

У 1683 році храм сильно постраждав під час пожежі. У 1753 р. під час реставрації до собору прибудовано новий західний фасад у стилі пізнього ренесансу. В 1782 р. за розпорядженням єпископа Симеона Младського були прорубані потаємні сходи до єпископської кафедри у масивному стовпищі, внаслідок чого частина склепінь впала. У 1795 р. собор вже використовують як складське приміщення. В 1805 р. були невдалі спроби відновлення храму, але лише в 1885 р. почалася реальна діяльність щодо відновлення.

Загальна довжина храму 34 м, ширина 20,6 м, висота близько 18,5 м. Стіни мають товщину близько 1,5 метра. Стіни храму складено з цегли-плінфи. Деякі мають на поверхні хвилясті полоси «розчеси». Розчин вапняний, рожевий. Підлога встелена керамічною плиткою прямокутної, трикутної та ромбовидної форми, жовтого, зеленого, темно-коричневого і темно-синього кольорів. При дослідженні було виявлено залишки фрескового розпису. Конструкція цього храму, техніка кладки цегли та архітектурні форми нагадують Кирилівську церкву у м. Києві.

Розглянувши базисні смислоутворюючі ідеї сакрального часопростору в християнській архітектурі та іконописі загалом та у монументальному комплексі Свято-Успенського собору у Володимирі-Волинському зокрема, нами було виявлено, що саме храмова архітектура у сконцентрованому вигляді зберігає квінтесенцію культурної ідентичності того чи іншого народу. Стіна плача для юдеїв, Кааба для мусульман, площа святого апостола Петра для католиків становлять центр їх культурної самоідентичності, так само і Софійський собор Києва або Києво-Печерська лавра відіграють у духовній самоідентифікації Українця абсолютно аналогічну роль. Володимир-Волинський Собор Успіння Пресвятої Богородиці може бути сміливо поставленим в один ряд з цими визначними для кожного українця сакральними центрами.

У 1890 році, виступаючи на VII археологічному з'їзді у Москві з доповіддю про Мстиславів храм у Володимирі-Волинському видатний археолог та мистецтвознавець, керівник проекта розписів Свято-Володимирського собора у Києві - Адріан Прахов однозначно порівнював Успенський Собор Володимира з Софією Київською. У вчених кінця ХІХ століття не було сумнівів щодо справжнього походження і великої історичної цінності цієї будівлі.

Своїм відродженням собор завдячує турботам відкритого в грудні 1887 р. у Володимирі-Волинському Свято-Володимирського братства, яке поставило перед собою релігійно-просвітницьку мету відродити Успенський собор у його первозданній красі та величі повернувши нащадкам перлину Києво - Руської архітектури.

Християнська ідентичність виступала у ХІХ столітті складовою російської імперської ідеології, тому на прохання і листи владики Модеста про сприяння у відбудові собору звернули увагу, як обер-прокурор Святійшого Синоду К.П. Побєдоносцев, Київський генерал-губернатор А.П. Ігнатьєв, міністр фінансів С.Ю. Вітте так і міністр внутрішніх справ І.Н. Дурнов. Успіх відбудови був гарантований тим, що сам імператор Микола II взяв цю справу під свою особисту опіку. Для відбудови храму «по височайшему повелінню» було виділено 30 тисяч рублів з державної казни. У 1896 р. був прийнятий проект реставрації храму архітектора І.І. Котова. У 1896-1900 рр. собор відновлений у формах XII століття.

Свято - Успенський собор Володимира - Волинського є однією з найвеличніших пам'яток давньоруського зодчества. Як і належить сакральному центру він розташований у самому центрі давньої столиці Волинської землі міста Володимира-Волинського поруч з древніми міськими валами. Разом з єпископським будинком і дзвіницею складає своєрідний комплекс так званого «замочку» - укріпленої резиденції волинських єпископів. Успенський собор є пам'яткою архітектури України, входить до державного реєстру Національного культурного надбання і охороняється державою. 11 травня 2010 р. виповнилось 850 років з дня спорудження собору.

Систематизувавши релігійні, історичні, мистецтвознавчі та культурологічні дослідження монументального комплексу Свято-Успенського собору у Володимирі - Волинському ми виявили його видатну знаково-символічну роль у формуванні християнської культурної ідентичності не лише Волинської землі, а й всього українського народу.

Список використаних джерел

1. Абрамович Н. Волинська старовина. (Опис пам'ятників старовинної архітектури на Волині). - Житомир, 1918.

2. Аверинцев С.С. Порядок космоса и порядок истории в мировоззрении раннего средневековья // Античность и Византия. Фрейберг Л.А., Шталь И.В., Попова Т.В. и др.; АН СССР. Институт мировой литературы им. А.М. Горького; Отв.ред. Л.А. Фрейберг. - М.: Наука, 1975. - С. 266 - 285.

3. Аверинцев С.С. София-Логос. Словарь. - 2-е изд. Испр. - К.: Дух і Літера, 2001. - 640 с.

4. Аннаньель Т. Христианство: догмы и ереси / Пер. с фр. Е Баевской, А. Цивьяна; Предисл. В. Аржанухина. - СПб.: Акад., проект, 1997. - 348 с.

5. Андрієвський Кл. Торжество закладки Мстиславова храма в граде Владимир - Волинском 15 сентября. Волынские епархіальные ведомости, 1896, №29. С. 1082-1086.

6. Антонюк Ярослав. Свято-Успенський собор в місті Володимирі-Волинському (або Мстиславів храм) // Дзвони Волині, №6, червень 1994.

7. Архів Свято - Володимирського братства. Волинський краєзнавчий музей. РА 737 - 740.

8. Архієпископ Іларіон (Алфєєв). Таїнство віри: Вступ до православного богослівя. - К.: «АДЕФ-Україна», 2009. - 336 с.

9. Бобков К. Символ и духовный опыт православия. - М.: ТОО «ИЗАН», 1996. - 309 с.

10. Бойко Максим. Володимир - столичний град Волині. - Блумінгтон, США, 1988.

11. Болотов В.В. Лекции по истории древней Церкви. В 4-х тт. М.: Издание Спасо - Преображенского Валаамского монастыря, 1994.

12. Витте Е.И. Древнейшие города Волыни в историческом описании. - Почаїв, 1912.

13. Гаврилюк Світлана. Перші дослідники археографічних та історичних пам'яток міста Володимира-Волинського // Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і край (матеріали 9 історико-краєзнавчої міжнародної конференції). - Луцьк: Надстир'я, 1998, С. 97 - 99.

14. Гергей Е. История папства. - М.: Республика, 1996. - 463 с.

15. Головащенко С.І. Ідея миру в Біблі: базисні смислоутворюючі структури // Наукові записки НаУКМА. - т. 18. Філософія та релігієзнавство. - К., 2000. - С. 84 - 89

16. Грушевський М. Історія України. - Київ-Львів, 1913.

17. Дверницкий Е.Н. Памятки древнього православия в городе Владимире-Волинском. - К. 1889.

18. Дворкин А. Очерки по истории Вселенской Православной Церкви: Курс лекций. - Нижний Новгород: Издательство Братства во имя св. князя Александра Невского, 2005. - 924 с.

19. Зарин, С.М. Аскетизм по православно-христианскому учению. Этико-богословское исследование. - М.: Паломник, 1996. - 693 с.

20. Ісаєвич Я.Д., Мартинюк А.І. Володимир - Волинський. - Львів: Каменяр, 1988.

21. Історія релігії в Україні: Навч. Посібник // За ред. А.М. Колодного, П.Л. Яроцького. - К.: Знання, 1999. - 735 с.

22. Каллист (Уэр), еп. Православная Церковь. - М.: Библейско-Богословский Институт св. апостола Андрея, 2001. - 376 с.

23. Картешев А. Вселенские Соборы. - Клин: Христианская жизнь, 2004. - 679 с.

24. Колодний А. Филипович Л. Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан. - Львів, Логос., 1996. - 182 с.

25. Колосок Б. Успенський собор і Влох Францишек // Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і край (матеріали 9 історико - краєзнавчої міжнародної конференції). - Луцьк: Надстир'я, 1998, С. 107-108.

26. Кучинко М.М. Фортеці Володимир-Волинська другої половини 14 - 16 ст. // Минуле і сучасне Волині: (матеріали 14 історико-краєзнавчої конференції). - Луцьк: Надстир'я, 2005, С. 89 - 90.

27. Кучинко М.М. Z historii sredniowiecznych zamkow Wolodyimierza Wolynskiego // Zamojsko-Wolynskie Zeszyty myzealny. - Zamosz, 2004. - T. 2. - S. 61 - 74.

28. Левицкій О.И. Исторіческое описаніе Владимир-Волынского Успенского храма, построенного в половине 12 века князем Мстиславом Изяславичемь. - Киев, 1892.

29. Лесик О.В. Пам'ятки архітектури м. Володимир-Волинського. // Минуле і сучасне Волині, - Луцьк 1988. - т. 7.2. С. 50 - 52.

30. Логвин Г. Нетлінна краса. (Розповідь про архітектурні пам'ятки Волині). - «Молодь України», 1965.

31. Мейендорф Иоанн, прот. Введение в святоотеческое богословие. - К.: Храм прп. Агапита Печерского, 2002. - 360 с.

32. Минин П. Мистицизм и его природа. - К.: Пролог, 2003. - 152 c.

33. Мицик Ю., прот. За віру православну! - К.: Видавничий дім «Слово», 2004. - 192 с.

34. Несмелов В. Догматическая система святого Григория Нисского. - Репр. изд. - СПб.: Центр изучения охраны и реставрации наследия священника Павла Флоренского, 2000. - 635 с.

35. Никонов Н.М. Современная христианская антропология (опыт философского критического анализа). - М.: Изд.-во МГУ, 1983. - 184 с.

36. Осипов А.И. Путь разума в поисках истины. - М.: Паломникъ. 2001. - 432 с.

37. Прахов А.В. Киевское искусство X, XI и XII веков. Каталог выставки копий с памятников искусства в Киеве Х, XI и XII веков, исполненных. Санкт-Петербург, 1883.

38. Раппопорт П. Мстиславов храм во Владимире-Волынском // Зограф, Белград, №7, С. 17 - 22.

39. Раппопорт П.А. Зодчество древней Руси. - Л., 1986.

40. Релігієзнавчий словник // За ред. А. Колодного, Б. Лобовика. - К.: Четверта хвиля, 1996. - 392 с.

41. Религиоведение: Учебный словарь-минимум по религиоведению // Под ред. И.Н. Яблокова. - М.: Гардарика, 1998. - 536 с.

42. Ричко П.А. Сакральне мистецтво Володимира-Волинського. - К.: Техніка, 2004.

43. Стемковський Володимир. Прадавній охоронець міста // Слово правди, 25 червня 1996.

44. Теодорович Н.И. Волынь в описании городов, местечок и сел в церковно-историческом, географическом и других отношениях. - Почаев, 1903.

45. Теодорович Н.И. Город Владимир Волынской губерніи в связи с исторіей Волинской іерархіи. - Почаїв, 1893.

46. Тимошенко Леонід. Унійна діяльність Іпатія Потія на Волині // Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і край (матеріали 9 історико-краєзнавчої міжнародної конференції). - Луцьк: Надстир'я, 1998, С. 122 -124.

47. Фіполь М. Мистецтво стародавнього Галича. - Київ: Мистецтво, 1997.

48. Цинкаловський Олексондр. Княжий город Володимир. - Львів, 1935.

49. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. - Волинь, 1986.

50. Христианство: Словарь / под. общ. Ред. Л.Н. Митрохина и др. - М., Республіка, 1994. - 559 с.

51. Шмеман Александр Прот. Евхаристия. Таинство Царства. - М.: Паломник, 1992. - 304 с.

Размещено на Allbest.ru