Батик

Для першого знайомства з величезним і складним світом кольору важливо довідатися про основні групи квітів і деяких закономірностей їхньої взаємодії. Існуючі в природі і, що використовуються в художній практиці кольору розділяють на дві великі груп-ахроматичні і хроматичні (від грецького слова «кульгаве»--колір).

До групи ахроматичних квітів відносяться білий, чорний і проміжні між ними чисто-сірі кольори, тобто такі сірі, котрі не мають ніякого відтінку, ніякої домішки (навіть найменшої) якого-небудь іншого кольору.

Ахроматичні кольори розрізняють між собою тільки по світліше.

Група хроматичних квітів містить у собі всі кольори спектра, а також кольору, яких у спектрі ні, -- коричневі, золотаві, теракотові, тютюнові і т.д. Любою колір цієї групи має три основні характеристики: колірний тон, світлоту і насиченість, кожна з який має свої параметри, наприклад, колірний тон визначається довжиною хвилі. У художній практиці переважно застосовують інші визначення кольору, наприклад такі терміни, як чи простота відкритість, а також складність кольору. Відкритий чи простий колір наближається по яскравості і чистоті колірного тону до спектрального кольору.

Усі кольори хроматичної групи розрізняються між собою, насамперед по колірному тоні, простіше говорячи, по кольорі і його відтінку: жовтий, червоний, зелений, коричневий, золотавий, жовто-зелений, червоно-коричневий, блакитнувато-зелений і т.д. У межах одного колірного тону можуть бути більш темні чи світлі кольори, більш-менш яскраві, Світлота в ряді випадків знаходиться в прямої залежності від насиченості: чим колір насищеніше, тим він темніше. При підборі квітів важлива не тільки колірна гама, але і ступінь світлоти, у якій узятий той чи інший колірний тон, що найчастіше визначає його звучання в даній композиції. Від ступеня насиченості фарб залежить колористичне рішення виробу в цілому. Потрібно знати, що кожен вид матеріалу вимагає свого ступеня насиченості фарб. Наприклад, для виконання малюнка на крепдешині взяли групу яскравих, насичених фарб, але в готовій речі виявилося, що кожен колір звучить занадто самостійно і єдиної колірної гами не вийшло. Ті ж фарби, використані для виконання того ж малюнка на чи шифоні капроні, дали зовсім інший ефект: виріб вийшов гармонічним, м'яко і спокійно вирішеним у кольорі. Справа в тім, що чи шифон капрон більш прозорі, чим крепдешин, і тому в шифоновій хустці всі кольори стали менш щільними, тобто менш насиченими й у деяких випадках більш світлими. Відбулося вирівнювання квітів по насиченості і по світлоті -- кольору стали менше контрастувати один з одним,

3.2. Спектр. Колірне коло

Промінь світла, пропущений крізь тригранну скляну призму, розкладається на складені кольори, на кольори лінійного спектра: червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий. Якщо до квітів спектра додати пурпурний, суміш крайніх його червоний колір - червоного і фіолетового, то можна замкнути лінійний спектр у колірне коло . За допомогою цього колірного кола спробуємо розібратися в закономірностях взаємодії квітів.

Розділивши колірне коло навпіл по діаметрі пурпурний, -- зелений, одержуємо групу холодних і групу теплих квітів. Холодними прийнято називати кольору, у яких відчувається домішка блакитного кольору. Це визначення умовне, але при колорируванні, підборі фарб воно має велике значення. Багато фарб можуть бути і холодними, і теплими. Яскравіше всього це просліджується на прикладі зеленого кольору: з домішкою блакитного чи синього він стає зеленою-зеленим-блакитнувато-зеленим, тобто холодним, а з домішкою жовтого -- жовто-зеленим, тобто теплим.

Цей приклад показує ще одному цікаве і потрібне художнику властивість квітів, що сусідять у колірному колі. Як відомо з практики, при їхньому змішуванні виходять більш насичені тони. І навпаки, чим далі кольору відстоять друг від друга, тим менш насиченими виходять їхні суміші.

3.3. Додаткові кольори

Розташовані на протилежних кінцях спектрального кола тони називаються додатковими. От основні пари додаткових квітів:

жовтий і фіолетовий,

жовтогарячий і синій,

червоний і зелено-голубий,

пурпурний і жовто-зелений.

Якщо змішувати в рівних кількостях додаткові кольори, то вони стають сіруватими, малонасищенними, як би погашаючи один одного.

Усередині основного колірного кола розташовані три концентричних кола, у яких поміщені кольори, отримані від змішання в різних пропорціях двох додаткових квітів. Простежимо, наприклад, що, виходить, від суміші жовтого і фіолетового, Як основу суміші спочатку беремо жовтий колір і починаємо поступово додавати до нього фіолетовий. Спочатку в нас виходить світло-золотавий колір, тобто жовтий став темніше і трохи утратив свою насиченість. У міру збільшення частки фіолетового жовтий утрачає свою насиченість і в центрі кола наближається до сірого ахроматичного.

Подібне явище спостерігається при змішанні будь-якої пари додаткових квітів. З приведеного приклада можна зробити висновок, що при змішанні додаткових квітів неможливо одержати новий чистий насичений колір, а всяка, навіть незначна домішка додаткового кольору до основного знижує його насиченість.

Це властивість додаткових квітів важливо враховувати в тих випадках, коли необхідно одержати який-небудь приглушений чи так називаний м'який колір. І справді, усі кольори, розташовані на таблиці у внутрішніх концентричних колах, отримані від суміші додаткових квітів у різних пропорціях, дають серію привабливих по тоні малонасищенних квітів. Цей прийом істотно збагачує палітру художника,

Існують три способи змішання квітів: механічний, при якому новий колір, виходить, від перемішування двох чи більш квітів, оптичний спосіб (лессировка), при якому кольору, будучи накладені прозорим шаром один на іншій, дають новий колір, і просторовий, коли кольору, розташовуючи на поверхні у виді дрібних крапок, орнаментальних чи форм смужок, створюють при сприйнятті на відстані відчуття нового кольору. Ці способи застосовуються при колорируванні текстильних виробів: перший і другий -- у розписі тканин, третій -- у ткацтві і килимарстві,

Користаючись цими способами змішання квітів, можна практично безмежно розширити палітру. Часто, домагаючись того чи іншого колірного тону, ми одержуємо небажаний відтінок, наприклад червоного чи зеленого (найчастіше при одержанні золотавий чи сірий тони). У цьому випадку, використовуючи властивості додаткових квітів, можна позбутися від червоного відтінку додаванням невеликої кількості зеленого, і навпаки.

Одночасний контраст квітів. Приступаючи до колористичного рішення добутку, необхідно враховувати, що кожен колір у композиції існує не ізолюванню. Він діє на глядача одночасно з квітами, його навколишніми. Взаємодія це відбувається по визначених законах. Якщо порівняти два малюнки, в одному з яких візерунок виконаний сірою фарбою по чорному тлу, а в іншому -- по білому, то сірий колір на чорному тлі буде завжди здаватися світліше, ніж на білому. Те ж спостерігається при взаємодії хроматичних квітів: золотавий чи бузковий колір буде здаватися на коричневому тлі світліше, ніж на жовтому.

Явище зміни світлоти кольору в залежності від світлоти навколишнього його тла зветься одночасного світлоного контрасту.

Більш складні зміни відбуваються з квітами при одночасному хроматичному (колірному) контрасті. Хроматичний контраст -- це удавана зміна колірного чи тону насиченості кольору в залежності від навколишніх його інших квітів. Одночасний хроматичний контраст яскравіше виражається при зіткненні додаткових чи близьких до них квітів, причому він підсилюється при зменшенні насиченості цих квітів.

Одночасний хроматичний контраст квітів дає найчастіше небажані ефекти, але їм же скористатися і для посилення «кольоровості» того чи іншого колористичного рішення. Припустимо, що потрібно виконати сірий візерунок на червоному тлі. Нейтральний сірий колір в оточенні червоного здобуває небажаний зеленуватий відтінок, додатковий до кольору навколишнього тла. Уникнути цього явища можна, додаючи в сірий колір кілька крапель червоного, тобто кольору тла, що нейтралізує зеленуватий відтінок, викликуваний одночасним контрастом, а сірий одержує необхідний нейтральний тон. Таким чином, для зм'якшення одночасного хроматичного контрасту необхідно в колір чи малюнка контуру додати невелика кількість кольору тла. Це необхідно враховувати при підборі пряжі для тканих і килимових виробів.

Іноді з'являється необхідність у виділенні і підкресленні якого-небудь кольору в загальній спокійній і стриманій гамі, включенні в композицію, як говорять художники, колірного «вогника». У цьому випадку необхідно розташувати його на тлі додаткового кольору. Тоді за законом одночасного хроматичного контрасту він буде здаватися більш яскравим і насиченим.

3.4. Колорит

Колорит текстильного виробу визначається сукупністю застосовуваних квітів, гармонійністю їхніх сполучень. У залежності від переваги тих чи інших квітів колорит може бути темним чи світлим, холодним чи теплої, він може будуватися на сполученні великих площин насичених чи квітів на тонких тональних сполученнях, може бути спокійним чи напруженої. Однак, насамперед колорит характеризується переважним у ньому кольором -- синім чи жовтим, фіолетовим чи зеленої і т.д.

Вибір основної гами і підпорядкування загального колористичного рішення цій гамі дозволяє осмислено підходити до питанню колірного рішення добутку. Недостатньо розподілити кольору по площині виробу. Потрібно навчитися керувати можливостями, що дають наявні під рукою чи фарби пряжа. Колористично гармонійно вирішена річ подібна музичному добутку, у якому ясно чується основна мелодія на тлі музичного супроводу, що не заглушає цю мелодію, а тільки підкреслює і збагачує неї.

Колорит - один із засобів створення визначеного образа, настрою добутку. Не випадково, розглядаючи твір текстильного мистецтва, уживають такі епітети, як сонячний, весняний, стриманий, радісний, похмурий і ін. Вони народжуються в результаті зорового й емоційного відчуття, що виникає при першому знайомстві з річчю. Основу цього відчуття складає глибокий внутрішній зв'язок, що існує у всякому закінченому художньому творі між загальним композиційним задумом, орнаментальним ритмом і колористичним рішенням. Але тільки володіючи багатим досвідом у створенні художніх творів, знаннями закономірностей взаємини квітів, можна проаналізувати зорові відчуття, сказати, чому - той чи інший добуток, його колорит гарні чи погані, наскільки повно вони розкривають художню ідею добутку, і передати ці знання учням.

Складні питання, зв'язані з колірним рішенням, не вичерпуються даними тут зведеннями. Вони здобувають цінність у руках вдумливого художника при осмисленому застосуванні їхній у процесі створення художніх творів.

4. ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА

Іванова Надія Володимирівна народилася в Криму. Виросла в Запорізькій області. Навчаючись в школі паралельно навчалася в художній школі. Після закінчення вступила в Орловський державний педагогічний інститут. Отримала спеціальність викладача образотворчого мистецтва та художньої праці, креслення.

У пошуках прекрасного, в умінні помічати красу в усьому і відкривати її іншим Надія Володимирівна навчаючись в педагогічному інституті працювала в різних техніках живопису, зокрема в техніці батик.

Повернувшись на Україну отримала направлення в наше рідне місто Бар. І уже 12 років проживає і працює в педагогічному училищі.

Працює творчо, натхненно, з метою донести до людей красу природи. Пише картини переважно на Поділлі. Виспівує красу рідного міста, його архітектуру, вулиці, людей.

І нехай надалі ваші “золоті руки” пишуть прекрасні полотна, які милують наші очі.

ВИСНОВОК

Робота над темою розширила мої представлення про світову художню культуру, збагатила моє розуміння сьогодення через минуле. Мені представилася можливість виконати творчу роботу в техніку, що надихнула мене в подальшій творчій роботі. Ті знання, уміння і навички, що мною придбані в процесі роботи над проектом допоможуть мені в подальшій роботі. Усвідомлюючи, що існує багато інших не менш цікавих прийомів розпису, я думаю, що їхнє вивчення дозволить мою подальшу роботу зробити більш змістовною.

ЛІТЕРАТУРА

1. Арманд Т. Орнаментація тканини. Посібник з розпису тканини. Під ред. Н. Н. Соболєва. м.-л., 1931.

2. Гурьева Т. З, Досвіди Л. В. Маяковської в оформленні тканин. -- Збірник праць НИИХП, Вып. б. М., 1972.

3. Рогинская ф. Радянський текстиль. М., 1930.

4. Соболєв Н. II. Папойка в Росії і спосіб роботи. М., 1012.

5. Танкуз О. В., Гороховская Л. М- і ін. Технологія розпису тканин. М., 1969.

6. Темсрин С. М. Російське прикладне мистецтво. Радянські роки. Нариси. М., 1960.

7. Шумяцкая Н. Як створюються малюнки для тканин. -- "Декоративне мистецтво СРСР». 19,58, №8.

8. Голена Хансен. Розпис по шовку. 1997 р.