Масова політична культура радянського суспільства

Цікаво, що цей дослідник кіноміфології теж в основі феномену “чорнухи” бачить зняття роздвоєності й стирання межі, щоправда розглядає цей процес як подвійну реакцію на обмежуючий вплив влади: з одного боку, глибока психологія дітей “залізної завіси”, що переходить і в нове кіно разом з колізією “свої - чужі” (колишня маска), з іншого - прагнення побачити з усіх боків позбавлену ідеології реальність.

Однак це лише один бік такої багатопланової проблеми як “чорнуха”, що об`єднала одною назвою практично всі тенденції постперебудованого кіно. Порівнюючи першу реакцію радянських кінотеоретиків на засилля “чорнухи” замість очікуваного творчого розквіту і розмаїття вільного кінематографу з більш пізньою оцінкою цього явища, спостерігаємо суттєву зміну - перехід від різко негативної оцінки і повчальних звинувачень до аналізу явища і навіть, у зв`язку з цим, самоаналізу[48].

3.3 Результати зовнішніх впливів на масову політичну культуру радянського суспільства та значення їх досвіду для сучасної України

Незважаючи на потужний, часом всеосяжний вплив пропаганди у всіх її формах радянської ідеології так і не вдалося створити повністю цілісне «радянське суспільство», з однорідною політичною культурою.

Причиною цього є те, що СРСР не міг бути повністю замкненою системою, та час від часу, у різних формах, від участі у воєнних діях до виробничих відряджень, припускав контакти своїх громадян з іншими політичними культурами. Крім того, Захід цілеспрямовано намагався впливати та радянське суспільство, що стало більш легким завданням після Другої Світової, коли створився «соцтабір» країн Східної Європи, які за своєю політичною культурою різко відрізнялися від СРСР.

Перші роки “відлиги”, позначені різкою спрямованістю на підвищення добробуту, проакцентували цінності повсякденного життя, звичайних людських стосунків, побуту, так що в житті “непомітно іронія безсмертної повсякденності потіснила урочистий стиль минулих років”. Тепер ціла дія фільму (“За вітриною універмагу”, реж. С. Самсонов, 1956) могла відбуватися у величезному переповненому товарами універмазі, своєрідному символі й меті (радянські люди мають виглядати гарно) наших досягнень, де герой - вчорашній герой війни, - очолює відділ, відчуваючи себе і там як на передньому краї[31,с.30].

Однак, як знаходимо у неофіційних - дисидентських - текстах, зокрема у Солженіцина, у післявоєнній країні “розсіялись останні клуби рожевого туману рівності, збереженого пам`яттю молоді”. Повернувшись, фронтовики застали новий порядок, який зароджувався у “далеких тилах”: “з прірвами між кволою злиденністю і багатством, що нахабно жиріло”. На рівні потреб високої екстремальної романтики, живої спраги за ідеальним для певної категорії людей прийняти цей порядок означало зрадити часи справжніх героїв, а також зрадити самих себе, тих, що перемогли у жорстокій війні. Поняття зради активізувало поняття вірності, а отже честі, щирості, правди[30,с.158].

Одночасно, вчорашні фронтовики, що закінчили війну у Німеччині, Австрії, Угорщині, та офіцери радянської армії, що налаштовували новий, вже радянській, порядок в Східній Європі, приносили з собою на батьківщину численні предмети незнайомої матеріальної культури, яка не могла не вплинути на радянське суспільство. В першу чергу, тут слід зазначити вплив кіно та музики[56, с.130].

Саме в той час, починають зароджуватися певні субкультури, засновані на сприйнятті, хоча б й підсвідомому, західних цінностей.

Однією з найпотужніших субкультур, що виникла за часів «відлиги» та не зникла дотепер, стала рок-культура.

Не секрет, що рок-музика прийшла до нас із Заходу. Саме звідти, починаючі з 50-х років, завозились спочатку платівки, а потім касети із записами модних танців, пісень, музичні журнали, проспекти, фотоальбоми тощо. Не завжди зрозумілі за змістом ці пісні та танці зворушували юні душі силою емоційного забарвлення та нестримною енергією самовираження, і не лише цим. І мабуть, не тільки те, що, знайшовши "заборонений плід", молодь без розбору і вагань починає "поглинати" далеко не кращі його зразки; головне -- склалась альтернатива офіційному мистецтву, традиційній культурі. Вже на той час, радянське культурне життя формувалось і за таких умов духовного розвитку суспільства, коли все відчутніше почали загострюва-тися протиріччя між застарілими інститутами традиційної куль-тури і потребою молодих людей у розвитку нових форм як суспільної, так і художньої діяльності.

Рок-музика дещо стимулювала розвиток творчої активності молоді в найширшому розумінні цього слова. Через неї молодь ознайомилась із яскравою мовою одного із жанрів мистецтва епохи науково-технічного прогресу. І разом з тим всі, хто не міг і не хотів мовчати (а говорити, як ми розуміємо, було про що), створювали підпільні літературні гуртки, рок-ансамблі, інші музичні гурти і говорили, і співали про те, що "наболіло". Зараз, коли майже всі заборони відійшли у минуле і на вітчизняній сцені можна побачити тисячі різноликих рок-гуртів, зостається тільки дивуватися на їх несхожість з тими групами, від яких пішов цей первісний імпульс наслідування "Бітлз", "Діп Перпл", "Юрай Хіп"[97].

Звичайно, не тільки рок-музика впливала ззовні на неоднорідність радянської масової політичної культури.

Вплив ззовні у 60-х - 70-х рр. став більш відчутний від радіостанцій, на кшталт до «Голосу Америки», «Радіо Свобода».

Ці радіостанції, не зважуючи на заборони та радіоелектронне заглушення, слухали майже всі радянські громадяни, що могли дістати радіоприймач потрібної конструкції.

Окремим явищем, слід також вважати дисидентський рух та пов'язаний з ним «самвидав». Заборонені книжки та журнали ставали на той час справжньою віддушиною, що дозволяла почути голос мистецтва вільного від радянського ідеологічного впливу[72].

Ці фактори, безумовно, не були вирішальними: і музикальні субкультури, і дисидентські рухи, і споживачі самвидаву складали невеликий прошарок суспільства. Однак, і вони зіграли свою роль в подальшій руйнації механізму масової політичної культури СРСР.

Досвід вироблення масової політичної культури радянського суспільства є цінним досвідом для сучасної України, в якій сьогодні робляться спроби створення нової масової політичної культури українського суспільства[105].

Вісімнадцять років тому Україна в черговий раз опинилась на історичному роздоріжжі. Перші кроки незалежності супроводжувалися напруженими пошуками моделей розвитку держави. Саме тоді українська політична свідомість породила міф про сучасну Україну як перехідне суспільство. Він логічно вписувався в концепцію навздогінного розвитку. Безумовно, це була приємна ілюзія, оскільки вона передбачала обов'язково щасливий фінал. Концепція перехідного суспільства народилася під потужним західним впливом в епоху посткомуністичного романтизму. Але сьогодні треба бути дуже самовпевненою людиною, щоб вважати українське суспільство перехідним.

Класичні визначення перехідного суспільства передбачають як мінімум рух у відповідності до заданого вектора, наявність чітко визначених висхідної і кінцевої точок маршруту, внутрішню позитивну динаміку розвитку. Для України дотепер так і не доведено наявність хоча б одного з вищеназваних елементів. Усе було взято на віру: і те, що відходимо від авторитаризму, і те що рухаємося до демократії і ринку, і те, що взагалі кудись рухаємось. Замість доказів пропонувався національний ентузіазм, заклики шукати державну ідеологію і викладати науковий націоналізм. Саме тому сьогодні як і у 90-х роках лунають питання на круглих столах у Президента: що будуємо, куди рухаємось. 18 років саморефлексії поставили країну на межу цивілізаційного розколу[15].

Пробуксовка українського проекту не в останню чергу пов'язана з недостатнім усвідомленням тектонічних зсувів, які відбулися у політичному світі. Ми не маємо західної демократії, ми не маємо ринкових відносин за західними стандартами, але ми повною мірою відчули на собі що таке сучасна інформаційна революція.

Політична система України, яка базується на розвитку інститутів і політичних норм, зазнає зараз потужного тиску з боку глобальних мереж багатства, інформації і геополітичних впливів. У віртуальному інформаційному просторі України, де кожне явище стає багатозначним, відбувається розрив між політикою представництва і політикою інформаційного втручання[105].

Наш політичний зір так звик до сакраментальних політичних організацій - трьох гілок політичної влади, державних структур, знамен і гасел політичних партій, що ми відчуваємо абсолютно зрозуміле відчуття розгубленості перед віртуальними формами політичної боротьби, тиском інформаційної агресії, стрімко зростаючим світом символів.

Для українських політологів головний парадокс сучасної ситуації полягає в тому, що саме зараз, коли в нашій державі, нарешті, почали розвиватися і набирати силу інститути політичної демократії, вони перестають відігравати вирішальну роль у політичному світі. Трагедія і фарс української сучасності - у розвитку парадоксальної тенденції інформаційного суспільства: чим сучаснішим стає наше суспільство, тим більшого значення набувають не інститути і норми, а самі діючі особи та їх іміджі, причому на віртуальній політичній сцені.

Де можна виявити в Україні політичні цінності, які перетворюються у політичні норми і політичні норми, які формують політичну систему України, форми влади і політичні статуси? І найголовніше - де політичний суб'єкт, який формується у відповідності до класичної моделі, грає ту чи іншу політичну роль і завойовує політичні права?

Сучасний суб'єкт української політики формується сьогодні не в межах політичної системи, а поза нею, і всупереч їй - у боротьбі з політичними структурами і силами ринку. Розвиток масових комунікацій в Україні призвів до віртуалізації, нелінійності і дискретності політичних процесів. Якщо в класичній політичній системі політичне знання було передумовою політичного буття, політичного існування, то інформаційна революція, використовуючи віртуальний простір, миттєво ретранслює нову інформацію у сферу політичної дії. Використання інформації для пошуку найбільш ефективних способів її застосування на практиці - це і є політичне управління в інформаційному суспільстві.

Віртуалізація і символізація політики ставить хрест на демократії. У нас на зміну керованій демократії з елементами примусу і присмаком авторитаризму, приходить демократія маніпулятивна[105].

Хотів би звернути увагу на ще одну підвалину цієї війни. Вперше в історії людства масова політична культура формується електронними ЗМІ. А як відомо, ЗМІ -це в першу чергу бізнес-проекти, зорієнтовані на отримання економічного прибутку. Тобто ніколи раніше суспільство не допускало, щоб формування політичних цінностей залежало від отримання прибутку. Особливої небезпеки ця ситуація набуває в умовах безперервного розширення глядацької аудиторії. Рівень емоційного сприйняття інформації, яка отримана з екрану, набагато вищий за всі інші типи інформаційного впливу. Не секрет, що у віртуальному світі телебачення політиками особливо цінується візуальний вплив на емоції і страхи, а не привабливість строгої логіки думки. Символізація викривляє політичний процес, змінює систему політичних цінностей, що, в свою чергу перетворює саму природу нашого політичного світу. Але, як відомо, є і зворотній бік медалі: масова культура достатньо жорстко контролює наших політичних лідерів, які змушені вибудовувати свою поведінку на догоду стереотипам своїх виборців. І це порочне коло в епоху інформаційного буму в Україні важко розірвати.

Міфотворчість в Україні виявляється у низці нових міфологем - «відродження», «європейський вибір», «помста старшому братові», а також у стереотипах, що конструюються у політичному середовищі і поширюються засобами масової інформації та архаїстиці: продовження козацьких традицій, українці - нащадки «трипільців» тощо[106].

Міфологема «відродження одразу актуалізує й космогонічний міф, за архетипом якого воно й здійснюється: відродження у будь-якій міфології означає ритуальне повернення до витоків і постійне перетворення космосу з хаосу шляхом титаномагії та героїчної боротьби з чудовиськами. Ця романтична міфологема надала метатворчої форми також несвідомому бажанню в своєму розвитку орієнтуватися на теорію та науку як підґрунтя й спосіб легітимізації, міфологема Відродження - на волю до самовизначення, «чуття єдиної родини», віру». Пошуки «душі» нації призвели до хаотичного продукування міфічних образів «аріїв», «трипільської культури», «козацької вольниці» як витоків української ментальності. Тут тільки виникає питання: скільки ще нових міфів породить суспільна думка і політтехнологи на ґрунті архаїстики і сучасності.

Отже, міфологема «Відродження» вимагає перегляду історії України: вона постала як героїчна боротьба за незалежність з чудовиськами комунізму та тоталітаризму. Такий підхід є перевернутим прогресистським міфом. Прагнення обґрунтувати ідеологію «української ідеї» певною мірою є прикладом політичного радикалізму, Україна постає як ображена нація, а інститути представницької демократії виглядають як штучні утворення. Це загрожує ще й тим, що деякі спроби відстоювати українську незалежність тоталітарними засобами, через всілякі об'єднання героїзуються і деформують суспільну свідомість[106].

Доречно згадати, що серед найбільш поширених слоганів у назвах програм, фондів, партій є «Відродження» (фонд «Відродження» або фракція «Відродження регіонів»). Поступово це слово виросло в потужну міфологему, яка живиться енергією романтичної міфотворчості й визначає головний тон, напрямок пошуку ідентичності і форму її досягнення в перші роки незалежності. Причому здійснюються спроби пошуку національної ідентичності через економічні, етнічні фактори, нерідко ігноруючи культурні та політичні (наявність держави і політичної нації).

Досвід незалежності показав, що міфологема відродження так і не стала інструментом солідарності та ідентифікації, а радше постала як джерело легітимізації нової влади, оскільки політичну інтеграцію в нашій країні здійснюють на підставі принципу узгодження інтересів.

В сучасних умовах Україна балансує між пошуками свого «відродження» та «європейським вибором», тобто ще однією міфологемою.

В західній культурі від її зародження та понині образ Європи завжди й неодмінно виступає персоніфікацією Добра, що протиставляється Злу, носієм якого є чужий Європі Схід. Межовий характер української культури зумовив далеко неоднозначну позицію щодо такого бачення Європи. Європа стає і бажаною метою, і норовливим сусідом, який декларує співпрацю, але конструктивно не співпрацює.

У масовій свідомості «європейський вибір» набуває міфічного образу раю та безпроблемного життя: в сучасній українській суспільній думці поширені ідеї, що Європа символізує «вище благо», ідеали втілення Істини, Добра й Краси, відображені в численних деклараціях про “повернення у Європу”, “приєднання до Європи. Цікаво, що навіть у побуті набули широкого вжитку такі словосполучення, як «євроремонт», «євростиль» тощо, що свідчить про наше прагнення наблизиться до «європейського блага»[106].

Проте здійснення європейського вибору дещо ускладнюється. Вибір передбачає свідоме трансцендування за межі настільки любого кожному етносу міфу. Якщо в Європі реалізація такого вибору стає можливою завдяки відмові від етнічних та географічно-просторових характеристик і акценті на загальнолюдських цінностях, то в Україні незалежність забарвлена національно-етнічним відродженням. Розповсюджується стереотип, що ґрунтується на ідеалізованому образі української нації, унікальність якої засвідчує її сутність як втілення світового духу. Така ідеалізація теж є своєрідним міфом.

Таким чином, як би то ні було, ми відчуваємо промені масової політичної культури радянського суспільства, яка трансформувалася в умовах сучасної України і набуває вже нових особливостей та характерних рис впливу на масові настрої, свідомість та культуру взагалі.

Висновки

Отримані в результаті проведеного дослідження результати дозволяють дійти низки висновків, які відповідають цілям даної роботи.

В процесі дослідження зроблено висновок про те, що проблематика політичної культури отримала свого розвитку всередині ХХ століття, хоча термін «політична культура» був вперш використаний ще у ХVIII столітті. В даній роботі, політична культура розглядається як єдність об'єктивних соціально-нормативних компонентів свідомості, поведінки й суб'єктивних умов, що відбивають те, як люди реагують на політичне життя.

За ступенем поширення розрізняють масову й елітарну політичну культуру. Окремі аспекти масової політичної культури є предметом досліджень численних науковців, серед яких можна виділити Г.Лебона, Х.Ортега-і-Гассета, Ф.Хайека, В.Бехтерєва, В. Грушина, Г.Дилигенського, О. Кукаркіна але, комплексний аналіз масової політичної культури як соціального феномену здійснено лише в небагатьох студіях, серед яких можна виділити роботи О.Кукаркіна, Б. Кухти, В. Курілло.

Говорячи про сутність масової політичної культури, Б. Кухта визначає, що «масова політична культура у загальноприйнятому розумінні є специфічним видом політ культури, що виокремлюється у форматі розрізнення політичної культури «мас» та політичної культури «еліт».

Таким чином визначено, що масова політична культура - це політична культура, що вироблена для мас і культура, що народжується масами (стереотипи, міфи, цінності, уявлення тощо), яка спрямована проти мас в інтересах еліти, та яка привчає суспільство до несвідомого, некритичного та пасивного сприйняття політичної дійсності.

Масова політична культура перебуває на стику мистецтва, політики й повсякденного життя. У цьому полягає головна причина труднощів, пов'язаних з її аналізом, а також причина її величезної суспільної значимості.

В структурі масової політичної культури можна виділити політичну психологію та масову політичну свідомість. До складу політичної психології ми можемо умовно віднести знаки, символи, політичний досвід та стереотипи, а до масової політичної свідомості - науково-теоретичні компоненти, такі, як знання, цінності, ідеологія та ін., та емоційні компоненти, серед яких виділяються установки, ментальність, тип мислення.

Масова політична культура виконує ряд функцій. Функції масової політичної культури забезпечують нагромадження й передачу політичного досвіду, додають громадському життю впорядкованості і доцільності, сприяють політичному формуванню особистості, слугують забезпеченню стабільності політичної системи й політичного спілкування членів суспільства.

За радянських часів масова політична культура знаходилася під потужним впливом комуністичної ідеології. Не тільки відношення до суспільного строю, але й повсякденне, в тому числі - духовне життя людини, з самого початку її свідомого існування, підлягало ідеологічному тиску.

Яскравим прикладом в цьому аспекті може бути мистецтво за часів СРСР. В системі масової політичної культури радянського періоду - і мистецтво, і митці, які витворювали нову, радянську культуру - тільки зброя в боротьбі за свідомість мас.

Масова політична культура за радянських часів мала в собі певні механізми самовідтворення, серед яких можна виділити, як один з головних, політичну соціалізацію. В рамках цього механізму, в радянському суспільстві здійснювався спрямований процес створення образу ворога, навколишній світ штучно ділився на чорне-біле, імперіалізм-комунізм тощо.

Важливе місце в системі відтворення масової політичної культури відігравала політична освіта мас, яка здійснювалася на всіх рівнях радянського життя.

Незважаючи на повну підтримку тоталітарної держави, на майже повну заборону висловлення власної думки, на всеохоплюючій вплив механізму відтворення масової політичної культури, політична культура СРСР виявилася неспроможною вистояти в часи, коли дух романтизму революції, повоєнної відбудови, боротьби з класовим ворогом зник. Не останню роль в цьому процесі зіграли зовнішні впливи, що збільшували поінформованість громадян СРСР про реальний стан подій, наявність субкультур, такої, як музична, однак, корінна, основна причина полягає в тому, що до того періоду, коли в суспільстві був стрижень - революція, війна, відбудова - відповідна масова політична культура була життєздатною, оскільки відповідала потребам суспільства. Але, за часів відносного покращення побутових умов, коли не було потреби в напруження емоційних та моральних сил, штучна комуністична ідеологія швидко зруйнувалася зсередини.

Яскравою ілюстрацією означених процесів стали події кінця 1980-х - початку 1990-х років, що відбувалися на теренах СРСР. Досить швидко було дискредитовано комуністичну ідеологію як раціональну конструкцію. Разом з тим, її міфологічна складова й досі використовується в політичній міфотворчості. Міфи комуністичної ідеології „живуть усередині” нових й нині і, здавалося б, далеких від неї ідеологічних доктрин.

Це стало наслідком того, що масова політична культура радянського суспільства була нав'язана йому штучно, не ґрунтувалася на глибинних потребах та цінностях людини.

Список використаної літератури

Алексеев С. С. Право и правовая культура в советском обществе/ Алексеев С. С. -- М.: Прогресс, 1991. -- 229 с.

Алмонд Г.А. Гражданская культура и стабильная демократия/ Алмонд ГА., Верба С. // Политические исследования. -1992. -№ 4.-С.19-22

Андрухов Н. Р. КПСС о повышении политической культуры масс/ Андрухов Н. Р. -- М.: Знание, 1985. -- 64 с.

Антоненко В. Г. Політологія/ Антоненко В. Г., Бабкін В. Д., Бабкіна О. В. -- К.: ВЦ "Академія", 2006. -- 568 с.

Багатопартійність в Україні і формування політичного лідерства // Черкащина в новітній історії української нації та держави. Збірник наукових праць. - К.: Стилос, 1999. - С.13-22.

Балтинене Э. Ю. Современная „массовая культура” в нашем кругозоре/ Балтинене Э. Ю. -- Вильнюс : о-во "Знание" ЛитССР, 1978. -- 19 с.

Блондель Ж. Политическое лидерство: Путь к всеобъемлющему аналізу/ Блондель Ж. Пер. с англ. яз. -- М.: Б. и., 1992. -- 135 с.

Бойченко И. Осведомлённость масс как предмет общесоциологического иследования/Бойченко И., Козлова Н.//Философ. мысль. - 1985. - № 2. -С. 38-44.

Бурдяк В. І. Політична культура, ідеологія, психологія/ Бурдяк В. І., Ротар Н. Ю. -- Чернівці: Рута, 2000. -- 104 с.

Бурдяк В. Політична культура країн Європи в контексті інтеграційних процесів/ Бурдяк В., Ротар Н. -- Чернівці: Рута, 2004. -- 328 с.

Вайнштейн Г. И. Массовое сознание и социальный протест в условиях современного капитализма/ Вайнштейн Г. И. -- М.: Наука, 1990. -- 167 с.

Валевський О. Л. Політичний конфлікт у сучасній Україні: культурні виміри, структура, принципи аналізу/ Валевський О. Л., Ішмуратов А. Т. -- К., 1997. -- 101с.

Василенко В. К. Долгосрочная программа идеологической, массово-политической работы партии/ Василенко В. К. -- Киев: о-во "Знание" УССР, 1983. -- 24 с.

Вебер М. Политика как призвание и профессия/Вебер М. Избранные произведения. Пер. с нем. - М.: Прогресс, - 1994.- С. 602-643.

Виборче законодавство: українська практика, міжнародний досвід та шляхи реформування // http://www.parlament.org.ua/index.php?action=publication&id=8&ar_id=6&as=2.

Габрилович Е. О том, что прошло/ Габрилович Е. - М.: Искусство, 1982. - 323 с.

Герасіна Л. М. Політологія: Академічний курс/ Герасіна Л. М., Журавський В. С., Зимогляд В. Я. -- К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2006. -- 520 с.

Гершкович З. И. Парадоксы „массовой культуры” и современная идеологическая борьба/ Гершкович З. И. -- М. : Знание, 1983. -- 64 с.

Гончарук Г. И. Идеологическая работа КПСС: опыт формирования коммунистического мировоззрения/ Гончарук Г. И., Шелест Д. С. -- Киев: о-во "Знание" УССР, 1984. -- 488 с.

Горбатенко В.П. Системна інтерпретація політичного лідерства/ Горбатенко В.П., Бутовська І. // Вища освіта України. - 2002. - № 3. -С.119-121.

Грушин Б. Мнения о мире и мир мнений/ Грушин Б. - М.: Политиздат. - 1967. - С.71.

Гусев Ю. А. Буржуазная „массовая культура” - орудие антикоммунизма/ Гусев Ю. А., Позняков В. В. -- Минск: о-во "Знание" БССР, 1981. -- 19 с.

Деякі тенденції розвитку політичного лідерства в пострадянський період // Наукові записки ІПіЕНД НАН України. - Випуск 11. - К., 2000. - С.46-55.

Дилигенский Г. Социально-политическая психология/ Дилигенский Г. - М.: Наука, 1994.- С.202.

Дмитренко М. А. Формування політичної культури суспільства в трансформаційний період/ Дмитренко М. А. -- К.: НПУ, 2006. -- 192 с.

Добротворский С. Фильм “Чапаев”. Опыт структурирования тотального реализма/ Добротворский С. // Искусство кино. - 1992. - №11. - С. 45-50.

Дорошенко Е. Н. Американские лидеры и проблемы внешней политики США (1940-1950-е годы)/ Дорошенко Е. Н., Сидоров А. А., Юрченко С. В. -- Севастополь: Флот України, 2001. -- 96 с.

Жмыриков А. Н. Психология политического лидерства в современной России/ Жмыриков А. Н. -- Н. Новгород: Нижегор. гуманитар. центр, 1996. -- 190 с.

Идеология и политика современной социал-демократии: Указ. сов. и зарубеж. лит. за 1970 - 1977 гг. / Подгот. И. А. Халий, В. И. Гарипова, Н. В. Карпова, З. М. Кононова.-- М.: ИМРД, 1979. -- 169 с.

Карахан Л. Конец века - конец чернухи? Круглый стол/ Карахан Л., Рубинштейн Л., Лейдерман Ю. // Искусство кино, 1998. - №4. - С. 158-174.

Карахан Л. В поисках новых ценностей. Круглый стол/ Карахан Л., Сиривля Н., Гульченко В.// Искусство кино. - 1990. - №5. - С. 29-50.

Проблеми становлення сучасної політичної культури в Україні/ Карнаух А. [Електронний ресурс] // Режим доступу http://www.personal.in.ua/article.php?ida=573.

Кирилюк Ф. М. Політологія/ Карнаух А. -- К.: Здоров'я, 2004. -- 775 с.

Кужелева Г. И. „Массовая культура” как явление государственно-монополистического/ Кужелева Г. И. -- Ростов н/Д: Изд-во Рост. ун-та, 1981. -- 127 с.

Кузнєцова С.В. Політична прагматика як складова лідеротворчого процесу/ Кузнєцова С.В.// Політологічний вісник. - К., 2001. - Вип. 9. - С. 73-81.

Кузнєцова С.В. Пріоритетні фактори формування політичного лідерства в Україні/ Кузнєцова С.В. // Політологічний вісник. - К., 2000. - Вип. 7. - С. 86-89.

Кукаркин А. В. По ту сторону расцвета: Буржуазное общество. Культура и ідеологія/Кукаркин А. В. - 3-е изд., дораб. - М.: Политиздат, 1981. - 479 с.

Культура в советском обществе: Пробл. и перспективы развития / В. Л. Глазычев, Л. А. Гордон, Т. М. Дридзе и др.; Отв. ред. Э. А. Орлова, И. К. Кучмаева; АН СССР, Ин-т философии. -- М.: Наука, 1988. -- 191 с.

Курілло В.Є. Масова політична культура України доби реставрації капіталізму/Курілло В.Є.// Сучасна українська політика. Політика і політологи про неї. - К., Мик. 2008, Вип.13.-С.75

Кухта Б. Політологія. Історія і теорія політичної науки/ Кухта Б., Красівський О., Ліпенцев А. Курс лекцій. -- Л. : Кальварія, 2004.

Лебон Г. Психология масс/Лебон Г. Хрестоматия под ред. Райгородского Д. Я.- Самара, 1998.- С. 20.

Левченко О. Сучасні міфи та українські культурно-мистецькі журнали/ Левченко О. // Історична міфологія в сучаній українській культурі. Матеріали доліджень. Частина друга. - К.: Стилос, 1988. - С. 66 - 113.

Липинський В. Листи до братів-хліборобів про ідею і організацію українського монархізму/Липинський В. - К.; Філадельфія, 1995.

Лісовий В. Культура - ідеологія -політика/ Лісовий В. - К.: Видавництво імені Олени Теліги, 1997. - С. 117.

Логвиненко О.С. Особливості взаємодії політичного лідера з електоратом/ Логвиненко О.С. // Слобожанщина. - 2000. - №16. - С.203-208.

Логвиненко О.С. Оцінка демократичних процесів в Україні політичними лідерами як суб'єктами регіональної влади/ Логвиненко О.С.// Наукові записки Ін-ту політичних і етнонаціональних досліджень. - К.: ІПіЕНД, 2002. - Сер. “Політологія і етнологія”. - Вип. 21. - С.31-36.

Лотман Ю. Феномен культуры /Лотман Ю. - С-Пб.: Искусство С-Пб., 2 000. - С. 568-579.

Лукашин И. Мифология “черной волны”/ Лукашин И.//Искусство кино - 1991.- №3.

Малахов В. А. Національна міфологія як тема сучасної соціальної міфотворчості/ Малахов В. А.// Філософські обрії.- 1999. - №1-2. - С. 45 - 50.

Марголит Е. “Земля”. СССР/ Марголит Е.// Искусство кино. - 1990. - №12. - С.107-111.

Мацкин А. Портреты и наблюдения/ Мацкин А. - М.: Искусство, 1973- 439 с.

Микитенко С. А. Енігма лідера, або Що може обіцяти політична кар'єра порядній людині, окрім втрати порядності/ Микитенко С. А. -- К.: Молодь, 2001. -- 415 с.

Нагорна Л. П. Політична культура українського народу: історична ретроспектива і сучасні реалії/ Нагорна Л. П. -- К.: Стилос, 1998. -- 278 с.

Нагорний В.І. Методологічні аспекти вивчення політичної культури України/ Нагорний В.І.// Стратегічна панорама. - 2006. - № 1.

Нуйкин А. О “Покаянии” ли спор?/ Нуйкин А.// Искусство кино. - 1990. - № 8. - С. 26 - 30.

Озадовська Л.В. Творчість у науці і мистецтві: спільне і відмінне/ Озадовська Л.В.// Практична філософія. - 2 000. - № 1.- С. 130 -141.

Остапенко М. А. Політична культура суспільства/ Остапенко М. А. -- К.: МАУП, 2008. -- 96 c.

Пахарев А. Д. Политическое лидерство и лидеры/ Пахарев А. Д. -- К.: Знание Украины, 2001. -- 270 с.

Петрунько О.В. Категоризація політичних лідерів масовою свідомістю/ Петрунько О.В./ Политика и политическая культура в условиях становления и развития украинского общества. Материалы Всеукраинской научно-практической конференции молодых ученых. -- Одесса, 1999. -- С. 237-240.

Петрунько О.В. Типології політичних лідерів у свідомості електорату: методи дослідження/ Петрунько О.В. Наукові студії з політичної психології: Збірник статей. Випуск третій. -- К., 1998. -- С. 168-180.

Петрунько О.В. Хто при владі: Ідеальний політичний лідер з точки зору українського електорату/ Петрунько О.В. // Трибуна. -- 1997. -- № 9-10. -- С. 21-23.

Платонов А. Впрок. Рукописи не горят/ Платонов А. - М.: Молодая гвардия, 1990. - С. 214-279.

Политическая психология Учебное пособие для вузов.//Под общей ред. А. Деркача, В. Жукова, Л. Лаптева.-М.: Полис. - 2004. -С.102.

Политический лидер, партия и общество: Сб. ст. / Редкол.: Д. М. Туган-Барановский (отв. ред.) и др. -- Саратов: Изд-во Сарат. ун-та: Малое предприятие "Стиль-сервис", 1992. -- 181 с.

Политология /сост. и ред. Н.Сазонова.- Х.: Фолио, 2001.- 831 с.

Політична культура демократичного суспільства: стан і перспективи в Україні: Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф., 26-27 лютого 1998 року / Інститут соціальної та політичної психології АПН України / М.М. Слюсаревський (ред.кол.) -- К.: Гнозис, 1998. -- 224 с.

Політична культура і політична соціолізація (редакторська) // Політична думка. - 1993. - N. 1. - С.27-29

Політичне лідерство в процесі інституціалізації / Політологія в Україні: стан та перспективи розвитку / Зб. наук. доп. і ст. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2000. - С. 86-92.

Політичні інститути і особистість: зміст і форма процесу взаємодії // Гуманіт. вісник Запор. держ. Академії. - Вип. 9. - Запоріжжя, 2002. - С. 189-191.

Політологічний енциклопедичний словник. - Київ: Генеза, 1997.- 574 с.

Полохало В. От Украины коммунистическо-тоталитарной к Украине неототалитарной?/ Полохало В. // Политическая мысль.- 1994. - N.2.- С.20

Попович М.В. Раціональність і виміри людського бутя/ Попович М.В. - К. : Сфера, 1997. - 282 с.

Психологія масової політичної свідомості та поведінки/ відп.ред. В.О. Васютинський-- К.: Док-К, 1997. -- 163 с.

Пугачов В. Средства массовой комуникации в современном политическом процессе/ Пугачов В. //Вестник МГУ. Серия 12. - 1995. - №5. - С.3-9.

Рудакевич О. Політичне відродження українського народу (Шляхи формування новітньої української політичної культури)/ Рудакевич О., Гутор М. - Тернопіль: Поліграфіст, 1998. - С. 29.

Рудич Ф. М. Політологія/ Рудич Ф. М. -- К.: Либідь, 2006. -- 480 с.

Саидов А. Х. Политическая система советского общества/ Саидов А. Х. -- Ташкент: Узбекистан, 1987. -- 77 с.

Сарнов Б. Борьба за право писать плохо/ Сарнов Б. - М.: Правда, библиотека “Огонек”, 1988. - С. 3-11.

Саттаров М. М. оглы. Социализм и повышение политической культуры масс/ Саттаров М. М. оглы, Шакаров А. А. оглы. -- Баку: О-во "Знание" АзССР, 1986. -- 61 с.

Смольская Е. П. "Массовая культура": развлечение или політика/ Смольская Е. П. -- М.: Мысль, 1986. -- 142 с.

Театр “Современник” - М: Искусство, 1982. - 100 с.

Томек В. Й. Політологія/ Томек В. Й. -- Ніжин: НДУ, 2005. -- 112 с.

Трояновский В.А. Человек оттепели: явление первое/ Трояновский В.А. // Киноведческие записки. - №26. - С. 6-42.

Українська політична думка про лідерство (історико-політологічний контекст) // Трибуна. - 2002. - № 1-2. - С.26-28.

Улёдов А. Общественная психология и ідеологія/ Улёдов А. - М., 1985. - 268 с.

Фарукшин М. X. Политическая культура общества/ Фарукшин М. X.// Социально-политические науки. - 1991. - № 4. - С. 104

Фесенко О. Як створювався міф про “українського Чапаєва”/ Фесенко О. // Літературна Україна. -1989. - 17 серпня. -С.15-25

Хайек Ф. Общество свободных/ Хайек Ф. - Лондон, 1990.- 371 с

Хидоятов Г. А. Программа мира и сотрудничества. Внешняя политика Советского государства/ Хидоятов Г. А. -- Ташкент: Узбекистан, 1981. -- 70 с.

Цимбалістий Б. Політична культура українців/ Цимбалістий Б. // Сучасність. -1994. - № 4. - С. 78.

Шахзадеян М. Обыденное сознание/ Шахзадеян М. - Ереван, 1984.- 250 с.

Шахтемірова О. Ціннісні орієнтації та політична свідомість/ Шахтемірова О. //Нова політика. - 1999. - № 4. - С.24-27.

Шерман О. М. Політичний стереотип: місце у політичному процесі та технології формуання засобами масової інформації/ Шерман О. М. монографія. -- Л.: Сполом, 2008. -- 228 c.

Шермухамедова Ж. Т. Киноискусство в системе духовной культуры советского общества/ Шермухамедова Ж. Т. -- Ташкент: о-во "Знание" УзССР, 1982. -- 22 с.

Шиллер Г. Манипуляторы сознания/ Шиллер Г. - М., 1980.- 362 с.

Щербинина Н. Г. Теории политического лідерства/ Щербинина Н. Г. -- М.: Весь мир, 2004. -- 182 с.

Энциклопедия современной музики/Кол. авт. под ред. А. Себастьянова - М., 2004

Юмашева О. И. В. Сталин: краткий курс истории советского театра/ Юмашева О., Лепихов И.// Искусство кино. - 1991 - №5. - С. 132-141.

Юрій М. Ф. Основи політології/ Юрій М. Ф. -- К.: Кондор, 2005. -- 340 с.

Юсупов Э. Ю. Социально-политическое и духовное развитие советского общества/Юсупов Э. Ю., Туленов Ж. Т. -- Ташкент: Узбекистан, 1981. -- 55 с.

Ядов В. Идеология как форма духовной деятельности/ Ядов В. - М, 1961. - 315 с.

Almond G., Powell G. Comparative Politics. A Developmental Approach (Boston: Little, Brown). - 1966. - Р. 50.

http://www.izbiratel.ru/tesaurus/207/4613/ Политическая культура Политическая культура [електронний документ]/

http://www.netda.ru/slovo/0303kss.htm/Добро и зло массовой культуры [електронний документ]

http://www.politik.org.ua/vid/bookscontent.php3?b=21&c=451/Ю. Левенець Політика в Україні: символізація змісту/ Ю. Левенець[електронний документ]

http://www.politik.org.ua/vid/bookscontent.php3?b=24&c=624/ Ю. Шайгородський Міфотворчість як засіб впливу на політичну свідомость/ Ю. Шайгородський [електронний документ]