Культура і природа

Вплив природи на культурне перетворення людини, періоди ставлення чоловіка до неї. Співвідношення та господарсько-практичний, медико-гігієнічний, етичний аспекти взаємодії культури і природи. Екологічна проблема культури й навколишнього середовища.

Рубрика Культура и искусство
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 21.10.2011
Размер файла 20,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • 1. Культура як засіб взаємодії людини і природи
  • 2. Культура як друга «природа»
  • 3. Взаємодія культури та природи. Екологія культури
  • Висновок
  • Список використаних джерел

Вступ

Досить часто в попередні часи культуру намагалися не просто протиставити природі, а й навіть сутнісно визначити через це протиставлення. Вже класичною, але так і не вирішеною є проблема співвідношення в людині начала культурного і начала природного, біологічного. Зрештою, відсутність відповіді може бути пояснена і хибністю, неправомірністю самої постановки питання. Адже людина, попри всі подібні спекулятивні міркування, безперечно є цілісним феноменом. А не означає, що природне і культурне начало в людині не мають принципової лінії поділу, і не можна говорити про їх "співвідношення" як про механічне поєднання певної кількості, пропорції. Тож одним із завдань сучасної культурології є не пошук межі між природним і культурним, а визначення форм і характеру взаємодії природного та іншоприродного начал у людському бутті. Причому поняття іншоприродності культури тут має на увазі не протиставлення культури і природи, а скоріше розуміння культурного універсуму як "іншої", особливої природи, в якій загальні принципи природної самоорганізації реалізуються у специфічних "культурних" формах.

Популярне в Новий час розуміння людини як '"вінця творіння", поза всім сучасним скептицизмом щодо цієї думки, має таки певне підґрунтя. Можна погодитися, що формування самосвідомого суб'єкта було метою і результатом усієї біологічної еволюції. Проте людина за своєю суттю не може бути визначена як істота біологічна. Застосування до людини формулювання "представник однієї з родин людиноподібних мавп ряду приматів класу ссавців", як то іноді (хоча і з застереженнями) робиться, є абсолютно некоректним. Це майже те саме, що визначати рослину або тварину через склад (у відсоткових пропорціях маси або ваги) хімічних елементів, які утворюють їхні тіла. Формально все буде нібито правильно. Справді, будь-який живий організм складається виключно з хімічних елементів усім відомої таблиці Д. Менделєєва. Але ж у рослині чи тварині хімічні елементи і сполуки не визначають її суть. Головним, визначальним тут є те, що вони представляють відмінну від неорганічної -- органічну форму існування матерії, є живими організмами (хоча і складаються з тих самих хімічних елементів, що і неживий світ). Подібно і з людиною -- хоча серед іншого вона є біологічною істотою, проте сутність людини не визначається через її біологізм.

природа культура екологічний

1. Культура як засіб взаємодії людини і природи

Як було зазначено, термін «культура» походить з латинської і спочатку означав оброблення грунту, його культивування, тобто зміни в природному об'єкті під впливом людини, її діяльності на відміну від тих змін, які зумовлені природними причинами.

Далі слово «культура» набуло більш узагальненого значення й ним стало позначатися все, створене людиною. У такому розумінні культури відображаються її суттєві риси. Культура постає як створена людиною «друга природа», надбудована над природою справжньою, як світ, створений людиною, на відміну від незайманої природи. Цим визначенням встановлюється також принцип про те, що не потрібно шукати особливої «сфери культури». Там, де є людина, її діяльність, відносини між людьми, там і є культура. Потрібно лише розрізняти матеріальну й духовну культуру. При цьому не протиставляючи їх одна одній [3, 21].

Будь-яка культура реалізує свої функції не у вакуумі, а по відношенню до реально існуючих об'єктів: чи то природи «першої» - справжньої, чи то «другої» - штучної. У цілому для культури об'єктивною є і перша, і друга природа. Світ, в якому живе людина, - цілісний, він являє собою складну систему «природа-суспільство», і культура функціонує на всіх рівнях цієї системи. Тому напрямки, в яких культура реалізує свої функції, є різноманітними, хоча внутрішьо цілісні та єдині.

Історично раннім об'єктом впливу на культурне перетворення стала природа, до того ж природа не лише як об'єктивна реальність, а як природна сутність самої людини. Коли людина вирішила створити «свій світ», вона почала перетворювати природу на свою «оселю», вона зробила перший крок до розриву з природою, яка породила її. Людина вийшла за її межі, вийшла у світ позаприродної реальності, створила світ артефактів, тобто культури та соціуму.

Для цілком природних явищ, як підкреслював М. Бердяєв, принципи походження знаходяться в самих явищах. Тоді як для артефактів, явищ, створених культурою, принципи походження знаходяться поза цими явищами, в голові людини, яка проектує і здійснює продукування артефактів.

Дуже довго, зокрема на Заході, переважав погляд, згідно з яким людина після тривалого періоду первісної дикості й беззахисності має право претендувати, якщо не на «скорення», то хоча б на підкорення природи своїм стрімко зростаючим матеріальним потребам - прихованому рушію будь-якої культури.

М. Бердяєв виділяє чотири періоди у ставленні людини до природи:

1) заглиблення людини в природу;

2) виділення з природи, протиставлення їй, боротьба з нею;

3) звернення до природи для оволодіння нею;

4) відтворення зв'язку людини з душею природи й духовне оволодіння природою”.

З філософсько-антропологічного погляду, створене думкою й працею людини штучне середовище, своєрідна система позабіологічних механізмів чи так званий «культурний пласт» на поверхні землі, в його надрах, глибинах світового океану, в атмосфері, а сьогодні й у найближчому космосі може розглядатися як «друга природа».

Проте сьогодні ми бачимо, що культура дедалі складніше й глибше опосередковує відношення людини до природи. Як наслідок цього зростає ступінь відчуження природи від людини. Створюючи надприродну реальність, людина поступово втрачає природне коріння свого буття, справжню природну детермінацію свого існування. Культура ХХ ст. показала це наочно й довела відчуження до максимуму, що породило форми технізованого буття людини, а відтак екологічні проблеми. Зростання й розвиток культури супроводжується тим, що зникає й зменшується обмеженість єдності людини й природи. Природа - це середовище інстинктивного існування людини, поза якою вона не зможе бути як біологічний вид.

Але поряд з тим не менш суттєвим і реальним середовищем існування людини є культура, яка створює надінстинктивну систему поведінки, поведінки свідомого, але не менш необхідного. Отже, визначаючи сутність культури, необхідно виходити з того, що будь-яке зовнішне вираження культури є проявом ступеня розвитку самої людини. Взяте відособлено від людини матеріалізоване «тіло культури» позбавляється динаміки, руху життєвості, а реальна, жива культура невід'ємна від суспільної людини - суб'єкта культури, співвіднесеної зі створеним нею об'єктним світом. Сама людина формує себе в процесі своєї діяльності як культурно-історична істота. Її людські якості є результатом засвоєння нею мови, залучення до існуючих у суспільстві цінностей, традицій.

Тому не буде перебільшенням наголосити, що культура являє собою міру людського в людині, характеристику розвитку людини як суспільної істоти. Отже, культура існує в постійній взаємодії свого зовнішнього матеріалізованого вираження із cамою людиною. Ця взаємодія полягає в тому, що людина засвоює створену культуру, розпредмечує її, роблячи тим самим передумовою своєї діяльності, і творить культуру, створюючи нове, опредмечуючи свої знання, цінності, вміння і здібності, свою родову людську сутність.

Людина, звичайно, сприймає культуру вибірково під впливом переваг, які визначаються багатьма обставинами. Лише на основі цієї засвоєної нею культури вона стає спроможною розвиватись далі. Як суб'єкт культури, вона вносить щось нове [5, 101].

2. Культура як друга «природа»

Характеристика феномену культури беде неповною, якщо не з'ясувати співвідношення природного і культурного. Одне з перших формулювань, яке виражає специфіку культури, звучало так: «cultura contra natura». Іншими словами, культура розумілась як щось надприродне, яке відрізняється від справжнього, яке виникло не саме пособі, а внаслідок людської діяльності. Культура разом із тим включає в себе і саму діяльність, і її продукти.

Іноді говорять, що відношення природного і культурного антилогічне, створює парадоксальне враження. Наводять таку тезу: «Культурне не можна звести до природного. Культурне нема з чого вивести, окрім як з природного». Це cтосується і зовнішньої природи, і внутрішньої, включеної у звичайні прояви людського організму. Справді, позбавлена своїх природних передумов, культура постає лише якоюсь абстракцією. Культуру часто визначають як «другу природу». Таке розуміння бере початок в античній Греції: Демокріт вважав культуру „другою природою”. У загальному вигляді з таким визначенням можна погодитись, та чи протистоїть культура природі? Культурознавці здебільшого відносять до культури все рукотворне. Людина в невпинній праці створила «другу природу», тобто простір культури [4, 86].

Але й безпосередній вплив природних факторів (ландшафту, клімату, наявності чи відсутності енергетичних ресурсів тощо) простежується у всіх напрямках - від знарядь праці й технологій до особливостей побуту й вищих проявів духовного життя. Це дозволяє говорити, що культурне і природне, продовжене й перетворене людською діяльністю. Разом із тим культура є щось протилежне природі, яка існує вічно і розвивається без участі людини. Виникнення культури як надприродного способу діяльності не виключає її єдності з природою і не знімає з рахунку природні фактори в її розвитку.

Неможливо аналізувати суспільство, не беручи до уваги його взаємодію з природою, оскільки воно живе в природі. Вплив суспільства на природу зумовлюється розвитком матеріального виробництва, науки й техніки, суспільних потреб, а також характером суспільних відносин. При цьому в силу зростання міри впливу суспільства на природу відбувається розширення меж географічного середовища й прискорення деяких природних процесів: накопичуються нові властивості, які дедалі більше віддаляють її від незайманого стану. Якщо позбавити сучасне географічне середовище його властивостей, створених працею багатьох поколінь, і поставити сучасне суспільство в початкові природні умови, то воно не зможе існувати: людина геохімічно перетворила світ, і цей процес уже незворотній.

Але й географічне середовище неабияк впливає на розвиток суспільства. Людська історія - наочний приклад того, як умови середовища й обриси поверхні планети сприяли чи, навпаки, перешкоджали розвитку людства. Якщо на Далекій півночі, у цій замерзлій стихії, людина відібрала у природи засоби існування ціною важких зусиль, то у тропіках, у цьому царстві яскравих пахучих квітів, вічної зелені й соковитих плодів, неприборкана пишність марнотратної природи не дає волі людині. Географічне середовище, як умова господарської діяльності людини може безпосередньо вплинути на господарську спеціалізацію країн і регіонів.

Сили, які існують в природі, є неврівноваженими, тільки те і роблять, що спричиняють конфлікти. Людині з її діяльністю необхідно закріпити свої позиції у світі невпорядкованих стихій. Формуючи в рослинах, тваринах і предметах корисні для себе властивості, виробляючи більш вишуканий інструментарій своєї діяльності, зберігаючи та передаючи відповідні знання, людина створює культуру - особливий світ предметів, інструментів, живих сил, наділених зв'язком, послідовністю та відповідністю.

3. Взаємодія культури та природи. Екологія культури

У питанні про взаємодію природи та культури можна виділити декілька аспектів.

Перший аспект - господарсько-практичний. Від природних багатств та умов залежить спосіб життя людини, доля країн, народів та культур. Сьогодні вагоме значення мають не природні умови та багатства, а людський фактор.

Другий аспект - екологічний. Людина не може чекати милості від природи після того, що вона зробила з нею. Екологічна рівновага, охорона природи, екологічно чисті технології - усе це найважливіші аспекти сучасного стану проблеми «культура та природа». Це питання дуже важливе в умовах глобальної екологічної катастрофи, яка загрожує людству. Очевидно, що протягом історії «натура» перетворюється на культуру. Наш життєвий природний простір стає більш олюднений. Зростає вплив людини на планету, хоча в цьому процесі відбувається відчуження культури від природи. Ми живемо в штучному світі, в якому сила людини постає проти самої неї. Російський письменник М.М. Пришвін сказав: «Природа може обійтися і без культури... Але культура без природи швидко вичерпає себе». Людство знаходиться в стані конфлікту між природою й культурою. Тому дуже важливим є зростання екологічної складової в системі культури, становлення та розвиток екологічної культури, тобто вміння знайти «спільну мову» з природним світом, забезпечити еволюційний розвиток культури та природи. Це питання стає глобальним у третьому тисячолітті [3, 134].

Третій аспект - медико-гігієнічний. Виявляється, що клімат, погода мають значно більший, ніж вважали раніше, вплив на життя людини (наприклад, «несприятливі» дні, звідси проблема здорового способу життя, рекреації, географія хвороб тощо).

Четвертий аспект - етичний. Природа - це рідкісне середовище існування. Любов до природи часто асоціюється з любов'ю до Батьківщини, що є найголовнішою культурною цінністю. (Можна виділити також естетичний аспект - любовні красоти рідної природи, хоча не всі спроможні бачити цю красу).

Отже, людина та її культура несуть у собі природу Матері-землі, свою природну біологічну передісторію. Це наочно простежується зараз, коли людство виходить у космос, де без створення екологічного захисту життя та праця стають неможливими. Культура є необхідним доповненням і продовженням природи.

Одним із найважливіших напрямів наукової думки в ХХ ст. постає екологія як комплекс наук про взаємодії планети, її біосфери та штучного середовища, створеного людьми, але яка протистоїть людству й розвивається за своїми законами.

Культура поступово робить своїм об'єктом ставлення до природи, тобто виникає культура екологічної діяльності людини, або, як говорять, екологічна культура. Її завдання - піднести до нового рівня оцінку відношення природи та людини, ввести знання про ці відношення в систему цінностей культури.

Загострення сучасної екологічної ситуації поставило людство перед вибором: продовження боротьби з природою, прагнення «оволодіти» нею, і, як наслідок цього, екологічна смерть усієї планети, чи на кращих гуманістичних традиціях людства та сучасної науки, яка створює нову екологічно чисту техніку й технологію, перетворення Землі на процвітаючу біосферу - середовище існування. Справжня екологічна культура починається з того, що в системі «природа-суспільство» самостійне місце займають природокористування, охорона природи та їх покращення на основі оптимізації взаємодії природних і соціальних, справжніх і штучних процесів [4, 87].

Екологічна культура відповідно до процесів взаємодії суспільства й природи передбачає реалізацію нових принципів життєдіяльності людей. Вона не сумісна зі старою традицією підкорення природи і передбачає гармонію трьох видів взаємодії людини й природи: використання природних багатств, охорона природи як справжнього середовища існування людини, розумне регулювання природних процесів, їх відновлення, збереження і покращення. Для цього потрібно змінити всі види життєдіяльності людини, її менталітет, бажання, ідеали, тобто світогляд.

Новий світогляд передбачає створення нової екологічної ідеології, на основі якої формується екологічна культура. Її новизна та специфіка полягає в тому, що вона долає не лише класові, національні та релігійні протиріччя, а й властивий усім ідеологіям антропоцентризм, орієнтуючись не лише на загальнолюдські, а, так би мовити, загальножиттєві цінності, єдині для людини та природи. Екологічна ідеологія - це ідеологія життя, єднання людини з природрою. Така ідеологія ближча до морального, ніж споживчого різновиду, оскільки людині, яка об'єдналась з природою, доводиться відмовитись від особистих потреб [5, 107].

Нові методологічні інструменти, які виникли у ХХ ст., такі, як системний підхід, демонструють важливість цілісного сприйняття світу, в якому все стає взаємопов'язаним і необхідним для функціонування Універсуму. Системне сприйняття світу призвело до формування таких змістовних концепцій як синергетика і вчення про біосферу Вернадського, яке є цілком науковою основою екологічного руху.

Останне є реакцією суспільства на загострення протиріч між людиною й природою в ХХ ст., характеризуючи зміну свідомості в бік інтересів і забезпечення збереження природного середовища. Екологічний рух, який виник стихійно під дією екологічної кризи, поступово розширювався і формувався в організації «зелених» партій, які стали в деяких країнах політичною силою. Не лише нові, як «Грінпіс» і «Вахта миру», а й традиційні об'єднання на зразок вегетаріанських товариств, які виникли задовго до екологічної кризи, вливалися у широкий потік «зеленого руху».

Існує три принципи екологічної ідеології - практичний, юридичний і моральний. Поняття «екологія», яке виникло в минулому столітті на позначення окремого наукового напрямку в біології, сьогодні розширило своє значення, тому говорять про екологію культури, духу тощо. Гегель назвав цей процес «саморозвитком поняття».

Екологічна ідеологія не замикається в рамках ідеології взаємодії людини з природним середовищем, а вбирає в себе всі основні проблеми людського існування. Не буде миру й злагоди в душі, якщо екологічні відношення не стануть людянішими у вищому розумінні слова, так само як не буде миру і злагоди між людиною та природою без ладу в суспільстві.

Екологічна ідеологія розглядає розвиток суспільства, яке пройшло дві стадії єдності та гармонії людини з природою і розриву між ними. Сьогодні перед людством стоїть нагальна потреба повернутися до гармонії людини з природою - створення екологічного суспільства. Ідеал, до якого закликає екологічна ідеологія, - сформоване на її принципах екологічне суспільство - не зможе реалізуватися автоматично. Та в будь-якому випадку майбутнє не може не включати екологічний вимір.

Тісний зв'язок між культурою та природою робить актуальним для гармонізації взаємовідношень людини та природи завдання синтезу екологічно позитивних тенденцій усіх типів культур, що сприяє гармонійному розвиткові світової культури. Останнє не означає, що різні сфери й типи культури об'єднаються в якесь аморфне ціле. Проблема полягає в скоординованому розвитку, який керується людським бажанням.

Широкий культурний синтез є необхідним, оскільки екологічно позитивне ставлення до природи властиве різним сферам і типам культури.

Так, у західній культурі, раціональне переважає над чуттєвим, у східній - навпаки. Необхідною (соціально і екологічно) є гармонія першого й другого в цілісному осягненні й створенні світу. Екологічний культурний синтез, як спосіб цілісної особистості пізнавати природу та свого взаємозв'язку з нею є водночас, важливим моментом саморозвитку людини й набуття соціальної гармонії. Екологічна культура у вузькому розумінні аналогічна практичному поверненню людини до єдності з природою і повинна бути формою теоретичного звороту з подоланням того раціонального мислення, яке, починаючи з виникнення мистецтва, через міфологію і філософію веде до самоусвідомлення. У створенні екологічної культури беруть участь і матеріальна, і духовна культура, на змінах якої зупинимося детальніше.

Усі сфери духовної культури, модифікуючись, можуть зробити внесок у створення екологічної культури. Історично першою сферою духовної культури була культура невидима - містика. Небезпека екологічної катастрофи, яка актуалізувалася у сучасній екологічній ситуації, сприяла відродженню містичних поглядів, які стежили за тим, щоб виявити людську слабкість перед силами природи. Проголошене сучасними екологами діалектичне положення „все взаємопов'язане” (1-й закон екології за Калмонером) трансформується натурфілософами в уявлення про надприродну цілісність, єдине. У рамках перших цивілізацій складалися міфологічні культури. Поява міфології пояснювалася прагненням людини, хоча й в ідеальній формі, повернутися до первинної єдності з природою. Отже, міфологія є екологічною.

Усі давні релігії засновані на обожненні природних явищ (сонця, світла тощо). Сучасний екологічний рух в умовах слабкості теоретичної бази не може грунтуватися на вірі як складовій найважливішого моменту релігії, інакше кажучи, сучасний екологічний розвиток не може бути релігійним рухом. Більшість принципів екологічної етики - принцип рівноцінності всіх видів життя - є об'єктом віри [6, 165].

Наука спочатку була екологічною в тому розумінні, що була спрямована на вивчення природи. Екологічну науку й засновану на ній техніку можна розуміти подвійно: по-перше, у плані пріоритету даного для вивчення закономірностей взаємодії людини з природою, по-друге, у плані перебудування всієї науки й техніки як системи знань, діяльності та соціального інституту з метою її уподібнення біосфері, якій властиві зворотній зв'язок, адаптація до змін навколишнього середовища. Вирішальною у виробленні нових наукових концепцій про природу є еклогічна проблематика. Саме вона твердо диктує правила подальшої міфологічної гри у стосунках людини й природи та в науково-філософському осмисленні цих відношень. Значення її в наступному: по-перше, це подолання природного та культурного дуалізму, по-друге, розуміння того, що культура є однією з систем природи, є системою особливою, складною, хоча й знаходиться у самій природі, в оточенні не менш складних і своєрідних систем. Єдине правило взаємодії культури та природи - це культурно-історична ілюзія. Культура, яка прагне рівноваги із зовнішнім світом, повинна змінювати й створювати логіку практичної та теоретичної взаємодії з різними природними комплексами.

По-третє, це з'ясування суті екологічної проблеми як проблеми культури й навколишнього середовища. Дисбаланс культури й навколишнього середовища - це результат діяльності людей, їх організації, норм та орієнтирів останньої. Виправлення екологічних помилок, відтак, пов'язане зі змінами характеру людських організацій, норм та орієнтирів їх діяльності. Організувати свою соціально-культурну життєдіяльність людина повинна на засадах окультурення власних потреб відповідно до вимог природи. Тільки безперервний діалог «пророда-культура» може бути основою стабільності існування людини, суспільства. а, отже, і самої культури.

Висновок

Початок розгортання культури, власне культурогенез, відноситься до того моменту, коли під впливом якихось факторів у психіці передлюдини відбулися якісні зміни, які виявили себе насамперед у тому, що деякі важливі аспекти існування перестали підкорятись універсальним природним ритмам і керуватись виключно інстинктами. Передлюдина ніби частково "випала" з несвідомо "правильного" тваринного світу, частково втратила вроджені, інстинктивні імперативи поведінки, спрямованої на збереження і підтримання власного життя. Натомість розпочалося формування її суб'єктного "Я" ("самості" людини) і творення цим креативним людським "Я" знакової моделі буття -- культурного простору.

Доречно згадати Й.Г. Гердера та Й. Форстера -- німецьких учених, які чи не першими в новій європейській науці почали трактувати культуру як спосіб пристосування природно недосконалої й неповноцінної людини до умоіснування. Й.Г. Гердер писав, що людина, позбавлена тваринних вроджених і безпомилкових інстинктів, є найбезпораднішою із живих істот. Інстинкт не приводить людину до трав, необхідних у боротьбі з тією чи іншою хворобою, вроджені механічні навички не допомагають будувати житло і т. д. Саме ця природна недостатність і змушує людину створювати культуру, відсутність пристосованості робить її творчою істотою.

Культура як людський витвір, переважає над природою, хоча її джерелом, місцем дії є природа. Діяльність людині не дана природою цілковито, хоча й пов'язана з тим, що природа дає сама по собі. Природа людини (якщо розглядати її без розумової діяльності) обмежена лише здатністю до чуттєвого сприйняття. Людина змінює і доповнює природу. Культура - це формування і творчість. Людина - це ніби сама природа. Та не існує суто природної людини. Протягом усієї історії була, є і буде «людина культурна», тобто «людина творча».

Проте оволодіти зовнішньою природою ще не означає, що це культура, хоча і є однією з її умов. Засвоїти природу - означає оволодіти й зовнішньою і внутрішньою природою, тобто людською природою. Людина є ланцюжком між культурою і природою. Внутрішня приналежність людини до цих систем свідчить про їх єдність у взаємодоповненні. Культура - це природа, яку людина «змінює заново». Людина - творець культури, яка надає їй значення через постійну зміну символів. Для людини як такої культура є більш важливою, ніж сама природа, а історія - ніж сама біологія. На ранньому етапі єдність культурного та природного мала характер підпорядкованості людини природі. З розвитком праці, збільшенням її продуктивності, прогресом науки й техніки така єдність трансформується у взаємодію культури (людини) та природи, у панування культури над природою.

Список використаних джерел:

1. Бокань В. Культурологія: Навч. посіб. - К.: МАУГГ, 2007.

2. Введение в культурологию: Учеб. пособ. 2-е изд., перераб, доп. - М.: Влада, 2004.

3. Греченко В., Чорний І., Кушнерук В., Режко В. Історія світової та української культури. - К.: Літера, 2009.

4. Горелов А.А. Культурология: Учеб. пособ.- М.: Юрайт, 2007.

5. Драч Г.В. Культурология. - Ростов-на- Дону, 2004.

6. Історія світової культури: Навч. посіб.- К.: Либідь, 2006.

7. Неверов О.Я. Культура и искусство античного мира. - Л., 2007.

8. Попович М.В. Нарис історії культури України. - 2-е вид. випр. - К.: Артек, 2001.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Ставлення до природи, часу, простору, спілкування, особистої свободи та природи людини у культурі Бірми. Типи інформаційних потоків. М’янма як один з центрів буддійської культури. Особливості висококонстектуальних і низькоконстектуальних культур.

    эссе [20,8 K], добавлен 02.05.2013

  • Сутність явища культури та особливості його вивчення науками: археологією і етнографією, історією і соціологією. Ідея цінностей культури, її еволюція та сучасний стан. Види і функції культури по відношенню до природи та окремої людини, в суспільстві.

    контрольная работа [36,8 K], добавлен 28.10.2013

  • Дослідження поняття, функцій та форми культури. Вивчення ролі та соціального впливу культури. Поняття світогляду. Світоглядне самовизначення та світоглядний вибір. Позитивний та негативний вплив преси, радіо, телебачення та Інтернету на світогляд людини.

    презентация [1,1 M], добавлен 08.02.2015

  • Співставлення культури і цивілізації, гармонізації протиріч людини і природи. Теорії культурно-історичних типів та локальних цивілізацій: неолітична, раннєрабовласницька, антична, раннєфеодальна, пізньофеодальна, індустріальна, постіндустріальна.

    реферат [20,4 K], добавлен 09.11.2009

  • Цивілізація як щабель розвитку людства, коли власні соціальні зв'язки починають домінувати над природними. Ґенеза і співвідношення культури з цивілізацією. Проблеми протилежності і несумісності культури та цивілізації в умовах сучасного суспільства.

    контрольная работа [26,3 K], добавлен 19.10.2012

  • Культура українського народу. Національні особливості української культури. Здобуття Україною незалежності, розбудова самостійної держави, зростання самосвідомості нації. Проблема систематизації культури і розкриття її структури. Сучасна теорія культури.

    реферат [22,6 K], добавлен 17.03.2009

  • Історичний огляд становлення іспанської культури. Стародавні пам'ятники культури. Музеї сучасного мистецтва в Мадриді. Вплив арабської культури на іспанське мистецтво. Пам'ятки архітектури в мавританському стилі. Розквіт іспанської музичної культури.

    реферат [21,1 K], добавлен 08.01.2010

  • Французька і німецька просвітницька концепція культури. Суть культури як вияву у людині божественного порядку в теорії Гердера. Кантівське розуміння "розумної людини". Шиллер про роль мистецтва в рішенні конфлікту між фізичним і духовним життям людини.

    презентация [170,3 K], добавлен 04.10.2015

  • Вплив християнства на розвиток науки й культури Київської Русі, особливості культури Галицько-Волинського князівства. Особливості європейської середньовічної культури. Мистецтво, освіта та наука середньовіччя, лицарство як явище європейської культури.

    реферат [25,9 K], добавлен 09.05.2010

  • Розгляд формування і поширення масової культури як феномену другої половини XX ст. Аналіз проблеми перетворення мистецтва у шоу. Вплив масової культури на маргінальні верстви людей. Комерційний аналіз формування культурних потреб і бажання масс.

    презентация [724,8 K], добавлен 14.05.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.