Декоративно-прикладне мистецтво в інтер’єрі

Декоративне мистецтво як широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною. Подвійна природа мистецтва. Основні техніки ручного ткання. Килимарство, вишивка, в’язання, вибійка, розпис, мереживо, плетіння.

Рубрика Культура и искусство
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 12.11.2014
Размер файла 28,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТУРИЗМА, ЕКОНОМІКИ І ПРАВА

Контрольна робота

з предмету: «Організація внутрішнього простору рекреаційних закладів»

на тему: «Декоративно-прикладне мистецтво в інтер'єрі»

Київ - 2014

1. Подвійна природа декоративно-прикладного мистецтва

Декоративне мистецтво - широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною. До нього належать такі види мистецтва, як декоративно-прикладне, монументально-декоративне і оформлювальна.

Декоративно-прикладне мистецтво охоплює дві важливі галузі: декоративне і прикладне.

Декоративне мистецтво - це різноманітні художні предмети, створені людиною: тканини, вироби з глини, дерева, металу, соломи тощо. Вони необхідні в людському житті і побуті, володіючи при цьому художньою цінністю: красиві, досконалі за технічним виконанням, вишукані за формою, цікаві в орнаментально-колористичному вирішенні тощо. При цьому до декоративних належать твори, які не мають безпосереднього утилітарного призначення. Наприклад, писанки, витинанки, мальовки тощо.

Прикладне мистецтво - це художньо створені предмети утилітарного призначення. Характерно, що більшість предметів побуту виконують водночас і декоративні, і утилітарні функції. В них поняття «краса», «зручність» і «користь» - невіддільні. Різку межу між творами декоративного і прикладного мистецтва провести важко. Бо ж ряд творів можна віднести як до декоративного, так і до прикладного мистецтва. Наприклад, тканини, керамічні і дерев'яні вироби. Саме через це, що ці поняття близькі між собою, їх часто замінюють загальним спільним поняттям «декоративно-прикладне мистецтво». У мистецтвознавчих працях 70-х років висловлена точка зору, згідно з якою галузь художніх предметів побутування повинна охоплюватися поняттям «декоративне мистецтво», а термін «прикладне мистецтво» вважається застарілим у науково-дослідницькій літературі широко застосовується поняття «декоративно-прикладне мистецтво».

2. Типи та види декоративно-прикладного мистецтва

Декоративне мистецтво (естетичне освоєння життєвого середовища) складається із монументально-декоративного, театрально-декораційного, оформлювального, декоративно-прикладного та художнього конструювання. Крім декоративних видів, є також види архітектури і види образотворчого мистецтва. Вони певною мірою визначають межі декоративно-прикладного мистецтва. З одного боку, в його прикладній галузі виступають об'ємно-площинні принципи побудови форми, аналогічно художньому конструюванню й архітектурі, а з другого - у декоративній області мають місце зображальні принципи. У зазначених межах може міститися широкий спектр проміжних форм, що вказує на аналітичний поділ: прикладні - декоративно-прикладні - декоративні. Цей поділ наочно показує міру утилітарних та декоративно-виражальних якостей у творі мистецтва. Його можна виразити числовим співвідношенням: прикладні - 3:1, декоративно-прикладні - 2:2, декоративні - 1:3. Перше число - умовний показник утилітарності, другий - декоративно-виражальних якостей.

До прикладної галузі декоративно-прикладного мистецтва відносимо ужиткові твори об'ємно-просторової форми, виготовлені з переважно твердих і тривких матеріалів, в яких доцільність і виразність конструкції поєднані з декором: дерево, камінь, кістка і ріг. Їх обробляють технікою різьблення, точіння та ін.

Кераміка, скло, метал відзначаються міцністю, а на відміну від попередніх матеріалів вони ще й тугоплавкі, пластичні. Художні вироби з них виготовляють технікою лиття, формування, виточування.

Завершується прикладна галузь творами зі шкіри, лози, рогози, соломи, тканими і в'язаними з волокнистих рослин (льон, коноплі) та вовни, модельованими предметами зі шкіри і тканини. Наприкінці першорядне значення матеріалу замінюється технікою виготовлення .

Декоративна галузь декоративно-прикладного мистецтва має значну перевагу художніх засад оздоблення над утилітарними і складається із видів-технік. Для зручності останні групуємо за домінуючими виражальними ознаками:

- Поліхромна група: ткацтво, килимарство, вишивка, батік, вибійка, бісер, писанкарство, емалі, розпис (дерево, кераміка, скло та ін.).

- Монохромна група: інкрустація, випалювання, чернь, гравіювання.

- Пластична група: різьблення, тиснення, карбування, пластика малих форм.

- Ажурно-силуетна група: кування і слюсарство, просічний метал, скань, мереживо, витинанки, ажурно-силуетна пластика.

Зауважимо, що між групами немає чіткої межі. Тому твір-інкрустація, твір-вибійка можуть мати не лише монохромні, а й поліхромні особливості, твір-різьблення - монохромні, пластичні й ажурні, вишивка трапляється монохромна (біла по білому) й ажурна (мережка, вирізування, виколювання), а витинанки - барвисті і неажурні. У загальній масі таких творів з відхиленням не так багато і вони не спростовують вище наведеного групування видів [38].

Між прикладною і декоративною галузями є проміжна - декоративно-прикладна, що поєднує в собі ужиткові і функціональні якості об'ємно-просторової конструкції та художню експресію відповідного декору. Вона підпорядковується аналогічним морфологічним концепціям.

Види декоративно-прикладного. Це - художнє деревообробництво, художня обробка каменю, художня обробка кістки й рогу, художня кераміка, художнє скло, художній метал, художня обробка шкіри, художнє плетіння, в'язання, художнє ткацтво, килимарство, вишивка, розпис, батік, писанкарство, фотофільмодрук, вибійка, випалювання, гравіювання, різьблення, карбування, художнє ковальство, скань, просічний метал, витинанки, мереживо, виготовлення виробів з бісеру, емалі, а також меблів, посуду, хатніх прикрас, іграшок, одягу, ювелірних виробів тощо. Усі вони відносяться до декоративно-прикладного мистецтва, як частина до цілого, мають відповідні спільні риси і своєрідні ознаки. Кожен з видів унікальний за специфікою матеріалів і технологічним процесом обробки, за художньо-композиційними закономірностями структури образів.

У декоративно-прикладному мистецтві родові відміни найкраще виражені у видах-матеріалах з найбільшою структурою виробів: деревообробництво, метал, кераміка, скло, обробка шкіри, плетіння. Родові форми мають тут узагальнений функціональний характер виробів, наприклад, меблі, посуд, знаряддя праці, культові предмети, іграшки, прикраси та ін. (обробка дерева); посуд, начиння, зброя, культові предмети, прикраси тощо (метал); посуд, іграшки, прикраси і под. (кераміка). Однакові родові форми, що різняться матеріалами, інколи об'єднуються дослідниками для зручності аналізу і викладу теми у нові види декоративно-прикладного мистецтва функціонального спрямування - посуд, іграшки, прикраси, меблі і т. ін.

Типологічна група - це порівняно стале поєднання однотипних предметів, де тип виступає як абстрактний узагальнений зразок предметів. Наповнення типу локальними та індивідуальними особливостями перетворює його в конкретний твір. Деякі типологічні групи мають спільні міжвидові і міжпідвидові засади внаслідок однакових функціональних особливостей. Типологічна група - форма історично мінлива, її динаміка залежить від соціальних змін [48].

Таким чином, декоративно-прикладне мистецтво з його багатством матеріалів, конструктивно-формотворчих і декоруючих технік, помножених на функціональні типи побутових предметів, утворює надзвичайно розгалужену морфологічну систему, для аналізу якої необхідно насамперед скористатися низкою розроблених естетичних категорій: вид, рід, жанр, твір.

Художнє ткацтво - це ручне або машинне виготовлення тканин на ткацькому верстаті. Ткацьке виробництво об'єднує підготовку сировини, прядіння ниток, виготовлення з них тканин і заключну обробку: вибілювання, фарбування, ворсування, вибивання тощо.

Сировина для тканин: рослинна (льон, коноплі, бавовна), тваринна (вовна, кокони шовкопряда), хімічна (штучні, синтетичні волокна) та металеві нитки - сухозлітка тощо. Якість сировини, прядіння ниток (ручне, машинне; тонких, грубіших, рівних, меланжевого типу, зсуканих, скручених) позначається на структурі тканин. Упродовж віків нагромаджені досвід тонкого розуміння матеріалу, знання всіх етапів обробки волокон, ниток, вміння підготувати і передбачити художні ефекти майбутньої тканини. Важливу роль відіграє добре володіння технологічними процесами [55].

Нитки готували на основу і піткання. Нитки основи шліфували, а піткання часто зволожували, запарювали тощо. Наприклад, на Гуцульщині вовну двічі намочували у гарячій воді з лугом, щоб виткане з неї сукно під час валяння у ступах не збивалося. Часто на основу використовували грубіші нитки, а на піткання - тонші, зсукані тощо.

Нитки основи намотували на вал верстатів, а піткання - в клубки, шпулі, бобіни, пасма. Різним переплетенням на ткацьких верстатах з двох систем ниток основи й виготовляли тканини певної щільності і ширини (залежно від розмірів верстатів). Верстати для ручного ткацтва бувають двох типів: з вертикальним і горизонтальним розміщенням основи.

Вертикальний ткацький верстат (кросна) являє собою прямокутну вертикальну раму. До її верхньої жердки прикріплювали нитки основи і, щоб їх натягнути, внизу прив'язували глиняні або кам'яні грузила, пізніше засновували нитки на нижню раму - вал.

Горизонтальні верстати відомі з X-XIII ст. Найголовніші частини: два навої (на верхній намотується основа, а на нижній - готові тканини); підніжки, ремізки, човник, за допомогою яких робиться переплетення ниток основи і піткання; ляда з бердом, що регулюють рівномірне розміщення ниток основи і прибивають нитки піткання. Горизонтальні верстати мають локальні відміни щодо форми деталей, розміру, оформлення різьбленням тощо.

В Україні поширені і нескладні прилади, на яких виготовляли різні малі за розмірами вироби: ткацькі дощечки, кросенця і вилочки для плетіння поясів, очіпок; верстати для плетіння рукавиць тощо.

Тканини поділяються на лляні, конопляні, вовняні, шовкові, лавсанові та ін.; мішані (льоноконопляні, з конопляною або лляною основою, з вовняним пітканням, льонолавсанові) тощо.

Основні техніки ручного ткання: просте полотняне, саржеве (чиновате), перевірне і закладне.

Килимарство - виготовлення килимів, а також килимових виробів (гобеленів, доріжок, килимових покриттів) ручним або машинним способом. Важливе значення мають добір якісної сировини (волокон), відповідна підготовка пряжі, прядіння ниток, їх фарбування, техніка ткання, принципи орнаментально-композиційного розв'язання і кінцева обробка виробів: зарублення, в'язання тороків, вирівнювання, вичісування.

Основна сировина для килимових виробів: вовна, льон, коноплі, бавовна; штучні волокна: лавсан, штапель, нейлон, їх виготовляють на вертикальному або горизонтальному килимарських верстатах.

Є різні техніки ручного ткання килимових виробів, що впливає передусім на зовнішній вигляд поверхні. Залежно від техніки виконання виділяються килимові вироби з гладкою поверхнею і двобічним орнаментом, тобто безворсові, з рельєфно виступаючими над основою нитками - ворсові, комбіновані і гобеленні.

В Україні популярні килимові вироби, виткані комбінованою технікою: полотняним переплетенням, закладним ворсовим тканням, круглянням тощо. Техніки виконання килимових виробів - важливий критерій їхньої класифікації [7].

Окрему групу утворюють гобелени (килими) - картини (шпалери), що виготовляються технікою виборного ручного ткання, тобто тчуться окремими ділянками. На Україні давні гобелени мали назви дивани, опони, шпалери, коберці, перистромати, тапетії.

За функціональним призначенням виділяються килими: настінні, настільні, залавники, полавники, декоративні доріжки, накидки на крісла тощо. Залежно від функціональної ролі вирішуються і їхній орнамент, композиція, колорит. Зміст орнаментальних мотивів, характер зображення - важлива основа поділу килимів за окремими групами: з геометричним, рослинним, геометризовано-рослинним орнаментом; сюжетно-тематичні. Домінуючі мотиви орнаменту: ромби, розетки, квіти, квіткові галузки, вазонки, дерева, птахи, качечки, людські постаті та ін. Розроблена чітка система їхнього розташування на білому, чорному, коричневому, сірому тлі. Найпоширеніші композиції: поперечно-смугаста, концентрична, сітчаста і вазонна. Важливу роль в орнаментально-композиційній будові килимів відіграють кайма, обрамування, торочки тощо.

Поліфункціональність українських народних килимових виробів, ліжників, гобеленів, техніка їхнього виготовлення, орнамент і колорит - взаємообґрунтовуючі фактори, які створюють фундамент унікального виду мистецтва, важливе художнє надбання українського народу.

Вишивка - найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, повсті, виконане різними ручними або машинними швами. Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлене різнотипністю матеріалів, технік виконання орнаментів, композицій, колориту, які мають численні локальні особливості. Художнє обдарування українського народу, вершини його мистецького хисту в повну силу виявлені у вишитих творах. Немає меж розмаїттю їхніх художньо-виражальних засобів.

В'язання - вид народного декоративного мистецтва, виготовлення в'язаного полотна й окремих виробів вигинанням безперервної, цілісної нитки у петлях, що по-різному переплітаються між собою.

Матеріал: нитки ручнопрядені лляні, конопляні, вовняні, фабричного виготовлення (шовкові, бавовняні, вовняні, металеві, синтетичні тощо). В'язання здійснюється гачком (дерев'яним або металевим) та спицями.

Мереживо - один із популярних видів народного декоративного мистецтва; ажурні, сітчасті, декоративні вироби з лляних, шовкових, бавовняних, металевих та інших ниток. Мереживо виготовляється для оздоблення одягу, прикрашення тканин інтер'єрного призначення.

За функціональним призначенням розрізняють суцільні мережані вироби (наприклад, стрічки, хустки, гардини) і мережані прикраси одягового та інтер'єрного призначення.

Вибійка, розпис (вибиванка, набійка, друкованиця, мальованка, димка, синильниця) - це тканини з візерунками, нанесеними за допомогою різьблених дощок (форм, печаток, стемплів); декорування тканин, коли орнамент утворюється не в процесі ткання, а наноситься на готову тканину, друкується. Дослідники вибійки часто називають її народною графікою. Відмінність назв обґрунтовується різними техніками вибивання узорів, періодами виготовлення та побутування в окремих регіонах України.

Основні матеріали для вибійок - тканини (лляні, бавовняні, шовкові, вовняні), вибивні дошки й фарби.

Орнамент вибійок залежав від двох типів різьблених дощок. Перший - з вибраним тлом, другий - з вибраним орнаментом.

Фарби для вибійок виготовляли передусім з природних барвників, наприклад, чорного кольору - із сажі хвойних дерев, червоного - з комашок червцю; синього - із суміші індиго і свинцевого білила, коричневого - із суміші охри і свинцю. Фарби розтирали на лляній олії, а потім варили. Відомі різні рецепти виготовлення фарб, їх варіння. Добре виварена фарба не залишала на полотні жирних плям, давала чисті орнаментальні відбитки [7].

Основні допоміжні знаряддя для верхнього вибивання: набір орнаментальних дощок; шкіряні подушки, прибиті на дощечки з держаком, або квачі, служили для нанесення фарби на дошку; дерев'яний валок для притискування полотна до дошки; камінь для розтирання фарби; горщиків для варіння оліфи й фарб і т. ін. Від якості підготовлених матеріалів - тканин, вибивних дощок, фарб, допоміжних знарядь - залежав художній ефект вибійок.

Розпис тканин - важливий вид вибійкового художнього оформлення. Різні способи ручного розпису текстильних виробів поширилися на території України на початку XX ст. Мистецтво розпису тканин розвивається і в наші дні.

Техніки ручного розпису: холодний батік, гарячий батік, вільний розпис і фотофільмодрук.

Розписні тканини, різні за орнаментом, технікою виконання, кольоровим рішенням, поділяються на типологічні групи за функціональним призначенням. В окрему групу об'єднують розписні тканини інтер'єрного призначення: декоративні панно, портьєри, скатертини, рушники і под. Розписні тканини одягового призначення (хустини, краватки, вироби з ручним розписом) - це високомистецькі художні твори.

Художня обробка шкіри - вид декоративно-прикладного мистецтва, що специфічними прийомами формотворення й оздоблення утворює чимало естетично досконалих побутових речей: місткостей, взуття, одягу тощо.

Основним матеріалом є натуральна шкіра, а з XX ст. - штучна. Десятки різноманітних ґатунків шкіри вирізняються фізико-технологічними й естетичними якостями.

Художня обробка дерева - найдавніший вид декоративно-прикладного мистецтва, виготовлення оригінальних виробів з дерева різноманітного функціонального призначення. За формотворчими техніками художнє деревообробництво поділяється на відповідні галузі: бондарство, деревообробне токарство, столярство та декоративне різьблення.

За твердістю породи дерева різнять на м'які (липа, осика, вільха, тополя, сосна, ялина, шовковиця); середньої твердості (береза, верба, горіх, черешня) і тверді (клен, дуб, бук, в'яз, тис, акація, явір, груша, слива, яблуня та ін.). Твердість деревини залежить також від її вологості та напрямку зрізу: найбільшу твердість має торцевий зріз, найменшу - радіальний. На декоративні якості деревини впливають колір, фактура і текстура.

Крім різців використовуються допоміжні інструменти: пилочки, свердла, молотки, кліщі, рашпіль, напилки, а також інструменти для розмітки та контролю (лінійка, кутник, малка, рейсмус, циркуль, шило тощо).

Художнє плетіння - це вид декоративно-прикладного мистецтва, що означає процес виготовлення виробів з природних рослинних матеріалів, інколи на ребристій основі. Плетені вироби, відомі з епохи неоліту, відзначаються легкістю і зручністю в користуванні, їх пружна, наповнена форма, насичена своєрідною фактурою переплетення, ритмікою ажурних смужок, дає неповторний художньо-образний ефект.

Для плетіння використовують гнучкі легкодоступні матеріали, які мають різноманітні художні та технологічні властивості. Лоза - основний матеріал - тонкі гнучкі прути довжиною близько 2 м. Доброякісна лоза повинна бути без бокових паростків, мати невелику серцевину і легко розколюватися на дві-чотири смужки. Обкоровані прути піддаються вибілюванню та пофарбуванню у різноманітні відтінки. Лозу інколи можна замінити тонким сосновим або ялиновим корінням, смужками з лубу або лика.

Художня кераміка - вироби, виготовлені з різних глин та інших неорганічних складників, які для міцності черепка висушують і випалюють при високій температурі.

Художня виразність керамічних творів багато чим залежить від методу і техніки декорування. Можна виділити три види оздоблювальних технік: декоративні покриття розпис і пластично-фактурні техніки.

Отже, відомі такі техніки декорування :

1) декоративні поливи (кристалічна, матова, кракле, люстри, відновні, текучі, самосвітні);

2) розпис від руки (пензлем, ріжкування, фляндрівка, ритування, сграфіто);

3) механічне оздоблення (деколь, шовкографія, штамп, друк, фотокераміка, аерографія);

4) пластично-фактурне оздоблення (лощення, фактура «ниток», контррельєфний штамп, рельєфне і кругле ліплення, ажур).

Керамічні вироби утворюють сім родів: садово-паркова архітектурна кераміка, обладнання житла, посуд, культові та обрядові предмети, іграшки, прикраси. Кожна з них має свою специфіку і типологічну структуру.

Список літератури

декоративний мистецтво килимарство розпис

1. Антонович Є.А. Декоративно-прикладне мистецтво з практикумом у навчальних майстернях. Метод рекомендації для студентів художньо-графічних факультетів педагогічних інститутів. -- К.: РУМК, 1990. Ч. II.

2. Антонович Є.А. Декоративно-прикладне мистецтво з практикумом у навчальних майстернях. Метод рекомендації для студентів художньо-графічних факультетів педагогічних інститутів, учнів педагогічних училищ, учителів образотворчого мистецтва й художньої праці. -- К.: РУМК, 1991.-Ч. ІІІ.

3. Антонович Є.А. Декоративно-прикладне мистецтво з практикумом у навчальних майстернях. Метод рекомендації для студентів художньо-графічних факультетів педагогічних інститутів, учнів педагогічних училищ, учителів образотворчого мистецтва й художньої праці. -- К.: РУМК, 1991.-Ч. ІV.

4. Антонович Є.А. Декоративно-прикладне мистецтво з практикумом у навчальних майстернях. Конспект лекцій для студентів художньо-графічних факультетів педагогічних інститутів, учнів педагогічних училищ, учителів образотворчого мистецтва й художньої праці. -- К.: РУМК, 1991.-Ч. VІІІ.

5. Від ремесла до творчості: Збірник / Упорядник Ю.Г. Легенький. - К.: Час, 1990. 152 с., 16 арк. Іл.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Значення народної творчості. Характеристика видів декоративно-прикладного мистецтва: ткацтво, килимарство, вишивка, в'язання, обробка дерева, плетіння, писанкарство. Народний одяг. Історія, семантичні засоби композиції творів прикладного мистецтва.

    курсовая работа [464,6 K], добавлен 13.07.2009

  • Характерний для міського ремесла періоду феодалізму цеховий лад, його ознаки. Народне прикладне мистецтво в післяреформенний період, яке мало характер кустарних промислів. Українські гончарні вироби. Художні вироби з дерева, металу. Килимарство і вишивка.

    презентация [3,5 M], добавлен 26.02.2014

  • Огляд процесу формування мистецтва, яке є засобом задоволення людських потреб, що виходять за межі повсякдення. Аналіз історії народної вишивки, особливостей техніки та візерунків. Опис розвитку ткацтва, килимарства, писанкарства, художнього плетіння.

    реферат [1,2 M], добавлен 18.02.2012

  • Історія виникнення та значення мистецтва - творчого відбиття дійсності, відтворення її в художніх образах. Мистецтво організації музичних звуків, передовсім у часовій звуковисотній і тембровій шкалі. Стилі в архітектурі. Декоративно-прикладне мистецтво.

    презентация [1,6 M], добавлен 29.03.2015

  • Розвиток декоративного мистецтва від часу його виникнення до кінця ХХ століття. Різновиди народного декоративного мистецтва, що переважають на Галичині, їх художні особливості, порівняльний аналіз в системі загальноукраїнського народного мистецтва.

    дипломная работа [129,2 K], добавлен 23.07.2009

  • Кольорова гама вишивки. Скульптура як вид мистецтва. Українська народна іграшка. Художня ковка як один із видів народного мистецтва. Гончарство як стародавнє українське ремесло. Лозоплетіння як декоративно-прикладне мистецтво. Різьба по дереву.

    реферат [39,3 K], добавлен 01.12.2015

  • Процес докорінних перетворень в сферах життя суспільства. Українське народне, професійне декоративно-прикладне мистецтво. Основні джерела створення орнаменту. Створення узагальненого декоративного образу. Синтез пластичної форми з орнаментальним образом.

    реферат [21,8 K], добавлен 15.11.2010

  • Мистецтво, як унікальний механізм культурної еволюції. Диференціація й інтеграція видів мистецтва. Характеристика знакових засобів, які використовуються у різних видах, жанрах, стилях мистецтва, і утворюють характерну для них, специфічну художню мову.

    контрольная работа [36,4 K], добавлен 08.11.2010

  • Основоположники декоративно-ужиткового мистецтва. Народні художні промисли. Історія виникнення петриківського розпису. Техніка виконання та прийоми нанесення окремих мазків. Створення барвистих декоративних композицій. Основні фарбувальні матеріали.

    презентация [3,5 M], добавлен 13.05.2014

  • Розгляд еволюції розвитку мистецтва від експериментів імпресіоністів, крізь постімпресіонізм, кубізм, неопримітивізм, алогізм і, нарешті, безпредметне мистецтво. Характеристика напрямів сучасного мистецтва, філософське обгрунтування contemporary-art.

    статья [23,9 K], добавлен 24.04.2018

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.