Екосистеми та їх структура. Потоки речовини та енергії в екосистемах

Реферат

НА ТЕМУ: «Екосистеми та їх структура.

Потоки речовини та енергії в екосистемах»

Студента групи КСД-12

1 КУРСУ

Бондарчука Сергія

2011 р.

План

1 Введення. Екосистема і екосистемний метод в екології

2 Загальна структура екосистем

3 Біотичні компоненти екосистем

3.1 Сонце як джерело енергії

4 Харчові ланцюги і трофічні рівні

4.1 Первинні продуценти

4.2 Первинні консументи

4.3 Гетеротрофи другого і третього порядку

4.4 Редуценти і детрітофагі

5 Харчові мережі

6 Екологічні піраміди

6.1 Піраміди чисельності

6.2 Піраміди біомаси

7 Абіотичний компонент екосистеми

7.1 Едафічні фактори

7.2 Кліматичні фактори

7.2.1 Світ

7.2.2 Температура

7.2.3 Вологість і солоність

8 Енергетичний баланс біосфери. Зміни енергетичного балансу біосфери, пов'язані з діяльністю людини

9 Біогеохімічні цикли. Кругообіг важливих хімічних елементів у біосфері

9.1 Біогеохімічний цикл вуглецю

9.2 Біогеохімічний цикл азоту

9.3 Біогеохімічний цикл фосфору

10 Антропогенний вплив на природні цикли основних біогенних елементів

11 Стабільність біосфери. Ноосфера, управління біосферою

12 Висновок

1 Введення. Екосистема і екосистемний метод в екології

Вперше визначення екосистеми як сукупності живих організмів з їх місцем життя було дано Тенслі в 1935 році. При екосистемному підході до вивчення екології в центрі уваги вчених виявляються потік енергії та кругообіг речовин між біотичних і абіотичних компонентом екосфери. Екосистемний підхід висуває на перший план спільність організації всіх спільнот, незалежно від місця проживання і систематичного положення входять до них організмів. Разом з тим у екосистемному підході знаходить додаток концепція гомеостазу (саморегуляції), з якої стає зрозумілим, що порушення регуляторних механізмів, наприклад в результаті забруднення середовища, може призвести до біологічного дисбалансу. Екосистемний підхід важливий також при розробці в майбутньому науково обгрунтованої практики ведення сільського господарства.

2 Загальна структура екосистем

Екосистеми складаються з живого і неживого компонентів, які називаються відповідно біотичних і абіотичних. Сукупність живих організмів біотичного компонента називається спільнотою. Дослідження екосистем включає, зокрема, з'ясування і опис тісних взаємозв'язків, що існують між співтовариством і абіотичних компонентом.

Біотичні компоненти корисно підрозділити на автотрофні і гетеротрофні організми. Таким чином, всі живі організми потраплять в одну з двох груп. Автотрофи синтезують необхідні їм органічні речовини із простих неорганічних і роблять, за винятком хемотрофних бактерій, за допомогою фотосинтезу, використовуючи світло як джерело енергії. Гетеротрофи потребують джерело органічної речовини і (за винятком деяких бактерій) використовують хімічну енергію, що міститься в споживаної їжі. Гетеротрофи у своєму існуванні залежать від автотрофи, і розуміння цієї залежності необхідно для розуміння екосистем.

Неживий, або абіотичних, компонент екосистеми в основному включає 1) грунт або воду і 2) клімат. Грунт і вода містять суміш неорганічних і органічних речовин. Властивості грунту залежать від материнської породи, на якій вона лежить, і з якої частково утворюється. У поняття клімату входять такі параметри, як освітленість температура і вологість, великою мірою визначає видовий склад організмів, що успішно розвиваються в даній екосистемі. Для водних екосистем дуже істотна також ступінь солоності.

3 Біотичні компоненти екосистем

Організми в екосистемі пов'язані спільністю енергії і поживних речовин. Всю екосистему можна уподібнити єдиного механізму, що споживає енергію і живильні речовини для здійснення роботи. Поживні речовини спочатку походять з абіотичним компонента системи, в який, врешті-решт, і повертаються або як відходи життєдіяльності, або після загибелі і руйнування організмів. Таким чином, в екосистемі відбувається кругообіг поживних речовин, у якому беруть участь і живої та неживої компоненти. Такі кругообіги називаються біогеохімічними циклами.

Рушійною силою цих кругообігів служить, зрештою, енергія Сонця. Фотосинтезуючі організми безпосередньо використовують енергію сонячного світла і потім передають її іншим представникам біотичного компонента. У результаті створюється потік енергії і поживних речовин через екосистему. Необхідно ще відзначити, що кліматичні фактори абіотичні, компоненти, такі, як температура, рух атмосфери, випаровування і опади, теж регулюються надходженням сонячної енергії.

Енергія може існувати у вигляді різних взаімопревращаемих форм, таких, як механічна, хімічна, теплова і електрична енергія. Перехід однієї форми в іншу називається перетворенням енергії.

Таким чином, всі живі організми - це перетворювачі енергії, і кожного разу, коли відбувається перетворення енергії, частина її втрачається у вигляді тепла. Зрештою, вся енергія, що надходить в біотичний компонент екосистеми, розсіюється у вигляді тепла. Вивчення потоку енергії через екосистеми називається енергетикою екосистеми.

Фактично живі організми не використовують тепло, як джерело енергії для здійснення роботи - вони використовують світло і хімічну енергію.

Вивчення потоку енергії через екосистеми називається енергетикою екосистем.

3.1 Сонце як джерело енергії

Першоджерелом енергії для екосистем служить Сонце. Сонце - це зірка, що випромінює в космос величезна кількість енергії. Енергія поширюється в космічному просторі у вигляді електромагнітних хвиль, і невелика частина її, приблизно 10,5 * 106 кДж/м2 на рік, захоплюється Землею. Близько 40% цієї кількості відразу відбивається від хмар, атмосферного пилу та поверхні Землі без якого б то не було теплового ефекту. Ще 15% поглинаються атмосферою (зокрема, озоновим шаром в її верхніх частинах) і перетворюються на теплову енергію або витрачаються на випаровування води. Решту 45% поглинаються рослинами і земною поверхнею. В середньому це складає 5 * 106 кДж/м2 на рік, хоча реальна кількість енергії для даної місцевості залежить від географічної широти. Велика частина енергії повторно випромінюється земною поверхнею і нагріває атмосферу приблизно дві третини енергії надходить в атмосферу цим шляхом. І лише невелика частина прийшла від Сонця енергії засвоюється біотичних компонентом екосистеми.

4 Харчові ланцюги і трофічні рівні

Всередині екосистеми містять енергію органічні речовини створюються автотрофними організмами і служать їжею (джерелом речовини і енергії) для гетеротрофів. Типовий приклад тварина поїдає рослини. Ця тварина в свою чергу може бути з'їдено до тварини, і таким способом може відбуватися перенесення енергії через ряд організмів - кожний наступний харчується попереднім, що постачають, що поставляють йому сировину і енергію. Така послідовність називається харчової ланцюгом, а кожен її ланка - трофічних рівнем. Перший трофічний рівень займають автотрофи, або так звані первинні продуценти. Організми другий трофічного рівня називаються первинними консументами, третє - вторинними консументами і т. д. Звичайно буває чотири або п'ять трофічних рівнів і рідко більше шести.

4.1.Первинні продуценти

Первинними продуцентами є автотрофні організми, в основному зелені рослини. Деякі прокаріоти, а саме синьо-зелені водорості і нечисленні види бактерій, теж фотосинтезуючі, але їхній внесок відносно невеликий. Фотосінтетікі перетворюють сонячну енергію (енергію світла) в хімічну енергію, укладену в органічних молекулах, з яких побудовані тканини. Невеликий внесок у продукцію органічної речовини вносять і хемосінтезірующіе бактерії, що видобуває енергію з неорганічних сполук.

У водних екосистемах головними продуцентами є водорості - часто дрібні одноклітинні організми, що становлять фітопланктон поверхневих шарів океанів і озер. На суші більшу частину первинної продукції постачають більше високоорганізовані форми, пов'язані з голонасінних і покритонасінних. Вони формують ліси і луки.

4.2 Первинні консументи

Первинні консументи харчуються первинними продуцентами, тобто це травоїдні тварини. На суші типовими травоїдними є багато комахи, рептилії, птахи та ссавці. Найбільш важливі групи травоїдних ссавців - це гризуни і копитні. До останніх відносяться пасовищні тварини, такі, як коні, вівці, велика рогата худоба, пристосовані до бігу на кінчиках пальців.

У водних екосистемах (прісноводних і морських) травоїдні форми представлені звичайно молюсками і дрібними ракоподібними. Більшість цих організмів - ветвістоусие і весільного раки, личинки крабів, вусоногі раки та двостулкові молюски (наприклад, мідії та устриці) - харчуються, відфільтровуючи найдрібніших первинних продуцентів з води. Разом з найпростішими багато хто з них складають основну частину зоопланктону, харчується фітопланктоном. Життя в океанах і озерах практично повністю залежить від планктону, тому що з нього починаються майже всі харчові ланцюги.

До первинних консументами відносяться також паразити рослин (гриби, рослини і тварини).

4.3 Гетеротрофи другого і третього порядку

Вторинні консументи харчуються травоїдними; таким чином, це вже м'ясоїдні тварини, так само як і третинні консументи, поїдають консументів другого порядку. Гетеротрофи другого і третього порядку можуть бути хижаками і полювати, схоплювати і вбивати свою жертву, можуть харчуватися падаллю або бути паразитами. В останньому випадку вони за величиною менше за своїх господарів. Харчові ланцюги паразитів незвичайні по ряду параметрів. У типових харчових ланцюгах хижаків м'ясоїдні тварини виявляються більших на кожному наступному трофічні рівні:

Рослинний матеріал (наприклад, нектар)=> муха=> павук=>

=> землерийка=> сова

Сік рожевого куща=> тля=> сонечко=> павук=> комахоїдних птахів=> хижий птах.

У типових харчових ланцюгах, що включають паразитів, останні стають меншими за розмірами на кожному наступному рівні.

4.4 Редуценти і детрітофагі (детрітние харчові ланцюги)

Існують два головних типи харчових ланцюгів - пасовищні і детрітние. Вище були наведені приклади пасовищних ланцюгів, в яких перший трофічний рівень займають зелені рослини, другий - пасовищні тварини та третій - хижаки. Тіла загиблих рослин і тварин ще містять енергію і «будівельний матеріал», так само як і прижиттєві виділення, наприклад, сеча і фекалії. Ці органічні матеріали розкладаються мікроорганізмами, а саме грибами і бактеріями, що живуть як сапрофіти на органічних залишках. Такі організми називаються редуцентамі. Вони виділяють травні ферменти на мертві тіла або відходи життєдіяльності і поглинають продукти їх перетравлення. Швидкість розкладання може бути різною. Органічні речовини сечі, фекалій і трупів тварин споживаються за кілька тижнів, тоді як повалені дерева та гілки можуть розкладатися багато років. Дуже істотну роль у розкладанні деревини (та інших рослинних залишків) грають гриби, які виділяють фермент целюлазу, розм'якшуються деревину, і це дає можливість дрібним тваринам проникати всередину і поглинати розм'якшений матеріал.

Шматочки частково розклалася матеріалу називають детритом, і багато дрібні тварини (детрітофагі) харчуються їм, прискорюючи процес розкладання. Оскільки в цьому процесі беруть участь як істинні редуценти (гриби і бактерії), так і детрітофагі (тварини), і тих і інших іноді називають редуцентамі, хоча насправді цей термін відноситься тільки до сапрофітні організмам.

Детрітофагамі можуть у свою чергу харчуватися більш великі організми, і тоді створюється харчова ланцюг іншого типу - ланцюг, ланцюг, що починається з детриту:

Детрит=> детрітофаг=> хижак

До детрітофагам лісових та прибережних спільнот відносяться дощовий черв'як, мокриці, личинка падальной мухи (ліс), поліхети, багрянка, голотурії (прибережна зона).

Наведемо дві типові детрітние харчові ланцюги наших лісів:

Листова підстилка=> Дощовий черв'як=> Чорний дрізд=> Малий яструб

Мертве тварина=> Личинки падальних мух=> Трав'яна жаба=> Звичайний вже

Деякі типові детрітофагі - це дощові черв'яки, мокриці, двупарноногіе і більш дрібні (

5 Харчові мережі

У схемах харчових ланцюгів кожен організм буває представлений як харчується іншими організмами якогось одного типу. Однак реальні харчові зв'язку в екосистемі набагато складніше, тому що тварина може харчуватися організмами різних типів з однієї і тієї ж харчового ланцюга або навіть з різних харчових ланцюгів. Це особливо відноситься до хижаків верхніх трофічних рівнів. Деякі тварини харчуються як іншими тваринами, так і рослинами; їх називають всеїдними (такий, зокрема, і людина). Насправді харчові ланцюги переплітаються таким чином, що утворюється харчова (трофічна) мережу. У схемі харчової мережі можуть бути показані лише деякі з багатьох можливих зв'язків, і вона зазвичай включає лише одного або двох хижаків кожного з верхніх трофічних рівнів. Такі схеми ілюструють харчові зв'язки між організмами в екосистемі і служать основою для кількісного вивчення екологічних пірамід і продуктивності екосистем.

6 Екологічні піраміди

6.1 Піраміди чисельності

Для вивчення взаємовідносин між організмами в екосистемі і для графічного представлення цих взаємин зручніше використовувати не схеми харчових мереж, а екологічні піраміди. При цьому спочатку підраховують кількість різних організмів на даній території, згрупувавши їх по трофічних рівнів. Після таких підрахунків стає очевидним, що чисельність тварин прогресивно зменшується при переході від другого трофічного рівня до наступних. Чисельність рослин перший трофічного рівня теж нерідко перевершує чисельність тварин, що складають другий рівень. Це можна відобразити у вигляді піраміди чисельності.

Для зручності кількість організмів на даному трофічні рівні може бути представлено у вигляді прямокутника, довжина (або площа) якого пропорційна числу організмів, що живуть на даній площі (або в даному обсязі, якщо це водна екосистема). На малюнку показана піраміда чисельності, що відображає реальну ситуацію в природі. Хижаки, розташовані на вищому трофічні рівні, називаються кінцевими хижаками.

6.2 Піраміди біомаси

Незручностей, пов'язаних з використанням пірамід чисельності, можна уникнути шляхом побудови пірамід біомаси, в яких враховується сумарна маса організмів (біомаси) кожного трофічного рівня. Визначення біомаси включає не тільки облік чисельності, але і зважування окремих особин, так що це більш трудомісткий процес, що вимагає більше часу і спеціального устаткування. Таким чином, прямокутники в пірамідах біомаси відображають масу організмів кожного трофічного рівня, що віднесена до одиниці площі або об'єму. При відборі зразків - іншими словами, в даний момент часу-завжди визначається так звана біомаса на корені, або урожай на корені. Важливо розуміти, що ця величина не містить ніякої інформації про швидкості утворення біомаси (продуктивності) або її споживання; інакше можуть виникнути помилки з двох причин:

1. Якщо швидкість споживання біомаси (втрата внаслідок поїдання) приблизно відповідає швидкості її утворення, то врожай на корені не обов'язково свідчить про продуктивність, тобто про кількість енергії і речовини, які переходять з одного трофічного рівня на інший за даний період часу, наприклад за рік. Наприклад, на родючому, інтенсивно використовується пасовищі урожай трав на корені може бути нижче, а продуктивність вище, ніж на менш родючому, але мало використовується для випасу.

2. Продуцентом невеликих розмірів, таким, як водорості, властива висока швидкість відновлення, тобто висока швидкість росту і розмноження, врівноважена інтенсивним споживанням їх в їжу іншими організмами і природною загибеллю. Таким чином, хоча біомаса на корені може бути малою порівняно з великими продуцентами (наприклад, деревами), продуктивність може бути не меншою, так як дерева накопичують біомасу протягом тривалого часу. Іншими словами, фітопланктон з такою ж продуктивністю, як у дерева, буде мати набагато меншу біомасу, хоча він міг би підтримати життя такої ж маси тварин. Взагалі популяції великих і долговечних рослин і тварин володіють меншою швидкістю оновлення в порівнянні з дрібними і найкоротший і акумулюють речовину і енергію протягом більш тривалого часу. Зоопланктон володіє більшою біомасою, ніж фітопланктон, яким він харчується. Це характерно для планктонних спільнот озер і морів в певну пору року; біомаса фітопланктону перевищує біомасу зоопланктону під час весняного «цвітіння», але в інші періоди можливо зворотне співвідношення. Подібних здаються аномалій можна уникнути, застосовуючи піраміди енергії.

7 Абіотичних компонент екосистеми

Абіотичних, тобто неживої, компонент екосистеми підрозділяється на едафіческіе (грунтові), кліматичні, топографічні та інші фізичні фактори, у тому числі вплив хвиль, морських течій і вогню.

7.1 Едафіческіе фактори

Наука про грунти називається грунтознавство. Вже в ранніх роботах підкреслювалося значення грунту як джерела поживних речовин для рослин. Хоча ми включили грунт в розділ про абіотичних факторах, правильніше вважати її найважливішим сполучною ланкою між біотичних і абіотичних компонентами наземних екосистем. Підгрунтям називають шар речовини, що лежить поверх гірських порід земної кори. До складу грунту входять чотири важливих структурних компоненти: мінеральна основа (зазвичай 50-60% загального складу грунту), органічна речовина (до 10%), повітря (15-20%) і вода (25-35%).

Мінеральний скелет грунту - це неорганічний компонент, який утворився з материнської породи в результаті її вивітрювання. Мінеральні фрагменти, що утворюють речовина грунтового скелета різні - від валунів та каміння до піщаних крупинок і найдрібніших частинок глини. Кістковий матеріал зазвичай довільно розділяють на дрібний грунт (частки менше 2 мм) і більш великі фрагменти. Частинки менше 1 мкм в діаметрі називають колоїдними. Механічні та хімічні властивості грунту в основному визначаються тими речовинами, які відносяться до дрібного грунту.

Органічна речовина грунту утворюється при розкладанні мертвих організмів, їх частин (наприклад, опалого листя), екскретів й фекалій. Мертвий органічний матеріал використовується в їжу спільно детрітофагамі, що його поїдають і таким чином сприяють його руйнуванню, і редуцентамі (грибами та бактеріями), завершальними процес розкладу. Не повністю розклалися органічні залишки називаються підстилкою, а кінцевий продукт розкладу - аморфне речовина, в якому вже неможливо розпізнати початковий матеріал, - отримало назву гумусу. Колір гумусу варіює від темно-бурого до чорного. У хімічному плані це дуже складна суміш мінливого складу, утворена органічними молекулами різних типів; в основному гумус складається з фенольних сполук, карбонових кислот і складних ефірів жирних кислот. Гумус, подібно глині, знаходиться в колоїдному стані; окремі частки його міцно прилипають до глини і утворюють глино-гумусовий комплекс. Також як і глина, гумус володіє великою поверхнею часток і високої катіонообменной здатністю. Ця здатність особливо важлива для грунтів з низьким вмістом глини. Аніони в гумусі - це карбоксильні і фенольні групи. Завдяки своїми хімічними і фізичними властивостями, гумус покращує структуру грунту та його аерацію, а також підвищує здатність утримувати воду і поживні речовини.

7.2 Кліматичні фактори

7.2.1 Світло

Світло необхідний для життя, тому що це джерело енергії для фотосинтезу, проте є й інші аспекти його впливу на живі організми. Інтенсивність світла, його якість (довжина хвилі, або колір) і тривалість освітлення (фотоперіод) можуть надавати різний вплив. Необхідність світла для рослин істотно впливає на структуру спільнот. Поширення водних рослин обмежена поверхневими шарами води. У наземних екосистемах в процесі конкуренції за світло у рослин виробилися певні стратегії, наприклад швидке зростання у висоту, використання інших рослин як опору, збільшення поверхні листя.

7.2.2 Температура

Головним джерелом тепла є сонячне випромінювання; їм можуть бути також геотермальні джерела, але вони відіграють важливу роль лише в небагатьох місцепроживання.

Температура, так само як інтенсивність світла, у великій мірі залежить від географічної широти, сезону, часу доби та експозиції схилу. Однак часто зустрічаються і узколокальние відмінності в температурі; це особливо стосується мікроместообітаній, що володіють власним мікрокліматом. Рослинність теж робить деякий вплив на температуру. Наприклад, інша температура буває під пологом лісу або меншою мірою всередині окремих груп рослин, а також під листям окремого рослини.

7.2.3 Вологість і солоність

Вода необхідна для життя і може бути важливим лімітуючим фактором в наземних екосистемах. Вода надходить з атмосфери у вигляді опадів: дощу, снігу, дощу зі снігом, граду чи роси. У природі відбувається безперервний кругообіг води - гідрологічний цикл, від якого залежить розподіл її на поверхні суші. Наземні рослини поглинають воду головним чином з грунту. Швидкий дренаж, невелика кількість опадів з грунту, сильне випаровування або поєднання всіх цих факторів можуть призводити до висушування грунтів, а при достатку, навпаки, можливо їх постійне перезволоження. Таким чином, кількість води в грунті залежить від водоудерживающей здатності самого грунту і від балансу між кількістю опадів, що випадають і спільним результатом випаровування і транспірації. Випаровування відбувається як з поверхні вологою рослинності, так і з поверхні грунту.

8 Енергетичний баланс біосфери. Зміни енергетичного балансу біосфери, пов'язані з діяльністю людини

Енергія - це загальна кількісна міра руху та взаємодії усіх видів матерії. Відповідно до закону збереження енергії вона не зникає та не виникає з нічого, а тільки переходить з однієї форми до іншої. Потік енергії на Земній кулі має три джерела:кінетична енергія оберту Землі та її супутника Місяця як космічних тіл. Вона проявляється в морських припливах, енергія яких недоступна живим організмам, але може використовуватися людиною; енергія земних надр, яка підтримується ядерним розпадом урану та торію. Ця енергія виділяється у формі геотермічного тепла. У вулканічних районах вона використовується для опалення оранжерей та басейнів; cонячна енергія, на базі якої здійснюється життєдіяльність в автотрофних організмів.

На Сонці енергія виникає в результаті ядерних перетворень. Головне з них - це перетворення водню в гелій через дейтерій. Променева енергія Сонця проявляється в амплітуді довжини хвиль від 0,3 до 2,0 мкм. Доля ультрафіолетового випромінювання в ній невелика. Воно в основному затримується озоновим екраном планети. Притік енергії до зовнішньої поверхні атмосфери планети від Сонця порівняно постійний - це так звана сонячна постійна, яка дорівнює 1,93 кал/см2 за 1 хв. Вона відхиляється від середнього значення всього тільки на 0,1-0,2%. Але тривалих спостережень за величиною сонячної постійної поки що не велося і її багатовікові тенденції не відомі.

За неофіційними даними, спеціалісти вважають, що протягом останнього мільярду років сонячна постійна не змінювалася. Всього до Землі доходить 10,5х106 кДж/м2 у рік променистої енергії. Але 40% її одразу відбивається у космічний простір, а 15% поглинається атмосферою: або перетворюється в тепло, або витрачається на випаровування води. В атмосфері в основному сонячну радіацію поглинає водяна пара. В океанах цю роль виконує рідина (вода), на суходолі - гірські породи та ґрунт. Велика частина радіації відбивається в атмосферу від поверхні льоду та снігу.

Всю біосферу можна розцінювати як єдине природне утворення, що поглинає енергію з космічного простору та направляє її на внутрішню роботу. У біосфері енергія тільки переходить з однієї форми до іншої та розсіюється у вигляді тепла. Основними перетворювачами енергії в біосфері є живі організми. Вони перетворюють вільну променисту енергію в хімічно зв'язану, котра потім переходить від одних біосферних структур до інших.

При кожному переході частина енергії перетворюється в тепло та втрачається в навколишньому просторі. Рослини та земна поверхня в середньому на рік поглинають 5x106 кДж/м2 енергії. Ця величина різна на різних широтах. Ефективність перенесення енергії в живій речовині досить низька. При її перенесенні від продуцентів до консументів першого порядку иона складає всього 10%, а при перенесенні від консументів першого порядку консументів другого порядку - 20%.

Отже, видно, що травоїдні тварини менш ефективно використовують їжу, ніж: м'ясоїдні. Це в багатьох випадках пов'язано з хімічним складом їжі. У рослинах переважає лігнін і целюлоза та є захисні речовини від фітофагів. Завершується потік енергії на редуцентах, де енергія або ж остаточно розсіюється у вигляді тепла, або акумулюється в мертвій органічній речовині (детрит). Однією з форм тривалого збереження акумульованої енергії є нафта, вугілля та торф.

Потік сонячної енергії, який надходить до біосфери, приводить в дію біохімічний кругообіг. Як зазначено, на відміну від кругообігів води та інших речовин потік енергії рухається в одному напрямку. Якщо падаючий потік сонячної енергії має радіальний (вертикальний) напрямок, то подальший його шлях має здебільшого горизонтальний (латеральний) характер.

Великим енергетичним потенціалом відзначаються латеральні потоки повітряних мас (вітер), які, проникаючи в лісові чи лугові фітоценози, розхитують стовбури і стебла, розворушують листові пластинки чи квіти, піднімають і переносять насіння, охолоджують нагріте рослинне середовище, сприяючи тим самим подальшій трансформації збудженої механічної енергії в теплову чи хімічну. Латеральні снігові замети сприяють накопиченню вологи у полезахисних смугах та узліссях лісових екосистем, що згодом підвищить енергію біохімічних процесів. Латеральні потоки енергії приливів сприяють швидшому кругообігу мінеральних елементів живлення, переміщенню корму і відходів. Людство навчилося використовувати додаткову енергію природи, створивши сучасні технології відновлювальної енергії.

Радіальні і латеральні потоки енергії, можуть виникати і внаслідок антропогенної діяльності. Передусім це радіальні потоки хімічних, металургійних, гірничо-переробних підприємств і теплових електростанцій, які виносять в атмосферу величезну кількість токсичних викидів. Далі вони вже латеральними повітряними потоками (часто трансконтинентальними) переносяться на великі віддалі і знову таки радіальними потоками опускаються на земну поверхню. Ці потоки механічної енергії є транспортом для хімічної енергії, яка проявляє себе в біологічних процесах конкретних наземних і водних біогеоценозів.

Великі міста та індустріальні центри є потужними джерелами латеральних теплових потоків, які переміщуються від ядра міста до його околиць. Часто разом з тепловими потоками переміщуються латералями полютанти, здебільшого автотранспортні викиди, а також пил. У великих містах спостерігається розсіювання теплової енергії (ентропія), яка веде до ксерофілізації атмосферного і ґрунтового повітря та алкалізації (олужнення) міських ґрунтів. Ці латеральні теплові та полютанто-забруднюючі потоки енергії змінюють рослинний і тваринний світ природних ландшафтів, створюють нову живу речовину міст, яка поки що слабо вивчена. Антропогенна енергія (механічна, теплова, хімічна) може концентруватися в окремих природних екосистемах, підвищуючи їх продуктивність (агроекосистеми) або ж, при невмілому включенні цієї енергії в природний потік, призводити до їхньої деградації.

Враховуючи, що енергія - спільний знаменник і вихідна рушійна сила всіх екосистем як сконструйованих людиною, так і природних, Ю. Одум (1986) пропонує прийняти енергію за основу для "первинної" класифікації екосистем.

Отже, за рівнем надходження енергії в екосистеми їх поділяють на чотири групи:

природні, якими рухає Сонце;

природні, якими рухає Сонце та інші природні джерела;

урухомлені Сонцем і субсидовані людиною;

індустріально-міські, які утримуються паливом (добутим із корисних копалин, іншими органічними або ядерними).

Наведені Ю.Одумом приклади пояснюють особливості функціонування цих систем, які можна було б віднести за ієрархічним рангом до біогеоценотичних комплексів і навіть біомів. У параметри біологічної системи не вкладається індустріально-міська екосистема, яка є однією із різновидів соціально-економічних систем. Зупинимося лише на індустріально-міській екосистемі, яку Ю.Одум в одній роботі називає "вінцем" досягнень людства, в іншій - його "пухлиною". Тут, - наголошує нчений, - висококонцентрована потенційна енергія палива не просто доповнює, а заміняє сонячну енергію. При сучасних методах ведення міського господарства сонячна енергія у самому місті не лише не використовується, а стає надто коштовною перешкодою, оскільки вона нагріває бетон і сприяє утворенню смогу. їжу, продукт систем, які рухає Сонце, можна вважати зовнішньою їдальнею міста, оскільки переважну частину продуктів ввозять із зовні. Міста в міру зростання цін на паливо, напевно, стануть більше цікавитися використанням сонячної енергії. Можливо, виникне новий тип екосистеми міста, якою буде рухати Сонце із допоміжною енергією палива.

9 Біогеохімічні цикли. Кругообіг важливих хімічних елементів у біосфері

За рахунок процесів міграції хімічних елементів усі геосфери Землі зв'язані єдиним циклом кругообігу цих елементів. Такий кругообіг, рушійною силою якого є тектонічні процеси та сонячна енергія, отримав назву великого (геологічного) кругообігу. Цей кругообіг має абіотичний характер. Тривалість його існування - близько 4 млрд. років. Потужність великого (геологічного) кругообігу речовин в атмосфері, гідросфері та літосфері оцінюється в 2x1016 тонн/рік.

Виникнення життя на Землі спричинило появу нової форми міграції хімічних елементів - біогенної. За рахунок біологічної міграції на великий кругообіг наклався малий (біогенний) кругообіг речовин. У малому біологічному кругообігу переміщуються в основному вуглець (1011 тонн у рік), кисень (2x1011 тонн у рік), азот (2x1011 тонн у рік) та фосфор (108 тонн У рік).

Зараз обидва кругообіги протікають одночасно та тісно зв'язані між собою. Завдяки взаємодії різних груп живих організмів між собою та з навколишнім середовищем в екосистемах виникає певна та характерна кожному виду екосистем структура біомаси, створюється своєрідний тип потоку енергії та специфічні закономірності її передачі від однієї групи організмів до іншої, формуються трофічні ланцюги, що визначають послідовність переходу органічних речовин від одних груп живих організмів до інших.

Живі організми в біосфері ініціюють кругообіг речовин та призводять до виникнення біогеохімічних циклів. Пріоритетні дослідження біогеохімічних циклів були розпочаті В.І.Вернадським ще на початку 20-х років XX ст..

Біогеохімічний цикл можна визначити як циклічне, поетапне перетворення речовин та зміну потоків енергії з просторовим масоперенесенням, яке здійснюється за рахунок сумісної дії біотичної та абіотичної трансформації речовин. Біогеохімічні цикли становлять собою циклічні переміщення біогенних елементів: Рвуглецю, Ркисню, Зводню, Разоту, Рсірки, Рфосфору, Ркальцію, Ркалію та ін. від одного компоненту біосфери до інших. На певних етапах цього кругообігу вони входять до складу живої речовини.

Рушійною силою всіх речовин в біогеохімічних циклах є потік сонячної енергії або частково енергії геологічних процесів Землі. Витрати енергії необхідні і для переміщення речовин у біогеохімічних циклах, і для подолання біогеохімічних бар'єрів. Такими бар'єрами на різних рівнях виступають мембрани клітин, самі особини рослин і тварин та інші матеріальні структури. Переміщення речовин у біогеохімічних циклах одночасно забезпечує життєдіяльність живих організмів. Головними оціночними параметрами ефективності та напрямку роботи біогеохімічного циклу є кількість біомаси, її елементарний склад та активне функціонування живих організмів.

Просторове переміщення речовин у межах геосфер або, інакше кажучи, їхня міграція підрозділяється на п'ять основних типів:

Механічне перенесення (йде без зміни хімічного складу речовин).

Водне (міграція здійснюється за рахунок розчинення речовин та їх наступного переміщення у формі іонів або колоїдів). Це один із найбільш важливих видів переміщення речовин у біосфері.

Повітряне (перенесення речовин у формі газів, пилу або аерозолів із потоками повітря).

Біогенне (перенесення здійснюється за активної участі живих організмів).

Техногенне, що проявляється як результат господарської діяльності людини.

Інтенсивність кругообігу речовин в будь-якому біогеохімічному циклі є найважливішою характеристикою. Оцінки такої інтенсивності зробити непросто. Одним із найбільш доступних індексів інтенсивності біологічного кругообігу речовин може служити співвідношення маси підстилки та іншого органічного опаду, який є в будь-якому біомі, та маси опаду, що утворюється за один рік. Чим більше цей індекс, тим, очевидно, нижче інтенсивність біологічного кругообігу. Реальні оцінки показують, що в тундрі значення цього індексу максимальні й, отже, тут мінімальна інтенсивність біогеохімічних циклів. У зоні тайги інтенсивність біологічного кругообігу зростає, а в зоні широколистих лісів стає ще більшим. Найбільша швидкість кругообігу речовин реєструється в тропічних та субтропічних біомах: саванах та вологих тропічних лісах. В агроекосистемах біогеохімічний кругообіг йде інтенсивно, але якісні його параметри вже інші.

Живі організми біосфери ініціюють та реалізують велику кількість широкомасштабних фізико-хімічних процесів. Метаболізм живих організмів супроводжується серйозними змінами газового складу атмосфери. З атмосфери вилучаються або, навпаки, надходять до неї кисень, вуглекислий газ, азот, аміак, метан, водяна пара та багато інших речовин. Під впливом накопичення в атмосфері вільного кисню, який є продуктом життєдіяльності зелених рослин, на Землі почали переважати окислювальні процеси, які відіграють важливу роль в абіогенному та біогенному перетвореннях вуглецю, заліза, міді, азоту, фосфору, сірки та багатьох інших елементів. У той же час на планеті збереглися і відновні процеси, які здійснюють анаеробні організми. Результатом цих планетарних процесів є утворення таких суто біогенних покладів, як осадкові гірські породи: вапняки, фосфати, силікати, кам 'яне вугілля та ін. Всі вони - результат життєдіяльності живих організмів.

Аналізуючи біогеохімічні цикли, В.І.Вернадський виявив концентраційну функцію живої речовини. За рахунок реалізації цієї функції жива речовина вибірково поглинає з навколишнього середовища хімічні елементи. Якщо наша планета в цілому сформована зі сполук із заліза, нікелю, магнію, сірки, кисню в першу чергу, то за рахунок вибіркового поглинання та концентраційної функції склад біомаси зовсім інший. Вона утворена з вуглецю, водню при порівняно малій участі інших елементів (мал. 3.).

Хімічні елементи, що беруть переважну участь у побудові живої речовини та необхідні для його синтезу, отримали назву біогенних. Концентраційна функція тварин та рослин по-різному реалізується щодо різних їхніх видів. Принцип циклічності в перетвореннях та переміщенні речовин в біосфері є основоположним.

Збереження циклічності-це умова існування біосфери.

Введення в біосферу однонаправлених процесів, які здійснює людина при конструюванні техносфери та агросфери, виявляється для біосфери згубним та найбільш небезпечним.

Для біосфери характерна висока замкненість біогеохімічних циклів. Втрати речовин у них складають не більш 3 - 5%. Однак, всі біогеохімічні цикли дають деяку кількість "відходів". Такі природні відходи для біосфери не шкідливі. Вони є накопиченням у певній мірі інертних речовин, що акумулюються в атмосфері або тих, що надходять у літосферу у вигляді осадкових порід. Більш того, відходи окремих біогеохімічних циклів є умовою виникнення та підтримки існування багатьох груп живих організмів. Так, біогенне походження має весь кисень атмосфери, що виникає як "відход" фотосинтетичного процесу. За рахунок відходів біогеохімічного циклу вуглецю в земній корі накопичилися великі запаси вуглецевміщуючих геологічних покладів: кам'яного вугілля, нафти, вапняків. Загальна кількість їх сягає 1016 - 1017 тонн.

Біогеохімічні цикли еволюціонують разом з еволюцією біосфери. Реалізація окремих біогеохімічних циклів та накопичення відходів є основою виникнення біогеохімічних циклів нового типу або ускладнення вже існуючих. Так, накопичення в атмосфері вільного кисню створило передумову виникнення великої групи організмів, які використовують вільний кисень для дихання. Процеси хімічного біогенного окислення стали складовою частиною біогеохімічних циклів.

Центральне місце в біосфері посідають біогеохімічні цикли: вуглецю, води, азоту та фосфору. Ці цикли в найбільшій мірі зазнали * трансформації при формуванні техносфери та агросфери, і вивчення їх стало важливою задачею екології.

9.1 Біогеохімічний цикл вуглецю

Біогеохімічний цикл вуглецю базується на атмосферному депо, яке утримує його в кількості, приблизно рівній 700 млрд. тонн у формі вуглекислого гази .Цей цикл ініціюється фотосинтезом та диханням. Обидва процеси йдуть так інтенсивно, що у рослин та тварин на долю вуглецю припадає до 40 - 50% загальної маси. Залишки відмерлих рослин та тварин сприяють утворенню гумусу. Аналогічно утворюється й торф. У цих двох формах вміщується до 99% вуглецю нашої планети. Швидкість кругообігу вуглецю обчислюється в середньому від 300 до 1000 років.

Утворення техносфери суттєво змінило цей цикл. Зараз антропогенне надходження вуглекислого газу в атмосферу зросло більше природного на 6--10%. Це пов'язано, головним чином, з вирубкою лісів та заміною їх менш продуктивними агроценозами. Певний внесок робить і промисловість та всі виробництва, які пов'язані зі спалюванням палива.

9.2 Біогеохімічний цикл азоту

Це один із найбільш швидких кругообігів речовин .Реалізується він в основному за рахунок діяльності різних груп живих організмів і, в першу чергу, при активній участі мікробів. Основним депо азоту є газоподібний азот атмосфери. Його зв'язування здійснюється вільно існуючими азотфіксаторами (Arolobacler, Clostridium, Nostoc, Rhizobium). Органічні речовини, які вміщують зв'язаний азот, мінералізуються за рахунок амоніфікації та нітрофікації, що робить доступним для вищих рослин нітратний та амонійний азот. Загальні оцінки фіксації атмосферного азоту суперечливі і в середньому для планети складають від 100 - 170 мг/м2 в рік до 1 - 20 гр/м2 на рік. Це відповідає приблизно 126 млн. тонн азоту в рік.

В антропогенну епоху на кругообіг азоту великий вплив має виробництво синтетичних азотних добрив. Воно полягає у зв'язуванні азоту повітря та поетапного його перетворення спочатку в аміака, потім в азотну кислоту, необхідну для отримання нітратів. Цей процес став широкомасштабним та залучив у біогеохімічний цикл азоту з атмосферного депо велику його кількість. Введення антропогенного азоту в його біогеохімічний цикл дорівнює 6,4x107 тонн азоту в рік.

З усіх синтетичних мінеральних добрив азотні добрива вимагають найбільш енергетичних витрат при їх виробництві і тому є найдорожчими. Однак в сільському господарстві не розроблені технології безвідходного застосування азотних добрив. Нітрати не повністю використовуються культурними рослинами і суттєво забруднюють ґрунтові води та водойми.

Проблема нітратного забруднення навколишнього середовища в наш час стала однією з найбільш актуальних

9.3 Біогеохімічний цикл фосфору

Цей цикл має найбільш простий характер. Основний запас фосфору зосереджений на планеті у вигляді гірських порід та мінералів. При їх вивітрюванні утворюються фосфати, які використовуються рослинами для побудови органічних речовин свого тіла. Після відмирання рослин фосфор мінералізують мікроорганізми -редуценти. Втрати фосфору з біогеохімічного циклу пов'язані в основному з винесенням фосфору в моря та океани. Звідти назад на суходіл він може потрапити тільки через рибу або гуано.

Особливістю природних екосистем є повторне використання біогенних речовин. Хоча в біогеохімічних циклах деякі з таких елементів і губляться, надходячи в депо, і робляться недоступними для рослин, у природних екосистемах масштаб цих процесів незначний.

10 Антропогенний вплив на природні цикли основних біогенних елементів

Антропогенне природокористування вносить у біогеохімічні цикли чимало перешкод. Так, поширеність процесів спалювання палива, в т.ч. і для потреб сільськогосподарського виробництва, призводить до надходження до атмосфери близько 20 млрд. тонн вуглекислого газу та 700 млн. тонн інших газів і твердих часток. Самі вирубки лісу призводили тільки на території СРСР до винесення з екосистем лісу до 1,2 - 5 тисяч тонн фосфору, 6-20 тисяч тонн азоту та 1,2-6 тисяч тонн кремнію. Перенесені в урбанізовані райони або в агроекосистеми, ці речовини виявляються або зовсім, або тимчасово виключеними з природного їх кругообігу. Ці процеси, по суті, ведуть до появи нового техногенного типу кругообігу хімічних елементів.

11 Стабільність біосфери. Ноосфера, управління біосферою

Біосфера володіє потужною буферною дією щодо багатьох зовнішніх впливів. Це забезпечує загальну стійкість та створює сприятливі стабільні умови існування організмів. У межах біосфери пом'якшується дія вітру, посушливість повітря та ґрунту, підтримується певне співвідношення між концентрацією кисню та вуглекислого газу в атмосфері, звужується амплітуда коливань температури. Але всі ці якості біосфери не можуть протистояти нерозумним діям людини і різко падають при антропогенних впливах. Так, посухи порівняно безпечні для природних екосистем, але вони наносять відчутні збитки агроекосистемам.

Зберегти грунтово-кліматичні умови великих регіонів планети та забезпечити їх стійкість можна тільки при наявності в цих регіонах * досить великих за площами природних біомів.

Для стійкості біогеохімічних циклів велике значення мають депо біогенних хімічних речовин в ґрунті. Ґрунт - це зовсім особливе за своїми властивостями природне тіло. У біосфері ґрунт виконує безліч специфічних функцій. Він забезпечує рослини всіма необхідними поживними речовинами, утримує в собі велику кількість вологи, перешкоджає її швидкому стоку до рік. У сільському господарстві ґрунт є компонентом виробництва.

Ґрунти в різних біомах та різних природних зонах досить сильно відрізняються між собою. У помірних широтах властивості ґрунтів такі, що гумус добре утримує катіони та аніони біогенних елементів, їх вивільнення йде поступово і це забезпечує збереження родючості ґрунту на довгий час, а також створення біологічної продукції. На противагу цьому, в тропіках, завдяки високій температурі та вологості, мінералізація йде досить швидко. Вилужування ґрунтів та вимивання з них іонів мінеральних речовин проходять досить активно. Тому агроекосистеми тропічних широт порівняно з екосистемами помірних зон більш вразливі та швидше деградують. Цей процес тут часто завершується запустелюванням та виключенням територій із сільськогосподарського використання.

Важливими учасниками біогеохімічних циклів є ґрунтові мікроорганізми. Ґрунт одночасно служить депо для багатьох речовин, за рахунок якого гасяться флуктуації, що виникають при переході речовин з однієї ланки біогеохімічного циклу до другої. Особливо важливий щодо цього гумус ґрунту. У ньому продукти розкладу органічних речовин утримуються тривалий час. Наприклад, у дерново-підзолистому грунті об'єм можливих нових включень органічної речовини складає 300 кг/га, в чорноземах -160 кг/га. Чимало речовин, що надходять до ґрунту, можуть утримуватися в ньому за рахунок адсорбції та інших фізико-хімічних процесів. Ємність ґрунтів за рахунок такого типу поглинання сягає 225 кг/га на рік.

Екологічне нормування повинне базуватися на аналізі властивостей екосистеми, найважливішою з яких є стійкість до зовнішнього впливу. Вплив великомасштабних змін навколишнього середовища на живі організми, безумовно, відбивається на стійкості екологічних систем, до яких входять ці організми.

Слід мати на увазі, що екологічні системи, так само як і окремі види організмів, були об'єктом тривалого еволюційного процесу, у ході якого менш стійкі системи зникали і зберігалися тільки ті екологічні системи, стійкість яких стосовно коливань зовнішніх чинників була досить високою.

Загалом стійкість біологічних систем можна охарактеризувати як внутрішньо притаманну біосистемі здатність підтримувати на визначеному рівні протягом тривалого часу свої основні параметри та відновлювати їх після порушень. Кількісно оцінити стійкість досить складно, але вченими були відзначені деякі закономірності в здатності екосистем підтримувати свій рівноважний стан: Стійкість угруповання тим вища, чим більший час воно може існувати, не зазнаючи значних змін. Більш стійкі угруповання повинні мати більшу різноманітність життєвих форм і екологічних ніш.

У результаті впливу екологічних чинників успіх живих організмів у боротьбі за існування визначається значною мірою їхнім пристосуванням до умов, які сприяють підтриманню стійкості екологічних систем. У зв'язку з цим природний добір має тенденцію до збереження організмів, еволюція яких підвищує стійкість екологічних систем.

Думка про роль людства, яке перетворює біосферу на базі наукових знань на благо кожної людини, не залишала В. І. Вернадського весь останній період його життя.

Ноосфера (від грецьк. пооз -розум) - це сфера взаємодії суспільства й природи, у межах якої розумна діяльність є головним, визначальним чинником розвитку.

У понятті ноосфери підкреслюється необхідність доцільної взаємодії людства та природи. На думку В. І. Вернадського, відношення суспільства до природи обумовлене не тільки науково-технічними досягненнями, а й соціальними чинниками.

Поняття «ноосфера» вперше вжив у 20-і роки XX ст. французький палеонтолог і філософ Тейяр де Шарден. У його розумінні ноосфера -ідеальна, духовна («мисляча») оболонка Землі, що виникла з появою і розвитком людської свідомості. В. І. Вернадський вважав, що головна сила перетворення біосфери в ноосферу в інтересах людства - це поєднання розуму з ідеалами демократії.

Вихід з екологічної кризи може бути тільки у використанні розуму людства (у вигляді суми знань і технологічних розробок) не лише для експлуатації природних ресурсів, а й для їхнього збереження і примноження.

На жаль, наявна екологічна ситуація не може бути змінена природними системами регуляції, що еволюційно сформувалися на різних рівнях організації живої матерії. Вирішення проблеми передбачає активне регулююче втручання людини в біосферні процеси, аж до спрямованого контролю чисельності та біологічної активності економічно значущих видів і формування штучних екосистем із заданими властивостями. В основі вирішення цього завдання повинні лежати глибокі знання природних законів формування й функціонування біологічних систем різного рангу.

Тільки на базі пізнання фундаментальних екологічних закономірносmeй, з використанням сучасних наукових і технічних досягнень вдасться сконструювати систему гармонійної взаємодії людства і живої природи. В.І.Вернадський, як вчений-матеріаліст, визначив місце людини у біосфері трьома положеннями:

Людина, як вона спостерігається в природі, як і всі живі організми, як і вся жива речовина, є певна функція біосфери, в певному її просторі - часі.

Людина у всіх її проявах становить певну закономірну частину будови біосфери.

"Вибух " наукової думки в XX cm. підготовлений усім минулим біосфери і має глибинні корені. Цивілізація "культурного людства ", - оскільки воно є формою організації нової геологічної сили, створеної у біосфері, - не може перериватися і знищитися, оскільки це велике природне явище, яке відповідає історично, точніше, геологічно, встановленій організованості біосфери".

Ці ідеї покладені в основу закону ноосфери В.І.Вернадського:

Біосфера неминуче перетвориться в ноосферу, тобто, сферу, де людський розум буде відігравати домінуючу роль в розвитку системи "людина-природа ".

Розглядаючи людину і біосферу як єдине органічне ціле, В.І.Вернадський пов'язував злети в історії цивілізації із народженням біосферою можливостей, здатних робити прориви в її території: через століття повторюються періоди, коли згромаджуються в одному або небагатьох поколіннях, в одній або багатьох країнах багато обдарованих особистостей, уми яких створюють силу, що змінює біосферу.

Розквіт стародавніх цивілізацій Китаю та Індії, Еллади та Риму, італійське Відродження, промислова революція середини XIX і науково-технічна революція середини XX ст. є підтвердженням думок вченого. Слід відзначити, що ноосферні ідеї стали швидко захоплювати екологічне мислення. В 1948 р. американський біогеохімік Г.Е.Хатчінсон в одній із своїх статей наголошував: еколог має довести, що догляд за біосферою і підтримка її в доброму стані є такою ж цікавою і важливою справою, як ремонт власного радіоприймача чи автомобіля.

Повне домінування людини над природою неможливе; воно не було б ні міцним, ні стабільним, оскільки людина - дуже залежний хижак, який займає надто "високе" місце у кормовому ланцюзі. Було б куди краще, якби людина зрозуміла, що існує деяка екологічна залежність, в умовах якої вона має розуміти світ із багатьма іншими організмами, замість того, щоб дивитися на кожний квадратний сантиметр як на можливе джерело їжі і благополуччя або як на місце, на якому можна спорудити щось штучне (Ю. Одум). Якщо поведінка людини насправді "розумна", то зрозуміло, що людина має: вивчити і зрозуміти форму власного популяційного росту; визначити кількісно оптимальні розміри і конфігурації населення в зв'язку із ємністю даної області, що дає змогу їй бути готовою до прийняття "культурної регуляції" там, де природна регуляція не дієва.

Діалектична взаємодія суспільства і біосфери в ході історичного прогресу людства поступово перетворюється на управління спочатку окремими елементами біосфери, потім її частинами і, нарешті, всією біосферою у планетарному масштабі. До практичного розв'язання останнього завдання людству ще далеко, але в теоретичному плані воно актуальне вже тепер.

Без знання законів функціонування і розвитку екосистем неможливий перехід від стихійного впливу людини на біосферу до свідомого * управління нею.

Теоретична думка, як бачимо, націлена не на руйнування, а на збереження середовища життя людини, яка, як розумна істота, навряд чи погодиться піти на самознищення.