Сучасний стан галузі рослинництва та її вплив на навколишнє середовище

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Розвиток і зміцнення рослинництва України - важливе державне завдання. Право громадян нашої країни - робітників, селян, службовців на користування ділянками землі, а також вирощування на них рослин та різних технічних, кормових зернових культур у встановленому законом порядку закріплено Конституцією України.

Українська земля щедро обдарована природою. Майже 25 тис. видів вищих і нижчих рослин вплелися в різнобарвний вінок флори України. Тут і праліси Полісся й зелених Карпат, діброви Поділля і представники Кримських субтропіків, різнотравні килими Дніпровських луків та рукотворних ландшафтів.

Гонитва за максимальними врожаями, порушення правил агротехніки, застосування важких сільськогосподарських машин, непродумана меліорація, перевипас худоби тощо призводять до втрати основного багатства людства -- родючих ґрунтів. Учені встановили, що для утворення ґрунтового шару завтовшки 18 см природі потрібно в середньому від 1400 до 7000 років. Людина ж здатна виснажити, знищити шар ґрунту такої товщини за один-два сезони. Підраховано, що порівняно з тими 1,5 млрд. га земель, які використовуються тепер для вирощування сільськогосподарських культур, майже 2 млрд. га за історичний період було втрачено, виведено із сівозмін, перетворено на пустелі. В наш час через вітрову й водну ерозії, будівництво міст, доріг, аеродромів, кар'єрів, промислових об'єктів у світі щомісяця втрачається від 5 до 7млн га родючих земель.

Будь-які форми ведення сільського господарства вносять небажані зміни до навколишнього середовища. Але в період інтенсифікації відходність сільського господарства та його виснажуюча дія на природне середовище багаторазово зросла. Інтенсифікація сільського господарства викликала цілу низку небажаних наслідків. Головні з них такі: деградація грунтів, забруднення природного середовища залишковою кількістю мінеральних добрив та пестицидів, несприятливі зміни гідрологічного режиму та пов'язані з ними процеси запустелювання та заболочення.

Метою курсової роботи є аналіз впливу галузі рослинництва на довкілля.

В роботі буде проаналізовано сучасний стан галузі рослинництва та охарактеризовано її вплив на навколишнє середовища.

1. ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ РОСЛИННИЦТВА

1.1 Рослинництво як галузь сільського господарства

Рослинництво, як галузь сільського господарства, спрямована на виробництво зернових, технічних, кормових культур, а також овочів і фруктів.

Найважливішим основним засобом і територіальною базою функціонування виробничих процесів у сільському господарстві є земля. Україна має значний фонд земель, який перебуває у розпорядженні сільськогосподарських підприємств і господарств. На 1 листопада 2000р. площа цих земель становила 48,6 млн. га при загальній території України 60,3 млн. га.

Найвищу питому вагу мають рільні угіддя в степовій частині держави (68-80% всієї площі). На півдні природні сіножаті займають обмежені території, в Криму всього 17 тис. га. , в гірських районах Карпат і Криму помітно розширюються площі пасовищ.

Зокрема в Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській і Чернівецькій областях, переважно в їх Карпатських районах, відповідно, зосереджено 134, 106, 227, 65 тис. га. пасовищ. У Криму пасовища становлять 399 тис. га.

Багато агроекологічних ознак культурних рослин (вимоги до умов теплового і світлового режиму, зволоження в різні періоди вегетації, хімічної реакції ґрунтів і ін.) пов'язані з місцем їхнього походження. Так, тропічні рослини починають ріст при досить високих температурах (10--15°), мають розтягнутий період вегетації і вимагають великих запасів тепла на всіх стадіях розвитку. Це культури короткого дня, що характеризуються найбільшим споживанням вологи в середині вегетаційного періоду.

Культурні рослини, що походять з помірного пояса істотно менш вимогливі до запасів тепла, мають більш короткий період вегетації, починають рости при невисоких температурах, стійкі до заморозків. Поєднання показників, що характеризують відносини культурних рослин до умов тепло- і вологозабезпеченості в різні фази вегетації, є основою для розробки біоклиматичних класифікацій культур.

Господарські ознаки культурних рослин визначаються цільовим призначенням виробленої продукції: продовольчим, кормовим, для технічної переробки і лікарсько-наркотичного застосування. З урахуванням способів оброблення рослин, обумовлених їхніми екологічними особливостями, господарські ознаки різних культур є основою для класифікації галузей рослинництва.

1.1.1 Зернові культури

Провідне місце в структурі посівів (близько 50% ) займають зернові культури. У 1989 році їх площа становила 15,5 млн. га. На Україні вирощують озимі та ярі культури.

Основною зерновою культурою України є озима пшениця , на яку припадає майже 20% посівних площ. ( рис. 1.1)

Рисунок 1.1 - Розміщення посівних площ озимої пшениці.

Основою рослинництва країни є вирощування зерна пшениці, жита, кукурудзи, рису, ячменю, вівса, проса , гречки і зернобобових.

Зерно є основним продуктом харчування людини і сировиною для багатьох галузей промисловості. Воно також забезпечує тваринництво цінними кормами. Тому у структурі посівних площ зернові культури посідають перше місце. Озима пшениця забезпечує близько 50% валового збору зерна в країні. Основні райони вирощування цієї культури - лісостепова, степова зони, частина Полісся. В минулому озиму пшеницю в Україні висівали переважно в лісостепу. Відома пшениця на нашій території з часів трипільської культури ( ІІІ ст. до н.е.)

Природні умови на території України змінюються по природних зонах. Тому склад вирощуваних культурних рослин також розрізняється по зонах. У кожній грунтово - рослинній зоні розвиваються такі галузі землеробства, що за даних умов дають найвищі результати і вимагають менших витрат праці і коштів.

Пшениця, як найважливіша продовольча зернова культура характеризується більш високими вимогами до умов теплового режиму і родючості ґрунтів у порівнянні з іншими зерновими культурами помірного пояса. Вона погано переносить кислу реакцію ґрунтів, що обмежує її вирощування в зоні дерново-підзолистих ґрунтів. Екологічні особливості і відносно висока посухостійкість пшениці обумовлюють її більше розповсюдження в лісостеповій і степовій зонах.

Ареали поширення озимої і ярової пшениці обумовлені такими агрокліматичними факторами, як суворість зим і потужність снігового покриву, від яких залежить збереження рослин у зимовий період. Тому озиму пшеницю вирощують переважно в центрі України, особливо в її західних і центральних районах з більш м'якими зимами. Озимі сорти пшениці повніше використовують опади осіннього і весняного періодів, що обумовлює її більш високу врожайність у порівнянні з яровими.

Жито, на відміну від пшениці, менш вимоглива культура у відношенні теплового режиму і родючості ґрунтів. В Україні обробляють переважно озимі сорти жита, що характеризуються набагато більшою зимостійкістю в порівнянні з іншими озимими зерновими злаками. Екологічні особливості жита обумовлені ще і тим, що ця культура в перших центрах землеробства зустрічалася лише у виді бур'янів у посівах пшениці.

Озиме жито має короткий період вегетації, вимагає невеликих термічних ресурсів, досить стійке до весняної посухи. Завдяки добре розвитій кореневій системі успішно культивується на супіщаних грунтаx, добре переносить слабокислу реакцію, але через перезволоження орного горизонту легко піддається вимоканню і випріванню. Ця культура більш стійка до багатьох захворювань, ніж пшениця, а при підвищенні родючості ґрунтів дає істотний приріст врожаю. Невибагливість жита до умов місцеперебування забезпечує йому ряд переваг у порівнянні з пшеницею в районах з меншими тепловими ресурсами, іншими ґрунтами з кислою реакцією.

Ячмінь був широко розповсюджений у районах древнього землеробства помірного поясу. Це одна із самих ранньоспілих зернових культур, що переносить заморозки і відрізняється посухостійкістю. Його використовують переважно для кормових цілей, хоча зерна ячменя мають і продовольче значення, а пророслі насіння (солод) застосовують у пивоварстві. Екологічні особливості ячменя обумовлюють його широке поширення на значній частині землеробської території країни -- від північних до південних посушливих районів. У горах посіви його доходять до середніх поясів, де ще можливе землеробство. Значне збільшення посівних площ ячменя в останні десятиліття зв'язано з ростом потреб у фуражному зерні . Розширенню посівів ячменя сприяло також окультурення ґрунтів у процесі інтенсифікації землеробства, більшого застосування мінеральних і органічних добрив.

Овес, на відміну від ячменю, більш вимогливий до теплових ресурсів і умов зволоження, гірше переносить літню посуху, але невибагливий у зрошенні, родючості ґрунтів, їх слабокислої реакції. Посіви вівса поширені переважно в лісовій, подекуди в степовій зонах, але вони не заходять так далеко, як ячмінь, у північні холодні і південні посушливі райони. У минулому вирощування вівса було у великій мірі зв'язано з отриманням корму для коней. У період індустріалізації сільського господарства посіви вівса значно скоротилися. В даний час посіви знову виростають так , як овес займає визначене місце в багатьох сівозмінах, а його продукція має широкий попит у комбікормовій і харчовій промисловості.

Кукурудза має важливе кормове значення, використовується в харчовій промисловості. Ця культура тропічного походження починає рости при досить високих температурах (10°), період її вегетації розтягнутий до 160 днів, вона погано переносить заморозки (до --2°), має потребу у великих запасах тепла. Для визрівання зерна ранньостиглих сортів потрібно 1--22° біологічно активних температур, а для більш продуктивних середньо- і пізньостиглих сортів -25-29°. При цьому кукурудза засухостійка, особливо в перші фази вегетації, але недолік вологи перед викиданням мітелок помітно знижує врожайність.

Висока потенційна продуктивність кукурудзи, здатність її активно витягати живильні речовини з ґрунту і різко збільшувати врожайність при внесенні добрив, особливо на водопроникних і аерованих ґрунтах, привернули до неї увагу багатьох генетиків і селекціонерів. У результаті були створені її високоврожайні гібридні і ранньостиглі види і сорти.

Зернові бобові культури (горох, квасоля, соя й ін.) містять багато білка, коштовного в кормовому і продовольчому відношенні. У процесі інтенсифікації кормовиробництва збільшувалися площі посівів бобових культур. Найбільше значення серед них займає горох, вимогливий до умов зволоження і родючості ґрунтів; для його вегетації достатні помірні запаси тепла. Горох вирощують у лісовій і лісостеповій зонах Квасоля виростає в більш південних частинах країни.

Зернові круп'яні культури (просо, гречка, рис) займають 3--4% усіх посівних площ зернових культур. Вони мають різні ареали поширення, обумовлені екологічними особливостями кожної з основних круп'яних культур.

Просо займає відносно великі площі в складі круп'яних культур. Початок росту відбувається при досить високих температурах (10-- 12°), культура чуттєва до заморозків і в той же час відрізняється високою посухостійкістю, добре переносить слабке засолення ґрунтів, але несприятливо реагує на кислу реакцію ґрунтового середовища. Своєрідні екологічні особливості дозволяють вирощувати просо в різних типах ландшафтів лісової, лісостепової, степової зон. Просо дає гарні врожаї на знову освоєних цілинних і перелогових землях, особливо на ґрунтах легкого механічного складу. Відносно великі площі посівів знаходяться в степовій зоні.

Гречка погано переносить посуху, високі і низькі температури, особливо в період цвітіння, вимоглива до умов зволоження, до родючості ґрунтів: для неї більш придатні пухкі ґрунти, що добре прогріваються, багаті поживними речовинами, включаючи торфовища з нейтральною і слабокислою реакцією. Відзначені екологічні особливості обумовлюють вирощування гречки переважно в західних і центральних районах лісової і лісостепової зон з м'яким кліматом. Врожайність культури помітно підвищується, коли в районах її вирощування розводять бджіл, що запилюють квітки гречки, яка є цінним медоносом.

Рис, як культура тропічного походження, починає свій ріст при температурі 12--15°, має розтягнутий період вегетації, не переносить заморозків, вимагає великих запасів тепла -- від 22 до 33°. На відміну від інших культур, рис споживає велику кількість вологи , тому значну частину вегетаційного періоду культуру обробляють на обгороджених земляними валами полях, залитих водою. Для рису сприятливі ґрунти, з яких періодично вимиваються солі.

1.1.2 Технічні культури

До складу технічних культур входять різноманітні рослини, що відносяться до волокнистих, олійних, цукроносних культур, їх використовують, як сировину для ряду галузей промисловості: маслоробної, цукрової, текстильної й ін., тому характер територіальної концентрації основних технічних культур тісно зв'язаний з особливостями формування сировинних зон переробних підприємств, що входять до складу різних типів агропромислового комплексу(АПК).

У складі олійних культур понад 2/3 площу займають посіви соняшника. Найбільш значне скорочення посівних площ за останні десятиліття було характерно для волокнистих культур. Різке зменшення посівних площ волокнистих культур частково пояснюється зростанням виробництва синтетичних волокон.

Льон-довгунець веде своє походження з центрів древнього землеробства субтропічного і помірного поясів, де його вирощували переважно для одержання олії. Поширення льону в більш північні райони з м'яким і вологим кліматом, сприяло кращому розвитку стебла, що привело до формування нових видів льону-довгунця, що дає цінне волокно, а в якості побічної продукції -- олія з його насіння.

Льон починає свій ріст при невисоких температурах (3--5°), а оптимальна температура основних фаз розвитку складає 15--18°, причому невеликі заморозки в початковому періоді вегетації не впливають на подальший його розвиток. Льон вимагає рівномірного зволоження, особливо на початку росту, однак погано переносить надлишок вологи. Через слабку кореневу систему рослина має потребу у великій кількості поживних речовин, що легко засвоюються, тому для нього більш придатні суглинні ґрунти з великою вологоємністю. Льон переносить слабокислу реакцію, хоча оптимальною для нього є нейтральна реакція ґрунтового середовища, при якій повніше використовуються добрива, насамперед азотні. Культуру вирощують у зернотрав'яних сівозмінах, де багаторічні трави, особливо конюшина, служать гарним попередником.

Коноплі здавна вирощували для одержання міцного тонкого і грубого волокна, що йде для виготовлення тканин, канатів, рибальських сіток і інших виробів, а як побічну продукцію з її насіння одержують жирну олію, що має продовольче і технічне призначення. Вироби, що раніше виготовлялися з волокна конопель, тепер істотно орієнтовані на використання синтетичних волокон, що у великій мірі впливає на значне скорочення посівних площ цієї культури.

Цукровий буряк -- основна цукроносна рослина помірного поясу, що використовується для виробництва цукру з XIX в., має потребу в значних запасах тепла (20--28°), розтягнутий період вегетації (120--160 днів), вимоглива до умов зволоження. Більш висока цукристість коренеплодів сучасних сортів може бути досягнута в районах з великим числом сонячних днів. Для цієї культури сприятливі добрі і багаті поживними речовинами ґрунти, що характеризуються високою вологоємністю і нейтральною реакцією. На розташування цукрового буряка впливають природні умови та економічні фактори: забезпеченість трудовими ресурсами, особливості сільських місцевостей, з огляду на велику трудомісткість цієї культури і погану транспортабельність.

Основний ареал вирощування цукрового буряка включає центральні райони лісостепової і частково степових зон, де необхідні умови тепло- і вологозабезпеченості поєднуються з родючими чорноземними ґрунтами, а в сільській місцевості і з історично сформованою системою цукрових заводів. Ці райони мають високу щільність сільського населення, розгалужену мережу авто- і залізничних магістралей. Сировинні зони розташовуються в радіусі до 30 км від цукрових заводів.

Картопля має важливе продовольче і кормове значення, а також служить сировиною для виробництва крохмалю і спирту. Початок росту картоплі відбувається при відносно високій температурі -- близько 10°, вона погано переносить заморозки, але має порівняно короткий період вегетації (від 60 до 120 днів відповідно в раннє- і пізньостиглих сортів), вимагає помірного зволоження. При цьому перезволоження ґрунтів і високі літні температури впливають на розвиток цієї культури, що веде своє походження з гірських районів Центральної Америки. У жарку погоду при підвищенні середньодобової температури до 29° припиняється розвиток бульб. Для картоплі оптимальні відносно легкі ґрунти, добре окультурені, багаті вмістом основних елементів (N, О, Р), великі кількості яких, використовуються у процесі формування бульб.

Тютюн -- теплолюбива культура, що погано переносить заморозки, вимоглива до умов зволоження і вмісту поживних речовин у ґрунтах.

1.1.3 Кормові та інші культури

Овочівництво

Ця галузь включає великий набір культурних рослин, що відносяться до різних ботанічних видів. Усі вони вимогливі до умов зволоження, вмісту поживних речовин у ґрунті. Ці культури обробляють із застосуванням високих доз органічних і мінеральних добрив у складі спеціальних овочевих сівозмін, під якими відводять найчастіше знижені, багаті органічними речовинами масиви земель по долинах рік, терасах озер, на меліорованих торф'янистих ґрунтах, де є джерела води для зрошення. Овочеві культури обробляють як у відкритому, так і в закритому (парниках і теплицях) ґрунті . Найбільш розповсюджені культури відкритого ґрунту в Україні -- капуста, томат, буряк, морква, цибуля, огірок. Деякі з цих культур особливо продуктивних сортів вирощують в закритому ґрунті, поряд з цвітною капустою, салатом, редисом і ін.

Овочі використовують для харчування як у свіжому, так і в консервованому вигляді. В міру росту міського населення овочівництво концентрувалося в спеціалізованих підприємствах, розташованих як поблизу великих міст і міських агломерацій, так і в місцевостях зі сприятливими природними і соціально-економічними умовами для виробництва і переробки продукції овочевих культур.

Баштанництво

Баштанні культури (кавун, диня, гарбуз) відносяться до тепло- і світлолюбних культурних рослин, що походять з різних районів тропічного і субтропічного поясу Азії, Африки, Америки. Вони мають розтягнутий період вегетації, погано переносять заморозки. Їх обробляють на легких, прогрітих добре аерованих ґрунтах зі значним вмістом поживних речовин, особливо фосфору і калію. Оптимальна температура їхнього росту і розвитку складає 25--30°, а при зниженні температури до 12--15° процес вегетації істотно сповільнюється. Завдяки сильно розвитий кореневій системі, що проникає в глиб ґрунтового профілю на глибину від 0,5--1 до 3--5 м, баштанні культури добре пристосовані до вегетації в сильно посушливих місцевостях сухих і пустельних степів, але штучне зрошення сприяє значному збільшенню їхньої врожайності.

Садівництво

Ця галузь включає групу переважно деревних і чагарникових культурних рослин, вирощуваних для одержання фруктів, ягід і горіхів. У складі плодових культур виділяють групу зерняткових (яблуня, груша, айва й ін.), кісточкових (вишня, черешня, слива, абрикос і ін.), ягідних (чорна і червона смородина, аґрус, малина, суниця, полуниця й ін.), горіхоплідних (волоський горіх, фундук і ін.). Природні передумови розвитку садівництва пов'язані не тільки з агрокліматичними умовами теплого періоду, але і з умовами перезимівлі плодових культур.

Виноградарство

Виноградарство представлене різними видами столових і технічних сортів виноградної лози, що використовуються для харчування як у свіжому і сушеному вигляді, так і як сировину для готування соків, вин, компотів, варення й інших продуктів. Виноград добре пристосований до умов помірного теплого субтропічного клімату, успішно вирощується на легких, кам'янистих, добре прогрітих й аерованих грунтах, по схилах пагорбів і гір. Завдяки добре розвинутій кореневій системі, що глибоко проникає на твердих ґрунтах, виноградна лоза здатна витягати воду з великої глибини (до 7 м від поверхні). Під виноградники використовують землі, малопридатні для вирощування зернових і інших культурних рослин.

Серед кормових культур найбільші площі займають багаторічні й однолітні трави, які використовують як зелений корм, для заготівлі сіна, сінажу, а також силосні культури (кукурудза, соняшник і ін.), кормові коренеплоди і баштанні.

1.2 Технологічні процеси у рослинництві

Боротьба з бур'янами. Відомо, що бур'яни знижують врожайність сільськогосподарських (с/г) культур на 45-66%. Заходи по боротьбі бур'янами поділяють на запобіжні і знищувальні. Запобіжні: правильне чергування культур у сівозміні; ретельна очистка посівного матеріалу;отримання оптимальних норм, способів і строків посіву; застосування районованих сортів і гібридів; своєчасне знищення бур'янів; своєчасне і високоякісне збирання врожаю; згодовування тваринам лише оброблених зерновідходів; внесення на поля лише перепрілого гною; дотримання проти бур'янного карантину.

Знищувальні заходи: механічний спосіб, біологічний, хімічний. Рух повітря в атмосфері і воді в гідросфері, а також інші фізико-хімічні процеси приводять до того, що навіть при дотриманні правил обробки гербіциди розповсюджуються за межі планованих площ.

Обробіток грунту. Обробіток грунту - механічний вплив на нього робочими органами грунтообробних машин і знарядь, що забезпечують оптимальні умови для вирощування культур. При розпушенні змінюється загальна рихлість, збільшується пористість і аерація. Грунт обробляють плугами, фрезами, плоскорізами.

Розпушування покращує водо- і повітропроникність грунту, посилює мікробіологічну діяльність.

В результаті ущільнення руйнуються брили, більш тісно розміщуються грунтові агрегати, збільшується капілярна пористість, грунт швидше прогрівається. Передпосівне ущільнення сприяє рівномірному розподілу насіння по глибині, післяпосівне - кращому контакту його з грунтовими частинками, внаслідок чого насіння дає дружні, більш ранні сходи. Покращуються умови догляду за посівами, обробіток по боротьбі з бур'янами і збирання врожаю.

Створення органічних речовин. Перемішують грунт для рівномірного розподілу добрив, вапна, гіпсу. Прийом неприпустимий в ерозійно небезпечних і посушливих районах. Перемішують грунт оранкою, плугами без передплужників, фрезами та ін.

При перегортанні верхні і нижні шари грунту перемішуються у вертикальному напрямку. У ріллю зароблюють залишки рослин, добрива, вапно, гіпс, насіння бур'янів, збудників хвороб і шкідників с/г культур. У районах достатнього зволоження перегортання перешкоджає вимиванню елементів живлення у нижні шари.

В результаті вирівнювання зменшуються нерівності поверхні. В посушливих зонах прийом сприяє зменшенню випаровування і збереженню вологи в грунті. Для вирівнювання застосовують борони, скрепери, грейдери, вирівнювачі.

При гребнюванні на поверхні грунту роблять гребені. Прийом проводять, вирощуючи корене- і бульбоплоди на надмірно зволожених, особливо важких безструктурних грунтах, для відведенняводи і регулювання повітряного, теплового і живильного режимів.

Для усунення надмірної вологи, покращення режиму на поверхні грунту грядо створювачами роблять гряди.

Після основного обробітку на поверхні грунту нарізають борозни. Застосовують на важких за механічним складом грунтах для кращого всмоктування опадів і попередження водної ерозії.

Мінімальний обробіток грунту. Багаторазове проходження важкої техніки по полю дуже ущільнює грунт. При сучасній технології на посівах просапних культур число обробітків грунту під кукурудзу і соняшник досягає 13-15, під цукровий буряк - 20-22. Через сильне переущільнення порушується структурний стан, пригнічуються мікробіологічні процеси, що в кінцевому рахунку приводить до зниження врожаю. Для вирощування більшості сільсько - господарських культур оптимальною густиною грунтів вважають 1-1,3 г/см3. Під дією ходових систем машин вона підвищується на 0,1-0,3 г/см3. При збільшенні щільності грунту вище оптимуму на 0,1 г/см3 врожайність зернових знижується на 10-30%.

У сільському господарстві в практику ввійшли такі технології, що передбачають мінімальний обробіток грунту: заміна оранки лущенням чи плоскорізним розпушуванням; зменшення глибини основного обробітку грунту; зменшення інтенсивності передпосівного обробітку; скорочення числа і глибини обробітків міжрядь для просапних культур і навіть відмова від них; поєднання технологічних операцій шляхом застосування комбінованих машин.

Ефект від поєднання технологічних операцій полягає в тому, що грунт менше ущільнюється і розпилюється; підвищується його стійкість до ерозії; оптимально використовується час; поєднуються агротехнічні прийоми для боротьби з втратами грунтової вологи; скорочується споживання паливно-мастильних матеріалів, техніки, коштів, значно заощаджується робоча сила.

Удобрення сільсько- господарських культур. Є два способи внесення добрив: поверхневий і місцевий. Удобрення поділяють на основне (допосівне), припосівне і післяпосівне (підкормки). Поверхневе внесення передбачає розкидання добрив на поверхні поля з наступною їх заробкою плугом чи культиватором в грунт. При локальному внесенні добрива розміщують в кореневищному шарі грунту.

Основне удобрення роблять до посіву з розрахунку 2/3-3/4 загальної дози. Воно забезпечує рослини елементами живлення протягом всього вегетаційного періоду і покращує фізико-хімічні властивості грунту. Припосівне удобрення забезпечує рослини елементами живлення в початкові фази розвитку. Вносять його під час посадки в рядки чи стрічками.

Післяпосівне удобрення. Легкозасвоювані добрива заробляють в період максимального споживання певного елементу живлення, щоб посилити живлення в критичні фази розвитку рослин і покращити якість с/г продукції.

Підвищені дози добрив, порушення технології їх внесення несприятливо впливають на навколишнє середовище.

1.3 Стан і особливості розвитку рослинництва в Україні

В аграрному виробництві України є дві головні галузі -- рослинництво і тваринництво і третя проміжна -- кормовиробництво, яка у великих господарствах має свою специфіку, структуру, організаційно-економічні основи та ін. На рослинництво і кормовиробництво припадає близько 93 % орних земель в Україні, з них до 30 % відведено під кормові культури. У рослинництві 40 -- 50 % становить побічна продукція -- солома хлібів, стебла кукурудзи й сорго, жом, патока та інші, які через проміжну галузь -- кормовиробництво використовуються у тваринництві. Тому гармонійне поєднання рослинництва, тваринництва, кормовиробництва -- необхідна умова успішного функціонування всього аграрного комплексу країни.

Рослинництво в Україні, як уже зазначалося, все більше набуває рис біологічного, тобто такого, що ґрунтується на широкому використанні альтернативних -- біологічних і пов'язаних з ними агротехнічних -- методів вирощування сільськогосподарських культур з мінімальним застосуванням засобів хімізації в системі захисту рослин та з максимальним -- біологічних джерел живлення рослин.

Ґрунтово-кліматичні умови України досить різноманітні по зонах Нечорноземної смуги (Полісся, його західна, центральна і східна частини, Лісостеп, Степ). Лісостеп і Степ поділяють на північну, центральну і південну частини (підзони). У зонах і підзонах різні ґрунтові покриви, кількість опадів і тепла, тривалість вегетаційного періоду, умови перезимівлі, що свідчить про необхідність враховувати екологічні та біологічні особливості сільськогосподарських культур при їх розміщенні в системі землекористування.

Розрахунки показують, що для забезпечення постійної врожайності зернових 60 -- 80 ц/га на всій площі в Україні потрібно принаймні 600 -- 700 мм опадів. У середньому випадає їх дві третини необхідної кількості, а стосовно Європи й Америки -- в кращому разі половина. Гідротермічний коефіцієнт (ГТК), як важливий показник умов зволоження, в Степу не перевищує 0,9 -- 1, у Лісостепу становить близько одиниці і лише на Поліссі -- понад одиницю. У зв'язку з цим площа ріллі в Україні, де можна вирощувати сталі врожаї, не перевищує 20 % загальної, тоді як у Європі і США -- 70 -- 80 %.

Разом з тим, незважаючи на наявні агрокліматичні ресурси і недостатнє матеріально-технічне забезпечення рослинництва, врожайність озимих та ярих хлібів у 90-х роках в Україні значно підвищилася. Наприклад, у 1993 р. вона сягала 40 ц/га на всій площі посіву, дещо нижчою була в 1994 р. у зв'язку з посухою. Попри несприятливі умови 1994 р. деякі області, в тому числі Черкаська, Київська, Вінницька, Хмельницька, отримали в середньому по 40 - 45 ц/га зернових. Багато господарств зібрали по 60 - 70 ц/га і більше озимої пшениці -- основної зернової культури країни. Майже такими самим були врожаї ячменю. Слід зазначити, що в Україні на початку 90-х років різко підвищилася врожайність ярої пшениці. Причому врожайність навіть сортів ярої твердої пшениці, яка раніше не перевищувала 18 ц/га, завдяки досягненням селекції (Інститут зернового господарства УААН, Миронівський інститут пшениці ім. Ремесла, Одеський селекційно-генетичний інститут УААН, Інститут зернових культур ім. Юр'єва УААН та ін.) нині становить 36 -- 40 ц/га і більше.

2. ВПЛИВ ГАЛУЗІ РОСЛИННИЦТВА НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩА

2.1 Характеристика впливу на навколишнє середовища

Жодна інша галузь суспільного виробництва не пов'язана так з використанням природних ресурсів, як рослинництво. Рослинництво необхідно розглядати як величезний, постійно діючий механізм охорони, культивування живих природних багатств, і підходити до нього треба ще під одним кутом зору - охорони навколишнього середовища. Тому в умовах аграрного виробництва використання природних ресурсів і, перш за все, землі повинно поєднуватися з заходами щодо охорони навколишнього середовища. Плоди праці людини на землі - це найнеобхідніша передумова життя кожного суспільства, на якій би ступені розвитку воно не знаходилося. У сільському господарстві земля виступає не тільки місцем роботи і територіальної операційною базою, а й, перш за все, служить як знаряддя і головного засобу виробництва.

Актуальність проблеми охорони навколишнього середовища в рослинництві посилюється в сучасних умовах у зв'язку з процесами забруднення природних ресурсів, що використовуються в аграрному виробництві, промисловими, будівельними та іншими несільськогосподарськими підприємствами. Ці забруднення ведуть до зниження родючості грунтів і їх продуктивності, погіршення якості вод, атмосфери, завдають шкоди рослинництву і тваринництву, що тягне недоотримання сільськогосподарської продукції та погіршення її якості. Екологічні проблеми сьогодні є одними з найбільш важливих і глобальних. Тому тема роботи важлива і актуальна.

2.2 Екологічні особливості польових культур

Екологія рослин -- це наука, яка вивчає їх відношення і вимоги до умов навколишнього середовища, зокрема до умов зволоження, освітлення, температури повітря і ґрунту, родючості ґрунту та інших екологічних факторів.

Рослини неоднаково реагують на умови вирощування: одні добре ростуть на нейтральних або слабо лужних чи слабо кислих ґрунтах, інші можуть рости і на кислих, і на лужних ґрунтах. По-різному вони реагують на зволоження ґрунту, його поживний і температурний режим, фізичні властивості, температуру повітря, його відносну вологість, умови освітлення. Рослини з майже однаковими біологічними особливостями можуть різнитися і вимогами до умов середовища. Наприклад, різні сорти озимої пшениці неоднаково реагують на строки сівби, умови осінньої вегетації -- освітлення, температуру, вологість повітря і ґрунту тощо. Тому в рослинництві слід враховувати загальну екологічну ситуацію на агроландшафті, в сівозміні на кожному полі, реалізуючи біологічні особливості рослин і, як результат, -- біологічний потенціал продуктивності. Власне, технологія вирощування, агротехніка культур -- це створення відповідних екологічних умов для вегетації польових культур, реалізації їх біологічного потенціалу продуктивності і якості врожаю.

Відношення рослин до вологи.

За цим показником рослини поділяють на мезофіти, ксерофіти, гігрофіти, сукуленти і склерофіти. Останні три групи рослин майже не використовують у польовому рослинництві, бо вони здебільшого є рослинами природних угідь. Гігрофіти (гідрофіти) -- це рослини вологих місцевостей, боліт, заплав. Рослини сукуленти мають соковите листя (типу агав), склерофіти-- це рослини степів, пустель, які мають тонке волокнисте листя.

Більшість польових культур належать до мезофітів, які добре ростуть в умовах задовільного, достатнього, але не надмірного зволоження. Мезофіти поширені переважно у середніх широтах -- в Степу, Лісостепу, до лісової зони включно, а також на заплавах, лиманах у всіх зонах. Це ранні ярі культури -- яра пшениця, горох, ячмінь, овес, боби, вика, люпин, озимі зернові, кукурудза, картопля, соняшник, цукрові і кормові буряки, кормові та столові гарбузи, кормова капуста, ріпак та ін.

Ксерофітні польові культури -- це посухостійкі рослини, які ростуть за умов недостатнього зволоження і при високій температурі. Однак це не означає, що деякі з них випаровують менше вологи, ніж мезофіти. У ксерофітів здебільшого глибока, добре розвинена коренева система, тому вони можуть використовувати вологу нижніх шарів ґрунту (3 - 5 м). При вологості 18 -- 20 % вони добре ростуть і розвиваються. У ксерофітів листя часто опушене, сильно розсічене, а в диких видів навіть з колючками. Ксерофіти водночас добре реагують на зрошення. До цієї групи належать сорго зернове, суданська трава, могар, столові і кормові кавуни, з багаторічних трав польового травосіяння -- житняк.

Розрізняють також проміжні види культур, або мезоксерофіти. Це степові екотипи -- люцерна голуба, люцерна жовта, еспарцет посівний, просо. Виділяють також групу мезогігрофітів -- рослин, які ростуть за умов доброго або навіть дещо надмірного зволоження. До них належать конюшина біла, вівсяниця (костриця) червона.

Під час вегетації рослини можуть пристосовуватись до умов зволоження. Так, мезогігрофіти при поступовому зниженні вологи набувають ознак мезофітів, мезофіти --мезофітів і ксерофітів.

Велике значення має здатність рослин витримувати тимчасове затоплення. Озимі зернові витримують його протягом 5--10 днів, багаторічні кормові трави (лисохвіст лучний, канарник тростинний, тонконіг лучний, тимофіївка лучна, вівсяниця, райграс пасовищний, конюшина біла) -- до 20 -- 30 днів.

Польові культури погано витримують близьке залягання ґрунтових вод -- на глибині 60 -- 80 см. Люцерна посівна росте лише там, де рівень ґрунтових вод не вище 120 -- 140 см. Проте при такій глибині ґрунтових вод добре ростуть хрестоцвіті -- ріпак, суріпиця озима; коренеплоди -- буряки кормові, турнепс, бруква, морква; злакові -- овес, ячмінь, кукурудза; бобові -- горох, боби, люпин.

Відношення рослин до світла.

Більшість польових культур є досить чутливими до умов освітлення, особливо у фазах сходів, початку вегетації, утворення генеративних органів. Більш світлолюбні -- люцерна, чина, кукурудза, просо, сорго, суданська трава. Грястиця збірна, жито, овес, ячмінь, конюшина червона, біла і рожева, картопля, кормові буряки, бруква, турнепс добре вегетують і при менш інтенсивному освітленні. Однак і вони продуктивніші при посиленні освітлення. Рослини при цьому менш уражуються хворобами, більш витривалі щодо коливання умов вегетації.

Велике значення має не лише інтенсивність, а й тривалість освітлення. За цією ознакою розрізняють рослини короткого і довгого дня. До рослин короткого дня належать соя, кукурудза, гарбузи, кавуни, люцерна, тверда пшениця. Добре ростуть і розвиваються в умовах короткого дня і менш інтенсивного освітлення горох, люпин, конюшина, овес, ріпак, кормова капуста, ячмінь, жито, картопля, , конюшина одноукісна і біла та ін. Такий поділ є дещо умовним. Так, горох, вика яра і озима (мохната), ячмінь, жито, пшениця, кабачки, гарбузи, кормові та цукрові буряки, соняшник, буркун, ріпак, кукурудза, люцерна, стоколос безостий та інші добре ростуть у Степу, на Поліссі і в Нечорноземній зоні.

За відношенням до затінення рослини поділяються на відносно стійкі (конюшина лучна, люпин, овес, боби, грястиця збірна та ін.) і такі, що погано реагують на затінення (люцерна посівна і жовта, стоколос безостий, буркун білий, вика озима, або мохната, еспарцет, кормові і цукрові буряки, морква).

При частковому затіненні у деяких рослин може збільшуватись розмір листкових пластинок, особливо при достатньому азотному живленні. Це спостерігається, наприклад, у змішаних посівах кукурудзи і сої. Рослини, які погано витримують затінення у сумісних посівах, витягуються, погіршується їх кущення і пагоноутворення, зменшується надземна і коренева маса, а також вміст у рослинах жиру і цукрів, може збільшуватись вміст клітковини, фосфору.

Вплив температури повітря і ґрунту на ріст рослин.

Температурні умови вегетації -- один з основних факторів життя рослин. Особливу увагу слід приділяти співвідношенню між надходженнями на посіви тепла і води, яке виражають гідротермічним коефіцієнтом (ГТК) та коефіцієнтом зволоження (Kзв). Воно є основою підбору видового та сортового складу польових культур. Від цього співвідношення за умов оптимізації інших факторів насамперед залежить врожайність культур. Температурні умови на полі значною мірою визначають відносну вологість приземного шару повітря.

Зниження температури повітря увечері та вночі посилює конденсацію вологи в ньому, сприяє засвоєнню водяної пари ґрунтом, випаданню роси. Обсяг надходження води в ґрунт таким способом набагато більший, ніж вважали раніше. У лісостепових і степових районах при розпушуванні міжрядь на посівах просапних культур треба створювати пухкий верхній шар ґрунту 5 -- 7 см. Він сприяє кращому засвоєнню вологи з повітря, значно зменшує втрати її ґрунтом внаслідок фізичного випаровування.

Температура ґрунту впливає на діяльність у ньому мікроорганізмів, якими він густо населений (80 -- 100 млн і більше в 1 см3 ґрунту). Це, зокрема, стосується целюлозоруйнуючих бактерій та інших сапрофітів. При підвищенні температури ґрунту і повітря і за умов достатнього зволоження поліпшується діяльність мікрофлори ґрунту, а звідси -- мінералізація органічної речовини, поліпшується режим живлення рослин. На температуру ґрунту в орному і підорному шарах впливають спосіб сівби і удобрення. Добрива і широкорядний спосіб сівби сприяють деякому підвищенню температури ґрунту в орному і підорному шарах ґрунту . В обох випадках коренева система більш потужна, в ній, як і в усій рослині, посилюються процеси метаболізму і рух енергії, що пов'язано з виділенням дещо більшої кількості тепла. Це підтверджується дослідами, проведеними з кореневими системами польових культур (Уманська державна аграрна академія; В. Ф. Кропивко під керівництвом О. І. Зінченка).

Температура повітря і ґрунту разом з сонячним освітленням позитивно впливає на фотосинтез. За оптимальних умов він відбувається активно, і на 1 м2 листкової поверхні за добу в посівах кукурудзи, цукрових і кормових буряків, картоплі, люцерни та інших культур нагромаджується 4 -- 6 г сухої речовини, або 16 -- 24 г/м2 посіву, що дорівнює 160 - 240 кг/га.

Температурний режим і яровизація рослин.

Під впливом понижених температур у початкові фази органогенезу (у період проростання насіння, на початку вегетації або при повторному відростанні після скошування -- в точках росту) в рослині відбуваються певні якісні зміни. Ці біохімічні та фізіологічні зміни є передумовою настання у рослин генеративного періоду. Одні культури потребують для цього понижених температур (близько 0 °С), для інших вони необов'язкові. Якісні зміни, котрі є передумовою утворення рослиною (в процесі подальшої вегетації) генеративних органів, називаються стадією яровизації. Проте для реалізації у рослинному організмі змін, що відбулись в насінині чи у фазі сходів, потрібно, щоб рослина пройшла також світлову стадію, тобто щоб були відповідні умови освітлення у першій половині вегетації. Так, всі пагони куща злакової трави є потенційно генеративними, проте фаза виходу в трубку і наступне колосіння настають лише у пагонів, які були добре освітлені.

Культури, стадія яровизації яких відбувається при знижених температурах, називають озимими. Щоб у них відбувалася ця стадія, їх треба висівати восени. Цю стадію можна викликати штучно, створивши відповідні температурні умови.

Температурний режим і настання фаз вегетації рослин.

Спостерігається загальна закономірність: при знижених температурах розвиток рослин (настання фаз) затримується, при підвищених -- відбувається швидше, а загальний період вегетації культури, відповідно, збільшується або зменшується. Так, одні й ті самі сорти польових культур, висіяні навесні, можуть досягти повної стиглості за 80 -- 100, а при літніх посівах (післяукісних або післяжнивних) -- за 60 -- 70 днів. Це, зокрема, стосується посівів проса, гречки, ячменю, гороху, ранньостиглих гібридів кукурудзи. При цьому маса рослин значно і навіть набагато зменшується -- виростають карликові рослини. Явище прискореного розвитку рослин під впливом високих літніх температур спостерігається як у культурних видів, так і в бур'янів, наприклад, на післяжнивних посівах кукурудзи, мишію і щириці, що вегетують у післяжнивний період. Виростають карликові рослини з коротким або дуже вкороченим (майже відсутнім) стеблом, які дозрівають.

Зазначені відмінності у відношенні до температури виявляються у культур вже у фазі проростання насіння. Так, для озимих і ранніх ярих зернових культур (жито, пшениця, ячмінь, овес буряки, хрестоцвіті, озимі зернові та ін.) оптимальна температура проростання насіння 2 -- 7 °С. Для теплолюбних культур (кукурудзи, суданської трави, сої, гарбузів, кавунів, дині та ін.) вона становить 10 -- 14 °С. Якщо температура ґрунту 20 - 24 °С (до 28 - 30 °С), то період проростання рослин і появи сходів скорочується у 2 -- 3 рази.

За відношенням до низьких температур культури поділяють на морозо- і слабкоморозостійкі, а за зимостійкістю -- на зимо- і мало-зимостійкі. Морозостійкими можуть бути озимі і ярі форми. Такі рослини добре витримують осінні й весняні заморозки, перші морози. До них належать овес, горох зимуючий, багаторічні трави, з озимих -- пшениця, ріпак, суріпиця, жито, тритикале.

Слабкоморозостійкі рослини витримують нетривалі заморозки не нижче мінус 2 - 4 °С. Це кукурудза, цукрові і кормові буряки, сорго та ін. Серед них трапляються і більш холодостійкі сорти та гібриди.

На посівах спостерігаються ще такі екологічні явища, як випрівання, вимокання, випирання. Випрівання трапляється здебільшого на посівах озимих культур, часто і на посівах багаторічних трав, коли випадає багато снігу на незамерзлий ґрунт, а також під час тривалих відлиг під сніговим покривом. За цих умов посилюється дихання рослин без надходження органічної речовини (фотосинтез відсутній, а процеси живлення сповільнені або не відбуваються). Випрівання посилюється також при переростанні озимих восени.

Шкодять посівам такі екологічні явища, як льодяна кірка. Щоб запобігти їй, під час основного і передпосівного обробітку ґрунту потрібно старанно вирівнювати поверхню поля.

Відношення рослин до родючості ґрунту.

Під цим розуміють насамперед відношення рослин до вмісту в ньому поживних речовин, кислотність і лужність ґрунту. За відношенням до родючості ґрунтів польові культури поділяють на рослини родючих, середніх і бідних ґрунтів -- відповідно еутотрофи, мезотрофи й оліготрофи. До еутот-рофів належать культури, які добре ростуть лише на родючих ґрунтах (пшениця, гарбузи, кавуни, просо, суданська трава, люцерна, цукрові буряки, кукурудза, сорго та ін.).

Мезотрофні культури (конюшина, еспарцет, тимофіївка лучна, вівсяниця лучна, буркун білий, горох, боби та ін.) задовільно і добре ростуть на ґрунтах із середньою родючістю, але відчутно реагують на внесення добрив.

До оліготрофних рослин, які задовільно або добре ростуть на бідних піщаних, супіщаних і опідзолених ґрунтах, належать переважно бобові -- вика озима (мохната), вика паннонська, серадела, люпин, буркун, лядвенець рогатий та ін. У них досить виражена азотфіксуюча дія бульбочкових бактерій, але разом з тим високі врожаї таких культур, як горох, чина, нут, буркун, мають лише на родючих ґрунтах. Так само, як і злакові культури, вони добре реагують на внесення азотних добрив.

Однією з важливих екологічних особливостей культур є реакція на кислотність і лужність ґрунту. Більшість польових культур добре ростуть переважно на слабкокислих, нейтральних і слабколужних ґрунтах. Це, наприклад, цукрові буряки, люцерна, кормові буряки, кукурудза, пшениця, гарбузи, кавуни та ін. Овес, жито, бруква, турнепс, конюшина, деякі види злакових трав можуть задовільно рости і на кислих підзолистих ґрунтах, але й вони добре реагують на вапнування.

Відношення рослин до аерації ґрунтів. Усі польові культури добре ростуть на провітрюваних ґрунтах. Оптимальним вважається повітряний режим ґрунту, за якого близько 20 -- 25 % ґрунтових проміжків займає повітря. Однак ґрунти у процесі вирощування культур у сівозміні значно ущільнюються. Причини цього різні -- пересушування ґрунту, ущільнення під дією коліс збиральних і транспортних агрегатів, зрошення при недостатньому роздрібненні водяних струменів. Останнє призводить до ущільнення не лише суглинкових, а й супіщаних ґрунтів. Суглинисті ґрунти також самоущільнюються. При цьому їх об'ємна маса з оптимальних показників 2,2 -2,8 г/ збільшується до 3,4 - 3,8, що погіршує ріст і розвиток рослин.

Культури сівозміни по-різному реагують на показники об'ємної маси ґрунту: витримують значне його ущільнення (соняшник, кукурудза, сорго, суданська трава), ростуть при деякому збільшенні щільності (цукровий і кормовий буряк, озимий і ярий ріпак, жито, пшениця, горох), потребують добре аерованих ґрунтів (картопля, топінамбур, люцерна). Однак усі культури позитивно реагують на поліпшення пухкості й аерації ґрунту.

Аерацію ґрунту поліпшують механічним обробітком (полицевою чи плоскорізною оранкою, розпушуванням), а також висівом культур з добре розвиненою кореневою системою, яка дренує ґрунт. Так, при розміщенні кукурудзи після люцерни немає потреби переорювати ґрунт. Восени люцернище обробляють гербіцидами або кілька разів дискують, після чого 2 -- 3 роки вирощують кукурудзу без оранки.

Велике значення має вміст у ґрунті вуглекислоти (СО), від якої значною мірою залежить фотосинтез рослин. В результаті «дихання ґрунту» вуглекислота надходить з ґрунту в приземний шар повітря і засвоюється рослинами

Внесення добрив, зокрема азотних, сприяє кращій мінералізації органічної речовини, що поліпшує біологічну активність ґрунту. Є дані про те, що збільшення концентрації вуглекислого газу в приземному шарі не лише активізує фотосинтез, а й значною мірою компенсує зниження вологості ґрунту, яке періодично спостерігається під час вегетації культур.

2.3 Екологічні особливості захисту рослин від шкідників

рослинництво польовий екологічний захист

Людина необережним втручанням в екосистему порушує її захисні функції. Забур'яненість посівів, ушкодження їх шкідниками та хворобами -- це ніщо інше, як реакція природи з метою стабілізації становища, збереження динамічної рівноваги. Розвиваються небажані трофічні зв'язки, зокрема порушуються взаємозв'язки між продуцентами (зеленими вищими і нижчими автотрофними рослинами) і хемотрофними організмами (бактеріями, грибами, іншими мікотрофами), між рослинами -- автотрофними продуцентами і рослинами-паразитами (вовчок, кускута).

Внаслідок необережного втручання в екосистему вельми пригнічуються також редуценти -- організми деструктивного порядку, які перетворюють органічну речовину на мінеральні сполуки, -- гриби, гриби-сапрофіти, корисні бактерії. При цьому зменшується кількість корисної макробіоти, зокрема земляних черв'яків, і, навпаки, поширюються небажані види ґрунтової мезобіоти -- личинки різних шкідників. Останнє пояснюється тим, що різко зменшується кількість консументів -- корисних ентомофагів, які в природі врівноважують кількість шкідників, тобто порушується динамічна рівновага між фітофагами й ентомофагами -- шкідниками рослин і їх паразитами. У зв'язку з цим виникає необхідність штучно, враховуючи конкретні умови, створювати чи порушувати певні трофічні зв'язки в штучно створеній екосистемі поля й сівозміни загалом.

Питання ці досить складні, і в конкретних умовах їх треба вирішувати лише на основі глибокого й детального вивчення біології шкідників, хвороб і бур'янів, можливих антагоністів-ворогів, яких багато серед рослин і в тваринному світі (комах, жуків тощо).

Особливе значення має сівозміна. У процесі чергування культур на полі щоразу створюється зовсім інше середовище, яке характеризується важко передбачуваними зв'язками ентомофагів з фітофагами, одних видів і рас бактерій і грибів з іншими, часто збіднюється видовий склад нейтральних фіто- й ентомофагів.

В останні роки в Україні поширилось застосування високоефективних пестицидів. Їх вносять малими дозами, проте це не означає, що екологічна шкода від них зменшується. Навпаки, порівняно з раніше застосовуваними препаратами вона навіть збільшується.

Слід зазначити, що ні кількість бур'янів, ні кількість хвороб і шкідників на посівах після застосування препаратів майже не зменшується, а лише відселектовуються більш шкідливі, стійкі і агресивні види та популяції. Так, дослідження Запорізької обласної сільськогосподарської дослідної станції (І. В. Бадулін) показали, що під час цвітіння в травостої на 1 га було виявлено близько 2 млн комах, з яких до 500 тис. шкідливих, решта -- корисна ентомофауна. Зауважимо, що у процесі запилення люцерни крім диких і медоносних бджіл бере участь близько 40 видів комах інших видів. При застосуванні пестицидів, які потрапляють у ґрунт, воду, на рослини і тварин, розмноження корисної для культур ентомо- і фітофауни вже не стимулюється природними механізмами. Це призводить до того, що знищуються не шкідники, а їх природні вороги.

За цих умов обробіток угідь пестицидами може сприяти появі нових шкідників.

Однією з причин широкого застосування пестицидів є так званий «силовий символізм» -- очевидна негайна дія пестициду, тоді як альтернативні методи боротьби з шкідниками вимагають комплексного підходу і не дають швидкого видимого ефекту. Проте саме вони можуть забезпечити реальне очищення полів від бур'янів, хвороб та шкідників, бо передбачають використання біологічних природних факторів.