Природоохоронні території

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Коледж інформаційних технологій та землевпорядкування

Національного Авіаційного університету

Курсова робота

на тему: «Природоохоронні території»

Виконала

Косаківська Анастасія Анатоліївна

Київ 2011

План

Вступ

1. Заповідники

2. Національні природні парки

3. Регіональні ландшафтні парки

5. Пам'ятки природи

6. Ботанічні сади

7. Дендрологічні парки

8. Зоологічні парки

9. Пам'ятки садово-паркового мистецтва

Література

Вступ

В своїй курсові роботі я хочу розглянути, на мою думку, глобальне питання всього людства - природоохоронні території. Для збереження природи створюють заповідні території. Вони належать державі. Оскільки всі природні компоненти взаємопов'язані і утворюють природні комплекси, то охорона природи,я вважаю, також має проводитися комплексно.

Заповідні території -- це ділянки незайманої природи. Їх виділяють для збереження природних краєвидів: водойм, водоспадів, гарячих джерел, а також гірських порід, окремих рослин і тварин. Заповідні ділянки вилучають із господарської діяльності повністю або частково. У такий спосіб вдається підтримувати екологічну рівновагу на цих територіях та спостерігати за природою.

Природоохоронні території існують у формі природних національних парків, заповідників, регіональних ландшафтних парків, дендрологічних парків, пам'яток садово-паркового мистецтва, заказників, пам'яток природи, а також ботанічних садів, зоопарків та мисливських господарств. Їхні завдання у справі охорони природи - різні, але всі вони правлять за природні лабораторії, в яких вивчаються складні взаємозв'язки компонентів живої природи.

природоохоронний парк сад заповідник

1. Заповідники

Природні заповідники

Природні заповідники - це територія, яка виділяється для охорони в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усіма її компонентами. Статус природного заповідника передбачає повну заборону на його території господарської діяльності. У світі є понад 2 тисячі природних заповідників.

Поліський заповідник

Українське Полісся займає північну частину України і становить 19 % її території. Поліські ландшафти властиві більшої частини Волинської, Ровенської, Житомирської, Київської, Чернігівської і Сумської областей. Поліський державний заповідник розташований у північній частині Житомирської області в межиріччі Уборті і Болотниці. За схемою фізико-географічного районування він знаходиться в Олевському районі Західно-Житомирської без моренної під області Житомирського Полісся, яке входить у зону мішаних лісів. Цей район характеризується майже суцільним поширенням піщаних водно-льодовикових і алювіальних відкладень, високою заболоченістю (10-12%), значним поширенням соснових лісів (понад 50 % лісової площі) і рівнинною слабодренованою поверхнею з окремими підвищеннями -- оголеннями кристалічних порід і еоловими піщаними горбкуватостями.

Територія заповідника розташована на межі Українського кристалічного щита і Прип'ятської низовини. В основі геологічної будови лежать гірські породи докембрийского віку (граніти, гнейси, кварцити, габро). У межах Українського кристалічного щита вони залягають неглибоко і перекриті незначною товщею осадових порід, а в деяких місцях виходять на поверхню.

Територія заповідника знаходиться між двома малими річками (Уборть і Болотниця), на їхніх погано виражених других терасах і низькому межиріччі, що зливається з терасами. Рельєф тут утворений пісчаними грядами, валами, дюнами. Значну площу займають різні за розміром і формою неглибокі западини і пониження прохідних долин.

Клімат району заповідника менш теплий і більш вологий, ніж в інших областях України. Ґрунтовий покрив заповідника характеризується монотонним комплексом, властивим рівнинним районам, де в якості ґрунтоутворюючих порід поширені піщані водно-льодовикові відкладення. Переважають дерено-підзолисті піщані і глинясто-піщані ґрунти. Рослинність Поліського державного заповідника нараховує близько 600 видів. У заповіднику нараховується 139 видів мохів.

Характерна риса заповідника, як і всього Південно-Поліського геоботанічного району, -- значна заболоченість територій. Болота займають найбільш понижені ділянки -- замкнуті безстічні улоговини і долини.

Фауна заповідника ще недостатньо вивчена. Зокрема, це стосується риб, земноводних, плазунів, ссавців, але особливо комах і безхребетних. Розташування заповідника в системі розгалуження приток Прип'яті і великої кількості боліт сприяє багатому розвитку гідро-фауни. За попередніми даними, тут нараховується не менше 2 тис. видів найпростіших і близько 50 видів риб і амфібій. Найбільшу групу в порівнянні з усіма іншими водними організмами (рослинами, безхребетними і хребетними тваринами) становлять членистоногі. У заповіднику і його околицях зареєстровано 11 видів земноводних . Також тут відмічене гніздування 120 видів птахів, й живе близько 40 видів ссавців.

Межиріччя Уборті і Болотниці, де розташовано заповідник, належить до тих поліських територій, що збереглися у відносно первинному вигляді у зв'язку з високою заболоченістю і важко доступністю. Але заповідник у наш час відчув антропогенний вплив. Весь рослинний покрив у різній мірі порушено. Це призвело до збідніння біотичних комплексів екосистем, а потім до їхньої зміни і локальної деградації.

Для збереження екологічної рівноваги і нормального функціонування екосистем заповідника необхідне проведення ряду заходів. І найважливішим з них є зменшення господарського впливу -- випасу, осушення.

Канівський природний заповідник

Канівський природний заповідник розташований в Черкаські області Канівського району, та займає площу 2027,0 га. Заповідник знаходиться у верхів'ях Бондарського яру. Яри майже завжди заболочені.

Унікальність рельєфу, неповторна краса ландшафтів, величезне біорізноманіття дивом збереглися в самому центрі густонаселеної України. Земля тут буквально усіяна археологічними пам'ятками ще з часів палеоліту. Ці місця вже в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. привертали увагу вчених: біологів, геологів, географів, археологів, краєзнавців.

Канівський природний заповідник - один з найстаріших заповідників в Україні. Він був створений згідно з постановою Колегії Наркомзему УРСР від 30 липня 1923 р. За останні 83 роки площа заповідника та статус цієї території неодноразово змінювались. З 1951 по 1968 роки ця територія була учбово-дослідним лісовим господарством Київського університету. Постановою Ради Міністрів у 1968 році їй було повернуто статус державного заповідника.

Його територія включає так звану нагірну частину - покриті лісом яри та пагорби на правому березі Дніпра , два заплавних острови Дніпра: Круглик і Шелестів та Зміїні острови, в Канівському водосховищі - останці лівобережної тераси. Навколо території заповідника встановлено охоронну зону площею 1353 га.

Основними функціями і завданнями заповідника є охорона і збереження у природному стані типових та унікальних природних комплексів Лісостепу України, збереження біорізноманіття, моніторинг динаміки природних процесів. Заповідник є також учбовою базою Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, де проходять польову практику студенти біологічного, географічного та історичного факультетів.

За схемою фізико-географічного районування територія заповідника знаходиться на межі Дністровсько-Дніпровського та Лівобережно-Дніпровського лісостепових країв Лісостепової зони.

Через значну розчленованість рельєфу на території заповідника спостерігається велика різноманітність мікрокліматичних умов, ґрунтового й рослинного покривів та тваринного світу.

Значний науковий інтерес становлять екосистеми заплавних островів. Саме їх можна віднести до еталонних. Після створення на Дніпрі каскаду водосховищ таких островів практично не залишилося.

На Зміїних островах значну частину території займають вікові дуби й сосни з багатими підліском і трав'яним покривом. . Це пов'язано з підтопленням островів водами водосховища - у типові комплекси інтенсивно вселяються болотні види. Відбувається перебудова природної екосистеми.

На території заповідника охороняються 2 лісових, 1 степове та 2 водних рослинних угруповання, занесені до Зеленої книги України. У флорі заповідника нараховується 990 видів судинних рослин. У заповіднику зростають 5 видів рослин, занесених до Європейського червоного списку, 29 видів, занесених до Червоної книги України, 6 видів з Додатку 1 Бернської конвенції.

Багатою є також фауна заповідника. В районі Канівських дислокацій виявлено понад 10 тис. видів безхребетних тварин. Тільки комах мешкає у заповіднику близько 8000 видів, з яких 36 видів занесено до Червоної книги України.

Тут охороняється понад 300 видів павукоподібних, 200 видів молюсків, 130 видів ракоподібних. Серед хребетних тварин у заповіднику мешкають 233 види птахів, 53 види ссавців, 11 видів земноводних, 8 видів плазунів та 37 видів риб.

Екосистеми Канівського заповідника є одними з найбільш вивчених в Україні. На постійних пробних ділянках проводяться регулярні спостереження за річною та сезонною динамікою рослинного покриву. Накопичено досвід ведення комплексних екологічних досліджень, складено геоботанічну, ландшафтну та ґрунтову карти заповідника, проведено інвентаризацію основних груп рослин, тварин і грибів.

Канівський заповідник дає змогу віч-на-віч спілкуватися з природою, яка живе за своїми мудрими законами і навчає нас пізнавати розумом і серцем красу і добро цього неповторного світу.

Кримський природний заповідник

Кримський природний заповідник, найбільший у Криму й один з найстарших на Україні, був створений у 1923 р. на місці колишнього Заказника імператорських полювань і прилягаючих до нього землях. Загальна площа заповідника в даний час складає 44175 га.

Складна геологічна структура, своєрідні кліматичні умови, унікальний рослинний і тваринний світ - усе це додає заповіднику виняткову наукову цінність. Кримський державний заповідник - найкрупніший на півострові. Заповідник розташований серед найвищих гір Криму. На його території знаходяться: вершини Чатирдаг, Кемаль-Эгерек, Демір-Капу та найвища гора Криму Роман-Кош. Найвищий в Криму перевал - Никітській - теж проходить через заповідник.

На території заповідника були зроблені цінні археологічні знахідки, тут є більше 80 історичних і культурних пам'ятників. Тут виростає майже 1200 видів рослин, з яких 58 є ендемічними, а 70 - рідкісними; тут зустрічається більше 200 видів хребетних тварин, 93 з них занесене в Червону книгу.

Природний заповідник "Медобори"

Природний заповідник "Медобори" розташований в Гусятинському, Підволочинському та Кременецькому районах Тернопільської області, та займає площу 10521,0 га.Заповідник створено з метою збереження у природному стані унікальних природних комплексів Подільських товтр і Кременецьких гір, генофонду рослинного і тваринного світу та використання їх у наукових цілях. Клімат території заповідника характеризується м'якою зимою і помірно теплим літом.

Флора заповідника нараховує близько 1000 видів вищих судинних рослин із значною часткою рідкісних, ендемічних, реліктових і погранично-ареальних видів. До Червоної книги України занесено 44 види. На території заповідника підтверджено зростання 160 видів мохоподібних, 188 - лишайників, 369 видів грибів. Місцева флора багата медоносними, лікарськими та вітамінними рослинами. Тут охороняються також багато регіонально рідкісних видів: авринія скельна, гадючник шестипелюстковий, перстач білий, півники злаколисті, півники угорські, холодок лікарський, цибуля гірська і ін. До Зеленої книги України віднесено 7 рослинних угруповань: 2 лісових і 5 степових угруповань.

Не менш цікавим і різноманітним є тваринний світ заповідника. Різновікові деревостани, висока залісненість схилів, перемежування їх із степовими ділянками, що поросли різнотрав'ям і островами ягідних кущів, створюють сприятливі умови для оселення тварин, які утворюють типову лісостепову групу. У заповіднику зустрічаються всі фонові види Подільсько-Придністровського зоогеографічного району. Із фауни безхребетних на сьогодні виявлено близько 1500 видів комах, з яких 17 занесено до Червоної книги України.

Біосферні заповідники

Біосферний заповідник - це територія міжнародного значення, що виділяється для збереження в природному стані ділянок біосфери, проведення фонового моніторингу і вивчення природного навколишнього середовища. Господарська діяльність у біосферних заповідниках не дозволяється. За станом на 1990 рік у 76 країнах світу було близько 300 біосферних заповідників. Площа кожного з них коливається від 300 га до 2 млн. га. В Україні існують: Дунайський біосферний заповідник, Чорноморський біосферний заповідник, Карпатський державний заповідник. Але найвідомішим серед них в Україні вважається «Асканія-Нова», біосферний заповідник ім. Ф.Е.Фальц-Фейна.

Біосферний заповідник «Асканія-Нова» розташований в Херсонській області, поблизу смт. Асканія-Нова, та займає площу в 33307,6 га.

Колись усе лівобережжя нижнього Дніпра являло собою безмежний цілинний степ, що простягався аж до Азовського моря та Сиваша; воно було необжитою місцевістю, по якій тяглися шляхи чумаків, що їздили до моря за рибою і сіллю. Тепер тут скрізь орна земля й асфальтовані дороги. І тільки в заповіднику “Асканія-Нова” і досі хвилюється ковиловий південний степ. Цього степу лишилось тільки 10 тисяч гектарів, але вся його територія абсолютно заповідна і повністю виключена з сільськогосподарських угідь.

Цілина в “Асканії-Нова” збереглась у вигляді трьох розмежованих ділянок. Найбільша з них, розміром близько 7 тисяч гектарів, прилягає до в'їзду з боку Каховської траси. Недалеко від в'їзду розташована найцікавіша частина цього масиву - так званий Успенівський степ, де на площі 1560 гектарів збереглася первісна трав'яна рослинність. Тут не допускають інтенсивного випасу; лише кілька разів у цих місцях косили траву.

Із заповідних масивів найкраще збереглась невелика територія розміром 500 гектарів, прилегла до ботанічного парку. На ній ще з кінця минулого століття не пасуть тварин і не косять трави. Саме виділенням цієї ділянки під охорону й був покладений початок створенню заповідника.

Цілиною є вся територія Великого Чапельського поду площею 2,4 тисячі гектарів, що з півночі примикає до селища “Асканія-Нова”; на ній пасуться копитні тварини асканійського зоологічного парку. Ці три масиви цілини (близько 10 тисяч гектарів) і становлять асканійських степовий заповідник. З 1966 року його площа зросла на 1000 гектарів за рахунок зораної ділянки, призначеної для залуження. Але відновлення трав'яного покриву йде дуже повільно. Для повного відновлення цілини треба кілька десятків років.

Ділянки цілини, що збереглися в “Асканії-Нова”, є живим музеєм минулого нашої планети; тому стає зрозумілою величезна наукова і культурна цінність цього заповідника.

Степ хороший у всі пори року. Навесні він вкривається тюльпанами, ірисами та багатьма іншими яскравими квітами. На кінець травня весь хвилюється волотями тирси, типчака та перистої ковили. Восени степ рудий з сивиною, як спина вилинялого на зиму зайця-русака. Ці звірки водяться тут у великій кількості, і кожного разу доводиться знов і знов дивуватися їх надзвичайній здатності маскуватися, коли вони кидаються навтіки.

Стрепет, степовий журавель-красавка і дрохва, що колись густо населяли південноукраїнські степи, стали тепер дуже рідкісними птахами, і тільки під час перельотів іноді можна бачити їх великі зграї. Лише твердо додержуючи заповідності, вдасться добитися хоча б часткового відновлення поголів'я цінних звірів і птахів характерних для цього краю.

Водилися в асканійських степах і байбаки, але їх зовсім винищили, і тільки пагорбки біля тих місць, де були нори цих гризунів, так звані сурчини, з німим докором свідчать про це. На пагорбах і досі люблять гніздитися степові орли, які годуються тут переважно ховрашками. Орли охороняються як корисні птахи, а тепер їх доводиться охороняти вже і як рідкісних гарних пернатих хижаків, що зникають.

Взятих з гнізда орлят успішно вирощують в асканійському зоопарку, а останнім часом удається навіть одержувати приплід від них в неволі. Журавлів-красавок та дрохв весь час утримують в зоопарку, проте вони ніколи не давали там потомства. У степу ж вони бувають у великій кількості лише під час перельотів і тільки зрідка їх можна бачити в “Асканії-Нова” на гніздуванні.

З хижих птахів на гніздуванні звичайними є корисні в сільському господарстві дрібні соколи-кібчики та боривітри, а також луні - степовий і польовий. Залітають шуліки, орлан-білохвост та інші.

У степу гніздиться 5 видів жайворонків, перепел, сіра куріпка та понад 10 видів інших птахів, а під час весняних і осінніх перельотів зустрічається близько 200 видів пернатих. Багато з них прилітають сюди величезними зграями і затримуються іноді надовго.

Особливо різноманітний буває пташиний світ у роки природного затоплення Чапельського поду. Це трапляється приблизно через кожні 10 років, коли дружна весна настає слідом за багатосніжною зимою. У зв'язку з цим величезна чаша поду заповняється весняними водами. Завдяки значній щільності ґрунту у поді чаша лишається обводненою і заболоченою майже два роки. Тоді в поді збирається безліч водоплавних та болотних птахів, яких у звичайні роки можна бачити тільки в заплаві Дніпра і на Сиваші. На повені зупиняється величезна кількість качок, гусей, куликів, крячок, чапель.

Та ось через рік-другий вся вода у чаші поду висихає і він стає не дуже багатим пасовищем. У звичайні сухі роки тут переважають подовий пирій і подова волошка, а в багатші на вологу - лисохвіст, осоки, сусак зонтичний, настурція та інші. У планах упорядкування території “Асканії-Нова” передбачено створення найближчим часом постійного водоймища в Чапельскому поді площею до 200 гектарів з залісеними островами. Вода сюди надходитиме з Чаплинського відгалуження Красно знаменного зрошувального каналу, а спеціальні меліоративні споруди забезпечать скидання води в роки з повенями.

У степу живуть лиси, тхорі, ласки, дрібні гризуни - полівки й більші - ховрашки й тушканчики, а також їжаки, вужі, отруйні степові гадюки, жовто череві полози, ящірки та величезна кількість комах.Вовків вже немає. Останній вовк був убитий поблизу “Асканії-Нова” в 1954 році. Акліматизований на півдні України єнотовидний собака заходить рідко. Він тримається переважно заплави Дніпра та Сивашів, де більше корму.Великих ссавців, які раніше водилися у південних степах України, люди цілком знищили або витіснили. В середині 16 століття в українських степах ще бачили диких європейських биків зубрів; потім їх, як і турів, знищили. У район Кримських гір люди витіснили і благородних оленів. На початку минулого століття були цілком знищенні на Україні й сайгаки. Тепер ця антилопа дуже поширена на південному сході нашої країни.

2. Національні природні парки

Національні природні парки створюються з природоохоронною, рекреаційною, культурно-просвітницькою та науково-дослідницькою метою для охорони й вивчення природних комплексів особливого значення в місцях, які мають природну, оздоровчу, культурну або естетичну цінність. У них виключена господарська діяльність. Концепція національного парку була вперше сформульована в 1872 році при організації в США Йеллоустонського національного парку.

Національний парк - це завжди велика територія, на якій охороняються ландшафти або їх ділянки разом з усіма природними компонентами. У природних національних парках поєднується охорона природи із завданням відпочинку людей та їх екологічного виховання. Для цього в них створюються системи спеціальних доріг і стежок. До початку XX століття в шести країнах світу вже було 19 національних парків загальною площею 4,6 млн. га.

Народження національного природного парку "Синевир" неодмінно пов'язане з унікальним за своєю красою гірським озером під небесами із співзвучною назвою "Синевир" . Для збереження цього чарівного творіння природи у 1974 році було організовано ландшафтний заказник державного значення "Синевирське озеро".

Сьогодні на території парку діють шість рекреаційних стаціонарів, один перебуває у стадії завершення. Одночасно з розвитком стаціонарної рекреаційної бази відновлюються і вдосконалюються рекреаційні майданчики. Ведеться благоустрій території національного парку, облаштовуються екологічні стежки, кінні та велосипедні маршрути.

Дністровські плавні - заповідне урочище, розташоване в дельті Дністра на території Беляєвського, Овідіопольського і Білгород-Дністровського районів Одеської області. Площа - 7620 га. Дельта Дністра у районі його злиття з рукавом Турунчук входить в міжнародний список Рамсарськой конвенції про захист водно-болотяних угідь.

Більше 10 видів живих істот, що мешкають в Дністровських плавнях, занесено в Європейський червоний список, понад 40 - в Червону книгу України . Плавні Дністра - основне місце годування караваєк і жовтих чапель, також плавні є нерестовищами для багатьох видів риб. 1 жовтня 1993 р. створено заповідне урочице «Дністровські плавні» площею 7620 га.

Азомво-Сивамський національний природний парк

Азово-Сиваський національний природний парк розташований в Херсонській області, та займає площу в 574 км².

Парк був Створений 25 лютого 1993 року шляхом перетворення Азово-Сиваського заповідника в національний природний парк. Розташований на косі Бирючий острів, в західній частині Азовського моря.

Загальна кількість видів рослин, що ростуть на території парку -- 308, з них 12 занесені в Червону книгу України. На території парку живуть 250 видів тварин, з них 48 занесені в Червону книгу України.

Холодний Яр

Холодний Яр -- це реліктовий лісовий масив, який, незважаючи на відносно малу -- понад 7000 гектарів площу -- має величезне історичне значення. Рельєф Холодного Яру горбистий, з великою кількістю глибоких балок з крутими схилами, які місцеве населення називає ярами. Кожне урочище, балка, поле, лісок, річечка і струмок має свою промовисту назву. Найглибша і найдовша балка називається Холодним Яром, а від неї і вся територія навкруги носить цю назву.

В центрі Холодного Яру знаходиться плоскогір''я з діаметром у поперечнику до трьох кілометрів. Висота над рівнем моря -- 224 м. Холодноярське плоскогір''я і глибокі балки-яри -- це залишки древньогірської системи. Геологи доводять, що мільйон років тому територія Холодного Яру була північною стороною п'ятдесятикілометрового кратера вулкану, в центрі якого знаходиться с. Бовтишка Олександрівського району Кіровоградської області. З-під землі на схилах балок б'ють джерела з надзвичайно смачною і холодною -- навіть влітку -- водою. Ще порівняно недавно в Холодному Яру нараховувалось 27 озер і ставків з площею водяного дзеркала 36 гектарів. Тепер залишилося їх п'ять з водною поверхнею до трьох гектарів.

В Холодному Яру зростають високопродуктивні дубово-ясеневі деревостани з надзвичайно високою якістю деревини. Тут зустрічається велика кількість реліктових рослин, які збереглися з дольодовикового періоду. В Холодноярськнх лісах є великі галявини, вкриті суцільною ковдрою барвінку хрещатого. Таких заростей немає в жодному іншому лісовому масиві України. В Холодному Яру нараховується понад 80 видів птахів. Є тут велика кількість лисиць, зайців, косуль, диких кабанів та інших звірів.

Ймовірно, що назва «Холодний Яр» має кліматологічне походження. Як відомо, в глибоких лісистих улоговинах і балках влітку збирається холодне повітря і з них завжди тягне прохолодою. Тому місцеві жителі і назвали цю територію Холодним Яром.

За кількістю унікальних археологічних, історичних, наукових і надзвичайно цінних природних об'єктів, а їх нараховується тут понад 150 найменувань, Холодний Яр посідає перше місце в Україні. В лісовому масиві і на полях навколо нього скрізь розкидані кургани-могильники різних епох. Більшість їх за останні десятиріччя зрівняли з землею. Вчені знайшли незаперечні докази проживання тут наших предків з прадавніх часів і ніякі катаклізми, війни та спустошення не призводили до заміни на цих землях автохтонного населення.

Холодний Яр не має аналогів і за кількістю вагомих історичних подій, які відбувалися під шатами багатовікових дубів-патріархів. Тут буквально на кожному кроці зустрічаються німі свідки історії. Вони могли б розповісти про те, що на нашій землі ніколи не було миру і спокою. Тисячі і тисячі років український народ був на військовому становищі. Селянин не йшов в поле без списа і шаблі. Тому наш народ народжував хліборобів-воїнів. Кожний клаптик української землі зрошений кров'ю, але найрясніше вона полита нею в околицях Холодного Яру і Чигирина.

В районі Холодного Яру незліченну кількість разів напасники вщент руйнували міста і села, але ті знову і знову відроджувались. Тут у тугий вузол заплелися вирішальні шляхи історії України. Це урочище завжди було форпостом українців у боротьбі за волю.

3. Регіональні ландшафтні парки

Регіональні ландшафтні парки створюються з природоохоронною та рекреаційною метою в місцях з унікальним або типовим ландшафтом. При організації таких парків господарська діяльність у межах їх кордонів не припиняється, їхнє завдання - зберегти ландшафт як комплекс екосистем. У світі налічується зараз близько 300 ландшафтних парків.

Тилігульський регіональний ландшафтний парк 25 листопада 1997 року завдяки об'єднаним зусиллям державних та громадських природоохоронних організацій, землекористувачів на базі лиманно-гирлового комплексу Тилігульского лиману в Одеській області була створена природоохоронна територія України Регіональний ландшафтний парк «Тилігульський».

Тилігульський лиман знаходиться на межі Одеської та Миколаївської областей. Його довжина складає 60 кілометрів. Ширина у самому широкому місті складає 3,5 км.

Максимальна глибина - 21 метр. В верхів'я лиману впадає ріка Тилігул.

Загальна площа парку 13954 га. в том числі акваторія лиману 9981 га. В склад парку входять: орнітологічні заказники «Коса стрілка» 394 га. та «Тилігульський пересип» 390 га.; ландшафтні заказники «Новомиколаївський» 315 га. та «Каірівський» 150 га., а також ботанічний заказник «Калинівський» 92 га.

До них належать: рожевий пелікан, малий баклан, косар, коровайка, мала білолоба гуска, червоновола казарка, скопа, орлан-білохвіст, сірий журавель, морський зуйок, ходуличник, кулик-сорока тощо. Лиман являється ланцюжком міграційного коридору для птахів, які летять до місця гніздування та місця здобування. Ця територія є своєрідним транзитним вокзалом.

Основними задачами Регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» являється охорона та вивчення природного потенціалу. Парк також являється просвітницьким центром. Адміністрація займається екологічною освітою та вихованням населення. Працівники парку беруть участь в проведенні екологічних експедицій та таборів для підростаючого покоління. В місцевих школах читають лекції, демонструють відеофільми та проводять вікторини, які пов'язані с флорою та фауною парка. На базі Тилігульського лиману студенти навчальних закладів проходять польову практику. Багате ландшафтне різноманіття парку: пісчані коси та острова, заливні луки, очеретяні зарослі, степні частки, байрачні ліси а також акваторія лиману сприяють біологічному різноманіттю. Флора нараховує 624 види судинних рослин, із яких 22 види занесені в Національну та Міжнародну червону книги. Серед рідких рослин зустрічаються: підсніжник Ельвеза, тюльпан Шренка, ковила Лессінга, шафран сітчастий, сон чорніючий тощо. Фауна дуже різноманітна. Тут мешкають понад З0 видів риб, 5 видів земноводних, 7 видів плазунів, 281 видів птахів, 26 видів ссавців та безліч видів безхребетних тварин. Завдяки птахам Тилігульський лиман набуває статус водно-болотних угідь міжнародного значення, відповідно до Рамсарської конвенції (Іран, г. Рамсар, 1971 p.). Тилігульський лиман також являється ІВА (Important Bird Areas) територією України - територією, важливої для збереження видового та кількісного різноманіття птахів. Деякі види птахів, мешкаючи на території парку, на сьогоднішній день являються рідкими та занесені в Національну та Міжнародну червону книги.

Ландшафтним регіональним парком на Дунаї вважають «Ізмаїльські острови» О. Малий Татару - один з дунайських островів, що входять до складу регіонального ландшафтного парку „Ізмаїльські острови”. Острів має завдовжки 6 км, завширшки - 1,6 км, загальна площа - 738 га.

Біля 50 років тому острів був віддамбований. Після осушення о. Татару став придатним для розвитку сільського та лісового господарства: частина острова була засаджена тополею для отримання деревини, тут також випасали домашню худобу (коні, свині та інші). Проте віддамбування острова принесло велику шкоду місцевій екосистемі: дамби, перегородивши шлях воді Дунаю, обмежили нерест риби, якість води у внутрішніх озерах почала знижуватися без припливу свіжої дунайської води зі щорічними паводками, рослинність без природного затоплення та надходження біогенів та поживних речовин почала деградувати та перероджуватися.

4. Заказники

Заказник - це природна територія або акваторія, що виділена для збереження окремого природного комплексу або навіть окремого його компоненту. У них дозволяється господарська діяльність, що не завдає шкоди об'єкту, який охороняється. Заказники служать для охорони й відновлення чисельності окремих видів рослин або тварин. Залежно від об'єкту охорони, заказники поділяють на ландшафтні, геологічні, гідрологічні, ботанічні, зоологічні, палеонтологічні.

«Савранський ліс» -- найкрупніший природний ліс на півночі України; «Староман-зирський» в Тарутинському районі, в якому зберігаються 50 екзотичних рослин, серед них дерева-довгожителі айлант, софора.

«Дальницький ліс» -- штучно насаджений ліс у Овідіопольському районі. У заказниках заборонені окремі види господарської діяльності, забезпечена охорона певних видів живих організмів, пам'яток природи, краєвидів.

Регіональний ландшафтний парк «Тилігульський» має чотири заказники. Заказник «Коса стрілка» -- орнітологічний, в ньому охороняються 220 видів птахів, багато з них занесені в Червону книгу. Десятками тисяч прилітають сюди на зимівлю північні види птахів.

«Петрівський ліс» -- зоологічний заказник, природний лісопарк, де є кролики, косулі, фазани.

Пам'ятки природи

Пам'ятки природи - це окремі унікальні природні ділянки, які мають особливе наукове, естетичне або пізнавальне значення. Пам'ятниками природи можуть бути об'єкти живої або неживої природи: окремі водойми, скелі, печери, дерева і т.п.

Дуб Максима Залізняка

Дуб Максима Залізняка -- 1100-літній дуб, що росте на південному схилі Кириківського яру на території урочища Холодний Яр за селищем Буда Чигиринського району Черкаської області.

Дуб є патріархом українських лісів і одним із природних чудес України. Його обхват 8 метрів 90 сантиметрів, висота -- 24 метри. Стовбур шість раз вражали громовиці.

У 1972 році дуб отримав статус державної пам'ятки природи місцевого значення (ботанічний релікт). Це найбільше дерево в Україні та одне з десяти найбільших дерев у Європі. Зараз Дубом Максима Залізняка опікується Національний історико-культурний заповідник «Чигирин».

Скелеподібне оголення верхньої крейди

Скелеподібне оголення верхньої крейди - геологічна пам'ятка природи.Розташована біля с. Білокузьминівки Костянтинівського району Донецької області. Площа - 0,35 га. Створена з метою збереження мальовничого відшарування верхньої крейди.

Крейдяна гора зі сходу обривається вертикальними біло-сірими скелями, що нагадують руїни грандіозного замку. Висота скель - більш ніж на 25 метрів над луговою заплавою невеличкої степової річки - притоки Казенного Торця.

Рослинність на цій ділянці своєрідна. Якщо скелі й оголення зовсім вільні від неї, то на осонні зустрічаються переважно представники ксерофільних і напівксерофільних рослин, характерних для посушливої місцевості.

Товстолузький дуб

Товстолузький дуб -- ботанічна пам'ятка природи місцевого значення. Зростає поблизу села Товстолуг Тернопільського р-ну Тернопільської області, серед поля на кургані.

Оголошений об'єктом природнозаповідного фонду рішенням Тернопільської обласної ради від 18 березня 1994. Перебуває у віданні Товстолузької сільради.

Площа -- 0,02 га. Під охороною -- дуб черещатий віком понад 100 р., має науково-пізнав., істор. та естет. цінність.

5. Ботанічні сади

Ботанічні сади організують для вирощування, акліматизації та вивчення рослин у спеціально створених умовах. В Європі налічується 540 ботанічних садів, а у світі 1600.

В наш час на території України діє дуже багато ботанічних садів, серед них: Ботанічний сад імені академіка Олександра Фоміна,Ботанічний сад Подільського державного аграрно-технічного університету, Ботанічний сад Черкаського національного університету, Державний Нікітський ботанічний сад УААН, Дніпропетровський ботанічний сад, Харківський ботанічний сад, Одеський ботанічний сад та інші.

Одемський ботанімчний самд

Одемський ботанімчний самд знаходиться на Французькому бульварі. Це сад Одеського державного університету імені Іллі Мечникова.

Перший ботанічний сад в Одесі був заснований ботаніком-французом Карлом Десметом в 1819 році.

Щоб із степу створити квітуче місто в 1820 році при Ланжероні за площею Куликове поле був закладений ботанічний сад, який став родоначальником парків степової частини України.

У 1895 році на чолі ботанічного саду став проф. Ф. Каменський -- фахівець в області морфології і систематики рослин. До цього часу на території ботанічного саду в оранжереях виростало «… раслин 904 номери в 1074 екземплярах, а чагарників і трав -- 1399 номерів в 1523 екземплярах».

У 1932 році приділялася велика увага розробці методів здобичі агар-агару і йоду з філофори Чорного моря - в Одесі побудований завод по виробництву агар-агару.

У 1934 році ботанічний сад переходить в підпорядкування відновленому Одеському університету. Директором саду стає доц. И. Власенко. Вся робота ботанічного саду направлена на вивчення і впровадження харчових, лікарських, технічних і ефіромаслічних рослин, вивчаються такі культури, як цитрусові, фейхоа, фісташка, пілокарпус, меліса, майоран і ін. велика увага приділяється розробці методів вирощування оранжерейної культури лимонів, каучуконосів.

Велика Вітчизняна війна нанесла непоправну утрату колекціям ботанічного саду і лише завдяки зусиллям ентузіастів-ботаніків (Пашута, Пацовській) вдалося зберегти деякі рослини в парку і оранжереї.

Починаючи з 1973 року, ботанічний сад стає активним учасником виставок в Москві і Києві, одержані 18 срібних і бронзових медалей.

У зв'язку з тим, що ботанічний сад є учбовим підрозділом біологічного факультету, на його базі щорічно виконуються дипломні і курсові роботи, наукові співробітники саду читають лекції студентам, що вчаться міста і області, готують методичну допомогу, каталог колекційного фонду ботанічного саду. Щорічно сад відвідують тисячі екскурсантів.

6. Дендрологічні парки

Дендрологічні парки служать для охорони і вивчення в спеціально створених умовах деревно-чагарникової рослинності з метою використання їх композиції для наукового, господарського та естетичного використання.

Дендрологічний парк (від грец. dendron -- дерево) -- територія, на якій на відкритому ґрунті культивуються деревні рослини.

Насадження в дендропарку зазвичай в стилі ландшафтого парку, можуть бути самостійними або входити до складу ботанічного саду. Розміщення рослин здійснюється по систематичному, географічному, екологічному, декоративному або іншим ознакам.

У старовинному українському місті Умані є мальовничий, гідний великого подиву, куточок, який цілком справедливо здобув право називатися чудом України, перлиною України. Такою перлиною є дендрологічний парк Софіївка Національної Академії наук України - видатне творіння кінця XVIII-початку XIX ст., поема з каменю, води, зелені, архітектурних споруд і скульптур. Парк, що розкинувся на площі близько 180 га, і сьогодні вражає відвідувачів своєю неповторною красою та загадковою романтичністю.

Парк Софіївка був створений власником міста Умані польським магнатом Станіславом Щенсним (Феліксом) Потоцьким як подарунок красуні-дружині, гречанці Софії Вітт-Потоцькій. Автором топографічного й архітектурного проекту і керівником будівництва парку було призначено талановитого польського військового інженера Людвіга Метцеля, а безпосередньо виконали всі роботи в парку народні майстри- умільці Уманщини. Місце для будівництва Софіївки було вибране дуже вдало: невеликий струмок, здавна прозваний Багном (пізніше річка Кам'янка), столітні дуби, яруги і природні джерела кришталево чистої води, нагромадження кам'яних брил.

З 1796 до 1802 року копали ставки, підземну річку, споруджували водоспади й водограї, прокладали алеї, переносили велетенські гранітні брили, створювали з граніту та гіпсу художні прикраси для архітектурних споруд. В парку висаджували дерева місцевих порід і екзотичні рослини, завезені з різних країн світу.

Прикрасили парк мармуровими статуями грецьких богів та богинь, філософів та поетів, виготовленими скульпторами Італії та Франції. Уманські умільці створили в долині свою невелику Елладу, батьківщину красуні дружини Потоцького. Багато безіменних трударів позбулися біля цього "дива" здоров'я й життя. Імена їхні невідомі. Проте зберігся список у Центральному державному історичному архіві (м. Київ), за яким встановлено, що серед творців Софіївки були кріпаки з прізвищами Заремба, Закуренко, Герасименко, Троян, Чорнокриленко.

Вічна їм слава й шана, нашим талановитим предкам, за їхнє геніальне творіння. Парк не вдалося завершити за початковим планом: він переходив від одного господаря до іншого. Після смерті Станіслава й Софії Потоцьких парк успадкував їхній син Олександр.

У 1831 році після польського повстання, в якому він брав участь, всі володіння Потоцьких були конфісковані й передані Київській казенній палаті, а з 1836 до 1859 року парк підпорядковується Управлінню військових поселень, яке розпочало в ньому реставраційні й відновлювальні роботи. За цей період збудовано багато архітектурних споруд і об'єктів ( башти при входах у сад, павільйон Флори, Рожевий павільйон на острові Анти - Цирцеї, обладнана тераса Муз, встановлено чавунного змія на фонтані ). У цей період Софіївка називається Царициним садом.

У 1859 році парк перейшов на утримання Головного училища садівництва Росії переведеного з Одеси до Умані. Під керівництвом відомого вченого В. Пашкевича в Софіївці значно збагатилась колекція рідкісних екзотичних рослин. У 1919 році парк стали називати Садом III Інтернаціоналу.

У 1929 році парк оголошено державним заповідником. Йому надається статус самостійної установи, яка кілька разів передається в підпорядкування різних відомств. З 1955 року парк підпорядковується Академії наук України. Сьогодні Софіївка є цінним науковим і культурно-освітнім центром. З 1991 року їй надається статус науково-дослідної установи НАН України, а з 2005 року - науково-дослідного інституту НАН України. Кожний куточок парку овіяний міфами й легендами стародавньої Греції та Риму, пов'язаний з переказами та романтичними історіями про сімейне життя Потоцьких. З якого б ви боку не зайшли до парку, він скрізь прекрасний.

7. Зоологічні парки

Зоологічний парк - це місце, де утримуються рідкісні, іноземні та місцеві види фауни з метою охорони їх генофонду та для організації наукової і просвітницької діяльності.

Зоопамрк (зоологічний парк) -- територія спеціально створена людиною з будівлями і обладнанням для утримання, збереження зникаючих видів та публічного показу тварин. Зоопарк -- одна з унікальних лабораторій зі збереження різноманітності тваринного світу і музей живої природи, створений людиною, має науково-просвітницьке значення.

Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі. Зоологічні парки загальнодержавного значення є природоохоронними культурно-освітніми та науково-дослідними установами.

8. Пам'ятники садово-паркового мистецтва

Пам'ятники садово-паркового мистецтва являють собою ділянки, що мають природну, естетичну або історичну цінність. В Україні прикладами пам'ятників садово-паркового мистецтва є «Софіівка» в м. Умань та «Олександрія» в м. Біла Церква.

«Згурівський парк»

Згурівський парк - пам'ятка садово-паркового мистецтва, знаходиться у селищі міського типу Згурівка. Площа парку 309 га. Підпорядкований Березанському лісництву Переяслав-Хмельницького держлісгоспу. Природний перепад висот у парку становить 13,7 м (від 123 м на межі з болотом до 136,7 м неподалік від гірки «Арарат»). Висота штучно створеної гірки «Арарат» - 3,4 м.

У 1960 р. два урочища, які на той час мали назви «Червоноармійське» (224 га.) та «Червоноармійське I» (85 га) були оголошені парком-пам'яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. «Старий парк» заклали наприкінці 1860-х років. Створення парку зі значною частиною екзотичних видів відбувалося не без труднощів та невдач. Окремі насадження погано росли, а деякі загинули. У 1880 р. були закладені три розсадники: хвойних видів, листяних видів, кущів. Частину садивного матеріалу завезли аж с Північної Америки. Створення парку зі значною частиною екзотичних видів відбувалося не без труднощів та невдач. Окремі насадження погано росли, а деякі загинули. У 1938 р. у Згурівському парку налічувалося понад 150 видів та форм деревних рослин. А у 1940 році на галявинах парку лісництво почало закладати соснові культури, що призвело до зникнення мальовничих краєвидів та перетворення парку на суцільний лісовий масив. Через відсутність догляду, загинуло багато цінних екзотів (до 1948 р. збереглося лише близько70 видів і форм деревних рослин), у парку дуже поширилася бузина чорна.Багато цінних рослин загинуло в 1968-1970 pp., унаслідок підтоплення, яке спричинила збудована на Супої дамба цукрокомбінату. У паспорті парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва, який зберігається у Головному управлінні національних природних парків та заповідної справи, є список видів, які зростали в парку у 1954 р., що він налічує 65 назв.

Сьогодні Згурівський парк знаходиться у смт. Згурівка і підпорядкований Березанському лісництву Переяслав-Хмельницького Держлісгоспу. Площа парку 309 га. Під час останніх обстежень парку виявлено лише 41 вид деревних рослин. Два види - ялина колюча та верба біла - були представлені тільки своїми декоративними формами, перший - сизою, другий - плакучою. Клен гостролистий та явір мали, крім типових рослин, ще й декоративні форми, відповідно Шведлера та пурпуроволисту. 12 видів хвойних (усі дерева) та 29 листяних (26 видів - дерева, 3 - кущі).

«Ташанський парк»

Сьогодні Ташанський парк - це загальнодержавний парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва ХVІІІ століття. Водночас - база дендрологічних досліджень та місце відпочинку місцевого населення.

Минуло більше1000 років, як завойовники зі сходу довідалися про найкоротшу переправу, на шляху до Переяславських земель, через річку Супій в районі с. Ташань. Першою перешкодою на цьому шляху була військова фортеця Ташань або Китай-городище, яку створили захисники Переяславщини. Очевидно, що вони окультурили залишок від давнього лісу і використовували його як парк. Свідченням цього являються дуби, які росли не без догляду людини. Багато дубів віком до 1000 років повсихали, тому їх зрізали 45-50 років тому. На даний час залишились дуби, по кронах яких видно, що вирощувались вони в часи догляду за парком. Вік таких дубів 600-650 років, молодшим дубам по 300-350 років. Один з таких дубів віком близько 650 років нагадує дуба, якого колись малював Т. Г. Шевченко. Тарас любив відвідувати Переяславські землі і без сумніву бував у Ташанському парку. Так званому «Дубу кохання» має вік близько 350 років.

Головною частиною парку була і є широка алея, з обох сторін обсажена каштанами та кленами в два ряди. На узбіччі ріс самшит. Алея була викладена цеглою. В кінці алеї з лівого боку був виділ їстівних каштанів. На північ, на двох протилежних схилах росли грецькі горіхи.

Поруч природній яр вкритий ліщиною, який виводить до Чмирової гори, що в часи Рум'янцева була місцем прийому та розваги для приїзжих гостей. Доглядав цю ділянку парку чоловік на прізвище Чмир. Від його прізвища і пішла назва гори. На схід від парку розкинулися луки, це були заплави старого русла річки Супій. Східна сторона схилів парку в основному була заліснена вільхами, але мала окремі ділянки доповнені хвойними породами дерев, здебільшого ялинами. Рівнинні ділянки парку були заповнені каштанами, липами.

Парк характерний тим, що його ландшафт нерівний. У парку багато ярів, схилів, долин. Саме долини та ярі були і зараз залишились покриті ялинами та березами. На менш зволожених ділянках росли сосни звичайні, сосни Банкса, сосни Веймутова. По парку розкинулося шість ярів. Перший яр - дорога прогону сільських корів, характерний рядом невеликих ярів, які впадають в основний - перший яр. На його схилах ростуть каштани, берести, липи, гледичії (занесені в Червону Книгу), грецькі горіхи, акації, модрини, дуби череваті, ясени, берези, сосни звичайні. Біля криниці «Бровар», яка знаходиться біля «Чмирової гори», розкинувся дуб пірамідальний (єдиний на весь парк). Ближче до ріки Супій ростуть вільхи, осики. Підгір'я яру вкриті дубами-гігантами, яким по 600-700 років.

Відносною цінністю парку є його незмінність і неповторність. Багатство парку - це птахи, в тому числі рідкісні: сиворакша, дятел червоноголовий, сойка, синиця ремез, бугай, вальдшнеп, очеретянка, соловей, кроншнеп, шпак, різновиди синиць. Парк і його околиці заселяють звірі: заєць русак, лисиця руда, куниця кам'яна і лісова, тхір лісовий, видра, бобер, ондатра, норка.

На території Ташанського парку відновлено колодязь, збудований в 1901 році. В повоєнні роки, в період боротьби з релігією, він був засипаний за вказівкою місцевих керівників.

Сукупність природних компонентів і зокрема структурних особливостей - це і є Ташанський парк - рідкісна і неповторна місцевість в Україні. Звичайно, що основна цінність парку - це дерева-екзоти, ландшафт, якісно відмінний від інших ділянок, три рукотворні ставки, викопані в різних точках парку.

Не дивлячись на те, що Ташанський парк функціонує як пам'ятка садово-паркового мистецтва та підпорядкований Студениківському лісництву, сьогодні він недоглянутий. Ніхто ніяких робіт в ньому, навіть природоохоронних, не веде. Дуби-екзоти втрачають свою цінність, через нестачу догляду. Вони з року в рік всихають. Крім того, загинуло багато екзотичних дерев, які б могли ще довго своєю присутністю прикрашати Ташанський парк та милувати очі відвідувачам.

Література

1. Гетьман В. Розвиток екотуризму в Азово-Чорноморському регіоні України: [в тому числі на прикл. біосфер. заповідника, Азово-Сиваського нац. природного парка (Новотр. та Геніч. р-ни)] //Краєзнавство. Географія. Туризм. _ 2001. - №9. _ Берез.

2. Природоохоронні території України/. Є.В. Качаловський, К.М. Ситник; за редакцією Д.Й. Проценка. - К.: Урожай, 1997р. - ст.85-90.

3. Енциклопедія українознавства: В 10 томах / Головний редактор Володимир Кубійович. -- Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954--1989.

4. Українська радянська енциклопедія

5. Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. -- К.: Либідь, 1997.

6. Бєлозеров С.Т. Асканія-Нова. К., 1956;

7. Материал из Википедии -- свободной энциклопедии.

Размещено на Allbest.ru