Стан навколишнього природного середовища та основні напрями природоохоронної політики Швейцарії: управлінські, організаційні, економічні та юридичні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

з курсу «Екологія»

на тему:

Стан навколишнього природного середовища та основні напрями природоохоронної політики Швейцарії: управлінські, організаційні, економічні та юридичні аспекти

ЗМІСТ

ВСТУП

ВСТУП

Швейцарія (Швейцарська республіка) - мала держава в Центральній Європі. Датою створення Швейцарії вважати 1 серпня 1291 року, коли 3 кантону об'єдналися в конфедерацію, і тільки згідно з конституцією 1848 союз держав перетворився в єдину державу - федеративну Швейцарію.

Швейцарія розташована майже в самому центрі Зарубіжної Європи, на перехресті найважливіших торговельних шляхів. Три чверті її кордонів - з Францією, Австрією та Італією: проходять по високих гірських хребтах Юри і Альп, і лише кордон з Німеччиною і Ліхтенштейном йде по низовині - долині Рейну.

Площа Швейцарії - 41,3 тис. кв. км. Швейцарія складається з 23 кантонів (округів), 3 з яких поділені на напівкантони. Кожен кантон має свій парламент, конституцію, уряд, однак права кантонів обмежені федеральною конституцією. Вищий федеративний орган влади - двопалатні Федеративні збори.

Перша палата обирається загальним голосуванням за пропорційною системі, в другу ж кожен кантон посилає по два свої представники. Виконавча влада належить Федеральній раді. Один із семи його членів по черзі обирається президентом Швейцарської Конфедерації строком на один рік.

Столиця Швейцарії - місто Берн.

Для Швейцарії характерна велика кількість гір. У Швейцарії гори широко використовуються в рекреаційних цілях. Тут знаходиться наймогутніша і Найвища частина Альп.

Предметом дослідження виступають проблеми навколишнього середовища Швейцарії, об'єктом є екологія цієї ж країни.

Мета дослідження полягає у дослідження екологічної ситуації країни, а також у аналізі шляхів вирішення цих проблем, пошуком яких займається уряд Швейцарії.

Актуальність даної теми полягає у тому, що дана країна може стати прикладом для України у вирішенні екологічним проблем. А отже дослідження державної політики стосовно цього питання є досить актуальним.

Розділ 1. Стан навколишнього середовища Швейцарії

Авторитетний журнал Forbes склав рейтинг найбільш екологічно чистих країн світу. З'ясувалося, що з екологією все більш ніж добре в Європі, а найбільш екологічною державою у світі є Швейцарія.

У Швейцарії найкращий стан навколишнього середовища, найменший ступінь забруднення повітря і водних ресурсів, живе безліч тварин і птахів, найменші зміни клімату і найменше використання пестицидів - це шість з 25 критеріїв, за якими порівнювалися країни.

Ще в 80-і роки ХХ століття екологічна ситуація в Швейцарії була катастрофічною - всі річки і озера забруднені фосфатами і нітратами, земля - важкими металами, біорізномаїття стрімко зменшувалася, а зростаюче суспільство споживання виробляло величезну кількість сміття. Дуже скоро жителі стали задихатися від власного сміття, виробничих і сільськогосподарських відходів. На такій маленькій території не було значних площ, щоб можна було скинути відходи і забути про них.

Швейцарія, яка ще 40 років тому вважалася країною з найбільш забрудненими водоймами, зробила значний прорив в питаннях збереження екології та виробництва екологічно чистої питної води. На сьогодні швейцарські водойми найчистіші в Європі. Це завдяки реалізації відповідної програми, яка була підтримана усіма швейцарським кантоном та кожною людиною, впровадженню серйозних Законів направлених на збереження водних ресурсів. До речі, Закон в Швейцарії настільки жорсткий, що один із його авторів, зізнався, що коли перечитує документ, то іноді навіть стає страшно голову мити водою. Ось настільки люди бояться забруднити навколишнє середовище.

В Швейцарії запроваджено близько 5 Директив, які зобов'язують підприємства, що виробляють скляну чи пластикову тару, організовувати відповідні приймальні пункти, вводять певні стандарти якості води. Подібні до державних Законів та Директив на рівні кожного кантону працюють відповідні Стратегії та Програми. Таких кантонів в Швейцарії 26. Але найбільше вражає психологія людей, навіть, діти знають, що вода - це золото, до якого треба бережно ставитися, що побутові відходи треба сортувати, бо з них видобувається тепло та електроенергія.

Заводи по очищенню води в Швейцарії різні. Є підприємства, які мають юридичний статус акціонерного товариства - це об'єднання декількох громад в межах одного кантону, є порівняно невеликі підприємства схожі на наші комунальні підприємства. Характерно, що ці підприємства звільнені від оподаткування, лише для акціонерних товариств, з метою запобігання отримання надприбутків встановлено, певну межу. Але вся система оподаткування так сформовано, що є зацікавленість та мотивація створювати такі підприємства. Разом з тим варто відзначити і свідоме ставлення громадян до проблеми екології.

Тоді-то й постало питання вироблення нової екологічної політики, яку стали з педантизмом втілювати. На це пішло два десятиліття, але результат перевершив всі очікування. Швейцарія зараз - одна з найбільш екологічно чистих країн світу, з розвиненим громадським транспортом і чистим гірським повітрям. З будь-якого озера і, природно, з під крана можна без побоювань пити воду.

У чому причина такого успіху? Причина в тому, що держава - це люди. Швейцарці доручили собі прибрати власну країну, і досягли успіху. Інше було лише справою часу.

Почали бувати набагато доцільніші житла, які використовують менше електроенергії. Так було впроваджено суспільство «2000 Вт».

Скільки електроенергії потрібно кожному мешканців нашої планети, для експлуатації його житла, пересування, роботи, відпочинку, щоб все довкола функціонувало згідно з його способом життя? Середнє споживання на одного мешканця землі сьогодні складає 17520 кВт*г на рік, що відповідає безперервній роботі обладнання потужністю 2000 Вт. Виявляється, що такої кількості енергії достатньо людям… в бідній африканській країні. Для задоволення життєвих потреб середнього американця необхідно 10000 Вт на рік, а швейцарця - 5000 Вт. На основі цих розрахунків виникла ідея суспільства «2000 Вт». В Цюріху, Женеві і Бразилії запущені пілотні програми, що покликані показати, що сучасне суспільство може знизити своє споживання електроенергії. Ці програми повинні продемонструвати потенціал економії енергоресурсів.

«Свідомі політики і суспільство, необхідні фінансові вкладення - і, можливо, ми перестанемо жити за рахунок майбутніх поколінь», -- кажуть автори програми із Федерального інституту технологій в Цюріху.

Як знизити потреби в електроенергії? Швейцарці радять: будинок повинен стояти в такому місці, щоб його мешканці могли користуватися міським автобусом чи електричкою, а не автомобілем. Крім того будинок має бути побудованим за енергозберігаючими технологіями і обладнаний енергозберігаючим освітленням.

Мешканці Цюріха вирішили, що всі заплановані до будівництва громадські будівлі, такі як школи, дитячі садки, адміністративні будівлі, повинні бути запроектовані з урахуванням ідеї «2000 Вт». Популярним є і Car-Sharing - спільне користування автомобілем. Член об'єднання не повинен мати особистого автомобіля - він просто платить внески, а при необхідності резервує одне з спільних засобів пересування. Особливо актуальним є зниження потреби в електроенергії житловими будинками. На експлуатацію пасивного будинку, наприклад, необхідно всього 350-500 Вт на рік з 2000 Вт, виділених на кожну людину.

Гострі екологічні проблеми на території Швейцарії відсутні. За кількістю викиду вуглекислого газу в атмосферу промисловими підприємствами вона посідає одне з останніх місць. На території держави є велика кількість природоохоронних територій, заповідників.

природоохоронний енергозберігаючий законодавчий швейцарія

Розділ 2. Основні напрями природоохоронної політики Швейцарії управлінські, організаційні, економічні та юридичні аспекти

Швейцарський досвід поводження з відходами

До 1955 року в Швейцарії головним шляхом поводження з відходами було розміщення змішаних відходів на відкритих звалищах. Контроль за впливом звалищ на довкілля був відсутній, тому таке розміщення приводило до забруднення підземних вод та деградації ландшафту. Прийнятий в 1955 році Закон про захист вод заборонив захоронення на звалищах, якщо воно загрожувало підземним водам. Це стимулювало будівництво сміттєспалювальних заводів (ССЗ) (хоча перші такі заводи з'явилися в країні на початку XX століття) та контрольованих звалищ, розвиток компостування. Однак, виникла нова проблема: ССЗ стали джерелом забруднення повітря (внаслідок неефективної очистки газоподібних викидів), ґрунтів та підземних вод (попіл та шлам використовувалися для будівництва доріг та дамб).

У 80-90-х роках в Швейцарії у сфері охорони довкілля відбулися переломні зміни: прийнято Закон про охорону навколишнього середовища (1983), розроблено Керівництво по управлінню відходами (1986) та Стратегію щодо відходів (1992). Ці документи визначили принципи та цілі, стратегії та заходи щодо досягнення цілей; їх впровадження трансформувало та значно поліпшило поводження з відходами в країні. Було визначено чотири стратегічні пріоритети: зменшення утворювання відходів, повторне використання, зменшення токсичних речовин в продукції та товарах, захист навколишнього середовища при обробці, захороненні відходів.

У 2000 році Швейцарія офіційно відмовилась від захоронення відходів на полігонах, за виключенням інертних (наприклад, будівельних) відходів, тих, що не можуть бути спалені, та остатків після спалювання. Тому нижче ми розглядаємо два основних способи, що використовуються в країні - рециклінг та спалювання.

Повторне використання (рeциклінг). Рециклінгу передує роздільне збирання або сортування твердих побутових відходів (ТПВ). Слід зазначити, що якість сортування значною мірою залежить від загальної культури і дисциплінованості населення. Після сортування вилучені компоненти переробляють, виготовляючи товарний продукт.

Сьогодні Швейцарія серед лідерів в Європі щодо роздільного збирання та рециклінгу. Наприклад, 80% будівельних відходів (це найбільша фракція відходів) йде на вторинне використання. У 2009 році 51%(!) всіх ТПВ збиралось роздільно та йшло на вторинне використання. Рівень рециклінгу скла досяг 95%, алюмінієвої тари - 91%, жерстяної тари - 84%, паперу та картону - 82%, ПЕТ пляшки - 81%, батарейок - 71%.

Яким чином цього вдалося досягнути? Федеральна влада встановила мінімальний рівень збирання 75% для скляної, алюмінієвої та ПЕТ тари та має право вимагати від виробників та сервісних кампаній забезпечити збирання. В той же час, федеральна влада має право зобов'язати виробників та імпортерів платити збір на рециклінг, що сплачується заздалегідь. Збір сплачується приватній організації, яка уповноважена та забезпечує збирання під наглядом федеральної влади.

Наприклад, такий збір додано до вартості батарейок; спеціальна організація ИНОБАТ використовує зібрані кошти для забезпечення збирання відпрацьованих батарейок та акумуляторів.

Інший механізм - передоплата за пакет. Особливістю збору відходів у Швейцарії є те, що оплата за вивіз відходів відбувається при купівлі спеціального пакету, у вартість якого включена послуга вивозу відходів. Вартість пакету у кантоні Сент-Галлен - 1,2 франка (30 л.); 2 франка (60 л.). Цей пакет наповнюється відходами. Якщо відходи сортуються та розкладаються по спеціальних контейнерах (пластик, папір, скло), то залишкових змішаних відходів залишається менше, і відповідно пакету вистачає на більш тривалий час. Такий підхід безумовно стимулює роздільне збирання.

Коли мішок заповнений, його виставляють поблизу дороги. Сміттєзбиральна машина відвозить на завод тільки «спеціально призначені» пакети. Якщо людина виставила будь-який інший пакет із відходами, машина не просто його не забере, а й повідомить екологічну інспекцію про порушення норм, в наслідок чого на «порушника» накладається чималенький штраф.

Спалювання. Найбільших рівень забруднення від ССЗ досягло в 80х роках минулого століття, коли будівництво ССЗ розширялося, а контроль за викидами був дуже слабкий. Але в 1985 році було прийнято Декрет про контроль за забрудненням повітря, який встановив вимоги щодо обмеження викидів ССЗ та граничні рівні для окремих речовин. Після змін в 1992 році, Декрет встановив більш жорстокі ліміти у викидах для оксидів азоту, сірки, угарного газу, зважених частинок та тяжких металів. В 2007 році в Декрет було включено граничне значення для діоксинів та фуранів 0,1 нанограм в кубічному метрі.

Таким чином, вимоги до рівнів забруднюючих речовин в складі викидів переглядались приблизно раз в десять років. Це стимулювало удосконалення технологій та систем очистки викидів. Спалювання вже технічно відпрацьований метод перероблення відходів; тривала практика дозволяє чітко визначити його переваги та недоліки.

У порівняння з 80-90ми роками, сьогодні у Швейцарії екологічний ризик спалювання відходів знижений до мінімуму. Наприклад, від спалювання однієї тонни ТПВ на сучасному заводі, оснащеному фільтрами, забруднення еквівалентне спалюванню 1 кг змішаних відходів просто неба.

ССЗ виробляють електро- та теплоенергію як для забезпечення власних потреб, так і для зовнішніх потреб. В 2006 році ССЗ покривали 1,7% потреб енергії країни. В 2009 році в Швейцарії працювало 30 ССЗ.

Швейцарські ССЗ як правило працюють на відходах, зібраних з територій сусідніх громад, інколи навіть сусідніх громад інших країн. Законодавство Швейцарії регулює так звані «цільові спілки» з організації будь-якої послуги громадянам, в тому числі із поводження з ТПВ. Такі спілки формуються за географічним та економічно доцільним принципами. Кожна громади Швейцарії включена до такої спілки.

Як і в роздільному збиранні, Швейцарія є в Європі серед лідерів по використанню спалювання - частка відходів, що спалювалась в 2005 році, досягала 49% від загального обсягу (більше лише в Данії та Швеції). Але є розвинуті країни з відносно низьким рівнем спалювання відходів - наприклад, у 2005 році в Великобританії лише 8% відходів спалювались, в Фінляндії - 9%.

Частина органічних відходів (перш за все, зелені відходи - гілки, листя, інше) в Швейцарії піддається компостуванню, що дуже популярно в країні. Використовуються як індивідуальні (для приватних будинків), так і колективні (в мікрорайонах, громадах) компостери або компостні майданчики. Отриманий продукт - компост використовується як органічне добриво.

У досягненні першого стратегічного пріоритету - зменшення утворювання відходів, Швейцарія не досягла успіху. Зростання утворювання відходів пов'язане з економічним зростанням: з 1990 до 2008 року обсяг відходів на душу населення виріс на 21% і є одним з найбільших в світі (700 кг на особу на рік). Для значного зменшення впливу на довкілля від постійно зростаючого обсягу товарів і відповідно відходів, вже недостатньо управління відходами - це управління лише на кінці виробничого ланцюга. Необхідно створення «циклічних економік» - управління повним життєвим циклом товарів та послуг - від видобутку первинних ресурсів до фінальної утилізації. Підвищення ціни на первинні ресурси та законодавчі вимоги будуть стимулювати включення відходів в цикли та продукування товарів, які вже заздалегідь розраховані на вторинну переробку. Такі цілі країна планує досягнути до 2020 року.

ВИСНОВКИ

Швейцарія є однією з найблагополучніших в екологічному відношенні країн світу.

Міські озера придатні для купання , їх вода за складом вважається майже питної. А вода, що тече з кранів, за якістю не поступається бутильованої мінеральної воді.

Суворі правила введені для збереження унікальної природи Швейцарії, насамперед, гірської екосистеми, за дотриманням яких стежать загони поліції.

Очолити рейтинг найчистіших країн Європи 2009 року за даними «Форбсу» й опинитися на першому місці за швидкістю вирішення екологічних проблем (відповідно до світового Індексу екологічної продуктивності - Environmental Performance Index (EPI)) Швейцарії допомогла ефективна екологічна політика, що її уряд почав впроваджувати у 70-80 роках минулого століття. Ця політика ґрунтувалася на двох китах: хорошому державному фінансування й активній участі громадськості.

Утилізація й переробка відходів грала вагому роль у політиці Швейцарії, оскільки велика кількість її території перебувала під звалищами. Саме тому доводилося діяти швидко й ефективно.

Держава запровадила систему екологічного оподаткування. Зважаючи на те, що Швейцарія децентралізована, більшість податків зводяться до компетенції місцевих органів, тому населення саме бачить, за що платить, і нерідко може вимагати підвищення податку.

Так, кожен громадянин зі своєї кишені сплачує приблизно 35 грн у місяць у муніципальні структури за утилізацію.

Окрім того, у більшості кантонів діє так звана система маркування сміття: окреме викидання білого, зеленого та коричневого скла, електроприладів та домашньої техніки, будівельного сміття, бляшанок, трупів тварин та рослинного масла. Якщо хтось не бажає гратися з відходами, він може купити у фірми, яка вивозить сміття, спеціальний пакет, куди кидатиме усе підряд (20-30 грн. за кілограм).

Порушників цього правила чекають штрафи, і сховатися їм точно не вдасться. Траплялися випадки, коли спеціальна сміттєва поліція, яка діє у Швейцарії, проводила навіть експертизу сміття, викинутого незаконно, щоб встановити власника.

Другим важливим моментом стала співпраця з бізнес-структурами і впровадження широкої системи утилізації сміття.

Швейцарія переробляє близько 80% своїх відходів. Існує 7 великих організацій із переробки сміття: FERRO-Recycling (бляшанки), IGORA (побутовий алюміній), INOBAT (побутові батарейки), PET-Recycling Switzerland (пляшки), the SENS Foundation (електричне й електротехнічне обладнання), TEXAID (текстиль) and VetroSwiss (скло), які об'єднані в Swiss Recycling.

У Швейцарії діє велика кількість сміттєспалювальних заводів, а також фабрик із переробки сміття. Багато підприємців займаються цим, оскільки розуміють: те, що валяється в контейнерах, насправді неймовірно цінна сировина (для прикладу: цинк може становити понад третину звичайної батарейки, тоді як у руді вміст цього металу коливається від 1 до 20%). Останнім часом навіть стало популярно забирати в сусідніх країн певні види сміття - після переробки вони приносять багато коштів. Сміття до Швейцарії звозить, наприклад, Італія.

Наразі Швейцарія прийняла й намагається впроваджувати політику сталого розвитку.

Однак варто пам'ятати, що чистоту у Швейцарії навели аж ніяк не закони і не підприємливість, а перш за все - екологічне мислення громадян. Акуратненькі смітнички - по чотири-п'ять в рядочок - не прижилися б, якби не розуміння громадян, що це на їхнє ж благо. Тут не буває хати скраю. Коли потрібні зміни, кожен починає їх із себе. І швейцарці просто не розуміють, як можна красти, давати хабара, не прибирати за собою…

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Як вирішують проблему сміття в Швейцарії

2. Економія по-швейцарськи

3. Швейцарія «Країни світу: Короткий політ.-екон. Довідник В». Під загальною редакцією І.С. Іванова. - М.: Республіка 1997 - 480 стор.

4. Орлов С. «Вся правда про Швейцарію» Москва: Думка, 1970. - 208 с.

Размещено на Allbest.ru