Охорона навколишнього природного середовища й екологічна безпека

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Охорона навколишнього природного середовища й екологічна безпека

План

Вступ

Теоретичні і методологічні основи охорони природи

Охорона навколишнього природного середовища й екологічна безпека

Проблеми охорони природи

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Охорона навколишнього природного середовища -- це сукупність заходів, спрямованих на збереження, раціональне використання й відтворення природних ресурсів і космічного простору в інтересах людей, на забезпечення екологічної рівноваги в природі й на поліпшення якості довкілля. Мається на увазі раціональна охорона атмосфери, надр, гідросфери, використання або знищення відходів, захист від шуму, іонізуючого опромінення, електромагнітних полів тощо.

Проблема охорони навколишнього природного середовища особливо загострилася через те, що підвищені масштаби господарської діяльності почали порушувати природну рівновагу.

Охорона природи має розв'язувати проблему оптимізації взаємовідносин людини і природи: рекомендувати заходи, за яких буде завдано якнайменшої шкоди природі. Кожній природній зоні має відповідати певний спосіб природокористування, який зберігатиме можливість постійного використання природи. У цьому полягає основне завдання охорони природи як науки.

Охорона навколишнього середовища й раціональне використання природних ресурсів -- суспільно необхідна діяльність. Вона проводиться в інтересах суспільства, й тому витрати на неї так само необхідні, як і всі економічні витрати на соціальні цілі: культуру, освіту, охорону здоров'я, мистецтво. Природоохоронну діяльність розглядають у соціальному, економічному, політичному, моральному й технічному аспектах. Соціальні аспекти природоохоронної діяльності -- це піклування про здоров'я людей. Економічні аспекти охоплюють широке коло питань, пов'язаних із витратами коштів на природоохоронні заходи й необхідністю задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства при одночасному збереженні якості середовища життя. Політичні аспекти -- це ставлення держав до питань охорони природи. Морально-етичний аспект --це колективна дисципліна як населення окремо взятої країни, так і всього людства. Технічний аспект стосується створення нових екологічних технологій, розробки технічних систем охорони довкілля і розвитку екологічної інфраструктури.

Теоретичні і методологічні основи охорони природи

Господарська діяльність людини обумовлює істотні зміни в природі. Якщо не вживаються запобіжні заходи, то відбувається виснаження і руйнація природи. Уникнути цього можна тільки тоді, коли використання природи стане засобом її охорони. Це означає, що наукове природокористування має забезпечити повне задоволення потреб суспільства і одночасно зберігати і збагачувати природне середовище як джерело всіх матеріальних благ.

Предметом вивчення охорони природи як науки є:

а) природа як ресурс з соціально-політичного погляду та господарсько-економічної оцінки;

б) природа з погляду управління її розвитком та розширеним відтворенням її багатств у процесі використання;

в) природа як тонізуючий, рекреаційний та оздоровчий фактор;

г) природа як джерело естетичного і екологічного виховання;

д) природа як джерело наукового пізнання.

Охорона природи має розв'язувати проблему оптимізації взаємовідносин людини і природи: рекомендувати заходи, за яких буде завдано якнайменшої шкоди природі. Кожній природній зоні має відповідати певний спосіб природокористування, який зберігатиме можливість постійного використання природи. У цьому полягає основне завдання охорони природи як науки.

Теоретичною основою охорони природи є закони і взаємозв'язки, що діють у природі та в системі «природа - суспільство».

Охорона природи - комплексна наука, споріднена з іншими природничими науками, тому в ній поєднуються різні методи і прийоми досліджень.

Існуючі в природі загальні взаємозв'язки і взаємозалежності визначають основні правила і принципи охорони природи:

1. Охорона природи є історичною необхідністю, нехтування якою може викликати екологічні катастрофи і погіршення умов існування людства.

2. Природоохоронна робота є практичною галуззю, яка забезпечує економічні, здоров'єзберігаючі, естетичні і наукові потреби суспільства. Вона потребує глибокого наукового обґрунтування з філософських, соціальних, етичних і економічних позицій.

3. Природа охороняється в інтересах нинішніх і наступних поколінь людей; сучасне покоління повинне нести моральну і юридичну відповідальність за стан природи, що передається в спадок наступному поколінню.

4. Охорона природи забезпечує можливість прогресивного розвитку суспільства; нехтування природоохоронними заходами об'єктивно спрямовано проти інтересів суспільства.

5. Ефективне виконання завдань охорони природи потребує підкорення особистих і місцевих інтересів інтересам усього суспільства, а також інтересів однієї держави загальнолюдським інтересам.

6. Економічна ефективність заходів з охорони природи є важливим, але не єдиним критерієм їх доцільності, оскільки природоохоронні заходи, що не мають прямого економічного ефекту, задовольняють потреби людей в здоровому середовищі життя.

7. Тільки комплексна охорона природи як взаємопов'язане ціле забезпечить виконання природоохоронних завдань.

8. Охорона природи має бути неперервною, розвиватися в повній відповідності з характером та інтенсивністю впливу суспільства на природу.

9. Організація ефективної охорони природи потребує чіткого перспективного планування, що передбачає необхідність гармонійного розвитку системи охорони здоров'я, науки і культури.

10. Заходи з охорони природи повинні бути невід'ємною частиною робіт з її використання, стати найпершим обов'язком усіх природо користувачів.

11. Виконання всіх завдань охорони природи можливе лише при централізованому адміністративному і науковому керівництві природоохоронною роботою, природоохоронній пропаганді і залучення широкої громадськості до проведення практичних заходів.

12. Пропаганда повинна охоплювати всі верстви населення, починаючи з дошкільного віку, але особливо важливо її вести в колективах підприємств і установ, від яких у першу чергу залежить стан природи.

13. Для наукового обґрунтування заходів з охорони природи потрібні підготовлені кадри і спеціалізовані науково-дослідні установи, які будуть виконувати роботи з виявлення закономірностей взаємодії суспільства і природи, передбачення і моделювання наслідків цієї взаємодії, розробки ефективних заходів щодо попередження негативних змін природи.

14. У процесі розвитку суспільства охорона природи повинна неперервно розширюватися, удосконалюватися, мати глобальні масштаби, включаючи охорону космічного простору.

15. Охорона природи повинна поєднуватися з її планомірним і екологічно безпечним перетворенням в інтересах нинішнього і наступних поколінь людей.

16. При організації охорони природи слід виходити з науково обґрунтованого положення, що всі елементи природи мають або можуть мати в майбутньому позитивне значення для людини.

Правова охорона навколишнього природного середовища полягає в створенні, обґрунтуванні і застосуванні нормативних актів, якими визначаються як об'єкти охорони, так і заходи з її забезпечення. Ці заходи утворюють екологічне право, яке регулює відносини між природою і суспільством.

Охорона навколишнього природного середовища й екологічна безпека

Охорона навколишнього природного середовища -- це сукупність заходів, спрямованих на збереження, раціональне використання й відтворення природних ресурсів і космічного простору в інтересах людей, на забезпечення екологічної рівноваги в природі й на поліпшення якості довкілля. Мається на увазі раціональна охорона атмосфери, надр, гідросфери, використання або знищення відходів, захист від шуму, іонізуючого опромінення, електромагнітних полів тощо.

Проблема охорони навколишнього природного середовища особливо загострилася через те, що підвищені масштаби господарської діяльності почали порушувати природну рівновагу. Зараз у сферу виробництва втягнуто практично всі види природних ресурсів суші й значну частину багатств Світового океану. Людство вже використовує приблизно 70 % земель, придатних для сільського господарства, 80--90 % природних кормових утіль, близько 50 % приросту деревини. Щорічно на одного жителя планети видобувається 24 т мінеральної сировини. Людина освоїла (експлуатує) й певною мірою змінила природні ландшафти на 56 % території, а на 1/5 частині суходолу (поселення, інженерні споруди, насадження лісів, рілля тощо) дуже змінила їх.

У сучасний період кожні 10-15 років подвоюється маса сировини й палива, що видобуваються, а це призводить до виснаження низки джерел природних ресурсів. Технологічна недосконалість обробки мінеральної й біологічної сировини спричинила глобальну проблему забруднення навколишнього середовища відходами виробництва. Заселення людьми всіх сприятливих для життя територій, сільськогосподарське їх освоєння, швидкі темпи урбанізації та індустріалізації призвели до порушення природних процесів у природних системах, до деградації природи в багатьох районах земної кулі.

Природне середовище розглядається у двох аспектах: як джерело природних ресурсів та як умови життя й діяльності людей.

Сучасна промислова цивілізація в тому вигляді, як вона нині організована, зазнає сильного зіткнення з екосистемою нашої планети. Породжений науково-технічною революцією конфлікт між людством і середовищем його проживання, орієнтація суспільства на постійне збільшення споживання супроводжуються виникненням екологічних криз. Коеволюція природи й суспільства останніми століттями дедалі більше пов'язана з переходом до гігантського за масштабами глобального природокористування. За цих умов уже зникло багато біологічних видів, масового й глобального характеру набули численні забруднення, змінюється склад гідросфери й атмосфери. Тому є реальна загроза самому існуванню роду людського: не лише здоров'ю людини, а й усьому генофондові. При цьому найважливішими вважаються три види екологічних небезпек: 1) соціально-екологічна, що становить загрозу погіршення середовища проживання людей і впливає на показники їхнього життя, здоров'я, добробуту; 2) біосферно-екологічна, як загроза глобально-регіональній природній рівновазі, станові природних систем і об'єктів; 3) ресурсно-екологічна, яка загрожує природно-ресурсному потенціалу і впливає на характеристики його запасу, якості, відтворення.

Проблему взаємодії природи й суспільства слід розглядати не тільки на глобальному (планетарному) рівні, а й на всіх інших: міждержавному, державному, міжрегіональному, регіональному та локальному. Екологічні проблеми всіх рівнів тісно взаємозв'язані і взаємозумовлені. Важливо враховувати також: розподіл антропогенних навантажень по території, основні ядра їх концентрації; склад, динаміку, ареали поширення й поєднання навантажень різних видів у межах тих чи тих регіонів; ареали зосередження населення, його чисельності в зоні діяння особливо небезпечних і шкідливих навантажень (за їх видами), їхніх соціально-демографічних наслідків; природні ландшафти, природні об'єкти і види, що зазнають найсильніших антропогенних навантажень, з урахуванням їхньої стійкості до цих діянь, здатності до самовідновлення; ступінь враженості природних систем тими чи тими діяннями та їх відновлюваності; ареали (регіони, зони) із різним ступенем кризової екологічної ситуації, а також ареали, які потребують допомоги й підтримки.

Забезпечення екологічних проблем вимагає вирішення трьох завдань: 1) оздоровлення довкілля й поліпшення його якості; 2) збереження природного середовища і охорона здоров'я людей; 3) запобігання шкідливому впливові господарської діяльності. Для вирішення екологічних проблем необхідні: розробка екологічних технологій, котрі забезпечували б стійкий соціально-економічний розвиток без деградації навколишнього середовища; розробка економічного й соціального механізму, який сприяв би вирішенню екологічних проблем; прийняття нових міжнародних угод щодо навколишнього середовища; екологічне виховання населення.

Екологічний аспект життєдіяльності передбачає: розгляд суспільства й природи як єдиної системи, перехід від принципу «реагування та усунення» до принципу «завбачення й відвернення», інфраструктура забезпечення (система моніторингу та контролю, централізовані системи очищення тощо).

Оцінка антропогенного впливу на довкілля має спиратися на чотири визначальні фактори: 1) вид і характер екологічної небезпеки, соціальних, природних та економічних наслідків, що їх криють у собі нинішній і перспективний розвиток антропогенного навантаження; 2) сформований характер екологічної ситуації, глибина її кризовості; 3) масштаби й динаміка розвитку екологічно небезпечних тенденцій, процесів і явищ; 4) фактори ризику, що викликають дальше загострення екологічної ситуації.

Глобальний перехід до сталого розвитку, декларований конференцією ООН з навколишнього середовища (Ріо-де-Жанейро, 1992), -- об'єктивна необхідність, поступово усвідомлювана людством. Проте цей перехід не може здійснюватися одночасно, повсюдно і за однією схемою. Зростання економічних ресурсів і швидке технічне оновлення виробництва дадуть змогу розвиненим країнам вирішувати основні завдання пом'якшення гостроти соціальних конфліктів і оздоровлення економічної ситуації з наступною її оптимізацією. При переході до сталого розвитку на переважно інтенсивній економічній основі в Україні необхідно створити фінансове, матеріально-технічне, інтелектуальне і нормативно-правове забезпечення збалансованого розвитку і збереження сприятливого стану задоволення життєвих потреб нинішнього й майбутніх поколінь.

Охорона навколишнього середовища й раціональне використання природних ресурсів -- суспільно необхідна діяльність. Вона проводиться в інтересах суспільства, й тому витрати на неї так само необхідні, як і всі економічні витрати на соціальні цілі: культуру, освіту, охорону здоров'я, мистецтво.

Природоохоронну діяльність розглядають у соціальному, економічному, політичному, моральному й технічному аспектах. Соціальні аспекти природоохоронної діяльності -- це піклування про здоров'я людей. Економічні аспекти охоплюють широке коло питань, пов'язаних із витратами коштів на природоохоронні заходи й необхідністю задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства при одночасному збереженні якості середовища життя. Політичні аспекти -- це ставлення держав до питань охорони природи. При цьому внутрішньодержавні рішення не повинні негативно впливати на стан ресурсів і середовища в інших країнах (приміром, забруднення річок, що течуть територією кількох країн, промисловими й побутовими стоками, кислотні дощі, що виникають на території однієї країни й переміщуються в інші). Морально-етичний аспект --це колективна дисципліна як населення окремо взятої країни, так і всього людства. Технічний аспект стосується створення нових екологічних технологій, розробки технічних систем охорони довкілля і розвитку екологічної інфраструктури.

До критеріїв оптимізації належать: 1) створення найсприятливіших умов для праці, відпочинку, оздоровлення населення; 2) розширене відтворення відновлюваних ресурсів, підтримання їх на якісно високому рівні, раціональний перерозподіл; 3) створення продуктивніших і таких, шо більше відповідають потребам людей, ландшафтів.

Природоохоронна діяльність у різних країнах світу регулюється законодавчими й нормативними актами, а також нормативними й регламентаційними документами. Законодавчі й нормативні акти визначають соціально-організаційно-правові та економічні аспекти охорони природи. Вони містять природоохоронні вимоги до проектування, будівництва та експлуатації різних об'єктів. Нормативні й рекомендаційні акти регламентують правила й норми різних типів природокористування, проектування й функціонування природно-технічних геосистем.

Безпека людини й стан природного навколишнього середовища -- одна з найважливіших характеристик якості життя, науково-технічного та економічного розвитку держави. Але загострення екологічних проблем на планеті загрожує самому існуванню людини. Тому гарантування екологічної безпеки людини набуває особливого значення в сучасний період. Екологічна безпека є таким типом розвитку суспільства (як об'єкта екосистеми), що реалізується в умовах інтенсивно-коеволюційного розвитку, тобто в інтересах як суб'єкта екосистеми, так і її об'єкта (середовища). Екологічної безпеки, на думку деяких учених, неможливо досягти в рамках традиційного промислового розвитку, оскільки він базується на руйнуванні природного середовища.

Екологічна безпека -- це такий стан навколишнього середовища, коли гарантується запобігання погіршенню екологічної ситуації та виникненню небезпеки для здоров'я людини. У міжнародно-правовому аспекті під екологічною безпекою пропоновано розуміти такий рівень міждержавних відносин, якими гарантуються збереження, раціональне використання, відновлення та підвищення якості довкілля.

Отже, екологічну безпеку можна розглядати як складову національної та глобальної безпеки, тобто як такий розвиток суспільних відносин, при якому системою державно-правових, організаційних, науково-технічних, економічних, інших соціальних заходів буде забезпечено охорону якісного навколишнього природного середовища для здоров'я людини, природних систем і комплексів.

Водночас під екологічною безпекою розуміють сукупність дій, станів і процесів, які прямо чи опосередковано не призводять до життєво важливих збитків (або загроз таких збитків) природному середовищу, окремим людям і людству взагалі. Вона вбирає також комплекс станів, явищ і дій, що забезпечують екологічний баланс на Землі й у будь-яких її регіонах на рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно й політично готове (може без серйозних збитків адаптуватися) людство.

Екологічна безпека може бути розглянута в глобальних, регіональних, локальних та умовно точкових рамках, у тому числі у межах держав чи якихось їхніх підрозділів. Фактично вона характеризує геосистеми (екосистеми) різного ієрархічного рангу -- від біогеоценозів (агро-, урбоценозів) до біосфери в цілому. Екологічна безпека обмежена в часі й розмірами акцій, що проводяться в її рамках: короткочасна дія може бути порівняно безпечною, а довготривала -- небезпечною; зміни в локальних рамках -- майже не шкідливими, а широкомасштабні -- фатальними. Сила впливу іноді може не мати вирішального значення для багатьох факторів (наприклад, вплив деяких пестицидів, біологічних агентів), практично не має нижньої безпечної межі концентрації (ГДК дорівнює нулю), особливо при довготривалій дії можуть не реагувати теперішні покоління, але страждатимуть їхні нащадки.

Визнання екологічної безпеки як невід'ємного атрибута соціального розвитку вимагає докорінної зміни принципів сучасної цивілізації, бачення їх в екологічному ракурсі. Формулювання головних настанов політики екологічної безпеки та поліпшення стану навколишнього середовища має ґрунтуватися на результатах міждисциплінарних наукових досліджень відносин природи й суспільства та можливості комплексного вирішення проблем збереження й захисту природного середовища.

Для успішного розв'язання екологічних проблем необхідно:

1) вдосконалити структуру виробничих комплексів через підвищення питомої ваги виробництва з високим рівнем екологічності;

2) здійснити перехід до нових технологічних процесів, що сприятимуть комплексному й повному використанню природних ресурсів;

3) поліпшити методи очищення й утилізації шкідливих відходів і викидів;

4) створити підприємства екологічної індустрії, що перероблятимуть відходи;

5) раціоналізувати використання природних ресурсів з метою охорони навколишнього середовища.

Підвалиною сучасної екологічної політики у світі є критерій екологічного ризику. Сутність його полягає в тому, що в навколишньому середовищі завжди існують фактори, які створюють той чи інший ступінь ризику для людини. Зовсім виключити цей ризик ми ніяк не зможемо, нам до снаги лише зменшити його.

Проблеми охорони природи

Управління якістю навколишнього середовища впливову роль відіграє позиція громадськості щодо можливого порушення екологічної рівноваги і врахування об'єктивних економічних чинників. Мається на увазі процедура погодження напрямів розв'язання екологічних проблем місцевою адміністрацією з громадськими екологічними структурами з метою комплексної оцінки впливу на навколишнє середовище і прийняття компромісного рішення заради задоволення інтересів усіх учасників цієї процедури. Розглянемо особливості державного регулювання екологічної діяльності деякими країнами світу.

Державне регулювання екологічної діяльності в США відбувається завдяки Агенції з охорони навколишнього середовища (1970), керівник якої безпосередньо підпорядковується Президенту країни. Крім Агенції екологічні функції виконують відомства федерального уряду: адміністративно-бюджетне управління (питання фінансування національних і галузевих програм екологічного призначення); міністерство внутрішніх справ (консервативна охорона природних об'єктів); національне управління з питань освоєння океану і атмосфери (зокрема метеослужба і геодезичні дослідження); міністерство транспорту (охорона прибережних морських вод); міністерство сільського господарства (використання пестицидів, попередження деградації земель) та ін.

Найвищим координаційним Центром програми охорони навколишнього середовища і природи в США є Президентська Рада з питань якості навколишнього середовища, яка щороку готує Президенту відповідні звіти. Після їх розгляду Президент направляє доповіді до Конгресу з метою розробки законодавчих пропозицій. У свою чергу Президентська Рада отримує від федеральних відомств висновки щодо можливого впливу запропонованих заходів, координує відповідні плани, контролює діяльність всіх підрозділів контролю і спостережень, готує рекомендації Президенту щодо поліпшення стану навколишнього середовища. Під впливом дії Агенції в Конгресі США налічується близько 20 комітетів, які аналізують і розробляють проекти законів з охорони довкілля.

Дещо інша система існує у Франції, побудована по вертикалі: міністерства - міжвідомчі управління. Функціонально міністерства поділені на органи регулювання і органи загального «невтручання», до яких належить Міністерство охорони природи і навколишнього середовища. Призначення міністерства полягає у тому, щоб розробляти і впроваджувати загальні екологічні рішення, здійснювати міжвідомчу координацію і сприяти інформаційному забезпеченню охорони природи.

Для Франції характерним є децентралізований підхід до екологічного управління, який здійснюється трьома підрозділами центрального уряду. По-перше, це Верховний комітет з навколишнього середовища; по-друге, міжвідомча рада з питань охорони природи і навколишнього середовища; по-третє, національна рада охорони природи, яка займається організацією заповідної справи і підпорядковується Міністерству охорони природні і навколишнього середовища. Крім того, значний обсяг роботи виконують департаменти, територіальні місцеві і приватні установи, які займаються погоджуванням і координуванням інтересів промисловців, аграріїв і місцевого населення.

Відповідно до законодавства Великобританії діє порядок погодження діяльності органів місцевої влади з басейновими інспекціями, оскільки територіальний поділ країни не збігається з басейнами основних річок. Місцеві органи наділені повноваженнями стосовно оцінки екологічного стану водних ресурсів контролю за використанням води і скидання стічних вод, здійснення моніторингу якості водних ресурсів.

Завдяки громадській організації Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП) ще у 1962 р. Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй прийняла резолюцію «Економічний розвиток і охорона природи», яка започаткувала міжнародні принципи співробітництва в сфері охорони природи. У 1967 р. на XXII сесії Генеральної асамблеї ООН вперше було поставлене питання щодо скликання спеціальної Асамблеї ООН з навколишнього середовища. Враховуючи існуючі можливості, МСОП головну увагу приділяв поширенню природоохоронних знань і освіти в галузі охорони природи. На Конференції в Парижі у 1968 р. він був представлений саме комісією в галузі освіти. МСОП брав участь і у підготовці Секретаріатом ООН доповіді «Навчальні, інформаційні, соціальні і культурні аспекти проблем навколишнього середовища» для першої Міжнародної Конференції з навколишнього середовища, яка відбулася в Стокгольмі у 1972 р. У доповіді констатувалося: найновіший підхід до вирішення проблем освіти і навчання може бути представлений аксіомою: час чіткого розмежування дисциплін канув у минуле. Люди дедалі більше розуміють необхідність такої освіти, яка б на основі багатосторонніх досліджень сприяла б всебічному розумінню безперервної зміни світу, який вони налаштовані поліпшити.

Стокгольмська конференція прийняла Декларацію і проголосила, що саме людина зобов'язана захищати і поліпшувати навколишнє середовище заради сучасного і майбутнього поколінь. Конференція визнала права людини на свободу, рівність і необхідні умови існування у середовищі і закликала відмовитись від політики апартеїду, расової дискримінації та інших форм пригноблення і панування. Розглядались освітянські, інформативні, соціальні, культурні аспекти проблем навколишнього середовища, планування розвитку населених пунктів, управління ними і якістю навколишнього середовища. Було створено спеціальну Програму ООН з навколишнього середовища, яка сприяла захисту морського простору від забруднення, охороні генофонду, боротьбі зі спустеленням, розміщенню промисловості з урахуванням охорони навколишнього середовища, поліпшенню використання природних ресурсів, збереженню екологічних умов у населених пунктах, охороні здоров'я населення тощо.

Значний резонанс отримала праця американських учених на чолі з Д. Медоузом «Межа зростання» на замовлення громадської організації «Римський клуб», який очолив А. Печчеі. Автори дослідження побудували «модель світу», основу якої склали п'ять головних тенденцій світового розвитку: темпи індустріалізації, зростання населення, забезпеченість продуктами харчування, виснаження не відтворювальних природних ресурсів і погіршення стану навколишнього середовища. Саме навколишнього середовища, а не стану справ у сфері охорони природи. У підсумку вчені отримали результати, які мали попереджувальний характер. А саме:

* за умов, якщо сучасні тенденції зростання населення світу, розвитку промисловості, виробництва продуктів харчування, забруднення навколишнього середовища, виснаження природних ресурсів надалі залишатимуться приблизно на тому самому рівні, межа зростанню економіки, можливо, проявиться у наступному столітті, внаслідок чого правомірною можна розглядати тенденцію до скорочення чисельності людей на планеті і падіння промислового виробництва;

* існує можливість зміни негативних тенденцій зростання і досягнення умов певної екологічної та економічної стабільності або сталості, що матиме надзвичайно важливе значення для майбутніх поколінь: стан глобальної рівноваги потребує таких дій, що матиме місце задоволення головних матеріальних потреб людини, і водночас усі матимуть рівні можливості для реалізації власного потенціалу;

* якщо у світі буде прийнято рішення саме за цим сценарієм і чим швидше почнеться його реалізація, суспільство може отримати шанси на успіх.

Саме ці постулати і було покладено у заключний документ Стокгольмської (1972) міжурядової конференції, які у наступному десятилітті отримали небачене раніше поширення. Фактично почався екологічний «бум» у всіх розвинених країнах світу.

Висновки

Деградація навколишнього середовища посилюється у всьому світі. За цією ознакою один день на Землі оцінюється таким чином:

* щоденно в атмосферу як продукт діяльності промисловості і транспорту надходить 60 млн т «парникових газів»;

* щоденно винищується 55 тис. га тропічних лісів;

* щороку внаслідок забруднення Світового океану гине 220 тис. т риби;

* щоденно губиться і зникає від 10 до 20 видів тваринного і рослинного світу.

Отже, спостерігається деградація і забруднення навколишнього середовища не окремої країни або регіону, а світу в цілому. Особливо це позначається на потеплінні клімату, випаданні кислотних опадів, скороченні площ лісів, біологічному різноманітті, скороченні ріллі, поступовій обмеженості не відновлювальних природних ресурсів, нерозв'язанні проблем харчування, зростанні кількості населення тощо.

Події останнього десятиріччя свідчать про те, що питання довкілля з розгляду науково-теоретичних переходять у ранг пріоритетів національної і міжнародної політики. Це дає підстави сподіватись, що перше століття нового тисячоліття стане століттям екології.

охорона природа екологічна безпека

Використана література

1. Білявський Г.О., Падун ММ., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. - К.: Либідь, 1993.

2. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навч. посіб. - 2-ге вид., стер. -- Суми: ВТД «Університетська книга», 2003.

3. Дерій C.І., Ілюха В.О. Екологія. - К.: Фітосоціоцентр, 1998.

4. Злобін Ю.А. Основи екології: Навч. посіб. - К.: Либідь, 1998.

5. Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навч. посіб. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2003.

6. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології. - К.: МАУП, 2002.

7. Кучерявий В.Л. Екологія. - Львів: Світ, 2000.

8. Лук'янова Л.Б. Основи екології. - К.: Вища школа, 2000.

9. Микитюк О.М., Злотін О.З., Грицайчук В.В., Маркіна Т.Ю. Основи екології. - Харків: «ОВС», 2003.

10. Рябікова Г.В. Охорона природи і екологізація виробництва як передумова сталого розвитку //Екологічний вісник. - 2005. - Січень-лютий. - С. 20-22.

Размещено на Allbest.ru