Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний екологічний інститут

Міністерства охорони навколишнього

Природного середовища України

Кафедра екології

Загальною тенденцією поступового розвитку природи Землі є рух від простого до складного, від нижчого до вищого. Підтвердженням цього є динаміка природно-територіальних комплексів. Так, фація в процесі розвитку перетворюється в більш складний комплекс - урочище, потім - у місцевість і ландшафт вищого рангу. Наприклад, від фації улоговини - до ландшафту ерозійної рівнини. Отже, можемо стверджувати, що розвиток ландшафтів простежується в зникненні старих і виникненні нових видів морфологічних одиниць.

У процесі розвитку природних комплексів, зв'язаних з ерозійними формами рельєфу, спостерігається постійне їх ускладнення доти, поки ці форми не досягають стану зрілості. В цій стадії починається їх поступове спрощення. Але це спрощення відносне і не є прямим поверненням до старого. Згідно із законом «заперечення заперечення», розвиток від нижчого до вищого йде по спіралі, тобто припускається деяке видиме спрощення, але це новий, більш високий рівень розвитку, має місце перехід кількості в якість. Коли кількісні зміни досягають певних меж, відбувається швидкий перехід у нову якість. Цей перехід у природі ми не завжди можемо фіксувати, вказати, коли саме старий комплекс переходить у новий.

Поняття динаміки ландшафту

Ландшафт не є статичним, застиглим у часті утворенням. По-перше, він є «продуктом» часу, тобто створений сукупністю динамічних процесів, які сформували його сучасні вертикальні та територіальні структури. Палеоландшафтознавство та історичне ландшафтознавство вивчають зміни ландшафтів у минулому, закономірності їх формування в масштабах еволюційного та історичного часу (останнім часом його часто називають еволюційним ландшафтознавством). По-друге, ландшафт зазнавав змін не тільки в минулому, він безперервно змінюється й тепер. Його сучасні зміни знаходять вияв у надзвичайному різноманітті феноменів. Зміна дня та ночі, пір року, ерозія грунтів і накопичення в них важких металів, вими рання видів та їх заміщення новими видами рослин і тварин, утворення якрів, висихання боліт, обміління річок, спорудження автостради, осушення та зрошення земель, природні й техногенні катастрофи ландшафту - все це та безліч інших явищ є змінами, які протікають у ньому на сьогодні. Змінюються гуманістична сутність ландшафту, зміст і вага його різних значень, а також з часом змінюється і сприйняття людиною ландшафту тощо.

Отже, ландшафт є динамічним феноменом, і саме завдяки його здатності до змін він зберігає свою цілісність. Водночас, певні зміни ландшафту несуть загрози для його існування як цілісного комплексу. Такі зміни можуть бути спричинені катастрофічними природними явищами та процесами. Проте на сьогодні найбільша загроза цілісності ландшафтів пов'язана з господарською діяльністю людини. Реалізація необґрунтованих у ландшафтознавчому аспектів проектів з меліорації земель, їх сільськогосподарського, гірничопромислового, рекреаційного та іншого використання призводять до змін, які руйнують не тільки природну складову ландшафту, але й негативно позначаються на фізичному та духовному житті людей у ньому.

Таким чином, дослідження динамічних змін ландшафтів має велике наукове та практичне значення й сучасне наукове ландшафтознавство приділяє йому належну увагу. У ньому сформувався відповідний розділ - динамічне ландшафтознавство (ряд учених називає його структурно-динамічним ландшафтознавством). Його завдання - пізнати ландшафт як складну динамічну цілісність.

Динаміка ландшафту поділяється на функціональну, етологічну, добову, сезонну та багаторічну.

Функціональна динаміка ландшафту - це сукупність процесів переміщення, обміну та трансформації речовини й енергії в ньому. Основними процесами, що визначають функціонування, вважають трансформацію сонячної енергії, волого обіг, обіг мінеральних речовин у ландшафті.

Етологічна динаміка ландшафту розуміється як послідовність змін станів ландшафту. Ландшафт у будь-який момент часу перебуває в певному стані. Ці стани не є сталими, а змінюються в певному напрямі, можуть циклічно повторюватися, відновлюватись тощо, і завдання етології ландшафту - з'ясувати закономірності цих змін.

Відмінність функціонування від етологічної динаміки полягає в тому, що при аналізі функціонування головна увага зосереджується на процесах, які відбуваються в ландшафті, а при дослідженні його динаміки - на змінах ландшафту як цілого. Таке дослідження здебільшого пов'язане із виділенням станів ландшафту та простежуванням послідовності їх змін. Отже, основним поняттям функціональної динаміки є процес, а етологічної - стан ландшафту.

За тривалістю динамічних процесів у ландшафті розрізняють його добову, сезонну та багаторічну динаміку. Добова динаміка включає зміни ландшафту, як простежуються протягом доби. Основним її чинником є обертання Землі на своїй осі. Сезонна динаміка - це зміни ландшафту протягом року, спричинені переважно обертанням Землі навколо Сонця та деякими іншими процесами атмосферної циркуляції. Багаторічна динаміка - це процеси та зміни в ландшафті, для реалізації яких потрібен час, що займає декілька років. Прикладами таких змін є заболочування ландшафтних комплексів, їх засолення, зміна лісової рослинності на трав'яну, або навпаки - процес їх заростання лісом, деградація ландшафту внаслідок його поступового забруднення техногенними елементами, використання під ріллю, рекреаційні угіддя тощо.

Крім видів динаміки ландшафту, які виділяються за тривалістю процесів, прийнято розрізняти між динамічними та еволюційними змінами ландшафтів і відповідно відрізняти динаміку від еволюції. Динамікою вважають зміни ландшафту, які є зворотними, на відміну від незворотних, які розглядаються як еволюція або розвиток ландшафту. У рамках динаміки ландшафт залишається «самим собою», його структури кардинально не змінюються тоді як еволюція свідчить про їх незворотні зміни, заміну одного ландшафту на інший.

Варто мати на увазі, що перелічені види динаміки ландшафту тісно пов'язані та переходять один в одного, отож їх розрізнення має дещо умовний характер. Так, в основі зміни стану ландшафту лежить посилення, послаблення або поява нових процесів у ньому. Наприклад, перехід ландшафтного комплексу із пізньозимового стану в ранньовесняний стає можливим завдяки таким процесам, як танення снігу, стікання талої води до поверхні схилів та її фільтрація крізь педо- та літо горизонти, прогрівання ґрунту та приземного шару повітря, початок процесу фотосинтезу, активізаціяя мікробіологічних процесів у грунті тощо.

ландшафт розвиток самоочищення

Саморозвиток ландшафтів

Ступінь розвитку ландшафту відображає його вік. В кожному ландшафті представлені елементи різного віку: реліктові, консервативні і прогресивні. Реліктові зберігаються від минулих епох, можуть зустрічатися в одному із компонентів природи або цілими комплексами (фації, урочища). Наприклад, древні долини стоку на Подільській височині, еолові форми в Прибалтиці та ін.. Поховані грунти можуть багато «сказати» про історію розвитку ландшафту. Консервативні елементи перебувають у повній залежності від сучасних природних умов. Вони переважать у ландшафті і визначають його морфологічну структуру. А прогресивні елементи підкреслюють динамічність ландшафту, тенденцію його подальшого розвитку. Тому ці елементи можуть бути основою для прогнозу.

Поступове збільшення в ландшафті кількості прогресивних елементів і витіснення ними консервативних чи реліктових на певній стації приводить до перетворення ландшафту в інший. Таким чином, будь-який ландшафт виникає, розвивається і вмирає, даючи початок новому ландшафту, тобто, кожний ландшафт має певний вік.

Встановити вік ландшафту проблематично, оскільки ми ще не можемо конкретно визначити, який час вважати початком його народження, смерті та ін.. Для цього використовуються палеогеографічні моменти (наприклад, відходу льодовика, моря й т.п.), що важливо для висвітлення історії розвитку ландшафту. А.Г.Ісаченко вважає, що історія конкретного ландшафту починається з того моменту, коли на даній території з'являється відповідний тип ландшафту (тундровий, степовий і т.д.).

В еволюції будь-якого ландшафту розрізняють фазу формування і фазу нормального розвитку, але границі між ними встановити важко. Відомо, що в молодому ландшафті ще зберігається багато реліктових елементів; у зрілому - багато консервативних, у старому - паростки нових, прогресивних елементів. Н.А.Солнцев зазначав, що наявність (бідність, багатство) реліктових елементів є надійним критерієм для визначення відносного віку ландшафту, зміну віку якого можна простежити на прикладі моренних ландшафтів валдайського (молодше), московського і дніпровського (старше) зледенінь.

Щоб зрозуміти динаміку ландшафтів, необхідно з'ясувати причини, які зумовлюють їх розвиток. Вони можуть бути і зовнішніми, і внутрішніми. До зовнішніх належать зміна сонячної активності й тектонічні рухи земної кори, які вносять корективи в динаміку всіх ландшафтів Землі.

Існують також причини, які криються в самому ландшафті, всередині його. Внутріландшафтні причини сприяють саморозвитку цього комплексу. Прикладом саморозвитку природного комплексу є заростання озера. Навіть при постійних зовнішніх умовах озеро в процесі розвитку перетворюється в болото.

Суть процесу саморозвитку добре висвітлена В.Н. Сукачовим у статті «Ідея розвитку в фітоценології» (рослинні угруповання, пристосовуючись до умов середовища, змінюються самі і змінюють це середовище - має місце саморозвиток).

Ландшафт у своєму розвитку намагається наблизитись до повної відповідності між усіма його компонентами, до гармонійності. Але він ніколи цієї гармонійності не досягає. Досягається лише відносна гармонійність. «Гармонійні» періоди в житті ландшафту відповідають еволюційному розвиткові і завжди більш тривалі, ніж «дисгармонійні». Багато питань саморозвитку ще недостатньо вивчені. На допомогу прийшли такі науки, як геохімія і геофізика ландшафтів. Саморозвиток ландшафту пов'язаний з обміном (міграцією) речовин і енергії. Великого значення у вивченні цих процесів набувають стаціонарні ландшафтні дослідження.

Роль природних компонентів у формуванні й саморозвитку ландшафтних комплексів, як відомого, неоднакова. Літогенні компоненти (геологічна будова, літологія, рельєф) є ведучими за силою впливу один на одного і за їх роллю у формування комплексів. Вони «змушують» живу природу (біогенні компоненти) змінюватись глибше. Ніж змінюються самі під впливом живих організмів. Біогенні компоненти реагують на найнезначніші зміни в ландшафті і тому є індикаторами ландшафту. Будучи найбільш мінливими, вони найслабші при формуванні комплексів. А літо генна група ландшафту найсильніша, бо вона найбільш інертна, через що її вплив на природний комплекс є найбільш стійким.

Як відомо. Довготривалий вплив в одному й тому самому напрямі викоикає глибокі зміни в усіх компонентах. Такі зміни в живих організмах закріплюються спадковістю.

Таким чином, функціонування, динаміка, еволюція і розвиток - це взаємозв'язані процеси, які характеризують ландшафтні комплекси, їхню індивідуальність, еволюційні цикли, ступінь перетворюваності, що має прикладне значення.

Ландшафтний прогноз - важливий етап у динаміці і розвитку ландшафтів. Він необхідний для того, щоб найбільш раціонально використовувати їх природні ресурси, перетворювати ландшафти в культурні. Географи повинні передбачати ті наслідки, до яких приведе втручання людини в хід природних процесів. Це складна проблема, при розв'язанні якої треба враховувати багато різних зв'язків у природі і вплив суспільства на природу.

Ландшафтний прогноз ґрунтується на порівняльно-географічному аналізі природи і взаємодії природи й суспільства в просторі й часі. Слід пам'ятати при цьому, що змінена людиною природа розвивається значно швидше, ніж непорушена. Тому основним методом ландшафтного прогнозу має бути метод «ланцюгових реакцій», які виникають у природному середовищі та між природною і суспільством. Цей метод дозволяє визначити ланцюг сучасних і майбутніх процесів і, переходячи від однієї його ланки до іншої, розкрити весь комплекс природних процесів і явищ.

Ландшафтний прогноз повинен бути конструктивним, тобто передбачати процеси і керувати ними.

Природна здатність агроландшафтів басейну р.Росі до самоочищення

Актуальність теми контрольної роботи зумовлена постійно зростаючою інтенсивністю антропогенних навантажень на природу України, в тому числі збільшенням обсягів екологічно шкідливих речовин, що викидаються в навколишнє середовище.

Захисні механізми ландшафтного комплексу по відношенню до техногенного впливу проявляються в розкладі й трансформації забруднюючих речовин та транспортуванні їх геохімічними потоками за межі ландшафтного комплексу; тобто в здатності ландшафтного комплексу до самоочищення. Вивчення здатності ландшафтних комплексів до самоочищення спрямоване на визначення форми та інтенсивність природних геохімічних процесів та їх аналіз з точки зору геохімічної стійкості до техногенних навантажень.

Актуальною є дана проблема і для басейну р. Росі - території історично давнього господарського освоєння, який розміщений у лісостеповій зоні України. Басейн характеризується складною ландшафтною і ландшафтно-геохімічною структурами, значною площею агроландшафтів.

Вперше питання здатності ландшафтних комплексів до самоочищення з ландшафтно-геохімічної точки зору розглянуто М.А.Глазовською (1972). Вона виділяє відносне самоочищення основних ландшафтних комплексів шляхом винесення і розсіювання забруднюючих речовин в геохімічно залежні ландшафтні комплекси, що приводить до очищення одних і забруднення інших ландшафтно-геохімічних систем. Повне самоочищення від забруднюючих речовин усіх компонентів ландшафтного комплексу та ландшафтно-геохімічної системи (ЛГС) в цілому відбувається при розкладі забруднювачів до нетоксичних речовин або до їх повної мінералізації і залежить, крім природних факторів, від властивостей самого забруднювача, характеру його метаболізму в місцевих умовах, форм і результатів взаємодії з компонентами середовища (Глазовська, 1979).

Здатність ландшафтних комплексів до самоочищення слід розуміти як сукупність ландшафтно-геофізичних, ландшафтно-геохімічних і біогеохімічних процесів, що обумовлюють розклад, нейтралізацію та іммобілізацію забруднюючих речовин і їх виведення геохімічними потоками за межі ландшафтного комплексу. Наведене визначення здатності ландшафтних комплексів до самоочищення відповідає його розумінню М.А. Глазовською (1979), Є.І. Нікіфоровою (1985), Ю.М. Семеновим (1991), В.А. Снитком (1992), Л.Л. Малишевою (1988).

Ландшафтознавчо-геохімічний аналіз і якісне оцінювання здатності агроландшафтів до самоочищення побудовані на таких принципах.

Структурно-функціональний принцип: Здатність агроландшафтів до самоочищення, динаміка винесення забруднюючих речовин і поширення їх ореолів розсіювання залежить, в першу чергу, від типу структури ландшафтно-геохімічних систем. Цей принцип виходить з системного підходу до вивчення геосистем, достатньо розробленого в ландшафтознавстві.

Ландшафтно-геохімічні системи зв'язані єдиним міграційним потоком, що спрямований від елювіальної частини до субаквальної і визначає характер міграції і перерозподілу як природних, так і техногенних речовин. У зв'язку з цим речовини, які надходять до ЛГС, нерівномірно розповсюджуються; формуються зони стійкого виносу і зони акумуляції. Елювіальні ЛГС є геохімічно автономними, більш стійкими, ніж інші типи, які є геохімічно підпорядкованими. Тому, потоки забруднюючих речовин рівної напруги і складу небезпечні в більшій або меншій мірі залежно від того, чи надходять вони у верхні ланки катени (і таким чином можуть охоплювати всю катену) або локалізуються в її нижніх ланках і утворюють менші за обсягом техногенні аномалії. Геохімічно підпорядкованою позицією, а також розвитком комплексних ландшафтно-геохімічних бар'єрів обумовлена слабка здатність до самоочищення ландшафтно-геохімічних систем річкових заплав, давніх водно-льодовикових прохідних долин, балок, западин.

Принцип відповідності: кожній групі процесів самоочищення відповідає певна група факторів, що визначає здатність ландшафтних комплексів (в тому числі агроландшафтів) до самоочищення (табл.1). Кожна група включає базові фактори, які можна охарактеризувати в часі залежно від мети і рівня дослідження. Методичні опрацювання на Димерському стаціонарі дають можливість аналізувати ці фактори на базі вивчення станів ландшафтних комплексів (Гриневецький, О.М. Маринич, Л.М. Шевченко, 1994).

Принцип подібності. Прогноз імовірної здатності агроландшафтів до самоочищення від забруднювачів можливий лише по відношенню до подібних за відповіддю на техногенний вплив ландшафтно-геохімічних систем. Три групи факторів, що визначають три групи процесів самоочищення, дозволяють об'єднати ці ландшафтно-геохімічні системи у ландшафтно-геохімічні райони (ЛГР). В наших дослідженнях, ландшафтно-геохімічні системи, що входять до одного ландшафтно-геохімічного району, повинні, по-перше, мати подібний напрямок та інтенсивність протікання процесів самоочищення, які входять до однієї з трьох груп, по-друге, при “пошкодженні” ландшафтно-геохімічної системи утворювати подібні типи техногенних аномалій.

Принцип провідних факторів. Набір факторів для виділення ландшафтно-геохімічних районів і оцінювання здатності агроландшафтів до самоочищення залежить від масштабу досліджуваної території. Залежно від рівня вивчення самоочищення агроландшафтів (локальний, регіональний та ін.) в основу оцінювання беруться найбільш значимі на цьому рівні фактори, які мають просторові зміни і можуть бути зображені у заданому масштабі.

Визначення реакції кожного виду ландшафтно-геохімічної системи на техногенний вплив потребує вивчення не тільки факторів самоочищення даної ЛГС, а й поведінки конкретного забруднювача в цих умовах. Для цього необхідно використати принцип сумісності або несумісності напрямку і складу техногенного впливу з напрямком сучасних ландшафтно-геохімічних процесів (Солнцева, 1981). Цей принцип використаний нами при оцінюванні здатності агроландшафтів басейну р. Росі до самоочищення від пестицидів і важких металів (свинцю, кадмію, міді й цинку).

Принцип імовірності: якісне оцінювання здатності агроландшафтів до самоочищення носить імовірний характер, оскільки складається з декількох якісних оцінок окремих груп процесів самоочищення, які, в свою чергу, грунтуються на якісній або кількісній оцінці факторів самоочищення. Кількісне оцінювання здатності агроландшафтів до самоочищення можливе лише на основі стаціонарних ландшафтознвчо-геофізичних, ландшафтознавчо-геохімічних і біологічних досліджень.

В результаті ландшафтознавчо-геохімічного аналізу басейну р. Росі виявлено такі особливості його ландшафтно-геохімічної просторової структури. В західній частині басейну (відповідає верхній течії р. Росі та її верхніх приток) домінують елювіальні й транселювіальні ландшафтно-геохімічні системи з окислювальними умовами, промивним і періодично промивним водним режимом класу слабокислих Н+-Са2+ з темно-сірими лісовими проградованими грунтами і з чорноземами вилугованими. В заплавах річок і струмків, а також днищах балок з постійними водотоками розміщуються супераквальні ЛГС з уповільненим водним режимом, постійним перезволоженням, переважно відновлювальними умовами, гідрокарбонатно-кальцієвими водами з мінералізацією 0,4-0,75 г/л класу слабокислих Ca2+/H+-Fe2+ з дерновими глеюватими грунтами під злаково-бобово-різнотравними луками, в басейні р. Кам'янки - з болотяними грунтами під чорновільховими болотнотравними лісами. Днища балок і лощин з тимчасовими водотоками займають супераквальні ЛГС з активним водообміном, сезонним водним режимом і окислювально-відновлювальними умовами, гідрокарбонатно-кальцієвими водами з мінералізацією 0,4-0,75 г/л класу слабокислих Н+-Са2+ з дерновими грунтами під різнотравно-злаковими луками.

На півночі і сході середньої частини басейну Росі (відповідає середній течії р. Росі і басейну р. Росави) переважають елювіальні і транселювіальні ЛГС з окислювальними умовами, періодично промивним і непромивним водним режимом класу нейтральних Ca2+-HCO3- з чорноземами типовими, на фоні яких виділяються елювіальні ЛГС межиріч з відновлювально-окислювальними умовами і періодично промивним водним режимом класу слаболужних Ca2+,H+-Fe2+/HCO3- з лучно-чорноземними солонцюватими грунтами і класу слаболужних Ca2+/H+-Fe2+ з лучно-чорноземними грунтами. Ця частина виділяється розповсюдженням супераквальних ЛГС напівзамкнених депресій з періодичним зволоженням, відновлювально-окислювальними умовами, періодичним виходом на поверхню гідрокарбонатно-кальцієвих вод з мінералізацією до 1 г/л класу слаболужних Ca2+/H+-Fe2+ з лучно-чорноземними грунтами. В заплавах рік і днищах балок з постійними водотоками переважають супераквальні ЛГС з уповільненим водним режимом, постійним перезволоженням, переважно відновлювальними умовами, гідрокарбонатно-кальцієвими водами з мінералізацією 0,4-0,75 г/л класу слабокислих Ca2+/H+-Fe2+ з дерновими глеюватими грунтами під злаково-бобово-різнотравними луками і з болотяними грунтами під чорновільховими болотнотравними лісами, в днищах балок з тимчасовими водотоками - супераквальні ЛГС з активним водообміном, сезонним водним режимом і окислювально-відновлювальними умовами, гідрокарбонатно-кальцієвими водами з мінералізацією 0,4-0,75 г/л класу нейтральних Ca2+-HCO3- з чорноземами олуговілими.

Південь середньої частини басейну характеризується складним поєднанням елювіальних ландшафтно-геохімічних систем межиріч з окислювальними умовами, з періодично промивним водним режимом класу слабокислих Н+-Са2+ з сірими лісовими грунтами, періодично промивного і непромивного водного режиму класу нейтральних Ca2+-HCO3- з чорноземами типовими, промивного водного режиму класу слабокислих Н+ з дерново-підзолистими грунтами, місцями під свіжими суборами, а також елювіальних ЛГС межиріч з відновлювально-окислювальними умовами і періодично промивним режимом класу слаболужних Ca2+/H+-Fe2+ з лучно-чорноземними грунтами. Серед транселювіальних ЛГС переважають транселювіальні із зсувами з відновлювально-окислювальними умовами і промивним водним режимом класу слабокислих Ca2+/H+-Fe2+ з дерновими оглеєними грунтами під різнотравно-злаковими остепненими луками. Супераквальні ЛГС заплав річок і струмків, балок і лощин подібні до півночі цієї частини басейну.

В східній частині (відповідає нижній течії р. Росі) домінуючими є елювіальні ЛГС з окислювальними умовами, періодично промивним і промивним водним режимом класу слабокислих Н+-Са2+ з сірими і темно-сірими лісовими грунтами, чорноземами вилугованими. Серед супераквальних ЛГС високих терас переважають ландшафтні комплекси з глибоко залягаючими гідрокарбонатно-кальцієвими і кальцієво-магнієвими водами з мінералізацією до 1 г/л окислювальними умовами класу слабокислих Н+ з дерново-підзолистими грунтами під борами і суборами і класу нейтральних Ca2+-HCO3- з чорноземами типовими. На боровій терасі р. Росі, що накладається на терасу р. Дніпра, домінують супераквальні ЛГС високих терас з глибоко залягаючими підземними гідрокарбонатно-кальцієвими і кальцієво-магнієвими водами з мінералізацією до 1 г/л, переважно окислювальними умовами класу слабокислого Н+ з дерново-підзолистими грунтами, під борами і суборами, і класу слабокислих Н+-Са2+ з чорноземами опідзоленими , супераквальні ЛГС низьких надзаплавних терас з неглибоко залягаючими підземними гідрокарбонатно-кальцієвими і кальцієво-магнієвими водами з мінералізацією до 1 г/л, відновлювально-окислювальними умовами класу слабокислих Ca2+/H+-Fe2+ з торфяно-болотяними грунтами під мокрими судібровами.

Ландшафтно-геохімічні райони за факторами та інтенсивністю самоочищення можна об'єднати у три групи:

1) за здатністю до розкладу забруднювачів органічного походження;

2) за здатністю до геохімічної трансформації і акумуляції мінеральних та органічних забруднювачів;

3) за здатністю до міграції мінеральних і органічних забруднювачів водними і повітряними потоками за межі ЛГС.

Ландшафтно-геохімічні райони характеризують переважаючі в цих районах ландшафтно-геохімічні процеси самоочищення. Виділені ЛГР дають можливість якісно оцінити, як буде йти процес їх самоочищення, зробити попередній прогноз.

За розкладом органічних забруднювачів на території басейну виділено 13 ЛГР, які відрізняються умовами розкладу на поверхні агроландшафту і в грунтах. Використано 4 показники: величина сумарної сонячної радіації за рік, сума днів з температурою більше +10оС за рік, сума днів з грозою за рік, вміст вуглецю у метровому шарі грунту агроландшафтів. Ні в одному з районів не спостерігається дуже слабка потенційна здатність до розкладу речовин на поверхні агроландшафтів і тільки в одному районі, що охоплює борову терасу р. Росі, яка накладається на терасу р. Дніпра, спостерігається дуже слабка здатність до розкладу органічних забруднювачів у грунтах. Сприятливі умови для розкладу органічних забруднювачів обумовлені високою енергетикою ландшафтно-геохімічних процесів.

За здатністю агроландшафтів до акумуляції забруднювачів мінерального і органічного походження на території басейну р. Росі виділено 10 ландшафтно-геохімічних районів, які відрізняються окислювально-відновлювальними і кислотно-лужними умовами елювіальних ЛГС, кількостю гумусу в грунтах цих систем і ємністю біогеохімічно-сорбційних бар'єрів. Більшість районів характеризуються сильною, помірною і слабкою здатністю агроландшафтів до акумуляції забруднювачів.

На території басейну р. Росі виділено 13 ландшафтно-геохімічних районів за здатністю агроландшафтів до міграції забруднювачів водними і повітряними потоками. При виділенні ЛГР використані 8 показників: густота розчленування території, річний річковий стік, річна кількість опадів, різниця між опадами і випаровуваністю за рік, переважаючий водний режим у агроландшафтах, дні з швидкістю вітру більше 10 м/с2 за рік, переважаючі напрямки вітру і переважаючий напрямок річок. Самоочищення ландшафтних комплексів шляхом винесення забруднювачів веде, з одного боку, до очищення агроландшафтів ЛГР з сильною і дуже сильною здатністю до їх винесення, а з другого боку, в умовах ЛГР із слабкої і дуже слабкої здатності агроландшафтів до винесення забруднюючих речовин до вторинної акумуляції забруднювачів. Таких небезпечних районів у басейні р. Росі виділено п'ять (басейни р. Протоки, Росави, Порезовщини, борова тераса р. Росі, яка накладається на терасу р. Дніпра).

На території басейну р. Росі спостерігається дуже сильна здатність до самоочищення від пестицидів на заході (верхів'я басейну р. Роставиці, район витоку Росі, басейни річок Самця, Смотрухи, Кози, Роськи) і сході (басейни річок Нехворощу, Фоси, Порезовщини) басейну. Це пов'язано на заході із слабкою здатністю агроландшафтів до накопичення пестицидів та сильною здатністю до міграції забруднювачів водними і повітряними потоками, що обумовлено слабкою мікробіологічною активністю, невисокими величинами гідролітичної кислотності й вологоємкості грунтів агроландшафтів цієї частини басейну. На сході дуже сильна здатність до самоочищення від пестицидів пов'язана із дуже сильною здатністю до розкладу цих забруднювачів (висока енергетика ландшафтно-геохімічних і біохімічних процесів) і помірною та слабкою здатністю до їх накопичення (низька гідролітична кислотність і вологоємкість грунтів агроландшафтів).

В басейні р. Росави і на терасі р. Росі, що накладається на борову терасу р. Дніпра, спостерігається слабка здатність агроландшафтів басейну до самоочищення від пестицидів, що пов'язано із їх сильною здатністю до накопичення цих забруднювачів (високий вміст в грунтах агроландшафтів гумусу з переважанням гумінових кислот, глинистих частин, велика поглинальна здатність і низька кислотність грунтів, непромивний водний режим, наявність біогеохімічно-сорбційних й лужно-сорбційних бар'єрів).

Самоочищення ландшафтних комплексів від важких металів носить відносний характер, в зв'язку з тим що вони дуже повільно виносяться з ландшафтних комплексів при вилуговуванні, поглинанні рослинами, ерозії і дефляції, а також в результаті переведення їх у неактивні форми, накопичення на ландшафтно-геохімічних бар'єрах і, таким чином, виведення з біологічного кругообігу речовин. Для важких металів характерне накопичення у грунтах в сорбційних і органо-мінеральних слаборухомих формах. Дані форми є небезпечними, бо накопичуються в гумусових горизонтах ґрунтів не тільки при непромивному режимі, а й при добре промивному.

Більшість агроландшафтів басейну р. Росі мають помірну й слабку імовірну здатність до самоочищення від свинцю і міді внаслідок їх здатності до сильного накопичення цього забруднювача. Особливо небезпечними є басейни р. Протоки, Красної, Узину, Рокити, Гороховатки, Росавки, Росави, Поправки, Насташки, Жигалки, Порезовщини, тераса р. Росі, що накладається на борову терасу р. Дніпра. Тут переважають агроландшафти з дуже слабкою здатністю до самоочищення від свинцю і міді, що пов'язане з поширенням на території цих районів ландшафтних комплексів із нейтральними кислотно-лужними умовами, підвищеним вмістом у грунтах глинистих часток і гумусу з переважанням гумусових кислот, періодично промивним і непромивним водним режимом. У верхів'ях басейнів річок Роставиці й Росі, верхній і середній частині басейну р. Роськи переважають агроландшафти з сильною здатністю до самоочищення від цих важких металів внаслідок дуже сильної здатності ландшафтних комплексів району до міграції забруднювачів водними і повітряними потоками.

По відношенню до цинку і кадмію у верхів'ях річок Роставиці і Росі, верхньої і середньої частин басейну р. Рось переважають агроландшафти із дуже сильною та сильною здатністю до самоочищення. Басейни Кам'янки, Роставиці, Сквирки, Березянки, Горіхової, Торця, Таргану, нижньої частини басейну р. Рось, в нижній течії Росі характеризуються переважанням агроландшафтів із сильною і помірною здатністю до самоочищення. В басейнах р. Молочної, Поправки, Насташки, Жигалки, Красної, Узину, Рокити, Гороховатки, Росавки, Котлуги, Киндюхи, Старої Синиці, Хороброї, Порезовщини, північно-східних і східних приток р. Росави переважають агроландшафти із слабкою здатністю до самоочищення від кадмію і цинку. Екологічно небезпечними є басейни річок Протоки і Росави, а також тераси р. Росі, що накладається на борову терасу р. Дніпра, агроландшафти яких характеризуються дуже слабкою здатністю до самоочищення від цих важких металів.

Оцінювання здатності агроландшафтів басейну р. Росі від важких металів дозволяє виявити райони, ландшафтні комплекси яких мають дуже слабку здатність до самоочищення від цих забруднювачів і їх надмірне надходження у ландшафтні комплекси може привести до несприятливої екоситуації. До таких районів відносяться басейни річок Протоки, Поправки, Насташки, Жигалки, Красної, Узину, Рокити, Гороховатки, Росавки, Росави, Порезовщини, тераса р. Росі, що накладається на борову терасу р. Дніпра.

Перелік посилань

1. Гродзинський М.Д., Савицька О.В. Ландшафтознавство. ВЦП «Київський університет». Київ. 2008

2. Гуцуляк В.М. Ландшафтознавство: теорія і практика. «Книги - XXI». Чернівнці. 2008.

3. Гуцуляк Ю. Еколого-ландшафтна та економічна екологія земель в Україні. «Прут». Чернівці. 2009.

4. Єгорова Т.М. Ландшафтна екологія України. Підручник. Міністерство освіти і науки України. Європейський університет. Кам'янець-Подільський. 2009

5. Автореф. дис. канд. геогр. наук: 11.00.01 / Я.І. Ющенко; НАН України. Ін-т географії. -- К., 1999. -- 19 с. -- укp.

Размещено на Allbest.ru