Головні екологічні проблеми річки Дніпро

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РИБОГОСПОДАРСЬКО-ЕКОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра екології

Курсова робота

з дисципліни

«Загальна екологія»

на тему: «ГОЛОВНІ ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ РІЧКИ ДНІПРО»

Херсон - 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1.ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ р. ДНІПРО

1.1 Перші відомості про р. Дніпро

1.2 Історія дослідження р. Дніпро

Розділ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ТЕРИТОРІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Фізико-географічне та геоботанічне положення

2.2 Кліматичні умови

2.3 Гідрографія

2.4 Коротка характеристика тваринного світу

2.5 Коротка характеристика рослинного світу

Розділ 3. ГОЛОВНІ ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ р.ДНІПРО

3.1 Скидання забруднюючих речовин

3.2 Стан підземних вод і радіаційне забруднення

3.3 Негативні природні явища

3.4 Стан малих річок та якість води

3.5 Проблеми збереження р. Дніпро

Розділ 4.ШЛЯХИ І МЕТОДИ ВИРІШЕННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ р. ДНІПРО

СЛОВНИК ЕКОЛОГІЧНИХ ПОНЯТЬ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

річка дніпро екологічний забруднення

Актуальність теми. В світі більшість людей живе у басейнах річок. Однак мало є країн, де б ріка займала таке місце у духовному, економічному, соціальному і багатьох інших, включаючи генетичний, аспектах життя народу, як ріка Дніпро та його притоки. Значення Дніпра - в становленні та розвитку української нації, суспільного виробництва і природного середовища країни не можна переоцінити, однак його екологічний стан давно викликає занепокоєння урядових та громадських установ, населення.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникла нагальна потреба екологічно спрямованого захисту Дніпра. Лише впровадження політики, при якій використання природних ресурсів, в тому числі і водних, не веде до їх виснаження, а забезпечує передачу в користування наступним поколінням того ж, або ще вищого потенціалу природних ресурсів, є єдиним шляхом збереження Дніпра.

Економічна депресія 90-х років ще більше ускладнила питання про перспективи подальшого екологічного розвитку та шляхи розв'язання проблем в басейні Дніпра. Та незважаючи на тяжкий економічний стан країни були прийняті відповідні розпорядження Президента України і Кабінету Міністрів України щодо розроблення Національної програми оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води.

З врахуванням регіонального і глобального впливу і значимості басейну Дніпра для Європи та всього світу передбачається активізація міжнародного співробітництва, розвиток екологічної освіти, виховання та інформування громадськості.

Мета - дослідити основні екологічні проблеми та запропонувати шляхи їх вирішення.

Для вирішення мети нами були поставлені такі завдання:

1.Виявити головні екологічні проблеми р. Дніпро.

2. Запропонувати шляхи вирішення екологічних проблем р. Дніпро

РОЗДІЛ 1

ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ р. ДНІПРО

1.1 Перші відомості про р. Дніпро

Найдавніші письмові відомості про Дніпро залишив грецький історик і географ Геродот у четвертій книзі своєї історії, яка називається «Мельпомена». Геродот відвідав грецькі колонії на берегах Дніпровського лиману за 450 років до нашої ери, а також плавав по річці до самих порогів. Опис Дніпра вище порогів історик зробив за розповідями купців, які плавали по річці в торгових справах. З того часу про велику слов'янську річку писали безліч істориків і письменників -- і давніх часів, і середніх віків. Перші вітчизняні відомості про Дніпро є у літописах Київської Русі «Повість врем'яних літ» і у великому поетичному творі «Слово о полку Ігоревім».

Назва річки «Дніпро» вперше зустрічається у літературних пам'ятках першої половини IV століття нашої ери. Походить від давньосхідноіранського «велика річка». До того річка мала давньогрецьку назву Борисфен, що означає «той, що тече з півночі». Предки українців, давні східні слов'яни, називали її Славутичем («син слави») -- ця назва досі зрідка використовується як синонім, особливо як поетична назва; римляни -- Данаприс, турки -- Узу або Узи.

1.2 Історія дослідження р. Дніпро

В історії дослідження Дніпра розрізняють кілька періодів. Початковий -- це період збору інформації про річку. Перші загальні відомості були опубліковані в «Книге Большому Чертежу» (1627 рік).

У кінці XVII -- першій половині XVIII століття виконувались досить значні роботи по створенню в дніпровських порогах проходів -- каналів, щоб забезпечити наскрізний рух річкою. Однак ці роботи не дали бажаних результатів.

Наступний період -- це друга половина XIX -- початок XX століття, коли різко зросли технічний рівень і обсяг досліджень, почалися стаціонарні роботи і розвинулась мережа спостережних пунктів за водним режимом річки. Організовані вони були на початку XIX століття. Перший постійно діючий водомірний пост на Дніпрі був відкритий поблизу Києва в 1804 році, а регулярні водомірні спостереження розпочалися в 1839 році. Вже в кінці XIX століття з'явилися узагальнюючі наукові праці. Серед них виділяють монографію М. І. Максимовича «Днепр и его бассейн» (1901 рік). Максимовича вважають основоположником наукових гідрологічних досліджень Дніпра та його басейну

Дніпро тісно пов'язаний з історією східних слов'ян, які розселялися по річці та її притоках -- Прип'яті, Десні, Росі тощо. Тоді річки були основними шляхами -- вони зв'язували віддалені землі і сприяли об'єднанню племен в одну державу -- Київську Русь. Середнє Подніпров'я на чолі з Києвом було давнім культурним центром, навколо якого на межі VIII-IX століть об'єдналися східні слов'яни. По Дніпру та його притоках поширювалась культура Київської Русі -- писемність, архітектура, мистецтво, -- виникали великі міста, які в свою чергу ставали центрами розселення людей і розвитку господарства.[28]

РОЗДІЛ 2

СУЧАСНИЙ СТАН ТЕРИТОРІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Фізико-географічне та геоботанічне положення річки Дніпро

Дніпро -- типова рівнинна річка з повільною і спокійною течією. Має звивисте річище, утворює рукави, багато перекатів, островів, проток, мілин. Поділяється на три частини: верхня течія -- від витоку до міста Києва (1 320 км), середня -- від Києва до Запоріжжя (555 км) і нижня -- від Запоріжжя до гирла (326 км).

Річка тече серединою України, з півночі на південь. Напрям течії кілька разів змінюється: від джерел до Орші Дніпро пливе на південний захід, далі до Києва -- прямо на південь, від Києва до Дніпропетровська -- на південний схід. До Запоріжжя йде другий, коротший (довжина 90 км), спрямований на південь відтинок річки. Далі, до свого лиману, вона тече в південно-західному напрямку. Таким чином Дніпро в ширину займає 9°18' і утворює на території України подобу великого лука, зверненого на схід, що вдвічі збільшує шлях Дніпром із Центральної України до Чорного моря: відстань від Києва до гирла Дніпра по прямій лінії -- 450 км, річкою -- 950 км.

Ширина долини річки -- до 18 км. Ширина заплави -- до 12 км. Площа дельти -- 350 кмІ.

Басейн р. Дніпро об'єднує річки багатьох геоморфологічних областей, налічує 15381 малу річку (67,2 тис. км). Середня густота річкової мережі - 0,27 км/км2. Басейн Дніпра займає найбільшу серед інших річок країни площу - 48,5% території України. Витік Дніпра знаходиться у Росії на схилах Валдайської височини, потім він тече по території Білорусі та України і впадає у північно-західну частину Чорного моря, де разом із Південним Бугом утворює Дніпровсько-Бузький лиман.

За сучасними картографічними даними на території Середнього та Нижнього Придніпров'я протікає 20,5 тисяч дуже малих, середніх та великих річок загальною довжиною понад 105 тис. км (табл. 6). З них понад 14 тис. річок належать до басейну Середнього та Нижнього Дніпра і близько 6 тис. річок - до правобережжя Прип'яті. Більш як 65% усіх річок (по довжині) коротші 25 км (у басейні Прип'яті понад 70%), а 1/5 (у басейні Прип'яті понад 1/7) складають малі річки довжиною до 100 км.

Дніпро - типова рівнинна річка. Від витоку до м. Дорогобуж ширина долини - до 2 км, річище звивисте, завширшки до З0 м. Нижче ширина долини збільшується до 3-10 км, а річища - до 40-125 м. На території України річище Дніпра утворює рукави, багато перекатів, островів і обмілин. Ширина долини збільшується до 18 км, заплави - до 12 км. Нижче від Києва долина асиметрична: праві схили круті й високі, ліві - низькі та пологі. Вздовж Придніпровської височини долина відхиляється на південний схід. Між Дніпропетровськом і Запоріжжям річка перетинає Український кристалічний щит. До спорудження Дніпровської гідроелектростанції тут були Дніпровські пороги. Нижче від Запоріжжя Дніпро тече по Причорноморській низовині. У гирлі річка утворює численні рукави й протоки. Сучасний Дніпро від кордону з Білоруссю до греблі Каховської ГЕС - це каскад водосховищ (Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське), із створенням яких природне річище і частина заплави були затоплені. Різниця висот витоку і гирла Дніпра становить 220 м, середній похил водної поверхні річки - 0,10 м/км.

Дніпро звичайно поділяють на три частини: Верхній Дніпро - від витоку до Києва; Середній Дніпро - від Києва до Запоріжжя і Нижній Дніпро - від Запоріжжя до гирла.

2.2 Кліматичні умови

Однією з найважливіших проблем науки другої половини ХХ - початку ХХІ століття є дослідження змін кліматичних умов в глобальному та регіональному масштабах та розробка прогнозу майбутнього сценарію поведінки клімату у зв'язку з його важливістю як для функціонування природного середовища, так і для життя людства, а також внаслідок виняткової складності цієї проблеми. Херсонська область знаходиться на півдні України, проте рівень забезпеченості водними ресурсами недостатній. На формування поверхневих вод в межах Херсонської області вплинули: геоморфологічні, геологічні та кліматичні умови. Область розташована в нижній течії річки Дніпро, яка ділить її на правобережну і лівобережну частини. Переважає рівнинний рельєф. Область розташована в континентальній області кліматичної зони (поясу) помірних широт. Середньорічна кількість опадів приблизно 390мм. Основна кількість опадів випадає у вигляді дощу, тому для річок області характерний дощовий тип живлення.

на основі проведеного ландшафтно-гідрологічного районування басейну Дніпра оцінено закономірності просторово-часового розподілу характеристик льодового режиму річок басейну та їх взаємозв'язок із температурою повітря.

2.3 Гідрографія

У гідрографічному відношенні українська ділянка басейну Дніпра може бути поділена на 3 частини: 1) правобережжя р. Прип'ять, де найбільші її притоки беруть початок на Волино-Подільській і Придніпровській височинах; 2) лівобережжя Дніпра, де річки стікають із Середньоруської височини та її відрогів і течуть Придніпровською низовиною; 3) правобережжя Дніпра, де притоки беруть початок на Придніпровській височині.

Найбільшими річками басейну Середнього та Нижнього Дніпра є Десна, Сейм, Снов, Рось, Сула, Удай, Псел, Хорол, Ворскла, Орель, Самара, Вовча та Інгулець.

Гідрографічна мережа басейну розвинута досить нерівномірно. В деяких районах, і насамперед, на Середньому Дніпрі, сході і півдні Нижнього Дніпра є території, де річкова мережа розвинута дуже слабко. Поряд з цим у верхів'ях річок Случ, Тетерів, Рось дуже маленькі річки та ручаї досить звичайні. Пересічна густота річкової мережі регіону - 0,30 км/км2. Для басейну Середнього та Нижнього Дніпра вона складає 0,26 км/км2, а для правобережжя Прип'яті - 0,39 км/км2.

2.4 Коротка характеристика тваринного світу

Риби і ракоподібні. В Дніпрі водяться майже всі з відомих в Україні понад 70 видів риб. Нижня частина річки багатша на рибу -- там водиться 60--65 видів, тоді як біля Києва -- лише 40. Найпоширеніші - коропові, прохідні й напівпрохідні риби (оселедці, осетрові, тараня та інші), які раніше заходили високо по течії, але після спорудження водосховищ затримуються на греблі, а то й взагалі не виходять із нижньої течії.

В верхньому Дніпрі зовсім зникло чимало типових річкових риб, в тому числі прохідні риби -- білуга, чорноморсько-азовський осетр та оселедець, лосось, річковий вугор, а також зменшилась чисельність стерляді, подуста, головня, в'язя, жереха, линка. Їх місце займають озерні форми: лящ (близько 40% вилову), щука, сом, короп (одомашнена форма сазана, потрапила в річку зі ставкових господарств), плітка, окунь.

В цілому за час існування водосховищ видовий склад риби в Каховському водосховищі зменшився від 67 до 56, в решті -- від 58 до 45-50. З існуючих нині 56 видів риб дніпровських водоймищ 13 відносяться до сміттєвої (непромислової) риби, яка через малі розміри не має промислового значення. Корисними є лише 23 види.

В плавнях Дніпра масово нереститься лящ, судак та інші промислові риби. До 70-х років річка давала близько 80% усієї виловленої в річках УССР риби: 78 000 -- 110 000 центнерів на рік.

Також у Дніпрі водиться 2 види раків: довгопалий та товстопалий.

Птахи

З майже 250 видів птахів, які гніздяться в Україні, 100 -- постійні або тимчасові мешканці річок, озер і боліт басейну Дніпра. Типово водними мешканцями є пірникози, які облаштовують житло на воді і на сушу майже не виходять. На узліссях заплавних лісів, що прилягають до боліт і заплави річки, розміщуються колонії сірих чапель. Останнім часом серед них можна бачити велику білу чаплю і поки що дуже рідкісну -- руду чаплю.На Дніпрі і його притоках також живе квак, що гніздиться на деревах. Тимчасово живуть на Дніпрі і качки, гуси та лебеді, які пізно восени відлітають в райони Чорного і Середземного морів. Хижі птиці скопи (занесені до Червоної книги України) гніздяться поблизу води на високих деревах, а кулик-сорока і малий пісочник живуть на піщаних мілинах. На луках біля Дніпра можна побачити чибіса (чайка звичайна) та грицика, на берегах -- білу плиску, яка гніздиться в берегових схилах або просто в ямці на березі. Також на обривистих берегах річок часто зустрічаються нірки берегових ластівок, інколи вони можуть утворювати великі колонії на декілька сотень нірок. Біля заліснених ділянок річки з обривистими берегами зустрічається рибалочка. Також характерні мешканці очеретяних, комишових і осокових чагарників вздовж берегів -- очеретянки. Найбільша і найпомітніша -- велика очеретянка. Часто зустрічається і чагарникова, ставкова та лучна очеретянки.

Прижилися біля Дніпра навіть сірі ворони -- вони збирають на березі молюсків і мертвих рибок, а також нападають на багатьох птахів і їх гнізда.

Ссавці

В басейні Дніпра живе біля 30 видів ссавців, що відносяться до 4 рядів: комахоїдні, рукокрилі, хижі та гризуни.

На Дніпрі живуть хохулі (Desmana moschata) -- представники ряду комахоїдних, найстаріші ссавці в Україні. Хохуля -- цінний хутровий звір, занесений до Червоної книги України.

Рукокрилі, які ведуть вечірній і нічний спосіб життя, менш вивчені тварини. В басейні Дніпра мешкає ставкова (Myotis dasycneme -- занесена до Червоної книги України) і водяна нічниця (Myotis daubentonii).

В затонах живе річкова видра (Lutra lutra), а біля річки і частково у воді -- норка (Mustela lutreola). Вони відносяться до хижих звірів, занесені до Червоної книги України. Водиться в Дніпрі та його притоках і річковий бобер (Castor fiber) -- найбільший гризун Євразії. Полювання на нього в Україні заборонене. Також в Дніпрі живе нутрія (Myocastor coypus). А в 1944-1946 роках в Україну завезли північноамериканського гризуна ондатру (Ondatra zibethicus), який також прижився на річці та її притоках.

2.5 Коротка характеристика рослинного світу

Водорості

У Дніпрі і його водосховищах станом на 1 січня 1999 року мешкали представники 8 систематичних відділів водоростей: синьо-зелені (тепер називаються ціанобактеріями і до водоростей не відносяться), діатомові, зелені, дінофітові, евгленові, жовто-зелені, золотисті, кріптофітові.

Особливо різноманітні -- зелені. Серед них інтенсивно розвиваються вольвоксові, протококові, ультріксові, зігнемові, десмідієві водорості.

Кількість видів водоростей, інтенсивність їх розвитку на різних ділянках Дніпра значною мірою змінюються залежно від екологічних особливостей частини водойми, сезону року, глибини і часу доби. Станом на 1 січня 1999 року, загальна кількість видів водоростей, знайдених в планктоні водосховищ Дніпра, склала 1 192 види, а разом з внутрішньовидовими формами -- 1 574.

Вищі рослини

Від верхнього Дніпра до гирла

Водна флора верхнього Дніпра представлена 64 видами вищих рослин з 27 сімейств. Домінує група повітряно-водних рослин (54,7% загального числа видів), занурені складають 25%, рослини з плаваючим листям -- 20,3%.

На різних ділянках Дніпра до зарегулювання і в різні роки існування водосховищ виявляли 69 видів вищих водних рослин -- макрофітів [8]. Будівництво водосховищ істотно вплинуло на водну і прибережну рослинність Дніпра і його заплави. Одні рослини не витримали нових умов існування, інші, навпаки, розвивалися краще, внаслідок чого видовий склад рослин до і після затоплення на всіх ділянках Дніпра змінився. На даний час в кожному з водосховищ виростає декілька десятків видів вищих водних рослин, але особливих відмінностей в кількості представлених видів не відмічено.

Найбільш інтенсивне заростання йде на Київському і Кременчуцькому водосховищах. Значні зарослі масиви сформувалися на Кременчуцькому водосховищі вже до 7-го року його існування. На Каховському водосховищі це було відмічено лише на 12-му році існування, але в значно менших масштабах.

Загальна кількість видів вищих водних рослин гирлової області Дніпра (без Дніпро-Бузького лиману) включає 72 види, що належать 28 сімействам і 42 родам. Домінують рослини, занурені у воду (гідрофіти) -- 33 види; рослин з плаваючим листям (гідатофіти) -- 19 видів; повітряно-водних (гелофіти) -- 20 видів.

Дніпровсько-Бузький лиман

Вища водна рослинність Дніпровсько-Бузького лиману представлена 26 видами. З підвищенням мінералізації води від дельти Дніпра до Кінбурнської протоки кількість видів скорочується (від 25 видів в східній частині лиману до 7 видів -- в західній). А основні масиви зарослих -- в східній частині вздовж переднього краю дніпровської дельти і біля лівого берега.

Майже половина видів, які ростуть в лимані -- це болотяна рослинність, переважно очерет і рогіз вузьколистий (Т. angustifolia). Повітряно-водні рослини -- очерет, очерет озерний і частково рогіз вузьколистий -- займають п'яту частину чагарників; занурена рослинність -- близько 30%. Домінує рдест гребінчастий (P. pectinatus), рдест кучерявий (P. crispus), уруть колосиста (Myriophyllum spicatum), роголисник занурений (Ceratophyllum demersum), валіснерія спіральна (Vallisneria spiralis), наяда морська (Najas marina). Серед рослинності з плаваючим листям найбільші площі займає латаття біле (Nymphaea alba), кубишка жовта (Nuphar lutea) і німфейник щитолисний (Nymphoides pellatum). Формації водяного горіха відмічені в даний час на дуже невеликих ділянках, хоча в недавньому минулому вони були поширені на великих площах в затоках і протоках дельти Дніпра.

РОЗДІЛ 3

ГОЛОВНІ ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ р. ДНІПРО

3.1.Скидання забруднюючих речовин

За даними державної статистичної звітності про використання вод у 2003 році, у водні об'єкти басейну потрапило 7,4 куб. км стічних вод. Із цієї кількості частка нормативно чистих вод становить 4,7 куб.км, нормативно очищених - 0,6 куб. км, забруднених - 2,0 куб. км. В цілому по басейну Дніпра потужність очисних споруд перед скидом у водні об'єкти становить 3,5 куб. км за рік. Проте нормативне очищення стічних вод забезпечується лише частково (у 2003 році - 24 відсотки). Така ситуація склалася через те, що очисні споруди основних забруднювачів - чорної металургії та комунального господарства - не забезпечують нормативне очищення стічних вод. Зі стічними водами тільки з точкових джерел у 2003 році скинуто 36 тис. т легкоокислюваних органічних речовин, 613 т нафтопродуктів, 439 тис. т сульфатів, 527 тис. т хлоридів, 29 тис. т нітратів, 27 т міді, 38 т цинку, 10 т нікелю, 11 т хрому, 2 т фенолів та багато інших речовин.

Найбільшими забруднювачами водних об'єктів басейну Дніпра є комунальне господарство, чорна та кольорова металургія, коксохімія, важке, енергетичне, транспортне машинобудування та сільське господарство. Так, тільки каналізаційні системи міст Дніпропетровська і Запоріжжя щорічно скидають у Дніпро відповідно 196 та 172 млн. куб. м забруднених стічних вод. Найбільшими промисловими об'єктами-забруднювачами є металургійний завод імені Дзержинського (м.Дніпродзержинськ), комбінат "Запоріжсталь" (м.Запоріжжя), металургійний завод імені Петровського (м.Дніпропетровськ). Щорічно вони скидають у Дніпро відповідно 156, 104 та 98 млн.куб.м забруднених стічних вод. Однак фактично у Дніпро та його водосховища скидається значно більше забруднених стічних вод і забруднюючих речовин. Внаслідок об'єктивних труднощів, що мають місце у народному господарстві, значно зросло неконтрольоване скидання неочищених стічних вод з очисних споруд підприємств і організацій, накопичувачів промислових та сільськогосподарських стоків. Особливу занепокоєність викликає зростання концентрації синтетичних поверхнево-активних речовин (СПАР), які негативно впливають на якість води та життєдіяльність гідробіонтів, але при цьому практично не знешкоджуються наявними очисними спорудами. Зі стічними водами у водні об'єкти басейну Дніпра потрапляють надмірна кількість біогенних речовин, важкі метали, а також невластиві будь-яким природним водам штучні неорганічні та органічні речовини токсичної групи (пестициди, бенз-а-пірен).

Крім того, значно впливають на якість води забруднені донні відклади, які за певних умов можуть стати джерелом вторинного забруднення водних мас важкими металами, органічними сполуками, нафтопродуктами та іншими речовинами.

Значну частку (до 10%) забруднення водних об'єктів басейну Дніпра дають атмосферні опади. Однак цю проблему неможливо розв'язати в межах одного басейну. Вона потребує розроблення спеціальної програми зменшення забруднення повітряного басейну.

Негативним фактором, що позначається на якості природних вод, є низька ефективність наявних очисних споруд. Зокрема, незадовільно працюють ті централізовані біологічні очисні споруди, де велика частка води припадає на промислові стічні води, які надходять на каналізаційні очисні споруди без попереднього очищення на локальних очисних спорудах підприємств. У басейні Дніпра практично немає локальних очисних споруд для вилучення надлишку мінеральних речовин або знесолення води.

За станом на 1 січня 2002 року системами централізованого водопостачання охоплено 100 відсотків міст, 89 відсотків селищ міського типу та близько 20 відсотків сільських населених пунктів.

Централізованими системами каналізації забезпечено 94% міст, 50% селищ міського типу та близько 3% сільських населених пунктів. Дефіцит пропускної спроможності комунальних очисних споруд біологічного очищення в містах і селищах міського типу для припинення скидання забруднених стічних вод у басейні Дніпра становить понад 442 тис. куб. м на добу. Крім того, потребує заміни близько 2160 км аварійних систем каналізації. В цілому по басейну споруд механічного очищення стічних вод достатньо, але ними не забезпечені Житомирська, Запорізька, Рівненська та Черкаська області.

Очисні споруди часто працюють із значним перевантаженням, а подекуди в селищах з централізованим водопостачанням та селищах міського типу їх зовсім немає або вони являють собою примітивні поля фільтрації, які також часто перевантажені.

Крім перерахованих точкових джерел забруднень, значна кількість забруднених речовин надходить до водних об'єктів від дифузних джерел: з поверхневим змиванням із сільськогосподарських угідь, з ферм та тваринницьких комплексів, із забрудненими підземними водами, з територій населених пунктів тощо.

На 10% площі басейну діють системи осушення та зрошення ( 53 великі зрошувальні системи на площі 1,5 млн. га і значна кількість ділянок "малого зрошення"). Дренажні води зрошувальних систем є потужним джерелом забруднення водних об'єктів отрутохімікатами та мінеральними солями.

За даними Українського наукового центру охорони вод (УкрНЦОВ), стік із сільгоспугідь у балансі надходження, зокрема азоту та фосфору, до водних об'єктів басейну Дніпра становить відповідно 28 та 7,4%. В цілому з території басейну Дніпра за рік виноситься 19,1 тис. т азоту, 0,63 тис. т фосфору та 0,118 т пестицидів. Таким чином, сільське господарство є одним з основних джерел надходження біогенних елементів. Значна розораність земель, їх меліоративне освоєння, ерозія тощо призводять до зростання надходження стоку із сільгоспугідь до водних об'єктів.

Істотним фактором забруднення природного середовища в басейні Дніпра є тваринницькі комплекси і ферми. Забруднюючими елементами тваринницьких стоків є азот, фосфор, калій, органічні речовини, метали, мікроорганізми. З відходами тваринництва передається понад 100 збудників хвороб тварин, небезпечних і для людини. Загальна кількість азоту, фосфору та калію, які надходять зі стоками тваринництва до Дніпра, становить відповідно: азоту - 9,7, фосфору - 4,9, калію - 10,9 тис. тонн за рік. Крім того, до водних об'єктів надходить значна кількість легкоокислюваних органічних речовин. Небезпечним для водних об'єктів є те, що тваринництво розвинуте переважно в басейнах малих та середніх річок. Отже, навантаження вони витримують катастрофічно велике.

Значну частку в забруднення водних об'єктів басейну Дніпра вносить змив з територій із високою щільністю міської забудови, які займають 5 відсотків площі басейну. В цілому з них щорічно потрапляє до водних об'єктів басейну в середньому 725 млн. куб. м стічних вод. З ними надходить близько 1,13 млн. т завислих речовин, 45 тис. т органічних забруднень, 11 тис. т нафтопродуктів, 5 тис. т азоту, 1 тис. т фосфору та інші речовини.

Дифузні джерела завдають не меншої, а подекуди навіть більшої шкоди, ніж точкові.

3.2 Стан підземних вод та радіаційне забруднення

Внаслідок господарської діяльності триває інтенсивне забруднення підземних вод. За даними Держкомгеології найбільш забруднені ділянки знаходяться переважно біля великих промислових та сільськогосподарських об'єктів, а також населених пунктів. Найбільші порушення в природній гідрогеохімічній обстановці спостерігаються в економічно розвинутих районах Дніпропетровської та Запорізької областей з високим рівнем розвитку промисловості, сільського господарства та великою густотою населення. Головними джерелами забруднення є накопичувачі промислових та побутових рідких і твердих відходів, мінералізовані шахтні та рудникові води, мінеральні добрива та отрутохімікати, накопичувачі відходів на тваринницьких комплексах і фермах.

У межах басейну розташовано близько 1000 фільтруючих накопичувачів, 80% яких сконцентровано в південній частині басейну. Сумарний обсяг зібраних у них високомінералізованих вод досягає 1 куб. км, з них 77% припадає на Дніпропетровську область. З накопичувачів до підземних водоносних горизонтів переходять розчини солей, нафтопродукти, ароматичні речовини тощо. Насиченість басейну Дніпра накопичувачами промислових відходів та стоків, ступінь негативного впливу їх та загроза небезпеки (до небезпечних належить 40, а до особливо небезпечних - 15% промислових накопичувачів), недосконалість існуючої нормативної бази (до накопичувачів пред'являються ті ж технічні вимоги, що і до значно безпечніших екологічно водогосподарських гідроспоруд, тому розробка та реалізація проектів накопичувачів згідно з існуючими нормативами не забезпечує відповідного рівня захисту грунтів, водного та повітряного басейнів) зумовлюють необхідність розроблення відповідних заходів щодо запобігання їх негативному впливу.

Термінового розв'язання потребує проблема техногенно-екологічного забруднення деяких територій басейну, спричиненого антропогенною (промисловою, військовою тощо) діяльністю. Так, надзвичайно складна екологічна обстановка склалася у районах міст Узина із загальною площею забруднення нафтопродуктами близько 100 кв. км, Білої Церкви, де під загрозою існування опинився дендрологічний парк “Олександрія”.

У гірничодобувних районах Дніпропетровської, Запорізької, Донецької та Полтавської областей порушення природних гідрохімічних умов пов'язано переважно з надходженням до підземних високомінералізованих дренажних, рудникових та шахтних вод. Так, загальна площа забруднення підземних вод у районі Кривбасу становить близько 300 кв. км, максимальна мінералізація їх досягає 12,3 г/л. Фільтрація шахтних вод з накопичувачів у Західному Донбасі спричиняє підвищення мінералізації підземних вод до 1,5 г/л, а на Самарському, Первомайському та Вербському водозаборах - до 12 грамів на літр.

Таким чином, у басейні Дніпра сформувалися великі осередки забруднених підземних вод, зокрема в районах:

· Дніпропетровська-Дніпродзержинська - стічними водами об'єктів хімічної і металургійної промисловості;

· Новомосковська-Павлограда - шахтними водами і відходами тваринницьких комплексів;

· Кривого Рога - шахтними водами та стічними водами металургійних заводів;

· Житомира-Рівного - стічними водами підприємств хімічної і легкої промисловості, а також господарсько-побутовими стічними водами.

Винятковою особливістю сучасного екологічного стану басейну Дніпра є те, що локальні ситуації, зумовлені неупорядкованим і екологічно небезпечним водокористуванням на більшості території басейну, загострюються Чорнобильською катастрофою. В умовах хімічного забруднення водотоків і водосховищ у басейні Дніпра негативний вплив радіації на стан здоров'я населення різко зростає. За даними Держкомгідромету, за рахунок водного фактора колективна доза опромінення населення в басейні Дніпра за роки після аварії зросла на 3-13 відсотків. На території басейнів Прип'яті та Дніпра зосереджено близько 450 тис. кюрі цезію-137 та майже 70 тис. кюрі стронцію-90. Потенційне надходження радіонуклідів із забруднених територій за рахунок поверхневого змивання за рік може становити 1-2 відсотки для стронцію-90 і 0,1-0,3 - для цезію-137. Хоча у 2002 році спостерігалося зменшення концентрації ізотопів у водосховищах у 100 разів порівняно з 1986 роком, однак вона все ж у 35 разів перевищує рівень, що передував катастрофі.

Водосховища каскаду є своєрідними накопичувачами радіоактивного забруднення. Концентрація цезію-137 від Київського до Каховського водосховища знижується на два порядки, стронцію-90 - майже удвічі. Від загальної кількості стронцію, що надходить до Київського водосховища, 27% переймається в Кременчуцькому, 11 - у Канівському водосховищах, а 23% залишається в Київському.

Нагромадження радіонуклідів та інших забруднюючих речовин переважно в донних відкладах створює передумови для тривалого їх перерозподілу через стік усіх водосховищ Дніпровського каскаду.

За висновками Національної академії наук, Держкомгеології та Держкомгідромету прискорене переміщення радіонуклідів у басейні Дніпра в напрямку Каховського водосховища і Чорного моря може статися під час повені високої водності із забезпеченістю 10 і нижче відсотків. До зростання надходжень радіонуклідів в атмосферу і біосферу може призвести їх вітро-пилове підняття внаслідок обміління або осушення водних джерел.

3.3 Негативні природні явища

Ситуація в басейні Дніпра ускладнюється значним рівнем розвитку ерозійних процесів та берегоруйнування. Розораність території водозбору досягла 65%, а в Херсонській області і басейнах деяких малих річок - 80-85%, тоді як оптимальний рівень становить 40%. Лісистість території басейну в середньому досягає 14%, тоді як оптимальний рівень становить 30%. Площа еродованих земель лише за останні 25 років збільшилась на 28%, загальний вміст гумусу в грунті зменшився на 10%. Продукти ерозії, потрапляючи у водні об'єкти, призводять до їх забруднення органічними сполуками, мінеральними добривами, зокрема поживними речовинами - азотом та фосфором, а також до замулення.

Протяжність берегової лінії Дніпровських водосховищ становить 3079 км, причому 1110,9 км - абразійно-ерозійні береги, які потребують закріплення. Всього необхідно закріпити 302,7 км берегів водосховищ. Внаслідок руйнування берегів уже втрачено 6176 га землі. За останні 35 років до водосховищ надійшло 337 млн. куб. м продуктів руйнування берегів.

У зонах водосховищ тривають процеси підтоплення та затоплення земель. На незахищених масивах у зонах впливу водосховищ площі підтоплених земель становлять 90 тис. га, а на незахищеному мілководді - близько 133 тис. гектарів. Нині в басейні вже підтоплено понад 100 міст та селищ міського типу. З цими процесами пов'язані такі негативні явища, як трансформація земель, деградація рослинного і тваринного світу, замулення та заболочення, евтрофікація водойм. Це зони екологічного неблагополуччя, які потребують до себе першорядної уваги.

3.4 Стан малих річок та якість води

Довжина притоків у басейні Дніпра становить 67156 км. Майже ніде у водоохоронних зонах не витримується режим господарювання. Землі цих зон розорюються до урізу води. Там розміщуються тваринницькі ферми, літні табори худоби, пункти для приготування розчинів мінеральних добрив та отрутохімікатів, не проводяться належні агролісомеліоративні заходи. Це призводить до того, що водоохоронні зони майже ніде не виконують відведену їм роль буфера на шляху забруднень, а часто самі перетворюються в джерело забруднень.

Малі річки басейну Дніпра, які становлять понад 90% річкової мережі басейну, несуть надзвичайне антропогенне навантаження. Об'єм водозабору з них досягає 2,1 куб. км за рік. Водою з малих річок забезпечується 18 відсотків усіх народногосподарських потреб у басейні. До дрібної гідрографічної мережі скидається 15% усіх стічних вод у басейні і 6% - забруднених. Висока розораність земель, надмірна насиченість їх просапними культурами, недостатня лісистість водозборів посилюють ерозійні процеси, забруднення і замулення річок та водойм продуктами ерозії. Так, розораність земель у басейнах малих річок досягає 70-80% їх площі. Лісистість басейнів навіть у Поліссі, за невеликим винятком, нижча від оптимального рівня і становить 20-30%, а на водозборах річок Липи, Чорногузки, Полкви - 5-10%, тоді як оптимальний рівень - 35-40%. У басейнах річок степової і лісостепової зон басейну Дніпра площа лісів удвічі-втричі менша від оптимального рівня. Площа земель з природним ландшафтом скрізь менша від оптимального рівня. Ситуація ускладнюється тим, що в останні роки простежується тенденція до активного відведення берегів та заплав річок під дачне будівництво, садівництво та городництво.

Перелічені фактори в сукупності призвели до деградації всієї екосистеми басейну Дніпра, зокрема до погіршення якості води. Аналіз багаторічних спостережень показав, що найпоширенішими забруднюючими речовинами річок басейну Дніпра є нітрити, азот амонійний, біогенні та органічні речовини, важкі метали, нафтопродукти і феноли. Виявлена концентрація їх свідчить про порушення норм якості води, прийнятих для водойм рибогосподарського та культурно-побутового призначення.

У зв'язку зі спадом виробництва забруднення водосховищ Дніпра в цілому зменшилось. Однак спостерігається тенденція до збільшення у воді вмісту легкоокислюваних органічних сполук, азоту амонійного, азоту нітритного.

За рівнем хімічного і бактеріального забруднення вода більшості річок басейну Дніпра класифікується як забруднена та брудна.

За даними Держкомгідромету, у 2002 році перевищення гранично допустимих концентрацій (ГДК) забруднюючих речовин для водойм рибогосподарського призначення спостерігалось практично на всіх річках басейну. Так, середньорічний вміст забруднюючих речовин у Дніпрі поблизу с.Неданчичі становив: легкоокислюваних органічних сполук - 2 ГДК, азоту амонійного - 2,6 ГДК, азоту нітритного - 2,4 ГДК. Зафіксовано забруднення Дніпра біля с. Неданчичів та м. Херсона фенолами і сполуками важких металів.

Більшість притоків Дніпра забруднені переважно азотом амонійним і нітритним, нафтопродуктами, фенолами, сполуками важких металів. Найвища забрудненість сполуками важких металів спостерігалась на таких річках, як Горинь, Тетерів, Гнилоп'ять, Псьол, Самара, Рось, Інгулець. Максимальна концентрація сполук міді в окремих випадках коливалась у межах 34-96 ГДК, цинку та марганцю - 10-91 ГДК. У воді Ірші, Ірпеню, Унави, Сейму підвищується вміст азоту амонійного, фенолів, нафтопродуктів. Зріс вміст азоту амонійного і в Десні. Крім того, тут спостерігався високий рівень забруднення цинком - до 19 ГДК, марганцем - до 12 ГДК, нафтопродуктами - до 32 ГДК. У Росі збільшився вміст азоту амонійного, спостерігались випадки значного забруднення сполуками цинку, марганцю, нафтопродуктами. Вода в Сулі, Удаї, Пслі, Хоролі, Ворсклі, Мерлі, Орелі, Берестовій, Самарі, Вовчій забруднена легкоокисними органічними речовинами, фенолами, сполуками міді, марганцю. Вода у Мокрій Московці забруднена азотом амонійним, нітритним, сполуками важких металів. На річках Самарі, Вовчій, Солоній протягом року спостерігалися випадки надмірного забруднення сульфатами.

Київське та Канівське водосховища забруднені переважно азотом амонійним (його концентрація в окремі періоди досягала 14 ГДК), фенолами (до 14 ГДК), сполуками міді (до 8 ГДК), цинку (до 13 ГДК) та марганцю (до 10 ГДК). Порівняно з попередніми роками в цих водосховищах дещо збільшився рівень забрудненості азотом амонійним, фенолами, легкоокисними органічними речовинами.

Рівень забрудненості води Кременчуцького та Дніпродзержинського водосховищ становив: азотом нітритним - у межах 1-2 ГДК, СПАР - до 2 , сполуками міді - 1-12, цинку - 1-10, марганцю - 1-17 ГДК. Спостерігались випадки значного забруднення Кременчуцького водосховища азотом нітритним (11 ГДК), а також обох водосховищ сполуками міді - 30-59 ГДК, цинку - 11-30 ГДК та марганцю - 10-88 ГДК.

Основними забруднювачами Дніпровського водосховища були сполуки міді (до 11 ГДК), цинку (до 32 ГДК), марганцю (до 10 ГДК) та феноли (до 8 ГДК). Забруднення сполуками цинку інколи досягало 96 ГДК.

Середньорічна концентрація забруднюючих речовин досягала в Каховському водосховищі: фенолів - 1-2 ГДК, сполук міді - 6-11 ГДК, цинку - 7-12 ГДК. Висока концентрація сполук цинку (13-25 ГДК) спостерігалась поблизу Запоріжжя та Нікополя.

Дослідження концентрації головних іонів та біогенних речовин у річках басейну Дніпра свідчать, що антропогенний фактор істотно впливає на вміст азоту та фосфору, особливо в річках лісостепової та степової зон. Частка антропогенної складової азоту в загальному вмісті мінерального азоту у воді змінюється від 0,4 (верхів”я Інгульця) до 92% (р.Вовча), а загального фосфору - від 0,02 (р.Ворскла) до 86%(р.Базавлук).

В останні роки спостерігається стала тенденція до зменшення концентрації гідрокарбонатів кальцію при такому ж стабільному зростанні у воді концентрації сульфатів, хлоридів, магнію, натрію і калію. Внаслідок цього хімічний тип води, що відображає багаторічний природний гідрохімічний режим тієї чи іншої річки, змінюється на інший, не характерний для неї. Зміна природного хімічного типу води може відбутися найближчим часом у межах усього басейну, особливо в північній частині України. В цілому це негативно позначиться на усталених екологічних зв'язках.

Забруднення води в басейні Дніпра призвело до порушення природних процесів самоочищення водних об'єктів і значно ускладнило проблему одержання якісної питної води на водопровідних станціях. Водопровідні очисні споруди вже не можуть перешкодити надходженню до питної води значної кількості неорганічних та органічних забруднюючих речовин, спільна дія яких на організм людини, особливо в умовах радіаційного навантаження, викликає загрозу здоров'ю населення.

Як показали дослідження, стан водопровідних очисних споруд нині такий, що більшість хімічних сполук з води практично не усувається, особливо коли їх вміст перевищує гранично допустимі концентрації.

Проблема загострюється тим, що існуючі технології підготовки питної води передбачають широке застосування хлору, зокрема для знешкодження продуктів розпаду фітопланктону, внаслідок чого в питній воді утворюється велика кількість токсичних канцерогенних хлорорганічних сполук, що мають кумулятивну дію. Неякісна вода є однією з причин того, що в останні роки в Україні спостерігається зростання рівня таких захворювань, як виразкова хвороба шлунку, жовчокам'яна хвороба, хвороби органів дихання тощо.

3.5 Проблеми збереження р. Дніпро

Українська частина басейну Дніпра займає 48,6 % території країни. Басейн Дніпра має високу економічну, соціальну, природничу, історичну і духовну цінність для українського народу. Водними ресурсами власне Дніпра забезпечується близько 60% потреб України у прісній воді. В басейні Дніпра сконцентровано сотні промислових підприємств, в тому числі “брудних” (металургія, хімічне виробництво, добування руди і вугілля) і водоємних галузей (теплова і атомна енергетика).

У часи СРСР відбувалася прискорена трансформація дніпровського регіону з аграрного на промисловий. Грубе втручання у природний стан басейну Дніпра викликало значні екологічні проблеми, з яких першочергового вирішення потребують наступні:

Зміни гідрологічного режиму поверхневих вод. Ці зміни пов'язані із надмірною зарегульованістю стоку малих і середніх річок (стік цих річок зарегульовано на 30-70%, а подекуди - до 100%), будівництвом каскаду Дніпровських водосховищ та каналів для перекидання стоку. Широкомасштабна меліорація земель у басейні Прип'яті призвела до того, що багато річок (особливо - малих) були повністю чи частково спрямлені й каналізовані. Повне руйнування торфового шару на великих осушених територіях (більше 1 млн га) призводить до формування в басейні Прип'яті напівпустельної зони через локальні виходи на поверхню пісків, що підстеляють торфові поклади. У південних регіонах сільське господарство вимагає значних обсягів води для зрошення земель.

1. Хімічне забруднення. Вплив хімічного забруднення антропогенного походження викликаний інтенсивним розвитком промисловості, сільського господарства, урбанізацією і розвитком транспортної мережі в басейні Дніпра. Антропогенне навантаження залишається високим і, не дивлячись на деякий спад виробництва, якість води у Дніпрі не покращується. Зі стічними водами до водних об'єктів басейну надходить 900 тис. тонн забруднюючих речовин. В Україні нараховується близько 5 тис. об'єктів збереження непридатних пестицидів і агрохімікатів, розташованих переважно у сільській місцевості. В українській частині басейна Дніпра розташовано 1310 полігонів та інших місць складування чи поховання відходів. Тут також знаходиться 161 об'єкт розміщення токсичних відходів, куди звозять матеріали, що містять токсичні речовини в концентраціях, які перевищують максимально припустимі значення більш ніж у 50 разів. Незадовільним залишається стан очистки комунальних стічних вод, який посилюється внаслідок аварійного стану мереж і частих аварій.

2. Затоплення і підтоплення територій. Ці явища викликаються замуленням русел річок, руйнуванням заплавних ділянок, вирубкою лісів та меліоративною діяльністю. Стік Дніпра зарегульований великою кількістю водосховищ, каналів, ставків, гребель, і шлюзів (всього в басейні Дніпра створено 564 водойми). У зоні їхнього впливу сформувалися ділянки постійного підтоплення й високого стояння ґрунтових вод. Внаслідок замулення малих річок і втрати ними дренуючої здатності підтоплюється від 400 до 700 сільських населених пунктів і 60-200 тис. га сільгоспугідь. Надмірно розвинена в басейні Дніпра гірничодобувна промисловість. Її невід'ємною частиною є шламовідстійники і хвостосховища, навколо яких формуються зони підтоплення і сольового забруднення поверхневих і підземних вод.

3. Евтрофікація (штучне підвищення продуктивності водойми за рахунок збільшення вмісту біогенних (азот, фосфор) та органічних речовин). Виникла внаслідок зменшення проточності й розширення площі мілководних ділянок зумовлених побудовою каскаду Дніпровських водосховищ. Основними причинами евтрофування водойм є змив мінеральних добрив із сільськогосподарських полів та забруднення вод стоками тваринницьких комплексів. Недотримання екологічних вимог при здійсненні сільськогосподарської діяльності і несанкціонована оранка земель майже до зрізу води спричиняють змив гумусу та збільшення площі еродованих земель.

4. Забруднення радіонуклідами. Пов'язане, в першу чергу, з наслідками аварії на ЧАЕС. Основними джерелами забруднення радіонуклідами є також атомні електростанції (в басейні Дніпра є 20 ядерних реакторів, 13 з яких працюють в Україні), підприємства з видобутку й переробки уранової сировини, а також об'єкти поховання радіоактивних відходів. Додатковим джерелом радіаційної небезпеки може стати побудова у Чорнобильській зоні централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива, могильників для поховання старого палива ЧАЕС та заводів з переробки твердих і рідких радіоактивних відходів.

5. Зміна і втрата екосистем та збіднення біорізноманіття. У басейні Дніпра втрачено не менше 80% природних екосистем. Дніпро зберігає свій природний стан лише на невеликих ділянках, що з'єднують водосховища. Будівництво каскаду водосховищ спричинило зміни міграційних шляхів і зменшення популяцій багатьох цінних видів риб. Меліоративна діяльність у Поліссі спричинила значну зміну природних характеристик екосистеми басейну. На цьому тлі відбулося значне збіднення біорізноманіття на території Полісся, де була втрачена низка аборигенних видів, включаючи 31 вид судинних рослин і майже 20 видів наземних ссавців.

Аналіз сучасного стану природокористування в басейні Дніпра дозволяє виділити наступні головні соціально-економічні проблеми:

1. невідповідність територіальної структури продуктивних сил і господарського освоєння території ландшафтним умовам формування водного стоку. Зокрема найбільше антропогенне навантаження на водні ресурси спостерігається на ділянці Нижнього Дніпра (від Дніпродзержинська до гирла): тут незворотньо використовується 5 млрд м3 води (76 % загального незворотного водоспоживання) та відбувається близько 1,1 млрд м3 забруднених стоків (83 % від їхньої загальної кількості);

2. високе водогосподарське і меліоративне освоєння водних об'єктів та їхніх водозбірних площ;

3. знос, низький інженерний і технічний рівень та невідповідність потужностей систем водопостачання і водовідведення (до 40% мереж і водогонів потребують реконструкції, втрати води складають до 30-50%, відмічається стійка тенденція зменшення обсягів реалізації води населенню, зростають об'єми неврахованих втрат води), недостатня ефективність очисних споруд комунальних і промислових підприємств;

4. зниження ефективності використання потенціалу гідромеліоративного комплексу, швидкі темпи морального і фізичного старіння гідромеліоративних систем, значний недополив зрошуваних земель, погіршення технічного стану зрошувальної і дренажної мереж;

5. незадовільне виконання або припинення реалізації водогосподарчих та екологічних програм і заходів через відсутність або недостатність фінансування (зокрема, затверджена Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р. “Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води” фінансувалася тільки впродовж кількох років після її прийняття);

6. недостатня ефективність структури управління водним господарством і охороною вод внаслідок розподілу компетенції між багатьма відомствами без відповідної координації та узгодження дій;

7. недосконалість басейнового управління водокористуванням;

8. відсутність єдиної системи моніторингу ресурсного та екологічного стану об'єктів і земель водного фонду, технічного стану гідроспоруд тощо.

Серйозний внесок у вирішення екологічних проблем Дніпра роблять міжнародні організації: Центр досліджень міжнародного розвитку (Канада), Глобальний екологічний фонд, Програма розвитку ООН. У 2000-2005 рр. в Україні, Росії та Білорусі виконувалися Програма ПРООН-ГЕФ екологічного оздоровлення басейну Дніпра. В рамках цієї програми була розроблена Стратегічна програма дій для басейну Дніпра і механізми її реалізації (СПД). СПД визначає стратегічне й програмне бачення того, як спільними міжнародними зусиллями можна забезпечити екологічне оздоровлення басейну Дніпра. Цей політичний документ підготовлений шляхом переговорів між Білоруссю, Росією та Україною. Для надання цьому документу юридичної сили підготовлено до підписання “Угоду про співпрацю в галузі використання і охорони басейну річки Дніпро”.

Пропозиції:

1. Забезпечити повноцінне фінансування “Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води” та “Першочергових завдань реалізації Національної програми екологічного оздоровлення Дніпра та поліпшення якості питної води на 2004-2010 роки”.

2. Зміцнити міжнародну співпрацю з Білоруссю та Росією у сфері оздоровлення басейну Дніпра і підписати спільну “Угоду про співпрацю в галузі використання і охорони басейну річки Дніпро”.

3. Забезпечити обмін інформацією між Придніпровськими країнами в рамках транскордонного моніторингу басейну Дніпра з метою дотримання положень “Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер”.

4. Забезпечити взаємодію міністерств і відомств у керуванні водогосподарською та водоохоронною діяльністю за басейновим принципом.

5. Запровадити єдину систему моніторингу ресурсного та екологічного стану об'єктів і земель в басейні Дніпра. [14]

РОЗДІЛ 4

ШЛЯХИ І МЕТОДИ ВИРІШЕННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ р. ДНІПРО

Аналіз результатів вирішення екологічних проблем Дніпра показав, що для їх вирішення потрібно розробити та впровадити цілий комплекс заходів, які дозволили б значно зменшити вплив забруднюючих факторів.

Стратегічна мета заходів - досягнення екологічно безпечного використання водних ресурсів, що гарантуватиме екологічну безпеку водних об'єктів, у тому числі у разі виникнення техногенних аварій, та створить передумови для визначення сукупності чинників необхідної рівноваги між шкідливим впливом на водні ресурси басейну Дніпра і здатністю їх до самовідтворення.

Основні цілі:

1. зниження вмісту у водних об'єктах басейну Дніпра біогенних речовин, нафтопродуктів, пестицидів, іонів важких металів, радіонуклідів та інших шкідливих речовин;

2. припинення засмічення водних об'єктів;

3. удосконалення нормативно-правової та еколого-економічної бази з метою поліпшення якісного стану водних об'єктів;

4. удосконалення системи обліку, моніторингу та контролю забруднення поверхневих і підземних вод, розроблення та введення в дію системи ідентифікації та інструментального контролю за всіма стаціонарними джерелами забруднення поверхневих вод із створенням відповідної інформаційної бази даних.