Проблеми накопичення та переробки відходів
Поняття про відходи та їх вплив на довкілля. Проблема накопичення промислових та побутових відходів. Існуючі способи знешкодження, утилізації та поховання токсичних відходів. Шляхи зменшення небезпечності відходів. Альтернативне використання відходів.
| Рубрика | Экология и охрана природы |
| Вид | доклад |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 25.12.2013 |
| Размер файла | 147,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Особливу небезпеку становить поховання радіоактивних відходів. До 1983 року 11 країн практикували скидання твердих радіоактивних відходів у відкрите море. Такий метод почав практикуватися одночасно з широким розвитком атомної промисловості та енергетики.
Сумарний обсяг твердих радіоактивних поховань, проведених у колишньому СРСР (далекосхідні та північні моря), становить 53376 м3 з активністю 21614 Кі. Одночасно похованню підлягали й рідкі радіоактивні відходи. Сумарне скидання їх в північних морях склало 190435 м3 з активністю 23,753 Кі, відповідно в далекосхідні моря - 123497 м3 з активністю 12337 Кі. Таким чином, російські моря, які прилягають до Нової Землі (північ) і до Приморського краю (схід), становлять потенційну небезпеку не тільки для нинішнього, але і для майбутніх поколінь.
До прийняття Конвенції про заборону поховання відходів в океанах і морях західноєвропейськими країнами в океанських водах затоплено більше 35 млн. ГБк радіоактивних відходів у контейнерах, основна частина цієї кількості припадає на частку Великої Британії - 76%.
На початку 90-х років XX ст. була закінчена реєстрація місць збереження і поховання радіоактивних відходів. їх сумарна величина радіоактивності склала приблизно 5,3 млрд. Кі.
Між країнами відбувається інтенсивний обмін небезпечними і радіоактивними відходами. Це пояснюється, з одного боку, різницею в списках небезпечних і радіоактивних відходів, а з іншого - наявністю технологій і виробництв, які використовують ці відходи як сировину. Щорічно через національні кордони переміщається до 2 млн. тонн відходів. Одночасно постійно фіксуються випадки нелегального вивезення небезпечних відходів в країни Азії та Африки, а також переміщення туди підприємств із спалювання небезпечних відходів. Важливим аспектом є інвентаризація та контроль за давніми похованнями небезпечних відходів. Так, на початку 90-х років XX ст. в Данії було зареєстровано 3200 таких поховань, в Нідерландах - близько 4000, на території тільки західних земель Німеччини - більше 50000.
Поховання відходів
Поховання відходів (рос. захоронение отходов; англ. waste burial, waste disposal, landfill; нім. Endlagerung f der Abprodukte, unterirdische Endlagerung f industrieller Abfallprodukte) - ізолювання промислових і побутових відходів (найчастіше токсичних) шляхом їх розміщення в надрах Землі і морських глибинах.
Загальний обсяг відходів у світі сягає майже 800 млрд т, з них твердих відходів понад 300 млрд т. Гірничовидобувна галузь виробляє щорічно близько 30 млн т твердих відходів, причому при первинній переробці руд у хвости відходить 60-95% усього обсягу переробленої гірської маси. Лише 45-65% твердих відходів від їхнього загального обсягу в гірничовидобувній промисловості використовують для засипання відпрацьованих кар'єрів, провалів, тріщин від гірничих робіт, близько 1% - як закладання виробленого простору і майже 5% ховають у морських глибинах.
Поховання відходів (твердих) під землею зменшує забруднення поверхні, зменшує площу відчужених земель, але несе в собі небезпеку забруднення підземних вод, надр, у т. ч. родовищ корисних копалин. Близько 50% промислових рідких відходів у світі скидають у відкриті водоймища без очищення. Наприклад, у США втрати від забруднення водоймищ рідкими відходами оцінюється в $ 7,5-11 млрд на рік. Поховання промислових відходів у надрах здійснюється в гірничих виробках законсервованих шахт (затверділі рідкі відходи), спеціальних підземних спорудах і природних пустотах гірських порід. Гірничі виробки шахт використовують при відсутності припливу в них підземних і поверхневих вод; непроникними для підземних вод є виробки соляних шахт, які найвигідніші і найбезпечніші для поховання радіоактивних відходів. Спеціальними підземними сховищами служать штучні пустоти, одержані буровибуховим способом, старі підземні схрони (газові, нафтові). Ефективним є заховання відходів у гідрогеологічних структурах. За об'ємами заховання рідких відходів у поглинаючих горизонтах розрізняють сховища: малі - до 100, середні - 100-1000, великі - 1000-10000, дуже великі - понад 10 тис. м3/доб.
Морське середовище використовується для поховання ґрунтів, видобутих при заглибленні акваторій портів і судноплавних каналів, осадів стічних вод, промислових відходів, будівельного сміття, радіоактивних відходів з низькою питомою активністю (в спец. упаковці). Обсяг світових відходів, які заховуються в морі, сягає 10% від суми відходів, із них скидання ґрунту займає приблизно 80%. Як правило, таке скидання здійснюється поблизу берегів на невеликих глибинах (10-100 м), і тільки радіоактивні відходи заховують на ложе океанів на глибині понад 4000 м. Скидання відходів у прибережні води може викликати збільшення мутності води, вивільнення у воду біогенних речовин, металів, нафтопродуктів та інших сполук, які містяться у матеріалах скидання. Однак завдяки швидкому осадженню суспензії на малих глибинах і процесам розсіювання і розведення негативні наслідки скидання у товщі води при одноразових операціях досить скоро (від декількох годин до доби) зникають. Проте, осівши на дні морів, матеріали скидань залишаються джерелом надходження у придонні шари води забруднюючих речовин, які можуть шкідливо діяти на донні організми. При похованні відходів керуються положеннями 3-ї Конференції ООН з морського права
Шляхи зменшення небезпечності відходів
Шляхи зменшення небезпечності відходів:
- Іммобілізація відходів - закріплення, фіксація або хімічне зв'язування екологічно небезпечних речовин, які містяться у відходах (компактування - зв'язування у стійкі в довкіллі моноліти та гранули з бітумами, полімерами, склом; депонування - включення до складу будівельних матеріалів, дорожного покриття);
- Обробка відходів - здійснення будь-яких технологічних операцій, пов'язаних зі зміною фізичних, хімічних чи біологічних властивостей відходів з метою підготовки їх до екологічно безпечного зберігання, перевезення, утилізації чи видалення;
- Знешкодження відходів - усунення або зменшення небезпечності відходів механічними, фізичними, хімічними чи біологічними методами обробки.
- Поховання відходів - остаточне розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах таким чином, щоб їх шкідливий вплив на довкілля і здоров'я людей не перевищував встановлених норм.
Шляхи зменшення відходів.
- Повторне використання відходів. Відходами можуть бути сировина, яку не повністю витратили у технологічному процесі, або продукт, що поглинається фільтрами. Їх можна використовувати у цьому ж виробництві. Наприклад, цементний пил іде на виготовлення цементних плит. Франція, що не має своїх родовищ сірки, повністю забезпечує потреби промисловості у ній за рахунок вловлювання її з сірчаних газів, що утворюються у виробництві.
- Комплексна переробка сировини - це максимальне вилучення не тільки основного компонента, а й решти складників сировини з метою зменшення відходів та економії. Наприклад, під час добування міді з руди вилучають ще понад 20 металів: цинк, срібло, золото, свинець, молібден та інші.
- Біометалургія базується на здатності окремих видів живих організмів вилучати і концентрувати у своєму тілі певні хімічні елементи. Наприклад, асцидії (водяні організми) можуть накопичувати ванадій (до 60% сухої маси тіла);
- Підземна геотехнологія. За сучасними технологіями з руд вилучають лише 1 - 5% основного компонента, решта добутого іде у відходи. завдяки діяльності бактерій, які вилучають з руд залізо, уран, мідь, свінець, кадмій, срібло, платину тощо, можна розробляти бідні руди і на великих глибинах;
- Наземна геотехнологія вважає своїм завданням раціоналізацію поверхневого стоку, поповнення запасів ґрунтових вод, насадження лісосмуг, створення підземних гаражів, складів, заводів. З метою зменшення кількості відходів доцільно створювати територіально-промислові комплекси, де відходи одного виробництва є сировиною для іншого.
- Маловідходні технології - це такий спосіб виробництва продукції, за якого негативний вплив на довкілля не перевищує рівня, допустимого санітарно-гігієнічними нормами.
Альтернативне використання відходів
Мало хто знає, але сміттєві звалища небезпечні не тільки забрудненням ґрунтів і підземних вод. Уся справа в метані. Його виробляють специфічні бактерії, що плодяться у сміттєвих покладах багатометрової товщини і розкладають органічні відходи, виділяючи газ і тепло.
Нагромадження гарячого біогазу призводить до самозаймання відходів, збільшуючи і без того критичний стан повітря над смітниками, тому що метан у 20 разів шкідливіший для кліматичної системи за вуглекислий газ.
Але проблему можна зробити джерелом енергії. Компанія "ТИС Еко" успішно реалізує проект зі збору біогазу в Маріуполі на Приморському полігоні твердих побутових відходів.
Схема установки для збору біогазу проста: кожні 30 метрів крізь товщу відходів бурять шпару і вставляють перфоровану трубку, через яку відкачують газ і направляють його в систему очищення. Очищений метан можна продавати на опалювальні системи, електростанції та заправки для газових авто.
Розрахунки компанії "ТИС Еко" показують, що з однієї тонни побутових відходів можна одержувати 140-280 куб. м біогазу. За даними попередніх розрахунків, біогазу на всіх українських смітниках і фермах вистачить, щоб покрити 10% річної потреби країни в газі.
"На сьогодні ми споживаємо 75 млрд. куб. м природного газу, з яких 55 млрд. купуємо в Росії. У той же час потенціал видобутку біогазу - 7 млрд. куб. м на рік", - розповіла експерт з екології "ТИС Еко" Юлія Маклюк.
Пеллети - паливо майбутнього
Європа давно використовує як альтернативне паливо органічні відходи у вигляді пеллет. Їх роблять (пресують без хімічних закріплювачів у тонкі, з олівець товщиною, палички) насамперед з деревини: непридатних для подальшого використання піддонів, післяноворічних ялинок, шухляд, борошна, стружки і залишків лісової деревини. Хоча також бувають пеллети з соломи, лузги, рисової лушпайки, торфу і т.д.
Перевага пеллет у тому, що при низькій, часто до 1%, зольності (обсяг попелу після повного згоряння продукту), вони дають багато тепла. Не даремно шведи щорічно нарощують обсяг їхнього споживання на 30%, а Британія на рівні держпрограми стимулює їхнє використання.
Україна в пеллетному питанні, на жаль, сировинний придаток. Приміром, на кожному гектарі рубання залишається 40-60 куб. м відходів лісопиляння. Переробляючи їх у пеллети і використовуючи для теплопостачання в містах і селищах, країна могла б заощаджувати 15-20% видобувного палива на рік. Але Україна їх поки що більше експортує, ніж споживає.
Друге життя макулатури й пластикових пляшок
У тонні сміття близько 30% паперових відходів. Але, потрапивши на смітник, вони губляться безповоротно і переробці не підлягають. Тому макулатуру заготовлюють окремо. Її ділять на 13 сортів - від відходів білого папера до старої шпалери і мішків від цементу.
Сучасні технології дозволяють перетворювати макулатуру не тільки на туалетний папір, але й на тканину, газетний папір, звичайний, а також технічний і покрівельний картон (руберойд).
Навряд чи можна знайти щось більш розповсюджене й водночас шкідливе, як пластикова пляшка: розкладається в природі вона більше 100 років, а при згорянні виділяє діоксин.
За словами директора СП "Роква" (займаються збором і переробкою побутових і промислових відходів) Валентина Сердюка, на смітниках по всій країні зібралося більше 300 тисяч тонн цього виду відходів, хоча його можна переробляти.
Найбільша проблема - зібрати пляшки, оскільки за них мало платять. А от продукти переробки дуже затребувані, але не в Україні, а за кордоном - у Польщі, наприклад, і Китаї.
"З таких пляшок роблять спочатку гранули, а вже з гранул можуть робити купу всього іншого - від таких же пляшок та іншої тари до тканин, одягу й іграшок", - розповів Валентин Сердюк.
Для виробництва вторинної полімерної продукції, так званої вторинної гранули, використовуються промислові й полігонні відходи: полімерна тара, труби, іграшки, посуд, обмотка кабелів, корпуси побутової техніки, промислові відходи плівки та інших виробів.
Усе це беруть переважно з підприємств, що мають великі полімерні відходи, супермаркетів, що здають відходи стрейч-плівки (щомісяця "Київміськвторресурси" збирає 125 т плівки й упакування) або бій пластмасових виробів в утиль.
Потім підприємство переробляє все це і гранулить, а з гранул, за словами директора "Київміськвторресурси" Ольги Чуднер, роблять сантехнічні труби, вироби з пластмаси.
Із шин - нафта і дорога
Навіть у кризу кількість авто в Україні росла, а разом з ними і кількість відпрацьованих покришок. Звичайні міські смітники їх не приймають, тож нерідко водії звалюють їх хто куди, засмічуючи навколишнє середовище.
Проте покришки можна переробляти методом піролізу в казанах-автоклавах і одержувати при цьому кілька видів проміжної сировини для подальшого використання.
По-перше, піролізний газ, що може використовуватися для роботи самого автоклава. По-друге, рідка фракція, що може застосовуватися як казанове або грубне паливо. По-третє, технічний вуглець, що використовується як тверде паливо або пігмент. По-четверте, металева нитка, яку можна здати на металобрухт, а після випалу використовувати як в'язальний дріт.
Альтернативний варіант переробки шин - передрібнювання їх на крихту. Її потім можна використовувати для виготовлення килимків для підлоги і підошов для взуття, покрить для тенісних кортів і, головне, у дорожніх покриттях (на 1 км дороги йде 14-15 тонн крихти).
"Додавання цього компоненту робить асфальт більш стійким до перепадів температур і опадів, також поліпшується зчеплення з колесами авто", - пояснив Валентин Сердюк.
За словами експерта, в Україні ще не дійшли до такого універсального застосування крихти. Зокрема тому, що на частому ремонті доріг наживається ціла армія чиновників.
Листя - на добрива
Щоосені на вулицях міст битва з урожаєм - збирання опалого листя. Найчастіше воно потрапляє на смітники, а краще було б готувати з опалого листя компост. Так вже роблять у Дніпродзержинську, Ялті, Євпаторії. А також у Європі, де компост - цілком дохідний бізнес.
Наприклад, у Литві у жителів приватних будинків проблема: спалювати опале листя не можна, а залишати на ділянці не хочеться. Доводиться за гроші вивозити в приватні компостні ями.
Київська міська програма утилізації рослинних відходів на 2007-2010 роки передбачала будівництво двох підприємств, де з листя, трави та гілок мали робити пеллети й органічні добрива.
Замовник обох підприємств, "Київзеленбуд", збирався половину щорічного 300-тонного листяного "улову" пускати на пеллети та брикети (для обігріву, наприклад, теплиць і оранжерей), а інше закладати в компостні ями. Але віз і нині там.
Краса з вторсировини
В Україні технології переробки побутових і промислових відходів тільки освоюються або, у кращому випадку, використовуються в промисловому виробництві. У світі такі відходи і вторсировина давно стали об'єктом уваги дизайнерів, що роблять з них красиві і, головне, функціональні речі. Правда, дорогі.
Голландський дизайнер Тейо Ремі ще на початку 1990-х створив крісло Rug Chair (дослівно: крісло, що стягнуте ременями) зі старого одягу, складеного стопочкою і перев'язаного стрічками. Тоді ж дизайнер створив і незвичайний "комод": узяв 20 шухляд від старих комодів і тумбочок, зробив для них нові персональні оболонки і скріпив ременями в новий єдиний предмет меблів.
Пізніше Тейо Ремі разом з колегою Рене Веенхуізеном створили веселенький килим зі старих ковдр під назвою "Випадковий килим". А от Coca Cola навесні минулого року в Італії представила стільці, що робляться з перероблених пляшок від коли - як пластикових, так і бляшаних. На виробництво кожного стільця йде по 111 пляшок або банок.
Уже стало звичкою, що своє життя авто закінчують на розбиранні або базі металобрухту. А от на Заході друге життя одержують несподівані деталі.
Наприклад, у Каліфорнії архітектори переробили будинок під офіс компанії, пов'язаної з автобізнесом. Лобове скло тут використали як козирки над дверима, а також як огорожу всередині будинку, один паркан у дворі зробили з дверей авто, а інший прикрасили дорожніми знаками.
А от у Бельгії заповзятливі дизайнери після заміни старих світлофорів на більш сучасні взялися просувати кольорове скло як. тарілки.
Брати-дизайнери зі Швейцарії Маркус і Даніель Фрейтаг із середини 90-х роблять сумки зі. старого кольорового брезенту для хур, ременів і подушок безпеки та велошин.
Сімейна компанія Freitag купує в АТП по всьому світу вторсировину і шиє 40 видів сумок, гаманців і чохлів (у тому числі для iPhone і iPad) і продає у 300 магазинах в усьому світі.
Завод зі спалювання небезпечних відходів Брунсбюттель
В містечку Брунсбюттель, що у землі Шлезвіґ-Гольштейн, знаходиться найсучасніший у Німеччині завод зі спалювання небезпечних відходів. Тут утилізують токсичне сміття, зокрема, і з України. Ще з радянських часів в Україні зберігаються величезні обсяги небезпечних хімікатів, які використовувалися у сільському господарстві. Для безпечної утилізації пестицидів немає ані коштів, ані технічних можливостей. Отже, за фінансової підтримки ЄС, знешкодження здійснюють у Німеччині. Три тисячі тонн пестицидів вже утилізовано підприємством зі спалювання токсичних речовин SAVA. Завод у північнонімецькому містечку Брунсбюттель - унікальний, тому відходи сюди везуть з усієї Європи. Водночас, місцевих мешканців заспокоюють: при спалюванні токсичного сміття викиди заводу не перевищують половини гранично допустимих законом федеральних норм.
Як це працює? Практично всі небезпечні відходи можуть бути легко видалені за допомогою хімічних процесів. Оскільки більшість матеріалів належать до категорії органічних або неорганічних.
Завод зі спалювання небезпечних відходів (Брунсбюттель).
Гарячий тріск органічних сполук
До органічних сполук належать: мастила, пестициди, розчинники і фарби. Особливо стійкі і важко піддаються розпаду сполуки гексахлорбензолу, фторованих вуглеводнів і поліхлоровані біфеніли (ПХБ). Їх необхідно розігрівати більш, ніж дві секунди при температурі близько 1100 градусів за Цельсієм, потім вони піддаються обробці, пояснює хімік Мартін Кемлер, який керує заводом зі спалювання небезпечних відходів в Брунсбюттелі. "При такій температурі молекули повністю розлітаються". Для того, щоб напевно знищити всі небезпечні речовини, не застосовують звичайні камери згорання, як це прийнято для спалювання побутових відходів. Пристрій для спалювання небезпечних відходів оснащений величезною трубою, що обертається, це дає змогу добре перемішати сміття та наситити його киснем. Таким чином досягаються надзвичайно високі температури.
Крім того, існують камери після згорання, які забезпечують повне знищення залишків речовин. Димовий газ, який виникає в результаті, майже не містить токсичних органічних сполук, таких як діоксини та фурани. Для того, щоб ці отруйні речовини не виникали навіть в процесі охолодження, техніки використовують такий трюк: вони різко охолоджують дим при температурі від 70 до 80 градусів за Цельсієм.
Після того як органічні сполуки розкладені, необхідно видалити з димових газів такі неорганічні матеріали як: фтор, фосфор, бром, хлор. Це робиться шляхом так званого мокрого скрубера. Відділяються іони різних неорганічних кислот, які нейтралізують вапном. В результаті виникає рідка суспензія, яка потрапляє в апарат через випаровування речовин. Вода випаровується - залишаються фторид кальцію, фосфат кальцію, бромід кальцію і хлорид кальцію. Ці солі відкладаються в електростатичний фільтр і виходять з пристрою як нешкідливий, сухий порошок. Потім димові гази проходять через лужні скрубери (газопромивачі) гідроксиду кальцію - так зване молоко із вапна. Яке служить для відділення діоксиду сірки. "SO2 окислюється киснем з утворенням SO3 і негайно вступає в реакцію з утворенням сірчаної кислоти", пояснює Кеммлер. "Ця сірчана кислота випадає в осад з кальцієм 2+ у вапняне молоко, в результаті отримуємо сульфату кальцію, тобто гіпс".
Генератор, який виробляє енергію при спалюванні відходів
Залишається чистий азот
Після цих процесів очищення димчатий газ все ще містить незначні сліди органічних і неорганічних речовин, а також трохи ртуті. Все це може бути виведено навіть за допомогою звичайних фільтрів з активованого вугілля.
Після цього ще залишається лише оксид азоту (NOx). Який знешкоджуються за допомогою каталізатора, що постійно зрошується аміаком. Каталізатора сприяє тому, що оксид азоту й аміак вступають в реакцію. В кінці залишається чистий азот - нешкідливий газ, що становить близько 70 відсотків повітря, яким ми дихаємо.
З отруйних токсинів і хімічних сполук в кінці залишається майже чистий, нетоксичний вуглекислий газ, крім того, водяна пара, азот і деякі тверді матеріали: відходи металів продаються на металобрухт - шлак від спалювання, солі з димових газів і гіпс від SO2 скрубера будуть зберігатися в безпечних надземних сховищах.
Гарна підготовка варта всього
Крім того, використання такого заводу потребує певних зусиль, особливо під час транспортування, обробки та зберігання небезпечних відходів. Так не дозволяється небезпечні речовини, такі як токсини, яди або інфекційні відходи лікарень просто скидали в камери згорання. Іх необхідно кидати в піч за допомогою ліфта в закритих пластикових контейнерах, так щоб ніякі окисли не потрапили до навколишнього середовища.
В печі бочки не просто нахилені одна за одною, але й систематично розподілені, так що, наприклад, викиди діоксиду сірки залишалися незмінними, пояснює Маркус Гляйс, який супроводжував будівництво заводу на замовлення Федерального відомства навколишнього середовища. "Таким чином, не так вже й легко впоратися з такими відходами. Необхідна як злагоджена робота команди, так і технічні умови, для того щоб запобігти витоки відходів", - наголошує еколог.
Щоб гарантувати, що в якості відходів використовуються лише дозволені для переробки речовини та кількість викидів є в межах норми, у SAVA працює власна лабораторія. Тут досліджуються всі поставки, пояснює керівник лабораторії Ганс Койлерц "У нас є рентгенофлуоресцентний пристрій, який протягом десяти хвилин може встановити майже всю таблицю Менделєєва". А в лабораторії буде підготовлено щоденне "меню" згоряння: докладний перелік різних видів відходів твердих і рідких, їх енергетична цінність і кількості забруднюючих речовин. Це гарантує дотримання суворих правил щодо викидів, а також те, що температура знаходиться в правильному діапазоні. Тому що завод працює цілодобово та безперервно.
Висновок
З вищенаведеного бачимо, що побутові і промислові відходи є одним із найбільш значних факторів забруднення навколишнього середовища. Розміщення відходів потребує вилучення значних площ землі, а транспортування і зберігання їх стає важким тягарем для підприємств і народного господарства. Проблему побутових і промислових відходів слід розглядати як сукупність екологічної та ресурсної складових. Підґрунтям для прийняття рішення має бути техніко-економічний аналіз проблеми. Екологічний напрямок має передбачати насамперед проведення детального моніторингу та класифікації відходів, визначення ступеня їх токсичності та впливу на навколишнє середовище. Відповідно до цього й розробляти технології складування й зберігання відходів, оцінювати можливості їх знешкодження та нейтралізації. Для аналізу екологічної небезпеки доцільно використати узагальнювальний показник, наприклад, коефіцієнт екологічної небезпеки, який враховує клас небезпечності та умови розміщення - наявність спеціально обладнаних площ, контейнерів для складування тощо.
Ресурсний напрямок передбачає оцінку відходів саме як джерела сировини: тобто йдеться мова про визначення вмісту цінних компонентів у конкретних відходах, порівняння можливих технологій їх вилучення та кошторисів переробки та доставки. Для цього треба мати систематизовану інформацію щодо наявності й передбачуваного утворення відходів та знати попит у такій сировині конкретних підприємств регіону. Тобто необхідно створити кваліфіковану базу даних споживачів цих відходів.
Технічний напрямок аналізу передбачає створення баз даних щодо ефективних маловідходних та екологічно чистих технологій за галузями, технологій утилізації та знешкодження відходів,
Література
1. Бровдій В.М., Гаца О.О. Екологічні проблеми України (проблеми ноогеніки). - К.: НПУ, 2000.
2. Волошин В.В. Проблеми сталого розвитку України. - К.: Вид-во "БМТ", 1998.
3. http://www.bioenzym.com/korisna-informacija
4. http://dovidnyk. in.ua/directories/dkkv
5. http://www.energostal. kharkov.ua
6. http://rojek-lviv.com/index. php? page=1&cid=4&id=7
7. http://eco.com.ua/content/ ekolog%D1%96chn% D1%96-riziki-zber%D1%96g annya-pererobki-ta-transportuvannya-nebezpechnikh-kh%D1%96m%D1%96chnikh-recho
8. http://bibliofond.ru/download_list. aspx? id=484885
9. http://uk. wikipedia.org/
10. http://www.greenpeace.org/russia/ru/campaigns/waste/
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
В Україні найбільш високі абсолютні обсяги утворення та накопичення промислових відходів. Проблема захоронення побутових відходів. Закон України “Про відходи” та “Класифікатор відходів”. Небезпечні відходи – хімічні та радіоактивні, як довго існуючі.
реферат [11,5 K], добавлен 24.01.2009Поняття, сутність та класифікація відходів, а також шляхи їх знешкодження та утилізації. Загальна характеристика головних джерел промислових відходів в Україні. Аналіз основних методів очищення стічних вод. Правові аспекти ізоляції радіоактивних відходів.
реферат [22,5 K], добавлен 03.11.2010Забруднення довкілля в результаті промислової діяльності та методи боротьби із ними. Характеристика Ставищенського району, його географія та природний потенціал. Оцінка об’ємів накопичення відходів в даному регіоні, порядок їх утилізації та знешкодження.
дипломная работа [81,6 K], добавлен 28.10.2010Збір, транспортування та утилізація відходів. Эфективність використання брухту і відходів металів. Система переробки промислового сміття в будівельні матеріали і комбіновані добрива. Зміст відходів деревини, пластмас. Переробка твердих побутових відходів.
контрольная работа [25,9 K], добавлен 29.03.2013Поводження з відходами, їх накопичення в Україні та класифікація. Особливості радіаційних відходів. Міжнародне співробітництво у сфері поводження з відходами, їх знешкодження, переробка та утилізація, проблеми поводження з ними в сільській місцевості.
курсовая работа [2,2 M], добавлен 01.06.2010Проблема твердих побутових відходів (ТПВ). Визначення якісного і кількісного складу твердих побутових відходів. Визначення ТПВ в домашніх умовах. Основні фактори забруднення та його вплив на навколишнє середовище. Знешкодження та захоронення відходів.
курсовая работа [65,6 K], добавлен 04.06.2011Аналіз наслідків забруднення природного середовища газоподібними, рідкими та твердими відходами. Джерела утворення промислових відходів, їх класифікація. Полігони по знешкодженню і похованню токсичних промислових відходів. Технологія складування відходів.
контрольная работа [132,5 K], добавлен 23.12.2015Екологічний стан підземних вод, механізм їх утворення. Види та джерела їх забруднення. Характеристика промислових відходів. Проблема ліквідації та утилізації твердих побутових відходів. Гігієнічний моніторинг впливу їх полігону на якість ґрунтових вод.
курсовая работа [138,6 K], добавлен 19.05.2013Харчова промисловість як одна з найбільш матеріалоємних галузей. Проблема та шляхи раціоналізації використання сировини та утилізації відходів. Способи біологічного знешкодження стоків та відходів, причини їх низької ефективності, шляхи усунення.
реферат [24,9 K], добавлен 13.04.2011Сучасні аспекти проблеми твердих побутових відходів, можливість одержання альтернативної енергії. Ефективність поелементного збирання відходів та вивозу ТПВ до санітарних зон. Принцип роботи сміттєспалювального заводу. Вплив роботи ССЗ на довкілля.
реферат [759,3 K], добавлен 05.08.2011
