Радіоактивне забруднення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Особливе місце у забрудненні оточуючого середовища займає радіоактивне забруднення. Найбільшою з них у всій Європі є Чорнобильська катастрофа яка і стала наслідком радіоактивного забруднення території України, Білорусі та Росії. Загальна площа радіоактивного забруднення становить понад 30 тис. кв. км. Випадання радіоактивних речовин простежувалося і у державах Західної Європи, підвищився радіоактивний фон у Скандинавії, Японії та США. Через 15 місяців після катастрофи в Чорнобилі у Великій Британії, яка, здавалось би, далеко розташована від України, було виявлене надзвичайно велике забруднення рослинності радіоактивними опадами, а також великий вміст цезію у м'ясі овець. Всі ці фактори виявляються і дотепер і будуть ще дуже довго давати про себе знати.

1. Загальні положення про радіоактивне забруднення

Радіоактивне забруднення - це наявність або розповсюдження радіоактивних речовин понад їх природного вмісту в навколишньому середовищі чи у тілі людини.

Радіоактивне забруднення є четвертим фактором, на який припадає близько 10 % енергії ядерного вибуху. Під час ядерного вибуху утворюється велика кількість радіоактивних речовин, які, осідаючи з димової хмари на поверхню землі, забруднюють повітря, місцевість, воду, а також всі предмети, що знаходяться на ній, споруди, лісові насадження, сільськогосподарські культури, урожай, незахищених людей і тварин.

Джерелами радіоактивного забруднення є радіоактивні продукти ядерного заряду, частина ядерного палива, яка не вступила в ланцюгову реакцію, і штучні радіоактивні ізотопи.

Радіоактивні речовини, які випадають зі хмари ядерного вибуху на землю, утворюють радіоактивний слід. З рухом радіоактивної хмари і випаданням з неї радіоактивних речовин розмір забрудненої території поступово збільшується. Слід у плані має, як правило, форму еліпса, велику вісь якого називають віссю еліпса. Розміри сліду радіоактивної хмари залежать від характеру вибуху і швидкості вітру, який є середнім за швидкістю і напрямком для всіх шарів атмосфери від поверхні землі до верхньої межі радіоактивної хмари. Слід може мати сотні й навіть тисячі кілометрів у довжину і кілька десятків кілометрів у ширину. Так, після вибуху водневої бомби, проведеному США в 1954 р. у центральній частині Тихого океану (на атолі Бікіні), забруднена територія мала форму еліпса, який простягнувся на 350 км за вітром і на ЗО км проти вітру. Найбільша ширина смуги була майже 65 км. Загальна площа небезпечного забруднення досягла до 8 тис. км2.[2]

1.1 Небезпечні малі дози

У сучасному світі зростає кількість людей, які піддаються впливу невеликих доз радіації. З'ясовується, що опромінення в малих дозах може бути небезпечніше, ніж це слід з загальноприйнятих уявлень радіобіології.

Група співробітників Лабораторії радіаційної біології під керівництвом кандидата біологічних наук Н. Шмакової в своїй праці показала, що при впливі малих доз іонізуючої радіації на клітини, кількість пошкоджених хромосом виявляється в декілька разів вище, ніж можна припустити, спираючись на офіційно прийняту теорію.

Результати дослідження сьогодні достатньо актуальні, оскільки все більше людей стикається з опроміненням малих доз радіації. Іонізуюче опромінення використовується в медицині, науці. Випробування ядерної зброї, викиди в результаті аварій на атомних станціях і другі техногенні фактори збільшують радіаційний фон Землі.

Дослідники вивчили наслідки радіаційної терапії на онкологічних хворих з пухлиною простати.

При терапевтичному опроміненні пухлини кров пацієнтів піддається впливу малих доз радіації. У хворих, які пройшли радіаційну терапію, навіть через рік після опромінення кількість хромосомних порушень в лімфоцитах підвищує норму в -5 6 разів. А це означає, що наслідки впливу малих доз радіації зберігаються впродовж багатьох генерацій клітин.

2. Радіоактивне забруднення середовища після вибуху на ЧАЕС

На сьогодні практично ніхто не застрахований від впливу наслідків аварії чи будь-якої іншої аварії на об'єктах атомної промисловості. Навіть, сотні і тисячі кілометрів від АЕС не можуть бути гарантією безпеки. Аварія на ЧАЕС стала прикладом того, що будь-які аварії на атомних станціях не можуть бути локальними. Наслідки аварії на ЧАЕС вийшли за межі однієї; держави і наочно продемонстрували необхідність міжнародного співробітництва в ядерній енергетиці.

радіація чорнобильський аварія ліквідація

2.1 Досвід протирадіаційного захисту військовослужбовців під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

Внесок військовослужбовців у ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС без перебільшення можна назвати вирішальним. Найбільш небезпечні в інженерному і радіаційному відношенні роботи на аварійній ЧАЕС були виконані саме військовими ліквідаторами,однак жодного випадку гострої променевої хвороби у цьому майже 300-тисячному контингенті офіційно не зареєстровано.

Навіть за умов значного підвищення безпеки ядерних та радіаційних технологій значне їх поширення і можливі акти тероризму залишають актуальними проблеми аварійного реагування у сфері використання ядерної енергії.

Проте унікальний досвід організації і забезпечення протирадіаційного захисту військових ліквідаторів в умовах великомасштабної радіаційної аварії донині не вивчено і, відповідно, належним чином не враховано.

Одним з перших підпали під дію іонізуючого випромінювання в наслідок аварії на ЧАЕС разом з персоналом ЧАЕС і цивільним населенням військовослужбовці чотирьох військових частин,дислокованих на момент аварії у 10-тикілометровій зоні.

У ще складніших умовах опинилася військово-інженерна частина,дислокована на залізничній станції Янів, що за півтора кілометри на захід від ЧАЕС. Командир частини через згадані причини практично самостійно прийняв рішення на евакуацію військовослужбовців і членів їхніх сімей. Ця військова частина тричі змінила місце дислокації, аж поки була остаточно розформована. Максимальна доза опромінення військовослужбовців цієї частини оцінена на рівні 15 с3в.

Організація протирадіаційного захисту військовослужбовців цих частин і членів їхніх сімей ускладнювала ще й тим, що всі вони належали до різних видів і родів Збройних Сил, а окремі з них несли бойове чергування.

Військовослужбовці частин і закладів Київського військового округу у перші дні після аварії направлялися до 30-тикілометрової зони ЧАЕС у повсякденній формі одягу, без відповідного допуску до роботи в умовах радіаційного впливу, засобів захисту органів дихання, індивідуальних дозиметрів тощо.

До ліквідації аварії на ЧАЕС були залучені переважно військові частини й підрозділи Сухопутних військ,особовий склад яких у повсякденних умовах практично не мав справи з джерелами іонізуючого випромінювання(ДІВ),в яких було запроваджено систему протирадіаційного захисту військовослужбовців лише на воєнний час з властивими їй недоліками з точки зору вимог мирного часу.

Безпрецедентність масштабів Чорнобильської катастрофи, труднощі щодо прогнозування обсягу робіт з ліквідації її наслідків слугували основною причиною дискусії між командуванням Центрального військово-медичного управління МО СРСР, яке наполягало на встановленні нормативів опромінення військових ліквідаторів мирного часу, і начальником управління військ радіаційного, хімічного та біологічного (РХБ) захисту МО СРСР, який пропонував нормативи опромінення особового складу на воєнний час, тобто 50 рад.

З метою недопущення масового опромінення ліквідаторів у значних дозах у зоні аварії було введено добову дозу на рівні 2 Р. Цей захід практично унеможливив використання наявних у військових частинах розрахованих на нормативи воєнного часу засобів дозиметричного контролю,таких як ДКП-50А,з нижнім порогом чутливості 2 Р,не кажучи вже про індивідуальні дозиметри типу ИД-11 з нижнім порогом чутливості 10 сГр. Тому у Чорнобильському угрупуванні військ переважає розрахунковий і у кращому випадку груповий метод дозиметричного контролю. Розрахунковий метод-це коли доза оцінюється як добуток потужності дози у місці проведення робіт ,помноженої на час проведення цих робіт. У разі застосування групового методу один дозиметр видається на групу військовослужбовців,що виконують одне і те саме завдання у подібних радіаційно-гігієнічних умовах.

Загалом дози опромінення військових ліквідаторів відповідали радіаційно-гігієнічним умовам у місцях їх проведення.

Групу військових ліквідаторів з низькими дозами складають військовослужбовці,які безвиїзно перебували у сприятливих радіаційно-гігієнічних умовах місця постійної дислокації частини або прибували у частину у короткострокові відрядження для надання методичної допомоги чи перевірки стану справ(особливо у перші місяці після аварії).

На окрему увагу заслуговує протирадіаційний захист військовослужбовців при проведенні робіт з дезактивації даху 3 енергоблоку ЧАЕС, де рівні ?-випромінення сягали 1000 Р/год.[5,c.11-15]

2.2 Попередження внутрішнього опромінення військових ліквідаторів