Аналіз міждержавної взаємодії з питань охорони навколишнього середовища

Одне з найважливіших завдань влади та громадськіх організацій кожної країни- сприяти зміні світорозуміння, світосприйняття, світогляду [24, c.10].

Світогляд людини чи людського суспільства в цілому - це система поглядів на життя, природу і суспільство [32, c.4].

В наш час потребує розвитку світогляд сучасного суспільства -енвайроменталізм. Це новітня ідеологія, яка розглядає природоохоронну діяльність людства, його турботу про стан навколишнього середовища не окремо, не ізольовано від інших найважливіших проблем розвитку планети, а у взаємозв'язку і взаємозалежності з ними. Після конференції ООН (Ріо,1992) розглядається як ідея об'єднання зусиль усіх країн світу у всіх галузях економіки, політики, техніки, науки, культури і освіти для збереження і захисту довкілля та спирається на засади сталого розвитку [18, c.347].

Перифразуючи влучний вислів американського фізика Мічіо Кайку, можна стверджувати, що з пасивних споглядачів і супротивників природи ми можемо перетворитися на її активних хореографів і співучасників у єдиному танцювальному ансамблі. Отже базовою ідеологією подальшого співіснування людства і біосфери слід вважати принцип керованої коеволюції (сумісний розвиток суспільства і біосфери). Він має ґрунтуватися на глибоких знаннях біології, генетики, наук неологічного і географічного напрямів. Цей принцип передбачає гармонійне функціонування єдиної системи «людство-природа» Саме сумісний керований розвиток природи і людини - основа поступової перебудови стихійно створеної техносфери в ноосферу (сферу розуму) [14, c.7] .

Серед численних напрямків міжнародної співпраці з охорони природи дуже важливим є розвиток освіти з даного питання. Про це свідчать різноманітні програми, проекти та інші заходи у масштабах окремих країн, континентів, усього світу.

Екологічна освіта- цілеспрямований, безперервний, компклесний процес навчання і виховання громадян з метою формування в них екологічної культури, процес, спрямований на формування ціннісних орієнтацій і норм поведінки у сфері раціонального природокористування і охорони довкілля, процес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок у сфері впливу на довкілля і наслідків змін довкілля [6, c.98], набуття умінь і досвіду розв'язання екологічних проблем, безпосередньої участі у природоохоронній роботі [28, c.19], формування екологічного мислення, культури і світогляду, що базується на принципі індивідуальної екологічної відповідальності [21, c.689] .

Стратегічною метою екологічної освіти є екологічний світогляд, тактичною- формування духовних потреб особистості, яка самовдосконалюється, самореалізується, прагне і сповідує високі морально- етичні принципи [30, c.17] .

Роль освіти у подоланні екологічної кризи, розвитку збалансованого суспільства є надзвичайно високою, оскільки тільки вона здатна створити передумови для формування керівної еліти, яка зможе реалізувати потужні можливості на благо світової спільноти [30, c.16] .

Період, що починається з 2005р., Генеральна Асамблея ООН оголосила Всесвітньо декадою освіти задля екологічно збалансованого розвитку. Але нажаль , не приділяється належної уваги екологізації освіти, хоч сьогодні, у період глобальної екологічної кризи, вона має бути визнана найнеобхіднішою і найважливішою. Драматизм екологічних реалій сьогоднішнього світу, свідчить про безперспективність розвитку суспільства без екологічного мислення, свідомості, культури, тому формування сучасної системи екологічної освіти, зокрема вищої, для збалансованого, гармонійного, природо згодженого розвитку є одним з важливіших підходів до проблеми розвитку цивілізації та ноосферогенезу [30, c.17] .

Пріоритетом освітянської діяльності у ХХІ столітті має бути гуманізація навчання, формування особистості нового типу з новою філософією життя, що своєю діяльність створить новий тип культури. Потрібен пріоритет засад моральності й духовності поруч з професіоналізмом. А для цього в усіх ланках освіти необхідно кардинально посилити гуманітарно-духовну складову. Сьогодні завдання вищої освіти забезпечувати такі пріоритетні напрями: гуманізація, екологізація, інформатизація, фундаменталізація, міжнародна інтеграція [1, c.29].

3.2 Екологічний моніторинг- джерело інформації для управління міжнародною природоохоронною діяльністю

Ефективні міжнародні заходи з охорони довкілля неможливі без накопичення первинної інформації про його сучасний стан та моніторинг змін у ньому [26, c.17].

Термін «моніторинг» уперше з'явився в рекомендаціях спеціальної коміксі СКОПІ ( науковий комітет з проблем навколишнього середовища) при ЮНЕСКО у 1972р..

Екологічний моніторинг - система спостережень, збирання, опрацювання, передавання, аналізу, прогнозування і збереження інформації про стан навколишнього природного середовища та зміни його природних і природно-антропогенних комплексів, ресурсів і процесів, джерел і факторів впливу, допустимість змін і навантажень на середовище в цілому, існуючі резерви біосфери з метою раціонального природокористування і природовідтворення [17, c.315], [25, c.6].

Одна з головних ідей моніторингу -вихід на принципово новий рівень компетентності під час прийняття рішень локального, регіонального й глобального масштабів. Сама система моніторингу не включає діяльність з управління якістю середовища, а є джерелом інформації необхідної для прийняття екологічно важливих рішень [25, c.6].

Основні завдання моніторингу: спостереження за джерелами и факторами антропогенного впливу; спостереження за станом природної екосистеми й процесами що відбуваються в ній під впливом факторів антропогенного впливу; оцінка фактичного стану природного середовища; прогноз зміни природного середовища під впливом факторів антропогенного впливу та оцінка прогнозованого стану природного середовища [25, c.6] (рис.3.1 додаток А).

Основні цілі моніторингу полягають у використані своєчасної й достовірної інформації для управління природоохоронною діяльністю, що дає змогу: оцінити показники стану й функціональної цілісності екосистем; виявити причини зміни цих показників і оцінити наслідки таких змін, а також визначити коригувальні заходи; створити передумови для визначення заходів з виправлення виникаючих негативних ситуацій до того, як буде заподіяно шкоду. Моніторинг має бути орієнтований на ряд показників трьох загальних видів: дотримання, діагностики та раннього запобігання.

Об'єктами екологічного моніторингу можуть бути сфери навколишнього середовища (атмосфера, гідросфера, біосфера тощо), території регіони, ландшафти, басейни річок), галузі виробництва і об'єкти людської діяльності, процеси діяльності (екологічні, управління, політика). Моніторинг може бути наземним та дистанційним (космічним, авіаційним), фоновим (на базі біосферних заповідників, де заборонена господарська діяльність), глобальний і регіональний (прояв проблем міграції та трансформації забруднюючих речовин), імпактний (вивчення сильних впливів у локальному масштабі), екосистемний і компонентний [25, c.6] , [17, c.315].

Важливим джерелом інформації для управління міжнародною природоохоронною діяльністю є глобальний моніторинг. У 1972 році було розглянуто перші пропозиції щодо створення Глобальної системи моніторингу навколишнього середовища (Стокгольмська конференція ООН з навколишнього середовища). У 1975 році її організували під егідою ООН, але ефективно діяти вона почала лише останнім часом. Ця система складається з 5 взаємозалежних підсистем: вивчення кліматичних змін, перенесення забруднюючих речовин на далекі відстані, гігієнічні аспекти середовища, дослідження Світового океану й ресурсів суходолу [25, c.6]. У процесі проведення глобального екологічного моніторингу вивчають і прогнозують зміни природних процесів (кліматичних, геологічних), контролюють енергетичний та тепловий баланс Землі, рівні радіації, вуглекислого газу і кисню у тропосфері, глобального збільшення рівня забруднення атмосфери, Світовий океан, міграції тварин, виникнення і динаміку екологічних катастроф, наслідки стихійних лих і воєн [17, c.316]..

Глобальний екологічний моніторинг передбачає системне вивчення довкілля за єдиними правилами та уніфікованими методиками на 8 континентах, 77 базових і 66 біосферних регіональних станціях, розташованих у різних точках Землі [17, c.315]. Створено 22 мережі діючих станцій системи глобального моніторингу, а також міжнародні і національні системи моніторингу [25, c.6]. Зараз активно відбувається їх консолідація і створення механізму доступу до них через Інтернет. Ці процеси проходять на виконання вимог міжнародних конвенцій та угод [26, c.17].

3.3 Сучасні проблеми, пріоритетні завдання та перспективи розвитку міжнародного співробітництва у сфері захисту довкілля

У рішеннях міжнародних форумів за останні 7 років визначено дві основні причині розвитку екологічних криз: тотальний низький рівень екологічної культури і свідомості та низький рівень екологічного контролю і управління. У більшості країн, що розвиваються (Африка, Південна Америка, Азія, країни СНД), рівень екологічного контролю і управління є катастрофічно низьким. Це повною мірою стосується і України. Важливим засобом вирішення цієї проблеми є екологічна паспортизація всіх об”єктів антропогенної діяльності, що дасть змогу ефективно контролювати стан і динаміку екологічних ситуацій на об'єктах, прогнозувати особливості негативного впливу діяльності на довкілля, визначати відповідальних за порушення екологічних норм і правил та мати всю екологічну інформацію, необхідну для прийняття ефективних рішень у галузі охорони довкілля, своєчасно передбачати , запобігати й ліквідувати екологічні загрози[27, c.17].

На даний час у світі існує дві моделі екологічної політики, що базуються на різних принципах її функціонування (рис.3.2 додаток Б) [5, c.99].

В Україні та у багатьох країнах світу модель екологічної політики нажаль формується на принципі «реагуй і виправляй». Хоча всьому прогресивному людству ясно, що необхідно впроваджувати принцип запобігання, відповідно до якого основною метою є попередження порушень природного середовища, а не ліквідація наслідків таких порушень [10, c.179] Цей принцип є найбільш ефективним і прогресивним для всього людства, та саме паспортизація всіх об”єктів антропогенної діяльності стане суттєвим дієвим механізмом для його втілення.

Система міжнародної політики у природоохоронній галузі, ще недосконала у тому аспекті, що екополітично розвинені країни мають ряд слаборозвинених країн, які використовують як країни «екологічного гною», розташовують на їхніх територіях екологічно небезпечні підприємства, а збитки не відшкодовують, вважають що екологічні витрати повинні нести країни, де розташовані підприємства [10, c.179].

Зрозуміло, що реалізація основних засад міжнародного природоохоронного співробітництва, вимагатиме гігантських зусиль. Адже необхідно поступово позбутись або зробити корисними для всього людства такі його риси, як користолюбство, агресивність, домінування приватної власності над громадською, невміння працювати на перспективу, а не тільки на сьогодення, культ насолоди, комфорту, що пронизують життя людей в розвинених країнах. На заваді реалізації цієї мети стоять також бідність, хвороби і смертність більшості людства на Африко-Азиатському і Південноамериканському континентах [14, c.6].

На даний момент у світі відсутній цілісний механізм вирішення природоохоронних проблем. Це пов'язано з неготовністю урядів та населення до прийняття ідеї колективної відповідальності людства до збереження біосфери [10, c.179].

Так, заходи щодо захисту навколишнього середовища в глобальному масштабі мають бути погоджені добровільно між суверенними державами. Але, жодна держава не підпише жодної міжнародної конвенції, що погіршить її положення. Навпаки, кожна окрема держава керується винятково своїми інтересами при вирішені питання про те, бути або не бути учасником якої-небудь міжнародної конвенції. Однак і весь спектр міжнародних природоохоронних проблем і дотепер недостатньо охоплений угодами. Крім того, укладені договори дають привід для критики як через недостатню конкретність їхнього змісту, прийнятих зобов”язань, так і з погляду «скромності» тих екологічних цілей, досягнення яких ними передбачено. Нарешті, потрібно констатувати недоліки й у використанні договорів які підписуються. Тексти угод є досить невизначеними. Зокрема не встановлені чіткі правила дії і структуру органів, що здійснюють керівництво реалізацією досягнутих угод, а також контролюючі механізми. Крім того не вирішено питання санкцій, що вводяться у разі порушення договору [11, c.17-18].

Одним з основних інструментів сталого розвитку є екологічне оподаткування. У червні 2006р. Європейский Союз прийняв нову Стратегію сталого розвитку (ССР) Відповідно до звіту 2007р. майже всі країни-учасниці повідомили про підвищення або введення податків, які стосуються споживання енергоносіїв чи забруднення, хоч і не всі задекларували проведення еколого-трудової податкової реформи (ЕТПР). За якої додаткові надходження від введення нових чи підвищення встановлених податків на забруднення і використання ресурсів та енергоносіїв спрямовують на зменшення оподаткування праці. В Україні у напрямі ЕТПР є тільки теоретичні розрахунки. Пропонується науковцями використати введення податку на викиди двоокису вуглецю як базу для такої реформи (застосовується у багатьох країнах Європи). Потенційні надходження до бюджету за десять років можуть становити 2-3% національного ВВП., то саме цей податок дасть можливість провести ЕТПР з відчутним ефектом для економіки в цілому [39, c.13-14].

Реалізація напрямків міжнародної природоохоронної діяльності передбачає на сучасному етапі цілий ряд заходів, серед яких можна виділити такі: фінансова і технічна підтримка країн, що розвиваються; впровадження ресурсозберігаючих і енергозберігаючих технологій, створення в короткі строки нових безвідходних технологій; структурна перебудова національних економік у напрямку екологізації всесвітнього господарського комплексу; створення механізму міжнародної відповідальності у галузі охорони навколишнього природного середовища, прийняття пакету нових міжнародних угод, які б передбачали механізм обмежень і заборонних актів, стимулів, штрафів, взаємних зобов'язаннь; вдосконалення системи екологічного моніторингу та оподаткування [32, c.5].

Висновок до розділу 3

На думку дослідників, причинами шкоди довкіллю, яку заподіює людина, є незнання і нерозуміння законів екології також нездатність освіти готувати екологічно свідомих фахівців [28, c.18].

Актуально звучать слова Ф.Рузвельта, колишнього президента США: «Виховати людину інтелектуально, не виховавши її морально, - означає виростити загрозу для суспільства» [28, c.18]

Саме збалансований розвиток потребує системних інвестицій в Людину, підвищення рівня екологічної освіти й культури, формування нового природоохоронного світогляду, впровадження механізмів громадського контролю за діяльністю органів державної влади [29, c.4].

Удосконалення доступу до екологічної інформації підвищує якість прийняття рішень та сприяє процесу їх здійснення, дає можливість громадянам висловлювати свою занепокоєність та впливати на прийняття важливих міжнародних природоохоронних рішень [36, c.4].

Дуже важливим для цього є створення глобальної системи екологічного моніторингу, яка має забезпечити людство інформацією необхідною для спільного вивчення та нейтралізації екологічних загроз: [26, c.17].

Таким чином зусилля міжнародних природоохоронних організацій необхідно направити на створення єдиної прийнятої в кожній країні і всім людством ідеології щодо необхідності узгодженого розвитку біосфери і людської цивілізації, вироблення програми співробітництва у сфері виховання громадян планети на основі природоохоронних знань, пошуку шляхів підвищення принаймні моральної відповідальності державних діячів за долю біосфери, забезпечення проінформованності громадян планети про дисонанс у взаємовідносинах природи і суспільства [32, c.5].

Час, який пройшов з моменту появи Декларації Ріо-де Жанейро з навколишнього середовища і розвитку, засвідчує, що незважаючи на численні досягнення у природоохоронній діяльності людства, жодна мета, поставлена нею, не досягнута. Навпаки триває активне погіршення екологічної ситуації на континентах і в світовому океані, збільшується кількість як природних, так і техногенних катастроф, військових конфліктів тощо [1, c.27].

Отже цілком зрозуміло, що необхідно удосконалювати мистецтво управління використанням, охороною та відтворенням природних ресурсів яке і є політикою сталого розвитку держав [31, c.9].

Основними інструментами природоохоронної політики мають стати економічні важелі, що базуються на двох головних признаках: платність природних ресурсів; компенсація шкоди, що заподіяна довкіллю та людині [31, c.9]. Особливу увагу необхідно приділити реалізації трьох важливих принципів Ріо: «забруднювач платить», «принцип упередження», «принцип спільної, але диференцьованої відповідальності»[21, c.582].

Як свідчить практика, головними проблемами міжнародного природоохоронного співробітництва є гармонізація інтересів окремих держав з задачами міжнародної охорони навколишнього середовища. Особливо гостро ця проблема відчувається у стосунках між індустріально розвиненими державами та країнами що розвиваються (що, як правило полягає в негативному впливі на навколишнє середовище останніх). Але, охорона навколишнього середовища і раціональне природокористування можуть ефективно здійснюватись тільки завдяки узгодженим діям держав, заснованих на врахуванні законих інтересів всіх держав. Лише на базі тісного міжнародного природоохоронного співробітництва можливо досягти гармонійної взаємодії суспільства і природного середовища та забезпечити екологічну безпеку в інтересах теперішнього і майбутніх поколінь.

Висновки

Найскладніші проблеми охорони навколишнього середовища здебільшого зачипають інтереси багатьох країн, тому їх вирішення в загальнопланетарному масштабі передбачає об'єднання зусиль міжнародної спільноти, розвиток міжнародного співробітництва [4, c.345].

Необхідність міжнародного співробітництва обумовлена: глобальним характером екологічних проблем; транскордонним характером забруднення; міжнародними зобов'язаннями держав щодо охорони довкілля; вигодою від міжнародного обміну досвідом і технологіями, можливостями залучення міжнародних інвестицій [21, c.539]. Саме, міжнародне співробітництво у сфері охорони довкілля передбачає вирішення екологічних проблем між країнами, у т.ч. глобальних та забезпечує екологічний баланс на Землі, в окремих її регіонах на рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно і політично готове людство [38,с.14]. Його головною метою є вироблення системи світової екологічної безпеки, створення ефективного механізму вирішення екологічних проблем [10, c.178]. Сьогодення ознаменувалося усвідомленням взаємної відповідальності держав за стан навколишнього середовища. Держави співпрацюють на різних рівнях, створюючи системи обміну інформацією, моніторингу та проводячи консультації- всі ці заходи можна назвати попереджуючою політикою. ЇЇ розробка та намагання відвернути чи зменшити значний шкідливий вплив на довкілля має велике значення в природоохоронній сфері [10, c.178]. Дуже багато залежить також від характеру внутрішньої і зовнішньої політики конкретної держави, її підходу до міжнародного співробітництва, її намаганню налагодити добросусідські відносини з іншими державами та піклуванню про добробут і особливо здоров'я своїх громадян.

Але, запропоновані на сьогодні глобальні й національні природоохоронні заходи щодо стабілізації і покращення екологічних умов є недостатніми. Тому необхідно створювати нову ідеологію і стратегію існування цивілізації, які б базувались на принципах керованого спільного розвитку людства і біосфери, активного впровадження в основні сфери життя екологічних засад і вимог, досягнень біологічних й інших природних наук, зокрема ДНК-біотехнологій і біобезпеки, поступової екологізації виробництва та інших видів діяльності людства [3, c.14].

Основоположник кібернетики Н.Вінер говорив: «Ми настільки радикально змінили наше середовище, що тепер для того, щоб існувати, нам потрібно змінити себе» [23, c.3]. Тому, наступний шлях виживання цивілізації - формування нового типу світогляду у людини, формування людини з новою філософією життя. ЇЇ суть - нова поведінка людині в природі і суспільстві, визначення розумної (достатньої) межі задоволення власних потреб, тобто обмеження споживацьких інстинктів, рух до ноосфери [1, c.29].

Отже людству потрібна не тільки екологічна конституція, яку запропонував представник України А.Яценюк на засіданні Генеральної Асамблеї ООН у 2007 році, але й розроблення міжнародної цілеспрямованої комплексної стратегії подолання глобальної екологічної кризи на засадах розвитку міжнародного природоохоронного співробітництва, керованого співіснування людини та природи. Це повинен бути принципово якісно новий документ, відмінний від декларації, прийнятої в Ріо-де-Жанейро, заключних матеріалів міжнародних форумів у Йоганнесбурзі, Кіото тощо. Комплексна стратегія має сформулювати нові принципи розвитку всіх основних сфер життя людства. Реалізація стратегії потребує створення єдиного представницького і керівного органу, який має сформуватися на основі науково підготованих, високоморальних, широкоосвічених, культурних людей.[14, c. 8]. С.Юдели, американський еколог стверджував : «Земля, якщо тільки вона безсовісно не пограбована, може знову й знову давати все необхідне для життя» [2, c.30]. Отже, міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишніх природних угідь й надалі повинно активно працювати над врятуванням нашого спільного дому- планети Земля - від екологічного лиха.

Cписок використаних джерел

1. Атаманюк Ю.А., академік. Шляхи виживання людства // Міське господарство України .-2009.- Вип.2.- С.26-29.

2. О.Шепель. П'ять надзвичайно гострих екологічних проблем України// Екологічний вісник. Липень-серпень 2007.- Вип.4(44). - С.29-31.

3. О.В. Олефіренко. Міжнародні аспекти формування природоохоронної політики// Науковий вісник НЛТУ України.-2010.- Вип.20.2.- С.68-73.

4. Екосередовище і сучасність. У 8 т. Т.6. Екосередовище та євроінтеграційні процеси. Монографія / С.І.Дорогунцов; М.А. Хвесік, Л.М. Горбач, П.П. Пастушенко- К.:Кондор, 2007 - 622с.

5. Аніщенко В.О. Основи екології. Навчальний посібник. А 32.- К.Кондор, 2009. -148с.

6. Бедрій Я.І., Піга В.М.. Б38. Екологія. Короткий навчальний словник -довідник - Львів: «Магнолія 2006», 2009- 241с.

7. Мусієнко М.М., Серебряков В.В.. М 91 Екологія -Охорона природи: Словник:довідник. -К : Т-во «Знання», 2000, 2007.- 624с.

8. Вронский В.А. Экология и окружающая среда : (Серия- Учебный курс»). М.: ИКЦ «Март», Ростов н/д. Издательский центр «Март», 2008.-432с.

9. Мальований М.С., д.т.н.. Проблемі термінології екологічна безпека чи захист (охорона) навколишнього середовища// Екологічний вісник.-2009.-Вип 1(53).-С.12.

10. Бунда Н.П. Міжнародне співробітництво України з вирішення екологічних проблем сучасності.// Науковий вісник Волинського національного університету ім..Лесі Українки.-2008.-Вип.6.-С.177-180.

11. Карнаухова А. Природничій фактор. // З.С. Зовнішні справи.- 2007.- Вип.11.- с.19-21.

12. В.Грицик, Ю.Канарський, Я.Бедрій. Е457. Екологія довкіллі. Охорона природи. Навчальний посібник.- К.Кондор,2009.-292 с.

13. Усатенко О.В., Петенко І.В.. Стратегії інтернаціоналізації для розв'язання глобальних екологічних проблем.// Екологічний вісник.-2009.- Вип.6.- С.17-18.

14. В.Шестопалов. Керована коеволюція як стратегія подолання глобальної екологічної кризи.// Вісник Національної академії наук України.-2008.- Вип.5.- с.3-9.

15. Екологія: Підручник/ С.І.Дорогунцов, К.Ф. Коценко, У40 М.А.Хвесик та ін.. -К: КНЕУ, 2005.-371с.

16. Штуца В.Н.. Правовые основы сотрудничества государств в условиях глобального экологического кризиса// Екологічний вісник.-2009.- Вип.4.- С.26-28.

17. Екологічна енциклопедія: у 3 т./ Редколегія: А.В.Толстоухов (головний редактор( та ін..-К: ТОВ «Центр екологічної освіти та інформації», 2007.- Т.2: Є-Н. -416с: іл..- (Вопр.).

18. Екологічна енциклопедія: у 3 т./ Редколегія: А.В.Толстоухов (головний редактор( та ін..-К: ТОВ «Центр екологічної освіти та інформації», 2006.- Т.1: А-Є. -432с: іл..- (Вопр.).

19. Мудрак О.В.. Дієвість регіональної екологічної політики в Польщі очима представників Всеукраїнської екологічної ліги// Екологічний вісник.-2006.- Вип.6.- С.27-29.

20. Царенко О.М., Несветов О.О., Кадацький М.О. Основи екології та економіки природокористування. Курс лекцій. Практикум: Навчальний посібник.- 3-е вид. перероб і док. Суми: ВТД «Унівеситетські книги»; 2007. -592с.

21. Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористуванням. Підручник/ За зав. Ред. Д.е.н., проф.. Л.Г.Мельника та к.е.н., проф.. М.К.Шапочкин.- Суми.ВТД Суми. ВТД «Університетські книги»; 2007. -759с.

22. Екосередовище і сучасність. У 8 т. Т.7. Екологічне законодавство України та його гармонізація з європейским правовим полем. Монографія / Дорогунцов С.І. , Хвесік М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. - К.:Кондор, 2007. - 612с.

23. Гельман В.І.. Духовна сила народу- у збережені природи! // Екологічний вісник.-2010.- Вип.1 .- С.3-4.

24. Тимочко Т.В.. У людства не залишається іншого виходу, як планувати своє майбутнє. // Екологічний вісник.-2009.- Вип.6 .- С.10.

25. Самойлов В.Ю. Моніторинг як засіб встановлення екологічних пріоритетів і порівняльної оцінки ризиків. // Екологічний вісник.-2007.- Вип.3 .- С.6-8.

26. Костюшин В.А., Фесенко Г.В.. Розвиток державного кадастру тваринного світу України та охорона і збалансоване використання тваринних ресурсів. // Екологічний вісник.-2009.- Вип.5 .- С.16-18.

27. Білявський Г.О., Тимченко Т.В. Екологічна паспортизація об'єктів антропогенної діяльності - важливий засіб екологізації економіки та підвищення рівня національної екологічної безпеки. // Екологічний вісник.-2010.- Вип.3 .- С.17-19.

28. Фоміна Н.М., Старовойтенко Н.В.. Особливості екологічної освіти та виховання студентської молоді.//Екологічний вісник.-2010.- Вип.1 .- С.18-19.

29. Відозва VІІ з'їзду Всеукраїнської екологічної ліги «Збалансований розвиток України-шлях до екологізації економіки та суспільної свідомості» // Екологічний вісник.-2010.- Вип.3 .- С.4.

30. Білявський Г.О., Саєнко Т.В., Пащенко О.В. Екологізація освіти -важливий напрям екологізації економіки. // Екологічний вісник.-2010.- Вип.1.- С.16-17.

31. Молодан Г.М.. Деякі напрями вдосконалення економічного механізму природокористування. // Екологічний вісник.-2010.- Вип.1 .- С.9-10.

32. Ситник К.М., академік. Світогляди сучасного суспільства: інвайронменталізм, біоцентрізм, соціальний натуралізм, трансгуманізм.// Екологічний вісник.-2009.- Вип.6 .- С.4-5.

33. Данилишин Б.М., д.е.н. Про Концепцію переходу України до сталого розвитку. // Екологічний вісник.-2009.- Вип.6 .- С.6-7.

34. До 10-річчя Оргунської конвенції. // Екологічний вісник.-2009.- Вип.4 .- С.2-3.

35. Перга Т., к.і.н. Україна на шляху до Кіото: прогрес чи регрес? // З.С. Зовнішні справи.- 2009.- Вип.1.- с.48-51.

36. Малишева Н.Р.,д.ю.н.,Тимочко Т.В. .Конвенція про доступ до інформації, участь громадкості у процесі прийняття рішень, доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища. // Екологічний вісник.-2009.- Вип.4 .- С.4.

37. Звернення VІІ з”їзду Всеукраїнської економічної ліги до Президента України В.Ф.Януковича // Екологічний вісник.-2010.- Вип.3 .- С.5.

38. Ісаєнко В.М., Білявський Г.О. Екологічна безпека-основний чинник еколого-збалансованого розвитку України у ХХІ столітті// Екологічний вісник.-2007.- Вип.4 .- С.14-16.

39. Маслюковська О.П..Еколого-трудова податкова реформа як інструмент реалізації стратегії сталого розвитку // Екологічний вісник.-2009.- Вип.5 .- С.13-14..

Додаток А

Рисунок 3.1 Основні завдання екологічного моніторингу

Додаток Б

Рисунок 3.2 Принципи базування і формування екополітики

Размещено на Allbest.ru