Екологічна оцінка стану довкілля Коростишивського району та розробка заходів з його поліпшення

Справжні рекомендації призначені для визначення нормативів платні державних і приватних підприємств (об'єднань) і організацій за скидання забруднюючих речовин в природне середовище.

Нормативи платні за скидання забруднюючих речовин і розміщення твердих відходів служать початковою базою для визначення розмірів платні за забруднення природного середовища для підприємств.

2.3. Розмір планової платні підприємства за допустиме скидання|скид| забруднюючих (Ппл) речовин визначається по формулі:

(4.1.)

де

Р - норматив платні за допустимі скидання забруднюючих речовин, грн. усл. т;

М^А - приведена маса скиданні в межах ліміту, встановленого в річному плані економічного і соціального розвитку регіону підприємству, т/рік ;

S^пл- капітальні вкладення підприємства, направлення на досягнення ліміту в плановому році, грн.

(4.2.)

де

m - маса забруднюючої речовини, т/рік ;

К- коефіцієнт приведення, визначуваний залежно від місцевих умов.

К- є показником відносної небезпеки (А) виду забруднюючої речовини (усл.т/рік).

Значення в чисельнику слід застосовувати для джерел викидів, розташована на північ від 45° північної широти, в знаменнику - на південь від 45° північної широти.

2.4 Розмір фактичної платні підприємства за скидання|скид| забруднюючих речовин в межах ліміту визначається по формулі:

(4.3.)

де

М^ф - приведена маса фактичного скидання забруднюючих речовин в межах ліміту.

2.4. Розмір платні підприємства за перевищення допустимого скидання забруднюючих речовин визначається по формулі:

(4.4.)

де

б - коефіцієнт кратності нормативу платні|плати| за перевищення допустимого викиду (скиданні) забруднюючих речовин.

Значення коефіцієнта б встановлюється в розмірі не менше відносини фактичного скидання до встановленого ліміту, але в цілому так, щоб, величина нормативів платні забезпечувала перевищення вказаної платні в порівнянні із збільшенням госпрозрахункового доходу при невиконанні природоохоронних заходів, необхідних для зниження скидань забруднюючих речовин до встановлених лімітів.

ДМ = М^Ф-М^А| (4.5.)

де ДМ| - перевищення фактичного викиду забруднюючих речовин підприємства над встановленим лімітом (усл.т/рік).

Фактичний об'єм платнібуде рівний сумі платні за скидання в межах ліміту і за перевищення ліміту.

Приведена маса виробничих викидів в стічні води розраховується з використанням формули:

(4.6)

де М - приведена маса скиду домішок даним джерелом в певну водогосподарську ділянку на протязі року (ум. т/рік), таблиця 4.3.;

i - номер домішки, що викидається;

n - загальне число домішок;

m_i - маса певного виду домішок, яка скидається у воду, т/рік;

A_i - показник відносної небезпеки скиду і-тої речовини у водойму.

Таблиця 4.3 Оцінка ефективності варіантів очищення

Показники очистки	Без очистки	Варіанти очистки	Показник умовної небезпеки(ум кг/т)
		Після пісковловлювачі	Після очисних
Речовина, що викидається, кг/т
Зважені речовини	38	8	11	1,33
Ксантогенат бутиловий	1	-	-	1000,00
Нітрат амонію	15	3	2	2,00
Фтор	20	4	2	20,00
Нітрати по азоту	7600	900	600	0,11
Сульфати	6000	800	700	0,01
Хлориди	400	200	100	0,03
Ціаніди	20	-	-	20,0
Річний об'єм стічних вод, які очищаються, тис. м	-	2300	2300	-
Капітальні вкладення в споруди, тис. грн.	-	21000	23000	-
Поточні витрати при очищенні води,	-	1100	1070	-
Норматив питомого екологічного збитку, грн./ум.т	-	2300	2300	-
Період роботи споруди, роки	-	10	10	-
Значення константи (R) для Полісся	-	1,75	1,75	-
Облікова ставка банку, %	-	20	20	-

Проведемо розрахунки:

М₀ = 381,33 + 11000,00 +152,00 + 2020,00 + 76000,11 + 60000,01 + 4000,03 + 2020,0 = 2788,54 (ум. т/рік)

М₁ = 81,33 + 32,00 + 420,00 + 9000,11 + 8000,01 + 2000,03 = 209,64 (ум. т/рік)

М₂ = 111,33 + 22,00 + 220,00 + 6000,11 + 7000,01 + 1000,03 = 134,63 (ум. т/рік)

2. Коефіцієнт очищення стічних вод визначають згідно формули:

(4.7.)

де

М - приведена маса виробничих скидів до очищення води, ум. т/рік;

М' - приведена маса скидів після очищення води за варіантами, ум. т/рік.

Звідси:

3. Показник економічності очищення стічних вод розраховується за наступною формулою:

(4.8.)

де О - річний об'єм стічних вод для очищення, тис. м³;

П - питомі витрати при очищенні води, грн./тис. м³.

4. Оцінка еколого-економічного збитку за варіантами очищення (Е) забруднюючих речовин за період експлуатації очисної споруди проводиться з використанням формули, умовні. Т грн:

(4.9.)

де Н - норматив питомого екологічного збитку, грн./ ум.т;

Р - значення константи для різних водогосподарських дільниць, табл.4.3.;

R - відсоткова ставка банку за кредит, %;

t - індекс кожного року експлуатації об'єкта;

T - період експлуатації споруди для очищення виробничих стічних вод, років.

5. Ефективність способу очистки (e), в грн./грн., розраховується за формулою:

(4.10.)

де: К - розмір капітальних вкладень, млн. грн.

Результати розрахунків свідчать, що очищення стічних вод пісковловлювачем підприємства більш доцільний ніж другий, оскільки: нижче значення екологічного збитку (489,7 проти 473,8 млн. грн.) і вища віддача на гривню затрат при очищенні (16,3 проти 14,2 грн./грн.) характерні саме для першого варіанта. Ефективність роботи споруди з очищення промислових стічних вод може досліджуватися і шляхом побудови графіків залежності ефективності очищення води від довільної зміни значень основних показників варіантів, що порівнюються. Більш доцільний перший варіант очищення води, оскільки з кожним наступним роком бажано збільшувати значення нормативу питомого екологічного збитку через інфляційні процеси та погіршення стану довкілля в Україні.

Сучасний світ не мислимо без заводів і фабрик, що проводить продукцію, необхідну для життя сучасної людини. Але при цьому стало майже правилом наплювацьке відношення до навколишнього середовища з боку працівників цих підприємств, які намагаються обійти природоохоронні норми під виглядом того, що проводять продукцію першої необхідності. Але не можна забувати, що найпершою необхідністю для людини повинне бути середовище, в якому він живе. Але в сучасному ринковому світі боротися за навколишнє середовище краще всього економічними методами, за допомогою економічних важелів. Зараз в нашій країні пропонуються спроби створити дієві механізми раціонального природокористування, певні успіхи вже досягнуті, але цю роботу потрібно продовжувати.

Найслабкішою ланкою діючого механізму управління природокористуванням є недостатня економічна зацікавленість підприємств в ефективному використання природних ресурсів і охороні навколишнього середовища. Практика функціонування підприємств показує, що в даний час економічний збиток від нераціонального використання природних ресурсів безпосередньо на кінцевих показниках їх господарської діяльності позначається трохи. Це ж можна сказати і про заохочення трудових колективів тих підприємств, які мають досягнення в раціональному використанні природних ресурсів і дотриманні екологічних нормативів.

4.3 заходи з стимулювання природоохоронної і енергозберігаючої діяльності

У системі заходів по стимулюванню природоохоронної і енергозберігаючої діяльності важливе значення мають розробка і цілеспрямоване використання економічного механізму дії на виробництво, який повинен створити умови для підвищення безпосередньої матеріальної зацікавленості трудових колективів підприємств в забезпеченні раціонального використання, охорони і відтворювання природних ресурсів. В основі цього механізму повинні встановлені економічні методи управління, суть яких укладена в управлінні інтересами і через інтереси. При використанні економічних методів управління здійснюється дія на колективи працюючих, на окремих працівників, а через них на хід виробництва за допомогою такої зміни навколишньої їх економічної ситуації, яка дозволяє за допомогою матеріальної зацікавленості зосередити зусилля працівників на досягненні поставлених цілей по полегшенню раціонального природокористування. Економічні методи, включають планування, господарський розрахунок і економічне стимулювання. Ці методи впливають на хід виробництва через використання економічних важелів, як ціноутворення, фінансування, кредитування, матеріальні санкції і заохочення, довготривалі економічні нормативи і т.п.

ПЛАНУВАННЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ. Одним з елементів економічного механізму раціонального господарювання в області природокористування і охороні навколишнього середовища є планування природокористування. Основна мета планування полягає в забезпеченні економного і комплексного використання, а також, можливо, в підвищенні ресурсного потенціалу країни.

У умовах ринкових відносин мети планування зберігаються. Новий підхід до самостійності підприємств, перехідних від адміністративних методів управління до економічних перспектив корінної зміни, ролі, функцій і методів планування. В даний час відбувається процес становлення і пошуку найефективніших форм і методів планування раціонального природокористування.

З переходом на економічні методи управління якісно міняються задачі і функції планування природокористування. Підприємство відшкодовує збиток, заподіяний забрудненням навколишнього середовища і нераціональним використовуванням природних ресурсів, і несе матеріальну відповідальність за дотримання законодавства про охорону природи.

Основними економічними стимулами дії на природоохоронну і ресурсозберігаючої діяльність підприємства через встановлення планових цілей по охороні природи і раціональному використанню природних ресурсів є заохочувальні виплати (санкції) за виконання (або не виконання) планових цілей, а також виділення ресурсів залежно від рівня їх виконання і преміювання за збереження питомої витрати ресурсів. Використання ціноутворення як економічного важеля в системі госпрозрахункового управління виробництвом засновано на стимулюючій функції ціни. При підвищенні цін на продукцію зростає прибуток підприємства, завдяки чому воно матеріальне зацікавлено в збільшенні об'єму виробництва. Але якщо зростання прибутку надмірне, то це може ослабити зацікавленість трудового колективу в економії виробничих витрат. Збільшення витрат виробництва разом із зменшенням прибутку ослабляє роль ціни, стимулююча функція якої пропорційна розміру забезпечуваного нею прибутку. Тому в даний час здійснюється робота з приведення у відповідність з рівнем суспільно необхідних витрат до віддзеркалення в них якнайповнішої оцінки живої праці і природних ресурсів, а також витрат по охороні навколишнього середовища, соціальному страхуванню, професійній підготовці кадрів. В цінах повною мірою повинна відображатися народногосподарська ефективність використання сучасних досягнень науки і техніки, заходів щодо заощадження природних ресурсів і утилізації вторинних видів сировини, палива і енергії. Крім того, при встановленні цін на паливно-сировинні ресурси необхідно враховувати активізацію діяльності підприємств по ресурсозберіганню. Встановлення цін на цих принципах дозволить підприємствам в умовах самофінансування забезпечити здійснення природоохоронних заходів, в основному за рахунок власних засобів, стимулюватиме їх до комплексного використання природних ресурсів, зниженню можливої дії на навколишнє середовище і т.п. У міру формування ринку роль ціни переглядатиметься. Використання фінансування і кредитування як дієвих важелів економічного управління витікає з їх єства як сукупності розподільних відносин, здійснюваних в грошовій формі і забезпечуючих реалізацію економічних інтересів всіх учасників господарського виробництва.

ПЛАТЕЖІ ЗА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ. Вперше в практику господарювання передбачається ввести систему платежів за природокористування. В систему платежів за природокористування ввійдуть: платежі за право користування природними ресурсами; платежі за відтворювання і охорону природних ресурсів, здійснювані державою або госпрозрахунковими спеціалізованими підприємствами і організаціями; компенсаційні платежі за вибуття природних ресурсів з цільового використання або погіршення їх якості, викликане діяльністю цих підприємств; платежі за викиди (скидання, розміщення) забруднюючих речовин в природне середовище; додатковий податок з прибутку підприємств, що випускають екологічно небезпечну продукцію, що застосовують екологічно небезпечні технології; штрафи і інші економічні санкції за порушення норм раціонального природокористування; пільги по оподаткуванню прибутку.

З кожним роком ростуть витрати на відтворювання природних ресурсів і на природоохоронні заходи. В даний час джерела і методи фінансування цих заходів ще не зв'язані в єдину систему, що вимагає свого рішення. Пропонується створити екологічні фонди, як підприємств, так і територій. Джерелами утворення екологічних фондів підприємств можуть бути: амортизаційні відрахування по природоохоронних спорудах і об'єктах, доходи (депозитний відсоток) від зберігання в банку засобів екологічного фонду; частина прибутку підприємства, що використовується для фінансування природоохоронної діяльності; кредити, субсидії територіальних екологічних фондів і банків на зниження шкідливих дій викидів підприємства на навколишнє середовище; інші джерела. Засоби екологічного фонду підприємства повинні витрачатися під контролем органів охорони природи. Ресурси природоохоронного фонду можуть бути використані за узгодженням з природоохоронними органами на вдосконалення основного виробництва, що забезпечує зниження шкідливої дії підприємства на навколишнє середовище. Джерелами засобів територіальних екологічних фондів повинні стати платежі підприємства за викиди забруднюючих речовин в природне середовище, від випуску природоохоронних позик, субсидії з бюджету, цільові місцеві податки, добровільні внески, відсотки за природоохоронні кредити. Вплив кредиту на ефективність функціонування господарського механізму, у тому числі і економічного тиску природокористуванням досягається, з одного боку за рахунок вживання його для перерозподілу грошових ресурсів між різними ланками народного господарства, а з іншою -- за рахунок стимулювання на його основі раціонального використання цих ресурсів. Стосовно забезпечення охорони природи і раціонального використання природних ресурсів кредит може служити додатковим джерелом фінансування ресурсозберігаючих заходів. Стимулююча дія кредиту полягає в тому, що він надається залежно від результатів роботи підприємств. При цьому враховується ступінь виконання останніми виробничих планів і, нарешті, накопичень, стан економіки і фінансів, своєчасне і повне виконання зобов'язань в частині погашення кредитів. Особливу роль в процесі використання економічних фондів при управлінні раціональним природокористуванням виконує матеріальне стимулювання.

Вживані довгий час командно-адміністративні методи управління народним господарством орієнтували підприємства на експлуатаційне зростання промислового виробництва, видобутку корисних копалин, використання сільськогосподарських площ, і т.п. Економічні важелі оптимізації природокористування були малоефективні, система санкцій за забруднення навколишнього середовища не стимулювала охорону природи. Іншими словами, в сферу природокористування в належній мірі не були включені економічні важелі і відповідальність трудових колективів і окремих працівників за результат, своєї праці.

Переклад підприємств на роботу в умовах оподаткування прибутку змінює зміст економічного механізму раціонального природокористування. Балансовий прибуток підприємства, а, отже, і прибуток, що залишається в його розпорядженні, прямо залежать від рівня використання їм резервів збільшення випуску додаткової продукції, у тому числі і за рахунок комплексного використання природних ресурсів, зниження втрат при їх обробці. Крім того, прибуток залежить від шкідливої дії в результаті господарської діяльності на навколишнє середовище. В цих умовах для підприємств важливі всі джерела збільшення прибутку, у тому числі і від пільг в оподаткуванні і заохочувальних виплат, стимулюючих природоохоронну діяльність. Так, заохочувальні виплати встановлюються: за зниження викидів (скидань) шкідливих речовин в навколишнє середовище в порівнянні зі встановленими нормативами -- у розмірі нормативної оцінки збитку, якому запобіжить. Ці заохочувальні виплати пропонуються проводити із засобів (природоохоронних фондів) федеральних і місцевих бюджетів; за наднормативне зниження забору води з водних джерел - у розмірі 75% діючого тарифу; за підвищення кадастрової (бальної) оцінки сільськогосподарських земель і лісів в результаті проведення відповідних природоохоронних (протівоерозійних, лісоохоронних, відновних) заходів - із засобів, накопичуваних в порядку відшкодування втрат сільського господарства від вилучення земель з сільськогосподарського обороту і до фонду (по пінній) платні за лісокористування. Передбачені і інші заохочувальні виплати. Важливе значення при роботі підприємств в умовах оподаткування прибутку має система податкових пільг від екологічності господарської діяльності, яка значно стимулює природоохоронну діяльність підприємств.

Всі види платежів за природні ресурси встановлюються у вигляді твердих ставок (нормативів) з розрахунку на одиницю споживаного (вживаного) ресурсу запасів корисних копалин, 1 м² води і ін. Платежі датуються з урахуванням якісних характеристик ресурсів і природних умов експлуатації. За порушення діючих норм і лімітів використання природних ресурсів (наприклад, наднормативна витрата запасів корисної копалини) застосовуються підвищені платежі, виплачувані з госпрозрахункового доходу підприємств-порушників.

Зменшення прибутку оподаткування при здійсненні природоохоронних заходів при здійсненні їх за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств: податкові пільги для підприємств, що випускають природоохоронне устаткування, матеріали і реагенти, а також прилади і устаткування для моніторингу навколишнього середовища. Разом із заходами заохочувальної дії, повинні застосовуватися заходи економічної відповідальності за порушення правил раціонального природокористування.

Економічні санкції за порушення природоохоронного законодавства виплачують за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств. При цьому за перевищення допустимих об'ємів викидів (скидань, розміщення) забруднюючих речовин платежі стягуються в кратному розмірі, виходячи з витрат на запобігання забрудненню.

Аналіз практики вживання діючого економічного механізму управління природокористуванням показує, що потрібне його вдосконалення на основі розробки економічних і організаційних заходів, які дозволять досягти реальних результатів в рішенні проблеми раціонального природокористування. На це направлені зусилля багатьох економістів.

ЕКОНОМІЧНІ СТИМУЛИ КОМПЛЕКСНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ.

Ефективність економічного механізму комплексного використання природних ресурсів в багатьох галузях зараз знижується через відсутність стрункої системи стимулювання підвищення комплексності освоєння ресурсів.

У гірничорудній промисловості до складу статі при регулюванні собівартості продукції виходячи з доходів від збагачення включаються наступні статті: при виробництві щебеня. що виробляється з скельних порід -сировина (вартість витраченої на виготовлення щебеня, виходячи з середньорічної планової собівартості 1 м²), собівартість переділу переробки щебеня, загальнокомбінатські і позавиробничі витрати; при реалізації відходів збагачення, піску - витрати по підготовці до реалізації; позавиробничі витрати.

Додатковий прибуток від зниження проти встановлених норм втрат корисної копалини при переробці і збагаченні визначається на основі оцінки заощадженого об'єму сирої руди за плановою собівартістю здобичі.

У розвиток цього підходу в розроблена методика стимулювання комплексного і раціонального використання корисної копалини, що дозволяє більшою мірою економічно зацікавлювати трудові колективи підприємств в ефективному використанні сировини. При визначенні ступеня виконання реалізації товарної продукції з урахуванням зобов'язань по ставках пропонується попутну продукцію враховувати по номенклатурі і в об'ємах, розподілюваних в централізованому порядку.

ЕКОНОМІЧНІ СТИМУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЇ СИРОВИННИХ І МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ [16].

Витрати на заходи щодо економії матеріальних ресурсів на виробництві в цілому зводяться до обмеження здобичі палива, сировини і інших матеріальних ресурсів. Причому ефективність таких витрат зростає. До основних напрямів організації роботи по ресурсозберіганню в промисловості відносяться економічне стимулювання раціонального використовування матеріальних ресурсів, розробка прогресивної нормативної бази, створення системи управління матеріальними ресурсами розробка і упровадження науково-технічних заходів регулювання.

У сучасних умовах істотно зростає роль економічного стимулювання в забезпеченні процесу ресурсозберігання. Розширення господарської самостійності основної ланки промисловості - підприємства - відкриває принципово нові можливості для підвищення дієвості економічного стимулювання на зниження матеріальних витрат. В даний час конкретні види матеріальних ресурсів, на економію яких можуть виплачуватися премії, визначаються безпосередньо на підприємствах і об'єднаннях.

У цілях підвищення зацікавленості робочих, керівних працівників, фахівців і підприємств і організацій, що служать, в ефективному використанні ресурсів в промисловості застосовується система матеріального заохочення за економічно раціональне використання сировинних, паливно-енергетичних і інших матеріальних ресурсів. Робітництво, майстри, технологи, конструктори і інші фахівці преміюються за економію конкретних видів матеріальних ресурсів проти встановлених технічно обґрунтованих норм витрати. Дозволяється виплачувати премії в розмірі до суми економії матеріальних ресурсів залежно від вигляду і вартості. Премії робітництву за економію матеріальних ресурсів виплачуються понад граничні премії. При цьому зберігається діючий порядок преміювання за економію палива, енергії і інших ресурсів у випадках, коли встановлені вищі розміри заохочення.

Економія матеріальних ресурсів конкретних видів визначається за підсумками роботи за квартал в порівнянні з теоретично обґрунтованими нормами витрати, затвердженими в установленому порядку. Сума економії, одержана в на наголошеному періоді, зменшується на суму допущеної перевитрати в попередньому періоді календарного року по тому ж виду матеріальних ресурсів, але не більше ніж на 50 %.

Найважливіша умова дієвості системи економічного стимулювання -- достовірна оцінка трудового внеску кожного працівника в забезпечення економії матеріальних ресурсів. При організації преміювання необхідно точно виділити круг осіб, від яких залежить зниження витрат матеріалів, палива і енергії.

Сума премії за економію матеріальних ресурсів по ділянці, агрегату розподіляється керівником структурного підрозділу за узгодженням з профспілковою організацією між робітництвом і фахівцями з урахуванням їх особистого внеску в здійснення заходів щодо економії.

Існує спеціальна шкала розмірів частки економії або перевитрати) матеріальних витрат, на яку збільшуються (або зменшуються) фонди заохочення. Шкала дозволяє нівелювати різну вартість матеріальних ресурсів на неоднакову суму економії, що доводиться на 10 грн. заробітної платні. При такому преміюванні великі вимоги пред'являються до наукової обґрунтованості витрати матеріальних ресурсів, забезпеченню їх систематичного оновлення, а також стає неприпустимим вживання технічно необґрунтованих норм.

У цілях посилення економічних стимулів для підприємств і підвищення матеріальної зацікавленості їх колективів в повнішому використовуванні виробничих відходів, вторинних ресурсів встановлено, що прибуток практично одержаний від реалізовуваних товарів і виробів виробничо-технічного призначення, виготовлених з відходів виробництва, залишається у розпорядженні підприємств незалежно від їх форми власності. Розмір відрахувань залежить від рівня рентабельності (до витрат виробництва при рентабельності до 25 % - повністю, а в частині, що перевищує 25 %,- у розмірі прибутку при умові, якщо вартість відходів, витрачених на виробництво вказаних товарів і виробів, складає 50 % від вартості всієї сировини і матеріалів, не рахуючи допоміжних матеріалів).

Окрім фонду зацікавленості існують і інші спеціальні фонди преміювання, наприклад, за збір, зберігання, і відвантаження лому, відходів чорних і кольорових металів.

Результативність матеріального стимулювання залежить від достовірності первинної інформації. Один з прогресивних напрямів рішення цієї задачі - упровадження на підприємствах нормативного методу обліку витрат на виробництво.

Виплату премій можна проводити тільки у разі зменшення фондів, що виділяються підприємству, на матеріальні ресурси. Дана вимога справедлива за інших рівних умов. Так, деяке збільшення фондів допустиме при випереджаючому зростанні об'єму виробництва, зміні асортименту і ін. Подібний підхід спонукає підприємства до розробки цільових програм ресурсозберігання, орієнтує на поліпшення кінцевих результатів матеріалопотреби.

Разом з розробкою і впровадженням системи матеріального стимулювання економії сировини, палива, матеріалів і енергії передбачені санкції за нераціональне їх використання. Так введена майнова відповідальність підприємств за перевитрату сировинних, паливно-енергетичних і інших матеріальних ресурсів і за використання їх не за призначенням.

Під перевитратою матеріально-технічних ресурсів розуміється споживання їх у виробничих цілях і розмірах, що перевищують потребу по нормах, встановлених галузевими міністерствами або відомствами, а також самими підприємствами. До перевитрати не відноситься підвищена витрата матеріальних ресурсів, викликана проведенням заходів щодо підвищення технічних характеристик продукції, що випускається.

На підприємства, що допустили перевитрату матеріалів (природних ресурсів), покладається обов'язок перерахувати до бюджету двократну вартість витрачених ресурсів в місячний термін після закінчення кварталу, в якому допущена перевитрата. З моменту здійснення платежу до бюджету підприємство має право зажадати відшкодування збитків постачальниками і постачальницько-збутовою організацією, поставка продукції якої з відступами від умов договору послужила причиною допущеної перевитрати і вживання заходів господарської відповідальності.

При використанні підприємством виділених йому матеріальних ресурсів не за призначенням воно сплачує до бюджету триразову вартість.

ПЛАТА ЗА ПРиРОДНі РЕСУРСИ, СТИМУЛЮЮЧА ФУНКЦІЯ

У умовах ринку, коли робота підприємства оцінюється по показниках прибутковості і рентабельності, безкоштовність природних ресурсів дуже часто породжує безгосподарне відношення до них. До теперішнього часу практично немає платежів за природні ресурси виключення складає платня за забирану воду для промислових цілей, по пінна платня при відпустці лісозаготівельникам запасів лісу. В гірничодобувній промисловості для часткового погашення витрат на геологорозвідувальні роботи встановлені ставки відшкодування витрат на ці роботи, які можна розглядати як різновид платні за природні ресурси. При цьому по більшості корисної копалини не забезпечується повне відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи.

Проведення геологорозвідувальних робіт, будівництво і експлуатація гірського підприємства можливі лише за умови надання спеціалізованим організаціям і підприємствам відведення земельних ділянок. В даний час порядок встановлення компенсаційних виплат регламентується ухвалою Про відшкодування збитків землекористувачам від втрат сільськогосподарського виробництва при відведенні земель для державних або суспільних нужд. В ньому указується, що підприємства, організації, установи, яким відводяться для будівництва і несільськогосподарських потреб земельні ділянки, за сільськогосподарськими угіддями, відшкодовують (крім відшкодування збитків землекористувачам) втрати сільськогосподарського виробництва, пов'язані з вилученням цих ділянок у розмірі вартості освоєння рівновеликої площі земель з урахуванням проведення робіт на знов освоюваних землях: заходів щодо їх окультурення і підвищення родючості ґрунтів.

У компенсаційних ставках не враховуються втрати, що виникають при вилученні земельних ділянок в інших сферах народного господарства (витрат, пов'язаних з відтворюванням лісу, дичини, грибів, ягід, води, звірів і ін.).

У основі встановлення всіх цих платежів (окрім процентної ставки) лежить затратний метод, тобто принцип заповнення витрат держави на відтворювання відповідних природних ресурсів. Це дозволяє уловити лише частину приношуваної диференціальної ренти (витрат їх заміщення).

Один з головних принципів початкового етапу ринкової системи -- рівні умови роботи для всіх підприємств, що розрізняються географічним положенням, технічним рівнем виробництва і рядом інших чинників. Відмінність в об'єктивних чинниках, що визначають рівень виробництва, приводить до різних трудових і матеріальних витрат на виробництво продукції, і отже, до різного прибутку підприємств.

Таким чином, рентабельність і можливість самофінансування підприємств залежить від об'єктивних (природно-географічних) і суб'єктивних чинників, що характеризуються рівнем суспільного розвитку (попитом на продукцію, об'єми виробництва продукції, рівень технічного оснащення, рівень технології і т. д.). В цих умовах необхідно розв'язати проблему усунення впливу природних чинників на показники підприємства, щоб гарантувати їм рівні економічні можливості соціального і технічного розвитку. Проте в промисловості немає єдиної системи обліку і оцінки природного чинника, що дозволяє методично правильно вилучати у привилегировані підприємств диференціальну ренту, в результаті стійких і значних діференцьованій індивідуальних витрат, обумовлених різними природно-географічних умовами виробництва.

Окрім розглянутих природних ресурсів є деяка кількість природних ресурсів, що використовуються підприємствами і організаціями безкоштовно. До них відносяться сільськогосподарські землі, запаси вугілля і горючих сланців, навколишнє середовище як місце для розміщення виробничих відходів і ін.

Платня за природні ресурси повинна відповідати величині економічного ефекту, одержуваного від експлуатованого природного ресурсу на народногосподарському рівні, забезпечувати можливість вилучення диференціальної ренти, що виникає через відмінності в природній продуктивності цих ресурсів.

Для реалізації такого підходу необхідно вирішити наступні задачі: подолати заніженность оптових і закупівельних цін на продукцію природо експлуатуючих галузей з метою регулювання ресурсозберігання в народному господарстві; забезпечити розширене відтворювання природно-ресурсного потенціалу на основі повного госпрозрахунку; здійснити вирівнювання умов господарювання при формуванні госпрозрахункового доходу нормально працюючих підприємств, що використовують природні ресурси різної якості і місцеположення.

Платня за ресурси призначена для регулювання взаємостосунків держави і госпрозрахункового підприємства з приводу конкретного природного чинника. Мета її введення полягає в створенні економічних умов для функціонування окремих підприємств природо експлуатуючих галузей і стимулювання раціонального використання природних ресурсів, тобто створення такого механізму економічного стимулювання їх використання, який забезпечить підвищення ефективності всього суспільного виробництва шляхом переходу на інтенсивний шлях розвитку і зниження ресурсоємкості національного доходу.

Платежі підприємств за використання природних ресурсів, встановлювані на основі диференціальної ренти повинні розглядатися як економічні нормативи довготривалої дії, що характеризують дохід, одержуваний підприємством на основі використовування їм природних багатств знаходяться в державній власності.

У зв'язку з тим, що цей дохід одержаний не за рахунок зусиль трудового колективу підприємства, а шляхом використання наданого йому природного джерела підвищеної продуктивності, він повинен вилучатися у підприємства і використовуватися на регіональні і загальнодержавні цілі.

Стимулююча функція введення платні за користування, зокрема на охорону і відновлення природних ресурсів за допомогою вилучення у підприємств рентних доходів через систему платежів за природокористування реалізується державна форма власності на природні ресурси і своєчасно забезпечується вирівнювання умов господарювання підприємств, що використовують природні ресурси різного багатства і місцеположення.

У економічній літературі рекомендується визначати додатковий дохід (диференціальну ренту) від використання природного ресурсу даної якості, місцеположення і продуктивності (цінності), одним з двох способів: як різниця між оптовою ціною продукції і нормальними витратами на її отримання при використанні даного природного ресурсу; величиною суспільно необхідних витрат, що вимагаються для відтворювання корисного результату, приношуваного даним природним ресурсом, у міру його вичерпання або виснаження.

На основі цих способів визначення диференціальної ренти запропоновані конкретні методи встановлення ставок платежів за природокористування, що враховують специфіку окремих видів природних ресурсів.

Виходячи з ролі в забезпеченні виробничого процесу пропонується розділити всі експлуатовані природні ресурси на дві групи: природні ресурси універсального значення і спеціалізовані природні ресурси.

Для промислових підприємств до природних ресурсів універсального призначення відносяться водні ресурси, що використовуються для розміщення в них відходів виробництва.

Природні ресурси спеціалізованого призначення використовуються при отриманні конкретних видів продукції обмеженим кругом галузей, спеціалізованих на виробництві відповідної продукції. До них відносяться корисна копалини по їх видах, службовці матеріальною основою промисловості, сільськогосподарські землі, лісові ресурси.

Для природних ресурсів універсального призначення диференціальну ренту і відповідно платежі за їх використання доцільно встановлювати у вигляді витрат заміщення цих ресурсів. Вони можуть бути прийняті рівними нормам витрат на збільшення забезпеченості народного господарства відповідними видами ресурсів. Наприклад, диференційовані по районах і якісних характеристиках республік нормативи низ освоєння нових земель, збільшення водовідстою, нормативи витрат на охорону навколишнього середовища і т.п.

Встановлення платежів за природні ресурси універсального призначення повинне передувати розробці прейскурантів нових цін, оскільки платня за ці види ресурсів враховується при формуванні цін практично на всі ці види продукції і послуг і включається в собівартість їх виробництва.

При розробці системи платежів за спеціалізовані види природних ресурсів зберігаються платежі, що забезпечують формування фондів відтворювання цих ресурсів в необхідних випадках вводяться рентні платежі з прибутку підприємств, що експлуатують спеціалізовані природні джерела.

У основі формування платежів за відтворювання природних ресурсів лежать наступні принципові положення: слід забезпечити максимально можливий повний возвратрат на відтворювання найважливіших видів природних ресурсів при визначенні сум платежів по видах ресурсів, зокрема необхідно ввести також платежі при використанні сільськогосподарських земель (виходячи з різних бюджетних асигнувань на їх якісне поліпшення і охорону); джерелом відшкодування витрат на відтворювання природних ресурсів є приношувана ними диференціальна рента.

При встановленні нових цін необхідно мати на увазі середній рівень оптових цін на мінерально-сировинні ресурси: він повинен бути достатній як мінімум для формування ціни відтворювання даного спеціалізованого природного ресурсу за рахунок виручки від реалізації всього об'єму проведеної (що здобувається) продукції даного вигляду. Необхідна сума в цілому по галузі (під галузі) повинна бути включена в проектований рівень ціни. При цьому її розподіл підприємствам-виробникам слід не включати в нормативну собівартість, як це робилося раніше, а визначати по підприємствах диференціальному рентному доходу, що пропорційно утворюється у них. В цих умовах підприємства, використовуючи відносно гірші спеціалізовані ресурси частково або повністю звільняються від платежів за їх відтворювання з перерозподілом недобираемої частини фонду на підприємства, що використовують відносно кращі джерела природних ресурсів.

Для забезпечення функціонування такого механізму, по-перше, необхідно починати визначення платежів за відтворювання природних ресурсів із зіставлення розрахункової виручки від реалізації даного виду мінерально-сировинних ресурсів в цінах, що розробляються, з сумою нормативних витрат на здобич (переробку) і нормативних накопичень, що включаються в систему. У величину нормативних накопичень включають всі дорожчання (здешевлення) в установленому порядку, а також проектовані платня за природні ресурси універсального призначення, окрім платежів за відтворювання відповідного спеціалізованого ресурсу.

Якщо розмір диференціального доходу від експлуатації даного спеціалізованого галузевого ресурсу, розглянутий при проектованому рівні оптових цін, недостатній для відшкодування в повному об'ємі витрат на його відтворювання на величину різниці повинен бути підвищений проектований середній рівень ціни.

По-друге, слід розглядати як нижню межу рівня оптових цін (розрахункової виручки від реалізації) по одному виду мінералъно - сировинного ресурсу суму, що включає нормативні витрати на здобич даного виду мінерально-сировинного ресурсу, платежі за природні ресурси універсального призначення, що використовуються при його здобичі, платежі за відтворювання даного спеціалізованого ресурсу, нормативні накопичення, що враховуються в ціні.

При необхідності встановлення необхідних цінових пропорцій між взаємозамінними видами мінерально-сировинних ресурсів і стимулювання ресурсозберігання проектований рівень оптової ціни може бути підвищений в порівнянні з її нижньою межею. В цьому випадку виникає додатковий рентний дохід, який в повному об'ємі підлягає відрахуванню у федеральний і регіональні бюджети у формі платежів з прибутку природо експлуатуючих підприємств.

Рентні платежі по своїй економічній користі є формою вилучення у підприємств диференціальної ренти, яка утворюється в результаті стійких і незначних коливань індивідуальних витрат, з'ясовних відмінностями в природно-географічних умовах виробництва. Вони повинні встановлюватися для підприємств і груп підприємств) природо експлуатуючих галузей у випадках, коли у відповідних підприємств (груп) при встановленому рівні оптових (закупівельних) платежів за універсальні природні ресурси і платежів за відтворювання спеціалізованих природних ресурсів утворюється надмірний дохід за рахунок використання щодо сприятливіших природних джерел. Таким чином, в систему платежів за використання природних ресурсів включаються три їх види: платежі за використання природних ресурсів універсального призначення; платежі за відтворювання спеціалізованих природних ресурсів; рентні платежі за використання щодо сприятливіших видів спеціалізованих ресурсів.

Ці види платежів повинні встановлюватися, як правило, з розрахунку на одиницю природного ресурсу (1 т погашених запасів, 1 га землі, 1 м² води), що витрачається (вживаного), і диференціюватися з урахуванням рентообразуючих чинників. Розглянуті платежі за використання природних ресурсів (в межах встановлених норм і лімітів) не можна здійснювати з штрафними платежами (санкціями) за порушення встановлених нормативів і лімітів природокористування.

ПЛАТЕЖИ ЗА ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Перехід до практичних заходів по управлінню станом навколишнього природного середовища в зоні дії підприємств визначає необхідність розробки економічних методів дії на гірські підприємства з боку державних і місцевих органів управління.

Платежі за забруднення здійснюються підприємством, і при цьому розміри платежів залежать від об'ємів викидів забруднюючих речовин і розміщуваних в навколишній природі твердих відходів. Очевидно, що викиди підприємств і значні об'єми відходів не дозволяють своєчасно запобігти забрудненню, а тим більше поліпшити стан навколишнього природного середовища. Введення платіжних пропорцій відповідних рівню загрузнув на ній, поставить у важке фінансове положення виробничі підприємства. Тому для поступового досягнення нормативного рівня гранично допустимих викидів (скидань) забруднюючих речовин в природне середовище необхідно встановлювати і затверджувати для кожного підприємства ліміти викидів (скидань) забруднюючих речовин, об'ємів розміщуваних твердих відходів.

Об'єми викидів (скидань) забруднюючих речовин в межах лімітів визначаються як допустимі на планований період. Допустимий рівень викидів визначається з урахуванням екологічної обстановки району (території), розміщення підприємств і економічних можливостей підприємств, затвердження лімітів викидів здійснюється на основі завдань довгострокових Державних програм охорони природного середовища і раціонального використання природних ресурсів на період до 2005 р.

Конкретна екологічна ситуація території, на якій розміщено підприємство, визначає причину допустимого рівня викидів (скидань) забруднюючих речовин: чим більш забруднена територія, тим вище повинні бути встановлені гранично допустимі рівні викидів (скидань) - ГДВ (ГДС). Порядок встановлення допустимих рівнів викидів для окремих підприємств не розроблений [29], а для розміщення твердих відходів ліміт визначається між планованими об'ємами утворення і використання відходів. Розміри платежів за забруднення визначаються на основі двох видів нормативів платні: за допустимі, в межах встановлених лімітів, об'єми викидів; за перевищення допустимих об'ємів викидів.

ВИСНОВОК

На жаль, на сучасному етапі розвиток ринково- господарських відносин значно випереджає розвиток законодавчої бази, зокрема це відноситься і до стимулювання раціонального природокористування. Але все таки не поспішатимемо з песимістичними висновками, бо вже декілька років ведеться розробка відповідної законодавчої бази, та і в свідомості людей поступово міняється відношення до навколишнього середовища і необхідності її охорони. Економічні і правові важелі захисту природного середовища і попередження її забруднення, описані в моєму рефераті є важливим фундаментом для подальшого розвитку економіко-правових відносин в області екологічної безпеки.

Розділ 5 екологічна безпека праці

5.1 Законодавче регулювання питань охорони праці в Україні

Охорона праці - це правових соціально - економічних, організаційно - технічних, санітарно - гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Законодавство України з охорони праці складається з Закону “ Про охорону праці”, Кодексу законів про працю України та інших нормативних актів. Згідно Закону України „Про охорону праці” від 18.12.02. Він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний прядок організації охорони праці в Україні.

Згідно статті 1 даного Закону, охорона праці - це система правових, соціально - економічних, організаційно - технічних, санітарно - гігієнічних і лікувально - профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Дія даного Закону поширюється на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

- пріоритету життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

- комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та урахуванням інших напрямків економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього природного середовища;

- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

- встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

- використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

- здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

- забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками і працівниками (їх представниками) між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому і державному рівнях;

- міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

Законодавство про охорону праці складається з Закону «Про охорону праці», Кодексу законів про працю в України, Закону України «Про загально обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів.

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійними захворюваннями.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів колективного та індивідуального захисту, що використовується працівником, а також санітарно - побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Роботодавець здійснює фінансування охорони праці і несе безпосередньо відповідальність за порушення умов функціонування системи правління охорони праці.

В свою чергу працівник зобов'язаний:

- дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про, безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь - яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

- знати і виконувати вимоги нормативно - правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного і індивідуального захисту;

- проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці.

У колективному договорі, угоді сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.

Роботодавець зобов'язаний інформувати працівників або осіб, уповноважених на здійснення громадського контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів з охорони праці, та Фонд соціального страхування від нещасних випадків про стан охорони праці, причину аварій, нещасних випадків і професійних захворювань і про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють:

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

- спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;

- спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;

- спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

За порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці юридичні та фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягаються органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу у порядку, встановленому законом.

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно з законом.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Закон «Про внесення змін до закону «Про охорону праці» від 21.11.2002року № 229-ІV визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці [43], регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.