Ландшафтно-екологічна основа Києва
Значення біоценотичних угруповань рослин в житті міських біоценозів. Етапи розбудови та формування ландшафтно-архітектурних систем Києва, ландшафтна структура територій. Характеристика комплексних зелених зон міста і ландшафтно-архітектурних рис покриву.
| Рубрика | Экология и охрана природы |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 21.09.2010 |
| Размер файла | 1,6 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
До середини X століття були повністю заселені розчленовані відлогі й пологі схили та останці між верхньою і нижньою частинами міста, з'явилась необхідність в його розширенні. У середині X століття ареал містобудівного освоєння складається із одного домінуючого поля освоєння, що охоплює урочища підвищеної слабохвилястої лесової рівнини (Верхнього Міста) відлогих і пологих схилів лесової рівнини та заплави Дніпра (Поділ). В кінці X століття площа верхньої частини міста значно збільшується за рахунок забудови Міста Володимира і спорудження його укріплень, однак на цю частину міста, розташовану на лесовому плато, припадало не більше (6%) міської забудови, на схили (33%), а більше половини території (61%) займала нижня частина Міста - Поділ, розташована на високій заплаві Дніпра [8].
У ХІ-ХІІ столітті, у зв'язку з посиленням політичного і адміністративного значення міста та поширення громадського будівництва (спорудження Софійського собору, багатьох церков, монастирів палаців), збільшується верхня частина міста і створюються нові фортечні споруди - Місто Ярослава 72 га, Місто Ізяслава - 6 га, Копирів кінець - 40 га. Площа Верхнього Міста збільшується до 130 га і досягає 34% від загальної площі забудови. Водночас зростає до 180 га нижня (подільська) частина (49% території), зводяться оборонні споруди у північно-західній частині. У цей період зростає значення давньокиївської агломерації, що складалась із дрібних поселень (Берестове, Дорогожичі), монастирів (Печерський, Видубицький, Кловський, Кирилівський). Ареал містобудівного освоєння складається із основного Давньокиївського поля освоєння (Верхнє Місто - Поділ) та дрібних ядер містобудівного освоєння - поселень та монастирів. Усі дрібні поля освоєння були розташовані у межах урочищ підвищеної слабохвилястої та горбисто-хвилястої лесової рівнини, складеної лесовидними суглинками із сірими та темно-сірими лісовими легкосуглинковими ґрунтами під свіжими дібровами та грудами (грабовими дібровами) на той час вже розораними, із значним землеробським освоєнням, що свідчить про наслідування ландшафтно-архітектурними системами у процесі містобудівельного освоєння центрів землеробських ландшафтно-господарських систем. Загальна площа містобудівного освоєння у ландшафтах широколистяно-лісового типу становить 51% території (рис. 2.3).
Рис. 2.3. Ареал містобудівного освоєння ландшафтів Києва середини XII століття
Із другої половини XII століття, у результаті боротьби удільних князів за Київ, руйнування його у 1169 році, місто втрачає значну частину політичних і адміністративних функцій. Взяття Києва Батиєм у 1240 році і наступні події пов'язані з іноземним пануванням, багаторазовим руйнуванням (1416,1482, 1651,1679,1687 роки), пожежами та епідеміями, не сприяли збільшенню його території. Однак Київ залишається важливим центром розвитку економіки, культури, передової громадської думки, освіти, соціального прогресу. В цей період більша частина громадського будівництва була спрямована на відновлення та реконструкцію пошкоджених споруд і військових укріплень. Відбувається злиття дрібних ареалів освоєння підвищеної та горбисто-хвилястої лесової рівнини та загальне ущільнення ареалу містобудівного освоєння [11].
Із першої половини XVIII століття, у зв'язку із будівництвом фортеці росте і набуває адміністративних функцій нова частина Міста, що лежить у межах підвищеної горбисто-хвилястої лесової рівнини - Печерськ (рис. 2.4).
Рис. 2.4. Ареал містобудівного освоєння ландшафтів Києва початку XVIII століття
До середини XIX століття печерська частина сполучається з основним ядром Києва. Забудовується лесова рівнина навколо Печерської фортеці, вздовж долини Либіді та крутих схилових ділянок хрещатицької долини. Розширюється Нижнє Місто на правобережній високій заплаві. За цей час площа забудови зростає майже втричі, переважно за рахунок підвищеної лесової рівнини та заплави. Ареал містобудівного освоєння охоплює майже всі рівнинні і частково схилові урочища підвищеної слабохвилястої і горбисто-хвилястої лесової рівнини межиріччя Дніпро - Либідь (55,7%). Межі освоєння заплави Дніпра (Поділ) складають 44,3% ареалу освоєння.
Із кінця XVIII століття вперше починається забудова ландшафтів змішано-лісового типу знижених давноалювіальних рівнин - надзаплавних право - та лівобережних терас Дніпра. До середини XIX століття всі плоскорівнинні і пологосхилові місцевості підвищеної лесової рівнини в межиріччі Дніпра та Либіді забудовуються, і починається освоєння аналогічних ландшафтів правобережжя Либіді (Байкова гора, Забайків'я, Деміївка, Протасів яр) в результаті поля освоєння ландшафтів широколистяного типу складають 59,5% ареалу містобудівного освоєння. Поступово забудовуються ландшафти змішано-лісового типу, це переважно урочища моренно-водно-льодовикових підвищених рівнин (Шулявка, Солом'янка). Продовжується забудова знижених надзаплавних давньоалювіальних терас та високих заплав Либіді і правобережжя Дніпра. Поля містобудівного освоєння в ландшафтах змішано-лісового типу складають 8,1% від загальної площі ареалу освоєння, заплавні - 32,4%. В цей період центр міста стає багатоповерховим, збільшується кількість громадських споруд, покращується благоустрій головних магістралей, зростає кількість підприємств, установ.
Кінець XIX - початок XX століття - період активного розвитку капіталізму. В цей час проводиться інтенсивне спорудження залізниць, промислових підприємств та фабрик. Залізниці прокладаються переважно по заплавах малих річок та днищах великих балок (Либідь, Сирецька балка), а також по вододільних частинах моренно-водно-льодовикових та лесових рівнин. Триває процес забудови ландшафтів змішано-лісового типу (їх ареал освоєння збільшується до 14,6% площі ареалу містобудівного освоєння). Межі освоєння широколистяно-лісових та заплавних ландшафтів складають відповідно 58,2% і 27,2% загальної площі ареалу (рис. 2.5).
Рис. 2.5. Ареал містобудівного освоєння ландшафтів Києва кінця XIX - початку XX століття.
Після жовтневих подій 1917 року та громадянської війни 1918-1924 років Україна стає на рейки планового індустріального будівництва. Індустріалізація, розвиток науки та культури в столиці республіки, а також політика продподатків та продрозверстки на селі викликали значне посилення урбанізаційних процесів, посилюється приплив населення в місто. У цей період містобудівельне освоєння території відбувається, головним чином, за рахунок порівняно малопродуктивних в сільськогосподарському відношенні ландшафтів змішано-лісового типу. Продовжується і забудова ландшафтів підвищеної лесової височини на правобережжі Либіді та заплавних місцевостей. У 30-ті роки забудовуються вільні ділянки, ущільнюється забудова центральних кварталів. Проводиться реконструкція старих будинків. З'являються нові райони (Печерсько-Звіринецький та ін.). З початку XX століття до 1941 року площа міської забудови зросла у п'ять разів (9,7 тис. га) [3].
Ще швидшими темпами у цей час зростає загальна площа територій міського підпорядкування (ділянок перспективного зростання міста). У 1923 році в адміністративні межі Києва ввійшли 20 сільських поселень, що фактично злилися з містом, та лісові масиви (близько 20 тис. га). У передвоєнний час площа міста з зеленою зоною досягає 68 тис. га.
Під час Великої Вітчизняної війни було зруйновано більше 40% житлового фонду і майже всі підприємства Києва. У повоєнний період житлові та інші споруди відбудовувались швидкими темпами, вже до 1950 року було здано більше 1000000 м2 житлової площі і побудовано 2250 приватних будинків. У 1952 році починається забудова нових житлових масивів: Першотравневого, Відрадного, Нивок у змішано-лісових ландшафтах підвищеної морен но-водно-льодовикової рівнини (їхнє поле освоєння зростає до 52,4% від загальної площі ареалу містобудівного освоєння). Площа поля містобудівного освоєння в ландшафтах широколистяно-лісового типу складає 34,4% ареалу освоєння, частка заплавних ландшафтів знижується до 13,2%.
1967 року був затверджений новий генеральний план розвитку міста. В основу плану, реалізація якого почалася вже наступного року, було покладено ідею розміщення житлових масивів на намитих ґрунтах, на місці частково заболочених, малоцінних для сільського господарства територій у заплаві Дніпра, що стає головною архітектурно-планувальною віссю міста. Це дозволило зберегти придатні для землеробства землі, зробити місто більш компактним і перейти від радіальної до радіально-кільцевої структури його території. На намивних ґрунтах будуються масиви Русанівка, Березняки, Оболонь, Троєщина. На пісках давньоалювіальної зниженої терасової рівнини - Лісовий, Воскресенський, Лівобережний, Комсомольский масиви. На моренно-воднольодовиковій рівнині - Виноградар, Вітряні гори, Академмістечко та інші. Новітні технічні засоби будівництва дозволили вести забудову дуже розчленованих крутосхилових місцевостей підвищеної лесової рівнини, доля яких в ландшафтній структурі забудованих територій міста зросла за повоєнний період від 2,5 до 7,0%. На сьогодні на території Києва забудовано 395,1 тис. га, тобто у тричі більше, ніж у повоєнні роки. Ареал містобудівного освоєння складається із двох великих частин - правобережної та лівобережної (рис. 2.6).
Рис. 2.6. Сучасний ареал містобудівного освоєння ландшафтів Києва
Фоновими у сучасному ареалі освоєння (52,4% площі ареалу містобудівного освоєння) є урочища ландшафтів змішано-лісового типу, що розвинуті у правобережному полі освоєння та домінують в лівобережному. Урочища ландшафтів широколистяно-лісового типу зустрічаються тільки на правобережному полі освоєння і займають 24,3% ареалу містобудівного освоєння. Заплавні урочища займають центрально-вісьове положення і розвинуті в право - та лівобережній частинах на 23,2% ареалу освоєння [12].
Із розвитком будівництва на штучних ґрунтах досить значної трансформації зазнають аквальні системи. Відбувається каналізування, засипання та замивання багатьох озер, струмків і малих річок (Глибочиця, Клов, Горіхуватка й інші). Цей процес у деякій мірі компенсується створенням нових та впорядкуванням і очищенням старих ставків, озер тощо. На цей час штучні аквальні системи складають 0,1% площі ареалу містобудівного освоєння.
Згідно з Генеральним планом перспективного розвитку міста, перспективне житлове будівництво буде сконцентроване головним чином на намивних ґрунтах у заплавних ландшафтах долини Дніпра. Найбільшим житловим масивом стане Троєщина, запланована також нова забудова заплави у районі сіл Осокорки, Позняки та Вигурівщина.
2.4 Функції міста і його ландшафтів
Аналіз містобудівного освоєння ландшафтів території Києва показав, що для певних типів ландшафтів у різні часові зрізи були характерні різні планувальні форми. Характер планувальних форм забудови ускладнювався із розвитком архітектури та вдосконаленням містобудування, а також значною мірою визначався ландшафтними особливостями території.
В основу розвитку найдавніших українських міст (Києва, Чернігова, Переяслав-Хмельницького, Володимир-Волинського, Луцька, Львова, Кам'янця-Подільського й інших) закладено принципи трьохчастинної планувальної організації їхніх теренів. Більшість із них складалися із дитинця, навколишнього міста («окольного граду») та передмістя (передграддя). Центром давнього Києва Х-ХІ століття, що складався із низки поселень уздовж правого берега Дніпра (Старокиївська гора, Замкова гора, Поділ), були міста Володимира та Ярослава. Обриси потужних фортифікаційних споруд XI століття простежуються в плануванні та забудові цієї частини Києва. Планування вулиць виконано таким чином, що вони променями збираються у пучок до основних давніх виїздів у місто, його у значній мірі можна віднести до домонгольского періоду. Монументальні будівлі вказують на розташування головних ансамблів та комплексів Києва, а відомі з археологічних розкопок князівські палати Х-ХІ століття - на місце князівської резиденції та місця літописних вічевих зборів - Бабин торжок. Від центру на значній відстані знаходились монастирські комплекси (Києво-Печерська Лавра, Кловський, Видубецький, Кирилівський та інші монастирі), які створювали мальовничу панораму Міста з ріки. Такий характер планування зберігався у Києві до XV-XVII століття [12].
Інтенсивний розвиток торгівлі та ремесел у XVII столітті сприяв значному територіальному зростанню Києва переважно за рахунок навколишніх сільських поселень. В планувальних формах нових частин міста переважали ареальні та радіальні, а також застосовувались елементи регулярного планування. В одно - та двовуличні поселення вписувався торговий центр, що з'єднувався з іншими частинами Києва.
Характерні особливості розвитку структури давніх міст простежуються в планувальних формах забудови XVII-XVIII століття. Криволінійні обриси вулиць свідчать про прокладені тут колись лінії укріплень (Печерськ), але забудова відноситься до пізніших часів, переважно до XIX століття. В XVII-XVIII столітті планувальна структура Києва зберігала попередню трицентровість: Верхнє Місто, Печерськ та Поділ, причому у цей час Поділ відігравав роль загальноміського центру. Тут знаходилась головна торговельна площа із будинком магістрату. До середини XVIII століття склався ансамбль Братського монастиря із величною спорудою Академії. Чисельні монастирі та церкви пожвавлювали загальний вигляд Подолу, що на той час був оточений дерев'яно-земляними фортифікаційними укріпленнями. Для ландшафтно-архітектурного комплексу заплави Дніпра (Подолу) було характерним вільне та ареальне планування, переважала садибна забудова. Значного розвитку на той час набув також ландшафтно-архітектурний комплекс підвищеної лесової рівнини, що складався із масивів та груп Києво-Печерської Лаври, Софійського, Михайлівського та Кирилівського монастирів, їхні давні будівлі були доповнені спорудами у стилі барокко - храмами, келіями, дзвіницями, огорожами та виїздами, які значно збагатили їх пейзажно-видові властивості.
У середині XVIII століття споруджується Печерська фортеця. Навколо створюються земляні укріплення за системою Вобана та інших теоретиків бастіонних укріплень. У плануванні переважає замкнена вулична мережа, близька до радіально-кільцевої з елементами регулярного планування.
В XVIII столітті у місті з'являється регулярне планування (так зване «шахове»), що на той час вже отримало широке розповсюдження у багатьох країнах Центральної Європи.
Із кінця XVIII і на початку XIX століття в архітектурі Києва у значній мірі виявляється вплив класицизму. Поряд існують також інші течії, що використовують неоготичний та східний стилі, відображені у ландшафтно-архітектурних групах і елементах центру Києва (Печерськ) [31].
Значні містобудівні перетворення відбулися у Києві у першій половині XIX століття. Відповідно до генеральних планів, розроблених архітекторами А. Меленським, В. Гесте, В. Беретті, був створений Хрещатик, який об'єднав розрізнені ландшафтно-архітектурні комплекси підвищеної лесової рівнини. У цей час було прокладено вулиці Володимирську та Васильківську, а найбільшою новобудовою був Університет Святого Володимира (зараз - Національний університет імені Тараса Шевченка).
Після нищівної пожежі 1811 року регулярного (шахового) планування набув ландшафтно-архітектурний комплекс заплави Дніпра - Поділ.
Незважаючи на великі масштаби будівництва, доба капіталізму не залишила багато визначних пам'яток містобудівного мистецтва. Проте фонова та рядова капітальна забудова різних (за архітектурними якостями) будівлями та регулярний характер планування створюють виразні історично-своєрідні види ландшафтно-архітектурних груп та масивів (вул. Велика Житомирська тощо). У цей період міська забудова насичується промисловими, транспортними та інженерними спорудами, відбувається інтенсивне територіальне зростання. У зв'язку з територіальним ростом міста більшість монастирських та паркових комплексів увійшли безпосередньо до межі міської забудови, що значно збагатило пейзажно-видовий потенціал міста та урізноманітнило планувальні форми забудови.
За добу індустріалізації (особливо у часи перших п'ятирічок) активного розвитку зазнала система забудови невеликими масивами із регулярним плануванням (містечками), із промисловим ядром у центрі (ландшафтно-архітектурний масив Соцмістечка в Києві на лівобережній заплаві Дніпра).
Останнім часом у міському будівництві переважає система забудови масивами з вільним плануванням, переважно на малоцінних та штучних ґрунтах. Такими є сучасні ландшафтно-архітектурні комплекси заплави та терас Дніпра.
Ландшафтний аналіз містобудівного зростання Києва виявив певні зв'язки цього процесу з функціональними особливостями міста на різних етапах його розвитку. Ретроспективне ландшафтно-функціональне дослідження показало, що від заснування Києва до нашого часу кожна його частина виконувала певні функції. Місто зростало в залежності від придатності ландшафтів до виконання цих функцій. Так, первинними функціями міста були торгівельна і господарська (землеробська), а також транспортна - Дніпровський водний шлях «із варяг у греки».
Поява адміністративної функції викликала необхідність будівництва фортеці («граду»), для якої обов'язковою умовою була наявність природних укріплень. Розчленований край лесового плато із відносними висотами близько 100 м, з ярами, мисами та останцями, що височів над нижньою частиною Міста та Дніпром, був ідеальним місцем для першого городища Кия на Замковій горі (урвистий останець) і плацдармом для зростання Верхнього Міста - городище на Старокиївській горі (виступ плато) [30].
Утвердження адміністративної і оборонної функцій стимулювало інтенсивний розвиток торговельної функції на заплаві Дніпра (Поділ) та на лесовій рівнині (Бабин торжок), появу і розвиток ремісничої функції на заплаві і на лесовій рівнині.
У час феодалізму (від заснування до кінці XVIII століття) торговельно-економічну функцію, пов'язану з дніпровським водним шляхом, виконувала нижня (подільська) частина міста, розташована в заплаві Дніпра. Розвиток верхньої частини Києва був підпорядкований адміністративній, оборонній, культурно-ідеологічній функціям, яким найкраще відповідали аграрно-освоєні ландшафти підвищеної розчленованої лесової височини.
В умовах становлення і розвитку капіталізму у XIX і на початку XX століття функціональні ролі частин міста поступово вирівнюються. Київ зростає переважно за рахунок ландшафтів підвищеної лесової рівнини. їх забудова, що почалася вибірково від стародавнього ядра, захоплює в цей період найбільш зручні ділянки в межиріччі Дніпра і Либіді на віддалі 5 - 7 км уздовж існуючих шляхів сполучення.
Після громадянської війни 1918-1924 років Київ набуває функцій найбільшого в Україні адміністративного, індустріального, наукового і культурного центру. При загальному значному зростанні території Міста випереджаючими темпами забудовуються менш цінні у сільськогосподарському відношенні змішано-лісові ландшафти у північно-західному напрямку і на Лівобережжі. Вони мають переважно промислово-виробничу та житлову функції. Не забудовуються ділянки цінних лісових (борових і суборових) масивів, які набувають рекреаційних функцій.
2.5 Новітні ландшафтні утворення приміської зони
Характерною особливістю екологізації сучасних урбанізаційних процесів у світі є створення навколо великих міст значних за площами урбокомпенсаційних зон, що покликані надати можливість сучасним мешканцям міст, які тривалий час перебувають у штучно створеному, інформаційно та енергетично перенасиченому середовищі із замкнутими об'ємами, незвичними для природи прямими лініями, агресивними формами та структурами, не кажучи про забруднення повітря, ґрунтів та води, бодай на деякий час повернутися до Природи.
Одними із перших активних урбокомпенсаційних форм людської діяльності і, відповідно, використання навколишніх ландшафтів є туризм і рекреація. Зокрема це - прогулянки лісом або заплавою, масові походи вихідного дня, свята на природі, «маївки», непромислове рибальство (заради задоволення і відпочинку) та багато інших. Можна впевнено ствержувати, що массові форми туризму і рекреації є прямим наслідком урбанізації, які компенсують відокремлення людини від природного середовища.
Найпопулярнішими серед мешканців Києва, що надають перевагу активному відпочинку та туризму, є місцевості заплавних рівнин руслової заплави із луками, вільшняками та пляжами у межах Києва, першої борової надзаплавної тераси, Правобережжя (Конча-Заспа), розчленованих лесових рівнин із грабовимии дібровами - Голосіївський ліс, слабкохвилястих озерно-водно-льодовикових рівнин із борами та суборами - Пуща Водиця та ін. Ці ландшафти вимагають особливо дбайливого ставлення. На жаль, усі нормативні заходи їхньої охорони та збереження на сьогодні практично не діють або діють неефективно. Одним із найдієвіших способів їх збереження є формування свідомої еколого- та етнозберігаючої поведінки населення (у першу чергу серед учнівської та студентської молоді) через засоби масової інформації та освіту [30].
Однією з найбільш специфічних форм урбокомпенсаційного використання ландшафтів є «дачі», «дачні масиви». Треба підкреслити, що «дачі» мають вельми різноманітну урбокомпенсаційну дію. Ведення дачного господарств відбувається різними шляхами: від інтенсивного сезонного поповнення «споживчого кошика» власними продуктами харчування до суто рекреаційного використання для відпочинку і оздоровлення. Безумовно, «дачі» - одна з улюбленних кияними форм ландшафтовикористання. Вони мають неабиякий екологічний зміст, зокрема, на ділянках, де «дачні масиви» створюються із рекультиваційною метою (у долинах балок, на рекультивованих звалищах, намитих ґрунтах тощо). Найбільшими дачними масивами є Верхні і Нижні Сади, Осокорки, Вишеньки (на намивних ґрунтах в межах низької заплави Дніпра), в балці на місці рекультивованого звалища в районі сіл Крюківщина-Гатне тощо. Зараз на місці колишніх пустирів розкинулися затишні зелені оазиси.
Однак масове захоплення «дачами» - «дачний бум» - має і негативні прояви. Це трапляється у тих випадках, коли за різних обставин під «дачні масиви» відводяться ділянки малозмінених природних ландшафтів, що мають великий рекреаційний потенціал або вже традиційно використовуються населенням міста для активних форм рекреації і туризму. Як приклад, можна навести освоєння під «дачні масиви» заплави Дніпра у районі Кончі-Заспи. Навіть просте порівняння кількості «дачників» на одиницю площі та рекреаційної ємності ландшафтів заплави вказує, що для великого міста значно ефективніше зберігати такі ландшафти для активних форм рекреації і туризму.
3. Комплексні зелені зони міст: призначення та роль
3.1 Призначення, структура і статус комплексних зелених зон міст
Ліс - це тип біогеоценозів, рослинний покрив якого сформований з переважанням дерев, займає площу не менше 0,01 га. із зімкнутою не менше 30%, з особливим мікрокліматом на поверхні і ґрунтовими умовами, що задовольняють вимогам населяючого його специфічного співтовариства організмів.
Серед територій, зайнятих лісовими насадженнями, особливе місце займають зелені зони міст.
Зелена зона - територія за межами міської межі, зайнята лісами і лісопарками, що виконують захисні і санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення [14].
Лісопарк - обширний природний ліс поблизу великого міста або усередині нього, пристосований для масового відпочинку, спорту, розваг і задоволення культурних потреб населення.
Ліси і насадження зелених зон покликані виконувати три основні функції: захисну, санітарно-гігієнічну, рекреаційну.
Правовий режим лісів, групи і категорії захищеності, їх господарське використовування визначені Лісовим кодексом України.
За формою господарювання і управління ліси зелених зон відносяться до лісів, що знаходяться у віданні державних органів лісового господарства. міським, закріпленим лісам і лісам заповідників.
Міськими вважаються ліси, що знаходяться в адміністративних межах міста. Лісове господарство в них ведуть підприємства і організації місцевих органів самоврядування.
Закріплені ліси - це частина лісів державного значення, наданих міністерствам, відомствам, підприємствам, організаціям і установам для виконання покладених на них спеціальних задач - наукових, учбових, оздоровчих і інших.
До лісів заповідників відносяться ліси, що знаходяться на виділених в установленому порядку ділянках землі, в межах яких є охороняються природні і культурно-історичні об'єкти, що представляють особливу наукову або пізнавальну цінність. Лісове господарство в них ведеться заповідниками як науково-дослідними установами.
Правовою гарантією збереження природоохоронної функції лісів служить встановлення категорій захищеності, тобто розподіл їх на групи.
Категорія захищеності встановлюється для частини лісової фундації і непокритих лісом земель цієї фундації у зв'язку з особливою захисною, водозахисною, санітарно-гігієнічною, рекреаційною, науковою, історичним або іншим спеціальним значенням для використовування переважно в одній з вказаної мети.
До лісів першої групи, що мають санітарно-гігієнічне і оздоровче значення, зокрема, відносяться:
ліси зелених зон міст, інших населених пунктів і промислових підприємстві, у тому числі ліси лісопаркових частин зелених зон;
ліси першого і другого поясів санітарної охорони джерел водопостачання;
* ліси округів санітарної охорони курортів, міські ліси і лісопарки. В лісах першої групи можуть виділятися додатково особливо захисні ділянки з обмеженим режимом лісокористування. Такі ділянки виділяються державними органами лісового господарства областей і Автономної Республіки Крим на підставі матеріалів лісовпорядження або спеціальних обстежень, проведених державними лісовпорядними організаціями, і затверджуються державними обласними адміністраціями і Кабінетом Міністрів АР Крим.
Порядок виділення категорій захищеності лісів має на своїй меті визначення господарської спеціалізації лісів і забезпечення їх необхідної охорони. Разом з цим встановлення обмеженого режиму лісокористування при виділенні відповідних категорій захищеності ставить за мету збереження і інших компонентів природного середовища: вод, ґрунтів і тваринного світу. Категорія захищеності лісів є правовим поняттям екологічної ролі, яку виконують ліси як компонент природного комплексу території, сприяючого підтримці і збереженню ландшафтної і біологічної різноманітності.
3.2 Виділення і визначення розмірів зелених зон міст
Зелені зони міст виділяються на землях державної лісового Фонду, розташованих за межами міської межі з урахуванням площ зон санітарної охорони джерел водопостачання, округів санітарної охорони курортів, захисних смуг уздовж залізних і автомобільних доріг, а також заборонених смуг лісу, що захищають нерестовища цінних промислових риб. Для міст, де відсутні природні ліси і інші насадження, ліси зелених зон створюються штучно на землях, непридатних для ведення сільського господарства. Нормативні розміри загальної площі зелених зон міст встановлюють виходячи з чисельності населення міста, природнокліматичної зони і загальної лісистості території. Залежно від місцевих санітарних і кліматичних умов допускається зміна розмірів зелених зон не більш, ніж на 15% від нормативно встановлених [21].
Для міст з населенням більше 1 млн. чоловік зелені зони виділяються за окремими проектами, що розробляються науковими і проектними лісовпорядними установами і організаціями.
За цільовим призначенням зелені зони міст територіально підрозділяються на дві частини - лісопаркову і лісогосподарську. Лісопаркова частина виділяється з тих, що входять в зелену зону міста лісів з естетично цінними ландшафтами. Розміри лісопаркової зони встановлюються залежно від чисельності населення міста (табл. 3.1).
Таблиця 3.1. Визначення розміру лісопаркової частини зеленої зони міста
|
Чисельність населення міста, тис. чол. |
Розмір лісопаркової частини зеленої зони, га/1000 чол. |
|
|
Понад 500 до 1000 |
25 |
|
|
Понад 250 до 500 |
20 |
|
|
Понад 100 до 250 |
15 |
|
|
До 100 |
10 |
В лісостеповій і степовій рослинних зонах при лісистості 2% і нижче лісопаркову частину складає вся площа лісів зеленої зони міста. Ліси і інші зелені насадження, що входять в зелену зону міста, повинні бути відмежований природними рубежами або просіками зі встановленими граничними стовпами.
3.3 Охорона і використовування лісів зелених зон міст
Охорона і використовування лісів зелених зон міст повинна ґрунтуватися на комплексній системі лісокористування. Така система включає лісовідні, біотехнічні і протипожежні заходи, впорядкування території для забезпечення оздоровчих і середовищезахисних функцій лісу і організації відпочинку міського населення, а також передбачає обмеження побічного користування лісом. Виконання цих задач повинне забезпечувати:
в лісопарковій частині - збереження і формування довговічних стійкостей і естетично привабливих насаджень, придатних для організації відпочинку населення;
в лісогосподарській частині - формування високопродуктивних насаджень, сприяючих очищенню і оздоровленню повітряного басейну міста, створенню резерву для подальшого розширення лісопаркової частини міста, задоволенню потреб в деревині і продуктах побічного користування лісом.
Територіальна організація зелених зон міст передбачає:
виділення місць відпочинку населення;
виділення ділянок, що особливо охороняються, «зон спокою» для тварин, що забезпечують підтримку нормального функціонування лісних екосистем;
розміщення зон розвитку лісогосподарської діяльності.
Заходи з лісоведення включають систему рубок і лісовідновлювальних робіт. Система рубок в лісах зелених зон передбачає:
в лісопарковій частині - рубки, направлені на формування ландшафту, і санітарні рубки;
в лісогосподарській частині - рубки догляду за лісом, санітарні рубки, лісовідновлювальні рубки, рубки реконструкції малоцінних лісових насаджень і рубки, направлені на формування естетично-цінного ландшафту [14].
Вік насаджень лісогосподарської частини зелених зон міст, намічаних для лісовідновлювальної рубки, визначають з урахуванням стану насаджень, але не нижче за клас віку, встановлений для лісів першої групи.
Лісовідновлювальні роботи повинні проводитися на лісотипологічній основі з місцевих порід дерев з урахуванням ландшафтних особливостей території, по можливості відновлюючи корені насадження, як найстійкіші до рекреаційних навантажень, а також сприяючи природному лісовідновленню.
Поблизу промислових підприємств, що виділяють в атмосферу пил і шкідливі гази, створюються лісові культури з підвищеними газостійкістю і пиловловлюючими властивостями.
Ліси зелених зон міст забезпечуються також системою протипожежних заходів.
Біотехнічні заходи включають:
фітопатологічний і ентомологічний захист лісу і профілактику атак шкідників і хвороб шляхом здійснення лісопатологічного нагляду і використовування засобів захисту лісу, безпечних для людини і тварин;
збереження і регулювання чисельності тварин за допомогою системи щорічних обліків, заходів щодо охорони і регулювання чисельності, пристрої штучних кубел для птахів і рукокрилих, введення в деревостой плодово-ягідних дерев і чагарників створення системи «зон спокою», мікрозаповідників і мікрозаповідників для залучення господарсько-цінних організмів, підтримання високої надійності функціонування лісових екосистем.
Для регулювання чисельності тварин, що завдають шкоди лісовим насадженням, допускається їх відлякування, вилов і відстріл з дотриманням заходів безпеки відпочиваючих [22].
Сінокосіння допускається тільки на спеціально відведених ділянках. В лісах лісопаркової частини не допускаються такі побічні види лісокористування, як випас худоби, промислова заготівка лікарських трав, збір красиво квітучих рослин, деревних соків, грибів, ягід, плодів, горіхів, технічної сировини, а також охота.
4. Аналіз рослинності зелених зон м. Києва
Аналіз процесу містобудівного освоєння ландшафтів показав, що на території Києва склалося 4 ландшафтно-архітектурних системи давньої та сучасної забудови, парків і лісопарків:
1 - підвищених акумулятивно-денудаційних лесових рівнин;
2 - акумулятивних моренно-водно-льодовикових і озерно-водно-льодовикових рівнин;
3 - акумулятивних давньоалювіальних терасових рівнин;
4 - знижених акумулятивних алювіальних заплавних рівнин.
У їх межах сформувалось 40 ландшафтно-архітектурних комплексів (ЛАК) та 232 ландшафтно-архітектурних масиви (ЛАМ).
Ландшафтно-архітектурна система давньої та сучасної забудови, парків та лісопарків акумулятивно-денудаційних лесових рівнин складається з 16 ЛАК та 105 ЛАМ. Вона охоплює центральну, південно-східну та східну частину міста (13,9% території).
Ландшафтно-архітектурна система давньої та сучасної забудови, парків та лісопарків акумулятивних моренно-воднольодовикових та озерно-водно-льодовикових рівнин включає в себе 8 ЛАК та 72 ЛАМ. Вона розташована у північній, північно-західній, західній та південно-західній частинах (22% території міста).
Ландшафтно-архітектурна система давньої та сучасної забудови, парків і лісопарків акумулятивних давньоалювіальних терасових рівнин складається з 7 ландшафтно-архітектурних комплексів та 26 ландшафтно-архітектурних масивів. Розташована вона переважно на Лівобережжі у північній, східній та південній частинах та на Правобережжі - у північній та центральній частинах (18% території міста).
Ландшафтно-архітектурна система давньої та сучасної забудови, парків і лісопарків низовинних акумулятивних алювіальних рівнин (заплав Дніпра) складається з 9 ЛАК та 29 ЛАМ. Вона займає центрально-осьове положення у межах Міста і має меридіональне простягання (15% території Києва). На півночі і півдні ЛАС заплавних рівнин займає досить значні простори і звужується у центральній частині.
Ландшафтно-архітектурна структура Києва є дуже складною та контрастною. Найскладнішими щодо кількості ЛАК і ЛАМ, варіантів поєднань ЛАМ і ЛАЕ, є ландшафтно-архітектурні системи давньої та сучасної забудови, парків і лісопарків, акумулятивних моренно-водно-льодовикових і озерно-водно-льдовикових рівнин та акумулятивно-денудаційних лесових рівнин. Показники мозаїчності складають тут відповідно 327 та 269 ЛАЕ 1/км2. Територія цих ЛАС характеризується також високими площинними та об'ємними показниками техногенно-урбаністичного освоєння (71% і 53%) та значними показниками комунікативності (2,71 і 1,52 1/км2). ЛАС давньої та сучасної забудови, парків і лісопарків підвищених акумулятивно-денудаційних лесових рівнин при досить високому площинному показнику техногенізації (53%) має один із найменших об'ємних показників техногенізації (17,6 м3/га) і найбільший об'ємний показник фітогенізації (9,4м3/га), що свідчить про екологічну збалансованість ландшафтно-архітектурної структури.
Простішу структуру мають ландшафтно-архітектурні системи давньої та сучасної забудови парків і лісопарків акумулятивних давньоалювіальних терасових та акумулятивних низинних алювіальних заплавних рівнин (144 та 193 ЛАЕ/км2).
Найбільш техногенно трансформованою на території Києва є ландшафтно-архітектурна система сучасної та новітньої забудови, парків і лісопарків низинних акумулятивних алювіальних заплавних рівнин. Показник ступеню містобудівного перетворення тут перевищує 47%, об'ємний показник техногенізації становить 23,68 м3/га, об'ємний показник фітогенізації найнижчий в місті - 4,45 м3/га.
Рослинність Києва та його околиць характеризується великою різноманітністю і багатством, що зумовлено розташуванням Києва на межі двох геоботанічних зон: Полісся і Лісостепу. Безумовно, рослинний покрив міста надто далекий від того первинного вигляду, яким він був у минулі епохи, бо під впливом господарської діяльності людини зазнав великих змін.
Як свідчать літописи та інші історичні документи, кілька століть тому територія сучасного міста та його околиці були вкриті суцільними непрохідними лісами. Упродовж століть ці великі лісові масиви знищувалися, вирубувалися. їхнє місце спочатку зайняли сільськогосподарські угіддя, а з їх часом змінили квартали та вулиці Києва. Проте навіть та рослинність, що збереглася, й досі дає уявлення про характер рослинного покриву, про основні закономірності його розвитку, складу та поширення.
Розподіл рослинності обумовлений, насамперед, характером ґрунтового покриву, який у межах сучасної території Києва, дуже різноманітний.
Із півночі, північного заходу та заходу до самого міста підходять великі масиви Святошинського та Пуща-Водицького соснових і змішаних лісів, що південними окраїнами лісової зони - Полісся із переважанням рослинних форм, властивих цій зоні.
На найсухіших і найменш родючих дерново-слабкопідзолистих піщаних ґрунтах з дуже незначною домішкою глинистих часточок, переважно на підвищеннях рельєфу, поширені чисті соснові ліси (бори) з рідким деревостаном із сосни звичайної (Pinus silvestris L.) та бідним трав'яним покривом. Завдяки своєму стрижневому корінню, яке глибоко проникає у грунт і досягає глибоких водоносних горизонтів, сосна мириться із бідними та сухими піщаними ґрунтами.
З деревних порід, окрім сосни, тут може рости лише береза повисла (Betula pendula Roth.), бородавчаста (В. verrucosa Ehrh.) та пухнаста (В. pubescens Ehrh.), а ґрунт вкриває незначна кількість видів, найменш вимогливих до ґрунтів - кущики вересу, брусниці та чорниці.
Отже, видовий склад рослинності борів дуже бідний і представлений найменш вимогливими до ґрунтових умов видами. На більш родючих дерново-середньопідзолистих супіщаних та глинисто-піщаних ґрунтах в понижених і краще зволожених місцях поширені мішані ліси, до складу яких, крім сосни, входять ще й листяні породи, які утворюють субори й сугрудки.
Перший тип лісу, тобто субір, формується також на бідних ґрунтах, подібних до ґрунтів борових лісів. У ньому представлені усі види деревної, кущової й мохово-лишайникової рослинності, властивої борам. Але поряд із боровими видами тут ростуть і вимогливіші види, що свідчить про кращу родючість ґрунту. Це обумовлює кращий ріст деревних порід, особливо сосни, появу, підліску і значно багатший трав'яний покрив.
На відміну від борів, де у першому ярусі росте тільки сосна, для суборів характерна вже двоярусна будова деревостану. Перший ярус тут утворюють сосна й береза, другий - більш вимоглива до ґрунтових умов порода - дуб звичайний (Quercus robur L.).
Третій ярус (підлісок) розвинений ще недостатньо і представлений, головним чином, кущами ліщини і бруслини бородавчастої. У четвертому ярусі субору, крім вересу, брусниці та чорниці, характерних для чистих соснових лісів, поширені розкішна папороть-орляк, суниця, костяниця, грушанка й інші, поряд із якими зустрічаються місця суцільного мохового вкриття.
Сугрудки, які формуються на багатших супіщаних ґрунтах, характеризуються багатством рослинних форм і складною будовою. Деревостан сугрудків, крім сосни, дуба і берези, збагачується грабом звичайним (Carpinus betulus L.), липою серцелистою (Tilia cordata Mill.), кленом гостролистим (Acer platonoides L.), які утворюють тут другий і третій яруси. У підліску, крім ліщини й бруслини, можна бачити і такі види, як крушину, бузину, калину та інші.
Трав'яний покрив сугрудка за видовим складом значно багатший від субору. Постійними видами цього ярусу, крім видів, характерних для борів і суборів, є деревій тисячолистий, лісова суниця, чина весняна і гороховидна, купина лікарська, конвалія, зірочник шорстколистий, яглиця звичайна, перлівка повисла, герань лісова та ін.
Для соснових та сосново-мішаних лісів цього району - борів, суборів та сугрудків, як і для всього Полісся, характерною рослиною є сон, представлений тут кількома видами.
Місцями у складі мішаних лісів у вигляді окремих ділянок зустрічаються невеликі березові гайки «колки», які виникли переважно на місці порубаних лісів. Такі березові гайки можна бачити у Святошині, Пущі-Водиці, біля Ворзеля, Бучі. Підлісок в таких гайках створює молода березова поросль, інколи ліщина і бруслина.
У вологих місцях, особливо там, де виходять ґрунтові води, а також по берегах річок і струмків можна спостерігати суцільні мішані зарості, утворені вільхою клейкою (Alnus glutinosa Gaertn.). Підлісок в таких вільшняках утворює калина, у сухіших місцях - ліщина, а грунт вкривають різні види папоротей, хвощі, мох. Досить поширені також образки болотні або білокрильник, калюжниця болотна, очерет, а по краях заростей - високі осоки. Такі вільшняки зустрічаються в районі Голосієво, Святошино (долина р. Нивки), Пуща-Водиці (по р. Котурці) та в інших місцях.
На знижених та заболочених ділянках Святошинського та Пуща-Водицького лісів, переважно в їхніх північних районах, у долині Ірпіня зустрічаються типові сфагнові та сфагново-осокові болота, покриті деякими видами осок, пухівками, окремими видами верб, журавлиною, росичкою. На лісово-сфагнових болотах, характерних для району, крім берези, росте ще сосна, частково багно. Поліська флора з борами та суборами в околицях Києва добре виявлена також на Лівобережжі Дніпра по його борових терасах. Цікавим у цьому плані є район Броварів, розташований на лівому березі Дніпра, за двадцять кілометрів від міста, між Дніпром та Десною, він являє собою крайню південну частину Чернігівського Полісся, що підходить аж до Києва. Цей район має ряд невисоких піщаних горбів та западин між ними, що є рештками розмитої Дніпром та Десною борової тераси, вкритої сосновим (бором) і сосново-дубовим лісом (субором), за винятком окремих найвищих частин кучугур, позбавлених деревної рослинності і вкритих лише трав'янистою рослинністюта лишайниками. До домінуючих порід - сосни й дуба в окремих місцях домішуються осокір, береза, рідше горобина, крушина, інколи груша та ін. У підліску зустрічаються кущі бруслини, ожина, рідше ліщина й шипшина, на підвищеннях верес. У трав'янистому покриві багато папороті-орляка.
Типовим лісом поліського типу в околицях Києва є також Дарницький сосновий бір, з дуже бідним трав'яним покривом на дерново-слабкопідзолистих піщаних ґрунтах борової тераси.
Цікаво, що поліська флора по піщаних борових терасах заходить далеко на південь від Києва за межі Полісся - у лісостепову і навіть степову зони.
Цілком інший характер має рослинний покрив у південно-західних та південних околицях міста, до яких прилягають ліси лісостепової зони. До лісів цієї зони відноситься Голосіївський ліс, що з півдня та південного заходу підходить до околиць міста - Національного центру виставок і ярмарок, Голосісва, Деміївки, Доброго шляху, Багринової гори, Мишоловки, Китаєва. Це типовий грабово-дубовий ліс (груд) на сірих лісових суглинках, що своїми природними особливостями належать до іншої природно-географічної зони - Лісостепу.
Таблиця 4.1. Видовий склад ярусів Голосіївського лісу
|
Ярус |
Найбільш поширені представники ярусу |
|
|
Перший деревний ярус |
дуб звичайний (Quercus robur L.), ясен звичайний (Fraxinus excelsior L.), липа серцелиста (Tilia cordata Mill.), клен гостролистий (Acer platonoides L.) |
|
|
Другий деревний ярус |
входять більш тіневитривалі породи: граб (Carpinus betulus L.), якого інколи можна зустріти і в першому ярусі, клен польовий або паклен (Acer campestre L.), клен татарський (Acer tataricum L.), в'яз (Ulmus scabra Mill.) |
|
|
Третій ярус (підлісок) |
ліщина, бруслина європейська та бородавчаста (цінні гутаперченоси), глід, калина |
|
|
Трав'яний покрив (четвертий ярус) |
значна кількість Петрового хреста, є багато пролісків і такі цікаві форми, як зубниця цибулиста й п'ятилиста, ряст, багато різноманітних фіалок, анемона жовтцеваіз довговегетуючих рослин тут звичайні і чисельні темно-зелена дерниста лісова куцоніжка, гайовий тонконіг, просянка, костриця, осока волосиста, осока лісова, маренка запашна, переліска багаторічна, підлісник, зірочник шорстколистий або лісовий, деревій тисячолистий, суниця, копитняк європейський, материнка, купена лікарська |
Характер трав'яного покриву і підліску тісно пов'язаний з певними умовами рельєфу і зволоження. На найбільш підвищених і сухих місцях в підліску переважають ліщина і бруслина бородавчата. В трав'яному покриві в умовах достатнього зволоження на сірих лісових суглинках переважають зеленчук, медунка, а на схилах з кращим зволоженням - переліска. В умовах же сильного зволоження на затінених місцях (в балках лісу) пишно розвиваються папоротеві, кропива дводомна, рідше кропива київська та ін.
Голосіївський грабово-дубовий ліс є єдиним біля Києва місцем, де в невеликій кількості зберігся пролісок (Galanthus nivalis L.).
Неважко помітити, що найближче розташована до міста частина Голосіїївського лісу, на відміну від останньої частини дубово-грабового лісу, складається, головним чином, з граба. Очевидно, грабняк тут розвивався на місці вирубаного дубово-грабового лісу з кореневої порослі.
Зустрічаються подібні до Голосіївського ліси біля Теремків-І, Хотова, Феофанії. Рослинність їх у загальних рисах нагадує голосіївську.
Кілька століть тому майже вся територія Міста була вкрита такого ж типу лісами, які у північній, північно-західній та західній частинах його прилучалися до лісів поліського типу.
Ще не так давно, коли у Києві залишались незабудовані і незаймані території, у самому місті можна було зустріти чимало ділянок гаїв, характерних для лісостепової смуги.
Одним із залишків таких лісів є парк ім. Першого Травня, де збереглись ще окремі представники, лісової флори (в'яз, липа, граб, а в трав'яному покриві - медунка, пшінка, проліска та ін.), які в минулому були поширені на всій території сучасного міста. Дикої рослинності (деревної й трав'яної) у ньому залишається все менше й менше, а на її місце приходять культурні, штучні насадження, серед яких чимало представників екзотичної флори. Залишки лісів лісостепової зони можна спостерігати також у районі Видубицького монастиря, де гайок, який є частиною Ботанічного саду НАН України, має такий же характер рослинності, як і Голосівський парк ім. М. Рильського та урочище Лисої гори. Вважають, що в минулому він був пов'язаний з Голосіївським лісом.
Північніше, у районі Сирця, вже у досить окультуреному сирецькому лісі також можна побачити тих же представників лісостепової флори - дуб, граб, березу та інші породи дерев. Такий же лісок із переважанням липи, подекуди дуба, берези і в'яза можна бачити на Кирилівських горбах. Підлісок тут утворюють ліщина, бруслина бородавчата та європейська, глід та ін.
Київські висоти підносяться над Дніпром та широкою заплавою, уквітчаною численними протоками, озерами та «стариками», де природа (особливо, рослинний покрив) типова для ріки та її заплави.
Найкраще та найближче її можна спостерігати на заплавному Трухановому острові, що лежить відразу ж за головним руслом Дніпра навпроти центральної частини міста.
Тут заплава складається з сучасних алювіальних піщаних відкладів. Рослинний покрив її за видовим складом небагатий. Для зниженої прируслової частини заплави з переважанням тут бідних на поживні речовини, перемитих, слаборозвинутих дернових піщаних ґрунтів, що з року в рік підтримуються весняними водами у пухкому стані, характерними представниками деревної рослини є вербові і осокорові насадження. З вербових найбільш поширена біла верба (Salix alba L.), яку легко відрізнити по завжди опущених гілках. Значні зарості у прирусловій частині утворює шелюга (Salix acutifolia Willd.). Вербові і осокорові насадження майже безперервною смугою облямовують русло Дніпра. Під час весняної повені, що зараз, після створення каскаду дніпровських водосховищ вже не має таких масшабів, як у минулому, верби, що ростуть тут, випускають зі своїх стовбурів та гілок, занурених у воду, численне і тонке коріння, за висотою розташування якого (після спаду) води можна судити про висоту стояння весняних вод. Деякі види верб зацвітають лише після спаду води значно пізніше тих, що ростуть на підвищених формах рельєфу і не затоплюються.
Трав'яна рослинність пісків прируслової частини заплави представлена небагатьма видами псамофітів, серед яких найчисленніша келерія сиза (Koeleria glauca DC), яка утворює тут густі і щільні дернини. У незначній кількості до келерії сизої домішуються представники злакових, осок і різнотрав'я: типець борознистий, куничник наземний, мітлиця звичайна, полин польовий, гвоздики Борбашеві, осока колхідська, осока рання та ін.
Рослинний покрив центральної, трохи пониженої частини заплави з переважанням лучних супіщаних і менше суглинкових ґрунтів представлений в основному лучними (трав'яними) угрупуваннями. Тут у значній кількості зустрічаються кілька видів мітлиць, куничника, гусятник дніпровський, тонконіг лучний і вузьколистий та ін.
Знижені і краще зволожені місця заплави зайняті різноманітними осоками, серед яких найбільш поширена осока гостровидна (Carex acutiformis Ehrh.).
На підвищених і сухіших елементах рельєфу (гривах і плоских підвищеннях) зустрічаються групами молочаї, пирій повзучий, у великій кількості скрізь спостерігаються різні види гвоздик, онагра дворічна, типова для заплавних лук цибуля граниста (Allium angulosum L.) та ін.
У минулому заплава і особливо її центральна частина, за винятком заболочених ділянок, була вкрита деревною та чагарниковою рослинністю, про що свідчать її численні рештки (пеньки, повалені стовбури тощо), а також поодинокі в'язи і дуби, що збереглися досі на найбільш підвищених ділянках заплави - «гривах». По всій заплаві розкидані групами й поодиноко кущі червоної верби, обвиті часто ожиною або паразитуючою повитицею хмелевидною.
На заплавній частині межиріччя Дніпра та Десни поблизу Гористого ще й тепер зустрічаються невеликі ділянки вікових дубів і сосен, які є залишками старих лісів. На місці колишніх заплавних дібров тут у багатьох місцях залишились лише чагарникові зарості.
На піщаних відслоненнях заплави та на обмілинах, що прилягають до неї, переважають такі форми, як лещиця мурова, отруйний лікарський авран.
Понижені ділянки заплави та береги стариць, заток і проток, зайняті лучно-болотними ґрунтами, поросли типовими представниками болотяної і водяної флори: частуха звичайна або подорожникова, їжача голівка проста та багатогранна, живокіст лікарський, плакун прутовидний та верболистий, сусак зонтичний, спориш землеводний, бобівник трилистий, а в стоячих і повільно текучих водах (заплавних озерцях, затоках і протоках) селяться стрілолист звичайний і такі типові водяні рослини, як елодея - рослина занесена до нас з Північної Америки, водопериця, роголисник, пухирник звичайний, декілька видів рдеснику, заннікелія болотна, жовтеці та ін.
Подобные документы
Підтримання екологічної рівноваги в регіоні за допомогою раціонального співвідношення перетворених і збережених ландшафтів. Положення концепції узгодженого розвитку. Етапи ландшафтно-екологічної оптимізації. Розроблення системи економічних стимулів.
презентация [165,4 K], добавлен 25.04.2014Особливості формування флори та фауни міста. Опис урбанізованих біоценозів. Значення фітомеліорації міського середовища. Розгляд комплексних зелених зон міста. Аналіз відомостей щодо переважаючих видів флори на території парку відпочинку міста Чернігів.
дипломная работа [473,6 K], добавлен 21.09.2010Ландшафтно-геохімічні критерії оцінки забруднення ґрунтового покриву важкими металами. Екологічна характеристика ґрунтів міста Біла Церква, оцінка їх сучасного забруднення свинцем та хлоридами. Вегетаційний дослід і аналіз отриманих результатів.
дипломная работа [1,1 M], добавлен 28.12.2012Перетворення природного ландшафту у антропогенний. Географічне розуміння ландшафту. Культурний ландшафт - продукт господарської діяльності. Прогресивна та регресивна послідовність зміни ландшафтів. Функціональні міські ландшафти, трансформація елементів.
реферат [44,7 K], добавлен 02.12.2010Аналіз еколого-ландшафтних особливостей та природної цінності територій Кордівки. Основні шляхи та особливості формування флори та фауни міста, фітоландшафтні особливості міського середовища, формування та природна цінність комплексних зелених зон міста.
курсовая работа [406,3 K], добавлен 21.09.2010Значення зеленого господарства міста. Функції рослинного покриву в містах. Фітомеліоративні системи і їх класифікація. Принципи створення фітомеліоративних систем у містах і приміських зонах. Властивості рослин у складі міських і приміських насаджень.
курсовая работа [142,9 K], добавлен 28.10.2010Характеристика шляхів та особливостей формування флори міста. Вивчення ролі рослинного світу в урбоекосистемі і житті міського населення. Властивості рослин, що використовуються у складі міських і приміських насаджень. Екологічні основи інтродукції.
курсовая работа [44,9 K], добавлен 21.09.2010Аналіз та оцінка екологічної ситуації в Києві очима його мешканців. Визначення їх відношення до проблеми забруднення навколишнього середовища при проведенні соціологічного опитування. Внесення пропозицій респондентами про шляхи виходу з екологічної кризи.
практическая работа [16,4 K], добавлен 06.09.2010Просторово-морфологічні характеристики міста. Стійкість міських ландшафтів до антропогенної трансформації. Оцінка впливу антропогенних чинників на місто. Кількість автотранспорту, районування території міста за ступенем забруднення, шумове забруднення.
методичка [204,3 K], добавлен 07.06.2010Морфологічно-просторова характеристика міста, його територія, населення, щільність забудови, озеленення, інженерна інфраструктура. Динаміка простору системи міста, побудова моделі розвитку. Вплив антропогенних чинників, комфортність міського середовища.
курсовая работа [72,8 K], добавлен 03.06.2010
