На поверхні води біля берегів у невеликій кількості селяться плаваючі рослини - жабурник звичайний, плаваюча спіродела багатокоренева, ряска, тілоріз алое видний та ін. На піщаному дні у деяких місцях заток досить звичайними є кущики різухи.

У найбільш зниженій і заболоченій притерасній частині заплави, збагаченій ґрунтовими водами, зустрічається вільха, лозняки сірої верби, які часто облямовують притерасні болота.

У травостої цієї частини заплави представлені угрупування типової болотяної рослинності. Такий характер має рослинність, що вкриває заплавні луки дніпровської долини, яка широкою смугою тягнеться вздовж високого київського берега.

Схожу рослинність має і заплава лівого допливу Дніпра - р. Десни, що вливається у нього на 10 км вище Києва.

Природну рослинність Києва та околиць доповнюють штучні насадження його численних парків, скверів та тінистих вулиць, які роблять Київ одним з найбільш озеленених міст світу і надають йому неповторного мальовничого вигляду.

Лише у межах забудованої частини міста площа паркових насаджень досягає 18,3 тис. га (84,4 м² на одного мешканця), а навколишнє зелене кільце з лісовими масивами Голосієва, Пущі-Водиці та Дарниці становить біля 383 тис. га (902 м² на 1 мешканця).

Частина зелених насаджень, як зазначалося раніше, є залишками тих природних лісових масивів, що у давнину займали більшу частину території сучасного міста. Інші парки є штучними насадженнями пізніших часів.

Перший парк у Києві був закладений у 1638 року на митрополичому подвір"ї у Голосієві митрополитом Петром Могилою. У 40-х роках XVIII століття за проектом, розробленим під керівництвом арх. Б.Ф. Растреллі, закладений Царський сад (зараз Міський сад). Парки і сквери Києва особливо масово почали створюватися лише в першій половині XIX століття, особливо після видання спеціальної урядової постанови, якою передбачався розвиток паркового господарства, розширення і захист його зелених насаджень, як важливих елементів благоустрою міста та створення у 1887 р. спеціальної міської садової комісії.

Оголошення цієї постанови було не випадковим. Воно було викликано діянням «прославлених» київських генерал-губернаторів Левашова та Анненкова, за розпорядженням яких були знищені великі площі зелених масивів району Липок та схилів Дніпра.

Одним із найстаріших і найбагатших за своїм видовим складом садів міста є Київський Ботанічний сад ім. акад. Фоміна, створений ще 1842 року на основі цінних рослинних колекцій, переданих з ліквідованого у той час Кременецького ліцею. До цього тут був пустир, який використовувався як міське звалище. У складі деревних насаджень Ботанічного саду поруч із звичайними, місцевими листяними породами значне місце посідають також різні види екзотичної рослинності. Тут можна бачити представників рослинності майже всіх природно-географічних зон земної кулі. Представники флори країн, де клімат мало чим різниться від нашого, ростуть на вільному повітрі, а рослини з тропічних та субтропічних країн зібрані у багатих оранжереях Ботанічного саду. Останні за кількістю видів набагато перевищують представників рослинності країн помірної та холодної зон, що ростуть у відкритому ґрунті.

Значно більший за розмірами є створений у роки радянської влади новий Ботанічний сад Національної Академії наук України, розташований на мальовничих схилах правого берега Дніпра у районі Звіринця, там, де в давнину, як гадають, був заповідний ліс, у якому київські князі влаштовували полювання на звірів.

Новий ботанічний сад площею біля 200 га, крім штучних насаджень, включає і грабову діброву (біля 10 га), розташовану у так званій Пролісковій лощині. Вона є залишком тих природних лісів, які вкривали більшу частину території сучасного міста, і складається з дубів 150 - 200-річного віку з домішкою граба, липи, ясена, клена та інших порід, властивих дібровам лісостепу.

Роботи, розпочаті в Ботанічному саду НАН України ще до Великої Вітчизняної війни і припинені з її початком, тепер успішно продовжуються. Інтродуковано кілька сотень видів, різновидностей і форм дерев та чагарників - представників флори всіх природно-географічних зон і країн світу, розбиті найважливіші алеї, ведеться архітектурне оформлення саду. Вже тепер у Ботанічному саду НАН України нараховується понад тисячу деревних та чагарникових порід.

Виключне місце у парковому господарстві міста посідають зелені насадження схилів Дніпра, які складаються з ряду парків, витягнутих уздовж течії Дніпра від Володимирської гірки до Печерської лаври. Разом вони становлять найбільший зелений масив міста. Цей зелений масив ділиться на кілька частин, які вважаються самостійними парками: парк Володимирської гірки, Хрещатий парк, «Міський сад» - парковий комплекс стадіону «Динамо», Марийський парк, парк Аскольдова Могила та Печерський ландшафтний парк. Він є лише мізерним залишком тих могутніх і густих грабових дібров, які у минулому вкривали дніпровські висоти і їх схили, а потім були по-варварському знищені.

У період відродження та реконструкції паркового господарства, занедбаного у минулому, у придніпровських парках були проведені великі роботи по їх розширенню і благоустрою. Парки поповнились багатьма видами нових дерев, кущів, а частково і трав'яних рослин, серед яких значне місце посідають екзотичні декоративні форми.

Серед інших паркових насаджень, якими так славиться Київ, слід назвати Зоопарк, що був створений Київським товариством любителів природи і спочатку розташовувався на території Ботанічного саду ім. акад. Фоміна. У 1913 р. зоопарк був перенесений на нову територію, де знаходиться і до нашого часу. Зазначимо, що Київський зоопарк - один з найбільших у Північній Євразії. Він розташований на площі близько 40 га. У парку налічується понад 3500 екземплярів тварин і птахів. На території парку ростуть більше 130 видів дерев та кущів, серед яких зустрічається чимало рідкісних.

Досить значну територію займає розташований проти Зоопарку парк Національного технічного університету (Київського політехнічного інституту), який за видовим складом деревних порід ще до недавнього часу займав одне з перших місць серед парків Києва. На жаль, багато досить цінних порід з різних причин загинуло або було вирубано. Але ще й тепер тут можна бачити такі досить цікаві і рідкісні у нас форми, як гінкго, кавказьку лапину, кавове дерево (бундук), цукровий клен тощо.

Зелені вулиці Києва справедливо порівнюють із тінистими алеями парків. Пірамідальними тополями, каштанами, липами, ясенолистими кленами засаджені майже всі вулиці і бульвари Києва. Ці породи дерев є основними елементами декоративного вбрання міста.

Велична і красива пірамідальна тополя у минулому була невід'ємною частиною київського пейзажу, її насаджували у найрізноманітніших місцях: на вулицях, у парках, садибах. Вони оспівані у безсмертній поемі Пушкіна «Полтава», у творах Шевченка; їх стрункими рядами був вражений і зачарований під час перебування у Києві Михайло Глінка. Проте окрім величі та краси тополиний пух під час цвітіння є причиною багатьох алергічних загострень у мешканців міста.

Особливе місце серед штучних насаджень належить каштану (Castanea mill), який надає Києву неповторного колориту. Недаремно він обраний символом міста.

Але за видовим складом деревні насадження вулиць та бульварів міста порівняно небагаті.

У Києві, як і в багатьох містах України, традиційно розвинуте квіткове оформлення. Воно культивується на теренах громадського користування, житлових кварталів, вулиць, бульварів, ділянок державних будинків. Найширше застосування мають квітники, клумби, газони та кущові насадження.

Пишна зелень прикрашає вигляд багатьох бульварів і скверів, вулиць і площ міста, доповнюючи їх архітектуру барвистими партерами і клумбами. Квіти прикрашають палісадники житлових і громадських будинків, надаючи їм привабливого і святкового вигляду.

Газонами і квітниками, деревними і кущовими насадженнями оформляються і території промислових підприємств міста. Тут партерна зелень відіграє не тільки декоративну роль, а й сприяє покращанню санітарних умов праці і створює цивілізовану обстановку на виробництві.

Красива й різнобарвна партерна зелень, якою славиться Київ, створюється комбінованим застосуванням різноманітних за своїми декоративними ознаками, екологією і біологією рослин. У практиці квіткового оформлення міста найширше застосовуються такі квітково-декоративні культури, як однорічники, багаторічники кореневі й бульбові, високорослі листяно-декоративні і низькорослі килимові рослини. Серед них, крім місцевих видів, широко використовуються і екзоти. З однорічників у квітковому господарстві найбільше поширені айстри, тютюн пахучий, левкой, петунія, цинія («майорці»), скабіоза кавказька, хризантема літня, геліотроп та ін.

Характерною рисою більшості однорічників є яскраве забарвлення їх квітів, тривалість цвітіння і краса форм. Через це однорічники здавна й широко використовуються в декоративному садівництві міста. Крім однорічників з красивими квітами, деякі види їх мають досить декоративне листя і використовуються для влаштування клумб, квітників та інших видів квіткового оформлення, як декоративно-листяні рослини. З них найбільше поширення мають амарант темно-пурпуровий (щириця), перила пурпуролиста, піретрум, цинерарія приморська.

Із дворічників серед квітників можна бачити братків, маргаритки, незабудки, бородаті гвоздики, наперстянку пурпурову та ін.

У килимовому оформленні партерів широко представлені пеларгонія, седум (очиток), цинерарія приморська, альтернантери (зелена, світло-червона, оливково-зелена, жовта та світло-коричнева), агератум, лобелія, бегонія, ехеверія, целозія («півнячий гребінець»), ахірантес та багато ін.

З бульбових та кореневих багаторічників, що прикрашують квітники й клумби бульварів та площ, найчастіше зустрічаються айстри багаторічні, півонія, адоніс («горицвіт»), вероніка широколиста, мальва, жоржини, канни, хризантеми, тюльпани, гладіолус, ірис («півники»), кермек, ромашки, бегонія та інших. Більшість згаданих трав'янистих багаторічників зимують у відкритому ґрунті по декілька років підряд без укриття або при легкому зимовому укритті. Лише деякі з них, переважно вихідці з субтропічних країн, потребують викопування на зиму своїх підземних частин (бульби жоржин, кореневища кани та ін.).

Нарешті, чільне місце у зеленому вбранні Міста і створенні барвистої зелені займають такі декоративні кущі, як спірея, жимолость, жасмін, бузок, тамарикс, бирючина, троянди, жовта акація, золотиста смородина та ін. Цінною якістю згаданих кущових рослин є їх велика декоративність.

Висновки

Таким чином, складний довготривалий процес містобудівельного освоєння та формування ландшафтно-архітектурних систем території Києва може бути висвітлений таким рядом часових зрізів: середина X ст., кінець XII ст., кінець XVII ст., середина XVIII ст., середина XIX ст., початок XX ст., середина XX ст., сучасний період.

Сучасна міська забудова правобережної частини у загальних рисах збігається із конфігурацією ареалу ландшафтно-господарських систем доби Київської Русі, окрім дуже розчленованих територій, які виконують рекреаційну функцію. Це свідчить про певний зв'язок сучасних ландшафтно-архітектурних систем і комплексів міста із давніми ландшафтно-господарськими системами та попередніми ландшафтно-архітектурними комплексами, який виявляється у територіальному збігові ландшафтно-господарських і ландшафтно-архітектурних систем, збереженні давніх ландшафтно-архітектурних елементів (валів, споруд, будинків тощо), наслідуванні сучасними ландшафтно-архітектурними масивами і комплексами попередніх планувальних форм і функцій.

На території міських біоценозів створюються зелені зони, вони створюються з метою посилення захисних та санітарно-гігієнічних функцій і є місцем відпочинку населення.

Отже, виходячи із аналізу генетико-морфологічної структури відновлених ландшафтів забудованої території Києва, для формування сучасних ландшафтно-архітектурних систем вагомим є існування певної рівноваги серед основних типів ландшафтів території міста - широколистяно-лісових і змішано-лісових. Складним і поступовим є характер межі між ними. Урочища ландшафтів змішано-лісового типу поширені у північно-західній, північній частині міста на Правобережжі (моренно-водно-льодовикові та озерно-водно-льодовикові рівнини) і займають більшу частину Лівобережжя (давньоалювіальні терасові рівнини). На їх основі утворилися новітні ландшафтно-архітектурні системи і комплекси багатоповерхової вільної забудови.

Урочища ландшафтів широколистяно-лісового типу поширені тільки на правобережжі, у центральній, південно-західній і південній частині міста, вони складають основу ландшафтно-архітектурних систем давнього ядра Києва та новітніх ландшафтно-архітектурних комплексів південно-західної і південної його частин. Особливість розміщення заплавних ландшафтів та акваторії Дніпра - смугою із півночі до півдня (фрагментарно - на півночі і півдні, вузькою смугою - у центрі міста, на Правобережжі і широкою смугою на Лівобережжі) - визначає їхню питому вагу у формуванні ландшафтно-архітектурних систем як природної планувальної осі Києва.

Аналіз рослинного покриву територій основних зелених зон міста Києва показав, що найбільш поширеними на територіях лісопарків є деревні види рослин, заплавні та зволожені місцях характеризуються видовою різноманітністю болотної рослинності, піскові ділянки представлені псамофітами.

Список використаних джерел

1. Бочаров Ю.П., Кудрявцев О.К. Планировочная структура современного города. - М.: Стройиздат, 1972. - 243 с.

2. Бунин А.В., Саваренская Т.Ф. Градостроительство XX века в странах капиталистического мира. Том II. 2-е изд. - М.: Стройиздат, 1979. - 412 с.

3. Владимиров В.В., Микулина Е.М., Ярыгина З.Н. Город и ландшафт. - М: Мысль, 1986. - 238 с.

4. Геоэкологические основы территориального проектирования и планирования / Отв. ред. Пребраженский В.С., Александрова Т.Д. - М.: Наука, 1989. - 144 с.

5. Гутнов А.Э. Город как объект системного исследования // Системные исследования. - М.: Наука, 1977. С. 212 - 234.

6. Давидович В.Г. Планировка городов и районов. - М.: Стройиздат, 1964. -326 с.

7. Демек Я. Теория систем и изучение ландшафта. - М.: Прогресс, 1977. - 210 с.

8. Дмитрук О.Ю. Урбаністична географія. Ландшафтний підхід. Ландшафтний аналіз урбанізованих територій. - К.: РВЦ Київський університет 1998. - 145 с.

9. Евтушенко М.Г., Гуревич Л.В. Инженерная подготовка территорий населенных мест. - М.: Изд-во лит-ры по строительству, 1970. - 207 с.

10. Ерохина В.И., Жеребцова Г.П., Вольфтруб Т.Н. и др. Озеленение населенных мест. Справочник. - М: Стройиздат, 1987. - С. 6 - 310.

11. Зарецкий В.И. Градостроительство и охрана окружающей среды. Киев: Будівельник, 1975. - 92 с.

12. Исаченко А.Г. Ландшафтоведение и физико-географическое районирование. - М.: Высшая школа, 1991. - 366 с.

13. Куракова Л.И. Современные ландшафты и хозяйственная деятельность. - М.: Просвещение, 1983. - 159 с.

14. Кучерявий В.П. Урбоекологія. - Львів: «Світ», 1999. - 359 с.

15. Леггет Р. Города и геология. - М.: Мир, 1976. - 557 с.

16. Линч К. Образ города. - М.: Стройиздад, 1982. - 328 с.

17. Лихачева Э.А., Тимофеев Д.А., Жидков М.П. и др. Город - екосистема. - М.: ИГРАН, 1996,336 с.

18. Мильков Ф.Н. Человек и ландшафт. - М.: Мысль, 1973. - 223 с.

19. Мильков Ф.Н. Рукотворные ландшафты. - М.: Мысль, 1978. - 86 с.

20. Николаев В.А. Проблемы регионального ландшафтоведения. - М.: Изд-во МГУ, 1979. -160 с.

21. Перцик Е.Н. География городов /геоурбанистика/. - М.: Высш. школа, 1991. - 319 с.

22. Пойкер Х. Культурный ландшафт: формирование и уход. - М.: Агромпромиздат, 1987. -176 с.

23. Природа, техника, геотехнические системы./ Отв. ред. В.С. Преображенский. - М.: Наука, 1978. -151 с.

24. Саймоне Дж. Ландшафт и архитектура. - М.: Госстройиздат, 1965. - 194 с.

25. СНиП 2.07.01-89. Градостроительство. Планировка и застройка городских и сельских поселений. - М., 1989. - 56 с.

26. Сочава В.Б. Введение в учение о геосистемах. - Новосибирск: Наука. Сибирское отделение, 1978. - 319 с.

27. Ханвелл Дж., Ньюсон М. Методы географических исследований. // Физическая география. Вып. 2. - М.: Прогресс, 1977. - 386 с.

28. Чистякова СБ. Охрана окружающей среды. - М.: Стройиздат, 1988. - 271 с.