Економічні теорії та базисні інститути національної економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Черкаський інститут банківської справи Університету банківської справи Національного банку України (м. Київ)

Кафедра економічної теорії

Реферат

З дисципліни «Національна економіка»

на тему : «Економічні теорії та базисні інститути національної економіки»

Виконала

Студентка Обліково-економічного факультету

IIIкурсу Група БОА-211

Атамановська Тетяна

Черкаси - 2011

План

Вступ

1. Теоретичне формування національної економіки

2. «Інститут» поняття та класифікація.

3. Базисні інститути національної економіки

Висновок

Перелік використаних джерел

Вступ

У будь-якій країні з ринковою економікою ефективно працююче інституційне середовище є необхідною базовою умовою для забезпечення сталої динаміки економічного зростання. Національна економіка є об'єктом економічного дослідження як на макрорівні, так і на глобальному рівні. Активізація національного рівня економічних досліджень обумовлена посиленням глобалізації, що супроводжується прискоренням не тільки доцентрових, але і відцентрових тенденцій світового розвитку, а відтак потребує системного вивчення закономірностей та специфічних особливостей національної першооснови світового простору.

1. Формування національної економіки

Формування національних економік почалось іще за часів формування націй у структурі суспільства, а свого розквіту набуло з початком промислових революцій, на базі яких виникло масове виробництво з притаманною йому глибокою спеціалізацією і кооперацією праці. Саме ці процеси зробили більш залежними між собою окремих суб'єктів господарювання, регіони, галузі, призвели до появи феномену "національна економіка" у його сучасному вигляді.

В цей період з'являються перші гіпотези та напрямки економічної думки, що обґрунтовують особливості та шляхи розвитку економічних систем окремих країн. Історично вони не є відокремленими від загального шляху розвитку економічної науки.

Сучасна економічна думка характеризується неоднорідністю, наявністю значного кола напрямків, шкіл та теорій. І це вже пов'язано з прагненням теоретичного відображення економічних інтересів різних суспільних утворень та економічних систем суспільства. Більшість з них зароджується на початку XX ст., в епоху значних економічних, політичних, техніко-технологічних, інформаційних та соціальних перетворень. Цей етап прийнято вважати етапом зародження і становлення національної економіки як галузі наукового знання.

Національна економіка - це складна, відносно відособлена соціально-економічна система, що характеризується територіально-адміністративною цілісністю, спільним політико-правовим, економічним та соціальним простором.

Національна економіка має певні загальні властивості - цілісність, ієрархічність, інтегративність.

Цілісність національної економіки проявляється в тому, що зміна її структури, зв'язків чи поведінки будь-якого економічного суб'єкта здійснює вплив на всі інші економічні суб'єкти та змінює економічну систему в цілому. В свою чергу, будь-яка зміна національної економіки спричинює перетворення структури, зв'язків та поведінки економічних суб'єктів.

Ієрархічність національної економіки означає, що вона складається з елементів, що утворюють багаторівневу систему. Саме численні національні економіки формують світову економіку і кожний елемент національної економіки в свою чергу є складною системою.

Інтегративність національної економіки означає володіння властивостями, що відсутні у її елементів.[1. c.19-35]

2. «Інститут» поняття та класифікація

Економічна діяльність відбувається у певному інституціональному середовищі. Інститути - це не просто організаційні структури, «це нормативні моделі, які визначають, що у даному суспільстві відображаються обов'язковим, заданим або очікуваним способом дії або соціальних взаємовідносин». Чому ж тоді у суспільстві створюються і впродовж тривалого часу існують неефективні інститути, і чому конкуренція не зумовлює їх зникнення? Наприклад, досі існують важливі для інфраструктури ринку, але малоефективні у перехідній економіці України інститути, такі як товарні, фондові та інші біржі, страхові, пенсійні компанії, що були створені на першому етапі ринкових реформ, тощо. На думку Д. Норта, відповідь потрібно шукати в розбіжностях між інститутами й організаціями та їх взаємодії.

Інститути, як зазначає Д. Норт, - це певні «конструкції, що створені людською свідомістю». Вони, задаючи певні стандартні обмеження, створюють можливості, на які розраховують члени суспільства. Організації створюються для реалізації цих обмежень і разом з тим для використання можливостей впливу на зміни у самих інститутах.

Найбільш поширеними є таке визначення інститутів. «Інституції - це правила гри у суспільстві або, точніше, вигадані людьми обмеження, які спрямовують людську взаємодію у певне русло і, як наслідок структурують стимули у процесі людського обміну - політичного, соціального чи економічного». Саме зміни в правилах гри відрізняють одну економічну систему від іншої. [2, с.19]

Включення категорії "інститути" до понятійного апарату економічної науки відбулось завдяки розширенню предмета дослідження та включенню неекономічних складових суспільного розвитку в якості рушіїв останнього. Саме інституціональний напрям економічної науки початку XX ст. вперше послідовно став розробляти тематику інститутів як певних умов та правил функціонування економічної системи.

За визначенням представників даної теорії інститути - це спосіб мислення і дії, втілений у соціальних звичаях, установленнях, правилах і звичках. Вони характеризуються значною різноманітністю і складною внутрішньою структурою. Їх класифікація базується на великій кількості критеріїв. [7, №7, с. 5].

Таблиця Класифікація інститутів за визначеними критеріями[2, с.20]

Як видно з таблиці, перш за все, інститути поділяються на формальні, які закріплені в законодавчих та інших нормативних актах і означають обов'язковість дотримання, що забезпечується системою державних органів, навіть дією різних форм примушення, і неформальні, які становлять сукупність норм і правил соціально-культурного і морально-психологічного типу. До них належать також інститути ділової поведінки, що регулюють стосунки людей у процесі господарської діяльності.

Формальні інститути за рівнем дії є макроструктурні і мікроструктурні, тобто діють на рівні усієї економіки або установи, організації. Вони можуть бути загальними, які регулюють ділову поведінку. Формальні норми і правила утворюють ієрархічну, тобто інституційну, структуру економіки і суспільства. Конституція як основний закон визначає найбільш загальні норми і правила, на основі яких розгортається багатоманітна система норм і правил, що регулюють їх здійснення на нижчих рівнях економічної та суспільної системи.

Неформальні інститути - це сукупність норм і правил, які відбивають соціально-культурну і соціально-психологічну сторони економіки і суспільства. Вони містять норми і правила поведінки людей у процесі господарської діяльності, які регулюють ці процеси. У системі неформальних інститутів значну роль відіграють історичні та етнічні традиції, рівень правосвідомості, ціннісні фактори та ін.

Між різними видами інститутів існують суперечності, і тому дуже важливо забезпечити відповідність між формальними і неформальними, макрорівня і мікрорівня, загальнолюдськими і національними, етнічними інститутами. У забезпеченні такої відповідності важливу роль відіграє держава, особливо в умовах трансформаційної економіки, коли реформуються відносини власності, формується система норм і правил, утворюється інституційне середовище.

Інституційне середовище - сукупність основоположних них соціальних, політичних, юридичних і економічних правил, що визначають рамки людської поведінки. [2, с.32]

З урахуванням впливу інститутів на економічне зростання для України реформи інституційного середовища стали складними і важкими. Також важливим є такі аспекти, як правильне ставлення уряду до ринків, свобод та ефективності роботи самого уряду.

Якість громадських і приватних інститутів визначає здатність держави проводити реформи, які необхідно для поліпшення різних аспектів національної економіки, що особливо важливо на тлі світової економіка повинна вміти ефективно адаптуватися до нестабільних умов на глобальних ринках. [6, с.36].

3. Базисні інститути національної економіки

Виокремлення базисних інститутів та інституціональних форм дозволяє відокремити сформовані в процесі історичного розвитку та закріплені в національній культурі усталені комплекси соціальних відносин від обумовлених конкретними умовами господарювання способів, правил, норм поведінки та організаційних форм економічної діяльності. Особливе значення таке розмежування має за умов суспільної трансформації, переходу до ринкових умов, оскільки дозволяє встановити ступінь відповідності нових інституціональних форм щодо базисних інститутів.

Базисними інститутами національної економіки за О. Уільямсоном слід вважати основні політичні, соціальні то правові інститути, що складають основу виробництва, розподілу, обміну та споживання, - суспільного відтворення. Саме базисні інститути визначають домінуючий тип економічної системи, оскільки вони визначають ключові правила здійснення господарської діяльності.

У найзагальнішому визначенні, зазначають В.С. Савчук та В.Д. Якубенко, під базисними економічними інститутами розуміють обмежені певними правилами, нормами, рамками особливі сфери соціальних відносин, належність до яких наділяє економічних суб'єктів стратифікованим статусом і виступає підґрунтям отримання специфікованих вмінених доходів [7, c. 49].

У теорії суспільно-економічної формації традиційним є віднесення праці в її структурованості на "прості моменти" до сфери продуктивних сил, власності - до виробничих відносин, які визначають зміст економічного базису, влада розглядається як суттєвий елемент надбудови; за управлінням закріплюється роль опосередкованого моменту між виробничими відносинами і надбудовою (господарський механізм) [3, c. 26].

Формування ринкових інститутів відбувається за допомогою інститутів державної влади у вигляді державних кодексів, законів, підзаконних актів. Необхідно також враховувати те, що процес інституціоналізації має характеризуватися позитивним ефектом заміни неформальних інститутів стабільними, формальними, які будуть забезпечувати зниження рівня невизначеності взаємодії економічних суб'єктів. Це дозволить позитивно й цілеспрямовано впливати на такі інституціональні складові макроекономічної політики, як рівень корупції, виконання урядом контрактних зобов'язань, влада закону, загроза дефолту.

Висновок

національний економіка ринковий

В розбудові розвинутої національної економіки провідне місце займають інституціональні умови суспільно-економічного розвитку та законодавче їх забезпечення. Нехтування вказаним пріоритетом - одна із причин низької результативності та високої соціальної ціни українських реформ.

Правове забезпечення інституціональної структури національної економіки є обов'язковою умовою поступального суспільно-економічного розвитку. Однак, законодавче оформлення певних норм та правил не повинне значно випереджати логіку взаємодії індивідуальних та суспільних інтересів, інакше буде призводити лише до масового невиконання законів та правового нігілізму населення. В Україні усвідомлюється потреба орієнтації на передові ціннісні орієнтири суспільної свідомості. Більше того, події новітньої історії, пов'язані із тривалим політичним протистоянням 2004-2009 pp. засвідчують існування внутрішньої спрямованості більшості населення країни до формування цілісного, стабільного та прогресивного соціально-економічного ладу.

Перелік використаних джерел

1. Національна економіка: Підручник./ За ред.. проф., к.е.н П.В. Круша. - К: Каравела; Піча Ю.В., 2008. - 416с.

2. Ткач А.А. Інституціональна економіка. Нова інституціональна економічна теорія. Навч.посібн. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 304 с.

3. Якубенко В.Д. Базисні інститути у трансформаційній економіці. - К.: КНЕУ, 2004. - 252 с.

4. Чухно А. Інституціоналізм: теорія, методологія, значення // Економіка України. - 2008. - №7. - С. 4 - 12.

5. Чухно А. Інституціоналізм: теорія, методологія, значення // Економіка України. - 2008. - №77. - С. 4-13.

6. Кульнєєва Г. Інституційні аспекти національної економіки України.// Держава та рагіон - 2010. - №6 - С. 36-40

7. Савчук В.С., Якубенко В.Д. Базисні економічні інститути і напрями аналізу їх парних взаємозв'язків // Економічна теорія. - 2005. - №2. - С. 49 - 63.

8. Архангельський Ю. Деякі питання структурної перебудови економіки України // Економіка України. - 2010. - №9. - С. 26-34

9. Mочеpний С. До концепції соціально-економічного розвитку України // Економіка України. -- 2005. -- № 5. -- С. 44--55

10. Кузьминов Я., Радаев В., Яковлєв А., Ясин Е. Інститути : від запозичення до вирощування // Питання економіки. - 2005. - №5 - С. 5-27

11. Попова В.В. Попов В. Ю. Реалії і перспективи економічного зростання в Україні // Економіка України. - 2005. - № 6. - С. 23-39

12. Попов В.Ю. Господарський механізм національної економіки в умовах інституційних змін // Формування ринкових відносин в Україні. - 2008. - №5. - С. 26-30

Размещено на Allbest.ru