Дані таблиці показують, що обидві фірми поступово приходять у рівноважний стан при тис. од. і тис. г.о. Якщо число виробників в олігополії збільшується, може виникнути ситуація, що характерна для ринку досконалої конкуренції В нашому прикладі досконала конкуренція багатьох фірм зменшить Р до тис. г.о.,

а Q зросте до тис. од. ( ).



Зобразимо рівновагу в моделі Курно через криві реагування, які показують обсяг виробництва, що максимізує прибуток, який буде вироблятися однією фірмою, якщо дані обсяги виробництва конкурента.

Крива реагування І відбиває , що максимізує прибуток. Крива реагування ІІ відбиває , що максисізує прибуток. Якщо рухатися відповідно стрілкам від однієї кривої до іншої, починаючи з тис. од., це приведе до рівноваги Курно в т. Е, у якій кожна фірма виробляє 4 тис.од.

Плюси теорії Курно:

по-перше, вона приводить до стабільної рівноваги;

по-друге, оскільки теорія поширюється на ринки не тільки з двома фірмами, модель Курно доводить, що рівноважна ціна поступово рухається від монопольної ціни до , тобто до конкурентної ціни.

Мінуси теорії Курно - у вихідній посилці: конкуренти фірми не відреагують на зміну її ціни чи обсягу виробництва. Життя доводить її помилковість.

Це спрощена модель. Вона може бути розглянута як початковий ескіз боротьби між олігополістами. Наприклад, коли фірма приймає рішення, які потім не може змінити.



Модель «ламаної кривої попиту». У 1939 році модель Курно була поліпшена теорією “ламаної кривої попиту” (Холл, Хітч, Суізі). Вона більш наближена до реальної дійсності, тому що будувалася на припущенні, що конкуренти підтримають будь-яке зниження ціни, але не стануть іти за її підвищенням.

Нехай у даний момент у олігополіста склалася комбінація Q і Р, що відповідає т. А. Міркування виробника: у випадку зниження ціни деякі конкуренти, побоюючись скорочення обсягу продажів, можуть наслідувати мій приклад і я навряд чи збільшу різко свої продажі. Лінія D на мою продукцію буде мати більш крутий нахил. Якщо я підвищу ціну, то конкуренти, прагнучи збільшення продажів, навряд чи підуть за мною і зможуть залучити частку моїх покупців. Крива попиту на ділянці АС буде мати більш положистий нахил.

Нахил кривої D на продукцію олігополіста визначається не тільки пропозиціями покупців, але і реакцією на його дії конкурентів. Нашому олігополісту ця реакція достеменно невідома, він у своїх діях виходить з найменш сприятливої для себе реакції. У його уявленні крива D має злам у т. А. Це не дійсна лінія попиту, а суб'єктивна оцінка її даним олігополістом. Передбачається, що олігополіст відчуває “відразу до ризику” і у своїй поведінці виходить з найменш сприятливого варіанта реакції конкурента.

Злам у лінії D означає розрив у лінії MR при сформованому обсязі Q. При зниженні ціни олігополисти розраховують на незначне збільшення сукупного виторгу, а можливо і скорочення загального виторгу (MR < 0). При підвищенні ціни сукупний виторг може скоротитися на набагато більшу величину.

Нехай початкова лінія МС - МС. Оптимальна комбінація Р і Q - у т. А. Нехай ціни на ресурси збільшуються - крива МС₁. Оптимальні Р і Q - ті ж самі. Лише коли граничні витрати стануть MC₂ (опиняться поза вертикальною ділянкою лінії MR) олігополіст змінить ціну. Таким чином, олігополіст не схильний змінювати ціну при незначних змінах витрат.

Дана модель олігополії не є вичерпною. Вона лише пояснює стабільність цін на олігополістичних ринках, але не пояснює формування початкової ціни.

Так само як і модель Курно, теорія “ламаної кривої попиту” проста й оригінальна, тим більше, що її вихідна посилка значно реалістичніша. Але і ця теорія не може вважатися цілісною моделлю олігополістичного ціноутворення, тому що має істотні обмеження. Пояснюючи, чому олігополіст прагне не змінювати існуючої ціни, теорія нічого не каже про рівень цієї ціни. До того ж дослідження не підтвердили її основний прогноз, відповідно до якого ціни в умовах олігополії більш стабільні, ніж в умовах монополії.

Модель «лідерство в цінах» - модель ціноутворення, у якій фірма-лідер установлює ціну, а інші фірми її наслідують.

Така процедура спрощує проблему узгодження цін: достатньо установити ціну, призначену лідером.

Це модель «часткової монополії», тому що лідер установлює монопольну ціну, базуючись на власних MR і MC. Інші фірми приймають ціну як дану.



На рисунку а) зображена крива ринкового попиту D. Фірма-лідер визначає свій попит, віднімаючи кількість товару, що пропонують інші фірми при всіх можливих цінах, від ринкового попиту. Її чистий попит визначається кривою D1. Фірма лідер розраховує MR для цього попиту (MR1) і виробляє кількість товару Q_L (у т. MR₁=MC).

На рисунку б) показана крива пропозиції S інших фірм у галузі. Вони виробляють при ціні PL кількість товару Q1. Q_L+Q₁=Q_D при Р=Р_L.

Установлення ціни лідером залежить від того, чи будуть обмежувати інші фірми за відповідних цін обсяги виробництва, щоб ринкові частки залишалися приблизно такими ж, чи навпаки, будуть розширювати виробництво за умови підвищення цін. Якщо інші фірми будуть обмежувати виробництво, лідер може установити загальну ціну, що максимізує прибуток.

Ціноутворення за принципом «витрати плюс» використовується при невизначеному попиті на товари і складності визначення МС. Спочатку розраховується середній рівень витрат, виходячи з повної завантаженості виробничих потужностей, щоб мати можливість нівелювати кон'юнктурні зміни. При розрахунку витрат враховується, що велику питому вагу мають AVC. До AVC додається відсоток, що включає постійні витрати AFC і нормальний прибуток (альтернативна вартість використаних факторів виробництва, наданих власникам фірм). Відсоток залежить від еластичності попиту на продукцію: при нееластичному попиті він буде вищим і навпаки.\



Це прагматичний спосіб вирішення проблеми реальної оцінки MR і MC.

Ціноутворення, що обмежує вхід у галузь.

Якщо не існує бар'єрів для входу в галузь, то не існує і способу утримати ціну вище конкурентного рівня в довгостроковій перспективі. Можливість входження в галузь зможе вплинути на поведінку олігополістів, що займають тривке положення на ринку. Вони можуть почати дії по витисканню конкурентів до того, як ті закріпляться або створять бар'єри.

Олігополісти можуть установити Q>Q_М. Якщо є економія від масштабу, можна змусити новачка заснувати невелике підприємство з високими АС або велике, дороге підприємство, пішовши на ризик падіння ціни нижче рівня витрат у результаті значного збільшення загального обсягу виробництва галузі в цілому. Практика встановлення найнижчої ціни, що перешкоджає входу на ринок, називається практикою стримування цін або ціноутворенням, що обмежує вхід у галузь.

LAC - крива середніх витрат нового виробника на олігополістичному ринку. Якщо фірма не може сподіватися на ціну свого товару, яка щонайменше дорівнює , вона може дістати економічний прибуток, увійшовши на ринок, де вже є великі прибутки олігополістів.

Нехай фірми галузі організували картель, що максимізує прибуток. Тоді вони установили б Р_м, що відповідає Q_м, при якому MR = MC. Але оскільки потенційних конкурентів, картель приречений на провал, якщо немає бар'єрів для входу в галузь. Установлювати p_м нема рації, тому що вона залучить виробників і обсяги виробництва зростуть, а прибуток зменшиться. Якщо ж установити Р_м = Р*, у конкурентів не буде стимулу входити в галузь і олігополісти, що мають перевагу у витратах, і в довгостроковому періоді можуть мати економічний прибуток при ціні Р*.

Тема 9. Ринок монополістичної конкуренції

1. Ознаки і поширення монополістичної конкуренції

Основи теорії монополістичної конкуренції розробили Робінсон і Чемберлін.

Монополістична конкуренція передбачає взаємне поєднання двох моделей ринку: досконалої конкуренції і чистої монополії.

Монополістичною конкуренцією називають ринкову структуру, що передбачає наявність великої кількості фірм, для неї характерна легкість входу в галузь і виходу з неї. Продукція різних фірм диференційована.

Ознаки монополістичної конкуренції:

1. Значна кількість фірм на ринку і висока ступінь конкуренції. Частка кожного з виробників коливається від 1% до 10% продажу на ринку.

2. Товар кожної фірми є недосконалим замінником товару, що реалізується іншими фірмами. Продукт кожного продавця має виняткові характеристики, що дають йому переваги над іншими конкурентами. Диференціація товару означає, що він не стандартизований. Відмінності - в якості, рекламі чи іміджу, що дають продавцю локальну владу над товаром (певну її міру).

3. Продавці при встановленні ціни на свої товари або при визначенні обсягу виробництва не враховують реакцію конкурентів. Малоймовірно, щоб конкурент отримав збитки, утративши значну частку ринку при зниженні ціни якою-небудь фірмою, тому що він має унікальний товар, на який є стійкий попит.

4. На ринку є умови для вільного входу і виходу. Ринок може приваблювати, але вхід фірм більш складний, ніж при досконалій конкуренції. Необхідно мати певний капітал, ноу-хау, час для визнання покупцями нових торгових марок і послуг.

Монополістична конкуренція - це досконала конкуренція + диференціація продукції.

Ця диференціація ґрунтується як на реальних, так і на уявних відмінностях. Реальні відмінності досягаються за рахунок:

a) якості товару. Товари можуть відрізнятися певними функціональними особливостями, матеріалами, з яких вони виготовлені, дизайном, якістю роботи і т.п.;

b) поглиблення післяпродажного обслуговування. Фірми намагаються виділити свій товар серед інших аналогічних тим, що збільшують термін гарантійного обслуговування, безкоштовно доставляють товар покупцю, на місці збирають і встановлюють меблі і т.п.;

c) місця продажу товару. Це особливо стосується товарів, потреба в який виникає у певному місці. Кафе в людному місці з чудовим краєвидом, бензоколонка на трасі з активним рухом автомобілів більш привабливі для покупців за інших однакових умов.

d) стимулювання збуту (призи для покупців, знижки, заохочення для посередників, ярмарки і т.п.).

На відміну від чистої монополії фірма, яка не є єдиним виробником даного виду продукції, перебуває під впливом конкурентів, що виробляють дану групу товарів-субститутів.

На відміну від олігополії фірма може не враховувати відповідні дії конкурентів, тому що кожен з них незначною мірою впливає на умови реалізації

На відміну від досконалої конкуренції обсяг збуту обмежений і визначається ціною, особливостями продукту і витратами на рекламу.

Приклад фірм монополістичної конкуренції: підприємства роздрібної торгівлі, перукарні, відеосалони. Незважаючи на те, що товар кожної фірми на ринку монополістичної конкуренції є унікальним, між ними існує подібність достатня, щоб згрупувати продавців в об'єднання, схожі на галузь. Галузь - це сфера виробництва товарів і послуг, що входять у визначену товарну групу.

Товарна група - кілька подібних, але не ідентичних товарів, що задовольняють одну потребу. У кожній товарній групі продавців можна розглядати як конкуруючих у межах галузі. Приклади: 1 група - прохолодні напої; 2 група - будівельні матеріали.

Існують проблеми у визначенні товарних груп деяких галузей. Наприклад: взуттєва - домашнє, жіноче, спортивне взуття.

При визначенні галузей необхідно спиратися на аналіз перехресної еластичності попиту на товари конкуруючих фірм.

У галузях з монополістичною конкуренцією перехресна еластичність попиту повинна бути позитивною і мати відносно високі значення. Це значить, що товари конкурентів - близькі замінники. Якщо фірма такої галузі підвищить ціну, вона повинна очікувати значної втрати обсягу продажу на користь конкурента.

2. Ринкова поведінка монополістичного конкурента

Крива попиту окремої фірми має від'ємний нахил. Її еластичність вища за криву попиту галузі, тому що на ринку продаються товари-субститути інших фірм. Від'ємний характер кривої попиту дає можливість фірмі отримувати економічний прибуток у короткостроковому періоді.

Фірма випускає продукцію в обсязі, що відповідає т.E (MR=MC) - точці рівноваги. Максимальний прибуток вона одержує при Q₁ і P₁ у сумі S_P1KLM. (М - середні витрати АТС на одиницю продукції, KL - прибуток на одиницю продукції,). Це значить, що фірми галузі отримують прибуток більший за нормальний, тобто економічний. Відповідно власники фірми отримують від факторів виробництва більшу віддачу, ніж мали б, якщо б реалізували наступний за прибутковістю спосіб використання цих ресурсів.

Довгострокова рівновага фірми.

При монополістичній конкуренції відсутні будь-які обмеження на вхід у галузь і вихід, у результаті чого в довгостроковому періоді економічний прибуток усіх фірм галузі дорівнює нулю. Процес вирівнювання прибутку показаний на рисунку.

Поява нових виробників у галузі через її прибутковість зсуває криву попиту фірми D і криву граничного доходу MR уліво, тому що ринковий попит покупців на дану групу товарів буде розподілятися на усе більшу кількість фірм. Новий стан рівноваги фірми виникає в т.K. (точці дотику кривою АТС кривої D).

За цих умов економічний прибуток падає до нуля (при Q₂ і P₂) і вхід у галузь нових фірм припиняється.

Галузь не може знаходитися в стані рівноваги, поки фірми можуть установлювати ціни на товар вищі, ніж АТС при обсязі виробництва, що максимізує прибуток.

Якщо попит на ринку монополістичної конкуренції знизився після встановлення рівноваги (P = LAC), фірми почнуть виходити з галузі, тому що скорочення попиту унеможливлює для фірм відшкодування їх економічних витрат. При Q₁, коли MR=LMC, після скорочення попиту, фірма, установлюючи ціну попиту Р₁, несе збитки, що дорівнюють АВ, оскільки ціна на продукцію нижча середніх витрат на виробництво LAC. Sр₂АВР₁ - зона збитковості фірми. Оскільки за цих обставин фірми не зможуть відшкодувати своїх витрат, вони вийдуть з галузі: це зсуває криві D і MR вгору, тому дефіцит у галузі збільшить і максимізує прибуток, ціну і граничний доход фірм, що залишилися в галузі.

Рівновага на ринку монополістичної конкуренції досягається при P=ATC. Але це тільки тенденція. Існують фактори, що утруднюють прогнозування факторів монополістичної конкуренції в довгостроковому періоді. Це:

1. Бар'єри (ліцензії, відмінності товарів).

2. Диференціація продуктів може ґрунтуватися на обставинах, які важко або неможливо відтворити конкурентам (наприклад участь талановитого художника в рекламному проекті).

Тому фірма буде діставати економічний прибуток протягом тривалого періоду.

Фірма за умов монополістичної конкуренції проводить власну цінову політику, не враховуючи реакцію конкурентів. При монополістичній конкуренції випускається менший обсяг виробництва порівняно з досконалою конкуренцією, але з більш високими витратами на одиницю продукції. На рисунку точка К знаходиться ліворуч від мінімального значення ATC, за якого б конкурентна фірма діставала максимальний прибуток. Таким чином, якщо б фірма діяла в умовах досконалої конкуренції, вона б збільшила виробництво до Q₃ за нижчою ціною.

3. Нецінова конкуренція

Одержавши економічний прибуток, фірма не чекає, поки конкуренти виготовлять аналогічний товар і ліквідують її надприбуток. З метою збільшення попиту на свій продукт фірма постійно шукає шляхи його удосконалення. Це підштовхує її до нецінової конкуренції, що є найбільш розповсюдженою формою моделі монополістичної конкуренції.

Методи нецінової конкуренції можуть бути:

a) пов'язані з удосконаленням продукту;

b) орієнтовані на рекламно-пропагандистську діяльність.

Продукт може удосконалюватися без істотної зміни його споживчих якостей (упакування товару, його дизайн, способи продажу і т.п.). Однак у довгостроковому періоді фірми орієнтуються на розробку нових моделей товарів, що втілювали б у собі нові досягнення науки і техніки. Тому, на відміну від чистої монополії, монополістична конкуренція створює безпосередню зацікавленість фірм у реалізації наукових і технічних новинок. Багато фірм планують моральне старіння продукції, навіть провокують його для створення більш сприятливих умов для впровадження нових товарів.

Досягти тимчасових переваг над конкурентами можна не тільки на основі реальних відмінностей свого товару, але і за рахунок активної рекламної діяльності. Мета реклами - збільшення частки продукції фірми на ринку і посилення лояльності споживачів до товару фірми. Графічно стан фірми на ринку буде зображений переміщенням кривої попиту праворуч і зменшенням її еластичності, що буде означати успіх реклами.

Рекламний процес включає розробку рекламного повідомлення, вибір засобу інформації, за допомогою якого рекламне повідомлення буде надано потенційним покупцям, власно рекламування й оцінку ефективності рекламної діяльності.

Вдала основна ідея реклами, форма подання матеріалу, його обсяг визначають кінцеву результативність усього рекламного процесу.

Вибір засобу інформації для надання рекламного повідомлення залежить від його змісту, потенційних споживачів, типу реклами.

В економічній науці роль реклами розцінюється суперечливо.

Аргументи на користь реклами:

1. Реклама надає інформацію, що допомагає споживачам робити розумний вибір, адже одна з найважливіших передумов обґрунтованого вибору - повнота інформації.

2. Кошти за розміщення реклами - основне джерело доходів засобів масової інформації.

3. Реклама стимулює удосконалювання продукту рекламодавцем. Продукт повинний мати хоча б частину властивостей, про які наголошується в рекламному повідомленні.

4. Реклама стимулює високий рівень споживчих витрат, що створює передумови для економічного зростання, підвищення зайнятості і загального добробуту нації.

Аргументи проти реклами:

1. Головна мета реклами - переконувати, а не інформувати.

2. Витрати на рекламу є відносно непродуктивними, вони майже нічого не додають до процвітання суспільства. При альтернативному використанні рекламних коштів вони могли б принести більший суспільний ефект.

3. Реклама часом викликає негативні зовнішні ефекти, такі як збільшення споживання тютюнових виробів, алкоголю і т.п..

4. Ефективність реклами низька, оскільки більша її частка має тенденцію до самонейтралізації. Споживач не знає, який вибір йому зробити і керується іншими критеріями при визначенні покупки.

На ринку монополістичної конкуренції фірми несуть витрати, пов'язані з поліпшенням якості існуючих товарів або розробкою нових.

Поліпшення якості товарів окремою фірмою дозволяє отримувати прибуток певний час, поки знахідки не будуть скопійовані конкурентами. Фірма, досягши якісних змін на ринку, починає рекламну кампанію.

Реклама може впливати на рівень попиту на товар фірми і на цінову еластичність цього попиту, а також на перехресну еластичність попиту щодо ціни на товари конкурентів.

Витрати реалізації - сума витрат фірми на просування товару до споживача з метою впливу на обсяг продажів свого товару: реклама, презентації, заохочення споживачів.

Середні витрати реалізації на одиницю випуску AC_s спочатку зменшуються, а потім підвищуються завдяки збільшенню рівня продажів. Крива має U-образний вид. Вона передбачає незмінність попиту на товар фірми.

Успішна рекламна кампанія підвищує попит на продукцію фірми.

Фірма, завдяки витратам на реалізацію, зсуває криву попиту з D₁ у положення D₂. Випуск товару Q_1, що максимізує прибуток, визначається умовою MR₂=(МС+MC_s). Середні витрати будь-якого обсягу виробництва: АС + АСs. Збільшення попиту на товар змушує фірму підвищити ціну Р₁ до рівня Р₂ (у т.B на кривій D₂). Рівноважний випуск Q₂>Q₁, що був би при відсутності витрат на реалізацію.

Sp_2BE2D - прибуток, що одержує фірма в короткостроковому періоді після рекламної кампанії. Збільшення попиту фірми завдяки рекламі може скоротити витрати на реалізацію. Фірма може знизити МС і АТС будь-якого обсягу продукції і це дозволить їй одержати ще більший прибуток.

Економічний прибуток, як наслідок витрат на реалізацію, почне притягувати в галузь нові фірми. Нові і старі фірми активізують маркетингову діяльність, унаслідок чого АС_s зростуть. Одночасно зростання конкуренції зменшить попит на товари фірми галузі. Обидва ці процеси приведуть до ліквідації економічного прибутку в довгостроковому періоді.



В умовах довгострокової рівноваги випуск, що максимізує прибуток, дорівнює Q₁, а ціна, установлена фірмою - P₁. Ціна товару P₁ = АС + АС_s, тобто в довгостроковому періоді фірма одержує нульовий економічний прибуток.

Унаслідок рекламної кампанії кожна фірма галузі в умовах монополістичної конкуренції збільшує виробництво товарів. Це знижує середні витрати АС, тому що фірми збільшують потужність виробництва до рівня, що відповідає АС_min. Але це не приносить вигоди споживачам, тому що ціна товару не знижується зі зниженням АС. Але якщо фірма буде проводити рекламну кампанію і не досягне мети - збільшення попиту на продукцію, вона може зазнати значних збитків.

Щоб відшкодувати рекламні витрати при даному Q₁, фірмі необхідно продати продукцію за ціною P₂, що неможливо в умовах монополістичної конкуренції. Реалізуючи товар за ціною P₁, фірма зазнає збитків, які дорівнюють Sp_2BAP1, тому їй варто приділити увагу управлінню рекламним бізнесом і розробці рекламного бюджету.

На рекламний бюджет впливають:

· обсяг і розміри ринку;

· місце реклами в маркетинговій стратегії;

· етап життєвого циклу товару;

· диференціація товару;

· розмір прибутку й обсяг збуту;

· витрати конкурентів;

· фінансові ресурси.

Оскільки реклама привела до збільшення попиту на продукцію всіх продавців на ринку монополістичної конкуренції і сприяла появі на ринку нових виробників, загальна споживана кількість товару підвищується і надлишкова потужність фірм нижча, ніж за відсутності реклами.

4. Ефективність монополістичної конкуренції

Найвища ефективність використання ресурсів і ефективність виробництва забезпечується на конкурентному ринку, коли рівновага виробника досягається при рівності ціни, граничних і мінімальних середніх витрат:

Р = МС = АТСmіn.

При монополістичній конкуренції рівновага виробника ніколи не буде досягнута, якщо ціни будуть дорівнювати граничним витратам. Адже рівновага настає в точці перетину кривої граничних витрат із кривою граничного доходу, тобто коли

МС = МR.

Оскільки ціна завжди більша за граничний доход, в точці рівноваги вона буде вище граничних витрат. Для рівноваги фірми в умовах монополістичної конкуренції справедлива нерівність:

Р > МС.

Це означає, що елемент монополізму, властивий монополістичній конкуренції, завжди приводить до певного недовикористання ресурсів для виробництва товарів. Якщо ціни на який-небудь товар перевищують граничні витрати на його виготовлення, це свідчить про те, що суспільство оцінює додаткові одиниці цього товару вище, ніж альтернативні товари, які можна було б виготовити за тих самих витрат. Отже, монополістична конкуренція не забезпечує оптимального розподілу і використання ресурсів.

Монополістична конкуренція не здатна забезпечити найвищу ефективність виробництва, коли ціни дорівнюють мінімальним середнім витратам. Адже перетин кривих граничних і середніх витрат припадає на точку мінімуму середніх витрат. Для досягнення максимальної ефективності виробництва необхідно, щоб через цю точку одночасно пройшли криві попиту і граничного доходу. Оскільки вони не збігаються, досягти найвищої ефективності в умовах монополістичної конкуренції принципово неможливо. Навпаки, як у короткостроковому, так і в довгостроковому періоді ціна вища за мінімальні витрати:

Р > АТСmіn.

Споживачі завжди змушені платити на ринку монополістичної конкуренції за одиницю продукції більше, ніж це могло б бути на конкурентному ринку.

Таким чином, недовантажені потужності підприємств і завищені ціни - плата суспільства за монополістичну конкуренцію. Однак, з іншого боку, конкуренція має і позитивні сторони. Орієнтація на монополістичну конкуренцію постійно націлює фірму на пошук варіантів виділення свого продукту серед аналогічних товарів галузі, найбільш повно враховуючи при цьому розмаїтість потреб споживачів.

Тема 10. Ринок факторів виробництва

1. Формування похідного попиту

Підприємства (виробники) та домогосподарства як контрагенти ринкових відносин зустрічаються двічі: на ринку товарів виробники є продавцями, а домогосподарства -- покупцями; на ринку ресурсів - навпаки. Ці два ринки тісно пов'язані між собою. По-перше, ціни на ресурси визначають грошові доходи домогосподарств, що впливає на їхній споживацький вибір. По-друге, співвідношення цін на різні види ресурсів формує структуру доходів та відповідно структуру попиту на кінцеві товари. По-третє, для фірми рівень цін на ресурси визначає розмір їх витрат та вибір обсягу виробництва кінцевих товарів.

Ресурси задовольняють потреби виробника не безпосередньо, а опосередковано: виробнику немає ніякого сенсу купувати працю чи капітал, якщо вони не можуть бути використані ним продуктивно. Тому попит на будь-який ресурс залежить від:

а) попиту та ціни на товар виробника на ринку кінцевих продуктів;

б) продуктивності ресурсу при створенні товару.

Якщо ресурс є високопродуктивним при виробництві товару, що користується широким попитом на ринку та має досить високу ціну, то попит на такий ресурс буде значним. Разом з тим, якщо ресурс має навіть феноменальну продуктивність, а товар, що виробляється за його допомогою, не має необхідного збуту, то малоймовірно, що якийсь виробник захоче придбати цей ресурс. Унікальність та висока продуктивність ресурсу не є гарантією попиту та високої ціни на нього. Усе зрештою залежить від попиту та ціни на кінцевий продукт.

Таким чином, попит на ресурси є похідним попитом, тобто таким, який залежить від попиту на товари, що виробляються за їх допомогою.

У короткотерміновому періоді змінюється лише один фактор, тоді як інші залишаються незмінними. За цих умов діє закон спадної граничної продуктивності змінного фактора, тобто, починаючи з певного моменту, кожна нова додаткова одиниця змінного фактора призводить до меншого приросту продукту, ніж попередня.

Граничний продукт у грошовому вираженні (MRP) являє собою додатковий доход, отриманий від застосування додаткової одиниці ресурсу: MRP_а = MR*MP_а^х, де MP_а^х -- граничний фізичний продукт Х від ресурсу а; MR -- зміна в сумарному доході фірми, в результаті продажу додаткової одиниці товару Х.

В умовах досконалої конкуренції на ринку готової продукції граничний виторг дорівнює ринковій ціні одиниці продукту, тобто MR=Р_х). У цьому випадку додатковий доход від граничного продукту ресурсу (MRP_а^х) буде дорівнювати вартості цього додаткового продукту (VМP_а^х): MRP_а^х = VRP_а^х =Р_х *MP_а^х.

При недосконалій конкуренції додатковий виторг MR виявляється меншим за ринкову ціну одиниці продукту (Р_х), і за цих умов доход від реалізації граничного продукту менше його вартості: MRP_а^х< VМP_а^х.

При визначенні оптимального для себе обсягу попиту на ресурс фірма насамперед буде орієнтуватися на рівень прибутковості ресурсу, тобто на MRP_а^х.

Оскільки в умовах досконалої конкуренції на ринку готової продукції MRP_а^х = VМP_а^х, на графіку буде зображена одна лінія, що має від'ємний нахил. Від'ємний нахил пояснюється тим, що хоча ціна (і граничний виторг) на конкурентному ринку готової продукції є постійною величиною, фізичний граничний продукт від ресурсу -- величина спадна (рис. а).



Вартість і доход від граничного продукту ресурсу і попит на нього з боку фірми на конкурентному ринку (а) і монопольному ринку (б) готової продукції.

У випадку, якщо ринок готової продукції недосконалий, додатковий доход від реалізації додаткового продукту менше його вартості (лінія MRP_а^х нижче лінії VMP_а^х, рис. б).

Крива попиту на ресурс може пересуватися на графіку праворуч, що буде означати зростання попиту, чи ліворуч, що відповідатиме його зменшенню.

Фактори, що визначають зсув кривої попиту на ресурс:

а) попит на продукт. Чим він більше, тим більше буде попит на ресурс а, що використовується при виробництві цієї продукції (і навпаки).

б) ціни й обсяг ресурсів-замінників і ресурсів-доповнювачів.

Якщо ресурс-конкурент подорожчає, попит на ресурс а зросте (і навпаки). Невеликі обсяги на ринку ресурсів-замінників при загальному збільшенні попиту на ресурси даного типу будуть сприяти зростанню попиту на ресурс а, а велика кількість їх може привести до зворотного результату. При подорожчанні ресурсів-доповнювачів попит на ресурс а зменшиться, тому що збільшення витрат виробництва готової продукції зменшить попит на неї і на ресурси, за допомогою яких вона виробляється (у тому числі і на ресурс а). Дефіцит на ринку комплементарних ресурсів може спричинити скорочення попиту і на ресурс а, тому що для випуску готової продукції потрібна певна кількісна комбінація ресурсів.

в) технологічні зміни, що діють на граничний продукт ресурсу. Застосування більш досконалих технологій збільшує граничний продукт ресурсу (лінія MRP_а^х зміститься праворуч). Фірми схильні купувати більше того ресурсу, чия гранична продуктивність за інших рівних умов підвищилася.

Чутливість попиту на ресурси на зміну його цінових та нецінових факторів визначається показниками еластичності. Цінова еластичність попиту на ресурси залежить, зокрема, від таких факторів:

1. Темпи спадання граничного продукту. Якщо граничний продукт праці знижується помалу при збільшенні кількості праці, що додається до незмінного капіталу, то і крива попиту на ресурс матиме менший нахил та тенденцію до більшої еластичності Навпаки, при швидкому падінні граничного продукту крива попиту буде слабоеластичною.

2. Легкість ресурсозаміщення. Тут залежність пряма: чим більше існує близьких ресурсів-субститутів, тим вища еластичність попиту на певний продукт.

3. Еластичність попиту на продукт виробника. Оскільки крива граничного продукту у грошовому вираженні залежить від ціни на продукт, еластичність попиту на ресурси буде прямо залежати від еластичності попиту на продукт.

4. Частка витрат на ресурс у загальних витратах. Чим більше загальних витрат припадає на ресурс, тим вища еластичність попиту на нього

5. Час. У тривалому періоді попит на ресурс більш еластичний, тому що збільшується можливість його заміщення.

Майже всі ресурси можуть використовуватися в кількох галузях. Ринковий попит на ресурс складається з обсягів попиту на нього з боку всіх галузей за кожною даною ціною. Ринковий попит на ресурс визначається як і ринковий попит на готову продукцію. За кожною ціною обсяги попиту галузей додаються для одержання обсягу ринкового попиту і побудови його кривої.



Але знання тільки прибутковості від продажу додаткового обсягу готової продукції недостатньо, щоб визначити оптимальний обсяг використання ресурсу. Використання кожної додаткової одиниці ресурсу збільшує витрати фірми (MRC -- граничні факторні витрати). Поки прибутковість від продажу додаткового продукту, виробленого за допомогою додаткової одиниці якогось ресурсу (MRP_а^х) буде вище витрат на придбання цієї одиниці ресурсу (MRС_а), доти є сенс збільшувати попит на цей ресурс. Таким чином, умовою досягнення оптимального обсягу використання кожного ресурсу буде рівність:

MRP_а^х = MRС_а (у загальному виді MR=MС).

Граничні витрати фірми і пропозиція ресурсу на ринку досконалої конкуренції (а) і монопольному ринку (б).

Якщо ринок використовуваного ресурсу конкурентний, всі одиниці ресурсу фірма зможе закуповувати по одній ціні. Лінія MRC -- вона ж лінія ціни буде горизонтальною (рис. а).

Якщо ресурсний ринок -- ринок недосконалої конкуренції, то кожну додаткову одиницю ресурсу фірма-покупець зможе придбати по більш високій ціні (лінія ціни Р - лінія пропозиції ресурсу S - лінія середніх факторних витрат AFC має додатний нахил, рис. б).

За відсутності цінової дискримінації продавців це буде означати, що всі одиниці ресурсу, а не тільки додаткові, фірма-покупець повинна придбати за новою, більш високою ціною. Таким чином додаткові витрати фірми (MRС_а^х), пов'язані зі збільшенням використання ресурсу, будуть вище ціни додаткової одиниці ресурсу (і середніх витрат на одиницю ресурсу ARC), тому що доведеться доплачувати ще по всім попереднім одиницям (рис. б):

MRC_a > P_a (=ARC_a).

Оптимальне співвідношення ресурсів

У довготерміновому періоді перед виробником може виникати два головних запитання: за якого співвідношення ресурсів витрати на їх придбання для досягнення певного обсягу продукції будуть мінімальними; яке співвідношення ресурсів забезпечить максимальний прибуток? Відповіді на них дають правило мінімізації витрат та правило максимізації прибутку.

Правило мінімізації витрат наголошує, що витрати мінімізуються при такому співвідношенні ресурсів, коли граничні продукти у розрахунку на одиницю вартості кожного ресурсу є однаковими.

Якщо співвідношення "граничний продукт / ціна" для кожного з ресурсів зміниться на користь одного, виробник буде зменшувати свої витрати, перерозподіляючи й кошти на його користь. Очевидно, що можливості зменшення загальних витрат на виробництво певного обсягу продукції за рахунок перерозподілу коштів між різними видами ресурсів будуть вичерпані, коли їх граничні продукти у розрахунку на одиницю ціни зрівняються:

МР_L / Р_L=МР_K /Р_К. (11.3)

Однак мінімальні витрати на виробництво не завжди забезпечують максимальний прибуток. Обсяг виробництва, що мінімізує витрати, та обсяг виробництва, що максимізує прибуток, збігатимуться лише для конкурентного ринку, де попит абсолютно еластичний, а ціна на продукт залишатиметься незмінною при зміні пропозиції фірми. Інша ситуація складається за умов недосконалої конкуренції. Тому доцільніше користуватися більш загальним підходом: максимальним прибуток досягається за умови врівноважування граничного продукту та граничних витрат.

Щодо витрат на придбання окремих ресурсів, то прибуток зростатиме до того часу, поки граничний продукт у грошовому вираженні змінного фактору виробництва буде перевищувати витрати на придбання додаткової одиниці цього ресурсу. Якщо ціна стане вищою за граничний продукт у грошовому вираженні, прибуток зменшуватиметься. Максимального значення він набуває тоді, коли досягається рівність:

МRР_L / Р_L=МRР_K /Р_К =1. (11.4)

Таким чином, у разі придбання ресурсів на конкурентному ринку фірма досягає співвідношення ресурсів, що максимізує її прибуток, якщо кожна нова одиниця факторів виробництва має ціну, яка дорівнює граничному продукту у грошовому вираженні для кожного виду ресурсів. Однак ринки ресурсів не завжди конкурентні. Найчастіше конкуренція тут обмежена, недосконала. Особливості ринків окремих ресурсів аналізуються у наступних питаннях.

.

3. Ринок капіталу

Капітал є одним з основних елементів суспільного багатства. Капітал у широкому значенні слова -- це будь-який ресурс, створюваний з метою виробництва більшої кількості економічних благ. Одержання певного потоку товарів і послуг у майбутньому припускає наявність у виробничому процесі певного запасу ресурсів тривалого користування, тобто капіталу. Капітал має здатність відтворення. Під капіталом, як правило, мають на увазі тільки фізичні, матеріальні фактори. Фізичний капітал поділяється, у свою чергу, на основний капітал, до якого відносяться реальні активи тривалого користування, такі, як будинки, споруди, машини, устаткування, і оборотний капітал, що витрачається на покупку коштів для кожного циклу виробництва: сировини, основних і допоміжних матеріалів, праці.

Сьогоднішня цінність капіталу залежить від того, що капітал може зробити в майбутньому. Для отримання доходу власник капіталу повинен відмовитися від поточного споживання в надії одержати більш високу винагороду в майбутньому. Потік майбутнього доходу повинен стимулювати створення сьогоднішнього запасу. Щоб створити цей запас, у свою чергу, необхідний потік заощаджень. Фактор часу (порівняння минулого із сьогоденням, сьогодення з майбутнім) отримує при аналізі капіталу першорядне значення.

Дохід на капітал буде отриманий лише в тому випадку, якщо власник капіталу передасть його для продуктивного використання підприємцеві (або сам стане підприємцем). При цьому капітал, що позичається на час, повинен повернутися з приростом. Цей приріст, що повертається власникові капіталу, і називається відсотком. Позичковий відсоток -- це ціна, що сплачується власникові капіталу за використання його коштів протягом певного періоду часу. При аналізі, як правило, розглядають капітал винятково в грошовій формі, маючи на увазі, що на гроші купують фізичний капітал.

Для збільшення капіталу необхідні вкладення коштів -- інвестиції. Інвестування -- це процес створення або поповнення запасу капіталу. Як правило, під процесом інвестування мають на увазі приплив нового капіталу в даному році. Розрізняють валові й чисті інвестиції. Валові інвестиції -- це загальне збільшення запасу капіталу. Валові інвестиції порівнюються з витратами на відшкодування. Відшкодування -- це процес заміни зношеного основного капіталу. Чисті інвестиції -- це валові інвестиції за винятком коштів, що йдуть на відшкодування.

Валові інвестиції - Відшкодування = Чисті інвестиції

Якщо валові інвестиції більше відшкодування, то має місце приріст запасу капіталу, виробництво розширюється. Якщо валові інвестиції менше відшкодування, то "проїдається" наявний капітал. Якщо валові інвестиції дорівнюють відшкодуванню, то запас капіталу залишається на колишньому рівні, має місце просте відтворення.

Короткострокові інвестиції Для вирішення питання про ефективність інвестування необхідно порівняти витрати, пов'язані зі здійсненням проекту, і доходи, які будуть отримані в результаті його здійснення. У випадку використання позикових коштів необхідно порівняти внутрішню норму окупності (r) і позичковий відсоток (i). Гранична чиста окупність інвестицій являє собою різницю між граничною внутрішньою окупністю інвестицій і ставкою позичкового відсотка (r - i). Прибуток від інвестицій буде максимальний, коли r = i.

Чим вище ринкова ставка відсотка, тим на меншу кількість позикових коштів існує попит. І навпаки, зниження ставки відсотка створює сприятливі передумови для розширення інвестиційного попиту.

Довгострокові інвестиції. Більшість інвестицій носить довгостроковий характер. Це, насамперед, інвестиції в основний капітал. Корисний термін служби основного капіталу -- період, протягом якого вкладені в розширення виробництва капітальні активи будуть приносити фірмі доходи (або скорочувати її витрати).

Для розрахунку прибутку від довгострокових вкладень капіталу фірма повинна визначити корисний термін служби основного капіталу й розрахувати щорічну надбавку до доходів від експлуатації основних фондів.

Пропозиція заощаджень. Люди, що здійснюють заощадження, порівнюють поточне споживання з майбутнім. На рис. зображені криві байдужості для сьогоднішнього й майбутнього споживання.

Рис.. Часові переваги

Пересічний споживач має позитивні часові переваги (time preference). Це означає, що відмова від втрати одного долара сьогодні повинна принести йому більше 1 дол. у майбутньому. Припустимо, що дохід індивіда становить 100 тис. дол. на рік. Якщо він споживає цього року всі 100 тис., то його заощадження дорівнюють 0. На графіку (мал. 10--3) ця ситуація відбита точкою К. Припустимо, наш індивід вирішив відкладати гроші на "чорний день" і величина цих заощаджень заради майбутнього споживання дорівнює 10 тис. дол. поточного доходу. Таке відповідальне рішення може бути прийнято раціональним індивідом тільки в тому випадку, якщо в майбутньому ці 10 тис. дол. дозволять йому споживати на суму, що перевищує 10 тис., наприклад 11,5 тис. дол. Цю ситуацію відображає на графіку точка L. Відмова від наступних 10 тис. дол. дається, як правило, сутужніше й повинна бути компенсована більшою винагородою. Тому криві байдужості будуть наближатися до вертикального положення. Більший кут нахилу характерний для кривих байдужості тих індивідів, хто прагне до негайної винагороди. Гранична норма часової переваги (marginal rate of time preference) -- це вартість додаткового майбутнього споживання, достатнього для компенсації відмови від одиниці поточного споживання за умови, що загальний добробут індивіда не зміниться.

MRTP = ?С₂/?С₁,

де MRTP-- гранична норма часової переваги;

?С₂ -- обсяг споживання наступного року, необхідний, щоб споживач відклав ?С₁ споживання цього року.

Міжчасові переваги стосуються інвестицій як у фізичний, так і в людський капітал. В обох випадках люди скорочують поточне споживання в надії збільшити його в майбутньому.

Міжчасове бюджетне обмеження. Можливості обмеження поточного споживання на користь майбутнього не безмежні. Заощадження визначаються загальною сумою доходу за винятком поточного споживання:

S = I -- C₁

де S -- заощадження;

I -дохід;

С₁ -- поточне споживання.

Міжчасове бюджетне обмеження показує можливості перенесення поточного споживання на майбутнє споживання. Нахил міжчасового бюджетного обмеження АВ (Рис. ) дорівнює - (1 + i).



Рис.. Міжчасове бюджетне обмеження й міжчасова рівновага

Кут нахилу залежить від ставки позичкового відсотка. Чим вона вище, тим крутіше нахил міжчасового бюджетного обмеження.

Міжчасова рівновага. Точка дотику кривої часової переваги з міжчасовим бюджетним обмеженням характеризує міжчасову рівновагу. У точці рівноваги нахил часової переваги дорівнює нахилу міжчасового бюджетного обмеження.

MRTP = -(1+ i).

Точка Е на Рис. характеризує міжчасову рівновагу. Близькість її до точки А або до точки В залежить від доходу, схильності до заощадження й величини відсотка.

Зростання ставки позичкового відсотка виражається в повороті міжчасового бюджетного обмеження за годинниковою стрілкою (Рис. ).

Рис.. Зміна міжчасової рівноваги зі збільшенням ставки відсотка.

Збільшення ставки відсотка з 15 до 20 призвело до зростання заощаджень із 20 до 30 тис. дол. (Рис.). При цьому майбутнє споживання поточного доходу зросло з 23 тис. дол. (20*1,15) до 36 тис. дол. (30*1,20). Це означає, що завдяки підвищенню ставки відсотка стало дешевше одержати долар майбутнього споживання за рахунок поточних доларів. Природно, це спонукає до нагромадження.

Рис.. Ставка позичкового відсотка й пропозиція заощаджень.

Ставка позичкового відсотка. Ставка позичкового відсотка залежить від попиту й пропозиції позикових коштів. Попит на позикові кошти залежить від вигідності підприємницьких інвестицій, розмірів споживчого попиту на кредит і попиту з боку держави, організацій і установ.

В умовах досконалої конкуренції існує тенденція до встановлення єдиної ставки позичкового відсотка. Однак реальна конкуренція далека від досконалої. Тому навіть у розвиненій ринковій економіці існує широкий діапазон ставок. Величина ставки відсотка залежить від ступеня ризику, терміновості, розміру позички; системи оподатковування, структури ринку капіталу й т.д.

Склавши попит усіх позичальників на грошовий капітал за кожною можливою ставкою позичкового відсотка, можна побудувати криву ринкового попиту на позикові кошти. Позичковий відсоток - це ціна, що сплачується власнику грошей за використання їх протягом визначеного терміну.

Попиту на позикові кошти протистоїть їх пропозиція. Джерела формування позикового капіталу: комерційні банки, позички фінансових компаній і інвестиційних фондів, приватні підприємці, центральні банки. Одними з головних за роллю і «вагою» у загальному обсязі позикових капіталів є заощадження населення.

Якщо попит на позикові кошти реагує однозначно на зміну процентної ставки (обернена залежність), то реакція кредиторів, що представляють пропозицію грошей, досить складна.

Так, фірма, що використовує позиковий капітал, повинна, повертаючи позичку, заплатити ринкову ставку відсотка. Тому вона обирає такі інвестиційні проекти, що здатні принести їй прибуток більший, ніж ставка відсотка по кредиту. Чим вища ринкова ставка відсотка, тим таких проектів буде менше і тем нижчим буде попит на позикові кошти. І навпаки.

Як реагують кредитори? У принципі, збільшення ринкової ставки відсотка здешевлює їх майбутнє споживання щодо сьогоднішнього, підштовхуючи власників грошей більше зберігати. Це явище (жертвування поточним споживанням заради майбутнього) являє собою «ефект заміни». Однак цьому протистоїть «ефект доходу», тому що зростаючий відсоток збільшує доходи кредиторів і підштовхує їх до розширення поточного споживання.

При низьких ставках відсотка, як правило, переважає ефект заміни і тому крива пропозиції позикових коштів має «нормальний» позитивний нахил. Але за досить високого рівня процентної ставки ефект доходу може виявитися більшим ефекту заміни. І тоді, при подальшому її зростанні, позичальники почнуть вилучати частину своїх внесків, розраховуючи, що збільшення доходу від більш високої ставки «перекриє» їх втрати від скорочення розмірів внесків. Крива пропозиції позикових коштів почне загинатися нагору й у підсумку придбає «нетиповий» від'ємний нахил. У принципі, припустима наявність другої точки рівноваги (т.E') на ринку фінансових ресурсів (Рис. ).

Розглядаючи роль ставки відсотка в прийнятті рішень про заощадження й інвестування, ми абстрагувалися від інфляції. За наявності інфляції виникає різниця між номінальною ставкою (i) і реальною (r).

Реальна ставка відсотка - це ставка з урахуванням інфляції . При тій самій номінальній ставці відсотка і різному рівні інфляції стимули до заощадження будуть різними. Зміниться і карта переваг (кривих байдужості). Якщо ж номінальна ставка відсотка не покриває рівня інфляції, то робити заощадження взагалі стає безглуздим заняттям. Навпаки, споживачі й інвестори схильні в цьому випадку брати в борг, у кредит, для того, щоб у майбутньому періоді розплатитися грошима, що знецінилися.

Тема 11. Загальна рівновага та економіка добробуту

1. Поняття ринкової рівноваги, її аналіз

До цього часу ми розглядали, як досягають рівноваги окремі економічні суб'єкти (рівновага споживача та рівновага фірми) чи окремі сектори ринку (ринок товарів, ринок ресурсів). Для цілісного уявлення про функціонування мікросистеми необхідно розглянути, як зміна ситуації на одному ринку трансформується у зміни на інших ринках. Потребує додаткового аналізу механізм перерозподілу ресурсів між окремими частинами загального ринку та досягнення найвищої загальної ефективності функціонування економічної системи.

Аналіз часткової рівноваги, яким ми займалися у попередніх розділах, означає вивчення рівноважних цін та рівноважних обсягів виробництва на багатьох специфічних ринках, які є складовими загальної ринкової системи. Однак економіка -- це тісний клубок найрізноманітніших зв'язків між господарюючими суб'єктами: економічний імпульс від одного з них через систему ринку обов'язково передається іншим. Тому необхідний аналіз загальної рівноваги, тобто всеохоплюючий розгляд взаємозв'язків між усіма ринками та цінами, які утворюють ринкову систему в цілому.

Аналіз загальної рівноваги може бути використаний для розгляду довготермінових ефектів зворотного зв'язку при зміні цін на ринках. Ефект зворотного зв'язку -- це подальша зміна цін та обсягів товарів і послуг на певному ринку у відповідь на зміни цін, що сталися на пов'язаних з ним ринках. У цій взаємодії на перший план виходять взаємозалежність (взаємозамінність і взаємодоповнюваність) різноманітних товарів. Тому найпростіший аналіз повинен включати як мінімум чотири етапи: 1) первісна зміна; 2) ринки взаємозамінних товарів; 3) ринки взаємодоповнюючих товарів; 4) ефект зворотного зв'язку.

Природно, зміна рівноважної ціни викличе нову реакцію на ринках взаємодоповнюючих і взаємозамінних товарів, яка призведе до встановлення нових рівноважних цін і обсягів на усіх ринках.